Книга - Любомир Гузар

Любомир Гузар
Оксана Климончук


Знаменитi украiнцi
Блаженнiший Любомир Гузар – украiнський релiгiйний дiяч, патрiарх-предстоятель Украiнськоi греко-католицькоi церкви, яку очолював протягом 10 рокiв. За цей час зумiв перенести осередок зi Львова до столицi, надавши конфесii загальноукраiнського масштабу. У 2005 роцi був одним iз кандидатiв на ватиканський престол. Вiн став першим главою в iсторii УГКЦ, який добровiльно зрiкся своiх повноважень. Його за життя визнали великим, проте немае такого мiрила, яким би можна було осягнути вплив Блаженнiшого Любомира на порозумiння мiж християнами, на самоусвiдомлення украiнського суспiльства, зрештою, на тi подii кiнця ХХ – початку ХХІ столiття, що створили сучасну Украiну.





Оксана Климончук

Любомир Гузар


Автор щиро дякуе племiнницi Блаженнiйшого Любомира Марii Рипан за спiвпрацю та наданi з сiмейного архiву свiтлини



Серiя «Знаменитi украiнцi» заснована в 2009 роцi

Лiтературний редактор Володимир Ільченко



Передмова Вiктора Єленського

Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова



© О. М. Климончук, 2019

© В. Є. Єленський, передмова, 2019

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009




Передне слово


Пiднесення до Господа Бога – то так як iти по драбинi – крок за кроком. У кожного своя драбина до Бога.

    Любомир Гузар

Ужиттi Любомира Гузара, як у найновiтнiшiй украiнськiй iсторii, переплелися глибокi драми i величнi пiднесення, трагедii i радощi. Власне, вiн сам i е украiнською iсторiею. Справжньою, а не згвалтованою чужинськими пропагандистами.

У цiй iсторii – героiзм, звитяга, непоступливiсть злому, подвиг розуму i серця. У цiй iсторii – Любомир Гузар, великий украiнець, громадянин i духовний проводир. Зi сторiнок книги Оксани Климончук постае особистiсть, яка з дивовижною гiднiстю, невдаваною iнтелiгентнiстю i, водночас, непоборною мужнiстю вiдповiдала на величезнi виклики, що кидала iй доля. Вiн у всьому був справжнiм: у своему чернецтвi й в украiнствi; серед студентiв i з-помiж князiв Церкви; у Соборi й на Майданi.

Немае такого мiрила, яким можна було б вимiряти той вплив, який справив Блаженнiший Любомир на порозумiння мiж християнами, на самоусвiдомлення украiнського суспiльства, на пiднесення його моралi, зрештою, на тi подii кiнця ХХ – початку ХХІ столiття, якi творили сучасну нам Украiну. Втiм, соцiологи, якi понад усе довiряють цифрам, ще наприкiнцi 1990-х зауважили, що число украiнцiв, якi повiдомили про довiру до Любомира Гузара, набагато перевищуе кiлькiсть вiрних Украiнськiй греко-католицькiй церквi; що його лекцii збирають не лише католикiв, але й православних, протестантiв, мусульман i зовсiм невiруючих людей. Що, власне, у визначеннi того самого морального камертону, за яким людина налаштовуе власне сумлiння, багато, дуже багато сучасникiв звертали свiй погляд на Любомира.

Його за життя визнали великим, але його монументальнiсть була теплою i живою. Це була Велич, до якоi можна було доторкнутися. Яка вмiла слухати ще краще, нiж говорити. З непiдробною щирiстю цiкавитися людьми, iдеями, подiями, книгами. Розповiдати про священне не пафосно i запалювати неголосно й розважливо.

Менi нiколи не доводилося зустрiчати iерарха, в якому б така глибина i масштабнiсть поеднувалися з такою простотою. Така людська м’якiсть з такою твердою громадянською позицiею. Такий iнтелект з таким тактом. Його неможливо було уявити в люксовому автi чи в розкiшному iнтер’ерi. Так само як i в запопадливому пiдтакуваннi можновладцям. Украiнськi президенти i прем’ери, мiнiстри i партiйнi очiльники переконалися – цей лагiдний дiдусь анi кроку не вiдступить у вiдстоюваннi своеi Церкви i свого народу.

