Книга - Психологія мас

Психологiя мас
Густав Лебон


«Психологiя мас» – друга частина фундаментальноi працi Гюстава Лебона, написана в 1895 роцi, яка подае детальний аналiз психологii широких мас (у даному випадку – натовпу), як найважливiшого мотиву поведiнки iндивiда i причини iсторичних подiй. Психологiя натовпу стала роздiлом соцiальноi психологii, який вивчае поведiнку груп людей i вiдмiнностi у поводженнi юрби та окремих ii осiб (iндивiдiв). Мова про раптовi соцiальнi змiни, спричиненi дiями великих груп людей, якi не були б притаманними одному учаснику подiй.





Гюстав Лебон

Психологiя мас





Передне слово


Наша попередня праця була присвячена описовi духу рас; зараз ми вивчатимемо дух натовпу.

Обумовленi спадковiстю загальнi риси всiх iндивiдiв однiеi й тiеi ж раси становлять дух цiеi раси. Та коли певна кiлькiсть цих iндивiдiв утворюе активний натовп, то спостереження говорить нам, що внаслiдок такого зближення iндивiдiв однiеi раси з’являються новi психологiчнi особливостi, котрi не лише протиставляються характеру рас, але й здебiльшого вiдмiннi вiд нього значною мiрою.

Органiзований натовп завжди вiдiгравав велику роль у життi народiв, та ця роль жодного разу не мала такого важливого значення, як у цю хвилину. Головною характерною рисою нашоi епохи е саме замiна усвiдомленоi дiяльностi iндивiдiв на несвiдому дiяльнiсть натовпу.

Я зробив спробу вивчення складноi проблеми натовпу винятково через науковi застосунки, тобто, намагався вiдшукати метод, залишивши поза увагою думки, теорii й доктрини. Я вважаю, що це единий спосiб, що дае можливiсть розкрити бодай частинку правди, особливо у такому питаннi, котре так дуже бентежить розум.

Вченому, який починае вивчати якесь явище, не потрiбно зважати на iнтереси, котрi вiн може потурбувати своiми вiдкриттями. Нещодавно один з видатних сучасних мислителiв зробив зауваження, що оскiльки я не належу до жодноi з сучасних шкiл, то вельми часто знаходжуся в опозицii до висновкiв i пiдсумкiв усiх шкiл. Ця нова моя праця, цiлком iмовiрно, може викликати подiбнi зауваження.

Належати до якоiсь школи – означае необхiдним чином подiляти всi ii забобони й упередження.

Я повинен, однак, пояснити читачам, чому в моiх дослiдженнях я приходжу iнколи до цiлковито iнших висновкiв, нiж це можна було б очiкувати на перший погляд: я вказую, наприклад, на вкрай низький розумовий рiвень натовпу, враховуючи навiть збори обраних, i, помiж тим я все-таки заявляю, що було б небезпечним торкнутися органiзацii цих зiбрань.

Ретельне вивчення iсторичних фактiв змусило мене дiйти висновку, що соцiальнi органiзми так само складнi, як i органiзми всiх живих iстот, тож ми не маемо змоги викликати в них глибокi змiни. Природа чинить iнколи радикально, але нiколи – в тому сенсi, як ми це розумiемо; ось чому манiя великих реформ iнколи дуже згубна для народу, якими б привабливими не виглядали цi реформи суто теоретично. Вони могли б принести користь лише в тому випадку, якби можна було миттево змiнити дух нацii, але таку можливiсть мае лише час. Людьми керують iдеi, почуття, звичаi, те, що ми носимо у собi. Інституцii й закони е лише вiдбитком нашого духу, вираженням наших потреб; через це вони й не можуть змiнити дух народiв, бо самi походять з нього.

