Книга - Психологія сексуальності

Психологiя сексуальностi
Зигмунд Фройд


Зарубiжнi авторськi зiбрання
Праця «Психологiя сексуальностi» видатного австрiйського лiкаря, психоаналiтика i засновника методу психоаналiза Зигмунда Фройда (1856–1930), що з’явилась у 1905 роцi, справила на сучасникiв враження вибуху гранати i стала визначним явищем не тiльки в европейськiй науцi того часу, а й у суспiльному життi. Вона привернула увагу багатьох людей до цiеi фактично закритоi теми, тим самим значною мiрою сприяла змiнам iхнього уявлення про сексуальнiсть. Вчений вперше торкнувся питання дитячоi сексуальностi, розглянув природу статевого потягу i рiзних сексуальних вiдхилень – перверсiй.





Зигмунд Фрейд

Психологiя сексуальностi



© Є. В. Тарнавський, переклад украiнською, 2019

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019




Передмова автора до третього видання


Спостерiгаючи упродовж десятилiття за тим, як зустрiли цю працю i яке враження вона справила, я хотiв би передувати третьому виданню кiлькома зауваженнями, спрямованими проти неправильного ii розумiння та висунутих до неi нереальних претензiй. Насамперед варто пiдкреслити, що все викладене в цiй книжцi, базуеться винятково на щоденному лiкарському досвiдi, поглибленому результатами науково обгрунтованого психоаналiтичного дослiдження. Три статтi з теорii сексуальностi не можуть мiстити нiчого iншого, крiм положень, що природно випливають з психоаналiзу або пiдтверджуються ним. Тому абсолютно виключаеться можливiсть розширити iх якимось чином до цiлоi «сексуальноi теорii»; i цiлком зрозумiло, що вони аж нiяк не стосуються деяких важливих проблем сексуального життя. Не варто вiдтак думати, що цi пропущенi роздiли великоi теми залишилися невiдомими автору або що вiн надае iм другорядного значення.

Залежнiсть цiеi працi вiд психоаналiтичного досвiду, пiд впливом якого вона написана, позначаеться не лише на виборi, але й на порядку розмiщення матерiалу. Першочергове значення надаеться моментам, якi залежать вiд випадку, а тi, що пiдкреслюють схильностi, вiдсуваються на заднiй план, а також, що онтогенетичний розвиток береться до уваги ранiше за фiлогенетичний. В аналiзi випадковi переживання вiдiграють головну роль, вiн перемагае iх майже без залишку; а схильнiсть проявляеться за його спиною як щось таке, що прокинулося завдяки переживанням, але iхне значення виходить далеко за межi царини психоаналiтичноi роботи.

Така ж залежнiсть пануе й у взаеминах мiж онто- i фiлогенезом. Онтогенез можна розглядати як повторення фiлогенезу, позаяк фiлогенез не змiнюеться завдяки новим переживанням. Фiлогенетичний нахил проявляеться за спиною онтогенетичного процесу. Але, по сутi, схильнiсть е осадом колишнього переживання роду, до якого приеднуються пiзнiшi переживання окремоi iстоти у виглядi суми випадкових моментiв.

Поряд iз повною залежнiстю вiд психоаналiтичного дослiдження маю пiдкреслити, що характерною ознакою цiеi моеi працi е навмисна незалежнiсть вiд бiологiчного дослiдження. Я старанно уникав запровадження наукових гiпотез iз загальноi сексуальноi бiологii або з сексуальноi бiологii окремих видiв тварин у дослiдженнi, що дало нам можливiсть вивчити сексуальну функцiю людини за допомогою технiки психоаналiзу. Я керувався метою – дiзнатися, що можна вiдкрити засобами психологiчного дослiдження в царинi бiологii людського сексуального життя; менi вдалося вказати на зв’язки та збiги, якi я виявив при цьому дослiдженнi, але менi не варто було приховувати вiд себе ту обставину, що в деяких важливих пунктах психоаналiтичне дослiдження призвело до висновкiв i поглядiв, що значно вiдступають вiд базованих лише на бiологiчних даних.

У цьому третьому виданнi я зробив багато приписок, але не позначав iх, як у попереднiх виданнях, особливими позначками. Зараз наукова робота в нашiй галузi просуваеться повiльнiшими темпами; тим не менш, деякi доповнення цiеi працi виявилися потрiбними для того, щоб вона не вiдстала вiд новiтньоi психоаналiтичноi лiтератури.

Бонн, жовтень 1914 року




Передмова автора до четвертого видання


Пiсля того як ущухли бурхливi баталii вiйськового часу, можна iз задоволенням зазначити, що зацiкавлення психоаналiтичними дослiдженнями в усьому величезному свiтi не згасло. Але не всi частини вчення спiткала однакова доля. Суто психологiчнi положення та вiдкриття психоаналiзу про несвiдоме, про конфлiкт, що веде до недуги, про витiснення, про вигоду вiд хвороби, про механiзми утворення симптому тощо користуються зростаючим визнанням i беруться до уваги навiть принциповими опонентами. Частина вчення, що межуе з бiологiею, основи якоi викладено в цiй невеликiй працi, все ще викликае такi ж заперечення i навiть спонукала декого, хто свого часу iнтенсивно займався психоаналiзом, вiдiйти вiд нього та виробити новi погляди, завдяки яким роль сексуального моменту в нормальному та хворому душевному життi знову обмежуеться.

І все ж я не можу зважитися допустити, щоб ця частина психоаналiтичного вчення разючiше вiдрiзняеться вiд тiеi дiйсностi, яку ще потрiбно вiдкрити, нiж iнша частина. Спогади й усi повторнi дослiдження кажуть менi, що й ця частина продиктована таким самим ретельним i чужим для упередженостi поглядом i пояснення зазначеноi дисоцiацii в суспiльному визнаннi не становить проблеми. По-перше, описанi тут начала сексуального життя людини можуть пiдтвердити лише такi дослiдники, у яких не бракуе терпiння та технiчноi вправностi, щоб довести аналiз до перших дитячих рокiв пацiента. Часто вiдсутня можливiсть це зробити, адже лiкарська дiяльнiсть вимагае швидшого закiнчення лiкування, а iншим, не лiкарям, що практикують психоаналiз, узагалi закритий доступ до цiеi галузi, у них немае можливостi скласти самостiйне враження, позбавлене впливу iхнiх особистих антипатiй та упереджень. Якби люди зумiли чогось навчитися з безпосереднього спостереження над дiтьми, то цi три статтi взагалi могли б бути ненаписаними.

Необхiдно, однак, надалi пригадати, що багато з того, що складае змiст цiеi книги, пiдкреслення значення сексуального життя в усiх проявах людськоi дiяльностi та зроблена тут спроба розширити поняття сексуальностi завжди були наймогутнiшими мотивами опору психоаналiзу. Виходячи з потреби в повнозвучному гаслi, дiйшли навiть до того, що стали торочити про «пансексуалiзм» психоаналiзу та робити йому безглуздий закид, що вiн «усе» пояснюе сексуальнiстю. Можна було б дивуватися, якби ми перебували в станi самозабуття афективних моментiв, що заплутують i змушують усе забувати. Адже фiлософ Артур Шопенгауер уже давно вказав людям, наскiльки iхнi дii та думки зумовлено сексуальними прагненнями у звичному сенсi слова; й увесь свiт читачiв таким чином мав виявитися нездатним викинути зi своеi голови таку дивовижну вказiвку! Що ж стосуеться «розширення» поняття про сексуальнiсть, що стало необхiдним завдяки аналiзу дiтей i так званих перверсних, то дозволю нагадати всiм тим, хто з висоти своеi точки зору з презирством дивиться на психоаналiз, наскiльки близько розширена сексуальнiсть психоаналiзу збiгаеться з Еросом «божественного» Платона (С. Нахмансон. Теорiя лiбiдо Фройда порiвняно з вченням про Ерос Платона // Internationale Zeitschrift f?r ?rztiche Psychoanalyse. 1915. С. 111).

Вiдень, травень 1920 року




I. Сексуальнi вiдхилення



Факт статевоi потреби у людини та тварини пояснюють у бiологii тим, що у них передбачаеться «статевий потяг». При цьому допускають аналогiю з потягом до прийому iжi та голодом. Вiдповiдного слову «голод» позначення немае у повсякденнiй мовi, а наука користуеться словом «лiбiдо».

Загальноприйнятий погляд мiстить цiлком певнi уявлення про природу та властивостi цього статевого потягу. У дитинствi його начебто немае, вiн з’являеться приблизно до часу й у зв’язку з процесами дозрiвання, в перiод змужнiння, виявляться у непереборнiй привабливостi, яку одна стать становить для iншоi, а його мета полягае в статевому еднаннi або хоча б у таких дiях, якi перебувають на шляху до нього.

Але в нас е пiдстави вбачати в цих даних дуже викривлене вiдображення дiйсностi; якщо поглянути на них уважно, то можна знайти безлiч помилок, неточностей i поверхневих зауваг.

Запровадимо два термiни: назвемо особу, котра викликае статевий потяг, сексуальним об’ектом, а дiю, на яку цей потяг штовхае, сексуальноi метою; в такому випадку достеменний науковий досвiд показуе, що е численнi вiдхилення щодо обох – як сексуального об’екта, так i сексуальноi мети, i iхне ставлення до сексуальноi норми вимагае детального дослiдження.




1. Вiдступ щодо сексуального об’ектА



Загальноприйнята теорiя статевого потягу найбiльше вiдповiдае поетичнiй казочцi про подiл людини на двi половинки – чоловiка та жiнку, що прагнуть знову поеднатися в коханнi, тому вельми несподiвано чути, що е чоловiки, сексуальним об’ектом для яких е не жiнка, а чоловiк, i жiнки, для котрих таким об’ектом е не чоловiк, а жiнка. Таких осiб називають викривленосексуальними, або краще – iнвертованими, а сам факт – iнверсiею. Число таких осiб дуже значне, хоча точно встановити його дуже важко.




А. Інверсiя





Поведiнка iнвертованих


Цi особи в рiзних напрямках поводяться по-рiзному.

а) Вони цiлком iнвертованi, тобто iхнiй сексуальний об’ект може бути лише однiеi з ними статi, мiж тим як особа протилежноi статi нiколи не може вважатися у них предметом статевого бажання, а залишае iх холодними або навiть викликае у них статеву вiдразу. Такi чоловiки завдяки вiдразi виявляються нездатними практикувати природний статевий акт або при його реалiзацii не вiдчувають жодного задоволення.

б) Вони амфiгенно iнвертованi (психосексуальнi гермафродити), тобто iхнiй сексуальний об’ект може належати як до однiеi з ними, так i до протилежноi статi; така iнверсiя позбавлена характеру винятковостi.

в) Вони випадково iнвертованi, тобто за певних зовнiшнiх умов, серед яких на першому мiсцi стоять недоступнiсть нормального статевого об’екта та наслiдування, вони можуть обрати сексуальним об’ектом особу однiеi з ними статi й у такому сексуальному актi отримати задоволення.

Інвертованi надалi проявляють рiзне ставлення у своему розумiннi особливостi власного статевого потягу. Деякi з них ставляться до iнверсii як до чогось буденного, подiбно до того, як нормальний ставиться до прояву свого лiбiдо, й енергiйно вiдстоюють ii рiвноправ’я поряд iз нормальним. Іншi ж обурюються фактом своеi iнверсii та вiдчувають ii як хворобливу нав’язливiсть[1 - Такий опiр нав’язливостi iнверсii може скласти умову, що сприяе терапевтичному впливу за допомогою навiювання або психоаналiзу.].