Любомир Гузар i дiяв, i мислив дуже широко – в його полi зору перебували проблеми не лише Церкви i не тiльки Украiни. Вiн напрочуд уважно вдивлявся у глобальнi процеси сучасностi, стежив за дискусiями про майбутне нашоi планети i, звичайно, за звивами богословськоi думки. Блаженнiший обстоював те, що християнин завжди повинен наполягати на перетвореннi цiлого свiту на евангельських засадах, i мав свою думку з приводу практично всiх найбiльш актуальних питань полiтичного, суспiльного, культурного розвитку Украiни. Особливо його хвилювало все, що стосувалося гiдностi людини. Владика вважав, що доля Украiни навпрост i вирiшально залежить вiд того, як високо пiднесе посттоталiтарне i постколонiальне суспiльство гiднiсть кожного свого члена.

Час, що сплинув вiд того травневого дня 2017-го, коли Любомир вiдiйшов у вiчнiсть, не вiддаляе вiд нас його постать. Ми лише краще розумiемо ii велич, глибину i значення для Украiни, Церкви, для кожного з нас.

Вiктор Єленський




Сходження Любомира Гузара



Молитва, освiта i все украiнське

Блаженнiший Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року в родинi економiста та громадського дiяча Ярослава Гузара (1897–1963) i вчительки Ростислави Демчук (1905–1992) у Львовi. При хрещеннi отримав iм’я – Любомир Лев Лука Гузар. Лев – на честь дiда по батьковiй лiнii, Лука – на честь дiда по материнiй лiнii.

Пiзнiше Любомир Гузар зi слiв своеi мами, Ростислави, згадував:

«Моя мати розповiдала, що я народився такий слабонький. І що мене хрестили вже на четвертий день пiсля народження. Це був священик, який належав до парохii Святих Петра i Павла, що на вулицi Личакiвськiй у Львовi».

Маленький Любомир рiс зi своею старшою сестрою Мартою (1927–2001).

Батько i мати Любомира Гузара походили з iнтелiгентних та освiчених родин. Вони були дуже набожнi люди навiть як для того часу. Це й не дивно, адже в роду Любомира було багато священикiв. По сутi, Любомир Гузар продовжував справу своiх прадiдiв.

Прадiдом Любомира Гузара по батьковiй лiнii був почесний крилошанин митрополичоi капiтули отець Дмитро Гузар – греко-католицький священик, парох у селi Заваловi – нинi Пiдгаецького району Тернопiльськоi областi.

Рiд Гузарiв завжди мав народну любов. У Заваловi досi згадують отця Дмитра, якого дуже любили односельчани. У мiсцевiй церквi зберiгаеться чаша, яку йому подарували на 50-лiття священства. Цю чашу й нинi використовують для причастя.

Мiсцевi краезнавцi розповiдають, як у 1883 роцi у Завалiв, до священика Дмитра Гузара приiжджав сам Іван Франко.

Великий Каменяр завiтав у село якраз на Великдень. Був у храмi на лiтургii та спiвав з усiма парафiянами «Христос Воскрес». А потiм роздiлив паску та свячене яйце з отцем Дмитром.

Дiдусь Любомира, Лев Гузар, (1858–1923) закiнчив юридичний факультет Львiвського унiверситету. Був вiдомим у Галичi нотарем та громадським дiячем.

Родина була не з бiдних. Гузари володiли великою земельною дiлянкою в Галичi. Проукраiнськiсть у родинi завжди була свiдомим вибором i задавала тон у вихованнi дiтей. Лев Гузар був активним членом таких украiнських культурно-громадських рухiв того часу, як «Бесiда», «Боян», «Просвiта».

З початком Першоi свiтовоi вiйни родина Гузарiв на деякий час покинула Галич.

