Книга - Сатирикон. Поезії

Сатирикон. Поезii
Іван Федорович Драч


Ім’я Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.) вiдомо не лише в Украiнi, а й далеко за ii межами. Поет, кiносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадський дiяч, перший голова Народного Руху Украiни (1989), лауреат Шевченкiвськоi i Державноi премiй СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой Украiни (2006). Поезiя Івана Драча виразно сучасна, масштабна, iнтелектуальна, емоцiйно насичена, вона дозволяе читачевi повернутися в минуле, зазирнути в майбутне, спонукае перейнятися тривогами нашого часу.

До видання увiйшли поезii iз книжок «Противнi строфи» (2005), «Із майбутньоi книги» (2007), «Сивим конем» (2011), «SатирикоN. Pro i contra» (2015), в яких поет чуйно вловив найтоншi вiбрацii сучасностi.





Іван Федорович Драч

Сатирикон

Поезii



© І. Ф. Драч, 2016

© І. С. Рябчий, упорядкування, 2016

© Ірина Славiнська, iнтерв’ю, 2011

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2016




Замiсть Передмови

Вiд А до Я


Чикаленко колись казав, що Украiну треба любити не до глибини серця, а до глибини кишенi. На жаль, до глибини кишенi Украiну люблять тiльки бомжi… Якби я зустрiвся з Богом, то я би вибачився за те, що я такий.

Іван Драч – неоднозначна фiгура украiнського культурного простору. В лiтературi доби «шiстдесятникiв» його поезiя наробила чимало галасу. В кiнематографi саме за сценарiями Драча було створено низку справдi культових фiльмiв – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камiнний хрест».

Водночас письменниковi часто дорiкають надто рiвними взаеминами з будь-якою владою. За СРСР Драч отримав двi державнi премii – премiю УРСР iм. Тараса Шевченка та Державну премiю СРСР. За доби правлiння Кучми – орден князя Ярослава Мудрого, а за Ющенка – звання «Герой Украiни». В сьогоденному контекстi широко обговорювали участь Драча та iнших митцiв у Гуманiтарнiй радi при урядi Януковича.

«Украiнська правда. Життя»[1 - Проект «Вiд А до Я» стартував у сiчнi 2010 року на сторiнках iнтернет-видання «Украiнська правда. Життя». Інтерв’ю Ірини Славiнськоi з Іваном Драчем було вмiщено на сайтi цього iнтернет-видання 8.11.2010 р. Пiзнiше воно було опублiковане в книзi: Ірина Славiнська «33 героi укрлiт», що вийшла друком у видавництвi «Фолiо» (2011).] поставила Івану Драчу зо три десятки запитань, аби помандрувати в часi та спробувати розiбратися в усiх цих парадоксах. В результатi поговорили про живих класикiв, президентiв у лiфчиках, соняшники та Параджанова.


А


Авторитет

Народи визначаються за письменниками. Украiна – це вже держава, яка намагаеться стати державою з рiзноманiтним успiхом. Я колись не дуже вiрив, що за мого життя Украiна постане державою. Але вона таки постала – i я мав до того певну причетнiсть.

Яке ваше мiсце в становленнi Украiни?

Ну, раз абетка, то я скажу по абетцi. А, Б, В, Г, Д… От я – це «Д». Драч.


Б


Бажання

Хотiлося б, щоб украiнський народ, украiнська нацiя, украiнський етнос бiльше вiдповiдав би своiй сутi як народ, як нацiя – як поляки, росiяни, нiмцi, французи.

То нацiя тотожна етносу? Тодi що розумiти пiд «етносом»?

Якщо розумiти нацiю в сенсi полiтичному, то вона, звичайно, не тотожна етносу. Тут треба йти за Липинським, а не за Донцовим.

Коли казати про етнос, то цей час вимагае щось i вiд етносу. Ми бачимо, що Меркель, яка думала зiбрати докупи всiх нiмцiв, туркiв i сербiв, не вдалося цього зробити. Тепер вона закликае, що всi, хто хоче бути в Нiмеччинi, мають шанувати нiмецьку мову та культуру. Французи почали говорити про це ще ранiше. Поляки взагалi можуть бути взiрцем у цьому аспектi.

То що – украiнська Украiна, украiнське походження з дiда-прадiда?

Менi видаеться, що це не е основним. Коли я вишукую все, написане про Івана Гонту, то найкраще про нього написав Антонович, а це був напiвмадяр-напiвполяк. При цьому вiн вчитель Грушевського та один iз основоположникiв украiнського буржуазного нацiоналiзму, чи як там це тепер називають.

То що важить?

Важить мова та духовна наповненiсть – культура, вiдчуття своеi приналежностi до Украiни. Ще Леся Украiнка писала: «Послухаеш, як вони по-украiнськи говорять – то лiпше б вони говорили по-китайськи».


В


Влада

Коли йдеться про Маргарет Тетчер i Вiльяма Голдiнга, то було би дивно, якби Голдiнг займався полiтикою. Вiн писав своi романи, а Маргарет Тетчер займалася полiтикою.

Але така нацiя, такий народ, як в Украiнi, щойно стае на ноги. Коли тут лiтератори пiшли в полiтику, то це було те ж саме, що й Грушевський або Петлюра в полiтицi. Вони не були фаховими прописними полiтиками, але почали займатися полiтикою.

Чим краще буде розвиватися украiнська полiтика, тим далi будуть вiддалятися лiтератори вiд полiтики.

Як полiтика вплинула на вашу творчiсть?

Це треба читати. Одна з моiх останнiх книжок зветься «Противнi строфи». Там, звiсно ж, полiтика вплинула. Сама назва говорить, що вони противнi – це вплив полiтики.

Ви могли б творити зовсiм поза полiтичним контекстом?

Я й так багато творю поза полiтичним контекстом. Ось коли я пишу про Набокова, який прилетiв до мене метеликом, – то це не полiтика.

Сучасним украiнським лiтераторам варто було б iти в полiтику?

Думаю, що ми, люди старшого поколiння, вже приреченi на полiтику. До мене щодня багато людей iдуть, як до депутата на прийом, хоча я давно не в парламентi.

А молодше поколiння 50-лiтнiх – Юрiй Андрухович, Оксана Забужко – цього вже не потребуе. Олесь Донiй, Кость Матвiенко, iхнi ровесники – це полiтики.

Чому?

Бо Украiна вже вiдбулася як держава. Вже е надiя. Я чую, що щось творче i незворотне вiдбулося з етносом.


Г


Громадська гуманiтарна рада

Коли Янукович вручав Шевченкiвську премiю Михайлу Андрусяку за його трьохтомник про УПА, то я пiдiйшов i привiтав його з тим, що вiн переступив своi межi та вручив цю премiю. Президент повинен бути президентом всiх украiнцiв – i я привiтав його з тим, що вiн став на цей шлях.

Ось чому я не вiдмовився вiд участi в Гуманiтарнiй радi. Там я буду намагатися зберегти все, що можна зберегти. Зараз е багато речей, якi треба захищати.

Якi конкретно?

Музеi в Киево-Печерськiй лаврi – це речi дорогоцiннi. Киево-Печерська лавра не повинна бути осередком тiльки релiгiйноi духовностi. Вона мае бути осередком духовностi взагалi – все ж змiнилося.

Зараз iншi релiгii, наприклад католики у Ватиканi, намагаються впускати якомога бiльше людей до своiх пам’яток. А ми нiби намагаемося заховати те, що в нас е – Катерину Бiлокур, Марiю Приймаченко. А хай би тi, хто прийшли молитися, подивилися б i на живопис Бiлокур. А хто прийшов до Марii Приймаченко – помолилися.

Крiм музеiв, якi ще проблеми гуманiтарноi сфери бачите?

Гуманiтарна сфера не активна. Вона цiкава, але розпорошена. Я трохи знаю, що вiдбуваеться в лiтературi, малярствi, музицi, кiно. Там потрiбна концентрацiя людей. Також треба виставляти те, що маемо.

Треба пiдняти те, що лежить на поверхнi, але нiби не е основоположним, – украiнський спiв. Є прекрасний спiвак Анатолiй Мокренко. Вiн родом iз Сумщини i вже багато рокiв проводить там фестивалi народноi пiснi – шкiльнi, сiльськi, районнi.

Спiв i хори – велике багатство украiнського народу. Педагогiчний унiверситет iм. Драгоманова виношуе iдею про тезу «Заспiвае школа – заспiвае Украiна». Все це робитимуть майбутнi вчителi, якi там вчаться. Анатолiй Авдiевський – центр цього руху, ректор унiверситету – теж iз Сумщини.

Євгенiя Мiрошниченко колись менi жалiлася, що виховуе спiвакiв i спiвачок, якi iдуть у Москву, Варшаву, в Італiю. Вона носилася з iдеею Малоi опери в Троiцькому домi на Лук’янiвцi. Зараз я маю порозумiння з Новохатьком – i ми хочемо зробити Музичний дiм саме там, на Лук’янiвцi.

А ще е музей Бориса Гмирi. Ранiше таких людей набагато прицiльнiше шанували… І Козловського, i Гмирю, i Петрусенко…

Хто все це профiнансуе?

Я думаю, що просто треба розумно розпорядитися бюджетом. Не потрiбно великих грошей. А коли говорити про школу, то все це iде в системi освiти. Табачник стане самим спiвучим мiнiстром. Добрий парадокс.

Серед молодшого поколiння украiнцiв е думка, що в сферi культури надто часто звертаються до минулого, що бракуе погляду в майбутне. Що про це думаете?

Думаю, що вони мають рацiю. І тому треба велику та прицiльну лiнiю вести на освоення англiйськоi мови. Саме завдяки англiйськiй мовi пiднялися Індiя, Китай i Латинська Америка. Мусять англiйською вести дiалог нiмцi з французами, а iспанцi з iталiйцями. Мусимо i ми.

Сам Бог каже, що треба зосередитися на майбутньому. Треба вчити i росiйську, i англiйську – це не заважатиме патрiотизму. Та особливо треба зосередитися на англiйськiй. Росiйськомовний Юрiй Ілленко в Канадi та США одночасно вчив на кiнофестивалi обидвi мови. Зараз менi важко уявити бiльшого нацiоналiста.


Д


Дисидент

Я себе нiколи не вважав дисидентом. Я нiколи ним не був.

