Книга - Психологія народів

Психологiя народiв
Густав Лебон


Гюстав Лебон – французький психолог, соцiолог, антрополог та iсторик, публiцист, найбiльше вiдомий як засновник соцiальноi психологii i автор одного з перших варiантiв доктрини «масового суспiльства». Гюстав Ле Бон обстоював iдею расового детермiнiзму в розвитку цивiлiзацii. Як фундамент соцiальноi еволюцii вiн розглядав не розум, а iррацiонально-вольову, емоцiйну сферу психiчного життя – почуття i вiрування. «Психологiя народiв» присвячена питанням утворення, розвитку i згасання людських рас i ролi, яку грають в цих процесах керуючi народом iдеi i люди. Власне, саме ця робота поклала початок соцiальнiй психологii як науцi.





Гюстав Лебон

Психологiя народiв





Вступ

Сучаснi iдеi рiвностi й психологiчнi основи iсторii




Виникнення i розвиток iдеi рiвностi. – Спричиненi нею наслiдки. – Чим же обернулося ii застосування. Нинiшнiй ii вплив на маси. – Завдання, намiченi в цiй роботi. – Дослiдження головних чинникiв загальноi еволюцii народiв. Чи виникае ця еволюцiя з установ? – Чи не мiстять в собi елементи кожноi цивiлiзацii – установи, мистецтва, вiрування тощо – вiдомих психологiчних основ, властивих кожному народу зокрема? – Значення випадку в iсторii i незмiннi закони. – Труднощi змiни спадкових iдей в даному суб’ектi.


Ідеi, правлячi установами народiв, проходять дуже довгу еволюцiю. Утворюючись дуже повiльно, вони разом з тим дуже повiльно зникають. Ставши для освiчених голiв очевидними помилками, вони ще дуже довго залишаються незаперечними iстинами для натовпу i продовжують впливати на темнi народнi маси. Якщо важко навiяти нову iдею, то ще важче знищити стару. Людство постiйно i вiдчайдушно чiпляеться за мертвi iдеi i мертвих богiв.

Уже майже пiвтора столiття пройшло з того часу, як поети i фiлософи, вкрай неосвiченi щодо первiсноi iсторii людини, рiзноманiтностi ii душевноi органiзацii i законiв спадковостi, кинули в свiт iдею рiвностi людей i рас.

Ця iдея, дуже зваблива для мас, незабаром мiцно закрiпилася в iх душi i не забарилася принести своi плоди. Вона вразила основи старих спiльнот, породила одну з найстрашнiших революцiй i кинула захiдний свiт в цiлу низку сильних конвульсiй, яким неможливо передбачити кiнця.

Без сумнiву, деякi з нерiвностей, якi роздiляють iндивiдуумiв i раси, були занадто очевидними для того, щоб доводилося серйозно iх оскаржувати; але люди легко втiшалися тим, що цi нерiвностi – тiльки наслiдки вiдмiнностей у вихованнi, що всi люди народжуються однаково розумними i добрими i що однi тiльки установи могли iх розбестити. Засiб проти цього був дуже простим: перебудувати установи i дати всiм людям однакове виховання. Таким чином, установи та просвiтництво стали великою панацеею сучасних демократiй, засобом для виправлення нерiвностей, образливих для великих принципiв, якi е единими божествами сучасностi.

Втiм, новiтнi успiхи науки з’ясували всю безплiднiсть егалiтарних теорiй i довели, що розумова безодня, створена минулим мiж людьми i расами, може бути заповнена тiльки дуже повiльними спадковими накопиченнями. Сучасна психологiя разом з суворими уроками досвiду показала, що виховання i установи, пристосованi до вiдомих осiб i до вiдомих народiв, можуть бути дуже шкiдливими для iнших. Але не у владi фiлософiв пiсля переконання у iх помилковостi вилучити з обiгу iдеi, пущенi ними в свiт. Наче рiка, яка вийшла з берегiв i яку не здатна утримати нiяка гребля, iдея продовжуе свiй спустошливий, величний i страшний потiк.