Росiйська iмперiя воювала з Нiмеччиною, Австро-Угорщиною та Османською iмперiею. Союзниками Росii були Англiя i Францiя. Росiя мрiяла загарбати Галичину, щоб припинити там украiнський рух. Цiною великих жертв Росii вдалося ненадовго захопити Галичину. Прихiд росiйськоi влади супроводжувався мародерством, антиукраiнськими репресiями, ув’язненнями, стратами i депортацiями греко-католицького духовенства та iнтелiгенцii. Росiйський консерватор Павло Мiлюков назвав поводження Росii в Захiднiй Украiнi «европейським скандалом». До вiйни в Галичинi були популярнi «москвофiльськi» настроi, пiсля цього вони цiлком зникли.

Коли Гузари повернулися на рiдну землю пiсля вiдходу росiйських вiйськ, то проживали в Крилосi, неподалiк Галича. Там Лев Гузар вiдкрив i очолив читальню «Просвiти». Це робилося на противагу дiяльностi галицького москвофiльського товариства iменi М. Качковського, яке було засноване у 1874 роцi, i метою якого було поширення русофiльських поглядiв серед галичан, зокрема серед галицького селянства.

За часiв Захiдноукраiнськоi Народноi Республiки в Галичi 1918 року зорганiзувався тимчасовий комiтет у складi нотаря Лева Гузара, його сина, хорунжого Украiнських сiчових стрiльцiв Ярослава Гузара (батька Любомира), десятника УСС Василя Мирона, гiмназиста Богдана Макарушки та селян Василя i Романа Дирдiв. Цей комiтет перебрав у своi руки владу в Галичi. А нотаревi Гузару запропонували стати комiсаром Галицькоi округи.

На початку 1900-х рокiв прiзвище Гузарiв також було добре вiдоме на Буковинi завдяки дiяльностi племiнника Лева Гузара та його дружини – Володимира й Ольги Гузарiв. Жоден нацiональний гурток, органiзацiя чи товариство не обходилися у Чернiвцях без Володимира та Ольги. Володимир Гузар був знаний у мiстi лiкар. Його дружина Ольга – донька австрiйського генерала Захара Павлюха, уродженка Вiдня, була вельми дiяльна. Володимир Гузар мав гарну репутацiю, адже нiколи не вiдмовляв у безкоштовнiй допомозi бiдним, за що в Чернiвцях його називали «народним лiкарем». До речi, вiн був особистим лiкарем письменницi Ольги Кобилянськоi. Лiкував також тих, хто в пiдпiллi боровся за Украiну. Очевидно, зокрема, через це пiзнiше радянська влада розправилася з Гузарами в Чернiвцях…

Галицькi та чернiвецькi Гузари пiдтримували тiснi родиннi стосунки. Ольга була хрещеною рiдноi сестри Блаженнiшого Любомира – Марти Гузар.

Проте з приходом радянськоi влади чернiвецькi Гузари були знищенi. За винятком двох старших синiв Володимира й Ольги, якi виiхали до Францii. Один iз них ступив на рiдну землю аж через довгих 56 рокiв – уже за часiв незалежноi Украiни. Інший так i не побачив батькiвщини знову.

Батько Любомира, Ярослав Гузар, народився 26 листопада 1897 року в Станiславовi в родинi Лева та Вiльгельмiни (у дiвоцтвi Гаммер) Гузарiв.

Через два роки народився брат Ярослава, Олександр. Про життя Олександра практично нiчого не вiдомо, крiм того, що пiсля навчання у гiмназii в Станиславовi служив у вiйську Украiнських сiчових стрiльцiв i пропав безвiсти.

У 1909–1915 роках Ярослав Гузар навчався у Станиславiвськiй украiнськiй гiмназii.

Австрiйський уряд вiдкрив Украiнську гiмназiю у Станиславовi у 1905 роцi на вимогу украiнськоi громадськостi. Десятки випускникiв гiмназii стали провiдниками ОУН i УПА. 1939 року радянська влада на мiсцi гiмназii вiдкрила середню школу.

Пiд час навчання Ярослав спiвав у гiмназiйному хорi та грав у оркестрi.

Пiсля iспиту зрiлостi з 1915-го служив старшиною в артилерii в лавах Украiнських сiчових стрiльцiв у складi австро-угорськоi армii, оскiльки на той час Захiдна Украiна входила до Австро-Угорськоi iмперii.

