Книга - Бурлака

Бурлака
Іван Карпенко-Карий


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Бурлака» Івана Карпенка-Карого – соцiально-полiтична п’еса, в основi ii конфлiкту – боротьба захисника iнтересiв селян бурлаки Опанаса Зiнченка проти сiльського багатiя Михайла Михайловича***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Бондарiвна», «Сава Чалий», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.





Іван Карпенко-Карий

БУРЛАКА




Драма в 5 дiях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Михайло Михайлович – волосний старшина.

Омельян Григорович – писар.

Сидiр – збiрщик, прибiчник старшини.

Петро.

Семен.

Дiд односельчанен.

Микола.

Павло.

1-й чоловiк.

2-й чоловiк.

3-й чоловiк.

4-й чоловiк.

Опанас – бурлака.

Олекса – молодий парубок, його племенник.

Галя – Олексина молода.

Олена – сестра Олекси.

Прiська – жiнка Петрова.

Гершко – жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.




ДІЯ ПЕРША



Волосне правленiе. Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.




ЯВА І


Старшина. Хто ж то базiка?

Гершко. Первий – Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоiмку, – я з вами в кумпанii куповав у мужикiв на громадськi грошi хлiб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! i так все розказуе, наче вiн там був. Декотрi хазяiни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.

Старшина. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я iх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на свое мiсце; от iм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.

Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаете.

Старшина. То-то. (Смiеться.) Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаете, що тут Гершко розказуе?

Писар. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.

Старшина. Покиньте, пощитаемо своi дiла.

Писар. То iсть, хоч пропади: одно – статистiка, а другое – скопленiе большое отписки.

Старшина. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на розi; писки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?

Писар. Записав.

Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяiн з трьох рублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяiн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мое щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?

Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар. Ну то так не дощитаешся, це настояща статистiка!

Гершко. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаемось.

Старшина. Ай справдi.

Писар. Ну, а статистiка? Лежатиме?

Гершко. Полеже, хiба так ii зараз i схопиш?

Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш? все ж лучче, коли знаеш. Тепер, слава богу, страшних немае. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!

Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабануе, навряд чи й прийде!

Гершко (смiючись). Нехай його там вовки з'iдять, коли вiн страшний.

Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоiла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неi i лишню чарку вип'еш.

Виходять.




ЯВА ІІ


Старшина (один). Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти iх покiнчаеш? i усе е, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показуеш виду, що страшно, а на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiдаеться, що я на громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько подумаеш, що вернеш грошi – i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокiй! Ну, що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око дiвка, тут е у бiдноi вдови – Галею прозиваеться, – i нудюсь свiтом! Та вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала своеi дочки за мене замiж. Та й дiвчина ж! Чорт ii знае, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дiвка, що тiлько гляне… А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до староi Марii – почуемо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатiв – гарноi жiнки захотiлось… Хто його зна, коли вже тi дiла покiнчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вiкно.) Здаеться, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?




ЯВА ІІІ


Входить Сидiр.

Сидiр. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.

Старшина. Ну що, бачив?

Сидiр. Та чи ви знаете, що Параска провiдала якось, що ви сватаетесь, там репетуе – мало не вискочила на хату.

Старшина. А нехай iй бiс, тiй Парасцi, – обридла вже вона менi! Кажи, що Галя, чи согласна?

Сидiр. Та де там вам согласна, не хоче: в нього е вже, каже, Параска.

Старшина. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.

Сидiр. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!

Старшина. Тю на ii батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвняе до мене якого парубка, чи справиться зо мною?

Сидiр. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже iй iти замiж за вас.

Старшина. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка не пiде за багатого хазяiна, хоч би й немолодого?

Сидiр. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка пiде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина. Чи не брешеш ти?

Сидiр. І, ей-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикаеться. Мати каже, що вона кохаеться з Олексою Жупаненком, а примусить ii, каже, не маю сили: як не, схоче, каже, то вона й повiситься, я ii знаю.

Старшина. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу iй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяiном, помагай же менi!

Сидiр. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.

Старшина. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнiе. Галя вiд нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiркуемо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.

Сидiр виходить.




ЯВА ІV


Старшина (один, гука в дверi). Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб вона була моею жiнкою. Хотiв я розбагатiть – розбагатiв; хотiв я почету – маю; тепер хочу красиву молоду жiнку – та й не добуду?! Нi, добуду! Я Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам… Нi, це вже лишне: цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб причарувать ii…




ЯВА V


Входить писар.

Писар. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi перепаде!

Старшина. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi: чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашоi волi прийшлося i свербляче, i боляче?

Писар. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать послiдовательно.

Старшина. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помагаете менi – собi помагаете.

Писар. Істина. Я всегда так думав i так поступав, що це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?

Старшина. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i виграемо, то й могорич буде!..

Писар. Многосложний?

Старшина. Он який!

Писар. Кажiть.

Старшина. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумiете. Єсть тут дiвчина прехорошая собою – Галя Королiвна. Менi захотiлось ii взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.

Писар. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди ii не навернеш, куди сама не схоче.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/van-karpenko-kariy-8345430/burlaka/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.