Книга - Пер Ґінт

Пер Гiнт
Генрiк Ібсен


Зарубiжнi авторськi зiбрання
П’еса «Пер Гiнт» багатогранна, глибока й актуальна. А написано ж ii 1867 року! У нiй е все: кохання, зрада, мрiяння, зiткнення з реалiями життя, полiтика, романтика, природа, бунт, грiхи, вiра, муки, метання, музика тощо.

У п’есi дуже непросто зрозумiти: де реальнiсть, а де вигадка, адже головний герой лiтае високо в хмарах частiше, нiж стоiть на землi. Мрiя про царювання та багатство кличе його в дорогу. Краiни, зустрiчi, злети й падiння… Проминуть довгi роки, перш нiж герой повернеться додому. Проте головне не в тому, чи вигаданi iстоти, яких зустрiчае вiн на своему життевому шляху, i чи реальнi подii, що вiдбуваються. Головне – дилема: за яким девiзом потрiбно жити – «Упиватися собою!» чи «Собою бути!»

Це фiлософська притча про людину, яка все життя прожила марно, був «нi грiшником, i не праведником», i тiльки пiд кiнець свого шляху вiн розумiе цю правду.





Генрик Ибсен

Пер Гiнт



© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015




Дiйовi особи


Оза – селянка, вдова

Пер Гiнт – ii син

Двi старi жiнки з мiшками зерна

Аслак – коваль

Весiльнi гостi

Пара переселенцiв – чоловiк i жiнка

Сольвейга та Мала Гельга, iхнi дочки

Музика з Гегштадта

Інгрид – його дочка

Жених i його батьки

Три пастушки

Жiнка в зеленiй сукнi

Дiд iз Довра

Придворний троль. Багато iнших тролiв

Молодi тролi – дiвчата й парубки

Вiдьми, домовики, лiсовики, гноми

Дегенерат. Голос iз пiтьми. Крики птахiв

Карi, жiнка

Мiстер Котон

Месье Бальон

Пани фон Еберкопф i Трумпетерштрале

Подорожнi. Злодiй i укривач

Анiтра – дочка начальника бедуiнiв

Араби, рабинi, танцiвницi

Кольос Мемнона – спiвак

Сфiнкс iз Гiзе

Доктор фiлософii, професор Бегриффенфельд, директор будинку для божевiльних у Каiро

Гугу – реформатор малабарськоi мови

Гуссеiн – схiдний мiнiстер

Фелах iз королiвською мумiею

Божевiльнi та iхнi доглядачi

Норвезький капiтан корабля i його команда

Невiдомий пасажир

Духовник

Похоронна процесiя. Урядник. Вiдливник[1 - Майстер (прим. ред.).]гудзикiв. Худий



Подii драми починаються на початку XIX столiття, а закiнчуються в шiстдесятих роках, частково вiдбуваються в Гудбрандськiй долинi та ii горах, частково на побережжi Марокко, в пустелi Сахарi, в будинку для божевiльних в Каiро, на морi тощо.




Перша дiя





І. Картина


Укритий лiсом згiрок, бiля загороди.

З гори спадае потiчок. По другий бiк – старий млин. Спекотний лiтний день.

Пер Гiнт, парубок мiцноi статури двадцяти рокiв спускаеться дорiжкою. Оза, його мати, маленька, тендiтна жiнка слiдкуе за ним, лютуючи.



Оза: Брешеш Пер!

Пер Гiнт: (не спиняючись) Нi, нi! Не брешу!

Оза: Забожись, коли це правда!

Пер Гiнт: Що божитись?

Оза: Тьху! Не смiеш!

Ти казок менi наплiв.

Пер Гiнт: (помовчавши) Нi, це правда, я божусь!

Оза: (забiгае перед ним) І тобi цього не стид?

Десь пропадеш, десь дiнешся,

Гави ловиш – сiно жде.

Цап тобi залiз у тiм’я,

Без штанiв бiжиш домiв,

Без добичi, голiруч, –

Й не соромишся – до цього

Матерi плести казок!

Отже – де ти стрiвся з цапом?

Пер Гiнт: У бiк вiд Гендина.

Оза: Ага!

Пер Гiнт: Сильно вихор дув вiдтiль,

Через що я й мiг безпечно

Крiзь гущавину пройти,

За якою вiн…

Оза: Так-так!

Пер Гiнт: Прислухаюсь нишком-тишком,

Як вiн б’е у снiг копитом,

Подивляю пишнi роги,

Що виблискують до сонця,

Пiдсуваюсь по камiнню,

Ледве в снiг не провалюсь,

Й бачу – олень велет-красень,

Звiр, якого десять лiт

Тут, повiр, нiхто не бачив!

Оза: Боже хрань!

Пер Гiнт: Аж грянув стрiл.

Цап скрутився, заметався,

Та за мить, нiм вiн пiднявся,

Я у нього на хребтi!

Лiве ухо – лап в долоню,

Нiж iз пiхви вже добув,

Мить – i в грудь його загоню…

Гу! Як зiрветься шалений,

Як брикне на рiвнi ноги,

Як рогами не метне!

Десь полетiв нiж i пiхва,

А мене вiн помiж роги

Як не вхопить, мов в клiщi,

Як не скочить, не шугне

Просто себе по хребтi…

Оза: Христе!

Пер Гiнт: Мамочко! Чи ти

Той хребет коли-небудь

Бачила в життi?

Га! га! Майже милю вiй там в’еться,

А не ширший вiд пили.

А внизу – снiги стовiчнi,

Западнi i зломи скель,

Що iз них вода кипуча

На сiмнадцять тисяч лiктiв

Вниз валиться ревучи.

Там, в горi, по тiй пилi,

Посоромитись – стрiлi –

Ми шумiли наослiп!

Я i олень. Вiр менi:

Ще нi раз коня такого

Пiд собою я не чув.

Нам назустрiч й попри нас

Сонця сипалось промiння,

Наче iскри з-пiд копит.

А пiд нами, десь в безодню

Лиш вiрлiв[2 - Множина вiд «орел» (прим. ред.).] одних хребти

Помiж небом i водою

Розлiталися мов пух!

Ледявик валився вниз.

Але ми не чули гуку,

Що розгублювався в простiр.

Лиш демонiв дикi герцi[3 - Бiй, боротьба, поединок (прим. ред.).],

Хороводи, спiви, танцi

Били в очi й уха нам.

Оза: Боже, зглянься!

Пер Гiнт: Аж – нараз…

Наче камiнь вiд удару,

З диким криком куропатва

Пiдiрвалась з укриття.

Олень мiй перелякався,

В бiк метнувся, з-пiд копит

Грунт утiк, i ми в безодню

Пошумiли стрiмголов.

Оза:(хитнулася, ухопилася за пень, щоб не впасти)

Пер Гiнт: Поверх нас висока круча,

А пiд нами дна нема! –

Летимо крiзь бiлу хмару,

Ростинаем стадо мев[4 - Чайок (прим. ред.).],

Що тiкають перед нами,

Ми ж падем все вниз i вниз,

Мов стрiла з тугого лука.

Вниз я глянув – щось бiлiе,

Наче, оленя живiт,

Що зближаеться до нас,

Мамо, мамочко, це ж ми,

Вiдбивались в яснiм плесi

Озера, що пiдiймалось,

В мiру, як летiв я вниз.

Оза: (задихаеться)

Пер! Мiй Боже! Вже кiнчи!

Пер Гiнт: Цап iз верху, цап iз долу,

В тую мить саму посполу[5 - Разом, спiльно, укупi з ким-, чим-небудь (прим. ред.).]

Досягли себе – бебевх!

Зникло все, лиш мокра хвиля

Нас пiною обдала.

Та не довго, бо вiд маху,

Ми дiсталися на твердь,

Я обняв його за шию,

Олень плив – нi круть, нi верть,

І тепер я тут.

Оза: А вiн?

Пер Гiнт: Десь ще скаче вiтрогiн.

(Кляснувши пальцями й крутнувшись на зап’ятках)

Як стрiнеш його – злови!

Оза: И не скрутив ти голови,

Анi нiг не поламав,

Твiй хребет – цiлий, неправда?

Боже, дякую тобi,

Що ти мав його в опiцi!

Правда, пiрванi штани,

Та пусте це, проти того,

Чим то мiг би закiнчитись

Божевiльний той танок…

(Раптом замовкае, вiдкривши рот i витрiщившись на сина широко вiдкритими очима, через хвилину знайшовши слова, скрикуе)

Ох, брехуне ти проклятий!

Ну, i ще раз забожись!

Все оте, що ти наплiв,

Чула я давним-давненько,

Ще твiй тато хлопцем був,

Як це трапилося в Глезгу!

Пер Гiнт: Це й менi лучилось теж –

Це трапляеться частiше!

Оза: (iдко) Так – брехню перебрехати

Можна теж: се-те додати,

Вiдпорошити чистенько

І як повiстку новеньку

Розказати. Власне ти

Все роздув i прибiльшив,

Украсив вiрлиним пiр’ям,

Тут вiдняв, а там доправив,

Набалакав, набрехав

Так, що визнатися в тiм трудно,

Що вже чулося давно.

Пер Гiнт: Як би так менi хто другий

Говорив, то знав би що!

Оза:(плаче) Боже! Пощо я живу?

Пощо я на свiт родилась!

Тут – проси, грози, однако,

Що мечи в стiну горох.

Пер Гiнт: Ноне, ненечко моя,

Все те правда! Все до слова

Будь-же – знов лиш…

Оза: Геть – кажу!

Можу бути я весела,

Як мiй син – така свиня?

Маю я чого радiти,

Як у мене – чорт, не син?!

(Знову плаче)

Що зосталось нам, моспане

По батькiвщивi?[6 - Маеться на увазi, що вiд спадщини нiчого не зосталося (прим. ред).] Лайно!

Зовсiм зрiдшало вино,

Як умер старий Разм Гiнт.

Не тримав гроша в калитах,

А метав його на гнiй,

Купував грунта як стiй,

Їздив в золотi, в каритах,

Все пiшло. А де ж остатки?

По м’ясницях шумних, гучних,

Та по гостеньках бундючних,

Що по стiнах скло товкли?

Пер Гiнт: Гм, а де торiшнiй снiг?

Оза: А мовчати ти б не мiг?

Глянь, по дворi лиш до ката –

В вiкнах замiсть шиб е шмата,

Зледащiв ти, вiтрогоне,

В полi пустка та облоги,

Розлiзаються маетки,

Лiцитують[7 - Продавати з аукцiону (прим. ред).] нас день в день!

Пер Гiнт: Про що краще говорiм:

Як повернеш щастю спину,

То чи знак, що вже по нiм?

Оза: Нi! Бо там, де втiкло щастя,

Там бур’ян тобi не вдасться.

Ну i хто ж ти? Ти – гульвiс.

Хто що кинув, ти пiднiс,

Мудрий, перемудрий чiп!

Тямиш, як той з мiста пiп,

Що спитав тебе, як звешся,

Вiдповiдь твою признав

Гiдною самого принца,

Батько ж радий штуку втяв –

Новi сани i коня

Дав поповi того ж дня.

Ой, тодi то в нас гуло,

Пiп i вiйт, усе село

Пили, iли, скiльки воля,

Розтягали, що було!

Та як в дiм прийшла недоля,

Всiх гостей мов замело.

Розбрелось добро iз хати,

А остали дiри й шмати…

(Обтирае очi запаскою)

Ну i вирiс вже великий, –

Чи не час би вже подумать,

Як би матерi старiй

Облегчить гiркую долю,

Чи не час про те подбати,

Щоб усе не розбрелось?

(Плаче наново)

Замiсть того, ти даремне,

Тратиш день за днем i грiш,

Або знов лежиш на печi

І гниеш у попелi.

Вiйдеш в корчму, то дiвчата

Розбiгаються в розтiч,

Робиш стид менi i горе,

З кожним водишся за чуб.

Пер Гiнт: Ну, вже годi! (тiкае)

Оза:(слiдкуючи за ним) Чи ж не ти

Був у тiй останнiй бiйцi

В Люндi – га? Як пси скаженi

Там ви жерлися усi,

Кров текла, летiли зуби!

Чи ж не ти то ковалевi,

Що попався в твоi руки

Скривив щоку, збив рам’я[8 - Плече (прим. ред.).]?

Пер Гiнт: Видумка це все нiкчемна!

Оза: (палко) Каська з лiса чула крик.

Пер Гiнт: (Чхае собi в лiкоть)

Так, та це ревiв так я.

Оза: Ти?

Пер Гiнт: Бо я дiстав по шиi.

Оза: Що?

Пер Гiнт: Вiн б’е! Повiр менi.

