Книга - Кузьма Скрябін

Кузьма Скрябiн
Вiталiй Я. Бардецький

Марiя Павлiвна Згурська


Знаменитi украiнцi
Кузьма Скрябiн, Кузьменко Андрiй Вiкторович (1968–2015), став легендою ще за життя. Його вплив на iндустрiю музики й культури Украiни важко порiвнювати з iншими. Кузьма був кумиром мiльйонiв украiнцiв i незаперечним авторитетом: спiвак, композитор, письменник, продюсер, актор i багаторiчний лiдер гурту «Скрябiн». Вiн запам’ятався своiм шанувальникам неймовiрним гумором, божевiльними iдеями та вiдкритим серцем…

У книзi багато спогадiв близьких друзiв, колег-музикантiв, усiх, чие життя змiнилося завдяки Кузьмi Скрябiну.

В формате PDF A4 сохранен издательский макет.





Марiя Згурська, Вiталiй Бардецький

Кузьма Скрябiн



Серiя «Знаменитi украiнцi» заснована у 2009 роцi



Художник-оформлювач Є. Вдовиченко



© М. Згурська, 2021

© В. Бардецький, 2016

© Є. Вдовиченко, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009




Той, хто назавжди буде у серцях

(автор М. Згурська)


Ми живем на своiх снах,
Ми не знаем, шо то страх.
Ми живем на своiх снах,
Бiли хмари, то для нас.





Передмова


Андрiй Кузьменко, вiдомий свiту як Кузьма Скрябiн, – талановитий украiнський музикант «вiд Бога», який жив музикою й створював пiснi, якi наспiвують i досi.

Його вплив на iндустрiю музики й культури Украiни важко порiвняти з чиiмось iншим. Вiн був кумиром мiльйонiв украiнцiв i незаперечним авторитетом: спiвак, композитор, письменник, продюсер, актор i багаторiчний лiдер гурту «Скрябiн». Вiн запам’ятався своiм шанувальникам неймовiрним гумором, божевiльними iдеями та вiдкритим серцем…

Пiснi «Скрябiна» слухали по всiй Украiнi, концерти гурту проходили з незмiнним аншлагом навiть у тих мiсцях, де органiзатори не могли собi дозволити заплатити високий гонорар. При всенароднiй популярностi Кузьма вiдрiзнявся невисокими вимогами в райдерi[1 - Райдер (вiд англ. ride – поiздка, iхати) – список вимог, що пред’являе артист (або група) органiзаторам гастрольних виступiв. Фактично, це перерахування умов, яких потребують артисти до, пiд час i пiсля виступу.], скорiше, навпаки, – був людиною скромною, але напрочуд талановитою.

Знайомi згадують музиканта як високого чоловiка з неслухняними волоссям, загадковою усмiшкою й вогнем в очах, що мав власний стиль в музицi, в якому творив упродовж усього життя. У текстах його пiсень дуже багато асоцiативних рядiв, метафор i глибокого фiлософського сенсу.

Життя Кузьми – яскравий приклад того, як домогтися слави з «нуля», як втiлити мрiю й повiрити в себе, коли нiхто не вiрить; i як зануритися в любов до музики з головою, почувши лише одну пiсню.

У чому корiння успiху й популярностi Кузьми? Напевно, занадто просто було б вважати його тiльки спiваком, композитором, продюсером або письменником. Вiн став легендою ще за життя. Автокатастрофа потрясла усiх, i смерть лише увiчнила цю славу.

Таких, як вiн, – одиницi. Справжнiй, щирий.



Кузьменко Андрiй Вiкторович (псевдонiм «Кузьма») народився 17 серпня 1968 року в мiстi Самбiр Львiвськоi областi, а загинув 2 лютого 2015 року в страшному ДТП поблизу населеного пункту Лозуватка на територii Днiпропетровськоi областi. Сьогоднi йому могло бути 51, а Украiна могла б слухати все новi й новi пiснi культового артиста. Але музика була далеко не единим його талантом.

Ким ще був Кузьма i кого ми втратили?




Музикант


То голос,
То мiй голос,
Тiльки голос,
Просто голос.


Про його життя та досягнення як музиканта можна говорити дуже багато. Вiн же був занадто жадiбним до життя у всiх його проявах, до творчостi, до волi, вiн зневажав всiлякi умовностi, кордони та рамки, нетерпляче перетинав iх, роблячи те, що вважав правильним та доцiльним. Всебiчно обдарована й щира, справжня людина Епохи Вiдродження.