Я вважав себе людиною з патрiотичними поглядами. Я не прагнув виступати та голосно говорити про цi погляди – я хотiв iх втiлювати за допомогою своеi реальноi роботи. Я був, як робочий вiл, робоча бджола, я не був людиною, що б’е в барабан i кричить про себе.

Так само я дуже шанував Івана Дзюбу, котрий робив свою роботу та водночас голосно говорив про своi погляди. Також любив Аллу Горську та Вiктора Зарецького – вони були моiми друзями, iхнiй син та невiстка – також моi друзi.

Якщо ви не дисидент, то вас можна назвати конформiстом?

Звичайно. Я 30 рокiв був членом КПРС. Грiх було б не вважати мене конформiстом. Скрипник i Хвильовий були комунiстами i великими украiнцями.

Але «конформiст» для мене – не лайливе слово. Це людина, котра знае ситуацiю, розбираеться в ситуацii та робить тi кроки, якi вважае потрiбними.


Е


Енергiя

Менi вистачае енергii. Як казав Сталiн, посилаючись на Антея, можна притулитися до землi – i буде енергiя.

Я можу навiть пiдзаряджати iнших – я люблю своiх людей. Люблю також свое село, де черпаю енергiю. Люблю мiсто, в якому живу, попри те, що воно до мене жорстоко ставиться, попри те, що воно вбило мого сина. Я люблю Киiв-убивцю. Намагаюся зрозумiти за що. Це трагiчно i боляче.

Але так багато прекрасних речей навкруги. Я тiшуся, що живу.

У вас е життева цiль, сенс життя?

Це саме життя. Щодня я оточений радостями та печалями. І радостi, i печалi – це величезнi крила. В мене великий розмах крил – i в трагiзмi, i в радощах.

Не боiтеся смертi?

Боюся болю. Смертi не боюся.


Ж


Журналiстика

Я думаю про журналiстику краще, нiж вона сама про себе думае. Я вважаю ii четвертою владою. Вона наймолодша за вiком представникiв – журналiстами е переважно молодi люди. Це надзвичайно цiкаво – i Юля Мостова, i Сергiй Рахманiн, i журналiсти «Дня», i «Коментарi», i Анатолiй Стреляний, i Вiталiй Коротич.

Але журналiстицi бракуе гостроти, вiдваги та вiдчайдушностi. Трохи не вистачае iнтелекту. Взiрець – iталiйський журналiст Роберто Савiано та його репортаж «Гоморра» про iталiйсько-китайську корупцiю.

В Украiнi журналiстика справдi е четвертою владою? Чи це лише словосполучення?

Як i iншi влади. Як i законодавча, виконавча та судова влади, журналiстика мае своi плюси та мiнуси.


З


Забобони

Коли бачу кота перед собою, то намагаюся знайти гудзика. Чи, принаймнi, за пупчик тримаюся.

Але це таке. Я для себе вiдкрив справдi дивнi речi.

Колись мого сина переслiдували та шукали в Європi. Тодi ж до мого будинку злетiлися сови. Вночi вони не давали спати – пугутькали без кiнця. В якусь нiч я розiзлився, набрав камiнцiв i хотiв у них кинути. Але докинути не мiг, бо там високi сосни.

Так пройшло два-три днi. Потiм онучка Павличка покликала мене, i я побачив, як прилетiв лелека та почав клекотати на тих сов. І вони одна за одною одлетiли. Залишився тiльки один лелека. На той час син уже звiльнився вiд переслiдувань.

Я нiколи не думав, що бувають такi зв’язки мiж свiтом душевним i свiтом людським.


І


Інтелектуал

Я тiшився, коли моi друзi Мирослав Попович i Сергiй Кримський покликали мене писати разом iз ними книжку про Сковороду. Кожен писав своi роздiли. Думаю, вони не взяли б до себе найдурнiшого письменника.

У Захiднiй Європi «iнтелектуалами» називають людей, якi е публiчними представниками iнтелiгенцii, своерiдними рупорами. Ви безперечно вiдiграете цю роль. Як вам у нiй живеться?

Я не щодня задумуюся над усiм цим. Я не думаю про те, як мае себе почувати iнтелектуал.

Якби вам самому потрiбно було б якось окреслити свою роль в украiнському суспiльствi, то який «ярлик» ви б обрали?

Он соняшник перед вами сидить. І в пору цвiтiння. І в пору виробництва олii. Соняшник дуже виснажуе землю. Як i рапс…


К


Канiв

У нас люблять iкони. Шевченко занадто сконцентрував у собi всi прагнення та бажання.

Але Шевченка треба брати в контекстi дивовижних людей, якi його оточували. Це прекрасний iсторик Костомаров, це суперечливий i несподiваний Пантелеймон Кулiш, це Микола Гулак, який став одним iз дослiдникiв «Витязя в тигровiй шкурi» i написав до Лобачевського французькою мовою про неевклiдову геометрiю.

Шевченко – не «дуб среди долины ровныя». Вiн iснував у оточеннi цiкавих людей. Якби ми це все густiше сприймали, то iнакше ставилися б i до Шевченка.

Кого ще можна додати до украiнського iконостасу?

Франка, звичайно. Це людина величезних потужностей i величезноi трагiчноi долi. Так само – Лесю Украiнку. Я дуже ii люблю. Я мрiю – якщо в моему вiцi ще можна мрiяти – написати про останнi роки життя Лесi Украiнки та поставити фiльм разом iз Мащенком.

Кого з цих трьох можна було б запропонувати на роль iкони для наймолодшого поколiння украiнцiв?

Шевченка нiким не можна замiнити. Можна додати ще Вернадського.

Чому саме Шевченко?

Тут еднiсть високого таланту чи генiя з вiдповiднiстю життевоi долi. Десятилiття солдатськоi каторги та знущання зробили Шевченка таким чоловiком.

Є цiкаве дослiдження Назаренка – цей дослiдник росiйськоi лiтератури зробив книжку про Шевченка не як про поета, а як про людину в оточеннi мiфiв. Вiн пише про ножi на могилi, що стала мiсцем поклонiння пророковi, про претензii до Шевченка, який не все зробив iз того, що мiг.

Коли таке пише дослiдник Салтикова-Щедрiна та Свiфта, цьому бiльше вiриш, нiж прописним шевченкознавцям.

А чи не забагато тут страждань?

Страждань вистачае. Я проти голосiнь.

Є такий надзвичайний музичний iнструмент, як трембiта. Вона асоцiюеться насамперед iз похоронами. Але ж вона не тiльки для похоронiв! Вона для народження, хрещення i так далi.

Одну iпостась ми знаемо – голосимо. Голосiння в модi. А момент веселий i свiтлий зовсiм не використовуемо. Тут для мене чудовим прикладом завжди був Параджанов – вiн у всьому мiг знайти щось смiшне, парадоксальне, викличне, епатажне.

Параджанов був гомосексуалiстом. Пам’ятаю, вiн постiйно надi мною знущався: «Когда ты мне отдашься? Вот видишь, стоит Толя-милиционер? Вот он мне уже отдался. А ты когда?» І тiшився, що я не знаходжу собi мiсця од незручностi.

Навiть коли його кидали в тюремнi тортури, вiн все одно знаходив щось, ставав центром уваги. Люди його шанували, бо вiн мав надiю. Вiн нiколи не любив голосiння.

Ми занадто любимо плакучу вербу – це наш герб…


Л


Лiтература

Щойно в мене була 9-класниця – вона пише роботу для МАН про мене. Розпитувала, як я почав писати вiршi, як до моiх вiршiв ставилися.

То ви живий класик лiтератури?

Нiколи про це не думав. Завжди звертаю на жарт, кажу, що я «клацик», клацаю на машинцi…

Як ви ставитеся до сучасноi украiнськоi лiтератури?

Вона собi нормально розвиваеться. Я зазвичай читаю в лiтаку, коли iду до доньки, – вона завжди просить привезти те, що зараз в Украiнi читають.

Ось прочитав «Таемницю» Андруховича, «Чорний ворон» Шкляра i «Музей покинутих секретiв» Забужко. Менi сподобалося. Правда, я не зрозумiв, чого Забужко так настропалилася на Лiну Костенко. Та й у Андруховича «Московiада» бiльш цiкава, нiж «Таемниця».

Украiнському лiтературному контексту чогось бракуе?

Бракуе того ж, чого бракуе i журналiстицi. Бракуе гостроти думки, парадоксальностi. Бракуе Едгара По…


М


Молодь

Мойсей водив людей сорок рокiв. У нас пройшло всього двадцять. Треба ще двадцять.

Яке буде поколiння через двадцять рокiв?

Воно буде цiкавiшим за мое поколiння, що виросло при каганцi чи при свiчцi. Це буде поколiння, що може краще сприймати свiт у всiх його проявах, користуватися новими набутками.

Хоча i старше поколiння цiкаве, бо новi поколiння нiколи не знатимуть, що таке земля пiд босими ногами, що таке вiтер в полi, – вони не матимуть цього особливого досвiду.

Нове поколiння буде бiльш рацiональне, буде перегущене iнформацiею, що нам нiколи навiть не снилася.

Як можна виховати це нове поколiння?

Про це не треба думати. Їх виховае саме життя. Молодь мае цiкавитися всiм життям – концертами у фiлармонii, виставками…

Ось Янукович поiхав до Ангели Меркель пiсля концерту Кобзона, а Меркель у Бейретi за два днi перед тим була на концертах Вагнера. Зустрiчаються два представники двох народiв – i дуже важко говорити, що дiалог мiж ними вiдбуваеться в одному регiстрi.

У Бейретi збережений театр з крiслами Рiхарда Вагнера, а парик Йосипа Кобзона нагадуе менi теж минуле столiття…


Н


Нетерпимiсть

Це стосуеться передовсiм полiтики, де люди одного мислення не можуть приймати людей iншого мислення. Рiзноманiття мусить бути всiляким.

Я намагаюся бути толерантним. Але до зради я не можу ставитися толерантно.


О


Обiсралися

Ваша цитата: «Стою за те, щоб щось залишилось iз того, про що ми так давно мрiяли i як так дуже всi обiсралися».

Передовсiм це стосуеться керiвникiв помаранчевого руху – Ющенка та Юлi. Ми ж iх носили на руках, шанували та любили. В 2004 роцi я дiстав запалення легенiв… Але виннi i всi ми.

