Книга - Надходить та година

Надходить та година
Джеффрi Арчер


БестХронiки Клiфтона #6
«Надходить та година» (2016) – шоста книга серii «Хронiки Клiфтона», подii в якiй вiдбуваються у 1970–1978 роках.

Завдяки публiкацii у пресi передсмертного листа майора Фiшера Емма Клiфтон таки виграла суд проти ледi Вiрджинii Фенвiк i залишилася на посадi голови правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв». Однак цей же лист змусив брата Емми, сера Джайлза Беррiнгтона, вiдмовитися вiд полiтичноi кар’ери.

Ледi Вiрджинiя, аби виправити свое скрутне фiнансове становище i врятуватися вiд кредиторiв, вирiшуе провернути шахрайську оборудку i розвести на великi грошi американського мiльйонера Сайруса Д. Гранта ІІІ.

Автору книжки про Сталiна «Дядько Джо» Анатолiю Бабакову, засланому до Сибiру, присуджують Нобелiвську премiю, i Гаррi Клiфтон, який зробив усе можливе й неможливе, аби ця книга була опублiкована, мае виступити на врученнi премii замiсть автора…

Закiнчення сiмейноi саги читайте у романi «Людиною вiн був».





Джеффрi Арчер

Надходить та година: роман. Хронiки Клiфтона VІ


Умберто та Марii-Терезi



Щира подяка за безцiннi поради та зауваження Саймону Бейнбриджу, Елiсон Принс, Кетрiн Рiчардс, Мерi Робертс, доктору Нiку Робiнсу, Наташi Шекар, Сьюзен Вотт i Пiтеру Воттсу


© 2016 by Jeffrey Archer

© Є. М. Тарнавський, переклад украiнською, 2021

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019









Пролог


У динамiку почувся трiск.

– Усiх, хто бере участь у справi «Ледi Вiрджинiя Фенвiк проти панi Емми Клiфтон…».

– Присяжнi, мабуть, уже ухвалили рiшення, – сказав Трелфорд уже на ходу.

Вiн озирнувся, щоб переконатися, чи йдуть вони за ним, i помiтив ще декого. Вiн гукнув, але нiхто не озвався. Себастьян пiшов уперед, аби вiдчинити дверi до судовоi зали номер чотирнадцять, де його мати з батьком могли зайняти своi мiсця.

Емма надто нервувала, щоб розмовляти, й, остерiгаючись найгiршого, тривожно глянула через плече на Гаррi, який сидiв позаду неi, поки чекали, коли повернуться присяжнi.

Коли до зали засiдань увiйшла суддя Лейн, усi пiдвелися. Вона вклонилася, перш нiж зайняти свое мiсце. Емма перевела всю увагу на зачиненi дверi бiля лави присяжних. Довго чекати не довелося, дверi вiдчинилися, i судовий пристав знову завiв до зали дванадцятьох осiб. Якийсь час вони шукали своi мiсця, наступаючи одне одному на ноги, як театрали, що припiзнилися. Судовий пристав чекав, поки вони всядуться, перш нiж тричi грюкнути палицею об пiдлогу й вигукнути:

– Прошу встати старшину присяжних!

Той пiднявся на всi своi п’ять футiв i чотири дюйми зросту й звiв погляд на суддю. Їi честь Лейн нахилилася вперед i запитала:

– Ви винесли вердикт, iз яким погодилися всi?

Емма вирiшила, що серце вистрибне з ii грудей, поки чекала вiдповiдi.

– Нi, ваша честь.

– Чи дiйшли вирiшення з перевагою щонайменше у десять голосiв проти двох?

– Так, ваша честь, – сказав старшина присяжних, – але, на жаль, останньоi митi один iз нас передумав, тому результат становить дев’ять голосiв проти трьох. Не впевнений, що положення змiниться, тому ще раз прошу ваших вказiвок, що нам робити далi.

– Ви вiрите в те, що зможете досягти переваги у десять голосiв проти двох, якщо я вам дам трохи бiльше часу?

– Так, ваша честь, оскiльки з одного конкретного питання всi дванадцятеро з нас дiйшли згоди.

– З якого саме?

– Якби нам дозволили дiзнатися змiст листа, який майор Фiшер написав пану Трелфорду, ми могли б винести вердикт доволi швидко.

Погляди всiх присутнiх були прикутi до суддi, окрiм сера Едварда Мейкпiса, який пильно придивлявся до Трелфорда. Той був або досвiдченим гравцем у покер, або не хотiв, щоб присяжнi дiзналися, що було в цьому посланнi.

Трелфорд пiдвiвся й потягнувся до своеi внутрiшньоi кишенi, проте виявив, що листа там уже немае. Вiн зиркнув в iнший бiк зали й побачив, як усмiхаеться ледi Вiрджинiя.

Адвокат усмiхнувся iй у вiдповiдь.




Гаррi й Емма Клiфтон

1970–1971





1


Присяжнi покинули своi мiсця.

Їi честь попросила сiмох чоловiкiв i п’ятьох жiнок востанне спробувати домовитися. Суддя Лейн звелiла iм повернутися наступного ранку. Вона вже починала думати, що найвiрогiднiше присяжнi так i не зможуть прийняти якогось рiшення. Коли вона встала, усi присутнi в судовiй залi пiдвелися й вклонилися. Суддя кивнула у вiдповiдь, але лише пiсля того, як вона вийшла, у залi оновився гомiн.

– Будьте такi ласкавi супроводити мене до мого кабiнету, панi Клiфтон, – запропонував Дональд Трелфорд. – Там ми зможемо обговорити змiст листа майора Фiшера та чи потрiбно його оприлюднювати.

Емма ствердно кивнула.

– Я б хотiла, аби до нас приедналися мiй чоловiк i брат, якщо це можливо, позаяк знаю, що Себастьян мае повернутися до роботи.

– Певна рiч, – погодився Трелфорд, зiбрав своi папери i, не кажучи бiльше нi слова, вивiв iх iз зали суду та широкими мармуровими сходами спустився на перший поверх.

Коли гурт вийшов на Стренд, зграя журналiстiв оточила iх, блимаючи спалахами фотоапаратiв, i продовжувала докучати, поки вони повiльно пробиралися до канцелярii королiвського адвоката.

Коли вся компанiя прибула до «Лiнкольнс-Інн», що розташувався на старовиннiй площi, заповненiй охайними мiськими будiвлями, якi насправдi були робочими кабiнетами адвокатiв та iхнiх клеркiв, вони нарештi змогли лишитися самi. Пан Трелфорд повiв iх дерев’яними сходами, що безжалiсно скрипiли, на останнiй поверх будинку номер одинадцять, минаючи таблички з iменами, акуратно виведеними чорною фарбою на бiлоснiжних стiнах.

Коли Емма увiйшла до кабiнету пана Трелфорда, вона з подивом побачила, який вiн малий, але в «Лiнкольнс-Інн» не було великих офiсiв, навiть у голови канцелярii.

Коли вони повсiдалися, пан Трелфорд поглянув на жiнку навпроти себе. Панi Клiфтон виглядала спокiйною та врiвноваженою, навiть трималася, як стоiк, що рiдко траплялося з тими, хто стикався з можливiстю зазнати поразки та приниження, якщо… Адвокат вiдiмкнув горiшню шухляду свого столу, витягнув звiдти теку та передав копii листа майора Фiшера пану та панi Клiфтон, а також серу Джайлзу Беррiнгтону. Оригiнал залишався зачиненим у його сейфi, хоча правник не сумнiвався, що ледi Вiрджинiя якимось неймовiрним чином таки змогла отримати копiю листа, яку вiн мав при собi в судi.

Пiсля того як усi вони прочитали послання, написане вiд руки на бланку Палати громад, Трелфорд твердо заявив:

– Якщо дозволите менi подати це як доказ у судi, панi Клiфтон, я впевнений, що ми зможемо виграти справу.

– Про це не може бути й мови, – заперечила Емма, повертаючи свою копiю Трелфорду. – Я нiколи не могла б цього допустити, – додала вона з гiднiстю жiнки, яка знала напевне, що це рiшення може не лише знищити ii, але й забезпечити перемогу ii ворогу.

– Чи дозволите принаймнi висловити думку своему чоловiковi та серу Джайлзу?

Джайлз не став чекати дозволу Емми.

– Звiсно, це мають побачити присяжнi, адже як тiльки вони ознайомляться з листом, то приймуть одностайне рiшення на твою користь, i, що важливiше, Вiрджинiя бiльше нiколи не зможе показати свою пику привселюдно.

– Можливо, – спокiйно видихнула Емма, – але тодi тобi доведеться зняти свою кандидатуру на довиборах, i цього разу прем’ер уже не запропонуе тобi мiсце в Палатi лордiв як компенсацiю. І можеш бути певен одного, – додала вона: – Твоя колишня дружина вважатиме знищення твоеi полiтичноi кар’ери набагато бiльшим досягненням, нiж перемогу надi мною. Нi, пане Трелфорд, – продовжила вона, не дивлячись на брата, – цей лист залишиться сiмейною таемницею, i нам усiм доведеться жити з наслiдками цього рiшення.

– Ти вперта, як вiслюк, сестричко, – повернувся до Емми Джайлз. – А може, я не хочу провести решту свого життя, вiдчуваючи вiдповiдальнiсть за те, що ти програла справу, внаслiдок чого тобi довелося вiдмовитися вiд посади голови компанii Беррiнгтонiв. І не забувай, що тобi також доведеться сплатити судовi витрати Вiрджинii, не кажучи вже про компенсацiю, яку суддя тобi призначить для неi особисто.

– Це цiна, яку варто заплатити, – пручалася Емма.

– Вперта, як вiслюк, – повторив Джайлз дещо гучнiше. – І я впевнений, що Гаррi погодиться зi мною.

Усi вони обернулися до Гаррi, якому не було потреби читати лист удруге, позаяк вiн мiг повторити його дослiвно. Однак вiн розривався мiж бажанням пiдтримати свого найкращого приятеля й тим, що його дружина програе справу про наклеп. Те, що колись Джон Бакен[1 - Джон Бакен Твiдсмур (1875–1940) – шотландський письменник, полiтик, дипломат, 15-й генерал-губернатор Канади.] описав, як «опинитися мiж молотом i ковадлом».

– Не менi приймати рiшення, – сказав нарештi Гаррi. – Але якби це мое майбутне висiло на волосинi, я хотiв би, щоб лист Фiшера зачитали в судi.

– Двое проти однiеi, – пiдсумував Джайлз.

– Мое майбутне нi на чому не висить, – заперечила Емма. – І ти маеш рацiю, коханий, остаточне рiшення – за мною.

Вона мовчки пiдвелася зi свого мiсця, потиснула руку своему адвокату й промовила:

– Дякую, пане Трелфорде. Побачимось у судi завтра вранцi, коли присяжнi вирiшуватимуть нашу долю.

Трелфорд вклонився i зачекав, поки дверi за ними зачиниться, перш пробурмотiти собi пiд нiс:

– Їi краще було б охрестити Порцiею[2 - Порцiя Катона (померла 43-го або 42 р. до Р. Х.) – дружина Марка Кальпурнiя Бiбула, одного з найнепримиреннiших ворогiв Гая Юлiя Цезаря. Пiсля його загибелi пiд час громадянськоi вiйни стала дружиною свого двоюрiдного брата Марка Юнiя Брута, одного з убивць Цезаря. Порцiя знала про змову i, можливо, навiть пiдштовхнула чоловiка до участi в нiй. Наклала на себе руки, проковтнувши гаряче вугiлля, коли дiзналася про загибель Брута при Фiлiппах. В античнiй лiтературi Порцiя стала символом мужностi й давньоримських iдеалiв.].


* * *

– Як вам вдалося це отримати? – здивувався сер Едвард.

Вiрджинiя посмiхнулася. Сер Едвард сам навчав ii так поводитися: коли на перехресному допитi вiдповiдь не на вашу користь, нiчого не кажiть.

Однак сер Едвард не посмiхнувся.

– Якщо суддя дозволить пану Трелфорду представити це як доказ, – сказав вiн, розмахуючи листом, – я бiльше не буду певен, що ми виграемо справу. Ба бiльше, я певен, що тодi ми програемо.

– Панi Клiфтон нiколи не дозволить оприлюднити цей доказ, – самовпевнено заявила Вiрджинiя.

– Як ви можете бути цього певнi?

– Їi брат мае намiр балотуватися на довиборах вiд Бристольських докiв пiсля смертi майора Фiшера. Якщо цей лист оприлюднять, йому доведеться зняти свою кандидатуру на довиборах. І це покладе край його полiтичнiй кар’ерi.

Адвокати мають думати про все, окрiм ставлення до своiх клiентiв. Та не в цьому випадку. Сер Едвард точно знав, як вiн ставиться до ледi Вiрджинii – у судi чи поза ним.

– Якщо ви маете рацiю, ледi Вiрджинiе, – зауважив лiтнiй правник, – i вони не нададуть цей лист як доказ, присяжнi вважатимуть, що це не допоможе в справi панi Клiфтон. І без сумнiву, шальки терезiв схиляться на вашу користь.

Вiрджинiя розiрвала листа й викинула клаптики в кошик для смiття.

– Я згодна з вами, сер Едвард.


* * *

Десмонд Меллор знову забронював невелику конференц-залу в непопулярному готелi, де iх нiхто не впiзнае.

– Ледi Вiрджинiя е фаворитом на цих перегонах, – запевнив Меллор, займаючи свое мiсце на чолi столу. – Здаеться, Алекс Фiшер нарештi зробив хоч щось корисне.

– Фiшер не мiг би вибрати ще кращий момент, – вiдгукнувся Едрiен Слоун. – Але нам все одно доведеться тримати руку на пульсi, щоб захоплення «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв» вiдбувалося плавно.

– Не можу з вами не погодитися, – сказав Меллор. – Саме тому я вже пiдготував заяву для преси, яку хочу опублiкувати, як тiльки оголосять вирок.

– Але все ще може змiнитися, якщо панi Клiфтон дозволить прочитати лист Фiшера в судi.

– Можу вас запевнити, – промовив Меллор, – що цей лист нiколи не побачить свiт.

– Ви знаете, що в цьому листi, чи не так? – втрутився Джим Ноулс.

– Скажiмо так, я впевнений, що панi Клiфтон не хоче, щоб його побачили присяжнi. Це лише переконае iх, що нашiй любiй головi правлiння е що приховувати. Тодi вони неодмiнно приймуть рiшення на користь ледi Вiрджинii, i на цьому справа скiнчиться.

– Оскiльки вони швидше за все оголосять вирок завтра, – зауважив Ноулс, – я скликав екстрене засiдання ради директорiв на десяту годину ранку понедiлка. У порядку денному будуть лише два пункти. Перший – ухвалення вiдставки панi Клiфтон з подальшим призначенням Десмонда головою новоi компанii.

– А мое перше рiшення на посадi голови буде призначити Джима своiм заступником.

Слоун насупився.

– Тодi я попрошу Едрiена стати членом правлiння, щоб не залишити Сiтi й акцiонерам сумнiвiв у тому, що компанiя Беррiнгтонiв перебувае пiд новим контролем.

– Як тiльки iншi члени правлiння це прочитають, – правив Ноулс далi, розмахуючи заявою для преси, нiби це був порядок денний, – то невдовзi адмiрал та його товаришi вирiшать, що iм не лишаеться нiчого iншого, як написати заяви про вiдставку.

– Якi я неохоче прийму, – продовжив Меллор, перш нiж додати, – з важким серцем.

– Не впевнений, що Себастьян Клiфтон так легко пiддасться нашим планам, – зазначив Слоун. – Якщо вiн вирiшить залишитися у правлiннi, це може стати не зовсiм плавним переходом, який ви маете на увазi, Десмонде.

– Не уявляю, щоб Клiфтон захотiв стати директором «Судноплавноi компанii Меллора», пiсля того як ледi Вiрджинiя публiчно принизила його матiр не лише в судi, а й спаплюжила у кожнiй британськiй газетi.

– Ви маете знати, що в цьому листi, – повторив Ноулс.


* * *

Джайлз навiть не намагався змiнити рiшення сестри, бо розумiв, що це безглуздо.

Серед багатьох чеснот Емми була безмiрна вiдданiсть родинi, друзям i будь-якiй справi, в яку вона вiрила. Але iншою стороною цiеi медалi була впертiсть, яка iнодi дозволяла ii особистим почуттям переважати здоровий глузд, навiть якщо ii рiшення могло призвести до програшу справи про наклеп i навiть змусити подати у вiдставку з посади голови компанii Беррiнгтонiв. Джайлз це знав, бо й сам мiг бути таким же впертим. «Це наша сiмейна риса», – визнав вiн.

Натомiсть Гаррi був набагато прагматичнiшим. Вiн би зважив варiанти й розглянув альтернативи задовго до того, як приймати рiшення. Однак Джайлз пiдозрював, що Гаррi розривався мiж пiдтримкою дружини та вiрнiстю своему найдавнiшому товаришу.

Коли вони втрьох вийшли на Лiнкольнс-Інн-фiлдс, запалювали першi гасовi лiхтарi.

– Побачимося вдома за вечерею, – сказав Джайлз. – Я ще маю кiлька справ. І до речi, сестро, дякую.

Гаррi гукнув таксi, i вони з дружиною зайняли задне сидiння. Джайлз не рушив з мiсця, поки автiвка не повернула за рiг i не зникла з поля зору. Тодi вiн рушив швидким кроком у напрямку Флiт-стрит.




2


Наступного дня Себастьян пiднявся рано-вранцi. Прочитавши «Файненшел таймс» i «Дейлi телеграф», вiн просто не мiг збагнути, як його мати сподiваеться виграти цей процес про наклеп.

«Телеграф» розповiдала своiм читачам, що якщо змiст листа майора Фiшера залишиться таемницею, це нiяк не допоможе справi панi Клiфтон. «Файненшел таймс» зосередилася на проблемах, з якими зiткнеться «Судноплавна компанiя Беррiнгтонiв», якщо ii голова програе справу i буде змушена подати у вiдставку. Акцii компанii впали на шилiнг, оскiльки багато ii акцiонерiв уже вирiшили, що ледi Вiрджинiя переможе. Себ вiдчував, що найкраще, на що могла сподiватися його мати, була роздiлена думка присяжних. Як i всiх iнших, його вельми цiкавило питання, що ж такого е в листi, який пан Трелфорд не дозволяе йому прочитати, i якiй зi сторiн це може допомогти. Коли Себ зателефонував матерi пiсля повернення з роботи, та уникала вiдповiдi на цю тему. Вiн навiть не пробував розпитувати про це батька.

Себастьян з’явився в банку навiть ранiше, нiж зазвичай, але коли сiв за свiй стiл i спробував розiбрати ранкову пошту, то виявив, що не може зосередитися. Пiсля того як його секретарка Рейчел поставила йому кiлька запитань, що лишились без вiдповiдi, вона здалася й запропонувала йому повернутися до суду i не приходити, поки присяжнi не винесуть вердикт. Той неохоче погодився.

Коли таксi виiхало з Сiтi на Флiт-стрит, Себ помiтив жирний заголовок «Дейлi мейл» i вигукнув:

– Зупинiться!

Таксi пригальмувало бiля бордюру. Себ вискочив i побiг до газетяра. Простягнув йому чотири пенси i схопив примiрник газети. Коли стояв на тротуарi, читаючи першу шпальту, вiдчував суперечливi емоцii: радiсть за неньку, котра тепер, без сумнiву, виграе цю справу i буде виправдана, i смуток через дядька Джайлза, який явно пожертвував своею полiтичною кар’ерою, аби зробити те, що вважав чесним вчинком, адже Себ знав, що його мати нiколи не дозволила б побачити цей лист комусь, хто не входив до сiмейного кола.

Вiн сiв у таксi й, споглядаючи у вiкно, зважував, як би вiдреагував вiн, якби зiткнувся з такою ж дилемою. Чи довоенне поколiння керувалося iншими моральними засадами? Себ не сумнiвався в тому, що зробив би його батько, або в тому, як мати розсердиться на Джайлза. Його думки звернулися до Саманти, котра повернулася до Америки, коли вiн ii пiдвiв. Що б вона зробила за подiбних обставин? Якби тiльки вона дала йому другий шанс, вiн бiльше нiколи не припустився б тiеi ж помилки.

Себ зиркнув на годинник. Бiльшiсть богобоязливих людей у Вашингтонi все ще спали, тому вiн усвiдомлював, що не може зателефонувати доктору Вульф, директорцi школи своеi доньки Джессiки, щоб з’ясувати, чому вона так термiново хоче переговорити з ним. Це може бути…

Таксi зупинилося бiля Королiвського суду на Стрендi.

– З вас чотири шилiнги i шiсть пенсiв, шефе, – сказав таксист, перебиваючи його думки.

Себ вручив йому двi пiв крони.

Коли вийшов iз таксi, камери одразу замерехтiли спалахами. Першi слова, якi вiн мiг розрiзнити серед галасу репортерiв, були:

– Ви прочитали листа майора Фiшера?


* * *

Коли суддя Лейн увiйшла до судовоi зали номер чотирнадцять i зайняла свое мiсце у крiслi з високою спинкою на узвишшi, то була вкрай не задоволена. Адже не сумнiвалася, що хоча й твердо звелiла присяжним не читати жодних газет, поки проходив цей процес, единою темою, яку вони обговорюватимуть у кiмнатi для присяжних цього ранку, буде перша шпальта «Дейлi мейл». Їi честь навiть не уявляла, хто ж злив у пресу змiст листа майора Фiшера, але це не завадило iй, як i всiм iншим у цiй залi суду, мати свою думку.

Хоча лист i був надiсланий пану Трелфорду, суддя була певна, що це не вiн. Адже вiн нiколи не застосовував таку невизначену тактику. Вона знала багатьох адвокатiв, якi заплющували очi, навiть потурали такiй поведiнцi, але не Дональд Трелфорд. Вiн швидше програе справу, нiж плаватиме у таких каламутних водах. Їi честь також була впевнена, що це не могла бути й ледi Вiрджинiя Фенвiк, адже це лише нашкодило б ii справi. Якби витiк змiсту листа мiг би iй допомогти, вона була б першою пiдозрюваною в списку.

Суддя Лейн поглянула на панi Клiфтон, котра сидiла похнюплена. Упродовж минулого тижня вона прониклася прихильнiстю до пiдсудноi i вiдчула, що хотiла б познайомитися з нею ближче пiсля закiнчення судового розгляду. Але це було неможливо. Насправдi вона бiльше нiколи не спiлкуватиметься iз цiею жiнкою. Якби вона це зробила, це, безперечно, стало б пiдставою для повторного розгляду справи.

Якби суддi загадали припустити, хто вiдповiдальний за витiк iнформацii, вона зробила б невеличку ставку на сера Джайлза Беррiнгтона. Але суддя Лейн зроду не складала прогнозiв i нiколи не грала в азартнi iгри. Їi честь розглядала лише докази. Однак той факт, що сер Джайлз не був у судi того ранку, можна було б розглядати як доказ, навiть якщо це було б побiчним свiдченням.

Суддя зосередила свою увагу на Едвардi Мейкпiсi, котрий нiколи не виказував своiх думок. Цей видатний королiвський адвокат завжди виступав блискуче, i його промовиста адвокатська дiяльнiсть, без сумнiву, була на користь ледi Вiрджинii. Однак це було до того, як пан Трелфорд звернув увагу суду на лист майора Фiшера. Їi честь тямила, чому нi Емма Клiфтон, нi ледi Вiрджинiя не хотiли, щоб це послання оприлюднили у судi, хоча й була впевнена, що пан Трелфорд радив своiй клiентцi, щоб та дозволила йому внести цей доказ. Зрештою, вiн представляв панi Клiфтон, а не ii брата. Суддя Лейн припустила, що незабаром присяжнi повернуться й оголосять свiй вердикт.


* * *

Коли вранцi Джайлз того дня зателефонував до штабу округу в Бристолi, йому не довелося довго гомонiти зi своiм агентом Грiффом Гаскiнсом. Прочитавши першу шпальту «Мейл», Грiфф неохоче визнав, що Джайлзу доведеться зняти свою кандидатуру вiд лейбористiв на майбутнiх довиборах у Бристольських доках.

– Це так типово для Фiшера, – визнав Джайлз. – Повно напiвправди, перебiльшень i натякiв.

– Мене це не дивуе, – зауважив Грiфф. – Але чи ти зможеш довести це до дня голосування? Позаяк лише одне можна сказати напевно: напередоднi опитування торi засунуть лист Фiшера в кожну поштову скриньку округу.

– Ми зробили б те саме, отримавши навiть менший шанс, – зiзнався Джайлз.

– Але якби ми могли довести, що це була злива брехнi… – Грiфф вiдмовлявся так легко здаватися.

– У мене немае на це часу, i навiть якби я це зробив, не впевнений, що менi хтось повiрив би. Слова мерцiв – набагато потужнiшi, нiж живих.

– Тодi нам залишаеться тiльки одне, – зiтхнув Грiфф. – Нажлуктаемося i втопимо в чарцi своi печалi.

– Саме це я i зробив учора ввечерi, – зiзнався Джайлз. – І бозна-що iще.

– Пiсля того як ми оберемо нового кандидата, – сказав Грiфф, швидко повертаючись до виборчого процесу, – я хотiв би, щоб ти проiнструктував його чи ii, адже той, кого ми оберемо, потребуватиме твоеi пiдтримки i, що iще важливiше, твого досвiду.

– За теперiшнiх обставин це не може виявитися перевагою, – припустив Джайлз.

– Перестань бути таким жалюгiдним, – дорiкнув Грiфф. – Маю вiдчуття, що тебе не так просто спекатися. Лейбористська партiя у тебе в кровi. І чи не Гарольд Вiлсон казав, що тиждень – дуже довгий час у полiтицi?


* * *

Коли непомiтнi дверi вiдчинилися, усi в залi судового засiдання припинили гомонiти й обернулися, щоб спостерiгати, як судовий пристав вiдступае убiк, аби дозволити семи чоловiкам i п’ятьом жiнкам увiйти до примiщення й зайняти своi мiсця на лавi присяжних.

Суддя зачекала, поки вони всядуться, тодi нахилилася вперед i запитала старшину присяжних:

– Вам вдалося винести вирок?