Початок

Його захоплення музикою почалося ще змалку, з сiм’i, де Андрiй був единою дитиною. За словами самого Кузьми, з дитинства вiн був «козирним чуваком». Його мама була вчителем музики, а тато iнженером. Сiм’я жила в Новому Роздолi, де мешкала його бабуся Марiя Григорiвна. Пiзнiше, пiсля переiздiв, вiн жив у бабусi влiтку.

Сам Кузьма з усмiшкою пригадував в iнтерв’ю, що в босоногому дитинствi мрiяв стати водiем смiттевоза або дальнобiйником. Вiн вважав, що це романтична професiя. Цiлий день крутив кермо вiд старого автомобiля. Навiть маршрути на картi малював. Ця любов до колiс i великих авто пiзнiше трансформувалася в пристрасть до автомобiлiв, яка супроводжувала Кузьму весь цей час, що б не вiдбувалося в його життi. У рiзний час Андрiй вiв три телевiзiйнi програми, в яких, так чи iнакше, були присутнi автомобiлi, написав книгу про своi першi пригоди за кермом i неодноразово давав iнтерв’ю про захоплення чотириколiсною (i не тiльки) технiкою. Андрiй Кузьменко багато подорожував i займався спортом. Вiн навiть був майстром спорту з бiатлону.

Але саме музика стала його життям. Саме в цiй сферi вiн прославився найбiльше.

Мати, Ольга Михайлiвна Кузьменко (1947 р.н.), була талановитою, обдарованою до мистецтва людиною. Вона беззмiнно працювала викладачем музики, була ентузiасткою своеi справи: ще коли вчилася в Дрогобицькому педiнститутi, iздила по вiддалених селах з магнiтофоном i там записувала народнi пiснi, прислiв’я, збирала фольклор, робила етнографiчнi замальовки на музичну тему. Пiзнiше, вже на початку 1990-х, пiсля поiздки до Вiльнюса, вона захопилася народною керамiкою, зацiкавила цим усю родину. Батько Андрiя – Вiктор Кузьмич Кузьменко (1942 р.н.) – все життя пропрацювавши на хiмiчних пiдприемствах iнженером, удосконалив технологiю. І Кузьменки почали робити й продавати розмальованi дзвiночки з глини, якi були дуже модними подарунками. Це допомогло пережити кризу «голодних дев’яностих».

Також Ольга Кузьменко створила дитячий колектив – осередок юних талантiв, цi дiти спiвали народнi та обрядовi пiснi. Поряд з такою мамою Андрiйко поволi переймався музичними гармонiями, з дитинства в хлопчика були абсолютний слух та здiбностi до музики, а на додачу – непосидючiсть i бажання бути не таким, як усi.

Мати згадуе: «Андрiю було два роки. Я вирiзала з картону електрогiтару, причепила стрiчку. Вiн приходив в ясла, i щоб вiн не плакав, я на нього гiтару одягала, i вiн починав спiвати: «Червону руту не шукай вечорами». А на публiку Кузьма вперше вийшов у вiцi трьох рокiв i прочитав вiрш на святi в дитячому садку.

Вiн намагався успiшно долати перешкоди. Щоденнi тренування даються дуже складно, але вони насправдi важливi для майбутнього на великiй сценi. Непосидючiсть компенсувалася впертiстю й завзятiстю, завдяки яким Андрiй закiнчив музичну школу по класу фортепiано. Але частенько згадував, як з першого класу мати «гумовою тапочкою заганяла» його в музичну школу.

Своiй матерi Андрiй Кузьменко присвятив пiсню «Мамо», яку написав у 2012 роцi. А коли вона вийшла на пенсiю, син записав iй в подарунок альбом «Еутерпа». Там професiйнi музикантi та ii колежанки, викладачi музики, разом з Андрiем, заспiвали народнi галицькi пiснi.

Я завжди мрiяв написати пiсню про маму,
Але рiзнi поети всi слова вже сказали.
І я не хотiв повторити когось iз них.
Я бiля своеi мами буду завжди маленьким
І, як тiльки покличе, прибiжу скоренько,
Тому я iй i написав цi слова, як мiг.

Мам, ти мене вибач, шо я став дорослий,
І вже минула сорок третя осiнь,
Як я побачив перший раз свiй дiм.