Іншi варiацii стосуються тимчасових стосункiв. Або iнверсiя iснуе в iндивiда з давнiх-давен, наскiльки вистачае його спогадiв, або вона проявилася у нього лише певноi митi до або пiсля статевоi зрiлостi[2 - З рiзних сторiн цiлком правильно вказувалося, що автобiографiчнi данi iнвертованих про час настання iхньоi схильностi до iнверсii не заслуговують на довiру, позаяк вони можуть витiснити зi своеi пам’ятi доказ iхнього гетеросексуального вiдчуття; психоаналiз пiдтвердив цю пiдозру щодо доступних йому випадкiв iнверсii, змiнивши iхнiй анамнез усуненням дитячоi амнезii.]. Цей характер зберiгаеться на все життя, або тимчасово зникае, або становить окремий епiзод на шляху нормального розвитку. Вiн може також проявитися в пiзньому вiцi пiсля закiнчення тривалого перiоду нормальноi статевоi дiяльностi. Спостерiгалися також перiодичнi варiацii мiж нормальним та iнвертованим сексуальним об’ектом. Особливо цiкавi випадки, в яких лiбiдо змiнюеться в сенсi iнверсii пiсля того, як був набутий болiсний досвiд iз нормальним сексуальним об’ектом.

Цi рiзнi ряди варiацiй загалом iснують незалежно один вiд одного. Щодо крайньоi форми, можна завжди стверджувати, що iнверсiя iснувала вже з дуже раннього вiку i що ця особа цiлком мириться iз цiею своею особливiстю.

Багато авторiв вiдмовилися б об’еднати в одну групу перелiченi тут випадки i вважали б за краще пiдкреслювати вiдмiннiсть у межах цiеi групи замiсть властивого всiм групам загального; це залежить вiд iх прiоритетного погляду на iнверсiю. Однак якими слушними не були б такi подiли, все ж необхiдно визнати, що е безлiч перехiдних ступенiв, тому нiби самi по собi напрошуються розмiщенню в ряди.




Погляд на iнверсiю



Перша оцiнка iнверсii виявлена в поглядi, що вона е вродженою ознакою нервовоi дегенерацii; це цiлком вiдповiдало тому факту, що спостерiгачi-лiкарi вперше зустрiлися з нею у нервовохворих або у осiб, що справляли враження хворих. Ця характеристика мiстить двi вказiвки, якi необхiдно розглядати одну незалежно вiд iншоi: вродженiсть i дегенерацiю.




Дегенерацiя


Щодо дегенерацii виникае заперечення, яке взагалi стосуеться недоречного застосування цього слова. Стало звичкою вiдносити до дегенерацii будь-якi хворобливi прояви не безпосередньо травматичного або iнфекцiйного походження. Пiдроздiл дегенератiв, виокремлений Маньяном, дав змогу не виключати застосування поняття дегенерацii в найдосконалiших проявах нервовоi дiяльностi. За таких умов е можливiсть спитати, який узагалi сенс i який новий змiст передбачаеться в оцiнцi слова «дегенерацiя». Видаеться доцiльнiшим про дегенерацiю не згадувати:

1) у випадках, коли немае кiлькох важких вiдхилень вiд норми;

2) у випадках, коли працездатнiсть i життездатнiсть загалом постраждали не важко[3 - З якою обережнiстю необхiдно ставити дiагноз дегенерацii та яке незначне практичне значення вiн мае, можна побачити з мiркувань Мебiуса (Ueber Entartung – Grenzfragen des Nerv. Und Seelenleb, 1900. – № 3): «Якщо окинути поглядом велике поле виродження, на яке тут пролите певне свiтло, то без подальшого видно, що дiагноз – дегенерацiя – мае взагалi дуже мало значення».].

Чимало фактiв указують на те, що iнвертованi не е дегенератами у цьому справжньому сенсi:

1. Інверсiя зустрiчаеться в осiб, у яких не спостерiгаеться жодних iнших серйозних вiдхилень вiд норми.

2. Також у осiб, працездатнiсть яких не порушена i якi вирiзняються навiть надвисоким iнтелектуальним розвитком та етичною культурою[4 - Захисникам «уранiзму» потрiбно вiддати належне в тому, що деякi з найвидатнiших людей були iнвертованими, можливо, навiть абсолютно iнвертованими.].

3. Якщо вiдiйти вiд лiкарського досвiду та поглянути ширше, то в двох напрямках можна зустрiтися з фактами, що виключають погляд на iнверсiю як на ознаку дегенерацii:

а) чи потрiбно брати до уваги, що у стародавнiх народiв на вищому щаблi iхнього культурного розвитку iнверсiя була поширеним явищем, майже iнститутом, пов’язаним iз важливими функцiями;

б) вона була надзвичайно поширена у багатьох диких i примiтивних народiв, мiж тим як поняття «дегенерацii» застосовуеться зазвичай до високоi цивiлiзацii (І. Блох). Навiть серед цивiлiзованих народiв Європи клiмат i раса мають найбiльший вплив на поширення iнверсii та на ставлення до неi.




Вродженiсть


Цiлком зрозумiло, що вродженiсть приписують лише першому, крайньому класовi iнвертованих, на пiдставi запевнень цих осiб, що в жоден перiод життя у них не проявлялося нiяких iнших напрямкiв статевого потягу. Вже сам факт iснування двох iнших класiв важко поеднати з поглядом про вроджений характер iнверсii. Тому захисники такоi позицii схильнi вiдокремити групу абсолютно iнвертованих вiд усiх iнших, що е наслiдком вiдмови вiд узагальнюючого погляду на iнверсiю. Інверсiя з такоi точки зору в деяких випадках мае вроджений характер, а в iнших – вона могла б розвинутися в iнший спосiб.

На противагу цим поглядам iснуе й iнший, згiдно з яким iнверсiя мае набутий характер статевого потягу. Погляд цей грунтуеться на такому:

1) у багатьох (а також у повнiстю) iнвертованих можна знайти сексуальне враження, що подiяло в ранньому вiцi таким чином, що його тривалим наслiдком виявилась гомосексуальна схильнiсть;

2) у багатьох iнших можна вказати на зовнiшнi сприятливi та протидiючi впливи життя, що призвели ранiше чи пiзнiше до фiксацii iнверсii (виняткове перебування в середовищi однаковоi статi, спiльний вiйськовий похiд, утримання у в’язницi, небезпеки гетеросексуального спiлкування, целiбат, статева недолугiсть тощо);

3) iнверсiя може бути припинена за допомогою гiпнотичного навiювання, що було б дивним при вродженому ii характерi.

З точки зору такоi позицii можна взагалi заперечувати безсумнiвнiсть можливостi вродженоi iнверсii. Можна заперечити, що докладнiшi розпитування у випадках, що стосуються вродженоi iнверсii, ймовiрно, також вiдкрили б переживання в ранньому дитинствi, якi визначили напрямок лiбiдо; цi переживання не збереглися лише у свiдомiй пам’ятi особи, але при вiдповiдному впливi можна викликати й спогад про них. На думку цих авторiв, iнверсiю варто було б вважати частим варiантом статевого потягу, визначеним деякими зовнiшнiми умовами життя.

Ця, вочевидь, утверджена впевненiсть втрачае грунт при запереченнi, що багато людей вiдчувають, без сумнiву, подiбнi сексуальнi впливи (також у раннiй юностi: спокушання, взаемний онанiзм), що не стали внаслiдок цього iнвертованими або не стали такими назавжди. Таким чином, виникае припущення, що альтернатива – вроджена та набута – або неповна, або не зовсiм вiдповiдае наявним при iнверсii обставинам.




Пояснення iнверсii


Нi твердження, що iнверсiя вроджена, нi протилежне iй – що вона набуваеться, не пояснюють сутi iнверсii. У першому випадку необхiдно з’ясувати, що саме в нiй вроджене, якщо не брати до уваги поверхневого пояснення, що у людини при народженнi вже е зв’язок статевого потягу з одним певним сексуальним об’ектом. В iншому випадку виникае запитання, чи достатньо рiзноманiтних випадкових впливiв, щоб пояснити виникнення iнверсii без того, що в самому iндивiдi щось не йшло назустрiч цим впливам? Заперечення цього останнього моменту, згiдно з нашими колишнiми висновками, неприпустиме.




Запровадження бiсексуальностi


Для пояснення можливостi сексуальноi iнверсii з часiв Ф. Лiдстона, К’ернана та Шевалье користуються ходом думок, що мiстить нову суперечнiсть щодо загальноприйнятоi думки. Згiдно з нею, людина може бути або чоловiком, або жiнкою. Але науцi вiдомi випадки, в яких статевi ознаки видаються стертими i через це неможливе визначення початковоi статi з погляду анатомii. Генiталii цих осiб поеднують у собi чоловiчi та жiночi ознаки (гермафродитизм). У рiдкiсних випадках обидва статевих апарати розвиненi один поряд iз iншим (iстинний гермафродитизм); найчастiше ж знаходять двояку потворнiсть.

Цiкавим в цих вiдхиленнях е те, що вони несподiваним чином полегшують розумiння ненормального утворення. Певний ступiнь анатомiчного гермафродитизму належить до норми; у кожного нормально органiзованого чоловiчого або жiночого iндивiду е зачатки апарату iншоi статi, що збереглися як рудиментарнi органи без функцii або видозмiнилися та перебрали на себе iншi функцii.

Думка, що випливае з цих давно вiдомих анатомiчних фактiв, полягае в допущеннi початковоi бiсексуальноi схильностi, що переходить протягом розвитку в моносексуальнiсть iз незначними рештками iншоi статi.

Природно було перенести такий погляд на психiчну дiлянку та розумiти iнверсiю в рiзних ii видах як вираз психiчного гермафродитизму. Щоб вирiшити питання, бракувало лише постiйного збiгу iнверсii з душевними та соматичними ознаками гермафродитизму.

Однак це очiкування не справдилося. Залежнiсть мiж передбачуваним психiчним i легко доказовим анатомiчним гермафродитизмом не можна уявити собi настiльки тiсною. Часто в iнвертованих узагалi спостерiгаються зниження статевого потягу та незначна анатомiчна потворнiсть органiв. Це зустрiчаеться часто, але аж нiяк не завжди чи хоча б у бiльшостi випадкiв. Таким чином, доводиться визнати, що iнверсiя та соматичний гермафродитизм загалом не залежать один вiд одного.

Надалi надавалося велике значення так званим вторинним i третинним ознакам i пiдкреслювалося, що вони часто зустрiчаються в iнвертованих (Г. Еллiс). У цьому е значна частка правди, але не можна забувати, що вториннi та третиннi статевi ознаки взагалi зустрiчаються достатньо часто у протилежноi статi й утворюють таким чином натяки на двостатевi, хоча статевий об’ект не проявляе при цьому змiн у сенсi iнверсii.

Психiчний гермафродитизм вилився б у тiлеснiшi форми, якщо паралельно до iнверсii статевого об’екта вiдбувалися принаймнi змiни iнших душевних ознак, потягiв i рис характеру в сенсi типових для протилежноi статi. Однак таку iнверсiю характеру можна зустрiти з певною регулярнiстю лише в iнвертованих жiнок. У чоловiкiв з iнверсiею поеднуеться цiлковита душевна мужнiсть. Якщо наполягати на iснуваннi душевного гермафродитизму, то необхiдно додати, що у проявах його в рiзних галузях помiчаеться лише незначна протилежна умовнiсть.