Дослiдження соцiальних явищ не може вiдбуватися вiдокремлено вiд вивчення народiв, у середовищi котрих вони вiдбуваються. У фiлософському розумiннi цi явища можуть навiть мати абсолютну цiннiсть, але в практичному розумiннi iхня цiннiсть завжди вiдносна. Ось чому, при вивченнi якогось соцiального явища, слiд розглядати його послiдовно з двох рiзних бокiв. Таким чином, чiткiшим буде розумiння того, що вельми часто повелiння чистого розуму прямо суперечать повчанням практичного розуму. Це бачимо скрiзь, навiть там, де справа торкаеться фiзичних даних. З позицii абсолютноi iстини куб i коло е незмiнними геометричними фiгурами, котрi строго визначаються певними формулами. Але для нашого ока цi фiгури можуть набувати найрiзноманiтнiших форм. Так, перспектива може перетворити куб на пiрамiду чи квадрат, коло – на елiпс чи навiть на пряму лiнiю, й цi фiктивнi форми для нас значно важливiшi, нiж реальнi через те, що ми бачимо лише iх, i фотографiя чи живопис можуть вiдтворювати лише цi форми. Нереальне в деяких випадках виглядае навiть правдивiшим за реальне. Уявляти предмети лише в iхнiх точних геометричних формах було б спотворенням природи й зробило б ii невпiзнанною. Уявiмо собi такий свiт, мешканцi котрого могли б лише фотографувати й перемальовувати рiзнi предмети, але не мали б можливостi до них доторкнутися; цим мешканцям було б дуже важко скласти собi правильне уявлення про iхню форму. Втiм, знання цiеi форми, доступне лише невеликiй кiлькостi вчених, не становило б для них великого iнтересу.

Фiлософ, який вивчае соцiальнi явища, повинен завжди пам’ятати, що поряд з теоретичним значенням вони мають ще й практичну цiннiсть, i з погляду еволюцii цивiлiзацiй ця цiннiсть – едина, що мае якесь значення. Така позицiя мае зробити його дуже обережним щодо тих висновкiв, котрi, очевидно, пiдказуе йому логiка. Але й iншi мотиви також змушують його бути стриманим у своiх висновках. Складнiсть соцiальних фактiв така, що iх не можна охопити всi зразу й неможливо передбачити результати iхнього взаемного впливу. Крiм того, за видимими фактами часто ховаються тисячi невидимих причин. Соцiальнi ж явища е наслiдком величезноi несвiдомоi роботи, котра здебiльшого непiдвладна нашому аналiзу. Цi видимi явища можна порiвняти з хвилями, що на поверхнi океану е вираженням пiдземних струсiв його дна, котрих ми не бачимо.

Коли ми спостерiгаемо за бiльшiстю вчинкiв натовпу, то бачимо, що вони переважно вказують на ii виразно низький розумовий рiвень. Але е такi випадки, коли дiями натовпу керують, очевидно, таемничi сили, котрi в давнину називали долею, природою, провидiнням i зараз називають покликом мертвих. Ми не можемо не визнавати могутностi цих сил, хоча зовсiм нiчого не знаемо про iхню сутнiсть. Інколи здаеться, що в надрах нацiй е прихованi сили, що керують iхнiми вчинками. Що може бути, наприклад, складнiшим, логiчнiшим i дивовижнiшим, нiж мова народу?




Вступ

Ера натовпу




Еволюцiя сучасноi епохи. – Великi змiни цивiлiзацii як наслiдок змiн у мисленнi народiв. – Сучасне вiрування в могутнiсть натовпу. – Воно трансформуе традицiйну полiтику держав. – Як виступають нижчi класи i як проявляе себе iхня могутнiсть. – Натовп може мати лише руйнiвну роль. – Натовп завершуе процес розпаду застарiлих цивiлiзацiй. – Всезагальне незнання психологii натовпу. – Важливiсть вивчення натовпу для законодавцiв i державних мужiв.


Великi перевороти, що передують змiнам цивiлiзацii, як наприклад, падiння Римськоi iмперii й становлення арабськоi, на перший погляд е, переважно, наслiдками полiтичних змiн, нашестя iноплемiнникiв, падiння династiй. Та уважнiше вивчення цих подiй дае розумiння того, що за цими видимими причинами здебiльшого прихована глибока змiна iдей народiв. Справдi iсторичнi перевороти – не тi, що вражають нас своею величчю й силою. Єдинi важливi змiни, через якi вiдбуваеться оновлення цивiлiзацiй, стаються в iдеях, поняттях i вiруваннях. Значнi iсторичнi подii е лише видимими наслiдками невидимих змiн у думках людей. Цi змiни, однак, стаються нечасто через те, що наймiцнiше у кожнiй расi – це спадковi основи ii думок.