Той повiльно пiдвiвся зi свого мiсця, поправив окуляри, пiдвiв погляд на суддю i сказав:

– Атож, вдалося.

– Ваше рiшення одностайне?

– Авжеж, ваша честь.

– Ви прийняли рiшення на користь позивача, ледi Вiрджинii Фенвiк, чи вiдповiдача, панi Емми Клiфтон?

– Ми схилилися на користь вiдповiдача, – сказав старшина i, виконавши свое завдання, сiв на мiсце.

Себастьян схопився на ноги й уже намiрився зааплодувати, коли помiтив, що i мати, й суддя дивляться на нього. Вiн хутко повернувся на свое мiсце та поглянув на батька, але той лише йому пiдморгнув.

По той бiк суду сидiла жiнка, люто зиркаючи на присяжних, не в змозi приховати свое невдоволення, тодi як ii адвокат сидiв, безтурботно склавши руки. Щойно цього ранку сер Едвард прочитав першу сторiнку «Дейлi мейл», як второпав, що його клiентка не мае жодного шансу виграти цю справу. Вiн мiг би вимагати повторного розгляду справи, але насправдi сер Едвард не радив би своiй пiдзахиснiй пройти повторний судовий розгляд iз такими шансами на успiх.


* * *

Джайлз сидiв сам-один за столом в iдальнi свого будинку на Смiт-сквер, зрадивши своi щоденнi звички. Не було перед ним миски з кукурудзяними пластiвцями, не було й апельсинового соку, вареного яйця, примiрника «Таймс» чи «Гардiан», лише свiжа «Дейлi мейл» лежала на столi перед ним.



«Палата громад

Лондон SW1A 0AA

12 листопада 1970 року

Шановний пане Трелфорде!

Вам буде цiкаво дiзнатися, чому я вирiшив писати Вам, а не серу Едварду Мейкпiсу. Вiдповiдь проста: не сумнiваюся, що Ви обое дiятимете в iнтересах своiх клiентiв.

Дозвольте менi розпочати з клiентки сера Едварда, ледi Вiрджинii Фенвiк, та ii нахабного твердження, що я був нiким iншим, як ii професiйним радником, котрий завжди працював на власну руку. Нiщо не може бути далi вiд iстини. Я нiколи не знав клiента, котрий був би практичнiшим, а коли справа доходила до купiвлi-продажу акцiй Беррiнгтонiв, вона мала на метi лише одне – знищити компанiю, незалежно вiд кошту, а також репутацiю ii голови, панi Клiфтон.

За кiлька днiв до того, як мав розпочатися суд, ледi Вiрджинiя запропонувала менi значну суму грошей i заявила, що дае менi карт-бланш, щоб дiяти вiд ii iменi для того, щоб справити на присяжних враження, нiби вона справдi не розумiла, як працюе фондовий ринок. Дозвольте Вас запевнити, що хоча ледi Вiрджинiя й питала у панi Клiфтон на зборах акцiонерiв: «Чи правда те, що один iз ваших директорiв продав свiй великий пакет акцiй у вихiднi, намагаючись привести компанiю до збанкрутiння?», сама вона робила це не менше, нiж тричi, й iй ледь не вдалося завалити Беррiнгтонiв. Я не можу лягти до могили з такою несправедливiстю на совiстi.

Однак е ще одна несправедливiсть, не менш неприемна, яку я також не можу iгнорувати. Моя смерть спричинить довибори в окрузi Бристольськi доки, i я знаю, що Лейбористська партiя розгляне можливiсть переобрання своiм кандидатом колишнього депутата парламенту сера Джайлза Беррiнгтона. Але, як i ледi Вiрджинiя, сер Джайлз приховуе таемницю, якою не бажае дiлитися навiть зi своею родиною.

Коли сер Джайлз нещодавно вiдвiдував Схiдний Берлiн як представник уряду Їi величностi, вiн провiв те, що згодом описав у заявi для преси, як одну нiч iз панною Карiн Пенгеллi, його офiцiйною перекладачкою. Пiзнiше вiн назвав це причиною того, що дружина його покинула. Хоча це вже було друге розлучення сера Джайлза через перелюб, я не вважаю, що саме це мае бути достатньою причиною для того, щоб чоловiк вiдмовився вiд суспiльного життя. Але в цьому випадку його бездушна поведiнка з ледi унеможливлюе мовчання.

Поспiлкувавшись iз батьком панни Пенгеллi, я знаю достеменно, що його донька не раз писала серу Джайлзу, щоб повiдомити, що вона не лише втратила роботу внаслiдок iхнього зв’язку, але й вагiтна вiд нього. Незважаючи на це, сер Джайлз навiть не захотiв ввiчливо вiдповiсти паннi Пенгеллi на ii листи або продемонструвати хоча б занепокоення з приводу ii скрутного становища. Вона не скаржиться. Однак я роблю це вiд ii iменi й обов’язково запитаю, чи така людина мае представляти своiх виборцiв у Палатi громад? Без сумнiву, громадяни Бристоля висловлять свою думку на виборах.

Даруйте, сер, що поклав такий тягар вiдповiдальностi на Вашi плечi, але я вiдчув, що менi не залишили вибору.

Щиро Ваш,

Александр Фiшер, майор (на пенсii)»



Джайлз задивився на свiй полiтичний некролог.




3


– З поверненням, панi голово, – сказав Джим Ноулс, коли Емма увiйшла до зали засiдань. – Я нi на мить не сумнiвався, що ви повернетесь iз трiумфом.

– Слухайте, почуйте! – мовив Клайв Енскотт, пiдсуваючи крiсло Еммi, щоб вона могла зайняти свое мiсце на чолi столу.

– Спасибi, – подякувала Емма сiдаючи.

Вона окинула поглядом стiл у залi засiдань i посмiхнулася своiм директорам. Усi вони всмiхнулися у вiдповiдь.

– Пункт номер один, – Емма поглянула на порядок денний, нiби нiчого й не вiдбулося за останнiй мiсяць. – Оскiльки пан Ноулс скликав це засiдання у такий стислий термiн, секретар компанii не встиг розповсюдити протокол останнього засiдання правлiння, тому попрошу прочитати його нам зараз.

– Чи е в цьому потреба, враховуючи обставини? – поцiкавився Ноулс.

– Не впевнена, що до кiнця знаю цi обставини, пане Ноулс, – вiдрубала Емма. – Але пiдозрюю, що ми незабаром усе дiзнаемося.

Фiлiп Вебстер, секретар компанii, пiдвiвся зi свого мiсця й нервово закашлявся. «Деякi речi нiколи не змiнюються», – подумала Емма. Вiн почав зачитувати протокол, нiби оголошував, який потяг прибувае на четверту платформу:



– «У вiвторок, 10 листопада 1970 року, вiдбулося засiдання правлiння у Беррiнгтон-хаусi. Присутнiми були всi директори, за винятком панi Емми Клiфтон та пана Себастьяна Клiфтона, котрi обое надiслали своi вибачення, пояснивши, що залученi до iнших справ. Пiсля вiдставки заступника голови, пана Десмонда Меллора, та за вiдсутностi панi Клiфтон за спiльною згодою домовилися, щоб посаду голови тимчасово посiв пан Джим Ноулс. Потiм вiдбулася довга дискусiя щодо майбутнього компанii та того, до яких дiй необхiдно вдатися, якщо ледi Вiрджинiя Фенвiк виграе справу про наклеп проти панi Клiфтон. Адмiрал Саммерс заявив, що вважае, що нiчого не треба робити, доки не буде вiдомий результат судового розгляду, позаяк вiн упевнений, що панi голову виправдають».



Емма всмiхнулася старому морському вовку. Якби корабель тонув, вiн би останнiм покинув облавок.



– «Однак пан Ноулс не подiляв довiру адмiрала та повiдомив присутнiм, що вiн уважно стежив за справою i неохоче дiйшов висновку, що шанси панi Клiфтон – як у снiжноi кулi в пеклi, i ледi Вiрджинiя не лише виграе, а й присяжнi присудять iй значну суму вiдшкодування. Тодi пан Ноулс нагадав правлiнню, що панi Клiфтон чiтко дала зрозумiти, що пiде у вiдставку з посади голови, якщо таким буде результат. Далi вiн сказав, що вважае, що в такому випадку рада директорiв зобов’язана розглянути майбутне компанii, i зокрема, хто саме мае замiнити панi Клiфтон на посадi голови правлiння. Пан Клайв Енскотт погодився з виконувачем обов’язкiв голови та запропонував кандидатуру пана Десмонда Меллора, який нещодавно написав йому пояснення, чому вважае, що той мае вийти зi складу правлiння. Зокрема, заявив, що не мiг би розглядати можливiсть залишатися у правлiннi, доки там е «ця жiнка». Потiм вiдбулася тривала дискусiя, в ходi якоi стало зрозумiло, що директори роздiлилися порiвно щодо питання, як залагодити цю проблему. Пiдбиваючи пiдсумки, пан Ноулс дiйшов висновку, що необхiдно пiдготувати двi заяви. І щойно стане вiдомий результат судового розгляду, оприлюднити для преси вiдповiдну. Адмiрал Саммерс заявив, що в заявi для преси не буде потреби, оскiльки щойно панi Клiфтон очистить свое iм’я, все буде, як i ранiше. Пан Ноулс натиснув на адмiрала Саммерса запитанням, що вiн робитиме, якщо справу виграе ледi Вiрджинiя. Адмiрал вiдповiв, що подасть у вiдставку з посади члена правлiння, позаяк не iснуе обставин, за яких вiн готовий служити пiд орудою пана Меллора. Пан Ноулс попросив записати слова адмiрала у протокол. Потiм вiн виклав свою стратегiю майбутнього компанii, якщо станеться найгiрше».



– А якою була ваша стратегiя, пане Ноулс? – невинно запитала Емма.

Пан Вебстер перейшов до наступноi сторiнки протоколу.

– Це вже неактуально, – сказав Ноулс, тепло усмiхнувшись головi. – Зрештою, адмiрал довiв свою рацiю. Але я вважав своiм обов’язком пiдготувати правлiння до будь-яких перипетiй.

– Єдиною можливiстю, до якоi ви хотiли пiдготуватися, – прохрипiв адмiрал Саммерс, – було оголошення вашоi вiдставки iще до того, як вiдбулася ця зустрiч.

– Чи не здаеться вам, що це дещо брутально? – озвався Ендi Доббс. – Зрештою, Джима поставили в незавиднi умови.

– Лояльнiсть нiколи не бувае завидною, – заперечив адмiрал, – якщо, звiсно, ти не негiдник.

Себастьян придушив посмiшку. Вiн не мiг повiрити, що хтось усе ще вживав слово «негiдник» у другiй половинi ХХ столiття. Вiн особисто вважав «бiсiв лицемiр» доречнiшим, хоча насправдi це не могло б справити бiльшого ефекту.

– Можливо, секретар компанii мае прочитати заяву пана Ноулса, – зауважила Емма. – Ту, яку б опублiкувала преса, якби я програла справу.

Пан Вебстер витягнув зi своеi теки аркуш паперу, але перш нiж отримав нагоду промовити хоч слово, Ноулс пiдвiвся, зiбрав своi папери й заявив:

– У цьому немае потреби, панi голово, бо я подаю у вiдставку.

Без жодного слова вiн повернувся, щоб пiти, але не ранiше, нiж адмiрал Саммерс буркнув:

– І на мить не зарано.

Потiм вiн втупився у двох iнших директорiв, котрi пiдтримували Ноулса.

Хвилину повагавшись, Клайв Енскотт та Ендi Доббс також пiдвелися i тихо вийшли iз зали засiдань.

Емма зачекала, поки дверi за ними зачиняться, перш нiж знову заговорити.

– Час вiд часу, можливо, я здавалася занадто нетерплячою щодо педантичного стилю ведення протоколiв секретарем компанii. Зараз визнаю, що це було доречно, пан Вебстер довiв, що я помилялася, тому беззастережно вибачаюся перед ним.

– Ви хочете, щоб я записав вашi слова у протокол, панi голово? – поцiкавився Вебстер без жодного натяку на iронiю.

Цього разу Себастьян нарештi дозволив собi посмiхнутися.




4


Коли Гаррi вчетверте вiдредагував незвичайнi мемуари Анатолiя Бабакова про сталiнську Росiю, вiн забажав потрапити на перший же доступний рейс до Нью-Йорка, щоб передати рукопис «Дядька Джо» Гарольду Гiнзбургу, своему видавцю. Але було щось важливiше, що завадило йому летiти. Подiя, яку вiн не мав намiру пропустити за жодних обставин. Сiмдесятирiччя своеi неньки.

Мейзi жила в котеджi в Садибi пiсля смертi свого другого чоловiка, який помер три роки тому. Вона продовжувала брати активну участь у кiлькох мiсцевих доброчинних органiзацiях i хоча рiдко пропускала своi три милi щоденного моцiону, зараз ця прогулянка забирала в неi вже бiльше години. Гаррi нiколи не зможе забути особистих жертв, на якi пiшла його мати, аби вiн змiг виграти хорову стипендiю школи Святого Беди, а разом iз нею й шанс спiлкуватися з будь-ким, незалежно вiд iхнього походження, зокрема й з його найкращим приятелем Джайлзом Беррiнгтоном.

Гаррi та Джайлз познайомилися у цiй школi понад сорок рокiв тому, i здавалося малоймовiрним, що вони заприятелюють. Один народився на глухiй портовiй вуличцi, другий – у приватнiй палатi Бристольського королiвського шпиталю. Один стипендiат, другий – спортсмен. Один сором’язливий, другий – екстраверт. І, природно, нiхто не мiг передбачити, що Гаррi закохаеться в сестру Джайлза, за винятком самоi Емми, яка стверджувала, що спланувала все це одразу ж пiсля того, як вони вперше зустрiлися на святкуваннi дванадцятого дня народження Джайлза.

Усе, що Гаррi мiг пригадати з iх першоi зустрiчi, це худенька маленька дiвчинка, яка сидiла бiля вiкна з опущеною головою, зосередившись на читаннi книжки. Вiн запам’ятав книгу, але не дiвчинку.

За сiм рокiв Гаррi познайомився з юнкою, коли його гiмназiя об’едналася зi школою «Червоних дiв» для спiльноi шкiльноi постановки «Ромео та Джульетти». Елiзабет Беррiнгтон, мати Емми, тодi помiтила, як вони вiддано трималися за руки пiсля того, як зiйшли зi сцени.

Коли опустилася завiса, Гаррi зiзнався матерi, що закохався в Емму i хотiв би побратися з нею. Шоком стало те, що Мейзi, здавалося, не зрадiла цiй перспективi. Батько Емми, сер Г’юго Беррiнгтон, навiть не намагався приховати своiх почуттiв, хоча його дружина не могла собi пояснити, чому вiн так рiшуче виступав проти цього шлюбу. Звiсно, вiн не мiг бути аж таким снобом? Але, незважаючи на сумнiви обох батькiв, Гаррi з Еммою заручилися безпосередньо перед тим, як вступили до Оксфорда. Обое незайманi, вони вiддалися одне одному лише за кiлька тижнiв до свого весiлля.

Але весiльна церемонiя закiнчилася сльозами, адже коли священник промовив: «Якщо хтось може вказати якусь вагому причину, чому вони не можуть законно бути разом, нехай скаже негайно або замовкне навiки», Старий Джек, наставник Гаррi та старший товариш, не змiг змиритися i повiдомив, що знае таку причину.

Коли Гаррi дiзнався правду про те, ким може бути його батько, вiн був такий збентежений, що негайно покинув Оксфорд i вступив до торгового флоту, навiть не пiдозрюючи, що Емма вагiтна, або що, коли перетинатиме Атлантику, Англiя оголосить вiйну Нiмеччинi.

Опинившись в Америцi, Гаррi потрапив за грати за вбивство, якого вiн не скоював. Його звiльнили з в’язницi, щоб вiдправити на фронт, де вiн пiдiрвався на нiмецькiй мiнi. Й коли вiн нарештi повернувся до Англii, щоб возз’еднатися з Еммою, лише тодi виявив, що у нього е трирiчний син Себастьян. І минуло ще два роки, перш нiж вищий суд змiг вирiшити, що сер Г’юго Беррiнгтон не е батьком Гаррi, але, незважаючи на це рiшення, i вiн, i Емма усвiдомлювали, що законнiсть iхнього шлюбу можна оскаржити у ще вищому судi.

Гаррi з Еммою вiдчайдушно хотiли народити другу дитину, але вони дiйшли згоди не казати Себастьяну, чому вирiшили не робити цього. Гаррi нiколи, навiть на мить, нi в чому не звинувачував свою любу матусю. Не треба було глибоко копати, щоб виявити, що Мейзi була не першою робiтницею фабрики, яку спокусив Г’юго Беррiнгтон пiд час щорiчних вакацiй у Вестон-сюпер-Маре.

Коли сер Г’юго загинув за трагiчних обставин, Джайлз успадкував його титул разом iз маетками. Тож природний порядок речей було нарештi вiдновлено. Гаррi жив щасливо з Еммою, а Джайлз пережив два розлучення, а тепер ще й його полiтична кар’ера, здавалося, добiгала кiнця.


* * *

Емма витратила останнi три мiсяцi на пiдготовку до «великоi подii» i нiчого не залишила на волю випадку. Гаррi навiть змусили провести генеральну репетицiю його промови в iхнiй спальнi напередоднi ввечерi.

Триста гостей прибули до Садиби на вечерю, одягнувши чорнi краватки, щоб вiдсвяткувати сiмдесятилiття Мейзi, i коли вона увiйшла пiд руку з Гаррi, нiкому не складно було повiрити, що вона, либонь, була однiею з найбiльших красунь свого часу. Гаррi сiв бiля матерi й аж сяяв вiд гордощiв, хоча вiн дедалi бiльше нервував iз наближенням моменту, коли йому доведеться виголосити тост за здоров’я неньки. Його не так турбував виступ перед переповненою аудиторiею, скiльки перед матiр’ю…

Чоловiк розпочав iз нагадування гостям про видатнi досягнення Мейзi, незважаючи на мiзернi шанси. Вона пройшла шлях вiд офiцiантки в цукернi «Тiллi» до менеджера ресторану в Гранд-готелi – першоi жiнки, яка посiла цю посаду. Пiсля того як неохоче пiшла на пенсiю у вiцi шiстдесяти рокiв, Мейзi у зрiлi лiта вступила до Бристольського унiверситету, де вивчала англiйську мову, а за три роки закiнчила курс iз вiдзнакою, чого не зумiли досягти нi Гаррi, нi Емма, нi Себастьян – усi з рiзних причин.

Коли Мейзi пiдвелася, щоб висловити слова подяки, всi присутнi пiдхопилися разом iз нею. Жiнка розпочала свою промову, як досвiдчений професiонал, без нотаток i тремтiння:

– Усi матерi вiрять, що iхнi сини особливi, i я не виняток. Звiсно, я пишаюся багатьма досягненнями Гаррi не лише як письменника, але, що iще важливiше, як президента англiйського ПЕН-клубу й учасника кампанii вiд iменi своiх менш щасливих колег в iнших краiнах. На мою думку, його кампанiя за звiльнення Анатолiя Бабакова iз сибiрського ГУЛАГу е набагато бiльшим досягненням, нiж перше мiсце у списку бестселерiв «Нью-Йорк таймс». Але найрозумнiше, що коли-небудь зробив Гаррi, це те, що вiн одружився з Еммою. За кожним великим чоловiком… – смiх та оплески пiдказували, що аудиторiя погоджувалася з Мейзi. – Емма й сама по собi чудова жiнка. Перша жiнка – голова акцiонерноi компанii, але iй все одно вдаеться бути ще й зразковою дружиною та матiр’ю. І, певна рiч, мiй онук Себастьян, який, як менi кажуть, стане наступним головою Банку Англii. Це мае бути правдою, бо Себастьян сам менi це сказав.

– Я волiв би стати головою банку «Фартингс», – прошепотiв Себ тiтцi Грейс, яка сидiла поруч.

– На все свiй час, хлопче.

Мейзi закiнчила свою промову такими словами:

– Це найщасливiший день у моему життi, i я вважаю себе щасливою, що маю стiльки друзiв.

Гаррi зачекав, поки вщухнуть оплески, i знову пiдвiвся, щоб побажати Мейзi довгих рокiв життя та щастя. Усi гостi пiдняли своi келихи й продовжували веселитися так, нiби це була остання нiч променадних концертiв[3 - Променаднi концерти – восьмитижневий лiтнiй фестиваль класичноi музики, який проводили щороку, переважно в Королiвському Альберт-холi в Лондонi.].

– Менi прикро бачити тебе знову самого, Себе, – зауважила Грейс пiсля того, як вщухли оплески й усi повернулися на своi мiсця.

Себастьян промовчав, i Грейс узяла небожа за руку.

– Чи не настав нарештi час тобi прийняти той факт, що Саманта замiжня й мае свое життя?

– Хотiв би я, щоб усе було так просто, – зiтхнув Себастьян.

– А я шкодую, що не вийшла замiж i не народила дiтей, – звiрилася Грейс, – я цього навiть сестрi не казала. Але добре знаю, що Емма так хоче стати бабусею.

– Вона вже нею е, – прошепотiв Себ. – І я, як i ти, нiчого iй не сказав про це.

У Грейс вiдвисла шелепа.

– Сем народила донечку, ii звати Джессiка, – повiдомив Себастьян. – Менi достатньо було побачитися з нею лише раз, щоб збагнути, що це моя донька.

– Тепер я починаю розумiти, – сказала Грейс. – Невже немае жодного шансу, щоб ви iз Самантою змогли помиритися?

– Нi, поки живий ii чоловiк.

– Менi дуже шкода, – тiтка стиснула руку своему племiнниковi.


* * *

Гаррi зрадiв, коли побачив, як його швагер привiтно базiкае з Грiффом Гаскiнсом, агентом Лейбористськоi партii вiд Бристольських докiв. Можливо, хитрий старий лис усе ж зумiв переконати Джайлза рухатися вперед, незважаючи на отруйне втручання майора Фiшера. Врештi-решт, Джайлз змiг довести, що цей лист пересичений напiвправдою i явно мае ознаки зведення рахункiв.

– Тож ти нарештi прийняв рiшення про довибори? – запитав Гаррi, коли Джайлз вiдiрвався вiд Грiффа, щоб приеднатися до нього.

– У мене не було iншого вибору, – визнав Джайлз. – Два розлучення та стосунки зi схiднонiмецькою жiнкою, котра може виявитися шпигункою Штазi, не роблять iз мене iдеального кандидата.

– Але преса, схоже, переконана, що ким би не був кандидат вiд лейбористiв, вiн, без сумнiву, здобуде переконливу перемогу, доки теперiшнiй уряд торi залишаеться таким непопулярним.

– Не преса й навiть не електорат обиратимуть кандидата, а група чоловiкiв i жiнок, котрi входять до мiсцевоi комiсii з вiдбору, i можу сказати, Гаррi, що немае нiчого бiльш консервативного, нiж ця комiсiя лейбористiв.

– Я все ще впевнений, що вони пiдтримають тебе тепер, коли дiзналися правду. Чому б тобi не кинути шапку на ринг i нехай вони вирiшують?

– Я цього не зроблю, адже якщо вони мене запитають, як я ставлюся до Карiн, вiдповiдь може iм не сподобатися.


* * *

– Велика честь для мене бути запрошеним на таку чудову подiю, панi Клiфтон.

– Для мене теж велика честь познайомитися з вами, Хакiме, ваше iм’я було одним iз перших у списку гостей. Нiхто не мiг би зробити бiльше для Себастьяна, а пiсля цього вельми неприемного досвiду з Едрiеном Слоуном я назавжди залишуся у вас в боргу, адже знаю, що вашi спiввiтчизники таким не легковажать.

– Варто знати, хто вашi друзi, коли ви проводите стiльки часу, зиркаючи через плече, панi Клiфтон.

– Емма, – виправила вона. – А скажiть-но, Хакiме, що саме ви бачите, коли зиркаете через плече?

– Нечестиву трiйцю, яка, пiдозрюю, плануе воскреснути з мертвих i ще раз спробувати взяти пiд свiй контроль «Фартингс», а можливо, навiть i компанiю Беррiнгтонiв.

– Але Меллор i Ноулс бiльше не члени правлiння компанii, а Слоун позбувся навiть тiеi дрiбки репутацii, яку мав у Сiтi.

– Це правда, але це не завадило iм створити нову компанiю.

– «Меллор тревел»?

– Не думаю, що вони рекомендують своiм клiентам замовити вiдпочинок у «Судноплавнiй компанii Беррiнгтонiв».

– Ми виживемо, – запевнила Емма.

– І припускаю, що ви вже знаете, що ледi Вiрджинiя Фенвiк розглядае варiанти продажу своiх акцiй компанii Беррiнгтонiв? Моi шпигуни менi доповiли, що зараз iй трохи бракуе грошей.

– Справдi? Ну, я б не хотiла, щоб цi акцii потрапили в чужi руки.

– Немае потреби турбуватися про це, Еммо. Я вже доручив Себастьяну придбати iх, щойно вони з’являться на ринку. Будьте певнi, якщо хтось навiть замислиться про те, щоб знову напасти на вас, Хакiм Бiшара та його караван верблюдiв будуть у вашому розпорядженнi.


* * *

– Це Дiкiнс, чи не так? – уточнила Мейзi, коли якийсь худий чолов’яга середнього вiку з передчасно посивiлим волоссям пiдiйшов до неi, щоб вiддати шану.

Вiн був одягнений у костюм, який залишився, мабуть, ще зi шкiльних рокiв.

– Менi лестить те, що ви мене пам’ятаете, панi Клiфтон.

– Як я могла тебе забути? Зрештою, Гаррi нiколи не втомлювався менi нагадувати: «Дiкiнс вчиться у моему класi, але, чесно кажучи, вiн у вищому класi».

– І я довiв, що маю рацiю, мамо, – втрутився Гаррi, приеднуючись до них. – Адже Дiкiнс зараз професор кафедри грецькоi мови в Оксфордi. І, як i я, вiн загадково зник пiд час вiйни. Але поки я сидiв у буцегарнi, вiн ховався у мiсцi пiд назвою Блечлi-парк[4 - Блечлi-парк – маеток, розташований у Мiлтон-Кiнзi у графствi Бакiнгемшир. Пiд час Другоi свiтовоi вiйни там мiстилася Урядова школа кодiв i шифрiв Великоi Британii, яка серед iншого зумiла зламати нiмецькi шифри «Енiгми».]. І вiн нiколи не розповiдав, що вiдбувалося за тими вкритими мохом стiнами.

