Книга - Тлумачення снів

Тлумачення снiв
Зигмунд Фройд


Зарубiжнi авторськi зiбрання
Зигмунд Фройд (1856–1939) – видатний австрiйський психолог, психiатр i невролог, засновник психоаналiзу – методу, який базувався на визнаннi iснування таких психiчних процесiв, як свiдоме, несвiдоме i надсвiдоме, тобто на iснуваннi не тiльки процесiв, котрi контролюються людиною i е свiдомими, а й таких, що здiйснюються несвiдомо i нею не контролюються. Несвiдоме виявляеться в iнтуiцii, передчуттi, творчому натхненнi, раптових здогадках, сновидiннях, гiпнотичних станах i т. iн., в дiях, якi здiйснюються автоматично, рефлекторно. Це вiдкриття призвело до революцii в психiатрii i лiкуваннi неврозiв.

«Тлумачення снiв» (1900) – один з головних творiв Фройда, що дозволив автору розтлумачити широкому загалу сутнiсть поняття «пiдсвiдоме», показавши на прикладах, як проявляеться пiдсвiдоме в повсякденному життi людей. Зигмунд Фройд стверджував: «Тлумачення снiв е королiвською дорогою до пiзнання пiдсвiдомого, це саме основа психоаналiзу…»





Зигмунд Фройд

Тлумачення снiв



Flectere si nequeo superos,

Acheronta movebo [1 - Слова з монологу розгнiваноi вiдмовою iнших богiв Юнони у Вергiлiевiй «Енеiдi» (VII, 312). У перекладi І. Бiлика: «Якщо прихилити не можу небесних, то Ахеронт попрошу». Ахеронт – рiчка пiдземного царства. Автор у листi вiд 4 грудня 1896 р. до свого часто згадуваного в текстi цiеi книжки «берлiнського друга» В. Флiса пояснюе (непростий) вибiр епiграфа таким чином, що бажання, вiдкинутi «вищою владою психiки», щоб досягти своеi мети, знаходять притулок «у пiдземному свiтi свiдомостi (пiдсвiдомостi)» (прим. пер.).]







Передмова до першого видання


У своiй книжцi я намагався дати читачевi уявлення про тлумачення снiв, i, сподiваюся, у цiй роботi не переступив межi царини невропатологii, оскiльки психологiчнi дослiдження показують, що сновиддя е першим членом класу ненормальних психiчних явищ, iншi члени якого, такi як iстеричнi фобii, нав’язливi стани i марення, мають становити практичний iнтерес для лiкарiв. Як буде показано, сни можуть не претендувати на практичне значення, але, з iншого боку, набагато бiльшою е iхня теоретична цiннiсть як парадигми, оскiльки той, хто не здатен пояснити походження образiв сну, навряд чи може зрозумiти природу фобiй, нав’язливих станiв i марення, а надто – лiкувати iх.

Однак той причинний зв’язок, що обумовлюе важливiсть даноi теми, вiдповiдальний також за недолiки моеi роботи. Вiдгалуження, яких не бракуе у моему викладi, вiдображають численнiсть точок дотику мiж проблемою формування снiв i бiльш комплексними проблемами психопатологii. Детально розглядати iх усi тут немае можливостi, проте, якщо стане часу, сил i нового матерiалу, завдання буде реалiзовано у дальших роботах.

Труднощi викладу посилювалися особливостями матерiалу для iлюстрацii тлумачення снiв. Читачевi стане зрозумiло в процесi ознайомлення з текстом, чому жоден сон, згаданий у спецiальнiй лiтературi або отриманий з невiдомих джерел, не був би придатним для цiеi мети. Єдиними джерелами залишаються моi власнi сни, а також сни моiх пацiентiв, що проходять психоаналiтичне лiкування. Проте використанню останнього джерела перешкоджае та обставина, що тут на процеси формування снiв накладаються хворобливi невротичнi риси. З iншого боку, переказування власних снiв неминуче вiдкрие широкiй публiцi iнтимнi аспекти мого психiчного життя – бiльшою мiрою, нiж менi хочеться чи взагалi прийнятно для будь-якого автора, якщо вiн науковець, а не поет. Зрештою, я таки зважився на болiсну неминучiсть, щоб не вiдмовлятися цiлковито вiд пiдкрiплення наочними доказами своiх теоретичних висновкiв. Природно, я не мiг протистояти спокусi уникати надмiрноi вiдвертостi шляхом замовчування або змiни деяких подробиць; i там, де таке сталося, цiннiсть моiх прикладiв напевне постраждала. Можу тiльки висловити сподiвання, що читачi, увiйшовши у мое складне становище, виявлять до мене поблажливiсть, а кожен, кого що-небудь збентежить у наведених снах, не стане вiдмовляти менi у свободi слова – бодай, у снах.




Передмова до другого видання


Якщо за десять рокiв по виходу у свiт цiеi (аж нiяк не простоi для сприйняття) книжки виникла потреба другого видання, то не внаслiдок iнтересу до неi з боку професiйних кiл, яким була адресована оригiнальна передмова. Моi психiатричнi колеги, схоже, не здобулися подолати початкове спантеличення, яке викликав мiй новий пiдхiд до снiв. Професiйнi фiлософи вже звикли вiдмахуватися вiд проблеми снiв, якi вони розглядають як простий додаток до притомного стану, обмежуючись кiлькома стандартними реченнями, тож вони не зауважили нагоди зробити низку нових висновкiв, здатних трансформувати усталенi психологiчнi теорii. Ставлення, обране рецензентами в науковiй перiодицi, могло створити враження, що моя робота приречена на цiлковите забуття. А невеличка група моiх мужнiх прихильникiв, якi проводять медичний психоаналiз пiд моiм керiвництвом i наслiдують мiй приклад у тлумаченнi снiв та використаннi цих тлумачень у лiкуваннi неврозiв, нiколи б не вичерпала наклад першого видання. Отже, я в боргу перед широким колом освiчених i допитливих читачiв, зацiкавленiсть яких схилила мене, по дев’яти роках, знову взятися до цiеi складноi, але багато в чому основоположноi працi.

Я радий вiдзначити, що змiнювати в нiй випало не так багато. Подекуди я додав новi матерiали, доповнив новими подробицями зi здобутого мною досвiду i, в деяких мiсцях, осучаснив формулювання. Але суть написаного про сни та iх тлумачення, а також про психологiчнi теореми, якi належить з них вивести, залишаеться незмiнною; суб’ективно, теорiя витримала випробування часом. Тому, хто знайомий з моiми iншими творами (про етiологiю та механiзм психоневрозiв), вiдомо, що я нiколи не висував необгрунтованих думок пiд виглядом усталених фактiв, i що я завжди прагну оновлювати своi твердження вiдповiдно до свого просування у дослiдженнi проблеми. Що ж до теорii снiв, моi початково сформульованi висновки залишилися незмiнними по сутi. Упродовж багатьох рокiв роботи над проблемами неврозiв я часто мав сумнiви, а iнодi втрачав твердiсть своiх переконань. У такi перiоди «Тлумачення снiв» завжди повертали менi впевненiсть. Моi численнi науковi опоненти, вiдмовляючись iти за мною у вивченнi снiв, демонструють iнстинкт самозбереження.

Стiйким до будь-яких далекосяжних змiн у процесi перегляду виявився також матерiал цiеi книжки, який включае – як iлюстрацii до засад тлумачення – моi власнi сни, i бiльша частина якого знецiнена або застарiла. Особисто для мене ця книжка мае додаткове суб’ективне значення, яке я осягнув тiльки пiсля того, як завершив ii. Вона стала частиною мого власного самоаналiзу, моеi реакцii на батькову смерть – найвiдчутнiшу, найгострiшу втрату в життi чоловiка. Усвiдомивши це, я вiдчував, що нездатний усунути слiди емоцiйного досвiду. Моiм читачам, однак, байдуже, на якому конкретному матерiалi осягати цiннiсть снiв i навчитись iх тлумачити.

Там, де я не зумiв переробити текст включенням до нього важливих нових даних, я додав iх у квадратних дужках [2 - У подальших виданнях дужки було розкрито (прим. авт. у вид. з 1914).].



    Берхтесгаден, лiто 1908 р.




Передмова до третього видання


Мiж першим i другим виданням цiеi книжки минуло дев’ять рокiв, але необхiднiсть чергового видання стала очевидною вже за рiк. Такий перебiг подiй мав би мене тiшити; але так само, як ранiше я не хотiв вважати нехтування моею книжкою з боку широкого загалу свiдченням ii нiкчемностi, так не можу сприймати теперiшнiй iнтерес до неi доказом ii довершеностi.

Науковий прогрес не обминув навiть «Тлумачення снiв». Коли я написав цю книжку в 1899 роцi, моеi теорii сексуальностi ще не iснувало, i аналiз складнiших форм психоневрозiв тiльки народжувався. Я сподiвався, що тлумачення снiв допоможе розробити психологiчний аналiз неврозiв; вiд того часу глибше розумiння неврозiв, своею чергою, вплинуло на наше розумiння снiв. Теорiя тлумачення снiв як така просунулася далi у напрямку, який недостатньо виокремлювався у першiй редакцii книжки. Мiй власний досвiд, а також працi Вiльгельма Штекеля й iнших авторiв допомогли менi правильнiше оцiнити ступiнь i значення символiзму у снах (точнiше, у несвiдомому мисленнi). Отак, упродовж цих рокiв накопичилося чимало матерiалу, що вимагае уваги. Я намагався надолужити, вiдповiдно переробляючи текст i роблячи численнi новi примiтки. Якщо подекуди цi доповнення загрожують порушити структуру викладу, а подекуди я не спромiгся узгодити оригiнальний текст з рiвнем нашого сучасного знання, я прошу читача про поблажливiсть до цих недолiкiв – вони стали результатом i ознакою дедалi швидшого поступу нашоi науки. Я б навiть ризикнув спророкувати, в яких iнших напрямах пiзнiшi видання цiеi книжки (якщо такi знадобляться) вiдрiзнятимуться вiд теперiшнього. Вони, з одного боку, матимуть можливiсть зблизитися з великим матерiалом, представленим у художнiй лiтературi, мiфах, живому мовленнi i у фольклорi; а з iншого боку, вони муситимуть детальнiше визначити взаемини снiв з неврозами i психiчними захворюваннями.

Гер Отто Ранк надав менi цiнну допомогу у доборi додаткового матерiалу i цiлковито взяв на себе коректуру гранок. Я вдячний йому та багатьом iншим особам за iхнiй внесок i виправлення.



    Вiдень, весна 1911 р.




Передмова до четвертого видання


Торiк (1913 р.) доктор О. А. Брiл з Нью-Йорка здiйснив англiйський переклад цiеi книжки (The Interpretation of Dreams, G. Allen amp; Co., London).

Доктор Отто Ранк цього разу подбав не тiльки про коректуру гранок, але також збагатив текст двома повноцiнними статтями – додатками до роздiлу VI.



    Вiдень, червень 1914 р.




Передмова до П’ятого видання


Інтерес до тлумачення снiв не ущухав навiть упродовж Свiтовоi вiйни, i, тим часом, як вона тривае, виникла потреба у новому виданнi. На жаль, не вдалося у повному обсязi простежити за публiкацiями цього перiоду; нi доктор Ранк, нi я не знаемо про iноземнi працi вiд 1914 року.

На разi готуеться до виходу в свiт угорський переклад, пiдготований доктором Голошем та доктором Ференцi. У 1916–1917 роках моi вступнi лекцii з психоаналiзу опублiкував у Вiднi Гуго Геллер. Центральна частина видання, що складаеться з одинадцяти лекцiй, присвячена викладу снiв, який я прагнув зробити якнайпростiшим i тiснiше, нiж у цiй книжцi, пов’язаним з теорiею неврозiв. В цiлому, це наче компендiум «Тлумачення снiв», хоча у деяких аспектах – дещо детальнiший.

Я не змiг здiйснити фундаментальний перегляд цiеi книжки, що привiв би ii текст до рiвня нашого сьогоднiшнього розумiння психоаналiзу, але, з iншого боку, знищив би ii iсторичний характер. Гадаю, однак, що упродовж майже двадцяти рокiв свого iснування книжка виконала покладене на неi завдання.



    Будапешт – Штайнбрух, липень 1918 р.




Передмова до шостого видання


Потреба нового видання вже давно б мала бути вдоволена, якби не труднощi, яких зараз зазнае книжкова торгiвля; натомiсть попередне видання вперше було випущене новим накладом без жодних змiн: тiльки бiблiографiю оновив i доповнив доктор Отто Ранк.

Таким чином, мое припущення, що упродовж двадцяти рокiв свого iснування книжка виконала покладене на неi завдання, не пiдтвердилося. Навпаки, я мiг би сказати, що вона отримала нове завдання. Якщо попередня функцiя книжки передбачала надання певноi iнформацii щодо природи снiв, тепер вона мае не менш важливу мiсiю з подолання уперто хибного розумiння цiеi таки iнформацii.



    Вiдень, квiтень 1921 р.




Передмова до восьмого видання


У перiод мiж публiкацiею останнього (сьомого) видання цiеi книжки в 1922 р. i теперiшнiм, у Вiднi видано повне зiбрання моiх творiв видавництвом Internationaler Psychoanalytischer Verlag [Мiжнародне Психоаналiтичне в-во]. Другий том його мiстить точне перевидання першоi редакцii «Тлумачення снiв», тим часом як у третьому томi зiбрано усi доповнення, якi згодом вносилися до тексту. Кiлька перекладiв книжки упродовж цього часу вийшли у свiт у звичайнiй однотомнiй версii: французький переклад І. Мейерсона опублiкувано пiд назвою «La science des r?ves» у серii «Biblioth?que de Philosophie Contemporaine» [Бiблiотека сучасноi фiлософii], 1926; шведський переклад Йона Ландквiста, «Dr?mtydning» (1927); iспанський переклад Луiса Лопеса-Балестероса i де Торреса у VI i VII томах «Повного зiбрання творiв». Угорський переклад, який, як я вважав, мав вийти ще в 1918 р., досi не виданий.

У даному переробленому i доповненому виданнi я так само розглядаю свою книжку як iсторичний, по сутi, документ, тож внiс у неi лише такi змiни, якi уточнюють i поглиблюють моi власнi погляди. Вiдповiдно до цього, я вiдмовився вiд iдеi додання списку робiт з проблем сну, опублiкованих з моменту появи книжки, i зараз цей роздiл видалений. Двi статтi, якими Отто Ранк доповнив давнiше видання – «Сни i художня лiтература» i «Сни i мiфи», – теж видалено.



    Вiдень, грудень 1929 р.




Роздiл І

Наукова лiтература з питання снiв



На сторiнках цiеi книжки я покажу, що певна психологiчна технiка дозволяе тлумачити сни, осмислюючи рацiональну сутнiсть кожного з них та визначаючи його сенс i вiдповiдне мiсце у перебiгу свiдомого психiчного життя. Далi я маю намiр висвiтлити процеси, що обумовлюють химернiсть i незбагненнiсть снiв, i з цих процесiв виснувати природу психiчних сил, взаемо- чи протидiя яких викликае сни. По чому моя розвiдка добiгне кiнця, досягши царини, де проблема снiв – у колi ширших питань – мае розв’язуватися iз залученням iнших матерiалiв.

Попередньо я представлю огляд праць iнших авторiв, а також сучасний стан проблеми снiв у науцi, оскiльки у подальшому викладi я не часто матиму нагоду повертатися до цього. Попри тисячолiття зусиль, наукове розумiння снiв зазнало дуже незначного поступу – факт настiльки широко визнаний, що видаеться зайвим цитувати окремих авторiв на його пiдтвердження. У працях, список яких я подаю у кiнцi своеi роботи, мiститься чимало обнадiйливих спостережень i доволi цiкавого матерiалу з нашоi теми, але нiчого або дуже мало такого, що розкривало б сутнiсть явища або переконливо розв’язувало якусь, бодай одну, з його загадок. Іще менше, звiсно, дають зусилля освiчених дилетантiв.

Питання про сприйняття снiв примiтивними племенами у доiсторичнi часи i про його ймовiрний вплив на формування тогочасних поглядiв на свiт i душу настiльки цiкаве, що я вкрай неохоче оминаю його обговорення у контекстi своеi розвiдки. На разi, посилаючись, зокрема, на визнанi працi сера Джона Лаббока, Герберта Спенсера, Едварда Б. Тейлора, зазначу, однак, що осягнути масштаби пов’язаних з цим питанням суджень ми зможемо, тiльки виконавши завдання «тлумачення снiв», що стоiть перед нами.

Доiсторичне сприйняття снiв, безперечно, вiдбилося у ставленнi до снiв серед народiв класичноi давнини [3 - Подальша заувага спираеться на наукову працю Бюхсеншютца 1868 р. (прим. авт.).]. Вони пов’язували своi сни зi свiтом надлюдських iстот, у який вони вiрили, i розумiли iх як одкровення вiд богiв i демонiв. Вони також не ставили пiд сумнiв значення снiв для кожноi особи, яке полягало, зазвичай, у вiщуваннi майбутнього. Проте надзвичайне розмаiття змiсту i впливу снiв ускладнило узагальнення погляду на них i потребувало розподiлу снiв на рiзнi групи, за iхньою важливiстю i надiйнiстю. Натомiсть, розумiння снiв окремими фiлософами давнини визначалося, перш за все, iхнiм ставленням до вiщування. У двох присвячених сну творах Аристотеля сни вже стають предметом психологii. Ми дiзнаемося, що не боги посилають сни, i природа снiв е не божественною, а радше демонiчною, оскiльки природа як така е демонiчною, а не божественною, тобто сни приходить не як надприроднi одкровення, а як робота людськоi душi, втiм, пов’язаноi з божеством. Сни визначаються активнiстю душi конкретноi людини, що спить.

Аристотелю вiдомi деякi характеристики спання – зокрема, перетворення пiд час сну малих подразникiв на великi («людинi здаеться, нiби вона йде крiзь вогонь i вiдчувае жар, тим часом як незначне тепло дiе на окрему дiлянку ii тiла»), i вiн виводить з цього висновок, що сни можуть доволi точно вказувати лiкаревi на першi ознаки змiн у тiлi, непомiтнi у притомному станi. [4 - Давньогрецький лiкар Гiппократ згадуе про з’язок снiв з хворобою в одному з роздiлiв своеi славетноi працi (прим. авт.).]

Видатнi давнi мислителi до Аристотеля вважали сон не породженням заснулоi душi, а посланням з божественного боку, i вже тодi виокремилися двi протилежнi течii, якi вiдтак завжди впливатимуть на оцiнку стану сну. Розрiзняли правдивi, цiннi сни, якi посилались людинi, щоб застерегти ii чи вiдкрити iй майбутне, i марнотнi, оманливi, даремнi сни, що мали на метi завести на манiвцi, занапастити.

Группе (Gruppe 1906, 2, стор. 930) подае класифiкацiю снiв за згаданими ознаками у Макробiя й Артемiдора: «Сни подiляються на два класи. Приналежнi до першого впливають лише на теперiшнiй час (або минулий), однак нечиннi щодо майбутнього i включають ???????, безсоння, i якi безпосередньо вiдображають якусь картину або ii протилежнiсть – наприклад, голод або його втамування, а також ??????????, якi у фантастичний спосiб розширюють дану картину, як, наприклад, нiчнi жахи, ephialtes. Другий клас, з iншого боку, вважаеться вирiшальним щодо майбутнього; до нього належать: 1) пряме пророцтво, отримане увi снi (??????????, oraculum), 2) провiщення прийдешньоi подii (?????, visio), 3) символiчне видiння, що потребуе iнтерпретацii (???????, somnium). Ця теорiя трималася впродовж багатьох столiть».

Завдання «тлумачення снiв» залежало вiд зазначеноi варiативностi iх оцiнювання. Взагалi, вiд снiв очiкували серйозних наслiдкiв, але не кожен сон одразу надавався до тлумачення i не завжди траплялося зрозумiти, чи змiст сну мае якийсь неясний важливий сенс. Така ситуацiя пiдштовхнула людей до вироблення способу, за яким незрозумiлий змiст сну замiняли на вiдповiдний значущий. Позаяк найбiльшого авторитету у тлумаченнi снiв у давнiшi часи зажив Артемiдор Далдiанський, його детальна праця [5 - Книжка ?????????????, «Тлумачення снiв» (прим. пер.).] компенсуе нам втраченi твори на цю тему [6 - Подальша iсторiя тлумачення снiв у Середньовiччя викладена у Дьепгена (1912) i у спецiальних дослiдженнях М. Фьорстера (1910, 1911), Готтарда (1912) та iн. Щодо тлумачення сновидiнь у евреiв пишуть Альмолi (1848), Амрам (1901), Льовiнгер (1908) i не так давно – Лауер (1913), який узяв до уваги психоаналiтичний аспект. Про тлумачення сновидiнь у арабiв повiдомляють Дрексль (1909), Ф. Шварц (1913) i мiсiонер Тфiнкджi (1913), у японцiв – Мiура (1906) i Івая (1902), у китайцiв – Секер (1909 – 10), у iндiйцiв – Негеляйн (1912) (прим. авт. у вид. з 1914).].

Донауковий пiдхiд до снiв у давнiх цiлковито узгоджувався з iхнiм свiтоглядом у цiлому i проектував як реальнiсть у довколишнiй свiт те, що реальнiстю було тiльки у iхньому психiчному життi. Крiм того, на iхньому сприйняттi снiв вiдображалося враження, яке залишае сон у пробудженiй свiдомостi зранку, як щось чуже, з потойбiчного свiту, що не поеднуеться з рештою елементiв свiдомостi. Проте не варто гадати, буцiмто в нашi днi вчення про надприродне походження снiв не знаходить прибiчникiв: крiм усiх святобожних i мiстичних письменникiв, якi законно утримують колись широку царину надприродного, доки та залишаеться незавойованою науковцями, подибуемо також цiлком розсудливих i не надто екстравагантних мислителiв, якi прагнуть у нез’ясованостi природи й походження снiв бачити аргументи на користь своеi релiгiйноi вiри в iснування i втручання вищих духовних сил (Haffner, 1887). Поцiнування царини сну деякими фiлософськими школами – наприклад, шеллiнгiанцями – е очевидним вiдгомоном незаперечноi в давнину божественностi сну. Дискусiя щодо пророчоi сили снiв теж досi тривае, оскiльки психологiчнi пояснення на разi не здатнi охопити весь накопичений матерiал, хоча тi, хто тримаеться наукового способу мислення, схильнi вiдкидати такi мiркування.

Писати iсторiю наукового вивчення снiв тим складнiше, що, попри успiхи в окремих питаннях, цiлеспрямованого прогресу тут немае. Справа нiколи не доходила до закладення основи з надiйно обгрунтованих результатiв, на якiй наступний дослiдник мiг би зводити мiцну споруду. Натомiсть, кожен черговий автор наново береться за визначення координат. Якби я став розглядати авторiв у хронологiчному порядку, повiдомляючи, яких поглядiв дотримувався кожен щодо снiв, то мусив би зректися намiру зробити впорядкований загальний огляд сучасного стану проблеми. Тому я вирiшив побудувати виклад радше на послiдовному розглядi тем, нiж на внесках авторiв; однак торкаючись кожноi проблеми, я намагатимуся вказувати, в якiй лiтературi пропонуеться матерiал до ii розв’язання.

Не маючи змоги зiбрати геть усю розпорошену по рiзних вiддалених царинах лiтературу з даного предмета, я мушу просити своiх читачiв про поблажливiсть щодо вичерпностi перелiку, але запевняю, що жоден основоположний факт чи важливу обставину я у своему оглядi не обминув.

Донедавна бiльшiсть авторiв схилялися до об’еднання в однiй темi питань сну як стану i сновидiнь, зазвичай долучаючи до неi також сноподiбнi стани i явища на межi психопатологii (галюцинацii, видива, тощо). Новiшi працi, як на те, навпаки, звужують тему, зосереджуючись на окремих аспектах сну. У змiнi тенденцii я вбачаю вияв переконання, що такi темнi питання можливо висвiтлити лише через серiю детальних дослiджень. Саме таке детальне дослiдження, суто психологiчного характеру, я нинi пропоную. Я не мав iстотних пiдстав братися до проблем сну як стану, оскiльки це здебiльшого царина фiзiологii, хоча одна з характеристик цього стану передбачае змiну функцiонального середовища психiчного апарату. Отож лiтературу з питань спання ми не розглядаемо.

Науковий iнтерес до снiв розподiляеться за наведеними нижче темами, якi почасти перехрещуються.




A. Зв’язок снiв з притомним станом


Наiвне судження пробудженого полягае в тому, що сон – нехай навiть не надходячи з iншого свiту – сновидця переносить деiнде. Старий фiзiолог Бурдах, якому завдячуемо ретельним i витонченим змалюванням феномену сновиддя, висловив це переконання у часто цитованому твердженнi (стор. 474): «…денне життя зi своiми турботами та втiхами, радощами й болями не повторюеться у снах, а радше сни приходять, щоб звiльнити нас вiд нього. Навiть якщо душа цiлковито була сповнена чимсь, якщо ii краяв глибокий бiль або нагальна справа забирала всi сили розуму, сон або витворюе щось вiдмiнне вiд реальностi, або по-новому комбiнуе лише окремi ii елементи, або, у ключi нашого настрою, вiдтворюе ii суто символiчну подобу».

І. Г. Фiхте (I, 541) у тому таки сенсi згадуе «доповнювальнi сни» [Erg?nzungstr?umen], змальовуючи iх як таемничий засiб самоцiлющоi природи духу. У подiбний спосiб висловлюеться Л. Штрюмпель у своему широковiдомому й справедливо високо поцiнованому дослiдженнi природи i походження снiв (стор. 16): «Сон забирае сновидця зi свiту притомноi свiдомостi…» (стор. 17): «Увi снi пам’ять практично втрачае упорядкований вмiст свiдомостi, так само як ii нормальну поведiнку…», (стор. 19): «Через забуття, майже повне вiдокремлення розуму вiд звичного змiсту i перебiгу притомного життя…»

Переважна бiльшiсть авторiв, однак, тримаеться протилежного погляду на зв’язок снiв з притомним життям. Так Гаффнер зазначае (Haffner, 1887, стор. 19): «По-перше, сон продовжуе притомне життя. Нашi сни завжди тягнуться за уявленнями, якi щойно склалися у нашiй свiдомостi. Ретельне вивчення майже завжди знайде нитку, яка з’еднуе сон з досвiдом попереднього дня». Вiгандт (Weygandt, 1893, стор. 6) прямо заперечуе наведене вище твердження Бурдаха, «бо часто i, як видаеться, у переважнiй бiльшостi снiв, вони ведуть нас до повсякденного життя, i аж нiяк не звiльняють нас вiд нього». Морi [7 - Луi Фердинанд Альфред Морi – французький мистецтвознавець, архiвiст i вчений-ерудит XIX ст. (прим. пер.).] (Maury, 1878, стор. 56) стисло формулюе: «Nous r?vons de ce que nous avons vu, dit, desirе ou fait» [8 - Ми снимо тим, що побачили, сказали, забажали чи зробили (фр.).]. Дещо розлогiше Йессен стверджуе у своiй книжцi з психологii з 1855 року (Jessen, стор. 530): «Бiльшою чи меншою мiрою змiст сновидiнь завжди визначаеться iндивiдуальними рисами, вiком, статтю, становищем, рiвнем освiти, звичним способом життя, а також подiями i цiлим досвiдом особистого життя».

Найбiльш безкомпромiсний з цього питання фiлософ Я. Г. Е. Маас (J. G. E. Maass, 1805) у працi «Про пристрастi: «Досвiд засвiдчуе справедливiсть нашого твердження про те, що найчастiше нам сниться те, на що спрямованi нашi найпристраснiшi бажання. А отже нашi жадання мають впливати на появу наших сновидiнь. Честолюбець бачить увi снi здобутi (можливо, тiльки у його уявi) або майбутнi лаври, тимчасом як сни закоханого сповненi предметом його солодких надiй… Усi чуттевi жадання чи вiдрази, що до часу дрiмають у серцi, щойно вони пробуджуються з якоiсь причини, можуть викликати певний сон у сенсi пов’язаних з ними уявлень, або ж цi уявлення домiшуються до сну, що вже виник». (Цит. за фон Вiнтерштейном. Zbl. f?r Psychoanalyse, 1812).

Не вiдрiзнялася також думка стародавнiх про залежнiсть змiсту снiв вiд життя. Цитую за Radestock (стор. 139): «Коли Ксеркс перед походом на грекiв не дослухався добрих порад, а пiддався впливу постiйних снiв, старий тлумач снiв, перс Артабан, дуже влучно сказав йому, що сни здебiльшого мiстять те, про що людина думала ще вдень».

У Дидактичнiй поемi Лукрецiя «Про природу речей» читаемо (Книга IV, вiрш 958):

Що винятковоi в кожного з нас вимагае уваги,
Те й увi снi переважно в нас крутиться перед очима:
Так, увi снi веде справи правник, порядкуе закони,
Вождь пориваеться в бiй, за уявною битвою стежить,
А мореплавцi – така вже iх доля – з вiтрами воюють,
Я ж – на природу речей невсипущу скеровую думку
Й мовою предкiв, до чого дiйшов, – на письмi викладаю.
Що не вiзьми – всi науки, мистецтва, заняття всiлякi
Поночi голову нам, щойно сон завiтае, морочать. [9 - Уривок подаеться у перекладi А. Содомори.]

Цицерон (De Divinatione II, LXVII) говорить те, що згодом ствердив Морi: «Все це здебiльшого вiдбуваеться у душi, як слiди того, про що ми у притомному станi думали або що робили».

Суперечнiсть двох поглядiв на взаемозалежнiсть снiв i притомного стану, мабуть, нерозв’язна. Тут доречно згадати Ф. В. Гiльдебрандта (Hildebrandt, 1875), який вважае, що своерiднiсть феномену сновиддя взагалi можна описати лише за допомогою «низки контрастiв, якi часто переходять у суперечностi» (стор. 8). «Перший з цих контрастiв, – пояснюе вiн, – полягае в тому, наскiльки життя увi снi, з одного боку, повнiстю вiдокремлене вiд реального життя, замкнене у собi, а з iншого боку – наскiльки цi два життя переплетенi i перебувають у постiйнiй взаемозалежностi. Сновиддя е строго вiдокремленим вiд дiйсностi, пережитоi у притомному станi, сказати б – герметично замкненим буттям, вiдтятим вiд реального життя непрохiдною прiрвою. Воно вiдривае нас вiд дiйсностi, стирае нормальнi спогади про неi, переносить нас в iнший свiт, в iншу життеву iсторiю, що не мае нiчого спiльного з реальною». Гiльдебрандт провадить далi, мовляв, коли ми засинаемо, все наше буття зникае разом з його звичними формами, наче за нами «замкнулися невидимi дверi». Увi снi особа може поiхати, скажiмо, на острiв Св. Олени, щоб вiдвезти ув’язненому там Наполеону зразок елiтного Мозельського вина. Екс-iмператор люб’язно зустрiчае сновидця i той вiдчувае прикрiсть, коли пробудження руйнуе таку цiкаву iлюзiю. Особа починае порiвнювати сон з дiйснiстю. Виноторговцем вона нiколи не була i не мала намiру стати. Морських виправ не здiйснювала i в жодному разi нiколи не думала побувати на островi Св. Олени. До Наполеона взагалi не вiдчувае жодноi симпатii, а скорiше мае вроджену патрiотичну неприязнь. До того ж цiеi особи ще й на свiтi не було, коли Наполеон помер на тому островi. Думати про будь-якi особистi прихильностi немае жодних пiдстав. Таким чином сон видаеться геть стороннiм явищем, що вклинилося мiж двома досконало пов’язаними мiж собою вiдрiзками цiлком послiдовного у своему перебiгу притомного життя.

«А однак, – зазначае далi Гiльдебрандт, – те, що видаеться суперечнiстю, е правдивим i правильним. Я маю на увазi, ця замкненiсть i вiдособленiсть iде руч-об-руч з найтiснiшим зв’язком i спорiдненiстю. Ми можемо навiть ствердити: хоч би чим був сон, вiн черпае з дiйсностi i з духовного життя, яке розгортаеться у цiй дiйсностi… Хоч би як сон переробляв цi матерiали, вiн нiколи не вiдокремиться вiд реального свiту i його найбiльш комiчнi й химернi форми мають живитися з того, що або пройшло перед нашими очима у реальному життi, або вже посiло те чи iнше мiсце у нашому притомному мисленнi – коротко кажучи, з того, що ми пережили у своему фiзичному або внутрiшньому життi».




Б. Наповнення снiв. Пам’ять увi снi


Те, що весь матерiал, який, принаймнi, творить змiст сну, так чи iнакше походить з досвiду, що вiдтворюеться, пригадуеться увi снi, слiд визнати безперечно. Проте хибно було б гадати, що зв’язок наповнення сну з притомним життям можна вiднайти шляхом простого порiвняння. Такий зв’язок потребуе тривалих i ретельних пошукiв i часто залишаеться прихованим. Причина полягае у низцi особливостей, якi виявляе увi снi пам’ять, i якi донинi не поясненi остаточно, хоча iх вiдзначае чимало дослiдникiв. Варто буде уважно розглянути цi особливостi.

Трапляеться, що пояснити по пробудженнi змiст сну, спираючись на особистi знання й досвiд, неможливо. Пам’ятаючи, що саме наснилося, людина не пригадуе, щоб мала щось подiбне у життi. Неяснiсть походження змiсту схиляе повiрити у самопродуктивний характер сновиддя, аж доки – часто, по тривалому часi – новий досвiд вiдтворюе втрачений спогад про попередне переживання i у такий спосiб розкривае джерело сну. Тож слiд визнати, що увi снi ми знаемо i пам’ятаемо речi, недоступнi нашiй пам’ятi у притомному станi [10 - За твердженням Waschide (1911), неодноразово вiдзначалося, що у своiх снах люди вiльнiше i краще, нiж по пробудженнi, розмовляють iноземною мовою (прим. авт. у вид. з 1916).].

Наочний приклад такого роду з власного досвiду наводить Дельбьоф (Delboeuf, 1885, стор. 170). Вiн побачив увi снi вкритий снiгом двiр власного будинку i знайшов двох похованих пiд снiгом напiвзамерзлих ящiрок. Як любитель тварин, чоловiк зiгрiв маленькi створiння i влаштував iх у невеликiй заглибинi у мурi. Вiн також дав iм кiлька листочкiв маленькоi папоротi, яка росла на стiнi, знаючи, що тваринки дуже ii люблять. Увi снi вiн знав назву рослини – Asplenium ruta muralis. Сон тривав i, пiсля перемiни теми, знову повернув Дельбьофа до ящiрок. На свiй подив, вiн побачив двох нових звiрят на залишках папоротi. Вiн перевiв погляд на поле i побачив п’яту, а тодi шосту ящiрку, що прямували до нiрки у мурi, й, нарештi, вся дорога вкрилася ящiрками, що сунули у цьому напрямку.

Дельбьоф знав латинськi назви лише для лiчених рослин i, по пробудженнi, не пригадував, що то за Asplenium. На власний неабиякий подив, вiн переконався, що така папороть справдi iснуе. Asplenium ruta muraria – такою виявилася ii точнiша назва, що була трохи спотворена увi снi. Випадковий збiг видавався малоймовiрним, однак Дельбьоф не мiг збагнути, як вiн дiзнався увi снi назву Asplenium.

Сновидiння наснилося у 1862 роцi. За шiстнадцять рокiв потому фiлософ вiдвiдав одного з друзiв, який показав йому невеличкий альбом з засушеними квiтами, якi у деяких районах Швейцарii продають на згадку туристам. Гортаючи гербарiй, вiн вiднайшов потрiбний спогад, упiзнавши власний почерк у пiдписах пiд рослинами. Тепер зв’язок було встановлено. Сестра згаданого друга вiдвiдала Дельбьофа пiд час своеi весiльноi подорожi 1860 року, за два роки до сну з ящiрками. Саме цей гербарiй вона купила у подарунок братовi, i Дельбьоф – на ii прохання – написав латинськi назви рослин пiд диктування одного ботанiка.

Випадок допомiг Дельбьофу простежити також зв’язок iншого елементу сну з забутим джерелом. У 1877 роцi йому до рук потрапив старий iлюстрований журнал, у якому чоловiк побачив картину процесii ящiрок зi свого сну 1862 року. Примiрник походив з 1861 року, а Дельбьоф пригадав, що на той час вiн пiдписувався на це видання.

Наявнiсть увi снi пам’ятi, недоступноi пробудженiй свiдомостi, настiльки дивовижна i теоретично важлива, що я хотiв би згадати про iншi випадки «гiпермнестичних» снiв. Морi розповiдае, що йому певний час не йшло з голови слово Mussidan. Вiн знав, що це назва французького мiста, але нiчого бiльше. Якоiсь ночi йому наснилася розмова з особою, яка повiдомила, що вона з Мюсiдана, а на його запитання, де розташований Мюсiдан, вiдповiла, що це повiтове мiсто у департаментi Дордонь. Прокинувшись, Морi не надав ваги вiдомостям зi сну; проте географiчний довiдник пiдтвердив ii цiлковиту поправнiсть. У цьому випадку додаткова iнформацii зi сну справдилася, але забуте джерело знання не було встановлене.

Йессен (Jessen, 1855, стор. 551) переповiдае подiбний випадок з давнiшоi доби: «Сюди ж вiдносимо, зокрема, сон Скалiгера Старшого (за Hennings, 1784, стор. 300), який написав оду на честь видатних веронцiв, а увi снi до нього звернувся чоловiк, який назвався Бруньйолусом, нарiкаючи, що його несправедливо забуто. Хоча Скалiгер не пригадував такого iменi, вiн таки включив його у текст оди, а вiд його сина згодом дiзнався у Веронi, що той Бруньйолус ранiше був там знаним критиком».

Маркiз д’Ерве де Сен-Денi розповiдае про гiпермнестичний сон, особливiсть якого в тому, що iнший, наступний по ньому сон розкривае зв’язок, не визначений у першому снi (за Vaschide, 1911, стор. 232): «Менi колись приснилася юна жiнка з золотавим волоссям, яка розмовляла з моею сестрою, показуючи iй, як гаптувати гладдю. Увi снi вона здавалася менi знайомою, я навiть думав, що неодноразово бачився з нею. Пiсля пробудження, я виразно бачив перед собою ii обличчя, але не мiг визначити, чие воно. Я знову заснув, i сон повторився. Цього разу я озвався до русявки i запитав ii, чи не випадала менi приемнiсть бачитися з нею ранiше. Авжеж, вiдповiла дама, пригадайте морський курорт Порнiк. Я одразу прокинувся знову i тепер уже точно знав детальнi обставини знайомства з цiею чарiвною особою».

Той самий автор (так само за Vaschide, стор. 233) повiдомляе: вiдомий йому музикант почув увi снi мелодiю, яка видалася йому абсолютно новою. Лише за кiлька рокiв вiн виявив ii у старовиннiй збiрцi музичних творiв, хоча не пригадував, щоб вiн колись ранiше ii переглядав.

Повiдомляють, що Майерс (Myers) опублiкував цiлу збiрку таких гiпермнестичних снiв, на жаль менi не доступну (Proceedings of the Society for psychical research[11 - Працi Товариства психологiчних дослiджень (англ.).]). Я маю на увазi, кожен, хто дослiджуе сни, мае визнати поширенiсть такого явища, коли сон мiстить знання i спогади, про якi спостерiгач не здогадуеться у притомному станi. У психоаналiтичнiй роботi з невротичними пацiентами, про яку розповiм згодом, я регулярно маю нагоду доводити iм, що вони посiдають у своiй пам’ятi цитати, вульгарнi вислови, яким послуговуються увi снi, хоча забувають iх у повсякденному життi. Я подiлюся тут одним невинним випадком гiпермнестичого сну, з огляду на те, як легко знайшлося джерело iнформацii, доступне тiльки увi снi.

Одному пацiентовi тривалий час снилося, що вiн частуеться у кав’ярнi «кунтушувкою». Але розповiвши про це, вiн запитав, що воно таке – вiн нiколи не чув цiеi назви. Я вiдповiв, що «кунтушувка» – це польський шнапс, i вiн не мiг вигадати назву увi снi, оскiльки вона давно вiдома з реклами. Спершу чоловiк не хотiв менi повiрити. Та за кiлька днiв, здiйснивши у кав’ярнi свiй сон, вiн помiтив назву на рекламному плакатi на вулицi, якою вiн проходив щонайменше двiчi на день упродовж кiлькох мiсяцiв.

Я особисто переконався на власних снах, що визначити походження окремих елементiв iхнього вмiсту допомагають випадковостi. Так, за роки до написання цiеi книжки, менi часто снилася дуже проста дзвiниця, якоi я наяву, здавалося, нiколи не бачив. Тодi, якось, я упевнено впiзнав ii на невеличкiй станцii мiж Зальцбургом i Райхенгалем. Це сталося наприкiнцi 1890-х, а я вперше проiхав тiею лiнiею залiзницi у 1886-му. У подальшому, коли я вже впритул вивчав проблеми снiв, мене дратувало часте повторення у снах певноi дивноi мiсцевостi. Я бачив – завжди лiворуч вiд себе – темне примiщення з кiлькома гротескними фiгурами з пiсковику. Туманний здогад, на який я не надто покладався, пiдказував менi, що то вхiд до винарнi; однак я не спромiгся з’ясувати нi значення, нi походження того сну. 1907 року я приiхав до Падуi, де, на свiй превеликий жаль, не бував з 1895-го. Той перший вiзит до чарiвного унiверситетського мiста мене розчарував, оскiльки я не мав можливостi оглянути фрески Джотто у Мадонна-дель-Арена: я повернувся з пiвдороги до каплицi, бо менi сказали, що того дня вона була зачинена. У свiй другий вiзит, за дванадцять рокiв, я планував надолужити це i перш за все вирушив до Мадонна-дель-Арена. Дорогою до неi, лiворуч вiд себе – ймовiрно, у мiсцi, де я повернув назад у 1895 роцi, – я побачив примiщення з кам’яними фiгурами, яке так часто менi снилося. Насправдi воно виявилося входом до лiтнього ресторану.

Одне з джерел, з яких черпають сни, – його не охоплюють спогади i повсякденна робота свiдомостi – це дитячий перiод життя. Я згадаю деяких авторiв, якi це вiдзначили i пiдкреслили у своiх працях:

Гiльдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 23): «Я вже визнав, що сон iнодi напрочуд виразно вiдтворюе деякi дуже вiддаленi i навiть забутi подii з дуже раннiх часiв нашоi душi».

Штрюмпель (Str?mpell, 1877, стор. 40): «Справа видаеться iще очевиднiшою з огляду на те, як сон iнодi видобувае з-пiд масивних нашарувань уламкiв пам’ятi про пiзнiшi перiоди образи раннього дитинства – картини мiсцевостей, речi, постатi – геть незайманими, у цiлковитiй свiжостi початкового сприйняття. Ідеться не лише про тi враження, якi залишили глибокий вiдбиток у тi часи чи якi сприймалися як важливi й психологiчно цiннi, а нинi повертаються увi снi як фактичнi спогади, з яких користаеться пробуджена свiдомiсть – глибина пам’ятi сну сягае тих образiв людей, речей, мiсць i подiй найбiльш раннього дитинства, якi були заледве помiченi свiдомiстю, чи не мали психологiчноi цiнностi, чи давно ii втратили, через що, по пробудженнi, видаються геть новими i незнайомими, аж доки буде виявлене iхне ранне походження».

Фолькельт (Volkelt, 1875, стор. 119): «Показово, як щедро наповнюються сни спогадами дитинства й отроцтва. Сон настiйливо нагадуе нам те, про що ми бiльше не думаемо, що для нас давно втратило значення».

Владарювання снiв над спогадами дитинства, здебiльшого малодоступними звичайнiй пам’ятi, викликае появу цiкавих гiпермнестичних снiв, деякими прикладами яких я так само хочу тут подiлитися.

Морi (Maury, 1878, стор. 92) розповiдае, що в дитинствi, мешкаючи у рiдному мiстечку Мо, вiн часто бував у сусiдньому Трiльпортi, де його батько керував будiвництвом мосту. Якоiсь ночi йому наснилося, що вiн знов у Трiльпортi i бавиться на вулицi того мiстечка. До нього пiдходить чоловiк у спецiвцi. Морi питае, як його звати; чоловiк подае iм’я К. i каже, що вiн охоронець мосту. Прокинувшись, Морi поставив пiд сумнiв достовiрнiсть такого спогаду i спитав стару служницю, що була з ним з його дитинства, чи пригадуе вона людину з таким iм’ям. Авжеж, вiдповiла жiнка, вiн був охоронцем мосту, який зводив тодi ваш батько.

Той таки Морi наводить (там же, стор. 143–144) iнший приклад правдивостi вiдтвореноi увi снi пам’ятi дитинства. Певний мсье Ф., дитинство якого минало у Монбрiзонi, за двадцять п’ять рокiв пiсля переiзду в iнше мiсце вирiшив вiдвiдати рiдне мiсто й давнiх друзiв, яких давно не бачив. Незадовго до мандрiвки Ф. приснилося, що вiн у рiдних краях i неподалiк Монбрiзона зустрiчае незнайомого добродiя, який представляеться йому другом його батька. Мсье Ф. знав, що у дитинствi був знайомий з таким чоловiком, але вiн геть не пам’ятав його зовнiшностi. За кiлька днiв, коли вiн справдi приiхав до Монбрiзона, мсье Ф. знайшов те невiдоме мiсце зi свого сну i зустрiв там добродiя, якого вiдразу визначив як персонажа з того сну. В дiйсностi добродiй був старшим на вигляд, нiж увi снi.

Тут я маю нагоду згадати свiй власний сон, у якому належало простежити не так походження образу, як зв’язок мiж елементами. Менi снився чоловiк, про якого я знав увi снi, що то лiкар з мого рiдного мiста. Риси його обличчя були нечiткими, але вони змiшувалися з уявленням про одного з моiх учителiв з середньоi школи, якого я iнодi зустрiчаю ще й нинi. Зв’язку мiж цими двома особами я тодi знайти не мiг, та, коли розпитав свою матiр про того лiкаря, я дiзнався, що вiн був однооким – так само, як мiй згаданий учитель з середньоi школи. Я не бачив лiкаря 38 рокiв i у реальному життi нiколи не думав про нього, хоча шрам у мене на пiдборiддi може нагадувати про його професiйну допомогу.

Разом з тим – нiби на противагу надання бiльшоi ваги враженням дитинства – низка авторiв стверджуе, що у бiльшостi снiв можна виявити матерiал з найостаннiших днiв. Роберт (Robert, 1886, стор. 46) навiть вважае, що «сни, зазвичай, стосуються тiльки вражень останнiх днiв». Проте ми дiзнаемося далi, що у своiй теорii снiв Роберт надае основне значення недавнiм враженням, вiдкидаючи взагалi роль найдавнiших. Разом з тим, наведенi Робертом факти правдивi, що я можу пiдтвердити, спираючись на власнi дослiдження. Американський автор Нельсон повiдомляе, що у снах найчастiше вiдбиваються враження з дня за один або два до вiдповiдноi ночi – так, наче враження вiд подiй дня, що безпосередньо передуе сну, недостатньо ослабли чи ще не досить вiддаленi.

Низка авторiв, не схильних ставити пiд сумнiв тiсний зв’язок наповнення снiв з дiйснiстю, зауважують, що враження, якi обсiдають нашу денну свiдомiсть, вiдбиваються у снах лише по тому, як iх притлумлять iншi повсякденнi думки. Зазвичай, людинi не сняться щойно померлi близькi, доки бiль утрати ще не вiдступив (Delage, 1891). Проте одна з сучасних дослiдниць, мiс Галем (Hallam amp; Weed, 1896, стор. 410–411) зiбрала приклади протилежного характеру, що нагадуе нам про значення у таких випадках психологiчноi iндивiдуальностi.

Третя, дивна i найменш зрозумiла особливiсть пам’ятi увi снi полягае у виборi для вiдтворення не найбiльш значущого матерiалу, як у притомному станi, а, навпаки, байдужого, найменш iстотного чи вартого згадки. Я посилаюсь на авторiв, якi найвиразнiше висловили свое здивування з цього приводу.

Гiльдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 11): «Дивовижно, як сни будуються, зазвичай, не зi значних i глибоких обставин, не з потужних спонукань попереднього дня, але зi стороннiх доповнень, з нiкчемних уламкiв недавнього чи й вiддаленого минулого. Враження вiд трагiчноi смертi близькоi особи, з яким ми засинаемо, видаляеться з пам’ятi, щоб повернутися з усiею гостротою по пробудженнi. Натомiсть увi снi вiдiграе роль бородавка на лобi незнайомця, якого ми десь побачили мимохiдь i бiльше не згадували».

Штрюмпель (Str?mpell, 1877, стор. 39): «…випадки, коли сни включають враження, отриманi останнього або передостаннього дня, цi елементи виявляються настiльки незначущими з точки зору притомноi свiдомостi, що забуваються невдовзi по вiдповiдних подiях. Ідеться про такi враження, як випадково почутi реплiки чи мимохiдь спостереженi дii iнших осiб, побiжно помiченi речi або постатi, окремi уривки прочитаного тощо».

Гевлок Елiс (Havelock Ellis, 1899, стор. 727): «The profound emotions of waking life, the questions and problems on which we spread our chief voluntary mental energy, are not those which usually present themselves at once to dream consciousness. It is so far as the immediate past is concerned, mostly the trifling, the incidental, the ’forgotten’ impressions of daily life which reappear in our dreams. The psychic activities that are awake most intensely are those that sleep most profoundly» [12 - «Глибокi емоцii реального життя, питання та проблеми, на якi ми свiдомо спрямовуемо свою психiчну енергiю, не е тим, що зазвичай постае у снах. Сон вiдтворюе – коли йдеться про найближче минуле – здебiльшого незначнi, побiчнi, забутi враження з повсякденного життя. Найбiльш iнтенсивнi психiчнi подразники денного життя – це тi, що сплять найглибшим сном» (англ.).].

Бiнц (Binz, 1878, стор. 45) вважае, що така особливiсть пам’ятi увi снi суперечить його власному поясненню снiв: «І природний сон порушуе такi питання. Чому нам не завжди сняться враження з нещодавно прожитих днiв, а натомiсть, ми часто i без очевидного мотиву поринаемо у давне i майже забуте минуле? Чому увi снi свiдомiсть вiдгукуеться на iндиферентнi картини з пам’ятi, тимчасом як клiтини мозку, що мiстять найбiльш подразливу iнформацiю, мовчать, якщо тiльки iх не роз’ятрило щось за короткий час до сну?»

Легко переконатися у тому, як, у дивний спосiб надаючи увi снi перевагу речам байдужим, незауваженим у повсякденному досвiдi i тому нехтуваним, пам’ять ускладнюе – принаймнi у кожному конкретному випадку – визначення зв’язку снiв з реальнiстю. Таким чином, можливо, що мiс Вайтон Колкiнс (Whiton Calkins, 1839, стор. 315), статистично обробивши данi про сни – своi власнi й колег, – встановила, що 11 % вiд iхнього загального числа не були наочно пов’язанi з повсякденним життям. Гiльдебрандт (Hildebrandt, 1875) справедливо стверджуе, що походження всiх образiв зi снiв можна простежити, якщо докласти у кожному випадку достатнiх зусиль. Вiн називае це, однак, «надзвичайно трудомiсткою i невдячною справою. Оскiльки, як правило, вона передбачае вишукування рiзних – на позiр геть даремних – обставин i образiв з найвiддаленiших закапелкiв пам’ятi, витягання незначних вражень з глибокого забуття, у яке вони були поринули ще у давнi часи – можливо, вже наступноi митi по тому, як виникли». Залишаеться пошкодувати, що такий прозiрливий автор дозволив собi зiйти з так влучно обраного шляху, який привiв би його до сутi як такоi у поясненнi снiв.

Поведiнка пам’ятi у снах, безперечно, вкрай важлива для будь-якоi теорii пам’ятi взагалi. Вона вчить нас, що «нiчого не може бути цiлковито втрачено з того, що колись здобув наш розум» (Scholz, 1893, стор. 34). Або, як висловився Дельбьоф, «que toute impression m?me la plus insignifiante, laisse une trace inaltеrable, indеfiniment susceptible de repara?tre au jour» [13 - «що кожне, навiть найменш значне враження залишае стiйкий слiд, який може виявити себе будь-якого дня» (фр.).], висновок, до якого пiдштовхують нас також чимало рiзних патопсихологiчних явищ. Певнi теорii про сни, якi ми обговоримо пiзнiше, пояснюють iхню абсурднiсть i непослiдовнiсть тим, що ми часткового забуваемо своi деннi враження. Беручи до уваги надзвичайну ефективнiсть – як ми бачили – пам’ятi у снах, цi теорii аж надто суперечливi.

У когось може виникнути думка, буцiмто явище сновиддя зводиться винятково до функцii пам’ятi, як вiдображення ii репродуктивноi роботи, що не припиняеться вночi, у станi сну. Така точка зору узгоджуеться з повiдомленням Pilcz [14 - Александер Пiльч (1871–1954) – австр. невролог, професор Вiденського унiверситету (прим. пер.).] (1899), згiдно з яким е чiтка залежнiсть мiж перiодом виникнення снiв упродовж ночi та iхнiм наповненням, оскiльки найвiддаленiшi спогади вiдтворюються у глибокому снi, тим часом як недавнi враження – ближче до свiтанку. Однак така концепцiя маловiрогiдна, з огляду на спосiб, у який сни перетворюють матерiал пам’ятi. Штрюмпель (Str?mpell, 1877, стор. 18) справедливо звертае увагу на те, що у снi не вiдбуваеться повторення досвiду. Сон залучае фрагмент спогаду, але наступна ланка виявляеться змiненою, або на ii мiсцi з’являеться геть чужа. Сон приносить лише уривки спогаду, i це правило достатньо безперечне, щоб на нього могла спиратися теорiя. Разом з тим трапляються винятки, коли сон вiдтворюе досвiд так само, як наша пам’ять у пробудженому станi. Дельбьоф (Delboeuf, 1885, 239 i наст.) розповiдае, як одному з його унiверситетських колег в усiх подробицях приснилася поiздка автомобiлем, у якiй вiн колись дивом уникнув аварii. Мiс Колкiнс (Calkins, 1893) згадуе два сни, якi точно вiдтворювали подii попереднього дня, i я сам згодом матиму нагоду навести особистий приклад вiдтворення увi снi незмiненого дитячого досвiду [15 - Подальший досвiд спонукае мене додати, що не так рiдко увi снi вiдтворюються неiстотнi дii попереднього дня – такi, наприклад, як пакування валiзи, готування iжi на кухнi тощо. Однак сам сновидець тодi наголошуе не стiльки на змiстi сну, скiльки на реальностi факту, його «справжностi»: «Я справдi робив усе це вчора» (прим. авт. у вид. з 1909 р.).].