Оза: Хто?

Пер Гiнт: Ну – Аслак, не хто-будь.

Оза: Тьфу! І ще раз тьфу! Ну, прошу

Та жидiвська помивачка[9 - Мийниця посуду (прим. ред.).],

Той лiнтяй, кривцун, той злодiй,

Той брехун, той попсуй-майстер[10 - Людина, яка береться ремонтувати що-небудь, не маючи вiдповiдних навичок, i переважно все ламае (прим. ред.).]?

(Знову плаче)

Щось подiбного? Я скоро

Очi виплачу. Та це,

Вже направду, не пусте:

Вiн тебе б’е – дурака,

Ти ж не маеш кулака?

Пер Гiнт: Будь я молот, будь клепало –

Мати плаче сяк чи так.

(Смiеться)

Ну, потiштесь…

Оза: Що? Ти знову

Набрехав?

Пер Гiнт: Тим разом – так.

Вiр тепер моному слову.

(Затискае лiвий п’ястук[11 - Кулак (прим. ред.).])

Гляньте, в тих клiщах залiзних

Аслак вився.

(Затискае правий п’ястук)

Ця ж рука

Била молотом. Чи мало?

Оза: Ти повiк не даш спокою,

Доки я не ляжу в грiб.

Пер Гiнт: Нi, нанашко! Ти ще будеш

Їсти чисто бiлий хлiб!

Вiр менi – цiле село

Впаде ниць до твоiх нiг.

Я не все зробив, що мiг!

Пiдожди лиш мить одну

Доки я щось славне втну!

Оза:(згiрдно[12 - Зверхньо, зарозумiло, гордовито (прим. ред.).]) Ти?

Пер Гiнт: Що прийде, хто ж це знае?

Оза: Так ти знай хоч те одно,

Що штанiв не полатае,

Як пiдреш колись, нiхто!

Пер Гiнт: Цiсарем, царем я буду!

Оза: Так, тепер вже бистра чвiрка

Геть твiй розум десь несе.

Пер Гiнт: Вижди лиш момент, а буду!

Дай часу, а буду князь!

Оза: Всякий чiп плете дурницi!

Пер Гiнт: Ну – побачиш!

Оза: Знай границi!

Ти зовсiм зiйшов з ума.

Впрочiм: з нас iще колись

Може й вийшло б що путяще,

Коли б ти, мiй пане сину,

Не ловив так вiчно гав.

Та з Гегштадта була добра

І тобi iшла на руку,

Легко б мiг дiвчину взяти.

Як би вмiв закинуть сак…

Пер Гiнт: Так?

Оза: Старий собi дурак,

Добродушний, хоч упертий.

Небо бачить у дочцi,

Але й Інгрид не з вiвцi.

Де вона йде, там i вiн

Чимчикуе, хоч бурчить.

(Знову плаче)

Пiддобрить багатiй дiвцi –

Прастарий, селянський рiд!

Мав би ти олiй в макiвцi,

Не полетiв би на спiд.

Пер Гiнт: (швидко)

Ну, я йду i посватаю!

Оза: Де?

Пер Гiнт: У Гегштадтi!

Оза: Бiдний Пер,

Опiзнивсь, паничу, трохи.

Пер Гiнт: І чому ж?

Оза: Дiстанеш букiв –

Так, як дiвки не дiстав!

Пер Гiнт: Ну!

Оза: (хлипае) У той час, як ти по небi

Уганявся на цапi,

Мац Моен ii посватав.

Пер Гiнт: Що? Той Мац – страхополох?

Оза: Так, вона iде за нього.

Пер Гiнт: Пiдожди, нiм я коняку

Запряжу. (Повертаеться до виходу)

Оза: Тут шкода слiв –

Завтра в них буде весiлля!

Пер Гiнт: Нинi в нiч iще не пiзно!

Оза: От сховайся, як не хочеш,

Щоб взяли тебе на смiх.

Пер Гiнт: Ну! Менi дадуть дорогу!

(Пiдстрибуе смiючись)

Через верх, бо шкода часу

Конi в бричку запрягать.

(Пiдстрибуе. Пiдiймае Озу високо вгору)

Оза: Кинь!

Пер Гiнт: О, нi! На цiй кульбацi

Ти поiдеш на весiлля!

(Переходить потiк)

Оза: Милий Боже! Вiтрогоне,

Ми потонемо!

Пер Гiнт: О, нi!

Не для мене смерть в багнi!

Оза: Кому висiти – не втоне!

(Хапае його за волосся)

Потворе!

Пер Гiнт: Сиди спокiйно –

Можеш впасти ненадiйно.

Оза: Осле!

Пер Гiнт: Шкода язика!

Мужчина смiеться з того.

Ну – тепер вода мiлка.

Оза: Не пусти!

Пер Гiнт: Не бiйсь нiчого!

Пер на цапа сiв охляп.

(Скаче)

Ти е Пер, а я е цап!

Оза: З ума зiйду!

Пер Гiнт: Нi! Лиш – скiк,

Ось за нами вже потiк!

(Виходить на берег)

Слiд би цапу заплатить,

Що на сушу перенiс.

Оза: (б’е його по лицi)

Ось тобi за перевiз!

Пер Гiнт: Ой! Чиж варто вас возити?

Оза: Кинь!

Пер Гiнт: Нi, щойно на весiллю!

Пустите язичок в рух –

Скажете всiм – так i так,

Скажете, що Мац – дурак!

Скажете, най кинуть жарти,

Пер самоi княжни вартий!

Оза: О, цього ти певен будь!

Кашi я там навару –

Всi твоi брехнi i штуки

Мов олiй пiдуть в гору!

Пер Гiнт: Так?

Оза: (лютуючи б’е ногами)

Не скорше я змовчу,

Аж тебе затравлять псами,

Мов бродягу iз села.

Пер Гiнт: Коли так, то пiду сам.

Оза: Але й я найдуся там.

Пер Гiнт: Не добiгнеш там на час!

Оза: Нi? Побачиш, я завзята,

Люта, що гризла би камiнь,

Як озлюсь, то буде – амiнь!

Кинь мене!

Пер Гiнт: Як даш обiт…

Оза: Нi! Ти там усе почуеш –

Мусять знати, хто ти е!

Пер Гiнт: Ей, матусю! Я ж ваш син!

Та не бийте так ногами…

Оза: Там тебе затравлять псами!

Пер Гiнт: То не пiдете!

Оза: Що робиш?!

Пер Гiнт: Я саджаю вас на млин.

(Саджае ii на дах, Оза кричить)

Оза: В миг здiйми мене!

Пер Гiнт: А що –

Будете плескать на мене?

Оза: (кидае на нього грудою моху)

В миг мене здiйми вiдсiль!

Пер Гiнт: Ви ж самi того хотiли.

(Ближче)

Будьте мудрi i сидiть,

Та ногами не товчiть.

Не жбурляйте вниз камiнням,

Бо покотитесь, як мiх

Вниз iз кришi й буде смiх.

Оза: Ти, гiльтаю!

Пер Гiнт: Без образи!

Оза: Ти кобольде[13 - Пiдземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам i металургам (прим. ред).], ти потворо!

Пер Гiнт: Посоромтесь!

Оза: Тьху!

Пер Гiнт: Не краще

Дать опрощення в дорогу?

Не дасте?

Оза: Хиба, що буком.

Пер Гiнт: Коли так, я ждать не можу.

Прощавайте! Але ж, гей –

Що ви вдiете тим стуком?

Скорше впадете.

(Іде геть)

Оза: Ах, Пер!

Чорт би з тебе шкуру дер!

Геть пiшов собi! Менi

В головi, мов у млинi!

(Кричить)

(Двi старi жiнки з мiшками на плечах йдуть дорiжкою з гори попри млин)

Перша жiнка: Хто кричить там?

Оза: Та ж це я!

Друга жiнка: Оза! Глянь – сягла високо!

Оза: Тут нема на що дивитись –

В небо пташкою полину!

Перша жiнка: Щасть вам, Боже!

Оза: Гей, драбину!

Злiзти хочу! Ах, той Пер!

Друга жiнка: Син ваш?

Оза: Можете тепер

Рознести сплiтки про нього.

Перша жiнка: Радо.

Оза: Вниз здiймiть мене,

В Гегштадт душком побiжу!

Друга жiнка: Вiн е там? То будьте радi –

Вже коваль йому утне!

Оза: (заламуе руки) Боже милий! Що то буде,

Як вони його уб’ють?!

Перша жiнка: Га – у смертi довгi руки –

Хто призначений, той – гинь!

Друга жiнка: Вона вискочить зi шкiри.

(Кричить вгору)

Айвiнд! Андерс! Ну-ко гляньте –

Чоловiчий. голос: Що такого?

Друга жiнка: Озин син

Посадив стару на млин.




II. Картина


Невеличкий горбок, вкритий кущами й бур’яном. Углибинi, вiдмежована тином, бiжить дорога. Пер Гiнт iде стежкою згори, швидко пiдходить до тину й дивиться на краевид.

Пер Гiнт: А ось i Гегштадт! Митю буду там.

(Переступае тин i замислюеться)

А що як Інгрид не сама?

(Притуляе до очей руку щитком й дивиться вдаль)

До чорта –

Кругом аж чорно вiд гостей весiльних!

А, може, краще вернуся назад?

(Переступае тин)

Усi смiються в очi й поза очi,

Що жаром весь здiймаюся нераз.

(Вiдходить на кiлька крокiв вiд плота й, не замислюючись, обривае з гiлки листки)

Хоча би чарки вiдкiля допастись,

Або нишком непомiтно прокрастись

Непiзнаним! Ох, той чортiвський смiх!

(Раптом роздивляеться навсiбiч, мов переляканий, i ховаеться в кущi) Кiлька людей iз клунками переходить повз у бiк весiльного двору)

Перший мужчина: (в розмовi)

П’яниця батько, мати злiзла з глуздiв…

Перша жiнка: Яка пань-матка, такий син – ледащо.

(Люди проходять далi. Пер Гiнт виходить iз кущiв i дивиться вслiд за ними з паленiючим обличчям)

Пер Гiнт: Невже про мене це плелось?

(З вимушеним жестом)

Байдуже!

Менi тим шиi й голови не скрутять.

(Лягае в бур’ян. Довго лежить, заклавши руки за голову й вдивляеться в небо)

Ну, й дивна хмара! Просто – наче кiнь

На йому лицарь грае у сiдлi,

А позаду вiдьма гонить на мiтлi.

(Тихо смiеться)

То мама iде i кричить – де гониш?

Отямся, Пере, в час, бо шию зломиш!

(Прислонюе вii чимраз дужче)

Їй лячно, може? Просто перед нею

Пер гонить, в срiбну вгорнений кирею,

Вiнком промiнним голова повита,

В коня iскряться золотi копита;

За ним, мов вихор, гонять гордi воi,

Вiдважнi, скорi на новi пiдбоi.

В долинi люде в чорну гурму збитi

Глядять угору. В них роти розкритi.

Жiнки додолу хиляться покiрно,

Вiтають Пера i дружину вiрну.

Пер Гiнт вже цiсар – сипле в коло злотом

І срiблом ясним сiе на голоту,

Усiм у царствi гарно вже живеться,

А Пер на човнах на пiдбiй несеться;

Пiдбивши море, в пристань завертав,

Англiйський принц на березi чекав,

Англiйський цiсар – зiступае з трону,

Бере iз скранi золоту корону І каже…

Коваль:

(до iнших людей, з якими вiн переходить iз цього боку тину)

Глянь – Пер п’яний, мов свиня.

Пер Гiнт: (пiдiймаеться з бур’яну)

Я – цiсар!..

Коваль: (нахиляеться через тин i кепкуе)

Встати ти не рад би? Що?

Пер Гiнт: Коваль! До чорта – що тобi потрiбно?

Коваль: Люндiвськi танцi ходять ще по костях!

Пер Гiнт: Іди до чорта! (пiдстрибуе)

Коваль: Іду вже, йду, та хлопче

Скажи, де був ти тих шiсть тижнiв довгих?

З чортами в горах накладав, чи що?

Пер Гiнт: Творив я там самi дива-дивеннi.

Коваль: (моргае на других)

Почути радi.

Пер Гiнт: Нi. Це вам не вдасться.

Коваль: (через хвилину)

Ідеш у Гегштадт?

Пер Гiнт: Нi.

Коваль: Був час,

Що ти на дiвку не дивився бiсом.

Пер Гiнт: Мовчи, собако!

Коваль: (вiдступае назад) Що ж, ти не журися!

Як Інгрид дала гарбуза, то друга

Дасть може друге.