– І сумнiваюся, що вiн коли-небудь це зробить, – докинула Мейзi, уважнiше придивляючись до Дiкiнса.

– Ви коли-небудь бачили «Трьох дурнiв»[5 - В англiйських оселях часто можна побачити картини, на яких зображенi два вiслюки з пiдписом «Трое дурнiв». Третiм мае бути той, хто дивиться на картину. Про неi згадуе Блазень у п’есi В. Шекспiра «Дванадцята нiч, або Як собi хочете».]? – запитав Джайлз, раптово з’являючись поруч iз Дiкiнсом.

– Яка вистава? – поцiкавився Гаррi.

– «Дванадцята нiч», – сказав Джайлз.

– Непогано, а який персонаж промовляе цi слова i кому?

– Блазень – серу Андреа Трясу.

– А кому ще?

– Серу Тобiо Гику.

– Вражае, – зауважив Дiкiнс, посмiхаючись своему давньому приятелю, – але, для альфи й омеги, яка дiя i яка сцена?

Джайлз замовк.

– Дiя друга, сцена третя, – пiдказав Гаррi. – А ви помiтили помилку в одному словi?

– Ви нiколи не бачили цiеi вистави?[6 - В оригiналi е слово never (нiколи) замiсть ever (коли-небудь).] – здивувалася Мейзi.

Усi трое замовкли, поки не пiдiйшла Емма й не сказала:

– Припинiть викаблучуватися. Це не зустрiч давнiх друзiв.

– Вона завжди любила проявляти владу, – сказав Джайлз, коли давнi шкiльнi друзi пiшли спiлкуватися з iншими гостями.

– Коли жiнка виявляе потяг до керiвництва, – мовила Мейзi, – ii вiдразу ж беруть на кпини, а коли чоловiк робить те саме, його вважають рiшучим i природженим лiдером.

– Так було вже двiчi, – пiдтвердила Емма. – Можливо, нам варто щось iз цим зробити.

– Ти вже зробила, люба.


* * *

Пiсля вiд’iзду останнього гостя Гаррi з Еммою проводжали Мейзi назад до котеджу.

– Спасибi за другий найщасливiший день у моему життi, – подякувала Мейзi.

– У своiй промовi, мамо, – нагадав Гаррi, – ти сказала, що саме сьогоднi найщасливiший день у твоему життi.

– Нi, це не зовсiм так, – вiдповiла Мейзi. – Це зарезервовано на той день, коли я помираючи знатиму, що ти все ще живий.




5


Гаррi завжди насолоджувався вiзитами до свого нью-йоркського видавця, але якось замислився, чи не змiнилося щось вiдтодi, коли Аарон Гiнзбург перебрав вiд батька посаду директора.

Вiн виiхав лiфтом на сьомий поверх, а коли дверi розсунулися, виявив там Крiстi, терплячу секретарку iще Гарольда Гiнсбурга-старшого, котра чекала на нього. Принаймнi це не змiнилося. Крiстi прудко провела його коридором до кабiнету директора. Тихо постукала у дверi перед тим, як вiдчинити iх, i дозволила Гаррi увiйти в iнший свiт.

Аарон, як i його батько ранiше, вважав помилкою канцелярii Всевишнього, що не народився по iнший бiк Атлантики. На ньому був двобортний костюм у смужку, мабуть пошитий на Севiл-роу[7 - Севiл-роу – вулиця в центральнiй частинi Лондона, на якiй розмiщенi культовi ателье з пошиву чоловiчого одягу.], бiла сорочка з накрохмаленим комiрцем i краватка в кольорах Єлю. Гаррi можна було пробачити за думку, що Аарон – клон батька. Видавець вийшов з-за столу, щоб привiтати свого улюбленого автора.

За цi роки вони стали друзями, i щойно Гаррi сiв у старовинний шкiряний фотель з iншого боку великого письмового стола видавця, вiн кiлька хвилин придивлявся до знайомого iнтер’еру. Стiни, обшитi дубовими панелями, на яких усе ще висiли свiтлини в технiцi сепii: Гемiнгвей, Фолкнер, Бакен, Фiцджеральд, Грiн, а вiднедавна i Сол Беллоу[8 - Сол Беллоу (1915–2005) – американський письменник, лауреат Пулiтцерiвськоi премii 1975 року за роман «Дар Гумбольдта» та Нобелiвськоi премii з лiтератури 1976 року – «за глибоко людське розумiння та тонкий аналiз сучасноi культури».]. Гаррi стало цiкаво, чи зможе вiн коли-небудь приеднатися до них. Вiн уже випередив накладами бiльшiсть авторiв на цiй стiнi, але Гiнзбурги не вимiрювали успiх самими продажами.

– Вiтаю, Гаррi! – той самий теплий i щирий голос. – Ви знову номер один. Вiльям Ворвiк стае популярнiшим iз кожною наступною книжкою, а прочитавши одкровення Бабакова про те, що Хрущов брав участь у вбивствi Сталiна, не можу дочекатися публiкацii «Дядька Джо». Я впевнений, що ця книга також посяде перше мiсце, хоч i в списку документальноi лiтератури.

– Це справдi дивовижна праця, – погодився Гаррi. – Менi б хотiлося, щоб це написав я.

– Пiдозрюю, що ви написали багато з цього, – зауважив Аарон, – бо виявляю вашу руку майже на кожнiй сторiнцi.

– Кожне слово – авторства Анатолiя. Я не що iнше, як його вiрний драгоман.

– Якщо хочете так вважати, то це менi лише на користь. Однак вашi найзатятiшi шанувальники можуть помiтити, як часто повторюеться ваш стиль i лексика.

– Тодi нам обом доведеться триматися однiеi лiнii, чи не так?

– Якщо ви так хочете…

– Я так хочу, – твердо промовив Гаррi.

Аарон ствердно кивнув.

– Я склав контракт на «Дядька Джо», який вимагатиме пiдпису панi Бабаковоi як представницi свого чоловiка. Я готовий запропонувати iй аванс у сто тисяч доларiв при пiдписаннi плюс десять вiдсоткiв роялтi.

– Скiльки примiрникiв плануете продати?

– Мiльйон, може, бiльше.

– Тодi я хочу, щоб роялтi зросло до дванадцятьох iз половиною вiдсоткiв пiсля перших ста тисяч продажiв i до п’ятнадцяти вiдсоткiв, коли продадуть чверть мiльйона примiрникiв.

– Я нiколи не давав таких гарних умов для першоi книги, – запротестував Аарон.

– Це не перша книга, а остання, одна-едина.

– Гаразд, я погоджуюся, – здався Аарон, – але за однiеi умови.

Гаррi чекав.

– Коли книга вийде, ви здiйсните авторський тур, адже громадськостi буде цiкаво дiзнатися, як вам вдалося вивезти рукопис iз Радянського Союзу.

Гаррi ствердно кивнув, двое чоловiкiв пiдвелись i потисли навзаем руки. Іще щось спiльне було в Аарона з батьком: рукостискання було цiлком достатньо, щоб визнати угоду закритою. У контрактi Гiнзбурга не було варiантiв вийти з неi.

– І поки ви тут, менi потрiбно укласти новий контракт на три наступнi книжки iз серii про Вiльяма Ворвiка.

– На тих же умовах, що й Бабакова, – сказав Гаррi.

– А це чому, вiн також буде iх писати?

Чоловiки засмiялися, перш нiж потиснути одне одному руку вдруге.

– Хто видае «Дядька Джо» в Англii? – поцiкавився Аарон, сiдаючи в крiсло.

– Бiллi Коллiнз. Ми уклали з ним угоду минулого тижня.

– На тих самих умовах?

– Навiщо вам знати? Майте на увазi, коли я повернусь додому, вiн поставить менi те саме запитання.

– Й отримае таку ж вiдповiдь, без сумнiву. Тепер, Гаррi, коли вашi умови не можуть бути ще кращими, менi треба конфiденцiйно поговорити з вами на iншу тему.

Гаррi вiдкинувся на спинку фотеля.

– Я завжди хотiв, щоб «Вiкiнг» об’еднався з якимось видавництвом, яке друкуе лiтературу в м’якiй обкладинцi, щоб менi не доводилося щоразу укладати окремi угоди. Кiлька компанiй уже пiшли цим шляхом, я впевнений, ви це знаете.

– Але якщо мене не зраджуе пам’ять, ваш батько завжди виступав проти цiеi iдеi. Вiн боявся, що це задушить його незалежнiсть.

– Вiн i досi так вважае. Але вiн бiльше не директор, а я вирiшив, що настав час пiдняти ставки. Нещодавно менi зробив привабливу пропозицiю Рекс Малберрi з «Малберрi-хаус».

– «Старий порядок вiдходить, поступаючись мiсцем новому».

– Нагадайте менi, звiдки це.

– Теннiсон[9 - Альфред Теннiсон (1809–1892) – найвiдомiший поет «вiкторiанськоi» Англii.]. «Смерть Артура».

– Отже, ви готовi поступитися мiсцем новому?

– Хоча я i не знаю Рекса Малберрi, з радiстю пiдтримую ваше рiшення, – промовив Гаррi.

– Гаразд. Тодi менi негайно пiдготують обидва контракти. Якщо зможете вмовити панi Бабакову пiдписати свiй, я пiдготую ваш до повернення з Пiтсбурга.

– Вона, мабуть, чинитиме опiр отриманню авансу або навiть роялтi, тому я буду змушений нагадати iй останнi слова Анатолiя перед тим, як його витягли з камери: «Переконайтесь, щоб Олена витратила решту свого життя в тюрмi iншого типу».

– Це, мабуть, такий виверт.

– Можливо. Але я знаю, що вона все ще вважае своiм обов’язком зазнавати тих самих злиднiв, що i ii чоловiк.

– Тодi необхiдно iй пояснити, що ми не можемо видати книгу, якщо вона не пiдпише контракт.

– Контракт вона пiдпише, але лише тому, що хоче, щоб увесь свiт знав правду про Йосифа Сталiна. Але не впевнений, що вона коли-небудь обмiняе чек.

– Спробуйте застосувати свiй непереборний шарм Клiфтона, – пiдвiвся з-за столу Аарон. – Пообiдаемо?

– В Єльському клубi?

– Аж нiяк. Тато досi харчуеться там щодня, а я не хочу, щоб вiн дiзнався, що я задумав.


* * *

Гаррi рiдко читав дiлову вкладку будь-якоi газети, але сьогоднi зробив виняток. «Нью-Йорк таймс» присвятила об’еднанню «Вiкiнг-прес» i «Малберрi-хаус» половину шпальти поряд iз свiтлиною, на якiй Аарон тисне руку Рексу Малберрi.

«Вiкiнг» отримував тридцять чотири вiдсотки новоi компанii, тодi як «Малберрi» набагато бiльше – шiстдесят шiсть вiдсоткiв. Коли кореспондент «Таймс» запитав в Аарона, як до цiеi угоди ставиться його батько, вiн вiдповiв: «Кертiс Малберрi i мiй батько були близькими друзями упродовж багатьох рокiв. Я дуже радий, що налагодив партнерськi стосунки з його сином, i сподiваюся на таку ж довгу та плiдну спiвпрацю».

– Дякую, – сказав Гаррi, коли офiцiант налив йому другу фiлiжанку кави.

Вiн глянув у вiкно, помiтивши, як хмарочоси Мангеттена дедалi меншають в той час, коли потяг продовжував мчати до Пiтсбурга.

Гаррi вiдкинувся на спинку сидiння, склепив повiки й подумав про свою зустрiч iз Оленою Бабаковою. Вiн лише сподiвався, що вона виконае бажання свого чоловiка. Тож намагався пригадати точнi слова Анатолiя.


* * *

Аарон Гiнзбург пiднявся рано, схвильований перспективою свого першого дня на посадi заступника директора новоi компанii.

– «Вiкiнг-Малберрi», – пробурмотiв вiн у дзеркало для голiння. Йому сподобалося, як це звучить.

Перша зустрiч того дня була призначена на дванадцяту годину, коли Гаррi мав повiдомити про результати свого вiзиту до панi Бабаковоi. Аарон планував видати «Дядька Джо» у квiтнi i був радий, що Гаррi погодився поiхати в турне. Пiсля легкого снiданку – тости й оксфордська мармуляда, яйце, варене три хвилини, й горнятко чаю «Граф Грей» – Аарон удруге прочитав статтю у «Нью-Йорк таймс». Вiн визнав, що деталi його домовленостi з Рексом Малберрi висвiтленi достовiрно, i був радий переконатися, що його новий партнер повторюе те саме, що багато разiв казав i Аарону: «Я пишаюся тим, що об’еднався з видавництвом, яке мае такi чудовi лiтературнi традицii».

Оскiльки був ясний погiдний ранок, Аарон вирiшив пройтися на роботу пiшки й насолодитися думкою про те, що розпочинае життя заново.

Вiн замислився, скiльки часу мине, перш нiж його батько визнае, що син ухвалив правильне рiшення, якщо компанiя зможе грати у вищiй лiзi. Чоловiк перейшов дорогу й опинився на Сьомiй авеню, i його посмiшка ширилася з кожним кроком. Пiдходячи до знайомоi будiвлi, вiн помiтив двох шикарно вдягнених швейцарiв, якi стовбичили бiля входу. Такi витрати його батько не схвалив би. Один iз чоловiкiв ступив крок уперед i вiддав честь.

– Доброго ранку, пане Гiнзбург, – Аарон був вражений, що вони знають його iм’я. – Нам доручено, сер, не пускати вас усередину.

Аарон остовпiв.

– Але це якась помилка, – врештi-решт спромiгся сказати вiн. – Я заступник директора компанii.

– Даруйте, сер, але такi маемо вказiвки, – озвався й другий охоронець, ступивши вперед, аби перекрити йому шлях.

– Але це якась помилка, – повторив Аарон.

– Нiякоi помилки немае, сер. Вказiвки були вкрай чiткими. Якщо ви спробуете увiйти до будiвлi, ми маемо запобiгти цьому.

Аарон трохи повагався, перш нiж вiдступити. Вiн витрiщився на нещодавно викарбувану вивiску, на якiй красувалася назва «Вiкiнг-Малберрi», а потiм ще раз спробував увiйти до будiвлi, але швейцари не поступилися нi на дюйм. Тож неохоче вiдiйшов, гукнув таксi й назвав водiевi свою домашню адресу.

– Пояснення мало бути простим, – казав видавець собi, коли таксi пiд’iжджало до 67-i вулицi.

Опинившись у своему помешканнi, Аарон узяв слухавку й набрав номер, який не треба було довго шукати.

– Доброго ранку, «Вiкiнг-Малберрi», чим можу вам допомогти?

– З’еднайте мене з Рексом Малберрi, будь ласка.

– Хто питае?

– Аарон Гiнзбург.

Вiн почув клацання, i миттю пiзнiше iнший голос промовив:

– Приймальня директора.

– Це Аарон Гiнзбург. Покличте менi Рекса.

– Пан Малберрi зараз на зустрiчi.

– Тодi викличте його звiдти! – звелiв Аарон, нервуючи.

Ще одне клацання, короткi гудки. Вiн набрав номер iще раз, але цього разу не дiстався далi комутатора. Впавши у найближче крiсло, чоловiк спробував дати лад думкам. Минув ще якийсь час, перш нiж вiн знову взяв слухавку.

– «Фрiдман, Фрiдман i Яблонський», – озвався голос.

– Це Аарон Гiнзбург. Менi потрiбно погомонiти з Леонардом Фрiдманом.

Його негайно ж з’еднали зi старшим партнером. Аарон неквапливо розповiв, що сталося, коли вiн з’явився у своему офiсi цього ранку, i про результат двох наступних телефонних дзвiнкiв.

– Тож ваш батько весь час мав рацiю.

– Що ви маете на увазi?

– Рукостискання завжди було достатньо для Кертiса Малберрi, але коли ви маете справу з його сином Рексом, слiд переконатися, що ви прочитали написане дрiбним шрифтом.

– Ви припускаете, що рацiя на боцi Малберрi?

– Звiсно ж, нi, – сказав Фрiдман, – лише закон. Поки контролюватиме шiстдесят шiсть вiдсоткiв акцiй компанii, вiн може диктувати своi умови. Ми вас попереджали про права мiноритарних акцiонерiв, але ви були впевненi, що це не стане проблемою. Хоча змушений визнати, що просто вражений швидкiстю, з якою Малберрi скористався своею позицiею.

Пiсля того як Фрiдман витлумачив своему клiенту вiдповiднi нюанси контракту, Аарон пошкодував, що вивчав не право в Гарвардi, а iсторiю в Єлi.

– Тим не менш, – сказав адвокат, – нам вдалося додати пункт 19А, про що Малберрi, безумовно, буде жалкувати до кiнця свого життя.

– Чому пункт 19А такий важливий?

Коли Фрiдман напрочуд детально пояснив значення пункту про вихiд iз справи, Аарон вiдклав слухавку i пiдiйшов до шафи з трунками. Вiн налив собi вiскi – вперше у своему життi до полудня. Дванадцятоi години, часу його зустрiчi з Гаррi. Видавець глянув на годинник: 11.38. Вiдтак вiдклав напiй i вибiг iз помешкання.

Вiн проклинав повiльний лiфт, коли спускався на перший поверх, вiдсував решiтку i вибiгав на вулицю. Чоловiк гукнув таксi, на П’ятiй авеню iз цим нiколи не виникало проблем, але, опинившись на Третiй авеню, Аарон потрапив у неминучий корок. Свiтло, здавалося, ставало червоним саме тодi, коли таксi опинялося першим у черзi. Коли вони зупинилися на наступному свiтлофорi, Аарон подав водiевi п’ятидоларову банкноту й вибрався назовнi. Вiн пробiг останнi два квартали, ухиляючись вiд автiвок й не звертаючи уваги на клаксони.

Двое швейцарiв усе ще стояли бiля будiвлi, нiби очiкували його повернення. Аарон на ходу глянув на годинник: за чотири хвилини дванадцята. Вiн молився, щоб Гаррi запiзнився. Та Гаррi нiколи не запiзнювався. Видавець побачив його, коли той крокував у його напрямку, приблизно за сотню ярдiв попереду, i дiстався до дверей будiвлi буквально за хвилину до Аарона. Швейцари вiдсторонилися, дозволяючи йому зайти. Письменника явно чекали.

– Гаррi! Гаррi! – загукав Аарон за кiлька крокiв вiд вхiдних дверей, але Гаррi вже зайшов досередини. – Гаррi! – знову заволав Аарон, добiгши до входу, але обидва швейцари ступили вперед i перекрили йому шлях, як тiльки Гаррi зайшов у лiфт.


* * *

Коли дверi лiфта вiдчинилися, Гаррi з подивом виявив, що його не чекае Крiстi. «Смiшно, як людина до чогось звикае, – подумав вiн, – i сприймае це як належне». Вiн пiдiйшов до стiйки реестрацii та повiдомив незнайомiй молодiй жiнцi свое iм’я.

– У мене зустрiч iз Аароном Гiнзбургом.

Вона перевiрила свiй список.

– Так, ваша зустрiч iз директором о дванадцятiй, пане Клiфтон. Ви знайдете його у старому кабiнетi пана Гiнзбурга.

– Його старому кабiнетi? – повторив Гаррi, не спроможний приховати свое здивування.

– Атож, кiмната в дальньому кiнцi коридору.

– Я знаю, де це, – вiдповiв Гаррi, перш нiж рушити до кабiнету Аарона.

Вiн постукав у дверi й зачекав.

– Заходьте, – запросив голос, якого вiн не впiзнав.

Гаррi вiдчинив дверi й одразу ж припустив, що помилився кiмнатою. Стiни були позбавленi чудових дубових панелей, а свiтлини видатних авторiв замiнив набiр яскравих репродукцiй. Чоловiк, iз котрим вiн iще нiколи не зустрiчався, але якого впiзнав по свiтлинi в ранковiй «Нью-Йорк таймс», пiдвiвся з-за столу й простягнув гостю руку.

– Рекс Малберрi. Радий нарештi познайомитися, Гаррi.

– Доброго ранку, пане Малберрi, – привiтався Гаррi. – У мене призначена зустрiч iз моiм видавцем Аароном Гiнзбургом.

– Боюся, що Аарон тут бiльше не працюе, – сказав Малберрi. – Я директор новоi компанii, i правлiння вирiшило, що настав час внести у «Вiкiнг» радикальнi змiни. Але запевняю, що дуже шаную вашу працю.

– Отже, ви шанувальник Вiльяма Ворвiка? – запитав Гаррi.

– Авжеж, я шанувальник Вiльяма. Сiдайте. – Гаррi неохоче сiв навпроти нового голови. – Я саме переглядав ваш останнiй контракт, який, я впевнений, ви визнаете щедрiшим за звичними видавничими стандартами.

– Я публiкувався лише у «Вiкiнгу», тому не маю з чим порiвнювати.

– І, звiсно, ми виконаемо останнiй контракт Аарона щодо серii про Вiльяма Ворвiка, а також контракт на «Дядька Джо».

Гаррi спробував уявити, що зробив би Себастьян за таких обставин, позаяк контракт на «Дядька Джо», який пiсля довгих вмовлянь пiдписала Олена Бабакова, лежав у внутрiшнiй кишенi його пiджака.

– Аарон погодився пiдготувати новий контракт на три книжки, який я мав намiр пiдписати з ним сьогоднi, – сказав вiн, тягнучи час.

– Так, вiн у мене, – пiдтвердив Малберрi. – Буде кiлька незначних коригувань, жодне з яких не мае iстотного значення, – додав вiн i пiдсунув контракт через стiл.

Гаррi перегорнув останню сторiнку, щоб знайти пiдпис Рекса Малберрi на пунктирнiй лiнii. Вiн дiстав авторучку – подарунок вiд Аарона – вiдгвинтив ковпачок i поглянув на слова «Вiд iменi автора». І завагався, перш нiж сказати перше, що спало йому на думку:

– Менi потрiбно в туалет. Я приiхав просто з Центрального вокзалу, позаяк не хотiв запiзнитися.

Малберрi удавано посмiхнувся, коли Гаррi поклав елегантний «паркер» на стiл бiля контракту.

– Я ненадовго, – додав Гаррi, пiдвiвся i невимушено вийшов iз кабiнету.

Письменник зачинив за собою дверi, шпарко пройшов коридором, проминув стiйку реестрацii i не зупинявся, доки не дiстався до коридору, де заскочив у лiфт. Коли дверi знову вiдчинилися на першому поверсi, гiсть змiшався з офiсними працiвниками, якi вибиралися з будiвлi на обiдню перерву. Поглянув на двох швейцарiв, але вони навiть не глипнули на нього, коли вiн пройшов повз них. Здавалося, iхнi погляди зосередилися на тому, хто стояв, як сторожовий пес, на протилежному боцi вулицi. Гаррi повернувся до Аарона спиною й гукнув таксi.

– Куди?

– Я ще не впевнений, – сказав Гаррi, – але ви можете пiд’iхати он на той рiг вулицi i забрати пана, який там стоiть?

Таксi зупинилося на iншому боцi вулицi. Гаррi опустив скло.

– Стрибайте сюди! – гукнув вiн.

Аарон пiдозрiло зазирнув досередини, але, побачивши Гаррi, хутко приеднався до нього на задньому сидiннi.

– Ви пiдписали контракт? – такими були першi його слова.

– Нi, не пiдписав.

– А як щодо контракту Бабакова?

– Вiн досi в мене, – сказав Гаррi й торкнувся внутрiшньоi кишенi свого пiджака.

– Тодi ми на конi.

– Ще нi. Я переконав панi Бабакову, що вона мае обмiняти чек «Вiкiнга» на сто тисяч доларiв.

– Рятуйте! – застогнав Аарон.

– Куди iдемо? – знову запитав таксист.

– Центральний вокзал, – звелiв Гаррi.

– А ви не можете просто зателефонувати iй? – поцiкавився Аарон.

– У неi немае телефону.




6


– Це вперше я дiзналася, що ти робиш щось непристойне, – зауважила Емма, наливаючи собi другу фiлiжанку кави.

– Але це, безумовно, справедливо з точки зору моралi, – виправдовувався Гаррi. – Врештi-решт, мета завжди виправдовувала засоби.

– Дуже сумнiвно. Не забувай, що панi Бабакова вже пiдписала контракт i прийняла чек до оплати.

– Але вона його не обготiвкувала й у будь-якому разi була впевнена, що книгу Анатолiя видасть «Вiкiнг».

– І вiн видав би.

– Але не Аарон Гiнзбург, iз яким вона уклала угоду.

– Суддя Вищого суду мiг би визнати це цiкавою юридичною колiзiею. А хто тодi видаватиме Вiльяма Ворвiка, якщо тепер ти вже не з «Вiкiнгом»?

– «Гiнзбург-прес». Ми з Анатолiем станемо першими авторами нового видавництва, й Аарон подаруе менi нову авторучку.

– Нову авторучку?

– Це довга iсторiя, яку розповiм, коли ти повернешся iз засiдання правлiння, – мовив Гаррi, розбиваючи вершечок яйця.

– Я все ще дивуюся, як це Малберрi не врахував, що Аарон може створити власне видавництво, i не включив цей пункт у документ про злиття, який забороняе викрадати авторiв «Вiкiнга».

– Я впевнений, що вiн розглядав таку ймовiрнiсть, але якби вiн ввiв такий пункт в угоду, адвокати Аарона вiдразу ж збагнули б, що вiн задумав.

– Можливо, вiн сумнiвався, що Аарон матиме достатньо ресурсiв для створення нового видавництва.

– Тодi вiн дуже помилився, – зронив Гаррi. – Аарон уже мав кiлька пропозицiй щодо своiх акцiй у «Вiкiнг-Малберрi», зокрема й вiд самого Рекса Малберрi, який явно не хоче, щоб тридцять чотири вiдсотки акцiй Аарона потрапили до рук його суперникiв.

– Кружляемо по колу, – резюмувала Емма.

Гаррi посмiхнувся й посипав яйце дрiбкою солi.

