Книга - Вислови

Вислови
Конфуцiй


Істини
Давньокитайський мислитель Конфуцiй (бл. 551—478 рр. до н. е.) став засновником етико-полiтичного вчення, в основу якого було покладено моральне самовдосконалення особистостi та дотримання давнiх традицiй i ритуалiв. Саме конфуцiанство, яке згодом стало державним вченням Давнього Китаю, багато в чому сприяло тому, що китайська держава зберiгалася як така протягом кiлькох тисячолiть.

Основнi принципи свого вчення Конфуцiй виклав у виглядi бесiд, якi й становлять текст його знаменитих «Висловiв».





Конфуцiй

Конфуцiй «Вислови». Серiя «Істини». Лiтературно-художне видання





Глава 1

Навчатися






1

Учитель казав:

– Хiба не радiсно навчатися й усякий час добиватися досконалостi? І хiба не приемно, коли друзi приходять iздалеку? Чи не той муж чеснотливий, хто не досадуе, що невiдомий людям?


2

Учитель Ю сказав:

– Нечасто бувае, щоб чоловiк, повний синiвськоi шаноби й послуху старшим, любив би досаждати правителю. І не бувало зовсiм, щоби той, хто не любить досаждати правителю, мав би схильнiсть до заколоту. Чеснотливий муж турбуеться про корiнь; коли закладено корiнь, то народжуеться й шлях, синiвська шаноба i послух старшим – хiба не в них корiниться людянiсть?


3

Учитель сказав:

– Людянiсть рiдко поеднуеться з гарними речами й лестивим виразом обличчя.


4

Учитель Цзен сказав:

– Я на день тричi себе питаю: чи сумлiнно я трудився для людей? Чи зберiг щирiсть у спiлкуваннi з друзями? Чи повторював те, чого мене навчали?


5

Учитель сказав:

– Правлячи удiлом, здатним виставити тисячу бойових повозок, слiд бути ретельним у справах, правдивим, любити людей, заощаджувати кошти й спонукати народ працювати у вiдповiдностi до пори року.


6

Учитель сказав:

– Удома молодшi шанують батькiв, а деiнде слухнянi зi старшими, обережнi й правдивi, повнi любовi до всiх та близькi з тими, в кому е людянiсть. Якщо при цьому стае сил, то стримлять надбати ученiсть.


7

Цзися сказав:

– Якщо хто замiсть чуттевостi вибирае добро, здатен до знемоги служити батьковi й матерi, на службi державцевi може жертвувати собою й звертаеться до друзiв iз правдивим словом, то нехай би казали, що вiн неук, я неодмiнно назву його ученим.


8

Учитель сказав:

– Якщо чеснотливий муж не мае суворостi, в ньому нема переконливостi й вiн непевен у навчаннi. Головне – будь чесний i правдивий, не води дружби з тими, хто тобi не рiвня, i не бiйся виправляти своi помилки.


9

Учитель Цзен сказав:

– Якщо шануватимуть мертвих, пам’ятатимуть предкiв, то в народi знов запануе чеснота.


10

Цзицинь спитав Цзигуна:

– Хоч би в якiй краiнi був Учитель, вiн завжди знае про справи ii правлiння. Вiн сам шукае цi вiдомостi чи йому iх дають?

Цзигун вiдповiв:

– Учитель дiстае iх завдяки тому, що ласкавий, добрий, чемний, ощадливий i поступливий. Чи не вирiзняеться вiн у тому, як iх шукае, вiд iнших людей?


11

Учитель сказав:

– Хто вдивляеться в прагнення свого батька, коли вiн живий, а пiсля його смертi – в те, як вiн чинив, i не мiняе його шляху протягом трьох рокiв, можна сказати, що шануе той батькiв.


12

Учитель Ю сказав:

– З призначень ритуалу найцiннiша гармонiя. Вона робить прекрасною путь стародавнiх царiв, а iх наслiдують у малому й великому. Та проте i гармонiя бувае до речi не завжди. Якщо знають саму гармонiю, не беручи ii в рамки ритуалу, вона не може перетворитися на життя.


13

Учитель Ю сказав:

– Якщо, будучи щирим, близький до справедливостi, обiцяння зможе виконати. Якщо шануе вiдповiдно до ритуалу, то уникне сорому й неслави. Якщо твоя пiдпора той, хто насправдi тобi близький, то можеш йому пiдкоритись.


14

Учитель сказав:

– Якщо чеснотливий муж не думае пiд час трапези про насичення свого шлунка, не прагне, живучи вдома, затишку, проявляе запопадливiсть у дiлi, обережно говорить i виправляеться, зближаючись iз тими, у кого е путь, то можна сказати, що вiн любить ученiсть.


15

Цзигун спитав:

– Як ви оцiнюете той випадок, коли людина у злиднях нi перед ким не плазуе, а забагатiвши – не зазнаеться?