Якщо вже Ющенко був лiдером, то мав зробити, щоб усе було одностайно та вiдповiдально. Найменше для себе, найбiльше для людей.


П


Поразка

Ваше обличчя було на обкладинцi одного часопису iз заголовком «Провiдники украiнських поразок». Чому?

Я не бачив того часопису, але якщо там серед авторiв поразок е Грушевський, то я радий бути в такому товариствi. Я шаную Грушевського, Винниченка, Петлюру – вони зробили, що могли. Я не приймаю iхньоi суцiльноi критики.

За що вас зарахували до цiеi категорii?

Думаю, за те, що Украiна не приведена до того стану, в якому мала би бути. Можливо, також через те, що гуманiтарii, як Грушевський, довели Украiну до такого стану.

Але ж гуманiтарii з’явилися в полiтицi тiльки через те, що не було iнших. У 1990 роки в Украiнi письменники мали певнi знання iсторii… Вони поедналися з дисидентами, що прийшли з тюремного свiту, i створили Рух, створили незалежнiсть.

Часто вас не люблять за певний опортунiзм. Рух, потiм Ющенко, потiм Тимошенко, тепер Янукович. Таку поведiнку асоцiюють зi зрадою.

Я не можу собi в цьому дорiкнути. Я зробив усе, щоб Ющенко i надалi був президентом. Як голова Конгресу украiнськоi iнтелiгенцii я iздив i агiтував. Хоча я формально жодним чином не належав до його команди.

Навпаки – Ющенко був на мене ображений, бо я свого часу присвятив йому вiрша з книжки «Противнi строфи». Я привселюдно цей вiрш прочитав.

Славнi моi дiти, ми гермафродiти,
А наш вождь-бухгалтер все ж носить бюстгальтер,
Любить мiфи-мiфчики i мiняе лiфчики.

Це я читав йому в очi. Вiн образився i сказав: «Сам ви бухгалтер». Ющенко не мiг мене любити.

Коли Ющенко отримав своi 5 % голосiв, то ми зiбралися та вирiшили, що треба Юлi допомогти. Вона залишилася з його командою. І я допомагав, iздив.

Але коли цього всього не сталося, а вона дiстала свою поразку, а Янукович вручив премiю Андрусяку, то я подумав, що хочу, аби Янукович став президентом всiх украiнцiв. Тодi я увiйшов у Громадську гуманiтарну раду i залишився в Шевченкiвському комiтетi.

Думаю, що я правильно зробив, бо так отримав можливiсть хоч щось робити – щодня якiсь реальнi речi. Я iх робитиму i надалi.

А хто мене називае опортунiстом чи конформiстом… то його справа. Я вважаю, що повинен робити те, заради чого живу – живу заради украiнськоi культури та украiнськоi мови. Менi байдуже, як хто мене називатиме.

Бертольд Брехт казав: «Правди на свiтi рiвно стiльки, скiльки кожен винесе ii на своему горбi».


Р


Рух

Тодi iснував всеевропейський рух. Вiн iшов з Європи через Берлiнську стiну, через польську «Солiдарнiсть», через прибалтiйськi рухи. Москва тодi теж ворушилася – там був Афанасьев, який керував московським рухом. Ясно, що все те мало бути i в Украiнi.

Я не вiдразу став таким гострим чоловiком, хоча я висловлював своi погляди. Я зацiкавив «рухiвцiв». Мабуть, через те, що був першим секретарем киiвськоi органiзацii Спiлки письменникiв, а ще недавно дiстав державну премiю Союзу.

Вони шукали якусь таку постать, яка могла б ходити по верхах i iх обстоювати. Я пам’ятаю, як у залi Спiлки письменникiв, де е 167 мiсць, сидiли представники Інституту математики, сидiли представники заводу «Бiльшовик» i заводу «Ленiнська кузня».

Були перемiшанi вченi з письменниками та робiтниками. І всi вони вимагали: «Іван, скiльки ти будеш сидiти в тому кабiнетi? Веди нас! Щось роби!»

Амбiцiй вождiвських у мене нiколи не було. Я мав амбiцii чисто письменницькi… Досi в мене дуже багато ненаписаного та несодiяного.

Але це сталося. Найдивнiше було те, що я як поет, людина небесна та далека вiд реальних речей, змiг побачити набагато бiльше реалiстичних деталей того життя, стосункiв рiзних середовищ – письменницьких, мистецьких, артистичних…

Патрiотизм чи нацiоналiзм?

Це не тотожнi поняття. Я стою на позицiях Липинського. А от Олег Тягнибок i мiй колега Дмитро Павличко стоять на позицiях Донцова, так менi видаеться.


С


Спiлка письменникiв Украiни

Зараз Спiлка письменникiв уся опозицiйна, бо Володимир Яворiвський входить у партiю Тимошенко. Спiлка письменникiв, яка б вона не була, не може бути всуцiль опозицiйною. Вона мае бути всеобiйменна, рiзноманiтна… Сiм пар чистих, сiм пар нечистих.

Але найприкрiше те, що Спiлка перестала бути важливим культурним явищем.

Чому так сталося?

Їi вбила заполiтикованiсть. Це особиста провина Володимира Яворiвського.

Мае прийти нове поколiння – хтось типу Василя Шкляра чи Марii Матiос. Вони прийдуть i багато що помiняють.

Якщо раптом прийшли ви, то що б помiняли?

Десять рокiв назад я вже хотiв прийти. Я б не дозволив того, що Спiлка розбилася на саму Спiлку та на Асоцiацiю письменникiв. Навiть якби тi рiзнi гiлки були, то всi вони iснували б разом, в одному примiщеннi.

Ну а ще, я б урiзноманiтнив творче життя Спiлки. Треба робити творчi вечори, цiкавi зустрiчi з ученими, бо зараз те, що вiдбуваеться – це животiння.


Т


Телiжинцi

Там похований мiй син i моi батьки. Я хочу туди повернутися пiсля свого життя.

Багато речей походять саме з Телiжинцiв. Коли в Телiжинцi прийшов комп’ютерний клас, то я привiтав тодiшнього мiнiстра освiти Кремiня.


У


Украiнська справа

Це утвердження мого народу в гуманiтарному та гуманiстичному контекстi свiтових нацiй. Моя мрiя про утвердження вiльноi украiнськоi людини у вiльнiй украiнськiй державi ще не збулася.

Вiльна людина – це як?

Ну, ми з вами вiльнi люди. Ми можемо цитувати «Свободу» Поля Елюара як основу основ i розумiти, що свобода дуже багато значить у життi людини. Найбiльше.


Ф


Фiнансування

На жаль, держава не може всього фiнансувати. Чикаленко колись казав, що Украiну треба любити не до глибини серця, а до глибини кишенi.

На жаль, у нас дуже мало таких меценатiв, якi люблять Украiну до глибини кишенi. До глибини кишенi Украiну люблять тiльки бомжi.

Вiдчуття того всього е страшним i лиховiсним. Був перiод, коли украiнське та росiйське кiно було в однаковому станi – в станi занепаду. Але з’явився Путiн, який зiбрав режисерiв i зiбрав меценатiв. А меценати в нього рiзнi – однi за кордоном, iншi сидять, а третi служать.

А в нас меценати не ручнi – це вони вирiшують, кого ставити президентом. От i маемо так звану демократiю.

На фестивалi «Молодiсть» я був щасливий побачити украiнський фiльм про сестер Тельнюк, а ще пiду дивитися фiльм Лозницi «Щастя мое».

Меценати повиннi вкладати грошi не лише в «Донбас Арену», не лише в арт-центр Пiнчука, але й у кiно, лiтературу, малярство.

Дайте декiлька iдей для меценатiв – можливо, iм просто бракуе креативностi.

Треба фiнансувати кiно – найкраще та найталановитiше. Треба, щоб виходило сто фiльмiв – тодi серед них буде п’ять хороших фiльмiв.


Х


Хрестоматiя

Чи канонiзований письменник, чи не канонiзований – все одно всi читають те, про що читають.

Але в контекстi школи говорять про перезавантаженiсть програми та пропонують виключити з хрестоматiй нинi живих авторiв.

Це така хитренька теза нинiшнього мiнiстра освiти. Вигнавши з пiдручникiв Лiну Костенко, Дмитра Павличка, Івана Драча, вiн вижене з пiдручникiв велику долю украiнськоi справи.

Кого ще можна було би додати в коло обов’язкового читання старшокласникiв?

Тих, хто вже вiдбувся – Жадана, Матiос, Андруховича, Шкляра…


Ц


Цiлi

Я дуже мало досяг. Жалкую, що багато сил, волi, енергii витратив на полiтичнi справи. Вони мало дають поживноi людськоi радостi. Якби я бiльше працював у лiтературi, то вона дала б менi бiльше радостi.

У мене багато недописаних кiноповiстей i прози. Хiба що вiршi писав, бо вiршi можна писати на колiнi. А от проза вимагае свинцю в одному мiсцi.


Ч


Читач

Про читача я нiколи не думав. Я пишу те, що менi цiкаво. Я не думаю про те, щоб писати для свого читача.

Хто ваш читач?

На моi творчi вечори приходять вчителi украiнськоi мови та лiтератури, художники – iнтелiгенцiя приходить.


Ш


Шевченкiвська премiя

Весь час казали, що Шевченкiвська премiя не справляеться зi своiми задачами. Я вже багато часу в Шевченкiвському комiтетi. Це змушуе мене пильнiше ставитися до мистецького процесу. Тепер цих премiй буде 5, а не 10 – це змушуватиме пильнiше роздавати премii. Претензii будуть завжди.

Чи вiдображае Шевченкiвська премiя стан сучасноi украiнськоi культури?

Частково. Не можна все вiдзначити, але можна найпомiтнiшi речi видiлити, до яких не мають претензiй iншi члени комiтету. Треба ж, щоб спiвпали смаки. Але ж е рiзнi точки зору.


Щ


Щастя

Це те, до чого людина постiйно прагне. Це те, що попереду, мiраж, дивне вiдчуття. Мати крихту щастя можна тодi, коли ти робиш добро i направду допомагаеш комусь.


Ю


Юнiсть

Я був щасливим пiонером i щасливим комсомольцем. Босоноге дитинство, вчився спочатку в своему селi, потiм ходив у сусiдне село. Я був дитиною старших батькiв – вони давали менi волю, аби лиш вчився. І я вчився та займався спортом – футбол, волейбол, бiг…

Коли усвiдомили, що почалося доросле життя?