Те саме можна сказати i про соматичну двостатевiсть: за Халбаном, поодинокi потворностi органiв i вториннi статевi ознаки зустрiчаються майже незалежно одна вiд одноi.

Вчення про бiсексуальнiсть у своiй вульгарнiй формi було сформульоване одним iз захисникiв iнвертованих чоловiкiв таким чином: жiночий мозок у чоловiчому тiлi. Однак нам невiдомi ознаки «жiночого мозку». Замiна психологiчноi проблеми анатомiчною такою ж мiрою безсила та невиправдана.

Крафт-Ебiнг вважае, що бiсексуальний нахил нагороджуе iндивiда як чоловiчими та жiночими мозковими центрами, так i соматичними статевими органами. Цi центри розвиваються лише в перiод, коли настае статева зрiлiсть, значною мiрою пiд впливом незалежних вiд них за своею будовою статевих залоз. Але до чоловiчого та жiночого «центрiв» можна застосувати те ж, що i до чоловiчого й жiночого мозку, i навiть невiдомо, чи варто припускати iснування обмежених частин мозку («центрiв») для статевих функцiй, таких, наприклад, як для мови.

Двi думки все ж зберiгають свою силу пiсля всiх цих мiркувань: для пояснення iнверсii необхiдно брати до уваги бiсексуальну схильнiсть, нам лише невiдомо, в чому, крiм анатомiчноi його форми, полягае цей нахил, i що мова тут iде про порушення, якi стосуються розвитку статевого потягу[5 - Першим, хто вказав на бiсексуальнiсть для пояснення iнверсii, був (згiдно з лiтературним звiтом у шостому томi «Jahrbuch’a f?r sexuelle Zwischenstufen») Е. Глей, який опублiкував уже в сiчнi 1884-го статтю «Les abеrrations de l’instinct Sexuel» у «Revue philosophique». Чудово, втiм, що бiльшiсть авторiв, що пояснюють iнверсiю бiсексуальнiстю, надають значення цьому моменту не лише щодо iнвертованих, але й усiх нормальних, отже, розумiють iнверсiю як результат порушеного розвитку. Є безлiч спостережень, iз яких, щонайменше, випливае можливе iснування другого центру (нерозвиненоi статi). Висловлюеться думка про те, що в кожнiй людинi е чоловiчi та жiночi елементи, лише, вiдповiдно до приналежностi до тiеi чи iншоi статi, однi незрiвнянно розвиненiшi, нiж iншi, оскiльки справа стосуеться гетеросексуальних осiб.].




Статевий об’ект iнвертованих


Теорiя психiчного гермафродитизму передбачае, що статевий об’ект iнвертованих протилежний щодо об’екта нормальних. Інвертований чоловiк не може встояти перед чарiвнiстю, що виходить вiд чоловiчих ознак тiла i душi, вiн сам себе вiдчувае жiнкою та шукае чоловiка.

Але хоча це i слушно щодо цiлоi низки iнвертованих, однак далеко не е загальною ознакою iнверсii. Немае жодних сумнiвiв, що значна частина iнвертованих чоловiкiв зберiгае психiчний характер мужностi, мае порiвняно небагато вторинних ознак iншоi статi й у своему статевому об’ектi шукае, по сутi, жiночi психiчнi риси. Якби було iнакше, то залишалося б зовсiм незбагненним, навiщо iснуе чоловiча проституцiя, яка пропонуе себе iнвертованим; зараз, як i в давнину, вiдбуваеться копiювання в усiх зовнiшнiх формах сукнi та манер жiнок; адже таке наслiдування мало б ображати iдеал iнвертованих. У грекiв серед iнвертованих зустрiчалися наймужнiшi чоловiки, i було ясно, що не мужнiй характер хлопчика, а тiлесне наближення його до жiночого типу, так само як i жiночi душевнi властивостi – боязкiсть, стриманiсть, потреба у стороннiй допомозi та пiзнаннi – розпалювали пристрасть у чоловiка. Як тiльки хлопчик ставав дорослим, вiн уже бiльше не був статевим об’ектом для чоловiка, а сам починав симпатизувати хлопчикам. Отже, сексуальним об’ектом у цьому, як i в багатьох iнших випадках, е не та сама стать, а поеднання обох статевих ознак, компромiс мiж душевним рухом того, хто жадае чоловiка i жадае жiнку за збереженням умови мужностi тiла (генiталiй), так би мовити, вiддзеркалення власноi бiсексуальноi природи[6 - Хоча психоаналiз досi не дав пояснення походженню iнверсii, вiн усе ж вiдкрив психiчний механiзм ii походження та значно збагатив питання, якi доводиться брати до уваги. В усiх дослiджених випадках ми встановили, що iнвертованi в пiзнiшому вiцi мали в дитинствi фазу дуже iнтенсивноi, але короткочасноi фiксацii на жiнцi (здебiльшого, на матерi), пiсля подолання якоi вони ототожнюють себе з матiр’ю й обирають себе самих у сексуальнi об’екти; тобто, виходячи з нарцисизму, шукають чоловiкiв у юнацькому вiцi, схожих на них самих, котрих хочуть любити так, як любила iх мати. Надалi ми часто вiдкривали, що тi, хто здаеться iнвертованими, жодним чином не були нечутливими до жiночих принад, а постiйно переносили на чоловiчi об’екти викликане жiнками збудження. Таким чином, вони все життя вiдтворюють механiзм, завдяки якому з’явилася iхня iнверсiя. Їхне нав’язливе прагнення до чоловiка виявилося зумовленим iхньою неспокiйною втечею вiд жiнки.Психоаналiтичне дослiдження найрiшучiшим чином опираеться спробам вiдокремити гомосексуальних вiд iнших людей як особливу групу. Вивчаючи й iншi сексуальнi вiдхилення, а не лише тi, що вiдкрито проявляють себе, можна дiзнатися, що всi люди здатнi на вибiр об’екта однаковоi iз собою статi й роблять цей вибiр у своему несвiдомому. Бiльше того, прихильностi лiбiдозних почуттiв до осiб своеi статi грають, як i фактори нормального душевного життя, не меншу, а як рушii захворювання – важливiшу роль, нiж пов’язанi з протилежною статтю.Психоаналiзу, навпаки, здаеться первинною незалежнiсть вибору об’екта вiд його статi, однаково вiльна можливiсть володiти як чоловiчими, так i жiночими об’ектами, як це спостерiгаеться в дитячому вiцi, у примiтивних станах i в епохи стародавньоi iсторii; i з цього первинного стану шляхом обмеження в той чи iнший бiк розвиваеться нормальний або iнвертований тип. За змiстом психоаналiзу винятковий сексуальний iнтерес чоловiка до жiнки постае проблемою, яка потребуе пояснення, а не чимось само собою зрозумiлим, що мае своею основою хiмiчне тяжiння. Вирiшальний момент стосовно остаточного статевого вибору приходить лише пiсля настання статевоi зрiлостi й е результатом цiлого ряду чинникiв, якi ще не пiдлягають облiку, частково конституцiйних, частково випадкових за своею природою. Без сумнiву, деякi з цих факторiв можуть виявитися настiльки потужними, що мають вiдповiдний вирiшальний вплив на цi результати. Але загалом численнiсть визначальних моментiв знаходить свое вiдображення в розмаiттi вихiдних картин явноi сексуальноi поведiнки людей. Пiдтверджуеться, що у людей iнвертованого типу загалом переважають архаiчнi конституцii та примiтивнi психiчнi механiзми. Найсуттевiшими iхнiми ознаками видаеться вплив нарцисичного вибору об’екта та збереження еротичного значення анальноi зони. Але немае жодноi користi в тому, щоб на пiдставi таких конституцiйних властивостей вiдокремлювати крайнi типи iнвертованих вiд iнших. Те, що е у таких крайнiх типiв, як, мабуть, цiлком достатне обгрунтування iхньоi ненормальностi, можна також знайти, лише не так помiтно вираженим, у конституцii перехiдних типiв i в явно нормальних. Рiзниця в результатах за своею природою може бути якiсного характеру: аналiз показуе, що вiдмiннiсть в умовах лише кiлькiсна. Серед факторiв, що спричиняють випадковий вплив на вибiр об’екта, зауважимо, що ми вiдкрили заборону (сексуальне залякування в дитинствi) та звернули увагу на те, що наявнiсть обох батькiв вiдiграе визначну роль. Вiдсутнiсть сильного батька в дитинствi нерiдко сприяе iнверсii. Потрiбно, врештi-решт, наполягати на вимозi, щоб проводилася сувора вiдмiннiсть мiж iнверсiею сексуального об’екта та змiшуванням статевих ознак у суб’екта. Певна частка незалежностi цiлком очевидна i в цьому вiдношеннi.Цiлий ряд точок зору, що мають значення, в питаннi про iнверсii виклав Ференцi в статтi «До нозологii чоловiчоi гомосексуальностi (гомоеротики)» (Intern. Zeitschrift f?r ?rztliche Psychoanalyse, 1914. – № 11). Ференцi цiлком справедливо засуджуе той факт, що пiд назвою «гомосексуальнiсть», яку вiн хоче замiнити вдалiшим термiном «гомоеротика», змiшують багато дуже рiзних нерiвноцiнних в органiчному i психiчному вiдношеннi станiв на тiй пiдставi, що у них усiх е загальний симптом iнверсii. Вiн вимагае сувороi вiдмiнностi принаймнi щодо двох типiв: суб’ект-гомоеротика, що вiдчувае i поводиться, як жiнка, i об’ект-гомоеротика, абсолютно мужнiй, що замiнив жiночий об’ект об’ектом однаковоi iз собою статi. Першого вiн вважае справжнiм «промiжним сексуальним» типом, як i М. Гiршвельд, другого, менш вдало, називае невротиком, котрий страждае нав’язливiстю. Боротьба зi схильнiстю до iнверсii, так само як i можливiсть психiчного впливу, е лише у об’ект-гомоеротика. І пiсля визнання цих двох типiв необхiдно додати, що у багатьох осiб змiшуеться певна частка суб’ект-гомоеротики з певною частиною об’ект-гомоеротики.В останнi роки працi бiологiв, передусiм Е. Штейнаха, пролили яскраве свiтло на органiчнi умови гомоеротики, як i статевих ознак загалом.За допомогою експериментального досвiду кастрацii з подальшою пересадкою зародкових залоз iншоi статi вдалося у рiзних ссавцiв перетворити самцiв на самок i навпаки. Перетворення торкнулося бiльш-менш повно соматичних статевих ознак i психосексуальноi поведiнки (тобто суб’ект- та об’ект- еротики). Носiем цiеi зумовлюючоi стать сили вважаеться не та частина зародковоi залози, яка складае статевi клiтини, а так звана iнтерстицiйна тканина цього органа («залоза змужнiння»).В одному випадку вдалася статева змiна у чоловiка, котрий втратив яечка внаслiдок туберкульозного захворювання. У статевому життi вiн поводився як пасивний гомосексуалiст, по-жiночому, й у нього спостерiгалися дуже яскраво вираженi жiночi статевi ознаки вторинного характеру (волосся на головi й обличчi, скупчення жиру в грудях i на стегнах). Пiсля пересадки крипторхiчного людського яечка цей чоловiк став поводитися по-чоловiчому та спрямовувати свое лiбiдо нормальним чином на жiнку. Водночас соматичнi жiночi ознаки зникли (A. Lipch?tz. Die Pubert?tsdr?se und ihre Wirkung. – Bern, 1919).Було б безпiдставно стверджувати, що завдяки цим прекрасним дослiдам учення про iнверсii набувае нових пiдстав, i передчасно чекати вiд них безпосередньо нового шляху до загального «лiкування» гомосексуальностi. В. Флiс цiлком слушно наголосив, що цi експериментальнi дослiди не знецiнюють учення про загальний бiсексуальний природжений нахил вищих тварин. Менi здаеться ймовiрнiшим, що подальшi дослiдження такого штибу дадуть пряме пiдтвердження передбачуванiй бiсексуальностi.].