Учитель вiдповiв:

– Це непогано, та не так добре, як те, коли людина у злиднях вiдчувае радiсть, а забагатiвши, схиляеться до ритуалу.

Цзигун знову спитав:

– В Пiснях е рядки:

Вiн мов гранована рiзьба,
Шлiфована й гладенька.

Чи не про цього ви казали?

– Так, Ци, – вiдповiв Учитель, – вiдсьогоднi з тобою можна говорити про Пiснi: тобi скажеш що-небудь, а ти вже знаеш, що за цим слiдом.


16

Учитель сказав:

– Не журися, що люди не знають тебе, та журися, що ти не знаеш людей.









Глава 2

Правитель



1

Учитель сказав:

– Правитель, що покладаеться на чесноту, немовби пiвнiчна Полярна зоря, що завмерла на своему мiсцi серед сонму сузiр’iв, що обертаються навколо неi.


2

Учитель казав:

– Три сотнi Пiсень вартi одного рядка, який каже: «Його думка не ухиляеться».


3

Учитель сказав:

– Якщо правити за допомогою закону, гамувати караючи, то народ побережеться, але не знатиме сорому. Якщо правити, маючи на думцi чесноту, порядкувати за ритуалом, народ не тiльки засоромиться, але й виявить покору.


4

Учитель сказав:

– П’ятнадцяти рокiв я вiдчув бажання навчатись; у тридцять рокiв я ствердився; дiйшовши сорока, звiльнився вiд сумнiвiв; у п’ятдесят пiзнав велiння Неба; у шiстдесят мiй слух став проникливим; з сiмдесяти рокiв я йду за бажаннями серця, дотримуючись мiри.


5

Милосердний зi Старших спитав про те, що таке синiвська шаноба.

Учитель вiдповiв:

– Це те, коли не порушують ритуалiв. Пiзнiше Фань Чi вiз Учителя, i той сказав:

– Старший Сунь спитав мене про те, що таке синiвська шаноба, i я вiдповiв: «Це те, коли не порушують ритуалiв».

– Що це значить? – спитав Фань Чi.

Учитель вiдповiв:

– Служи батькам за ритуалом, помруть – поховай за ритуалом i шануй iх жертвами за ритуалом.


6

Войовничий зi Старших спитав про те, що таке синiвська шаноба.

Учитель вiдповiв:

– Це те, коли батька й матiр лише одне й тривожить – як би син не занедужав.


7

Цзию спитав про те, що таке синiвська шаноба.

Учитель вiдповiв:

– Нинi синiвська шаноба зводиться лише до утримання батькiв. Але ж утримують i тварин. У чому буде тут вiдмiннiсть, якщо не проявляти самоi шаноби?


8

Цзися спитав про те, що таке синiвська шаноба.

Учитель вiдповiв:

– Вираз обличчя – ось у чiм ii складнiсть. А коли з’являеться якесь дiло i молодшi беруться до нього, а з’являться вино, iжа – i ними частують переродженого, то хiба в цьому полягае синiвська шаноба?


9

Учитель сказав:

– Я весь день бесiдував iз Хуеем; вiн виявляв таку повну згоду зi мною, що здавався дурним. Та, судячи з того, який вiн у себе вдома, у ньому е здатнiсть розумiти.

Хуей – недурна людина.


10

Учитель сказав:

– Де ховатись людинi?

Де ховатись людинi,

Якщо бачити, як вона чинить,

Глядiти на те, що вона наслiдуе,

І знати, що ii задовольняе?


11

Учитель казав:

– Хто осягае нове, плекаючи старе,

Той може бути учителем.


12

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж не iнструмент.


13

Цзигун спитав про те, яким мае бути чеснотливий муж.

Учитель вiдповiв:

– Вiн спершу бачить у словi дiло, а потiм – чинить за сказаним.


14

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж спiвчутливий, але без упередженостi.

Мала людина упереджена, але без спiвчутливостi.


15

Учитель казав:

– Марне навчання без думки, Небезпечнi думки без навчання.


16

Учитель сказав:

– Захопленiсть чужими судженнями приносить тiльки шкоду.


17

Учитель сказав:

– Ю! Чи навчити тебе, що таке знання? Вважай знанням те, що знаеш, i вважай незнанням незнання. Це i е знання.


18

Цзичжан учився, щоб добитись заплати, i Учитель йому сказав:

– Бiльше слухай, оминаючи все неясне, обережно говори про решту – рiдше винуватимуть. Бiльше спостерiгай i сторонись небезпеки, обережно дiй в рештi – рiдше каятимешся. Якщо рiдко винуватять за слова i рiдко каешся у своiх учинках, у цьому i знайдеш заплату.


19

Князь Скорботноi Пам’ятi спитав:

– Як упокорити народ?

