Книга - Камо грядеши

Камо грядеши
Микола Хвильовий


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Камо грядеши» Миколи Хвильового – один з вiдомих памфлетiв автора, публiцистичний твiр, яким започаткувалася знаменита лiтературна дискусiя 1925-1928 рр***. Письменник пiднiмае тут низку актуальних питань щодо розвитку лiтератури i мистецтва, засуджуючи примiтивнi i провiнцiйнi погляди на творчу дiяльнiсть як на слугу народу i партii. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.





Микола Хвильовий

КАМО ГРЯДЕШИ





Вiд автора


Єсть двi лiтературно-революцiйнi органiзацii: «Гарт» – спiлка пролетарських письменникiв – i «Плуг» – спiлка селянських письменникiв. Останнiми часами мiж цими угрупованнями виникло багато суперечок. «Плуг», будучи спiлкою з слабiшою квалiфiкацiею (це вiн сам не раз прилюдно визнавав), певнiш – просто добровiльною культурно-освiтньою органiзацiею, що чомусь претендуе на роль в мистецтвi, – нiяк не може примиритися з iснуванням «Гарту» i раз у раз атаковуе його. Почався цей наступ ще з Московськоi наради пролетписьменникiв, де «плужани», наперекiр «Гартовi», прийняли так звану «напостiвську платформу», яка на сьогоднi остаточно себе скомпрометувала; i визнали, теж наперекiр «Гартовi», так званий «всесоюзний центр», на сьогоднi фактично лiквiдований. Продовжився цей наступ на гартованському з'iздi, де «плужани» «налiтали» на гартованцiв, встановивши блок з росiйськими напостiвцями, що приiхали на лiтературну Украiну трохи «попартизанити»; в Москвi iм не повезло. Скiнчилася ця баталiя поки що на сторiнках «Культури i побуту» – додатку до газети «Вiстi». І знову почали перестрiлку тi ж таки невгамовнi «плужани». Вiдповiдали iм ми, «олiмпiйцi» (так назвали нас нашi лiтературнi супротивники). Поскiльки нас цiкавило майбутне пролетарського мистецтва, а не угруповання «Гарт» i «Плуг», ми подбали, щоб стати над цими органiзацiями. Нас найбiльше тривожила iдея азiатського ренесансу i вияснення двох психологiчних категорiй: Європи й «Просвiти». Першi два листи – це наша вiдповiдь одному iз просвiтян, що, узагальнюючи, ми його називаемо просто «енко». Третiй лист – наша вiдповiдь тов. Пилипенковi, керiвниковi органiзацii «Плуг». Не все тут буде зрозумiлим, але хай пробачать читачi: листи писано як вiдповiдi, нашвидкуруч; а переробити iх ми оце тепер не маемо можливостi. В той же час в них поставлено багато актуальних питань. Отже, сподiваемось, що нашi памфлети будуть першим абетковим абзацом до теорii нового мистецтва. Сам теоретик мусить прийти – ми його чекаемо. Вiн буде романтиком вiтаiзму: агiтатором i пропагандистом наших засад.

Микола Хвильовий




Про «сатану в бочцi»,

або про графоманiв, спекулянтiв та iнших «просвiтян»




(Перший лист до лiтературноi молодi)




І


В однiй iз своiх брошур Шпенглер так сказав: – «Баха й Моцарта я ставлю на недосяжну височiнь, але вiдцiля нема ще конечноi потреби називати художниками й мислителями тисячi писак та фiлософiв-обивателiв наших великих городiв». 1 далi: – «Прогрес мистецтва доводять факти, a не логiчнi доводи». Ми цитуемо зi Шпенглера спецiально для того, щоб трохи подратувати «сатану в бочцi» з гопакiвсько-шароваристоi (наш власний образ), тепер ультра-червоноi «Просвiти». До речi: боiмось, що нашi опоненти перший раз чують таке прiзвище, отже, мусимо запевнити: Шпенглера в гартованських списках i серед «олiмпiйцiв» нема i для того, щоб знову i знову подякувати Троцькому за класичний афоризм: – «Коли Вардiн зiб'еться на таблицi множення, а Воронський в цьому зiйдеться з бiлогвардiйцем, що знае арифметику, то тут для полiтичноi репутацii Воронського поганого ще нема». Нарештi, ми цитуемо зi Шпенглера для того, щоб ще раз i ще раз смiливо i з спокiйною совiстю пiдкреслити свою солiдарнiсть з фашистським мислителем в тих «засадах» про мистецтво, якi були й будуть арифметичною аксiомою для всiх часiв, для всiх народiв i для кожного класового суспiльства. Як бачите, нiколи «олiмпiйцiв» шлях не зiйдеться зi шляхом лiтературних спекулянтiв i профанаторiв молодого мистецтва: як бачите, буде великою помилкою гадати, що генерацiя молодих пролетарських письменникiв розгубиться в час наступу бойовоi макулатури. Інтелектуальнi здiбностi ii ще не зрадили i- напевне – не зрадять. Та й iсторiя нiколи не робила нонсенсiв. Саме це i перш за все це мусить знати та талановита лiтературна молодь, яка тепер уперто працюе над собою по глухих закутках республiки i поволi вкрапляеться в «олiмпiйську» фалангу. І да буде це передмовою, а тепер по сутi.