Сучасна епоха е одним з таких критичних моментiв, коли людська думка готуеться до змiн. У основi цих змiн е два головних фактори. Перший – це руйнування релiгiйних, полiтичних i соцiальних вiрувань, котрi дали початок усiм елементам нашоi цивiлiзацii; другий – це виникнення нових умов iснування й зовсiм нових iдей, що стали наслiдком сучасних винаходiв науки й промисловостi.

Ідеi минулого, хоча й наполовину зруйнованi, ще все достатньо потужнi; тi iдеi, котрi мають змiнити iх, поки що знаходяться в перiодi свого становлення – ось чому сучасна епоха – час перехiдний i анархiчний.

Нелегко передбачити, що може утворитися з такого перiоду, котрий мимоволi мае хаотичну натуру. Якими будуть основнi iдеi, на котрих засновуватимуться новi спiльноти, що змiнять нас? Ми цього поки що не знаемо.

Але ми вже тепер можемо бачити, що при своему становленнi iм доведеться зважати на нову силу, останню повелительку сучасноi епохи – могутнiсть мас. Ця сила з’явилася на руiнах багатьох iдей, котрi вважалися колись iстинними, а тепер зникли, багатьох сил, зруйнованих послiдовно революцiями, i, очевидно, готова поглинути й решту. І у той час, коли нашi давнi вiрування хитаються й зникають, старовиннi стовпи суспiльства падають один за одним, могутнiсть мас е тiею единою силою, котрiй нiчого не загрожуе i значення котроi стае все бiльшим. Епоха, що надходить, буде справдi ерою мас.

Щонайбiльше столiття тому традицiйна полiтика держав i суперництво монархiв були головними факторами подiй. Думку мас не брали до уваги, зрештою, ii й не було. У наш час на полiтичнi традицii, на особистi схильностi монархiв, на iхне суперництво бiльше не зважають, навпаки, голос натовпу стае переважаючим. Маси диктують урядовi його поведiнку, й саме до iхнiх побажань вiн намагаеться прислухатися. Не наради володарiв, а дух натовпу визначае тепер долю нацiй.

Вступ народних класiв на арену полiтичного життя, тобто, насправдi iх поступове перетворення на керiвнi класи, е однiею з найвидатнiших рис нашоi перехiдноi епохи.

Цей вступ спричинений насправдi не всезагальним подаванням голосiв, котре протягом тривалого часу не мало самостiйноi, панiвноi ролi й легко пiдпадало пiд стороннi впливи. Прогресивний зрiст могутностi натовпу вiдбувся, перш за все, шляхом поширення певних iдей, котрi повiльно насаджувалися в головах, а потiм – через поступове утворення асоцiацiй iндивiдiв для здiйснення теоретичних надбудов. Через асоцiювання натовп напрацював iдеi (якщо не зовсiм справедливi, то, принаймнi, цiлком чiткi) для вiдстоювання своiх iнтересiв i здобув усвiдомлення своеi сили. Натовп утворюе синдикати, перед якими капiтулюе будь-яка влада одна за одною, й органiзовуе бiржi працi, що прагнуть керувати умовами роботи й платнi. Натовп надсилае до урядових зiбрань своiх представникiв, котрi позбавленi будь-якоi iнiцiативи й слугують лише простим знаряддям тих комiтетiв, що iх обрали.

У наш час вимоги натовпу стають все визначенiшими. Обмеження робочого часу, експропрiацiя шахт, залiзниць, фабрик, землi, справедливий розподiл продуктiв i т. д., i т. д., – ось у чому полягають вимоги натовпу.

Мало схильнi до теоретичних мiркувань, маси зате дуже схильнi до дii. Завдяки своiй нинiшнiй органiзацii натовп здобув величезну силу. Догмати, котрi щойно з’явилися, скоро здобудуть силу старих догматiв, тобто, ту тиранiчну панiвну силу, котра не допускае жодних зауважень. Божественне право мас повинне замiнити божественне право королiв.