Конфуцiй вiдповiв:

– Якщо пiднести й поставити чесних над безчесними, то народ упокориться. Якщо пiдносити безчесних, ставлячи iх над чесними, то народ не скориться.


20

Доброчинний iз Молодших спитав про те, як добитися, щоб народ був шанобливий, вiрний i натхненний.

Учитель вiдповiв:

– Будь iз ним серйозним, i вiн почне шанувати; виконуй обов’язок сина i батька, – i вiн буде вiрний, пiднеси здiбних, напучуй неумiлих, – i вiн надихнеться.


21

Хтось запитав Конфуцiя:

– Чому ви не берете участi в керуваннi державою?

Учитель вiдповiв:

– У Книзi сказано: «Яка твоя пошана до батькiв? Ти шануеш iх, ставишся з любов’ю до братiв i проявляеш усе це у справах правлiння». Це i е управлiння державою. То навiщо для участi в ньому ставати на службу?


22

Учитель казав:

– Людинi й не бути правдивою? Не вiдаю, чи можливе таке. Якщо в малоi чи великоi повозки не скрiпленi голоблi з поперечиною, хiба на них якась iзда можлива?


23

Цзичжан спитав, чи можна дiзнатися, що буде через десять поколiнь.

Учитель вiдповiв:

– Дiм Інь стояв на пiдставах обрядiв дому Ся, Що зберiг iз них i додав, можна знати; Дiм Чжоу спирався на обряди Інь, Що зберiг iз них i додав, можна знати; І про тих, хто, можливо, йтиме слiдом за Чжоу, Нехай i за сотню поколiнь, можна знати.


24

Учитель казав:

– Жертвопринесення чужому духовi мають у собi лестощi.

Бездiяльнiсть у мить, коли е можливiсть вчинити справедливо, означае боягузтво.




Глава 3

Вiсьмома рядами



1

Конфуцiй казав про Молодшого, в якого «вiсьмома рядами танцюють при дворi»:

– Якщо це можна витерпiти, то що ж витерпiти не можна?


2

Три родини прибирали жертовне приладдя пiд звуки гiмну «Лад».

Учитель про це сказав:

Спiвдiють у храмi князi,
Син Неба прекрасно-суворий.

– Хiба цi слова до речi про дiла трьох родин?


3

Учитель казав:

– Навiщо ритуали, якщо, будучи людиною, не проявляе людяностi? Навiщо й музика, якщо, будучи людиною, не проявляе людяностi?


4

Лiнь Фан спитав про те, що головне в ритуалi.

Учитель вiдповiв:

– Як багато важить твое питання! Пiд час виконання ритуалу ощадливiсть краща за марнотратнiсть; на похоронах почуття скорботи краще за ретельнiсть.


5

Учитель сказав:

– У варварiв при державцевi гiрше, нiж у китайських землях без нього.


6

Молодший приносив жертви горi великiй, i Вчитель спитав Жань Ю:

– Ти не мiг його утримати?

– Не мiг, – вiдповiв Жань Ю.

Учитель сказав:

– Шкода! Невже скажеш, що гора Велика менш розбiрлива, анiж Лiнь Фан?


7

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж нi в чiм не змагаеться, але якщо змушений, то хiба що в стрiльбi з лука; вiн заходить до залу, вiтаючи й поступаючись; вийшовши звiдти, п’е вино. Вiн не полишае чесноти, навiть змагаючись.


8

Цзися спитав:

– Що означають рядки:

Смiеться i чаруе ямкою на щiчцi,
Очей прекрасних ясний погляд,
Бiлiсть лиця здаеться кольоровим вiзерунком.

– Вторинне те, коли розмальовують бiле, – вiдповiв Учитель.

– І ритуал вторинний? – зауважив Цзися.

Учитель сказав:

– Хто мене розумiе, то це ти!

Тепер iз тобою можна говорити про Пiснi.


9

Учитель казав:

– Я мiг би розповiсти про ритуал Ся, та у Ци бракуе свiдчень; я мiг би розповiсти про ритуал Інь, та в Сун бракуе свiдчень. Усе через те, що не вистачае записiв i тямущих людей. А якби вистачало, я мiг би пiдтвердити своi слова.


10

Учитель сказав:

– Пiд час царського жертвопринесення я не хочу дивитись на те, що там робиться, з моменту наливання вина.


11

Хтось запитав про сенс царського жертвопринесення.

Учитель вiдповiв:

– Про нього не вiдаю, а хто вiдав би, той управляв би Пiднебесною так, нiби вона була б тут.

І вказав при цьому на свою долоню.


12

Учитель нiби зрiв тих, кому приносив жертви. І нiби зрiв духiв, приносячи iм жертви. Вiн казав:

– Якщо сам не беру участi в жертво-принесеннi, то для мене його наче й не було.