Ти ж син – Разма Гiнта!

Ходи-но з нами! Там дiвок до ката,

Й удiв там гарних найдеться без лiку!

Пер Гiнт: Пiдеш до чорта?

Коваль: Що ж, роби як хочеш.

Здоров! А дiвку привiтать вiд тебе?

(Ідуть геть, смiються i шепчуть помiж собою)

Пер Гiнт:

(Якийсь час дивиться iм услiд; робить байдужий жест i вiдвертаеться)

Про мене, може Інгрид спать лягати

З ким тiльки воля! Що менi до того?

(Оглядае себе)

Штани подертi, пiрванi, бруднi,

Коби так можна, де нових дiстати!

(Стукае ногою)

Ножем рiзницьким вирiзать би iм

Оте презирство, що мене ним мучать.

(Раптом роззираеться)

Що ж знову? Наче хтось в кущах смiеться,

До мами хочу…

(Іде, але раптово спиняеться й прислухаеться до весiльного гамору внизу)

Там уже гуляють.

(Стоiть i наслухуе. Крок за кроком вiдступае, очi в нього блищать)

Цiле море дiвчат – десять iх на одного,

Чорт бери, як кортить, але що менi з того?

Бiдна мама десь там ще сидить на млинi…

(Знову дивиться вниз, пiдстрибуе i смiеться)

Хлопцi iдуть аркана,

Парубок, старець – шалiв,

Гуртом смика не жалiе!

Що за солодка мана…

Раз ми родились на свiт –

Раз доведеться вмирати!

Грають, то як не гуляти?

Нумо скачiм через плiт!

(Одним стрибком перескакуе тин i бiжить дорогою вниз)




III. Картина


Обiйстя в Гегштадтi. На задньому планi хата, багато гостей. На толоцi завзято гуляють. Музика сидить на столi. Кухар стоiть на порозi. По двору метушаться куховарки. Тут i там сидять старшi люди й балакають.



Жiнка: (сiдае на ослiн до гурт)

Що ж – дiвка? Боже! Похимерить трохи

А далi кине. Судженi усi так.

Кухар: (пiдходить до другого гурту)

Свiженьке пиво! Пийте, гостi любi!

Чоловiк: Ти дуже щедрий!

Парубок: (до музики, переводить дiвчину за руку)

Жаль скрипок чи смика?!

Дiвчина: Заграй, най гори сколихне музика!

Дiвчата: (довкруги парубка, що тануюе)

Ну й скочив бiсом! Ноги, мов пружина!

Парубок: (танцюючи)

До стiн далеко, дальше ще до стелi.

Жених: (скривлений пiдходить до батька, що розмовляе з iншими й тягне його за полу)

Вона не хоче. Вперлася й не хоче…

Батько: Не хоче?

Жених: Дверi вiд нутра заперла…

Батько: То треба ключ знайти i отворити!

Жених: А де ж я найду ключ?

Батько: Балакай з дурнем!

(повертаеться до iнших, жених бiжить через двiр)

Парубок: (вибiгае з двору)

Агей, дiвчата! Чимраз веселiйте –

Іде Пер Гiнт!

Коваль: (що саме надiйшов) А хто ж його просив?

Кухар: Нiхто (iде в хату).

Коваль: (до дiвчат) Як прийде, то ви нi чичирк!

Дiвчина: (до другоi)

Прикиньмось, наче ми його й не знаем!

Пер Гiнт: (входить розпалений, повен життя, стае серед двору i плеще в долонi)

Котра з вас краще всiх дiвчат гуляе?

Дiвчина: (до якоi Пер пiдходить)

Я – нi.

Друга дiвчина: (так само)

Я теж нi.

Третя: Я? Нiзащо у свiтi.

Пер Гiнт: (до четвертоi)

Ходи хоч ти, нiм краща навинеться.

Дiвчина: (вiдвертаеться)

Часу не маю.

Пер Гiнт: (до п’ятоi) То хоч ти ходи!

Дiвчина: (збираеться йти)

Додому мушу…

Пер Гiнт: Як? Тепер до дому?

Коваль: (пiв голосом до Пера)

А глянь, гуляв зi старим…

Пер Гiнт: (повертаеться до одного зi старших)

Гей, бадю!

Котра з дiвчат свобiдна ще?

Мужчина: Шукай!

Пер Гiнт раптом тихне; загуканий, стривожений дивиться на людей довкруж. Усi дивляться на нього, але нiхто не обзиваеться. Вiн наближуеться до другого гурту. Але, куди вiн не пiдiйде, там розмова тихне, як тiльки вiдвернеться – усi смiються йому вслiд.

Пер Гiнт: (до себе)

Думки мов стрiли, а слова мов змii

Печуть мене; очi палить це презирство!

Пригинцем iде повз тин. Сольвейга з малою Гельгою входять на подвiр’я разом зi своiми батьками

Один мужчина: (до другого, поблизу Пер Гiнта)

Сторонськi люди.

Другий: Тi, що там?

Перший: Із заходу.

Пер Гiнт: (заступае дорогу тим, що прийшли, показуе на Сольвейгу й питаеться ii батька)

Чи можна брати дочку твою гуляти?

Мужчина: (лагiдним голосом)

Охоче, тiльки мушу привiтати,

Як звичай каже, господарiв хати.

(Ідуть у хату)

Кухар: (подае Пер Гiнтовi чарку)

Коли прийшов, то випий на здоров’я.

Пер Гiнт: (не перестаючи дивитися за новими гiстьми)

Спасибiг, пити не прийшов. Спасибiг.

Кухар: (вiдходить. Пер Гiнт дивиться на хату й усмiхаеться)

Така невинна, чиста, наче ангел!

А як вона спустила погляд вниз,

За плахту мами держучись, в руках

У неi бачу молитовник. Нуко,

Погляну зблизька!

(Хоче йти в хату)

Парубок: (виходить iз кiлькома iншими з хати)

Гей, Пер! Додому йдеш i не гулявши?

Пер Гiнт: Не йду додому.

Парубок: Так чого ж тiкаеш?

(Бере його за плечi, щоб повернути кругом)

Пер Гiнт: Іди до чорта!

Парубок: О, Коваля боiшся?

Пер Гiнт: Його боятись?

Парубок: А – забава в Люндi?

(Парубки смiються i йдуть туди, де танцюють)

Сольвейга: (на порозi)

То ти просив пiти гулять з тобою?

Пер Гiнт: А що! Ти й досi не рiшила справи?

(Бере ii за руку)

Ходи!

Сольвейга: Не довго тiльки, бо матуся

Казали хвильку погулять, тай годi.

Пер Гiнт: Матуся, справдi? Ти хiба торiшня?

Сольвейга: Смiешся з мене?

Пер Гiнт: Як же не смiятись?

Сольвейга: В маю я вперше приняла причастя.

Пер Гiнт: А як же ж звешся?

Сольвейга: Сольвейга звусь, а ти?

Пер Гiнт: Пер Гiнт.

Сольвейга: (висовуе руку) О, Боже!

Пер Гiнт: Що таке – злякалась?

Сольвейга: Зовсiм нi, тiльки пiдв’язка стиснула.

(Вiдходить вiд нього)

Жених: (тягне свою маму за спiдницю)

Вона не хоче, мамо…

Мати: Що не хоче?

Жених: Не хоче!

Мати: Що ж бо?

Жених: Отворить комори.

Батько: (роздратований, шпиком)

Тебе би в стайню затворить! Ти, осле!

Мати: Покинь, це вже унадиться якось.

Усi йдуть вглибину.

Парубок:

(що вертаеться з майдану iз цiлою юрбою товаришiв)

Позволь горiлки чарку, Пер!

Пер Гiнт: Спасибiг.

Парубок: Один ковток.

Пер Гiнт: (дивиться на нього з-пiд лоба)

Давай, нехай стрiбую!

Другий: Моя ж хiба горiлка гiрша тоi?

Пер Гiнт: Спасибiг, годi!

Той сам: З двох чарок не впадеш.

Стрiбуй, що добра.

Пер Гiнт: Що ж, давай краплинку!

(П’е знову)

Дiвчина: (пiв голосом) Ходiмо вiдсiля.

Пер Гiнт: Що, боiшся Пера?

Третiй: А хто тебе би, Пере, не боявся?

Четвертий: Того! На Люндi бачили, що вмiеш!

Пер Гiнт: Коли озлюся, то зумiю краще!

Перший: (нишком) Тепер вiн в сосi.

Іншi парубки: (навкруж Пера) Вичисли – що вмiеш!

Пер Гiнт: Лишiм на завтра!

Другi: Не завадить нинi.

Дiвчина: Ти знаеш чари?

Пер Гiнт: Вмiю визвать чорта!

Мужчина: Зайняття знала це моя бабуня.

Пер Гiнт: Брехня! Вiдкiля? Рад би я почути!

Замкнув я чорта раз в лушпi горiха,

Яку червак продовбав.

Дехто: (смiючись) Це вже чули.

Пер Гiнт: А як вiн там вищав, скиглiв,

За волю царства всi менi давав.

Парубок: Та мусiв лiзти хоч-не-хоч в горiх!

Пер Гiнт: А так, що мусiв. Я заткав дiру,

А вiн, як вискне, як заплаче з люти!

Дiвчина: Ну, прошу, прошу – чи то може бути?

Пер Гiнт: Скиглiв, немов нашпилена оса.

Дiвчина: Ну й де ж вiн дiвся? Чи iще в орiсi?

Пер Гiнт: Та де там! Вже пiгнав свiтами.

Той чорт i винен, що вiд того часу.

Мене Аслак на очi не терпить.

Парубок: Яким же ж чином?

Пер Гiнт: Я пiшов до нього

Й кажу: розбий менi того горiха;

Я зараз – каже, та звичайно – в нього

Немае дiла без кливця й клепала…

Голос: (з гурту) Убив чортяку?

Пер Гiнт: Нi, не вбив, а тiльки

Потяг орiх на клепало й розбив.

Та заки молот вспiв вгору пiдняти,

То чорт, мов вихор огняний, зiрвався,

Пробив стiну i кришу та й пропав.

Дехто: А що ж коваль?

Пер Гiнт: Стояв, рознявши рота,

Немов святий в iконi. З того часу

Мене на очi не терпить! Їй богу!

(Усi смiються)

Дехто: Це добре було.

Другi: Краща з небилиць.

Пер Гiнт: А, може, я це видумав?

Мужчина: Ти – нi!

Усе те чули ми не раз уже, Пере.

Пер Гiнт: Брехня! Це справдi трапилось менi!

Мужчина: Як все.

Пер Гiнт: А хто з вас iздить по повiтрi,

Й стремен не згубить? Вмiю не одно!

(Усi смiються)

Один з гурту: Пер – iдь по небi!

Іншi: Зразу все повiрим!

Пер Гiнт: З огнем не грайтесь, а то в мить зiрвуся,

Неначе вихор, й полечу над хмари,

Цiлий округ до нiг моiх припаде!

Старший чоловiк: Зiйшов вже з глуздiв.

Другий: От дурний баран.

Третiй: Хвалько.

Четвертий: Брехун!.

Пер Гiнт: Ну-ну! Пождiть!

Чоловiк: (п’яний) Пiдломим крильця! Не буяй високо!

Іншi: Згарбуем шкуру й пiдiб’ем око.

(Гурт розходиться. Старшi йдуть, глибоко обуренi, молодшi жартують i смiються)

Жених: (пiдходить близько до Пера)

Ти вмiеш, Пере, iздити по небi?

Пер Гiнт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?

Жених: І маеш плащ, що робить невидимим?

Пер Гiнт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.

(Вiдвертаеться вiд нього. Сольвейга iде крiзь подвiр’я й веде Гельгу за руку)

То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.

(Бере ii за руку)

Тепер пiдемо погулять, не правда?

Сольвейга: Пусти!

Пер Гiнт: Чому ж бо?

Сольвейга: Дикий ти, мов кiнь.

Пер Гiнт: Хiба ж то рен не дикий перед лiтом?

Не будь же горда i ходи зi мною.

Сольвейга: (бере руку назад)

Не можу.

Пер Гiнт: Справдi?

Сольвейга: Ти зовсiм пiдпитий.

(Іде з Гельгою геть)

Пер Гiнт: Узяв би нiж i рiзав до одного!

Жених: (торкае його лiктем)

А, може б, ти один менi помiг?

Пер Гiнт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?

Жених: В коморi,

Пер Гiнт: Так-так… Менi б ти небо отворив…

Жених: Не мiг би ти пiти собi до чорта?

Пер Гiнт:

(раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)

Вона в коморi!

(Наближуеться до Сольвейги)

Ах, тi очi венi!