– Але як би ти не любив Аарона, – продовжила Емма, – пiсля його очевидноi неправильноi оцiнки партнерства з Малберрi ти впевнений, що вiн саме той, хто заслуговуе бути твоiм американським видавцем? Якби ви пiдписали контракт iз трьох книг, а потiм…

– Визнаю, що мав певнi сумнiви, – мовив Гаррi, – але мене заспокоiв той факт, що батько Аарона погодився повернутися на посаду президента новоi компанii.

– Вiн братиме практичну участь в ii роботi?

– Гарольд Гiнзбург не той чоловiк, хто хапае жар чужими руками.


* * *

– Пункт номер один, – оголосила Емма своiм енергiйним виразним голосом голови. – Найновiша iнформацiя про спорудження нашого другого комфортабельного лайнера – «Белморал».

Вона поглянула на нового виконавчого директора Ерiка Герста, який вивчав уже розгорнуту теку.

– Радi директорiв буде приемно дiзнатися, – сказав вiн, – що, незважаючи на кiлька неминучих затримок, що не е незвичним для такоi великоi справи, ми все ще плануемо запуск нового корабля на вересень. Не менш важливим е й те, що ми залишаемось у межах нашого прогнозованого бюджету, передбачивши бiльшiсть питань, якi так зашкодили при будiвництвi «Бекiнгема».

– За кiлькома винятками, – докинув адмiрал Саммерс.

– Маете рацiю, адмiрале, – погодився Герст. – Зiзнаюся, я не передбачав потреби розмiщення ще одного коктейль-бару на верхнiй палубi.

– Пасажирам дозволять пити на палубi? – здивувався адмiрал.

– Боюся, що так, – вiдгукнулася Емма, тамуючи посмiшку. – Адже це означае додатковi надходження до нашоi скарбницi.

Адмiрал щось буркнув собi пiд нiс.

– Хоча менi все ще доводиться пильно наглядати за всiм для вчасного запуску, – продовжував Герст, – це не повинно вплинути на час, коли ми зможемо оголосити про початок бронювання поiздок на «Белморалi».

– Цiкаво, чи ми не вiдкусили бiльше, нiж зможемо проковтнути? – поцiкавився Пiтер Мейнард.

– Гадаю, що це царина фiнансового директора, а не моя, – вiдказав Герст.

– Без сумнiву, так i е, – озвався Майкл Керрiк, нiби чекаючи на питання. – Якщо йдеться про загальну ситуацiю в компанii, – вiн поглянув на свiй кишеньковий калькулятор, який адмiрал вважав якоюсь новомодною машинкою, – це те, що наш товарообiг зрiс на три вiдсотки порiвняно з аналогiчним перiодом минулого року, i це незважаючи на повернення кредиту банку «Барклайз»[10 - Barclays – один iз найбiльших банкiв Великоi Британii, а також один iз найстарiших у свiтi, був заснований 1690 року.], дозволяе переконатися, що нам пiд силу сума фiнансування кожного етапу будiвництва.

– Скiльки це? – запитав Мейнард.

– Два мiльйони, – вiдповiв Керрiк, не маючи потреби перевiряти цифри.

– Чи можемо ми дозволити собi обслуговування такого великого овердрафту?

– Можемо, пане Мейнард, але лише тому, що нашi грошовi потоки також зросли торiк разом зi збiльшенням кiлькостi бронювань на «Бекiнгемi». Здаеться, поколiння сiмдесятникiв вiдмовляеться помирати, i iм припала до смаку iдея щорiчних круiзiв. Причому настiльки, що ми навiть запровадили програму лояльностi для клiентiв, якi вирушали з нами у вiдпустку бiльше трьох разiв.

– І що iм дае ця програма? – втрутився Морiс Брашер, представник банку «Барклайз» у правлiннi.

– Двадцять вiдсоткiв знижки на будь-який рейс, якщо квитки бронюють частiше, нiж раз на рiк. Це заохочуе наших постiйних клiентiв розглядати «Бекiнгем» як свiй другий дiм.

– А якщо вони помруть до закiнчення року? – не вгавав Мейнард.

– Повертаемо кожне пеннi, – вiдповiла Емма. – Беррiнгтони займаються подорожами на комфортабельних лайнерах, пане Мейнард, а не похоронами.

– Але чи зможемо ми таким чином отримати прибуток, – наголосив Брашер, – якщо надаемо стiльком своiм клiентам двадцять вiдсоткiв знижки?

– Певна рiч, – вiдповiв Керрiк, – ще е люфт у десять вiдсоткiв, i не забувайте, що, потрапивши на борт, пасажири витрачають грошi в наших крамницях i барах, а також у цiлодобовому казино.

– Ще одне, чого я не схвалюю, – знову буркнув адмiрал.

– Який маемо рiвень заповнюваностi зараз? – запитав Мейнард.

– Вiсiмдесят один вiдсоток за останнi дванадцять мiсяцiв, на верхнiх палубах – переважно сто вiдсоткiв, саме тому ми й будуемо бiльше кают на «Белморалi».

– А який порiг рентабельностi?

– Шiстдесят вiсiм вiдсоткiв, – поiнформував Керрiк.

– Цiлком задовiльно, – схвалив Брашер.

– Хоча я з вами погоджуюся, пане Брашер, проте ми не можемо дозволити собi розслабитися, – сказала Емма. – «Юнiон-касл» планують перетворити на комфортабельний лайнер «Рейну-дель-Мар», а «Кунард» i «Пi енд О» нещодавно розпочали будiвництво кораблiв, якi перевозитимуть понад двi тисячi пасажирiв.

Запанувала тривала мовчанка, члени правлiння намагалися перетравити цю iнформацiю.

– Нью-Йорк i досi е нашим найприбутковiшим маршрутом? – нарештi порушив тишу Мейнард, який, здавалося, не надто цiкавився думками iнших директорiв.

– Авжеж, – вiдповiв Герст, – але круiз по Балтii також стае популярним – iз Саутгемптона до Ленiнграда, через Копенгаген, Осло, Стокгольм i Гельсiнкi.

– Але зараз ми запускаемо другий корабель, iз урахуванням того, скiльки iнших лайнерiв уже плавае у вiдкритому морi, – продовжив Мейнард, – ви передбачаете якiсь кадровi проблеми?

Емма була здивована кiлькiстю запитань, якi ставив Мейнард. Вона починала пiдозрювати його у власному порядку денному.

– Це не повинно стати проблемою, – заспокоiв капiтан Тернбулл, який до того часу мовчав. – «Бекiнгем» – популярне мiсце роботи, особливо для фiлiппiнцiв. Вони залишаються на борту одинадцять мiсяцiв, нiколи не покидають корабель i рiдко витрачають на щось грошi.

– А як щодо дванадцятого мiсяця? – поцiкавився Себастьян.

– Тодi вони повертаються додому, щоб вiддати своi заробленi грошi дружинам i сiм’ям. Але через двадцять вiсiм днiв вони повертаються на службу.

– Бiдолахи, – зiтхнув Брашер.

– Правду кажучи, пане Брашер, – не погодився Тернбулл, – фiлiппiнцi – найщасливiшi члени мого екiпажу. Вони менi сказали, що набагато краще перебувати на «Бекiнгемi», нiж дванадцять мiсяцiв сидiти без роботи в Манiлi.

– А як щодо офiцерiв? Є якiсь проблеми, капiтане?

– Щонайменше шiсть квалiфiкованих претендентiв на кожне мiсце, адмiрале.

– Жiнки серед них е? – запитала Емма.

– Аякже, зараз у нас на мiстку з’явилася перша жiнка, – сказав Тернбулл. – Клер Томпсон. Вона перший офiцер i виявилася до бiса ефективною.

– Куди котиться свiт? – скривився адмiрал. – Будемо сподiватися, що я не доживу до жiнки на посадi прем’ера.

– Будемо сподiватися, що доживете, – лагiдно поглянула на свого улюбленого директора голова правлiння. – Адже свiт рухаеться вперед, i, можливо, вам також не завадило б.

Емма поглянула на годинник.

– Ще якiсь питання?

Секретар компанii кашлянув на знак того, що мае щось сказати правлiнню.

– Пане Вебстер, – Емма вiдкинулася на спинку крiсла, усвiдомлюючи, що це не той, хто любить поспiшати.

– Менi здаеться, варто повiдомити правлiнню про те, як ледi Вiрджинiя Фенвiк розпорядилася своiми сiмома з половиною вiдсотками акцiй компанii.

– Але я думала… – почала було Емма.

– Їi акцii зареестрованi на iм’я нового власника.

– Але я думала… – повторила Емма, глянувши на свого сина.

– Це, мабуть, була приватна операцiя, – пояснив Себастьян. – Але можу запевнити, що ii акцii нiколи не з’являться у вiдкритому продажi. Якби вони були доступними, мiй брокер негайно купив би iх вiд iменi «Фартингса», а Хакiм Бiшара став би членом нашого правлiння як представник банку.

Усi в кiмнатi заговорили водночас, ставлячи лише одне запитання.

– Якщо акцii придбав не Бiшара, то хто?

Секретар компанii зачекав, поки директори вгомоняться, перш нiж вiдповiсти на iхнiй колективний лемент:

– Пан Десмонд Меллор.

Здiйнявся неабиякий галас, який вдалося втихомирити лише завдяки суворому втручанню Себастьяна:

– У мене е вiдчуття, що Меллор не повернеться до ради директорiв. Це було б занадто очевидно й не вiдповiдало б його метi.

Емма зiтхнула з полегшенням:

– Гадаю, вiн обере когось iншого, щоб представляти своi iнтереси. Когось, хто нiколи ранiше не сидiв у правлiннi нашоi компанii.

Усi погляди тепер були прикутi до Себастьяна. Але лише адмiрал запитав:

– І хто, на твою думку, це може бути?

– Едрiен Слоун.




7


Чорний елегантний лiмузин припаркувався бiля «Sherry-Netherland»[11 - The Sherry-Netherland – чотиризiрковий готель у Нью-Йорку, збудований 1927 року, мае 38 розкiшних апартаментiв.]. Шикарно вдягнений шофер вiдчинив заднi дверцята, коли Гаррi вийшов iз готелю. Вiн усiвся на задне сидiння, iгноруючи ранковi газети, акуратно складенi на поличцi з напоями навпроти нього. «Хто може пити у такий час уранцi?» – дивувався Гаррi. Вiн склепив повiки i спробував зосередитись.

Гаррi кiлька разiв торочив Аарону Гiнзбургу, що йому не потрiбен представницький лiмузин, щоб переiхати з готелю до студii, жовтого таксi було б достатньо.

– Це частина послуги, яку програма «Сьогоднi» пропонуе своiм головним гостям.

Гаррi поступився, хоча й знав, що його дружина цього не схвалила б: «Екстравагантне марнотратство грошей компанii, яке виявило б керiвництво Ен-бi-сi, якби його очолювала Емма».

Гаррi згадав, як уперше з’явився в американськiй радiопередачi понад двадцять рокiв тому, коли просував свiй дебютний роман про Вiльяма Ворвiка. Тодi його спiткало фiаско. І без того куций промiжок часу в ефiрi обрiзали ще дужче, коли двое попереднiх гостей, Мел Бланк i Кларк Гейбл, перебрали видiлений iм лiмiт. А коли нарештi настала його черга виступати перед мiкрофоном, Гаррi навiть забув згадати назву своеi книжки, i швидко стало зрозумiло, що ведучий Метт Джейкобс ii не читав. Два десятилiття минуло, i письменник визнав, що це було передбачувано.

Гаррi твердо вирiшив, що його не спiткае така ж доля iз «Дядьком Джо», якого «Нью-Йорк таймс» уже назвала найочiкуванiшою книгою сезону. Всi три ранковi шоу запропонували йому найрейтинговiший час – сьому двадцять чотири ранку. Шiсть хвилин не здаються довгими, але на телебаченнi на стiльки могли розраховувати лише колишнi президенти та лауреати «Оскара». «Подумайте, скiльки нам довелося б заплатити за шiсть хвилин реклами у прайм-таймi», – сказав йому Аарон.

Лiмузин зупинився бiля будинку номер тридцять – студii на розi Рокфеллер-стрит i Коламбус-авеню. На тротуарi його чекала бездоганно вдягнена молода жiнка.

– Доброго ранку, Гаррi, – привiталася вона. – Мене звуть Енн, i я ваша спецiальна помiчниця. Я проведу вас прямо до гримерки.

– Спасибi, – подякував Гаррi, котрий так i не звик до того, що люди, яких вiн ранiше не зустрiчав, звертаються до нього на iм’я.

– Як ви знаете, ви опинитесь в ефiрi о сьомiй двадцять чотири на шiсть наступних хвилин, а вашим iнтерв’юером буде Метт Джейкобс.

Гаррi подумки застогнав: «Чи прочитав вiн книгу цього разу?»

– Чудово, – сказав вiн уголос.

Гаррi подумки ненавидiв гримуватися. Вiн прийняв душ i поголився лише за годину до цього, але це був ритуал, вiд якого, як знав чоловiк, вiдмовитися неможливо, незважаючи на те, що наполягав: «Якнайменше, будь ласка». Пiсля того як на щоки намазали щедру порцiю крему, чоло i пiдборiддя вимастили пудрою, гримерка запитала:

– Менi видалити кiлька сивих волоскiв?

– Певна рiч, нi! – вигукнув Гаррi.

Вона виглядала розчарованою й задовольнилася пiдстриганням брiв.

Щойно гiсть звiльнився, Енн провела його до зеленоi кiмнати, де Гаррi мiг спокiйно посидiти у кутку, поки зiрка фiльмiв категорii «б», чийого iменi вiн не вловив, розповiдала уважнiй аудиторii, як знiмалася у сценi з Полом Ньюменом. О сьомiй двадцять дверi вiдчинилися, й Енн з’явилася знову, щоб виконати свою найважливiшу функцiю дня:

– Час вiдвести вас до студii, Гаррi.

Вiн схопився i пiшов за нею довгим коридором. Чоловiк занадто нервував, аби щось казати, та вона, здаеться, звикла до такого. Жiнка зупинилася бiля зачинених дверей, над якими блимала вивiска: «Не заходити, коли свiтиться червоне». Коли свiтло спалахнуло, вона вiдчинила важкi дверi й провела гостя до студii розмiром iз авiацiйний ангар, заповнений вогнями рампи та камерами, де технiчнi працiвники та персонал метушилися туди-сюди пiд час рекламноi паузи. Гаррi посмiхнувся глядачам студii, котрi, судячи з порожнiх виразiв на iхнiх обличчях, явно не здогадувалися, хто вiн такий. Письменник звернув увагу на ведучого Метта Джейкобса, який сидiв на канапi, схожий на павука, що чекае, коли прилетить муха. Один асистент передав йому примiрник «Дядька Джо», а другий припудрив носа. Джейкобс поглянув на обкладинку, перш нiж прочитати на задньому клапанi бiографiю автора. Нарештi вiн повернувся до переднього клапана i прочитав анотацiю. Цього разу Гаррi був готовий. Поки вiн чекав, що його пiдведуть ближче, уважно вивчав свого iнквiзитора. Здавалося, Джейкобс за останнi двадцять рокiв не постарiв нi на день, хоча Гаррi пiдозрював, що це заслуга макiяжу, який дозволяе кинути виклик плину часу. Чи йому пiдтягували обличчя?

Керiвник студii запросив Гаррi пiдсiсти до Джейкобса на канапi. З ним привiталися: «Доброго ранку, пане Клiфтон», але потiм господаря студii вiдволiкла записка ще одного помiчника, яку поклали перед ним.

– Шiстдесят секунд до ефiру, – почувся голос звiдкiлясь згори.

– Де це буде? – запитав Джейкобс.

– Сторiнка з’явиться на камерi номер два, – повiдомив менеджер згори.

– Тридцять секунд.

Це була мить, коли Гаррi завжди хотiв пiдвестися i вийти зi студii. «Дядько Джо», «Дядько Джо», «Дядько Джо», – повторив вiн собi пiд нiс. «Не забувайте постiйно повторювати назву книги, – нагадував йому Аарон, – бо на обкладинцi не ваше iм’я».

– Десять секунд.

Гаррi ковтнув води, коли перед його обличчям з’явилася рука, що показувала п’ять розчепiрених пальцiв.

– П’ять, чотири…

Джейкобс кинув своi нотатки на пiдлогу.

– Три, два…

Вiн поглянув просто в камеру.

– Один.

Рука зникла.

– Ласкаво просимо в студiю, – промовив Джейкобс, читаючи прямо iз телесуфлера. – Моiм наступним гостем е автор детективiв Гаррi Клiфтон, але сьогоднi ми обговорюемо не один iз його творiв, а книгу, яку вiн незаконно вивiз iз Радянського Союзу.

Джейкобс пiдняв свiй примiрник «Дядька Джо», який заповнив увесь екран.

«Гарний початок», – подумав Гаррi.

– Але дозвольте менi пояснити, – продовжував Джейкобс, – що пан Клiфтон вивозив не саму книгу, а лише слова. Вiн запевняе, що, поки його тримали в росiйських казематах iз Анатолiем Бабаковим, автором «Дядька Джо», вiн за чотири днi вивчив напам’ять увесь рукопис, а пiсля звiльнення написав його слово в слово. Декому, можливо, буде важко у це повiрити, – додав Джейкобс, перш нiж уперше обернутися до Гаррi, i з недовiрливого погляду на його обличчi стало зрозумiло, що вiн явно один iз них.

– Дозвольте менi спробувати второпати, що ви стверджуете, пане Клiфтон. Ви роздiлили камеру з видатним письменником Анатолiем Бабаковим, людиною, котроi ви ранiше зроду не зустрiчали.

Коли камера зосередилася на ньому, Гаррi ствердно кивнув.

– Упродовж чотирьох днiв вiн процитував увесь змiст своеi забороненоi книги, «Дядька Джо», розповiдь про одинадцять рокiв, протягом яких вiн працював у Кремлi тлумачем Йосипа Сталiна.

– Все правильно, – сказав Гаррi.

– Отже, коли вас звiльнили з в’язницi через чотири днi, ви знали весь текст напам’ять як професiйний актор.

Гаррi помовчав, оскiльки тепер стало зрозумiло, що Джейкобс мае свiй власний порядок денний.

– Я впевнений, що ви погодитесь, пане Клiфтон, що жоден актор, хоч який досвiдчений, не зможе запам’ятати сорок вiсiм тисяч слiв лише за чотири днi репетицiй.

– Я не актор, – заперечив Гаррi.

– Даруйте, – сказав Джейкобс, усiм своiм виглядом демонструючи небажання вибачатися, – але пiдозрюю, що ви дуже досвiдчений актор, котрий вигадав усю цю iсторiю, маючи на метi не що iнше, як просування своеi останньоi книги. Якщо це не так, можливо, ви дозволите менi вас перевiрити.

Не дочекавшись, поки Гаррi вiдповiсть, Джейкобс звернувся до iншоi камери i, пiднявши книгу, заявив:

– Якщо вiрити вашiй iсторii, пане Клiфтон, у вас не повинно виникнути труднощiв у цитуваннi сторiнки, яку я вибрав iз книги пана Бабакова.

Гаррi насупився, а Джейкобс додав:

– Я оберу навмання сторiнку, яка з’явиться на екранi, щоб усi нашi глядачi могли ii побачити. Ви будете единим, хто цього зробити не зможе.

Серце Гаррi мало не вискакувало з грудей, бо вiн не читав «Дядька Джо» вiдтодi, як передав рукопис Аарону Гiнзбургу.

– Але спершу, – правив свое Джейкобс, обертаючись до свого гостя, – дозвольте попросити вас пiдтвердити, що ми нiколи ранiше не зустрiчалися.

– Це було лише раз, – вiдповiв Гаррi. – Ви брали у мене iнтерв’ю у своiй радiопрограмi двадцять рокiв тому, але ви явно про це забули.

Джейкобс виглядав розгубленим, але швидко опанував себе.

– Тодi будемо сподiватися, що ваша пам’ять краща за мою, – сказав вiн, не намагаючись приховати свiй сарказм.

Вiн узяв книгу й переглянув кiлька сторiнок, перш нiж зупинитися навмання.

– Я почну читати перший рядок сторiнки сто двадцять сiм, – продовжив вiн, – а потiм побачимо, чи зможете ви продовжити.

Гаррi намагався максимально сконцентруватися.

– «Однiею з багатьох тем, якi нiхто не наважувався зачiпати зi Сталiним…»

Гаррi спробував зiбратися з думками, i з плином секунд аудиторiя зашепотiла мiж собою, а посмiшка Джейкобса стала ширшою. Вiн якраз збирався озватися знову, коли Гаррi продовжив:

– «Однiею з багатьох тем, якi нiхто не наважувався зачiпати зi Сталiним, була роль, яку вiн зiграв пiд час облоги Москви, коли результат Другоi свiтовоi вiйни все ще висiв на волосинi. Чи, як i бiльшiсть мiнiстрiв i урядових чиновникiв, вiн планував поспiшну евакуацiю до Куйбишева на Волзi, чи, як вiн стверджував, вiдмовився покидати столицю та залишився в Кремлi, щоб особисто керувати обороною мiста? Його версiя стала легендою, частиною офiцiйноi радянськоi iсторii, хоча кiлька людей i бачили його на платформi за кiлька хвилин до того, як потяг вирушив до Куйбишева, i немае надiйних пiдтверджень того, щоб хтось знову бачив його в Москвi, поки росiйська армiя не вiдiгнала ворога вiд ворiт мiста. Мало хто з тих, хто сумнiвався у версii Сталiна, залишився живим, аби розповiсти правду».

Гаррi зазирнув у камеру i продовжував без вагань цитувати наступнi двадцять два рядки.

Вiн знав, що коли дiйде до кiнця сторiнки, аудиторiя в студii вибухне оплесками. Джейкобсу знадобилося трохи бiльше часу, щоб вiдновити самовладання, але врештi-решт вiн сказав iз приемною посмiшкою:

– Я навiть сам мiг би прочитати цю книгу.

– Це був би значний поступ, – сказав Гаррi й одразу пошкодував про своi слова, хоча частина аудиторii засмiялася й зааплодувала iще гучнiше.

Джейкобс обернувся обличчям до камери.

– Зараз зробимо невелику перерву й повернемося пiсля реклами.

Коли спалахнуло зелене свiтло, Джейкобс вирвав у гостя мiкрофон, зiстрибнув iз канапи i пiдiйшов до менеджера:

– Заберiть його звiдси!

– Але ж у нього е ще три хвилини, – заперечив менеджер, звiряючись iз нотатками.

– Менi наплювати. Кличте наступного гостя.

– Ви справдi хочете брати iнтерв’ю у Троя Донаг’ю аж шiсть хвилин?

– Будь-хто, окрiм цього хлопця, – заявив Джейкобс, енергiйно жестикулюючи у напрямку Гаррi, перш нiж поманити Енн. – Знiми його зi зйомок негайно.

Енн поквапилася до канапи.

– Будь ласка, ходiмо зi мною, пане Клiфтон, – сказала вона, i це прозвучало не як прохання.

Вона вивела Гаррi зi студii i не зупинялася, доки вони не вийшли надвiр, де вона покинула свого головного гостя, хоча не було й слiду шофера, який чекав би бiля вiдчинених дверцят лiмузина.

Гаррi гукнув таксi й, повертаючись до «Шеррi-Нiдерландiв», перевiрив сторiнку сто двадцять сiм свого примiрника «Дядька Джо». Чи вiн сказав «поспiшну»? Не мiг бути впевненим. Вiдтак зайшов до свого номера, зняв грим i прийняв другий ранковий душ. Не знав, чи це величезнi вогнi рампи, чи манера Джейкобса спiлкуватися змусили його так рясно пiтнiти.

Одягнувши чисту сорочку й iнший костюм, Гаррi спустився лiфтом униз. Коли зайшов до ресторану, то дуже здивувався, зауваживши, скiльки людей кидали на нього погляди. Замовив снiданок, але «Нью-Йорк таймс» не розгорнув, мiркуючи про те, якими сердитими будуть Гiнзбурги пiсля того, як вiн принизив одного з провiдних телевiзiйних ведучих уранцi. Письменник мав зустрiтися з видавцями у кабiнетi Аарона о дев’ятiй, щоб обговорити деталi його нацiонального турне, але вiн припускав, що тепер його шлях лежить назад до Хiтроу першим же доступним рейсом.

Гаррi пiдписав рахунок i вирiшив пройтися до нового офiсу Аарона на Лексингтон-авеню пiшки. Вiн покинув «Шеррi-Нiдерланди» заледве пiсля восьмоi сорок, i до того моменту, коли дiстався до Лексингтона, був уже майже готовий витримати гнiв директора. Пiднявся лiфтом на третiй поверх, а коли дверi вiдчинились, там уже чекала Крiстi. Вона сказала лише: «Доброго ранку, пане Клiфтон», перш нiж провести його до кабiнету керiвника.

Вона постукала й вiдчинила дверi, щоб вiдкрити погляду копiю кабiнету директора, як його запам’ятав Гаррi. Гемiнгвей, Фiцджеральд, Грiн i Бакен дивилися на нього з обшитих дубовими панелями стiн. Гаррi зайшов досередини i побачив, як батько i син сидять один навпроти одного за столом для партнерiв. Угледiвши його, вони одразу ж схопилися на рiвнi й зааплодували.

– Вiтаемо героя-завойовника! – вигукнув Аарон.

– Але я думав, що ви будете…

– Захоплений, – закiнчив Гарольд Гiнзбург, ляскаючи його по спинi. – Телефон упродовж останньоi години не замовкае, вас хоче запросити кожне велике ток-шоу по всiй краiнi. Але будьте обережнi, пiсля вашого сьогоднiшнього трiумфу ведучi вибиратимуть кожен iншу сторiнку.

– А як щодо Джейкобса?

– Вiн перетворив вас на зiрку. Можливо, вас бiльше нiколи не запросять на його шоу, але всi iншi беззастережно готовi вас прийняти.


* * *

Наступнi сiм днiв Гаррi перебивався з летовища на летовище: Бостон, Вашингтон, Даллас, Чикаго, Сан-Франциско, Лос-Анджелес. Вiн поспiшав вiд студii до студii, намагаючись виконати кожне зобов’язання, яке втискали в його графiк.