І дивiться, яка непереможна сила iдеi! Немае жодного психолога, жодноi скiльки-небудь освiченоi державноi людини, i особливо – жодного мандрiвника, який би не знав, наскiльки хибно химерним е поняття про рiвнiсть людей, що перевернуло свiт, викликало в Європi гiгантську революцiю i кинуло Америку в криваву вiйну за вiддiлення Пiвденних Штатiв вiд Пiвнiчноамериканського Союзу; нiхто не мае морального права iгнорувати те, наскiльки нашi установи i виховання згубнi для нижчих народiв; i за всiм тим не знайдеться жодноi людини – принаймнi у Францii, – яка б, досягнувши влади, могла б опиратися громадськiй думцi i не вимагати цього виховання i виконання цих установ вiд туземцiв наших колонiй. Застосування системи, виведеноi з наших iдей рiвностi, розоряе метрополiю i поступово призводить всi нашi колонii в стан плачевного занепаду; але принципи, з яких система походить, ще не похитнулися.

Будучи, втiм, далекою вiд занепаду, iдея рiвностi продовжуе ще рости. В iм’я цiеi рiвностi соцiалiзм, який, мабуть, мае незабаром поневолити бiльшiсть народiв Заходу, домагаеться забезпечення iхнього щастя. В його iм’я сучасна жiнка вимагае для себе однакових прав i однакового виховання з чоловiком.

Про полiтичнi та соцiальнi перевороти, виробленi цими принципами рiвностi, i про тi набагато важливiшi, якi iм судилося ще породити, маси анiтрохи не дбають, а полiтичне життя державних людей занадто коротке для того, щоб вони про це бiльше турбувалися. Втiм, верховний володар сучасностi – громадська думка, i було б абсолютно неможливо не слiдувати за ним.

Для оцiнки соцiальноi важливостi якоi-небудь iдеi немае бiльш вiрного мiрила, нiж та влада, яку вона мае над умами. Частка iстини або брехнi, яка в нiй е, може являти iнтерес тiльки з фiлософськоi точки зору. Коли справжня або помилкова iдея перейшла у мас в почуття, то повиннi поступово проявлятися всi наслiдки, якi з неi випливають.

Отже, за допомогою освiти i установ потрiбно приступити до здiйснення сучасноi мрii про рiвнiсть. З iх допомогою ми намагаемося, виправляючи несправедливi закони природи, вiдлити в одну форму мiзки негрiв з Мартiнiки, Гваделупи i Сенегалу, мiзки арабiв з Алжиру i, нарештi, мiзки азiатiв. Звичайно, це – абсолютно нездiйсненна химера, але хiба не постiйна гонитва за химерами становила досi головне заняття людства? Сучасна людина не може ухилитися вiд закону, якому пiдпорядковувалися його предки.

Я в iншому мiсцi показав плачевнi результати, яких досягли европейським вихованням i установами серед нижчих народiв. Так само я виклав результати сучасноi освiти жiнок i не маю намiру тут повертатися до старого. Питання, якi нам належить вивчити в цiй роботi, матимуть бiльш загальний характер.

Залишаючи осторонь подробицi або звертаючись до них лише тому, що вони виявляться необхiдними для доведення викладених принципiв, я дослiджую утворення i душевний лад iсторичних рас, тобто штучних рас, утворених в iсторичнi часи випадковостями завоювань, iммiграцiй i полiтичних змiн, i постараюся довести, що з цього душевного ладу випливае iх iсторiя. Я встановлю ступiнь мiцностi i мiнливостi характерiв рас i спробую також дiзнатися, чи прямують iндивiдууми i народи до рiвностi або, навпаки, прагнуть якомога бiльше вiдрiзнятися один вiд одного. Довiвши, що елементи, з яких утворюеться цивiлiзацiя (мистецтво, установи, вiрування), складають безпосереднi продукти расовоi душi i тому не можуть переходити вiд одного народу до iншого, я визначу тi непереборнi сили, вiд дii яких цивiлiзацii починають меркнути i потiм згасають. Ось питання, якi менi вже доводилося не раз обговорювати в моiх працях про цивiлiзацii Сходу. На цей маленький том слiд дивитися лише як на короткий iх синтез.

Найбiльш яскраве враження, винесене мною з тривалих подорожей рiзними краiнами, – це те, що кожен народ мае душевний лад настiльки стiйкий, як i його анатомiчнi особливостi, i саме вiд нього i походять його почуття, його думки, його установи, його вiрування i його мистецтва. Токвiль та iншi знаменитi мислителi думали знайти в установах народiв причину iх розвитку. Я ж переконаний в iншому i сподiваюся довести, беручи приклади якраз з тих краiн, якi вивчав Токвiль, що установи мають на розвиток цивiлiзацiй вкрай малий вплив. Вони найчастiше е наслiдками, але дуже рiдко бувають причинами.