(Сольвейга хоче йти, але Пер заступае iй дорогу)

Боiшся, може, що я мов бурлака?

Сольвейга: (швидко) Нi, нi, ти справдi так не виглядаеш.

Пер Гiнт: Я, правда, трохи вийшов з рiвноваги,

Та це було з досади тим, що ти

Мене пошила в дурнi. Ну – ходiм!

Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волi…

Пер Гiнт: Кого ж боiшся?

Сольвейга: Батька.

Пер Гiнт: Чистий смiх!

Твiй батько певне з-помiж тих,

Що уха вниз спускають раз у раз.

Сольвейга: Не знаю, що сказать тобi на це…

Пер Гiнт: Бо ви сектанти всi, молитвотреби,

Твiй батько, мати, може, навiть ти.

Чого ж ти вмовкла?

Сольвейга: Дай менi спокiй!

Пер Гiнт: О, нi!

(Приглушеним, але сильним i грiзним голосом)

Я в троля замiнюсь страшного

І прийду в опiвнiч до лiжка твойого.

Як вчуеш, що драпае щось, то не думай,

Що кiтка, а знай, що це я –

Кров вип’ю, ввiйшовши, мов змора, у дiм,

А Гельгу з кiстками i косами з’iм!

Бо знать тобi треба, що я вовкулак –

Кусатиму в руки i плечi, мов рак.

(Раптом мiняе голос i благае)

Гуляй зi мною, Сольвейг!

Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!

(Іде в хату)

Жених: (знову вертаеться)

Корову дарую за помiч…

Пер Гiнт: Гаразд!

Пропадають за хатою. Тiеi самоi митi з майдану виходить юрба народу, бiльшiсть п’яних. Крик i замiшання. Сольвейга, Гельга та ii батьки стають з iншими старшими людьми на порозi хати)

Кухар: (до коваля, що йде на чолi юрби)

Не зачiпай!

Коваль: (скидае куртан) Помiримось на клуби!

Пер Гiнт чи Аслак – хтось з обох тут ляже.

Дехто: Нехай скубуться!

Другi: Хай розчешуть чуби!

Коваль: Язик напутав, а п’ястук розв’яже!

Батько Сольвейги: Гамуйтесь, дядьку!

Гельга: (до матерi) Битимуть Пер Гiнта?

Парубок: Не краще з Пером гратися, чим битись?

Другий парубок: Плювати йому в вiчi!

Третiй: Нагнати з подвiр’я!

Четвертий: Нумо до дiла!

Коваль: (вiдкидае куртан) Давай сюди звiря!

Мати: (до Сольвейги) А бачиш, яку вiн тут мае шанобу?

Оза: (вбiгае з патиком у руцi)

Де син мiй подiвся? Ох дам йому бобу!

Аж руки в мене до бiйки трясуться.

Коваль:(закочуе рукави)

Для шкури такоi – той бучок – стеблина!

Дехто: Придасть йому чосу коваль!

Другi: О, погладить!

Коваль: (попльовуе в руки й дивиться на Озу) Розрадить.

Оза: Ви Пера бити хочете? Ану!

Є в мене кiгтi й зуби! Як затну…

Ах, де вiн?

(Кличе на весь майдан)

Пере!

Жених: (вбiгае задиханий)

Все, усе пропало! Мамунцю, татку!

Батько: Що ж знову?

Жених: Пер Гiнт…

Оза: (кричить) Убили Пера ви, чи що? Кажiть!

Жених: Не вбили. Гляньте – ось вiн на горi!

Дехто: Разом iз нею!

Оза: (випускае з рук патик) Пройдисвiт!

Коваль: (мов упав з неба) Дереться

Поперек кручi i не зломить шиi.

Жених: (плаче)

Несе собi дiвку, мов вовк барана!

Оза: (погрожуе вгору)

А впав би ти вiдтам!

(кричить у страху)

Ступай зосторожна!

Господар: (вибiгае простоволосий, блiдий вiд лютi)

Я лоб йому зiрву за цю самоволю!

Оза: Скарай мене, Боже, як я вам позволю!




Друга дiя





І. Картина


Вузька дорiжка на високогiр’i. Раннiй ранок. Пер Гiнт бiжить сердитий удовж дорiжки. Інгрид у весiльному вбраннi, намагаеться його зупинити.



Пер Гiнт: Іди!

Інгрид: По тiм усiм, що сталось?

І куди?

Пер Гiнт: Не наша рiч.

Інгрид: (ламае руки)

Чорна зрада!

Пер Гiнт: Замiсть плакать,

Розiйдiмся в три чорти.

Інгрид: Поеднав нас грiх на вiки.

Пер Гiнт: Чорт побрав би вас, жiнок

Всiх до матерi лихоi,

Всiх… Усiх вас, крiм одноi…

Інгрид: Так? Якоi ж?

Пер Гiнт: Де не ти.

Інгрид: Отже, хто?

Пер Гiнт: Іди туди,

Вiдкiля прийшла!

Інгрид: Ах, Пере!

Пер Гiнт: Замовчи вже!

Інгрид: То не з серця

Ти говориш…

Пер Гiнт: Просто з його!

Інгрид: Збаламутить, потiм кинуть?!

Пер Гiнт: Чим же ти мене прив’яжеш?

Інгрид: Гегштадтом i ще чимсь бiльше…

Пер Гiнт: Маеш ти молитвослов?

Є у тебе злотi коси,

Йдеш за маминим слiдком.

Погляд соромно униз

Опустивши?

Інгрид: Я?

Пер Гiнт: Сто днiв

Тому брала ти причастя?

Інгрид: Нi.

Пер Гiнт: А сором в тебе е?

Вмiла б ти менi вiдмовить?

Інгрид: Пере, ти збожеволiв?

Пер Гiнт: Чистий, хто на тебе гляне,

Ну?

Інгрид: Нi… але…

Пер Гiнт: Отже – геть!

(Хоче йти)

Інгрид: (заступае йому дорогу)

Знаеш, що тобi це може

Коштувати?

Пер Гiнт: Що ж таке?

Інгрид: Грошi, поле, честь при тобi,

Як не зрадиш.

Пер Гiнт: Я не з тих.

Інгрид: Ти обманець! (плаче)

Пер Гiнт: Ти ж здалася..

Інгрид: В безнадii.

Пер Гiнт: Я в шумi.

Інгрид: (погрожуе)

Ти за все це заплатиш!

Пер Гiнт: Йди повiсся серед лiсу.

Інгрид: Отже, нi?

Пер Гiнт: Іди до бiса!

Інгрид: О, ти лють мою почуеш!

(Сходить униз)

Пер Гiнт: (мовчить хвилинку, раптом скрикуе)

Хай вас чорт усiх мордуе,

Всiх до матерi лихоi!

Інгрид: (повертае голову, кличе з презирством)

Крiм одноi!

Пер Гiнт: Так! Одноi!




II. Картина


Бiля гiрського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближаеться буря. Оза у вiдчаi кличе й оглядаеться довкруж. Сольвейга насилу встигае за нею. Їi батьки й Гельга йдуть трохи далi вiд них.



Оза: (махае руками i рве на собi волосся)

Усе проти мене гуртом сприсяглося:

Дiброви, гори, озера i рiки,

Шляхи його губляться в мряцi,

Скеля упасти на нього готова.

Люде ж, о люде, нехай би пiймала,

Було би по ньому! Та я нiзавiщо

Не дам його – вирву з обнять самiй смертi!

(Звертаеться до Сольвейги)

І як же не дивно? Це справдi мiй син,

Що вмiв лиш грозити й плести теревенi,

Що вмiв попiд хмари гуляти на ренi,

Язиком до неба сягати з долин?

Той сам… І не знаю – радiти чи плакать?…

Удвое ми з Пером недолi зазнали –

Бо знать тобi треба, що муж був пияк,

По селах ганявся, строiв небилицi,

Котилися грошi, неначе з криницi,

Я ж радити в горю не вмiла нiяк.

Удвох ми iз Пером трималися хати

Й старались як-небудь журбу розганяти,

Боротись з судьбою не було в нас сил,

Поглянуть iй в вiчi не було вiдваги,

А всякому треба потiхи, розваги,

Як рибi водицi, а пташечцi крил.

Один ii найде у чарцi, а другий

Шукае – чим мiг би себе обмануть.

І ми розважали себе казочками

Про князiв, царiвен, про клятi клади,

Про тролiв триглавих, страшних вовкулакiв,

Докiль не до краю дiйшли. Хто б подумав,

Що хлопцю не зiйдуть казки цi вiд ума?

(Знову перелякано)

Гу, що за гомiн? Троль чи лiсовик!

Пер! Пер! Це вiн – це хлопця мого

крик!

Вибiгае на горбок й дивиться крiзь озеро в далечiнь. Батьки Сольвейги й Гельга приеднуються до неi.

Оза: Живого духа довкруги нема.

Чоловiк: (вдумливо) Це зле для його.

Оза: (крiзь плач) Зблукана овечка.

Чоловiк: (лагiдно потакуе) Пропаща.

Оза: Нi! Цього ви не кажiть,

Вiн парень годен! Другий би радiв.

Чоловiк: Безглузда!

Оза: Хай безглузда я для тебе,

Та хлопця мого ображать не смiй!

Чоловiк: (ще бiльш понуро з лагiдним поглядом)

Твiй син пропащий. Камiнь в нiм, не серце.

Оза: (перелякано)

Не вiрте! Бог не е такий жорстокий!

Чоловiк: А вмiв би вiн спокутувать грiхи!

Оза: (палко) Нi. Та вiн вмiв iздити по небi.

Жiнка: Бог з вами!

Чоловiк: Що ви кажете?

Оза: Нехай!

Та знайте – син мiй гори переборе,

Нехай лиш тiльки вибесь з колодок!

Чоловiк: Колись його побачиш на гiллi.

Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!

Чоловiк: Кат його, як всилить,

То каяття його униз похилить.

Оза: (приголомшена)

Ви з горя мого смiетесь! Ходiмте!

Чоловiк: Ходiм спасати грiшну душу!

Оза: Коли в багнi вiн – витягнем на сушу!

Як в силi тролiв – вдаримо у дзвони.

Чоловiк: Гм. Тут дорiжка.

Оза: Хай вас Бог хоронить

За вашу ласку.

Чоловiк: Дiло християн.

Оза: Значиться – решта, це самi погани?

Нiхто зi мною не хотiв iти.

Чоловiк: Задобре знають твого сина.

Оза: Так!

Занадто вирiс понад iх хребти.

(Заломлюе руки)

Подумайте – життя його на картi!

Чоловiк: Здаеться – стежка.

Оза: Нуко, приспiшим!

Чоловiк: На полонинi можем розiйтися.

(Вiн i його жiнка йдуть попереду)

Сольвейга: (до Ози)

Будь ласка, тiтко, оповiдж…

Оза: (обтирае очi вiд слiз) Про сина?

Сольвейга: Усе дочиста оповiдж про його.

Оза: (усмiхаеться й одразу пiдiймае голову)

Усе? Ти б дуже натомила уха.

Сольвейга: Нi, нi! Я рада хоч до смертi слухать!




III. Картина


Низькi, безлiси горби. Вдалинi – хребти гiр. Падають довгi тiни, вечорiе.



Пер Гiнт: (вибiгае пiдскоком зупиняеться над кручею)

Уся громада вибралась на лови

Ловити лева, що подавсь в дiброви,

Хлопи з пушками, вiдьми з рогачами,

А Гегштадт вие попереду всiх!

Кругом лунае: Пер – шалена воля!

Це бiльше щось, чим з Аслаком двобiй.

Життя само кипить в кровi моiй!

(Обмахуеться й пiдстрибуе)

Ламать, давити, водопад спиняти,

З корiнням сосни дерти i ламать!

Таке життя вдоволення дае.

Бреши, хто хочеш, а Пер Гiнт жие!

Три пастушки: (бiгають по горбках iз криком i спiвами)

Тронд в полонинах! Коре i Бор

Нинi для всiх вас не маем затвор!

Пер Гiнт: Кого вам треба?

Три пастушки: Кожнiй треба троля.

Перша: Тронд ходи нишком!

Друга: Бор мене знасилуй!

Третя: На полонинах шалашi порожнi.

Перша: В пестощах сила!

Друга: Пестощi у силi.

Третя: Де нема хлопця, вистане хоч троль.

Пер Гiнт: Де ж хлопцi розбiглись?

Усi три: (смiються) Не вернуться вже.

Перша: Мiй хлопець кохався, шалiв у менi,

А тiтку за жiнку узяв у млинi.

Друга: Мiй циганку чорну найшов собi, ох!