Я може трохи пiзно став ii розумiти
І не часто дарував на день народження квiти.
І були часи, коли я тижнями iй не дзвонив.
І кожен раз, коли вона мене обiймае
І разом iз татком все про внучку питае —
Я з радостi плачу, що маю живих батькiв.

Першим яскравим поштовхом до меломанii була пiсня The Beatles «Lady Madonna», яку Андрiй почув на збiрнику зарубiжноi естради в 1979 роцi, коли йому було 10 рокiв:

«Я не знав, що ii виконують Бiтли, я прочитав назву на конвертi значно пiзнiше. Мене здивувало iнше: наскiльки простою виявилася музика i наскiльки сильно вона ‘‘вставляла’’. Я зробив електрогiтару, правда, несправжню, з фанери, розмалював, як повинно бути, i почав лабати на нiй… Зiгравши цю мелодiю на своему пiанiно, я вiдчув такий душевний пiдйом, що почав придумувати мелодii сам. Я переконався в тому, що кожен може придумати щось таке, що зрозумiють тисячi, мiльйони людей. І це досить важко з технiчноi точки зору – потрiбно тiльки вкласти душу i мозки».

Андрiй мiг оцiнити не тiльки музичнi рядки великих британцiв, але й змiст. У 1980-тi, коли Андрiй перейшов у восьмий клас, родина переiхала в Новояворiвськ, де мати влаштувалася викладачем гри на фортепiано в музичну школу, а Андрiй пiшов до школи № 1 з поглибленим вивченням англiйськоi мови. Крiм рiдноi украiнськоi, Андрiй чудово знав англiйську, польську та росiйську мови.

Як часто бувае з обдарованими дiтьми, Андрiй встигав одночасно вивчати англiйську в школi, успiшно освоювати iншi предмети, займатися у спортивнiй школi (кандидат у майстри спорту з бiатлону), грати у волейбол i займатися плаванням, ще й до того здавати iспити та академконцерти в «музикалцi».

Його не зламали складнощi i труднощi, i навiть бойкот, який оголосила шкiльна вчителька, яка образилася на те, що Андрiй вибрав важливий iспит в музичнiй школi замiсть шкiльного музичного свята.

Багато-гато рокiв, як я був дуже малий,
Всi риби жили в небi, а дерева в водi.
А я ходив до школи на високiй горi,
I люди були добрi, я був дуже малий.

Багато-гато часу i немало вина,
Старi сухi дерева догорiли дотла.
Нема кого питати, де я маю пiти,
Не хочуть говорити моi мудрi птахи.

У школi Андрiй Кузьменко сидiв на першiй партi. Ретельно писав неправильнi дiеслова й пригинався, коли однокласницi з заднiх парт нiчого не бачили з-за його мiцних плечей i кучерявою шевелюри… Вiн був улюбленцем школи. Навчався на «вiдмiнно» й мрiяв стати музикантом. Захоплювався музикою disco (Boney M.), проте не вiдвiдував дискотеки й танцi, а сидiв вдома i «затирав» своi платiвки. У 1980-тi вiн вiдкрив для себе те, що зайняло важливе мiсце в його життi: польське радiо й телебачення.

У 1983 роцi Андрiй почув на польському радiо передачу «Вся ця доля», де звучав шотландський гурт The Exploited, який захопив його й змусив полюбити панк-рок-музику. Ця музика зробила з Кузьми зовсiм iншу людину. Вiн почав танцювати, ходити на дискотеки i популяризувати панк серед молодi. Потiм Андрiй створив свiй панк-гурт, який виступав на шкiльних дискотеках – «Ланцюгова реакцiя». Для репетицiй гурт використовував актовий зал школи, де навчався Андрiй.

Гурт грав на танцях та дискотеках, тодi було дуже модним, коли танцювали пiд «живу» музику. Спiвали украiнською, англiйською та росiйською мовами, Кузьма мав шалену популярнiсть у школi, граючи на дискотеках. А сам Кузьма весь час говорив: «Ми не були панками, ми панкували!»

Граючи панк-рок, Кузьма поступово захоплюеться стилем «нью-романтик» – Depeche Mode, The Cure, Alphaville, Ultravox.