Без сумнiву, iсторiя народiв визначаеться дуже рiзними факторами. Вона сповнена особливими подiями, випадковостями, якi були, але могли i не бути. Однак поряд з цими випадковостями, з цими побiчними обставинами iснують великi незмiннi закони, якi керують загальним рухом кожноi цивiлiзацii. Цi незмiннi, найзагальнiшi i найосновнiшi закони випливають з душевного ладу рас. Життя народу, його установи, його вiрування i мистецтва – лише видимi продукти його невидимоi душi. Для того, щоб який-небудь народ перетворив своi установи, своi вiрування i свое мистецтво, вiн повинен спочатку переробити свою душу; для того щоб вiн мiг передати iншому свою цивiлiзацiю, потрiбно, щоб вiн був спроможний передати йому також свою душу. Без сумнiву, не те нам говорить iсторiя; але ми легко доведемо, що, записуючи протилежнi твердження, вона вводить себе в оману порожньою видимiстю.

Менi довелося одного разу викласти перед великим конгресом деякi з iдей, якi розвиваються в цiй працi.

На зборах було всiлякого видатного люду: мiнiстри, губернатори колонiй, адмiрали, професори, науковцi, якi належали до цвiту рiзних нацiй. Я розраховував зустрiти в подiбному зiбраннi деяку однодумнiсть щодо основних питань. Однак ii зовсiм не було. Висловленi думки виявилися абсолютно не залежними вiд ступеня культурностi тих, хто iх висловлював.

Передавало цi погляди, головним чином, те, що становило спадковi почуття рiзних рас, до яких належали члени названого конгресу. Нiколи менi не було так ясно, що люди кожноi раси мають, незважаючи на рiзницю iх соцiального стану, не зруйновний запас iдей, традицiй, почуттiв, способiв мислення, що складае несвiдомий спадок iхнiх предкiв, проти якого всякi аргументи абсолютно безсилi.

Насправдi, думка людей перетворюеться не впливом розуму. Ідеi починають впливати тiльки тодi, коли вони пiсля дуже повiльноi переробки перетворилися на почуття i проникли, вiдповiдно, в темну сферу несвiдомого, де виробляються нашi думки. Для навiювання iдей книги мають не бiльшу силу, нiж слово. Так само не з метою переконувати, але частiше за все з метою розважитися, фiлософи витрачають свiй час на писання. Лиш тiльки людина виходить зi звичайного кола iдей середовища, в якому iй доводиться жити, вона повинна заздалегiдь вiдмовитися вiд будь-якого впливу i задовольнятися вузьким колом читачiв, якi самостiйно дiйшли до iдей, аналогiчних тим, якi вона захищае.

Однi тiльки вiруючi апостоли можуть змусити себе слухати, плисти проти течii, змiнювати iдеал цiлого поколiння, але це найчастiше завдяки вузькостi iх думки i певнiй дозi фанатизму, в чому iм не можна заздрити.

Втiм, не писанням книг вони допомагають перемогти якомусь вiруванню. Вони довго сплять в землi, перш нiж заманеться лiтераторам, зайнятим фабрикацiею легенд про них, змусити iх говорити.




Книга перша

Психологiчнi властивостi рас





Роздiл I

Душа рас




Як натуралiсти класифiкують види. – Застосування до людини iх методiв. – Слабка сторона сучасних класифiкацiй людських рас. – Пiдстави психологiчноi класифiкацii. – Середнi типи рас. – До якоi мiри дозволяе iх встановити спостереження. – Психологiчнi чинники, якi визначають середнiй тип раси. – Вплив предкiв i безпосереднiх батькiв. – Загальне психологiчне надбання, яким володiють всi iндивiдууми вiдомоi раси. – Величезний вплив померлих поколiнь на сучаснi. – Математичнi основи цього впливу. – Як колективна душа поширюеться вiд сiм’i на село, мiсто, провiнцiю. – Переваги i небезпеки, якi випливають з утворення мiста як вiдокремленого цiлого. – Обставини, за яких утворення колективноi душi неможливе. – Приклад Італii. – Як природнi раси поступилися мiсцем iсторичним расам.


Натуралiсти засновують свою класифiкацiю видiв на присутностi певних анатомiчних особливостей, вiдтворюваних спадковiстю з правильнiстю i постiйнiстю. Ми тепер знаемо, що цi особливостi змiнюються спадковим накопиченням непомiтних змiн; але якщо розглядати тiльки короткий перiод iсторичних часiв, то можна сказати, що види незмiннi.