Щоразу, коли письменник перебував у повiтрi, в салонi лiмузина або в зеленiй кiмнатi, навiть у лiжку, вiн читав i перечитував «Дядька Джо», вражаючи глядачiв по всiй краiнi своею надзвичайною пам’яттю.

На той момент, коли вiн закiнчив тур у Лос-Анджелесi, журналiсти та телевiзiйнi команди з’являлися в аеропортах, сподiваючись узяти з ним iнтерв’ю, навiть у дорозi. Знесилений, Гаррi нарештi повернувся з червоними очима до Нью-Йорка для останньоi появи у ролi головного гостя Джоннi Карсона у «Вечiрньому шоу», а потiм його ще в одному лiмузинi вiдвезли до офiсу його видавництва на Лексингтон-авеню.

Коли Крiстi вiдчинила дверi кабiнету голови, Гарольд i Аарон Гiнзбурги тримали в руках список бестселерiв «Нью-Йорк таймс». Гаррi аж пiдстрибнув, коли побачив, що «Дядько Джо» потрапив на перше мiсце.

– Як би я хотiв, щоб Анатолiй мiг насолодитися цим моментом.

– Ви дивитеся не на той список, – зауважив Аарон.

Гаррi перевiв погляд на iнший бiк шпальти й побачив, що «Вiльям Ворвiк i задимлений пiстолет» очолив список бестселерiв у галузi художньоi лiтератури.

– Це щось нове навiть для мене, – сказав Гарольд, вiдкорковуючи пляшку шампанського. – Номер один у художнiй лiтературi та документальнiй в один день.

Гаррi обернувся й побачив, як Аарон вiшае на стiну його свiтлину – мiж Джоном Бакеном i Гремом Грiном.




Джайлз Беррiнгтон

1971





8


– Боюся, що це неможливо, – сказав Джайлз.

– Чому нi? – здивувався Грiфф. – Бiльшiсть людей навiть не згадають, що сталося в Берлiнi, i погодься, що ти не единий розлучений депутат парламенту.

– Двiчi, й обидва рази за перелюб, – нагадав Джайлз.

Це змусило на мить замовкнути його парламентського агента.

– Боюся, е ще одна проблема, про яку я тобi не розповiв.

– Нумо здивуй мене, – перебiльшено зiтхнув Грiфф.

– Я намагаюся вiдновити контакти iз Карiн Пенгеллi.

– Тобто?

– Зараз iду до Корнуолла, щоб дiзнатися, чи може ii батько допомогти.

– Ти з глузду з’iхав?

– Цiлком можливо, – зiзнався Джайлз.

Агент вiд округу Бристольськi доки затулив обличчя руками.

– Це була пригода на одну нiч, Джайлзе. Чи ти забув?

– У цьому й проблема. Я не забув, i е лише один спосiб дiзнатися, чи для неi це було чимось бiльшим.

– Я розмовляю iз чоловiком, котрий отримав военний хрест, утiк вiд нiмцiв, а потiм завоював грiзну репутацiю мiнiстра, i коли йому кидають рятувальне коло, що дозволяе йому повернутися до Палати громад, вiдхиляе це?

– Знаю, що це не мае жодного сенсу, – погодився Джайлз. – Але якщо це була лише пригода на одну нiч, маю тобi сказати, що я ще зроду не мав такоi ночi.

– За що вона, без сумнiву, отримала гарну винагороду.

– То що ти робитимеш, бо я вже прийняв свое рiшення? – проiгнорував коментар Джайлз.

– Якщо ти справдi не маеш намiру боротися за це мiсце, менi доведеться зiбрати пiдкомiтет для вiдбору нового кандидата.

– У вас буде потiк заявок, i хоча iнфляцiя сягае десяти вiдсоткiв, а единим рiшенням торi е триденний тиждень, зможете обрати навiть пуделя з червоною кокардою.

– Саме тому не треба викидати рушник.

– Ти не почув жодного слова, яке я сказав?

– Вислухав кожне слово. Але якщо ти справдi все вирiшив, сподiваюся, що ти зможеш проконсультувати того, кого ми виберемо кандидатом.

– Але що я можу iм сказати такого, чого не можеш сказати ти, Грiффе? Погодься, ти органiзовував вибори, ще коли я ходив у коротких штанцятах.

– Але не як кандидат, це унiкальний досвiд. То ти будеш його супроводжувати…

– Або ii… – посмiхнувся Джайлз.

– …або ii, – погодився Грiфф, – коли вони вийдуть на вулицi та обходитимуть оселi?

– Якщо ти думаеш, що це допоможе, я згоден, тiльки гукнiть.

– Це може забезпечити рiзницю мiж перемогою та досягненням достатньоi бiльшостi, щоб унеможливити на наступних виборах перемогу торi.

– Боже милий, як Лейбористськiй партii пощастило з тобою, – сказав Джайлз. – Я допоможу чим зможу.

– Спасибi, – подякував Грiфф. – Перепрошую за свою попередню витiвку. Правда в тому, що я завжди був цинiком. Гадаю, це нерозлучне з цiею роботою. Тож будемо сподiватися, що цього разу я помиляюся. Май на увазi: я нiколи не вiрив у казки. Тож якщо ти все ж передумаеш i захочеш балотуватися, я можу вiдкласти призначення комiсii з вiдбору кандидатiв щонайменше на кiлька тижнiв.

– Ти нiколи не здаешся?

– Не тодi, коли iснуе хоч найменший шанс, що ти станеш кандидатом.


* * *

Коли Джайлз сидiв сам-один у вагонi першого класу дорогою до Труро, то ретельно задумався над тим, що сказав Грiфф. Чи пожертвуе вiн своею полiтичною кар’ерою заради жiнки, яка, можливо, навiть не згадувала про нього пiсля Берлiна? Чи дозволить вiн своiй уявi перевершити його здоровий глузд? І якби вiн знову зустрiв Карiн, чи не луснула б бульбашка?

Існувала також iмовiрнiсть, дуже сильна, яку вiн намагався заштовхати у глиб душi, що Карiн була не бiльше, нiж знаряддям Штазi, i просто виконувала свою роботу, доводячи, що його ветеран-агент був не цинiком, а реалiстом. На той час, коли «Пензанс-флаер»[12 - Penzance Flyer – потяг, що iздить iз Бiрмiнгема до Пензанса i назад iз зупинками, зокрема у Бристолi.] в’iхав на станцiю Труро вiдразу ж пiсля шостоi, Джайлз мудрiшим не став.

Вiн дiстався на таксi до «Мейсон-армз», де домовився про зустрiч iз Джоном Пенгеллi пiзнiше того ж вечора. Пiдписавши реестрацiйну картку, пiднявся сходами до свого номера й розпакував несесер на нiч. Прийняв ванну, перевдягнувся й спустився в бар за кiлька хвилин до сьомоi, оскiльки не хотiв змушувати батька Карiн чекати.

Коли Джайлз увiйшов до бару, то помiтив чоловiка, що сидiв за столиком у кутку, на якого вiн не звернув би уваги, якби той не пiднявся i не помахав рукою.

Джайлз рушив, щоб приеднатися до нього, i потиснув простягнуту руку. Представлятися необхiдностi не було.

– Дозвольте запропонувати вам випити, сер Джайлз, – сказав Джон Пенгеллi з виразним акцентом Вест Кантрi[13 - Вест Кантрi – область на пiвденному заходi Англii, що охоплюе графства Корнуолл, Девон, Дорсет i Сомерсет, часто поширюеться на Вiлтшир i Глостершир, а дехто долучае туди i Герефордшир.]. – Мiсцеве гiрке цiлком непогане, але ви можете вiддати перевагу вiскi.

– Пiв пiнти гiркого буде просто чудово, – погодився Джайлз, сiдаючи за маленький, забруднений пивом стiл.

Поки батько Карiн замовляв трунки, Джайлз уважнiше придивився до нього. Йому, мабуть, було рокiв п’ятдесят, може, й п’ятдесят п’ять, хоча волосся вже цiлком посивiло. Його твiдовий пiджак «Гаррiс» був добряче поношений, але все ще iдеально сидiв на плечах, що дозволило припустити, що чоловiк набрав не бiльше кiлькох фунтiв зi своiх армiйських днiв i, можливо, регулярно займався спортом. Хоча вiн i здавався стриманим, навiть невпевненим, чоловiковi явно не було чужим це мiсце, бо один iз мiсцевих жителiв, котрий сидiв у барi, привiтав його, нiби давно загубленого брата. «Як же йому було самотньо, – подумав Джайлз, – маючи дружину та доньку, котрi не змогли бути з ним з однiеi-единоi причини: бо вони опинилися по iнший бiк стiни».

За кiлька хвилин Пенгеллi повернувся, несучи двi гальби по пiв пiнти, одну з яких поставив на стiл перед Джайлзом.

– Як мило з вашого боку здiйснити таку довгу подорож, сер Беррiнгтон.

– Будь ласка, називайте мене Джайлз, оскiльки сподiваюся, що ми будемо не лише приятелювати, але й зможемо допомагати один одному в справах.

– Коли ти старий солдат…

– Не такий уже й старий, – Джайлз ковтнув пива. – Не забувайте, що ми обое були на минулiй вiйнi, – додав вiн, намагаючись заспокоiти спiвбесiдника. – Краще розкажiть, як ви зустрiлися зi своею дружиною?

– Це було пiсля вiйни, коли мiй пiдроздiл дислокувався у Берлiнi. Я служив капралом на складi, де Грета була пакувальницею. Єдина робота, яку змогла отримати. Напевно, це було кохання з першого погляду, бо вона не знала нi слова англiйською, а я не мiг спiлкуватися нiмецькою.

Джайлз посмiхнувся.

– Але вона була яскрава. Втямила мою мову набагато швидше, нiж я ii. Природно, я iз самого початку знав, що це буде справа непроста. Не в останню чергу тому, що моi товаришi вважали, що будь-яка нiмецька спiдниця годиться лише для одного, але Грета була не така. На момент завершення мого вiдрядження я збагнув, що хочу побратися з нею, якими б не були наслiдки. Тодi у мене й почалися проблеми. Переспати з жiнкою за межами iнституту[14 - Інститут вiйськово-морського флоту, армii та вiйськово-повiтряних сил (NAAFI) – компанiя, створена британським урядом 9 грудня 1920 року для управлiння рекреацiйними установами, допомiжними силами Великоi Британii, а також для продажу товарiв вiйськовослужбовцям та iхнiм сiм’ям.] – це одне, але бажання одружитися з нею – це неабиякий клопiт, внаслiдок чого вам не довiряла жодна зi сторiн.

Коли я повiдомив черговому офiцеру, що маю намiр одружитися з Гретою, навiть якщо це означатиме, що менi доведеться залишитися в Берлiнi, вони поставили на моему шляху всi можливi перепони. За кiлька днiв менi вручили демобiлiзацiйнi документи й поiнформували, що мене вiдправлять упродовж тижня. Я був у вiдчаi, навiть думав про дезертирство, що означало б роки за гратами, якби мене спiймали. А потiм адвокат у казармi повiдомив менi, що вони не можуть заборонити менi пошлюбити Грету, якщо вона буде вагiтна. Я iм так i сказав.

– І що сталося тодi? – запитав Джайлз.

– Розверзлося пекло. Моi документи вже прийшли. Грета втратила роботу, i я не мiг знайти роботу для себе. Не допомогло й те, що за кiлька тижнiв вона й справдi завагiтнiла Карiн.

– Я хочу почути про Карiн все, але не ранiше, нiж замовлю ще.

Джайлз узяв два порожнiх кухлi й пiшов до шинквасу.

– Повторiть те саме, але цього разу по пiнтi.

Пенгеллi довго мовчав, перш нiж продовжити свою розповiдь.

– Карiн зробила всi нашi жертви стерпними, навiть пiдозри та насмiшки, якi нам обом довелося пережити. Якщо я обожнював Грету, то Карiн – поклонявся. Десь приблизно через рiк мiй старий черговий офiцер на складi попросив мене замiнити службовця, який опинився на лiкарняному, – час чудово зцiлюе, – i мене запросили стати цивiльним офiцером зв’язку мiж британцями та нiмецькими робiтниками, бо на той час завдяки Гретi я вже доволi вiльно спiлкувався нiмецькою. Британцi мають багато чудових чеснот, але вони ледачi, коли справа доходить до вивчення чужих мов, тому я хутко став незамiнним. Заробiтна плата була не дуже великою, але я витрачав кожне пеннi на Карiн i кожну вiльну хвильку проводив iз нею. І, як i всi жiнки, вона знала, що я ласий на обiйми. Це клiше, але вона змогла обвести мене навколо мiзинця.

«Мене також», – подумав Джайлз, зробивши ще один ковток пива.

– На мою радiсть, – правив далi Пенгеллi, – англiйська школа в Берлiнi дозволила Карiн скласти вступний iспит, i кiлька тижнiв по тому iй запропонували роботу. Усi вважали, що вона англiйка. Вона навiть мала мiй корнуолльський акцент, як ви могли помiтити. Тож вiдтодi менi вже не доводилося турбуватися про ii освiту. Коли вона перейшла до шостого класу, навiть подейкували про ii вступ до Оксфорду, але це було ще до того, як звели мур. Коли спорудили це чудовисько, Карiн довелося задовольнитися мiсцем у Схiднонiмецькiй мовнiй школi, яка, чесно кажучи, е нiчим iншим, як центром вербування Штазi. Єдине здивування викликало ii бажання вивчати росiйську як свою першу мову, але на той час ii англiйська та нiмецька вже були для неi рiдними. Коли ж Карiн закiнчила навчання, то едина серйозна пропозицiя, яку вона змогла отримати як перекладачка, надiйшла вiд Штазi. Вони добре попрацювали, тож не залишили iй особливого вибору. Щоразу, коли вона писала, то повiдомляла, як iй подобаеться ii робота, особливо мiжнароднi конференцii. Це дало iй можливiсть зустрiти багато цiкавих людей iз усiх чотирьох секторiв мiста. Їй зробили пропозицiю двое американцiв та один захiдний нiмець, але Карiн сказала, що як тiльки зустрiла вас, то одразу ж закохалася. Їi потiшило те, що ви враз вхопили ii акцент, хоча вона нiколи не бувала за межами Берлiна.

Джайлз посмiхнувся, згадуючи ту бесiду.

– Незважаючи на моi кiлька спроб повернути свою родину, влада Схiдноi Нiмеччини цього так i не дозволила, хоча нещодавно Грета серйозно занедужала. Гадаю, вони не довiряють менi навiть бiльше, нiж британцi.

– Я зроблю все, що зможу, аби допомогти, – пообiцяв Джайлз.

– Карiн пише регулярно, але не всi ii листи доходять. У тому, що дiйшов, вона повiдомила, що зустрiла когось особливого, але це катастрофа, бо вiн не тiльки одружений, а ще й англiець i пробув у Берлiнi всього кiлька днiв. А найгiрше те, що вона навiть не була впевнена, чи вiн вiдчувае те саме, що й вона.

– Як вона помилялася, – тихо видихнув Джайлз.

– Певна рiч, вона не згадала вашого iменi чи того, чому ви вiдвiдували росiйський сектор, бо вона надто добре усвiдомлювала, що влада читатиме ii листи. Лише коли ви зв’язалися зi мною, я второпав, що це, мабуть, про вас вона писала.

– Але як до цього був причетний Алекс Фiшер?

– За кiлька днiв пiсля того, як ви подали у вiдставку з посади мiнiстра, вiн несподiвано з’явився у Труро. Коли вiн вистежив мене, то заявив, що ви публiчно зреклися Карiн, вважаючи ii повiею або шпигункою Штазi, i що ви дали зрозумiти головному батогу[15 - «Батiг» – головний партiйний органiзатор у британському парламентi.], що нiколи не захочете бачити ii знову.

– Але я вiдчайдушно намагався з нею контактувати, навiть iздив у Берлiн, але мене завернули на кордонi.

– Тепер я це знаю, але тодi…

– Авжеж, – зiтхнув Джайлз, – Фiшер умiв бути дуже переконливим.

– Особливо коли вiн майор, а ти просто капрал iз двома личками, – сказав Пенгеллi. – Звiсно, я спостерiгав за кожним днем судового розгляду панi Клiфтон у газетах i, як i всi решта, прочитав листа, якого Фiшер написав перед самогубством. Якби це допомогло, я був би радий сказати будь-кому, що в цьому не було й дрiбки правди.

– Добре було б, Джоне, хоча боюся, що для цього вже запiзно.

– Але лише вчора я почув по радiо, сер Джайлз, що ви все ще розмiрковуете про участь у довиборах у Бристолi.

– Уже нi. Я вiдкликав свою кандидатуру. Не можу нiчого робити, поки знову не побачу Карiн.

– Природно, що як ii батько я вважаю, що вона того варта, але це все одно пекельна жертва.

– Ви гiршi за мого агента, – Джайлз уперше засмiявся.

Вiн ковтнув iще пива, i чоловiки сидiли якийсь час мовчки, перш нiж Джайлз наважився запитати:

– А Карiн справдi вагiтна?

– Та де там. Це й допомогло менi зрозумiти, що все, сказане Фiшером про вас, – купа брехнi i його единою метою була помста.

– А я хотiв би, щоб вона була вагiтною, – тихо зронив Джайлз.

– Чому?

– Тому що було б набагато легше вивезти ii звiдти.

– Останнi замовлення, панове.




9


– Яка ця стара гра в полiтику смiшна, – зауважив Джайлз. – Я побував у пустелi, а ви стали мiнiстром закордонних справ Захiдноi Нiмеччини.

– Але нашi позицii можуть змiнитися за одну нiч, – вiдказав Вальтер Шеель, – i ви це занадто добре знаете.

– Для мене це була б неабияка змiна, адже я навiть не беру участi у довиборах, i моя партiя зараз не при владi.

– А чому ви не кандидат цього разу? – здивувався Вальтер. – Навiть iз моiми поверховими знаннями про вашу виборчу систему можна сказати, що лейбористи неодмiнно вiдвоюють свое мiсце у парламентi.

– Це цiлком можливо, але мiсцевий осередок уже обрав собi молодого кандидата, Роберта Фiлдiнга, який займе мое мiсце. Вiн енергiйний i запальний, як нещодавно призначений шкiльний староста.

– Так само як i ви колись.

– Я й досi такий, правду кажучи.

– Тодi чому ви самоусунулися?

– Це довга iсторiя, Вальтере. Насправдi це причина, через яку я й хотiв зустрiтися з вами.

– Краще спершу щось замовити, – Вальтер розгорнув меню. – Тодi ви зможете не кваплячись розповiсти менi, чому вам знадобилася допомога мiнiстра закордонних справ Захiдноi Нiмеччини.

Вальтер узявся вивчати меню.

– Страва дня – ростбiф i йоркширський пудинг. Моi улюбленi, – прошепотiв вiн. – Але не кажiть нiкому нi з ваших спiввiтчизникiв, нi з моiх, iнакше викриеться моя таемниця. А яка ваша таемниця?

І Джайлз усе розповiв своему давньому приятелю про Карiн та про те, що його не пустили до Схiдноi Нiмеччини, поки вони обое насолоджувались кавою.

– То ви кажете, що це була молода жiнка, яка опинилася у вашому готельному номерi, коли ми зустрiчалися приватно?

– Ви ii запам’ятали?

– Ще б пак, – сказав Вальтер. – Вона колись перекладала для мене, але нiколи не дозволяла собi бiльшого, й це не через вiдсутнiсть спроб iз мого боку. Тож скажiть менi, Джайлзе, чи готовi ви битися на дуелi за цю молоду жiнку?

– Назвiть свою зброю та свого секунданта.

Вальтер засмiявся.

– А якщо серйозно, Джайлзе, чи маете ви пiдстави вважати, що вона хоче перебiгти?

– Атож, ii мати нещодавно померла, а влада Схiдноi Нiмеччини не дозволить ii батьковi, англiйцю, який проживае в Корнуоллi, приiхати в краiну.

Обмiрковуючи проблему, Вальтер ковтнув кави.

– Чи змогли б ви полетiти зараз зi мною до Берлiна?

– Першим же лiтаком.

– Нестримний, як нiколи, – видихнув Вальтер, коли офiцiант поставив перед ним коньяк.

Вiн потримав келишок, перш нiж сказати:

– Ви не знаете, вона розмовляе росiйською?

– Вiльно. Це була ii спецiалiзацiя у мовнiй школi.

– Добре, бо я буду влаштовувати двосторонню торгову зустрiч iз росiянами наступного мiсяця, i вони могли б погодитись…

– Чи можу я чимось допомогти?

– Просто забезпечте iй отримання британського паспорта.


* * *

– Мене звуть Роберт Фiлдiнг, i я кандидат вiд лейбористiв на довиборах вiд Бристольських докiв, якi вiдбудуться двадцятого травня.

Молодик намагався тиснути руку жiнцi, завантаженiй торбами для покупок.

– Що ви робите у справi «Конкорда»? – поцiкавилася вона.

– Усе, що в моiх силах, щоб лiтак побудували у Фiлтонi, а не в Тулузi, – запевнив Фiлдiнг.

Жiнка виглядала задоволеною.

– Тодi я буду голосувати за вас. Але я волiла б проголосувати за нього, – сказала вона, вказуючи на Джайлза.

Коли жiнка вiдходила, Фiлдiнг виглядав розчарованим.

– Не переживай через неi. Двадцять першого травня ти станеш депутатом, а я – лише iсторiею.

– А «Конкорд»?

– Ти дав едину правильну вiдповiдь. Французи битимуться пекельно, адже вони мають на лiтак повне право, тож пiдозрюю, що роботу розподiлять мiж двома краiнами приблизно порiвну. Тiльки нiколи не слiд бути категоричним, – радив Джайлз. – Можна було запитати, чи працюе ii чоловiк у Фiлтонi, оскiльки, пiдозрюю, саме тому вона й поставила свое запитання.

– От халепа. Я мав би про це подумати. Щось iще?

– Можливо, Боб Фiлдiнг, а не Роберт. Не треба постiйно нагадувати своiм прихильникам, що ти закiнчив приватну школу й Оксфорд.

Фiлдiнг кивнув i звернувся до наступного перехожого:

– Вiтаю! Мене звуть Боб Фiлдiнг, i я кандидат вiд лейбористiв на довиборах вiд Бристольських докiв, якi вiдбудуться двадцятого травня. Сподiваюся, ви мене пiдтримаете.

– Шкода, що це ви висуваетесь, а не сер Джайлз.

– Приемно чути, сер, але ми обрали чудового кандидата. Сподiваюся, що ви проголосуете за Боба Фiлдiнга у четвер, двадцятого травня.

– Якщо ви так кажете, сер Джайлз… – сказав чоловiк i поспiшив пiти.

– Четвер, четвер, четвер. Завжди кажи четвер, – мовив Фiлдiнг. – Ви казали менi це достатньо часто.

– Не турбуйся про це, – заспокоiв Джайлз. – Це скоро стане звичкою, i, чесно кажучи, ти набагато кращий кандидат, нiж я був на перших виборах.

Молодик уперше посмiхнувся.

– Вiтаю! Мене звуть Боб Фiлдiнг, i я кандидат вiд лейбористiв на довиборах вiд Бристольських докiв, якi вiдбудуться двадцятого травня, – промовив вiн, коли до Джайлза пiдiйшла Емма.

– Ти вже починаеш шкодувати, що не висунув власну кандидатуру? – прошепотiла вона, продовжуючи роздавати листiвки. – Адже цiлком зрозумiло, що виборцi або пробачили, або забули про Берлiн.

– Але я не забув, – заперечив Джайлз, тиснучи руку iншому перехожому.

– Вальтер Шеель не телефонував?

– Нi, але вiн не зателефонуе, поки не матиме чого сказати напевне.

– Будемо сподiватися, що ти маеш рацiю, – здалася Емма. – Інакше ти справдi пошкодуеш.

– Аякже, але що з цим робитимете ви? – наполягав якийсь виборець.

– Що ж, переводити краiну на триденний тиждень не можна, – зазначив Фiлдiнг. – А прiоритетом Лейбористськоi партii завжди була проблема безробiття.

– Нiколи не кажи «безробiття», – прошепотiв Джайлз. – Працевлаштування. Треба завжди намагатися звучати позитивно.

– Доброго ранку, мене звати Боб…

– Це вона? – запитала Емма, споглядаючи через дорогу.

– Безперечно, – пiдтвердив Джайлз.

– Познайомиш?

– Ти, мабуть, жартуеш. Нiщо не могло б втiшити цю даму бiльше, нiж свiтлина на першiй шпальтi кожноi газети завтра вранцi, на якiй вона тисне руку колишньому депутату.

– Ну, якщо тобi не можна, менi доведеться зробити це самiй.

– Ти не можеш…

Але Емма вже перетинала вулицю. Опинившись на iншому боцi, вона просто пiдiйшла до державного секретаря з питань освiти та науки й простягнула iй руку.

– Доброго ранку, панi Тетчер. Я сестра сера Джайлза…

– І що iще важливiше, панi Клiфтон, ви перша жiнка, яка очолила акцiонерну компанiю.

Емма посмiхнулася.

– Жiнки нiколи не мали права голосувати! – лементував чоловiк, погрожуючи п’ястуком iз автомобiля, що проiжджав повз них.

Панi Тетчер помахала йому рукою i великодушно посмiхнулася.

– Не знаю, як ви собi даете iз цим раду, – промовила Емма.

– У моему випадку я нiколи не хотiла робити щось iнше, – сказала Тетчер. – Хоча й визнаю, що диктатура могла б трохи полегшити нам роботу.

Емма засмiялася, але панi Тетчер залишилася серйозною.

– До речi, – сказала вона, кидаючи погляд через дорогу, – ваш брат був чудовим депутатом, а також дуже шанованим мiнiстром як удома, так i за кордоном. На жаль, у парламентi його не вистачае, але не кажiть йому, що я так сказала.

– Чому нi? – здивувалася Емма.

– Тому що це не вiдповiдае його уявi про мене, i я не впевнена, що вiн повiрить.

– Я б хотiла йому сказати. Зараз вiн дещо пригнiчений.

– Не хвилюйтеся, вiн невдовзi повернеться в якусь iз палат. Це у нього в кровi. А як щодо вас? Ви не думали коли-небудь пiти у полiтику, панi Клiфтон? У вас е всi належнi для цього данi.