Письменники, яким симпатизуе наша сучасна буржуазiя й якi краще за будь-кого вмiють висловити ii трохи завузькi iдеi, поверховий скептицизм i, разом з тим, надмiрний егоiзм, губляться вiд одного вигляду новоi сили, що зростае перед ними, i щоб якось здолати «безлад», що пануе в головах, звертаються з вiдчайдушними вiдозвами до моральних сил церкви, котрими вони колись так нехтували. Вони розповiдають нам про банкрутство науки i, як грiшники, що розкаялися пiсля повернення з Риму, закликають нас до вивчення iстин одкровення. Та всi цi новонаверненi забувають, що вже запiзно! Якби навiть насправдi Божа милiсть зiйшла на них, усе-таки вони не могли б тепер мати достатньоi влади над душами, так мало зацiкавленими тими питаннями, котрi так поглинули новоспечених святенникiв. Натовп не хоче зараз тих богiв, котрих вони самi не хотiли знати ще не так давно й поваленню котрих самi ж посприяли. Не iснуе такоi божественноi чи людськоi влади, котра б примусила рiчку текти навспак до свого джерела!

З наукою не трапилося жодного банкрутства, й вона не мае стосунку нi до нинiшньоi анархii умiв, нi до утворення новоi сили, що зростае всерединi цiеi анархii. Наука обiцяла нам iстину чи, принаймнi, знання тих стосункiв, котрi доступнi нашому розуму, але вона нiколи не обiцяла нам нi миру, нi щастя. Цiлковито байдужа до наших почуттiв, наука не чуе наших скарг. Ми повиннi пiдлаштовуватися до неi через те, що нiщо не може повернути нам тих iлюзiй, котрi вона розвiяла.

Загальнi симптоми, помiтнi у всiх нацiй, кажуть нам про швидке зростання могутностi мас i не припускають думки про те, що ця могутнiсть скоро припинить зростати. І що б вона не принесла нам iз собою, ми муситимемо з цим погодитися.

Всiлякi мiркування й промови проти цiеi могутностi – порожня балаканина. Звичайно, можливо, що вихiд натовпу на сцену символiзуе собою один з останнiх етапiв цивiлiзацii Заходу, цiлковите повернення до перiодiв неспокiйних перехiдних часiв, котрi, вочевидь, передують розквiту кожного нового суспiльства. Але як цьому завадити?

Дотепер масам вiдводилася найпевнiша роль – руйнування застарiлих цивiлiзацiй. Ця роль з’явилася не сьогоднi. Історiя свiдчить, щойно моральнi сили, на яких трималася цивiлiзацiя, втрачають владу, справа цiлковитого руйнування завершуеться несвiдомим i грубим натовпом, котрий справедливо називають варварами. Цивiлiзацii виникали й оберiгалися маленькою купкою iнтелектуальноi аристократii, й нiколи – натовпом. Сила натовпу спрямована лише на руйнування. Володарювання натовпу завжди вказуе на фазу варварства. Цивiлiзацiя засновуеться на iснуваннi певних правил, дисциплiнi, переходi вiд iнстинктивного до рацiонального, передбаченнi майбутнього, вищий рiвень культури, а все це умови, яких натовп, наданий сам собi, нiколи не мiг дотриматися. Завдяки своiй винятково руйнiвнiй силi натовп дiе, наче мiкроби, що прискорюють розклад ослабленого органiзму чи трупа. Якщо будiвля якоiсь цивiлiзацii пiдмита, то натовп завжди призводить до ii падiння. Ось тодi й стае зрозумiлою ii панiвна роль, i на якийсь час фiлософiя чисельностi стае, вочевидь, единою фiлософiею iсторii.

Чи так само буде й з нашою цивiлiзацiею? Ми можемо боятися цього, але ще не можемо цього знати. Яким би воно не було, та ми мусимо скоритися й пережити панування натовпу.

Цей натовп, про який починають говорити так багато, ми знаемо надто мало. Професiйнi психологи, якi мешкають далеко вiд нього, завжди його iгнорували, а якщо зацiкавилися ним останнiм часом, то лише з точки зору його злочинностi. Нема сумнiву, е злочинний натовп, але е також натовп доброзичливий, героiчний та багато iнших. Злочини натовпу становлять лише окремий випадок у ii психологii; не можна пiзнати духовну органiзацiю натовпу, якщо вивчати його злочини, так само, як не можна пiзнати духовну органiзацiю якоiсь особистостi, якщо вивчати лише ii недолiки. Втiм, правду кажучи, всi володарi свiту, всi засновники релiгiй чи держав, апостоли всiх вiрувань, видатнi державнi мужi й, у сферi скромнiшiй, простi ватажки маленьких людських спiльнот завжди були несвiдомими психологами, якi iнстинктивно розумiли дух натовпу, i здебiльшого – робили це правильно.