Тепер прошаками валяються вдвох.

Третя: А мiй вбив дитину i нинi за це

У черепi його змii кубельце.

Усi три: Тронд в полонинах Коре i Бор,

Нинi для всiх вас не мае затвор!

Пер Гiнт: (одним стрибком стае серед них)

Я троль, я хлопець для усiх вас трьох!

Усi три: Для всiх направду?

Пер Гiнт: Спробуйте, як воля.

Перша: Скорiше в колибу!

Друга: Там маемо мiд.

Пер Гiнт: Давайте хоч море, а вип’ю по спiд!

Третя: Весiлля наповнить колиби в сабаш[14 - Шабаш (прим. ред.).].

Друга: (цiлуе його) Огнями палае мов жарена криця.

Третя: (так само) А очi у його моеi дитини!

Пер Гiнт: У мiзку тривога, а серце – в огнях,

Жаль горло стискае, а смiх на устах.

Три пастушки:

(тичуть дулi в напрямку гiрських верхiв. Кричать i спiвають)

Тронд в полонинах. Коре i Бор

Нинi до наших не бийте затвор!




IV. Картина


У горах Ронду. Захiд сонця. Снiжнi верхи осяянi загравою.



Пер Гiнт: (входить у похмiллi)

Воздушний замок над замком

У хмари здiйнявся з долин,

Гей, зупинися! Даремне –

Гине в синявi вершин.

Пiвень трiпонеться з башти

Наче зiбрався тiкать,

Все суятиться довкола,

Годi думки позбирать.

Дивне, страхiтне корiння

З скельноi лiзе стiни,

Це лицарi – журавлинi;

Далi пропали й вони…

Наче чарiвна веселка

Мозок озарюе мiй,

Ген розхиталися дзвони –

Плачуть по любцi моiй.

Сон це чи ява – хто скаже,

Я у крузi огнянiм…

Як проломатися з нього,

Хто затворив мене в нiм?

(Падае на землю)

Дика погоня на ренi,

Хто б то повiрив тобi –

Там помiж небом землею,

Пiрванне дiвки в юрбi…

Нiчка цiла коло чарки

З трьома кохання без шор

Геть потьмарився мiй розум,

Тролi вилазять iз нор.

(Довго дивиться вдалечiнь)

Пара вiрлiв десь клекоче,

Гуси пливуть в далинi,

Я ж мов дурак безпорадний

Тону по шию в багнi.

(Пiдскакуе)

Гей, полетiв би з вiрлами

Вихром сповитий, в жарi

Сонцем чоло осмалив би

Тисячi миль вiд землi!..

Якби коня де допасти,

Гнатись вперед на прострiл,

Морем в човнi перекрастись,

Взяти англiйський престiл!

Хто це – дiвчата зiбрались?

Дiло менi не до вас,

Ждете в долинi даремне!

Впрочiм… я вернувсь ще раз.

Що це? Вiрли полетiли

Мов завороженi ким?

Он пiдiймаються вежi

З долу до неба мов дим…

З хмар i обривiв палата,

Цитьте, це Гiнтовий дiм.

Дверi i вiкна наостiж,

Радiсть вселилася в нiм.

Вие з похмiлля громада,

Пiп б’е о стелю склянки,

Капiтан луска свiчада,

Служба розносить збанки.

Грають музики завзято.

Мамочко, цить, не воркоч!

Гiнт не числиться у свято,

Славу пожнеш хоч-не-хоч.

Чуеш, як гамiр пiднявся,

Гостi гукають – де Пер?

Капiтан п’е на здоров’я,

Пiп краснословить тепер.

Смiло йди Пере в господу,

Розум твiй славлять всi враз –

Славного Пере ти роду

Й будеш великим ще разi

Скаче вперед, але вдарившись носом об скельний виступ, паде й лежить без руху.




V. Картина


Згiрок iз великим листяним лiсом, що шелестить вiд вiтру. Крiзь листя видно зорi. У кронах дерев спiвають пташки. По згiрку йде жiнка в зеленiй сукнi. За нею впадае Пер Гiнт.



Жiнка в зеленiй сукнi: (стае й повертаеться)

Це правда?

Пер Гiнт: (проводить пальцем по горлi)

Так, як я не звуся Пер,

Чи ти не е чарiвною красою!

А хочеш буть моею, то овшiм[15 - Так, добре (прим. ред.).]!

Нiчого я робить тобi не скажу,

Шиття i пряжi в нас нема зовсiм,

А iсти, спати меш собi доволi,

Мiж нами й сварки не буде до вiку.

Жiнка в зеленiй сукнi: А бить не будеш?

Пер Гiнт: Ну, таке питання?

Хиба царевич буде бить жiнок?

Жiнка в зеленiй сукнi: А ти царевич?

Пер Гiнт: Так!

Жiнка в зеленiй сукнi: А я царiвна.

Пер Гiнт: Чи справдi? Глянь – якi важнi ми люди!

Жiнка в зеленiй сукнi: У рондських горах батькова палата.

Пер Гiнт: В моеi неньки замок велет-красен.

Жiнка в зеленiй сукнi: Ти знаеш мого батька? Звесь цар Броза!

Пер Гiнт: А моя мама звесь цариця Оза.

Жiнка в зеленiй сукнi: Як батько лютий, то трясуться скелi.

Пер Гiнт: Як мама крикне, то вони валяться.

Жiнка в зеленiй сукнi: Мiй батько стелi досягае в танцi.

Пер Гiнт: Моя матуся скаче крiзь озера.

Жiнка в зеленiй сукнi: Не маеш плаття кращого за це?

Пер Гiнт: Побачила б мене ти пiд недiлю!

Жiнка в зеленiй сукнi: Я в шовках звикла похо- жати в будень.

Пер Гiнт: Це бiльш похоже на траву, чим шовки.

Жiнка в зеленiй сукнi: О нi! Одно ти мусиш пам’ятати,

Що кожна рiч в нас мае два боки.

Як вийдеш в батька мойого покоi,

Подумаеш, що ти в чагарнику.

Пер Гiнт: Зовсiм як в нас. І хто б тому повiрив?

Тобi болотом злото наше здасться,

А кожна шибка ясна у вiкнi,

Немов брудна онуча виглядае.

Жiнка в зеленiй сукнi: В нас чорне – бiле, грубе в нас нiжне.

Пер Гiнт: Велике – куце, чисте в нас брудне.

Жiнка в зеленiй сукнi: Й дiбрались, Пере, ми у двох, як слiд!

Пер Гiнт: Неначе пара зношених чобiт.

Жiнка в зеленiй сукнi: (кличе в бiк згiрка)

Коню мiй, коню весiльний, скорiш!

Прибiгае величезна свиня з мотузком замiсть уздечки й мiшком замiсть сiдла. Пер Гiнт вискакуе на неi й бере Жiнку в зеленiй сукнi поперед себе.

Пер Гiнт: Гей же в копита конику вдар,

Їдем в палату, там жде на нас цар!

Жiнка в зеленiй сукнi: (нiжно)

Ще вчора ходила я тут, мов у снi

А нинi… i хто б то подумати мiг!

Пер Гiнт: Панiв пiзнаеться по запрязi iх!

Б’е свиню й виiжджае.




VI. Картина


Престольна зала Доврського дiда. Велике зiбрання придворних тролiв, домових, лiсовикiв i кобольдiв[16 - Пiдземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам i металургам (прим. ред).]. Дiд iз Довра сидить на тронi з короною i скиптром. З обох бокiв трону сидять королевськi дiти й найближчi родичi. Пер Гiнт стоiть перед троном. У залi гомiн.



Придворнi тролi:

Здiйнять йому голову зi шиi за те,

Що смiв наблизитись i звести царiвну.

Молодий троль: Чи палець вiдгризти?

Другий: Чи рвати волоса?

Дiвчина-троль: Позвольте, що литку йому прогризу.

Вiдьма: (з ополоником) На борщ, то вiн зовсiм нiчого собi.

Друга вiдьма: (з рiзницьким ножем)

На рожнi жарити чи смажити в ринцi?

Дiд iз Довра: Мовчiть-бо i дурнiв менi не валяйте!

(Кличе своiх довiрених до себе)

Хiба вам не ясно, що рiд наш марнiе,

Скажiм собi щиро – ми втратили гiн,

А люди могли б нас спасти вiд загину,

До того ж i хлопець – нiчого собi,

Широкий у плечах, сильнi в нього руки,

Хоч правда – вiн голову мав одну,

Та двох i в царiвни, самоi не мав,

Триглавi тролята звелися на хлам

Й двуглавих побачиш вже тут лиш i там,

Тай тi вже давно собi ля-ля-ля!

(До Пер Гiнта)

Ти хочеш взять дочку мою за жiнку?

Пер Гiнт: Дочку i царство в приданiм за нею.

Дiд iз Довра: Одну частину дам тобi тепер,

А другу вiзьмеш вже по моiй смертi.

Пер Гiнт: Нехай i так.

Дiд iз Довра: Пожди, однак, синашу!

Прийняти мусиш кiлька зобов’язань!

Одно лиш зломиш, то пропав престiл

Й живим вiдсiля ти уже не вийдеш.

З усiх найперше те, що ти не смiеш

Думками навiть вибiгати з Ронду,

Вiд дня ховатись мусиш i вiд сонця.

Пер Гiнт: Пустяк те все, як матиму престiл.

Дiд iз Довра: Тепер покажеш бистрiсть твого ума.

(Пiдводиться з трону)

Придворний троль: (до Пера Гiнта)

Чи острi в тебе зуби – розкусить

Горiшки цi, що дасть тобi старий?

Дiд iз Довра: В чому рiзниться чоловiк вiд троля?’

Пер Гiнт: Рiзниць великих помiж ними мало –

Малий троль щипа, а старий кусае;

У нас так само робиться, як можна.

Дiд iз Довра: Це правда, схожi ми у тiм i сiм,

Як день на день похожi до дрiбниць,

Та все ж таки – чимало в нас рiзниць.

Послухай – взнаеш найважнiйшу з них.

У вашiм царствi кажуть: «Будь собою!»

А в нас говорять: «Будь собою радий!»

Придворний троль: Глибоко, правда?

Пер Гiнт: Правда, та неясно.

Дiд iз Довра: «Доволi», сину, це могутне слово

Девiзою буде для твого життя.

Пер Гiнт: (чухае потилицю)

Та все ж…

Дiд iз Довра: Ти мусиш – хочеш буть тут паном.

Пер Гiнт: Про мене. В свiтi много гiрших речей.

Дiд iз Довра: Вiдтак ти мусиш привикать до наших

Напиткiв, страв, до нашого стола.

Кивае пальцем. Два тролi зi свинячими головами в бiлих каптурах приносять пиво i страви.

Корова блини дасть, а вiл подасть мед.

Квасне чи солодке, пустяк, не питай,

У нас найважнiшим iз цього, це факт,

Що все те домашне.

Пер Гiнт: (вiдштовхуючи подане вiд себе)

Не взяв би вас чорт

Із вашим домашнiм, огидним харчем?

Нiяк не привикну до ваших звичаiв!

Дiд iз Довра: Пугар щирозлотий для того, що п’е,

А хто його мае, той вiзьме за жiнку дочку мою любу.

Пер Гiнт: (роздумавши) Говорять: колись

Не вчився вiд малку – на старости вчись.

Про мене! (п’е)

Дiд iз Довра: А бачу, що ти не з дурних!

Плюеш?

Пер Гiнт: Не вiдразу збудовано Рим.

Дiд iз Довра: Вiдтак – ти мусиш кинути свiй стрiй

Бо знай – ми дбаемо о славу Довру.

І з-поза меж не ввозимо сюди

Нiчого, кромi тих кокард в хвостах.

Пер Гiнт: А я ж хвоста не маю.

Дiд iз Довра: Пiдожди!

Сейчас йому святочний дайте хвiст!

Пер Гiнт: Поважся лиш! Справдi, це гiрше, чим жарт!

Дiд iз Довра: Безхвостий кавалер у нас нi при чiм.

Пер Гiнт: З людини худобу робити?

Дiд iз Довра: Синашу!

Двiрським кавалером стаеш у хвостi.

А жовту кокарду, що зараз припнуть,

На празник великий у пас тiльки носять!

Пер Гiнт: (подумавши)

Говорять – людина мiзерний атом

Хилитися мусить, куди не повiе.

Давайте хвостяку!

Дiд iз Довра: А бачиш – зумiеш!

Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.

Пер Гiнт: (роздратовано)

Ну годi, до бiса! Чи схочете ще,

Щоб я для вас вiру батькiвську покинув?

Дiд iз Довра: Про вiру байдуже. В що хочеш, в те вiр.