ІІ


«Sine ira et studio», цебто: без гнiву й симпатii, як сказав Тацит, сильний, мiж iншим, оратор проти рiзних свистунiв i провокаторiв. Подивимось об'ективно на сьогоднiшню мистецьку ситуацiю i подамо й собi кiлька елементарних засад. Останнiми часами стало модним говорити про «розходження» «молодих» пролетарських письменникiв зi «старими» теж пролетарськими письменниками. Дiйшло навiть того, що хтось – i на основi цих «розходжень» – кинув «тезу» про народження другоi генерацii пролетарських митцiв. Як i треба було чекати, цю тезу пiдхопили лiтературнi спекулянти i зчинилась, зi слiв одного критика, «революцiя». На арену виступили огонь i дим – передумова кожноi баталii. Отже, понюхаймо того диму i подивiмось на вогонь. По-перше: – Коли говорити про «другу генерацiю», то чому не назвати ii третього? Бо ж- послiдовно – перша: Чумак, Михайличенко i т. д., друга: Сосюра, Йогансен i т. д., третя: Усенко, Іванiв i т. д. Ми гадаемо, що цю необережну «тезу» було кинуто в станi афекту, i вона не мае пiд собою нiяких пiдстав. Бо як ви подiлите пролетарських митцiв? Вiком? Тодi до вiдома вашого: серед так званоi «молодi» е лiтератори старiшi за нас, «олiмпiйцiв». Чи, може, ви мате на увазi художню потенцiю? І тут помиляетесь: нема i не буде прикладiв в iсторii лiтератури, щоб якесь поколiння встигало висловитись за 5–6 рокiв: письменник – не американська машинка, а твори його не полтавськi галушки. Отже, «теза» про другу генерацiю прислужиться тiльки темним особам, що використають ii в своiх цiлях. Отже, вона-то й е тим димом, який – з часом – розвiваеться буйним вiтром «олiмпiйським». По-друге: – Єсть, безперечно, й вогонь. Це саме та «друга генерацiя» (звичайно, без свистунiв), що, на наш погляд, однiею своею частиною (бiльш дорослого в iнтелектуальному, емоцiональному й якому хочете напрямку) мусить поступово, але органiчно зливатися iз «олiмпiйцями», а другою (малограмотною, але талановитою) – утворювати резерв, що й ляже в основу «народження» через десяток-пiвтора справжньоi другоi генерацii. Тiльки так треба розумiти цей вогонь. Тiльки так треба подiляти сучасних пролетарських митцiв. Іншi «тези» лише розпалюють пристрастi та гальмують справу розвитку новоi пролетарськоi лiтератури. На iнших тезах – знову повторюемо i трохи конкретнiш – деякi людцi наживають собi «общественнi» капiтальчики, а з робiтникiв i селян роблять замiсть корисних радянських журналiстiв, припустiм, нiкому не потрiбних вiршомазiв та iнших борзописцiв. Як бачите, на вогонь «олiмпiйцi» покладають великi надii, i не iхня вина, що смердючий дим утворив мiж «молодими» й «старими» штучну завiсу. Коли брати нашi принциповi розходження, то можна говорити тiльки про одне. Фiгурально це буде так: – Зеров чи Гаркун-Задунайський? – Європа чи «Просвiта»? Для кожного з нас ясно, що молоде мистецтво без технiчноi допомоги радянськоi iнтелiгенцii нiколи не стане на ноги. Кожний з нас, поки вiн плутаеться в «унiверсалах», «платформах» та «манiфестах», почувае себе Господом-богом; варто ж йому одiйти вiд «логiчних доводiв» i доказати свою правоту «лiтературним фактом», як вiн переходить у стан розгубленостi. В чому ж справа? А справа в тому, що нас не озброено тiею мистецькою технiкою, яку мае квалiфiкований митець. І зовсiм не випадково, що в робiтничо-селянських лiтературних органiзацiях завжди налiчуемо чималий вiдсоток iнтелiгентiв: тiльки вкупi з останнiми робiтничо-селянський письменник творить новi мистецько-громадськi цiнностi, тiльки з ними, за iхньою безпосередньою допомогою, вiн кiнець кiнцем i сам становиться iнтелiгентом в кращому розумiннi цього слова, цебто в даному разi – справжнiм письменником. Отже, коли це так (а це безперечно так!), то знову фiгуральне запитання: – Зеров чи Гаркун-Задунайський? Ми, «олiмпiйцi», з повною вiдповiдальнiстю за майбутне нового мистецтва, заявляемо: – Для пролетарськоi