Визначенiшими виявляються активно iнвертованi взаемини у жiнок, частина яких мають соматичнi та душевнi ознаки чоловiка та вимагають жiночностi вiд своiх статевих об’ектiв, хоча i тут, при ближчому знайомствi, ймовiрно, виявиться неабияка строкатiсть стосункiв.




Сексуальна мета iнвертованих


Важливий факт, про який не можна забувати, полягае в тому, що сексуальну мету при iнверсiях жодним чином не можна називати однорiдною. У чоловiкiв статеве спiлкування per anum далеко не збiгаеться з iнверсiею; мастурбацiя часто також становить едину мету, а обмеження сексуальноi мети – аж до самотнiх виливiв почуттiв – зустрiчаються тут навiть частiше, нiж при гетеросексуальному коханнi. У жiнок сексуальнi цiлi iнвертованих також рiзнорiднi; особливою перевагою, мабуть, користуеться дотик слизовою оболонкою рота.




Висновки


Хоча ми не вiдчуваемо в собi сил дати задовiльне пояснення утворенню iнверсii на пiдставi наявного досi матерiалу, проте помiчаемо, що в цьому дослiдженнi дiйшли до переконання, що може набути для нас бiльшого значення, нiж вирiшення поставленого вище завдання. Звертаемо увагу на те, що уявляти собi зв’язок сексуального потягу iз сексуальним об’ектом занадто щiльним. Досвiд iз випадками, якi вважаються ненормальними, показуе нам, що мiж сексуальним потягом i сексуальним об’ектом е спайка, не помiтити яку iснуе небезпека за одноманiтностi нормальних форм, в яких потяг нiбито приносить вiд народження iз собою й об’ект. Це змушуе нас послабити в наших думках зв’язок мiж потягом та об’ектом. Статевий потяг, iмовiрно, на початку не залежить вiд об’екта i не зобов’язаний своiм виникненням його принадам.




Б. Тварини та незрiлi У статевому вiдношеннi особи як сексуальнi об’екти


У той час як особи, сексуальний об’ект яких не належить до статi, що вiдповiдае нормi, тобто iнвертованi, здаються спостерiгачевi групою iндивiдiв в iншому вiдношеннi, можливо, повноцiнних, випадки, в яких сексуальними об’ектами обирають незрiлих у статевому вiдношеннi осiб (дiтей), здаються поодинокими вiдхиленнями. Лише у виняткових випадках сексуальними об’ектами стають дiти; здебiльшого вони перебирають цю роль, коли ледачий та iмпотентний iндивiд або iмпульсивний (невiдкладний) потяг не може в цю мить оволодiти вiдповiдним об’ектом. Усе ж факт, що статевий потяг допускае стiльки варiантiв i таке зниження свого об’екта, проливае свiтло на його природу; голод, набагато мiцнiше прив’язаний до свого об’екта, допустив би це лише в крайньому випадку. Те ж зауваження стосуеться статевого спiлкування з тваринами, що зовсiм нерiдко зустрiчаеться серед сiльського населення, причому статева привабливiсть переходить межi одного виду.

З естетичних мiркувань з’являеться бажання приписати це душевнохворим, як i iншi важкi випадки вiдхилення статевого потягу, але це неправильно. Досвiд показуе, що в останнiх не спостерiгаеться якихось особливих порушень статевих потягiв порiвняно зi здоровими людьми. Так, сексуальнi зловживання дiтьми з моторошною частотою зустрiчаються у вчителiв i няньок просто тому, що iм надаються для цього найсприятливiшi умови. У душевнохворих зустрiчаеться вiдповiдне вiдхилення лише в посиленiй формi, або, що мае особливе значення, воно стало винятковим i зайняло мiсце нормального сексуального задоволення. Це вдале виставлення сексуальних варiацiй за шкалою вiд здоров’я до душевноi хвороби змушуе задуматися. Менi здаеться, що потребуе пояснення факт, який слугуе вказiвкою, що душевнi рухи статевого життя належать до таких, якi в межах норми найгiрше коряться вищим видам душевноi дiяльностi. Хто в будь-якому вiдношеннi душевно ненормальний, у сенсi соцiальному, етичному, той, згiдно з моiм досвiдом, завжди е таким самим i в своему сексуальному життi. Але е багато ненормальних у сексуальному життi, що вiдповiдають у всiх iнших пунктах середньостатистичнiй людинi, що не вiдстали вiд людського культурного розвитку, слабким пунктом якого залишаеться сексуальнiсть. Як на найзагальнiшому результатi мiркувань, зупинимося на поглядi, що пiд впливом численних умов у багатьох iндивiдiв вид i цiннiсть сексуального об’екта вiдходять на заднiй план. Істотним i постiйним у статевому потягу е щось iнше[7 - Найглибша вiдмiннiсть мiж любовним життям стародавнього свiту i нашим полягае, мабуть, у тому, що античний свiт робив наголос на самому потязi, а ми переносимо його на об’ект потягу. Давнi люди поважали потяг i готовi були облагородити ним навiть малоцiнний об’ект, тодi як ми низько оцiнюемо прояв потягу самого по собi та виправдовуемо його перевагами об’екта.].




2. Вiдступ щодо сексуальноi мети



Природною сексуальноi метою вважаеться еднання генiталiй в актi, названому зляганням, що веде до позбавлення вiд сексуальноi напруги i до тимчасового згасання сексуального потягу (задоволення, аналогiчне насиченню при голодi). І все-таки вже в нормальному сексуальному процесi можна помiтити зачатки, розвиток яких веде до вiдхилень, якi були описанi як перверсii. Попередньою сексуальноi метою вважаеться такий промiжний процес (що лежить на шляху до злягання) ставлення до сексуального об’екта, як його обмацування та розглядання. Цi дii, з одного боку, самi по собi дають насолоду, а з iншого – пiдвищують збудження, яке мае тривати до досягнення остаточноi сексуальноi мети. Один визначений дотик iз iх числа, взаемний дотик слизовою оболонкою губ, перетворений на поцiлунок у багатьох народiв (зокрема i високо цивiлiзованих), мае високу сексуальну цiннiсть, хоча тi частини тiла, якi маються на увазi, не належать до статевого апарату, а являють собою вхiд у травний тракт. Цi моменти дозволяють встановити зв’язок мiж перверсiею та нормальним сексуальним життям i якi можна використовувати для класифiкацii перверсii. Перверсii являють собою або:

а) перехiд за анатомiчнi межi частин тiла, призначених для статевого еднання;

б) або зупинку на промiжних стосунках до сексуального об’екта, якi природно швидко проходять шлях до остаточноi сексуальноi мети.




А. Перехiд за анатомiчнi межi





Переоцiнка сексуального об’екта


Психiчна переоцiнка, яку отримуе сексуальний об’ект, як бажана мета сексуального потягу, в найрiдкiснiших випадках не обмежуеться його генiталiями, а поширюеться на все його тiло i мае тенденцiю охопити всi вiдчуття, якi походять вiд сексуального об’екта. Та ж переоцiнка розповсюджуеться й на психiчну царину та проявляеться як логiчне заслiплення (слабкiсть судження) щодо душевних проявiв i досконалостi сексуального об’екта, так само як готовнiсть коритися i вiрити всiм його словам. Довiрливiсть кохання стае, таким чином, важливим, якщо не найпершим джерелом авторитету[8 - Не можу не нагадати про готовнiсть гiпнотизованого коритися та вiрити гiпнотизеровi, яка змушуе мене припускати, що сутнiсть гiпнозу треба бачити в несвiдомiй фiксацii лiбiдо на особистостi гiпнотизера (за допомогою мазохiстського компонента сексуального потягу). Ференцi пов’язав цю ознаку сугестивностi з батькiвським «комплексом» (Jahrbuch f?r psychoanalytische und psychopathologische Forschungen, 1909).].

Саме ця сексуальна оцiнка так кепсько гармонуе з обмеженнями сексуальноi мети еднанням одних лише генiталiй i сприяе тому, що для сексуальноi мети обираються iншi частини тiла[9 - Однак варто зауважити, що сексуальна переоцiнка розвинена не в усiх механiзмах вибору об’екта та що нижче ми познайомимося з iншим, безпосереднiшим поясненням сексуальноi ролi iнших частин тiла. Момент «голоду», який подавали Хохе та Блох для пояснення переходу сексуального зацiкавлення з генiталiй на iншi частини тiла, як менi здаеться, позбавлений цього значення. Рiзнi шляхи, якими просуваеться лiбiдо iз самого початку, вiдносяться один до одного, як сполученi посудини, i необхiдно зважати на феномен колате- ральних течiй.].

Значення моменту сексуальноi переоцiнки найкраще вивчати в чоловiка, любовне життя якого вже стало доступним для дослiдження, мiж тим як любовне життя жiнки, частково внаслiдок культурних спотворень, частково внаслiдок конвенцiйноi скритностi та нещиростi жiнок, занурене наразi в непроникну темряву[10 - Зазвичай у жiнки не помiчаеться сексуальноi переоцiнки чоловiкiв, але вона майже завжди присутня щодо дитини, яку вона народила.].




Сексуальне застосування слизовоi оболонки рота та губ


Застосування рота як сексуального органа вважаеться перверсiею, якщо губи (язик) однiеi особи торкаеться генiталiй iншоi, але не в тому випадку, якщо слизовi оболонки обох осiб торкаються одна одноi. В останньому винятку й полягае наближення до нормального. Кому огиднi iншi прийоми перверсiй, що практикуються, ймовiрно, з найдавнiших доiсторичних часiв людства, той вiдчувае при цьому явну огиду, яка не допускае прийняти таку сексуальну мету. Але межа цього часто суто умовна: хтось пристрасно цiлуе губи вродливоi дiвчини, натомiсть лише з огидою зможе скористатися ii зубною щiткою, хоча немае жодних пiдстав припускати, що порожнина його власного рота, яка йому зовсiм не гидка, чистiша за рот дiвчини.

Тут увага привертаеться до моменту вiдрази, яка шкодить лiбiдознiй переоцiнцi сексуального об’екта, але, у свою чергу, долаеться лiбiдо. У вiдразi хочуть бачити одну з сил, якi призвели до обмеження сексуальноi мети. Певна рiч, вплив цих обмежуючих сил до генiталiй не доходить. Але не пiдлягае сумнiву, що й генiталii iншоi статi самi по собi можуть бути предметом вiдрази i що така поведiнка становить характерну рису всiх iстеричних хворих (особливо жiнок). Сила сексуального потягу охоче проявляеться у подоланнi цiеi вiдрази (див. нижче).




Сексуальне застосування заднього проходу


Ще яснiше, нiж у попередньому випадку, стае зрозумiлим при користуваннi заднiм проходом, що саме огида накладае печать перверсii на цю сексуальну мету. Але нехай не тлумачать як вiдому пристрасть iз мого боку зауваження, що виправдання цiеi вiдрази тим, що ця частина тiла служить видiленням i контактуе з найогиднiшим – екскрементами, – не бiльш переконливе, нiж виправдання, яким iстеричнi дiвчата користуються для пояснення своеi вiдрази до чоловiчих генiталiй: вони служать для сечовипускання.