Важне у нас зверхне – наш одяг, наш хiд,

А вiрою зви це, що ми звемо – жах.

Пер Гiнт: А все ж таки – мимо тих всiх пустякiв

Ти хлопець – нiчого. Я й думать не смiв.

Дiд iз Довра: Синашу! Ми гiршi здаемся, чим е,

І в тому рiзниця мiж нами i вами,

Та годi вже дiла поважнi вести –

Пора вже на радiсть для уха i ока.

А вуте музики настройте арфи,

Танечницi, доврських танкiв заведiть!

(Музика i танцi)

Придворний троль: Сподобалось?

Пер Гiнт: Що? Гм.

Дiд iз Довра: Не бiйся – скажи!

Що бачиш?

Пер Гiнт: Я бачу цiле чортзнащо –

Корова по струнах копитом товче,

А льоха тупцюе в коротких штанцях.

Придворний троль: Сейчас його в штуки!

Дiд iз Довра: Отямтеся, в нього

Ще людськi всi змисли.

Дiвчата-трольчинi: Ми вирвемо iх!

Проколемо уха i виберем очi!

Жiнка в зеленiй сукнi: (плаче) Така нам похвала за спiви i танцi?

Пер Гiнт: Це ти так гуляла? Мiй Боже – крихiтку

Ударити в жарти на пирi не вадить.

Жiнка в зеленiй сукнi: Ти справдi жартуеш?

Пер Гiнт: Хай чорта не бачу,

Танцi i музика були надзвичайнi!

Дiд iз Довра:

Раз в раз таке лихо з цiлим людським родом,

Держиться свойого, як вош кожуха.

Печи його жаром, ножем рiж – однако

Часочок i рани усi загояться.

От зять мiй на примiр – такий був укладний,

Позволив нам з себе людську зняти ношу,

Напився iз чарки, дав хвiст причепити,

Усе, як годиться, здалося, що в ньому

Умер старий Адам, аж гульк iз усього

Опять же явилась людина, як перше,

Так, так – нам, синашу, лiчитися треба,

Прогнати iз себе людськую природу.

Пер Гiнт: Лiчитися?

Дiд iз Довра: Що ж бо? Я лiву зiницю

Зарiжу легенько, глядiтимеш косо,

Та все, на що глянеш, побачиш таким,

Як ми його бачим. Праве око виймем…

Пер Гiнт: Здурiв ти?

Дiд iз Довра: (кладе на стiл операцiйне приладдя)

Ось, бачиш – моi причандали,

По всьому дiстанеш кiнськi окуляри.

Як глянеш, побачиш ти любку в красi

Й плести нам не будеш про глупу корову,

Нi льоху, що мала б гуляти в штанах.

Пер Гiнт: Дурак!

Придворний троль: Дурним це все тобi здаеться,

А в самiй речi – ти дурак, не вiн.

Дiд iз Довра: Подумай – скiльки прикростей гiрких

Ти зразу можеш збутися повiк!

Ти ж сам де знаеш – очi то криниця

Солоних слiз. На що ж вони здалися?

Пер Гiнт: Гаразд! Я знаю в Бiблii це мiсце:

«Коли блазнить тя око – вирви зразу!»

Однак, коли усе те раз уже скiнчиться,

Повернеш око?

Дiд iз Довра: Нi. Цього не буде.

Пер Гiнт: Як так, то я кланяюся низенько.

Дiд iз Довра: Чого ти хочеш?

Пер Гiнт: Пiду у своясi.

Дiд iз Довра: О, нi! Сюди для кожного е вхiд,

Та вiдсiля нема тобi дороги.

Пер Гiнт: Мене ти хочеш силою спинить?

Дiд iз Довра: Послухай тiльки розуму, Принц Пер!

У тебе е талан на троля. Правда,

Вiн зовсiм так поводиться, як троль?

І сам же ти хотiв остати тролем…

Пер Гiнт: Їй Богу, так. Хотiв остати тролем

Для дiвчини i царства – милий Боже,

Чого то в свiтi чоловiк не може?

Та все на свiтi мае край i цiль.

Хвоста прийняв, бо думав – що ж, його

Коли захочеш, можна вiдчепити;

Штани дав скинуть: i так вони подертi

А вбрати iх назад зовсiм не важко;

Нарештi я почав звичаiв вчитись,

Яких не знав я дома; поклянусь,

Що не корови скачуть, а дiвчата…

Присяга – слово, вимовив – забув.

Та те, щоб я природи збувсь людськоi,

Щоб я не мiг умерти чоловiком,

Як троль по горах тинятись довiку,

Усi по собi попалить мости,

Остати тролем тiлом i душею,

О, нi! Пiдiть ви з ласкою своею!

Дiд iз Довра: Ну годi вже! Урвався мiй терпець!

В пiжмурки ти задумав з нами гратись?

Та запортку! Ти знаеш, з ким говориш?

Наперед зводиш нам дочку з ума…

Пер Гiнт: Старий! Ти брешеш!

Дiд iз Довра: Мусиш одружитись!

Пер Гiнт: Ти важишся казати це?

Дiд iз Довра: Мовчи!

Жадобою до неi ти палав,

Мойого царства захотiв…

Пер Гiнт: То все?

До чого ж тут прив’язувать вагу?

Дiд iз Довра: Цi люди – всi один в одного рiвнi,

У всiх вас вiра в Душу на словах,

Шануете лиш те, що уловиме,

Ти думаеш – бажання, страсть, не в’яжуть?

Зажди! Сейчас моi тобi докажуть!

Пер Гiнт: У сак тобi, повiр, я не попаду!

Жiнка в зеленiй сукнi: Коханий! Батьком будеш ти до року!

Пер Гiнт: Пустiть мене!

Дiд iз Довра: Пiшлем тобi мале

Зашите в шкуру барана.

Пер Гiнт: (обтирае пiт iз чола) О, Боже!

Коли той сон проклятий вже скiнчиться?

Дiд iз Довра: Куди пiслати? В царський двiр?

Пер Гiнт: До бурси!

Дiд iз Довра: Роби, що знаеш з виродом. Та знай –

Що раз вже сталось, тому не вiдстатись,

Значить, Принц Пер – нащадок твiй ростиме;

Такi нащадки на очах ростуть.

Пер Гiнт: Старий! Покиньмо раз уже дурницi –

А панна руку най подасть на згоду,

Бо нi богач я, нi з царського роду.

Печи, як хочеш, не добудеш крицi!

Жiнка в зеленiй сукнi зомлiвае; дiвчата-трольчинi несуть ii геть.

Дiд iз Довра:

(хвилину дивиться на Пера презирливо, потiм промовляе)

Жбурнiть ним в безну, хай розiллесь маззю!

Молодi тролi: (просять)

Дозволь погратись з ним в кота i мишку.

Дiд iз Довра: Не довго тiльки. Лють мене змагав.

(Вiдходить)

Пер Гiнт: (переслiдуваний молодими тролями)

Пустiть чортята!

(Хоче втекти через комин)

Молодi тролi: Кобольди i гноми

Кусайте ззаду!

Пер Гiнт: Ай!

(Хоче скочити в пiдвал)

Молодi тролi: Стискайте коло!

Придворний троль: Малим забава!

Пер Гiнт: (бореться з троленком, що вчепився йому в ухо)

Вироде! Пусти!

Придворний троль: Його по пальцях!

Уважно тiльки – королiвська кров!

Пер Гiнт: А ось де дiрка мишача! (бiжить туди)

Молодi тролi: Заткайте!

Пер Гiнт: А то з малими гiрше, анiж з дiдом!

Молодi тролi: Дерiть на штуки!

Пер Гiнт: Будь я миш нiкчемна!

(Бiгае довкола)

Молодi тролi: (оточують його)

Стискайте коло! Гей, стискайте коло!

Пер Гiнт: (зойкае) Ах, будь я вош! (Падае)

Молодi тролi: Скачiм йому у вiчi!

Пер Гiнт: (пiд купою тролiв)

Ратуй, матусю! Змилуйся, вмираю!

Здалека чутно дзвони.

Молодi тролi: По горах дзвонять. Йдуть вже чорноризцi.

Тролi тiкають iз криком. Стiни зали валяться. Усе зникае.




VII. Картина


Темно, хоч око витни. Чутно, як Пер Гiнт б’е довкола себе ломакою.



Пер Гiнт: Скажи – ти хто?

Голос у тьмi: Я сам!

Пер Гiнт: Зiйди з дороги!

Голос: Пiди кругом! Для двох доволi мiсця.

Пер Гiнт:

(хоче пройти iншою дорогою, але наражаеться на опiр)

Ти хто?

Голос: Я сам. А ти, чи сам – скажи!

Пер Гiнт: Сказати можу, що захочу. Меч мiй

Убити може також. Бережись!

Саул вбив сотню. Пер уб’е сто тисяч.

(Б’е кругом себе!)

Ти хто?

Голос: Я сам.

Пер Гiнт: Пуста твоя балачка,

Сховай ii для себе та скажи –

Ти що?

Голос: Кривий Великий.

Пер Гiнт: Ов, дивись!

Посiрiла чорна загадка тепер,

Зiйди з дороги!

Голос: Обiйди, схились!

Пер Гiнт: Пробоем! (Б’е)

Впав!

(Хоче йти вперед, але знову наражаеться на опiр)

Го, го! Їх бiльше тут!

Голос: Один тiльки, Пере, що вiчно встае,

Кривий, що убитий i загнаний в кут,

Кривий, що вмирае i далi живе.

Пер Гiнт: (вiдкидае ломаку)

Ледаще оружа! Давай п’ястукiв!

(Пробиваеться)

Голос: Повiр п’ястуковi – дiйдеш до мети.

Пер Гiнт(вертаеться)

Чи тут чи там, чи там чи тут,

Однакий шлях, однака путь –

Вiн там, вiн тут, кругом, де стань

Явись, назвись, обухом грянь!

Голос: Кривий.

Пер Гiнт: Нi мертвий, нi живий, кобольд

Без форми, маса, грязь, багно,

Медвiдь чи що … удар, ну бий!

Голос: Кривий не ударить. Кривий не дурний.

Пер Гiнт: Удар, як мужчина рукою мiцною!

Голос: Кривий побiждае-пануе без бою.

Пер Гiнт: Коли б то вiн карлик, щоб щипав мене,

Хоч троль, хоч би вiдьма стара i гидка,

Коби лиш не бити даремне по вiтрi,

Хропить уже навiть… Кривий!

Голос: Що?

Пер Гiнт: Удар!

Голос: Як час його прийде – вiн вiзьме свое.

Пер Гiнт: (кусае руки й пальцi)

Я кiгтi у тiло затоплю, зубами

Уста покусаю, лиш бачити б кров!

Чутно наче шум крил великих птахiв.

Крик птахiв: Кривий спiвае?

Голос: Іде крок за кроком.

Крик птахiв: Гей, сестри з далека i близька – сюди!

Пер Гiнт: Спасти мене хочеш, дiвчино едина,

Спiшися на Бога, у лоб йому кинь

Святий молитовник! Рятуй мене, гей!

Крик птахiв: Хитаеться!

Голос: Нумо берiть його!

Крик птахiв: Сестри!

Пер Гiнт: Як дорого треба платить за життя

Такою страшною годиною муки!

(Ламаеться й падае)

Кривий: (розпливаеться в нiщо й кричить задихаючись)

Сильний був. Стояли жiнки коло нього.




VIII. Картина


Пер Гiнт лежить сонний пiд хатою.

Пер Гiнт:

(пробуджуеться, тьмяно, непритомно роззираеться навкруг себе. Спльовуе)

Як смачно б з’iвся солений селедець!

(Знову спльовуе; раптом побачив Гельгу, яка йде i несе кошик iз харчами)

Мала! Ти ж вiдкiля забрела до мене?

Гельга: Сольвейга…

Пер Гiнт: Й вона тут?

Гельга: Он там iз краю хати.

Пер Гiнт: (швидко пiдводиться)

Сольвейга: (за хатою)

Не зближуйсь до мене, бо буду кричати!

Пер Гiнт: (зупиняеться)

Боiшся, що чари розвiю дiвочi?

Сольвейга: Соромся!

Пер Гiнт: А знаеш, де був я поночi?

Знай – Доврська царiвна в менi закохалась.

Сольвейга: Дзвонили по тобi. Як добре це сталось.

Пер Гiнт: Яка ж тут для мене у тiм допомога?

Що кажеш?

Гельга: Сольвейга тiкае, що змога.

(Бiжить за нею)

Зажди!

Пер Гiнт: (ловить Гельгу за руку)

Подивися, це срiбло палене

Дiстанеш, як тiльки промовиш за мене.