В. Збудники i джерела снiв


Уявлення про збудники або джерела снiв може дати популярне прислiв’я «Сни приходять зi шлунку». За таким формулюванням стоiть теорiя, яка пов’язуе сни з подразниками, що тривожать нас у процесi сну. Якби такi подразники не виникали, ми б не бачили снiв, якi е реакцiею на них.

Обговорення збудникiв снiв охоплюе цiлий масив спецiальноi лiтератури. Очевидно втiм, що проблема виокремилася тiльки пiсля того, як сни стали предметом бiологiчного дослiдження. Стародавнi, якi вважали сни божественним посланням, не мусили шукати для них джерел стимуляцii: сни виникають з божественноi чи демонiчноi волi, отже iхне значення i змiст визначаються знаннями i намiрами вiдповiдних вищих сил. Наука ж одразу зiткнулася з питанням, чи завжди збудники снiв однаковi, чи вони бувають розмаiтими, а вiдтак, чи пояснення снiв слiд шукати у царинi психологii, чи, радше, фiзiологii. Видаеться, бiльшiсть авторiв сходяться на тому, що причини подразнень увi снi, тобто джерела снiв, можуть бути рiзними, а роль збудникiв вiдiграють як тiлеснi, так ментальнi подразнення. Думки авторiв рiзко вiдрiзняються щодо переваги, яка надаеться тому чи iншому джерелу снiв, i щодо iхнього значення у виникненнi снiв.

Повне перерахування джерел снiв, зрештою, визначае чотири iх рiзновиди, якi також застосовуються у класифiкацii снiв як таких:

1. Зовнiшнi (об’ективнi) збудники.

2. Внутрiшнi (суб’ективнi) збудники.

3. Внутрiшнi (органiчнi) подразники.

4. Суто психiчнi подразники.



1. Зовнiшнi (об’ективнi) збудники

Штрюмпель Молодший, син того фiлософа [16 - Нiмецький невропатолог Адольф фон Штрюмпель (Ernst Adolf Gustav Gottfried von Str?mpell) був сином нiмецького фiлософа, професора Людвiга Штрюмпеля (прим. пер.).], чию книжку про сни ми теж мали нагоду згадувати, опублiкував широко вiдомий звiт про своi спостереження за одним зi своiх пацiентiв, який страждав на загальну нечутливiсть поверхнi тiла й ураження кiлькох вищих органiв чуття. Якщо лiченi канали чуттевого зв’язку цiеi людини з зовнiшнiм свiтом перекривали, чоловiк засинав. Ми й самi, коли хочемо спати, намагаемося створити умови, подiбнi до змальованих Штрюмпелем. Ми перекриваемо найважливiшi чуттевi канали, заплющуемо очi i намагаемося захистити iншi чуття вiд усiх подразникiв або вiд будь-якоi змiни подразникiв, що дiють на органи чуття. Тодi ми засинаемо, навiть якщо бажанi умови не повнiстю досягнутi. Ми не можемо повнiстю вiдгородити нашi органи чуттiв вiд подразникiв i не можемо цiлковито зупинити збудливiсть наших органiв чуття. Та обставина, що достатньо сильний подразник пробуджуе нас будь-якоi митi, е доказом того, що «навiть у снi душа перебувае у постiйному контактi з позатiлесним свiтом». Зовнiшнi збудники, що досягають наших органiв чуття, здатнi стати джерелом снiв.

Таких збудникiв надзвичайно багато – вiд неминучих, якi передбачае стан сну як такий, або з якими випадае миритися, до сильних збудникiв, якi здатнi перервати i, часом, переривають сон. Яскраве свiтло може досягти наших очей, галас може заволодiти слухом, а гострий запах подразнюе слизову оболонку носа. Випадковими рухами пiд час сну ми можемо оголити частину свого тiла i вiдкрити ii до дii холоду, або змiною положення власного тiла ми можемо викликати у себе вiдчуття тиску або дотику. Нас може вкусити комаха, чи якась iнша незначна зовнiшня дiя впродовж ночi може подiяти на кiлька наших органiв чуття. Уважнi спостерiгачi зiбрали низку снiв, що в них простежено частковий зв’язок з помiченим на мить пробудження зовнiшнiм сигналом i, таким чином, визначено цей збудник як джерело сну.

Я процитую за Йессеном (Jessen, 1855, стор. 527 i далi) згадки про такi сни, де можна простежити роль об’ективних i бiльш-менш випадкових збудникiв: «Кожен нечiтко сприйнятий шум викликае вiдповiдний образ увi снi. Гуркiт грому переносить нас у гущу бою; кукурiкання пiвня може перетворитися на зойк нажаханоi людини; рипiння дверей може викликати сон про грабiжникiв. Якщо наша ковдра сповзе на пiдлогу, нам може наснитися, що ми ходимо голяка чи падаемо у холодну воду, а якщо лежимо поперек лiжка i нашi ноги опиняються поза його краем, нам сниться, що ми стоiмо над прiрвою або падаемо з кручi. Якщо наша голова випадково потрапляе пiд подушку, нам сниться, що над нами нависае велетенська брила, яка ось-ось поховае нас пiд собою. Накопичення сперми викликае хтивi сни, мiсцевi болi створюють образи жорстокого поводження, нападу або поранення…»

Майеру (Meier, Versuch einer Erkl?rung des Nachtwandelns. Halle 1758, стор. 33) якось наснилося, що його побороли кiлька людей, якi простягли його горiлиць i встромили у землю кiлок мiж його великим i другим пальцями на нозi. Прокинувшись, вiн виявив соломину, що стирчала йому мiж пальцями на нозi. Іншим разом, за свiдченнями Геннiнгса (1784, стор. 258), коли вiн туго застебнув сорочку у себе на шиi, йому наснилося, що його повiсили. Гофбауеру (Hoffbauer, 1796, стор. 146) замолоду приснилося, що вiн падае з високого муру, а прокинувшись, вiн переконався, що його лiжко зламалося i вiн дiйсно впав на пiдлогу… Грегорi повiдомляе, що якогось разу вiн поклав собi у ноги пляшку з гарячою водою i йому снилося, що вiн зiйшов на верхiвку Етни, де земля була нестерпно гарячою. Інша особа, що спала з припаркою на головi, мала сон, у якому ii скальпували iндiанцi; iще одна людина спала у вологiй нiчнiй сорочцi, i iй снилося, що ii тягнуть через потiк. Хворому на подагру пацiенту, пiд час загострення недуги, снилося, що його пiддае тортурам iнквiзицiя (Macnish, 1835, стор. 40).

Подiбнiсть змiсту сну до реального збудника набирае ваги аргументу, якщо справдi можливо, дiючи на сонну особу певним об’ективним сигналом, викликати у неi сон вiдповiдного змiсту. За даними Макнiша, такi експерименти проводив уже Жiрон де Бюзарень [17 - Маеться на увазi, найiмовiрнiше, французький фiзiолог Луi Жiру де Бюзарень (Louis-Adrien-Еdouard-Fran?ois Girou de Buzareingues), який, втiм, головну свою працю Essai sur le mеcanisme des sensations, des idеes et des sentiments (1848) написав у спiвпрацi з батьком, Шарлем Жiру де Бюзаренем (прим. пер.).]. «Засинаючи, вiн залишив свое колiно невкритим, i йому снилося, буцiмто вiн мандруе нiчним поштовим дилiжансом. Вiн зауважуе, що мандрiвникам, безперечно, вiдомо, як мерзнуть уночi колiна у такому екiпажi. Іншим разом вiн залишив потилицю, не покритою нiчним ковпаком, i йому снилася участь у релiгiйнiй церемонii просто неба. Варто згадати, що у його краях [18 - Тобто в Окситанii, на пiвднi Францii (прим. пер.).] заведено було тримати голову покритою завжди, за винятком обставин, якi наведенi».

Морi (Maury, 1878, стор. 154–156) подае кiлька нових спостережень щодо самотужки викликаних снiв. (Низка iнших експериментiв виявилися невдалими.)

1. Його губи та кiнчик носа лоскотали пером. – Йому снилася жахлива форма тортур: йому на обличчя налiпили маску зi смоли, а потiм зiрвали ii, разом зi шкiрою.

2. Пару ножиць гострили об пару обценькiв. – Вiн почув передзвiн, а потiм – дзвiн набату i повернувся до Червневих днiв [19 - «Червневi днi» – робiтниче повстання у Парижi 1848 р. (прим. пер.).] 1848 р.

3. Йому пiднесли пiд нiс флакончик з одеколоном. – Вiн опинився у Каiрi, у крамницi Йогана Марii Фарiни [20 - Й. М. Фарiна, iталiець за походженням, «винахiдник» одеколону (прим. пер.).]. Далi почалися безглуздi пригоди, якi вiн не змiг переповiсти по пробудженнi.

4. Йому злегка натиснули на горло. – Морi приснилося, що йому ставлять гiрчичник, i вiн подумав про доктора, який лiкував його у дитинствi.

5. До його обличчя близько пiднесли розпечене залiзо. – Йому снилося, що «шоффери» [21 - «Шофферами», тобто «нагрiвачами», називалися банди грабiжникiв у Вандеi, якi застосовували згаданий у текстi метод тортур (прим. авт.).] вдерлися до його будинку i змушують мешканцiв вiддати iм грошi, опускаючи ноги жертв у розжарене вугiлля. Тодi з’явилася герцогиня Абранте, секретарем якоi вiн був увi снi.

8. Йому на чоло крапнули водою. – Вiн в Італii, упрiвае зi спеки i п’е бiле вино з Орвiето.

9. йому в обличчя свiтять свiчкою крiзь аркуш червоного паперу. – Йому сниться спека, а тодi вiн знову переживае шторм, у який колись потрапив, перетинаючи Ла-Манш.

Д’Ервi де Сен-Денi (d’Ervey, 1867, 268 i далi, 376 i далi), Weygandt (1893) та iншi також повiдомляють про спроби експериментального викликання снiв.

Чимало авторiв вiдзначають «дивовижну готовнiсть снiв сплiтати раптовi враження з чуттевого свiту у власну картину, яка видаеться послiдовно органiзованою катастрофою» (Hildebrandt, 1875). «У юностi, – розповiдае той самий автор, – я послуговувався будильником, щоб прокидатися о певнiй годинi, чого вимагала тодi моя робота. Мабуть сотнi разiв дзвiнок цього приладу завершував тривале й цiлiсне сновидiння, нiби спрямоване до логiчно визначеноi неминучоi кульмiнацii».

Я ще матиму нагоду навести три з цих «снiв з будильником» з iншого приводу.

Фолкельт (Volkelt, стор. 68 ф.) розповiдае: «Одному композиторовi снилося, що вiн проводить шкiльний курс i намагаеться щось пояснити своiм учням. Тодi обертаеться до одного з хлопчикiв i питае: “Ти все зрозумiв?”, на що той вигукуе, як на живiт: “O ja!” [О так!]. Вiн починае сварити учня за крик, аж тут весь клас репетуе: “Orja!”, а тодi: “Eurjo!” i, нарештi: “Feuerjo!”. На цьому вигуку вiн прокинувся, розбуджений реальними криками “Feuerjo!” [22 - «Feuerjo!» (букв. «пожежа» давньонiмецькою) гукають на сполох (на кшталт «Пробi!»). Слова ж orja та eurjo – безсенсовнi уламки цього вигуку (прим. пер.).] на вулицi».

Адольф Гарнье (у «Трактатi про властивостi душi», 1865; за Радештоком) розповiдае про те, як Наполеона розбудив вибух бомби, коли вiн спав у своiй каретi. Імператоровi снилося, що вiн знову форсуе Тальяменто пiд австрiйським гарматним обстрiлом, i, нарештi, вiн прокинувся з криком: «Ми розгромленi!»

Широковiдомим зробився сон Морi (1878, 161). Вiн лежав хворий у своiй кiмнатi, поруч з ним сидiла його мати. Дiя сну вiдбувалася нiбито у Добу Терору. Ставши свiдком низки страхiтливих страт, вiн сам опинився перед Революцiйним трибуналом, у якому побачив Робесп’ера, Марата, Фук’е-Тенвiля й решту одiозних героiв того трагiчного перiоду. Його допитали з приводу кiлькох справ, якi його пам’ять не зберегла по пробудженнi, i засудили до страти. Навколо карного мiсця зiбралася величезна юрма. Вiн пiднявся на ешафот i кат опустив його голову до колоди; припасував; нiж гiльйотини впав; вiн вiдчув, як голова вiддiлилася вiд тiла i прокинувся нажаханий. Виявилося, що пiдголiв’я лiжка впало i дошка надавила йому на шийнi хребцi саме там, де вразило б шию лезо гiльйотини.

Цей сон став пiдставою для цiкавоi дискусii мiж Льо Лореном i Еггером у «Ревю фiлософiк» щодо того, як i чи мiг сновидець вмiстити таке велике наповнення у вкрай короткий перiод мiж початком дii подразника i моментом пробудження.

Такi приклади створюють враження, що з усiх джерел снiв роль об’ективних зовнiшнiх збудникiв е пiдтвердженою найпереконливiше. Принаймнi, так мае здаватися невтаемниченим. Якщо запитати не знайому зi спецiальною лiтературою освiчену особу, як виникають сни, вона ймовiрно вiдповiсть, посилаючись на особистий досвiд, що дозволяе пояснити сон об’ективним збудником, який бувае виявлено пiсля пробудження. Наукове дослiдження, однак, не може зупинитися на цьому, знаходячи пiдстави для подальших запитань у тiй обставинi, що чуттевий збудник не вiдтворюеться у снi у своiй справжнiй формi, а замiнюеться iншим образом, певним чином з ним пов’язаним. Але зв’язок мiж збудником i результатом його дii увi снi становить, за словами Морi, «une affinitе quelconque, mais qui n’est pas unique et exclusive» [23 - …«деяку подiбнiсть, що не е, однак, унiкальною i винятковою» (фр.).] (стор. 72).

Повернiмося у цьому контекстi до трьох снiв з будильником Гiльдебрандта – вони порушують питання, чому той самий збудник викликав три такi рiзнi сни i чому саме цi, а не будь-якi iншi.

(1875, стор. 37 i далi): «Отож менi снилося, що якогось весняного ранку я прогулювався зеленими луками i так дiстався сусiднього села, де побачив групи селян, якi – у святковому одязi, з молитовниками пiд пахвою – стягалися до церкви. Авжеж! Сьогоднi недiля, i незабаром почнеться ранкова вiдправа. Я вирiшив вiдвiдати ii; але спершу, оскiльки я угрiвся вiд ходи, я пiшов на церковний цвинтар, щоб охолонути. Доки я читав епiтафii на надгробках, долинув передзвiн з дзвiницi, на якiй я враз побачив маленький дзвiн, що мав сповiщати про початок вiдправи. Якусь мить вiн висiв нерухомо, а тодi почав гойдатися, i раптом задзвонив настiльки ясно i пронизливо, що мiй сон перервався. Дзвонив же, насправдi, будильник».

«Ось друга композицiя. Погожий зимовий день, вулицi вкритi глибоким снiгом. Я зголосився взяти участь у прогулянцi саньми, але мусив тривалий час чекати, доки почув, що сани вже перед дверима. Вiдтак, починаються приготування – розгортаеться хутряний килим, прилаштовуеться мiшок для зiгрiвання нiг. Нарештi я вмощуюсь на своему мiсцi. Проте сани ще стоять на мiсцi. І аж згодом натягненi поводи дають наказ коням рушати. І вони рушають так рiзко, що дзвiночок на хомутi одразу заходиться знайомою мелодiею – його дзеленчання вмить розривае павутиння мого сну. І знову цей звук виявляеться лише пронизливим сигналом будильника».

«Також третiй приклад! Я бачу посудомийницю, яка йде переходом уздовж бенкетноi зали, несучи стос iз кiлькох дюжин тарiлок. Менi здаеться, що гора порцеляни ризикуе вивалитися iй з рук. “Зважайте! – вигукую я – Ви можете не втримати весь цей посуд”. На що, звiсно, отримую передбачувану вiдповiдь: вона звична до цiеi роботи, тощо. Я, тим часом, стривожено стежу за розвитком подiй. Далi, як я застерiгав, вона перечiпляеться об порiг, крихкий посуд вивалюеться жiнцi з рук i з брязкотом розлiтаеться по пiдлозi сотнями скалок i уламкiв. Однак брязкiт не вщухае, а, навпаки, посилюеться, перетворюючись на гучне дзеленькання, i я, прокинувшись, усвiдомлюю, що то будильник».

На питання, чому розум помилково трактуе об’ективнi зовнiшнi подразники, практично однакову вiдповiдь дають Штрюмпель i Вундт: сигнали вiд чуттевих збудникiв досягають мозку пiд час сну, в умовах, сприятливих для формування iлюзii. Чуттевi враження правильно сприймаються й iнтерпретуються – тобто включаються у групу спогадiв, до якоi вони належать вiдповiдно до всього нашого попереднього досвiду тiльки за умови, що цi враження достатньо сильнi, чiткi й тривалi i якщо ми маемо достатньо часу на iхне оцiнювання. Якщо цi умови не забезпеченi, ми хибно сприймаемо об’ект, що е джерелом вражень, i на цьому грунтi виникае iлюзiя. «Прогулюючись широким полем i не маючи змоги чiтко розгледiти вiддалений об’ект, хтось може спершу побачити в ньому коня. Наближаючись, можливо, подумае, що то корова лежить, аж доки остаточно з’ясуеться, що там влаштувалась на землi група людей». Враження, отриманi вiд зовнiшнiх збудникiв пiд час сну, е так само невизначеними, i з них розум формуе iлюзii, оскiльки враження викликають з пам’ятi бiльше чи менше число образiв i саме через них набувають своеi психiчноi цiнностi. Зi скiлькох груп спогадiв повстане вiдповiдний образ i яка з можливих асоцiацiй спрацюе – це теж, за теорiею Штрюмпеля, невизначена обставина, яка обумовлюеться примхами душевного стану.

Тут ми опиняемося перед вибором. Ми можемо визнати неможливiсть простежити подальшi закономiрностi формування снiв i, вiдповiдно, вiдкинути запитання, чи тлумачення iлюзii, викликаноi чуттевим збудником, не пiдпадае пiд дiю iнших умов. З iншого боку, ми можемо припустити, що об’ективнi зовнiшнi збудники вiдiграють у виникненнi снiв лише скромну роль, а вибiр конкретних образiв з пам’ятi визначають iншi фактори. Так, розглядаючи експериментально викликанi сни Морi, якi я саме з цих мiркувань так детально процитував, помiчаемо, що експериментальний аспект пояснюе тiльки один з елементiв сновидiння, а решта образного наповнення виявляеться надто незалежною i надто деталiзованою, щоб ii пояснити самою потребою узгодження зi збудником, штучно впровадженим у рамках експерименту. Справдi, теорiя iлюзii i сила дii об’ективних збудникiв починае втрачати свою переконливiсть, коли зважуемо, наскiльки своерiдну й вiддалену iнтерпретацiю набувають цi збудники у снах. Зокрема Б. М. Сiмон (Simon, 1888) переповiдае сон, у якому вiн бачив постатi велетнiв, що сидiли за столом, i ясно чув страхiтливе ляскання iхнiх щелеп при жуваннi. Прокинувшись, вiн почув тупiт коней, що скакали повз його вiкна. Якщо конячий тупiт мiг викликати у його пам’ятi асоцiацii з «Мандрами Гулiвера» (перебування персонажа серед велетнiв Бробдiнгнегу i серед шляхетних гуiгнгнмiв), то чи не сприяли виникненню настiльки незвичайноi системи образiв також iншi мотиви? [24 - Поява увi снi постатей велетнiв дозволяе припускати, що сон залучае сцени з дитинства сновидця. Наведене тлумачення, яке вказуе на спогади сновидця про «Мандри Гулiвера», е прикладом того, що iнтерпретатор сну не повинен давати волю власнiй уявi i нехтувати асоцiацiями сновидця (прим. авт.).]



2. Внутрiшнi (суб’ективнi) збудники

Попри всi заперечення, слiд визнати, що роль об’ективних чуттевих збудникiв у виникненнi снiв е безперечною, i якщо – з огляду на iхню природу i частоту – дiя цих стимулiв може видаватися недостатньою для пояснення всiх снiв, належить шукати iншi джерела снiв, що спрацьовують у подiбний спосiб. Я не знаю, кому найперше спало на думку взяти до уваги не тiльки зовнiшнi чуттевi збудники, але також внутрiшне (суб’ективне) збудження в органах чуття; але в усiх сучасних розвiдках з етiологii снiв цей аспект обговорюеться. «Істотну роль вiдiграють, на мое переконання, – стверджуе Вундт (1874, Wundt, стор. 363) – у виникненнi iлюзiй суб’ективнi зоровi i слуховi вiдчуття, якi ми, у притомному станi, сприймаемо як свiтловi плями у мить затемнення нашого поля зору, як дзвiн або шум у вухах тощо. Зокрема йдеться про суб’ективне збудження сiткiвки. Воно пояснюе цiкаву тенденцiю снiв приносити перед нашi очi велику кiлькiсть подiбних об’ектiв. Ми бачимо перед собою незлiченних птахiв, метеликiв, рибок, барвистi перлини, квiти й ще чимало такого. Тут свiтловi цятки на тлi темного поля зору прибирають химерноi форми i, вiдповiдно до iхньоi кiлькостi, втiлюються у снах у виглядi численних об’ектiв, якi, завдяки рухомiй природi самих збудникiв, також рухаються. У цьому, напевне, полягае виразна схильнiсть снiв до розмаiтих форм тварин, багатство форм яких легко пристосовуеться до особливоi форми суб’ективних свiтлових образiв».

Перевага суб’ективних чуттевих збуджень як джерела образiв сну полягае у iхнiй незалежностi вiд випадковоi зовнiшньоi ситуацii. Вони, так би мовити, завжди напохватi. Але пiдтвердити iхню участь у формуваннi снiв складно або навiть неможливо, на вiдмiну вiд об’ективних чуттевих збудникiв, що iх дозволяе виявити спостереження й експеримент. Основним свiдченням на користь ролi суб’ективних чуттевих збуджень е так званi гiпнагогiчнi [25 - Гiпнагогiчнi явища (психол.) – такi, що виникають у напiвснi, у мить засинання (прим. пер.).] галюцинацii – оптичнi феномени, описанi Йоганном Петером Мюллером як «фантастичнi привиддя». Цi живi й мiнливi розмаiтi образи, доволi регулярно виникають у багатьох людей у мить засинання i можуть зберiгатися якийсь час навiть перед розплющеними очима. Морi, який належав до таких людей, детально дослiдив цi оптичнi явища i стверджуе iхнiй зв’язок, чи, радше, iхню iдентичнiсть з образами зi снiв (так само, як, до речi, й сам Й. П. Мюллер). За Морi, для виникнення цього феномену потрiбна певна ментальна пасивнiсть, послаблення уваги (стор. 59 i далi). Однак, маючи схильнiсть до гiпнагогiчних галюцинацiй, вам достатньо однiеi секунди такоi летаргii, щоб iх побачити, пiсля чого ви можете прокинутися, i зорова гра може повторитися кiлька разiв до повного засинання. Морi встановив, що прокидаючись через не надто тривалий промiжок часу, вiн нерiдко мiг пригадати зi снiв тi самi образи, якi мав як гiпнагогичнi галюцинацii перед засинанням (стор. 134). Так було у випадку, коли Морi надзвичайно настирливо ввижалися в перiод засинання численнi гротескнi постатi з викривленими обличчями i химерними зачiсками, i якi пригадалися йому також пiсля пробудження як постатi зi сну. Іншим разом, коли вiн дотримувався дiети i через те страждав вiд голоду, Морi мав гiпнагогiчне видiння руки з виделкою, яка набирала iжу з тарiлки. Увi снi вiн опинився за накритим столом i чув, як iдцi орудують своiми виделками. Іншим разом, коли Морi засинав, маючи подразнення i запалення очей, у нього виникли гiпногогiчнi галюцинацii мiкроскопiчних знакiв, якi вiн заледве мiг розпiзнати; прокинувшись за годину, вiн пригадав сон, у якому бачив розгорнуту книжку з дуже дрiбним текстом, який, попри труднощi, вiн мусив читати.

Крiм зорових, можуть виникати також слуховi гiпнагогiчнi галюцинацii слiв, iмен тощо, повторюючись згодом увi снi – подiбно до того, як увертюра нiби анонсуе лейтмотиви оперного твору.

Сучаснiший дослiдник гiпнагогiчних галюцинацiй Джордж Трамбелл Ледд (G. Trumbull Ladd, 1892) iде тим шляхом, що Й. Мюллер i А. Морi. Тренуваннями вiд домiгся здатностi – не розплющуючи очей – прокидатися за 2–5 хвилин пiсля поступового занурення у сон i, таким чином, мав можливiсть порiвнювати сигнали з сiткiвки на мить засинання з утриманими у пам’ятi образами зi сну. Вiн запевняе, що виявляв щоразу тiсний зв’язок мiж ними, оскiльки свiтловi цятки й лiнii, створюванi сигналами з сiткiвки, нiби накреслювали контурну схему образiв, якi розум творив у подальших снах. Наприклад, сну, у якому вiн ясно бачив перед собою i читав друкований текст, передувала поява свiтлових цяток з сiткiвки, розташованих на кшталт паралельних лiнiй. За власними словами дослiдника, чiтко видрукована сторiнка, яку вiн читав увi снi, розмилася в об’ект, який у сприйняттi пробудженоi свiдомостi видавався неясним фрагментом друкованоi сторiнки, побаченим крiзь овальний отвiр в аркушi з вiдстанi, яка не дозволяла розiбрати щось, крiм окремих лiтер. Не вiдкидаючи важливоi ролi центральноi нервовоi системи, Ледд стверджуе, що вiзуальнi сни заледве можуть виникати без участi матерiалу, наданого внутрiшнiм збудженням сiткiвки. Зокрема – сни, що виникають незабаром пiсля засинання у темнiй кiмнатi; тим часом як пiд ранок, ближче до пробудження, коли у кiмнатi свiтлiшае, джерелом снiв стають об’ективнi свiтловi стимули. Розмаiтий i мiнливий характер внутрiшнiх збуджень сiткiвки точно вiдповiдае природi мiнливих рухомих образiв, якi виникають у наших снах. Хто зважае на важливiсть спостережень Ледда, не зможе недооцiнити роль суб’ективних стимулiв як джерела снiв, оскiльки зоровi образи становлять основний компонент наших снiв. Внесок iнших чуттiв, за винятком слуху, е менш iстотним i непостiйним.



3. Внутрiшнi (органiчнi) подразники

Оскiльки на разi ми шукаемо джерела сновидiнь всерединi органiзму, варто пам’ятати, що майже всi нашi внутрiшнi органи, якi у станi здоров’я заледве нагадують нам про свое iснування, у подразненому станi – зокрема при захворюваннях – стають джерелом найбiльш болiсних вiдчуттiв, якi слiд вважати рiвними за силою зовнiшнiм подразникам. Вiковiчний досвiд з цього приводу вiдбився у твердженнi Штрюмпеля (Str?mpell, 1877, стор. 107): «Душа отримуе увi снi бiльш глибокi й осяжнi тiлеснi вiдчуття, змушена приймати подразники вiд рiзних частин тiла, отримуючи враження про змiни, що вiдбуваються в органiзмi, про якi вона нiчого не знае у пробудженому станi». Ще Аристотель зазначав iмовiрнiсть того, що першi прикмети захворювання можуть виявитись увi снi, завдяки посиленню вражень вiд внутрiшнiх подразникiв, до того як симптоми стануть помiтними у пробудженому станi (див. вище), а медичнi автори, що заперечували пророче значення снiв, не ставили, однак, пiд сумнiв iхню роль як провiсникiв захворювання (див. Simon, 1888, стор. 31, i у багатьох бiльш раннiх авторiв) [26 - Крiм дiагностичноi цiнностi, присвоеноi снам (наприклад, у творах Гiппократа), слiд брати до уваги також iхне терапевтичне значення в античну добу. У Грецii оракулiв, що спецiалiзувалися на снах, регулярно вiдвiдували хворi у пошуках зцiлення. Недужий iшов у храм Аполлона або Асклепiя, виконував там рiзнi церемонii, а тодi, очищений обмиваннями, масажем i курiннями, у станi екзальтацii, вкладався на шкуру принесеноi в жертву тварини. Тодi вiн засинав i увi снi бачив засоби проти своеi хвороби. Вони представлялися йому у своiй природнiй формi або у символах i картинах, якi потiм тлумачили жерцi. Детальнiшу iнформацiю про лiкувальнезастосування снiв у давнiх грекiв див. у Lehmann (1908, 1, 74), Bouchе-Leclercq (1879–1882), Hermann (1858, § 41, 262 ff., and 1882, § 38, 356), B?ttinger (1795, 163 ff.), Lloyd (1877), D?llinger (1857, 130) (прим. авт. у вид. з 1914).].

Прикладiв дiагностичноi цiнностi снiв не бракуе також у сучаснiшiй лiтературi. Так, Ф. Тiсье (Tissiе) повiдомляе, посилаючись на Р. Артiга (Artigues, Essai sur la valeur sеmеiologique du r?ve, 1884) про 43-лiтню жiнку зi, здавалось би, досконалим здоров’ям, яка страждала упродовж кiлькох рокiв на тривожнi сни. Згодом медичний огляд встановив у неi початкову стадiю серцевого захворювання, яке зрештою погiршило стан пацiентки.

Розлади у внутрiшнiх органах, як видаеться, впливають на характер снiв у цiлiй групi випадкiв. На тривожнi сни у пацiентiв з серцевими i легеневими недугами посилаеться так багато авторiв, що я обмежусь тут самим iх перелiком: Radestock [1879, 70], Spitta [1882, 241 f.], Maury [1878, 33 f.], Simon (1888), Tissiе [1898, 60 ff.]. Ф. Тiсье (Tissiе) навiть вважае, що захворювання конкретного органу у специфiчний спосiб вiдбиваеться на характерi i змiстi сну. Сни хворих на серце зазвичай дуже нетривалi i завершуються пробудженням з вiдчуттям жаху; майже завжди у таких снах мiстяться ситуацii смертi за страшних обставин. Легеневим хворим сниться удушення, тiсний натовп, утеча, i вони схильнi до повторення кошмарiв, що експериментально показав Бьорнер (Boerner), викликаючи у себе такi сни тим, що засинав обличчям у подушку або затуляв собi зовнiшнi дихальнi шляхи. Порушення травлення провокують сни, наповнення яких мiстить вiдчуття насолоди й вiдрази. Нарештi, вплив сексуального збудження на характер снiв мае бути всiм вiдомий з особистого досвiду кожноi людини й виступае переконливим аргументом на користь ролi органного фактору у виникненнi снiв.

Крiм того, вивчаючи лiтературу зi сновидiнь, вiдзначаемо, що деякi з авторiв (Maury, Weygandt) зацiкавилися проблемою снiв, аналiзуючи вплив своiх хворобливих станiв на змiст власних снiв.

Попри те, однак, що наведенi факти не пiдлягають сумнiву, iхне значення не е аж надто великим. Сни – це явище, яке спостерiгаемо у здорових людей – iмовiрно, у всiх, iмовiрно, щоночi – тож хвороби не мусять бути однiею з його неодмiнних умов. Нас, зрештою, цiкавить не походження окремих особливих снiв, а можливi джерела виникнення звичайних снiв у нормальних людей.

Разом з тим, нам залишаеться один крок до визначення джерела снiв багатшого за всi, якi ми досi розглядали, – такого, що не пересихае за жодних обставин. Якщо ми встановили, що стимули вiд внутрiшнiх органiв хворого тiла е джерелом снiв, i якщо допустити, що розум у станi сну, вiдволiкшись вiд зовнiшнього свiту, може придiлити бiльше уваги органiзму, то природно припустити, що внутрiшнi органи не мають неодмiнно бути хворими, щоб сигнали iхнього збудження досягали сплячого, ставши образами у снах. Те, що ми у притомному станi доволi нечiтко сприймаемо як ценестезiю [27 - Ценестезiя [Gemeingef?hl], у фiзiологii – загальне вiдчуття власного тiла (прим. пер.).], розсiяну загальну чутливiсть, у яку, на думку медикiв, роблять свiй внесок усi системи й органи, вночi набирае сили, з посиленням впливу окремих компонентiв цього вiдчуття, i стае потужним i осяжним джерелом виникнення образiв у снах. Якщо це так, нам залишаеться лише дослiдити правила, за якими органнi подразники перетворюються на образи снiв.

Ми торкнулися теорii формування снiв, якiй вiддають перевагу найавторитетнiшi медичнi автори. Важкодоступна для пiзнання темрява, «Moi splanchnique» [28 - «внутрiшне Я» (фр.).], за визначенням Тiсье, в якiй лежить ядро нашого ества, i морок, у якому формуються сни, надто добре пасують одне до одного, щоб не бути одне з одним пов’язаними. Ланцюжок мiркувань, який уповажнюе вегетативне органне вiдчуття на снотворчу роль, приваблюе лiкарiв також можливiстю об’еднати етiологiю снiв i душевних захворювань, з огляду на подiбнiсть у виявленнi одних i других, адже вiдомо, що порушенням ценестезii та сигналiв вiд внутрiшнiх органiв надаеться iстотне значення у розвитку психозiв. Тому не дивно, що теорiю соматичного походження снiв незалежно обстоюють численнi автори.

На багатьох авторiв вирiшальний вплив справили мiркування фiлософа Шопенгауера вiд 1851 року (Schopenhauer, 1862, 1, стор. 249 i далi). Картина свiту складаеться у нас завдяки тому, що наш iнтелект, сприймаючи зовнiшнi враження, перетворюе iх на форми часу, простору та причинностi. Подразники з внутрiшнiх органiв, сигнали симпатичноi нервовоi системи упродовж дня, щонайбiльше неусвiдомлено, впливають на наш гумор. Уночi ж, натомiсть, коли деннi враження не заглушують тi, що надходять зсередини, ми здатнi дослухатися до цих останнiх – точнiсiнько, як уночi ми здатнi почути дзюрчання джерельця, що вдень його заглушуе гамiр. Але як iнтелект мае реагувати на цi стимули? Вiн поширюе на них свою специфiчну функцiю, перетворюе подразники у просторово-часовi образи, якi пiдлягають принципам причинностi, i таким чином народжуються сни. Шернер (Scherner, 1861) i пiсля нього Фолкельт (Volkelt, 1875) намагалися проникнути у тiснiшi зв’язки мiж тiлесними подразниками й образами снiв, але до оцiнки таких спроб ми вiзьмемося у роздiлi про теорii снiв.

У своему надзвичайно послiдовному дослiдженнi психiатр А. Краус (Krauss, 1859) простежив спiльне походження снiв, марення i маячних iдей вiд единого елемента, органiчно обумовленого вiдчуття. Навряд чи знайдеться частина органiзму, яка не могла б стати вихiдною точкою сну або маячнi. Органiчно обумовленi вiдчуття «можна роздiлити на два класи: перший включае загальне самопочуття (ценестезiю), другий – специфiчнi вiдчуття, притаманнi основним вегетативним системам органiзму, якi ми роздiлили на п’ять груп: а) м’язова, б) дихальна, в) шлункова, г) статева i д) периферiйна».

Процес формування образiв сновидiння на основi тiлесних стимулiв Краус змальовуе так: пробуджене вiдчуття асоцiюеться з близьким уявленням з досвiду i з’еднуеться з вiдповiдним образом, щодо чого, однак, свiдомiсть поводиться iнакше, нiж зазвичай – вона не зважае на вiдчуття, а звертаеться саме до супутнього образу, через що, власне, справжне становище правильно зрозумiти не випадае (стор. 11 i далi). Краус знаходить спецiальний термiн на означення цього процесу – транссубстантивацiя [Transsubstantiation] вiдчуттiв в образах снiв (стор. 24).

Вплив органiчних стимулiв на формування снiв сьогоднi визнаеться майже повсюдно, проте механiзми цього впливу пояснюють дуже по-рiзному i часто – доволi плутано. Спроба iнтерпретувати сни, спираючись на теорiю тiлесних вiдчуттiв, наштовхуеться на проблему – як вiднайти органiчнi подразники, що викликали тi чи iншi образи; i якщо не приймати правила, запропонованi Шернером, ми опиняемося у незручному становищi, коли на органiчний подразник як джерело сновидiння не вказуе нiчого, крiм змiсту цього сну.

Є, однак, певна згода щодо iнтерпретацii певних форм снiв з доволi подiбним змiстом, описаних як «типовi», оскiльки вони повторюються у багатьох людей. Це добре вiдомi сни, у яких люди падають з висоти, втрачають зуби, лiтають i соромляться свого оголеного тiла чи неправильного одягу. Останнiй сюжет пов’язують з тим, що сновидець випадково скинув з себе ковдру i оголив частину тiла. Сон про випадiння зубiв пояснюють «роздратуванням зубiв», яке не означае неодмiнно хворобливий стан зубiв. Вiдчуття польоту увi снi, за Штрюмпелем, виникае з поеднання сигналiв вiд дихальних коливань часток легень з пригнiченням чутливостi шкiри грудноi клiтки. Саме остання обставина опосередковуе уявлення про ширяння у повiтрi. Сон про падiння пов’язують з вiдкиданням руки чи випрямленням зiгнутоi у колiнi ноги увi снi, коли шкiра менш чутлива до тиску – так перемiна положення кiнцiвок знову посилюе вiдчуття тиску на шкiру i втiлюеться в образах сну як падiння (Str?mpell, стор. 118). Слабкiсть таких пояснень, хоч би якими правдоподiбними вони видавалися, полягае в тому, що вони – без додаткових пiдстав – можуть допускати сприйняття чи несприйняття тiеi чи iншоi групи органiчних вiдчуттiв, доки не складеться сума обставин, яка дозволить пояснити сновиддя. Згодом ми ще матимемо нагоду повернутися до типових снiв та iхнього походження.

Б. М. Сiмон (Simon, 1888, стор. 34 i далi), порiвнюючи серii подiбних снiв, зробив спробу визначити правила впливу органних подразникiв на характер снiв. Вiн стверджуе, що пiд час сну, коли апарат, який зазвичай бере участь у виявленнi почуттiв, збуджуеться пiд дiею якоiсь сторонньоi причини, у спосiб, аналогiчний дii почуття, увi снi виникають образи, що узгоджуються з вiдповiдним почуттям.

За iншим правилом (там же, стор. 35), якщо орган пiд час сну перебувае у станi активностi, збудження або порушення, у змiстi сну виникнуть елементи, пов’язанi з функцiею, яку забезпечуе даний орган.

Мурлi Волд (Mourly Vold, 1896) [29 - Йон Мурлi Волд – норвезький фiлософ другоi половини ХІХ ст. (прим. пер.).] заповзявся експериментально довести тiлесний вплив на формування снiв у однiй вузькiй дiлянцi. Вiн застосував перемiну положення кiнцiвок увi снi й послiдовно порiвнював рiзнi положення зi снами, що вiдтак виникали. Вiн отримав такi результати:

1. Положення кiнцiвок увi снi приблизно вiдповiдае такому у реальностi. Так, нам сниться, що нашi кiнцiвки у статичному станi, коли так е в дiйсностi.

2. Якщо нам сниться, що ми рухаемо кiнцiвкою, одна з позицiй у виконаннi цього руху неодмiнно вiдповiдатиме реальному розташуванню кiнцiвки.

3. Положення кiнцiвки сплячого може вiдобразитися у його снi, як положення кiнцiвки iншоi особи.

4. Може також снитися перешкоджання даному руховi.

5. Кiнцiвка у вiдповiднiй позицii може з’явитися у снi у виглядi тварини або чудовиська, з певною аналогiею мiж ними.

6. Положення кiнцiвок може стимулювати увi снi думки, що асоцiюються з цiею кiнцiвкою. Наприклад, коли перебираемо пальцями руки, нам сняться цифри.

Виходячи з таких результатiв, я доходжу висновку, що теорiя тiлесного збудження теж нездатна вичерпно пояснити брак визначеностi у виборi образiв, що виникають у снах [30 - Згаданий автор вiдтодi зiбрав у двох томах матерiали своiх експериментiв (з 1910 i 1912 рокiв), на якi ми посилатимемося в iнших роздiлах (прим. авт. у вид. з 1914).].



4. Суто психiчнi подразники

Коли ми розглядали зв’язки образiв сну з активним життям i походження наповнення снiв, ми дiзналися, що найдавнiшi й сучаснi дослiдники цього явища сходяться в тому, що людям сниться те, що вони роблять вдень, i те, що цiкавить iх у бадьорому станi. Це перенесення у сни iнтересiв притомного життя не тiльки вiдображае психiчний зв’язок мiж обома станами, але також не дозволяе нам недооцiнювати це джерело сну, яке – у поеднаннi з дiею згадуваних вище подразникiв – дозволить уточнити походження всiх образiв у снах. Проте нам вiдомi також заперечення такого твердження, а саме, що сни звiльняють нас вiд денних турбот, а елементи реального життя приходять у нашi сни тiльки тодi, коли вже втратили актуальнiсть. Таким чином, посуваючись у тлумаченнi снiв, ми не можемо визначити загальнi правила, не послуговуючись на кожному кроцi висловами на кшталт «частiше», «зазвичай», «у бiльшостi випадкiв» i ухиляемося вiд оцiнки виняткiв.

Якби денних iнтересiв укупi з внутрiшнiми i зовнiшнiми подразниками було достатньо для вичерпного пояснення етiологii снiв, ми були б у змозi вичерпно змалювати походження всiх елементiв сну; загадка джерел його виникнення була б розв’язана, i нам залишалось би тiльки визначити пропорцiйну роль психiчних i соматичних подразникiв в окремих снах. Насправдi, хоч би хто намагався досi зробити таке вичерпне пояснення, мусив визнати, що походження певноi – зазвичай, дуже iстотноi – частини сновидiння не надаеться до пояснення. Деннi турботи як психiчне джерело снiв, мабуть, не вiдiграють такоi ролi, якоi слiд би вiд них очiкувати, виходячи з тверджень, що людина не припиняе своеi дiяльностi увi снi.

Іншi джерела психiчного сну невiдомi. Таким чином, в усiй лiтературi з виникнення снiв – за винятком робiт Шернера (Scherner), про якi трохи згодом – утворилася велика прогалина у питаннi з походження найбiльш характерного матерiалу ментальних образiв сну. У цiй делiкатнiй ситуацii бiльшiсть авторiв схильнi применшувати роль у наповненнi снiв психологiчного компоненту, який так складно осягнути. Щоправда, вони подiляють усi сни на похiднi вiд нервовоi стимуляцii й асоцiативнi, з яких останнi лише вiдтворюють джерело [31 - Пiд «джерелом» тут напевне слiд розумiти саме реальний досвiд (прим. пер.).] (Wundt, 1874, стор. 657 i далi), однак самi не можуть позбутися сумнiвiв, чи бодай який-небудь сон «виникае без впливу тiлесних подразникiв» (Volkelt, 1875, стор. 127). Складно виявляеться навiть охарактеризувати асоцiативнi сни як такi: «У разi суто асоцiативного сну не може бути й мови про таке мiцне ядро [32 - Тобто таке, що виникало б у разi соматичноi стимуляцii (прим. пер.).]. Елементи дуже слабко згруповуються навколо центрального образу. Уявлення, якi у будь-якому снi живуть незалежно вiд розуму чи здорового глузду, тут уже не стримуються навiть дiею тiлесних чи ментальних стимулiв, а, полишенi на волю власного руху, хаотично чергуються i перемiшуються». (Volkelt, там же, стор. 118.) Вундт так само схильний применшувати значення психiчного фактора у виникненнi снiв (Wundt, 1874, стор. 656–657), наполягаючи на тому, що «образи сновидiнь незаслужено вважають чистими галюцинацiями. Ймовiрно, бiльшiсть зi снiв е, насправдi, iлюзiями, що виникають з м’яких душевних вражень, якi полишають нас увi снi». Вiганд, приймаючи таку саму точку зору, iще узагальнюе ii (Weygandt, 1893, стор. 17). Вiн стверджуе, що для всiх снiв «першопричиною е сенсорнi стимули, до яких лише згодом приеднуються репродуктивнi асоцiацii». Іще далi в обмеженнi ролi психiчних джерел iде Тiсье (Tissiе, 1898, стор. 183): «Les R?ves d’Origine Absolument psychique n’existent pas», i в iншому мiсцi (там же, стор. 6.): «Les pensеes de nos r?ves nous viennent du dehors» [33 - «Снiв цiлковито психiчного походження не iснуе»; «Думки наших снiв приходять до нас iззовнi» (фр.).].

Тi автори, – i серед них впливовий фiлософ Вундт, – якi тримаються компромiсного погляду на проблему, не оминають вiдзначити, що у бiльшостi снiв соматичнi подразники i психiчнi стимули (невiдомi або упiзнанi деннi турботи) дiють сукупно.

Ми переконаемося згодом, що загадку виникнення снiв дозволяе розв’язати вiднайдення непередбаченого психiчного джерела. На разi ж, не дивуймося завищенню ролi стимулiв, не пов’язаних з розумовою дiяльнiстю. Рiч не тiльки у тому, що iх легко знайти i навiть пiдтвердити експериментом; але це також узгоджуеться з соматичною концепцiею виникнення снiв, найбiльше поширеною сьогоднi у психiатрii. Хоча домiнування мозку над органiзмом доведено достатньо переконливо, будь-якi натяки на незалежнiсть психiчного життя вiд органiчних змiн або на стихiйнiсть його проявiв лякають психiатрiв так, нiби йдеться про неминуче повернення у часи натурфiлософii i метафiзичного розумiння природи душi. Пiдозрiливiсть психiатрiв поставила психiку пiд суворий нагляд, який забороняе будь-яке свавiлля ii iмпульсiв. Таке ставлення показуе лише брак довiри до причинних зв’язкiв мiж тiлесним i психiчним. Навiть там, де дослiдження розкривае психiчну першопричину явища, ретельнiше вивчення знайде глибше його корiння в органiчному життi. Але, якщо сучасний рiвень знань iще не дае нам можливостi зазирнути за ментальне, немае потреби його заперечувати.




Г. Чому ми забуваемо сни по пробудженнi


Стало приказкою те, як вранцi сон «тане». Звiсно, запам’ятати його можливо, бо своi сни ми знаемо лише з пам’ятi по пробудженнi. Але дуже часто ми маемо вiдчуття фрагментарностi й неповноти спогаду про сон, наповнення якого, насправдi, було бiльшим. Крiм того, цей спогад – можливо, яскравий вранцi – зникае впродовж, скорочуючись до незначних уривкiв. Часто ми також, знаючи, що мали якийсь сон, не пам’ятаемо, про що вiн був; i ми настiльки звикли до схильностi забувати сни, що нам не видаеться абсурдним те, що людина вранцi не знае нi що саме iй снилося, нi навiть – чи снилося щось узагалi. З iншого боку, трапляеться, що сни надзвичайно чiпко тримаються у пам’ятi. Я аналiзував сни своiх пацiентiв, якi вони бачили двадцять п’ять i бiльше рокiв тому, i можу пригадати певний свiй сон, якому щонайменше тридцять сiм рокiв, а вiн досi не втратив свiжостi. Це доволi дивно i спочатку видаеться незрозумiлим.

Забуття снiв найдосконалiше описав Штрюмпель (Str?mpell, 1877, стор. 79 i далi). Це, безперечно, складне явище, оскiльки автор виводить його не з однiеi, а з цiлоi низки причин.

Перш за все, причини, з яких ми забуваемо подii реального життя, поширюються також на сни. Ми схильнi забувати незлiченну кiлькiсть вiдчуттiв i вражень, якi виявилися заслабкими i не викликали достатнього збудження душi. Те саме трапляеться з багатьма образами зi снiв – ми iх забуваемо, бо вони були занадто слабкими, тодi як сильнi образи з того самого сну залишаються у пам’ятi. Зрозумiло, проте, що фактор iнтенсивностi як такий не е вирiшальним у збереженнi образiв сну; i Штрюмпель (Str?mpell, 1887, стор. 82), i низка iнших авторiв (напр., Calkins, 1893, стор. 312) визнають, що нерiдко ми швидко забуваемо образи, якi – ми знаемо – були дуже яскравими, водночас утримуючи в пам’ятi нечiткi, тьмянi елементи. Крiм того, у реальному життi ми скорiше забуваемо одноразовi враження i лiпше запам’ятовуемо те, що повторюеться неодноразово, а бiльшiсть снiв становлять унiкальний досвiд [34 - Перiодично повторюванi сни спостерiгаються рiдко. Цiкава колекцiя таких снiв представлена у Шабаньйо (Chabaneix, 1897, стор. 212 i далi) (прим. авт.).], i ця обставина теж сприяе нашiй схильностi забувати сни. Та набагато важливiшою е третя причина. Щоб вiдчуття, iдеi, думки стали прийнятними для запам’ятовування, вони не повиннi виступати iзольовано, а мають включати однорiднi групи та логiчнi ланцюжки. Якщо слова невеличкого вiршика роздiлити i перемiшати, такий текст важко буде запам’ятати. «Упорядкованi i розташованi у належному порядку слова допомагають одне одному, складаючись у загальний ясний сенс, який тривалий час зберiгаеться у пам’ятi. Нонсенс ми насилу i рiдко утримуемо в пам’ятi так само, як плутанину i безлад» (Str?mpell, 1877, стор. 83). Снам же, у бiльшостi випадкiв, бракуе ясного сенсу i послiдовностi. Композицii снiв бракуе характеристик, що сприяли б iх запам’ятовуванню, вони зазвичай розпадаються скоро по пробудженнi i забуваються. Радешток (Radestock, 1879, стор. 168), проте, зауважуе, що ми найкраще утримуемо в пам’ятi найхимернiшi сни, що не зовсiм узгоджуеться з наведеним вище твердженням.

Іще дiевiше, на думку Штрюмпеля, сприяють забуттю снiв iншi фактори, що випливають iз спiввiдношення мiж снами й повсякденним життям. Наша слабка пам’ять на сни, очевидно, е проявом ранiше згадуваноi схильностi (майже) всiх снiв вiдтворювати не цiлiснi факти реального життя, а тiльки окремi подробицi, зазвичай вiдiрванi вiд психiчного контексту, приналежного iм у притомному станi. Таким чином, композицii снiв не знаходять собi мiсця серед психiчних послiдовностей, якi наповнюють нашу свiдомiсть. Немае нiчого, що нагадало б нам про них. «Таким чином, образи снiв нiби зависають над грунтом нашого психiчного життя i плавають у психiчному просторi, як хмарки у небi, що iх розсiюе повiв вiтерця». (Str?mpell, 1877, стор. 87). Крiм того, щойно по пробудженнi реальний свiт заволодiвае нашими чуттями так рiзко, що тiльки лiченi образи снiв здатнi протистояти його силi. Вони вiдступають перед враженнями нового дня, подiбно до того, як сяйво зiрок мерхне проти сонячного свiтла.

Нарештi, не слiд забувати, що бiльшiсть людей взагалi мало цiкавляться своiми снами. А хто, як, наприклад, вчений-дослiдник, зосереджуеться на пригадуваннi своiх снiв, той з часом знатиме бiльшу iх кiлькiсть, нiж зазвичай – отже, запам’ятовуе своi сни простiше i частiше.

Двi iншi причини, з яких ми забуваемо своi сни, на додачу до наведених Штрюмпелем, називае Бонателлi [35 - Маеться на увазi iталiйський фiлософ-iдеалiст ХІХ ст. Франческо Бонателлi, дiд iншого знаного фiлософа, Бернардiно Варiско (прим. пер.).] (Bonatelli, 1880, за Benini, 1898, стор. 155–156): 1) змiна рiвня ценестезii пiд час сну i пiд час неспання не сприяе взаемодii двох станiв; 2) вiдмiннiсть упорядкування матерiалу уявлень у снах перешкоджае вiдтворенню iхнiх уявлень у бадьорому станi.

З огляду на всi причини, з яких ми забуваемо сни, зазначае той-таки Штрюмпель, видаеться навiть дивним, що так багато снiв утримуються у пам’ятi. Подальшi зусилля авторiв, спрямованi на визначення правил, за якими сни запам’ятовуються, теж приводять до загадкових i нез’ясовних обставин. Деякi особливостi пам’ятi про сни вiдзначенi у сучаснiй лiтературi. Наприклад, забутий скоро по пробудженнi сон може знову пригадатися впродовж дня, якщо про його, здавалось би, забуте наповнення нагадае якесь випадкове враження (Radestock, 1879; Tissiе, 1898).

Взагалi ж, за критичноi оцiнки, пам’ять про сни наражаеться на сумнiви, якi пiдважують ii значення. Якщо значну частину наповнення снiв ми забуваемо, то не можемо бути впевненими, що збережена у пам’ятi частина не спотворена.

Сумнiви щодо точностi вiдтворення снiв пам’яттю висловлюе Штрюмпель (Str?mpell, 1877, стор. 119): «Дуже просто може статися, що свiдомiсть притомного стану мимоволi iстотно виправить пам’ять про сон: ми уявлятимемо, що нам снилося те, чого насправдi не було увi снi».

П. В. Йессен особливо наголошуе (Jessen, 1855, стор. 547): «У вивченнi й iнтерпретацii послiдовних i логiчних снiв слiд завжди зважати на ту зазвичай нехтувану, а однак важливу обставину, що, пригадуючи такi сни, ми – несвiдомо й мимоволi – заповнюемо прогалини й доповнюемо змiст. Рiдко бувае, а, може, й нiколи не трапляеться сон настiльки ж послiдовний i цiлiсний, наскiльки видаеться таким його вiдтворення у пам’ятi. Навiть найпереконанiшi правдолюби навряд чи здатнi переповiсти незвичний сон без жодних доповнень i прикрашання: прагнення людського розуму бачити цiлiсну картину настiльки сильне, що мимоволi виправляе будь-якi непослiдовностi, що порушують цiлiснiсть сну».