– Нiколи, нiколи, нiколи, – енергiйно захитала головою Емма. – Я не впораюся з таким тиском.

– Ви впоралися з ним доволi добре пiд час нещодавнього судового розгляду, i пiдозрюю, що тиск вас не турбуе, коли йдеться про протистояння з вашими колегами-директорами.

– Це iнший тиск, – заперечила Емма. – І в будь-якому разi…

– Менi шкода, що перебиваю вас, панi державний секретар, – втрутився схвильований помiчник, – але, схоже, що кандидата спiткало лихо.

Панi Тетчер звела погляд i побачила, як якась бабега погрожувала пальцем кандидату вiд торi.

– Це не лихо. А ця панi, мабуть, ще пам’ятае, як цю вулицю бомбили нiмцi. Оце були справжнi клопоти. – Вона повернулася до Емми. – Менi доведеться покинути вас, панi Клiфтон, але сподiваюся, що ми ще зустрiнемося, можливо, за спокiйнiших обставин.

– Державний секретар?

– Так-так, уже йду, – вiдгукнулася панi Тетчер. – Я ж не можу вiчно тримати його за руку. Але якщо вiн не може впоратися з однiею старенькою, то як вiн сподiваеться протистояти грiзнiй опозицii в Палатi громад? – додала вона, перш нiж вiдiйти.

Емма посмiхнулася i перейшла через дорогу, щоб знову приеднатися до брата, який намагався втовкмачити вiйськовому на вигляд джентльмену версiю, чому не вiн балотуеться на довиборах.

– І що можеш про неi сказати? – запитав Джайлз, коли зумiв спекатися настирливого виборця.

– Вона чудова, – вiдповiла Емма. – Справдi чудова.

– Погоджуюся з тобою, – сказав Джайлз. – Але не кажи iй про це.


* * *

Телефон задзеленчав тодi, коли вiн найменше цього очiкував. Джайлз увiмкнув свiтильник бiля свого лiжка i виявив, що було лише кiлька хвилин пiсля п’ятоi, тож здивувався, хто б мiг телефонувати йому в такий раннiй час.

– Даруйте, що дзвоню вам так рано, Джайлзе, але не можу телефонувати зi свого офiсу.

– Розумiю, – Джайлз прокинувся остаточно.

– Якби ви змогли бути у Берлiнi двадцять другого травня, – сказав Вальтер, – я змiг би доправити ваш пакет.

– Це чудова новина.

– Але не без певного ризику, адже для цього знадобиться трохи удачi й особливоi смiливостi вiд двох молодих жiнок.

Джайлз опустив ноги на пiдлогу, сiв на край лiжка й уважно вислухав усе, що розповiв йому мiнiстр закордонних справ Захiдноi Нiмеччини. Коли Вальтер закiнчив, надворi вже розвиднилося.


* * *

Джайлз iще раз набрав номер, сподiваючись, що до телефону пiдiйдуть. Цього разу слухавку взяли одразу.

– Доброго ранку, Джоне.

– Доброго ранку, сер Джайлз, – привiтався Пенгеллi, який миттю впiзнав голос.

Джайлз замислився, скiльки часу мине, перш нiж вiн перестане називати його «сер».

– Джон, перед тим як контактуватиму з вiдповiдним департаментом Мiнiстерства внутрiшнiх справ, я маю знати, чи подавала Карiн заявку на отримання британського паспорта.

– Подавала. Точнiше це я робив вiд ii iменi, коли вона все ще думала вступати до Оксфорда, – повiдомив Пенгеллi.

– Тiльки не кажiть менi, що його зберiгають десь у Схiдному Берлiнi.

– Нi, я особисто його забрав iз Петтi Франс[16 - Петтi Франс – вулиця в Лондонi, де розташоване, зокрема, й Мiнiстерство внутрiшнiх справ Великоi Британii.] i мав намiр повернути його, коли поiду до Схiдноi Нiмеччини, але, звiсно, так цього i не зробив. Це було кiлька рокiв тому, тож лише небо знае, де вiн зараз. Та навiть якби паспорт i потрапив до моiх рук, термiн його дii, либонь, уже скiнчився.

– Якщо ви його знайдете, Джоне, цiлком можливо, що зможете побачитися зi своею донькою набагато швидше, нiж очiкували.


* * *

Хоча Грiфф Гаскiнс i запросив Джайлза взяти участь у пiдрахунку результатiв у мiськiй радi, останнiй не змiг скористатися запрошенням. Потоптавши вулицi з кандидатом у депутати упродовж останнiх чотирьох тижнiв, вiдвiдавши незлiченнi публiчнi мiтинги i навiть роздаючи листiвки, що нагадували про голосування, у маетку Вудбiн, у четвер двадцятого травня, коли годинник вдарив десяту, Джайлз потиснув руку Бобу Фiлдiнгу, побажав йому успiхiв i поiхав до Беррiнгтон-холу.

Прибувши додому, налив собi велику склянку вiскi й полежав у гарячiй ваннi. Вiн заснув уже за лiченi хвилини пiсля того, як упав у лiжко. Прокинувся одразу пiсля шостоi, це був найдовший його сон за цей мiсяць. Чоловiк пiдвiвся, пiшов до лазнички i вмився холодною водою. Потiм одягнув халат, капцi й спустився униз.

Чорний лабрадор бiгав вiтальнею, махаючи хвостом, припускаючи, що, мабуть, настав час його ранковоi прогулянки. Яка ж iще причина могла бути у господаря для того, щоб встати так рано?

– Сидiти! – звелiв Джайлз, i Старий Джек сiв бiля нього, ляскаючи об килим хвостом.

Джайлз увiмкнув радiо i знову розмiстився у зручному фотелi, щоб послухати ранковi новини. Прем’ер перебував у Парижi, де проводив перемовини з президентом Францii щодо можливого вступу Великоi Британii до ЄЕС. Ранiше Джайлз був би першим, хто визнав iсторичне значення такоi зустрiчi, але не сьогоднi. Усе, що вiн хотiв знати, – це результат довиборiв у Бристольських доках.

– Пан Гiт обiдав iз президентом Помпiду в Єлисейському палацi вчора ввечерi, i хоча жодне офiцiйне комюнiке не оприлюднили, очевидно, що зараз генерал де Голль вже не е тiею полiтичною силою, з якою варто рахуватися, тому заявку Об’еднаного Королiвства нарештi сприймають серйозно.

– Продовжуйте, – сказав Джайлз, i диктор наче почув його, облишив Теда Гiта i повернувся до Англii.

– Ще одна невдача для торi, – заявив вiн, – якi програли довибори у Бристольських доках учора ввечерi Лейбористськiй партii. Це мiсце звiльнилося пiсля смертi майора Алекса Фiшера, депутата вiд Консервативноi партii, який наклав на себе руки. А тепер приеднуемося до нашого кореспондента iз Вест Кантрi у Бристолi, щоб почути останнi новини.

– Цього ранку Боба Фiлдiнга, кандидата вiд лейбористiв, оголосили переможцем на довиборах тут, у Бристольських доках, iз перевагою у три тисячi сто двадцять сiм голосiв, що становить одинадцять вiдсоткiв вiдставання консерваторiв вiд лейбористiв.

Джайлз аж пiдскочив, а собака перестав махати хвостом.

– Хоча явка на виборах i була низькою, це була рiшуча перемога пана Фiлдiнга, який у вiцi тридцяти двох рокiв стане одним iз наймолодших членiв Палати громад. Ось що вiн заявив пiсля оголошення результату: «Насамперед я хотiв би подякувати керiвнику виборчоi комiсii та його спiвробiтникам за зразкову органiзацiю роботи…»

Телефон на столi задзеленчав. Джайлз вилаявся, вимкнув радiо й узяв слухавку, припускаючи, що це, мабуть, Грiфф Гаскiнс, який, як вiн знав, iще не лягав.

– Доброго ранку, Джайлзе, це Вальтер Шеель…




10


У нiч перед тим, як вiн мав летiти до Берлiна, Джайлз нiяк не мiг заснути. Вiн встав задовго до того, як зiйшло сонце, не заморочувався на снiданок i замовив таксi вiд свого будинку на Смiт-сквер до Хiтроу за кiлька годин до вильоту. Вранiшнi лiтаки чи не единi гарантовано злiтали вчасно. Полiтик прихопив примiрник «Гардiан» у залi для пасажирiв першого класу, але навiть не перегорнув першоi шпальти, випив фiлiжанку чорноi кави, знову i знову обмiрковуючи план Вальтера. У ньому був один значний недолiк, який вiн назвав необхiдним ризиком.

Джайлз одним iз перших опинився на борту i, незважаючи на те, що лiтак вилетiв вчасно, не переставав зиркати на годинник упродовж усього рейсу. Лiтак приземлився у Берлiнi о дев’ятiй сорок п’ять ранку, i позаяк у Джайлза не було багажу, вiн уже за двадцять хвилин сидiв у таксi.

– Пункт пропуску «Чарлi», – звелiв вiн водiевi, який кинув на нього косий погляд, перш нiж влитися у вранiшнiй рух в напрямку мiста.

Незабаром пiсля того як вони минули наполовину зруйнованi Бранденбурзькi ворота, Джайлз помiтив бiлий автобус «мерседес», за яким Вальтер наказав йому пильнувати. Позаяк вiн не хотiв стати його першим пасажиром, то попросив таксиста зупинитися за кiлька сотень ярдiв вiд переходу. Джайлз заплатив за проiзд i почав розгулювати так, нiби був туристом, хоча там не було нiчого, на що варто звернути увагу, окрiм стiни, вкритоi графiтi. До автобуса пасажир наблизився, лише коли побачив, як купка людей заходить у салон.

Джайлз приеднався до гурту iноземних гостей i журналiстiв, котрi з’iхалися з усiеi Європи i були запрошенi на урочистий обiд, щоб почути промову Ерiха Хонекера, нового генерального секретаря Соцiалiстичноi единоi партii Нiмеччини. Джайлз усе гадав, чи не завадять йому ще раз перетнути кордон, не залишивши iншого вибору, окрiм як повернутися наступним же рейсом назад до Хiтроу. Але Вальтер його запевнив, що позаяк вiн представляе Лейбористську партiю Великоi Британii як колишнiй державний секретар iз закордонних справ, його з радiстю приймуть. Схiднонiмецький режим, пояснив Вальтер, не змiг розпочати жодного значущого дiалогу з теперiшнiм консервативним урядом i вiдчайдушно намагаеться досягти домовленостей iз лейбористами, тим бiльше що здавалося цiлком ймовiрним iхне швидке повернення до влади. Коли черга нарештi дiйшла до Джайлза, вiн передав свiй паспорт службовцю, який кинув на нього побiжний погляд i вказав на автобус. Першу заваду було подолано.

Пересуваючись проходом, Джайлз помiтив молоду жiнку, яка сидiла самотньо позаду, видивляючись у вiкно. Йому не довелося перевiряти номер ii мiсця.

– Вiтаю! – мовив вiн до неi.

Вона пiдвела очi й посмiхнулася. Чоловiк не знав iменi цiеi жiнки, i, можливо, було б краще, щоб i не знав. Знав лише те, що вона вiльно розмовляла англiйською, за фахом – перекладачка, приблизно одного вiку з Карiн, i була одягнена у вбрання, як у неi. Але було одне, чого Вальтер не повiдомив. Чому вона була готова пiти на такий ризик?

Джайлз озирнувся на своiх колег-делегатiв. Вiн не впiзнав жодного з них i був радий, коли побачив, що нiхто не виявив до нього анi найменшого iнтересу. Чоловiк скористався побаченням наослiп, засунув руку до внутрiшньоi кишенi й дiстав звiдти паспорт Карiн. Бракувало однiеi речi, яка залишалася в його гаманцi до зворотного шляху. Джайлз нахилився вперед, затуляючи собою молоду жiнку, коли та нагнулася i вийняла з торбинки крихiтну квадратну фотографiю та тюбик клею. Вона завершила процес за кiлька хвилин. Було зрозумiло, що вона практикувала цю вправу вже не раз.

Поклавши паспорт до несесера, Джайлз уважнiше поглянув на жiнку, яка сидiла поруч. Вiн одразу ж второпав, чому Вальтер обрав саме ii. Вона була приблизно такого ж вiку та комплекцii, як i Карiн, можливо, на кiлька рокiв старша i на кiлька кiлограмiв важча, але приблизно однакового з нею зросту, з такими ж темними очима та рудим волоссям, яке вона уклала в зачiску в стилi Карiн. Очевидно, що на волю випадку залишили якнайменше.

Джайлз знову глянув на годинник. Уже був майже час iхати. Водiй порахував пасажирiв. Бракувало ще двох.

– Даю iм ще п’ять хвилин, – повiдомив вiн, коли Джайлз визирнув у вiкно i побачив двi постатi, що бiгли до автобуса.

Вiн упiзнав одного з них – колишнього iталiйського мiнiстра, хоча й не мiг згадати його iменi. Але тепер було багато колишнiх iталiйських мiнiстрiв.

– Mi dispiace[17 - Mi dispiace (iтал.) – вибачте менi.], – вибачився чоловiк, заходячи у салон.

Пiсля того як двiйко спiзнiлих нарештi сiли, дверi зачинилися з тихим шипiнням, i автобус пiшохiдним темпом рушив до прикордонного переходу.

Водiй зупинився перед червоно-бiлою смугою перешкод. Дверi автобуса вiдчинилися, й всередину увiйшли два представники американськоi вiйськовоi полiцii. Вони ретельно перевiрили кожен паспорт, переконавшись, що всi вiзи в порядку. Щойно виконали свое завдання, як один iз них побажав: «Хорошого дня», та iнтонацiя свiдчила, що вiн не це мае на увазi.

Водiй автобуса так i не перемкнув першоi передачi, просунувшись iще на триста ярдiв до схiднонiмецького кордону, де знову зупинився. Цього разу в салон зайшли трое офiцерiв у пляшково-зеленiй формi, шкiряних чоботях до колiн i кашкетах. Жоден iз них не посмiхнувся.

Вони довше перевiряли кожен паспорт, аби переконатися, що кожна вiза мае правильно вказанi дати та печатки, перш нiж один iз них ставив галочку проти iменi у своему планшетi й переходив до наступного пасажира. Джайлз не виявив жодних емоцiй, коли один iз офiцерiв попросив його показати паспорт i вiзу. Вiн уважно перевiрив документ, а потiм поставив галочку навпроти iменi Беррiнгтон. Значно довше вiн розглядав паспорт Карiн, а потiм поставив iй кiлька запитань. Оскiльки Джайлз не мiг зрозумiти жодного слова, якi промовляв охоронець, тож вiн неабияк занепокоiвся, доки не поставили галочку i навпроти iменi Карiн Пенгеллi. Джайлз мовчав увесь час, поки всi трое офiцерiв вийшли з автобуса, дверцята зачинилися, i автобус перетнув широку жовту смугу, яка вказувала на те, що вони перетинають кордон.

– Вас вiтае Схiдний Берлiн! – оголосив водiй, явно не пiдозрюючи iронii у власних словах.

Джайлз пiдвiв погляд на високi цеглянi вежi, заселенi озброеною охороною, що споглядали на грубий бетонний мур, увiнчаний колючим дротом. Йому було шкода його ув’язнених громадян.

– Про що вiн вас питав? – поцiкавився Джайлз.

– Хотiв знати, де саме я живу в Англii.

– Що ви йому сказали?

– У Парсонс-Грiн.

– Чому саме Парсонс-Грiн?

– Бо я там жила, коли вивчала англiйську мову в Лондонському унiверситетi. Вiн, мабуть, подумав, що я ваша коханка, бо iм’я вашоi дружини все ще вказане у вашому паспортi. На щастя, бути чиеюсь коханкою не е злочином у Схiднiй Нiмеччинi. Поки що.

– Хто б повiз свою коханку до Схiдного Берлiна?

– Тiльки той, хто намагаеться ii витягнути.

Джайлз завагався, перш нiж поставити наступне запитання.

– Ми обговоримо подробицi того, що робитимемо далi, коли дiйдемо до готелю?

– У цьому не буде потреби, – вiдповiла жiнка. – Я зустрiчалася з Карiн кiлька днiв тому, коли мiнiстр проводив двостороннi перемовини зi своiм колегою, тому все, що вам варто зробити, це залишатися на своему мiсцi пiд час обiду й переконатися, що всi певнi, що ви насолоджуетесь iжею, i не забувайте аплодувати виступу генерального секретаря. Решту залиште нам.

– Але… – почав було Джайлз.

– Нiяких але, – твердо промовила жiнка. – Краще, щоб ви нiчого про мене не знали.

Джайлз хотiв би запитати у неi, що iще вона знае про Карiн, але вирiшив, що це, мабуть, verboten[18 - Заборонено (нiм.).]. Хоча йому все ще було цiкаво, чому…

– Не можу навiть сказати, наскiльки вдячний вам за те, що ви робите, – прошепотiв Джайлз, – i для мене, i для Карiн.

– Я роблю це нi задля когось iз вас, – запевнила вона. – А роблю це задля свого батька, якого замордували, коли вiн намагався перелiзти через цю стiну, лише через три днi пiсля ii спорудження.

– Менi дуже шкода, – знiтився Джайлз. – Сподiватимемося, що вона колись впаде, – додав вiн, озираючись на сiре бетонне чудовисько, – i справедливiсть переможе.

– Не за мого життя, – зауважила жiнка безтурботним голосом, коли автобус рухався до центру мiста.

Врештi-решт вони зупинилися бiля готелю «Адлон», але минув ще якийсь час, перш нiж iм дозволили вийти з автобуса. Коли дверi нарештi вiдчинилися, пасажирiв вивели iз салону високi полiцейськi в одностроях, котрi тримали ельзасцiв, що гарчали, на коротких повiдках. Делегати були оточенi кордоном, доки не дiйшли великою, як стодола, залою до iдальнi, де iх нарештi вiдпустили. Усе заради iдеi схiдних нiмцiв, аби гостi почувалися як удома.

Джайлз перевiрив розклад, вивiшений на дошцi з одного боку подвiйних дверей. Серу Джайлзу Беррiнгтону та його перекладачцi вiдвели столик номер сорок три у глибинi примiщення, де вони не привертатимуть уваги, як пояснив Вальтер. Британець та його супутниця знайшли своi мiсця й сiли за столик. Джайлз спершу делiкатно, а потiм i наполегливо намагався з’ясувати ii iм’я та чим вона займаеться, але натрапив на iншу бетонну стiну. Було зрозумiло, що ii особа мае залишатися в таемницi, тому довелося вдовольнитися теревенями про Лондон i театр, на що вона iз задоволенням вiдгукнулася, поки кiлька людей навколо них не пiдвелися i не зааплодували – дехто навiть гучнiше за iнших.

Джайлз стоячи спостерiгав, як мiнiатюрна постать товариша Хонекера увiйшла до кiмнати в оточеннi дюжини охоронцiв, котрi височiли над ним, тож вiн лише зрiдка виринав з-за них. Джайлз долучився до оплескiв, оскiльки не хотiв привертати до себе увагу. Генеральний секретар пiдiйшов до столу на узвишшi i коли пiднявся на кiлька сходинок, Джайлз побачив, що Вальтер аплодуе йому майже так само захоплено, як i вiн сам.

Мiнiстр закордонних справ Захiдноi Нiмеччини сидiв лише за два крiсла вiд генерального секретаря, але Джайлзу було нескладно втямити, що чоловiк мiж ними мав бути росiйським колегою Вальтера, бо той аплодував запеклiше, нiж будь-хто iнший за цим столом.

Коли всi в кiмнатi нарештi сiли, Джайлз уперше побачив Карiн. Вона сидiла за двома мiнiстрами закордонних справ. Йому одразу пригадалося, чому вiн так захопився нею. Пiд час обiду вiн не мiг перестати кидати погляди у ii бiк, але вона жодного разу не глянула на нього.

Обiд iз трьох страв тягнувся водночас нескiнченно та був геть неiстiвним: зупа з кропиви, варена яловичина та квашена капуста i, нарештi, шматок твердого пляцка, вкритого заварним кремом, котрий будь-який поважаючий себе школяр залишив би неторканим. Його супутниця взялася ставити йому запитання, явно намагаючись вiдволiкти вiд постiйного зиркання на Карiн. Вона запитала, якi мюзикли зараз моднi у Лондонi. Джайлз не знав. Чи бачив вiн «О! Калькутта!»?[19 - «О! Калькутта!» – мюзикл, створений британським театральним критиком Кеннетом Тiнаном. Прем’ера вiдбулася на Бродвеi 1969 року, а потiм й у Вест-Ендi 1970-го. У Лондонi дали понад 3,9 тис. вистав, а в Нью-Йорку – 1314.] Нi, не бачив. Якi зараз виставки у галереi Тейт? Уявлення не мав. Вона навiть поцiкавилася, чи не зустрiчав вiн принца Чарльза.

– Так, одного разу, але лише на коротку мить.

– Хто та щаслива дiвчина, яка вийде за нього замiж?

– Не знаю, але це буде хтось, кого схвалить королева.

Вони продовжували спiлкуватися, але вона жодного разу не згадала про Карiн i не запитала, як вони познайомилися.

Нарештi офiцiанти почали збирати тарiлки iз залишками iжi. Мер Схiдного Берлiна, котрий головував на зборах, повiльно пiдвiвся зi свого мiсця i кiлька разiв постукав по мiкрофону. Вiн не озивався, поки не запанувала цiлковита тиша. Вiдтак оголосив трьома мовами десятихвилинну перерву до того, як до них звернеться генеральний секретар Соцiалiстичноi единоi партii Нiмеччини.

– Удачi! – прошепотiла жiнка i вiдiйшла ранiше, нiж вiн устиг iй подякувати.

Чоловiк спостерiгав, як вона зникала серед натовпу, не знаючи, що буде тепер. Йому довелося стиснути бильця крiсла, щоб угамувати тремтiння.

Десять хвилин здалися вiчнiстю. А потiм вiн помiтив, як вона йде мiж столиками до нього. На нiй був такий самий темний костюм, що i на його колишнiй супутницi, червоний шарф i чорнi мешти на пiдборах, але на цьому вся подiбнiсть завершувалася. Карiн сiла бiля нього, але нiчого не сказала. Драгомани не базiкають, як сказала вона йому колись.

Джайлз хотiв пiдхопити ii на руки, вiдчути тепло ii тiла, ii нiжний дотик, вiдчути запах парфумiв, але вона залишалася професiйно байдужою, не виказуючи нiчого, що могло б видати, як вiн насправдi ставиться до неi.

Пiсля того як усi знову зайняли своi мiсця i подали каву, голова вдруге пiдвiвся i лише раз торкнувся мiкрофона, перш нiж аудиторiя замовкла.

– Маю честь на правах вашого господаря представити сьогоднi нашого спiкера, одного з найвидатнiших державних дiячiв свiту, людину, котра самостiйно…

Коли голова присiв через двадцять хвилин, Джайлз мiг лише дивуватися, скiльки часу триватиме основна промова.

Хонекер розпочав iз подяки усiм iноземним делегатам i вiдомим журналiстам, якi прибули з багатьох куточкiв свiту, щоб послухати його виступ.

– Це не та причина, через яку приiхав я, – пробурмотiв Джайлз.

Карiн проiгнорувала його коментар i продовжувала сумлiнно перекладати слова генерального секретаря.

– «Я радий вiтати вас усiх у Схiднiй Нiмеччинi, – промовила Карiн, – цьому цивiлiзацiйному маяку, який е еталоном для всiх тих краiн, якi прагнуть нас наслiдувати».

– Я хочу до тебе торкнутися, – прошепотiв Джайлз.

– «Я з гордiстю повiдомляю, що у НДР ми повнiстю подолали безробiття», – продовжувала Карiн.

Бурхливi оплески декотрих вдало розмiщених апаратчикiв дозволили генеральному секретарю зробити паузу й перегорнути ще одну сторiнку своеi пухкоi промови.

– Я хочу стiльки тобi сказати, але розумiю, що доведеться зачекати.

– «Зокрема, наша програма ведення фермерського господарства е прикладом того, як використовувати землю на користь тих, хто цього потребуе найбiльше».

– Перестаньте витрiщатися на мене, сер Джайлз, – прошепотiла Карiн, – i зосередьтесь на словах нашого лiдера.

Джайлз неохоче знову звернув увагу на Хонекера i спробував виглядати зацiкавленим.

– «Нашим лiкарням заздрять на Заходi, – правила далi Карiн, – а нашi лiкарi та медсестри – найбiльш висококвалiфiкованi у свiтi».

Джайлз обернувся назад лише на мить, щоб почути:

– «Дозвольте менi зараз звернутися до будiвельноi галузi та натхненноi роботи, яку нашi першокласнi iнженери виконують, споруджуючи новi будинки, заводи, мости, дороги».

– Не кажучи вже про стiни, – докинув Джайлз.

– Будьте обережнi, сер Джайлз. Не забувайте, що кожна друга людина в цьому примiщеннi – шпигун.

Вiн знав, що Карiн мала рацiю. Маски повиннi залишатися на мiсцi, поки вони не перетнуть кордон i не досягнуть захiдноi свободи.

– «Комунiстичний свiтогляд сприймають мiльйони товаришiв по всьому свiту – на Кубi, в Аргентинi, Францii та навiть у Великiй Британii, де торiк подвоiлося число членiв Комунiстичноi партii».

Джайлз приеднався до вимушених оплескiв, хоча й знав, що насправдi iх удвiчi зменшилося.

Коли вiн уже не мiг цього терпiти, врештi-решт обернувся i знуджено глянув на Карiн, то був нагороджений суворим поглядом, який стримав його iще на п’ятнадцять хвилин.

– «Наша вiйськова мiць, яку пiдтримуе Росiя-матiр, не мае собi рiвних, що дозволяе нам протистояти будь-яким викликам».

Джайлз думав, що вiн лусне, але не вiд оплескiв. Скiльки ще могло тривати це смiття, i як багато людей, присутнiх тут, могли цьому вiрити? Минуло пiвтори години, перш нiж Хонекер нарештi опустився у крiсло, виголосивши промову, яка, як здавалося Джайлзу, могла б за часом конкурувати з «Перснем нiбелунгiв» Вагнера, однак не за якiстю лiбрето.