Украiнськi сiчовi стрiльцi (УСС), або як iх ще називали «усусуси», – украiнське нацiональне вiйськове формування, яке складалося з добровольцiв, котрi вiдгукнулися на заклик Головноi украiнськоi ради 6 серпня 1914 року пiдтримати Австро-Угорщину в Першiй свiтовiй вiйнi, вбачаючи в Росiйськiй iмперii найбiльшу загрозу украiнському нацiональному руховi. У Манiфестi Головноi украiнськоi ради йшлося: «Вiйни хоче цар росiйський, самодержавний володар iмперii, яка е iсторичним ворогом Украiни. Царi росiйськi зломили Переяславський договiр, яким вони обов’язалися були – шанувати самостiйнiсть Украiни, – i поневолили вiльну Украiну. Царська iмперiя протягом трьох столiть веде полiтику, яка мае за цiль вiдобрати поневоленiй Украiнi нацiональну душу i зробити украiнський нарiд частею росiйського народу. Царський уряд вiдобрав украiнському народови його найсвятiйше право, – право рiдноi мови. В царськiй Росii нинiшного дня найбiльше поневолений – украiнський нарiд… Побiда австро-угорськоi монархii буде нашою побiдою. І чим бiльше буде пораженне Росii, тим швидше виб’е година визволенння Украiни».

В УСС вiдбирали за нацiональною ознакою, тобто тих, якi вiдносили себе до украiнцiв. Для цього вiйська було створено вiйськову термiнологiю, народилося чимало стрiлецьких пiсень i музики. Украiнцi носили власну вiйськову форму.

Пiд час Першоi свiтовоi вiйни Ярослав Гузар пройшов старшинський вишкiл у Братиславi.

Пiсля поразки у вiйнi Австро-Угорщина розпалася на кiлька незалежних держав. У жовтнi 1918 року Украiнська нацiональна рада вирiшила проголосити Украiнську державу, що охоплювала Галичину, Буковину й Закарпаття. Територiя ЗУНР становила понад 70 тисяч квадратних кiлометрiв, населення – 6 млн. Захiднi украiнцi змогли органiзувати регулярну армiю, хоча в нiй воювали лише добровольцi.

Пiсля розвалу Австро-Угорщини у 1918 роцi Ярослав Гузар пiшов служити в Украiнську галицьку армiю. Так називалася регулярна армiя Захiдноукраiнськоi Народноi Республiки. Службу проходив у 3-му гарматному полку УГА.

У червнi брав участь в оборонi Чорткова.

У липнi 1919 року разом з УГА перейшов Збруч, де вiдбулося з’еднання вiйськ ЗУНР i УНР. Воював на Подiллi, зокрема в Могилiвському повiтi. За словами Любомира Гузара, його батько дiйшов був до Жмеринки…

Проте через епiдемiю тифу украiнське вiйсько було вкрай знесилене i зазнало поразки вiд бiльшовицькоi армii.

Навiть перебуваючи в оточеннi ворогiв у селi Яланцi пiд Могилевом, Ярослав Гузар органiзував самодiяльний театр, який ставив п’еси «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарiвцi» та iншi.

«Коли ж Украiна опинилася у комунiстичнiй росiйськiй неволi, настало справжне лихолiття, яке в першiй мiрi вiдчули колишнi вояки З’еднаних украiнських армiй. Розпорошенi перейшли групами у партизанськi вiддiли, iншi одинцем передиралися на захiд, часто дiстаючися до тюрми i польських концентрацiйних таборiв. Ярослав Гузар вернувся в серпнi 1920 року до Украiни i виiхав до Вiдня на студii заграничноi торгiвлi. Тут зразу включився у студентське життя «Вiденськоi сiчi», належав до хору, з яким виiжджав до Лiнца для вiдправ Богослуження в Катедрi», – йшлося в рiчному звiтi «Самопомiч» у Нью-Йорку в повiдомленнi про смерть Ярослава Гузара.

У 1925 роцi закiнчив Вищу вiденську школу як спецiалiст iз мiжнародноi торгiвлi.