Майже перекладом наведеного твердження Йессена видаються незалежнi мiкування В. Еггера (Egger, 1895, стор. 41): «…L’observation des r?ves a ses difficultеs spеciales et le seul moyen d’еviter tout erreur en pareille mati?re est de confier au papier sans le moindre retard ce que l’on vient d’еprouver et de remarquer; sinon, l’oubli vient vite ou total ou partiel; l’oubli total est sans gravitе; mais l’oubli partiel est perfide; car si l’on se met ensuite ? raconter ce que l’on n’a pas oubliе, on est exposе ? complеter par imagination les fragments incohеrents et disjoints fournis par la mеmoire… on deviant artiste ? son insu, et le rеcit pеriodiquement rеpеtе s’impose ? la crеance de son auteur, qui, de bonne foi, le prеsente comme un fait authentique, d?ment еtabli selon les bonnes mеthodes…» [36 - «Спостереження за снами мае своi особливi труднощi, i единий спосiб уникнути помилки у таких питаннях – це якнайшвидше довiрити паперу щойно пережите й помiчене; iнакше дуже скоро забудемо – повнiстю або частково. Не так страшно – якщо повнiстю, але часткова втрата пiдступнiша, бо тодi, переповiдаючи збереженi у пам’ятi непослiдовнi й незв’язанi фрагменти, ми схильнi доповнювати iх з уяви… Ми несвiдомо стаемо художниками слова, а перiодично повторювана розповiдь схиляе автора вiрити, що вiн подае справжнiй факт, встановлений належним чином i за всiма правилами» (фр.).].

Так само К. Шпiтта (Spitta, 1882, стор. 338), здаеться, вважае, що саме намагаючись вiдтворити сон, ми вносимо порядок у сукупнiсть не пов’язаних мiж собою елементiв сновидiння – «з мiшанини роблячи послiдовнiсть, спiвставлення, запроваджуемо процес логiчного зв’язування, якого бракуе у снi».

Перевiрити точнiсть пам’ятi можна тiльки об’ективним контролем, але його неможливо застосувати до снiв, бо вони становлять особистий досвiд, единим знанням про який залишаються власнi спогади. У такому разi, наскiльки вартiсною вважати нашу пам’ять про сни?




Д. Особливi психологiчнi характеристики снiв


У науковому дослiдженнi снiв ми виходимо з припущення, що сон е результатом дiяльностi нашого розуму. Проте наповнення сну постае перед нами як щось чужорiдне, i ми настiльки мало усвiдомлюемо себе творцями власних снiв, що кажемо: «Менi приснилося» замiсть: «Я снив/ла». З чого походить наша вiдчуженiсть вiд наших снiв? Наше обговорення джерел снiв виключае обумовленiсть цього почуття наповненням снiв, оскiльки реальне життя i сни здебiльшого мiстять спiльний матерiал. Вiдтак виникае питання, чи не змiни у психiчних процесах пiд час сну створюють згадане враження, а отже, нам варто розглянути психологiчнi характеристики снiв.

Нiхто не пiдкреслив так рiзко iстотну рiзницю мiж снами i притомною свiдомiстю i не зробив з цього такi далекосяжнi своi висновки, як Густав Теодор Фехнер в одному з роздiлiв своiх «Елементiв психофiзики». (G. T. Fechner, 1889, том 2, стор. 520–521). На його думку, «нi просте пригнiчення свiдомого психiчного життя нижче базового порогу», нi вiдвернення уваги вiд впливiв зовнiшнього свiту не е достатнiм для пояснення психологiчних особливостей життя увi снi у порiвняннi з реальним життям. Навпаки, вiн припускае, що мiсце дii у снах е вiдмiнним вiд того, де розгортаеться притомне життя. «Якби мiсце здiйснення психофiзичноi активностi увi снi i поза сном було тим самим, сон, на мiй погляд, виступав би продовженням реального життя тiльки на бiльш низькому рiвнi iдеацii [37 - Ідеацiя (псих.) – творення понять i уявлень i довiльне оперування ними. В оригiналi автор вживае прозорiше нiмецьке слово Vorstellungsleben, букв. «життя уявлень» (прим. пер.).] й неминуче мiстив би той самий матерiал i прибирав би подiбнi форми. Одначе, так не е».

Не зовсiм ясно, що Фехнер розумiе пiд мiсцем здiйснення психофiзичноi активностi i нiхто, наскiльки менi вiдомо, не пiшов шляхом, на який вiн натякае у цьому зауваженнi. Ймовiрно, нам варто вiдкинути анатомiчну iнтерпретацiю у сенсi фiзiологiчноi локалiзацii у мозку чи посилання на гiстологiчнi шари мозковоi кори. Але, можливо, наведена думка виявиться плiдною, якщо вона вказуе на психiчний апарат, утворений декiлькома послiдовно розташованими iнстанцiями.

Іншi автори задовольнялися видiленням окремих психологiчних особливостей снiв, виходячи з яких намагалися зробити далекосяжнi узагальнення.

Правильно зазначають, що одна з головних характеристик життя сну виявляеться вже у станi засинання i може вважатися вступом до сну. За Шлейермахером (Schleiermacher, 1862, стор. 351), характерною особливiстю притомного стану е те, що процес мислення здiйснюеться у поняттях, а не в образах. У снах мислення вiдбуваеться перш за все у картинах, i можна простежити, як з наближенням сну, пропорцiйно притлумленню вольовоi дiяльностi, всi думки переходять до класу образiв. Неможливiсть вольового оперування уявленнями роботи, яку ми сприймаемо як свiдому, i, зазвичай, пов’язаний з цим станом наплив образiв – ось двi постiйнi особливостi сну, якi психологiчний аналiз змушуе нас визнати типовими характеристиками цього стану. Як ми вже знаемо, згаданi образи – гiпнагогiчнi галюцинацii – за змiстом iдентичнi картинам снiв [38 - Зiльберер (Silberer, 1909) надав гарнi приклади того, як у станi напiвсну навiть абстрактнi думки перетворюються на пластичнi образи, що мають виражати те саме значення. Я матиму нагоду далi повернутися до цього вiдкриття в iншому контекстi (прим. авт. у вид. з 1911 р).].

Увi снi мислення здiйснюеться здебiльшого у вiзуальних картинах, але не винятково. Сни включають також слуховi образи й, меншою мiрою, враження iнших чуттiв. Чимало думок виникае у снi у виглядi фраз (можливо, залишкiв словесноi дiяльностi) або уявлень, так само, як у активному життi. Характернi суто для снiв тiльки елементи iхнього вмiсту, що поводяться як зображення, тобто подiбнiшi до чуттевих спостережень, нiж до iнтелектуальних iдей. Вiдкидаючи закиди психiатрiв стосовно природи галюцинацiй, можна погодитися з твердженням експертiв, що сни галюцинують, що вони замiнюють думки на галюцинацii. У цьому розумiннi немае жодноi рiзницi мiж зоровими й слуховими з’явищами: вiдзначалося, що пам’ять про почуту мелодiю пiсля засинання перетворюеться увi снi на галюцинацiю тiеi самоi мелодii; тим часом, якщо людина, у процесi, прокидаеться i знову засинае, так, що два стани змiнюються неодноразово, первiсна галюцинацiя поступаеться слабшому i якiсно вiдмiнному образу.

Перетворення iдеi на галюцинацiю – не едине, що вiдрiзняе мислення сну вiд притомного мислення. Сни створюють з образiв ситуацiю, представляючи ii як справжню; за висловом Шпiтти, сни надають iдеi драматичноi форми (Spitta, 1882, 145). Характеристика цього аспекту життя у снах не буде повною, якщо не зауважимо, що пiд час сну (як правило; оскiльки трапляються винятки, якi потребують окремого дослiдження) ми не мiркуемо, а досвiдчуемо, тому цiлковито вiримо у такi галюцинацii. Тiльки по пробудженнi виникае критичне ставлення i усвiдомлення того, що ми не досвiдчили, а лише думали у своерiднiй формi, iнакше – снили. Саме ця характеристика вiдрiзняе справжнi сни вiд мрiй, якi ми нiколи не плутаемо з реальнiстю.

Ось як Бурдах пiдсумовуе досi розглянутi нами характеристики життя у снах (Burdach, 1838, 502 i далi): «До ключових особливостей снiв належить такi: а) [увi снi] суб’ективна дiяльнiсть нашоi душi виступае як об’ективна, оскiльки нашi чуття сприймають плiд нашоi уяви так, нiби вiн е чуттевим враженням… б) сон кладе край самоправностi. Певноi пасивностi вистачае для того, щоб заснути… Виникнення образiв увi снi уможливлюеться ослабленням самоправностi».

Йдеться про спробу пояснити, чому розум приймае на вiру галюцинацii снiв, що може вiдбутися тiльки за умови припинення його самостiйноi дiяльностi. Штюмпель (Str?mpell, 1877) стверджуе, що розум поводиться правильно i вiдповiдно до своiх механiзмiв. Елементи снiв аж нiяк не простi примари, а справжнi й реальнi переживання душi – такi, якими вони виникають у притомному станi за посередництва органiв чуття (там же, стор. 34). У притомному станi душа формуе уявлення у словесних образах i думках, а увi снi – у справжнiх чуттевих картинах (там же, стор. 35). Крiм того, увi снi присутне просторове сприйняття, оскiльки вiдчуття й образи перемiщуються у зовнiшне середовище (там же, стор. 36). Тому також мусимо визнати, що увi снi душа перебувае у тiй самiй позицii щодо своiх образiв i сприйняття, що й пiсля пробудження (там же, стор. 43). Помилка, якоi вона у цьому допускаеться, пов’язана лише з браком у станi сну критерiiв, якi дозволили б розрiзняти надходження вiдчуттiв ззовнi чи зсередини. У снах ми не маемо змоги пiддавати iх образи перевiрцi, яка справдила б iхню об’ективну реальнiсть. Душа увi снi також нехтуе вiдмiннiстю мiж образами, що довiльно чергуються i тими, у чергуваннi яких довiльностi немае: вона не в станi застосувати закон причинностi до змiсту снiв (там же, стор. 50–51). Коротко кажучи, ii вiдвернення вiд зовнiшнього свiту е, водночас, причиною ii вiри у суб’ективний свiт снiв.

Дельбьоф (Delboeuf, 1885, стор. 84) приходить до такого самого висновку через низку iнших психологiчних аргументiв. Ми довiряемо образам снiв, тому що увi снi, вiдiрванi вiд зовнiшнього свiту, ми не маемо iнших вражень для порiвняння. Але ми вiримо у реальнiсть наших галюцинацiй не тому, що у нашому снi ми позбавленi нагоди перевiряти iхню справжнiсть. Сон може симулювати для нас можливiсть випробування: ми торкаемося побаченоi увi снi троянди, а наш сон тривае. На думку Дельбьофа, е тiльки один дiевий критерiй розрiзнення сну й реальностi, суто емпiричний факт, а саме – пробудження. Я переконуюся, що все вiд митi засинання до митi пробудження було iлюзорним, коли усвiдомлюю, що прокинувся роздягнений у своему лiжку. Пiд час сну я вiрив у справжнiсть образiв через звичний i завжди неослабний спосiб сприйняття зовнiшнього свiту, якому я протиставляю свое «Я» [39 - Гаффнер (Haffner, 1887, стор. 243) намагаеться, подiбно до Дельбьофа, пояснити функцiонування розуму у станi сну перемiнами, що iх неминуче мають викликати у дiяльностi нормального психiчного апарату ненормальнi умови такого стану. Однак Гаффнер дещо iнакше змальовуе цi умови. На його думку, першою ознакою сновиддя е його незалежнiсть вiд простору i часу, тобто образи снiв вiльнi вiд позицii, яку посiдае сам сновидець у просторовому i часовому порядку подiй. Друга iстотна риса сну випливае з того, що галюцинацii, фантазii та уявнi комбiнацii переплутанi з зовнiшнiм сприйняттям. «Оскiльки всi вищi сили душi – зокрема творення загальних понять, суджень i висновкiв, з одного боку, i вiльне самовизначення, з iншого боку, – пов’язанi з чуттевими образами i завжди мають пiдгрунтя з таких образiв, цi сили також беруть участь у безладi образiв сну. Ми говоримо, що вони “беруть участь”, оскiльки наша здатнiсть судження i сила волi як такi пiд час сну не занепадають. Наша дiяльнiсть так само осмислена i вiльна, як у бадьорому станi. Навiть у снах людина не порушуе закони мислення як такi – не вважае вiдмiннi речi подiбними тощо. Також людина увi снi бажае для себе тiльки те, що iй уявляеться хорошим (sub ratione boni). Але людський дух, в оманi сну, плутаеться у застосуваннi законiв мислення i волi. Тому у снах ми допускаемося найтяжчих протирiч, попри те, що доходимо проникливих суджень i послiдовних висновкiв i схиляемося до найбiльш доброчесних рiшень. Брак орiентацii обумовлюе полiт нашоi уяви у снах, i брак критичного мiркування й спiлкування з iншими стае основним джерелом безмежноi екстравагантностi наших суджень, наших надiй i бажань у снах» (там же, стор. 18). (Прим. авт.).].

Оскiльки вiдверненню вiд зовнiшнього свiту надаеться вирiшальна роль у визначеннi головних характеристик снiв, тут варто навести кiлька давнiх тонких спостережень Бурдаха, якi висвiтлюють вiдносини сплячоi душi з зовнiшнiм свiтом i застерiгають нас вiд переоцiнки наведених вище мiркувань. «Сон можливий, – твердить Бурдах, – за умови, що чуттевi подразники не тривожать душу… але не стiльки завдяки вiдсутностi таких подразникiв у станi сну, скiльки через вiдсутнiсть iнтересу до них [40 - Пор. з «Dеsintеr?t», який Кляпаред (Clapar?de, 1905) вважае елементом механiзму засинання (прим. авт.).]; деякi чуттевi враження навiть потрiбнi для заспокоення душi – так мiрошник спить лише тодi, коли вiн чуе стукiт свого млина, а хто почуваеться безпечно тiльки з запаленим нiчником, не може спати у мороцi» (Burdach, 1838, 482).

«Душа iзолюе себе увi снi вiд зовнiшнього свiту i вiдступае з зовнiшньоi периферii… вглиб… Однак зв’язок [iз зовнiшнiм свiтом] не перериваеться цiлковито; якби ми не вiдчували i не чули нiчого, ми взагалi не змогли б прокинутися. Бiльш того, збереження чуттiв увi снi можна довести тим, що пробудження iнодi досягаеться не iнтенсивнiстю подразника, а психологiчним контекстом – випадкове слово не розбудить сплячого, але вiн прокидаеться, коли його називають на iм’я… Отже, душа увi снi якiсно розрiзняе вiдчуття… З цiеi причини брак чуттевого подразника може пробудити того, хто пов’язуе з цим подразником щось важливе: так людина прокидаетеся вiд того, що згасае нiчник, а мiрошник – вiд того, що зупинився млин – вiд припинення дii подразника, який вiн сприймав своiми органами чуття, але який був йому байдужий, ба, навiть задовольняв його i тому не тривожив увi снi» (там же, стор. 485–486.).

Навiть якщо знехтуемо цими – доволi як на те переконливими – запереченнями, ми змушенi будемо визнати, що розглянутi нами досi характеристики снiв, якi пов’язують з вiдстороненням вiд зовнiшнього свiту, не в змозi повнiстю пояснити особливостi цього явища. Інакше було б можливо перевести галюцинацii снiв назад, в iдеi, ситуацii в снах переформулювати у думки i так розв’язати проблему тлумачення снiв. І саме так, зрештою, ми вчиняемо, вiдтворюючи сон з пам’ятi, по пробудженнi, однак, попри частковий успiх такого зворотного перекладу, сон незмiнно зберiгае свою таемницю.

Усi автори сходяться на тому, що у снах вiдбуваються також iншi, глибшi перетворення матерiалу з реального життя. Зокрема, Штрюмпель вказуе на одне з таких перетворень (Str?mpell, 1877, стор. 27–28): «З припиненням чуттевого сприйняття i нормальноi життевоi свiдомостi душа втрачае грунт, у якому корiняться ii почуття, бажання, iнтереси i дii. Психiчнi стани – почуття, iнтереси, цiннiснi оцiнки, – у притомному станi приналежнi до тих чи тих образiв з пам’ятi, [увi снi] теж зазнають… пригнiчення, в результатi якого втрачаеться iхнiй зв’язок з вiдповiдними образами; картини предметiв, людей, мiсць, подiй i вчинкiв з реального життя вiдтворюються у великiй кiлькостi, але жодна з них не мiстить свого психiчного значення. Вони вiдiрванi вiд нього i пропливають в уявi як iм заманеться…».

Вiдiрванiсть образiв сну вiд iхньоi психологiчноi цiнностi, своеi чергою викликана вiдверненням вiд зовнiшнього свiту, на думку Штрюмпеля, здебiльшого й вiдповiдальна за вiдчуття химерностi, з яким сни асоцiюються у нашiй пам’ятi, на вiдмiну вiд спогадiв про факти реального життя.

Ми бачили, що занурення у сон одразу викликае припинення певного аспекту розумовоi дiяльностi, а саме – здатностi вольового скерування процесу мислення. Таким чином, ми наближаемося до очевидного припущення, що стан сну може розповсюджуватися на всi функцii розумовоi дiяльностi. Однi з них геть призупиняються; але постае питання, чи решта з них здiйснюються безперешкодно i чи можливе iх нормальне здiйснення за таких обставин. А далi виникае iмовiрнiсть пояснення особливостей снiв зниженням ефективностi психiчноi дiяльностi у станi сну – саме таке судження випливае з вражень, яке сни справляють на нашу притомну свiдомiсть. Наповнення снiв непослiдовне, воно включае кричущi суперечностi, приймае неможливе, нехтуючи знаннями, яким притомна свiдомiсть надае ваги, показуе нам нашу етичну i моральну тупiсть. Той, хто у реальному життi поводився б як увi снi, вважався б божевiльним; хто у реальному життi мiркував би у такий спосiб i говорив такi речi, як увi снi, справляв би враження дезорiентованоi або недоумкуватоi особи. У такому разi, е всi пiдстави стверджувати, що психiчна активнiсть увi снi е дуже низькою, а вищi розумовi функцii призупиненi чи, принаймнi, iстотно пригнiченi.

Автори надзвичай одностайнi (окремi винятки ми розглянемо в iншому мiсцi) у висловленнi таких суджень про сон, що ведуть безпосередньо до конкретноi теорii чи пояснення сновидiнь. З цiеi нагоди, вiд загальних мiркувань перейдiмо до конкретних висловлень рiзних авторiв – фiлософiв i лiкарiв – щодо психологiчних характеристик сну.

За словами Лемуана (Lemoine, 1855), непослiдовнiсть образiв е единою iстотною характеристикою снiв.

З ним погоджуеться Морi (Maury, 1878, стор. 163): «Il n’y a pas de r?ves absolument raisonnables et qui ne contiennent quelque incohеrence, quelque anachronisme, quelque absurditе» [41 - «Не бувае цiлком розумних снiв, якi не мiстять жодних невiдповiдностей, анахронiзмiв, жодного абсурду» (фр.).].

Шпiтта (Spitta, 1882, стор. 193) посилаеться на твердження Гегеля, що сни позбавленi об’ективноi змiстовоi цiлiсностi.

Дюга пише (Dugas, 1897a, стор. 417): «Le r?ve c’est l’anarchie psychique affective et mentale, c’est le jeu des fonctions livrеes ? elles m?mes et s’exer?ant sans contr?le et sans but; dans le r?ve l’esprit est un automate spirituel» [42 - «Сон – це емоцiйна i розумова психiчна анархiя, це гра полишених на самих себе функцiй, якi здiйснюються безконтрольно i безцiльно; увi снi дух е духовним автоматом» (фр.).].

Навiть Фолькельт, не вважаючи психiчну дiяльнiсть у станi сну безглуздою, визнае наявну увi снi «незв’язанiсть, недоладнiсть i сплутанiсть уявлень, якi у притомнiй свiдомостi скрiплюються логiчноi силою центрального “Я”» (Volkelt, 1875, стор. 14).

Навряд чи хто гострiше за Цицерона висловився щодо абсурдностi поеднань, якi виникають у снi («De divinatione», II, lxxi, 146): «Nihil tam praepostere, tam incondite, tam monstruose cogitari potest, quod non possimus somniare» [43 - «Немае нiчого настiльки безглуздого, настiльки недоладного, настiльки потворного, що не могло б нам наснитися» (лат.).].

«Це подiбно до того, якби психiчна дiяльнiсть перемiстилася з мозку рацiональноi особи у голову дурня», – говорить про сон Фехнер (Fechner (1889, том 2, стор. 522).

Радешток (Radestock, 1879, 145): «Насправдi, у цiй схибленiй дiяльностi неможливо визначити якiсь чiткi закони. Пiсля зняття суворого полiцiйного нагляду рацiональноi волi i уваги над ходом мислення, сон створюе калейдоскопiчний вир божевiльноi плутанини».

Гiльдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 45): «Якi дивовижнi стрибки дозволяе собi людина увi снi, наприклад, у своiх умовиводах! З якою неупередженiстю перевертае з нiг на голову найгрунтовнiшi емпiричнi принципи! Якi смiховиннi протирiччя ладна терпiти у законах природи i суспiльства, аж доки стане, як кажуть, не до жартiв i апогей безглуздя викличе пробудження! Ми впевнено вираховуемо, що тричi три дорiвнюе двадцяти; нас не дивуе, що собака декламуе поезiю, що небiжчик сам простуе до своеi могили, що кам’яна брила плавае у водi; ми вирушаемо з серйозною мiсiею до Бернбурзького герцогства чи до князiвства Лiхтенштейн, щоб iнспектувати iхнiй флот, або записуемося волонтерами у вiйсько Карла XII напередоднi Полтавськоi битви».

Бiнц (Binz, 1878, 33), маючи на увазi теорiю снiв, що випливае з цих вражень: «З десяти снiв, щонайменше дев’ять абсурднi за змiстом. Ми об’еднуемо людей i речi, якi не мають мiж собою нiчого спiльного. Наступноi митi, як у калейдоскопi, вiдбуваеться чергове перегрупування – можливо, iще безглуздiше, нiж попередне. І така мiнлива гра не цiлковито сплячого мозку тривае, аж доки не прокидаемося i ляскаемо себе по лобi, питаючи себе, чи ми ще здатнi рацiонально мислити».

Морi (Maury, 1878, стор. 50) знаходить паралель спiввiдношенням образiв сну з думками притомного стану, яка видасться промовистою лiкарям: «La production de ces images que chez l’homme еveillе fait le plus souvent na?tre la volontе, correspond, pour l’intelligence, ? ce que sont pour la motilitе certains mouvements que nous offre la chorеe et les affections paralytiques…» [44 - «Виробленню цих образiв у розумовiй сферi – якi у притомноi людини виникають здебiльшого за участю волi – у сферi моторики вiдповiдають певнi рухи, що виникають у хворих на хорею чи паралiч» (фр.).]. Далi вiн розглядае сни, як «toute une sеrie de dеgradations de la facultе pensante et raisonnante» [45 - «цiлу серiю втрат у здатностi мислення й мiркування» (фр.).] (там же, стор. 27).

Навряд чи е потреба наводити висловлювання авторiв, якi повторюють тезу Морi для окремих вищих розумових функцiй.

Згiдно з твердженням Штрюмпеля, у снах – навiть якщо абсурднiсть iхнього наповнення не е наочною – бракуе логiки, що спиралась би на принципи обумовленостi й спiввiдносностi (Str?mpell, 1877, стор. 26). За словами Шпiтти (1882, стор. 148), iдеi, що виникають увi снi, як здаеться, геть випадають з законiв причинностi. Радешток (Radestock, 1879, стор. 153–154) та низка iнших авторiв наголошують на властивiй снам слабкостi у судженнях i висновках. За Йодлем (Jodl, 1896, стор. 123) сни позбавленi критичностi й корекцii уявлень вiдповiдно до загального наповнення свiдомостi. Той же автор стверджуе: «У снах реалiзуються всi види свiдомоi дiяльностi – але у неповнiй, загальмованiй, взаемно iзольованiй формi». Суперечностi, в якi вступають увi снi нашi знання з реального життя, Штрiкер (а з ним багато iнших авторiв) пояснюе тим, що увi снi забуваються факти або втрачаються логiчнi зв’язки мiж поняттями (Stricker, 1879, стор. 98) тощо…

Автори, що в цiлому висловлюють таку неприхильну думку щодо психiчних функцiй увi снi, визнають, однак, що певний залишок розумовоi дiяльностi увi снi зберiгаеться. Зокрема, чiтко про це заявляе Вундт (Wundt), чие вчення зажило авторитету серед багатьох дослiдникiв проблем сну. Вiдтак, виникае питання, якою е природа тих залишкiв нормальноi розумовоi активностi у снах? Загальновизнаним зараз вважаеться, що вiдтворювальна здатнiсть, пам’ять, страждае увi снi меншою мiрою i, як видаеться, набувае певноi переваги у порiвняннi з виявленням цiеi функцii у бадьорому станi (див. вище, Б), хоча деякi абсурдностi снiв мають пояснюватися саме типовими для сну забуттями. За словами Шпiтти, сон не впливае на виявлення вдачi [Gem?tsleben], i саме воно скеровуе сни. Пiд «вдачею» [Gem?t] вiн розумiе «сталу сукупнiсть почуттiв, яка становить внутрiшню суб’ективну сутнiсть людини» (Spitta, 1882, стор. 84 i далi).

За Шольцом (Scholz, 1887, стор. 37), розумова дiяльнiсть у снах виявляе себе в «алегорiйнiй реiнтерпретацii», якiй вона пiддае матерiал. Зiбек теж вбачае у снах «здатнiсть додатковоi iнтерпретацii» (Siebeck, 1877, стор. 11), яку розум застосовуе до всього, що ми сприймаемо i вiдчуваемо. Особливi труднощi виникають щодо оцiнки найвищоi психiчноi функцii, тобто свiдомостi. Оскiльки те, що ми знаемо про сон, приходить до нас тiльки через свiдомiсть, не може бути жодного сумнiву щодо ii збереження увi снi; але Шпiтта (Spitta, 1882, стор. 84-5) стверджуе, що свiдомiсть увi снi не включае самосвiдомостi. Дельбьоф визнае (Delboeuf, 1885, стор. 19), що вiн не розумiе природи такоi вiдмiнностi.

Асоцiативнi закони, за якими згруповуються iдеi, також дiють у снах, ба, у снах iхня сила виявляеться виразнiше. Штрюмпель (Str?mpell, 1877, стор. 70): «Перебiг сну вiдбуваеться, мабуть, винятково за законами голих iдей або органiчних подразникiв, що супроводжують такi iдеi; тобто поза впливом осмислення, естетичного смаку чи моральноi оцiнки».

Автори, чиi погляди я тут вiдтворюю, змальовують процес продукування снiв у такий спосiб: увi снi сума чуттевих подразникiв, що надходять зi згадуваних нами джерел, перш за все пробуджуе у душi групу iдей у виглядi галюцинацiй (або, за Вундтом, iлюзiй – позаяк вони походять вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх подразникiв). Вони зв’язуються мiж собою вiдповiдно до вiдомих асоцiативних законiв i, за тими самими законами, викликають нову серiю iдей (радше, образiв). Далi весь матерiал обробляеться настiльки, наскiльки це дозволяють залишки активностi органiзацiйних i мислених функцiй розуму (див. Wundt, 1874, стор. 658 i Weygandt, 1893). Незрозумiлим залишаеться, щоправда, якi мотиви визначають збудження тiеi чи iншоi вервечки асоцiацiй образами, якi надходять не ззовнi.

Утiм, неодноразово зазначався особливий характер асоцiацiй, що зв’язують мiж собою iдеi сну, i iхня вiдмiннiсть вiд тих, що починають дiяти по пробудженнi. Так, Фолькельт стверджуе (Volkelt, 1875, стор. 15): «У снах уявлення грають у квача, хапаючись за випадковi подiбностi i ледь помiтнi зв’язки. Усi сни сповненi цих недбалих, випадкових поеднань». Морi надае найбiльшоi ваги цiй асоцiативнiй особливостi, яка дозволяе йому аналогii з певними психiчними розладами. Вiн визначае двi основнi риси маячнi [dеlire]: «1) une action spontanеe et comme automatique de l’esprit; 2) une association vicieuse et irrеguli?re des idеes» [46 - «1) спонтанна i нiби автоматична дiя розуму; 2) хибне i непослiдовне об’еднання iдей» (фр.).]. (Maury, 1878, стор. 126). Вiн надае два чудових приклади власних снiв, у яких лише подiбнiсть слiв пов’язуе образи. Йому снилося паломництво (pеlerivage) до Єрусалима чи Мекки. По низцi пригод вiн потрапляе до хiмiка Пелетье (Pelletier), пiсля розмови з яким той вручае йому цинкову лопату (pelle), яка у подальшiй частинi сну перетворюеться на дивовижний меч (там же, стор. 137). В iншому снi, вiн iшов шляхом i читав кiлометровi позначки. Дiставшись бакалiйноi крамницi, вiн став на великi ваги, i бакалiйник зважував його за допомогою кiлограмових гирь. Потiм бакалiйник сказав йому: «Ви не у Парижi, а на островi Жiлоло[47 - Так вимовлялося французькою; точнiше було б «Жайлоло» – давня назва острова Галмагера (прим. пер.).]». Потiм у цьому таки снi вiн бачив квiтку лобелii, а також генерала Лопеса, про смерть якого прочитав незадовго перед тим, i, нарештi, прокинувся, граючи у лотерею. (Там само.) [48 - Дещо згодом ми навчимося розумiти сенс таких снiв, зi спiвзвучними складами й алiтерацiями (прим. авт.).]

Ми, безперечно, готовi почути з iншого боку контраргументи проти зневаги до рiвня психiчних функцiй пiд час сну, хоча такi заперечення видаються непростою справою. Втiм, один з «огудникiв» сновидiнь зазначае (Spitta, 1882, стор. 118), що тi самi психологiчнi закони, якi переважають у притомному станi, керують також сном; iнший (Dugas) обмовлюеться, що «le r?ve n’est pas dеraison ni m?me irraison pure» [49 - «Сон не е безглуздям i не цiлковито суперечить здоровому глузду» (фр.).]; але iхнi запевнення небагато важать, якщо автори не намагаються примирити таку оцiнку зi змальованими ними ж таки психiчною анархiею i розпадом усiх розумових функцiй увi снi. Схоже, однак, на деяких авторiв зiйшло осяяння i вони допускають можливiсть того, що безумство сну не позбавлене методу i можливо навiть е симуляцiею, як у випадку данського принца, якого – з його волi – вважали за безумця. Цi автори напевне уникали судити за зовнiшнiм виглядом, або ж сни запропонували iм вiдмiнний зовнiшнiй вигляд.

Так, Генрi Гевлок Еллiс, не бажаючи зупинятися на позiрнiй абсурдностi снiв, визначае iх як «архаiчний свiт великих емоцiй i недосконалих думок» (Havelock Ellis, 1899, стор. 721), дослiдження якого допомогло б нам у вивченнi примiтивних етапiв еволюцii психiчного життя.

Джеймс Сюллi (James Sully, 1893, стор. 362) висловлюе ту ж таки точку зору гострiше i глибше. Його тези заслуговують на тим бiльшу увагу, з огляду, що вiн був переконаний, як, можливо, нiхто з iнших психологiв, у завуальованому сенсi снiв. «Now our dreams are a means of conserving these successive personalities. When asleep we go back to the old ways of looking at things and of feeling about them, to impulses and activities which long ago dominated us» [50 - «Отже, нашi сни е засобом збереження цих послiдовних особистостей. У снах, ми повернемося до старих поглядiв на речi i тогочасних почуттiв щодо них, до поривань i дiяльностi, якi давнiше володiли нами» (англ.).].

Мислитель Дельбьоф стверджуе, щоправда, не наводячи доказiв проти опонентiв такого погляду i тим ставлячи себе у вразливе становище: «Dans le sommeil, hormis la perception, toutes les facultеs de l’esprit, intelligence, imagination, mеmoire, volontе, moralitе, restent intactes dans leur essence; seulement elles s’appliquent ? des objets imaginaires et mobiles. Le songeur est un acteur qui joue ? volontе les fous et les sages, les bourreaux et les victimes, les nains et les gеants, les dеmons et les anges» [51 - «Увi снi всi, крiм сприйняття, розумовi функцii – iнтелект, уява, пам’ять, воля, мораль – залишаються незмiнними за своею суттю; тiльки вони застосовуються до об’ектiв уявних i мiнливих. Сновидець – актор, який на власну волю грае дурнiв i мудрецiв, катiв i жертв, гномiв i велетнiв, демонiв i янголiв» (фр.).] (Delboeuf, 1885, стор. 222).

Найбiльш енергiйним з опонентiв видаеться схильний применшувати психiчну продуктивнiсть увi снi маркiз д’Ерве де Сен-Денi, у жваву полемiку з яким вступив Морi i трактат якого, попри всi своi зусилля, я не спромiгся роздобути [52 - Можливо тому, що маркiз – видатний синолог свого часу – трактат з керування снами «Les r?ves et les moyens de les diriger; observations pratiques» опублiкував анонiмно (прим. пер.).]. Морi пише про нього так (Maury, 1878, стор.19): «M. le Marquis d’Hervey pr?te ? l’intelligence durant le sommeil, toute sa libertе d’action et d’attention et il ne semble faire consister le sommeil que dans l’occlusion des sens, dans leur fermeture au monde extеrieur; en sorte que l’homme qui dort ne se distingue gu?re, selon sa mani?re de voir, de l’homme qui laisse vaguer sa pensеe en se bouchant les sens; toute la diffеrence qui sеpare alors la pensеe ordinaire de celle du dormeur c’est que, chez celui-ci, l’idеe prend une forme visible, objective et ressemble, ? s’y mеprendre, ? la sensation dеterminеe par les objets extеrieurs; le souvenir rev?t l’apparence du fait prеsent». [53 - «Маркiз д’Ерве надiляе розум пiд час сну цiлковитою свободою дiй i уваги, i вiн, здаеться, вважае, що сон полягае лише в обмеженнi чуттiв, у iхньому вiдверненнi вiд зовнiшнього свiту. Таким чином, вiн вважае, що людина, яка спить, не вiдрiзняеться вiд того, хто пускае думки у вiльний полiт i вiдключае чуття. Рiзниця мiж звичайною думкою i думкою сплячого в тому, що у цього останнього вона прибирае видимоi, об’ективноi форми i уподiбнюеться за сприйняттям до зовнiшнiх об’ектiв, а пам’ять прибирае вигляду поточних обставин» (фр.).] До цього Морi додае: «qu’il y a une diffеrence de plus et capitale ? savoir que les facultеs intellectuelles de l’homme endormi n’offrent pas l’еquilibre qu’elles gardent chez l’homme еveillе» [54 - «Є ще одна вiдмiннiсть, визначальна за значенням, а саме та, що розумовi функцii сплячого не забезпечують балансу, який пiдтримуеться у пробудженому станi» (фр.).].

Н. Вашiд (Vaschide, 1911, 146 i далi) дае нам уявлення про книжку д’Ерве i наводить з неi думки про позiрну алогiчнiсть снiв: «L’image du r?ve est la copie de l’idеe. Le principal est l’idеe; la vision n’est qu’accessoire. Ceci еtabli, il faut savoir suivre la marche des idеes, il faut savoir analyser le tissu des r?ves; l’incohеrence devient alors comprеhensible, les conceptions les plus fantasques deviennent des faits simples et parfaitement logiques… Les r?ves les plus bizarres trouvent m?me une explication des plus logiques quand on sait les analyser» [55 - «Образ сну е копiею iдеi. Основною е iдея, видiння е лише доповненням. Коли це встановлено, треба пiзнати, як стежити за перебiгом iдей, навчитись аналiзувати тканину снiв; позiрна непослiдовнiсть робиться тодi зрозумiлою, найхимернiшi конструкцii виявляються простими i цiлком логiчними фактами… Ми здатнi знайти пояснення навiть найменш логiчним снам, знаючи, як аналiзувати iх» (фр.).].

Йоган Штерке (Johan St?rcke, 1913) вказуе, що подiбне пояснення непослiдовностi снiв дае давнiший автор, Вольф Давiдсон (Wolf Davidson, 1799, стор. 136), з чиiми роботами я не був знайомий: «Дивнi стрибки наших iдей увi снi грунтуються на асоцiативних законах, однак iнодi з’еднання вiдбуваеться у темрявi душi i стрибок уяви часто спостерiгаеться там, де його немае».

Дiапазон ставлення до снiв як психiчного продукту у лiтературi надзвичайно широкий – вiд найглибшого презирства, з яким ми вже ознайомилися, через уявлення про наразi ще не розкрите значення цього явища, до завищеноi оцiнки, яка ставить його вище за функцii притомноi свiдомостi. Гiльдебранд, який, як ми знаемо, пiдсумував усi психологiчнi риси снiв у трьох парадоксальних суперечностях, використав два протилежних краi наведеноi цiннiсноi шкали заради отримання третьоi з антиномiй (Hildebrandt (1875, 19 f.), 1875, 19 сл.): «Це контраст мiж посиленням iнтенсивностi психiчного життя – нерiдко, до рiвня вiртуозностi, i, з iншого боку, його занепадом i ослабленням – часто нижче людського рiвня.

Що до першого, то хто ж не пiдтвердить з власного досвiду, що сни у витворах i тканинi свого генiя iнодi сягають таких глибин iнтимностi, вершин розуму, нiжностi почуттiв, ясностi бачення, тонкостi спостереження, гостроти кмiтливостi й дотепностi, яких ми нiколи не посiдаемо постiйно у реальному життi! Сни мiстять чудову поезiю, виразну алегорiю, незрiвнянне почуття гумору, соковиту iронiю. Сни бачать свiт у свiтлi своерiдного iдеалiзму i посилюють враження вiд побаченого глибоким розумiнням сутностi речей. Вони представляють нам земну красу в сяйвi небесноi слави, пiдносять велич гiдностi, нашi повсякденнi страхи показують у формi жахiв, а кумедне перетворюють на неймовiрну комедiю. Інодi, пiсля пробудження, ми, ще сповненi вражень, вiдчуваемо, що реальний свiт нiколи не пропонував нам нiчого подiбного».

Можна запитати себе, чи справдi йдеться про той самий предмет у давнiше наведених презирливих зауваженнях i у цiй безмежнiй хвалi? Чи деякi з авторiв прогавили безглуздi сни, а iншi не помiчають глибоких та витончених? А якщо трапляються сни обох категорiй, задовольняючи обидвi крайнощi в оцiнках, то чи варто марнувати час на пошуки психологiчних характеристик снiв? Може, достатньо ствердити, що увi снi можливо все – вiд найглибшого пригнiчення психiчного життя до такого пiднесення, яке не часто трапляеться у реальному життi? Та хоч би яким зручним було таке розв’язання, воно суперечить сподiванням усiх дослiдникiв сну, що сутнiснi характеристики снiв е унiверсальними, тож iх визначення дозволили б подолати згаданi протирiччя.

Поза сумнiвом, психiчну цiннiсть охочiше приймали i визнавали у попередню iнтелектуальну добу, коли думками людей володiла фiлософiя, а не природничi науки. Висловлювання на зразок Шубертового [56 - Ідеться про нiмецького лiкаря i натуралiста ХІХ ст. Г. Г. фон Шуберта (прим. пер.).] (Schubert, 1814, стор. 20 i далi), що сон е звiльненням духу вiд сили зовнiшньоi природи, звiльненням душi вiд кайданiв чутливостi, i схожих суджень І. Г. Фiхте Молодшого (Fichte, 1864, том 1, стор 143 i далi) [57 - Пор.: Haffner (1887) i Spitta (1882) (прим. авт.).], якi представляють сни як пiднесення психiчного життя на вищий щабель, сьогоднi важко зрозумiти – iх повторюють лише у середовищi мiстикiв i пiетистiв [58 - Блискучий мiстик Дю Прель – один з небагатьох авторiв, кому я хотiв би висловити свое спiвчуття за нехтування у попереднiх виданнях цiеi книги його позицiею – заявляе (Du Prel, 1885, стор. 59), що дверi до метафiзичного свiту, коли йдеться про людей, вiдчиняються не у реальному життя, а увi снi (прим. авт. у вид. з 1914).]. Поширення наукового мислення супроводжувалося реакцiею на розумiння снiв як явища. Медичнi автори особливо схильнi оцiнювати психiчну дiяльнiсть увi снi як тривiальну i маловартiсну, тимчасом як фiлософи i непрофесiйнi дослiдники – психологи-аматори – чиiм внеском у цiй царинi не слiд нехтувати, у милiй згодi з народними вiруваннями, в основному дотримуються високоi думки про психiчну цiннiсть снiв. Той, хто схильний гордувати значенням психiчноi дiяльностi увi снi, ясна рiч, вiддае перевагу тезi про соматичнi джерела стимуляцii снiв; а хто вiрить, що розум увi снi зберiгае бiльшу частину своiх функцiй, звiсно, не мають пiдстав заперечувати надходження iмпульсiв безпосередньо з сонноi свiдомостi.

Серед вищих функцiй, якими може надiлити сни будь-яке тверезе порiвняння, слiд назвати перш за все пам’ять – ми детально розглянули (див. Б) непоодинокi докази на користь цiеi тези. Інша теза про перевагу снiв над реальним життям, часто згадувана давнiми авторами – що сни владнi над вiдстанями у часi й просторi, – легко спростовуеться як безпiдставна. Ця перевага, як зауважуе Гiльдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 20), е iлюзорною; сни вiльнi у часi й просторi у той самий спосiб, що думка у бадьорому станi, i саме тому, що сни е формою мислення. Снам приписувалася iще одна перевага над реальним життям, дотична до перебiгу часу, але в дещо iншому сенсi. Сни, як наведений вище сон Морi про його страту на гiльйотинi (див. В. 1), начебто доводять свою здатнiсть вмiстити величезний обсяг образного матерiалу у дуже короткий промiжок часу – набагато бiльше, нiж наша психiка здатна обробляти у притомному станi. Проти цього висновку висуваються численнi контраргументи. Вiд часу публiкацiй Льо Лоррена (Le Lorrain, 1894) i Еггера (Egger, 1895) «про уявну тривалiсть часу у снах» розпалилася цiкава дискусiя i, видаеться, останне слово з цього глибокого питання iще не сказано [59 - Бiблiографiю та критичну дискусiю з цього питання можна знайти у Tobowolska (1900) (прим. авт. у вид. з 1914).].

Повiдомлення Шабаньйо (Chabaneix, 1897) й наведенi ним численнi приклади безперечно пiдтверджують той факт, що сни можуть продовжувати почату вдень iнтелектуальну роботу й привести ii до результатiв, яких не щастило домогтися вдень, можуть розв’язувати сумнiви й проблеми i ставати джерелом нового натхнення поетiв та композиторiв. Та попри наочнiсть факту, його iнтерпретацiя викликае багато серйозних сумнiвiв з принципових питань [60 - Пор.: критика у Havelock Ellis (1911, стор. 265) (прим. авт. з 1914).].

Нарештi, приписувана снам божественна сила вiщування викликае суперечку, в якiй непереборний скептицизм зiштовхуеться з уперто повторюваними запевненнями у чинностi передбачень. Безперечно правильним буде уникнути заперечень цiеi точки зору, оскiльки невдовзi низка таких випадкiв може знайти пояснення у межах психологiчноi науки.




Е. Етичнi почуття в снах


З мотивiв, якi стануть зрозумiлими пiсля того, як читач вiзьме до уваги моi власнi дослiдження снiв, я вiддiлив вiд проблем психологii сну окреме питання – чи моральнi уподобання й почуття сягають у свiт снiв i, якщо так, то якою мiрою. У цьому питаннi ми, на свiй подив, подибуемо тi ж таки протирiччя у позицiях авторiв, якi спостерiгали з приводу решти розумових функцiй. Деякi впевнено стверджують, що сни моральних вимог не знають, а iншi так само рiшуче заявляють, що моральна природа людини зберiгаеться також у снах.

Звернення до загального досвiду нiчних снiв не залишае сумнiву щодо правильностi першоi тези. Йессен стверджуе (Jessen, 1855, стор. 553): «Ми не тiльки не стаемо кращими i доброчеснiшими увi снi, але навiть навпаки, совiсть теж засинае, i ми вже не знаемо спiвчуття i вчиняемо найсерйознiшi злочини – крадiжки, насильства i вбивства – байдуже i без краплi каяття».

Радешток (Radestock, 1879, стор. 164): «Слiд зазначити, що асоцiативнi зв’язки, об’еднання iдей вiдбуваються у снах без осмислення, не зважаючи на естетичнi смаки й моральнi перестороги; критичнiсть надзвичайно слабка, переважае етична байдужiсть».

Фолькельт (Volkelt, 1875, стор. 23): «У снах, як вiдомо, особлива нестримнiсть вiдзначаеться у сексуальних стосунках. Сновидець сам украй безсоромний i позбавлений моральних пересторiг, а крiм того, вiн спостерiгае iнших, навiть осiб, яких високо шануе, за дiями, асоцiювати з якими у реальному життi вiн не посмiв би iх навiть подумки».

Рiзкий контраст до цих тверджень становлять заяви на кшталт зробленоi Шопенгауером (Schopenhauer, 1862, том 1, стор. 245), що кожен, хто фiгуруе у снi, дiе i висловлюеться вiдповiдно до своеi вдачi. Р. Ф. Фiшер (R. Ph. Fischer, 1850, за Spitta, 1882, стор. 188) стверджував, що суб’ективнi вiдчуття i прагнення, емоцii i пристрастi довiльно виявляються у снах, i що у снах вiдображаються моральнi риси людей.

Гаффнер (Haffner, 1884, стор. 251): «За лiченими винятками… порядна людина буде порядною навiть у снах; вона протистоятиме спокусам, утримаеться вiд ненавистi, заздрощiв, гнiву й iнших вад; а людина грiховна, як правило, побачить у своiх снах картини, якi мала перед очима у притомному станi».

Фр. Шольц (Scholz, 1887, стор. 36): «У снах е iстина, у снах ми пiзнаемо власну сутнiсть, попри будь-яку машкару – вшанувальну чи принизливу… Чесна людина не вчинить ганебного злочину навiть увi снi, або, якщо таке станеться, то вона жахнеться свого вчинку як такого, що суперечить ii природi. Римський iмператор, який стратив одного зi своiх пiдданих, бо тому снилося, як вiн стяв голову кесаревi, виправдовував свое рiшення тим, що маючи такi думки увi снi, той либонь мав подiбнi у реальному життi. Ось чому про недопустимi для нас речi ми, у дуже характерний спосiб, говоримо: «Менi б таке навiть увi снi не привидiлося».

Натомiсть Платон вважае, що кращими е тi, кому тiльки увi снi ввижаеться те, що iншi роблять наяву.

«Розкажи менi своi сни, i я скажу тобi, яка твоя внутрiшня сутнiсть», перефразовуе Pfaff популярну приказку.

Питання моралi увi снi посiдае одне з центральних мiсць у невеликiй брошурi Гiльдебрандта, яку я вже так рясно цитував, оскiльки з усього, що я знайшов в лiтературi, його робота найдосконалiша за формою i найбагатша на iдеi. Гiльдебрандт теж формулюе як закон – що чистiше життя людини, то чистiшi ii сни; що паскуднiше, то бруднiшi сни.

Моральна природа людини зберiгаеться навiть увi снi: «Тим часом як жодна кричуща арифметична помилка, жодне романтичне перекручення законiв природи, жоден найкумеднiший анахронiзм не бентежать нас i не викликають жодноi пiдозри, ми нiколи не перестаемо розрiзняти добро i зло, правду i кривду, чесноти i вади. Хоч би скiльки з того, що супроводжуе нас удень, вiдпало упродовж кiлькох годин сну, категоричний iмператив Канта так невiдступно слiдуе за нами назирцi, що ми не можемо позбутися його навiть у снах… Однак пояснити це може тiльки те, що основи людськоi природи, моральне ество надто сильнi, щоб iх порушив калейдоскопiчний вир сну, якому пiдвладнi уява, iнтелект, пам’ять та iншi властивостi такого класу» (Hildebrandt, 1875, стор 45 i далi).

У подальшому обговореннi питання, у позицiях обох груп авторiв виникли дивнi зрушення та невiдповiдностi. Строго кажучи всi, хто вiрить, що моральнiсть людини припиняе свою дiю у снах, мали б утратити iнтерес до аморальних снiв. Вони б мали заперечувати вiдповiдальнiсть людини за ii сни i вiдкидати спроби вивести з вадливих снiв наявнiсть у особи етичних вад так само, як вони впевнено вiдхиляли б спроби вивести iнтелектуальну неповноцiннiсть особи з абсурдностi ii снiв. Іншi, натомiсть, хто обстоюе поширення у сни «категоричного iмперативу», мали б визнати беззастережну вiдповiдальнiсть особи за аморальнi сни. Нам залишалось би тiльки сподiватися, що у них самих не трапляться у снах якiсь неподобства, що поставлять пiд сумнiв власну моральнiсть цих авторiв.

Однак тепер, здаеться, нiхто не знае про себе напевне, наскiльки вiн добрий чи поганий, i нiхто не може заперечити спогад про власний аморальний сон. В усякому разi, автори з обох груп, попри незгоду в питаннi моральностi у снах, намагаються пояснювати походження аморальних снiв, з чого народжуеться нова розбiжнiсть у поглядах, оскiльки однi шукають вiдповiдь у психiчних функцiях, а iншi – у порушеннях, викликаних соматичними причинами. Вiдтак, на визнаннi особливого психiчного джерела, непереборна логiка фактiв зводить разом прихильникiв i противникiв тези про вiдповiдальнiсть за аморальнi сни.

Зрештою всi, хто обстоюе тезу про збереження моралi у снах, уникають визнання цiлковитоi вiдповiдальностi за своi сни. Так, Гаффнер стверджуе (Haffner, стор. 24): «Ми не несемо вiдповiдальностi за своi сни, оскiльки нашi думки i воля [увi снi] позбавленi единоi основи, на якiй наше життя посiдае правду i реальнiсть… З цiеi причини не може жодне бажання чи дiя у снi бути праведними чи грiховними». Але люди несуть вiдповiдальнiсть за грiховнi сни, веде вiн далi, настiльки, наскiльки непрямо спричиняються до них. Люди зобов’язанi очищати свою душу, особливо перед сном.

Набагато глибший аналiз цiеi сумiшi вiдхилення й визнання вiдповiдальностi за моральне наповнення снiв знаходимо у Гiльдебрандта. Вiн зазначае, що, розглядаючи аморальнi сни, ми маемо зважати на драматизм iхньоi форми, в якiй найскладнiшi процеси мислення втиснутi у короткi часовi промiжки, а також на те, як (навiть вiн це визнае) уявлення змiшуються i втрачають свiй сенс; але, попри те, вiн сумнiваеться, що можливо цiлковито заперечувати вiдповiдальнiсть за грiхи i провини у снах.

(Hildebrandt, 1875, стор. 49): «Коли ми категорично вiдкидаемо яке-небудь несправедливе звинувачення – надто таке, що стосуеться наших намiрiв, ми вдаемося до влучноi приказки: “Менi б таке навiть увi снi не привидiлося”. У такий спосiб ми висловлюемо, з одного боку, свое вiдчуття, що царина снiв найвiддаленiша з усiх, де ми вiдповiдальнi за своi думки, бо там нашi думки настiльки слабо пов’язанi з нашою реальною особистiстю, що заледве можуть вважатися по-справжньому нашими; проте, вiдчуваючи необхiднiсть гостро заперечити наявнiсть таких думок у цiй царинi, ми непрямо визнаемо, що наше виправдання не буде повним, якщо ми не поширимо його аж туди. І я думаю, що так висловлюючись, ми несвiдомо вимовляемо слово правди».

(Там же, стор. 52): «Неможливо уявити собi жодну дiю у снi, первiсний мотив якоi не прийшов би якимось чином з притомноi свiдомостi у виглядi бажання, пристрастi, емоцii». Сон не вигадав його, цей початковий iмпульс – вiн тiльки вiдтворив i переробив його, опрацював у драматичнiй манерi iсторичний матерiал, знайдений всерединi нас; iнсценував слово апостола [Івана]: “Хто ненавидить брата свого, той вбивця”. І тим часом, як, по пробудженнi, ми можемо – свiдомi своеi моральноi сили – посмiятися з вигадливостi розпусного сну, вихiдний матерiал, з якого той сон повстав, приводу для веселощiв нам не дасть. Ми вiдчуваемо себе вiдповiдальними за облуди снiв – не цiлковито, але якоюсь мiрою. Себто, якщо ми застосуемо до цього незаперечнi у своiй iстинностi слова Христа: “З серця виходять лихi думки”, – то навряд чи уникнемо усвiдомлення того, що скоений увi снi грiх тягне за собою певний невизначений мiнiмум провини».

Отже Гiльдебрандт знаходить джерело аморальностi снiв у паростках зла i недобрих iмпульсах, якi спокусами прошмигують у наших душах вдень, i вiн, не вагаючись, включае цi аморальнi елементи в оцiнку доброзвичайностi особи. Саме такi думки i така iх оцiнка, як знаемо, спонукала благочестивих i святих усiх часiв нарiкати на свою тяжку грiховнiсть [61 - Цiкаво ознайомитися зi ставленням Священноi iнквiзицii до нашоi проблеми. У трактатi Томазо Кареньi Tractatus de Officio sanctissimae lnquisitionis, 1659 р., виданоi у Лiонi, 1659 р., читаемо таке: «Якщо хтось висловлюе ересi увi снi, iнквiзитори мають скористатися з цiеi нагоди, щоб вивчити спосiб життя особи, бо увi снi вона зазвичай повертаеться до того, що мае на думцi вдень. (за Dr. Ehniger, С. Урбан, Швейцарiя). (Прим. авт. у вид. з 1914). [Правильне iм’я автора трактату – Чезаре Каренья, помiчник кардинала П’етро Кампорi, епископа Кремони. Згаданий трактат побачив свiт у 1636 р., а пiд наведеною назвою вийшов другим виданням у 1641 (прим. пер.)]].