Сексуальна роль слизовоi оболонки заднього проходу аж нiяк не обмежуеться спiлкуванням мiж чоловiками, перевага, що надаеться iй, не е чимось характерним для iнвертованих вiдчуттiв. Навпаки, вочевидь, педерастiя у чоловiка зобов’язана своiм значенням аналогiею з актом iз жiнкою, мiж тим як i при спiлкуваннi iнвертованих сексуальною метою швидше за все е взаемна мастур- бацiя.




Значення iнших частин тiла


Поширення сексуальноi мети на iншi частини тiла не е в усiх своiх варiантах чимось принципово новим i нiчого не додае до нашого знання про статевий потяг, що в цьому проявляе лише свiй намiр у всiх напрямках оволодiти сексуальним об’ектом. Але поряд iз сексуальною переоцiнкою при анатомiчному доланнi меж статевих частин проявляеться ще й другий момент, який, за загальноприйнятою точкою зору, здаеться дивним. Деякi частини тiла, такi як слизова оболонка рота та заднiй прохiд, завжди зустрiчаються в цих прийомах, нiби виявляючи домагання, щоб на них самих дивилися як на генiталii та поводилися з ними вiдповiдно до цього. Ми ще почуемо, що це домагання виправдовуеться розвитком сексуального потягу i що в симптоматологii деяких хворобливих станiв воно реалiзуеться.




Невiдповiдна замiна сексуального об’екта – фетишизм


Зовсiм особливе враження справляють тi випадки, в яких нормальний сексуальний об’ект замiнений iншим, що мае до нього стосунок, але зовсiм непридатним для того, щоб слугувати для нормальноi сексуальноi мети. Згiдно з принципами класифiкацii статевих вiдхилень нам краще було б згадати про цю вкрай цiкаву групу вiдхилень статевого потягу вже при вiдступах вiд норми щодо сексуального об’екта, але ми вiдклали це до моменту нашого знайомства iз сексуальною переоцiнкою, вiд якоi залежать явища, пов’язанi з вiдмовою вiд сексуальноi мети.

Замiною сексуального об’екта стае частина тiла, загалом не дуже придатна для сексуальноi мети (нога, волосся), або неживий об’ект, що мае цiлком визначений стосунок до сексуальноi особи, точнiше до ii сексуальностi (частини одягу, бiлизна). Ця замiна цiлком слушно прирiвнюеться до фетишу, в якому дикун втiлюе свого бога.

Перехiд до випадкiв фетишизму з вiдмовою вiд нормальноi або збоченоi сексуальноi мети становлять випадки, в яких потрiбна присутнiсть фетишистськоi умови в сексуальному об’ектi для того, щоб була досягнута сексуальна мета (певний колiр волосся, одяг, навiть тiлеснi вади). Жодна варiацiя сексуального потягу, що межуе з патологiчним, не мае такого права на наш iнтерес, як ця, завдяки дивацтву спричинених нею явищ. Вiдоме зниження прагнення до нормальноi сексуальноi мети е, мабуть, необхiдною передумовою для всiх випадкiв (виконавча слабкiсть сексуального апарату)[11 - Ця слабкiсть залежить вiд конституцiйних умов. Психоаналiз довiв вплив сексуального залякування в ранньому дитинствi як випадковоi умови, що вiдтiсняе вiд нормальноi сексуальноi мети та спонукае до ii замiни.]. Зв’язок iз нормальним здiйснюеться за допомогою психологiчно необхiдноi переоцiнки сексуального об’екта, яка неодмiнно переноситься на все, що асоцiативно з ним пов’язане. Певний ступiнь такого фетишизму тому завжди i властивий нормальному почуттю, особливо в тих стадiях закоханостi, в яких нормальна сексуальне мета здаеться недосяжною або досягнення ii неможливе.

Дiстань менi шарф iз ii грудей,
Дай менi пiдв’язку мого кохання.

    Гете. Фауст
Патологiчним випадок стае лише тодi, коли прагнення фетишу фiксувалося дужче, нiж за звичайних умов, i посiло мiсце нормальноi мети, а потiм, коли фетиш втрачае зв’язок iз певною особою, стае единим сексуальним об’ектом. Такi загалом умови переходу варiацii статевого потягу в патологiчнi вiдхилення.

Як першим стверджував Бiне, а згодом було доведено численними фактами, у виборi фетишу позначаеться безперервний вплив набутого, здебiльшого в ранньому дитинствi, сексуального враження, що можна порiвняти з певною постiйнiстю кохання нормальноi людини («On revient toujours а ses рremiers amours» – «Стара любов не iржавiе»). Таке походження особливо чiтке у випадках, в яких вибiр сексуального об’екта зумовлений винятково фетишем. Зi значенням сексуальних вражень у ранньому дитинствi ми ще зустрiнемося в iншому мiсцi[12 - Бiльш глибоке психоаналiтичне дослiдження привело до правильноi критики твердження Бiне. Всi прив’язанi до нього спостереження мають своею метою перше зiткнення з фетишем, за якого цей фетиш виявляеться таким, що вже привертае сексуальний iнтерес, тодi як iз супровiдних обставин не можна збагнути, яким чином вiн опанував цим зацiкавленням. Крiм цього всi цi сексуальнi враження «раннього дитинства» припадають на вiк пiсля п’ятого-шостого року життя, тим часом як психоаналiз змушуе сумнiватися в тому, чи можуть ще в такому пiзньому вiцi заново утворитися патологiчнi фiксацii. Реальний стан речей полягае в тому, що за першим спогадом про появу фетишу лежить загибла та забута фаза сексуального розвитку, яка замiнена фетишем як «вкриваючим спогадом», залишком та осадом якого й е фетиш. Повернення цiеi фази, що збiгаеться з першими дитячими роками розвитку, в бiк фетишизму, як i вибiр самого фетишу, детермiнований конституцiею.].

В iнших випадках до замiни об’екта фетишем призвiв символiчний хiд думок, здебiльшого неусвiдомлений цiею особою. Шляхи такого ряду думок не завжди можна довести з упевненiстю (нога е стародавнiм сексуальним символом уже в мiфах)[13 - Вiдповiдно до цього черевик або туфля е символом жiночих генiталiй.], «хутро» зобов’язане своею роллю фетишу асоцiацii з волоссям на mons Veneris (лобку); однак i ця символiка, мабуть, не завжди залежить вiд сексуальних переживань дитинства[14 - Психоаналiз заповнив наявну ще ваду в розумiннi фетишизму, вказавши на значення загубленого завдяки витiсненню копрофiльноi насолоди вiд нюху (riechlust) при виборi фетишу. Нога та волосся – об’екти, якi дужче пахнуть, – стають фетишами пiсля вiдмови вiд нюхових вiдчуттiв, що стали неприемними. У перверсii, що складаеться з фетишизму ноги, сексуальним об’ектом завжди е брудна нога з неприемним запахом. Інший матерiал для пояснення вподобання, спрямованого на ногу як фетиш, випливае з iнфантильних сексуальних теорiй (див. нижче). Нога замiнюе вiдсутнiй penis у жiнки.У деяких випадках фетишизму ноги вдалося довести, що спрямований спершу на генiталii потяг до пiдглядання, що прагнув знизу наблизитися до свого об’екта, затримався на своему шляху завдяки заборонi та витiсненню, тому зберiг ногу або черевик як фетиш. Жiночi генiталii, вiдповiдно до дитячих поглядiв, малювалися уявi як чоловiчi.].




Б. Фiксацii попереднiх сексуальних цiлей





Виникнення нових намiрiв


Усi зовнiшнi та внутрiшнi умови, якi утрудняють або вiддаляють досягнення нормальноi сексуальноi мети (iмпотенцiя, дорожнеча сексуального об’екта, небезпека сексуального акту), пiдтримують, звiсно, схильнiсть до того, щоб затриматися на пiдготовчих актах i створити з них новi сексуальнi цiлi, якi можуть посiсти мiсце природних. При детальному розглядi завжди виявляеться, що, вочевидь, найдивнiшi з цих цiлей усе ж намiчаються за нормального сексуального процесу.




Обмацування та розглядання


Певна частка обмацування для людини необхiдна, принаймнi для досягнення нормальноi сексуальноi мети. Також широко вiдомо, яким джерелом насолоди, з одного боку, й яким джерелом новоi енергii – з iншого, стае шкiра, завдяки вiдчуттям вiд дотику сексуального об’екта. Тому зосередження на обмацуваннi, якщо статевий акт розвиваеться далi, навряд чи може бути зараховано до перверсiй.

Те ж саме i з розгляданням, що зводиться в кiнцевому пiдсумку до обмацування. Оптичне враження здiйснюеться шляхом, який найчастiше сприяе лiбiдозному збудженню i на проходження якого, якщо допустимий такий телеологiчний пiдхiд, розраховуе природний добiр, спрямовуючи розвиток сексуального об’екта в бiк краси. Прогресуюче разом iз культурою прикривання тiла пробуджуе сексуальну цiкавiсть, яка прагне того, щоб оголенням заборонених частин доповнити для себе сексуальний об’ект; але ця цiкавiсть може бути звернена i на мистецькi цiлi (сублiмовано), якщо вдаеться вiдвернути його зацiкавлення вiд генiталiй i спрямувати на тiло загалом. Затримка на цiй промiжнiй сексуальнiй метi пiдкресленого сексуального розглядання[15 - Як менi здаеться, не пiдлягае жодному сумнiву, що поняття «гарного» корiниться в сексуальному збудженнi та початково означае те, що сексуально збуджуе («принади»). У зв’язку з цим мае мiсце той факт, що самi генiталii, вигляд яких викликае найсильнiше сексуальне збудження, ми нiколи, власне, й не вважаемо «гарними».] властива певною мiрою для бiльшостi нормальних людей, вона дае iм можливiсть спрямувати якусь частину свого лiбiдо на вищi мистецькi цiлi. А от перверсiею пристрасть до пiдглядання стае, навпаки:

а) якщо вона обмежуеться винятково генiталiями;

б) якщо вона пов’язана з подоланням почуття огиди (вуайеризм: пiдглядання при функцii видiлення);

в) якщо замiсть того, щоб пiдготувати до нормальноi сексуальноi мети, вона витiсняе ii.

Останне яскраво виражене в ексгiбiцiонiстiв, якi, якщо менi буде дозволено судити на пiдставi одного випадку, показують своi генiталii для того, щоб як нагороду отримати можливiсть побачити генiталii iнших[16 - Аналiз вiдкривае у цiй перверсii, як i в бiльшостi iнших, несподiване розмаiття мотивiв i значень. Нав’язливiсть ексгiбiцiонiзму, наприклад, дуже залежить ще вiд кастрацiйного комплексу; завдяки йому при ексгiбiцiонiзмi постiйно пiдкреслюеться цiлiснiсть власних (чоловiчих) генiталiй i повторюеться дитяче задоволення з приводу вiдсутностi такого органа у жiночих генiталiй.].

При перверсii, прагнення якоi полягае в розгляданнi та демонстрацii себе, проявляеться доволi примiтна риса, яка зацiкавить нас iще бiльше при наступному вiдхиленнi. Сексуальна мета проявляеться при цьому вираженою у двоякiй формi: активнiй i пасивнiй.