Сам Кузьма говорив: «Я почав грати в групi ще зi школи. У нас було модно проводити дискотеки пiд «живу» музику. Спочатку виконували чужi пiснi, потiм стали придумувати своi. А моi найпершi твори з’явилися, коли мама змушувала мене грати на пiанiно етюди. Вона ставила передi мною коробок сiрникiв, i пiсля кожного зiграного твору я повинен був виймати сiрник. До тих пiр, поки коробка не спорожнiе. Потiм я став хитрувати i вiд нудьги iмпровiзувати. И понеслось…»

Щодо iмпровiзацiй iснуе кумедна iсторiя про перший корисний контакт Андрiя Кузьменка з «великим шоу-бiзом», ще в босоногому дитинствi. Практично кожного лiта батьки вивозили хлопчика на море. А коли Андрiю було 10 рокiв, його батька як передовика виробництва нагородили сiмейною путiвкою в Болгарiю, на Золотi Пiски. Цей курорт був модним мiсцем, де вiдпочивала музична й кiнобогема, зокрема вiдомий режисер Микита Михалков, з яким познайомилася сiм’я Кузьменко. Михалков попросив батькiв Андрiя доглянути за своiм сином Степаном (вiн був на рiк молодший за Андрiя), бо час режисера був розписаний вiд iнтерв’ю до iнтерв’ю, вiн був дуже зайнятий, а асистенти щось наплутали, з дитиною посидiти було нiкому. Батьки погодилися. Так Кузьма вперше налагодив творчi зв’язки.

Тодi ж Андрiй за допомогою родини Михалкових заробив своi першi грошi – 10 марок, вiн подавав разом з львiв’янином Сергiем Малаховим тенiснi м’ячики Микитi Михалкову. На цей гонорар дiти купили собi «кiндер-сюрпризи», котрих ранiше не тiльки не куштували, а й в очi не бачили.

У 1985 роцi Андрiй закiнчив школу. Треба було вибирати, куди йти вчитися далi. Попри сподiвання батькiв, що син стане медиком, Андрiй хоч визнавав iхню правоту, але не покидав думки про творчiсть.

Збираючись стати лiкарем-неврологом, Андрiй готуе документи на вступ до Львiвського медiнституту. Але не поступае, бо навiть здолавши великий конкурс, з’ясовуе, що потрiбно дати великого хабаря. Не розгубившись, Андрiй пiшов вчитися в ПТУ на тинькаря, i навiть отримував стипендiю – 90 рублiв.

Потiм вiн таки вступив до медичного унiверситету на факультет стоматологii, правда в Петрозаводську. А там у вiльний час, якого у студентiв-медикiв дуже небагато, займаеться музикою. У 1986 роцi знайомиться з гiтаристом Володимиром Шкондою, з яким вони спершу тiльки слухали музику, а пiзнiше почали ii грати, i створюе з ним студентський музичний гурт, який сам пiзнiше називав першим етапом появи «Скрябiна». Володя був гiтаристом, Кузьма грав на пiанiно. Хлопцi мали шалений успiх на всiх «капусниках» i «сейшенах».

І навiть призов до армii пiсля закiнчення першого курсу медiнституту (в Росiю, у мiсто Калiнiн) не зруйнував його музичнi мрii. В армii, де вiн служить протягом 1986–1987 рр., юнаку, мабуть, подобалося – вiн легко сходився людьми й знайшов там нових друзiв. Треба сказати, що його завжди оточували й пiдтримували друзi.

Кузьма пiзнiше говорив, що служити було не нудно, з ним в армii постiйно траплялися якийсь пригоди. Одного разу, коли вiн застудився, потрапив у шпиталь. А там подивилися, що то медик, i замiсть першого курсу випадково прочитали в документах «четвертий». Взяли допомагати на операцiях. Було складно, але Кузьма цей виклик прийняв, так його й не «розкусили».

В армii Андрiй також навчився водити машину. Це стало початком його другого пiсля музики захоплення – водiння, вiн знався на машинах як профi, мiг налагодити, вiртуозно водити, авто слухалися його й мало не муркотiли пiд його руками як кошенята.

Пiсля повернення з армii у 1987 роцi, за наполяганням i сприянням батькiв, Андрiй перевiвся в медичний iнститут у Львовi (тепер Львiвський нацiональний медичний унiверситет iменi Данила Галицького) на факультет стоматологii, однак стоматологiя була Андрiю не цiкава. Андрiй не припиняв займатися музикою: «Я навiть на першi курси iнституту ходив з нормальною панкiвськоi зачiскою i ховав це все пiд бейсболкою» – говорив якось вiн, згадуючи тi часи.