Поза сумнiвом, такi несумiснi думки виникали у бiльшостi людей – i не тiльки у царинi етики. Сприйняття ж iх бувало iнодi не таким серйозним. Зокрема у Шпiтти знаходимо таку заувагу А. Целлера (стаття «Божевiлля» у загальнiй науковiй енциклопедii пiд ред. Ersch und Gruber, стор. 144): «Дух лише зрiдка тiшиться такою щасливою органiзацiею, що дозволяла б йому щомитi зберiгати повну владу – так, щоб ясний i чiткий потiк мислення не переривався повсякчас незначними, а то й геть абсурдними, гротескними iдеями. Навiть великi мислителi нарiкали на цей сноподiбний, дражливий i болiсний розумовий непотрiб, що порушував iхнi глибокi роздуми й високi, серйознi мiркування».

Бiльше свiтла на психологiчний стан, пов’язаний з цiею несумiснiстю думок, проливае зауваження Гiльдебрандта про те, що сни iнодi дозволяють нам зазирнути у глибини i закамарки нашоi сутностi, якi недоступнi нам у притомному станi (Hildebrandt, 1875, стор. 55). Подiбну думку висловлюе Кант в одному з абзацiв своеi «Антропологii» (1798), коли говорить, що сон, iмовiрно, мае показувати нам нашi прихованi схильностi й вiдкривати нам те, чим ми не е, але могли б стати, за умови iншого виховання. Радешток (Radestock, 1879, стор. 84) стверджуе, що сни часто показують нам те, у чому ми не хочемо зiзнатися собi, i за це ми iх незаслужено звинувачуемо у брехнi й оманi. Ердман (J. E. Erdmann, 1852, стор. 115) пише так: «Сон нiколи не показував менi, як я маю ставитися до людини, але, на мiй власний подив, зi сну я, часом, дiзнався, як я насправдi до цiеi людини ставлюся i що про неi думаю». Подiбне висловлювання е у І. Г. Фiхте (I. H. Fichte, 1864, том 1, стор. 539): «Природа наших снiв набагато вiрнiше вiддзеркалюе наш загальний настрiй, нiж те, що ми знаемо про нього через притомне самоспоглядання». У вже вiдомий нам подiбний спосiб вiдбуваеться поява чужих для нашоi етики iмпульсiв – сон мае доступ до розумового матерiалу, якого немае, або вiн вiдiграе нiкчемну роль наяву, як про це пише Бенiнi (Benini, 1898, стор. 149): «Certe nostre inclinazioni che si credevano soffocate e spente da un pezzo, si ridestano; passioni vecchie e sepolte rivivono; cose e persone a cui non pensiamo mai, ci vengono dinanzi» [62 - «Деякi з наших схильностей, якi ми вважали, вiд якогось часу, придушеними i згаслими, прокидаються; давно похованi пристрастi оживають; речi й люди, про яких ми вже й не згадували, постають перед нами» (iт.).]. Схоже у Фолькельта (Volkelt, 1875, стор 105): «Навiть тi уявлення, що увiйшли майже непомiтно у притомну свiдомiсть i, можливо, нiколи бiльше не видобувалися з забуття, у снах уперто нагадують про себе». Тут, нарештi, доречно пригадати твердження Шлейермахера (див. Д, абз. 5) про те, що засинання супроводжуеться появою самочинних уявлень (образiв).

Як «самочиннi уявлення» ми можемо визначити весь той iдеацiйний матерiал, поява якого в аморальних i абсурдних снах викликае наше здивування. Важлива особливiсть полягае тiльки у тому, що самочиннi уявлення у моральнiй сферi вступають у суперечнiсть з нашими звичними уявленнями, тим часом як iншi просто здаються нам химерними. Дотепер не зроблено жодного кроку до глибшого розумiння, що дозволило б нам пояснити цю рiзницю.

Яке значення появи самочинних уявлень увi снi, якi висновки щодо психологii притомного i сонного розуму можна зробити з появи у снах цих етично суперечливих iмпульсiв? Вiдповiдь на цi питання у черговий раз роздiляе авторiв на опозицiйнi групи. Мiркування Гiльдебрандта й тих, хто подiляе його точку зору з цiеi проблеми, неухильно приводить до думки про те, що аморальнi iмпульси мають певну силу також у притомному станi, хоча вона гальмуеться i не втiлюеться у дii, i що увi снi вимикаються якiсь гальмiвнi механiзми, що вдень не дозволяють нам помiчати тi iмпульси. Таким чином, сон розкривае – хоча й не вичерпно – справжню сутнiсть людини i е одним з засобiв доступу до прихованого внутрiшнього свiту душi. Тiльки виходячи з таких передумов Гiльдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 56) може заявляти про те, що сни застерiгають нас щодо прихованих моральних вад нашоi душi, подiбно до того, як, за визнанням лiкарiв, сни здатнi повiдомляти нам про невiдчутнi наяву розлади фiзичного здоров’я. Найiмовiрнiше Шпiтта (Spitta 1882, 193 i далi) теж приймае цю точку зору, говорячи про джерела збудження, що наводнюють психiку, наприклад, у перiод статевого дозрiвання. Вiн втiшае сновидця, що той зробить усе вiд нього залежне, якщо провадитиме строго моральне життя в реальностi i вчасно придушуватиме грiховнi думки – перше, нiж вони дозрiють i виллються у дii. Згiдно з таким розумiнням «самочинних уявлень», вони е такими, що «придушуються» вдень i iх слiд вважати справжнiм психiчним явищем.

На думку iнших авторiв, останнiй висновок не е правомiрним. Так, Йессен вважае, що самочиннi уявлення – як увi снi, так наяву чи у мареннi й iнших маячних станах «мають характер до певноi мiри механiчного чергування образiв, викликаних внутрiшнiми стимулами за приглушення вольовоi активностi» (Jessen, 1855 стор. 360). Аморальнi сни нiчого не доводять щодо психiчного життя сновидця, крiм його знайомства з елементами iхнього змiсту, якi не мусять неодмiнно бути пов’язанi з його емоцiйним життям. Читаючи про сни, що кидають виклик моральностi у iншого автора – Морi, починаемо сумнiватися, чи не приписуе вiн снам здатнiсть аналiтично розкладати психiчну дiяльнiсть на ii компоненти, замiсть нiвечити безсистемно: «Ce sont nos penchants qui parlent et qui nous font agir, sans que la conscience nous retienne, bien que parfois elle nous avertisse. J’ai mes dеfauts et mes penchants vicieux; ? l’еtat de veille, je t?che de lutter contre eux, et il m’arrive assez souvent de n’y pas succomber. Mais dans mes songes j’y succombe toujours ou pour mieux dire j’agis par leur impulsion, sans crainte et sans remords… Еvidemment les visions qui se dеroulent devant ma pensеe et qui constituent le r?ve, me sont suggеrеes par les incitations que je ressens et que ma volontе absente ne cherche pas ? refouler» [63 - «Нашi схильностi, ось що заявляе про себе i змушуе нас дiяти, а наша совiсть нас не стримуе, хоча iнодi застерiгае нас. Я маю своi вади i ганебнi схильностi; коли не сплю, я намагаюся боротися з ними i часто не пiддаюся iм. Але у своiх снах я завжди iм поступаюся, чи, точнiше, я дiю за iхнiми iмпульсами, без страху i каяття… Очевидно, що видiння, якi розгортаються передi мною i якi складаються у сни, викликанi стимулами, що я iх вiдчуваю, i що iх не намагаеться придушувати моя сонна воля» (фр.).] (Maury, 1878, стор. 113).

Хто вiрить у здатнiсть сновидiння розкрити реальну, нехай навiть згнiчену або приховану аморальну схильнiсть людини, не зумiв би висловити цю думку рiзкiше, нiж Морi (там же, стор. 115): «En r?ve l’homme se rеv?le donc tout entier ? soi-m?me dans sa nuditе et sa mis?re natives. D?s qu’il suspend l’exercice de sa volontе, il devient le jouet de toutes les passions contre lesquelles, ? l’еtat de veille la conscience, le sentiment d’honneur, la crainte nous dеfendent» [64 - «У сновидiннях людина вiдкривае себе в усiй наготi й первiснiй нiкчемностi. Щойно вона припиняе виявляти свою волю, людина стае iграшкою всiх пристрастей, вiд яких у притомному станi нас боронить совiсть, гiднiсть, страх» (фр.).]. В iншому мiсцi вiн теж знаходить влучне слово (там же, стор. 462): «Dans le r?ve, c’est surtout l’homme instinctif que se rеv?le… L’homme revient pour ainsi dire ? l’еtat de nature quand il r?ve; mais moins les idеes acquises ont pеnеtrе dans son esprit, plus les penchants en dеsaccord avec elles conservent encore sur lui d’influence dans le r?ve» [65 - «У снах розкриваеться насамперед людина iнстинктiв… Людина у снах повертаеться, так би мовити, до природного стану; що менш набутi уявлення проникли у ii розум, то бiльший вплив мають на неi увi снi нахили, розбiжнi з такими уявленнями» (фр.).]. Потiм вiн наводить за приклад, як часто у власних снах вiн виявлявся жертвою саме цього марновiрства, з яким найрiшучiше боровся у своiх публiкацiях.

Усi цi проникливi спостереження, однак, втрачають свою цiннiсть у вивченнi психологii снiв, оскiльки Морi розглядае так ретельно дослiджуване ним явище винятково як «automatisme psychologique» [психологiчний автоматизм], який, на його думку, домiнуе у снi, i який вiн сприймае як цiлковиту протилежнiсть психiчнiй активностi.

У своiх нарисах з вивчення свiдомостi Штрiкер пише (Stricker, 1879, стор. 51): «Сон – це не просто омана; коли людинi сниться, наприклад, що вона боiться розбiйникiв, то розбiйники уявнi, а страх реальний. Тож слiд зазначити, що емоцiйнi вiдчуття увi снi не можна оцiнювати у той самий спосiб, що решту наповнення сну; i тут перед нами постае проблема: яку частину психологiчних процесiв, що вiдбуваються увi снi, слiд вважати реальними, себто вiдносити до психiчних процесiв, що тривають пiсля пробудження?»




Ж. Теорii снiв i функцiя снiв


Будь-яке пояснення феномену снiв, яке розглядае з певноi точки зору максимальну кiлькiсть його характеристик i водночас визначае його роль серед iнших явищ, заслуговуе на те, щоб називатися теорiею снiв. Окремi теорii снiв вiдрiзнятимуться тим, що вони виокремлюють ту чи iншу характеристику снiв як найiстотнiшу i з неi висновують пояснення i зв’язки з iншими явищами. Немае потреби неодмiнно виводити з теорii функцiю, однак, оскiльки ми, зазвичай, шукаемо телеологiчних пояснень, ми прихильнiше сприймаемо теорii, що пов’язують суть снiв з розумiнням iхньоi функцii.

Ми вже згадували кiлька концепцiй, якi бiльш-менш справедливо можуть називатися теорiями снiв у цьому сенсi. Вiра стародавнiх, що сни надсилають людям боги, щоб керувати iхнiми дiями, була повною теорiею снiв i надавала про них усю iнформацiю, якою варто було володiти. Вiдколи ж сни стали об’ектом бiологiчних дослiджень, ми отримали бiльше теорiй, деякi серед яких, однак, е неповними.

Щоб не вдаватись у виснажливе перелiчування, можемо спробувати грубо роздiлити всi теорii на групи, в залежностi вiд базового припущення про тип i рiвнi психiчноi дiяльностi увi снi:

1. Теорii, за якими вся психiчна активнiсть пробудженого стану тривае увi снi, як, зокрема, вважае Дельбьоф. Тобто душа не спить, ii апарат залишаеться поправним, але, перебуваючи в умовах сну, вiдмiнних вiд умов неспання, його нормальна робота забезпечуе результати, вiдмiннi вiд тих, що у станi неспання. Виникае, однак, питання, чи такi теорii здатнi вивести всi вiдмiнностi мислення у снах i наяву з самих лише умов сонного стану. Крiм того, цi теорii не здатнi визначити функцii сну; не пропонують жодного пояснення, чому складний механiзм психiчного апарату продовжуе свою дiяльнiсть навiть за обставин, для яких здаеться непристосованим. Єдиним логiчним розв’язанням мав би тодi бути сон без снiв, а у разi тривожних подразникiв – пробудження, але аж нiяк не сни.

2. Теорii, якi припускають зниження розумовоi активностi у снах, послаблення зв’язкiв, обмеження доступного матерiалу. Згiдно з цими теорiями, психологiчна характеристика снiв мае бути геть iншою, нiж, скажiмо, за Дельбьофом. Сон поширюеться далеко за межi душi, вiн не тiльки вiдмикае розум вiд зовнiшнього свiту, але також проникае в його механiзми i тимчасово робить iх непридатними до застосування. Якщо я можу дозволити собi порiвняння з психiатричними моделями, то перша група теорii представляе сни за аналогiею параноiдальних станiв, а друга прирiвнюе iх до форми недоумкуватостi або сплутаноi свiдомостi.

Теорiя, за якою у снах виявляеться лише частка паралiзованоi сонним станом психiчноi дiяльностi, зажила чи не найбiльшоi популярностi серед медичних авторiв i загалом у науковому свiтi. Що ж до широкоi аудиторii, яка цiкавиться вивченням снiв, цю теорiю можна вважати панiвною. Варто вiдзначити легкiсть, з якою вона уникае найпiдступнiших пiдводних каменiв у поясненнi снiв – а саме пов’язаних з ними суперечностей. Ця теорiя розглядае сни як результат часткового неспання, «поступове, часткове, але дуже аномальне пробудження», за твердженням Гербарта (Herbart, 1892, стор. 307). Така теорiя залучае низку станiв дедалi бiльшого пробудження – i аж до цiлковитоi притомностi – для пояснення варiацiй ефективностi розумовоi дiяльностi – вiд геть недостатньоi, виявленням якоi е абсурднiсть снiв, до цiлковитоi зосередженостi притомного повнiстю пробудженого розуму.

Хто вiдчувае потребу фiзiологiчного тлумачення чи вважае, що у фiзiологiчних термiнах така теорiя матиме бiльш науковий вигляд, знайде все необхiдне у Бiнца (Binz, 1878, стор. 43):

«Цей стан (зацiпенiння) минае пiд ранок, але поступово. Концентрацiя накопичених у бiлках мозку продуктiв стану втоми зменшуеться завдяки тому, що вони розкладаються i вимиваються постiйною дiею кровотоку. Подекуди прокидаються окремi клiтини, тим часом як навколо них зберiгаеться загальне зацiпенiння. Ізольованi групи таких клiтин доносять до нашоi затуманеноi свiдомостi своi сигнали, не контрольованi iншими дiлянками мозку, вiдповiдальними за асоцiативнi зв’язки. Вiдтак виникають образи, що зазвичай вiдповiдають фiзичним враженням минулого, поеднуючись у незграбнi випадковi картини. Зi зростанням кiлькостi звiльнених [вiд зацiпенiння] клiтин головного мозку, зменшуеться iррацiональнiсть снiв».

Розумiння снiв як прояв неповного, часткового неспання або вплив такого розумiння можна знайти всiх сучасних фiзiологiв i фiлософiв. Найрозлогiше воно представлене у Морi. Часто видаеться, що автор допускае можливiсть перемiщення неспання i засинання з одних на iншi анатомiчнi дiлянки мозку, кожна з яких, вiдповiдно, пов’язана з виявленням певних психiчних функцiй. Я хотiв би тiльки зазначити, що навiть у разi пiдтвердження теорii часткового пробудження ii деталi потребували б дуже серйозного обговорення.

Звiсно, жодну функцiю снiв з цiеi концепцii вивести неможливо. Логiчний висновок про положення i значення сну, що випливае з неi, чiтко сформулював той-таки Бiнц (там же, стор. 357): «Усi факти, як ми бачимо, схиляють нас визначити сни як соматичний процес, в усiх випадках некорисний, а у багатьох – виразно патологiчний процес».

Термiн «соматичний процес» [66 - В оригiналi k?rperlichen, букв. «тiлесний» (прим. пер.).] у застосуваннi до снiв, видiлений у текстi самим автором, iмовiрно, мае ширше значення. Вiн, перш за все, стосуеться етiологii снiв, як Бiнц найбiльше цiкавився, вивчаючи експериментальне продукування снiв, шляхом застосування сильнодiючих речовин. Зведення механiзму виникнення снiв суто до соматичних причин гарно узгоджуеться з такого роду теорiями. Виходячи з крайнiх позицiй цiеi точки зору, поринувши у сон шляхом виключення всiх подразникiв, ми не маемо жодноi потреби бачити сни – аж до ранку, коли поступове пробудження може вiдображатися у поверненнi чутливостi до подразникiв i виявляти себе у виникненнi снiв. Однак виключити подразники пiд час сну неможливо – вони надходять звiдусiль, як тi паростки життя, на якi нарiкае Мефiстофель [67 - Ідеться про слова Мефiстофеля з 3 дii 1 част. «Фауста» Гете (пер. М. Лукаша): «І скрiзь таке, хоч бийся в груди – // В землi, в водi, в повiтрi, – всюди // Мiльйони родяться життiв, // В теплi i в холодi, в сирому i в сухому…» (прим. пер.).]. Вони надходять ззовнi, з внутрiшнього середовища органiзму, вiд усiх його органiв i частин, включно з тими, на якi ми не зважаемо у станi неспання. Так сон порушуеться, якийсь куточок душi пробуджуеться, тодi iнший; розум короткий час мириться з пробудженням якоiсь своеi частки, а потiм залюбки знову засинае. Сновидiння е вiдповiддю на розлад сну, викликаний подразником – суто надлишковою, непотрiбною реакцiею.

Змалювання сну (який, зрештою, залишаеться психiчною функцiею) як соматичного процесу, передбачае ще й iнше значення. Цей термiн покликаний заперечити право снiв значитися серед процесiв психiчних. До снiв уже давно застосовуеться порiвняння з «десятьма пальцями музично неосвiченого, якi бiгають клавiатурою iнструмента», що, можливо, найлiпше висловлюе оцiнку снiв представниками точних наук. Сни, з цiеi точки зору, не пiдлягають тлумаченню; бо як пальцi ненавченого музицi можуть виконати музичний твiр?

Теорiя часткового пробудження зустрiчала критику навiть у минулi часи. Зокрема Бурдах писав iще у 1830 роцi (Burdach, стор. 508 i далi): «Твердження про те, що сни е частковим пробудженням, по-перше, нiчого не прояснюе нi про сон, нi про неспання, а по-друге, не мiстить нiчого, крiм констатацii того, що деякi сили душi у снах функцiонують, тим часом як iншi вiдпочивають. Але така перемiннiсть вiдбуваеться впродовж усього життя».

На панiвну теорiю сновидiнь, яка розглядае сни, як «соматичний» процес, спираеться дуже цiкава гiпотеза, висунута вперше В. Робертом у 1866 роцi, яка дозволяе надiляти сни функцiею, припускати iхню корисну дiю. За основу своеi теорii Роберт бере два пiдтверджених спостереженнями факти, про якi ми згадували, обговорюючи наповнення снiв (див. Б), а саме – що нам часто сняться найбiльш тривiальнi враження денного життя i що у сни дуже рiдко потрапляють великi iнтереси нашого реального життя. Роберт справедливо стверджуе (Robert, 1886, стор. 10): «Збудниками снiв нiколи не бувають речi, якi ми ретельно обмiрковували, а натомiсть виявляються ними незавершенi думки або iдеi, яких ми торкнулися побiжно». І далi (там же, стор. 19–20): «Причина того, що сни, як правило, не надаються тлумаченню, полягае у тому, що вони викликанi тими чуттевими враженнями дня, якi не привернули достатньоi уваги суб’екта». Отже, умовою потрапляння денного враження у сни е порушення, незавершенiсть процесу його обмислення або незначущiсть цього враження.

Роберт розглядае сни «як процес соматичного видалення, яке виявляе себе феноменом психiчноi реакцii» (там же, стор. 9). Сни – це видiлення задушених у зародку думок. «Людина, позбавлена здатностi снити, з часом збожеволiла б через величезну кiлькiсть накопичених у ii мозку неповних, незавершених думок i дрiбних вражень, що своею масою перешкоджали упорядкуванню пам’ятi довершеними думками». Сни забезпечують перевантажений мозок запобiжним клапаном. Вони здатнi зцiлювати, знiмаючи напругу (там же, стор. 32).

Було б з нашого боку помилкою звертатися до В. Роберта з питанням, як досягаеться психiчне полегшення шляхом появи образiв увi снi. Автор робить висновок зi згадуваних двох особливостей наповнення снiв, що якимсь чином у соматичному процесi сну здiйснюеться видалення непотрiбного матерiалу, а сни не е специфiчним психiчним процесом, але тiльки повiдомляють нам про факт видалення. Звiсно, це видалення – не едине, що вiдбуваеться в душi пiд час сну. Роберт сам додае, що, крiм того, вночi обробляються деннi понукання, i «те з неперетравлених думок, що не може бути видалене, зв’язуеться уявою у цiлiснi сюжети i у такому виглядi упорядковуеться у пам’ятi як нешкiдлива фантастична картина» (там же, стор. 23).

Теорiя Роберта рiшуче розходиться щодо природи джерел снiв з панiвною теорiею, за якою сни взагалi не мають виникати, доки зовнiшнi й внутрiшнi чуттевi подразники не пробуджують душу, тим часом як, вiдповiдно до теорii Роберта, сама перевантажена душа, вимагаючи допомоги, посилае iмпульси, що викликають сни. Роберт приходить до цiлком обгрунтованого висновку, що причини соматичного характеру вiдiграють вторинну роль в обумовленнi снiв i не могли б iх викликати, якби душа не посiдала для формування снiв матерiалу, що походить зi свiдомостi притомного стану. Вiн визнае тiльки, що фантастичнi картини, якi виринають у снах з глибин душi, можуть зазнавати впливу нервових подразникiв (там же, стор. 48). Тож сни, за Робертом, не цiлковито залежать вiд соматичного фактора. Разом з тим, сни – це не функцiя душi, iм немае мiсця серед психiчних процесiв притомного стану, це соматичний процес, що вiдбуваеться щоночi в апаратi, пов’язаному з розумовою дiяльнiстю, i його функцiя полягае у захистi цього апарату вiд перенапруги або – вдаючись до виразнiшоi метафори – в очищеннi душi.

Іще один автор, Ів Деляж, обгрунтовуе свою власну теорiю на тих-таки характеристиках, якi виявляе вибiр матерiалу для наповнення снiв, i повчально спостерiгати, як невеличка вiдмiннiсть у пiдходi автора до тих самих фактiв приводить його до геть iнших результатiв.

Деляж, пiсля того як вiн втратив близьку людину, звернув увагу на те, що сни не вiдображають тих думок, якi найбiльше турбують нас упродовж активного денного життя – принаймнi, аж до часу, коли цi думки почнуть поступатися iншим турботам. Його дослiдження на iнших особах пiдтвердили загальну чиннiсть припущення. У цьому контекстi Деляж робить дуже влучне зауваження щодо снiв молодих подружнiх пар (Delage, 1891, стор. 41): «S’ils ont еtе fortement еpris, presque jamais ils n’ont r?vе l’un de l’autre avant le mariage ou pendant la lune de miel; et s’ils ont r?vе d’amour c’est pour ?tre infid?les avec quelque personne indiffеrente ou odieuse» [68 - «Якщо вони бували по-справжньому закоханими, то майже нiколи не снилися одне одному до весiлля чи впродовж медового мiсяця; i якщо iм снилося кохання, це бувало через невiрнiсть з якою-небудь байдужою iм чи неприемною особою» (фр.).]. У такому разi, що нам сниться? Деляж визначае у матерiалi наших снiв уламки й залишки вражень останнiх днiв i набагато давнiшого перiоду нашого життя. Все, що вiдбуваеться у наших снах, i що ми, попервах, схильнi розглядати як творiння наших снiв, за пильнiшого аналiзу постае вiдтворенням неусвiдомлених спогадiв, «souvenir inconscient». Але цей iдеацiйний матерiал мае спiльну особливiсть – вiн походить вiд вражень, якi, ймовiрно, бiльше вплинули на нашi почуття, нiж на наш розум або вiд яких наша увага була передчасно вiдвернена. Що менш свiдомим, а, водночас, сильнiшим було враження, то бiльшу роль воно мае вiдiграти у черговому снi.

По сутi, тут виокремлюються тi самi двi категорii вражень, що у Роберта – тривiальнi й незавершенi, однак Деляж iнтерпретуе ситуацiю з ними iнакше, заявляючи, що вони потрапляють у сни не тому, що цi враження нам байдужi, а саме тому, що не обробленi свiдомiстю. Враження, вiддаленi у часi, у певному сенсi теж не цiлком обробленi свiдомiстю – вони, за своею природою, подiбнi до нових вражень «autant de ressorts tendus» [69 - «все одно, що стисненi пружини» (фр.).], якi розпрямляються у снi. Сильне враження, осмисленню якого щось перешкодило, чи умисне вiдкинуте, отримуе бiльше шансiв на участь у снах, нiж слабке i майже непомiтне враження. Душевна енергiя, накопичена впродовж дня шляхом гальмування та пригнiчення, стае головним джерелом нiчних снiв. Придушуваний психiчний матерiал у снах виходить на перший план [70 - Подiбну iдею висловлюе А. Франс у «Червоних лiлеях»: «Ce que nous voyons la nuit, ce sont les restes malheureux de ce que nous avons nеgligе dans la veille. Le r?ve est souvent la revanche des choses qu’on mеprise ou le reproche des ?tres abandonnеs» [Те, що ми бачимо вночi, е мiзерним залишком того, чим ми знехтували вдень. Сни часто бувають вiдплатою зневажених або докором покинутих нами речей] (прим. авт. у вид. з 1909).].

На цьому, на жаль, полiт думки Деляжа перериваеться; незалежнiй психiчнiй дiяльностi увi снi вiн наважуеться надати тiльки дуже обмежену роль, i тому спрямовуе свою теорiю снiв у русло панiвного вчення про часткове пробудження мозку (там же, стор. 46): «En somme le r?ve est le produit de la pensеe errante, sans but et sans direction, se fixant successivement sur les souvenirs, qui ont gardе assez d’intensitе pour se placer sur sa route et l’arr?ter au passage, еtablissant entre eux un lien tant?t faible et indеcis, tant?t plus fort et plus serrе, selon que l’activitе actuelle du cerveau est plus ou moins abolie par le sommeil» [71 - «В цiлому, сни породжуе мандрiвна думка – безцiльна i некерована, що послiдовно чiпляеться за спогади, якi зберегли достатньо сили, щоб перепинити ii мимохiдь. Вона встановлюе мiж ними зв’язок, iнодi слабкий i невиразний, iнодi мiцнiший i тiснiший, в залежностi вiд того, наскiльки на цю мить пригнiчена сном поточна активнiсть мозку» (фр.).].

3. У третю групу можемо об’еднати теорii снiв, якi надiляють сплячу душу здатнiстю i схильнiстю до особливих психiчних виявiв, на якi вона нездатна чи тiльки малою мiрою здатна у станi неспання. Застосування цих здiбностей зазвичай забезпечуе корисну функцiю снiв. До цього класу теорiй належать, зокрема, високi оцiнки снiв, наданi старшою генерацiею авторiв-психологiв. Я, однак, задовольнюся короткою цитатою з Бурдаха, на думку якого сни становлять «природну дiяльнiсть, яку не обмежуе сила iндивiдуальностi, не порушуе самосвiдомiсть i яка спрямовуеться не самовизначенням, а вiльною формою вияву життевостi чуттевих центрiв (Burdach 1838, стор. 486).

Цiлком очевидно, що Бурдах та iн. у цих розкошах вiльного застосування душею власних сил вбачають i умову ii оновлення й наснаження силами для денноi роботи, i своерiдний вiдпочинок. Недарма Бурдах вдаеться до цитування чарiвних рядкiв, у яких поет Новалiс спiвае хвалу снам: «Сни пролягли захисним валом на захист вiд монотонностi й буденностi життя, вони звiльняють вiд пут уяву, яка вiдтак перемiшуе картини повсякдення i переривае постiйну серйознiсть дорослих людей радощами дитячоi гри; без снiв, безперечно, ми б ранiше старiли, тож варто дивитися на сни, хай не як на дар небесний, а як на цiнний перепочинок, як на доброзичливих супутникiв у нашiй прощi до могили» [72 - Novalis, «Heinrich von Ofterdingen» (1802), част. I, роздiл 1 (прим. пер.).].

Іще рiшучiше наголошуе на цiлительнiй дii снiв [Ян Евангелiста] Пуркiнье (1846, стор. 456): «Цi функцii забезпечуються, зокрема, продуктивними снами. Вони е легкою грою уяви, яка не мае нiчого спiльного з повсякденними подiями. Душа не хоче зберiгати напруження бадьорого стану, вона прагне вiдновлення. Перш за все, вона запроваджуе умови, протилежнi таким у станi неспання. Вона лiкуе сум радiстю, занепокоення – надiею i картинами безтурботного забуття, ненависть – любов’ю i добротою, страх – мужнiстю i впевненiстю; вона пом’якшуе сумнiви переконанням i твердою вiрою, безплiднi очiкування – здiйсненням. Чимало душевних ран, роз’ятрюваних вдень, загоюються у снах, якi вкривають iх i захищають вiд нових уражень. Почасти на цьому грунтуеться цiлюща дiя часу». Ми вважаемо, що сон е благом для духовного життя, i неясне передчуття народноi свiдомостi завжди живило забобони щодо того, що сновидiння – це один з шляхiв, через якi сон надае нам своi дари.

Найбiльш оригiнальною i далекосяжною спробою пояснити сни особливою дiяльнiстю, яку душа здатна вiльно здiйснювати тiльки у станi сну, стала робота [Карла Альберта] Шернера, видана у 1861 роцi. Книжка Шернера – написана у пiднесеному i претензiйному стилi й сповнена пристрасного захоплення предметом вивчення, що мае вiдштовхувати будь-кого, хто не подiляе захвату автора – настiльки складна для аналiзу, що нам зручнiше буде ознайомитися з ii доктринами у чiткому й лаконiчному викладi фiлософа Фолькельта. «Спалахи значущих сенсiв блискавкою пронизують мiстичнi конгломерати, хмари слави i пишноти – але вони не освiтлюють шлях фiлософа». Так оцiнюе книжку Шернера навiть його послiдовник. (Volkelt, 1875, стор. 29.)

Шернер не належить до авторiв, якi вiрять, що дiяльнiсть душi залишаеться неослабною у снах. Вiн показуе, як ii центральне ядро, спонтанна енергiя нашого «Я», втрачае увi снi свою нервову енергiю, як, внаслiдок такоi децентралiзацii, змiнюються процеси чуття, впiзнання, виявлення волi i вироблення уявлень i як залишки цих функцiй душi, не посiдаючи бiльше iстинно ментального характеру, стають радше механiзмами. Натомiсть така особлива дiяльнiсть душi, як уява, звiльнена вiд панування глузду i рацiонального контролю, здобувае увi снi необмеженi права. Хоча уява у снах застосовуе як будiвельний матерiал враження з реального життя, вона зводить з них конструкцii, що iстотно вiдрiзняються вiд вихiдних структур притомноi свiдомостi, тобто уява у снi мае не тiльки репродуктивну, а ще й продуктивну силу. Їi особливостi надають снам специфiчних рис. Зокрема, у снах переважае все непомiрне, перебiльшене, жахливе. Водночас, не обмежена категорiями мислення уява у снах податливiша, рухливiша, мiнливiша; вона бiльш чутлива до найтонших вiдтiнкiв нашого настрою i гострих емоцiй, вона вiдразу втiлюе наше внутрiшне життя у виразнi пластичнi образи. Уявi у снах бракуе понятiйноi мови, тож вона змушена втiлюватися у картинах, а оскiльки жоднi поняття ii не стримують, вона послуговуеться образотворчою формою сповна i беззастережно. Внаслiдок цього мова уяви у снах – попри ii виразнiсть – розмита, громiздка, незграбна. Яснiсть мови снiв страждае вiд тенденцii представлення об’екта не у його реальному виглядi, а через стороннi образи, якi вiдображають лише одну його рису – саме ту, про яку йдеться у снi. У цьому уява виявляе свою символiзацiйну властивiсть… Інша важлива особливiсть уяви у снах полягае у тому, що вона не малюе об’екти у iх довершенiй формi, а тiльки в загальних рисах i у найбiльш вiльнiй манерi. Їi картини мають вигляд радше натхненних ескiзiв. Однак уява у снах не зупиняеться на простому представленнi об’екта – внутрiшня потреба спонукае наше «Я» увi снi вступати у бiльшу чи меншу взаемодiю з об’ектом, завдяки чому виникае вчинок увi снi. Наприклад, викликаний зоровим подразником сон малюе розкиданi по вулицi золотi монети; сновидець збирае iх, радiе, забирае знахiдку собi.

Матерiал, у якому уява снiв виявляе свою художню дiяльнiсть, за Шернером, надають переважно органiчнi, тiлеснi подразники, що залишаються у тiнi впродовж дня (див. В, 3. Внутрiшнi подразники). Таким чином – полярно протилежнi у рештi питань – надмiру фантастична теорiя Шернера i аж занадто твереза доктрина Вундса та iншiх фiзiологiв цiлковито погоджуються у розумiннi джерел i збудникiв снiв. З фiзiологiчноi точки зору, однак, реакцiя душi на внутрiшнi подразники вичерпуеться пробудженням вiдповiдних до таких подразникiв образiв-iдей, якi, шляхом асоцiативних зв’язкiв, викликають iншi образи-iдеi, i на цьому перебiг психiчних процесiв у снi, як здаеться, закiнчуеться. На думку Шернера, натомiсть, тiлеснi подразники лише надають душi матерiал, який служитиме ii уявi. Для Шернера, формування снiв лише тiльки починаються там, де iншi бачать завершення цього процесу.

Перетворення соматичних подразникiв уявою у снах не можна, звiсно, вважати корисною функцiею. Уява бавиться з ними i у певнiй пластичнiй символiцi вiдображае органне джерело, з якого походять подразники. Шернер тримаеться думки, яку не подiляють з ним Фолькельт i решта послiдовникiв, що уява у снах мае улюблений спосiб уособлення органiзму, а саме – будинок. На щастя, вона, здаеться, не обмежуеться строго цим единим образом; навпаки, у снах цiлi квартали можуть позначати один орган: наприклад, дуже довга вулиця може вiдображати подразники з кишкiвника. Окремi частини будинку представляють окремi частини тiла. Наприклад, у снi головний бiль увi снi вiдображаеться як стеля кiмнати, всiяна огидними жабоподiбними павуками.

Поза символiкою будинку, iншi об’екти теж вiдображають частини тiла, що надсилають сигнали увi снi. «Так, легеневе дихання символiзуеться розпаленою пiчкою, гудiння полум’я у якiй нагадуе шум повiтря, серце – пустими скринями i кошиками, сечовий мiхур – округлими або порожнистими предметами. Стимули вiд чоловiчого статевого органу викликають сон, у якому сновидець знаходить на вулицi верхне колiно кларнета, а поряд – мундштук вiд люльки, а поряд – ще й хутро. Кларнет i мундштук утворюють форму, що нагадуе статевий член, а хутро символiзуе лобкове волосся. У жiнок у снах, викликаних подразниками зi статевих органiв, мiсце, де сходяться стегна, може представлятися як тiсний, оточений спорудами двiр, а пiхви символiзуе дуже вузька i м’яка стежка, якою сновидиця мае пройти, щоб, наприклад, передати листа якомусь пановi» (Volkelt, стор. 39). Важливо вiдзначити, що наприкiнцi такого сну, викликаного органними стимулами, уява часто розкривае свое соматичне джерело, прямо представляючи зацiкавлений орган. Так «зубнi» сни зазвичай завершуеться тим, що сновидець витягае собi з рота зуб.

Уява у снах може символiчно вiдображати не тiльки форму органу-збуджувача, але також його вмiст. Так, наприклад, подразнення з кишкiвника у снi вiдбиваються багнюкою на вулицi, подразнення з сечового мiхура – пiнними водами. Так само можуть бути символiчно представленi i характер самого подразника, i об’ект, на який вiн спрямований. Так само й наше «Я» увi снi може вступати у конкретну взаемодiю з уособленими символами власних внутрiшнiх подразникiв. Так, у разi больових стимулiв нас кусають собаки чи ми б’емося з розлюченими биками, чи жiнцi, за дii подразникiв зi статевих органiв, сниться, що ii переслiдуе голий чоловiк. Попри все багатство задiяних засобiв, символiзацiйна властивiсть уяви залишаеться центральною силою кожного сну. Фолькельт зробив спробу проникнути глибше у природу цiеi уяви i знайти для неi мiсце у системi фiлософськоi думки на сторiнках своеi майстерно написаноi книжки, яка, однак, залишаеться занадто складною для тих, хто не пiдготований вiдповiдною освiтою до осягнення концептуальних фiлософських конструкцiй.

Символiчна уява снiв у Шернера не передбачае жодноi утилiтарноi функцii. Душа грае увi снi зi стимулами, якi отримуе вiд частин органiзму. Можна припустити, що вона просто бавиться з ними. Можна також запитати, чи мае якусь корисну мету детальний розгляд теорii Шернера, з огляду на довiльнiсть ii обгрунтування i недотримання автором правил наукового дослiдження. Гадаю, було б доцiльно ветувати вiдмову вiд розгляду доктрини Шернера. Його вчення грунтуеться на враженнях, якi автор отримував вiд своiх снiв, яким придiляв величезну увагу; i, здаеться, вiн мав особисту схильнiсть до вивчення туманних царин духу. Крiм того, вiн береться за дослiдження предмета, який упродовж тисячолiть ввижався людству таемничим, але, водночас цiкавим i важливим – предмета, до висвiтленнi якого точнi науки, з iх власного зiзнання, не надто долучилися, за винятком спроб – на противагу популярним настроям – заперечувати як важливiсть i значення як таке цього предмета. Нарештi, заради справедливостi, зазначмо, що в експериментальному дослiдженнi снiв не так просто уникнути фантазування. Ганглiональнi клiтини – теж фантастика; наведений на попереднiх сторiнках уривок з роботи такого тверезого i точного дослiдника, як Бiнц, де вiн зображуе, як сходить зоря пробудження над сонними клiтинними кластерами кори головного мозку – це фантазiя так само неймовiрна, як Шернерова iнтерпретацiя. Я сподiваюся, що зумiю показати елемент реального, що стоiть за останньою, хоч який вiн розпливчастий i не мае унiверсального характеру, що мав би вiдзначати теорiю снiв. На разi ж, теорiя Шернера у своiй опозицii до медичноi теорii снiв демонструе нам, якi крайнощi у поясненнi природи снiв донинi зберiгаються у науцi.




З. Взаемини мiж снами та психiчними захворюваннями


Говорячи про взаемини мiж снами i психiчними розладами, ми можемо мати на увазi три аспекти: 1. Етiологiчнi та клiнiчнi зв’язки – такi, коли сни виступають проявом психотичного стану, або iнiцiюють його, або залишаються пiсля нього. 2. Змiни, яких зазнають сни у разi психiчного захворювання. 3. Внутрiшнi зв’язки мiж снами та психозами, аналогii, що вказують на iхню спорiдненiсть. Це розмаiття зв’язкiв мiж двома групами явищ було улюбленою темою медичних авторiв у давнiшi часи, а нинi популярнiсть ii повертаеться, про що свiдчить бiблiографiя, на яку посилаються у своiх працях Spitta, Radestock, Maury та Tissiе. [73 - Серед новiтнiх авторiв, що звернулися до цiеi теми – Fеrе [1887], Ideler [1862], Las?gue [1881], Pichon [1896], Rеgis [1894], Vespa [1897], Giessler [1888, etc.], Kazowsky [1901], Pachantoni [1909], etc. (прим. авт. З вид. 1914).] Нещодавно також Санте де Санктiс звернув свою увагу на цей взаемозв’язок. Цього буде достатньо в рамках нашого обговорення, щоб просто не обминути мовчанням важливий аспект.

Щодо клiнiко-етiологiчних зв’язкiв мiж снами й психозами, я хочу навести деякi спостереження як парадигми. Гонбаум (Hohnbaum, 1830) повiдомляе (цитуеться за Krauss, 1858, стор. 619), що перший вияв безумства часто вiдзначався тривожним сном або нiчним жахом i що головна iдея була пов’язана з цим сном. Санте де Санктiс робить аналогiчнi спостереження у випадках паранойi, заявляючи, що сни у деяких з пацiентiв виступали «vraie cause dеterminante de la folie» [74 - «iстинною визначальною причиною безумства» (фр.).]. Психоз, вважае вiн, може початися рiзко, виникненням ефективного сну, який мiстить маячну iдею, а може розвиватися повiльно через подальшi сни, яким iще належить подолати сумнiви. В одному з випадкiв, описаних де Санктiсом, такi сни супроводжувалися м’яким iстеричним нападом, а потiм – тривожною меланхолiею. Фере (Fеrе, 1886. Цитуеться за Tissiе, 1898, стор. 78) розповiдае про сон, який призвiв до iстеричного паралiчу. У наведених прикладах сни представляють нам як етiологiю психiчних розладiв, хоча було б справедливо сказати, що психiчнi розлади тут уперше виявили себе у снах чи – через сни. В iнших прикладах сни мiстять патологiчнi симптоми, або вияви психозу обмежуються снами. Зокрема Томайер (Thomayer, 1897) звертае увагу на тривожнi сни, якi вiн схильний вважати еквiвалентами епiлептичних нападiв. Алiсон (Allison, 1868. Цитуеться за Radestock, 1879, стор. 225) описуе випадок «нiчного безумства», коли особа видавалася цiлковито здоровою вдень, але вночi мала регулярнi галюцинацii, напади гнiву тощо. Подiбнi спостереження наводять де Санктiс (de Sanctis, 1899, стор. 226: еквiвалентний паранойi сон алкоголiка, у якому голоси звинувачували його дружину у перелюбствi) i Тiсье. Останнiй (Tissiе, 1898, стор. 147 i далi) нещодавно надав цiлу низку спостережень, у яких дii патологiчного характеру (на грунтi маячних уявлень i нав’язливих iмпульсiв) походили вiд снiв. Гвiслен (Guislain, 1833) описуе випадок, коли сон замiнився на переривчасте божевiлля.

Поза сумнiвом, з часом, крiм психологii снiв, лiкарi вивчатимуть також психопатологiю снiв.

Випадки одужання вiд психiчних захворювань особливо ясно показують, що за здорового функцiонування душi впродовж дня, сни можуть iще залишатися пiд впливом психозу. Вперше, як вважають, звернув на це увагу Грегорi (Gregory, за Krauss, 1859, стор. 270). Макарiо (Macario, за Tissiе) розповiдае про манiяка, який за тиждень пiсля цiлковитого одужання знову вiдчув ознаки свого захворювання увi снi.

Досi дуже мало дослiджень присвячено було змiнам у снах пацiентiв з хронiчними психозами. З iншого боку, вже давно привернув увагу дослiдникiв внутрiшнiй зв’язок мiж снами i психiчними розладами, що вiдображаеться в iстотнiй подiбностi двох явищ. Морi повiдомляе, що першим це вiдзначив Кабанi (Cabanis, 1802), а слiдом за ним – Лелю (Lеlut, 1852), Моро (J. Moreau, 1855) i особливо фiлософ Мен-де-Бiран (Maine de Biran, 1834, стор. 111 i далi). Насправдi, порiвняння мае давнiше корiння. Радешток (Radestock, 1879) присвячуе окремий роздiл висловлюванням, якi проводять аналогii снiв з божевiллям. Кант обмовився у якомусь мiсцi: «Божевiльний – сновидець наяву» [Der Verr?ckte ist ein Tr?umer im Wachen], Краус заявляе: «Божевiлля е сном, що прийшов за пробуджених чуттiв» [Der Wahnsinn ist ein Traum innerhalb des Sinnenwachseins]. Шопенгауер називае сон нетривалим безумством, а божевiлля тривалим сном. Гаген змальовуе делiрiй як сновиддя, принесене не сном, а хворобою. Вундт пише у «Фiзiологiчнiй психологii»: «Насправдi, ми зазнаемо у снах майже всiх проявiв, з якими стикаемося у божевiльнях».

Шпiтта (Spitta, 1882, стор. 199) робить загальне порiвняння на пiдставi окремих подiбностей (багато в чому повторюючи Maury, 1854), якi перелiчуе у такiй послiдовностi: 1) припинення чи, щонайменше, загальмованiсть самосвiдомостi, внаслiдок чого нездатнiсть оцiнити свiй стан, вагання щодо власних учинкiв, брак моральноi свiдомостi; 2) змiна сприйняття органами чуття, що послаблюеться увi снi, а за психiчних розладiв, здебiльшого, iстотно посилюеться; 3) внутрiшнi зв’язки мiж уявленнями вiдбуваються винятково за законами асоцiацii та вiдтворення, внаслiдок чого послiдовностi iдей формуються автоматично, що, своею чергою, викликае диспропорцiю мiж ними (перебiльшення, iлюзii); а все це разом призводить до 4) пiдмiни або реверсii особистостi, а iнодi – особливостей характеру (збочення).

Радешток (Radestock, 1879, стор. 219) додае деякi аналогii, що стосуються матерiалу: «Галюцинацii та iлюзii вiдбуваються, здебiльшого, у сферi зорового i слухового чуття, а також ценестезii. Так само як у снах, чуття нюху i смаку забезпечують небагато елементiв. Як у мареннях хворих на гарячку, так увi снi спогади виринають з далекого минулого; як увi снi, так у безумствi, люди пригадують таке, що притомнi люди схильнi забувати». Аналогiю мiж сном i психозом можна сповна оцiнити, беручи до уваги детальне порiвняння характерних експресивних рухiв та мiмiки.

«Хто зазнае фiзичних i психiчних страждань, тому сни дають те, у чому вiдмовляе реальнiсть: гарне самопочуття i щастя; так само яскравi картини щастя, слави, величi i багатства у психiчно хворих. Уявне посiдання майна i уявне здiйснення бажань – брак або позбавлення яких, насправдi, психологiчно обумовлюють божевiлля – часто становлять основну тему марення. Жiнка, яка втратила кохане дитя, марить радiстю материнства, людина, що втратила кошти, плекае iлюзiю багатства, обманута дiвчина вважае себе нiжно коханою».

(Цей уривок з Радештока е коротким викладом тонких спостережень Грiзiнгера (Griesinger,1861, стор. 106), який ясно показуе, що уявлення у снах i у психозах мають спiльний характер здiйснення жадань. Моi власнi дослiдження переконали мене, що саме цей факт е ключем до психологiчноi теорii як снiв, так i психозiв.)

«Головнi риси як снiв, так i божевiлля – це слабкiсть суджень i химернi поеднання iдей», переоцiнка суб’ектом власних iнтелектуальних досягнень, якi видаються безглуздими за тверезоi оцiнки; прискорений плин картин-iдей увi снi вiдповiдае польоту iдей у психозi. В обох станах вiдсутне вiдчуття реального часу. У снах можливе розщеплення особистостi, коли знання суб’екта розподiлене на двох персонажiв, з яких посiдач вiдчуженого «Я» виправляе властивого, що з точнiстю вiдповiдае розщепленню особистостi у випадках галюцинаторноi паранойi; також у снах людина чуе, як чужi голоси висловлюють ii власнi думки. Навiть нав’язливi iдеi знаходять свiй вiдповiдник у стереотипно повторюваних патологiчних сновидiннях (r?ve obsеdant). Нерiдко, пiсля одужання вiд марень, пацiенти запевняють, що весь перiод хвороби здаеться iм неприемним сном; вони кажуть iнодi навiть, що пiд час хвороби у них бувало вiдчуття, нiбито iм щось сниться – вiдчуття, яке трапляеться у процесi сну.

Беручи до уваги зазначенi факти, не випадае дивуватися, що Радешток узагальнюе своi висновки i думки багатьох iнших у словах, що «безумство – ненормальне, патологiчне явище – слiд розглядати як посилення регулярно повторюваного нормального стану сну» (стор. 228).

Краус (Krauss, 1859, стор. 270 i далi), натомiсть, визначив зв’язок мiж сном i божевiллям, можливо, тiснiший, нiж випливае з аналогii за зовнiшнiми проявами: вiн вбачае цей зв’язок в етiологii (точнiше, у джерелах збудження) обох явищ. Їхнiй спiльний базовий елемент, за його словами, становить ценестезiя, загальне, соматично обумовлене вiдчуття, яке виникае з сумарного внеску всiх органiв (пор.: Peisse, 1857, стор. 21, цит. за Maury, 1878, стор. 52).

Безперечна – аж до найбiльш характерних деталей – подiбнiсть мiж снами i психiчними розладами е однiею з пiдвалин медичноi теорii снiв, що розглядае iх як марне i дратiвливе явище, яке вiдображае зниження психiчноi активностi. Ми, однак, не можемо сподiватися на отримання остаточного пояснення снiв у контекстi психiчних розладiв, оскiльки загальновiдомим е незадовiльний рiвень нашого розумiння природи виникнення цих останнiх. Радше, навпаки, може статися, що змiна у нашому пiдходi до проблеми снiв допоможе поступу у з’ясуваннi внутрiшнiх механiзмiв психiчних розладiв, i тому, прагнучи розв’язати таемницю снiв, ми можемо ствердити, що працюемо також над поясненням природи психозiв.


* * *

Я маю пояснити, чому не доповнив огляд лiтератури з проблеми снiв на перiод вiд першого до другого видання цiеi книжки. Мое виправдання може видатися читачевi не цiлком задовiльним, але я керувався саме ним. Мотиви, якi схиляли мене окреслити всi пiдходи, будь-коли застосованi авторами до проблеми снiв, були вичерпанi написанням цього вступного роздiлу. Продовження роботи над ним вимагало б вiд мене величезних зусиль заради мiзерного результату, оскiльки останнi дев’ять рокiв не принесли нiчого вартiсного нi з точки зору фактологii, нi нових концепцiй, що могли б лiпше висвiтлити проблему. Моя робота обминалася i не згадувалася у бiльшостi публiкацiй з часу першого видання; найменшоi уваги вона, звiсно, зажила у так званих «дослiдникiв сну», якi показали яскравий приклад небажання науковцiв дiзнаватися щось нове. «les savants ne sont pas curieux» [75 - «Вченi не допитливi» (фр.).], – iронiзував Анатоль Франс. Якби у науцi iснував закон помсти, я мав би повне право знехтувати лiтературою, виданою з дня публiкацii моеi книжки. Лiченi резюме на неi у наукових часописах продемонстрували такий брак розумiння i таку кiлькiсть непорозумiнь, що критикам я можу тiльки порадити перечитати мою книжку уважнiше. А можливо, iм треба ii взагалi бодай раз прочитати?

Чимало лiкарiв, якi вирiшили застосувати психоаналiтичний метод у лiкуваннi своiх пацiентiв, опублiкували випадки снiв та iхнi iнтерпретацii, здiйсненi за моiми iнструкцiями. Оскiльки iхнi результати бiльш нiж достатньо пiдтверджують мою концепцiю, я включив iх у свiй виклад. Я додав у кiнцi книжки другу бiблiографiю, що пiдсумовуе основнi публiкацii з часу першого видання. Оскiльки переклад нiмецькою великоi монографii Санкте де Санктiса (1899) з проблеми снiв вийшов друком майже одночасно з моiм «Тлумаченням снiв», я мав не бiльшу змогу посилатись у своiй книжцi на роботу iталiйського автора, нiж вiн у своiй на мою. На жаль, однак, я не змiг уникнути враження, що його праця настiльки бiдна на iдеi, що навiть не дае читачевi натяку на порушенi мною проблеми як такi.

Маю згадати тут лише двi публiкацii, близькi у розумiннi проблем сну до мого власного пiдходу. Молодий фiлософ Герман Свобода здiйснив спробу поширити вiдкриту Вiльгельмом Флiсом (Wilhelm Fliess, 1906) бiологiчну перiодичнiсть (перiоди у 23 й 28 днiв) на явища психiчного життя i у своiй фантасмагоричнiй роботi [76 - H. Swoboda, Die Perioden des menschlichen Organismus, 1904 (прим. авт.).] намагався цим ключем вiдiмкнути, зокрема, й таемницю снiв. Їм надаеться не надто велике значення: наповнення снiв автор пояснюе сумою всiх спогадiв, якi на нiч, у яку вони сняться, завершують один з бiологiчних перiодiв – уперше чи у черговий раз. Особисте повiдомлення вiд автора спершу дозволило менi припустити, що вiн сам не обстоюе серйозно свое вчення. Щодо цього, здаеться, я помилявся; у наступних роздiлах, я наведу деякi спостереження, якi зробив з думкою про теорii Свободи, i якi не дали менi переконливого результату. Набагато щасливiшою виявилася нагода зустрiти у несподiваному мiсцi концепцiю снiв, що цiлковито збiгаеться з основними положеннями моеi власноi. Часовi рамки виключають можливiсть того, що на автора вплинуло знайомство з моею книжкою, тому я вiтаю в цiй роботi едину в лiтературi незалежну точку зору на сни, що збiглася з моею. Йдеться про видану 1900 року книжку Лiнкеуса «Фантазii реалiста» (Lynkeus «Phantasien eines Realisten») [77 - Пор. з моею статтею про Джозефа Поппера-Лiнкеуса i теорii снiв, 1923 р. (прим. авт. у вид. з 1930).].


Доповнення 1914 р.

Вищенаведене пояснення писалося у 1909 роцi. Вiдтодi ситуацiя змiнилася – мiй внесок у тлумачення снiв бiльше не замовчуеться у лiтературi. Але нове становище робить тим бiльш неможливим розширення вступного огляду лiтератури. «Тлумачення снiв» порушило цiлу низку нових проблем i викликало новi твердження, що просто тепер обговорюються авторами у найрозмаiтiшi способи. Я не можу представити iхнi роботи, перше нiж узгоджу погляди авторiв зi своiми власними, на якi вони посилаються. Те, що я знайшов цiнного у цiй новiтнiй лiтературi, вiдобразилося у вiдповiдних мiсцях мого подальшого викладу.