У Львовi, вже пiсля повернення з Вiдня, Ярослав зустрiв Ростиславу Демчук – свою майбутню дружину й матiр Любомира Гузара.

Ростислава навчалася у Львовi в Жiночiй учительськiй семiнарii.

18 вересня 1926 року майбутнi батьки Любомира одружилися.

У 1929–1939 роках Ярослав Гузар працював у Земельному банку. На той час у Львовi iснувало всього два банки – «Днiстер» та «Земельний».

У 1939—1941-му – обiймав посаду головного бухгалтера в унiверситетi iменi Івана Франка. Потiм аж до вiд’iзду зi Львова у 1944 роцi Ярослав Гузар працював у приватному бюро, яке завiдувало роботою львiвських кiнотеатрiв. Пiд час нiмецькоi окупацii у мiстi дiяло три кiнотеатри. Ярослав Гузар збирав звiти щодо iхньоi виручки.

Брав активну участь у культурному життi, спiвав у хорi «Сурма».

Переiхавши до Нью-Йорка 1949 року, разом з Леонтiем Крушельницьким заснували украiнський хор «Думка», який дае концерти досi.

У Нью-Йорку Ярославу Гузару не довелося перебирати роботами. Родина приiхала за океан без жодних засобiв для iснування. Тому вiн одразу взявся за першу лiпшу працю. Спершу працював прибиральником у готелях. Потiм три роки вiв бухгалтерiю однiеi музичноi фiрми.

А згодом, i аж до пенсii, Ярослав Гузар був менеджером Народного украiнського дому. Також – касиром Союзу хорiв Америки. Засновував i допомагав украiнським кредитним спiлкам налагоджувати економiчну дiяльнiсть.

Загалом мав добру репутацiю фахiвця у своiй сферi.

Помер Ярослав Гузар раптово 2 грудня 1963 року на 66-му роцi життя в Детройтi, де гостював у родинi своеi дочки Марти.

Марiя Рипан, мисткиня, племiнниця Любомира Гузара згодом загадувала: «Вiн був дуже веселоi вдачi. Дуже любив людей. Весь час жартував. Мабуть, i вуйко Любко теж перейняв вiд нього цю манеру жартувати».

Ростислава Гузар (Демчук) народилася 8 травня 1905 року в селi Кальному Зборiвського району на Тернопiльщинi. Тут ходила до школи. Їi батько, Лука Демчук, теж був священиком. Мати Ростислави, Олена Билинкевич, так само походила з династii священикiв. Остання парафiя, де служив батько Олени Билинкевич, була в селi Рукомишi на Тернопiллi. Церква Святого Онуфрiя в Рукомишi дiе й сьогоднi.

Про гарну вдачу й доброту священика Луки Демчука в Кальному люди згадують досi. Вiн не тiльки допомагав парафiянам матерiально, а й займався освiтою молодi. Учив дiтей спiвати. Та йому так i не судилося здiйснити багато планiв, оскiльки помер у молодому вiцi.

«Добре виховання, – розповiдае Марiя Рипан, – молитва, освiта i все украiнське – завжди було на першому мiсцi в нашiй родинi».

Хоча на той час жiнки не часто здобували освiту, Ростислава Гузар закiнчила Жiночу вчительську семiнарiю у Львовi. Пiсля навчання повернулася в Кальне, де вийшла замiж за Ярослава Гузара у 1926 роцi. Пiсля одруження пара короткий час мешкала в Галичi. Пiзнiше переiхала до Львова. Ростислава майже все свое життя присвятила своему чоловiковi та вихованню Марти й Любомира.

По прибуттю до Нью-Йорка Ростислава з дочкою працювали на фабрицi капелюшкiв, шили та декорували iх. Усi працiвники фабрики мусили ходити у фабричних головних уборах, навiть поза роботою… Останне мiсце працi Ростислави – кафетерiй на Манхеттенi в одному з банкiв. Кажуть, вона готувала дуже добру каву й гарно прикрашала торти та тiстечка.