Гельга: Пусти мене.

Пер Гiнт: Маеш, вiзьми це з собою.

Гельга: Я мушу! Боюся! Он кошик з iжою.

Пер Гiнт: Спасибi… як тiльки…

(вiдпускае ii нiжно) Дитятко пещене,

Проси ii люба, хай тямить на мене…




Третя дiя





І. Картина


У глибинi смерекового лiсу. Сiра, осiння днина. Снiг.



Пер Гiнт: (пiдрубуючи високу смереку з покрученим гiллям)

Ну й тугий ти дiду! Та що ж – нема ради

Вiд моiх ударiв хитнешся i впадеш!

(Рубае знову)

Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

Та трiсне вiн в моiх ударiв огнi,

Даремне ти грозиш руками менi,

Трясешся в досади! Йди спати старий!

(Раптом замовкае)

Ну й тю ж тобi дурню в горячцi! Це ж пень,

Нiяка потвора закована в сталь,

Це ж проста смерека! Змарнований день,

Змарнована праця на мрii! Як жаль!

Найвища пора вже на розум! Доволi

Ходить по безпуттям й милянi баньки

Пускати, як хлопчики замкненi в школi;

Банiт[17 - Вигнанець (прим. ред.).] ти ж бездомний, довкола ж – пеньки!

(Якийсь час завзято рубае)

Банiт. Ну i добре. Нi одна матуся

За стiл не попросить. Ти сам погодуйся,

Як iсти захочеш. Мудруй собi сам:

Злови, що в потоцi чи в лiсi, зрубай

Ялицю й багаття клади й заживай

Печеню чи юшку без солi та круп.

Захочеш убратись – цапа обiдри;

Сховатись вiд вiтру – збудуй собi дiм

Зiгнувшися вдвое тягни на будову

Смереки, що сам iх iз вiг повалиш…

(Опускае сокиру й замислюеться)

Будiвля, мов казка! Когут на вежi

Здалека блищатиме в сонцю яснiм;

Причiлки одягну в рiзьбленi окраси

З морських русалок iз риб’ячим хвостом.

Бронзовi задвоi, мосяжнi замки,

А вiкна криштальним заблиснуть огнем,

Ну й дертимуть роти дурнi мужики,

Як глянуть з долини на Перiв терем!

(Смiеться гiрко)

І знову тi мрii! Хiба ж ти забув,

Що долi твоеi не крие закон?

Досить з тебе буде марноi хижини,

Як голову схочеш покласти на сон.

(Рубае з новою силою)

Ну, врештi хитнувся! Ударю ще раз

І впадеш, як довгий, аж бiр загуде!

(Ялиця падае. Пер Гiнт береться очищувати ii вiд гiлок. Нараз спиняеться з пiднятою сокирою)

Та хто це за мною крадеться слiдком,

Це Гегштадт на мене заставу веде…

(Ховаеться за дерево i виглядае зi схованки)

Один тiльки хлопець! Наляканий вбiг,

Оглянувсь довкола… Несе пiд полою

Мов серп. Вiн кулак затискае – тепер

Бере серп в долоню – махнув ним – мiй Боже!

Вiдтяв собi палець – цiлий обтяв палець!

Кров бухнула з нього – закутав у шматку…

(Пiдводиться)

З ума зiйшов! Палець вiдтяти без жалю.

І хто ж його мусив до цього? Дурак!

Та гов, я вже знаю, в чiм дiло – в рекрути

Тягли його – кликав король на вiйну,

Та вiн волiв палець зовсiм вiдчахнути

І дома остатись. Ну справдi козак!

Одначе – на вiки позбутися пальця?

Бажати, подумать, так, навiть хотiти,

Одначе – зробити? Цього не пiйму.

Потрясае головою й береться знову до роботи.




II. Картина


Кiмната Ози. Суцiльний безлад. Шафи й скринi розкритi. Скрiзь валяеться домашне начиння, на лiжку лежить кiт. Оза й Карi складають речi.



Оза: (бiжить в один бiк)

Послухай, Карi!

Карi: Що таке?

Оза: Послухай!

Ах, де вiн? Де? Не знаеш ти припадком?

З ума схожу. Чого це я шукала?

Ага – ключа вiд скринi.

Карi: Вiн же в замку.

Оза: Який там гамiр на дворi.

Карi: Це iде

Остання фiра з Гегштадта…

Оза: Мiй Боже!

Коли б мене вже вивезли в трунi!

Таке життя прокляте. До сорочки

Усе забрали, все! Чого сам Гегштадт

Не взяв, те вiйт до себе загорнув,

Плювать у вiчi всiм отим суддям!

(Сiдае на край лiжка)

Тепер зiйшли ми на дiдiв дощента;

Мужик був строгий та суддi строгiшi,

Не було ласки, ради чи поради,

Не було Пера, не помiг нiхто…

Карi: До смертi вiльно жити вам в тiй хатi.

Оза: Неначе кiтцi на ласкавiм хлiбi.

Карi: Прийшлось за Пера дорого платить!

Оза: За Пера? В чiм же ж винна тут дитина?

Хiба ж то Інгрид не вернула цiла?

Це ж чорт на грiх привiв мойого хлопця,

Його судити треба, а не Пера!

Карi: Мабуть, вам треба кликати панотця;

Вам гiрше, ви не чуете цього?

Оза: Поклич, як хочеш, може, це i краще.

(Палко)

Та нi! Навiщо тут чужих людей?

Сама йому поможу, як усi

Його вiд себе трутили – я ж мати.

Оце для мого Пера кожушина;

Направить треба, дiри полатати,

А де ж панчохи?

Карi: Там десь мiж лахмiттям.

Оза: (перекидаючи шмаття)

Гей-гей, це що? Старенька, ржава ложка

Малим вiн з неi гудзики звик лити,

Одна з його улюблених забав!

Було раз свято. Пер прийшов до батька

І просить крихти олова. А батько:

Не маю, каже, олова; ось срiбло.

Мiй син хай срiблом граеться! І дав

Йому монету золоту. Старий

В шумi вина не розбирав чи срiблом,

Чи золотом дав гратися дитинi…

А ось панчохи; наче решето,

Пошити слiд.

Карi: Не вадило б.

Оза: Пошию

І ляжу в лiжко; давить щось i коле.

(Зрадiвши)

Диви – вовнянi сорочки! – Забули!

Карi: Забули, справдi.

Оза: Найдене добро!

Одну iм можна повернуть, а другу…

Або – обi сховаемо. У Пера

Сорочка драна i брудна.

Карi: Це ж грiх.

Оза: Нехай! Та ж пiп усе про те торочить,

Що Бог великi всiм проща грiхи,

Простить i нам цей невеликий злочин…




III. Картина


Галявина перед новозбудованою хатиною в лiсi. Над дверми– оленячi роги. Високий снiг. Вечорiе.

Пер Гiнт стоiть перед дверми, до яких прибивае великий дерев’яний замок.



Пер Гiнт: (смiеться час до часу)

Замок сюди, щоби вiд злобних тролiв

Й лихих людей запертися безпечно;

Замок сюди, щоб жодна вража сила

Моiх порогiв не переступила!

Приходять смерком, стукають, товчуться:

– Вiдкривай! Ми наче думи невгомоннi,

Мов днi хмарнi, мов ночi ми безсоннi!

Влiзаем в постiль, шугаем в огнище,

Крiзь комин iдем, мов змii огненнi;

Гi-гi, Пер Гiнт! Нема такого замка,

Нема запори для думок i змор!

Сольвейга надбiгае з гори на лижах. На головi в неi шаль, у руках клунок.

Сольвейга: Благословенна праця твоiх рук.

Мене ти кликав – я прийшла.

Здоров був!

Пер Гiнт: Сольвейго! Ти ж це чи не ти? Нi – ти!

Й тобi не лячно пiдiйти до мене?

Сольвейга: Прислав ти вiстку на устах дитини;

І з того часу чула я твiй голос

У шумi вiтру, що будив долини,

В твоеi неньки споминах i снах.

Плили туманнi днi й безсоннi ночi,

А кожна хвиля з думкою про тебе

Життя гiркою трутою сповняла,

А туга радiсть зводила до слiз.

І хоч думок я всiх твоiх не знала,

Та голос твiй мене до тебе нiс.

Пер Гiнт: А батько?

Сольвейга: Батько? Так як свiт широкий,

Немае серця, щоб мене спинило.

Немае бiльше…

Пер Гiнт: Сольвейго, люба, чиста

І це для мене?

Сольвейга: Все для тебе тiльки!

Тепер ти мусиш всiм для мене стати.

(У сльозах)

Найтяжче було з Гельгою прощатись…

Та тяжче ще iз батьком тихим-кротким,

Та тяжче всiх iз ненькою… з усiми!

Пер Гiнт: А знаеш ти про це, моя дитино,

Що я не маю нi кола, нi тину?

Сольвейга: Невже ж була б я з всiм тим розiйшлася

Для скарбiв свiта, з чим душа зрослася?

Пер Гiнт: А знаеш ти, що хай там за горою

Мене хто стрiне, то кiнець зi мною?

Сольвейга: На що слова тут тратить без потреби –

Усе те знаю i прийшла до тебе.

Пер Гiнт: Так геть запори й замки дерев’янi!

Немае мiсця тут брудним думкам,

Коли порiг ти мiй переступила,

Моя хижина замiнилась в храм!

Позволь, царiвно, хай на тебе гляну,

Вгору пiдiйму вибрану, кохану,

Одежi край устами доторкну!

Повiр, не зблуджу по крутих стежках.

Не впаду – сонце несучи в руках!

Вiзьму тебе, пiднявши вгору руки,

Аби тебе собою не скалять

І понесу на яснi ниви-луки,

Де завороженi квiтки про щастя снять…

Мое ти сонце, ти дитя пещене!

Й подумать тiльки– ти цвiтеш для мене?

Та знай – тужив до тебе я весь час,

Для тебе я строiв у лiсi хату,

Для тебе я звалю ii i враз,

Нову з пiдвалин вистрою палату!

Сольвейга: Нову чи нi – там гарно, де ми в двох,

Тут легко дихать повними грудьми,

А там внизу так вузько, душно-парно.

Тiкала я вiдтiль, немов з тюрми,

А тут у тому шумi скiльки мрiй

І тонiв скiльки в цiй тишi – тут гарно!

Пер Гiнт: І певна ти в цьому, ламаеш всi мости?

Сольвейга: Потiк, що ним пливу, не вмiе взад плисти.

Пер Гiнт: Моя ти вся! Вiйди в нутро, як панi,

А я пiду набрати в лiсi дров;

Нехай горить, весь час сторожитиму гранi,

До приказiв твоiх стоятиму готов.

(Вiдчиняе дверi. Сольвейга входить у хату. Пер стоiть хвилину спокiйно, нараз вибухае голосним смiхом i радiсно пiдстрибуе)

Царiвно ти моя, вiднайдена, здобута!

Тепер е в мене цiль – новий терем здвигнути.

Бере сокиру i йде. Цiеi самоi митi виринае з корчiв пристаркувата жiнка в подранiй зеленiй намiтцi, за нею йде, спотикаючись, огидний хлопчисько iз фляжкою в руцi.

Жiнка: Здоровi були – Пере Легкодуху!

Пер Гiнт: Це що? Це хто?

Жiнка: Старi, давнi знайомi.

Моя хатина тут при твоiм домi –

Сусiди ми.

Пер Гiнт: І я цього не знав?

Жiнка: Як дiм строiв ти, мiй тодi ж ставав.

Пер Гiнт: (хоче йти)

Спiшусь.

Жiнка: Як завше. Тiльки – як бiжи,

Та я тебе чи сяк, чи так – догоню.

Пер Гiнт: Тут помилка.

Жiнка: Я раз лиш помилялась;

В той день, як ти обiцював менi.

Пер Гiнт: Обiцював? Кому? Якого чорта?

Жiнка: Забув ти вечiр в батьковiй палатi?

Забув?

Пер Гiнт: Хiба ж я мав що пам’ятати?

Коли ж то ми зустрiлися в останне?

Жiнка: Тодi, як ти присяг менi в коханнi!

(До хлопця)

Дай батьковi пива; вiн спрагнений дуже.

Пер Гiнт: Ти п’яна, що батьком мене звеш…

Жiнка: Мiй друже –

По шкурi ти сина свого не пiзнав?

У нього ж криве все таке, як i в тебе.

Пер Гiнт: Мовчи ж бо, помано!

Жiнка: Вертишся, мов в’юн.

Пер Гiнт: Цей чорт довгоногий…

Жiнка: Нiвроку – росте.