Роздiл II

Метод тлумачення снiв

Зразок аналiзу


Назва моеi книжки промовисто свiдчить про те, з якою традицiею я пов’язую розумiння снiв. Я поставив собi за мету довести можливiсть тлумачення снiв, а розв’язання решти ймовiрних проблем на цьому шляху стануть лише доповненням до реалiзацii мого головного завдання. Моя теза про можливiсть тлумачення снiв одразу заходить у суперечнiсть з панiвним вченням про сни i з усiма теорiями, за винятком теорii Шернера, бо «тлумачення» сну означае розкриття його «сенсу», тобто замiна його змiсту чимсь, що можна включити повноцiнною ланкою у загальний ланцюг наших душевних процесiв. Як ми бачили, науковi теорii снiв не допускають iх тлумачення, вбачаючи у снах не психiчний, а тiльки соматичний процес, сигнали якого рееструе психiчний апарат. Широка публiка упродовж столiть виробила iнше ставлення: визнаючи химернiсть i незрозумiлiсть снiв, вона не насмiлюеться заперечувати наявнiсть у них сенсу як такого. Керована неясним передчуттям, люднiсть визнае, що сни мають певне значення – нехай приховане – i заступають собою iнший розумовий процес; нам слiд лише правильно розкрити цю замiну, щоб зрозумiти прихований сенс.

Неспецiалiсти завжди намагалися тому «тлумачити» сни, послуговуючись для цього двома принципово вiдмiнними методами.

Перший з цих методiв приймае наповнення сну як едине цiле i намагаеться замiнити його iншим змiстом – зрозумiлим, але в чомусь подiбним до оригiнального. Це «символiчне» тлумачення сновидiнь, ясна рiч, ламаеться на сновидiннях, якi видаються не тiльки незрозумiлими, але також хаотичними. Приклад такого методу показуе бiблiйний Йосип, розгадуючи сон фараона. Сiм огрядних корiв, за якими йдуть сiм худих, якi пожирають попереднiх – це символiчне замiщення пророцтва про сiм голодних рокiв у Єгиптi, якi поглинуть усе накопичене за попереднi ситi роки. Бiльшiсть штучних сновидiнь, створених поетичною уявою, призначенi для такого символiчного тлумачення, передаючи думки поета у замаскованому виглядi, що iмiтуе особливостi снiв [78 - У новелi В. Йенсена «Градiва» я зустрiв кiлька штучних снiв, надзвичайно вмiло скомпонованих i доступних для тлумачення – так, нiби вони були не вигаданi письменником, а приснилися реальнiй особi. У вiдповiдь на мiй запит письменник запевнив, що мое вчення йому незнайоме. Я використав цю вiдповiднiсть свого дослiдження з творчiстю письменника як доказ правильностi мого аналiзу сновидiнь (див. мою брошуру «Маячня i сни у “Градiвi” В. Йенсена», перше видання у Schriften zur angewandten Seelenkunde, редаговане мною, 1906) (прим. авт. у вид. з 1909).]. Точка зору, буцiмто сни стосуються переважно майбутнього, яке вони здатнi передбачити, – пережиток пророчоi ролi, приписуваноi снам у давнину, – спонукае потiм переносити вiднайдене значення символiчного сну у майбутнiй час.

Конкретнi вказiвки щодо застосування методу символiчного тлумачення, звiсна рiч, неможливi. Успiх залежить вiд кмiтливостi й iнтуiцii iнтерпретатора, завдяки чому символiчне тлумачення сновидiнь розвилося у мистецтво, що потребуе особливого хисту [79 - На думку Аристотеля (De divinatione per somnum), найкращим тлумачем снiв е той, хто найкраще вловлюе подiбностi; бо образи сновидiння, подiбно до вiдображень у водi, спотворенi рухом, i найуспiшнiший той тлумач, який розпiзнае iстину у спотвореному образi (B?chsensch?tz, 1868, стор. 65), (прим. авт. у вид. з 1914).].

Інший популярний метод тлумачення снiв не ставить таких вимог перед iнтерпретатором. Метод цей можна б назвати «декодуванням», оскiльки вiн розумiе сни як своерiдний умовний шифр, у якому кожен окремий знак належить замiнити на iнший – з вiдомим значенням – послуговуючись спецiальним ключем. Наприклад, якщо менi сниться лист, а слiдом за ним похорон, я дивлюся у «сонник» i з’ясовую, що лист означае «клопоти», а похорон – «заручини». Менi залишаеться зв’язати цi поняття i, звiсно, перенести iх у майбутне. Цiкавим удосконаленням процесу декодування, що до певноi мiри виправляе його механiчнiсть, е твiр Артемiдора Далдiанського про тлумачення снiв [80 - Артемiдор з Далдiса, що народився, ймовiрно, на початку другого столiття н. е., залишив нам найповнiше i найретельнiше у греко-римському свiтi дослiдження з тлумачення сновидiнь. Як зазначае Теодор Гомперц (Theodor Gomperz, 1866), вiн обгрунтовував тлумачення сновидiнь на спостереженнi й досвiдi i строго вiдмежовував свое мистецтво вiд iнших, оманливих методiв. За Гомперцом, принцип його мистецтва той самий, що у магii, а саме – асоцiативний. Елемент сну означае те, що цей образ викликае в уявi – в уявi iнтерпретатора, слiд наголосити. Неподоланним джерелом невизначеностi й непевностi е та обставина, що один i той самий елемент сну може асоцiюватися з рiзними речами у рiзних iнтерпретаторiв. Технiка, яку я змальовую у цiй книжцi, вiдрiзняеться вiд античноi технiки за однiею iстотною ознакою – вона перекладае завдання тлумачення сну на його суб’екта. Недавнi повiдомлення мiсiонера отця Тфiнкджi (Anthropos, 1913) показують, що сучаснi iнтерпретатори снiв на Сходi теж надають великого значення спiвучастi сновидця. Ось що вiн пише про тлумачiв сну серед арабiв Дворiччя: «Pour interpr?ter exactement un songe, les oniromanciens les plus habiles s’informent de ceux qui les consultent de toutes les circonstances qu’ils regardent nеcessaires pour la bonne explication… En un mot, nos oniromanciens ne laissent aucune circonstance leur еchapper et ne donnent l’interprеtation dеsirеe avant d’avoir parfaitement saisi et re?u toutes les interrogations dеsirables». [Фр. – «Щоб точно витлумачити сенс, найбiльш вправнi онiроманти детально розпитують того, хто звертаеться до них, про всi подробицi, необхiднi для гарного пояснення… Вони вiдмовляються надавати тлумачення, доки не отримають вiдповiдi на всi своi питання»]. Серед цих питань завжди е такi, що з’ясовують детальнi вiдомостi про близьких родичiв (батьки, дружина, дiти), а також типова формула: Habuistine in hac nocte copulam conjugalem ante vel post somnium? [Лат. – «У вас був статевий зв’язок з подружжям до чи пiсля сну?»] «L’idеe dominante dans l’interprеtation des songes consiste ? expliquer le r?ve par son opposеe». [Фр. – «Головна iдея тлумачення сну полягае у його поясненнi вiд протилежного»] (прим. авт. у вид. з 1914).]. Тут до уваги береться не тiльки змiст сну, але також особистiсть i життевi обставини сновидця; тому один i той самий елемент мае iнше значення для багатiя, одруженого i оратора, нiж для бiдного, парубка i купця. Найiстотнiше у цьому методi те, що iнтепретуеться не весь сон одразу, а кожен елемент окремо – так, нiби сновидiння е конгломератом, у якому кожна частинка мае особливе значення. Не пiдлягае сумнiву, що приводом для розроблення цього методу стали непослiдовнi, плутанi сни [81 - Д-р Альф. Робiтцек звернув мою увагу на те, що схiдний сонник, жалюгiдними наслiдуваннями якого е нашi, тлумачить елементи сновидiння, здебiльшого, за спiвзвучнiстю i подiбнiстю слiв. Тим, що ця аналогiя пiсля перекладу на нашу мову втратилася, пояснюеться незбагненнiсть у тлумаченнях у наших народних сонниках. Щодо особливого значення гри слiв у давнiх схiдних культурах докладно розповiдае археолог Гуго Вiнклер (прим. авт. з 1909).Найбiльш яскравий приклад тлумачення снiв, який дiйшов до нас з давнини, грунтуеться на грi слiв. Артемiдор (Кн. IV, розд. 24, стор. 255) розповiдае: Арiстандр надзвичайно вдало витлумачив Александру Македонському його сновидiння, коли той взяв в облогу Тiру i був розгнiваний затятим опором мiста. Увi снi вiн побачив сатира, що танцював на його щитi. Арiстандр випадково перебував поблизу Тiри в очiкуваннi царя з сирiйськоi кампанii. Розклавши слово «сатир» ([????????]) на його складовi ??? i ?????, Арiстандр спонукав царя посилити облогу i взяти мiсто (??? ?????? = Тира твоя). Справдi, сни настiльки тiсно пов’язанi зi словесним компонентом, що Ференцi (Ferenczi, 1910) цiлком справедливо зауважуе, що кожна мова мае i свою власну мову снiв. Сни зазвичай не перекладаються на iншi мови, i я думаю, це мае стосуватися також книжки на кшталт цiеi (прим. авт. з 1911).Утiм д-р А. А. Брiлль з Нью-Йорка, а пiсля нього також iншi, зумiли успiшно перекласти «Тлумачення сновидiнь» (прим. авт. з 1930).].

Непридатнiсть обох популярних методiв для наукового дослiдження предмета аж надто очевидна. Застосування символiчного методу вкрай обмежене, не надаеться до узагальнень. У методi декодування все залежить вiд надiйностi «ключа», тобто «сонника», а щодо нього, зрозумiло, жодних гарантiй. Мимоволi виникае спокуса погодитися з фiлософами i психiатрами i, за iхнiм прикладом, вiдмовитися вiд проблеми тлумачення снiв, як завдання примарного й марного [82 - Пiсля написання цiеi книжки менi потрапила в руки праця Штумпфа (Stumpf, 1899), яка збiгаеться з моiм бажанням довести, що сни мають сенс i пiдлягають тлумаченню. Автор, однак, обстоюе алегорично-символiчний метод, нiяк не гарантуючи надiйнiсть процедури (прим. авт.).].

Я, однак, тримаюся iншоi точки зору. Я мав нагоду пересвiдчитися, що тут учергове маемо справу з випадком, коли вперте народне переконання дiсталося до сутi явища ближче, нiж панiвний науковий погляд. Я вважаю за обов’язок ствердити, що сни мають сенс i значення i що е науково обгрунтована процедура, яка здатна iх розкривати. Ось як я дiйшов такого висновку:

Упродовж багатьох рокiв, з терапевтичною метою, я вивчаю рiзнi психопатологiчнi явища – iстеричнi фобii, нав’язливi iдеi тощо. Я працюю над цим, вiдколи познайомився з важливою думкою Йозефа Бройера [83 - Традицiйне написання нiмецького прiзвища «Бреер» (за хибним росiйським взiрцем; пор. також: Freud – Фрейд, Breuer – Брейер) суперечить сучасним нормам транслiтерацii (прим. пер.).] про те, що, розплутавши [Aufl?sung] природу цих явищ (якi е симптомами захворювання), лiкар дозволяе пацiентовi виплутатися [L?sung] з них [84 - Breuer und Freud, Studien ?ber Hysterie, Wien 1895, 2. Aufl., 1909 (прим. авт.).]. Коли вдаеться простежити походження хворобливоi iдеi з елементiв психiчного життя хворого, вона усуваеться, i пацiент вiд неi звiльняеться. З огляду на безсилля iнших лiкувальних засобiв i на загадкову природу таких станiв, я зважився, попри труднощi, йти до кiнця шляхом, на який показав Бройер. Як склалася кiнець кiнцем бажана технiка, а яким виявився кiнцевий результат, я ще матиму нагоду детально звiтувати. Але саме пiд час психоаналiтичних дослiджень я натрапив на тлумачення снiв. Пацiенти, яких я просив розповiдати менi про всi iхнi думки й почуття, пов’язанi з конкретним питанням, переповiдали менi, зокрема, своi сни i, таким чином, переконали мене, що сни можуть включатися у психологiчний ланцюжок, що тягнеться вiд певноi хворобливоi iдеi вглиб пам’ятi. Наступним кроком стала оцiнка сновидiння як симптому i застосування до снiв методу iнтерпретацii, вже розробленого для симптомiв.

Для цього необхiдне психологiчне пiдготування пацiента, яке полягае у двох зусиллях з його боку: посилення уваги до своiх психiчних вiдчуттiв i вiдмова вiд критики, яка зазвичай фiльтруе все, що спадае нам на думку. Щоб лiпше зосередитись на самоспостереженнi, пацiент лягае у зручнiй позi й заплющуе очi; особливо важливим е усунення критики щодо власних думок i вiдчуттiв. Ми пояснюемо особi, що для успiху психоаналiзу вона мае помiчати й повiдомляти нам усе, що спадае iй на думку i не намагатися вiдкидати щось, що може видатися неiстотним, абсурдними або недоречним. Пацiент мае ставитись до своiх думок абсолютно неупереджено; бо саме критичнiсть не дозволяе йому, в контекстi повсякденного сприйняття, знайти бажане пояснення снам, нав’язливим iдеям тощо.

У процесi психоаналiтичноi роботи я зауважив, що психiчна структура замисленоi людини геть iнша, нiж коли ця людина спостерiгае за своiми психiчними процесами. Пiд час мислення включаеться на одну психiчну функцiю бiльше, нiж пiд час найуважнiшого самоспостереження, про що свiдчить, зокрема, напружений вираз обличчя, зморшки на чолi мислителя, на противагу спокiйному виглядовi зануреного у самоспостереження. В обох випадках необхiдне зосередження, але, розмiрковуючи, людина застосовуе критичнiсть, внаслiдок якоi вiдкидае частину думок, переривае iншi, не збиваючись на манiвцi; деякi думки взагалi не досягають свiдомостi, оскiльки придушуються ще до iх сприйняття. Самоспостереження, навпаки, потребуе придушення критичностi; якщо людина спомагаеться це зробити, вона починае помiчати незлiченнi думки, що iнакше залишались би неусвiдомленими. За допомогою отриманого у такий спосiб матерiалу можна виробити пояснення патологiчних iдей, а також снiв. Йдеться про пiдготування психiчного стану, яке у сенсi розподiлу психiчноi енергii (рухомоi уваги) нагадуе стан засинання (а водночас – гiпнотичний стан). У процесi засинання, завдяки ослабленню вольовоi (i, зрозумiло, також критичноi) активностi, виринають «мимовiльнi уявлення». Причину такого ослаблення волi, яка впливае на нашi уявлення у притомному станi, зазвичай пояснюють «втомою». Тим часом «мимовiльнi уявлення» прибирають форми зорових i слухових образiв. (Пор. з наведеними вище заувагами Шляйермахера та iн. у розд. І, Д i Е) [85 - Зiльберер (Silberer, 1909, 1910, 1912) зробив вагомий внесок у тлумачення снiв безпосереднiми спостереженнями цього перетворення уявлень у зоровi образи (Jahrbuch der Psychoanalyse I i II, стор. 1809 i далi) (прим. авт. у вид. з 1919).]. У станi, який застосовують для аналiзу снiв i патологiчних iдей, пацiент навмисне i свiдомо вiдмовляеться вiд критично-вольовоi активностi, а збережену психiчну енергiю (або ii частину) спрямовуе на уважне стеження за появою мимовiльних думок, якi (у цьому полягае вiдмiннiсть вiд стану засинання) зберiгають форму уявлень. Таким чином «мимовiльнi» [ungewollten] уявлення перетворюються на «умиснi» [gewollten].

Досягнення необхiдноi налаштованостi на уявлення, що виринають «з власноi волi», i вiдмови вiд критичностi для багатьох людей бувае надзвичайно складним. «Мимовiльнi думки» зазвичай викликають сильний опiр, який перешкоджае iм виринати на поверхню. Та якщо вiрити нашому великому поетовi-мислителю Фр. фон Шиллеру, поетична творчiсть вимагае дуже схожих зусиль. Отто Ранк указуе на уривок з його листування з Кьорнером (лист вiд 1 грудня 1788), де Шиллер пише з приводу нарiкань свого друга на брак плiдних iдей: «Причина твоiх нарiкань, як менi здаеться, зумовлена примусом, що його твiй розум застосовуе до твоеi уяви. Я проiлюструю цю думку порiвнянням. Менi видаеться шкiдливим для творчостi, коли розум надмiру ретельно перевiряе iдеi ще при входi, як сторожа на воротах. Ідея в iзольованому виглядi може видаватися банальною або ризикованою, але iй може надати надзвичайноi ваги iнша iдея, що тягнеться за нею; а у поеднаннi з iншими iдеями – поодинцi теж нiби безглуздими – вона може стати ланкою вельми цiкавого ходу думок. Розум нездатний про це судити, якщо не зберiгае iдею до моменту, коли зможе розглянути ii в поеднаннi з iншими. У творчiй головi, натомiсть, розум знiмае з ворiт варту, iдеi надходять у безладi i лише потiм розум оглядае iх укупi, гуртом. Ви ж, панове критики, соромитеся чи боiтеся миттевого минущого безумства, яке посiдае будь-яка творча особистiсть, i менша чи бiльша тривалiсть якого вiдрiзняе мислячого художника вiд мрiйника. Твоi нарiкання на брак плiдних iдей пов’язанi з тим, що ти завчасно iх вiдкидаеш i надмiру суворо вiдбираеш».

Насправдi, таке, за висловом Шиллера, «зняття варти» з ворiт розуму, себто некритичне занурення у стан самоспостереження, аж нiяк не е складним завданням. Бiльшiсть моiх пацiентiв досягають цього стану вже пiсля перших вказiвок. Я особисто теж досягаю цього без особливих труднощiв, записуючи своi думки. Сума психiчноi енергii, на яку, таким чином, зменшуеться критична дiяльнiсть i яка водночас пiдвищуе iнтенсивнiсть самоспостереження, значно коливаеться залежно вiд теми, на якiй суб’ект мае зосередити свою увагу.

Перший крок у застосуваннi цього методу передбачае не братись до сну в цiлому, а роздiлити його змiст на складовi. Якщо я запитаю недосвiдченого пацiента: «Що спадае вам на думку в зв’язку з цим сном?», – вiн зазвичай нiчого не знаходить у своему внутрiшньому полi зору. Коли ж я розкладу його сон на окремi елементи, вiн до кожного з них матиме низку асоцiацiй, якi можна назвати «тильними думками» цих елементiв сну. Згадана перша важлива умова мого методу вiдрiзняе його вiд популярного iсторичного i вже легендарного методу тлумачення снiв за допомогою символiзму i наближае до другого – методу «декодування»: мiй метод так само тлумачить сон en de?tail, а не en masse; вiн так само одразу мае сновидiння за конгломерат психiчних утворень.

Проводячи психоаналiз у своiх пацiентiв з неврозами, я проаналiзував, напевне, кiлька тисяч снiв, але не скористаюся з цього матерiалу для введення в технiку i сутнiсть тлумачення снiв. Не згадуючи про ймовiрнi закиди, що сновидiння невротичних пацiентiв не пiдлягають аналогii зi снами здорових людей, я маю також iншу причину. Зрозумiло, що тема, до якоi ведуть сни моiх пацiентiв, – це майже завжди iсторiя хвороби, на якiй виник невроз. Вiдповiдно, кожен зi снiв потребував би вступноi iнформацii щодо характеру i обставин розвитку конкретного психоневрозу. Цi подробицi надзвичайно цiкавi, i вони, звiсно, вiдвернули б нашу увагу вiд проблеми снiв як таких. Моя ж мета, натомiсть, полягае в тому, щоб поступом у тлумаченнi снiв пiдготувати розв’язання бiльш складноi проблеми психологii неврозiв. Та, вiдмовляючись вiд головного матерiалу, снiв своiх пацiентiв, я вже не мушу бути надмiру розбiрливим в iншому матерiалi. Менi залишаються лише тi сни, якi вряди-годи переповiдали менi здоровi люди, або якi я знайшов як приклади у науковiй лiтературi. На жаль, такi сни не супроводжуються даними аналiзу, без яких я не можу визначити сенсу снiв. Мiй метод не такий зручний, як популярний метод декодування за допомогою усталеного ключа: навпаки, я готовий до того, що однаковий сон у рiзних осiб i за рiзних обставин може вiдкривати геть рiзнi сенси. Виходячи з цього, я використовую своi власнi сновидiння як найдоступнiший i зручний матерiал, що походить вiд особистостi вiдносно нормальноi i стосуеться рiзних аспектiв повсякденного життя. Безперечно, можуть виникнути сумнiви щодо безсторонностi такого «самоаналiзу». Однак, на мiй погляд, самоспостереження надiйнiше, нiж спостереження за iншими; i в будь-якому разi дае можливiсть встановити, яку роль вiдiграе самоаналiз у тлумаченнi снiв. Значно бiльшi труднощi менi випало подолати в самому собi, а саме – природнi вагання у розкриттi iнтимних подробиць свого душевного життя, побоювання наштовхнутися на нерозумiння стороннiх. Такi перестороги дослiдник мусить у собi придушувати. «Tout psychologiste, – пише Дельбьоф – est obligе de faire l’aveu m?me de ses faiblesses s’il croit par l? jeter du jour sur quelque probl?me obscur» [86 - «Кожен психолог зобов’язаний зiзнаватися у власних слабкостях, якщо знае, що це пролле свiтло на якусь темнупроблему» (фр.).]. Я також передбачаю, що початковий iнтерес до iнтимних подробиць у читача скоро поступиться мiсцем винятковому заглибленню у психологiчнi проблеми, якi висвiтлюе мiй аналiз.

Вiдтак, я наведу один з моiх власних снiв i на його прикладi поясню свiй метод iнтерпретацii. Кожен такий сон потребуе вступного пояснення обставин. Тому я змушений просити читача на кiлька хвилин перейнятися моiми iнтересами i подробицями мого життя, бо такого попереднього перенесення вимагае розкриття прихованого значення снiв.



Вступ:

Улiтку 1895 року я проводив курс психоаналiзу молодiй панi, з якою мене i мою родину пов’язувала щира дружба. Вiдомо, що таке поеднання вiдносин бувае джерелом непорозумiнь, неприемних для лiкаря, а надто – психотерапевта. Що бiльше особистого у ставленнi терапевта, то менший його авторитет; будь-яка похибка загрожуе пiдiрвати дружбу з родиною пацiента. Лiкування згаданоi особи виявилося успiшним лише почасти: пацiентка звiльнилася вiд iстеричноi тривоги, але не вiд усiх соматичних симптомiв. На той час я не був iще цiлковито переконаний у критерiях, якi визначали б цiлковите припинення iстерii, i запропонував пацiентцi розв’язання, яке видалося iй неприйнятним. Не дiйшовши згоди, ми, вiдтак, посеред лiта тимчасово перервали лiкування. Тодi, якогось дня, мене вiдвiдав мiй молодший колега, давнiй друг, який перед тим гостював у родинi моеi пацiентки, Ірми. Я запитав колегу про ii стан i почув у вiдповiдь, мовляв iй лiпше, але не надто добре. Я пам’ятаю, що такi слова мого друга Отто або, точнiше, тон, яким вiн iх промовив, мене розсердили. Менi вчувся в його словах докiр – на кшталт того, що я забагато був наобiцяв пацiентцi. Справедливо чи нi, я пояснив уявне упередження Отто впливом родичiв пацiентки, якi, як менi здавалося, одразу ставилися не дуже прихильно до мого способу лiкування. Проте мое змальоване неприемне вiдчуття було доволi приглушене i я нiчим не виявив його. Того ж таки вечора я записав доволi докладну iсторiю хвороби Ірми, щоб передати ii докторовi М. – нашому спiльному друговi й провiдному фахiвцевi у нашiй царинi. Вночi (чи, ймовiрнiше, пiд ранок наступного дня) я мав сон, який записав одразу по пробудженнi [87 - Це перший сон, який я пiддав детальному тлумаченню (прим. авт. у вид. з 1914).].



Сон з 23 на 24 липня 1895 року:

Велика зала. Ми приймаемо численних гостей, серед яких також Ірма. Я беру ii пiд руку, показуючи, що хочу вiдповiсти на ii листа, дорiкаю iй, що не пристала на мое «розв’язання». Я кажу iй: «Якщо у тебе досi болi, ти сама в цьому винна». Вона вiдповiдае: «Якби ти лишень знав, якi у мене болi в горлi, шлунку i животi! Мене аж корчi беруть». Я перелякано дивлюся на неi. У неi блiде, опухле обличчя. Менi спадае на думку, що я мiг не помiтити якесь органiчне захворювання. Я пiдводжу ii до вiкна, щоб оглянути iй горло. Вона злегка опираеться, як роблять жiнки з зубними протезами. Я думаю про себе, що iй це нi до чого. Вона таки гарно розтуляе рота i показуе горло, в якому я бачу праворуч велику бiлу пляму, а трохи далi вкритий бiлувато-сiрими струпами пiдозрiлий нарiст, неначе сформований на носовiй раковинi. Я негайно кличу доктора М., який повторюе огляд i пiдтверджуе результат… У доктора М. вигляд iнший, нiж зазвичай. Вiн дуже блiдий, накульгуе i чомусь без бороди… Мiй друг Отто тепер поруч з Ірмою, а iнший друг, Леопольд, дослiджуе iй легенi методом перкусii й каже: «У неi притуплення лiворуч внизу». Вiн вказуе також на iнфiльтрацiю плечовоi дiлянки у неi (я теж вiдчуваю, так само як вiн, попри те, що вона в сукнi)… М. каже: «Безперечно, iнфекцiя. Але це пусте – приеднаеться дизентерiя, i отрута видалиться»… Ми теж одразу розумiемо, звiдки iнфекцiя. Нещодавно, коли Ірма зле почувалася, мiй друг Отто зробив iй iн’екцiю препарату пропiл… пропiлен… пропiленовоi кислоти… триметиламiну (формулу його якого я маю просто перед очима)… Такi iн’екцii робити легковажно… Також, iмовiрно, шприц не був чистий.

Цей сон мае перевагу перед багатьма iншими. Одразу видно, з якою подiею минулого дня вiн пов’язаний i якоi теми стосуеться. Вступ цiлковито цi обставини висвiтлюе. Повiдомлення Отто щодо здоров’я Ірми та ii iсторiя хвороби, яку я писав до пiзньоi години, не вiдпускали мене й пiд час сну. Проте нiхто, ознайомившись iз вступом i з описанням сну, не мiг би визначити, що мiй сон означае. Я сам цього не знаю. Мене здивували хворобливi симптоми, на якi скаржилась Ірма у снi, оскiльки це не тi прояви, вiд яких я ii лiкував. У мене викликала посмiшку безглузда iдея про iн’екцiю пропiленовоi кислоти, а також заспокiйливе мiркування доктора М. Наприкiнцi сон видався менi бiльш туманним i ущiльненим, нiж на початку. Щоб витлумачити його, я вдаюсь до детального аналiзу.



Аналiз:

Велика зала. Ми приймаемо численних гостей.

Того лiта ми мешкали у Бельвю, в будинку, що стоiть самотою на одному з пагорбiв поруч з Каленбергом. Будинок проектувався як розважальний заклад i його просторi кiмнати схожi на зали. Наведений сон я мав саме у Бельвю, за кiлька дiб до дня народження моеi дружини. Напередоднi вона повiдомила менi, що запросила на свое свято багато гостей i, зокрема, Ірму. Мiй сон передбачав цю подiю – день народження дружини, ми приймаемо багатьох гостей, i серед них Ірму, у великiй залi Бельвю.

Я дорiкаю Ірмi, що не пристала на мое «розв’язання». Я кажу iй: «Якщо у тебе досi болi, ти сама в цьому винна».

Я мiг би сказати iй це наяву i, ймовiрно, навiть таки говорив. Тодi я дотримувався думки (яку згодом змiнив), що мое завдання обмежуеться тим, щоб повiдомляти пацiентовi прихований сенс його симптомiв: я не вважав себе вiдповiдальним за те, приймае пацiент таке «розв’язання» чи нi, хоча саме вiд цього залежить успiх лiкування. Я вдячний цiй нинi подоланiй помилцi, що полегшувала менi життя, оскiльки, попри тогочасне свое невiдання, я мусив досягати якогось успiху в лiкування. Однак фраза, яку я увi снi сказав Ірмi, показуе, що я, перш за все, не хотiв почуватись вiдповiдальним за болi, якi вона ще мала. Якщо в них винна сама Ірма, то не можу бути винуватим я. Чи не в цьому напрямку слiд шукати сенс мого сну?

Скарги Ірми: болi в горлi, шлунку i животi. Їi аж корчi беруть.

Болi в шлунку були присутнi серед симптомiв моеi пацiентки, але наяву вони ii не надто непокоiли, вона бiльше скаржилася на нудоту i диспепсiю. А болi у горлi i корчi не вiдiгравали ролi у ii iсторii хвороби. Менi дивно, чому сон виокремив саме цi симптоми, але на разi це залишаеться незрозумiлим.

У неi блiде, опухле обличчя.

У моеi пацiентки завжди були рожевi щоки. Я пiдозрюю, що у моему снi ii замiняе iнша особа.

Я лякаюся на думку, що мiг не помiтити у неi органiчне захворювання.

Це цiлком природне постiйне побоювання фахiвця, чия практика обмежена лiкуванням неврозiв, i вiн звикае пов’язувати з iстерiею майже всi симптоми, якi видаються iншим лiкарям ознаками органiчних порушень. З iншого боку, у мене виникае – сам не знаю, через що – легкий сумнiв щодо природи своiх побоювань. Якщо болi у Ірми соматичного походження, я не зобов’язаний ii лiкувати. Мое лiкування усувае тiльки iстеричнi болi. Менi вже здаеться, я майже хочу такоi помилки в дiагнозi – таким чином я уникнув би докорiв щодо неуспiшного лiкування.

Я пiдводжу Ірму до вiкна, щоб оглянути iй горло. Вона злегка опираеться, як роблять жiнки з зубними протезами. Я думаю про себе, що iй це нi до чого.

Менi нiколи не випадало оглядати у Ірми горло. Сон нагадуе менi, як я нещодавно оглядав одну гувернантку, що справляла враження молодоi вродливоi жiнки; та перед тим як роззявити рота, вона намагалася приховати зубний протез. Цей спогад тягне за собою iншi, в яких лiкарськi дослiдження розкривали маленькi таемницi пацiентiв – на прикрiсть обом учасникам процесу. «Їй це нi до чого» – безперечно е комплiментом для Ірми, але я пiдозрюю, фраза мае також iнше значення. За уважного аналiзу, iнтерпретатор завжди вiдчувае, вичерпанi всi прихованi думки, чи ще нi. Поза, у якiй Ірма стоiть бiля вiкна, викликае у менi iнший несподiваний спогад. У Ірми е близька подруга, до якоi я ставлюся з великою повагою. Якогось вечора я вiдвiдав ii i побачив у такiй саме позi коло вiкна, а ii лiкар, той-таки доктор М., заявив, що знайшов у неi в горлi дифтерiйнi плiвки. Постать доктора М. i плiвки вiдтворюються згодом у снi. Я пригадую, що впродовж останнiх мiсяцiв часто думав про те, що у цiеi подруги Ірми теж iстерiя. Бiльше того, Ірма сама казала менi про таке. Що менi було вiдомо про ii стан? Тiльки одне: що вона так само, як Ірма у моему снi, страждае на iстеричнi спазми у горлi. Таким чином, сновидiння замiнило мою пацiентку ii подругою. Далi я пригадую, у мене часто виникала думка, що ця подруга може теж звернутися до мене з проханням позбавити ii хворобливих симптомiв; але я вважав це малоймовiрним, оскiльки вона сором’язлива i замкнута. Вона опираеться у моему снi. Можливе пояснення того, чому iй це нi до чого: вона показала себе достатньо сильною, щоб дати собi раду без сторонньоi допомоги. Залишаються, однак, деякi риси, що не мають нiчого спiльного нi з Ірмою, нi з ii подругою – блiде, опухле обличчя, зубнi протези. Остання деталь повертае мене до вже згадуваноi гувернантки. Я вже наче вдовольняюся поясненням про вставнi зуби, аж раптом пригадую iншу особу, до якоi можна вiднести цi риси. Вона теж не лiкуеться у мене, i я не хотiв би мати ii своею пацiенткою, оскiльки помiтив, що вона боязка, а це ускладнило б лiкування. Вона зазвичай блiда, а коли мала лiпше здоров’я, обличчя у неi було пухким [88 - Участь цiеi третьоi особи може пояснити також скарги на болi в животi. Йдеться, ясна рiч, про мою дружину: болi в животi нагадують менi про один випадок, коли вона виявила боязкiсть. Мушу зiзнатися, що у своему снi я не надто нiжно ставлюся до дружини i до Ірми, але мене мае вибачити те, що я порiвнюю обох з iдеалом слухняноi пацiентки (прим. авт.).]. Отже я порiвнював свою пацiентку Ірму з двома iншими особами, якi були б так само непiддатливi до мого лiкування. Чому ж я увi снi пiдмiнив Ірму ii подругою? Може, навмисне? Подруга Ірми викликае у мене бiльшу прихильнiсть або я бiльш високоi думки про ii розсудливiсть. Я вважаю Ірму нерозумною, оскiльки вона невдоволена моiм лiкуванням. Інша була б розумнiшою i напевне пристала б на запропоноване мною розв’язання. Вона б гарно розтулила рота i розповiла менi бiльше, нiж Ірма [89 - Я вiдчуваю, що тлумачення цiеi частини сну не розкривае весь його прихований змiст. Якби я заглибився у порiвняння трьох жiнок, то я вiдхилився далеко вбiк. У кожному снi е бодай один епiзод, що робить його по-справжньому незрозумiлим – оце е та пуповина, що з’еднуе сон з невiдомим (прим. авт.).].

У ii горлi i я бачу праворуч велику бiлу пляму, а трохи далi вкритий бiлувато-сiрими струпами пiдозрiлий нарiст, неначе сформований на носовiй раковинi.

Бiла пляма нагадуе менi про дифтерiю i про подругу Ірми, але водночас – про тяжке захворювання моеi старшоi донечки близько двох рокiв тому i про весь жах, якого я тодi зазнав. Нарiст у формi носовоi раковини нагадуе менi про турботи щодо власного здоров’я. Я тодi часто вдавався до кокаiну з приводу неприемного набряку у носовiй порожнинi, а кiлька днiв тому почув, що у однiеi моеi пацiентки, яка так само чинила за моiм прикладом, розвинувся некроз слизовоi оболонки носа. Рекомендоване мною у 1885 роцi застосування кокаiну викликае у мене тяжкi докори сумлiння. Зловживання цим засобом прискорило смерть мого близького друга у 1895 роцi [90 - Ідеться про видатного австрiйського фiзiолога, лiкаря i винахiдника Ернста Фляйшля фон Марксова (Ernst Fleischl Edler von Marxow), що наприкiнцi життя став наркозалежним через тяжкий постампутацiйний синдром (прим. пер.).].

Я негайно кличу доктора М., який повторюе огляд i пiдтверджуе результат.

Така дiя вiдповiдае репутацii, якоi зажив серед нас доктор М. Але «негайнiсть» вимагае особливого пояснення, бо нагадуе менi сумний випадок з практики. Тодi, внаслiдок тривалого призначення засобу, що вважався цiлком невинним (сульфонал), я викликав у своеi пацiентки важку iнтоксикацiю i поспiшно звернувся по допомогу до бiльш досвiдченого лiтнього колеги. Зв’язок того iнциденту з моiм сном пiдтверджуе також iнша обставина: згадана пацiентка мала те саме iм’я, що моя старша дочка. Досi менi це не спадало на думку, а тепер такий збiг видаеться фатальним, своерiдна вiдплата долi. Так, нiби замiщення осiб продовжуе логiчний ряд «око за око, зуб за зуб», ця Матильда за ту Матильду… Я нiби збираю увi снi всi випадки, якi свiдчать про мою недостатню лiкарську сумлiннiсть.

Доктор М. дуже блiдий, накульгуе i чомусь без бороди.

Це вiдповiдае дiйсностi у тому розумiннi, що нездоровий вигляд доктора М. турбував його друзiв. Обидвi iншi риси мають належати комусь iншому. Менi пригадуеться мiй старший брат, який мешкае за кордоном – вiн не мае бороди, i доктор М. у моему снi був дуже схожий на нього. Кiлька днiв тому я дiзнався з листа, що брат кульгае через артрит кульшового суглоба. Я подумав, мае бути причина для такого злиття у снi двох осiб в одну, i пригадав, що сердитий на обох з одного приводу – обое нещодавно вiдхилили певну мою пропозицiю.

Мiй друг Отто тепер поруч з Ірмою, а iнший друг, Леопольд, дослiджуе iй легенi методом перкусii й каже: «У неi притуплення лiворуч внизу».

Колега Леопольд – родич Отто. За примхою долi обое лiкарiв обрали однакову спецiальнiсть i зробилися конкурентами. Їх постiйно порiвнюють одного з одним. Упродовж кiлькох рокiв вони були моiми асистентами, коли я завiдував неврологiчним вiддiленням дитячоi лiкарнi. Такi сцени, як у моему снi, я спостерiгав тодi часто наяву. Якось, тим часом як я сперечався з Отто щодо дiагнозу, Леопольд уважнiше оглянув пацiента й привiв несподiваний аргумент на користь моеi думки. За характером ця пара нагадувала Брезiга i його друга Карла [91 - Маються на увазi персонажi роману Фрiца Ройтера Ut mine Stromtid («За мого учнiвства») (прим. пер.).]: один з них вiдзначався «кмiтливiстю», iнший був повiльний, але дуже грунтовний. Зiставляючи увi снi Отто з розважливим Леопольдом, я, напевне, вiддавав перевагу другому. Порiвняння, подiбне згадуваному перед тим, – неслухняна пацiентка Ірма i ii бiльш розсудлива подруга. Тепер я вiдзначаю також одне з вiдгалужень думки увi снi – вiд хвороi дитини до iнституту дитячих хвороб. Притуплення у нижнiй частцi лiвоi легенi в усiх подробицях вiдповiдае випадку, коли Леопольд вразив мене своею ретельнiстю. Менi, крiм того, спадае на думку щось на зразок метастазу, але це може стосуватися радше пацiентки, яку менi хотiлось би мати замiсть Ірми. Та, наскiльки я можу судити, iмiтуе туберкульоз.

Інфiльтрацiя плечовоi дiлянки.

Я вiдразу розумiю, що це даеться взнаки мiй власний ревматизм плеча, який я вiдчуваю щоразу, коли вночi не можу заснути. Мене у цьому переконують також слова зi сну про те, що я теж вiдчуваю, так само як вiн. Я хочу цим сказати, що вiдчуваю це в своему власному тiлi. Щоправда, мене бентежить формулювання «iнфiльтрацiя плечовоi дiлянки». Ми зазвичай говоримо «задньо-верхня iнфiльтрацiя лiворуч», що стосуеться стану вiдповiдноi легенi й знову ж таки вказуе на туберкульоз.

Попри те, що вона у сукнi.

Це тiльки парентеза. В iнститутi дитячих хвороб ми оглядаемо пацiентiв роздягненими, на вiдмiну вiд манери, у якiй проводиться огляд дорослих пацiенток. Про одного видатного клiнiциста розповiдалося, що вiн завжди обстежував своiх пацiентiв винятково крiзь одяг. Глибшого сенсу я у цьому елементi не знаходжу i, щиро кажучи, не схильний, наразi, заглиблюватися.

Доктор М. каже: «Безперечно, iнфекцiя. Але це пусте – приеднаеться дизентерiя,iотрута видалиться».

Спершу фраза видаеться менi кумедною, але я, так само як решту елементiв, пiддаю ii аналiзу й, за ретельнiшого розгляду, вона мае свiй сенс. Оглядаючи пацiентку, я знайшов у неi локальний дифтерит. Я пам’ятаю дискусii щодо дифтериту i дифтерii пiд час хвороби моеi дочки. Дифтерiя – це загальна iнфекцiя, що розвиваеться з локального дифтериту. Про таку загальну iнфекцiю говорить Леопольд, вiдзначаючи притуплення перкуторного звуку, що свiдчить про метастатичне вогнище. Менi здаеться, однак, дифтерiя не дае таких метастазiв. Менi це нагадуе радше пiемiю.

«Але це пусте». Це слова розради. На мою думку, вони мають такий сенс: попереднiй уривок сну показуе, що болi у пацiентки вiд серйозного органiчного захворювання. Менi видаеться, я хочу зняти з себе вiдповiдальнiсть за ii стан. Психiчний метод лiкування не винен у прогресування дифтерii. Менi, водночас, нiяково, що я приписую Ірмi таке тяжке захворювання, щоб виправдати себе. Це жорстоко. Звiдси моя потреба переконатися, що все владнаеться, i я доволi вдало вкладаю слова розради в уста доктора М. Але тут я нiби ставлю себе вище за сон, що вимагае окремого пояснення.

І зрештою, чому слова розради такi безглуздi?

Дизентерiя. За давнiм теоретичним уявленням, хвороботворнi речовини можуть видiлятися через кишкiвник. Чи не хочу я посмiятися зi схильностi доктора М. до натягнутих роз’яснень i несподiваних патогенетичних теорiй? Втiм, з приводу дизентерii я пригадую також iнше. Кiлька мiсяцiв тому я консультував молодика з дивними порушеннями випорожнення, що iншi лiкарi визначали як випадок «анемii з ослабленим харчуванням». Я встановив iстеричне походження захворювання, але, не бажаючи пiддавати пацiента психотерапii, рекомендував йому морську подорож. Кiлька днiв тому я отримав вiд нього розпачливий лист з Єгипту: у пацiента сталося там загострення, i лiкар дiагностував у нього дизентерiю. І хоч я був переконаний, що такий дiагноз е лише помилкою недосвiдченого колеги, який плутае iстерiю з серйозним органiчним захворюванням, я не змiг утриматися вiд докорiв сумлiння, припускаючи, що органiчне захворювання справдi могло ускладнити перебiг iстерii. Поза тим, слово «дизентерiя» схоже на термiн «дифтерiя», який у снi навпростець не згадуеться.

Так, напевне, я хочу посмiятися з доктора М. отим його втiшним прогнозом, «приеднаеться дизентерiя» тощо. Я пригадую, кiлька рокiв тому вiн сам розповiдав менi аналогiчну iсторiю про одного колегу. Той запросив його на консультацiю до важко хвороi. Доктор М. змушений був звернути увагу оптимiстично налаштованого колеги на наявнiсть альбумiну у сечi пацiентки. Той, не надто переймаючись, вiдказав: «Це пусте, колего, альбумiн виведеться». Поза сумнiвом, у цiй частинi сну мiститься насмiшка з колеги, який не знаеться на iстерii. Нiби на пiдтвердження, виникае думка: а чи знае доктор М., що симптоми у його пацiентки, подруги Ірми, якi наводять на думку про туберкульоз, насправдi викликанi iстерiею? Упiзнав вiн iстерiю чи прогавив?

Чим мотивоване увi снi мое зневажливе ставлення до колеги? Все дуже просто – доктор М. так само не згоден з моiм психоаналiтичним «розв’язанням» щодо Ірми, як вона сама. Таким чином, увi снi я помстився обом: Ірмi – словами «Якщо у тебе досi болi, ти сама в цьому винна», а доктору М. – вклавши у його уста вкрай абсурднi слова розради.

Ми вiдразу розумiемо, звiдки iнфекцiя.

Це негайне зрозумiння доволi дивне. Адже ми щойно нiчого ще не знали – на iнфекцiю вперше вказуе Леопольд.

Коли Ірма зле почувалася, мiй друг Отто зробив iй iн’екцiю. Отто справдi розповiдав, що пiд час гостини у родинi Ірми його несподiвано покликали до сусiдiв, i вiн зробив там iн’екцiю однiй панi, котра раптово почулася зле. Ін’екцiя нагадуе менi мого нещасного друга, який отруiвся кокаiном. Я призначив йому цей засiб для внутрiшнього вживання, вiд морфiнноi залежностi, а вiн став робити собi iн’екцii.

Пропiл… пропiлен… пропiленова кислота…

Яким чином я прийшов до цього? Того вечора, ще до написання iсторii хвороби i сну, моя дружина вiдкоркувала пляшку лiкеру, зi словом «ананас» [92 - Слово «ананас» дивним чином нагадуе прiзвище моеi пацiентки Ірми (прим. авт.).] на етикетцi. Лiкер подарував нам колега Отто; у нього звичка робити подарунки з будь-якого приводу. Сподiваюся, вiн колись одружиться i жiнка вiдучить його вiд цiеi звички [93 - Щодо цього сон не був пророчим, але справдився в iншому сенсi – «невизнанi» болi в животi у моеi пацiентки, за якi я не хотiв брати на себе вiдповiдальнiсть, виявилися провiсниками жовчнокам’яноi хвороби (прим. авт., видалена у виданнi 1925).]. Лiкер так вiдгонив сивухою, що я вiдмовився навiть покуштувати його. Дружина хотiла вiддати пляшку прислузi, але я виявив бiльше гуманiзму й заборонив, заявивши, що слугам теж не варто труiтися. Запах сивушних олiй (амiл…) либонь викликав у мене спогад про низку сполук: пропiл… метил… тощо. Сон зробив замiну – менi снився пропiл пiсля того, як я чув запах амiлу, але такi замiни допустимi навiть в органiчнiй хiмii.

Триметиламiн. Я чiтко бачив перед собою хiмiчну формулу цiеi речовини, що свiдчить про чималi зусилля моеi пам’ятi увi снi. Формула була надрукована жирним шрифтом, нiби видiляючи у контекстi щось особливо важливе. На що саме мав звернути мою увагу триметиламiн? На розмову з iншим моiм другом, який пильно стежив за моею роботою упродовж останнiх рокiв [94 - Поза сумнiвом, iдеться про Вiльгельма Флiса, нiмецького оториноларинголога й психоаналiтика, автора теорii бiсексуальностi, який iстотно вплинув на З. Фройда, зокрема у перiод написання «Тлумачення снiв» (прим. пер.).]. Вiн подiлився тодi зi мною своiми дослiдженнями у царинi хiмii статевих процесiв, а зокрема назвав триметиламiн як один з продуктiв статевого метаболiзму. Таким чином, ця речовина приводить мене до iдеi сексуальностi – чинника, якому я надаю найбiльшого значення у виникненнi нервових розладiв. Моя пацiентка Ірма – вдова; якби я намагався виправдати неуспiх свого лiкування у ii випадку, менi було б найдоцiльнiше послатися на обставину вдовування молодоi жiнки, якому б охоче поклали край ii друзi. Як дивно, подумалось менi, сон поеднав обставини: iнша особа, яку я мав увi снi за пацiентку замiсть Ірми, теж молода вдова.

Я починаю здогадуватися, чому так ясно бачив увi снi формулу триметиламiну. Цей термiн не тiльки вказуе на фактор сексуальностi, але також нагадуе менi про особу, схвалення якоi особливо багато важить для мене, коли почуваюся iзольованим у своiх поглядах. Звiсно, постать колеги, що вiдiграв у моему життi настiльки вагому роль, мае знову десь виринути у дальшому плинi сну. Атож, вiн е фахiвцем з ринологii, тож мае спецiальнi знання про нiс i, зокрема, привертав увагу до дивного зв’язку носових раковин з жiночими статевими органами (три дивних нарости у горлi Ірми). Я консультував у нього Ірму, щоб уточнити, чи ii болi у шлунку не пов’язанi з захворюванням носоглотки. Сам вiн, як на те, страждае на гнiйне запалення носових пазух, з приводу чого я занепокоений, i, ймовiрно, на це нагноення натякае метастаз увi снi.

Такi iн’екцii робити легковажно. Я докоряю у легковажностi безпосередньо своему друговi Отто. Менi видаеться, щось подiбне я подумав того дня, коли Отто словами i поглядом висловив свою незгоду зi мною. Я подумав щось на кшталт: як легко вiн пiдпадае впливовi, який квапливий у судженнях. Поза тим, докiр в легковажностi знову повертае мене думками до померлого друга, який зробив собi iн’екцiю кокаiну. Як уже згадувано, призначаючи йому цей засiб, я не мав на увазi iн’екцii. Докоряючи Отто за легковажне поводження з хiмiчною речовиною, я знову торкаюся iсторii з нещасною Матильдою, яка могла б зробити менi такий самий докiр. Я намагаюся тут пiдтвердити свою сумлiннiсть, але водночас отримую протилежне.

Також, iмовiрно, шприц не був чистим. Іще один докiр друговi Отто мае вже iнше походження. Напередоднi я випадково зустрiв сина 82-рiчноi жiнки, якiй я двiчi на день робив iн’екцii морфiю. На той час вона перебувала за мiстом, i ii син повiдомив менi, що у матерi запалення вени. Я одразу злякався, що виною може бути брудний шприц. Я пишався тим, що впродовж двох рокiв моi iн’екцii не викликали жодного ускладнення – я постiйно дбаю, щоб шприц був чистий. Запалення вени знову повертае мене думками до дружини, яка пiд час черговоi вагiтностi страждала на тромбофлебiт. У моiй пам’ятi спливають три ситуацii – з моею дружиною, з Ірмою i з небiжчицею Матильдою – тотожнiсть обставин у яких, як видаеться, дозволила менi увi снi замiняти цi три особи одна одною.

Я завершив тлумачення сну [95 - Зрозумiло, я виклав аж нiяк не все, що спадало менi на думку у процесi тлумачення (прим. авт.).]. Виконуючи цю роботу, менi не так просто було гамувати всю масу думок, на якi наводило мене порiвняння змiсту сну з тим, що за цим змiстом ховалося. Водночас, менi вiдкрився «смисл» сну. Я усвiдомив свiй замiр, здiйснений увi снi, i який, напевне, мав мотивувати повстання саме такого сну. Сон здiйснив кiлька жадань, якi викликали у мене подii попереднього вечора (отриманi вiд Отто новини i написання iсторii хвороби). Висновок сну показував, що не я винен у триваннi болiв у Ірми, а радше – Отто. Зрештою, Отто розсердив мене своiм зауваженням щодо недостатнього лiкування Ірми. Сон поквитався з Отто, перенiсши вiдповiдальнiсть за стан Ірми на нього. Мене сон звiльнив вiд цiеi вiдповiдальностi, визначивши геть iншi чинники (вiдразу цiлу низку). Сон представив саме таке становище, якого я бажав би. Таким чином, змiст його е здiйсненням бажання, а бажання е його мотивом.

Це кидаеться в очi. З iншого боку, з точки зору здiйснення бажань, менi зробилися зрозумiлими деякi подробицi сну. Я поквитався з Отто не тiльки за його опозицii моему методу лiкування, приписуючи йому самому необережнiсть (iн’екцiю), але також – за поганий лiкер, що вiдгонив сивухою: у моему снi обидва докори об’едналися в один образ – iн’екцiю препаратом пропiлу. Мене це не вдовольнило i мщуся далi, протиставляючи йому надiйнiшого конкурента. Я нiби хочу цим сказати: вiн менi iмпонуе бiльше за тебе. Однак не самий тiльки Отто зазнае вiд моеi досади. Я мщуся також своiй неслухнянiй пацiентцi, мiняючи ii на бiльш розсудливу i згiдливу. Я не прощаю докторовi М. його зауважень, а у доволi прозорiй формi виставляю його невiгласом у предметi суперечки («приеднаеться дизентерiя» тощо). Менi навiть здаеться, я вiд нього апелюю до когось бiльш обiзнаного (до свого друга, що поiнформував мене про триметиламiн), так само як вiд Ірми звертаюся до ii подруги, а вiд Отто – до Леопольда. «Заберiть вiд мене цих осiб, замiнiть iх трьома iншими, на мiй вибiр, тодi я звiльнюся вiд незаслужених закидiв». Безпiдставнiсть тих закидiв у снi представлена дуже виразно. Я не вiдповiдальний за болi Ірми, бо вона сама винна у неприйняттi мого «розв’язання». Їi захворювання поза моею компетенцiею, бо воно органiчного походження i не пiдлягае лiкуванню психотерапiею. Болi Ірми цiлком переконливо пояснюються ii вдiвством (триметиламiн), а цю обставину я змiнити не можу. Болi викликанi необережною iн’екцiею – Отто впорснув iй речовину, якоi я нiколи не застосовував. Болi у Ірми через iн’екцiю брудним шприцом – точнiсiнько, як запалення вен у моеi лiтньоi пацiентки. Я помiчаю, однак, що пояснення болiв у Ірми, збiгаючись у виправданнi мене, не тримаються купи мiж собою, ба, скорiше виключають одне одного. Вся ця плутанина – бо нiчим iншим мое сновидiння не е – жваво нагадуе менi виправдання чоловiка, якого сусiд звинувачуе в тому, що вiн зiпсував позичений казан. По-перше, вiн повернув казан цiлiсiньким; по-друге, казан уже був дiрявим, коли вiн його взяв, а по-трете, вiн взагалi не брав у сусiда жодного казана. Що ж, тим лiпше: якщо бодай один з цих аргументiв виявиться справедливим, чоловiк мае бути виправданим.

У снi присутнi були також iншi елементи, не пов’язанi аж так наочно з моiм виправданням щодо непричетностi до стану Ірми: захворювання моеi дочки та ii тезки, iншоi пацiентки; шкiдлива дiя кокаiну; захворювання мого пацiента, який подорожуе Єгиптом; занепокоення станом здоров’я дружини, брата, доктора М., мого власного, а також – друга з гнiйним запаленням носових пазух. Проте, якщо зiбрати всi цi елементи разом, iх можна класифiкувати як едину групу за визначенням «турбота про здоров’я – свое власне i чуже; лiкарська сумлiннiсть». Менi пригадуеться неясне неприемне вiдчуття, якого я зазнав, коли Отто повiдомив менi про стан здоров’я Ірми. Низка думок, що вiдiграли свою роль увi снi, дае менi змогу ретроспективно висловити це швидкоплинне вiдчуття. Вiн нiби сказав менi: «Ти недостатньо серйозно ставишся до своiх лiкарських обов’язкiв, ти недостатньо сумлiнний, ти не виконуеш своiх обiцянок». Далi я скористався зi згаданих думок, щоб довести, наскiльки я сумлiнний i наскiльки я дбаю про здоров’я своеi родини, друзiв i пацiентiв. Цiкаво, що серед цих думок трапилися також неприемнi спогади, що свiдчили б радше про справедливiсть докорiв Отто, нiж на користь моiх виправдань. Матерiал, як такий, видаеться неупередженим, але чiтко простежуеться зв’язок цiеi маси думок, на яку спираеться сновидiння, з бiльш вузькою його темою, яка випливае з бажання виправдатися щодо захворювання Ірми.

