Книга - Без пуття

Без пуття
Іван Нечуй-Левицький


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Без пуття» Івана Нечуя-Левицького – сатирична повiсть-пародiя на декадентство***. Головними героями твору е егоiстичнi й гоноровi Павлусь i Настуся – дiти багатих людей, якi ведуть богемний спосiб життя i яким глибоко байдужа доля рiдного народу. Перу автора належать також й iншi соцiально-психологiчнi твори, зокрема, «Двi московки», «Бурлачка», «Кайдашева сiм’я» та iн.





Іван Нечуй-Левицький

БЕЗ ПУТТЯ





I


Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусiвна була пишна на вроду, мов Афродiта, котра тiльки що вихопилась з морськоi пiни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась i не обтерла гаразд рушником морськоi пiни на виду. Настуся була гарна, але трохи блiдувата, нiби втомлена, або трохи занидiла, нiби вона двi ночi поспiль танцювала на балi. Вона була значного, багатого роду, а вiн ще значнiшого й багатiшого. Вона зросла в розкошi, а вiн ще в бiльшiй. В ii батька i в неi давно вiтер свистiв у кишенях; в його кишенях вила й скиглила хурдига. В ii покiйноi мами i в неi самоi кишенi були з дiрками, кудою з ранку до вечора за границею витрушувались червiнцi по Парижi, Нiццi та Римi, неначе борошно по грудяному та бакаюватому шляху з подiравленого мiшка на возi. В його тата i в його самого кишенi були неначе якiсь безоднi, кудою провалились двi селi, ще й сахарня з костопальнею та з двома височезними трубами-димарями, навiть не зачепившись у iх штанях та холошах.

Вона й ii мама взимку звичайно жили в Парижi, а влiтку швендяли, як цигани з шатрами, то по Швейцарii, то по Тiролi, то по Рiв'ерi, тiкаючи од спеки, од мошки, комарiв та гедзiв, а приiздили додому на Украiну вряди-годи тiльки тодi, коли iх кишенi спорожнювались. Вiн, скiнчивши реальну школу, поiхав з батьком та матiр'ю до Парижа буцiмто докiнчувати свое вчiння, записався в одну вищу школу вольним слухачем, щось там слухав раз на тиждень для людського та батькiвського ока, але в дiйсностi нiчого не слухав у школi, бо мав дуже делiкатне чуття, бiльше здатне слухати артисток в оперi, нiж усякi нуднi та мудрi лекцii. Вiн бив байдики в Парижi й пiсля смертi батькiв, спорожнивши кишенi до самiсiнького дна, вернувся в Киiв i гайнував без пуття решту батькiвського добра, чого не встиг iще прогайнувать його тато.

Настуся таки спала вночi, хоч вона i ii мама лягали спати сливе перед свiтом. Павлусь уночi нiколи не спав: проводив ночi то в клубi, то в ресторанах за бенкетами та картами, аж уранцi вертався додому й спав сливе до вечора. В його день був уночi, а нiч була вдень, як бувае в пугачiв, сов та кажанкiв.

Його всi звали божевiльним; ii – навiсною. Вона була й розумна зроду, але в неi неначе не було однiеi клепки в головi; в його зроду голова була не без тями, але була нiби недобре набита обручами, ще й з слабкими вторами.

Настуся була в свого батька одиниця. Павлусь зостався в свого батька так само одинак. Вiн якось таки скiнчив реальну школу, хоч од лiнивства двiчi трохи не втопився, перепливаючи ту неглибоку рiчку премудростi; але його двiчi вирятували вчителi та батьки i таки якось доволокли його за руки до другого берега. Вона нiякоi школи не скiнчила, хоч усе починала; завжди починала та на тому й скiнчила. Батько хотiв оддати ii в гiмназiю або в iнститут. Мати стала проти того дибки, сперечалась довго й таки не дала дочки в чужi руки, мiж чужi дiти усякоi мастi: вона боялась, щоб дiвчина там часом не занидiла од важкоi працi, не спростилась, щоб часом не набралася лiберальних iдей i усяких бацил та бактерiй, бо тих бацил та бактерiй вона боялася гiрше, нiж чуми, нiж нудьги од науки. Настусю вчили вдома дорогi гувернантки та усякi вчительки. Настуся вчилась дома поволi, не хапаючись, вчилась, як мокре горить; вчилась, коли сама хотiла. Вона вчилася й гуляла, гуляла й вчилась наперемiнку, щоб було не дуже важко. Три днi вона вчилась, а на четвертий день мама возила ii в танцклас танцювати з дiтьми. Знов три днi вчилася, а два днi одпочивала: мама возила ii сковзаться на льоду на лижвах, або в гостi, або брала з собою кудись, iдучи з вiзитами, а ввечерi возила в театр. У Настусi лiтнi вакацii тяглись цiле лiто, цiлих п'ять мiсяцiв, щоб вона гаразд одпочила од працi та не помарнiла, не зблiдла на виду.