При застосуваннi до людини методи класифiкацii натуралiстiв дали можливiсть встановити вiдоме число зовсiм вiдмiнних типiв. Грунтуючись на суто анатомiчних ознаках, таких як колiр шкiри, форма i емнiсть черепа, стало можливим встановити, що людський рiд складаеться з багатьох абсолютно вiдмiнних видiв i, ймовiрно, дуже рiзного походження. Для вчених, якi вiдносяться з благоговiнням до мiфологiчних традицiй, цi види е не бiльше нiж раси. Але, як грунтовно хтось сказав, «якби негр i кавказець були равликами, то всi зоологи одноголосно стверджували б, що вони становлять рiзнi види, якi нiколи не могли походити вiд однiеi i тiеi ж пари, вiд якоi вони поступово вiддалялися».

Цi анатомiчнi особливостi, принаймнi, тi з них, якi мають вiдношення до нашого аналiзу, допускають тiльки загальнi, дуже грубi подiли. Їх вiдмiнностi з’являються тiльки у людських видiв, абсолютно вiдмiнних один вiд одного, наприклад у бiлих, негрiв i жовтих. Але народи, дуже схожi за своiм зовнiшнiм виглядом, можуть сильно вiдрiзнятися своiми способами вiдчувати, дiяти i, отже, своiми цивiлiзацiями, своiми вiруваннями, своiми мистецтвами. Чи можливо поеднати в одну групу iспанця, англiйця та араба?

Чи не очевидними е iснуючi мiж ними психiчнi вiдмiнностi, i чи не прочитуються вони на кожнiй сторiнцi iхньоi iсторii?

За браком анатомiчних особливостей хотiли спертися для класифiкацii вiдомих народiв на рiзнi елементи, такi як мови, вiрування i полiтичнi установи; але подiбнi класифiкацii не витримують серйозноi критики. Принагiдно ми покажемо, що багато народiв зумiли асимiлюватися, змiнивши чужi мови, вiрування i установи настiльки, щоб вони могли узгоджуватися з iх душевним складом.

Пiдстави для класифiкацii, яких не можуть дати анатомiя, мови, середовище, полiтичнi угруповання, даються нам психологiею. Остання показуе, що позаду установ, мистецтв, вiрувань, полiтичних переворотiв кожного народу знаходяться вiдомi моральнi та iнтелектуальнi особливостi, з яких випливае його еволюцiя. Цi особливостi в своiй сукупностi й утворюють те, що можна назвати душею раси.

Кожна раса мае таку ж стiйку психiчну органiзацiю, як ii анатомiчна органiзацiя. Те, що перша знаходиться в залежностi вiд будови мозку, в цьому важко сумнiватися. Проте оскiльки наука ще недостатньо пiшла вперед, щоб показати нам деталi його механiзму, то ми не можемо брати його за основу. Втiм, ближче знайомство з ним анiтрохи не може змiнити опису психiчноi органiзацii, яка з нього випливае i яку вiдкривае нам спостереження.

Моральнi й iнтелектуальнi особливостi, сукупнiсть яких виражае душу народу, являють собою синтез всього його минулого, спадок всiх його предкiв i спонукальнi причини його поведiнки. В окремих iндивiдуумiв тiеi самоi раси вони здаються настiльки ж мiнливими, як риси обличчя; але спостереження показуе, що бiльшiсть iндивiдуумiв цiеi раси завжди мае певну кiлькiсть загальних психологiчних особливостей, так само мiцних, як анатомiчнi ознаки, за якими класифiкуються види. Як i цi останнi, психологiчнi особливостi вiдтворюються спадковiстю з правильнiстю i постiйнiстю.

Цей агрегат загальних психологiчних особливостей становить те, що обгрунтовано називають нацiональним характером. Їх сукупнiсть утворюе середнiй тип, що дае можливiсть визначити народ. Тисяча французiв, тисяча англiйцiв, тисяча китайцiв, взятих випадково, звичайно, повиннi вiдрiзнятися один вiд одного; проте вони володiють через спадковiсть iхньоi раси загальними властивостями, на пiдставi яких можна вiдтворити iдеальний тип француза, англiйця, китайця, аналогiчний iдеальному типу, який уявляе собi натуралiст, коли вiн в загальному описуе собаку або коня. У додатку до зiбрання рiзновидiв собак чи коней подiбний опис може мiстити тiльки спiльнi для всiх ознаки, але зовсiм не тi, за якими можна розрiзняти iх численнi породи.

Якщо тiльки раса досить давня i, вiдповiдно, однорiдна, то середнiй ii тип досить добре визначився для того, щоб швидко змiцнитися в думцi спостерiгача.