Саме завдяки цьому розумiнню вони й ставали володарями натовпу. Наполеон чудово осягнув психологiю мас тiеi краiни, де вiн царював, але здебiльшого висловлював цiлковите нерозумiння психологii натовпу iнших народiв i рас. Лише тому, що вiн не розумiв цiеi психологii, вiн мiг вести вiйну з Іспанiею й Росiею, що завдала його могутностi удару, вiд котрого воно загинуло.

Знання психологii натовпу виявляеться у наш час останнiм засобом, що е в руках державного мужа, – не для того, щоб керувати масами, бо це вже неможливо, а для того, щоб не давати iм надто багато волi над собою.

Лише за умови занурення в психологiю мас, стае зрозумiлим, наскiльки сильною е для них влада нав’язаних iдей. Натовпами не можна керувати за допомогою правил, що заснованi на суто теоретичнiй справедливостi, а треба шукати те, що може справити на них враження й захопити iх. Якщо, наприклад, якийсь законотворець бажае ввести новий податок, то чи повинен вiн у цьому випадку вибрати такий податок, котрий буде найсправедливiшим? У жодному разi! Найнесправедливiший податок може практично виявитися найкращим для мас. Якщо такий податок не впадае у вiчi й здаеться найлегшим, то вiн завжди легше буде сприйнятий масами.

Тому побiчний податок, яким би вiн не був великим, не збурить протест у натовпi, бо вiн не утискуе його звички й не справляе на нього враження через те, що вилучаеться щоденно й виплачуеться помалу при купiвлi предметiв споживання. Але спробуйте замiнити цей податок пропорцiйним податком на заробiток чи iншi доходи й зажадайте сплати цього податку зразу, – ви спровокуете одностайнi протести, хоча б теоретично цей податок i був удесятеро легшим за перший. Замiсть непомiтних копiйок, котрi сплачуються щоденно, тут виходить порiвняно велика сума, й того дня, коли ii доведеться сплачувати, вона здаватиметься надмiрною, через що справлятиме велике враження. Якби вiдкладати помалу по копiйцi, то, звiсно, вона б не видавалася такою значною, але такий економiчний прийом вказав би на завбачливiсть, до якоi натовп взагалi не здатен.

Наведений приклад досить простий, i його справедливiсть впадае у вiчi. Такий психолог, як Наполеон, звiсно, розумiв це, та бiльшiсть законотворцiв, котрi не знають дух натовпу, не помiтять цiеi особливостi. Досвiд ще недостатньо переконав iх у тому, що не можна керувати масами через вимоги одного лише здорового глузду.

Психологiя мас може застосовуватися в багатьох iнших випадках. Вона висвiтлюе численнi iсторичнi й економiчнi факти, котрi без неi пояснити було б неможливо. Я матиму нагоду сказати тут, що якби найчудовiший з-помiж сучасних iсторикiв, Тен, так погано розумiв у деяких випадках подii нашоi великоi революцii, то так сталося лише через те, що вiн нiколи не думав вивчати дух натовпу. Вiн взяв собi за дороговказ у вивченнi цього складного перiоду описовий метод натуралiстiв; але ж серед явищ, за котрими доводиться спостерiгати натуралiстам, ми не бачимо моральних сил, а поза тим цi сили й е iстинними рушiями iсторii.

Отже, вивчення психологii натовпу е бажаним з практичного погляду, та навiть якби воно становило лише суто теоретичний iнтерес, то й у цьому випадку заслуговувало б на увагу. Розпiзнати рушiiв, що керують дiями людей, не менш цiкаво, нiж розпiзнати якийсь мiнерал чи квiтку.