13

Вансунь Цзя спитав:

– Що означають слова: «Догоджати кориснiше перед вогнищем, нiж перед пiвденно-захiдним кутом»?

– Неправильно сказано, – вiдповiв Учитель. – Хто завинить перед Небом, тому не буде кому молитися.


14

Учитель сказав:

– Дiм Чжоу мав приклад двох попереднiх царювань, тому вiн видаеться освiченiстю. Я слiдую за Чжоу.


15

Увiйшовши до Великого храму, Учитель питав про все, що там вiдбувалось.

Хтось зауважив:

– І хто це вважае, що син цзоусца знае ритуали? Увiйшовши до Великого храму, вiн питав про все, що там вiдбувалось.

Учитель, почувши це, вiдповiв:

– Саме в цьому й полягае ритуал.


16

Учитель сказав:

– Суть стрiльби з лука полягае не в тому, щоби протнути мiшень, адже люди рiзняться силою.

У цьому полягае путь пращурiв.


17

Цзигун бажав, щоб пiд час оголошення першого числа припинили офiрувати барана.

Учитель заперечив:

– Тобi, Ци, шкода цього барана, А менi шкода цього ритуалу.


18

Учитель сказав:

– Якщо служити державцю, чiтко додержуючись ритуалу, люди бачать у цьому лестощi.


19

Князь Твердий спитав про те, як державець керуе пiдданцями, а пiдданцi служать державцевi. Конфуцiй вiдповiв:

– Державець керуе пiдданцями, додержуючись ритуалу; пiдданцi чесно служать йому.


20

Учитель сказав:

– «Крики чайок» у мiру веселять i засмучують, не вражаючи душу.


21

Князь Скорботноi Пам’ятi спитав Цзай Во про Вiвтар Землi. Цзай Во вiдповiв:

– Володар Ся використовував сосну, в iньца уживали кипарис, а чжоусець вибрав каштан, щоб народ дрижав вiд остраху.

Учитель, почувши це, сказав:

– Здiйсненого не пояснюють,

За те, що зроблено, не докоряють

І в тому, що було, не винуватять.


22

Учитель сказав:

– Гуань Чжун був не дуже й здiбний.

Хтось запитав:

– А чи не був вiн ощадливий?

Учитель заперечив:

– Як мiг вiн бути ощадливим, маючи вежу «Три повернення» й не дозволяючи сумiщати посади?

– Та чи не був тодi вiн знавцем ритуалу?

– У володаря перед входом були встановленi щити, Гуань поставив у себе такi самi; у володаря до зустрiчей iз iншими державцями був постамент для перекинутих чаш для вина, Гуань мав такий самий постамент. Якщо Гуань знае ритуали, то хто тодi iх не знае? – була вiдповiдь.


23

Бесiдуючи про музику зi старшим музикою з удiла Лу, Учитель сказав:

– А музику, ii знати можна! Спершу виконують – нiбито злита, грають далi, нiби без домiшок, нiбито свiтла i нiбито не перериваеться наприкiнцi.


24

Хранитель рубежiв iз І, прохаючи про зустрiч, казав:

– Менi вдавалось досi зустрiчатися з кожним чеснотливим мужем, який приходив сюди.

Учнi його представили.

А вийшовши, вiн сказав:

– Навiщо вам турбуватися про те, що все втрачено? Уже давно Путi нема в Пiднебеснiй, i Небо скоро зробить Учителя дзвоном.


25

Учитель казав про музику «Весняну»: в нiй усе прекрасно i все гарне; i казав про музику «Войовничу»: в нiй усе прекрасно, але гарне не все.


26

Учитель запитав:

– Як менi дивитись на того, хто проявляе нетерплячiсть, будучи правителем, не почувае захвату, виконуючи ритуал, i не тужить пiд час трауру?




Глава 4

Там, де людянiсть



1

Учитель сказав:

– Прекрасно там, де людянiсть. Як може розумна людина, маючи вибiр, у ii краях не поселитися?


2

Учитель сказав:

– Позбавлений людяностi не може довго залишатися в злиднях, не може всякчас мати добробут. Хто справдi людина, для того людянiсть – насолода, а мудрому вона приносить користь.


3

Учитель казав:

– Лише той, хто насправдi людяний, умiе i любити людей, i гидувати ними.


4

Учитель казав:

– Спрямованiсть до людяностi звiльняе вiд усього поганого.


5

Учитель сказав:

– Шляхетнiсть i багатство – це те, чого люди прагнуть; якщо вони надбанi нечесно, чеснотливий муж вiд них вiдмовляеться. Бiднiсть i приниженiсть – це те, що людям ненависне. Якщо вони незаслуженi, чеснотливий муж ними не гидуе. Як може чеснотливий муж придбати iм’я, якщо вiдкине людянiсть? Чеснотливий муж не розстаеться з людянiстю навiть на час трапези. Вiн неодмiнно з нею, коли поспiшае, i неодмiнно з нею, коли перебувае в небезпецi.