Я готувався, що менi дадуть золоту медаль, але ii дали доньцi першого секретаря райкому партii.

Тодi я зрозумiв, що життя дуже цiкаве. Я вiдмовився брати атестат зрiлостi – менi його тiльки потiм передали.


Я

Хочу побажати собi добра i щастя, здiйснення того, чого менi ще не вдалося здiйснити.

В «Анкетi Пруста» е таке запитання: що б ви сказали, якби зустрiлися з Богом?

Я би вибачився за те, що я такий.



Ірина Славiнська




Сатирикон





Із книжки «Противнi строфи»

2005





Противнi строфи


Де той тяжкий метал?
Де колисливий колос,
Що був у пеклi дня
Подiею з подiй?
Де голос iз душi,
Де фальшi нi на волос?!
Іржавий голос мiй.
Бляшаний голос мiй.

Противнi цi слова
В противнi пнуться строфи,
Бо вчадiла душа
Й не творить вже дива…
Та над проваллям днiв
У пеклi катастрофи
Остання все ж надiя —
На слова…




Газова камера бiля Кремля, або росiйська домiнанта


Жорстокi до свого народу
До чужих ще жорстокiшi
Меншиков у Петра
Чи Жуков у Сталiна
Уславленi полководцi
Росiйськоi домiнанти
Диктують мораль по сьогоднi
Газуйте панство газуйте
Убийте десятки чеченцiв
І сотнi своiх беззахисних
Своiх вистачить алкоголiки
А чеченцi плодючi мов кролики
Газуйте вперед господа
Аби велика Росiя
Лишилась великою




Груша


Вся в шершнях груша шелестюча,
Аж кожна грушка – вся дзижчить,
Бо ж груша вся – медяна туча
Пахучим золотом пахтить.

Летить у небо, чаду повна.
Там дятли й сойки – смоктуни,
І перепiлка, й пташка жовна —
Мчать в небо грушею вони.

І я так заздрiсно за ними
Десь на вершечку на краю
За грушевими медяними
В бенкетi лiта лiто п’ю…




Монна Лiза – барменша


Вона портретом стоiть на вiкнi
Бiля неi вiрменський коньяк i вiскi
Китайський женьшень i цуйка
румунська
Може здригнуться ii Леонардовi нiздрi
І проявиться суть ii чоловiча?!




Тяжкоi весни 2003 року


Пам’ятi О. Гончара


Так тяжко зводиться земля,
Немов калiка пiсля глуму.
В снiгах бинтованi поля
Снують свою калiчу думу.

Вставай же, веснонько, вставай,
Зневiру кляту кинь пiд ноги.
Вже квiтень, мамо, не змерзай,
Збери свiй дух i скарб убогий.

Вставай, рiдненька, треба йти,
А то доб’ють заклятi друзi…
Ще сонце в маревi сльоти
На верболозах спить у лузi.

А вiн – вiн з нами. Як завжди
Неволю двигае старезну!
Олесь нас на труди вродив,
Олесь нас розверта на весну!

А жайвiр скоро вже струну
Туди до нього нам покаже.
Тож, браття, серцем на весну —
Хай в кризi мерзне серце враже…




Елiта


Ярославу Яцкiву


Хто хоче бути елiтою,
Приходь в елiтарну свiтлицю.
Хто хоче – приходь з пiвлiтрою,
Хто може – приводь молодицю.

Зустрiнеш у Яцкiва Ситника,
Комiсаренка й Костюка,
Трьох бомжiв, а трьох не видко,
Трьох кагебiстiв родом з Чека.

Й менi помагае освiта ця,
Куди мене часом заносить…
Свiтлиця од розуму свiтиться.
Шукаем консенсус – знаходимо нонсенс…

А з нонсенсу знову – в атаку на iстину
Завершуе все це келих вина.
Знайшли ми нарештi iстину iстинну:
In vino veritas, мабуть, вона…




Метаморфози


Ця бабера
Мегера
Гера
В однiй сферi колись була
мастаком.
І чiплялась
по молодостi
за кожного хера,
Ноги заклiщуючи
замком…
Тепер стала
Святенницею…
Неосвоена сфера…
Темперамент вогненний
аж рве вудила!
Тепер тяжко батожить
кожного Люцифера,
Кому здуру по молодостi
сласно дала…




Скука


Скука – це дуже пiдлотна сука.
Нудьга – це тяжко пiдступна Яга.
Це вам не стрiльба iз лука —
Атомна це базука.
Коли Вам на душу скука —
Проклята нудьга наляга…




«Знов скаженi своi гармати…»


Знов скаженi своi гармати
Розвертае на мене судьба,
Прагне душу мою заламати
Чи дощенту добити хiба.

Але знову душа не здаеться
І дае тiй судьбi одкоша,
І душа над судьбою смiеться,
Бо вона головнiша – душа.




Звитяги


Вiд перемоги
До перемоги
Вперед
Аж доки простягнемо ноги
Вперед
А перед ногами вперед
Крепований наш портрет
Попереду нашоi перемоги
Виставлять нашi стяги
Виставлять усi звитяги
У крематорii
Наперед
У цiй звитяжнiй iсторii
Вiд В’ячеслава
Наша слава
Вiд Вiктора
Усi Вiкторii




Спроба пiаркомпанii


Чи вас можна допитати —
До вас можна в депутати?!
А то морди лiзуть в лорди,
Розставляючи бiгборди,
А то писки лiзуть в списки
Без тавра i без прописки —
Коли час пiдiб’е риску,
Скiльки буде того писку,
Коли випадуть зi списку?!
А то хери пнуться в мери,
в сери,
в пери…
Б’ються за есесесери…
Коли час усiх похерить —
Всi попадуть у старпери
Збуржуазненоi ери…
Ось пiаркомпанiя
Царства Оратанiя
Лихоi години
В центрi Буковини.




Влодко Климкiв


І його вже нема
Як так нема Є
Ось високий ставний стрункий
Молодий Дуже вже чорнобривий
Стоiть у снiгах 1966 року у Вiннiпезi
Зустрiчае мене з Павличком
Дорога з Нью-Йорка на Киiв через Манiтобу
Ось вiн скидае свого кожуха гудзики дерев’янi
І накидае менi на плечi носи не переноси
На початку сiмдесятих у морозному Киевi
Спiвали три прославлених хори
Хор Климкiва тобто Кошиця хор з Вiннiпега
Хор Авдiевського тобто Верьовки з Киева хор
І невидимий хор кагебiстiв вони кишiли всюди
Всюди вони чигали коли Влодко приiхав
І спiвали роти розкривали старались
Єднали усiх украiнцiв спiвом як обручем
Згодом вiн вибрав менi окуляри
Ходив по усiх аптеках протирав менi лiнзи
Дивлюсь його окулярами
На противний цей свiт
Де Влодка уже немае




Полювання Жоржа Грабовича

Вiдповiдь на цикл статей в газетi «Критика»


За сiмома замками як раритет раритетiв у рукописному вiддiлi Інституту лiтератури зберiгаеться Шевченкiв оригiнал: голий солдат на березi Аральського моря йде супроти долi з гордо пiднятим членом. За цим маловiдомим автопортретом з Тарасовоi спадщини досi безрезультатно полюе американський украiнiст Жорж Грабович…


У гарвардському азартi
Вiн вийшов на полювання
Усi ми нiчого не вартi
А в нього це спроба остання.

Не в Самаркандах чи Хiвах
Пiд ЦРУшним затятим секретом
Вiн нишпорить в нас по архiвах
За аркушем тим за раритетом.

І як би воно там не звалось
Це вам не ерос невинний
Коли вiн вполюе той фалос
То змiниться доля Вкраiни.

Бо в нас пiд замком потаемне
Приховане libido й ego
Навiки задраене темне
I co tam komu do tego.

ГРУшна пагуба промосковська
Лишила на фалосi садна
Асистуе йому Бердиховська
Од невживання уся брунатна.

Асистуе Рябчук Микола
Рябенький од всякого вжитку
Асистентiв там тьма довкола
Од порад немае просвiтку.

З Лесбосу всi лесбiянки
Гомiки всi з Амстердама
Од парфумiв дiорно i п’янко
Консультують Жоржа як даму.

Усе стало диспутом кльовим
Уже й на той свiт дiстали
І Гончара з Шевельовим
Доточили спiрiтуали.

А що нам дурним i зеленим
Ми дбаем про власну жиропу
А Жорж тим Тарасовим членом
Проб’е нам вiкно у Європу.

З лихою захланною силою
Європу покрие вiн бичо
Як вирветься гуном Гатилою
І заiрже таемничо

Цивiлiзацiю двигне
Розкуе нас закутих навiки
Бо ми без тiеi вигоди
Тупi сексуальнi калiки

Обiцяно кажуть «лимона»
З потаемного ЦРУшного фонду
Та Гальченко з знаком закону
Поб’е ту лиху Анаконду.

Збереже нам це вiчне дання
Як останню надiю в ширiнцi…
Затяжне це протистояння
Хай розв’яже Конгрес украiнцiв.




Б. І. Олiйник


У часи лихi i злii
Всiм несе вiдро олii
Укрголоволiйник
Наш Борис Олiйник.
В Укрголоволii
Забракло олii —
Вибрав всю олiю,
З ним ти не борись,
Укрголоволiйник
Наш Борис!..
Коло вiдра
Не ставить варту
Приходь —
Тобi дасть
Цiлу кварту.
Як казали в нас на кутку —
Бог дав олii в черепку!




«Голi дупцi заедупцi…»


Голi дупцi заедупцi
Зiбралися в Єгупцi
Стали думати-гадати
Якби все позаiдати
Як вже сiли то вже сiли
Все поiли що зумiли
Що ж на них тепер чека
Чи запiр а чи швидка
Як завершать все запором
То кректати будуть хором
Як закiнчиться швидкою
То е ребе пiд рукою
Пiдiтре вiн голi дупки
Й знов докупки всi докупки
В славнiм городi Єгупцi
Заединцi заедупцi




«Вже вiтри синьоокi…»


Вже вiтри синьоокi
Вже часник пробив грядку
Лисий сталiнський сокiл
Люто робить зарядку

Знов весна конфлiктуе
Зi старим поколiнням
А з молодшим флiртуе
Аж до посинiння

Украiна в час песiй
Незалежна i гола
Без зарплат i без пенсiй
І без Чорновола

Сирота сиротою
Із комуни в буржуi
Весняною сльотою
Суверенно бомжуе




Не кради!