У 1987 роцi вiн написав пiснi «Lucky Now», «Brother», «Та то вже е».

Бiльшiсть пiсень писав англiйською мовою, а потiм, за необхiдностi, iх перекладали украiнською. Пiзнiше Кузьма говорив, що чомусь iм тодi здавалося, що так набагато простiше створити справжнiй хiт. Лише другий магнiтоальбом[2 - Магнiтоальбом (вiд магнiтофонний альбом) – музичний альбом, аматорськи або професiйно випущений на магнiтофоннiй стрiчцi.] був написаний одразу украiнською.

Музикант пригадуе, як це все було: «Ми в школi спiвали на танцях. І незалежно створювали свою ‘‘Ланцюгову реакцiю’’. Ми займалися у другу змiну. І друга змiна практично не мала можливостi проводити уроки, тому що у нас замiсть колонок були так званi ‘‘матюкальники’’, якi висiли на стовпах. Коли до них пiдключали гiтару, вона давала такий страшний звук, як з вiдра. Для панкiв це була просто фантастика! До цього ж до колонки був пiдключений i вокал. Це був 1987 год…»

У 1988 роцi гурт «Наша контора» заснував андеграундну студiю «Sпати» (назва якоi, на думку Андрiя, розшифровувалося як «Студiя патологiчноi тишi»), куди вступили Кузьма i Ігор Яцишин, якi разом продовжували грати хардкор-панк у «Ланцюговiй реакцii» та гуртi «Наша контора».

Поки ше твердi цвяхи,
Поки ше слабi руки,
Смiйтеся собi жахи,
Дихайте собi суки.

Бо то майже останнiй ваш день,
Майже…

Добрий ше, майже,
Вiльний вже, майже,
Добрий, ше майже,
Вiльний, вже майже…

Незабаром Кузьма був залучений у гуртах «Асоцiацiя Джентльмени», «УКЗ», «Труна», «Death Time Boys», «Реанiмацiя». Вiн грав на гiтарi, спiвав, був одночасно автором музики, текстiв й обличчям всiх цих гуртiв. Саме на цьому етапi з’явилися люди, якi зiграли важливу роль у формуваннi «Скрябiна»: Андрiй «К’юр» Штурма, Славiк Пономарьов, Олександр Скрябiн та iншi.

Також iснували сольнi проекти Кузьми в стилях «психоделiк» i «неоромантик». У той час були створенi пiснi «Душа i плоть», «Love Me To Death», «Лiза» («Олля»), «Texas Song» та iншi.


«Скрябiн»

Все життя Кузьми тiсно пов’язане з гуртом «Скрябiн». Як правило, музику гурту подiляють на «старий» (приблизно до 2003 року) та «новий» (до 2015-го) перiоди. Вiн утворився в далекому 1989-му. І як говорив ii фронтмен, абсолютно випадково – завдяки збiгу багатьох обставин. Маленьке захiдноукраiнське мiстечко Новояворiвськ, розташоване на самому кордонi з Польщею, виявилося дуже музичним. На 20 тисяч жителiв припадало 30 рок-гуртiв. Такий собi провiнцiйний Вудсток кишенькового формату, де виникла справжня музична сцена. Мiсцевi пiдлiтки зiбрали десятки гуртiв, грали зовсiм нову музику: панк, метал, неоромантика, хiп-хоп… Згодом з усього того розмаiття з’явився «Скрябiн», що врештi-решт став одним iз найважливiших та знакових украiнських попгуртiв. Визнано, що «Скрябiн» став першим украiномовним гуртом у жанрi альтернативноi електронiки.

Шлях гурту до визнання був доволi тривалим i непростим. Протягом усiеi творчостi колектив зазнав значних змiн – вiд електронноi альтернативи й дарквейву до попроку.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=65250536) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Райдер (вiд англ. ride – поiздка, iхати) – список вимог, що пред’являе артист (або група) органiзаторам гастрольних виступiв. Фактично, це перерахування умов, яких потребують артисти до, пiд час i пiсля виступу.




2


Магнiтоальбом (вiд магнiтофонний альбом) – музичний альбом, аматорськи або професiйно випущений на магнiтофоннiй стрiчцi.