6

Учитель сказав:

– Менi не траплявся ще той, кому приемна людянiсть i огидна нелюдянiсть. Кому приемна людянiсть, того не перевершити.

А кому огидна нелюдянiсть, той проявляе людянiсть i уникае зустрiчi з усiм нелюдяним. Чи буде хто-небудь здатен протягом усього дня старатися бути людяним? Менi не траплялися люди, яким бракувало б для цього iхнiх сил. Може, i е такi люди, але я iх не зустрiчав.


7

Учитель сказав:

– Кожен помиляеться залежно вiд своеi схильностi. Вдивися в помилки людини – i пiзнаеш мiру ii людяностi.


8

Учитель казав:

– Хто вранцi чуе про путь, той може ввечерi й померти спокiйно.


9

Учитель сказав:

– Хто ступае на путь, але соромиться, що погано iсть i вдягаеться, iз тим i говорити не варто.


10

Учитель сказав:

– У справах пiд Небесами чеснотливий муж нiчого не шкодуе i не нехтуе, але чинить так, як справедливо.


11

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж прагне доброчесностi,

Мала людина сумуе за своею землею;

Чеснотливий муж волiе бути покараним,

Мала людина сподiваеться на милiсть.


12

Учитель сказав:

– Коли зважають лише на зиск, то множать лють.


13

Учитель казав:

– Якi можуть бути труднощi, коли здатнi правити державою вiдповiдно до ритуальних правил поступливостi? Нащо потрiбен ритуал, коли не здатнi правити державою вiдповiдно до ритуальних правил поступливостi?


14

Учитель сказав:

– Не журися, що тобi нема мiсця,

А журися через свою недосконалiсть;

Не журися, що тебе нiхто не знае,

Та прагни того, щоб зажити слави.


15

Учитель сказав:

– Шень! Крiзь мою путь iде одне.

Учитель Цзен iз ним погодився.

Коли вiн вийшов, учнi спитали:

– Що це значить?

Учитель Цзен вiдповiв:

– У путi Вчителя саме лише глибоке спiвчуття.


16

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж осягае справедливiсть.

Мала людина осягае вигоду.


17

Учитель сказав:

– Зустрiвши гiдну людину, намагайтеся зрiвнятися з нею; зустрiвши негiдну, заглиблюйтесь у себе.


18

Учитель сказав:

– Служачи батьковi й матерi,

Їх направляй якнайм’якше;

А бачиш, що не слухають,

Їх шануй, iм не супереч;

А турбуватимуть, ти не ремствуй.


19

Учитель казав:

– За життя батька та матерi

Далеко вiд них не виiжджай,

А поiдеш, будь на одному мiсцi.


20

Учитель сказав:

– Хто не мiняе ба5тькiв шлях три роки пiсля його смертi, можна сказати, що шануе той батьк?в.


21

Учитель сказав:

– Не можна не пам’ятати про вiк батька та матерi; для сина в цьому одразу i радiсть, i тривога.


22

Учитель сказав:

– Предки волiли промовчати, Соромлячись, що можуть не вчинити за словом.


23

Учитель сказав:

– У стриманоi людини менше промахiв.


24

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж намагаеться говорити невигадливо, але дiяти вправно.


25

Учитель сказав:

– Доброчеснiсть не бувае сама, у неi неодмiнно е сусiди.


26

Цзию сказав:

– Наполегливий ти з правителем —

І ось уже тебе зганьбили;

Наполегливий ти з друзями —

І дружби тiеi уже нема.









Глава 5

Гунье Чан



1

Учитель сказав про Гунье Чана:

– Оце хороший наречений. Вiн, щоправда, був у в’язницi, але це не його вина.

І вiддав йому за дружину свою дочку.


2

Учитель озвався про Нань Жуня:

– Їм не нехтують, коли у краiни е путь; вiн уникае покарання, коли у неi немае путi.

І вiддав йому за дружину дочку свого старшого брата.


3

Учитель озвався про Цзицзяна:

– О, це чеснотливий муж! Та як би вiн зумiв ним стати без благородних мужiв iз удiлу Лу?


4

Цзигун спитав:

– Яка я людина?

Учитель вiдповiв:

– Ти мов посудина.

– Яка посудина?

– Коштовна жертовна посудина.


5

Хтось сказав:

– Юн справжня людина, але не позбавлений красномовностi.

Учитель вiдповiв:

– Навiщо йому красномовнiсть? Хто шукае в прудкому язицi свiй захист, того часто ненавидiтимуть. Не знаю, чи мае вiн людянiсть, але навiщо йому красномовнiсть?


6

Коли Учитель узявся схиляти Цидяо Кая пiти на службу, той вiдповiв:

– Я в цьому не можу ще довiритися собi. Учитель був задоволений.