Одне золоте крило (позолочене, дерев’яне!)
Викрав менi Параджанов
З реквiзиту на кiностудii,
Бо знав з моiх вiршiв
Лише «Крила» та «Соняшник»…
Безкрилого янгола дерев’яного
Роботи Пiнзеля з Бучача
Алла Горська та Панас Заливаха
Трохи згодом доправили —
На день янгола, безперечно…
До сих пiр неспроможний
Доточити крила до янгола:
Крила у мене не ангельськi,
А янгол у мене безкрилий…




Кончений iдiот


Бабуся дiдуся розхвалюе
Де тiльки може,
Де треба i де не треба:
Дiдусь наш, дiдусь!
П’ятилiтнiй Іванчик
Золотий наш комп’ютер
Зауважуе iронiчно:
– А я думав, бабусю,
Що вiн кончений iдiот!
Бабуся руками розводить
Дiдусь ствердно кивае:
– Кончений, бо iз Кончi.
А що iдiот, трохи е вiд поета,
А трохи вiд депутата,
Може, i вийде кончений…




Украiнська позицiя


Серед поля серед городу
Стоiмо раком
Вiчна поза мого народу
Солярним знаком

Баби на буряках
Наставили гармати
В дитячих роках
Серед них моя мати

Тепер молодицi
Штурмують Європу
Гуртом поодинцi
Шляхом сексостопу

Полiтики стали
У виграшну позу
Такi принципали
Стоять без наркозу

Пiд цим зодiаком
Не звестись нiяк
І я стою раком
Рак-неборак




«Народ був таки народ…»


Народ був таки народ,
А не чортовi в рот…
Були на Днiпрi пороги,
Були у народу роги.
Кого злякае порогом,
До неба пiдкине рогом.
Пороги тi геть залили
І роги народу втопили.
Народ став безрогий, шутий.
Хто хоче, може узути.
Немае вiдпорностi, лютостi.
Звалашили яйця в людностi.
Бугай ремигае волом.
А вайло i буде вайлом…




«Юна Оленочко…»


Коли моi батьки одружувались, померла Лiля Брiк. Вона, мабуть, одягла свою найлiпшу сукню (якусь паризьку)…

    Олена Гусейнова. «Сучаснiсть». – 2004. – № 6. – С. 7.

Юна Оленочко!
Коли помирала Лiля Брiк,
у неi був роман з Параджановим —
вона вирвала його з буцегарнi
через Ельзу i Арагона…
Вiн на смерть ii одягнув
в полотняну i часом вибiлену,
у довгу гуцульську сорочку
(Пам’ятаеш, я зберiг ii
з «Тiней забутих предкiв»).
Вiн обклав ii всю трояндами —
купив тисячу чи п’ятсот,
не трояндами – пуп’янками троянд.
До мармуру смертi
колаж вiдповiдний, бо юний.
(Всi ви, письменники, сволочi —
на похорон лиш приiхали
Шкловський i Симонов!)




Ярмарок в Товстому


Днi моi зненавиднi.
І куди я забрiв?!
Злидарюю у злиднiв
Чи здурiв?
– Купуеш голоси?
А не встидно?
Встидно…
Воно й видно.
А я сорок три роки в медицинi роблю.
На хлiб собi не зароблю.
Бач, от старцюю – продаю цигарки.
Продала б свое тiло – не тi роки.
А дочка у Стамбулi юнi лiта продае,
А ти пройда – чи совiсть у пройди е?!
Чого ти плачеш зi мною.
Обiйди стороною…




Леонiд Соломонович


А я вже старiйший за Первомайського,
А який же вiн був для мене старий!..
Не скуштував i я смаку яблука райського,
Смак яблука теж менi був терпкий.

На лицi його зморшки були павутинням,
Не тисяча тисяч, а тьменнi тьми.
Труждався вiн тяжко. Дружив з нетерпiнням.
Навергав вiн чорно грубезнi томи.

Найбiльш не любив вiн мене за Малишка,
За те, що з Малишком я краплю дружив.
То з Гейне перекладiв кинув менi з надлишка,
А потiм забрав – я тим не дорожив!

Старим вiн був мудрим. Комсомольську зажерливiсть
Забув. Одцурався того ремесла.
Любив я його за талант, за пекельну жилавiсть,
За неприборканiсть, що в ньому гула.

Менi до смаку були його точнi новели.
«Катерина i ii дiм» – вiн традицii рвав.
Не вмiють молоти тепер мукомели,
Мелють з половою, а вiн питлював.

Вiн прозирав глибиннi моi аннали.
Іронiзував з автокефального Спаса, йдучи.
Вiн знав – мене теж вони зачинали,
Петлюрiвцi з куркульками на печi…

Стоiть в павутиннi i все мене манить
В проломi розчахнутих навпiл дверей.
Облогом стоять за ним вiршi й романи, —
Украiнськоi лiтератури великий еврей…




«Вiчна вкраiнська робота…»


Вiчна вкраiнська робота —
Нумо, не збийтесь з ноги!
Стали за ротою рота:
Шибздики косять снiги.

Стали полки за полками,
Снiг той скиртують в стоги.
Скирти зростають з вiками.
Нумо, не збийтесь з ноги!

Армii шибздикiв косять.
Фронтом стоiть вереда.
Як зародило в покосах —
Зрада, облуда, бiда!

Хто там стоiть охоронцем?
Де ж та весна молода?
Але вже сонце, вже сонце
З юним мечем вигляда.

Трудяться в празник i в будень —
Вiчнi вкраiнськi труда!
Що з того буде, що буде?
Буде велика вода…




В. К. Черняку


То йде пресвiтлий вiн,
мов день,
Черняк Паскальович
Монтень,
То суне чорний,
як москаль,
Черняк Монтеньович
Паскаль.
Та афоризмiв мчить рiка
В Монтеньовича Черняка,
Не схибить в цiль
його рука —
Паскальовича Черняка.
До слави тiнь
його звика —
В Кириловича Черняка…




Остання пелюстка


Остання пелюстка —
i лiто сказало: прощай!
Прощай, мое лiтечко,
все ти менi у соломi.
Вдивляюся в риси
такi золотi i зникомi.
Так що ж менi лишиш —
хiба лише липи на чай.
Остання пелюстка вже
впала, немов не була.
Вже хустка жовтава
сповила манiрницю липу
Й стару сокорину,
що повна шеберхоту й скрипу.
Пора вже летюча – усе е
подоба крила.
Куди ж летимо на своему
останнiм крилi,
Святi й дурнуватi, ошатнi,
пихатi i голi?!
Вже ми набулися на цiй
божевiльнiй землi.
Хай iншi збуваються —
долi iм, а не юдолi!..




Труднощi


У великих живих поетiв
Дуже важко шукати живу поезiю
Особливо в останнiх
живих публiкацiях
У мертвих великих поетiв
Живу поезiю шукати легше




Кольчуга


Соловей куе у лузi
А зозуля на умi
Чи то Кучма у кольчузi
Чи кольчуга у Кучмi
Свiт зриваеться в напрузi
Ми ж зриваемось в ярмi
Чи то Кучма у кольчузi
Чи кольчуга у Кучмi
Що ж катюзi по заслузi
Та ж весна iде к зимi
Чи то Кучма у кольчузi
Чи кольчуга у Кучмi
Без iдилiй без iлюзiй
Чи ж дотямимо самi
То ж не Кучма у кольчузi
У кольчузi ми самi




Сахара пiд Киевом


Грандiозна пустеля
Киiв наш облягае —
Чи розпродав Засуха,
Чи запродав Дагаев
Плавнi цi поднiпровськi,
Цi заплави з качками…
Двометрова Сахара
Крижаними пiсками
Засипае бобрiв,
І куниць, i рибину,
І тебе ось засипле —
Дурнувату людину.
Навезуть тут чорнозем,
Десь здеруть, наче шкiру,
На догоду тобi,
І менi, бузувiру.
А Днiпро, наш калiка,
Ще подиха два днi,
І ми здохнем з тобою
На сухiм його днi…
Сучий сину, отямся!
Президенте, спини
Цю нахабну руiну
Із твоеi вини,
Бо ж Засуха засушить,
Бо ж Дагаев догне
І Днiпро, i Вкраiну,
І тебе, i мене…




Метелики в NY


І нiчого на свiтi не сталося
Над поверженими хмарочосами
Над румовищем скла i бетону
Два бiлi як свiт метелики
Один одного перепурхують




Удар Миколи Лукаша


Кия бiльярдного ти чiпко брав у руку,
Мов велетенську ручку так тримав,
І бив прицiльно в лузу, як в розпуку,
Бив переможно пальцями трьома.

Дворукi пiднiмали вгору руки,
Аплодували за хльосткий удар.
І ти собi плескав, тепер дворукий,
Рука ж поранена. То ж не бiльярд – кошмар.

О Дон Кiхоте кролевецький! Де ти нинi,
Наш домiношнику, спiлчанський бомже наш.
Бомжуе пiвкраiни на Вкраiнi,
Тепер ти був би звичний наш типаж.

На тому свiтi що п’ете з Вiйоном,
Із Лоркою на що ти тратиш свiй запал?..
Ти Моцартом в нас був. Не був куйоном.
Режим поволi трутки пiдсипав.