Наше дослiдження духу натовпу не може бути нiчим iншим, лише простим синтезом, коротким викладом наших попереднiх пошукiв. Не можна вимагати вiд нашого нарису нiчого iншого, крiм деяких поглядiв, що пiдштовхують до розмiрковувань. Іншi поглиблять цю борозну, котру ми накреслили на поверхнi так мало дослiдженого дотепер грунту.




Вiддiл перший

Дух натовпу





Роздiл І

Загальна характеристика натовпу. Психологiчний закон ii духовноi едностi




Який склад натовпу з погляду психологiчного? – Численного скупчення iндивiдiв недостатньо для утворення натовпу. – Специфiчний характер одухотворенного натовпу. – Фiксування iдей i почуттiв у iндивiдiв, з яких складаеться натовп та зникнення iх власноi особистостi. – У натовпi завжди переважае несвiдоме. – Припинення дiяльностi пiвкуль мозку й переважання спинного мозку. – Зниження розумових здiбностей i цiлковита змiна почуттiв. – Змiненi почуття можуть бути кращими чи гiршими за тi, що властивi окремим iндивiдам, якi разом утворюють натовп. – Натовп так само легко стае героiчним, як i злочинним.


Слово «натовп» у звичному розумiннi означае зiбрання iндивiдiв, незалежно вiд iхньоi нацiональностi, професii чи статi й тих випадковостей, через якi це зiбрання з’явилося. Але з психологiчноi точки зору це слово набувае вже зовсiм iншого значення. За певних умов – i причому лише за цих умов – зiбрання людей мае абсолютно новi риси, що вiдрiзняються вiд тих, котрi властивi окремим iндивiдам, що входять до складу цього зiбрання.

Свiдома особистiсть зникае, причому почуття й iдеi всiх окремих одиниць, котрi утворюють цiле, що зветься натовпом, дотримуються одного й того ж напрямку. Виникае колективний дух, що мае, зрозумiло, тимчасовий характер, але й досить виразнi риси. Зiбрання в таких випадках стае тим, що я б назвав, за вiдсутностi кращого виразу, органiзованим натовпом чи натовпом одухотвореним, единою iстотою, що пiдпорядковуеться закону духовноi едностi натовпу.

Поза всiляким сумнiвом, одного факту випадкового перебування разом багатьох iндивiдiв недостатньо для того, щоб вони набули характеру органiзованого натовпу; для цього потрiбен вплив деяких збудникiв, походження котрих ми й спробуемо визначити.

Зникнення свiдомоi особистостi й спрямування почуттiв i думок у певному напрямку – головнi риси, що характеризують натовп, котрий став на шлях самоорганiзацii, – не потребують неодмiнноi й одночасноi присутностi кiлькох iндивiдiв у одному й тому ж самому мiсцi. Тисячi iндивiдiв, вiдокремлених один вiд одного, можуть у певнi моменти пiдпадати водночас пiд вплив деяких сильних емоцiй чи якоiсь великоi нацiональноi подii й набувати, таким чином, всiх рис одухотвореного натовпу. Варто якiйсь випадковостi звести цих iндивiдiв разом, щоб усi iхнi дii й вчинки негайно набули характеру дiй i вчинкiв натовпу. У певнi моменти навiть шiстьох людей достатньо, щоб утворити одухотворений натовп, поза тим у iнший час сотня людей, котрi випадково зiбралися разом, за вiдсутностi необхiдних умов не створить такого натовпу. З iншого боку, цiлий народ, що зазнае дii певних впливiв, iнодi стае натовпом, разом iз тим вiн не е зiбранням у прямому розумiннi цього слова. Одухотворений натовп пiсля свого утворення набувае загальних рис – тимчасових, але абсолютно певних. До цих загальних рис додаються окремi, що змiнюються залежно вiд елементiв, з яких складаеться натовп i що можуть, своею чергою, змiнити ii духовний склад. Одухотворений натовп може пiдлягати певнiй класифiкацii. Ми побачимо далi, що рiзнокалiберний натовп, тобто такий, що складаеться з рiзнорiдних елементiв, мае багато спiльних рис з однорiдним натовпом, тобто таким, що складаеться з бiльш-менш спорiднених елементiв (секти, касти й класи). Поряд iз цими спiльними рисами, однак, iснують виразнi особливостi, котрi дають можливiсть розрiзняти обидва види натовпу.