Незабаром Настуся зовсiм не схотiла вчитись: попроганяла своiми вередами вчительок i на тому скiнчила свою науку. Мати постановила, як тiльки Настуся пiдросте, повезти ii в Париж i там викiнчити курс ii науки. В Настусi гарна головка так i зосталась вольна од усякого поганого, важкого вчiння. Зате ж Настусю дуже багацько вчили музики, бо сама мама дуже любила усяке штучництво, а найбiльше музику. І Настуся справдi напродиво була здатна до музики. Музика далась Настусi дуже легко, i вона швидко вивчилась чудово грати на роялi. Вона ще добре вмiла малювать квiтки на фарфорi. В неi вдача була й справдi артистична.

Мати любила свою одиницю без мiри, без тями, якоюсь хворобливою, нервовою любов'ю, якою люблять дiтей дуже нервовi та дуже почутливi матерi. Вона пестила дитину, не давала iй довго сидiти за вчiнням, щоб дитина не мордувалась, споболювала iй так, нiби вона сама сидiла за книжкою й мучилась. Вона вволяла ii волю, давала iй усе, чого тiльки було ii душа забажае. З самого малку усi в господi вволяли ii волю, нiби волю якогось божка. Мати вбирала ii в оксамит та шовк, гралась нею, гралась ii убираннями, неначе дитина куклами, цяцькалась, панькалась з нею й чванилась нею без сорому перед усiма.

Настуся надзвичайно любила цяцьки та ляльки – це найвище дитяче штучництво. Мати накупувала для неi цiлий магазин дорогих ляльок та усяких цяцьок. Купували для неi ляльки й цяцьки i тiтки й дядини. І дядьки й натiтники, i усякi кузинки i дарували iй на iменини. Тих ляльок та цяцьок назбиралась цiла зашкляна шафа.

Ще на дванадцятому роцi Настуся носилась з ляльками, гралась та милувалась ними, голубила iх, звала iх своiми сестрами та дiтками, а себе звала iх мамою. Вона сама шила для кукол новi убрання, одягала iх то за паннiв, то за сiльських дiвчат, вишивала iм взорцями сорочки та хвартушки, робила квiтки на голови, чiпляла на шиi намиста й дукачi. Вона сiдала проти iх в крiслi, сама гарна, неначе здорова лялька. Мати припадала до неi, цiлувала, пестила, потiм садовила ii собi на колiна, коли вже ii нiжки не телiпались, а торкались об дiл, цiлувала ii й пригортала до серця.

Усi тiтки, дядини та кузинки так само пестили Настусю, мазали ii та хвалили, аж перехвалювали на один бiк, бо пiдлещувались до ii тодi ще багатоi мами.

Настуся ще змалку тiльки й любила одно й едине: французьке, iлюстрованi гарними малюнками казочки. Вона начиталась iх так, що од восьмого року уявляла себе якоюсь казчаною особою й любила одягаться в усякi надзвичайнi казчанi убрання, одягала й iнших дiвчаток, своiх приятельок-гостей. Вони перебирались то за царiвен, то за циганок, то за туркень, то за хлопчикiв-царенкiв. В цих чудових убраннях та в паперових коронах вони танцювали, вдаючи з себе усяких казчаних людей та всяких привидiв. В Настусi рано заворушилась фантазiя. Вона вже на дванадцятому году навiть вдень боялась сама виходити в другу порожню кiмнату, а ввечерi боялася зоставаться сама в кiмнатi, коли часом ii мати або гувернантка виходили кудись до iншого покою. Їй здавалось, що кругом неi десь поховались по свiтлицях якiсь царiвни, вiдьми, вовки в червоних шапочках та усяка казчана мара. В Настусi дуже заранi розвилась уява та мрiйнiсть.

Як Настуся дiйшла до зросту, ii мати посварилася з батьком на смерть. То були двi вдачi не тiльки не схожi, але навiть супротивнi одна однiй, неначе лютi вороги. Вiн був помiркована, статковита й практична людина. Його жiнка була непомiркована, розтратлива, любила розкiш та шикарне гойне життя й сипала грiшми, як половою. З ранку до вечора вони обое тiльки те й робили, що зачiпали одно одного докорами, сварились, змагались та лаялись. Вона обридла йому гiрше печеноi редьки; вiн обрид iй i остогид так, що вона не могла й дивиться на його. Вона полаялась з ним, покинула його й виiхала за границю, щоб Настуся скiнчила в Парижi свое виховання i вчiння.

– Баба з воза – на колеса легше! – сказав Самусь перехрестившись. – Принаймнi в хатi буде тихо.

Але вiн помилився трохи: баба встала з воза, але на його колеса, на його кишенi стало ще важче.

Мати з Настусею оселились на прожиття в Парижi Настуся записалася в якусь школу, щоб довчиться французькоi мови та вислухать курс французькоi лiтератури. До неi ходив дорогий вчитель музики й виправляв ii гру на роялi. Скiнчивши свое виховання, Настуся з нудьга читала дуже багацько книжок, та все романiв. Але романтики, а найбiльше Жорж Санд та найновiшi декадентськi поети й повiстярi найбiльше припадали до ii нервовоi, мрiйноi, випещеноi, трохи збоченоi вдачi.