Прийду довчитись. Бо навчався мало.
Та все ж твоiм ударом часом б’ю.
А скiльки нинi в тебе друзiв стало,
Не можу дотовпитись на краю…




В часи Баха i Скарлаттi


Веронiцi Маковiй


Середнiй клас в перукарнi слухае клавесин
І черги своеi чекае грае як сукин син
Товпляться всi до майстра добре вiн завивае
А дурному простолюду сучка хай завивае
Краще Бах чи Гендель а може таки
Скарлаттi
Дами i дамськi угодники музику слухати радi
Це вам не футбол з телевiзора
чи всяка майбутня бридня
Клавесини стоять в перукарнях
виховують iх щодня
По струнах гусяче пiр’ячко нiжно так до душi
Як взявся уже обiймати то сучий сину души
Дами виходять завитi в любовi несамовитi
Кавалери за ними полюють кiгтями сойку
на вiттi
Клавесини у перукарнях органи гудуть
у соборах
Хори якi розгойданi хори у хмарах на хорах
Старовинний свiт козириться i не подае
виду
Що вiн порадить нашому свiтовi-iнвалiду




Благання


Сiра чапля прилетiла в гостi
Звiдки ти чаплице моя сiра
Прямо в душу впала з високостi
На мое озеречко присiла

Вже нiхто до мене не лiтае
Всiх бульдозер одчахнув навiки
Тiльки ти сповита в сотнi таен
Ще несеш для серця щемнi лiки

Як без тебе тужно i вдовино
Смертно просто i безсмертно важко
Сiра чапле славна чапелино
Не кидай нас не цурайся пташко




У Празi


Любили Кучму по-французьки
А по-англiйськи NО Катма
Вiн показав iм матiр Кузьки
Бо в нього iншоi нема
Любили Кучму по-французьки
По камасутрi i навспак
А вiн iм каже: Суки дзуськи
Я у кольчузi вже закляк
Любили Кучму без любовi
Без нього НАТа возлягла
У Празькiм золотiм альковi
Де Балтiя вся догола
А Украiна – посмiтюха
Хотiла з ними возлягти
Та вiдтягли ii за вуха
Ти ще мала тобi рости
А Берлусконi – дон в законi
Як цьмокне Кучму у чоло
Зареготали люди й конi
Й вiд серця трохи вiдлягло
Бо Буш i Блер по дупi били
Саддам судомився в диму
Любили Все ж не долюбили
А в нас оскома
Це ж чому?!




В. А. Ющенко





І

Тендерна рiвнiсть


Славнi моi дiти
Ми гермафродити
А наш вождь-бухгалтер
Все ж носить бюстгальтер
Любить мiфи-мiфчики
І мiняе лiфчики
Любить манi-маники
І мiняе станики
Станики-нацицники
Дiстае поличники
Вiд Юлi-мужчини
Часто й без причини
А Юля штаниною
За народ стiною
А Юля-мiльярдерша
У народi перша
Коли ж наш бухгалтер
Скине свiй бюстгальтер.




II

Юшкоiди


Чи кучмовоз пiде у юшку
І чи розварить все вона
Чи Кучма всiх вiзьме на мушку
Всiм язики поприпина

Чи Ющенко усiх подужа
В благословенну Божу мить
Чи лиш обiцянок калюжа
Із тоi юшки задимить

Бо благовiрнi юшкостяги
Вже повсiдались за столи
Ще так далеко до звитяги
Вони ж всi крiсла загребли

На запах кропу i петрушки
Усiлась загребуща рать
Бо ще ж нема отоi юшки
Вони ж ложками торохтять.




III

Парадокс


Пив славу, грошi, владу пив.
Його Господь сам покропив.
Та по великому рахунку
Чогось забракло в тому трунку.

Тодi здригнувся весь народ,
Коли змiя вповзла у рот.
Коли прийшла найбiльша скрута,

Сил додала йому отрута.
Й епоха подала мужчину
Для честi, слави i для чину…




І. С. Плющ

Епiграма


Полiтичний метр як метр
Йде вiн зростом в кiлометр
Чуба кинувши назад
На посаду без посад
Бо така у нього вада
Що вiн бiльший нiж посада.




І. О. Заець

Епiграма


Вiн з народом тет-а-тет
Пiддае всiм жару
Іван Заець моджахед
З Холодного Яру
Командири польовi
Воюють Хрещатик
А у нього в головi
Черкаський Хрещатик
Тут вiн партiю куе
В пiдкови крицевi
Хто вождя лише вдае
Вiн у нас взiрцевий
На Черкащинi зерно
Сiе дивовижне
А кому зросте воно
Може чорт i вижне
Вiн в режимi бачить гандж
Вовк бiжить вiд Зайця
Киiв родить помаранч
А Карпати яйця
Пустодзвоном обзива
Бандерша Мавродi
Але це ще не жнива
У нас на вгородi
Час ще ставить наперед
Усяку почвару
Не здаеться моджахед
З Холодного Яру




Рефату Чубарову


…Говорила баба дiду
Я поiду в Алькаiду
Там куплю собi тюрбан
І запишусь в талiбан
Попаду я у гарем
Буду там собi хурем
Будуть там мене товкти
З ясности до темноти
А то видихався ти
Може трапиться Бен Ладен
Сяду зверху будь неладен
Залоскочу затовчу
Нарегочусь досхочу
Потiм здам його я Бушу
Нагородить вiн iбушу…
…Говорив до баби дiд
Ну й дурна ти дам одвiт
Ти лиш в дзеркало поглянь
А вже потiм тарабань
Я чого од тебе схуд
Бо ти баба-с грахопуд
Тебе Путiну я здам
Не поможе вже Саддам
Як замочить у сортiрi
То ти зробиш харакiрi
Вiн тебе отямить суку
І твою дурну базуку
Вiн не кида слiв на вiтер
Вiн тобi обрiже й клiтор…




Наша мати


Чи Галицька вона, а чи Луганська?
Донецька, може?! Слобожанська теж!
Чи Киiвська – Сарматська i Поганська
Повстала з дна i клекоту пожеж?

В лiсах Волинських, в схронах Тернопiлля
Ось так сказала: вийди i бери
З Днiстра й Нiчлави потойбiчне зiлля
І напувай охлялi прапори!

Дивись на зорi – не здавайся зморi.
Де клекiт мук, там i любов до дна.
Молись на Матiр. В неi очi хворi.
Вона сидить самотня край вiкна.

І дожидае, дожидае змiни
Крiзь кляту кукурудзяну судьбу
І дожидае тоi Украiни…
Десь Син пiшов. На хрест? Чи на ганьбу?!

Десь Син пiшов. Вона чекае Сина.
Крiзь сторч столiть – все та ж самотина,
Їй вибирае очi хуртовина
У кожнiй хатi з кожного вiкна…




«Іменини у брата чи дата…»


Пам’ятi брата Андрея


Іменини у брата чи дата
Але брат було iде до брата
Чи зненацька вигулькне лiтом
Брат не вмiе iздити лiфтом

Вiзьми кнопку менi натисни
Краще б таке було восени
А то лiтом така запарка
В тебе шо ото iномарка

А я краще люблю пiдводою
Бо коли дорожиш свободою
Топай брат як Сковорода
Але то вже твоя бiда

Вiн писав менi хлопчику з фронту
Та не мiг позбутись афронту
Уже в лiтнi i старшi лiта
Супротивився неспроста

Дав би я вам обом з Петром
Слухаеш все шо отам за бугром
Хай згорить вiн Будь вiн не ладен
Як зрадiв би що е Бен Ладен

Вас за яйця повiсять китайцi
А я буду собi на тарадайцi
Провiрять як iде культиватор
Ех пропав у менi губернатор

А мати казала Чуй ти мене чи не чуй
А з ним в однiй комнатi не ночуй
Чув ти менi оце чи не чув
А то не зварю я тобi борщу…

Що тi види лихi зненавиди
Вже на жодну з дурних твоiх дат
Не приiде вже не приiде
Не приiде вже брат…




В’ячеславу Чорноволу


Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —
Колоском iз поля Чорновола,
Хлiбом ти сказав, пшеничним голосом:
«В вас ще й досi чорна своеволя…»
Чорне поле, мов шиття по-чорному
Щойно лиш зерном твоiм засiяне,
Кров’ю ополощене в потворному
Суперiнцидентi професiйному…
Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.
Пам’ятники – то безпечнi монстри.
А живий ти був, як дзвiн ротатий,
Всюдисущий i безтямно гострий.
Ти за всiх батожив, всiм розчовпував,
Надривався i уперто грiб ти
Із Луганська грiб туди до Чопа
Азiатськi Сцiлли всi й Харибди.
Твоя доля – горда й необачна,
Твого поля золота хустина.
А за все лихе, то ти пробач нам,
А за все дурне, то ти прости нам…
Тож розсiйся тим пшеничним колосом,
Розщедрись нам з поля Чорновола.
Збудься нам своiм пшеничним голосом,
Збудься нам – хай буде Божа воля!..




«Пiсню вкраiнську вбивають у Львовi…»


Пiсню вкраiнську вбивають у Львовi
Будьте вкраiнцi напоготовi
Пiсень не спiвайте Сидiте нишком
Заткнiться з Павличком своiм чи Малишком

Івасюка вiшали Бiлозiра вбивають
Що тi хохлюги пiсень завивають
Шию волячу не гнуть покiрно
Буде тепер вам в землi бiлозiрно…




Хрест Панька Кулiша


Паньку Олельковичу, день добрий!
Який тобi наш куций свiт?
Свiй дар спiзнiлий, не хоробрий
Тобi несу я з пекла лiт.

Колись блукав я тут студентом
Серед замшiлих чагарiв.
Хрестом затятим дисидентом
Менi ти в пам’ятi горiв.

Старим хрестом семиметровим,
Де лiтом припинали кiз,
З Мотронiвки хрестом дубовим
Ти рiс затято i навскiс.

І збувся ти. Тебе вже знають.
Тобi вже трублять словеса.
Менi ж мотронiвського краю
Хрестом твiй голос нависа.

Вiн мае силу повносилу,
Вона зацурана й проста:
І ти неси, ледачий сину,
І ти неси мого хреста…




Хрест iз серпом i молотом


Я хрест несу з серпом i молотом.
Щодня зростае вагота
З проклятим тридцять третiм голодом,
Що запечатанi вуста…

Я хрест несу iз Леонтовичем,
Пробитим кулею Чека,
Із тихим генiем поповичем —
У п’есi вiн мене чека.

Я хрест несу iз Сандормохом,
Що не даеться – так болить.
Диявол там затявся з Богом,
Хто впав поверженим в ту мить?!

Душа розмолота, розколота
Бреде з хрестом, тупа й слiпа.
Не можу скинути я молота,
Не можу скинути серпа.

Колоченi щоденним колотом
Жахаем свiт своiм горбом,
Бо мiзки нашi битi молотом,
Бо яйця сiченi серпом…




«Я – ганчiрка у Божiй руцi…»


Я – ганчiрка у Божiй руцi.
Я – не камiнь з Божоi пращi.
Мене зманювали манiвцi.
Бiс поглинув лiта найкращi.