7

Учитель сказав:

– Путь не в ходiннi… Зiйду на плiт i попливу у моря.

Чи не Ю буде тим, хто попливе зi мною?

Цзилу, почувши це, зрадiв.

А вчитель вiв далi:

– От Ю… Вiн перевершуе в хоробростi мене, але деревину для плоту нiде не знайде.


8

Войовничий iз Старших спитав про те, чи людяний Цзилу.

Учитель вiдповiв:

– Не знаю.

Але той став знову питати.

Учитель пояснив:

– Ю можна було б послати до краiни, що виставляе тисячу бойових повозок, керувати набором вiйська. А чи мае вiн людянiсть, я не знаю.

– А Цю мае людянiсть?

– Цю можна було б призначити управителем селища з тисячею родин чи землi, що виставляе сотню бойових повозок. А чи мае вiн людянiсть, я не знаю, – вiдповiв Учитель.

– А Чi мае людянiсть?

– Чi можна було б послати приймати гостей, щоб вiн, пiдперезавшись, став бiля престолу. А чи мае вiн людянiсть, я не знаю.


9

Учитель спитав Цзигуна:

– Хто з вас кращий, ти чи Хуей?

Цзигун вiдповiв:

– Як смiю я порiвнювати себе з Хуеем? Хуей, почавши що-небудь одне, вже знае решту десять; а я, почавши що-небудь одне, знаю ще лише про друге.

Учитель сказав:

– Не рiвня, я згоден, ти йому не рiвня.


10

Цзай Юй заснув серед бiлого дня.

Учитель сказав:

– Не вирiзати вiзерунка на гнилому суку, стiну з гною не штукатурити. То за що дорiкати менi Юю?

Учитель ще сказав:

– Спочатку я спiлкувався з людьми так: слухаючи iхнi речi, вiрив, що виконають обiцяне; та тепер я поводжу себе iнакше: слухаючи iхнi речi, чекаю, коли виконають. Я так перемiнився через Юя.


11

Учитель сказав:

– Менi ще не траплялися твердi, непохитнi люди.

Хтось зауважив:

– От Шень Чен.

Учитель заперечив:

– Як може бути вiн непохитним,

Коли так багато жадае?


12

Цзигун сказав:

– Я не хочу робити iншим того, чого я не хочу, щоб iншi робили менi.

– Ци, це для тебе недосяжно, – зауважив Учитель.


13

Цзигун сказав:

– Можна звiдати освiченiсть нашого Вчителя, але слiв про природу людей i Путь Небесну вiд нього не почуеш.


14

Цзилу боявся почути щось нове, поки не виконано те, що вiн почув ранiше i повинен був здiйснити.


15

Цзигун спитав:

– Чому Кун Освiчений дiстав посмертний титул «Освiченого»?

Учитель вiдповiв:

– Вiн був кмiтливий, полюбляв навчатись i не соромився звертатися за порадою до нижчих, тому його назвали Освiченим.


16

Учитель говорив про чотири чесноти Цзичаня, що iх мае чеснотливий муж:

– Вiн поводився благоговiйно,

З шанобою служив вищим,

Був прихильний до простих людей

І вiвся з ними справедливо.


17

Учитель казав:

– От Янь Пiнчжун умiв iз людьми спiлкуватися: був ввiчливим i зi старим другом.


18

Учитель сказав:

– Цзан Освiчений помiстив велику черепаху в дiм, де капiтелi були прикрашенi рiзьбленням у виглядi гiр, а стовпчики на поперечинах – малюнком водоростей. Який же в нього був розум?


19

Цзичжан спитав:

– Що був за один мiнiстр Цзивень: вiн тричi обiймав посаду, не виявляючи радостi, i тричi йшов iз неi, не проявляючи жалю, i неодмiнно повiдомляв про виконане на службi новому мiнiстру?

Учитель вiдповiв:

– Це була чесна людина.

– А чи був вiн людяним?

– Не знаю; як вiн мiг бути людяним?

– А що за людина Чень Освiчений? Вiн був власником десяти четвiрок коней, але кинув iх, утiк, коли Цуй убив володаря Ци; прийшовши в iнший удiл, сказав: «Схожi тут на нашого вельможу Цуя» – i втiк звiдти. Прийшовши ще в один удiл, знову сказав: «Схожi тут на нашого вельможу Цуя» – i втiк звiдти.

Учитель вiдповiв:

– Це була чиста людина.

– А чи був вiн людяним?

– Не знаю; як вiн мiг бути людяним?


20

Цзи Освiчений тричi думав, перш нiж дiяти.

Учитель, почувши про це, сказав:

– Досить подумати двiчi.


21

Учитель казав:

– Нiн Войовничий поводив себе розумно, коли в краiнi була путь, i нерозумно, коли в нiй не було путi. З ним за розумом зрiвнятися можна, за дурiстю – нi.