Довго вони з матiр'ю жили та швендяли по всiх усюдах за границею й, певно, жили б довше. Але незабаром мати почала кородитись на груди, сохнуть та в'янути. Неспокiйнi усяковi пережитки незабаром дали себе знати. Щоб розбуркать своi слабкi нерви, вона впускала собi морфiй в лiве плече; на тому мiсцi в неi завсiгди наганяло болячки. Вона швидко заслабла на сухоти, довго лiчилась усякими лiками, побувала на усяких водах i врештi померла. Настуся трохи не збожеволiла, трохи сама не вмерла з горя та з туги. Вона мусила вернутись у Киiв до батька, в препротивну провiнцiю.

Вернувшись додому, Настуся одразу здивувала усiх усiм: i своею занадто вже вольною паризькою поведiнкою, i своiми рiзкими манерами, i своiм убранням, здоровецькими капелюшами з копицею страусових пер на головi. Перейнятлива, як мавпа, проворна, жвава та вертка зроду, вона ще до того вдавала з себе дуже ворушливу й жваву парижанку. Де треба було обернутись, вона перекручувалась на однiй п'ятi раз або й двiчi. Де траплялось тiльки переступить через рiвчачок пiд дощовими трубами на тротуарi, вона плигала через його, та ще й з розгоном, неначе коза через перелаз. В парках, де вилась будлi-де стежка на сугорб або горб, вона не виходила вгору, а вибiгала, неначе вилiтала. В театрi в проходах мiж крiслами вона не ходила, а бiгала й нiби пурхала. Завсiди й скрiзь вона крутилась, вертiлася, неначе дзига. Дами так i продражинли ii американською дзигою, а панни дражнили ii паризькою козою. Вона ходила по мiстi й на прогуляння, i в гостi сама як дуже еманципована панна, робила все, що тiльки припадало iй до вподоби, вбиралась чудно, як тiльки хотiла. На людський поговiр, на осуд суспiльства вона нiтрошки не вважала, бо ставила себе без мiри вище од усiх провiнцiалок i в вiчi смiялася з iх забобонiв.

Усi знайомi загалом поглядали скоса на Настусю, як на трохи навiжену. Тiтки та дядини силкувались направляти ii на добру путь, чiплялись до неi. Але вона смiялась з iх i з iх напутiння таки просто iм в вiчi й кепкувала з iх усiх. Батько тiльки махнув на неi рукою, як i на ii матiр, бо добре знав незламну, цупку вдачу iх обох… Вона бундючилась i перед своiм батьком i вважала на його, як на грубу й просту людину, як на деспота й варвара.

Павлусь вернувся з-за границi, так само нахапавшись вершечкiв наймоднiшого декадентства в заграничних вищих кружках серед молоднечi. Взагалi Павлусь i Настуся повертались додому готовiсiнькими. Павлусь розторсав собi нерви систематичною гульнею по ночах, алкоголем та романтичними походiнками. Настуся була зроду iстерична й трохи психопатка, бо перейняла це добро на спадщину од своеi прицуцуватоi мами-морфiнiстки.

Вернувшись з-за границi додому, Настуся в однiеi своеi тiтки стикнулась з Павлусем i познайомилася з ним. Павлусь одразу вразив ii своею надзвичайною красою. Вiн був пишний на диво, рiвний станом, чорнобривий, з таким гарним лицем, неначе воно було намальоване тонким пензлем дуже високого художника. І чорнi густi брови були нiби вимальованi на високому гладенькому чолi, i виразнi, звивчастi червонi уста були нiби обведенi найтоншим пензлем. Очi карi, яснi, блискучi, вуса довгi, м'якi, як шовк, васильки на висках кучерявi, рожевi вуха, пишний матовий колiр довгобразого виду – усе було нiби намальоване найсвiжiшими фарбами, аж очi вбирало в себе!

Настусю одразу вразила така дивна, художня краса, вразила ii артистичне почування. Вона одразу покохала його гаряче, палко, як кохають дуже нервовi особи, з усолодою й навiть муками серця. На неi нiби одразу найшла якась солодка пошесть, обхопила ii всю, промкнулась у й серце, в ii душу й обхопила нiби полум'ям. Павлусь так само покохав Настусю й незабаром признався iй на одному балi, що любить ii щиро й без неi не може животiть, не може дихати. Тиждень мучилась Настуся, не бачивши милого, неначе в огнi пропасницi. Вона зблiдла, помарнiла, занидiла, сливе заслабла, никала по Хрещатику, свiтом нудила, никала скрiзь, сподiвалась, чи не вглядить його будлi-де. Але Павлусь нiби зумисне сховався од неi в своiх покоях. Попомучившись тиждень, вона таки насмiлилась просто пiти до його, побачиться з ним i хоч надивитись на його. В Парижi, в Латинському кварталi, вона не раз i не два, жартуючи, забiгала з вiзитами до знайомих студентiв потай од мами, бо вважала на себе, як на зовсiм еманциповану панну, нехтуючи якимись там старосвiтськими забобонами в суспiльствi.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/van-nechuy-levickiy/bez-puttya-18041337/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.