Коли у Детройтi неочiкувано помер Ярослав Гузар, дружина була поруч з чоловiком. Вона так болiсно сприйняла його смерть, що бiльше нiколи не повернулася до Нью-Йорка. Навiть по своi речi не поiхала. Решту життя прожила в Детройтi поруч iз сiм’ею доньки, де й померла 23 серпня 1992 року.

Ростислава була м’якоi i доброi вдачi. З листiв до сина видно, якими теплими були iхнi стосунки. Вона завжди називала його «Любоньку, Любку». А вiн ii – «дорога мамусю».

Ростислава завжди просила Любомира помолитися за себе, за Марту та iнших численних родичiв i завжди надсилала пожертву за своi прохання…

Любомир Гузар мав теплi стосунки iз сестрою Мартою до кiнця ii днiв.

«Оскiльки батьки приходили додому пiзно i дуже виснаженими, то моя сестра взяла опiку надi мною. Я був хворобливою дитиною i часто залишався вдома через те, що погано почувався. Отже, вона опiкувалася мною. Вона завжди це робила. Коли моя мати померла, менi було вже 60 рокiв. І коли менi треба було тодi комусь представляти мою старшу сестру, я казав: “Це моя сестра, вона виконуе всi обов’язки моеi матерi”».

Листування, що опублiковане до першоi рiчницi смертi Блаженнiшого Любомира пiд назвою «Найдорожча Мамусю», показуе, якi високi моральнi засади панували в родинi. Навiть якщо йшлося про якусь не вельми гiдну поведiнку когось зi знайомих чи родичiв, Ростислава й Любомир нiколи не засуджували iх. Мама тiльки просила молитися за них.

«Наша сiм’я була досить релiгiйною. Кожноi недiлi ми йшли до Церкви. Ми нiколи не пропускали недiльноi чи святковоi лiтургii, i тут не могло бути жодних дискусiй. Моя мати була суворою щодо посту. Пiсля лiтургii вона любила залишатися також i на наступну службу Божу, щоб послухати наступну проповiдь.

До Святого причастя ми повиннi були готуватись. У нас вдома був гарний звичай, що перед Святим причастям ми мусили просити пробачення у батька, матерi, бабусi, сестри, потiм у дiвчини, яка допомагала в роботi по дому. Найгiршою рiччю для мене було просити пробачення в сестри. Менi це дуже не подобалося, бо ми часто воювали з нею, хоч я був молодший за неi.

Так, у нас вдома була дуже релiгiйна атмосфера. Думаю, це було для нас природною рiччю».


«Я ще не мав уявлення, що займу мiсце Митрополита Андрея»

Раннi роки Любомира припадають на дуже складний перiод iсторii Украiни. Львiв належав до Речi Посполитоi. Наближалася Друга свiтова вiйна…

Любомир Гузар закiнчив у Львовi народну школу 1943-го та перший клас гiмназii 1944 року. Проте свiдоцтво про закiнчення класу гiмназii не отримав, адже його родина покинула мiсто у квiтнi пiсля Великодня, не дочекавшись кiнця навчального року.

Пiзнiше вiн називав себе щасливою дитиною, яка росла i виховувалася в сповненiй любовi родиннiй атмосферi.

«Коли я був малим хлопцем у Львовi, менi здаеться, пори року були дуже регулярнi. Я дуже любив зиму. Чим? Бо недалеко вiд нас були дуже гарнi горби, на яких ми санкувалися. І час Рiздва… Але що було дуже гарне тодi у Львовi – час танення снiгу. А ми мешкали на так званiй горi Яцка. Коли починав топитися снiг, вода спливала в долину, i був прекрасний запах весни. Одним словом, щось неповторне.

Приходило лiто. І ми iздили на канiкули до бабунi до Галича. Там бували над Днiстром. Їi хата була недалеко Днiстра. Ми там довго висиджували над рiкою».

Разом з ними жила татова мама, Вiльгельмiна, а неподалiк iхньоi домiвки мешкала друга бабуся Любомира – Олена Билинкевич (Демчук), яку називали бабця Галя.

Оскiльки Вiльгельмiна була католичка, а всi решта – греко-католики, то свята вiдзначали i за новим, i за старим стилем.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=51015716) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.