Коли ми вiдвiдуемо чужий народ, то тiльки особливостi, якi нас вражають, можна визнати загальними для всiх мешканцiв вiдвiдуваноi нами краiни, тому що тiльки вони постiйно повторюються.

Індивiдуальнi вiдмiнностi рiдко повторюються, а тому i вислизають вiд нас; i незабаром ми не тiльки вмiемо розрiзняти з першого погляду англiйця, iталiйця, iспанця, але починаемо помiчати в них вiдомi моральнi та iнтелектуальнi особливостi, якi складають якраз тi основнi риси, про якi ми говорили вище. Англiець, гасконець, нормандець, фламандець вiдповiдають в нашому уявленнi цiлком визначеному типу, який ми можемо легко описати. Додатковий опис окремого iндивiдууму може бути недостатнiм, а iнодi й невiрним; але стосовно бiльшостi iндивiдуумiв певноi раси вiн дае найточнiше його зображення.

Несвiдома мозкова робота, за допомогою якоi визначаються фiзичний i психiчний тип якого-небудь народу, абсолютно тотожна по сутi з методом, який дае можливiсть натуралiсту класифiкувати види.

Ця тотожнiсть психiчноi органiзацii бiльшостi iндивiдуумiв певноi раси мае дуже простi фiзiологiчнi пiдстави. Кожен iндивiдуум, в дiйсностi, е безпосередньо продукт не тiльки своiх безпосереднiх батькiв, але ще – своеi раси, тобто всього ланцюга його предкiв. Вчений-економiст Шейсон вирахував, що у Францii, якщо рахувати по три поколiння на сторiччя, кожен з нас мае в своiх жилах кров принаймнi 20 мiльйонiв сучасникiв будь-якого тисячолiття… «Всi жителi однiеi й тiеi ж мiсцевостi, однiеi й тiеi ж провiнцii за необхiдностi мають спiльних предкiв, зробленi з однiеi глини, носять один вiдбиток i постiйно зводяться назад до середнього типу тим довгим i важким ланцюгом, якого вони е тiльки останнi ланки. Ми водночас дiти своiх батькiв i своеi раси. Не тiльки почуття, але ще фiзiологiя i спадковiсть роблять для нас батькiвщину другою матiр’ю».

Якщо перекласти мовою механiки впливи, яким пiддаеться iндивiдуум i якi керують його поведiнкою, то можна сказати, що вони бувають троякi.

Перший i, ймовiрно, найважливiший – вплив предкiв; другий – вплив безпосереднiх батькiв; третiй, котрий зазвичай вважають найпотужнiшим i який, однак, е найслабшим, – вплив середовища. Це останне, якщо розумiти пiд ним рiзнi фiзичнi i моральнi впливи, яким пiддаеться людина протягом свого життя i, звичайно, впродовж свого виховання, виробляе тiльки дуже слабкi змiни. Фактори середовища починають реально впливати тiльки тодi, коли спадковiсть накопичувала iх в одному i тому ж напрямку протягом дуже довгого часу.

Що б людина не робила, вона завжди i перш за все – представник своеi раси. Той запас iдей i почуттiв, який приносять з народженням в свiт всi iндивiдууми однiеi i тiеi ж раси, утворюе душу раси. Невидима у своiй сутностi, ця душа дуже видима в своiх проявах, так як в дiйсностi вона управляе всiею еволюцiею народу.

Можна порiвнювати расу зi з’еднанням клiтинок, якi утворюють живу iстоту. Цi мiльярди клiтинок мають дуже нетривале iснування, тим часом як тривалiсть iснування утвореноi iхнiм поеднанням iстоти вiдносно дуже довга; клiтини, отже, одночасно мають життя особисте i життя колективне, життя iстоти, для якоi вони служать речовиною. Так само кожен iндивiдуум якоi-небудь раси мае дуже коротке iндивiдуальне життя i дуже довге колективне. Це останне е життя раси, в якому вiн народився, продовженню якого вiн сприяе i вiд якого вiн завжди залежить.

Раса тому повинна бути розглянута як постiйна iстота, не пiдпорядкована дii часу.