Перш нiж розповiдати про рiзнi категорii натовпiв, ми повиннi вивчити iхнi загальнi риси й будемо дiяти, як натуралiст, який починае з опису спiльних ознак, що iснують у всiх iндивiдiв однiеi сiм’i, й лише згодом переходить до часткового, що дозволяе розрiзняти види й роди цiеi сiм’i.

Нелегко змалювати в деталях дух натовпу, бо його органiзацiя змiнюеться не лише згiдно з расою й складом зiбрань, але й згiдно з походженням i силою збудникiв, котрi впливають на цi зiбрання. Втiм, такi самi труднощi на нас очiкують, коли йдеться про психологiчне вивчення окремого iндивiда. Лише в романах характер окремих особистостей не змiнюеться протягом усього iхнього життя; насправдi ж одноманiтнiсть середовища породжуе лише уявну одноманiтнiсть характерiв. У iншому мiсцi я вже вказував, що в кожнiй духовнiй органiзацii е такi задатки характеру, котрi негайно заявляють про свое iснування, щойно в iхньому оточеннi стануться раптовi змiни. Так, наприклад, помiж найсуворiших членiв Конвенту можна було зустрiти цiлком пристойних буржуа, якi за звичайних умов, звiсно ж, були б простими мирними громадянами й мали посади нотарiусiв чи суддiв. Коли гроза минулася, вони повернулися до свого нормального стану мирних буржуа, й Наполеон саме помiж ними знайшов собi найпокiрнiших слуг.

Оскiльки ми не маемо змоги розглянути тут всiх рiвнiв органiзацii натовпу, обмежимося зокрема натовпом, що е вже абсолютно органiзованим. Таким чином, з нашого викладу буде видно лише те, чим може бути натовп, але не те, чим вiн завжди бувае. Лише у цiй пiзнiшiй фазi органiзацii натовпу помiж незмiнних i переважних головних особливостей раси виокремлюються новi специфiчнi риси й вiдбуваеться спрямування почуттiв i думок зiбрання в одному й тому ж самому напрямку, i лише пiсля цього виявляе свою силу вказаний вище психологiчний закон духовноi едностi натовпу.

Деякi психологiчнi риси характеру натовпу спiльнi у нього з окремими iндивiдами; iншi ж, навпаки, властивi лише йому й зустрiчаються лише в зiбраннях. Ми перш за все розглянемо саме цi специфiчнi риси, для того щоб краще з’ясувати iх важливе значення.

Найдивовижнiший факт, спостережений в одухотвореному натовпi, такий: якими б не були iндивiди, з яких вiн складаеться, якими б не були iхнi спосiб життя, дiяльнiсть, iхнiй характер чи глузд, одного iхнього перетворення в натовп достатньо для того, щоб у них утворився рiзновид колективного духу, що змушуе iх вiдчувати, думати й дiяти зовсiм iнакше, нiж думав би, чинив i вiдчував кожен з них окремо. Існують такi iдеi й почуття, котрi виникають i перетворюються на дii лише в iндивiдiв, з яких складаеться натовп. Одухотворений натовп е тимчасовим органiзмом, утвореним з рiзнорiдних елементiв, котрi на одну мить об’едналися разом, так, як об’еднуються клiтини, з яких складаеться живе тiло, котрi через свое об’еднання утворюють нову iстоту, яка мае властивостi вiдмiннi вiд тих, що iх мае кожна клiтина окремо.

Всупереч думцi, що зустрiчаеться, на наш подив, у такого проникливого фiлософа, як Герберт Спенсер, в агрегатi, що утворюе натовп, немае нi суми, нi середнього елементiв, котрi входять до його складу, проте iснуе комбiнацiя цих елементiв i утворення нових властивостей, так, як це вiдбуваеться в хiмii при поеднаннi деяких елементiв, основ i кислот, котрi утворюють, наприклад, нове тiло, що мае абсолютно iншi властивостi, нiж тi, що мають елементи, з яких його утворено.