Я не претендую на те, що цiлковито розкрив смисл цього сновидiння, або що його тлумачення позбавлене слабких мiсць.

Я мiг би провадити далi цей аналiз i пояснити ще чимало рiзних подробиць. Я знаю, з яких вiдправних точок можна потягти ланцюжки асоцiацiй; однак менi перешкоджають це зробити чимало мiркувань, якi неминуче виникають у випадку аналiзу свого власного сну. Тому, хто хотiв би дорiкнути менi за брак вiдкритостi, я рекомендував би випробувати себе самого у нiчим не обмеженiй вiдвертостi. Я ж задовольнюся на разi здобутим висновком: застосування розробленого мною методу тлумачення снiв показуе, що сни справдi мають сенс i у жодному разi не е виявом ослаблення мозковоi дiяльностi, як стверджують рiзнi автори. По завершеннi тлумачення ми усвiдомлюемо, що сон е здiйсненням жадання.




Роздiл ІІІ

Сон е здiйсненням жадання


Подолавши тiсну ущелину, ми несподiвано виходимо на височину, де шлях розгалужуеться i звiдки вiдкриваеться кращий огляд навсiбiч, тож зараз можна зупинитися на мить i розважити, у якому напрямку доцiльнiше далi посуватися. Саме на такому роздорiжжi опинилися ми пiсля першого тлумачення сну. Ми осяянi несподiваним вiдкриттям. Сни не мають подiбностi до безладного гуку музичного iнструмента, викликаного не рукою музиканта, а сторонньою силою; вони не позбавленi сенсу i не абсурднi, вони не означають, буцiмто частина наших уявлень засинае, тим часом як iнша починае прокидатися. Насправдi сни – це повноцiнне психiчне явище, воно е здiйсненням наших жадань, яке можна включити у загальну послiдовнiсть зрозумiлоi нам роботи мозку; сни виникають в результатi надзвичайно складноi розумовоi дiяльностi. Але, щойно зробивши таке вiдкриття, ми наштовхуемося на цiлу низку питань. Якщо сон, згiдно з його тлумаченням, виступае здiйсненням жадань, то чому – у такiй неочевиднiй i химернiй формi? Яких змiн зазнають думки, перетворюючись на сновидiння, яке ми пригадуемо по пробудженнi? У який спосiб вiдбуваються цi перетворення? З якого джерела походить матерiал, що переробляеться на сон? Як виникають специфiчнi особливостi думок увi снi – наприклад, те, що вони можуть суперечити одна однiй? (Згадаймо аналогiю з казанком). Чи може сон розповiсти нам нове про нашi внутрiшнi психiчнi процеси, чи може його змiст впливати на нашi переконання, виробленi вдень? Я пропоную на разi лишити всi цi питання осторонь i пiти iншим шляхом. Ми бачили, що сон подае жадання в уже здiйсненiй формi. Перш за все, нас мае зацiкавити, чи таке е загальною характерною рисою всiх снiв, а чи випадковою особливiстю лише одного (про iн’екцiю Ірмi), який ми першим аналiзували. Бо, навiть якщо ми готовi прийняти, що кожен сон мае свiй сенс i свою психiчну цiннiсть, маемо припустити, що цей сенс не в усiх снах однаковий. Наш перший сон був здiйсненням бажання, iнший, можливо, виявиться здiйсненням побоювання, третiй може мiстити роздуми, четвертий вiдтворюватиме який-небудь спогад тощо. Чи трапляються iншi сни на здiйснення жадань – чи, можливо, такими е всi сни?

Показати, що сни часто мають характер здiйснення бажання настiльки просто, що видаеться дивним, чому досi такою незрозумiлою уявлялася мова снiв. Ось, наприклад, сон, який я можу викликати у себе будь-коли. Якщо я ввечерi з’iм анчоуси, оливки чи будь-яку iншу солону чи гостру страву, то вночi я вiдчую спрагу i прокинуся. Перед пробудженням, однак, я бачу завжди той самий сон: менi сниться, що я п’ю. Я пожадливо п’ю воду i вiдчуваю велике задоволення, як кожен спраглий вiд свiжоi води. Потiм я прокидаюся i маю по-справжньому випити води. Приводом до цього регулярного сну е спрага, яку я вiдчуваю перед пробудженням i з якоi виникае бажання пити, а сон представляе це бажання здiйсненим. Сон виконуе тут функцiю, про яку нескладно здогадатися. Сплю я мiцно i не схильний легко прокидатися на кожну фiзiологiчну потребу; тож, коли менi щастить нiбито угамувати спрагу увi снi, я геть не прокидаюся. Таким чином, цей сон забезпечуе комфорт. Сновидiння виступае замiною рутинного вчинку з реального життя. На жаль, сон не здатен так ефективно угамувати спрагу, як гамуе жагу помсти друговi Отто i докторовi М., але намiр угамування простежуеться в обох випадках. Нещодавно згаданий сон зазнав певноi модифiкацii. Менi захотiлося пити ще до того, як я заснув, i я випив склянку води, що стояла на столику бiля мого лiжка. За кiлька годин менi знову захотiлося пити i я вiдчув дискомфорт. Щоб дiстатися води, я мав би пiдвестися i пiти по склянку, що стояла на столику бiля лiжка дружини. Тож менi наснилося, вiдповiдно, що дружина дае менi напитися з великоi вази – старовинноi етруськоi урни, яку я привiз був з Італii, а згодом подарував одному зi своiх знайомих. Вода здалася менi настiльки солоною (либонь, вiд залишкiв попелу в урнi), що я прокинувся. Варто вiдзначити, як доречно влаштував усе сон: оскiльки його единою метою було здiйснення жадання, вiн мiг бути цiлковито егоiстичним. Любов до комфорту не надто поеднуеться з турботою про iнших. Поява увi снi урни, ймовiрно, теж становила здiйснення бажання. Менi шкода, що та урна бiльше не у мене – так само, як склянка з водою коло лiжка дружини. Урна пасуе також за виразним вiдчуттям солоного смаку, який змусив мене прокинутися [96 - Сон спраглого привертав також увагу Вайгандта, який пише з цього приводу (Weygandt, 1893, стор. 41): «Вiдчуття спраги сприймаеться всiма найвиразнiше, викликаючи стале уявлення про вгамування цiеi потреби. Способи, якими сон передае вгамування спраги, рiзнi i залежать вiд короткотермiновоi пам’ятi. Зазвичай пiсля iлюзii вгамування спраги увi снi виникае розчарування через недостатнiй ефект такого уявного вдоволення». Автор не вiдзначае, однак, унiверсальностi реакцii сну на подразник. Те, що iншi особи, вiдчувши вночi спрагу, прокидаються без сновидь, не суперечить моiм твердженням, а показуе тiльки, що такi особи мають менш мiцний сон. Пор. також у Ісайi, ХХІХ, 8: «І буде, мов бачить голодний у снi, нiби iсть, а прокинеться вiн i порожня душа його, i мов спрагнений бачить у снi, нiби п’е, а прокинеться вiн i ось змучений, а душа його спрагнена!» (прим. авт.; цитата з Бiблii подаеться у пер. І. Огiенка).].

Сни комфорту бували у мене дуже частими замолоду. Я здавна звик працювати до пiзньоi години, тому менi завжди важко прокидатися рано вранцi. Часто менi снилося, що я вже встав з лiжка i стою перед умивальником. За якусь мить, я таки починав усвiдомлювати, що я досi в лiжку, але продовжував спати. Про подiбний сон, що прибрав доволi дотепноi форми, розповiв менi один юний колега, який, так само як я, любив поспати. Господиня, у якiй вiн винаймав кiмнату неподалiк лiкарнi, мала чiтку iнструкцiю вчасно будити його щоранку, але щоразу мусила докладати чималих зусиль, доки молодий iнтерн прокидався. Якогось ранку вiн спав особливо мiцно; господиня постукала у дверi кiмнати i погукала: «Пане Пепi, вставайте, вам час у лiкарню!» Йому вiдразу наснилася лiкарняна палата i лiжко, у якому вiн лежить, а в головах у нього табличка, на якiй написано: «Пепi Г., кандидат медицини, 22 роки». Вiн подумав увi снi: «Якщо я вже у лiкарнi, немае потреби туди йти», – i, повернувшись на iнший бiк, спав собi далi. Сам вiн не мав сумнiву, щодо мотиву такого сну.

Ось iнший сон, на якому теж позначаеться дiя чинного подразника: одна з моiх пацiенток, якiй дещо невдало зробили хiрургiчну операцiю на щелепi, за приписом лiкаря мала постiйно тримати на хворiй щоцi пристрiй для охолодження. Засинаючи, вона зазвичай скидала його на пiдлогу. Чергового разу, коли таке сталося, мене попросили серйозно поговорити з нею про це. Виправдовуючись, пацiентка пояснила: «Цього разу я справдi нiчого не могла вдiяти – в усьому винен сон. Менi снилося, що я в опернiй ложi i дивлюсь дуже цiкаву виставу. А гер Карл Майер лежав у санаторii й голосно стогнав вiд головного болю. Тодi я сказала собi, що, оскiльки у мене нiчого не болить, пристрiй менi бiльше не потрiбен. Тому я його скинула». Цей сон бiдолашноi страдницi наче втiлюе поширений iронiчний зворот, якого вживають люди щодо неприемного становища: «Можна б вигадати лiпшу розвагу». Сон буквально пропонуе цю лiпшу розвагу. А гер Карл Майер, на якого пацiентка перенесла своi болiснi вiдчуття, був найбiльш байдужим iй знайомим молодиком.

Нескладно простежити iдею здiйснення бажань у деяких iнших снах, повiдомлених менi здоровими особами. Один колега, знайомий з моею теорiею, розповiв про неi своiй дружинi, i згодом сказав менi: «Знаеш, моiй дружинi вчора наснилося, що у неi почалося мiсячне. Ти, либонь, знаеш, як це витлумачити». Звiсно ж, я знаю: якщо молодiй жiнцi сниться, що у неi мiсячне, це означае, що у неi затримка. Можу собi уявити, що iй хотiлося б трохи натiшитися свободою до першого материнства. У такий витончений спосiб сповiстила про себе ii перша вагiтнiсть. Інший колега написав менi, що його дружинi нещодавно снилися молочнi плями на сорочцi. Це теж ознака вагiтностi – але не першоi: молода мати бажае для другоi дитини бiльше молока, нiж вона мала свого часу для першого.

Однiй молодiй жiнцi, вiдрiзанiй вiд суспiльства через те, що вона доглядала свою дитину з iнфекцiйним захворюванням, пiсля щасливого закiнчення хвороби снилося вишукане товариство, в якому вона знайомиться з Альфонсом Доде, Полем Бурже i Марселем Прево [97 - Перелiченi письменники славилися як знавцi паризького богемно-аристократичного свiту своеi доби (прим. пер.).], i всi вони надзвичайно до неi приязнi, i вони чудово гають час. Письменники увi снi були дуже подiбнi до своiх портретiв, якi iй пощастило бачити – за винятком М. Прево, портрети якого iй не траплялися, i вiн був схожий на чоловiка, який напередоднi дезинфiкував кiмнату хвороi дитини, ставши першим вiдвiдувачем ii дому пiсля перiоду карантину. Сновидiння аж нiяк не складно пояснити: час би розважитися по всiх турботах догляду за хворою дитиною.

Цих прикладiв, напевне, достатньо, щоб показати, що доволi часто i за рiзних умов трапляються сни з виразним i незамаскованим сенсом здiйснення жадань. Це здебiльшого короткi i простi сни, якi iстотно вiдрiзняються вiд тривалих i плутаних композицiй, що здебiльшого й привертають найбiльшу увагу дослiдникiв. Насправдi ж, варто уважнiше придивитися до цих простiших снiв. Здаеться, найпростiшi сни мали б траплятися у дiтей, психiчна дiяльнiсть яких, безперечно, менш складна, нiж у дорослих. Дитяча психологiя покликана, на мою думку, прислужитися психологii дорослих у такий спосiб, як вивчення будови i розвитку нижчих тварин служить справi вивчення вищих. Досi, однак, дитяча психологiя не зробила вагомих внескiв у цьому напрямi.

Сни маленьких дiтей дуже часто мiстять явнi здiйснення бажань i тому на противагу снам дорослих не надто цiкавi. Вони не пропонують жодних загадок, але надзвичайно цiннi як доказ того, що сни за своею суттю становлять здiйснення жадань. Я наведу кiлька снiв, засвiдчених моiми власними дiтьми.

Прогулянцi мальовничими околицями Гальштата влiтку 1896 року ми завдячуемо двома снами, один з яких приснився моiй, на той час восьмирiчнiй, донечцi, а другий – п’ятирiчному синовi. Попередньо маю зауважити, що того лiта ми вiдпочивали в Аусзее, звiдки в гарну погоду вiдкривався чудовий краевид на Дахштайн. У прозiрну трубу можна було розгледiти Сiмонi-Гютте [98 - «Хатина Сiмонi», названа на честь Фрiдрiха Сiмонi, першого пiдкорювача Високого Дахштайна – альпiнiстська i лижна база високо над Гальштатом у Верхнiй Австрii (прим. пер.).]. Принаймнi дiти дуже часто дивилися на неi у пiдзорну трубу – не знаю, з яким успiхом. Перед прогулянкою я розповiдав дiтям, що Гальштат лежить бiля пiднiжжя Дахштейну. Вони не могли дочекатися цiеi екскурсii. З Гальштата ми рушили до Ешернталя, який зачарував дiтей розмаiттям краевидiв. Аж тут мiй п’ятирiчний син почав вередувати: щойно ми бачили нову гору, вiн одразу питав: «Це Дахштайн?» Я змушений був щоразу заперечувати: «Нi». Іще кiлька разiв повторивши свое питання, вiн невдоволено замовк. До водоспаду вiн взагалi вiдмовився йти. Я подумав, що малий втомився. Наступного ранку вiн прийшов до мене з розпромiненими очима i заявив: «Цiеi ночi менi снилося, що ми вiдвiдали Сiмонi-Гютте». Тодi я зрозумiв його: хлопець сподiвався, що упродовж нашоi мандрiвки ми побачимо гору, про яку так багато точилося розмов, i дiстанемося хатини, яку всiм так кортiло побачити у пiдзорну трубу. Коли, однак, малий зрозумiв, що гори не побачить i йому випадае вдовольнитися невеликим пагорбом i водоспадом, вiн вiдчув розчарування. Сон компенсував йому цю прикрiсть. Я став розпитувати сина про подробицi сну, але з’ясував небагато. Син повiдомив менi: «Туди треба видиратися уступами шiсть годин» (як вiн чув).

Пiд час цiеi прогулянки у моеi дочки восьми з половиною рокiв теж виникло жадання, яке задовольнилось увi снi. Ми взяли з собою у Гальштат дванадцятирiчного сина наших сусiдiв, юного кавалера, що, як менi здалося, здобув особливу прихильнiсть моеi донечки. Наступного ранку вона розповiла менi свiй сон: «Уяви собi, менi снилося, що Емiль мiй брат, що вiн звертаеться до вас “тату” i “мамо” i спить разом з нами у великiй кiмнатi. Раптом до кiмнати увiйшла мама i кинула нам пiд лiжка цiлу жменю шоколадок у синiх i зелених обгортках». Їi брати, що, вочевидь, не успадкували хисту до тлумачення снiв, подiбно до авторитетних дослiдникiв, проголосили сон нiсенiтницею. Дiвчинка, натомiсть, боронила один з його епiзодiв, i для теорii неврозiв важливо знати – який саме: «Звiсно, те, що снилося про Емiля – нiсенiтниця, але не те, що стосувалося цукерок!» Менi, як на те, здалася незрозумiлою саме ця частина сну. Але необхiднi роз’яснення надала менi дружина. Дорогою з вокзалу додому дiти зупинилися перед автоматом i просили свою матiр вкинути монетку, щоб дiстати шоколад. Мати, проте, вирiшила, що день був i без того достатньо багатий на здiйснення бажань i, таким чином, полишила здiйснення цiеi забаганки на сни. Я був не в курсi щодо iнциденту. Решту сну, вiдхилену дочкою, я зрозумiв без жодних коментарiв. Я сам чув, як малий Емiль, дорогою, сказав дiтям, що слiд зачекати на тата i маму. Цю нетривалу приналежнiсть хлопця до нашого сiмейного кола сон дiвчинки перетворив на стале всиновлення. Чому шоколаднi цукерки мама кинула пiд лiжка, натомiсть, не розпитавши дитину, пояснити було, звiсно, неможливо.

Дитячий сон, подiбний до сну мого сина, переповiв менi приятель, що мае восьмирiчну дочку. Батьки разом з кiлькома дiтьми вирушили на прогулянку в Дорнбах з намiром вiдвiдати Рорер-Гютте; та, оскiльки вони забарилися у дорозi i кiнцевоi мети iм дiстатися не пощастило, батько пообiцяв дiтям, що вони пiднiмуться на гору iншим разом. На зворотному шляху вони проминули вказiвник дороги на Гамо. Дiтям закортiло негайно вiдвiдати Гамо, але цю прогулянку батько теж вiдклав до iншого дня. Наступного ранку восьмирiчна дочка розповiла батьковi: «Тату, цiеi ночi менi снилося, що ти був з нами в Рорер-Гютте i Гамо». Їi нетерпiння вилилося у сон з виконанням батьковоi обiцянки.

Так само прямолiнiйно вiдбилися у снi моеi iншоi, на той час трирiчноi доньки враження вiд чарiвних краевидiв Аусзее. Дiвчинка вперше каталася човном по озеру й тривалiсть розваги видалася iй закороткою. Коли ми пристали до берега, вона не хотiла виходити з човна й гiрко плакала. Наступного ранку вона розповiла: «Сьогоднi вночi я каталася по озеру». Сподiваймося, тривалiсть катання увi снi задовольнила ii бiльше, нiж наяву.

Моему старшому, на той час восьмирiчному синовi приснилося здiйснення його фантазii: вiн мчав разом з Ахiллом у його колiсницi, якою керував Дiомед. Як можна здогадатися, на хлопця напередоднi справила враження книжка з переказами давньогрецьких мiфiв, подарована його старшiй сестрi.

Якщо припустити, що характерне для дiтей мовлення у станi сну так само вiдображае думки снiв, я можу навести один зi снiв найбiльш раннього вiку у моiй колекцii. Якось у моеi найменшоi дочки, якiй тодi було 19 мiсяцiв, зранку була блювота, тому ii впродовж дня тримали на голоднiй дiетi. Вночi, пiсля дня голодування, вона збуджено вигукувала увi снi: «Анна Фйойд, суниця, поюниця, омйет, кашка!» Вона у тому вiцi мала звичку вживати свое iм’я на означення своiх прав на щось, а назви страв охоплювали бажане меню. Ягоди у двох варiацiях демонстрували опiр впровадженим санiтарним обмеженням, оскiльки повз увагу дитини не проминуло зауваження няньки, яка пов’язала нездужання з надмiрною порцiею суницi. Увi снi дитина брала реванш за цей невигiдний для неi вирок [99 - Невдовзi по тому сiмдесятирiчна бабуся практично повторила сон своеi молодшоi онуки. Вимушено проголодувавши цiлий день через болi, спричиненi блукаючою ниркою, вона побачила вночi сон (що, напевне, перенiс ii у часи ii щасливого дiвування), в якому ii запросили в гостi на снiданок i обiд i частували вишуканими делiкатесами (прим. авт.).].

Попри те, що дитинство ввижаеться нам щасливим перiодом життя, вiльним вiд статевого потягу, не варто забувати, яким багатим джерелом розчарувань, страждань i стимулiв для снiв може стати для дiтей iнша важлива життева потреба [100 - Ретельнiше дослiдження душевного життя дитини показуе, втiм, що сексуальний елемент вiдiграе в ньому доволi iстотну роль, якому, щоправда, не придiляли достатньоi уваги. Ця обставина й змушуе нас до певноi мiри сумнiватися у безтурботностi дитинства, про яку ми, дорослi, часто згадуемо з таким захватом. (Див. моi «Три статтi про теорiю статевого потягу» («Drei Abhandlungen zurSexualTheorie», 1905) (прим. авт. у вид. з 1911.)]. Ось iще один приклад. Моему, неповних двох рокiв, племiнниковi доручили привiтати мене з днем народження i вручити кошик з вишнями, якi о цiй порi року [101 - Тобто, на початку травня (прим. пер.).] ще важко зустрiти. Завдання виявилося не з простих, оскiльки вiн повторював безнастанно: «Там вишеньки», але нiяк не мiг випустити з рук дорогоцiнний кошичок. Однак згодом вiн знайшов спосiб винагородити себе за цi муки. Досi вiн щоранку розповiдав матерi, що йому снився «бiлий солдат», тобто гвардiйський офiцер у бiлому плащi, якого вiн колись побачив на вулицi. Натомiсть наступного дня пiсля жертви, принесеноi малим на мiй день народження, вiн прокинувся задоволений зi словами: «Герман з’iв усi вишеньки» [102 - Слiд зазначити, що у маленьких дiтей трапляються iнодi надзвичайно складнi i непростi для аналiзу сни, а, з iншого боку, сни, що мають простий iнфантильний характер, нерiдко сняться дорослим. Наскiльки ряснi несподiваним матерiалом сни бувають у дiтей у вiцi вiд чотирьох до п’яти рокiв, показано у моему «Аналiзi фобii п’ятирiчного хлопчика» («Analyse der Phobie eines 5 j?hrigen Knaben», 1909) i у Юнга у «Про конфлiкти дитячоi душi» (Jung,»?ber Konflikte der kindlichen Seele«, 1910). Аналiтично витлумаченi дитячi сни див. також у Гуг-Гельмута (Hug-Hellmuth, 1911 i 1913), Путнама (Putnam, 1912), ван Раальте (van Raalte, 1912), Шпiльрайна (Spielrein, 1913) i Тауска (Tausk, 1913). Дитячi сни також подають Б’янш’ерi (Bianchieri, 1912), Буземан (Busemann, 1909 i 1910), Долья i Б’янш’ерi (Doglia, Bianchieri, 1910-11) а особливо Вiгам, (Wiggam, 1909), який пiдкреслюе iхню тенденцiю до виконання бажань. З iншого боку, у дорослих сновидiння iнфантильного типу спостерiгаються частiше у незвичних життевих умовах. Так, Отто Норденск’ельд у своiй книжцi «Антарктика» розповiдае про екiпаж судна, з яким вiн перебував цiлу зиму (1904, т. I, с. 366): «Спрямування наших думок найвиразнiше вiдбилося у наших снах, якi нiколи не вiдзначалися такою жвавiстю i чисельнiстю, як у той перiод. Навiть тi з нас, кому, за iнших обставин, мало що снилося, тепер мали на ранок довжелезнi iсторii, якими ми зазвичай обмiнювалися, обговорюючи враження ночi. Всi цi iсторii повертали нас у свiт, вiд якого ми тепер були вiдрiзанi, але часто пристосовувалися до умов нашого поточного життя. У такому, дуже характерному снi, один з наших товаришiв опинився у школi за партою i бiлував крихiтних тюленiв, виготовлених спецiально для навчальних потреб. Найчастiше, втiм, нашi сни оберталися навколо iжi й питва. Один з членiв команди, особливо схильний до сновидiнь про бенкети у великому товариствi, щиро радiв з нагоди розповiсти вранцi, що вiн «iв обiд з трьох страв»; комусь iншому снилося курево – цiлi гори тютюну, третьому – корабель, що мчався по морю на всiх вiтрилах. Варто згадати ще один сон: прибувае листоноша i пояснюе, чому стiльки часу не було листiв – вiн iх вiддав за хибною адресою i насилу, нинi, повернув назад. Цiлком природно, що нам снилися неймовiрнi речi, але бiльшою мiрою вражав наочний брак фантазii майже в усiх снах – моiх власних i всiх моiх товаришiв. З психологiчноi точки зору було б надзвичайно цiкаво записати всi цi сни. І можна зрозумiти, яким жаданим був сон, що давав кожному з нас усе те, чого нам так нестерпно хотiлося». Цитую також Дю Преля (Du Prel, 1885, стор. 231): «Мунго Парк, конаючи зi спраги пiд час подорожi Африкою, безнастанно бачив увi снi багатi щедро зрошенi водою долини i луки своеi батькiвщини. Так само барон Тренк, в’язень Магдебурзькоi фортецi, страждаючи вiд голоду, увi снi бачив навколо себе численнi тарелi з наiдками, i Георг Бак, учасник першоi експедицii Франклiна, на порозi голодноi смертi внаслiдок жахливих поневiрянь безнастанно бачив у снах велику кiлькiсть iжi» (прим. авт. у вид. з 1914).].

Що сниться тваринам, я не знаю. Але нiмецька приказка, на яку звернув мою увагу один з моiх слухачiв, мае бути бiльш обiзнаною, позаяк на питання: «Що сниться гусям?», вона вiдповiдае: «Кукурудза» [103 - Угорське ж прислiв’я, що наводить Ференцi, стверджуе дещо ширше, що «свиням сняться жолудi, а гусям кукурудза». Єврейське прислiв’я говорить: «Курцi просо сниться» (Sammlung jud. Sprichw. U. Redensarten, herausg. V. Bernstein, 2 Aufl., S. 1 160, Nr. 7) (прим. авт.).]. Вся теорiя, за якою сни становлять здiйснення жадань мiститься у цих двох фразах [104 - Я аж нiяк не стверджую, буцiмто до мене жоден автор не пов’язував сновидiння з виконанням бажання. (Див. першi рядки наступного роздiлу.) Хто надае вагу вказiвкам на раннi витоки iдеi, може звернути увагу на згадки про Герофiла, лiкаря часiв Птолемея I, який (за B?chsensch?tz, 1868, стор. 33) розрiзняв три гатунки снiв: посланi богами; природнi, якi виникають тодi, коли душа малюе собi картини того, що iй приемне i що трапиться, i мiшанi сни, що виникають самочинно з образiв, у яких ми бачимо те, чого бажаемо. Штерке (J. St?rcke (1913, стор. 248) виокремлюе зi збiрки Шернера сон, який сам автор вважае виконанням бажання (с. 239). Шернер пише (Scherner, 1861, стор. 239): «Уява увi снi виконуе жадання притомноi свiдомостi так охоче тому, що воно емоцiйно активне у нiй». Такий сон Шернер вiдносить до «снiв настрою»; близько до них стоять сни «чоловiчоi й жiночоi любовноi жаги», а також – сни «прикрого гумору». Як бачимо, у Шернера немае навiть мови про надання жаданням значення бiльшого за будь-який iнший прояв притомного стану, не згадуючи вже про зв’язок бажання з природою сновидiння як такого (прим. авт.).].

Як бачимо, ми швидше дiйшли б iдеi щодо прихованого сенсу снiв, якби звернулися до загальновживаних мовних зворотiв. Хоча народна традицiя iнодi висловлюеться про сни доволi презирливо – зокрема, вона пiдтримуе усталену наукову точку зору, твердячи: «Сни – що та пiна» [Tr?ume sind Sch?ume] – в цiлому, звороти у поширеному вжитку високо ставлять сон як сферу здiйснення заповiтних бажань. «Менi б такого й увi снi не привидiлося!» – вигукуемо ми в захватi вiд факту дiйсностi, який перевершив нашi очiкування.




Роздiл IV

Деформацiя снiв


Якщо я стверджуватиму, що здiйснення бажань е сенсом кожного сну, тобто що немае iнших снiв, крiм «снiв жадання», то можу передбачити категоричнi заперечення. «В тому, що деякi сни здiйснюють бажання, – скажуть менi, – немае нiчого нового, про це писали вже чимало авторiв. (Пор.: Radestock (1879, стор. 137 i далi.), Volkelt (1875, стор. 110 i далi.), Purkinje (1846, стор. 456), Tissiе (1890, стор. 70), Simon (1888, стор. 42, про голоднi сновидiння ув’язненого барона Тренка), а також одне мiсце у Грiзiнгера (Griesinger, 1845, стор. 89).) [105 - Вже неоплатонiк Плотiн (за Du Prel (1885, 276) писав: «Коли прокидаеться жадання, тодi приходить уява i пiдносить нам нiбито об’ект цього жадання» («Еннеада» IV, 4, 17) (прим. авт. з вид. 1914).] Зрештою припущення, буцiмто немае iнших снiв, крiм тих, що означають здiйснення бажань, е одним з тих несправедливих узагальнень, якi, на щастя, нескладно спростувати. Надто часто трапляються сни з украй неприемним змiстом, далекi вiд чогось навiть вiддалено подiбного до здiйснення бажань. Фiлософ-песимiст Едуард фон Гартман, напевне, найдалi стоiть вiд теорii здiйснення бажань. У своiй «Фiлософii несвiдомого» (E. Von Hartmann, Philosophie des Unbewussten, 1890, 2, стор. 344) вiн говорить: «Що до снiв, то вони вбирають у себе всi клопоти притомного життя – все, крiм единого, що якоюсь мiрою здатне примиряти культурну людину з життям – а саме наукове естетичне задоволення…» Ба, навiть менш категоричнi спостерiгачi – зокрема, Шольц, Фолькельт тощо – зауважували, що сни частiше зображують болi й прикрощi, нiж задоволення (Scholz, 1893, стор. 57;Volkelt, 1875, стор. 80). А двi дами – Флоренс Галем i Сара Вiд (Florence Hallam and Sarah Weed, 1896, стор. 499) – надали статистичне пiдтвердження щодо переважання у власних снах прикрих вiдчуттiв. 58 % своiх снiв вони визначили як болiснi i лише 28,6 % – як позитивнi. Крiм снiв, що вiдтворюють продовження рiзних прикрощiв денного життя, е також тривожнi сни, якi тримають нас пiд дiею гнiтючих почуттiв аж до пробудження – до такого типу снiв особливо схильнi дiти (пор.: Debacker, ?ber den Pavor nocturnus, 1881), у яких ми, поза тим, спостерiгаемо пряме здiйснення бажань у снах.

Видаеться навiть, що тривожнi сни виключають можливiсть зробленого на пiдставi прикладiв з попереднього роздiлу узагальнення, згiдно з яким сни здiйснюють жадання – твердження таке набувае мало не абсурдностi.

Насправдi не так складно спростувати цi нiбито справедливi заперечення. Треба тiльки взяти до уваги, що моя теорiя грунтуеться на розглядi не позiрного змiсту снiв, а тих думок, що iх розкривае аналiтичне тлумачення. Ми маемо зiставляти явне i приховане наповнення снiв. Поза сумнiвом змiст багатьох снiв мае виразно неприемний характер. Та чи намагався хтось витлумачити цi сни й розкрити прихованi у ньому думки? Якщо нi, то обидва наведених вище заперечення не тримаються купи: цiлком iмовiрно аналiз неприемних i тривожних снiв виявить, що iхнiй справжнiй сенс полягае у здiйснення якихось жадань [106 - Неймовiрно, з яким завзяттям читачi i критики не бажають прийняти цю обставину i нехтують iстотною вiдмiннiстю явного i прихованого змiсту сновидiнь. [Прим. авт. У виданнях з 1914 додано: Яскравим винятком е одне мiсце в статтi Джеймса Суллi «Сни як об’явлення», цiннiсть якоi не варто применшувати через те, що я лише тут на неi посилаюся (с. 364): «Вiдтак, можна зрозумiти, що сни не е повною нiсенiтницею, як стверджували такi авторитети, як Чосер, Шекспiр i Мiльтон. Хаотичне нагромадження нiчних видiнь мае сенс i дае нове знання. Як зашифрованi листи по ретельному вивченнi сни втрачають початковий вигляд нiсенiтницi й набирають характеру серйозноi й осмисленоi звiстки. Вдаючись до iншого образу, сни нагадують палiмпсест, у якому пiд маловартiсним поверховим текстом ховаеться давнiше цiнне послання» (видiлення З. Фройда)].].

У науковiй роботi, коли розв’язання якоiсь проблеми виявляеться надто складним, доцiльно бувае взятись одночасно також до iншоi проблеми – на кшталт того, як легше розколоти два горiшки разом, нiж по одному. Отож, наше питання не тiльки в тому, яким чином сенс неприемних i тривожних снiв може полягати у здiйсненнi бажань, але також – виходячи з наших попереднiх мiркувань – чому сни з нейтральним змiстом, тлумачення яких виявляе здiйснення жадань, не представляють цей сенс вiдкрито? Згадаймо мiй детально проаналiзований сон про iн’екцiю Ірмi. Вiн не мав неприемного характеру, а пiсля тлумачення виявився очевидним здiйсненням бажання. То чому я мусив вдаватися до тлумачення? Чому сон не показуе свiй смисл навпрошки? На перший погляд, сон про Ірму не справляв такого враження, що в ньому здiйснюеться бажання сновидця. Такого враження не мав не тiльки читач, але також я сам, аж доки здiйснив аналiз. Назвiмо цю дивну поведiнку снiв явищем деформацii [Entstellung] у снах, i тут ми наближаемося до нашоi другоi проблеми: як така деформацiя у снахвиникае?

Одразу на думку спадають iмовiрнi вiдповiдi: можливо, наприклад, що увi снi людина нездатна чiтко сформулювати своi думки. Проте аналiз деяких снiв змушуе нас дати iнше пояснення деформацii у снах. Я покажу це на тлумаченнi iще одного власного сну, що знов-таки вимагатиме деякоi неделiкатностi з мого боку, але винагородою за цю жертву менi стане грунтовне роз’яснення справи.



Вступ.

Навеснi 1897 року я дiзнався, що двое професорiв нашого унiверситету рекомендували мене на призначення екстраординарним професором. Несподiвана звiстка потiшила мене як знак визнання з боку двох видатних науковцiв, не пов’язаних зi мною особистими симпатiями. Проте я негайно застерiг себе вiд надмiрних сподiвань. Мiнiстерство народноi освiти останнiми роками не задовольнило низку подiбних клопотань, i кiлька моiх старших колег, рiвних менi за заслугами, вже багато рокiв марно чекали на призначення. Я не мав причин думати, що менi пощастить бiльше, i вирiшив не тiшити себе iлюзiями. Наскiльки я здатен судити, я не честолюбний i успiшно практикую свiй фах, не маючи гучних титулiв. Зрештою йшлося, класично, не про смак винограду, а про те, що грона висять зависоко.

Одного вечора мене вiдвiдав один з тих колег, чия доля схилила мене зректися надiй на призначення. Вiн уже тривалий час перебував кандидатом на професора – титул, що у нашому суспiльствi робить лiкаря напiвбогом в очах пацiентiв. Не страждаючи, на вiдмiну вiд мене, надмiрною скромнiстю, вiн перiодично навiдуеться в мiнiстерство [107 - У тогочаснiй Австро-Угорщинi такi призначення затверджував мiнiстр освiти (прим. пер.).], намагаючись прискорити свое призначення. Вiн прийшов до мене саме пiсля одного з таких вiзитiв. Колега повiдомив, що цього разу вiн зумiв приперти до муру певну високопоставлену особу, щоб запитати навпростець, чи його призначенню перешкоджають конфесiйнi мiркування. У вiдповiдь вiн почув, що, так – з огляду на теперiшнi настроi, Його Ексцеленцiя не може… тощо. «Тепер я, принаймнi, знаю, в чiм рiч», – пiдсумував мiй приятель. У його розповiдi не було нiчого для мене несподiваного, вiн тiльки змiцнив мое переконання – тi самi конфесiйнi мiркування зачiпали також мою справу.

Пiд ранок пiсля вiдвiдин колеги я мав сон, надзвичайно цiкавий – зокрема також за формою: вiн мiстив двi думки й два образи, таким чином, що за думкою йшла картина. Проте я наводжу тiльки першу половину сну, оскiльки друга не мае нiчого спiльного з метою, яку я ставлю, переповiдаючи тут цей сон.

I. Колега Р. е моiм дядьком. Я вiдчуваю до нього велику нiжнiсть.

II. Я бачу перед собою його обличчя – воно змiнилося, витягнулося. Впадае в око русява борода, що його облямовуе.

Наступнi два елементи – iншу думку i вiдповiдний образ – я проминаю.

Мое тлумачення цього сну вiдбувалося так:

Прокинувшись вранцi й пригадавши сон, я розсмiявся i подумав: «Яка нiсенiтниця!» Проте згадка про сон переслiдувала мене цiлий день, аж нарештi ввечерi я дорiкнув собi: «Якби хто-небудь з твоiх пацiентiв висловився про свiй сон як про “нiсенiтницю”, ти б напевне тiй особi вичитав i припустив, що за сном ховаеться неприемна думка, усвiдомити яку особа не схильна. Так само у твоему випадку. Будь послiдовним у своiх переконаннях; твоя зневага до цього сну е лише ознакою внутрiшнього опору». Отож, я взявся до аналiзу.

«Колега Р. е моiм дядьком». Що це може означати? Адже я маю единого дядька – дядька Йозефа [108 - Дивовижно, як моя пам’ять поза станом сну обмежила себе заради аналiзу. Насправдi, я знав п’ятьох своiх дядькiв i одного з них дуже любив i поважав. Однак на мить, коли я подолав опiр тлумаченню свого сну, я запевнив себе, буцiмто мав лише одного дядька – того, що бачив увi снi (прим. авт.).]. З ним сталася вкрай прикра iсторiя – свого часу, понад тридцять рокiв тому, вiн спокусився на перспективу легкого збагачення i скоiв протиправний учинок, за що дiстав заслужену кару. Мiй батько тодi посивiв з горя, i часто вiдтодi повторював, що дядько Йозеф не погана людина, а просто «дурень». Таким чином, якщо колега Р. е моiм дядьком Йозефом, я, ймовiрно, хочу цим сказати, що Р. дурень. Малоймовiрно i вкрай неприемно. Аж тут я пригадую обличчя зi сну – витягнуте, облямоване жовтавою бородою. У дядька мого саме таке видовжене обличчя, облямоване густою сивою бородою. Мiй колега Р., натомiсть, чорнявий. Однак брюнети, коли вони починають сивiти, мусять сплачувати за яскраву вроду своеi юностi – iхне чорне волосся зазнае непривабливого перетворення, роблячись рудувато-коричневим, тодi жовтавим, i аж тодi сивим. Такого перетворення почала зазнавати борода мого колеги Р. (як, зрештою, також моя, що я недавно помiтив на свою прикрiсть). Обличчя у моему снi належить водночас i колезi Р., i моему дядьковi. Воно подiбне до фотографiй Гальтона, який накладав зображення кiлькох осiб на одну платiвку з метою встановлення сiмейних подiбностей. Поза сумнiвом, я справдi маю на думцi, що мiй колега Р. такий самий «дурень», як мiй дядько.

Я однаково iще не можу збагнути, навiщо я зробив це неприемне для себе зiставлення. Воно доволi поверхневе з огляду на те, що мiй дядько був злочинцем, а колега Р. нiколи не порушував закон… тiльки раз притягався за те, що випадково збив велосипедом якогось хлопчика. Невже той випадок спричинив зiставлення? Це мало б означати, що мiй сон справдi нiсенiтниця. Несподiвано менi пригадуеться iнша розмова на тему посадових призначень, яку я мав за кiлька днiв до того з iншим колегою, Н., теж кандидатом на професора, якого я зустрiв на вулицi. Н. чув про отриманi мною рекомендацii й жартiвливо привiтав мене. Я, однак, вiдхилив його привiтання. «Вiд вас я найменше чекав на дотепи з цього приводу, – сказав я, – оскiльки ви з особистого досвiду знаете, чого вартi всi тi рекомендацii». Вiн не полишав жартiвливого тону: «Хтозна. Проти моеi кандидатури е щось конкретне. Вам вiдомо, що одна жiнка свого часу подавала на мене позов? Не сумнiвайтеся, що справа навiть не дiйшла до розгляду, бо йшлося про вiдвертий шантаж – я ще мусив докласти зусиль, щоб позивачку не притягнули за наклеп. Однак у мiнiстерствi могли використати цю зачiпку проти мене. Ваша бiографiя, натомiсть, бездоганна». Так я визначив, хто злочинець, а водночас отримав тлумачення свого сну. Постать дядька Йозефа поеднала у собi двох моiх непризначених на посади колег – одного як «дурня», iншого як «злочинця». Я розумiю тепер також сенс такого поеднання. Якщо у зволiканнi з призначенням моiх колег Р. i Н. вiдiграли роль «конфесiйнi» мiркування, то мое призначення теж пiд великим сумнiвом, та якщо вiдмова у затвердженнi тих двох обумовлена iншими причинами, яких немае у моему випадку, я маю пiдстави сподiватися на успiх. Представивши одного з колег, Р., дурнем, а iншого, Н., злочинцем, сон вiдмежував мене вiд обох i, показавши, що вiдповiдь, отримана колегою Р. вiд високопоставленоi особи, на мене не поширюеться, у такий спосiб повернув менi надiю на близьке затвердження на посадi.

Я, однак, вiдчуваю, що цей сон потребуе глибшого тлумачення, що на разi не е вичерпним: менi досi неприемна моя легковажна зневага до двох шановних колег, що спираеться лише на мое прагнення отримати посаду. Щоправда, мое невдоволення собою зменшилося, вiдколи я вiдкрив мову снiв. Насправдi, я категорично не вважаю колегу Р. дурнем i не вiрю у бруднi звинувачення проти колеги Н. так само, як я не вiрив, буцiмто Ірма небезпечно захворiла через iн’екцiю, яку нiбито зробив iй Отто; тут, так само як там, мiй сон тiльки висловлюе мое бажання, щоб так могло бути. Форма, у якiй здiйснюеться мое бажання, менш абсурдна у другому снi; тут краще тримаються купи вихiднi факти – як у ретельно пiдготованому наклепi, що видаеться людям переконливим, – моi думки увi снi були почасти обгрунтованi: проти колеги Р. свого часу висловився один професор, а колега Н. сам простодушно переповiв менi iсторiю свого звинувачення. Проте, повторюся, сон потребуе, на мiй погляд, дальшого тлумачення.

Я пригадую, що сон мiстив iще один елемент, на який не поширилося мое тлумачення. Увi снi я вiдчував до свого дядька велику нiжнiсть. До кого насправдi я мав це почуття? До свого дядька Йозефа я, звiсна рiч, нiжних почуттiв нiколи не вiдчував. Колега Р. менi дуже iмпонуе, я вiддавна захоплююся ним, але якби я висловив йому свою симпатiю у виразах, якi приблизно вiдповiдали б ступеню нiжностi, яку я вiдчував увi снi, вiн, напевне, був би вражений. Моя нiжнiсть до нього здаеться менi нещирою i перебiльшеною так само, як мое судження про його розумовi здiбностi, зроблене через ототожнення його з моiм дядьком – хоча там перебiльшення мало протилежний знак. Менi починае вiдкриватися iстинна суть справи. Нiжнi почуття увi снi стосуються не наочного змiсту i не думок, що слiдують за картинами сну; цi почуття суперечать сну, щоб перешкодити його тлумаченню – такий, iмовiрно, iхнiй raison d’?tre[109 - Raison d’?tre (фр.) – призначення (прим. пер.).]. Я пригадую внутрiшнiй опiр тлумаченню цього сну, пригадую, як вiдтягував його, як твердив, що цей сон чиста нiсенiтниця. Заняття психоаналiзом навчили мене, яке значення мае таке небажання тлумачити свiй сон – здебiльшого, воно демонструе не фактичну думку, а емоцiйне ставлення. Коли моя маленька донька не хоче яблука, яким ii частують, вона заявляе, що яблуко кисле, хоча насправдi навiть його не куштувала. Коли моi пацiентки поводяться у подiбний спосiб, я знаю, що йдеться про думку, яку iм хотiлось би витiснити зi своеi свiдомостi. Те саме стосуеться мого сну. Я не хотiв його тлумачити, бо тлумачення мiстило щось неприемне для мене. Тепер, пiсля цього тлумачення я знаю, що саме було менi так неприемно – твердження, нiбито колега Р. «дурень». Нiжнi почуття до колеги Р. увi снi походять не з фактичних думок мого сну, а з мого опору цим думкам. Якщо мiй сон деформуе матерiал, приховуючи свiй iстинний сенс, то виявлене у згаданому снi почуття служить саме для цiеi деформацii, або, iнакше кажучи, деформацiя тут умисна i е засобом маскування. Моi думки увi снi мiстять свого роду наклеп на Р.; щоб я не помiтив цього, сон створюе емоцiю, протилежну таким думкам, – велику нiжнiсть до нього.

Як видаеться, така закономiрнiсть може бути загальним правилом. Ми бачили у попередньому роздiлi, що чимало снiв наочно здiйснюють бажання. Однак там, де здiйснення жадань приховане, де воно маскуеться, там мае бути схильнiсть до опору цим жаданням, i, вiдповiдно, вони можуть виявлятися винятково у деформованому виглядi. Я спробую знайти аналогiю цим тенденцiям душi у суспiльному життi. Де у життi можна знайти подiбну деформацiю психiчноi дii? Там, де з двох осiб одна мае бiльшу владу, на яку змушена зважати iнша особа. Тодi ця друга особа деформуе своi психiчнi дii, або, як ми часом кажемо у повсякденному життi, «вдае». Наша поштивiсть, зокрема, до значноi мiри е результатом такоi деформацii; i сам я, тлумачачи для читачiв своi сни, повсякчас буваю змушеним вдаватися до таких деформацiй. На необхiднiсть деформацiй нарiкае також поет, кажучи:

«Чи тим малим ти скажеш щось нове? Вони для того надто глупi»[110 - Das Beste, was du wissen kannst, Darfst du den Buben doch nicht sagen. Цей рядок з «Фауста» В. Гете, надзвичайно цiнованого автором, подаемо у перекладi М. Лукаша (пер.).].

У подiбному становищi опиняеться публiцист, коли хоче висловити можновладним неприемну правду. Якщо вiн висловиться навпростець, влада притлумить його слова – чи то пiсля усного виступу, чи навiть попередньо, якщо вiн готуватиме свiй виступ до друку. Публiцист змушений зважати на цензуру, тому вiн пом’якшуе i деформуе своi мiркування. Залежно вiд суворостi й чутливостi цензури, автор або взагалi утримуеться вiд певного роду зауваг, або висловлюеться натяками, або, нарештi, маскуе свою критику пiд зовнi невиннi притчi: наприклад, вiн розповiдае про суперечку мiж двома мандаринами у добу Серединноi Імперii, насправдi маючи на увазi вiтчизняних чиновникiв. Що суворiша цензура, то бiльш вiддаленими манiвцями ходить автор, то вигадливiшi вживае засоби, маскуючи стежки, якими читач може вийти до справжнього значення [111 - Панi доктор Г. фон Гуг-Гельмут у 1915 роцi повiдомила (у «Intern. Zeitschr. f. arztl. Psychoanalyse III») про сон, який, можливо, лiпше за будь-який iнший виправдовуе мiй термiн «деформацiя». У цьому снi деформацiя вiдбуваеться тим самим шляхом, який застосовуе поштова цензура, вимазуючи у листах усi рядки, що видаються iй невiдповiдними. Поштова цензура робить цi рядки нечитабельними, цензура сну замiняе такi мiсця нерозбiрливим мимренням.Для лiпшого розумiння, зазначу, що сновидиця е культурною, шанованою дамою, 50-рiчною вдовою померлого близько 12 рокiв тому офiцера високого рангу, мати дорослих синiв, один з яких на час даного сну перебував у вiйськовому походi.Вiдтак, наводжу цей сон про «любовнi послуги» [Liebesdienste]. Увi снi «пацiентка пiшла у гарнiзонний шпиталь № 1 i сказала вартовому, що мае побачити головного лiкаря… (назвавши насправдi невiдоме iй прiзвище), оскiльки хоче добровiльно прислужитися шпиталю. З того, як виразно вона це вимовила з притиском на “прислужитися”, унтер-офiцер одразу збагнув, що йдеться про “любовнi послуги”. Трохи повагавшись, з огляду на ii поважний вiк, вартовий пропустив ii у шпиталь. Але замiсть того, щоб iти просто до головного лiкаря, вона потрапляе у велику напiвтемну залу, де навколо довгого столу стоять i сидять численнi офiцери й вiйськовi лiкарi. Вона звертаеться зi своiм клопотанням до штабного лiкаря, який розумiе ii з перших слiв. Їi реплiка увi снi дослiвно така: “Я i багато iнших жiнок i молодi дiвчата у Вiднi готовi… – тут ii мова перетворюеться на бурмотiння – …солдатiв i офiцерiв незалежно вiд рангу…” З почасти збентежених, почасти лукавих мiн офiцерiв вона бачить, що всi присутнi зрозумiли суть пропозицii. Дама веде далi: “Я знаю, що наше рiшення видаеться дивним, але воно цiлком зважене. Солдата на вiйнi не питають, хоче вiн померти чи нi”. На кiлька хвилин западае напружене мовчання. Тодi штабний лiкар кладе руку iй на груди i каже: “Мадам, якби, з такоi нагоди, справдi дiйшло до…(бурмотiння)”. Вона сахаеться вiд нього, подумавши при цьому: “Вiн такий самий, як решта!” i заперечуе: “Господи Милосердний! Я лiтня жiнка i, ймовiрно, геть не зможу. В кожному разi мае бути дотримано умови: зважати на вiк – так, щоб старша жiнка i юнак не… (бурмотiння)… Це було б жахливо”. На що штабний лiкар: “Я цiлковито вас розумiю”. Деякi офiцери, серед них один, що замолоду пiдбивав до неi клинцi, голосно розреготалися, i дама забажала, щоб ii повели до знайомого iй головного лiкаря, маючи на увазi владнати справу у належний спосiб. На свое велике збентеження, вона не пригадуе його прiзвища. Однак штабний лiкар украй ввiчливо i шанобливо пiдказуе iй потрiбне прiзвище i показуе шлях на горiшнiй поверх вузькими залiзними гвинтовими сходами, що ведуть нагору безпосередньо з зали. Пiднiмаючись, вона чуе, як один офiцер каже: “Це колосальне рiшення, незалежно вiд того, молода жiнка чи стара! Молодчага вона!”Вона видираеться вгору нескiнченними сходами, вiдчуваючи, що просто виконуе свiй обов’язок.Це сновидiння повторювалося, як зауважуе дама, упродовж двох-трьох тижнiв iще двiчi з дуже незначними i неiстотними змiнами (прим. авт. у виданнях з 1919). [Доктор Гермiне фон Гуг-Гельмут (уроджена фон Гугенштайн) була першим дитячим психоаналiтиком i, як вважають, справжньою авторкою анонiмного «Щоденника дiвчинки», передмову до якого написав З. Фройд (прим. пер.)].].

Вражаюча подiбнiсть цензури i деформацii увi снi дае нам пiдстави припускати спiльнiсть характеру цих двох явищ. Ми можемо, таким чином, передбачити, що сни кожноi окремоi людини формуються пiд впливом двох психiчних сил (якi можна визначити як течii або системи), з яких одна продукуе жадання, що виявляють себе у снах, тим часом як друга здiйснюе цензуру i деформуе згаданi жадання. Вiдтак виникае питання щодо природи цiеi другоi сили: що дозволяе iй здiйснювати цензуру? Взявши до уваги, що людина не усвiдомлюе прихованi у снах думки, доки не починае своi сни аналiзувати, ми здогадуемося, що функцiя другоi iнстанцii полягае саме у допущеннi цих думок до свiдомостi. Як видаеться, нiщо з першоi системи не може досягти свiдомостi, не пройшовши попередньо другу iнстанцiю, а друга iнстанцiя не пропускае нiчого, не здiйснивши своiх прав на такi перетворення матерiалу, якi роблять його прийнятним для свiдомостi. Ми подибуемо тут доволi чiтке розумiння «сутностi» процесу усвiдомлення як особливого психiчного акту, вiдмiнного i незалежного вiд процесу формування думки чи уявлення, а свiдомiсть видаеться нам органом чуття, що сприймае змiст, який надходить ззовнi. Очевидно, що психопатологiя не може обминути цi основоположнi припущення. Проте ми зможемо повернутися до бiльш детального iх розгляду дещо згодом (див. розд. VII).

Приймаючи роль обох психiчних iнстанцiй i iх вiдносини зi свiдомiстю, ми помiчаемо аналогiю мiж полiтичним життям i моiми нiжними почуттями до колеги Р. увi снi, попри зневагу до нього, яку розкривае тлумачення цього сну. Уявiмо собi суспiльне життя у краiнi, де тривае боротьба мiж жадiбним до влади деспотом i гострою громадською думкою. Народ повстае проти одiозного володаря, вимагаючи його зречення; а той, щоб не показувати, що вiн зважае на волю народу, з цього единого приводу вiдзначае пiдвищенням свого адмiнiстратора. У точнiсiнько такий спосiб моя друга iнстанцiя, яка пануе над входом у свiдомiсть, вiдзначае колегу Р. перебiльшено нiжним почуттям, всупереч бажанню першоi системи, з огляду на власнi причини, визначити його дурнем [112 - Такi лицемiрнi сновидiння не е рiдкiсними нi у мене, нi у iнших людей. Працюючи над певною науковою проблемою, я кiлька ночей поспiль бачив незрозумiлий сон, у якому я мирився зi своiм колишнiм другом, з яким давно порвав стосунки. На четвертий чи п’ятий раз я таки зрозумiв сенс цього сну, який полягав у спонуканнi до зречення залишкiв уваги до згаданоi особи й бажаннi цiлковитого звiльнення вiд неi, яке лицемiрно маскувалося пiд протилежний намiр. Я, свого часу, повiдомляв про «лицемiрний Едiпiв сон» певноi особи, де ворожi iмпульси й побажання смертi замiнилися на позiрну нiжнiсть («Typisches Beispiele ines verkappten ?dipustraumes»). Інший вид лицемiрних сновидiнь буде наведено (див. розд. VI) трохи згодом (прим. авт.).].