Ця постiйна iстота складаеться не тiльки з живучих iндивiдуумiв, що утворюють його в даний момент, але також з довгоi низки мертвих, якi були iх предками. Щоб зрозумiти iстинне значення раси, слiд продовжити ii одночасно в минуле i в майбутне. Вони керують незмiрною частиною несвiдомого – тiею невидимою сферою, яка тримае пiд своею владою всi прояви розуму i характеру. Долею народу керують набагато бiльшою мiрою померлi поколiння, нiж живi. Ними одними закладено основу раси. Столiття за столiттям вони творили iдеi i почуття i, вiдповiдно, всi спонукальнi причини нашоi поведiнки. Померлi поколiння передають нам не тiльки свою фiзичну органiзацiю; вони вселяють нам також своi думки. Небiжчики – единi незаперечнi господарi живих. Ми несемо тягар iхнiх помилок, ми отримуемо нагороду за iх чесноти.

Утворення психiчного складу народу не вимагае, як створення тваринних видiв, тих геологiчних перiодiв, величезна тривалiсть яких не пiддаеться нашим обчисленням. Воно, однак, вимагае досить довгого часу. Щоб створити в такому народi, як наш, навiть достатньо слабкою, ту спiльнiсть почуттiв, яка утворюе його душу, потрiбно було бiльше десяти столiть.

Цей перiод, дуже довгий для наших лiтописiв, в дiйсностi, досить короткий. Якщо такого вiдносно обмеженого промiжку часу достатньо, щоб закрiпити певнi особливостi, то це обумовлюеться тим, що дiюча впродовж конкретного часу в одному напрямку якась причина швидко утворюе дуже великi результати. Математики нам довели, що коли ця причина продовжуе виробляти один i той самий наслiдок, то причини зростають в арифметичнiй прогресii (1, 2, 3, 4, 5…), а наслiдки – в геометричнiй прогресii (2, 4, 8, 16, 32…).

Причини е логарифми наслiдкiв. У вiдомiй задачi про подвоення хлiбних зерен на шахiвницi вiдповiдний номер шаховоi клiтинки е логарифмом числа хлiбних зерен.

Так само для капiталу, вiдданого пiд складнi вiдсотки, закон зростання такий, що число рокiв е логарифмом зрослого капiталу. Цими мiркуваннями пояснюеться той факт, що бiльшiсть соцiальних явищ може бути вираженою швидко зростаючими геометричними кривими.

В iншiй роботi менi довелося довести, що вони можуть виражатися аналiтичним рiвнянням параболи або гiперболи.

Можливо, найважливiшою справою Французькоi революцii було те, що вона прискорила це утворення майже досконалим знищенням дрiбних нацiональностей: пiкардiйцiв, фламандцiв, бургундцiв, гасконцiв, бретонцiв, провансальцiв i т. д., мiж якими Францiя була колись роздроблена. Потрiбно, втiм, щоб об’еднання було повним, i саме тому, що французи складаються з дуже рiзних рас i мають, отже, занадто рiзнi iдеi i почуття, вони стають жертвами чвар, яких не знають бiльш однорiднi народи, наприклад, англiйцi. У цих останнiх англосакс, нормандець, древнiй бретонець, врештi-решт злившись, утворили дуже однорiдний тип, тому й спосiб iх дii однаковий. Завдяки цьому злиттю вони врештi-решт мiцно набули таких трьох головних основ народноi душi: загальних почуттiв, спiльних iнтересiв, спiльних вiрувань. Коли якась нацiя досягла цього об’еднання, то встановлюеться iнстинктивна згода всiх ii членiв з усiх значних питань i серйознi розбiжностi не можуть виникати бiльше в ii надрах.

Ця спiльнiсть почуттiв, iдей, вiрувань та iнтересiв, створена повiльними спадковими накопиченнями, надае психiчному складу народу велику схожiсть i велику мiцнiсть, забезпечуючи йому водночас величезну силу. Вона створила велич Риму в давнину, перевагу англiйцiв в нашi днi. З того часу, як ця спiльнiсть зникае, народи розпадаються. Роль Риму скiнчилася, коли вiн перестав нею володiти.

Завжди у всiх народiв i в усi часи бiльшою чи меншою мiрою iснувало це сплетiння спадкових почуттiв, iдей, традицiй i вiрувань, яке утворюе душу якоiсь спiльноти людей, але його прогресивне розширення вiдбувалося вкрай повiльно. Обмежена спочатку сiм’ею колективна душа поступово поширювалася на село, мiсто, провiнцiю. Вона охопила собою всiх жителiв краiни тiльки в порiвняно недавнi часи. Тiльки тодi виникло поняття батькiвщини в тому сенсi, в якому ми його нинi розумiемо. Воно стае можливим тiльки тодi, коли утворилася нацiональна душа.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64353672) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.