Силою, що протистоiть пристрастi до пiдглядання й iнодi навiть перемагае ii, е сором (як ранiше огида).




Садизм i мазохiзм


Схильнiсть заподiювати бiль сексуальному об’екту та навпаки – найчастiшi та найпомiтнiшi перверсii, названi В. фон Крафт-Ебiнгом в обох ii формах, активнiй та пасивнiй, садизмом i мазохiзмом (пасивна форма). Іншi автори вважають за краще вужче означення алголагнii, що пiдкреслюе насолоду вiд болю, жорстокiсть, тим часом як в обранiй Крафт- Ебiнгом назвi на перший план висуваються всiлякi приниження та покора.

Корiння активноi алголагнii, садизму, в межах нормального довести легко. Сексуальнiсть бiльшостi чоловiкiв мiстить домiшки агресивностi, схильностi до насильницького домiнування, бiологiчне значення якого полягае, ймовiрно, в необхiдностi здолати опiр сексуального об’екта ще й iнакше, нiж у виглядi актiв залицяння. Садизм у такому випадку вiдповiдав би агресивному компоненту сексуального потягу, що став самостiйним, перебiльшеним i висунутим завдяки збоченню на чiльне мiсце.

Поняття садизму в звичному розумiннi цього слова перебувае мiж винятково активною, а вiдтак насильницькою констеляцiею до сексуального об’екта та виключною нерозривнiстю задоволення з пiдпорядкуванням i його терзанням. Строго кажучи, лише останнiй крайнiй випадок мае право бути названим перверсiею.

Так само термiн «мазохiзм» обiймае всi пасивнi констеляцii до сексуального життя i до сексуального об’екта, крайнiм вираженням яких е нерозривнiсть задоволення з вiдчуттям фiзичного та душевного болю з боку сексуального об’екта. Мазохiзм як перверсiя, мабуть, далi вiдiйшов вiд нормальноi сексуальноi мети, нiж протилежний йому садизм; можна сумнiватися в тому, з’являеться вiн подекуди первинно чи завжди розвиваеться iз садизму завдяки перетворенню. Часто можна спостерiгати, що мазохiзм е лише продовженням садизму, оберненого на власну особистiсть, що тимчасово заповнюе при цьому мiсце сексуального об’екта. Клiнiчний аналiз крайнiх випадкiв мазохiстськоi перверсii призводить до сукупного впливу значноi кiлькостi моментiв, що перебiльшують установку (кастрацiйний комплекс, усвiдомлення провини).

Бiль, що долаеться при цьому, уподiбнюеться до вiдрази та сорому, якi вчинили опiр лiбiдо.

Садизм i мазохiзм посiдають особливе мiсце серед перверсiй, позаяк iхня протилежнiсть, що лежить в основi активностi та пасивностi, належить до найбiльш загальних характерних рис сексуального життя.

Історiя культури людства, поза всiляким сумнiвом, доводить, що жорстокiсть i статевий потяг пов’язанi мiж собою найтiснiшим чином, але для пояснення цього зв’язку не пiшли далi, нiж пiдкреслення агресивного моменту лiбiдо.

На думку одних авторiв, ця агресивнiсть, що домiшуеться до сексуального потягу, е власне залишком канiбальських прагнень, тобто в нiй бере участь апарат оволодiння, що слугуе задоволенню iншоi онтогенетично старiшоi великоi потреби[17 - З цього приводу порiвняйте повiдомлення, подане нижче, про прегенiтальну фазу сексуального розвитку, в якому пiдтверджуеться ця думка.]. Висловлювалася також думка, що будь-який бiль сам по собi мiстить можливiсть вiдчувати насолоду. Вдовольнiмося враженням, що пояснення цiеi перверсii жодним чином не може вважатися задовiльним i що, можливо, при цьому кiлька душевних прагнень поеднуються для одного ефекту.

Найразючiша особливiсть цiеi перверсii полягае, однак, у тому, що ii пасивна й активна форми завжди спiльно зустрiчаються в однiй i тiй самiй особi. Хто отримуе насолоду, завдаючи iншим бiль у статевих стосунках, той також здатен вiдчувати насолоду вiд болю, який заподiюеться йому вiд статевих взаемин. Садист завжди водночас е й мазохiстом, хоча активний чи пасивний бiк перверсii у нього може бути дужче виражений i мати переважаючий сексуальний прояв.

Таким чином, ми бачимо, що деякi з перверсiй завжди зустрiчаються як протилежнi пари, чому необхiдно надати великого теоретичного значення, беручи до уваги матерiал, який буде подано нижче[18 - Порiвняйте згадану нижче «амбiвалентнiсть».]. Вiдтак, цiлком очевидно, що iснування протилежноi пари (садизм – мазохiзм) не можна пояснити безпосередньо i лише домiшкою агресивностi. Натомiсть е бажання пов’язати цi водночас iснуючi протилежностi з протилежнiстю чоловiчого та жiночого, що полягае в бiсексуальностi, значення якоi у психоаналiзi зводиться до протилежностi мiж активним i пасивним.




3. Загально про перверсii





Варiацii та недуга


Лiкарi, що вивчали перверсii вперше на рiзко виражених випадках i за особливих умов, були, звiсно, схильнi приписати iм характер недуги або дегенерацii, подiбноi до iнверсiй. Однак у цьому випадку легше, нiж у тому, визнати такий погляд неправильним. Щоденний досвiд показуе, що бiльшiсть цих порушень, принаймнi найменш важкi з них, становлять рiдко вiдсутню складову частину сексуального життя здоровоi людини, яка i дивиться на них так, як i на iншi iнтимнi речi. Там, де обставини сприяють цьому, i нормальний може на якийсь час замiнити свою нормальну сексуальну мету такою перверсiею або поступитися iй мiсцем поряд iз першою. У будь-якоi здоровоi людини iснуе якесь ставлення до нормальноi сексуальноi мети, яке можна назвати перверсiею, i достатньо уже такого поширення, щоб довести недоцiльнiсть вживання як докору назви «перверсiя». Саме в царинi сексуального життя зустрiчаешся з особливими, тепер, власне кажучи, нездоланними труднощами, якщо хочеш провести рiзку межу мiж лише варiацiею в межах галузi фiзiологii та хворобливими симптомами.

У деяких з цих перверсiй якiсть новоi сексуальноi мети все ж така, що вона вимагае особливоi оцiнки. Деякi з перверсiй за своiм змiстом настiльки вiддаляються вiд нормального стану, що ми не можемо не оголосити iх «хворобливими», особливо тi, за яких сексуальний потяг проявляе дивовижну силу в сенсi подолання опору (сором, вiдраза, жах, бiль; облизування калу, гвалтування трупiв). Але i в цих випадках не можна з повною впевненiстю вважати, що злочинцi завжди виявляться особами з iншими важкими вiдхиленнями або божевiльними. І тут не втекти вiд факту, що особи, що i зазвичай поводяться як нормальнi, лише в царинi сексуального життя, пiд владою найнестримнiшого з усiх потягiв, проявляють себе як хворi. Мiж тим як за явною ненормальнiстю в iнших життевих взаеминах завжди зазвичай ховаеться на задньому планi ненормальна сексуальна поведiнка.

У бiльшостi випадкiв можемо вiдкрити хворобливий характер перверсii не в змiстi новоi сексуальноi мети, а в ставленнi до нормального: якщо перверсiя постае не поряд iз нормальним (сексуальною метою й об’ектом), коли сприятливi умови сприяють нормальному, а несприятливi перешкоджають йому, а за будь-яких умов витiсняе та замiнюе нормальне; отже, бачимо у винятковостi та фiксацii перверсii найбiльше пiдстав до того, щоб дивитися на неi як на хворобливий симптом.




Участь психiки в перверсiях


Можливо, саме в найогиднiших перверсiях i потрiбно визнати найбiльшу участь психiки у перекрученнi сексуального потягу. Тут пророблена душевна робота, якiй не можна вiдмовити в оцiнцi в сенсi iдеалiзацii потягу, незважаючи на його огидний прояв. Всемогутнiсть любовi, можливо, нiде не проявляеться настiльки потужно, як у цих ii помилках. Найвище та найнижче всюди найтiснiшим чином пов’язанi в сексуальностi («Вiд неба крiзь свiт у пекло»).




Два висновки


При вивченнi перверсii ми дiйшли думки, що сексуальному потягу доводиться протистояти таким душевним силам, як опiр, серед яких найяскравiше видiляються сором та огида. Можлива гiпотеза, що цi сили беруть участь у тому, щоб стримувати потяг у шорах, якi вважаються нормальними; i якщо вони розвинулися в iндивiдуумi ранiше, нiж сексуальний потяг досяг повноi своеi сили, то, ймовiрно, вони й надали певного напрямку його розвитку[19 - Цi стримуючi сексуальний розвиток сили (вiдраза, сором, мораль) необхiдно, з iншого боку, розглядати як iсторичний осад зовнiшнiх затримок, яких зазнав сексуальний потяг у психогенезi людства. Можна спостерiгати, як у розвитку окремоi людини вони з’являються свого часу самi по собi, керуючись натяками виховання та стороннього впливу.].

Далi зауважимо, що деякi з дослiджених перверсiй стають зрозумiлими лише за збiгом певних мотивiв. Якщо вони допускають аналiз-розкладання, то вони мають бути складними за своею природою. Це, можливо, послужить нам натяком, що i сексуальний потяг, iмовiрно, не щось просте, а складаеться з компонентiв, якi знову вiдокремлюються вiд нього у виглядi перверсii. Клiнiка, таким чином, звернула нашу увагу на поеднання (verschmelzungen), якi втратили свое вираження в одноманiтностi нормальноi поведiнки[20 - Забiгаючи наперед, зазначу щодо розвитку перверсii, що е пiдстави припускати, що до iх фiксацii точно так само, як i при фетишизмi, мали мiсце зачатки нормального сексуального розвитку. Досi аналiтичне дослiдження могло в окремих випадках показати, що й перверсiя е осадом розвитку доедипового комплексу, пiсля витiснення якого знову виступають найсильнiшi вродженi компоненти сексуального потягу.].




4. Сексуальний потяг у невротикiв





Психоаналiз


Важливе доповнення до пiзнання сексуального потягу в осiб, принаймнi дуже близьких до нормальних, можна отримати з джерела, до якого вiдкритий лише один-единий шлях. Один лише засiб дозволяе отримати грунтовну та правильну iнформацiю про статеве життя так званих психоневротикiв (iстерii, невроз нав’язливостi, хибно названi неврастенiею, без сумнiву, ранньому слабоумствi, параноi), а саме: якщо пiддати iх психоаналiтичному дослiдженню, яким користуеться винайдений Дж. Бреннером i мною 1893 року метод лiкування, названий тодi «катарсичним».

Маю попередити або повторити опублiковане вже ранiше в iншому мiсцi, а саме: що цi психоневрози, як показуе мiй досвiд, е результатом дii сексуальних потягiв. Розумiю пiд цим не те, що енергiя сексуального потягу доповнюе сили, якi живлять хворобливi явища (симптоми), а наполягаю, що цi потяги е единим постiйним i найважливiшим джерелом неврозу, тому сексуальне життя зазначених осiб проявляеться винятково, або переважаюче, або лише частково тiльки в цих симптомах. Симптоми, як я це висказав в iншому мiсцi, е сексуальним позбуванням хворих. Доказом для цього твердження менi слугуе кiлькiсть психоаналiзiв iстеричних та iнших неврозiв, що зростае упродовж двадцяти п’яти рокiв, про результати яких я подав докладний звiт в iншому мiсцi i буду робити це в майбутньому[21 - Лише доповненням, але не обмеженням цiеi заяви може послужити змiна ii наступним чином: нервовi симптоми грунтуються, з одного боку, на вимогах лiбiдозних потягiв, а з iншого – на вимозi «Я» чинити опiр iм.].