Наведенi мiркування можуть пiдштовхнути до iдеi, що тлумачення снiв дасть нам висновки щодо будови нашого душевного апарату, яких ми марно очiкували вiд фiлософii. Ми, однак, не пiдемо цим шляхом, бо нинi, з’ясувавши значення деформацii у снах, повертаемося до питання, з якого починали. А саме – яким чином неприемнi сновидiння можуть означати здiйснення жадань. Як ми переконалися тепер, це цiлком можливо, завдяки перекрученню матерiалу у снах, внаслiдок якого неприемне лише маскуе приемне i бажане. Беручи до уваги нашi припущення щодо другоi психiчноi iнстанцii, можемо стверджувати, що неприемний сон справдi мiстить щось неприемне для другоi iнстанцii, але водночас здiйснюе бажання першоi iнстанцii. Неприемнi сни завжди здiйснюють бажання, коли сон виходить з першоi iнстанцii, бо друга здiйснюе аж нiяк не творчу, а лише захисну, гальмiвну функцiю [113 - Згодом ми розглянемо також сни, що, навпаки, виражають жадання другоi iнстанцii (прим. авт. у вид. з 1930).]. Якщо ми обмежимося оцiнкою того, що вносить у сон друга iнстанцiя, ми нiколи не зрозумiемо смисл цього сну – всi таемницi, що досi спантеличували дослiдникiв, залишаться нерозв’язними.

Факт, що сни мають таемний сенс, який завжди означае здiйснення жадання, мае доводитися шляхом аналiзу в кожному окремому випадку. Я наведу приклади кiлькох снiв з неприемним змiстом i запропоную iхнiй аналiз. Це здебiльшого сни пацiентiв з iстерiею, що вимагають докладного попереднього пояснення обставин, а iнодi також обговорення психiчних процесiв, типових для iстерii. Проте, як зазначалося, я не можу обминути цього технiчного ускладнення, викладаючи своi аргументи.

Як згадувалося вище, коли я беруся до лiкування хворих на неврози, iхнi сни стають головною темою наших аналiтичних сеансiв, упродовж яких я маю давати пацiентам вичерпнi психологiчнi роз’яснення, завдяки яким я сам доходжу розумiння iхнiх симптомiв. У вiдповiдь я майже завжди чую гострi заперечення – зрештою, не менш суворi за тi, що висувають проти мене критично налаштованi колеги. Моi пацiенти також неминуче заперечують тезу, згiдно якоi всi iхнi сни мiстять у собi здiйснення iхнiх бажань. Ось кiлька прикладiв, що наводилися менi як аргументи на спростування моеi теорii.

«Ви твердите, що сни завжди здiйснюють нашi бажання, – починае одна дотепна пацiентка. – Я вам розповiм один сон, у якому, навпаки, мое бажання не здiйснилося. Як ви його погодите зi своею теорiею? Менi наснилося таке:

Я хочу запросити гостей на вечерю, але у мене вдома немае нiчого, крiм копченого лосося. Я лаштуюся йти по покупки, але пригадую, що сьогоднi недiля i всi крамницi зачиненi. Я намiряюся зателефонувати знайомому постачальниковi, але телефон, як на грiх, не працюе. Я змушена вiдмовитися вiд бажання влаштувати вечерю».

Я вiдповiдаю, звiсно, що справжнiй сенс сну може з’ясувати тiльки аналiз, хоча на перший погляд сон, цiлком послiдовний i доладний, дiйсно видаеться запереченням здiйснення бажань. «Але з якого матерiалу повстав цей сон? Адже вам вiдомо, що привiд до сну слiд завжди шукати у переживаннях попереднього дня».

Аналiз: Чоловiк моеi пацiентки, сумлiнний i порядний гуртовий торговець м’ясом, повiдомив напередоднi дружинi, що вiн надмiру погладшав i хоче з цим щось вдiяти: вiн буде рано вставати i робити гiмнастику, триматиме сувору дiету i, перш за все, не прийматиме запрошень на вечерi. Смiючись, пацiентка розвiдае далi, що чоловiк познайомився у ресторанi, де зазвичай обiдае, з одним художником, який неодмiнно хотiв написати з нього портрет, бо, мовляв, нiколи ще не бачив такоi виразноi чоловiчоi голови. Чоловiк на те вiдповiв у своiй грубуватiй манерi, що дякуе за таку честь, але вiн цiлковито впевнений, що художник вiддав би перевагу бодай однiй дiвочiй сiдничцi перед усiею його головою [114 - Пор.: «Dem Malersitzen» [нiм. «позувати», букв. «сидiти для маляра»].Goethe: Und wenner keinen Hintern hat, wie kann der Edle sitzen? [Гете: «Бо, як не матиме сiдниць, як буде ясний пан сидiти?»] (прим. авт.).]. Моя пацiентка дуже закохана у свого чоловiка i часто дражнить його. Вона також просила його не купувати iй iкри. Я запитав ii, що це означае?

Рiч у тiм, що iй давно хотiлося щоранку ласувати бутербродами з iкрою. Але вона не наважуеться на таку витрату. Звiсно, чоловiк охоче купив би iй iкри, якби вона тiльки сказала йому про свое бажання. Вона ж, навпаки, просила його не купувати iй iкри – щоб мати можливiсть потiм дорiкнути йому цим.

(Пояснення видаеться менi непереконливим. За такими незадовiльними резонами зазвичай ховаються якiсь потаенi думки. Досить згадати про пацiентiв Бернгейма [115 - Іпполiт Бернгейм (1840–1919) – французький невролог, «батько гiпнотизму 20 сторiччя». З. Фройд цiнував i особисто перекладав його працi нiмецькою (прим. пер.).], якi виконували постгiпнотичнi накази, а на питання про мотиви цих вчинкiв – замiсть вiдповiсти: «Я не знаю, навiщо» – вигадували геть неправдоподiбнi пояснення. Мабуть, щось подiбне в iсторii з iкрою. Я бачу, що моя пацiентка створюе собi у реальному життi нездiйсненi бажання. Їi сон теж представляе здiйснену вiдмову вiд бажання. Однак навiщо iй це нездiйснення бажання?)

Наданих пацiенткою асоцiацiй недостатньо для тлумачення сну. Я домагаюся подальших пiдказок. Пiсля короткоi паузи, подолавши небажання бути цiлковито вiдвертою, пацiентка розповiдае, що вчора вiдвiдала свою подругу, до якоi ревнуе чоловiка, – бо вiн постiйно робить тiй комплiменти. На щастя, подруга худорлява, а чоловiковi подобаються пишнi жiнки. Про що ж вони розмовляли з худорлявою подругою? Звiсно, про бажання подруги трохи погладшати. Подруга також запитала: «Коли ви запросите нас на вечерю? У вас завжди таке вишукане частування…»

Тепер сенс сну зрозумiлий. Я можу сказати пацiентцi:

«Це все одно, якби ви подумали на ii слова: “Авжеж! Зараз я тебе покличу, щоб ти у нас наiдалася, гладшала i ще бiльше припадала до смаку моему чоловiковi! Я радше взагалi званих вечер не влаштовуватиму”. Сон говорить вам, що ви не можете влаштувати вечерi й, таким чином, здiйснюе ваше бажання в жоден спосiб не сприяти округленню форм вашоi подруги. Про те, що людина гладшае вiд частувань у гостинi, розповiдав вам ваш чоловiк, який, бажаючи схуднути, постановив не приймати запрошень на вечерi. Нам бракуе тiльки одного елемента, який пiдтвердив би таке тлумачення. Ми не уточнювали значення копченого лосося. “Чому вам приснився лосось?” У вiдповiдь чую: “Копчений лосось – улюблена страва моеi подруги”. Я випадково теж знайомий з цiею дамою i можу пiдтвердити, що вона так само любить лосося, як моя пацiентка iкру.

Той самий сон допускае iще одне, бiльш витончене тлумачення – зрештою, неминуче з огляду на одну супутню обставину. Два тлумачення не суперечать одне одному, а чудово поеднуються, даючи наочний приклад надзвичайно поширеноi двозначностi як снiв, так i багатьох iнших психопатологiчних явищ. Моя пацiентка, як знаемо, перед сном думала про нездiйснене бажання (бутерброди з iкрою). Подруга ii теж висловила бажання, а саме – поповнiшати; i цiлком закономiрним е сон нашоi дами, в якому бажання ii подруги не здiйснилося. Адже бажання моеi пацiентки полягае саме в тому, щоб бажання ii подруги (поповнiшати) не реалiзувалося. Натомiсть iй сниться, що не здiйснилося ii власне бажання. Сон набувае нового тлумачення, якщо припустимо, що увi снi вона бачить не себе, а подругу – тобто, якщо вона стае на ii мiсце або, як слiд би сказати, ототожнюе себе з нею.

На мою думку, вона справдi так зробила i, як доказ цього ототожнення, перенесла в реальне життя нездiйснене бажання.

Яким, однак, е сенс iстеричного ототожнення? З’ясування цього питання змушуе нас дещо вiдхилитися вiд нашоi теми. Ототожнення е надзвичайно важливим фактором у механiзмi iстеричних симптомiв. Воно дозволяе хворим виявляти у своiй симптоматицi переживання не тiльки власнi, але також iнших осiб – вони нiби страждають за iнших i одноосiбно виконують усi ролi великоi вистави. Менi заперечать, що це iстерична iмiтацiя, загальновiдома як здатнiсть iстеричних пацiентiв вiдтворювати симптоми, якi вони спостерiгають у iнших, – свого роду спiвчуття, пiднесене до ступеня репродукцii. Однак це визначення змальовуе тiльки психiчний процес, за яким вiдбуваеться iстерична iмiтацiя; трохи вiдмiнним е, натомiсть, той шлях, яким протiкае при цьому душевна дiя. Остання е дещо складнiшою за звичайну iстеричну iмiтацiю, оскiльки вiдповiдае несвiдомому висновковому процесу, який розглянемо на прикладi. Припустiмо, у лiкаря, серед решти хворих у його палатi, е пацiентка з характерними спазматичними нападами, i вiн не надто здивуеться, спостерiгши якогось ранку iстеричну iмiтацiю цього симптому в iнших пацiенток. Вiн радше скаже собi: «Іншi побачили у неi цей симптом i стали його копiювати – це випадок психiчноi iнфекцii». Так, але психiчна iнфекцiя поширюеться приблизно у такий спосiб: пацiентки зазвичай знають одна про одну бiльше, нiж лiкар про кожну з них, а пiсля лiкарського обходу обговорюють своi захворювання. У однiеi з пацiенток трапляеться напад; iншi вiдразу дiзнаються, що його спричинив лист з дому, спогад про любовну трагедiю тощо. Вони спiвчувають iй, у них виникае узагальнений висновок, що, однак, не доходить до свiдомостi: якщо така причина викликала у неi напад, такi самi напади можуть траплятися також у мене, бо на мене дiють такi самi причини. Якби цей висновок дiйшов до свiдомостi, процес, iмовiрно, вилився б у страх перед такого роду нападами. Проте в iншiй психiчнiй сферi вiн завершуеться реалiзацiею самого нападу. Тому ототожнення – це не просто iмiтацiя симптому, а його засвоення на грунтi подiбних етiологiчних передумов, воно виявляе «подiбнiсть» i походить з пiдсвiдомого спiльного елемента.

Ототожнення в iстерii найбiльш часто вживаеться для вираження сексуальноi спiльностi. Істерична особа через демонстрацiю симптомiв найчастiше (якщо не винятково) ототожнюе себе з тими, з ким перебувала у статевих стосунках або з тими, хто мав зв’язки з тими, з ким мала й вона. Ця обставина вiдбилася у фразеологii. Двое кохають «одне одного» [Zwei Liebende sind «Eines»]


. В iстеричних фантазiях, так само як у снах, для ототожнення достатньо думок про сексуальнi стосунки, яких у реальностi може й не бути. У наведеному снi моеi пацiентки вона, за законами iстеричного мислення, виявляла до подруги ревнощi (якi сама визнала безпiдставними), ставлячи себе на ii мiсце i ототожнюючи себе з нею через створення симптому (вiдмови вiд бажання). Суть процесу можна сформулювати так: моя пацiентка увi снi займае мiсце подруги, тому що та займае ii мiсце бiля ii чоловiка, а вона, моя пацiентка, хотiла б пiднестись на мiсце, яке в очах ii чоловiка посiдае ця подруга [117 - Менi прикро, що я змушений наводити тут уривчастi данi з психопатологii iстерii, оскiльки вони мало що пояснюють i випадають з загального контексту. Проте, якщо вони демонструють тiсний зв’язок мiж снами i психоневрозами, мiй вiдбiг вiд теми виправданий (прим. авт.).].

Заперечення моеi теорii з боку iншоi пацiентки – найдотепнiшоi з усiх – спростував той самий аргумент у навiть простiшiй формi: нездiйснення одного бажання означало здiйснення iншого. Одного дня я пояснив iй, що, на мiй погляд, сни здiйснюють бажання сновидцiв, а наступного дня вона повiдомила, що увi снi вона виiхала зi своею свекрухою до села на спiльний вiдпочинок. Я на той час знав, що iй страшенно не хотiлося згаяти лiто разом зi свекрухою, i що вона саме зумiла уникнути цiеi перспективи, забронювавши для себе мiсце на вiддаленому курортi. Сон, натомiсть, скасував щасливе розв’язання; то хiба не е вiн виразним спростуванням моеi теорii? Безперечно. Інтерпретацiя сну не потребувала жодних спецiальних зусиль – вiн доводив хибнiсть моеi теорii й, таким чином, здiйснював ii бажання, яке полягало в тому, щоб я помилявся. Бажання пацiентки, щоб моя теорiя виявилася помилковою, було пов’язане, насправдi, з iншим, серйознiшим питанням. Рiч у тiм, що саме на той час матерiал психологiчного аналiзу цiеi пацiентки виявив, як певнi обставини у ii минулому мали визначити ii теперiшнiй стан. Вона заперечувала моi висновки i не могла пригадати вiдповiдних подiй у своему минулому. Незабаром, однак, ми таки переконалися, що я мав слушнiсть. Вiдтак, бажання пацiентки, щоб моi висновки виявилися помилковими, вилилося у сон про спiльний вiдпочинок зi свекрухою, що, насправдi, вiдповiдало обгрунтованому бажанню, щоб обставини ii минулого, якi вона саме починала усвiдомлювати, виявилися неправдивими.

Узагалi без жодного аналiзу, за допомогою простого здогаду, я розтлумачив сон одного зi своiх гiмназiйних однокласникiв. Якось вiн прослухав мою лекцiю, на якiй я, зокрема, пояснював, що, на мою думку, сни представляють нам здiйснення наших бажань. Повернувшись пiсля лекцii додому, мiй приятель – а вiн був адвокатом – побачив сон, у якому нiбито програв усi судовi процеси. Вiн навiдався до мене i розповiв про свiй досвiд. Я ухилився вiд аналiзу i сказав лише: «Що ж, ти не можеш вигравати геть усi справи». Однак подумав я iнше: «Звiсно, якщо я упродовж восьми гiмназiйних рокiв був завжди першим учнем, а вiн вiчно ходив у середнячках, не мiг вiн уникнути бажання, щоб я бодай коли-небудь осоромився».

Інший, дещо похмурiший сон повiдомила менi юна пацiентка – теж як аргумент проти моеi теорii здiйснення бажань. Ця дiвчина розповiла: «Ви, мабуть, пам’ятаете, що у моеi сестри зараз один син, Карл, – старший, Отто, помер, коли я ще мешкала з ними разом. Отто був моiм улюбленцем, я, фактично, його виховувала. Молодшого я теж любила, проте не так самозабутньо, як його брата. Сьогоднi вночi менi раптом наснилося, що Карл помер. Вiн лежить у маленькiй трунi, ручки складенi на грудях, навколо нього свiчки – все, як тодi, коли ховали Отто, смерть якого мене так вразила. Скажiть менi, що це означае? Ви знаете мене. Хiба я настiльки лиха, щоб бажати смертi единiй дитинi своеi сестри? Чи мiй сон означае, що менi б хотiлося, нехай би радше помер Карл, нiж Отто, якого я любила набагато бiльше?»

Я запевнив ii, що останне тлумачення виключаеться. Трохи розваживши, я дав правильне тлумачення сну, яке пацiентка потiм пiдтвердила. Цього разу менi теж було нескладно, бо я знав iсторiю ii життя.

Рано осиротiвши, дiвчина виховувалася у своеi набагато старшоi сестри. Там, серед друзiв дому, вона зустрiла чоловiка, який заволодiв ii серцем. Певний час видавалося, що iхнi вiдносини розвиватимуться, щоб завершитися шлюбом, але, з так i не з’ясованих причин, на завадi щасливого розв’язання стало втручання сестри. Пiсля розриву той чоловiк перестав вiдвiдувати сестру моеi пацiентки, яка всю свою нереалiзовану нiжнiсть перенесла на маленького Отто, а пiсля його раптовоi смертi виiхала вiд сестри. Однак вона не звiльнилася тим вiд почуттiв до втраченого коханого. Полюбити когось iншого вона не зумiла, хоча гордiсть змушувала ii уникати цього чоловiка. Коли ж той, лiтератор за фахом, читав десь лекцiю, вона користалася з нагоди, щоб побачити й почути професора, залишаючись непомiченою. Я пригадав, як, напередоднi обговорюваного сну, вона розповiдала менi про свiй намiр пiти на певний концерт, бо там буде професор i вона зможе вчергове побачити його. Концерт мав вiдбутися саме того дня, коли вона переповiдала менi свiй сон. Тож витлумачити його було нескладно. Я запитав пацiентку, чи пам’ятае вона якiсь обставини, пов’язанi зi смертю маленького Отто. Вона вiдразу вiдповiла: «Авжеж, того дня прийшов професор, i я, вперше пiсля тривалоi розлуки, побачилися з ним коло труни племiнника». Це пiдтвердило моi припущення i я так витлумачив ii сон: «Якби тепер помер другий ваш племiнник, усе повторилось би. Ви б цiлий день були у сестри; до неi напевно прийшов би професор, щоб висловити спiвчуття, i ви побачили б його за таких обставин, як тодi. Сон реалiзуе ваше бажання знову побачитися з ним, бажання, якому ви внутрiшньо опираетеся. Я знаю, що у вас у кишенi квиток на сьогоднiшнiй концерт. Ваш сон демонстрував нетерпiння, випереджаючи ваше побачення з цiею людиною, яке мае вiдбутися сьогоднi ввечерi».

Сон маскував заборонене бажання ситуацiею, в якiй такi бажання зазвичай придушуються, бо скорбота за померлим витiсняе романтичнi думки. Проте ймовiрно, що навiть у реальнiй ситуацii, яку так детально вiдтворив сон – бiля труни свого улюбленця-племiнника – вона нездатна була придушити нiжнi почуття до професора, зустрiвши його пiсля тривалоi розлуки.

Я геть iнакше витлумачив подiбний сон у iншоi пацiентки, яка замолоду видiлялася своею винахiдливiстю, дотепнiстю i життерадiснiстю i виявила тепер всi цi риси пiд час лiкування. Жiнцi приснилося, що ii едина п’ятнадцятирiчна дочка померла i лежить перед нею у великiй коробцi. Пацiентка, подiбно до багатьох, навела свiй сон як аргумент на спростування моеi теорii здiйснення бажань, хоча сама передбачала, що присутнiсть коробки, ймовiрно, пiдкаже шлях до вiдмiнного тлумачення сну [118 - Подiбно до того, як копчена лососина у снi про вiдмiнену звану вечерю (прим. авт.).]. Пiд час аналiзу жiнка пригадала, що напередоднi вона була на вечiрцi, де, помiж рештою, розмова точилася навколо того, як багато вiдповiдникiв до англiйського слова «box» надае нiмецька: власне коробка [Schachtel], ложа [Loge], скриня [Kasten], ляпас [Ohrfeige] тощо. Іншi елементи того самого сну показали, що пацiентка згадала про спорiдненiсть англiйського слова «box» i нiмецького «B?chse» [119 - B?chse також мае рiзнi вiдповiдники в украiнськiй – зокрема, «букса», металева коробка, в якiй обертаеться вiсь (прим. пер.).], й потiм iй спало на думку, що «B?chse» вживають як вульгарну назву жiночих генiталiй. Виявивши поблажливiсть до ii уявлень про топографiчну анатомiю, можна було припустити, що дитина в «коробцi» означае плiд у материнському черевi. На цьому етапi аналiзу пацiентка визнала, що сон справдив одне з ii бажань. Так само як чимало молодих жiнок, вийшовши замiж, вона не надто зрадiла вагiтностi i не раз зiзнавалася собi в бажаннi, щоб дитина народилася мертвою. Якось, пiд час бурхливоi сварки з чоловiком, вона стала бити себе кулаками по животi, щоб викликати викидень. Мертва дитина увi снi була здiйсненням ii бажання – але бажання, подоланого щонайменше п’ятнадцять рокiв тому; тож не дивно, що пацiентка не вiдразу це усвiдомила – впродовж часу, що минув, багато що змiнилося.

Група снiв про смерть близьких людей, до якоi, зокрема, належать два останнiх, заслуговуе на докладнiший розгляд, i ми повернемося до цiеi групи, обговорюючи типовi сни. На багатьох iнших прикладах я зумiю показати, що, попри небажаний змiст таких снiв, вони виявляють саме здiйснення бажань.

Уже не пацiент, а знайомий юрист, культурний, розумний чоловiк, повiдомив менi свiй сон, застерiгаючи вiд передчасних узагальнень щодо теорii здiйснення бажань.

«Менi снилося, – розповiв вiн, – що я, пiд руку з однiею жiнкою, пiдходжу до свого дому, де на мене чекае закрита карета. До мене пiдходить якийсь чоловiк, називаеться полiцiйним агентом i наказуе йти за ним. Я прошу його дати менi час, щоб владнати найнагальнiшi справи».

– По-вашому, я бажаю, щоб мене заарештували?

– Звiсно, нi, – змушений я з ним погодитися. – Може, вам вiдомо, з якоi причини вас хотiли заарештувати?

– Так, здаеться, за дiтовбивство.

– За дiтовбивство? Ви маете знати, що цей злочин скоюе тiльки мати, вбиваючи новонародженого.

– Слушно [120 - Часто трапляеться, що особа переповiдае свiй сон не цiлком, i тiльки пiд час аналiзу у ii пам’ятi спливають окремi елементи – саме вони, зазвичай, бувають ключовими у тлумаченнi сну. Див. нижче про забуття снiв (прим. авт.).].

– А якi обставини передували сну? Що ви робили вчора ввечерi?

– Я б не хотiв про це говорити – справа делiкатна.

– Я маю знати, iнакше мусимо вiдмовитися вiд тлумачення вашого сну.

– Що ж, гаразд. Я ночував не вдома, а в однiеi дами, з якою вже вiддавна маю зв’язок. Пiд ранок я мiцно заснув, i менi наснилося – ви вже знаете, що.

– Ця жiнка замiжня?

– Так.

– І ви не хочете мати вiд неi дитину?

– Нi, нi, це б розкрило наш зв’язок.

– Ви напевне уникаете нормального коiтусу?

– Так, я виходжу за мить до еякуляцii.

– Можу я припустити, що тiеi ночi ви кiлькаразово вдалися до цього прийому i пiд ранок заснули з побоюванням, що не все зробили бездоганно?

– На кшталт того.

– Тодi ваш сон безперечно здiйснив ваше бажання – запевнив, що у вас немае дитини, або – що, технiчно, те саме – що ви цю дитину вбили. Промiжну ланку я можу вам надати. Пригадайте лишень, кiлька днiв тому ми з вами говорили, що запобiжнi засоби вiд вагiтностi цiлком дозволенi, тим часом як будь-яке втручання пiсля того, як утворився зародок, вважаеться злочином i караеться за законом. Ми ще згадали про славетну середньовiчну суперечку про те, коли саме душа вселяеться у зародок – вiд цього залежить поняття дiтовбивства як таке. Ви знаете, либонь, похмурий вiрш Ленау [121 - Нiколаус Ленау – один з найславетнiших австрiйських романтикiв ХІХ ст., «поет свiтовоi скорботи». Тут, iмовiрно, йдеться про його вiрш Das tote Gl?ck («Мертве щастя») (прим. пер.).], що ставить на один щабель дiтовбивство i запобiгання вагiтностi.

– Дивним чином, про Ленау я згадав сьогоднi вранцi.

– То вiдгомiн вашого сну. Я, натомiсть, спробую знайти у ньому ще одне здiйснення бажання… Цю даму ви ведете пiд руку у свiй дiм. Ви ведете ii до себе [122 - У цiй фразi автор вживае дiеслово heimf?hren, букв. «вести додому», що мае фразеологiчне значення, «взяти за дружину» (прим. пер.).], замiсть того, щоб згаяти нiч у неi. Те, що здiйснення бажання в основi вашого сну маскуеться вкрай неприемною подiею, може мати бiльше, нiж одну причину. З моеi статтi про етiологiю невротичних страхiв ви, можливо, знаете, що я вважаю перерваний статевий акт однiею з поширених причин iх виникнення. Тож не дивно, що пiсля кiлькох повторень такого акту у вас виникло вiдчуття страху i стало одним з елементiв вашого сну. Крiм того, сон застосовуе це вiдчуття для маскування реалiзацii бажання. Втiм, це вичерпно не пояснюе дiтовбивства. Як ви прийшли до такого специфiчно жiночого злочину?

– Мушу зiзнатися вам, що кiлька рокiв тому я був причетний до справи однiеi дiвчини, яка зробила аборт, щоб звiльнитися вiд наслiдкiв зв’язку, що мала зi мною. Я, звiсно, не схиляв ii до такого вчинку, але тривалий час боявся, що справа набуде розголосу.

– Зрозумiло, цей спогад е другою причиною того, чому думка про ймовiрнiсть невдалого перерваного акту викликала у вас настiльки неприемнi вiдчуття.

Один молодий лiкар почув згадку про цей сон на моiй лекцii й, можливо, пiд його враженням вночi мав сон подiбного типу, але на геть iншу тему. Напередоднi вiн подав до магiстрату свою податкову декларацiю, яку заповнив цiлком акуратно, надто, що декларувати йому випадало не так багато.

Лiкаревi, однак, приснилося, буцiм до нього приходить знайомий, який побував на засiданнi податковоi комiсii, i розповiдае, що поданi лiкарем вiдомостi визнали правильними, однак у комiсii виникла до нього загальна недовiра, через що йому присудили чималий штраф.

Сон мiстить погано приховане здiйснення лiкаревого бажання здобути високий авторитет i велику дохiдну практику. Воно нагадуе анекдот про молоду дiвчину, яку вiдраджували вiд замiжжя, переконуючи, що ii наречений мае неврiвноважену вдачу i напевно битиме ii у шлюбi. На що дiвчина вiдказала: «Нехай би вже зараз почав бити!» Їi гостре бажання вийти замiж примирило ii з пов’язаною зi шлюбом сумною перспективою настiльки, що вона вже ii нiбито навiть жадала.

Об’еднавши пiд спiльним заголовком «сни, суперечнi бажанням» усi сни, що нiби суперечать моiй теорii, оскiльки iхнiм сюжетом бувае вiдмова вiд бажання або в них вiдбуваеться щось украй небажане, я простежую в них два принципи, з яких один я досi ще не згадав, хоча вiн вiдiграе чималу роль не тiльки у снах, але так само у реальному життi. Одним з двох мотивiв, що породжують такi сни, е бажання того, щоб я виявився неправим. Такi сни я постiйно спостерiгаю у своiх пацiентiв, коли вони опираються моему методу лiкування, i я майже завжди можу викликати штучно такi сни, пояснюючи пацiентам свою теорiю здiйснення бажань [123 - Про такi «сни, суперечнi бажанням», останнiми роками часто повiдомляли менi моi слухачi, що, поза сумнiвом, бувало iхньою реакцiю на перше знайомство з моею теорiею здiйснення бажань у снах (прим. авт. у вид. з 1911).]. Не варто дивуватися, якщо такi сни матимуть читачi цiеi книжки – ладнi зректися увi снi своiх бажань заради здiйснення единого бажання – щоб виявилося, що я помиляюся. Наведу ще один приклад такого сну, що мала пiд час лiкування одна дiвчина, яка вiдвiдуе моi сеанси всупереч волi ii родини i порадам домашнiх авторитетiв.

Увi снi, iй рiшуче забороняють ходити до мене. Вона нагадуе менi про мою обiцянку – в разi чого – лiкувати ii безкоштовно, а я вiдповiдаю, що у фiнансових питаннях нi до кого не схильний виявляти поблажливiсть.

У цьому сновидiннi справдi непросто простежити здiйснення бажання, але у таких випадках поряд з однiею загадкою можна завжди знайти iншу, розв’язання якоi допоможе розв’язати першу. Звiдки походять слова, якi увi снi дiвчина вклала у моi вуста? Я, зрозумiло, нiколи такого не говорив, але один з ii братiв, який мае на дiвчину найбiльший вплив, нав’язав iй таку думку про мене. Сон дiвчини прагне довести, що ii брат мав слушнiсть; а вважати свого брата в усьому правим вона схильна не тiльки увi снi – це прагнення домiнуе у ii життi й виступае одним з чинникiв ii захворювання.

Сон, що, на перший погляд, наочно свiдчить проти теорii здiйснення бажань у снах, засвiдчив у себе й витлумачив лiкар Август Штерке (August St?rcke, Zentralblatt f?r Psychoanalyse 11, 1911):

«Я бачу у себе на останнiй фаланзi вказiвного пальця лiвоi руки первинну сифiлiтичну виразку».

Виразнiсть небажаного i позiрна яснiсть змiсту схиляе вiдмовитися вiд пошукiв тлумачення цього сну. Та, якщо не побоятися труднощiв аналiзу, можна зауважити, що термiн «первинна виразка» [Prim?raffekt] виступае еквiвалентом вислову «prima affectio» (лат. «перше кохання»), а огидна на вигляд виразка, за словами самого Штерке «заступае реалiзацiю бажання, пов’язаного з сильними почуттями».

Інший мотив виникнення снiв, суперечних бажанням, настiльки очевидний, що його легко проминути, як це було зi мною впродовж тривалого часу. Сексуальна конституцiя багатьох людей мiстить чимало мазохiстських компонентiв, що формуються завдяки перетворенню агресивних садистичних елементiв на свою протилежнiсть. Людей, що шукають насолоду не у фiзичному болi, а у приниженнях i моральних стражданнях, можна визначити як «iдейних мазохiстiв». Ясно, що таким особам можуть снитися нездiйснення чи вiдмови вiд бажань i саме в цьому полягае iстинне здiйснення iхнiх бажань – задоволення iхнiх мазохiстських нахилiв. На пiдтвердження наведу сон молодика, що в раннi роки свого життя мучив старшого брата, до якого мав гомосексуальний потяг. Нинi у нього докорiнно змiнилася вдача, i вiн мав сон, що складався з трьох частин.

I. Старший брат «дiймае» його. II. Двое дорослих чоловiкiв пестять один одного. III. Брат продав пiдприемство, якиму майбутньому вiн сам мав намiр керувати.

По завершеннi останньоi частини вiн прокинувся з болiсним почуттям; а однак, це мазохiстський сон, що мiстить здiйснення бажання; тлумачення цього сну говорить: «Я дiстав би по заслузi, якби брат покарав мене продажем пiдприемства за всi муки, що я йому був заподiяв».

Сподiваюся, що – аж до повстання чергового заперечення – наведенi приклади i пояснення достатньо переконливо засвiдчили, що сутнiсть снiв з неприемним змiстом так само полягае у здiйсненнi жадань. Втiм, я мушу визнати, що це питання не е вичерпаним i у подальшому я ще повернуся до снiв, що мiстять переживання, пов’язанi з невдоволенням.

Не випадково також тлумачення наведених снiв щоразу приводило нас до питань, якi, зазвичай, не люблять обговорювати чи навiть обмiрковувати. Неприемне вiдчуття, що викликають такi сни, напевне iдентичне засторогам, якi утримують нас (i здебiльшого успiшно) вiд обговорення чи обмiрковування певних речей – засторогам, якi ми мусимо долати, бо нам випадае цих речей торкнутися. Неприемнi вiдчуття, що повторюються у снах, не виключають присутностi в них здiйснення бажань; у кожноi людини е бажання, про якi вона не зiзнаеться нi iншим, нi, часто, навiть собi. З iншого боку, маемо всi пiдстави пов’язувати неприемний характер цих снiв з явищем перекручення матерiалу у снах i виснувати з цього, що сни цi так деформуються i здiйснення бажань у них так маскуеться через неприйняття закладеноi в них теми чи потребою придушення вiдображених у цих снах бажань. Деформацiя у снах вiдбуваеться внаслiдок дiяльнiстю цензури. Щоб урахувати все, що дав нам аналiз неприемних снiв, ми маемо доповнити формулу природи снiв у такий спосiб: Сни – це (замасковане) здiйснення (згнiченого, витiсненого) бажання[124 - Один, нинi живий великий поет, що, як менi казали, нiчого не знае i знати не хоче про психоаналiз i тлумачення снiв, дiйшов самотужки до майже тотожноi формули природи снiв: «Незалежне вiд нас виявлення згнiчених пристрасних бажань пiд фальшивими виглядом i назвою» (С. Spitteler. Meine fruhesten Eriebnisse; (S?ddentsche Monatshefte, Oktober 1913)Забiгаючи вперед, наведу думку Отто Ранка (Rank, 1910, стор. 519), який розширив i дещо модифiкував наведену основну формулу: «На основi витiсненого iнфантильно-сексуального матерiалу сни завжди зображують здiйснення актуальних i зазвичай еротичних бажань у замаскованiй, символiчнiй формi» (прим. авт. у вид. з 1914). [Додано у виданнях з 1925: Я нiде не заявляв, буцiмто прийняв формулу Ранка як мою власну. Коротка версiя, зазначена у текстi вище, здаеться менi адекватною. Але самий тiльки факт того, що я згадав модифiкацiю Ранка, виявився достатнiм для опонентiв психоаналiзу, щоб звинуватити метод у твердженнi, що «всi сни мають сексуальний змiст». Якщо це речення сприймати у тому сенсi, який мае на увазi критика, воно демонструе ii несумлiннiсть i налаштованiсть нехтувати чiткими твердженнями, якщо тi не дають нагоди для нападiв. Кiлькома сторiнками вище я згадував про розмаiття бажань, якi здiйснюються у дитячих снах (бажання взяти участь в екскурсii або прогулянцi човном, чи скуштувати ласощiв); в iнших мiсцях я згадував сни про голод, сни, викликанi спрагою або екскреторними потребами чи потребою комфорту. Зрештою, сам Ранк не висловлюеться в абсолютних термiнах, вживаючи вислiв «зазвичай»; а те, що вiн сказав, цiлком пiдтверджуе наповнення снiв бiльшостi дорослих людей. Інша рiч, якби моi критики вжили термiн «сексуальний» у сенсi, в якому ним послуговуються в психоаналiзi, в сенсi «Ерос». Але моi опоненти навряд чи мали на увазi цiкаву проблему, чи всi сни створюються «лiбiдинальними», iнстинктивними силами, у протиставленнi до «руйнiвних» (прим. авт.)].].

Залишаються ще тривожнi сни, що становлять особливий рiзновид снiв з неприемним змiстом i щодо присутностi у них здiйснення бажань виникае найбiльше заперечень з боку багатьох опонентiв. Однак тривожнi сни пояснюються надзвичайно просто: вони не становлять нового аспекту у проблемi снiв, а тiльки ставлять нас перед проблемою розумiння природи невротичних страхiв. Страх, що ми вiдчуваемо увi снi, лише позiрно визначаеться змiстом сну. Аналiзуючи цей змiст, ми помiчаемо, що вiн виправдовуе страх увi снi не лiпше, нiж небезпека виправдовуе фобiю. Так, небезпека випасти з вiкна змушуе людину до обачного поводження коло вiкна, але неможливо виправдати цiею небезпекою фобiю, що не дозволяе хворому взагалi наближатися до вiкна. Те саме пояснення чинне у випадку тривожних снiв: страх лише поверхнево пов’язаний тут з образами самого сну, а виникае вiн з геть iнших джерел.

Зважаючи на тiсний зв’язок страху у снах i страху при неврозах, я, розглядаючи перший, маю послатися на другий. Свого часу, в невеликiй статтi про тривожнi неврози (Neurolog. Zentralblatt, 1895) я ствердив, що невротичний страх виникае з сексуального життя i вiдповiдае пригнiченому чи невдоволеному лiбiдо. Вiдтодi ця формула незмiнно пiдтверджувалася. З неi також можна зробити висновок, що тривожнi сни – це, по-сутi, сновидiння з сексуальним наповненням: лiбiдо перетворюеться в них на страх. Далi нам iще випаде нагода пiдтвердити цю тезу аналiзом низки снiв пацiентiв з неврозами. У подальшому обговореннi теорii снiв я повертатимуся до питання про чинники виникнення тривожних снiв i iхнього узгодження з теорiею здiйснення жадань.




Роздiл V

Матерiал i джерела снiв



Коли аналiз сну про iн’екцiю Ірмi показав, що сон мiстить здiйснення бажання, нас перш за все зацiкавило питання, чи е унiверсальним такий характер снiв, тож, на якийсь час, ми стримали будь-який iнший iнтерес, який мiг виникнути впродовж тлумачення. Нинi, маючи вiдповiдь на поставлене питання, можемо повернутися назад, у початковий пункт нашого дослiдження проблеми снiв, залишивши на разi осторонь теорiю здiйснення жадань, нехай навiть ця тема ще не вичерпана остаточно.

Послуговуючись методом тлумачення снiв, який розкривае iхнiй замаскований сенс, набагато вагомiший за iхнiй наочний змiст, ми маемо знову розглянути окремi проблеми снiв i знайти задовiльнi розв’язання щодо здогадiв i суперечностей, якi здавалися нам незбагненними у свiтлi самого тiльки наочного змiсту снiв.

У першому роздiлi я представив уявлення рiзних авторiв щодо взаемин снiв з реальним життям i щодо матерiалу снiв. Згадаймо три головнi особливостi пам’ятi у снах, якi ми детально обговорювали i якi залишилися нам незрозумiлими:

1. Сни вiддають перевагу враженням днiв, що безпосередньо передували iм (Robert, 1886, стор. 46; Str?mpell, 1877, стор. 39; Hildebrandt, 1875, стор. 11 i Hallam and Weed, 1896, стор. 410 i далi).

2. Сни добирають матерiал за принципами, вiдмiнними вiд тих, якими керуеться пам’ять притомного стану – вони пригадують не iстотне i важливе, а другорядне й незначне.

3. Сни послуговуються нашими спогадами з раннього дитинства; вони вiдтворюють подробицi з цього перiоду, якi здаються нам тривiальними i якi у денному життi недоступнi нашiй пам’ятi [125 - Ясно, що переконання Роберта, буцiмто призначення снiв полягае у розвантаженнi нашоi пам’ятi вiд незначних вражень дня, не можна визнати правильним, якщо у снах нерiдко спливають байдужi спогади нашого дитинства – iнакше з цього слiд би зробити висновок, що сни вкрай недосконало виконують свою функцiю (прим. авт.).].

Усi цi особливостi снiв у виборi матерiалу дослiдники, звiсно, вiдзначали, вивчаючи iхне наочне наповнення.




А. Недавне i байдуже у снах


Аналiзуючи власний досвiд з метою визначення елементiв наповнення снiв, я, перш за все, переконуюся, що у кожному снi можна знайти зв’язок з переживаннями попереднього дня. Хоч би який сон я дослiджував – свiй чи чужий – щоразу така теза пiдтверджуеться. Беручи до уваги цю обставину, я схильний починати тлумачення снiв з вивчення вражень попереднього дня, якi цей сон викликали; у багатьох випадках такий шлях аналiзу найкоротший. В обох моiх снах, докладно аналiзованих у попередньому роздiлi (про iн’екцiю Ірмi й про мого дядька з русявою бородою), зв’язок з денними враженнями настiльки очевидний, що не потребуе дальших коментарiв. Однак, щоб показати постiйний характер цiеi особливостi, я наведу кiлька прикладiв своiх власних снiв. Я описую тут своi сни лише настiльки, наскiльки це потрiбно для визначення iхнiх джерел.

1. Я вiдвiдую будинок, у який мене насилу впускають… а тим часом якась жiнка чекае на мене на вулицi.

Джерело: ввечерi я мав розмову, в якiй запевняв одну родичку, що вона змушена буде зачекати з певною покупкою, аж доки… тощо.

2. Я написав монографiю про якусь (невизначену) рослину.

Джерело: напередоднi вранцi у вiкнi книгарнi я бачив монографiю про цикламени.

3. Я бачу на вулицi двох жiнок – матiр i дочку, з яких остання у мене лiкуеться.

Джерело: Одна з моiх пацiенток напередоднi ввечерi повiдомила менi, що ii мати заперечуе проти подальшого лiкування у мене ii дочки.

4. У книгарнi С. i Р. я пiдписався на перiодичне видання, коштом на 20 флоринiв на рiк.

Джерело: напередоднi дружина менi нагадала, що я винен iй 20 флоринiв з грошей на щотижневi витрати.

5. Я отримую листа вiд соцiал-демократичного комiтету, в якому до мене звертаються як до члена цiеi партii.

Джерело: напередоднi я отримав звернення вiд лiберального виборчого комiтету i вiд президii Гуманiтарного союзу, до якого я справдi належу.

6. Я бачу людину на стрiмкiй скелi посеред морського краевиду у стилi картин Бьоклiна.

Джерело: Дрейфус перебувае на островi Диявола, звiстка отримана мною саме в той час вiд родичiв з Англii тощо.



Виникае питання, чи завжди зав’язка сну визначаеться враженнями попереднього дня, а чи може сягати у вiддаленiшi перiоди осяжного часу. Питання це навряд чи набуде принципового значення, але я таки волiв би висловитися на користь дня, що безпосередньо передуе сну. Щоразу, коли менi видаеться, нiби джерелом сну стало враження дводенноi чи триденноi давнини, ретельнiше дослiдження переконуе мене, що це враження повторилося напередоднi, а отже, мiж днем первинного враження i сном виникае сполучна репродукцiя враження у день перед сном; поза тим, щоразу я спромагаюся знайти чинник, вiдповiдальний за спогад про давнiше враження.

З iншого боку, попри всi моi намагання, я не змiг визначити жодного бiологiчно значимого регулярного iнтервалу мiж первинним враженням i його вiдтворенням увi снi. (Г. Свобода називае у цьому стосунку початковий iнтервал у 18 годин) [126 - Як я вже згадував у пiслямовi до першого роздiлу, Герман Свобода (Swoboda, 1904) надае великого значення вiдкритим Вiльгельмом Флiсом бiоритмам, що становлять iнтервал у двадцять три днi i двадцять вiсiм у сферi душевноi дiяльностi, i стверджуе, що цi перiоди вiдiграють вирiшальну роль щодо появи у снах тих чи iнших елементiв. Правильнiсть такого твердження не позначилась би iстотно на тлумаченнi снiв, але вiдкрила б нове джерело походження матерiалу. Нещодавно я проаналiзував власнi сни з метою справдження цього аспекту «теорii перiодiв», вiдiбравши для цього такi елементи наповнення снiв, час появи яких у життi можна було визначити точно.I. Сон з 1 на 2 жовтня 1910 року.(Уривок)… Я десь в Італii. Ми з моiми трьома дочками в антикварнiй крамничцi, i вони, сидячи у мене на колiнах, показують менi дрiбнi коштовностi. На одну з пам’яток я кажу: «А оце я вам подарував». Я чiтко бачу перед собою невеличкий барельеф, у якому пiзнаю профiль Савонароли.Коли я востанне бачив портрет Савонароли? Згiдно з моiм нотатником, 4 та 5 вересня я був у Флоренцii, де менi закортiло показати своему супутниковi медальйон з рисами обличчя фанатичного ченця на площi Синьйорii, на мiсцi, де його спалили. Вiд моменту цього враження до його вiдтворення увi снi минуло 27 + 1 днiв – «жiночий перiод» за Флiсом. Та висновок пiдважуеться тим фактом, що напередоднi самого сну мене вiдвiдав колега (вперше пiсля мого повернення), якому я вiд давнього часу дав прiзвисько Раббi Савонарола. Вiн привiз до мене пацiента, покалiченого в аварii Понтеббського експреса, яким я сам подорожував тиждень тому, що змусило мене пригадати недавню мандрiвку Італiею. Тож поява увi снi «Савонароли» пояснюеться вiзитом колеги напередоднi сну, а 28-денний iнтервал втрачае свое переважне значення.II. Сон з 10 на 11 жовтня.Я працюю в унiверситетськiй хiмiчнiй лабораторii. Гофрат Л. («гофрат», висока посада, «радник двору». – Прим. пер.) запрошуе менi пiти з ним кудись i простуе передi мною коридором, тримаючи у пiднесенiй руцi лампу чи щось на кшталт i проникливо (чи пронизливо?) вдивляючись вдалину; у нього дивна постава з витягнутою шиею. Ми виходимо на велику площу… (Решта забулася).У цьому снi найнезвичнiше те, як радник Л. тримае лампу (або лупу), уп’явшись очима кудись вдалину. Л. я не бачив багато рокiв, але розумiю, що вiн тiльки замiняе собою iншу, видатнiшу постать – Архiмеда, пам’ятник якому стоiть коло фонтану Артемiди у Сиракузах саме в такiй позi з лупою, з поглядом, спрямованим на римське вiйсько, що обложило мiсто. Коли я вперше (чи востанне) раз побачив цю статую? Згiдно з моiми нотатками, я побував у Сиракузах 17 вересня ввечерi, i, таким чином, до сну справдi минуло 13 + 10 = 23 дня – «чоловiчий перiод» за Флiсом.Як на лихо, детальнiший аналiз цього сну так само пiдважуе роль визначеного iнтервалу. Приводом до сну стало отримане напередоднi сну повiдомлення, що клiнiка, в аудиторii якоi я читаю своi лекцii, переiжджае в iнше мiсце. Нове примiщення менi геть не подобалося, i я подумав, це все одно, що не мати взагалi жодноi аудиторii; вiдтак я полинув думками до початку своеi професорськоi дiяльностi, коли я справдi не мав жодноi аудиторii, а моi намагання здобути примiщення наштовхувалися на неприхильнiсть високоповажних гофратiв i професорiв. Я звернувся тодi до Л., який на той час перебував на посадi декана i якого я вважав дружньо до мене налаштованим. Вiн обiцяв допомогти, але не дотримав обiцянки. У моему снi вiн – Архiмед, який дае менi ??? ??? (грець. «точка опори» – власне, вiдкриття Архiмеда. – Прим. пер.) i веде мене до нового примiщення. Тлумачення показуе, що у снi не бракуе мотивiв помсти й власноi гiдностi. В будь-якому разi, без цього приводу менi навряд чи приснився б тiеi ночi Архiмед; i я не знаю, чи сильнi й ще свiжi враження вiд сиракузького пам’ятника не вiдбились би увi снi через iнший промiжок часу.III. Сон з 2 на 3 жовтня 1910 року.(Уривок)… Менi сниться, що професор Озер особисто добирае для мене дiету, яка мае заспокiйливо подiяти на мене… (Решта забулася).Такий сон був реакцiею на розлад травлення того дня. Я розважував, чи не звернутися до кого-небудь з колег по призначення менi дiети. Увi снi я обираю для цього померлого влiтку Озера через те, що недавно (1 жовтня) помер iнший унiверситетський викладач, якого я надзвичайно поважав. То коли помер Озер? І коли я дiзнався про його смерть? Згiдно з некрологом у газетах, вiн помер 22-го серпня; та, оскiлки я на той час перебував у Голландii, куди менi регулярно надсилали вiденськi газети, я прочитав звiстку про його смерть 24 або 25 серпня. Промiжок цей не вiдповiдае жодному бiологiчному перiоду, становлячи (7 + 30 + 2) 39 або навiть 40 днiв. Я не пригадую, щоб за весь цей час я говорив чи бодай думав про Озера.Такi рiзнi за своею тривалiстю перiоди, якi, без спецiальних манiпуляцiй, не узгоджуються з теорiею бiоритмiв, трапляються у моiх снах значно частiше, нiж такi, що вiдповiдають бiологiчним iнтервалам. Єдина часова закономiрнiсть, яку я спостерiгаю постiйно, – це зв’язок мiж сном i враженнями дня, що йому передуе безпосередньо, як я зазначив у текстi вище (прим. авт. у вид. з 1911).].

Г. Еллiс, який теж придiляв увагу цьому питанню, стверджуе, що вiн не знайшов такоi перiодичностi вiдтворення вражень у своiх снах, «попри те, що шукав ii». Вiн пригадуе, зокрема, сон, у якому вiн перебувае в Іспанii i хоче вiдвiдати мiсце, що зветься Дараус, чи Вараус, чи то Зараус. По пробудженнi вiн не мiг зрозумiти, про яку мiсцевiсть iдеться i вiдклав сон на поличку. Аж за кiлька мiсяцiв вiн таки встановив, що станцiя мiж Сан-Себастьяном i Бiльбао називаеться Зараус – вiн проiжджав повз неi потягом за 250 днiв до згаданого сну (Havelock Ellis, 1911, 227).

Я вважаю, що збудник кожного сну слiд шукати серед вражень, «вiд моменту яких не минуло ще жодноi ночi». Враження недавнього минулого (за винятком дня безпосередньо перед сном) вiдiграють у наповненнi сну таку саму роль, як будь-якi iншi враження з перiоду будь-якоi давнини. Сон обирае матерiал з будь-якого перiоду життя за умови, що цей матерiал з’еднуеться асоцiативним ланцюжком з враженням дня, що безпосередньо передуе сну («свiже» враження).

То чим пояснюеться переважна роль свiжих вражень? Певнi припущення з цього приводу дозволить нам зробити детальний аналiз одного з уже згадуваних снiв. Я оберу для цього сон про монографiю з ботанiки.

Я написав монографiю про певну рослину. Книжка лежить передi мною, я ii гортаю, оглядаючи складанi кольоровi таблицi. У кожний примiрник вкладенi засушенi зразки рослин, як у гербарii.



Аналiз:

Вранцi у вiтринi однiеi книгарнi я побачив нову книжку пiд назвою «Рiд Цикламени», iмовiрно – монографiю про цю рослину.

Цикламени – улюбленi квiти моеi дружини. Я докоряю собi, що рiдко дарую iй квiти, якi вона так любить. На думку про «дарувати квiти», я згадую бувальщину, яку розповiдав нещодавно у колi друзiв на доказ свого твердження, що часто ми забуваемо щось пiд впливом несвiдомого намiру, i це дае можливiсть вiдгадати прихований намiр того, хто щось забувае. Молода жiнка, яка звикла, щоб на день ii народження чоловiк дарував iй квiти, якогось року не знайшла на своему столику цього знаку любовi i розридалася. Нагодився ii чоловiк, але не мiг зрозумiти причини ii слiз, аж доки вона йому сказала: «Сьогоднi мiй день народження». Вiн ляскае себе по лобi i вигукуе: «Пробач, я просто забув!» – i хоче негайно йти, щоб купити iй квiти, але вона з того нiтрохи не тiшиться, бо в забудькуватостi чоловiка бачить доказ того, що вона у його думках уже не посiдае того мiсця, яке мала ранiше.

Моя дружина зустрiла днями цю панi, фрау Л., яка повiдомила iй, що почуваеться добре i розпитувала про мене. Кiлька рокiв тому вона проходила у мене курс лiкування.

Нова спроба: я дiйсно колись написав монографiю про певну рослину – моi дослiдження властивостей коки привернули увагу К. Коллера[127 - Автор видiляе у текстi це прiзвище, омонiм якого, «Koller». нiмецькою означае «iстерика, напад шаленства» (прим. пер.).], якого найбiльше цiкавили анестезiйнi властивостi кокаiну. Я згадав про цю особливiсть алкалоiду у своему дослiдженнi, але не пiддав ii детальному розгляду. Пригадую, що вранцi пiсля пробудження (до тлумачення його я взявся вже увечерi) я мав своерiдний сон наяву про кокаiн. Якби, думав я, у мене виникла глаукома, я б вирушив у Берлiн до свого друга i мене прооперував би у нього вдома офтальмолог, якого вiн би менi порекомендував. Цей хiрург, не знаючи, кого вiн насправдi оперуе, либонь став би говорити про те, як полегшило такi операцii запровадження кокаiну, а я не подавав би знаку, що й сам причетний до цього вiдкриття. Моя фантазiя переходить у роздуми про те, як складно бувае лiкаревi вiддячувати за професiйну допомогу своiм колегам. Берлiнському офтальмологовi, який мене не знае, я б, звiсно, зумiв сплатити за операцiю. Пригадавши цей сон наяву, я зрозумiв, що за ним стоiть спогад про певне мое переживання. Невдовзi пiсля вiдкриття Коллера мiй батько захворiв на глаукому; мiй друг, офтальмолог, доктор Кенiгштайн, зробив йому операцiю, а доктор Коллер, забезпечуючи кокаiнову анестезiю, зауважив, мовляв, у цiй операцii беруть участь усi, кому медицина завдячуе вiдкриттям анестезiйних властивостей кокаiну.

Вiдтак я лину думкою до останнього разу, коли згадував про цю iсторiю з кокаiном – кiлька днiв тому менi до рук потрапила збiрка, видана вдячними учнями до ювiлею iхнього вчителя й завiдувача лабораторii У перелiку здобуткiв лабораторii згадувалося, що саме в нiй Карл Коллер вiдкрив анестезiйнi властивостi кокаiну. Я раптом усвiдомлюю, що мiй сон пов’язаний з подiями попереднього вечора. Я проводжав д-ра Кенiгштайна додому i почав з ним розмову з приводу певного питання, що нiколи не залишае мене байдужим. Доки ми закiнчували розмову у холi докторового будинку, нагодився Гертнер[128 - Автор так само видiляе у текстi прiзвище G?rtner, омонiмiчне слову «садiвник» (прим. пер.).] зi своею молодою дружиною. Я не втримався вiд щирого комплiменту, зауваживши, який у них обох квiтучий вигляд. Проф. Гертнер е одним з авторiв ювiлейноi збiрки, про яку я щойно згадував i, мабуть, саме його поява нагадала менi про неi. Ім’я фрау Л., розчарування якоi на день народження я змалював вище, теж виринало у нашiй з д-ром Кенiгштайном розмовi – щоправда, з iншого приводу.