До чого Джайлз був не готовий, то це до п’ятнадцятихвилинних овацiй, що вибухнули пiсля виступу Хонекера, якi влаштували кiлька зумисне посаджених апаратчикiв i прихильникiв, котрi, ймовiрно, насолоджувалися пляцком iз заварним кремом. Нарештi генеральний секретар покинув сцену, але його затримали, щоб вiн мiг потиснути руки захопленим делегатам. Оплески тривали навiть пiсля того, як вiн покинув залу.

– Яка чудова промова, – схвалив колишнiй iталiйський мiнiстр, чие iм’я Джайлз досi не мiг згадати.

– Можна й так сказати, – зауважив Джайлз, посмiхаючись Карiн, котра насупилася у вiдповiдь.

Джайлз усвiдомив, що iталiець уважно до нього придивляеться.

– Чудовий взiрець ораторського мистецтва, – додав вiн, – але менi доведеться уважно ii перечитати, щоб переконатися, що не пропустив жодного ключового моменту.

Копiю промови Хонекера вiдразу вклали до рук Джайлза, що лише нагадало йому, наскiльки пильним слiд бути. Його слова, здавалося, задовольнили iталiйця, який вiдволiкся, коли повз нього проходив iнший делегат, обiйняв його i запитав:

– Як справи, Джане-Лусiо?

– І що буде тепер? – прошепотiв Джайлз.

– Чекатимемо, поки нас вiдведуть назад до автобуса. Але важливо, щоб ви продовжували виглядати так, нiби вас це вразило, тому, будь ласка, продовжуйте робити комплiменти своiм господарям.

Джайлз вiдвернувся вiд Карiн i взявся тиснути руки кiльком европейським полiтикам, iз якими Грiфф Гаскiнс вiдмовився б подiлитися навiть пiнтою пива.

Чоловiк не мiг повiрити своiм вухам. Хтось справдi свиснув, аби привернути увагу iноземних делегатiв. Потiм iх зiбрали i, як непокiрних учнiв, повели назад до автобуса.

Коли всi тридцять два пасажири щасливо опинилися в салонi i iх знову порахували, автобус у супроводi чотирьох полiцiйних мотоциклiв iз увiмкненими сиренами розпочав повiльний шлях назад до кордону.

Джайлз уже збирався взяти Карiн за руку, як голос за спиною промовив:

– Ви сер Джайлз Беррiнгтон, чи не так?

Джайлз озирнувся, щоб побачити обличчя того, кого впiзнав, хоча й не мiг згадати його iменi.

– Кiт Брукс.

– А, звiсно ж, – вiдповiв Джайлз, – «Телеграф». Приемно бачити вас знову, Кiте.

– Позаяк ви представляете Лейбористську партiю, сер Джайлз, чи можу я припустити, що ви все ще сподiваетесь повернутися до активноi полiтики?

– Я намагаюся пiдтримувати з нею зв’язок, – сказав Джайлз, не бажаючи вести тривалу бесiду з журналiстом.

– Менi шкода, що ви не взяли участi у довиборах, – зронив Брукс. – Фiлдiнг здаеться доволi приемним хлопцем, але я сумую за вашими виступами з передньоi лави.

– Коли я був у палатi, ви такого не казали.

– Як ви добре знаете, така полiтика газети, але у вас е шанувальники в iнформацiйному бюро, зокрема й Бiлл Дiдс, тож можу вам сказати, що ми всi вважаемо теперiшнiх мiнiстрiв тiньового кабiнету доволi безбарвними.

– Так кажуть про кожне нове поколiння полiтикiв.

– Тим не менш якщо ви все ж вирiшите повернутися, зателефонуйте менi, – журналiст подав Джайлзу вiзитiвку. – Ви будете здивованi нашим ставленням до вашого другого пришестя, – додав вiн, перш нiж зайняти свое мiсце.

– Вiн здаеться доволi приемним, – озвалася Карiн.

– Нiколи не можна довiряти «Телеграф», – заперечив Джайлз, кладучи вiзитiвку у свiй гаманець.

– Думаете повернутися?

– Це було б не так просто.

– Через мене? – Карiн узяла його за руку, коли автобус зупинився бiля шлагбаума на вiдстанi кiлькох сотень ярдiв вiд свободи.

Чоловiк збирався вiдповiсти, але дверi вiдчинилися, впускаючи досередини струмiнь холодного повiтря.

Трое офiцерiв в унiформi знову зайшли в салон. Джайлз iз полегшенням побачив, що ранкова змiна вже звiльнилася. Коли вони почали повiльно й прискiпливо перевiряти кожен паспорт та вiзу, Джайлз раптом щось згадав. Вiн витягнув гаманець, дiстав маленьку фотографiю Карiн i швидко передав iй. Вона вилаялася пiд нiс, вийняла з торбинки паспорт i за допомогою пилочки для нiгтiв почала обережно здирати попередню свiтлину.

– Як я могла забути? – прошепотiла Карiн, використовуючи такий самий маленький тюбик клею, щоб прилiпити власну фотографiю на мiсце.

– Це моя провина, а не твоя, – сказав Джайлз, визираючи у прохiд й пильно стежачи за повiльним просуванням варти. – Будемо просто вдячнi, що не сидимо у переднiй частинi автобуса.

До того часу коли Карiн завершила процедуру, правоохоронцi були ще за кiлька рядiв вiд них. Джайлз обернувся i побачив, що ii трусить, тож мiцно стиснув коханiй руку. На щастя, прикордонникам знадобилося набагато бiльше часу, щоб перевiрити кожне iм’я, нiж тодi, коли автобус в’iжджав до краiни, бо, незважаючи на хизування Хонекера, стiна доводила, що набагато бiльше людей бажають виiхати зi Схiдноi Нiмеччини, нiж потрапити туди.

Коли бiля них з’явився молодий офiцер, Джайлз безтурботно передав йому свiй паспорт. Той перегорнув кiлька сторiнок i, перевiривши вiзу англiйця, повернув ii i поставив галочку навпроти прiзвища Джайлза. Не так кепсько, як вiн боявся.

Коли ж розгорнув паспорт Карiн, Джайлз помiтив, що ii фотографiя трохи перекосилася. Молодий лейтенант неквапливо вивчав деталi, дату народження, найближчих родичiв – принаймнi цього разу вони були правдивими. Джайлз молився, щоб той не спитав ii, де вона живе в Англii. Однак коли почав ii допитуватися, з його iнтонацii швидко стало зрозумiло, що вiдповiдi його не переконали. Джайлз уже й не знав, що робити. Будь-яка спроба втрутитися лише приверне до них iще бiльше уваги. Прикордонник вiддав команду, i Карiн повiльно пiдвелася зi свого мiсця. Джайлз уже збирався протестувати, аж тут Брукс вистрибнув з-за них i почав фотографувати молодого офiцера. Двое iнших правоохоронцiв негайно рушили вперед, щоб приеднатися до свого колеги. Один схопив камеру i вирвав плiвку, а iншi двое безцеремонно потягли Брукса з автобуса.

– Вiн зробив це навмисно, – сказала Карiн, яка все ще тремтiла. – Але чому?

– Бо здогадався, хто ти така.

– Що з ним тепер буде? – запитала Карiн, i ii голос звучав стурбовано.

– Проведе нiч у буцегарнi, а потiм його депортують назад до Англii. Йому вже нiколи не дозволять повернутися до Схiдноi Нiмеччини. Не надто велике покарання, i воно вартуе такого ексклюзиву.

Джайлз усвiдомив, що зараз усi в автобусi лупають очима в iхнiй бiк, намагаючись кiлькома мовами розгадати те, що сталося. Джан-Лусiо поманив Джайлза, щоб вiн iз Карiн приеднався до нього у переднiй частинi автобуса. Ще один ризик, але Джайлз вважав, що вiн того вартий.

– Йди за мною, – звелiв Джайлз.

Вони зайняли два порожнi мiсця через прохiд вiд Джана-Лусiо, i Джайлз почав пояснювати колишньому мiнiстру, що сталося, коли двое прикордонникiв з’явилися знову, але того, хто допитував Карiн, не було. Ймовiрно, йому довелося пояснювати вищому керiвництву, чому вiн витягнув iз автобуса захiдного журналiста. Двое прикордонникiв перейшли в кiнець салону й хутко перевiрили паспорти i вiзи, що залишились. Хтось, мабуть, пояснив iм, що нiкому не потрiбен дипломатичний iнцидент у день, коли iхнiй лiдер виступив iз революцiйною промовою.

Джайлз продовжував спiлкуватися з Джаном-Лусiо, нiби вони були давнiми друзями, тодi як один iз офiцерiв ще раз порахував голови. Тридцять одна. Вiн уважно всiх оглянув, а потiм разом iз колегами вийшов iз автобуса. Коли дверi за ними зачинилися, пасажири вперше того дня вибухнули щирими оплесками.

Автобус проiхав кiлька сотень ярдiв через нейтральну смугу – гектар голого пустиря, на який жодна з краiн не претендувала, i зупинився в Американському секторi. Карiн досi тремтiла, коли до автобуса зайшов сержант морськоi пiхоти США.

– Ласкаво просимо додому, – сказав вiн голосом, який прозвучав так, нiби вiн сам себе в цьому переконував.




11


– Чи саме це мають на увазi схiднi полiтики, коли називають Захiд декадентським?

– Декадентським? – повторив Джайлз, наливаючи Карiн ще один келих шампанського.

– Валятися у своему готельному номерi до одинадцятоi години ранку, а потiм замовляти снiданок у лiжко.

– Звiсно ж, нi, – спростував Джайлз. – Одинадцята година – це вже не снiданок, це пiзнiй снiданок, тому вiн цiлком прийнятний.

Карiн засмiялася й хильнула шампанського.

– Нiяк не можу повiрити, що врятувалася i нарештi зможу возз’еднатися з батьком. Приiдеш до нас у Корнуолл?

– Нi, я маю намiр оселити тебе у Лондонi як свою економку.

– А, професор Гiггiнс…

– Але твоя англiйська i так iдеальна, також не забувай, що вони не кохалися.

– Вони б це зробили, якби Шоу писав тепер.

– І п’еса закiнчилася б iхнiм шлюбом, – додав Джайлз, пiдхоплюючи ii на руки.

– О котрiй годинi наш рейс?

– Двадцять хвилин по третiй.

– Гаразд, тодi у нас бiльш нiж достатньо часу, – сказала Карiн, i ii готельний халат упав на пiдлогу, – щоб переписати останню сцену «Пiгмалiона».


* * *

Востанне Джайлза зустрiчав гурт телевiзiйних камер, фотографiв i журналiстiв, вiтаючи з поверненням до Англii, коли вiн майже став наступним лiдером Лейбористськоi партii.

Спускаючись iз Карiн трапом лiтака, Джайлз обняв ii за плечi й обережно провiв крiзь галасливу зграю журналiстiв.

– Карiн! Карiн! Якi вашi вiдчуття пiсля втечi зi Схiдноi Нiмеччини? – волав якийсь голос, коли блимали спалахи, а телевiзiйники намагалися триматися дистанцii в один метр, вiдступаючи назад.

– Нiчого не кажи, – твердо порадив Джайлз.

– Сер Джайлз уже освiдчився вам, панно Пенгеллi?

– Ви будете ще балотуватися до парламенту, сер Джайлз?

– Карiн, ви вагiтна?

Карiн розгублено лупала очима на журналiста i промовила:

– Нi, не вагiтна!

– Ти не можеш бути впевненою пiсля минулоi ночi? – прошепотiв Джайлз.

Карiн посмiхнулася й уже намiрилася поцiлувати коханого в щоку, коли той обернувся до неi, i iхнi вуста ненадовго торкнулися, i ця свiтлина з’явилася на бiльшостi перших шпальт, про що вони дiзналися за снiданком наступного ранку.


* * *

– Кiт Брукс дотримав свого слова, – повiдомила Карiн, вiдводячи погляд вiд «Телеграф».

– Я згоден, вiн напрочуд великодушний. А редактор – тим бiльше.

– Редактор?

– Оглядач подiй дня.

– Еге ж. Ми нiколи не отримували таких новин по наш бiк муру. Всi газети друкували одне й те ж повiдомлення, написане речником партii й опублiковане редактором, якщо той прагнув зберегти свою роботу.

– Це полегшуе життя, – зауважив Джайлз, коли з’явив-ся Маркгем iз тацею з гарячими тостами i поставив ii на стiл.

– А Маркгем – декадент? – поцiкавилася Карiн, коли мажордом зачинив за собою дверi.

– Безумовно, – пiдтвердив Джайлз. – Бо я достеменно знаю, що вiн голосуе за консерваторiв.

Джайлз читав редакцiйну статтю «Таймс», коли задзеленчав телефон. Маркгем з’явився знову.

– Це пан Гарольд Вiлсон, сер, – сказав вiн, подаючи слухавку.

– Хоче повернути мене назад? – запитала Карiн.

Джайлз не був упевнений, чи вона жартуе.

– Доброго ранку, Гарольде.

– Доброго ранку, Джайлзе, – привiтався голос iз непомильним йоркширським акцентом. – Хотiв поцiкавитися, чи зможете знайти час, щоб завiтати до Палати громад сьогоднi, позаяк е тема, яку я хотiв би з вами обмiркувати.

– Коли вам буде зручно? – уточнив Джайлз.

– У мене е вiкно об одинадцятiй, якщо це вас влаштуе.

– Упевнений, що влаштуе, Гарольде, але чи можу я бути певен?

– Природно.

Джайлз прикрив рукою мiкрофон i запитав:

– Карiн, коли можна очiкувати твого батька?

– Близько десятоi, але менi до того доведеться купити трохи одягу.

– Можемо пiти на закупи сьогоднi вдень, – сказав Джайлз, прибрав руку i сказав: – Побачимось у палатi об одинадцятiй, Гарольде.

– А що менi носити до того часу? – розгубилася Карiн, коли вiн поклав слухавку.

Мажордом кахикнув.

– Слухаю, Маркгеме?

– Панi Клiфтон завжди залишае змiнний одяг у спальнi для гостей, сер, на випадок надзвичайноi ситуацii.

– Це, безперечно, надзвичайна ситуацiя, – зрадiв Джайлз, узяв Карiн за руку й вивiв з кiмнати.

– А вона не заперечуватиме? – стурбувалася Карiн, коли вони пiдiймалися сходами на другий поверх.

– Важко заперечити те, чого не знаеш.

– Можливо, буде краще iй зателефонувати?

– Маю вiдчуття, що Емма мае нагальнiшi справи, нiж турбуватися про те, який одяг вона залишила в Лондонi, – заперечив Джайлз, вiдчиняючи дверi в гостьову спальню.

Карiн вiдкрила великий гардероб, щоб знайти не один, а кiлька костюмiв i сукенок, не кажучи вже про цiлу стiйку взуття, про яку можна було лише мрiяти у кооперативнiй крамницi.

– Вибери собi щось i виходь, коли будеш готова, – сказав Джайлз.

Наступнi сорок хвилин вiн згаяв на те, щоб прочитати ранковi газети, при цьому його регулярно перебивали телефоннi дзвiнки з вiтаннями або спробами домовитися про iнтерв’ю. Вiн навiть знайшов час подивуватися, чому Гарольд Вiлсон вирiшив iз ним зустрiтися.

– Пан Клiфтон на зв’язку, сер, – поiнформував Маркгем, передаючи йому слухавку.

– Гаррi, як справи?

– У мене все добре, але, прочитавши вранiшнi газети, вирiшив зателефонувати, щоб дiзнатися, як тобi ведеться пiсля другоi втечi вiд нiмцiв.

Джайлз засмiявся:

– Як нiколи ранiше.

– Менi здаеться, що це возз’еднання з панною Пенгеллi спричинилося до того, що ти здаешся цiлком задоволеним собою.

– Усе в одному. Окрiм того, що вродлива, Карiн ще й найчарiвнiша, найдобрiша, найвдумливiша й найуважнiша iстота, яку я коли-небудь зустрiчав.

– Чи не зарано робити такi однозначнi висновки? – не повiрив Гаррi.

– Нi. Цього разу я справдi натрапив на «золото».

– Будемо сподiватися, що ти маеш рацiю. А як ти ставишся до преси, що описуе тебе як щось середне мiж Рiчардом Геннi та Дагласом Бадером?

– Вважаю себе ближчим до Гiтклiфа[20 - Рiчард Геннi – персонаж творiв шотландського романiста Джона Бакена, який став популярним завдяки стрiчцi Альфреда Гiчкока 1935 року «39 крокiв», на основi роману Бакена 1915-го; Даглас Бадер (1910–1982) – полковник Королiвських вiйськово-повiтряних сил Великоi Британii, ас Другоi свiтовоi вiйни; Гiтклiф – персонаж роману Емiлi Бронте 1847 року «Буремний перевал», вважаеться уособленням стомленого антигероя, якого поiдають всепоглинаюча лють, ревнощi та гнiв.], – засмiявся Джайлз.

– То коли нам дозволять зустрiтися iз цим iдеалом?

– У п’ятницю ввечерi ми iдемо до Бристоля, тож якщо ви з Еммою вiльнi, можемо пообiдати у суботу…

– Себастьян приiжджае у суботу, й Емма сподiваеться поговорити з ним про посаду голови правлiння. Але ви можете до нас приеднатися.

– Нi, гадаю, що я це пропущу, але чому б вам усiм не прийти на недiльний обiд до Беррiнгтон-холу?

– Хiба це не надто сильний стрес для Карiн? – висунув припущення Гаррi.

– Коли бiльшу частину свого життя живеш в умовах комунiстичного режиму, не думаю, що можна розглядати обiд iз Клiфтонами як стрес.

– Якщо ти впевнений, тодi побачимося в недiлю.

– Я впевнений, – пiдтвердив Джайлз, коли пролунав дзвiнок на вхiдних дверях. – Маю йти, Гаррi.

Вiн вiдклав слухавку й глянув на годинник. Чи можливо, що вже десята година? Вiн мало не вбiг у хол i побачив, як Маркгем вiдчиняе вхiднi дверi.

– Доброго ранку, пане Пенгеллi, сер Джайлз чекае на вас.

– Доброго ранку, – привiтався Пенгеллi, трохи вклонившись дворецькому.

– Заходьте, – запросив Джайлз, коли вони потиснули один одному руки. – Маркгеме, зварiть, будь ласка, свiжоi кави, а я вiдведу пана Пенгеллi до вiтальнi.

– Так, сер.

– Карiн трохи затримуеться. Це довга iсторiя, але вона намагаеться вирiшити, яку одежину моеi сестри вдягнути.

Пенгеллi засмiявся:

– Для жiнки справжнi клопоти вирiшити, що саме треба вдягнути.

– Чи виникли у вас якiсь труднощi з тим, щоб знайти нас?

– Нi, таксист дуже допомiг. Рiдкiсний досвiд для мене, але це особливий випадок.

– Безумовно, – погодився Джайлз. – Шанс возз’еднатися з донькою, коли вважаеш, що вже бiльше нiколи ii не побачиш.

– Я буду вам довiку вдячний, сер Джайлз. І якщо вiрити «Телеграф», це була нелегка справа.

– Брукс усе перебiльшив, – мовив Джайлз, коли вони сiли вдвох за стiл, – але навряд чи можна звинувачувати чоловiка пiсля того, що вiн пережив.

Маркгем повернувся, несучи на тацi каву та пiсочне печиво, й поставив мiж ними на столi у вiтальнi.

– Товариш Хонекер почуватиметься не надто приемно через те, що ви його одурили, – зауважив Пенгеллi, помiтивши заголовок «Телеграф». – Але у його промовi не було нiчого такого, чого б ми не чули ранiше.

– І вже не раз, – кивнув Джайлз, аж тут дверi вiдчинилися й увiйшла Карiн.

Вона побiгла до батька, який пiдвiвся й пiдхопив ii на руки. «Як цiкаво, – подумав Джайлз, – я зроду не помiчав тiеi простоi бiлоi сукнi, коли ii носила моя сестра».

Батько й донька горнулися одне до одного, i пан Пенгеллi пустив навiть сльозу.

– Даруйте, що виставляю себе дурнем, – сказав вiн, – але я так довго чекав цього моменту.

– Я також, – додала Карiн.

Джайлз глянув на годинник.

– Прошу вибачити менi, але змушений залишити вас обох, оскiльки маю зустрiч у Палатi громад об одинадцятiй. Але знаю, що вам е що надолужувати.

– Коли ти повернешся? – запитала Карiн.

– Близько дванадцятоi, можливо, й ранiше, а тодi поведу вас обох на обiд.

– А пiсля обiду?

– Пiдемо на закупи. Я не забув. – Джайлз нiжно поцiлував ii у вуста, а Пенгеллi соромливо вiдвiв погляд. – Побачимося близько дванадцятоi, – сказав вiн, виходячи у передпокiй, де мажордом тримав його плаща.

– Планую повернутися приблизно за годину, Маркгеме. Не заважайте iм, оскiльки, гадаю, вони будуть вдячнi, що отримали трохи часу для себе.


* * *

Карiн iз батьком мовчали в очiкуваннi, коли зачиняться вхiднi дверi, i нiчого не казали, доки не почули, як Маркгем замкнув дверi до кухнi.

– Чи все вiдбулося за планом?

– Майже все, – сказала Карiн. – Поки ми не дiйшли до кордону, коли надмiру завзятий офiцер не почав ставити занадто багато запитань.

– Але ж я особисто проiнформував прикордонникiв, – зауважив Пенгеллi. – Навiть попросив лейтенанта Енгеля, щоб дав вам нагiнку, перш нiж поставити галочку навпроти вашого прiзвища, аби Беррiнгтон стовiдсотково впевнився, що вам пощастило врятуватися.

– Ну, все сталося не зовсiм так, як ви планували, товаришу, бо журналiст «Флiт-стрит» вирiшив встромити свого носа й навiть узявся фотографувати.

– Кiт Брукс. Так, я наказав його випустити незабаром пiсля того, як ви перетнули кордон. Хотiв бути впевненим, що вiн не запiзниться, – додав Пенгеллi, переглядаючи заголовок «Телеграф»:

Сер Джайлз Беррiнгтон викрадае свою дiвчину iз-за «залiзноi завiси»

– Але ми не можемо дозволити собi розслаблятися, – промовила Карiн. – Незважаючи на свiй закоханий вигляд, Джайлз Беррiнгтон – аж нiяк не телепень.

– З того, що я щойно побачив, здаеться, вiн iсть iз вашоi руки.

– Зараз так, але ми ж не можемо припустити, що це триватиме довго, i було б нерозумно iгнорувати його досвiд, коли справа доходить до жiнки. Вiн не цiлком надiйний.

– Вiн прожив десять рокiв зi своею останньою дружиною, – сказав Пенгеллi, – що мае бути бiльш нiж достатньо для того, що мають на увазi нашi господарi.

– То якi найближчi плани?

– Немае нiяких планiв. Маршал Кошевой розглядае це як довготривалу операцiю, тому просто переконайтесь, що даете йому все, чого двi його попереднi дружини, вочевидь, йому не дали.

– Це не надто складно, бо гадаю, що цей бiдолашний чолов’яга i справдi закоханий у мене. Чи можете повiрити, що минулоi ночi вiн уперше дiзнався, що таке оральний секс?

– І я впевнений, що вiн з нетерпiнням очiкуватиме ще кiлькох подiбних вражень. Маете зробити все, що в ваших силах, аби так залишалося й надалi, адже ми бiльше нiколи не отримаемо такого шансу потрапити до британського iстеблiшменту.

– Мене не задовольнить лише встромити ногу в дверi, – заявила Карiн. – Я маю намiр iх вибити.

– Це добре. А наразi зосередимося на iнших ваших обов’язках. Необхiдно розробити просту систему обмiну повiдомленнями з нашими агентами на мiсцях.

– Я думала, що матиму справу лише з вами.

– Це не завжди буде можливо, оскiльки менi доведеться залишатися у Корнуоллi ще тривалий час, щоб не викликати пiдозр у Беррiнгтона.

– То що менi робити, коли виникне необхiднiсть термiнового контакту з вами?

– Я встановив другу телефонну лiнiю для вашого ексклюзивного використання, але вона призначена лише для надзвичайних ситуацiй. Щоразу, коли ви захочете поспiлкуватися зi своiм «батьком», використовуйте вказаний номер i розмовляйте лише англiйською. Якщо треба буде зателефонувати на приватну лiнiю – наголошую: лише в екстрених випадках – я буду розмовляти росiйською, а ви маете вiдповiдати нiмецькою. Тож iснуе лише двi групи цифр, якi вам доведеться запам’ятати.

Вхiднi дверi грюкнули, i миттю пiзнiше вони почули в коридорi голос Джайлза:

– Вони все ще у вiтальнi?

– Атож, сер.

– Нiколи собi не пробачу, – промовив Пенгеллi, – що не був поруч iз твоею матiр’ю, коли…

До кiмнати увiйшов Джайлз:

– Я хотiв, щоб ти дiзналася першою, кохана. Гарольд Вiлсон запропонував менi мiсце у Палатi лордiв.

Вони обое виглядали задоволеними.




Ледi Вiрджинiя Фенвiк

1971





12


Граф Фенвiк написав доньцi й викликав ii до Шотландii. Майже королiвський наказ.

Вiрджинiя боялася вже однiеi думки про зустрiч з батьком. Поки вона трималася осторонь плiток i не виходила за рамки свого бюджету, старигань, здавалося, не надто турбувався про те, що вона робила в Лондонi. Однак ii позов у судi вищоi iнстанцii проти Емми Клiфтон широко висвiтлював «Шотландець», едина газета, яку будь-коли читав шляхетний граф.

Вiрджинiя прибула до Фенвiк-холу лише пiд вечiр й одразу ж пiшла спати в надii, що батько буде в кращому гуморi, коли виспиться. Але не так сталося. Можновладець не вимовив майже жодного слова протягом снiданку, лише зронив: «Побачимося в моему кабiнетi о десятiй», нiби звертався до школярки, що провинилася.

Вона зупинилася бiля дверей батькового кабiнету вже за п’ять хвилин десята, але не постукала, поки не почула, як годинник у залi вiдбивае чергову годину. Адже занадто добре знала, що батько не очiкуе ii нi ранiше, нi пiзнiше. Коли ж постукала, то була винагороджена лише вигуком: «Заходь!»