22

Учитель, перебуваючи в удiлi Чень, вигукнув:

– Я вертаюсь! Вертаюсь! Моi синки стали зухвалi й фамiльярнi. Вони досягли всiляких чеснот, але не вмiють себе обмежувати.


23

Учитель сказав:

– Старший Рiвний разом iз Молодшим Рiвним не пам’ятали поганого, тому на них майже нiхто не був злий.


24

Учитель запитав:

– Хто сказав, що Вейшен Гао нехитрий? Коли хтось попросив у нього оцту, то вiн дав його, випрохавши у свого сусiда.


25

Учитель сказав:

– Солодкi слова, ласкавий погляд, шаноба надмiру – усе це викликало в Цзо Цюмiнi сором i викликае сором у мене. Дружити з тим, кого таемно ненавидиш, – таке викликало в Цзо Цюмiнi сором i викликае сором у мене.


26

Янь Юань i Цзилу стояли перед Учителем. Вiн iх спитав:

– Чому ви не висловлюете своiх бажань?

Цзилу вiдповiв:

– Я хотiв би, маючи повозку, коней i вбрання, пiдбите хутром, дiлитися ними з другом i не досадувати, коли вони стануть непридатними.

А Янь Юань сказав:

– Я хотiв би не хвалитися тим, що е в менi доброго, i приховати своi заслуги.

Потiм Цзилу спитав:

– Хотiлося б почути про бажання Учителя.

Учитель вiдповiв:

– Дати спочити старим людям,

Бути щирим iз друзями,

Пiклуватися про молодших.


27

Учитель вигукнув:

– Усе скiнчено! Я не зустрiчав ще того, хто може засудити себе самого в душi, коли бачить, що помилився!


28

Учитель сказав:

– У будь-якому селищi на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться менi в чесностi й щиростi, але поступляться в схильностi до науки.









Глава 6

Ось Юн…



1

Учитель сказав:

– Ось Юн, його можна поставити обличчям на пiвдень.

Чжунгун спитав про вчителя Шовковицю Старшого.

Учитель вiдповiв:

– Його можна: у ньому е невимушенiсть.

Чжунгун знову спитав:

– Хiба не можна, правлячи народом, дiяти невимушено, але бути при цьому вкрай шанобливим? Чи не проявляе надмiрну невимушенiсть той, хто тримаеться невимушено i невимушено дiе?

– Юн правильно каже, – вiдповiв Учитель.


2

Князь Скорботноi Пам’ятi спитав Учителя про те, хто з його учнiв любить навчатись, i той вiдповiв:

– Був Ян Хуей, вiн любив навчатись, не зганяв нi на кому свого гнiву, не повторювавсь помилок. На жаль, його життя було коротким, вiн умер. Тепер таких уже нема. Не чути, щоб хто-небудь любив навчатись.


3

Цзихуа було послано до Ци. Учитель Жань прийшов прохати для його матерi зерна.

Учитель вiдповiв:

– Вiдсипай iй великою мiрою.

Той знову попросив:

– Прошу додати.

– Вiдсип удвiчi бiльше, – було за вiдповiдь.

Учитель Жань вiдсипав бiльше в сотню з верхом разiв.

Учитель сказав:

– Чи, вiд’iжджаючи до циськоi землi, iхав на ситих конях, одягнений у халат. Я чув, чеснотливий муж допомагае людям не тодi, коли вони багатi, а коли бiднi.


4

Коли Юань Си став управителем дому Вчителя, Учитель дав йому дев’ять сотень мiр зерна. Юань Си вiдмовився.

Учитель сказав:

– Не вiдмовляйся, краще допоможи сусiдам, землякам.


5

Учитель висловився про Чжунгуна:

– Нехай би навiть люди не бажали, хiба вiдкинуть гори i потоки бичка з орноi череди з рогами рiвними й рудою шерстю?


6

Учитель сказав:

– Хуей мiг по три мiсяцi не розлучатися в своему серцi з людянiстю, натомiсть в iнших ii стае лише на день чи мiсяць.


7

Доброчинний iз Молодших спитав:

– Чи можна залучити Чжун Ю до правлiння?

Учитель вiдповiв:

– Ю – людина рiшуча. Із чим вiн не впораеться на службi?

– А чи можна i Ци залучити до правлiння?

– Ци – людина з поняттям. І з чим вiн не впораеться по службi?

– А чи можна i Цю залучити до правлiння?

– Цю багато чого вмiе. Із чим вiн не впораеться по службi?


8

Молодший посилав по Мiнь Цзицзяня, щоб поставити його управителем у своему селищi Бi. Та Мiнь Цзицзянь сказав посланцю:

– Ти вiдмовся за мене ладненько. Якщо знову зватиме, переселюся за рiчку Вень.