Та я вийшов на магiстраль.
Лютi думи. Чорна робота,
Тож кинджаль мене чи не кинджаль
Ти, бабота, чи ти, парубота.

Я гостинець знаю твердий,
Знаю, як його твердь верстати,
Як обходити мури твердинь,
Вибухiвкою смерть заверстати.

Ви ж заслиненi в лютi бруднiй,
Одна звивина, й та од кашкета,
Одробляете трудоднi,
Заробляете на клеврета.

Я – ганчiрка в Божiй руцi.
Я – не стяг, що звитягами гордий…
Тож пiдходьте, мужi-горобцi,
Пiдставляйте замурзанi морди…




Аллi Горськiй


Твоя пронизлива i бiла,
Твоя розкотиста краса.
Моя земля – тяжка i мила.
Твоi – далекi небеса…
Прости мене – вiд тебе снiг iде.
Прости мене – вже з неба пам’ять тане.
Прости мене – це серце молоде
Ридае з криком, дике i гортанне.
Прости мене. Я снiгом упаду.
Прости мене. Я проклинаю сльози.
Не горду голову – голiвку молоду
Схиляю в снiг… І цiлий свiт морозить…




«У костьолi Cвятоi Анни…»


У костьолi Cвятоi Анни
Грiшна Ганя на сповiдi плаче.
Душа теж потребуе ванни,
Коли е в вас душа, одначе.

Ганя плаче i йде грiшити
Пiсля сповiдi, бо ж молода ще.
Свiт так буйно грiхами розшитий,
Тож грiши ти, коли не ледащо.

Грiх i сповiдь – це вiчна пара.
Тож ревнiше менi сповiдайся
І за це тобi буде кара.
Не минути мене… Вiддайся!




Криворiвня


Той, хто з нами бавиться в життя,
Хто, як мати, в смерть нас завивае,
А чи сам вiн знае до пуття,
Чи пряма в нас доля, чи крива е,

Чи самi ми скривлюем ii
І нiкчемно вiддаем за гривнi
Нам життям придiленi паi —
Ми кривi чи рiвнi в Криворiвнi?

В Киевi чи в Львовi – всюди ми
Криворiвнi – украiнська доля.
Рiвнокриво повстаем людьми,
Криворiвно кривить нас сваволя…




«Спадае снiг на Чигирин…»


Спадае снiг на Чигирин
На ринви сизi на полин
На бас машин на магазин
На сiре прядиво годин
На тлустi видива родин
Якими славен Чигирин
Старий гетьманський Чигирин
Спадае снiг на трудоднi
На супiски оцi нуднi
На крону чорну на ворону
На прокурора з поролону
На щойно випране трико
На вихлюпане молоко
На мiй папiр на юнi вруна
На кiнофiльм «Джордано Бруно»
На ящур що трясе район
І на людський ходячий сон
І на снiжок що пада в стiг
Ще пада снiг ще пада снiг
На Гапчин сад на Гапчин зад
Як триста лiт тому назад




«Ворони вчать своiх вороненят…»


Ворони вчать своiх вороненят
Ставати на крило. Яка iдилiя!
Чернеча iх ротата ескадрилья,
Їх крик сухий вiд голови до п’ят.

Тож, хлопцi, до ворон – хто од ворон!
Хто з того кодла, той до того клану!
Явiте свiту суть свою захланну
Воронячу, вiд кореня до крон.

З вороненяти суть свою явiть,
Сучi сини, вороняче порiддя.
А ви, орли, летiть в свое полiття
І не розгойдуйте небесну вiть…




«У Варшавi…»


Юрковi Рейту


У Варшавi
На Сталiнському будинку
Ясен сокiл гнiздо собi звив
Пантруе за тим за соколом
Син Юрiя Рейта
Лука – орнiтолог
Ясен сокiл
Соколят виводить
Об’ективи фiксують
Ясен сокiл
Крило дзьобом розчiсуе
Об’ективи фiксують
Цiлi фонди створили
Щоб ясного сокола
Пильнувати
У Варшавi
На Сталiнському дарунку полякам
Сталiнськi очi в сокола
Сталiнський дзьоб
Пильнуе за Польщею
Польща пильнуе за ним
Очима Рейта Луки




«Коли лучилась доля львiвська…»


Євгену Безнiську


Коли лучилась доля львiвська
У днi бездонно молодi,
Я до Євгена, до Безнiська
Й до Фани Бриж iшов тодi.

Коли питала доля – знов з ким?
Туди Павличко нас завiв,
Із Дзюбою та Вiнграновським
Будили ми оспалий Львiв.

У них у сонячнiй майстернi,
Де все свiтилось – ось митцi!
Ми опирались чаду й сквернi,
Хай випасали нас людцi.

Життя розпрокляте й спасенне,
То в нiм вогонь, а то сльота.
Й княгиня Ольга там до мене
Така горить, аж золота.




«Антонич там, „Мойсей“ Євгенiв…»


Антонич там, «Мойсей» Євгенiв
І дух Франка, i самвидав…
Коли витав над Львовом генiй,
Тодi вiн там хiба витав…

Доба ця – курва отакенна —
Забрала Фану – не знайти!
Та у Безнiська у Євгена
Горять свiти, бiжать свiти.

Горбатить доля евразiйська,
Шпурляе нас iз клiтi в клiть,
Та у Євгена у Безнiська
Дух пензлем молодо стоiть.

Колись молився я до Фани,
Тепер я бiля нього – фан…
Всi бiля нього – суть профани,
Це тверджу я – старий профан.




Жаба заздростi


Заздрiсть людська – звичайна супутниця щасливцiв…

    Автор «Історii Русiв»

Жаба заздростi в грудях росте,
І мале жабеня пiдростае.
Схема заздростi дуже проста е:
Чом не в мене, а в вас, як на те, —
Золотiшого ж в мене немае?!
Так ростеш ти, моя заздросте,
І мале жабеня пiдростае!..
Чом у нього – машини й стада,
Чом у нього – красунi та банки,
А дружина, як смерть, молода,
Вмить виповнюе всi забаганки,
Ну а тут – i стара, i дурна, i руда,
З одним оком i та пiдгляда
З хижим комплексом ганки-поганки…

Свiт – це заздрiсть. Куди не пiдеш,
Найвiрнiша iз вiрних раба е…
Жабу заздростi в грудях уб’еш,
Та мале жабеня вже стрибае…




Солов’я


Гроза гнiздо менi пiд ноги збила.
Мале пташатко випало з гнiзда.
Та в нiм була якась таемна сила,
Коли сичала дощова вода.

Менi пташа те перейшло дорогу,
Ледь нипало, ледь чапало, а йшло!
Я втiшивсь, як дитина: слава Богу,
Бо ж те пташатко солов’ям було.

Крильцята неспроможнi на спромогу.
Та ж доля ще ж не вичахла моя:
Менi, старому, перейшло дорогу
Маленьке це безстрашне солов’я.

Вiзьму гнiздо i десь втулю мiж вiти,
І пiдiйму це злякане пташа.
Скажи менi, жорстокий лютий свiте,
А може, це якраз моя душа?!




«Пада снiг молодий, театральний…»


Пада снiг молодий, театральний.
В тебе смiх як на грiх аморальний.
Ти впадеш. Я впаду. Ми впадем
В ефемерний зимовий едем.
Пада смiх, золотий i фатальний.

Я до тебе наймуся, мов раб.
Я на тебе так тяжко заслаб.
Буду в плузi покiрно ходити.
Буду люто i круто любити,
Аби ти лиш свiтилась. Була б!




Мiнiатюри





Книжки


А найкраще менi помiж них —
Моiх тихих задуманих книг,
Мiж гросбухiв й тонюнiх книжок,
Де закладка, де жовтий рiжок,
Де Паскаль, де Монтень, а де Свiфт —
Треба мудрим iти на той свiт…




Вiра


Розправлю крила мертвому метелику,
Вiн, як i я, ще полетить…




Справедливiсть


В справедливостi не завжди очi видющi,
Та й живе вона довше за нас.

Зi сценарiю «Хлiб i до хлiба», 1973




«Отак живу. Живим життям живого…»


Отак живу. Живим життям живого.
Отак живу. Розпроклято живу.
Краду свiчки, краду свiчки у Бога
І долю розриваю не по шву…




«Як за пазухою в Господа Бога…»


Як за пазухою в Господа Бога,
День такий гарний стоiть.
І душа моя, квола й убога,
Так болить, як iй треба болiть…




Mетелики


Присвячую генiальному мiнiатюристу, нашому сучасниковi Миколi СЯДРИСТОМУ, якого шанують менше вдома, а бiльше за кордоном.


І нiчого бiльше не сталося:
По двох мiсяцях дощових
У сонячну п’ятницю
Два бiлих як свiт метелики
Один одного перепурхують




«Сонце одноi ночi…»


Сонце одноi ночi
Мiсяць в одному дневi
Сонце i мiсяць – це очi
Очi твоi черешневi.




«Мамалига…»


Мамалига
Мама лига
Тато лига
Добра в мами
Мамалига.




Бюрократiя


5-го прийшла постанова
Щоб до 4-го виконати
Вiдрапортую 6-го
Перевиконаемо до 1-го.




Нетерпеливиця


Іде нетерпеливиця ця
Така нетерпеливиця
Їй так нетерпеливиться
Знайти нетерпеливця.




«Найкраща музика – це тиша…»


Найкраща музика – це тиша,
Найтихiша тиша, тиша з тиш,
Коли лиш серце громом дише,
То ти до мене прилетиш.




Дипломатiя


Хлопцi з юпiтерною смагою
Пiд столом, нога за ногою,
Пiд столом буцаються ногами,
Коли за столом не можна рогами.




Мiль


Хто в президii сидить?
Мiль з президii летить,
Ген лiтае, перелiтуе,
Бо в президii елiта е…
Мiль в президii сидить…




«Несита слава всiм насититься…»


Несита слава всiм насититься
Не гребуе й моiм пером.
Вона ковтнула Ненаситця
І не погребуе Днiпром.




«Великi безкрилi iстоти…»


Великi безкрилi iстоти
Вбивають маленьких крилатих.
Ця iстина хижа достоту
Нас буде довiку вбивати.




«Мiссiсiпi Мiссурочка…»


Мiссiсiпi Мiссурочка
Чи то пiвень чи курочка.
Я не пiвень не курочка
Мiссiсiпi Мiссурочка.