Психоаналiз усувае iстеричнi симптоми, виходячи з припущення, що цi симптоми е замiною – нiби транскрипцiею – ряду афективних душевних процесiв, жадань, прагнень, яким завдяки особливому психiчному процесу (витiсненню) перегороджений доступ до позбування шляхом свiдомоi психiчноi дiяльностi. Саме цi утримуванi в несвiдомому станi думки i прагнуть знайти вираз, вiдповiдний до iхньоi афективноi сили, вихiд (abfuhr), й при iстерii знаходять його у процесi конверсii в соматичних феноменах, тобто в iстеричних симптомах. За правильного, проведеного за допомогою особливоi технiки зворотного перетворення симптомiв афективнi уявлення, що стали свiдомими, дають можливiсть отримати найточнiшу iнформацiю про природу та походження цих психiчних утворень, ранiше несвiдомих.




Результати психоаналiзу


Таким чином було виявлено, що симптоми е замiною прагнень, вони запозичують свою силу з джерел сексуального потягу. У повнiй злагодi з цим перебувае те, що нам вiдомо про характер узятих тут за взiрець усiх психоневротикiв та iстерикiв, про iхню недугу i про причини цього захворювання. В iстеричному характерi спостерiгаеться певна частка сексуального витiснення, що виходить за межi нормального, посилення опору проти сексуального потягу – сором, вiдраза, мораль i буцiмто iнстинктивна втеча вiд iнтелектуальних спроб вирiшення сексуальноi проблеми, що мае в яскраво виражених випадках наслiдком повну необiзнанiсть iз сексуальною сферою аж до досягнення статевоi зрiлостi.

Ця суттева, характерна для iстерii риса часто недоступна для грубого спостереження, завдяки iснуванню iншого конституцiйного фактора iстерii – занадто могутньо розвиненого сексуального потягу; але психологiчний аналiз здатен щоразу викрити його та розв’язати суперечливу загадковiсть iстерii констатуванням протилежноi пари: занадто сильною сексуальною потребою i запереченням сексуального, що зайшло надто далеко.

Причина для недуги з’являеться у схильноi до iстерики особи, коли внаслiдок власноi наростаючоi зрiлостi або зовнiшнiх життевих умов реальна сексуальна вимога всерйоз пред’являе на них своi права. З конфлiкту мiж вимогою потягу та протидiею заперечення сексуальностi знаходиться вихiд у хворобу, що не вирiшуе конфлiкту, а намагаеться ухилитися вiд його розв’язання шляхом перетворення лiбiдозного прагнення в симптом. Якщо iстерична людина, якийсь чоловiк, занедужуе вiд якогось банального душевного руху, вiд конфлiкту, в центрi якого не лежить сексуальний iнтерес, то такий виняток – лише позiрний. Психоаналiз у таких випадках завжди може довести, що саме сексуальний компонент конфлiкту створюе можливiсть захворювання, позбавляючи душевнi процеси можливостi нормального позбування.




Невроз i перверсiя


Значна частина заперечень проти такоi моеi позицii пояснюеться тим, що змiшуеться сексуальнiсть, з якоi я виводжу психоневротичнi симптоми, з нормальним сексуальним потягом. Але психоаналiз вчить бiльшого. Вiн демонструе, що симптоми жодним чином не утворюються за рахунок так званого нормального сексуального потягу (принаймнi, не винятково або переважаюче), а е конвертованим виразом потягiв, якi отримали б назву первертованих (збочених – у широкому сенсi), якби iх можна було проявити без вiдволiкання вiд свiдомостi безпосередньо в уявних намiрах i вчинках. Таким чином, симптоми утворюються частково за рахунок ненормальноi сексуальностi: невроз стае, так би мовити, негативом перверсii[22 - Чiтко усвiдомлювати фантазii первертованих, що втiлюються за сприятливих обставин у дiях, якi спроектованi у ворожому сенсi на iнших: маячливi побоювання параноiкiв i несвiдомi фантазii iстерикiв, що викриваються психоаналiзом як основа iхнiх симптомiв, за змiстом збiгаються до найдрiбнiших деталей.].

У сексуальному потягу психоневротикiв можна знайти всi тi вiдхилення, якi ми вивчили як варiанти нормального сексуального життя i як прояв хворобливого.

а) В усiх невротикiв (без винятку) в несвiдомому душевному життi е прояви iнверсii, фiксацiя лiбiдо на особах своеi статi. Неможливо повнiстю з’ясувати вплив цього моменту на створення картини недуги, не вдаючись у розлогi пояснення; але можу запевнити, що завжди iснуе несвiдома схильнiсть до iнверсii, й особливо вагомi послуги ця схильнiсть надае при поясненнi чоловiчоi iстерii[23 - Психоневроз часто поеднуеться з явною iнверсiею, причому гетеросексуальна течiя повнiстю пригнiчуеться. Вiддаючи належне думцi, до якоi я був схильний, повiдомляю, що лише приватне зауваження В. Флiсса у Берлiнi звернуло мою увагу на необхiдну схильнiсть до iнверсii у всiх психоневротикiв, пiсля того як я вiдкрив ii в окремих випадках. Цей неналежно оцiнений факт мав би надати потужного поштовху всiм теорiям гомосексуальностi.].

б) У психоневротикiв можна довести наявнiсть у несвiдомому як утворюючi симптоми факторiв, рiзних схильностей до долання анатомiчних меж, серед яких особливо частi й iнтенсивнi тi, що покладають роль генiталiй на слизову оболонку рота та заднiй прохiд.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/zigmund-freyd/psihologiya-seksualnosti-33401353/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Сноски





1


Такий опiр нав’язливостi iнверсii може скласти умову, що сприяе терапевтичному впливу за допомогою навiювання або психоаналiзу.




2


З рiзних сторiн цiлком правильно вказувалося, що автобiографiчнi данi iнвертованих про час настання iхньоi схильностi до iнверсii не заслуговують на довiру, позаяк вони можуть витiснити зi своеi пам’ятi доказ iхнього гетеросексуального вiдчуття; психоаналiз пiдтвердив цю пiдозру щодо доступних йому випадкiв iнверсii, змiнивши iхнiй анамнез усуненням дитячоi амнезii.




3


З якою обережнiстю необхiдно ставити дiагноз дегенерацii та яке незначне практичне значення вiн мае, можна побачити з мiркувань Мебiуса (Ueber Entartung – Grenzfragen des Nerv. Und Seelenleb, 1900. – № 3): «Якщо окинути поглядом велике поле виродження, на яке тут пролите певне свiтло, то без подальшого видно, що дiагноз – дегенерацiя – мае взагалi дуже мало значення».




4


Захисникам «уранiзму» потрiбно вiддати належне в тому, що деякi з найвидатнiших людей були iнвертованими, можливо, навiть абсолютно iнвертованими.




5


Першим, хто вказав на бiсексуальнiсть для пояснення iнверсii, був (згiдно з лiтературним звiтом у шостому томi «Jahrbuch’a f?r sexuelle Zwischenstufen») Е. Глей, який опублiкував уже в сiчнi 1884-го статтю «Les abеrrations de l’instinct Sexuel» у «Revue philosophique». Чудово, втiм, що бiльшiсть авторiв, що пояснюють iнверсiю бiсексуальнiстю, надають значення цьому моменту не лише щодо iнвертованих, але й усiх нормальних, отже, розумiють iнверсiю як результат порушеного розвитку. Є безлiч спостережень, iз яких, щонайменше, випливае можливе iснування другого центру (нерозвиненоi статi). Висловлюеться думка про те, що в кожнiй людинi е чоловiчi та жiночi елементи, лише, вiдповiдно до приналежностi до тiеi чи iншоi статi, однi незрiвнянно розвиненiшi, нiж iншi, оскiльки справа стосуеться гетеросексуальних осiб.




6


Хоча психоаналiз досi не дав пояснення походженню iнверсii, вiн усе ж вiдкрив психiчний механiзм ii походження та значно збагатив питання, якi доводиться брати до уваги. В усiх дослiджених випадках ми встановили, що iнвертованi в пiзнiшому вiцi мали в дитинствi фазу дуже iнтенсивноi, але короткочасноi фiксацii на жiнцi (здебiльшого, на матерi), пiсля подолання якоi вони ототожнюють себе з матiр’ю й обирають себе самих у сексуальнi об’екти; тобто, виходячи з нарцисизму, шукають чоловiкiв у юнацькому вiцi, схожих на них самих, котрих хочуть любити так, як любила iх мати. Надалi ми часто вiдкривали, що тi, хто здаеться iнвертованими, жодним чином не були нечутливими до жiночих принад, а постiйно переносили на чоловiчi об’екти викликане жiнками збудження. Таким чином, вони все життя вiдтворюють механiзм, завдяки якому з’явилася iхня iнверсiя. Їхне нав’язливе прагнення до чоловiка виявилося зумовленим iхньою неспокiйною втечею вiд жiнки.

Психоаналiтичне дослiдження найрiшучiшим чином опираеться спробам вiдокремити гомосексуальних вiд iнших людей як особливу групу. Вивчаючи й iншi сексуальнi вiдхилення, а не лише тi, що вiдкрито проявляють себе, можна дiзнатися, що всi люди здатнi на вибiр об’екта однаковоi iз собою статi й роблять цей вибiр у своему несвiдомому. Бiльше того, прихильностi лiбiдозних почуттiв до осiб своеi статi грають, як i фактори нормального душевного життя, не меншу, а як рушii захворювання – важливiшу роль, нiж пов’язанi з протилежною статтю.

Психоаналiзу, навпаки, здаеться первинною незалежнiсть вибору об’екта вiд його статi, однаково вiльна можливiсть володiти як чоловiчими, так i жiночими об’ектами, як це спостерiгаеться в дитячому вiцi, у примiтивних станах i в епохи стародавньоi iсторii; i з цього первинного стану шляхом обмеження в той чи iнший бiк розвиваеться нормальний або iнвертований тип. За змiстом психоаналiзу винятковий сексуальний iнтерес чоловiка до жiнки постае проблемою, яка потребуе пояснення, а не чимось само собою зрозумiлим, що мае своею основою хiмiчне тяжiння. Вирiшальний момент стосовно остаточного статевого вибору приходить лише пiсля настання статевоi зрiлостi й е результатом цiлого ряду чинникiв, якi ще не пiдлягають облiку, частково конституцiйних, частково випадкових за своею природою. Без сумнiву, деякi з цих факторiв можуть виявитися настiльки потужними, що мають вiдповiдний вирiшальний вплив на цi результати. Але загалом численнiсть визначальних моментiв знаходить свое вiдображення в розмаiттi вихiдних картин явноi сексуальноi поведiнки людей. Пiдтверджуеться, що у людей iнвертованого типу загалом переважають архаiчнi конституцii та примiтивнi психiчнi механiзми. Найсуттевiшими iхнiми ознаками видаеться вплив нарцисичного вибору об’екта та збереження еротичного значення анальноi зони. Але немае жодноi користi в тому, щоб на пiдставi таких конституцiйних властивостей вiдокремлювати крайнi типи iнвертованих вiд iнших. Те, що е у таких крайнiх типiв, як, мабуть, цiлком достатне обгрунтування iхньоi ненормальностi, можна також знайти, лише не так помiтно вираженим, у конституцii перехiдних типiв i в явно нормальних. Рiзниця в результатах за своею природою може бути якiсного характеру: аналiз показуе, що вiдмiннiсть в умовах лише кiлькiсна. Серед факторiв, що спричиняють випадковий вплив на вибiр об’екта, зауважимо, що ми вiдкрили заборону (сексуальне залякування в дитинствi) та звернули увагу на те, що наявнiсть обох батькiв вiдiграе визначну роль. Вiдсутнiсть сильного батька в дитинствi нерiдко сприяе iнверсii. Потрiбно, врештi-решт, наполягати на вимозi, щоб проводилася сувора вiдмiннiсть мiж iнверсiею сексуального об’екта та змiшуванням статевих ознак у суб’екта. Певна частка незалежностi цiлком очевидна i в цьому вiдношеннi.