Неважко помiтити, наскiльки окремий iндивiд вiдрiзняеться вiд iндивiда у натовпi, та набагато важче визначити причини цiеi вiдмiнностi. Для того, щоб хоч трохи пояснити собi цi причини, ми мусимо згадати одне з положень сучасноi психологii, а саме те, що явища несвiдомого виконують видатну роль не лише в органiчному життi, але й у розумовiй дiяльностi. Свiдоме життя розуму становить лише дуже малу частину порiвняно з його несвiдомим життям.

Найтонший аналiтик, найпроникливiший спостерiгач може помiтити лише дуже невелику кiлькiсть несвiдомих рушiiв, котрим вiн пiдкоряеться. Нашi свiдомi вчинки зростають на субстратi несвiдомого, того, що створюеться переважно пiд впливом спадковостi. Цей субстрат вбирае в себе численнi спадковi залишки, з яких, власне, складаеться дух раси. Окрiм причин, котрi ми визнаемо вiдкрито й котрi керують нашими дiями, iснують ще прихованi причини, в котрих ми не зiзнаемося, але за цими прихованими причинами е ще бiльш прихованi через те, що вони невiдомi нам самим. Бiльшiсть наших щоденних вчинкiв викликана прихованими рушiями, котрi проходять повз нашi спостереження.

Саме елементи несвiдомого, котрi утворюють дух раси, i е причиною подiбностi iндивiдiв цiеi раси, якi вiдрiзняються один вiд одного переважно елементами свiдомого, – тим, що розумiють як плiд виховання або ж результат винятковоi спадковостi. Найбiльш неподiбнi помiж собою за своiм розумом люди можуть мати однаковi пристрастi, iнстинкти й почуття; й у всьому, що стосуеться почуття, релiгii, полiтики, моралi, прихильностей i антипатiй тощо, люди найзнаменитiшi лише дуже зрiдка вивищуються над рiвнем найзвичайнiсiньких iндивiдiв. Мiж великим математиком i його шевцем може iснувати цiле провалля з погляду iнтелектуального життя, але з погляду характеру мiж ними часто немае жодноi вiдмiнностi або ж вона дуже незначна.

Цi загальнi риси характеру, котрими керуе несвiдоме, iснують майже однаковою мiрою в бiльшостi нормальних iндивiдiв раси й об’еднуються разом у натовпi. В колективному духовi iнтелектуальнi здiбностi iндивiдiв та, як наслiдок, iхня iндивiдуальнiсть зникають; рiзнорiдне розчиняеться в однорiдному й беруть гору несвiдомi якостi.

Саме таке поеднання буденних якостей у натовпi й пояснюе нам, чому натовп нiколи не може вчинити дii, що потребують пiднесеного розуму. Рiшення, що стосуються обох iнтересiв, прийнятi зiбранням навiть знаменитих людей в галузi рiзних спецiальностей, все ж таки не надто вiдрiзняються вiд рiшень, що iх прийняло збiговисько дурнiв, як у тому так i в iншому випадку поеднуються не якiсь видатнi якостi, а лише пересiчнi, такi, що е у всiх. У натовпi може вiдбуватися накопичення лише глупства, а не здорового глузду. «Цiлий свiт», як це часто заведено казати, нiяк не може бути розумнiшим за Вольтера, а, навпаки, Вольтер розумнiший, анiж «цiлий свiт», якщо пiд цим словом розумiтимемо натовп.

Якби iндивiди в натовпi обмежувалися лише поеднанням пересiчних якостей, котрi мае кожен з них окремо, то ми б мали середню величину, й аж нiяк не утворення нових рис. Яким чином виникають цi новi риси? Ось до цього питання ми й пiдiйдемо зараз.

Поява цих нових специфiчних рис, властивих натовпу, але таких, що не зустрiчаються в окремих iндивiдiв, що входять до нього, обумовлена рiзноманiтними причинами. Перша з них полягае у тому, що iндивiд у натовпi набувае, завдяки лише чисельностi, усвiдомлення непереборноi сили, й це усвiдомлення дозволяе йому керуватися такими iнстинктами, котрим вiн нiколи не дае ходу, коли бувае на самотi. У натовпi вiн менш схильний приборкати цi iнстинкти через те, що натовп анонiмний i не несе на собi вiдповiдальностi. Почуття вiдповiдальностi, що завжди стримуе окремих iндивiдiв, зовсiм зникае у натовпi.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64353621) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.