Жiнка вiдчинила дверi й увiйшла до кiмнати, до якоi вона заходила лише тодi, коли опинялася в тарапатах. Вiрджинiя залишилася стояти по той бiк письмового столу, чекаючи дозволу сiсти. Не дочекалася й продовжувала мовчати. «Дiтей треба бачити, а не чути», – одна з найулюбленiших сентенцiй ii батечка, яка, можливо, й була причиною того, що вони були майже чужими.

Поки Вiрджинiя чекала, коли батько розпочне розмову, вона уважнiше придивилася до дiдугана, який сидiв за своiм робочим столом, намагаючись розкурити брiарову люльку[21 - Брiар – матерiал, який виготовляють iз наростiв корiння куща ерiки деревовидноi родини вересових. Для виготовлення люльок використовують нарости кущiв, вiк яких перевищуе 40 рокiв. Особливо цiнуеться деревина, що росте в Середземноморськiй зонi, – такi заготовки мiстять багато кремнiевоi кислоти, що надiляе деревину жаростiйкiстю, мiцнiстю та високим ступенем всмоктування вологи.]. З того часу, як донька бачила батька востанне, вiн дуже постарiв. Зморшки на його обличчi викарбувалися глибше. Але, незважаючи на те, що йому було вже близько сiмдесяти, сиве волосся графа все ще залишалося густим, а його тонко пiдстриженi вусики нагадували про минуле поколiння. Халат графа був синьо-зеленоi барви – колiр його шотландського клану. Вiн вважав доброчеснiстю те, що рiдко вибирався за межi краiни. Освiту здобув у школi Лоретто в Единбурзi, поглиблював навички у Сент-Ендрю. Це гольф-клуб, а не унiверситет. На загальних виборах пiдтримував консервативну партiю – не через переконання, а тому, що вважав торi меншим злом. Однак оскiльки його депутатом парламенту був сер Алек Даглас-Хоум, то граф не залишився без впливу. Палату лордiв вiн вiдвiдував украй рiдко, i то лише тодi, коли треба було проголосувати за законодавчий акт, який безпосередньо впливав на його життя.

Закуривши люльку i зробивши кiлька глибоких затяжок, господар кабiнету неохоче звернув увагу на едину доньку, яку вважав однiею зi своiх небагатьох невдач у життi. Граф звинувачував свою покiйну дружину в тому, що та потурала дитинi в роки ii дозрiвання. Графиня вiддавала перевагу прянику, а не батогу, i до вiсiмнадцяти рокiв единим, що цiкавило Вiрджинiю, була кiлькiсть каратiв у «Картье», а не морква мiсцевих зеленярiв.

– Дозволь менi розпочати iз запитання до тебе, Вiрджинiе, – видихнув дим граф. – Чи ти вже нарештi сплатила всi рахунки юристiв, якi назбиралися внаслiдок твого необдуманого звинувачення в наклепi?

– Так, тату. Але для цього менi довелося продати всi своi акцii компанii Беррiнгтонiв.

– Що ж, справедливiсть все ж iснуе, – прокоментував граф, перш нiж знову затягнутися своею старовинною люлькою. – Ти не мала права доводити справу до суду пiсля того, як сер Едвард повiдомив тобi, що твоi шанси виграти у найкращому випадку п’ятдесят на п’ятдесят.

– Але я виграла б, якби Фiшер не написав того злощасного листа.

– Ще один приклад вiдсутностi в тебе здорового глузду, – зауважив граф. – Фiшер завжди був безвiдповiдальним, i тобi не варто було з ним спiлкуватися.

– Але вiн був армiйським майором.

– Чин, який дають лише тим, кого виганяють на пенсiю.

– І депутатом парламенту.

– Якого оцiнюють не вище за продавцiв уживаних автомобiлiв i викрадачiв худоби.

Вiрджинiя вибрала тактику мовчання у битвi, в якiй, вона це знала, не могла перемогти.

– Будь ласка, запевни мене, Вiрджинiе, що ти вже не ведеш справ iз покидьками.

Вона подумала про Десмонда Меллора, Едрiена Слоуна та Джима Ноулса, котрих, вона не сумнiвалася, батько й на порiг би своеi оселi не пустив.

– Нi, тату, я засвоiла свiй урок i бiльше не завдаватиму тобi клопотiв.

– Радий це чути.

– Але ти маеш визнати, що жити в Лондонi лише на двi тисячi фунтiв на мiсяць доволi складно.

– Тодi повертайся i живи в Кiнроссi, де на двi тисячi можна цiлком комфортно жити цiлий рiк.

Вiрджинiя дуже добре знала, що це останне, чого б хотiв ii батечко, тому вирiшила ризикнути.

– Я швидше сподiвалася, тату, що ти мiг би знайти спосiб пiдвищити мою допомогу до трьох тисяч на мiсяць.

– Тобi не слiд навiть мрiяти про таке, – прозвучала негайна вiдповiдь. – Адже пiсля твоiх останнiх вибрикiв я думав урiзати твою допомогу наполовину.

– Але якщо ти це зробиш, тату, як я зможу вижити?

Вона задумалася, чи не настав момент розплакатися.

– Будеш, як усi ми, i навчишся жити вiдповiдно до своiх можливостей.

– Але моi друзi радше очiкують…

– Тодi це не тi друзi. Можливо, настав час розпочати жити в реальному свiтi.

– Що ти пропонуеш, тату?

– Можеш розпочати зi звiльнення свого мажордома та доморядницi, котрi, на мiй погляд, задарма iдять свiй хлiб, а потiм перебратися в менше помешкання.

Вiрджинiю наче грiм побив.

– І ти можеш пошукати собi роботу.

Вiрджинiя заридала.

– Хоча це, якщо подумати, було б безглуздо, адже ти нiчого не вмiеш робити, хiба тринькати чужi грошi.

– Але ж, тату, – втерла сльозу Вiрджинiя, – додаткова тисяча на мiсяць вирiшить усi моi проблеми.

– Але не моi, – сказав граф. – Тож можеш розпочати жити за своiм новим режимом, сiвши на автобус до вокзалу й повернувшись до Лондона другим класом.


* * *

Вiрджинiя зроду не iздила у вагонi другого класу i, незважаючи на батькiв наказ, не мала намiру починати це робити. Однак пiд час тривалоi подорожi назад до вокзалу Кiнгс-кросс вона справдi глибоко задумалася над своiм теперiшнiм скрутним становищем i про те, який вибiр iй лишився, щоб бiльше не випробовувати терпiння дiдугана.

Вона вже позичила незначнi суми у кiлькох друзiв i знайомих, i деякi з них уже вимагали вiд неi повернення, тодi як решта, здавалося, змирилися з тим, що вона вважала тi грошi не позикою, а подарунком.

Можливо, вона й змогла б навчитися жити без дворецького та куховарки, навiдувати Пiтера Джонса частiше, нiж «Герродс»[22 - «Герродс» – один iз найбiльших у свiтi унiверсальних магазинiв, розташований у Лондонi на Бромптон-роуд.], i навiть iздити мiським автобусом, а не на таксi. Однак едина рiч, на яку вона нiколи не змогла б пристати, – це подорож на метро. Ну, хiба що для вiдвiдин Аннабель. Їi щотижневий вiзит до перукарнi також не пiдлягав обговоренню, а бiле вино замiсть шампанського – це взагалi немислимо. Жiнка також не могла вiдмовитися вiд своеi ложi в Альберт-холi або абонементу на Вiмблдон. Бофi Брiджвотер якось iй казав, що дехто з його друзiв здавали своi мiсця в оренду, коли ними не користувалися. І хоча це вельми вульгарно, вона була змушена визнати, що це краще, нiж взагалi iх втратити.

Однак вiднедавна Вiрджинiя стала отримувати бiльше брунатних конвертiв у свою поштову скриньку. Вона залишала iх невiдкритими, марно сподiваючись, що якось минеться, але за ними часто приходив лист вiд адвоката iз попередженням про наближення виклику до суду, якщо рахунки його клiента не будуть сплаченi упродовж чотирнадцяти днiв. І нiби усiх цих негараздiв було недостатньо, так iще цього ранку прийшов лист вiд управителя банку з проханням зустрiтися з ii ясновельможнiстю якнайшвидше.

Вiрджинiя зроду не зустрiчалася з менеджерами банку, i це, звiсно, було незручно. Але, повернувшись на Кедоган-Гарденс i вiдчинивши вхiднi дверi, вона виявила, що брунатних конвертiв на столi у передпокоi зараз набагато бiльше, нiж бiлих. Вона вiднесла листи до вiтальнi, де роздiлила iх на двi купки.

Кинувши в кошик для смiття вже друге прохання вiд управителя банку про термiнову зустрiч, вона звернула свою увагу на бiлi конверти. Кiлька запрошень вiд друзiв провести вихiднi за мiстом, але вона нещодавно продала свiй маленький «ем-джi-бi»[23 - MG (Morris Garages) – британська автомобiлебудiвна компанiя, заснована 1924 року в Оксфордi Вiльямом Рiчардом Моррiсом i менеджером Сесiлом Кiмбером.] й бiльше не мала власного транспортного засобу. Запрошення на бал – але туди не можна двiчi приходити в тiй самiй сукнi. Ескот, Вiмблдон i, звiсно ж, садова вечiрка у Букiнгемському палацi. Але найбiльше ii заiнтригувало запрошення Бофi Брiджвотера з рельефним вiзерунком.

На думку батька, Бофi – марна трата часу. Однак вiн мав честь бути молодшим сином вiконта, що дозволяло йому обертатися серед людей, котрi були дуже радi оплачувати його рахунки. Вiрджинiя прочитала послання вiд Бофi. Чи не хотiла б вона приеднатися до нього за обiдом у «Гаррi» (що, безумовно, означало, що платити буде не вiн), аби поспiлкуватися з його давнiм американським приятелем (вони, мабуть, зустрiчалися зовсiм нещодавно), Сайрусом Д. Грантом III, котрий вiдвiдував Лондон уперше i не знав, як розважитися в мiстi?

– Сайрус Д. Грант III, – повторила донька графа.

Де вона ранiше чула це iм’я? Ага, Вiльям Гiкi. Вiрджинiя взяла вчорашню «Дейлi експрес» i знайшла стовпчик плiток, нiби гравець, який перевiряе результати перегонiв. «Сайрус Д. Грант III вiдвiдае Лондон цього лiта, щоб провести тут весь сезон, – повiдомляв Гiкi. – Зокрема, щоб поспостерiгати за своею кобилою на «Неболь-конвестi», перегонах короля Георга VI та королеви Єлизавети в Ескотi. Вiн прилетить до Лондона своiм лiтаком «Лiр» i зупиниться в люксi Нельсона готелю «Рiтц». Журнал «Форбс» назвав Гранта 28-м найбагатшим чоловiком Америки. Мультимiльйонером, – Вiрджинii сподобалося слово «мульти», – котрий збагатився на переробнiй промисловостi», – iй було байдуже слово «промисловiсть».

Нижче Гiкi повiдомляв, що «Вог» назвав його одним iз найбажанiших парубкiв на планетi.

– Але скiльки ж тобi рочкiв? – пробурмотiла Вiрджинiя, вивчаючи свiтлину магната у статтi.

На вигляд, може, сорок п’ять або й усi п’ятдесят. І хоча такого чоловiка важко було назвати вродливим, навiть хоча б презентабельним, число 28 застрягло в ii свiдомостi.

Вiрджинiя написала Бофi записку, ласкаво приймаючи його запрошення, i додала, як сильно вона жадае зустрiчi iз Сайрусом Д. Грантом III. Можливо, вона могла б за столом сiсти поруч iз ним?


* * *

– Ви дзвонили, мiледi? – запитав мажордом.

– Атож, Мортоне. Менi прикро казати, що менi не залишили iншого вибору, окрiм як вiдмовитися вiд ваших послуг iще до кiнця мiсяця.

Мортон не виглядав здивованим, оскiльки йому не платили вже три мiсяцi.

– Певна рiч, я дам вам чудову рекомендацiю, тому знайти iншу роботу не складе труднощiв.

– Дякую, мiледi, бо, зiзнаюся, зараз не найкращi часи.

– Не впевнена, що розумiю вас, Мортоне.

– Панi Мортон знову при надii.

– Але ж ви менi лише торiк казали, що, на вашу думку, трьох дiтей – бiльш нiж достатньо.

– Я й досi так вважаю, мiледi, але, скажiмо так, ми цього не планували.

– Варто ретельнiше органiзовувати свое життя, Мортоне, i навчитися жити вiдповiдно до своiх можливостей.

– Цiлком згоден, мiледi.


* * *

Вiрджинiя бiльше не могла вiдкладати вiдвiдини управителя свого банку пiсля того, як збентежена перукарка з Мейфера вручила iй неоплачений чек.

– Це якась помилка, – запевнила ii Вiрджинiя i негайно ж виписала новий чек.

Але, вийшовши зi салону, гукнула таксi й попросила вiдвезти ii до «Коутса» на Стренд.

Пан Фейрбразер пiдвiвся з-за столу, коли ледi Вiрджинiя без попередження влетiла до його кабiнету.

– Без сумнiву, у вас е просте пояснення цьому, – заявила вона, кладучи на стiл управителя чек iз помiткою «Повернути надавачу».

– Боюсь, мiледi, що ви значно перевищили свiй банкiвський лiмiт, – промовив Фейрбразер, залишаючи без коментаря той факт, що вона заявилася без попередження. – Я кiлька разiв надсилав вам прохання про зустрiч, щоб обмiркувати ситуацiю, що склалася, але ви, вочевидь, були надто зайнятi.

– Я швидше вважала, що позаяк моя родина тримае грошi в «Коутсi» вже понад двiстi рокiв, менi можуть дати трохи бiльше свободи.

– Ми були настiльки прихильними до вас, наскiльки взагалi можливо за таких обставин, – вiдповiв Фейрбразер. – Й оскiльки ще кiлька ваших операцiй очiкують розгляду, боюся, що ви не залишили нам вибору.

– Якщо це так, ви не залишили менi iншого вибору, нiж як перенести мiй рахунок до бiльш цивiлiзованоi установи.

– Як бажаете, мiледi. І, можливо, ви будете такi люб’язнi, щоб повiдомити менi, в який банк нам треба перенести вашу заборгованiсть. А тим часом, боюся, ми не зможемо сплатити жоден iз ваших поточних непогашених чекiв, поки не отримаемо щомiсячний платiж його свiтлостi.

– Усе добре складаеться, – зрадiла Вiрджинiя. – Бо я нещодавно вiдвiдувала свого батька в Шотландii, i вiн погодився збiльшити мою допомогу до трьох тисяч фунтiв на мiсяць.

– Це справдi хороша новина, мiледi, i це, безперечно, допоможе полегшити вашу поточну короткотермiнову проблему. Однак маю зазначити, що пiсля цiеi вашоi зустрiчi зi своiм батьком його свiтлiсть написав повiдомлення банку, що бiльше не готовий гарантувати ваш овердрафт. І жодним словом не згадав про будь-яке збiльшення вашоi щомiсячноi допомоги.




13


Ранок Вiрджинiя провела у новоi перукарки, де iй зробили манiкюр, та забрала свою улюблену сукню вiд Шанель iз хiмчистки перед тим, як повернутися на Кедоган-Гарденс.

Коли споглядала на себе у дзеркало в повний зрiст, iй здавалося, що вона виглядае цiлком непогано як на своi сорок два, ну, сорок три… ну… Вона замовила таксi до «Гаррi» трохи ранiше першоi години, а коли назвала iм’я Сайруса Д. Гранта III консьержу, ii вiдразу ж провели до приватного кабiнету на другому поверсi.

– Ласкаво просимо, люба, – привiтався Бофi, заходячи до кiмнати.

Вiн швидко вiдвiв ii убiк i прошепотiв:

– Знаю, що Сайрус просто помирае вiд бажання зустрiтися з тобою. Я вже йому сказав, що ти належиш до королiвськоi родини.

– Я далека небога королеви-матерi, з якою зустрiчалася лише на офiцiйних заходах, правда, мiй батько час вiд часу грае з нею у бридж, коли вона навiдуеться до замку Глемiс.

– А я йому сказав, що ти пила чай з королевою лише минулого тижня.

– У Букiнгемi чи у Вiндзорi? – поцiкавилася Вiрджинiя, приеднуючись до гри.

– У Белморалi. Вiн набагато ексклюзивнiший, – Бофi вхопив ще один келих шампанського в офiцiанта, який проходив повз нього.

Вiрджинiя зробила вигляд, що не помiчае почесного гостя, якого оточували шанувальники, й розмiрковувала над тим, чи прислухалися б вони до кожного його слова, якби вiн не був двадцять восьмим найзаможнiшим чоловiком Америки. Сайрус був не вищий за п’ять футiв i п’ять дюймiв i, на жаль, нiчим не нагадував Герi Купера, щоб компенсувати свiй низький зрiст. На ньому був червоно-бiлий картатий пiджак, синi джинси, блiдо-блакитна шовкова сорочка та шкiряна краватка-мотузок. Його черевики на високих пiдборах робили його майже таким же високим, як Вiрджинiя. Помiтивши це, вона мало не зареготала, але якось зумiла стриматися.

– Сайрусе, чи можу я тебе познайомити зi своею любою подругою, ледi Вiрджинiею Фенвiк?

– Приемно познайомитися, мiледi, – вклонився Сайрус.

– Будь ласка, називайте мене Вiрджинiя, так роблять усi моi друзi.

– Дякую, Джiнi. Можете називати мене Сайрус, мене всi так називають.

Вiрджинiя промовчала. Бофi заплескав у долонi, а коли привернув увагу присутнiх, заявив:

– Я впевнений, що всi вже хочуть обiдати.

– Я також упевнений, – сказав Сайрус i покинув дам, якi прислухалися до кожного його слова.

Вiрджинiя була в захватi вiд того, що опинилася у крiслi праворуч вiд почесного гостя.

– Як довго ви плануете залишатися в Англii? – наважилася вона.

– Лише кiлька тижнiв. Я тут для того, що ви називаете сезоном, тож поiду до Вiмблдону, Генлi та, що найголовнiше, до Роял-Ескота. Розумiете, у мене е кобила, яка виступае на перегонах короля Георга VI та королеви Єлизавети.

– Шляхетне захоплення.

– Хай менi грець, – сказав Сайрус. – Це вражае, Джiнi.

– Нiчого особливого. Я нiколи не сумую за Ескотом, а про вашого коня вже всi говорять.

– Я б запросив вас стати моею гостею, – мовив Сайрус, – але ви, мабуть, сидiтимете у королiвськiй ложi.

– Не щодня, – заперечила Вiрджинiя.

– Я цiкавився, чи не можете ви сьогоднi сiсти поруч зi мною, – довiрився Сайрус, коли перед ним поставили тарiлку з копченим лососем, – бо маю клопоти i вiдчуваю, що лише ви можете допомогти менi вирiшити iх.

– Я, безумовно, зроблю все, що зможу, щоб стати в нагодi.

– Не знаю, що маю вдягнути, Джiнi. – Вiрджинiя була здивована, аж поки вiн не додав: – Бо маю виглядати вiдповiдно, щоб увiйти до королiвськоi ложi.

– Цилiндр i смокiнг, – порадила Вiрджинiя. – А якщо вам пощастить стати переможцем, Їi величнiсть вручить вам кубок.

– Це було б найбiльшою честю в моему життi. Чи можу я називати ii Лiз?

– Звiсно ж, нi, – твердо сказала Вiрджинiя. – Навiть ii родина звертаеться до неi з усiею повагою «Ваша величносте».

– Чи треба iй кланятися?

– Обов’язково, – Вiрджинiя вже захопилася своiм завданням. – Але вам iще доведеться вiдвiдати «Гiвса» на Севiл-Роу, який зможе вас одягнути.

– Одягнути мене?

– Ви маете бути одягненi належним чином.

Бiля Сайруса з’явився офiцiант, який наповнив чарку вiскi, а iнший запропонував Вiрджинii келих шампанського.

– Шкода, що у них немае мое улюбленоi марки, – сказав Сайрус, перехиляючи склянку.

– Вашоi улюбленоi марки?

– «Мейкерс Марк». Я не змiг знайти в цьому мiстi жодного готелю чи ресторану, в якому були б його запаси, – сказав вiн, коли офiцiант нахилився й запалив йому сигару.

Сайрус зробив кiлька затяжок i випустив хмару диму:

– Сподiваюся, ви не проти, Джiнi.

– Зовсiм нi, – вiдгукнулася Вiрджинiя, коли iнший офiцiант забирав порожнi тарiлки. – Ваша дружина подорожуе з вами? – поцiкавилася вона, закидаючи наживку.

– Я неодружений, Джiнi.

Вiрджинiя всмiхнулася.

– Але планую це змiнити, щойно повернуся до Луiзiани.

Вiрджинiя насупилася.

– Я знаю Еллi-Мей ще з того часу, коли ми разом навчались у середнiй школi, але, трясця, щойно я наважився, з’явився Вейн Геллiдей та одружився з нею. Торiк вони розлучилися, тому я не маю намiру дозволити iй втекти вiд мене вдруге.

Сайрус сягнув по гаманець i показав свiтлину Еллi-Мей, яка, мабуть, не вигравала жодного конкурсу краси, але, можливо, мала якiсь iншi, бiльш вiдчутнi активи.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=66748258) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Джон Бакен Твiдсмур (1875–1940) – шотландський письменник, полiтик, дипломат, 15-й генерал-губернатор Канади.




2


Порцiя Катона (померла 43-го або 42 р. до Р. Х.) – дружина Марка Кальпурнiя Бiбула, одного з найнепримиреннiших ворогiв Гая Юлiя Цезаря. Пiсля його загибелi пiд час громадянськоi вiйни стала дружиною свого двоюрiдного брата Марка Юнiя Брута, одного з убивць Цезаря. Порцiя знала про змову i, можливо, навiть пiдштовхнула чоловiка до участi в нiй. Наклала на себе руки, проковтнувши гаряче вугiлля, коли дiзналася про загибель Брута при Фiлiппах. В античнiй лiтературi Порцiя стала символом мужностi й давньоримських iдеалiв.




3


Променаднi концерти – восьмитижневий лiтнiй фестиваль класичноi музики, який проводили щороку, переважно в Королiвському Альберт-холi в Лондонi.




4


Блечлi-парк – маеток, розташований у Мiлтон-Кiнзi у графствi Бакiнгемшир. Пiд час Другоi свiтовоi вiйни там мiстилася Урядова школа кодiв i шифрiв Великоi Британii, яка серед iншого зумiла зламати нiмецькi шифри «Енiгми».




5


В англiйських оселях часто можна побачити картини, на яких зображенi два вiслюки з пiдписом «Трое дурнiв». Третiм мае бути той, хто дивиться на картину. Про неi згадуе Блазень у п’есi В. Шекспiра «Дванадцята нiч, або Як собi хочете».




6


В оригiналi е слово never (нiколи) замiсть ever (коли-небудь).




7


Севiл-роу – вулиця в центральнiй частинi Лондона, на якiй розмiщенi культовi ателье з пошиву чоловiчого одягу.




8


Сол Беллоу (1915–2005) – американський письменник, лауреат Пулiтцерiвськоi премii 1975 року за роман «Дар Гумбольдта» та Нобелiвськоi премii з лiтератури 1976 року – «за глибоко людське розумiння та тонкий аналiз сучасноi культури».




9


Альфред Теннiсон (1809–1892) – найвiдомiший поет «вiкторiанськоi» Англii.




10


Barclays – один iз найбiльших банкiв Великоi Британii, а також один iз найстарiших у свiтi, був заснований 1690 року.




11


The Sherry-Netherland – чотиризiрковий готель у Нью-Йорку, збудований 1927 року, мае 38 розкiшних апартаментiв.




12


Penzance Flyer – потяг, що iздить iз Бiрмiнгема до Пензанса i назад iз зупинками, зокрема у Бристолi.




13


Вест Кантрi – область на пiвденному заходi Англii, що охоплюе графства Корнуолл, Девон, Дорсет i Сомерсет, часто поширюеться на Вiлтшир i Глостершир, а дехто долучае туди i Герефордшир.




14


Інститут вiйськово-морського флоту, армii та вiйськово-повiтряних сил (NAAFI) – компанiя, створена британським урядом 9 грудня 1920 року для управлiння рекреацiйними установами, допомiжними силами Великоi Британii, а також для продажу товарiв вiйськовослужбовцям та iхнiм сiм’ям.




15


«Батiг» – головний партiйний органiзатор у британському парламентi.




16


Петтi Франс – вулиця в Лондонi, де розташоване, зокрема, й Мiнiстерство внутрiшнiх справ Великоi Британii.




17


Mi dispiace (iтал.) – вибачте менi.




18


Заборонено (нiм.).




19


«О! Калькутта!» – мюзикл, створений британським театральним критиком Кеннетом Тiнаном. Прем’ера вiдбулася на Бродвеi 1969 року, а потiм й у Вест-Ендi 1970-го. У Лондонi дали понад 3,9 тис. вистав, а в Нью-Йорку – 1314.




20


Рiчард Геннi – персонаж творiв шотландського романiста Джона Бакена, який став популярним завдяки стрiчцi Альфреда Гiчкока 1935 року «39 крокiв», на основi роману Бакена 1915-го; Даглас Бадер (1910–1982) – полковник Королiвських вiйськово-повiтряних сил Великоi Британii, ас Другоi свiтовоi вiйни; Гiтклiф – персонаж роману Емiлi Бронте 1847 року «Буремний перевал», вважаеться уособленням стомленого антигероя, якого поiдають всепоглинаюча лють, ревнощi та гнiв.




21


Брiар – матерiал, який виготовляють iз наростiв корiння куща ерiки деревовидноi родини вересових. Для виготовлення люльок використовують нарости кущiв, вiк яких перевищуе 40 рокiв. Особливо цiнуеться деревина, що росте в Середземноморськiй зонi, – такi заготовки мiстять багато кремнiевоi кислоти, що надiляе деревину жаростiйкiстю, мiцнiстю та високим ступенем всмоктування вологи.




22


«Герродс» – один iз найбiльших у свiтi унiверсальних магазинiв, розташований у Лондонi на Бромптон-роуд.




23


MG (Morris Garages) – британська автомобiлебудiвна компанiя, заснована 1924 року в Оксфордi Вiльямом Рiчардом Моррiсом i менеджером Сесiлом Кiмбером.