Пер Гiнт: Я з вiдьмою мав би кохатися?

.Жiнка: Пер!

Який бо ти грубий й нечемний тепер! (Плаче)

І в чому ж я винна, що моя краса

Змарнiла, неначе на сонцi роса?

Хребет мiй зiгнувся в молодостi лiт,

Як я того чорта привела на свiт.

Та хочеш ти красу менi вернути,

То мусиш прогнати ii i забути!

Пер Гiнт: Геть, вiдьмо!

Жiнка: Мiй Пере – шкода твого крику!

Пер Гiнт: Я лоб тобi скручу!

Жiнка: Попробуй – скрути!

Лиш знай, я не впаду вiд твого удару.

Пiду собi нинi та завтра прийду –

Пройду через дверi i в кожну хвилину,

Коли ви, обнявшись, присядете вдвох,

Будете про щастя свое жебонiти,

Я помiж вас влiзу й свого зажадаю;

З обома ти будеш кохання дiлити,

Обоiм цiлуi будеш роздавати,

Один раз для неi, а другий – менi.

Доволi на нинi, а завтра прийду.

Пер Гiнт: Пекельна потворо!

Жiнка: Однак твого сина

Годуй собi тату. Ну що ж, чортеня,

Чи пiдеш за татом?

Хлопець: (плюе на Пера Гiнта) Плюю я на тебе!

Пожди, я сокирою ще догоджу!

Жiнка: (цiлуе хлопчиська)

Яка ж бо головка в чортяти! Напевне

Ти батька свойого у кут заженеш.

Пер Гiнт: (тупае ногою)

Коби так далеко вiдсiля!..

Жiнка: Як близько.

Пер Гiнт: (стискае кулаки)

І все те! –

Жiнка: І все те – «з нiчого робить!»

Менi тебе шкода.

Пер Гiнт: Як страшно обидно!

Сольвейго! Ти серце мое золоте!

Жiнка: Звичайно – найбiльше страдають невиннi.

Дитину за те б’ють, що родичi свинi.

Плентаеться назад в хащi. За нею хлопчисько, жбурнувши фляжкою в Пера Гiнта.

Пер Гiнт: (пiсля довгоi мовчанки)

«Покинь, зверни!» – казав Кривий. Так, так!

Розсипався терем царський. Мiж вами

Пiднявся мур стрiмкий, непроходимий…

Усе кругом противне i безцiльне…

Покинь, зверни! Не йти ж менi пробоем,

Шукати стежки, що веде до неi.

Не найду… Справдi, щоб не було стежки?

Читав колись я десь про каяття,

Та де, коли, що було там? Тут книжки

Нема, а я забув слова i мисли…

Нiхто менi в пустiм, безлюднiм лiсi

Цього закляття не повiсть. Мiй Боже!

Покута. Що ж – для цього треба лiт,

Життя цiлого треба – ех, як нудно!

Розбити все, що ясне i промiнне

Й куски докупи братися лiпить?

Так можна скрипку склеiти, та дзвiн

Розбитий, вже нiколи не задзвонить,

Квiтки, ногами стоптанi, не встануть.

Та нi – це ж привид, неприемний сон,

Тепер вiн зник з очей, та з серця

Хiба вiн зникне? Пiде вслiд за мною,

Забрудить все довкола i споганить…

Невже ж i Інгрид й три лiснi повii

Прийдуть i схочуть, щоб я iх носив,

Вгору пiднявши, на руках, мов сонце?

Покинь, зверни! Хай будуть твоi руки

Немов найвищi в тiм лiсi смереки,

То ще заблизько ти б ii тримав,

То ще би власним брудом забагнив.

Значиться – треба обiйти, минути,

Пiти без втрати, як немае жнив,

Стрясти мов порох з себе i забути…

(Робить кiлька крокiв у напрямку хати, але зупиняеться)

Ввiйти по всiм тiм без лиця, без чести,

Тягти думок брудних огиднi шмати,

Брехать, слова пустi, нещирi плести,

Пiти на сповiдь й правди не казати?

(Вiдкидае сокиру геть)

Свята хвилина. Йти й руками тими,

Їi торкнувшись, образити святiсть?

Сольвейга: (на порозi)

Вертаеш?

Пер Гiнт: (пiв голосом) Боком.

Сольвейга: Як?

Пер Гiнт: Зажди, дитино.

Робота в мене довга i важка.

Сольвейга: Пiду й поможу; в парi скорше пiде.

Пер Гiнт: Остань на мiсцi, сам скiнчити мушу.

Сольвейга: Не забарися!

Пер Гiнт: Жди мене. Прийду

Зараз чи згодом – жди мене.

Сольвейга: Я жду!

Пер Гiнт iде в лiс. Сольвейга стоiть на порозi.




IV. Картина


Кiмната Ози. Вечiр. У камiнi горить багаття. На крiслi бiля лiжка лежить кiт. Оза лежить на лiжку й неспокiйно водить руками по покривалу.



Оза: Невже ж вiн не прийде додому?

Як мляво котиться час;

Послати б за ним, та – нiкому…

Побачити б рада хоч раз!

Життя добiгае до краю,

Ще мить й розiв’еться, мов дим,

Найгiрше лиш те, що не знаю,

Чи Пер мiй не вражений чим?..

Пер Гiнт: (входить)

Вiтайте!

Оза: Дитинонько люба!

Мое ти кохання ясне!

Чи знаеш, що певная згуба?

Як хто тебе в мене стрiне?

Пер Гiнт: Життя йде зi смертю у парi,

Я мусiв до тебе прийти.

Оза: Тепер засоромиться Карi,

Я ж зможу спокiйно пiти…

Пер Гiнт: «Пiти?» Що говориш, старенька!

Куди ти збираешся йти?

Оза: Ой, чую я сину, як дзвонять…

Мiй шлях добiга до мети.

Пер Гiнт: (ходить, заламуючи руки)

Я втiк вiд терпiння, вiд муки –

Я думав – тут легше дихну…

Не змерзла ти в ноги i руки?..

Оза: Готов менi сину труну!

Як слоняться моi повiки,

То ти iх тихiше примкнеш,

По-людськи мене поховаеш,

На санях мене повезеш.

Ах нi, чи це правда…

Пер Гiнт: Єдина!

О тому-потому, ще час.

Оза: Так, так, подивися – руiна,

Нiхто не пожалував нас.

Пер Гiнт: (заламуе руки)

Вже знову!

(Твердо)

Тут я винуватий

І пекло на мене вже жде.

Оза: Нi, серце! Ти в грiх небагатий,

Пиття стуманило тебе.

Ти ж п’яний був; у хвилю нетями

Святий на злочинство готов;

Їзда ця на ренi верхами

Вогнем обдала твою кров.

Пер Гiнт: Ти, мамо, заслiплена в синi,

Та киньмо це, ненечко – цить!

Що прикре – не згадуймо нинi.

Оставмо – воно не згорить!

(Сiдае на краю лiжка)

Цить, нене! Тепер погуторим,

Та тiльки про мене й про вас,

Нi словом про смутки i горе,

Що з боку тиснулись до нас.

Дивiться – i кiтка жив ще,

Я думав – давно на гною…

Оза: Вона так що ночi дереться,

Мов смерть вiдчувае мою.

Пер Гiнт: (перериваючи)

І що ж тут нового чувати?

Оза: (усмiхаючись)

Говорять, що е тут дiвча,

Що хоче на гори тiкати.

Пер Гiнт: (швидко)

Що робить тепер Мац Моен?

Оза: Говорять, що дiвчина й досi

Не слухае батькових рад.

Вернувся б до неi, то, може,

І щастя вернуло б назад.

Пер Гiнт: Коваль чи ще дума про мене?

Оза: Десь в попелi далi гребе.

Я краще скажу, як зоветься

Дiвчина, що – любить тебе…

Пер Гiнт: Нi, нене! Тепер погуторим.

Та тiльки про мене й про вас,

Нi словом про смутки i горе,

Що з боку тиснулись до нас.

Пить хочеш? Пiти що принести?

Не твердо лежати? Скажи?

Ген-ген! Чи не тут же маленьким

Проснив я найкращii сни?

Чи тямиш, бувало, присядеш

Пiд вечiр на лiжку онтiм

Й мене десь по небi провадиш

Казок хороводом мрiйним…

Оза: Так, так! А чи тямиш, як батько

Шатнеться кудись по хатах,

Ми в «подорож» бавимось гладко.

По лiжку женем на санках?

Пер Гiнт: Ми спинку вiд лiжка шмагаем

Мов коней тугим батiжком.

Оза: А Карина кiтка була в нас

Слухняним усе вiзником.

Пер Гiнт: На мiсяця захiд ми мчали

На сонця схiд гнали притьмом

До Сорiя-Морiя замку –

Аж з коней пiт лився цюрком.

Оза: В кiзлi я спереду сидiла…

Пер Гiнт: А хто це вiжки погубив?

А хто це раз враз повертався

Й питав – чи не зимно менi?

Спасибiг! Старенька, була, ти

Тим сонцем, що в небо веде…

Чого ж бо ти стогнеш?

Оза: Ой, костi

Болять менi, лiжко тверде.

Пер Гiнт: Зложи менi скрань[18 - Скроня (прим. ред.).] на колiна.

Тепер тобi краще?

Оза: Вже час…

Пер Гiнт: Куди ж ти спiшишся?

Оза: Далеко,

Свiт сонця для мене вже згас…

Пер Гiнт: Лежи спокiйненько пiд коцом,

Й полинем у сяево мрiй…

Оза: Не краще б нам Бiблiю взяти –

Я чую такий неспокiй…

Пер Гiнт: Полинем до Сорiя-Морiя,

Поскачем на однiй нозi;

Найкращих гостей там спросили:

Самi королi та князi.

Оза: А нас хiба там запросили?

Пер Гiнт: Просили обох на обiд.

(Закидае шнурок на спинку крiсла, на якому сидить кiт, бере в руку прут i сiдае в ногах лiжка)

Ану-ко прудкiше, булана!

Не холодно, мамо, тобi?

Оза: А що це так дзвонить i грае?

Пер Гiнт: Це, ненечко, срiбнi дзвiнки.

Оза: Як нiжно гомоном лунае.

Пер Гiнт: Тепер вже на фiордi санки.

Оза: Ох, лячно! Здiймаються шуми,

Мов скарги й зiтхання чиiсь…

Пер Гiнт: Це сосни колишуться з вiтром,

Ти ж, ненечко, цить, заспокiйсь.

Оза: А що це так блискае-скриться?

Вiдкiля та ясна свiтиль?

Пер Гiнт: Це свiтла горять у палатах,

Будем там за декiлька хвиль.

На брамi Петро поклонився

І просить тебе увiйти…

Оза: Вiтав нас?

Пер Гiнт: У шанi схилився,

Вина подае нам пугар[19 - Келих, кубок (прим. ред.).].

Оза: Вино! А тiстечок немае?

Пер Гiнт: Яких ще – цiлiська гора!

Сусiдка приходить з поклоном

І каву принесла з двора.

Оза: Зустрiнемся там?

Пер Гiнт: Безумовно –

Як тiльки захочеш того.

Оза: Вiдкiля менi таке щастя?

І чим заслужила його?

Пер Гiнт: Ану-ко прудкiше, булана!

Оза: А добру дорогу ти взяв?

Пер Гiнт: Широка, мов степ.

Оза: Вiд погонi

Кружляе менi в головi.

Пер Гiнт: Ще мить i доiдем до цiлi,

А там вже як слiд вiдпiчнеш.

Ану-ко, булана! В небесних воротах

Товпа бовванiе. А гей, на боки!





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63875706) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Майстер (прим. ред.).




2


Множина вiд «орел» (прим. ред.).




3


Бiй, боротьба, поединок (прим. ред.).




4


Чайок (прим. ред.).




5


Разом, спiльно, укупi з ким-, чим-небудь (прим. ред.).




6


Маеться на увазi, що вiд спадщини нiчого не зосталося (прим. ред).




7


Продавати з аукцiону (прим. ред).




8


Плече (прим. ред.).




9


Мийниця посуду (прим. ред.).




10


Людина, яка береться ремонтувати що-небудь, не маючи вiдповiдних навичок, i переважно все ламае (прим. ред.).




11


Кулак (прим. ред.).




12


Зверхньо, зарозумiло, гордовито (прим. ред.).




13


Пiдземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам i металургам (прим. ред).




14


Шабаш (прим. ред.).




15


Так, добре (прим. ред.).




16


Пiдземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам i металургам (прим. ред).




17


Вигнанець (прим. ред.).




18


Скроня (прим. ред.).




19


Келих, кубок (прим. ред.).