Спробую також витлумачити iншi елементи мого сновидiння. До монографii вкладенi засушенi зразки рослин, якугербарii. З гербарiем у мене пов’язаний один гiмназiйний спогад. Якогось разу директор нашоi гiмназii доручив учням старших класiв переглянути i почистити гербарiй нашого ботанiчного кабiнету. У ньому завелися хробаки, книгогризи. До мене директор либонь не мав достатньоi довiри, тож дав менi лiченi кiлька сторiнок. Як зараз пам’ятаю, то була родина хрестоцвiтних. До ботанiки я нiколи не мав особливоi схильностi. Ранiше, на iспитi з цiеi дисциплiни менi випало визначати саме хрестоцвiтнi, i я iх не впiзнав. Я, напевне, провалив би iспит, якби не моi теоретичнi знання. Вiд хрестоцвiтних я переходжу до складноцвiтих. Менi спадае на думку, що до складноцвiтних належать артишоки, а вони моi улюбленi квiти





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=48513438) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Слова з монологу розгнiваноi вiдмовою iнших богiв Юнони у Вергiлiевiй «Енеiдi» (VII, 312). У перекладi І. Бiлика: «Якщо прихилити не можу небесних, то Ахеронт попрошу». Ахеронт – рiчка пiдземного царства. Автор у листi вiд 4 грудня 1896 р. до свого часто згадуваного в текстi цiеi книжки «берлiнського друга» В. Флiса пояснюе (непростий) вибiр епiграфа таким чином, що бажання, вiдкинутi «вищою владою психiки», щоб досягти своеi мети, знаходять притулок «у пiдземному свiтi свiдомостi (пiдсвiдомостi)» (прим. пер.).




2


У подальших виданнях дужки було розкрито (прим. авт. у вид. з 1914).




3


Подальша заувага спираеться на наукову працю Бюхсеншютца 1868 р. (прим. авт.).




4


Давньогрецький лiкар Гiппократ згадуе про з’язок снiв з хворобою в одному з роздiлiв своеi славетноi працi (прим. авт.).




5


Книжка ?????????????, «Тлумачення снiв» (прим. пер.).




6


Подальша iсторiя тлумачення снiв у Середньовiччя викладена у Дьепгена (1912) i у спецiальних дослiдженнях М. Фьорстера (1910, 1911), Готтарда (1912) та iн. Щодо тлумачення сновидiнь у евреiв пишуть Альмолi (1848), Амрам (1901), Льовiнгер (1908) i не так давно – Лауер (1913), який узяв до уваги психоаналiтичний аспект. Про тлумачення сновидiнь у арабiв повiдомляють Дрексль (1909), Ф. Шварц (1913) i мiсiонер Тфiнкджi (1913), у японцiв – Мiура (1906) i Івая (1902), у китайцiв – Секер (1909 – 10), у iндiйцiв – Негеляйн (1912) (прим. авт. у вид. з 1914).




7


Луi Фердинанд Альфред Морi – французький мистецтвознавець, архiвiст i вчений-ерудит XIX ст. (прим. пер.).




8


Ми снимо тим, що побачили, сказали, забажали чи зробили (фр.).




9


Уривок подаеться у перекладi А. Содомори.




10


За твердженням Waschide (1911), неодноразово вiдзначалося, що у своiх снах люди вiльнiше i краще, нiж по пробудженнi, розмовляють iноземною мовою (прим. авт. у вид. з 1916).




11


Працi Товариства психологiчних дослiджень (англ.).




12


«Глибокi емоцii реального життя, питання та проблеми, на якi ми свiдомо спрямовуемо свою психiчну енергiю, не е тим, що зазвичай постае у снах. Сон вiдтворюе – коли йдеться про найближче минуле – здебiльшого незначнi, побiчнi, забутi враження з повсякденного життя. Найбiльш iнтенсивнi психiчнi подразники денного життя – це тi, що сплять найглибшим сном» (англ.).




13


«що кожне, навiть найменш значне враження залишае стiйкий слiд, який може виявити себе будь-якого дня» (фр.).




14


Александер Пiльч (1871–1954) – австр. невролог, професор Вiденського унiверситету (прим. пер.).




15


Подальший досвiд спонукае мене додати, що не так рiдко увi снi вiдтворюються неiстотнi дii попереднього дня – такi, наприклад, як пакування валiзи, готування iжi на кухнi тощо. Однак сам сновидець тодi наголошуе не стiльки на змiстi сну, скiльки на реальностi факту, його «справжностi»: «Я справдi робив усе це вчора» (прим. авт. у вид. з 1909 р.).




16


Нiмецький невропатолог Адольф фон Штрюмпель (Ernst Adolf Gustav Gottfried von Str?mpell) був сином нiмецького фiлософа, професора Людвiга Штрюмпеля (прим. пер.).




17


Маеться на увазi, найiмовiрнiше, французький фiзiолог Луi Жiру де Бюзарень (Louis-Adrien-Еdouard-Fran?ois Girou de Buzareingues), який, втiм, головну свою працю Essai sur le mеcanisme des sensations, des idеes et des sentiments (1848) написав у спiвпрацi з батьком, Шарлем Жiру де Бюзаренем (прим. пер.).




18


Тобто в Окситанii, на пiвднi Францii (прим. пер.).




19


«Червневi днi» – робiтниче повстання у Парижi 1848 р. (прим. пер.).




20


Й. М. Фарiна, iталiець за походженням, «винахiдник» одеколону (прим. пер.).




21


«Шофферами», тобто «нагрiвачами», називалися банди грабiжникiв у Вандеi, якi застосовували згаданий у текстi метод тортур (прим. авт.).




22


«Feuerjo!» (букв. «пожежа» давньонiмецькою) гукають на сполох (на кшталт «Пробi!»). Слова ж orja та eurjo – безсенсовнi уламки цього вигуку (прим. пер.).




23


…«деяку подiбнiсть, що не е, однак, унiкальною i винятковою» (фр.).




24


Поява увi снi постатей велетнiв дозволяе припускати, що сон залучае сцени з дитинства сновидця. Наведене тлумачення, яке вказуе на спогади сновидця про «Мандри Гулiвера», е прикладом того, що iнтерпретатор сну не повинен давати волю власнiй уявi i нехтувати асоцiацiями сновидця (прим. авт.).




25


Гiпнагогiчнi явища (психол.) – такi, що виникають у напiвснi, у мить засинання (прим. пер.).




26


Крiм дiагностичноi цiнностi, присвоеноi снам (наприклад, у творах Гiппократа), слiд брати до уваги також iхне терапевтичне значення в античну добу. У Грецii оракулiв, що спецiалiзувалися на снах, регулярно вiдвiдували хворi у пошуках зцiлення. Недужий iшов у храм Аполлона або Асклепiя, виконував там рiзнi церемонii, а тодi, очищений обмиваннями, масажем i курiннями, у станi екзальтацii, вкладався на шкуру принесеноi в жертву тварини. Тодi вiн засинав i увi снi бачив засоби проти своеi хвороби. Вони представлялися йому у своiй природнiй формi або у символах i картинах, якi потiм тлумачили жерцi. Детальнiшу iнформацiю про лiкувальне

застосування снiв у давнiх грекiв див. у Lehmann (1908, 1, 74), Bouchе-Leclercq (1879–1882), Hermann (1858, § 41, 262 ff., and 1882, § 38, 356), B?ttinger (1795, 163 ff.), Lloyd (1877), D?llinger (1857, 130) (прим. авт. у вид. з 1914).




27


Ценестезiя [Gemeingef?hl], у фiзiологii – загальне вiдчуття власного тiла (прим. пер.).




28


«внутрiшне Я» (фр.).




29


Йон Мурлi Волд – норвезький фiлософ другоi половини ХІХ ст. (прим. пер.).




30


Згаданий автор вiдтодi зiбрав у двох томах матерiали своiх експериментiв (з 1910 i 1912 рокiв), на якi ми посилатимемося в iнших роздiлах (прим. авт. у вид. з 1914).




31


Пiд «джерелом» тут напевне слiд розумiти саме реальний досвiд (прим. пер.).




32


Тобто таке, що виникало б у разi соматичноi стимуляцii (прим. пер.).




33


«Снiв цiлковито психiчного походження не iснуе»; «Думки наших снiв приходять до нас iззовнi» (фр.).




34


Перiодично повторюванi сни спостерiгаються рiдко. Цiкава колекцiя таких снiв представлена у Шабаньйо (Chabaneix, 1897, стор. 212 i далi) (прим. авт.).




35


Маеться на увазi iталiйський фiлософ-iдеалiст ХІХ ст. Франческо Бонателлi, дiд iншого знаного фiлософа, Бернардiно Варiско (прим. пер.).




36


«Спостереження за снами мае своi особливi труднощi, i единий спосiб уникнути помилки у таких питаннях – це якнайшвидше довiрити паперу щойно пережите й помiчене; iнакше дуже скоро забудемо – повнiстю або частково. Не так страшно – якщо повнiстю, але часткова втрата пiдступнiша, бо тодi, переповiдаючи збереженi у пам’ятi непослiдовнi й незв’язанi фрагменти, ми схильнi доповнювати iх з уяви… Ми несвiдомо стаемо художниками слова, а перiодично повторювана розповiдь схиляе автора вiрити, що вiн подае справжнiй факт, встановлений належним чином i за всiма правилами» (фр.).




37


Ідеацiя (псих.) – творення понять i уявлень i довiльне оперування ними. В оригiналi автор вживае прозорiше нiмецьке слово Vorstellungsleben, букв. «життя уявлень» (прим. пер.).




38


Зiльберер (Silberer, 1909) надав гарнi приклади того, як у станi напiвсну навiть абстрактнi думки перетворюються на пластичнi образи, що мають виражати те саме значення. Я матиму нагоду далi повернутися до цього вiдкриття в iншому контекстi (прим. авт. у вид. з 1911 р).




39


Гаффнер (Haffner, 1887, стор. 243) намагаеться, подiбно до Дельбьофа, пояснити функцiонування розуму у станi сну перемiнами, що iх неминуче мають викликати у дiяльностi нормального психiчного апарату ненормальнi умови такого стану. Однак Гаффнер дещо iнакше змальовуе цi умови. На його думку, першою ознакою сновиддя е його незалежнiсть вiд простору i часу, тобто образи снiв вiльнi вiд позицii, яку посiдае сам сновидець у просторовому i часовому порядку подiй. Друга iстотна риса сну випливае з того, що галюцинацii, фантазii та уявнi комбiнацii переплутанi з зовнiшнiм сприйняттям. «Оскiльки всi вищi сили душi – зокрема творення загальних понять, суджень i висновкiв, з одного боку, i вiльне самовизначення, з iншого боку, – пов’язанi з чуттевими образами i завжди мають пiдгрунтя з таких образiв, цi сили також беруть участь у безладi образiв сну. Ми говоримо, що вони “беруть участь”, оскiльки наша здатнiсть судження i сила волi як такi пiд час сну не занепадають. Наша дiяльнiсть так само осмислена i вiльна, як у бадьорому станi. Навiть у снах людина не порушуе закони мислення як такi – не вважае вiдмiннi речi подiбними тощо. Також людина увi снi бажае для себе тiльки те, що iй уявляеться хорошим (sub ratione boni). Але людський дух, в оманi сну, плутаеться у застосуваннi законiв мислення i волi. Тому у снах ми допускаемося найтяжчих протирiч, попри те, що доходимо проникливих суджень i послiдовних висновкiв i схиляемося до найбiльш доброчесних рiшень. Брак орiентацii обумовлюе полiт нашоi уяви у снах, i брак критичного мiркування й спiлкування з iншими стае основним джерелом безмежноi екстравагантностi наших суджень, наших надiй i бажань у снах» (там же, стор. 18). (Прим. авт.).




40


Пор. з «Dеsintеr?t», який Кляпаред (Clapar?de, 1905) вважае елементом механiзму засинання (прим. авт.).




41


«Не бувае цiлком розумних снiв, якi не мiстять жодних невiдповiдностей, анахронiзмiв, жодного абсурду» (фр.).




42


«Сон – це емоцiйна i розумова психiчна анархiя, це гра полишених на самих себе функцiй, якi здiйснюються безконтрольно i безцiльно; увi снi дух е духовним автоматом» (фр.).




43


«Немае нiчого настiльки безглуздого, настiльки недоладного, настiльки потворного, що не могло б нам наснитися» (лат.).




44


«Виробленню цих образiв у розумовiй сферi – якi у притомноi людини виникають здебiльшого за участю волi – у сферi моторики вiдповiдають певнi рухи, що виникають у хворих на хорею чи паралiч» (фр.).




45


«цiлу серiю втрат у здатностi мислення й мiркування» (фр.).




46


«1) спонтанна i нiби автоматична дiя розуму; 2) хибне i непослiдовне об’еднання iдей» (фр.).




47


Так вимовлялося французькою; точнiше було б «Жайлоло» – давня назва острова Галмагера (прим. пер.).




48


Дещо згодом ми навчимося розумiти сенс таких снiв, зi спiвзвучними складами й алiтерацiями (прим. авт.).




49


«Сон не е безглуздям i не цiлковито суперечить здоровому глузду» (фр.).




50


«Отже, нашi сни е засобом збереження цих послiдовних особистостей. У снах, ми повернемося до старих поглядiв на речi i тогочасних почуттiв щодо них, до поривань i дiяльностi, якi давнiше володiли нами» (англ.).




51


«Увi снi всi, крiм сприйняття, розумовi функцii – iнтелект, уява, пам’ять, воля, мораль – залишаються незмiнними за своею суттю; тiльки вони застосовуються до об’ектiв уявних i мiнливих. Сновидець – актор, який на власну волю грае дурнiв i мудрецiв, катiв i жертв, гномiв i велетнiв, демонiв i янголiв» (фр.).




52


Можливо тому, що маркiз – видатний синолог свого часу – трактат з керування снами «Les r?ves et les moyens de les diriger; observations pratiques» опублiкував анонiмно (прим. пер.).




53


«Маркiз д’Ерве надiляе розум пiд час сну цiлковитою свободою дiй i уваги, i вiн, здаеться, вважае, що сон полягае лише в обмеженнi чуттiв, у iхньому вiдверненнi вiд зовнiшнього свiту. Таким чином, вiн вважае, що людина, яка спить, не вiдрiзняеться вiд того, хто пускае думки у вiльний полiт i вiдключае чуття. Рiзниця мiж звичайною думкою i думкою сплячого в тому, що у цього останнього вона прибирае видимоi, об’ективноi форми i уподiбнюеться за сприйняттям до зовнiшнiх об’ектiв, а пам’ять прибирае вигляду поточних обставин» (фр.).




54


«Є ще одна вiдмiннiсть, визначальна за значенням, а саме та, що розумовi функцii сплячого не забезпечують балансу, який пiдтримуеться у пробудженому станi» (фр.).




55


«Образ сну е копiею iдеi. Основною е iдея, видiння е лише доповненням. Коли це встановлено, треба пiзнати, як стежити за перебiгом iдей, навчитись аналiзувати тканину снiв; позiрна непослiдовнiсть робиться тодi зрозумiлою, найхимернiшi конструкцii виявляються простими i цiлком логiчними фактами… Ми здатнi знайти пояснення навiть найменш логiчним снам, знаючи, як аналiзувати iх» (фр.).




56


Ідеться про нiмецького лiкаря i натуралiста ХІХ ст. Г. Г. фон Шуберта (прим. пер.).




57


Пор.: Haffner (1887) i Spitta (1882) (прим. авт.).




58


Блискучий мiстик Дю Прель – один з небагатьох авторiв, кому я хотiв би висловити свое спiвчуття за нехтування у попереднiх виданнях цiеi книги його позицiею – заявляе (Du Prel, 1885, стор. 59), що дверi до метафiзичного свiту, коли йдеться про людей, вiдчиняються не у реальному життя, а увi снi (прим. авт. у вид. з 1914).




59


Бiблiографiю та критичну дискусiю з цього питання можна знайти у Tobowolska (1900) (прим. авт. у вид. з 1914).




60


Пор.: критика у Havelock Ellis (1911, стор. 265) (прим. авт. з 1914).




61


Цiкаво ознайомитися зi ставленням Священноi iнквiзицii до нашоi проблеми. У трактатi Томазо Кареньi Tractatus de Officio sanctissimae lnquisitionis, 1659 р., виданоi у Лiонi, 1659 р., читаемо таке: «Якщо хтось висловлюе ересi увi снi, iнквiзитори мають скористатися з цiеi нагоди, щоб вивчити спосiб життя особи, бо увi снi вона зазвичай повертаеться до того, що мае на думцi вдень. (за Dr. Ehniger, С. Урбан, Швейцарiя). (Прим. авт. у вид. з 1914). [Правильне iм’я автора трактату – Чезаре Каренья, помiчник кардинала П’етро Кампорi, епископа Кремони. Згаданий трактат побачив свiт у 1636 р., а пiд наведеною назвою вийшов другим виданням у 1641 (прим. пер.)]




62


«Деякi з наших схильностей, якi ми вважали, вiд якогось часу, придушеними i згаслими, прокидаються; давно похованi пристрастi оживають; речi й люди, про яких ми вже й не згадували, постають перед нами» (iт.).




63


«Нашi схильностi, ось що заявляе про себе i змушуе нас дiяти, а наша совiсть нас не стримуе, хоча iнодi застерiгае нас. Я маю своi вади i ганебнi схильностi; коли не сплю, я намагаюся боротися з ними i часто не пiддаюся iм. Але у своiх снах я завжди iм поступаюся, чи, точнiше, я дiю за iхнiми iмпульсами, без страху i каяття… Очевидно, що видiння, якi розгортаються передi мною i якi складаються у сни, викликанi стимулами, що я iх вiдчуваю, i що iх не намагаеться придушувати моя сонна воля» (фр.).




64


«У сновидiннях людина вiдкривае себе в усiй наготi й первiснiй нiкчемностi. Щойно вона припиняе виявляти свою волю, людина стае iграшкою всiх пристрастей, вiд яких у притомному станi нас боронить совiсть, гiднiсть, страх» (фр.).




65


«У снах розкриваеться насамперед людина iнстинктiв… Людина у снах повертаеться, так би мовити, до природного стану; що менш набутi уявлення проникли у ii розум, то бiльший вплив мають на неi увi снi нахили, розбiжнi з такими уявленнями» (фр.).




66


В оригiналi k?rperlichen, букв. «тiлесний» (прим. пер.).




67


Ідеться про слова Мефiстофеля з 3 дii 1 част. «Фауста» Гете (пер. М. Лукаша): «І скрiзь таке, хоч бийся в груди – // В землi, в водi, в повiтрi, – всюди // Мiльйони родяться життiв, // В теплi i в холодi, в сирому i в сухому…» (прим. пер.).




68


«Якщо вони бували по-справжньому закоханими, то майже нiколи не снилися одне одному до весiлля чи впродовж медового мiсяця; i якщо iм снилося кохання, це бувало через невiрнiсть з якою-небудь байдужою iм чи неприемною особою» (фр.).




69


«все одно, що стисненi пружини» (фр.).




70


Подiбну iдею висловлюе А. Франс у «Червоних лiлеях»: «Ce que nous voyons la nuit, ce sont les restes malheureux de ce que nous avons nеgligе dans la veille. Le r?ve est souvent la revanche des choses qu’on mеprise ou le reproche des ?tres abandonnеs» [Те, що ми бачимо вночi, е мiзерним залишком того, чим ми знехтували вдень. Сни часто бувають вiдплатою зневажених або докором покинутих нами речей] (прим. авт. у вид. з 1909).




71


«В цiлому, сни породжуе мандрiвна думка – безцiльна i некерована, що послiдовно чiпляеться за спогади, якi зберегли достатньо сили, щоб перепинити ii мимохiдь. Вона встановлюе мiж ними зв’язок, iнодi слабкий i невиразний, iнодi мiцнiший i тiснiший, в залежностi вiд того, наскiльки на цю мить пригнiчена сном поточна активнiсть мозку» (фр.).




72


Novalis, «Heinrich von Ofterdingen» (1802), част. I, роздiл 1 (прим. пер.).




73


Серед новiтнiх авторiв, що звернулися до цiеi теми – Fеrе [1887], Ideler [1862], Las?gue [1881], Pichon [1896], Rеgis [1894], Vespa [1897], Giessler [1888, etc.], Kazowsky [1901], Pachantoni [1909], etc. (прим. авт. З вид. 1914).




74


«iстинною визначальною причиною безумства» (фр.).




75


«Вченi не допитливi» (фр.).




76


H. Swoboda, Die Perioden des menschlichen Organismus, 1904 (прим. авт.).




77


Пор. з моею статтею про Джозефа Поппера-Лiнкеуса i теорii снiв, 1923 р. (прим. авт. у вид. з 1930).




78


У новелi В. Йенсена «Градiва» я зустрiв кiлька штучних снiв, надзвичайно вмiло скомпонованих i доступних для тлумачення – так, нiби вони були не вигаданi письменником, а приснилися реальнiй особi. У вiдповiдь на мiй запит письменник запевнив, що мое вчення йому незнайоме. Я використав цю вiдповiднiсть свого дослiдження з творчiстю письменника як доказ правильностi мого аналiзу сновидiнь (див. мою брошуру «Маячня i сни у “Градiвi” В. Йенсена», перше видання у Schriften zur angewandten Seelenkunde, редаговане мною, 1906) (прим. авт. у вид. з 1909).




79


На думку Аристотеля (De divinatione per somnum), найкращим тлумачем снiв е той, хто найкраще вловлюе подiбностi; бо образи сновидiння, подiбно до вiдображень у водi, спотворенi рухом, i найуспiшнiший той тлумач, який розпiзнае iстину у спотвореному образi (B?chsensch?tz, 1868, стор. 65), (прим. авт. у вид. з 1914).




80


Артемiдор з Далдiса, що народився, ймовiрно, на початку другого столiття н. е., залишив нам найповнiше i найретельнiше у греко-римському свiтi дослiдження з тлумачення сновидiнь. Як зазначае Теодор Гомперц (Theodor Gomperz, 1866), вiн обгрунтовував тлумачення сновидiнь на спостереженнi й досвiдi i строго вiдмежовував свое мистецтво вiд iнших, оманливих методiв. За Гомперцом, принцип його мистецтва той самий, що у магii, а саме – асоцiативний. Елемент сну означае те, що цей образ викликае в уявi – в уявi iнтерпретатора, слiд наголосити. Неподоланним джерелом невизначеностi й непевностi е та обставина, що один i той самий елемент сну може асоцiюватися з рiзними речами у рiзних iнтерпретаторiв. Технiка, яку я змальовую у цiй книжцi, вiдрiзняеться вiд античноi технiки за однiею iстотною ознакою – вона перекладае завдання тлумачення сну на його суб’екта. Недавнi повiдомлення мiсiонера отця Тфiнкджi (Anthropos, 1913) показують, що сучаснi iнтерпретатори снiв на Сходi теж надають великого значення спiвучастi сновидця. Ось що вiн пише про тлумачiв сну серед арабiв Дворiччя: «Pour interpr?ter exactement un songe, les oniromanciens les plus habiles s’informent de ceux qui les consultent de toutes les circonstances qu’ils regardent nеcessaires pour la bonne explication… En un mot, nos oniromanciens ne laissent aucune circonstance leur еchapper et ne donnent l’interprеtation dеsirеe avant d’avoir parfaitement saisi et re?u toutes les interrogations dеsirables». [Фр. – «Щоб точно витлумачити сенс, найбiльш вправнi онiроманти детально розпитують того, хто звертаеться до них, про всi подробицi, необхiднi для гарного пояснення… Вони вiдмовляються надавати тлумачення, доки не отримають вiдповiдi на всi своi питання»]. Серед цих питань завжди е такi, що з’ясовують детальнi вiдомостi про близьких родичiв (батьки, дружина, дiти), а також типова формула: Habuistine in hac nocte copulam conjugalem ante vel post somnium? [Лат. – «У вас був статевий зв’язок з подружжям до чи пiсля сну?»] «L’idеe dominante dans l’interprеtation des songes consiste ? expliquer le r?ve par son opposеe». [Фр. – «Головна iдея тлумачення сну полягае у його поясненнi вiд протилежного»] (прим. авт. у вид. з 1914).




81


Д-р Альф. Робiтцек звернув мою увагу на те, що схiдний сонник, жалюгiдними наслiдуваннями якого е нашi, тлумачить елементи сновидiння, здебiльшого, за спiвзвучнiстю i подiбнiстю слiв. Тим, що ця аналогiя пiсля перекладу на нашу мову втратилася, пояснюеться незбагненнiсть у тлумаченнях у наших народних сонниках. Щодо особливого значення гри слiв у давнiх схiдних культурах докладно розповiдае археолог Гуго Вiнклер (прим. авт. з 1909).

Найбiльш яскравий приклад тлумачення снiв, який дiйшов до нас з давнини, грунтуеться на грi слiв. Артемiдор (Кн. IV, розд. 24, стор. 255) розповiдае: Арiстандр надзвичайно вдало витлумачив Александру Македонському його сновидiння, коли той взяв в облогу Тiру i був розгнiваний затятим опором мiста. Увi снi вiн побачив сатира, що танцював на його щитi. Арiстандр випадково перебував поблизу Тiри в очiкуваннi царя з сирiйськоi кампанii. Розклавши слово «сатир» ([????????]) на його складовi ??? i ?????, Арiстандр спонукав царя посилити облогу i взяти мiсто (??? ?????? = Тира твоя). Справдi, сни настiльки тiсно пов’язанi зi словесним компонентом, що Ференцi (Ferenczi, 1910) цiлком справедливо зауважуе, що кожна мова мае i свою власну мову снiв. Сни зазвичай не перекладаються на iншi мови, i я думаю, це мае стосуватися також книжки на кшталт цiеi (прим. авт. з 1911).

Утiм д-р А. А. Брiлль з Нью-Йорка, а пiсля нього також iншi, зумiли успiшно перекласти «Тлумачення сновидiнь» (прим. авт. з 1930).




82


Пiсля написання цiеi книжки менi потрапила в руки праця Штумпфа (Stumpf, 1899), яка збiгаеться з моiм бажанням довести, що сни мають сенс i пiдлягають тлумаченню. Автор, однак, обстоюе алегорично-символiчний метод, нiяк не гарантуючи надiйнiсть процедури (прим. авт.).




83


Традицiйне написання нiмецького прiзвища «Бреер» (за хибним росiйським взiрцем; пор. також: Freud – Фрейд, Breuer – Брейер) суперечить сучасним нормам транслiтерацii (прим. пер.).




84


Breuer und Freud, Studien ?ber Hysterie, Wien 1895, 2. Aufl., 1909 (прим. авт.).




85


Зiльберер (Silberer, 1909, 1910, 1912) зробив вагомий внесок у тлумачення снiв безпосереднiми спостереженнями цього перетворення уявлень у зоровi образи (Jahrbuch der Psychoanalyse I i II, стор. 1809 i далi) (прим. авт. у вид. з 1919).




86


«Кожен психолог зобов’язаний зiзнаватися у власних слабкостях, якщо знае, що це пролле свiтло на якусь темну

проблему» (фр.).




87


Це перший сон, який я пiддав детальному тлумаченню (прим. авт. у вид. з 1914).




88


Участь цiеi третьоi особи може пояснити також скарги на болi в животi. Йдеться, ясна рiч, про мою дружину: болi в животi нагадують менi про один випадок, коли вона виявила боязкiсть. Мушу зiзнатися, що у своему снi я не надто нiжно ставлюся до дружини i до Ірми, але мене мае вибачити те, що я порiвнюю обох з iдеалом слухняноi пацiентки (прим. авт.).




89


Я вiдчуваю, що тлумачення цiеi частини сну не розкривае весь його прихований змiст. Якби я заглибився у порiвняння трьох жiнок, то я вiдхилився далеко вбiк. У кожному снi е бодай один епiзод, що робить його по-справжньому незрозумiлим – оце е та пуповина, що з’еднуе сон з невiдомим (прим. авт.).




90


Ідеться про видатного австрiйського фiзiолога, лiкаря i винахiдника Ернста Фляйшля фон Марксова (Ernst Fleischl Edler von Marxow), що наприкiнцi життя став наркозалежним через тяжкий постампутацiйний синдром (прим. пер.).




91


Маються на увазi персонажi роману Фрiца Ройтера Ut mine Stromtid («За мого учнiвства») (прим. пер.).




92


Слово «ананас» дивним чином нагадуе прiзвище моеi пацiентки Ірми (прим. авт.).




93


Щодо цього сон не був пророчим, але справдився в iншому сенсi – «невизнанi» болi в животi у моеi пацiентки, за якi я не хотiв брати на себе вiдповiдальнiсть, виявилися провiсниками жовчнокам’яноi хвороби (прим. авт., видалена у виданнi 1925).




94


Поза сумнiвом, iдеться про Вiльгельма Флiса, нiмецького оториноларинголога й психоаналiтика, автора теорii бiсексуальностi, який iстотно вплинув на З. Фройда, зокрема у перiод написання «Тлумачення снiв» (прим. пер.).




95


Зрозумiло, я виклав аж нiяк не все, що спадало менi на думку у процесi тлумачення (прим. авт.).




96


Сон спраглого привертав також увагу Вайгандта, який пише з цього приводу (Weygandt, 1893, стор. 41): «Вiдчуття спраги сприймаеться всiма найвиразнiше, викликаючи стале уявлення про вгамування цiеi потреби. Способи, якими сон передае вгамування спраги, рiзнi i залежать вiд короткотермiновоi пам’ятi. Зазвичай пiсля iлюзii вгамування спраги увi снi виникае розчарування через недостатнiй ефект такого уявного вдоволення». Автор не вiдзначае, однак, унiверсальностi реакцii сну на подразник. Те, що iншi особи, вiдчувши вночi спрагу, прокидаються без сновидь, не суперечить моiм твердженням, а показуе тiльки, що такi особи мають менш мiцний сон. Пор. також у Ісайi, ХХІХ, 8: «І буде, мов бачить голодний у снi, нiби iсть, а прокинеться вiн i порожня душа його, i мов спрагнений бачить у снi, нiби п’е, а прокинеться вiн i ось змучений, а душа його спрагнена!» (прим. авт.; цитата з Бiблii подаеться у пер. І. Огiенка).




97


Перелiченi письменники славилися як знавцi паризького богемно-аристократичного свiту своеi доби (прим. пер.).




98


«Хатина Сiмонi», названа на честь Фрiдрiха Сiмонi, першого пiдкорювача Високого Дахштайна – альпiнiстська i лижна база високо над Гальштатом у Верхнiй Австрii (прим. пер.).




99


Невдовзi по тому сiмдесятирiчна бабуся практично повторила сон своеi молодшоi онуки. Вимушено проголодувавши цiлий день через болi, спричиненi блукаючою ниркою, вона побачила вночi сон (що, напевне, перенiс ii у часи ii щасливого дiвування), в якому ii запросили в гостi на снiданок i обiд i частували вишуканими делiкатесами (прим. авт.).




100


Ретельнiше дослiдження душевного життя дитини показуе, втiм, що сексуальний елемент вiдiграе в ньому доволi iстотну роль, якому, щоправда, не придiляли достатньоi уваги. Ця обставина й змушуе нас до певноi мiри сумнiватися у безтурботностi дитинства, про яку ми, дорослi, часто згадуемо з таким захватом. (Див. моi «Три статтi про теорiю статевого потягу» («Drei Abhandlungen zurSexualTheorie», 1905) (прим. авт. у вид. з 1911.)




101


Тобто, на початку травня (прим. пер.).




102


Слiд зазначити, що у маленьких дiтей трапляються iнодi надзвичайно складнi i непростi для аналiзу сни, а, з iншого боку, сни, що мають простий iнфантильний характер, нерiдко сняться дорослим. Наскiльки ряснi несподiваним матерiалом сни бувають у дiтей у вiцi вiд чотирьох до п’яти рокiв, показано у моему «Аналiзi фобii п’ятирiчного хлопчика» («Analyse der Phobie eines 5 j?hrigen Knaben», 1909) i у Юнга у «Про конфлiкти дитячоi душi» (Jung,»?ber Konflikte der kindlichen Seele«, 1910). Аналiтично витлумаченi дитячi сни див. також у Гуг-Гельмута (Hug-Hellmuth, 1911 i 1913), Путнама (Putnam, 1912), ван Раальте (van Raalte, 1912), Шпiльрайна (Spielrein, 1913) i Тауска (Tausk, 1913). Дитячi сни також подають Б’янш’ерi (Bianchieri, 1912), Буземан (Busemann, 1909 i 1910), Долья i Б’янш’ерi (Doglia, Bianchieri, 1910-11) а особливо Вiгам, (Wiggam, 1909), який пiдкреслюе iхню тенденцiю до виконання бажань. З iншого боку, у дорослих сновидiння iнфантильного типу спостерiгаються частiше у незвичних життевих умовах. Так, Отто Норденск’ельд у своiй книжцi «Антарктика» розповiдае про екiпаж судна, з яким вiн перебував цiлу зиму (1904, т. I, с. 366): «Спрямування наших думок найвиразнiше вiдбилося у наших снах, якi нiколи не вiдзначалися такою жвавiстю i чисельнiстю, як у той перiод. Навiть тi з нас, кому, за iнших обставин, мало що снилося, тепер мали на ранок довжелезнi iсторii, якими ми зазвичай обмiнювалися, обговорюючи враження ночi. Всi цi iсторii повертали нас у свiт, вiд якого ми тепер були вiдрiзанi, але часто пристосовувалися до умов нашого поточного життя. У такому, дуже характерному снi, один з наших товаришiв опинився у школi за партою i бiлував крихiтних тюленiв, виготовлених спецiально для навчальних потреб. Найчастiше, втiм, нашi сни оберталися навколо iжi й питва. Один з членiв команди, особливо схильний до сновидiнь про бенкети у великому товариствi, щиро радiв з нагоди розповiсти вранцi, що вiн «iв обiд з трьох страв»; комусь iншому снилося курево – цiлi гори тютюну, третьому – корабель, що мчався по морю на всiх вiтрилах. Варто згадати ще один сон: прибувае листоноша i пояснюе, чому стiльки часу не було листiв – вiн iх вiддав за хибною адресою i насилу, нинi, повернув назад. Цiлком природно, що нам снилися неймовiрнi речi, але бiльшою мiрою вражав наочний брак фантазii майже в усiх снах – моiх власних i всiх моiх товаришiв. З психологiчноi точки зору було б надзвичайно цiкаво записати всi цi сни. І можна зрозумiти, яким жаданим був сон, що давав кожному з нас усе те, чого нам так нестерпно хотiлося». Цитую також Дю Преля (Du Prel, 1885, стор. 231): «Мунго Парк, конаючи зi спраги пiд час подорожi Африкою, безнастанно бачив увi снi багатi щедро зрошенi водою долини i луки своеi батькiвщини. Так само барон Тренк, в’язень Магдебурзькоi фортецi, страждаючи вiд голоду, увi снi бачив навколо себе численнi тарелi з наiдками, i Георг Бак, учасник першоi експедицii Франклiна, на порозi голодноi смертi внаслiдок жахливих поневiрянь безнастанно бачив у снах велику кiлькiсть iжi» (прим. авт. у вид. з 1914).




103


Угорське ж прислiв’я, що наводить Ференцi, стверджуе дещо ширше, що «свиням сняться жолудi, а гусям кукурудза». Єврейське прислiв’я говорить: «Курцi просо сниться» (Sammlung jud. Sprichw. U. Redensarten, herausg. V. Bernstein, 2 Aufl., S. 1 160, Nr. 7) (прим. авт.).




104


Я аж нiяк не стверджую, буцiмто до мене жоден автор не пов’язував сновидiння з виконанням бажання. (Див. першi рядки наступного роздiлу.) Хто надае вагу вказiвкам на раннi витоки iдеi, може звернути увагу на згадки про Герофiла, лiкаря часiв Птолемея I, який (за B?chsensch?tz, 1868, стор. 33) розрiзняв три гатунки снiв: посланi богами; природнi, якi виникають тодi, коли душа малюе собi картини того, що iй приемне i що трапиться, i мiшанi сни, що виникають самочинно з образiв, у яких ми бачимо те, чого бажаемо. Штерке (J. St?rcke (1913, стор. 248) виокремлюе зi збiрки Шернера сон, який сам автор вважае виконанням бажання (с. 239). Шернер пише (Scherner, 1861, стор. 239): «Уява увi снi виконуе жадання притомноi свiдомостi так охоче тому, що воно емоцiйно активне у нiй». Такий сон Шернер вiдносить до «снiв настрою»; близько до них стоять сни «чоловiчоi й жiночоi любовноi жаги», а також – сни «прикрого гумору». Як бачимо, у Шернера немае навiть мови про надання жаданням значення бiльшого за будь-який iнший прояв притомного стану, не згадуючи вже про зв’язок бажання з природою сновидiння як такого (прим. авт.).




105


Вже неоплатонiк Плотiн (за Du Prel (1885, 276) писав: «Коли прокидаеться жадання, тодi приходить уява i пiдносить нам нiбито об’ект цього жадання» («Еннеада» IV, 4, 17) (прим. авт. з вид. 1914).




106


Неймовiрно, з яким завзяттям читачi i критики не бажають прийняти цю обставину i нехтують iстотною вiдмiннiстю явного i прихованого змiсту сновидiнь. [Прим. авт. У виданнях з 1914 додано: Яскравим винятком е одне мiсце в статтi Джеймса Суллi «Сни як об’явлення», цiннiсть якоi не варто применшувати через те, що я лише тут на неi посилаюся (с. 364): «Вiдтак, можна зрозумiти, що сни не е повною нiсенiтницею, як стверджували такi авторитети, як Чосер, Шекспiр i Мiльтон. Хаотичне нагромадження нiчних видiнь мае сенс i дае нове знання. Як зашифрованi листи по ретельному вивченнi сни втрачають початковий вигляд нiсенiтницi й набирають характеру серйозноi й осмисленоi звiстки. Вдаючись до iншого образу, сни нагадують палiмпсест, у якому пiд маловартiсним поверховим текстом ховаеться давнiше цiнне послання» (видiлення З. Фройда)].




107


У тогочаснiй Австро-Угорщинi такi призначення затверджував мiнiстр освiти (прим. пер.).




108


Дивовижно, як моя пам’ять поза станом сну обмежила себе заради аналiзу. Насправдi, я знав п’ятьох своiх дядькiв i одного з них дуже любив i поважав. Однак на мить, коли я подолав опiр тлумаченню свого сну, я запевнив себе, буцiмто мав лише одного дядька – того, що бачив увi снi (прим. авт.).




109


Raison d’?tre (фр.) – призначення (прим. пер.).




110


Das Beste, was du wissen kannst, Darfst du den Buben doch nicht sagen. Цей рядок з «Фауста» В. Гете, надзвичайно цiнованого автором, подаемо у перекладi М. Лукаша (пер.).




111


Панi доктор Г. фон Гуг-Гельмут у 1915 роцi повiдомила (у «Intern. Zeitschr. f. arztl. Psychoanalyse III») про сон, який, можливо, лiпше за будь-який iнший виправдовуе мiй термiн «деформацiя». У цьому снi деформацiя вiдбуваеться тим самим шляхом, який застосовуе поштова цензура, вимазуючи у листах усi рядки, що видаються iй невiдповiдними. Поштова цензура робить цi рядки нечитабельними, цензура сну замiняе такi мiсця нерозбiрливим мимренням.

Для лiпшого розумiння, зазначу, що сновидиця е культурною, шанованою дамою, 50-рiчною вдовою померлого близько 12 рокiв тому офiцера високого рангу, мати дорослих синiв, один з яких на час даного сну перебував у вiйськовому походi.

Вiдтак, наводжу цей сон про «любовнi послуги» [Liebesdienste]. Увi снi «пацiентка пiшла у гарнiзонний шпиталь № 1 i сказала вартовому, що мае побачити головного лiкаря… (назвавши насправдi невiдоме iй прiзвище), оскiльки хоче добровiльно прислужитися шпиталю. З того, як виразно вона це вимовила з притиском на “прислужитися”, унтер-офiцер одразу збагнув, що йдеться про “любовнi послуги”. Трохи повагавшись, з огляду на ii поважний вiк, вартовий пропустив ii у шпиталь. Але замiсть того, щоб iти просто до головного лiкаря, вона потрапляе у велику напiвтемну залу, де навколо довгого столу стоять i сидять численнi офiцери й вiйськовi лiкарi. Вона звертаеться зi своiм клопотанням до штабного лiкаря, який розумiе ii з перших слiв. Їi реплiка увi снi дослiвно така: “Я i багато iнших жiнок i молодi дiвчата у Вiднi готовi… – тут ii мова перетворюеться на бурмотiння – …солдатiв i офiцерiв незалежно вiд рангу…” З почасти збентежених, почасти лукавих мiн офiцерiв вона бачить, що всi присутнi зрозумiли суть пропозицii. Дама веде далi: “Я знаю, що наше рiшення видаеться дивним, але воно цiлком зважене. Солдата на вiйнi не питають, хоче вiн померти чи нi”. На кiлька хвилин западае напружене мовчання. Тодi штабний лiкар кладе руку iй на груди i каже: “Мадам, якби, з такоi нагоди, справдi дiйшло до…(бурмотiння)”. Вона сахаеться вiд нього, подумавши при цьому: “Вiн такий самий, як решта!” i заперечуе: “Господи Милосердний! Я лiтня жiнка i, ймовiрно, геть не зможу. В кожному разi мае бути дотримано умови: зважати на вiк – так, щоб старша жiнка i юнак не… (бурмотiння)… Це було б жахливо”. На що штабний лiкар: “Я цiлковито вас розумiю”. Деякi офiцери, серед них один, що замолоду пiдбивав до неi клинцi, голосно розреготалися, i дама забажала, щоб ii повели до знайомого iй головного лiкаря, маючи на увазi владнати справу у належний спосiб. На свое велике збентеження, вона не пригадуе його прiзвища. Однак штабний лiкар украй ввiчливо i шанобливо пiдказуе iй потрiбне прiзвище i показуе шлях на горiшнiй поверх вузькими залiзними гвинтовими сходами, що ведуть нагору безпосередньо з зали. Пiднiмаючись, вона чуе, як один офiцер каже: “Це колосальне рiшення, незалежно вiд того, молода жiнка чи стара! Молодчага вона!”

Вона видираеться вгору нескiнченними сходами, вiдчуваючи, що просто виконуе свiй обов’язок.

Це сновидiння повторювалося, як зауважуе дама, упродовж двох-трьох тижнiв iще двiчi з дуже незначними i неiстотними змiнами (прим. авт. у виданнях з 1919). [Доктор Гермiне фон Гуг-Гельмут (уроджена фон Гугенштайн) була першим дитячим психоаналiтиком i, як вважають, справжньою авторкою анонiмного «Щоденника дiвчинки», передмову до якого написав З. Фройд (прим. пер.)].




112


Такi лицемiрнi сновидiння не е рiдкiсними нi у мене, нi у iнших людей. Працюючи над певною науковою проблемою, я кiлька ночей поспiль бачив незрозумiлий сон, у якому я мирився зi своiм колишнiм другом, з яким давно порвав стосунки. На четвертий чи п’ятий раз я таки зрозумiв сенс цього сну, який полягав у спонуканнi до зречення залишкiв уваги до згаданоi особи й бажаннi цiлковитого звiльнення вiд неi, яке лицемiрно маскувалося пiд протилежний намiр. Я, свого часу, повiдомляв про «лицемiрний Едiпiв сон» певноi особи, де ворожi iмпульси й побажання смертi замiнилися на позiрну нiжнiсть («Typisches Beispiele ines verkappten ?dipustraumes»). Інший вид лицемiрних сновидiнь буде наведено (див. розд. VI) трохи згодом (прим. авт.).




113


Згодом ми розглянемо також сни, що, навпаки, виражають жадання другоi iнстанцii (прим. авт. у вид. з 1930).




114


Пор.: «Dem Malersitzen» [нiм. «позувати», букв. «сидiти для маляра»].

Goethe: Und wenner keinen Hintern hat, wie kann der Edle sitzen? [Гете: «Бо, як не матиме сiдниць, як буде ясний пан сидiти?»] (прим. авт.).




115


Іпполiт Бернгейм (1840–1919) – французький невролог, «батько гiпнотизму 20 сторiччя». З. Фройд цiнував i особисто перекладав його працi нiмецькою (прим. пер.).




116


Пор. також: «Чоловiк i жiнка – одна спiлка» (прим. пер.).




117


Менi прикро, що я змушений наводити тут уривчастi данi з психопатологii iстерii, оскiльки вони мало що пояснюють i випадають з загального контексту. Проте, якщо вони демонструють тiсний зв’язок мiж снами i психоневрозами, мiй вiдбiг вiд теми виправданий (прим. авт.).




118


Подiбно до того, як копчена лососина у снi про вiдмiнену звану вечерю (прим. авт.).




119


B?chse також мае рiзнi вiдповiдники в украiнськiй – зокрема, «букса», металева коробка, в якiй обертаеться вiсь (прим. пер.).




120


Часто трапляеться, що особа переповiдае свiй сон не цiлком, i тiльки пiд час аналiзу у ii пам’ятi спливають окремi елементи – саме вони, зазвичай, бувають ключовими у тлумаченнi сну. Див. нижче про забуття снiв (прим. авт.).




121


Нiколаус Ленау – один з найславетнiших австрiйських романтикiв ХІХ ст., «поет свiтовоi скорботи». Тут, iмовiрно, йдеться про його вiрш Das tote Gl?ck («Мертве щастя») (прим. пер.).




122


У цiй фразi автор вживае дiеслово heimf?hren, букв. «вести додому», що мае фразеологiчне значення, «взяти за дружину» (прим. пер.).




123


Про такi «сни, суперечнi бажанням», останнiми роками часто повiдомляли менi моi слухачi, що, поза сумнiвом, бувало iхньою реакцiю на перше знайомство з моею теорiею здiйснення бажань у снах (прим. авт. у вид. з 1911).




124


Один, нинi живий великий поет, що, як менi казали, нiчого не знае i знати не хоче про психоаналiз i тлумачення снiв, дiйшов самотужки до майже тотожноi формули природи снiв: «Незалежне вiд нас виявлення згнiчених пристрасних бажань пiд фальшивими виглядом i назвою» (С. Spitteler. Meine fruhesten Eriebnisse; (S?ddentsche Monatshefte, Oktober 1913)

Забiгаючи вперед, наведу думку Отто Ранка (Rank, 1910, стор. 519), який розширив i дещо модифiкував наведену основну формулу: «На основi витiсненого iнфантильно-сексуального матерiалу сни завжди зображують здiйснення актуальних i зазвичай еротичних бажань у замаскованiй, символiчнiй формi» (прим. авт. у вид. з 1914). [Додано у виданнях з 1925: Я нiде не заявляв, буцiмто прийняв формулу Ранка як мою власну. Коротка версiя, зазначена у текстi вище, здаеться менi адекватною. Але самий тiльки факт того, що я згадав модифiкацiю Ранка, виявився достатнiм для опонентiв психоаналiзу, щоб звинуватити метод у твердженнi, що «всi сни мають сексуальний змiст». Якщо це речення сприймати у тому сенсi, який мае на увазi критика, воно демонструе ii несумлiннiсть i налаштованiсть нехтувати чiткими твердженнями, якщо тi не дають нагоди для нападiв. Кiлькома сторiнками вище я згадував про розмаiття бажань, якi здiйснюються у дитячих снах (бажання взяти участь в екскурсii або прогулянцi човном, чи скуштувати ласощiв); в iнших мiсцях я згадував сни про голод, сни, викликанi спрагою або екскреторними потребами чи потребою комфорту. Зрештою, сам Ранк не висловлюеться в абсолютних термiнах, вживаючи вислiв «зазвичай»; а те, що вiн сказав, цiлком пiдтверджуе наповнення снiв бiльшостi дорослих людей. Інша рiч, якби моi критики вжили термiн «сексуальний» у сенсi, в якому ним послуговуються в психоаналiзi, в сенсi «Ерос». Але моi опоненти навряд чи мали на увазi цiкаву проблему, чи всi сни створюються «лiбiдинальними», iнстинктивними силами, у протиставленнi до «руйнiвних» (прим. авт.)].




125


Ясно, що переконання Роберта, буцiмто призначення снiв полягае у розвантаженнi нашоi пам’ятi вiд незначних вражень дня, не можна визнати правильним, якщо у снах нерiдко спливають байдужi спогади нашого дитинства – iнакше з цього слiд би зробити висновок, що сни вкрай недосконало виконують свою функцiю (прим. авт.).




126


Як я вже згадував у пiслямовi до першого роздiлу, Герман Свобода (Swoboda, 1904) надае великого значення вiдкритим Вiльгельмом Флiсом бiоритмам, що становлять iнтервал у двадцять три днi i двадцять вiсiм у сферi душевноi дiяльностi, i стверджуе, що цi перiоди вiдiграють вирiшальну роль щодо появи у снах тих чи iнших елементiв. Правильнiсть такого твердження не позначилась би iстотно на тлумаченнi снiв, але вiдкрила б нове джерело походження матерiалу. Нещодавно я проаналiзував власнi сни з метою справдження цього аспекту «теорii перiодiв», вiдiбравши для цього такi елементи наповнення снiв, час появи яких у життi можна було визначити точно.

I. Сон з 1 на 2 жовтня 1910 року.

(Уривок)… Я десь в Італii. Ми з моiми трьома дочками в антикварнiй крамничцi, i вони, сидячи у мене на колiнах, показують менi дрiбнi коштовностi. На одну з пам’яток я кажу: «А оце я вам подарував». Я чiтко бачу перед собою невеличкий барельеф, у якому пiзнаю профiль Савонароли.

Коли я востанне бачив портрет Савонароли? Згiдно з моiм нотатником, 4 та 5 вересня я був у Флоренцii, де менi закортiло показати своему супутниковi медальйон з рисами обличчя фанатичного ченця на площi Синьйорii, на мiсцi, де його спалили. Вiд моменту цього враження до його вiдтворення увi снi минуло 27 + 1 днiв – «жiночий перiод» за Флiсом. Та висновок пiдважуеться тим фактом, що напередоднi самого сну мене вiдвiдав колега (вперше пiсля мого повернення), якому я вiд давнього часу дав прiзвисько Раббi Савонарола. Вiн привiз до мене пацiента, покалiченого в аварii Понтеббського експреса, яким я сам подорожував тиждень тому, що змусило мене пригадати недавню мандрiвку Італiею. Тож поява увi снi «Савонароли» пояснюеться вiзитом колеги напередоднi сну, а 28-денний iнтервал втрачае свое переважне значення.

II. Сон з 10 на 11 жовтня.

Я працюю в унiверситетськiй хiмiчнiй лабораторii. Гофрат Л. («гофрат», висока посада, «радник двору». – Прим. пер.) запрошуе менi пiти з ним кудись i простуе передi мною коридором, тримаючи у пiднесенiй руцi лампу чи щось на кшталт i проникливо (чи пронизливо?) вдивляючись вдалину; у нього дивна постава з витягнутою шиею. Ми виходимо на велику площу… (Решта забулася).

У цьому снi найнезвичнiше те, як радник Л. тримае лампу (або лупу), уп’явшись очима кудись вдалину. Л. я не бачив багато рокiв, але розумiю, що вiн тiльки замiняе собою iншу, видатнiшу постать – Архiмеда, пам’ятник якому стоiть коло фонтану Артемiди у Сиракузах саме в такiй позi з лупою, з поглядом, спрямованим на римське вiйсько, що обложило мiсто. Коли я вперше (чи востанне) раз побачив цю статую? Згiдно з моiми нотатками, я побував у Сиракузах 17 вересня ввечерi, i, таким чином, до сну справдi минуло 13 + 10 = 23 дня – «чоловiчий перiод» за Флiсом.

Як на лихо, детальнiший аналiз цього сну так само пiдважуе роль визначеного iнтервалу. Приводом до сну стало отримане напередоднi сну повiдомлення, що клiнiка, в аудиторii якоi я читаю своi лекцii, переiжджае в iнше мiсце. Нове примiщення менi геть не подобалося, i я подумав, це все одно, що не мати взагалi жодноi аудиторii; вiдтак я полинув думками до початку своеi професорськоi дiяльностi, коли я справдi не мав жодноi аудиторii, а моi намагання здобути примiщення наштовхувалися на неприхильнiсть високоповажних гофратiв i професорiв. Я звернувся тодi до Л., який на той час перебував на посадi декана i якого я вважав дружньо до мене налаштованим. Вiн обiцяв допомогти, але не дотримав обiцянки. У моему снi вiн – Архiмед, який дае менi ??? ??? (грець. «точка опори» – власне, вiдкриття Архiмеда. – Прим. пер.) i веде мене до нового примiщення. Тлумачення показуе, що у снi не бракуе мотивiв помсти й власноi гiдностi. В будь-якому разi, без цього приводу менi навряд чи приснився б тiеi ночi Архiмед; i я не знаю, чи сильнi й ще свiжi враження вiд сиракузького пам’ятника не вiдбились би увi снi через iнший промiжок часу.

III. Сон з 2 на 3 жовтня 1910 року.

(Уривок)… Менi сниться, що професор Озер особисто добирае для мене дiету, яка мае заспокiйливо подiяти на мене… (Решта забулася).

Такий сон був реакцiею на розлад травлення того дня. Я розважував, чи не звернутися до кого-небудь з колег по призначення менi дiети. Увi снi я обираю для цього померлого влiтку Озера через те, що недавно (1 жовтня) помер iнший унiверситетський викладач, якого я надзвичайно поважав. То коли помер Озер? І коли я дiзнався про його смерть? Згiдно з некрологом у газетах, вiн помер 22-го серпня; та, оскiлки я на той час перебував у Голландii, куди менi регулярно надсилали вiденськi газети, я прочитав звiстку про його смерть 24 або 25 серпня. Промiжок цей не вiдповiдае жодному бiологiчному перiоду, становлячи (7 + 30 + 2) 39 або навiть 40 днiв. Я не пригадую, щоб за весь цей час я говорив чи бодай думав про Озера.

Такi рiзнi за своею тривалiстю перiоди, якi, без спецiальних манiпуляцiй, не узгоджуються з теорiею бiоритмiв, трапляються у моiх снах значно частiше, нiж такi, що вiдповiдають бiологiчним iнтервалам. Єдина часова закономiрнiсть, яку я спостерiгаю постiйно, – це зв’язок мiж сном i враженнями дня, що йому передуе безпосередньо, як я зазначив у текстi вище (прим. авт. у вид. з 1911).




127


Автор видiляе у текстi це прiзвище, омонiм якого, «Koller». нiмецькою означае «iстерика, напад шаленства» (прим. пер.).




128


Автор так само видiляе у текстi прiзвище G?rtner, омонiмiчне слову «садiвник» (прим. пер.).