«Вiк як вiк…»


Вiк як вiк
І як же витримае
Чоловiк?!




«Долу ай – повен мiсяць по-татарськи…»


Долу ай – повен мiсяць по-татарськи…
Повна повня
Дiе на християн
Але як вона дiе
На мусульман
Вони ж з мiсяцем
Запанiбрата
Особливо фундаменталiсти
Повен мiсяць
Стоiть над душею
Іржавi голки виймае з душi




«Вже душа задубiла i тiло…»


Вже душа задубiла i тiло
Десь подiлось весняне тепло
На Зеленi святки потеплiло
А то якось нелюдськи було




«Знов сiрий прийшов…»


Знов сiрий прийшов
Вiд сiрого ще сiрiший
Бо встала за ним облогом
Суцiльна така сiрота
Сире все було i мокре
А в цього статут ще сирiший
І Страмота Страмота
І кожна душа – сирота




«Украинцы й украiнцi…»


Украинцы й украiнцi
Ворогують поодинцi
Ворогують i гуртами
Зляться хижими хортами
Коли бомжi коли принци
Украiнцi й украинцы
Претенденти в Президенти
Користають цi моменти
Кандидати в депутати
Теж шукають куди стати
Порозвiв iх Сатана
А вiтчизна в них одна
Не одна у них дорога
До Вкраiни i до Бога




«Чогось головка заболiла…»


Чогось головка заболiла
В архiстратига Михаiла.

І вiн подумав: що за гандж?
І вийняв з лоба помаранч.

Так Зевс колись зродив Пал ладу.
І все у них було до ладу.

І Зевс чолом так розродився,
Аби свiт мудрiстю свiтився.

Ну й що, що в нього в той момент
Американський був акцент?!

Чи ти вже зрозумiти встиг —
Нам допомiг архiстратиг!

Отож берись скорiш до дiла,
Вiдсторони брехла й дебiла,

Аби головка не болiла
В архiстратига Михаiла…




ПРезиденцiя


В Гутi гутники живуть
І горiлочку жують
Ну i лають верть та круть
ПРезиденцiю

Тут колись робили скло
Схронiв тут як тьми було
Нинi творить все село
ПРезиденцiю

Спiзнав гуцул Колиму
Знав i висилки й тюрму
Тепер знае лиш саму
ПРезиденцiю

Тут душа до гiр звика
До смерек i до струмка
Творить тут гiрська рiка
Турбуленцiю

Ось приiхав iм’ярек
Притулився до смерек
І занурив дзбан чи глек
В турбуленцiю

Стоiть гуцул дерев’яний
Дерев’яний лиш не п’яний
А живий пускае п’яний
Турбуленцiю

Ходять тут американи
І дiвчата – львiвськi канни
Їх арканять за аркани
За потенцiю

Ходять парами дiвки
Просять в пана цигарки
Удвох лiкують залюбки
Імпотенцiю

Попав грузин в Сиктивкар
Глаз гуцулки очень кар
І попав вiн як Ікар
В турбуленцiю

А в гуцулки вийшов син
Син гуцулистий грузин
Робить в ваннi менi син
Масаженцiю

У в одну з осiннiх сльот
Роботящий вертольот
Теж попав у перепльот
В турбуленцiю

Тут закопана пiдкова
З Богородчан податкова
Висне хмара цигаркова
Всю каденцiю

Дивовижний випав снiг
Допомiг менi пан Бiг
І здавалось я залiг
На каденцiю

Та баби жалiтись йдуть
Що грошей не вiддають
А лiси забрав той мудь
В ПРезиденцiю

Мене ж ректор тут поклав
Щоб я втiк з усiх облав
І натхненно розпочав
Конференцiю

Мене ж ректор тут поклав
Щоб я клав на весь анклав
А поклавши не наклав
У штаненцiю

В пансiонi «Синьозора»
Моя душа тяжко хвора
Написала позавчора
Цю штукенцiю




Просто iстина


Треба iстину знати просту.
Це моi першi лiки.
Кажуть: Слава Ісусу Христу!
Кажу: Слава навiки!
Треба iстину знати просту
І брати ii в дорогу.
Кажуть: Слава Ісусу Христу!
Кажу: Слава навiки Богу!




Вiчне питання


Чому дурнi ми? Бо розумнi.
Чому ми бiднi? Бо багатi.
Ця iстина приходить в трумнi —
В останнiй ув сосновiй хатi

Невмiло сiли на багатствi.
Чи то бомжуемо лiнивство.
У струпах, вошах i лайдацтвi
Усе батькуем керiвництво.

Ця дурiсть з розуму навiки
Безсмертне сипле нам насiння
І ми прямуемо – калiки —
За поколiнням поколiння…




Дипломатична лiнiя


В мирне плем’я чухи-вухи
Прийшло плем’я шобло-йобло
Наробило потерухи
Агресивне одоробло

Все що чухи крили татом
Шобло люто матом крили
Все своiм захтiли мати
Агресивнi цi горили

Назву в чухiв одiбрали
Тi ж здалися клаповухи
Зайшлi хижi як шакали
Обпиваються сивухи

І мiркують як би звести
До ноги спiвуче плем’я
І готують хитрi тести
На покiрне те нiкчем’я

Кажуть чухи: це занадто
А ми ж ними не гордуем
Може нас врятуе НАТО
Бо себе ми не врятуем

Може iм сусiди скажуть
Що вестись так некоректно
Чи пiдсунуть iншу лажу
Некомфортно нереспектно

А тут треба живокосту
Десь на днi знайти погорду
А тут треба дуже просто
Дати в морду просто в морду




Листопадове питання


Сенатор Лугар нинi поможе
Моему козацькому Лугу —
Чи вiн оперетковий персонаж
З американського Хелоуiна?!
Ось вiн удар точковий —
У нашу вкраiнську напругу!
Чи вiн путiнський хитрован?
Чи вiн бушiвська хитровина?
Чекаете кровi дiтей,
Кривавицi хочете, суки,
Щоб нас знов розкидало
Вiд Сибiру аж до Канади.
Згодом Пилатом вмиете
Напарфумованi руки,
Як в тридцять третьому вмили,
А ми будем конати.
Ось стратегiчна точка,
Ти чуеш мене, Америко.
Зовсiм не Малоросiя,
Зветься вона – Украiна.
Вирвемось ми без вас
Зi свого вiчного смерку.
Нас порятують дiти.
Дитяча душа невинна…




Є. К. Лазаренку


Що за дивна настала ера
Геолог читае
поетам Превера
Поети дивуються
Преверовi вiршi
Далеко кращi
принаймнi не гiршi
Геолог веде нас
на львiвськi концерти
Людкевича можна
пiзнати i вмерти
«Кавказ» тут над Полтвою
Вiчна зоря е
Ректор допитливо
нас прозирае
Геолог знайомить поетiв
з жiнками
Вiн вiдкопав iх
Гранив iх роками
Тепер дiамантами
нам вiддаровуе
Носiть на здоров’я
Коли в вас здоров’я е
Ректор веде до митцiв
у майстернi
Жарти дошкульнi
Спiчi майстернi
Вальяжнiсть у шармi
пашить в схiдняковi
Крутiсть характеру
Магма в заковi
Менi вiн Шашкевича
наче даруе
Пiдлисся уже надi
мною горуе
Вбивае в менi крутiя—
доробкевича
Аби був довiку я вiку
Шашкевича
Як вiн схилявся над
душами хворими
Прикутий скабами та ше
й кондуфорами
Навiк не поглинутий
хижим тим Молохом
Я знайдений теж тим
великим геологом…




М. Г. Жулинському

Епiграма


Микола Жулинський —
Макогон волинський.
В украiнськiй макiтрi
При всiлякому вiтрi
Тре собi мак.
Хай завжди буде так!
А Галя з легкоi руки
Пече для всiх макiвники.
Щоб головою не поник,
Менi дiстався макiвник,
І то е добрим знаком,
Доки не сядем маком…




В. О. Яворiвському

Епiграма


Історика Яворницького
Бентежило його прiзвище
Писане по-росiйськи:
– Я-вор-ницький!
І вiн постановив собi:
– Буду без вора!
І в пресi росiйськiй
Писався пристiйно:
– Эварницкий!
Полiтика Яворiвського
Власне прiзвище
не турбуе —
На Яворiвський округ
Вiн iде в депутати.
Згодом з Яворiвського
полiгону
З ракети – трибуни
Верховноi Ради
Ракетника Кучму
Щодня запускае в космос…




І. М. Дзюбi

Епiграма


Хоч академiк i герой
Не мореплавець
вiн не столяр
Його не здужав геморой
То не проб’е нi руб нi доляр
На тронi мiг вiн розлягати
Та трону в нас
i не свiтило
На все вiн зирить з висоти
Маг джентльмен
супермен свiтило
Багато полишив рубцiв
На серцi час
несамовитий
Мiж патрiотiв – горобцiв
Хiба един – талановитий
Мiнiстром був
В керiвнику
Свiтилась европейська
марка
В Патоновiм корiвнику
Гуманiтарна вiн доярка
Тепер вiн прем’я роздае
На душу взяв тяжке берем’я
Та знае вiн чи лиш вдае
Що яке врем’я
таке прем’я




Берло[2 - Корона, держава i берло (скiпетр) – ознаки традицiйноi державноi влади.]


Украiна ще не вмерла
Хоч не було берла
Хоч ii епоха клята
В глухий кут заперла

Коли скiпетра не стало
Може й не бувало
Тодi слово дивослово
Слово берлом стало

Нi корони нi держави
Анi ж того берла
Реготався свiт iржавий
Заздрiсть його жерла

Слово стало за корону
Стало за державу
Скiпетром на оборону





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/ivan-drach/satirikon-poez/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примiтки





1


Проект «Вiд А до Я» стартував у сiчнi 2010 року на сторiнках iнтернет-видання «Украiнська правда. Життя». Інтерв’ю Ірини Славiнськоi з Іваном Драчем було вмiщено на сайтi цього iнтернет-видання 8.11.2010 р. Пiзнiше воно було опублiковане в книзi: Ірина Славiнська «33 героi укрлiт», що вийшла друком у видавництвi «Фолiо» (2011).




2


Корона, держава i берло (скiпетр) – ознаки традицiйноi державноi влади.