9

Боню хворiв. Учитель навiдав його i, взявши через вiкно за руку, сказав:

– Який жаль! Вiн умирае, така доля. Таку людину й уразила така недуга! Таку людину й уразила така недуга!


10

Учитель сказав:

– Яка гiдна людина Хуей! Живе в убогому провулку, задовольняючись мискою рису i коряком води. Іншi не витримують таких труднощiв, Хуей не зраджуе цi радостi. Яка гiдна людина Хуей!


11

Жань Цю сказав:

– Не те щоб менi не подобалася ваша путь, але сил моiх не стае.

Учитель вiдповiв:

– У кому сил не стае, на пiвдороги кидають. А ти ще не починав iти!


12

Учитель прохав Цзися:

– Ти будь, як чеснотливий муж, ученим, Не будь учений, як мала людина.


13

Коли Цзию став управителем Учена, Учитель у нього спитав:

– То як, чи знайшов там кого-небудь собi?

Цзию вiдповiв:

– Знайшов Таньтай Мемiна. Вiн не йде манiвцями i з’являеться в моему домi лише в справах служби.


14

Учитель сказав:

– Мен Чжифань був скромним. Пiд час утечi перебував в ар’ергардi, але перед в’iздом у мiсто хльоснув свого коня i мовив: «Я не посмiв би iхати позаду, та кiнь не йшов уперед».


15

Учитель сказав:

– У наш вiк навряд чи уникнеш бiди, якщо ти гарний, як сунський Чжао, а красномовства жерця Чжу То не маеш.


16

Учитель казав:

– Хто може виходити, оминаючи дверi? Але чому не йдуть цим шляхом?


17

Учитель сказав:

– Суть у простака затьмарила блиск,

У педанта блиск затьмарив усю суть,

Лише в чеснотливому мужi

Суть iз блиском рiвно змiшанi.


18

Учитель сказав:

– Люди живуть тим, що прямi. Коли брехун живий i здоровий, то лише випадково.


19

Учитель казав:

– Дiзнатися – не то, що забажати, Бажати – не те, що насолоджуватись.


20

Учитель сказав:

– Хто височiе над середньою людиною, з тим можна говорити про високе; але з тим, хто нижчий за нього, про високе говорити не можна.


21

Фань Чi спитав про те, що таке знання. Учитель вiдповiв:

– Виконувати обов’язок перед людьми, шанувати демонiв i духiв, але до них не наближатись – це i може називатися знанням.

Фань Чi спитав про те, що таке людянiсть.

– Якщо вибрали труднощi замiсть успiху, це може називатися людянiстю, – було за вiдповiдь.


22

Учитель сказав:

– Розумний радiе водам,

Людяний радiе горам;

Розумний дiе,

Людяний занурений у спокiй;

Розумний повен радостi,

Людяний довговiчний.


23

Учитель казав:

– Одна лише змiна в удiлi Ци,

І вiн дорiвнюватиметься удiлу Лу;

Одна лише змiна в Лу,

І Лу дорiвнюватиметься путi.


24

Учитель питав:

– Коли кубок уже не кубок, то який це кубок? Який це кубок?!


25

Цзай Во спитав:

– Якщо того, хто людяний, сповiстили, що хтось iз людей, вiдомих своею людянiстю, впав у колодязь, то вiн би кинувся за ним?

Учитель вiдповiв:

– Навiщо йому так робити? Адже чеснотливий муж готовий iти на смерть, але вiн не може гинути нерозсудливо; його здатнi обдурити, але зробити з нього дурня не можна.


26

Учитель сказав:

– Чеснотливий муж, опановуючи всю ученiсть, теж може межу не перейти, якщо стримуватиме себе правилами ритуалу.


27

Учитель зустрiвся з княгинею Наньцзи, i Цзилу був невдоволений. Учитель його клятвено запевнив:

– Коли я неправильно вчинив, хай Небеса мене вiдкинуть! Хай Небеса мене вiдкинуть!


28

Учитель сказав:

– Непорушна середина – ця чеснота найвища з усiх, але давно вже рiдко трапляеться серед людей.


29

Цзигун спитав:

– Що скажете про те, хто широко чинить добро народовi i здатен усiм допомогти. Чи може вiн бути названий людяним?

Учитель вiдповiв:

– Чому ж тiльки людяним? Чи не так-таки чинять люди найвищоi мудростi? Адже про це вболiвали всiм серцем Яо з Шунем! Хто людяний, той дае iншим опору, бажаючи сам ii мати, i допомагае iм досягнути успiху, бажаючи сам його досягнути. Вмiння знайти приклад поблизу – ось у чiм бачу я майстернiсть людяностi.









Глава 7

Я продовжую



1

Учитель сказав:

– Я продовжую – не творю; я вiрю в давнину i люблю ii щиросердо. Насмiлююсь у цьому зрiвнятися з Лаопiном.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/konfucii/vislovi/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.