Цiлий ряд точок зору, що мають значення, в питаннi про iнверсii виклав Ференцi в статтi «До нозологii чоловiчоi гомосексуальностi (гомоеротики)» (Intern. Zeitschrift f?r ?rztliche Psychoanalyse, 1914. – № 11). Ференцi цiлком справедливо засуджуе той факт, що пiд назвою «гомосексуальнiсть», яку вiн хоче замiнити вдалiшим термiном «гомоеротика», змiшують багато дуже рiзних нерiвноцiнних в органiчному i психiчному вiдношеннi станiв на тiй пiдставi, що у них усiх е загальний симптом iнверсii. Вiн вимагае сувороi вiдмiнностi принаймнi щодо двох типiв: суб’ект-гомоеротика, що вiдчувае i поводиться, як жiнка, i об’ект-гомоеротика, абсолютно мужнiй, що замiнив жiночий об’ект об’ектом однаковоi iз собою статi. Першого вiн вважае справжнiм «промiжним сексуальним» типом, як i М. Гiршвельд, другого, менш вдало, називае невротиком, котрий страждае нав’язливiстю. Боротьба зi схильнiстю до iнверсii, так само як i можливiсть психiчного впливу, е лише у об’ект-гомоеротика. І пiсля визнання цих двох типiв необхiдно додати, що у багатьох осiб змiшуеться певна частка суб’ект-гомоеротики з певною частиною об’ект-гомоеротики.

В останнi роки працi бiологiв, передусiм Е. Штейнаха, пролили яскраве свiтло на органiчнi умови гомоеротики, як i статевих ознак загалом.

За допомогою експериментального досвiду кастрацii з подальшою пересадкою зародкових залоз iншоi статi вдалося у рiзних ссавцiв перетворити самцiв на самок i навпаки. Перетворення торкнулося бiльш-менш повно соматичних статевих ознак i психосексуальноi поведiнки (тобто суб’ект- та об’ект- еротики). Носiем цiеi зумовлюючоi стать сили вважаеться не та частина зародковоi залози, яка складае статевi клiтини, а так звана iнтерстицiйна тканина цього органа («залоза змужнiння»).

В одному випадку вдалася статева змiна у чоловiка, котрий втратив яечка внаслiдок туберкульозного захворювання. У статевому життi вiн поводився як пасивний гомосексуалiст, по-жiночому, й у нього спостерiгалися дуже яскраво вираженi жiночi статевi ознаки вторинного характеру (волосся на головi й обличчi, скупчення жиру в грудях i на стегнах). Пiсля пересадки крипторхiчного людського яечка цей чоловiк став поводитися по-чоловiчому та спрямовувати свое лiбiдо нормальним чином на жiнку. Водночас соматичнi жiночi ознаки зникли (A. Lipch?tz. Die Pubert?tsdr?se und ihre Wirkung. – Bern, 1919).

Було б безпiдставно стверджувати, що завдяки цим прекрасним дослiдам учення про iнверсii набувае нових пiдстав, i передчасно чекати вiд них безпосередньо нового шляху до загального «лiкування» гомосексуальностi. В. Флiс цiлком слушно наголосив, що цi експериментальнi дослiди не знецiнюють учення про загальний бiсексуальний природжений нахил вищих тварин. Менi здаеться ймовiрнiшим, що подальшi дослiдження такого штибу дадуть пряме пiдтвердження передбачуванiй бiсексуальностi.




7


Найглибша вiдмiннiсть мiж любовним життям стародавнього свiту i нашим полягае, мабуть, у тому, що античний свiт робив наголос на самому потязi, а ми переносимо його на об’ект потягу. Давнi люди поважали потяг i готовi були облагородити ним навiть малоцiнний об’ект, тодi як ми низько оцiнюемо прояв потягу самого по собi та виправдовуемо його перевагами об’екта.




8


Не можу не нагадати про готовнiсть гiпнотизованого коритися та вiрити гiпнотизеровi, яка змушуе мене припускати, що сутнiсть гiпнозу треба бачити в несвiдомiй фiксацii лiбiдо на особистостi гiпнотизера (за допомогою мазохiстського компонента сексуального потягу). Ференцi пов’язав цю ознаку сугестивностi з батькiвським «комплексом» (Jahrbuch f?r psychoanalytische und psychopathologische Forschungen, 1909).




9


Однак варто зауважити, що сексуальна переоцiнка розвинена не в усiх механiзмах вибору об’екта та що нижче ми познайомимося з iншим, безпосереднiшим поясненням сексуальноi ролi iнших частин тiла. Момент «голоду», який подавали Хохе та Блох для пояснення переходу сексуального зацiкавлення з генiталiй на iншi частини тiла, як менi здаеться, позбавлений цього значення. Рiзнi шляхи, якими просуваеться лiбiдо iз самого початку, вiдносяться один до одного, як сполученi посудини, i необхiдно зважати на феномен колате- ральних течiй.




10


Зазвичай у жiнки не помiчаеться сексуальноi переоцiнки чоловiкiв, але вона майже завжди присутня щодо дитини, яку вона народила.




11


Ця слабкiсть залежить вiд конституцiйних умов. Психоаналiз довiв вплив сексуального залякування в ранньому дитинствi як випадковоi умови, що вiдтiсняе вiд нормальноi сексуальноi мети та спонукае до ii замiни.




12


Бiльш глибоке психоаналiтичне дослiдження привело до правильноi критики твердження Бiне. Всi прив’язанi до нього спостереження мають своею метою перше зiткнення з фетишем, за якого цей фетиш виявляеться таким, що вже привертае сексуальний iнтерес, тодi як iз супровiдних обставин не можна збагнути, яким чином вiн опанував цим зацiкавленням. Крiм цього всi цi сексуальнi враження «раннього дитинства» припадають на вiк пiсля п’ятого-шостого року життя, тим часом як психоаналiз змушуе сумнiватися в тому, чи можуть ще в такому пiзньому вiцi заново утворитися патологiчнi фiксацii. Реальний стан речей полягае в тому, що за першим спогадом про появу фетишу лежить загибла та забута фаза сексуального розвитку, яка замiнена фетишем як «вкриваючим спогадом», залишком та осадом якого й е фетиш. Повернення цiеi фази, що збiгаеться з першими дитячими роками розвитку, в бiк фетишизму, як i вибiр самого фетишу, детермiнований конституцiею.




13


Вiдповiдно до цього черевик або туфля е символом жiночих генiталiй.




14


Психоаналiз заповнив наявну ще ваду в розумiннi фетишизму, вказавши на значення загубленого завдяки витiсненню копрофiльноi насолоди вiд нюху (riechlust) при виборi фетишу. Нога та волосся – об’екти, якi дужче пахнуть, – стають фетишами пiсля вiдмови вiд нюхових вiдчуттiв, що стали неприемними. У перверсii, що складаеться з фетишизму ноги, сексуальним об’ектом завжди е брудна нога з неприемним запахом. Інший матерiал для пояснення вподобання, спрямованого на ногу як фетиш, випливае з iнфантильних сексуальних теорiй (див. нижче). Нога замiнюе вiдсутнiй penis у жiнки.

У деяких випадках фетишизму ноги вдалося довести, що спрямований спершу на генiталii потяг до пiдглядання, що прагнув знизу наблизитися до свого об’екта, затримався на своему шляху завдяки заборонi та витiсненню, тому зберiг ногу або черевик як фетиш. Жiночi генiталii, вiдповiдно до дитячих поглядiв, малювалися уявi як чоловiчi.




15


Як менi здаеться, не пiдлягае жодному сумнiву, що поняття «гарного» корiниться в сексуальному збудженнi та початково означае те, що сексуально збуджуе («принади»). У зв’язку з цим мае мiсце той факт, що самi генiталii, вигляд яких викликае найсильнiше сексуальне збудження, ми нiколи, власне, й не вважаемо «гарними».




16


Аналiз вiдкривае у цiй перверсii, як i в бiльшостi iнших, несподiване розмаiття мотивiв i значень. Нав’язливiсть ексгiбiцiонiзму, наприклад, дуже залежить ще вiд кастрацiйного комплексу; завдяки йому при ексгiбiцiонiзмi постiйно пiдкреслюеться цiлiснiсть власних (чоловiчих) генiталiй i повторюеться дитяче задоволення з приводу вiдсутностi такого органа у жiночих генiталiй.




17


З цього приводу порiвняйте повiдомлення, подане нижче, про прегенiтальну фазу сексуального розвитку, в якому пiдтверджуеться ця думка.




18


Порiвняйте згадану нижче «амбiвалентнiсть».




19


Цi стримуючi сексуальний розвиток сили (вiдраза, сором, мораль) необхiдно, з iншого боку, розглядати як iсторичний осад зовнiшнiх затримок, яких зазнав сексуальний потяг у психогенезi людства. Можна спостерiгати, як у розвитку окремоi людини вони з’являються свого часу самi по собi, керуючись натяками виховання та стороннього впливу.




20


Забiгаючи наперед, зазначу щодо розвитку перверсii, що е пiдстави припускати, що до iх фiксацii точно так само, як i при фетишизмi, мали мiсце зачатки нормального сексуального розвитку. Досi аналiтичне дослiдження могло в окремих випадках показати, що й перверсiя е осадом розвитку доедипового комплексу, пiсля витiснення якого знову виступають найсильнiшi вродженi компоненти сексуального потягу.




21


Лише доповненням, але не обмеженням цiеi заяви може послужити змiна ii наступним чином: нервовi симптоми грунтуються, з одного боку, на вимогах лiбiдозних потягiв, а з iншого – на вимозi «Я» чинити опiр iм.




22


Чiтко усвiдомлювати фантазii первертованих, що втiлюються за сприятливих обставин у дiях, якi спроектованi у ворожому сенсi на iнших: маячливi побоювання параноiкiв i несвiдомi фантазii iстерикiв, що викриваються психоаналiзом як основа iхнiх симптомiв, за змiстом збiгаються до найдрiбнiших деталей.




23


Психоневроз часто поеднуеться з явною iнверсiею, причому гетеросексуальна течiя повнiстю пригнiчуеться. Вiддаючи належне думцi, до якоi я був схильний, повiдомляю, що лише приватне зауваження В. Флiсса у Берлiнi звернуло мою увагу на необхiдну схильнiсть до iнверсii у всiх психоневротикiв, пiсля того як я вiдкрив ii в окремих випадках. Цей неналежно оцiнений факт мав би надати потужного поштовху всiм теорiям гомосексуальностi.