художньоi лiтератури, без всякого сумнiву, кориснiш – гiперболiчно – в мiльйон разiв радянський iнтелiгент Зеров, озброений вищою математикою мистецтва, нiж сотнi «просвiтян», що розумiються на цьому мистецтвi, як «свиня в апельсинi», що на сьомому роцi революцii раптом зробилися революцiйнiш вiд самого Ленiна i тепер виступають по рiзних радянських журналах з «червоними» фразами пiд прiзвищами якогось «ця» чи «енка». Таке кардинальне, воiстину принципове запитання ставимо ми лiтературнiй «молодi», i на нього вона мусить вiдповiсти… Коли не нам, то самiй собi. Чому ж ми так добиваемось цього? Чи нема тут якогось гартованського «пiдвоху»? Ми гадаемо, що в зв'язку з прискоренням так званоi украiнiзацii пролетарське мистецтво попадае в тимчасову небезпеку: – «Сатана в бочцi» з гопакiвсько-шароваристоi «просвiти» вилазить зi свого традицiйного кубла i хмарою суне на город. Буде великою помилкою гадати, що це «пiдвiвся чорнозем», – той митець, до якого Тичина «посилав своi нерви». Безграмотне мiщанство – от хто. Це саме та «рiдненька «Просвiта» в вишиванiй сорочцi i з задрипанським свiтоглядом, що в свiй час була iдеологом куркульнi. Тепер, в силу своеi безпринципностi, загубивши до того пiд собою грунт та намацавши несподiванi для себе можливостi (прискорена украiнiзацiя), вона робиться «червоною» i йде «селозувати» (певнiш – профанувати) мiську пролетарську культуру. От що треба завжди пам'ятати «молодi», i тодi мiж нами не буде розходжень. За доказ актуальностi наших засад вiзьмiмо дальшi рядки даного листа. Перш за все, дозвольте ще раз запевнити «молодь», що ми, «олiмпiйцi», нiколи не були патрiотами «Гарту». Бо й справдi: не «крокодилячу воду» ми пролили б на якийсь новий талановитий твiр когось iз «молодi», а- висловлюючись трохи сентиментально – щирi й гарячi сльози радостi оросили б його. Тому-то й просимо ми не шукати задньоi мислi, бо справа зовсiм не в «Гартi», а в одному з «енкiв», що являеться на сьогоднi одним iз авангардних бiйцiв стривоженоi «Просвiти». Послухайте, як вiн «плутае» «молодь» i розпалюе пристрастi: – «Представники «Плугу» й «Гарту» розiйшлися в поглядах, а це розходження, звичайно, випливало з самоi рiзницi обох органiзацiй, головним чином iдеологiчноi платформи» (Журнал «Знання»). Чуете? До цього часу ми гадали, що «Плуг» i «Гарт» рiзняться мiж собою територiями впливу, а за «енком» виходить «зовсiм навпаки»: головна рiзниця – це iдеологiя. Другими словами, коли «Гарт» узяв за свою iдеологiю постулати компанii, то «Плуг» – за «енком» – очевидно, мае на увазi «просвiтянську» iдеологiю. Гадаемо, що це зовсiм не так i напевне не так для тiеi частини «Плугу», що зветься «молоддю», i для тiеi, що мае партквитки. Навiщо ж це «енко» так набрiхуе на свою органiзацiю? Читайте далi – i зрозумiете його: – «Злиття «Плугу» з «Молотом» або «Гартом» чи якою iншою iз пролетарських органiзацiй буде помилкою, скривленням ленiнськоi лiнii, як аналогiчно дуже хибним було б злиття, припустiм, комнезамiв з профспiлками». От бачите, навiщо: «вiн страшенно боiться злиття «Плугу» з «Гартом» («Молот» тут для красного слiвця, бо це як всiм вiдомо, – так би мовити, колонiальне володiння «енкiв»). Так, вiн страшенно боiться цього злиття, бо не хоче повертати на задрипанки. Вiдцiля й iдеологiчнi розходження, i наклеп на свою органiзацiю. Чуете, як вiн клянеться «комунiстичним Богом» – «ленiнською лiнiею»? Висунувши такi основнi «засади», далi «енко» розпалюе страстi, так би мовити, обробляе «молодь»: – «Гартованський з'iзд демонстративно покинули представники «ВАППу», «Забоя», «Плуг» приеднався до цих органiзацiй». Чуете? Гартованський з'iзд покинули всi органiзацii. Чуете? Всi! Але коли це було? Нiколи! Та бачите, для «просвiтянина» ще не написано правил етики, а баталiя мiж органiзацiями йому так потрiбна, як «мутна «водичка»… для рибки. Недарма ж вiн далi аж «захльобуеться» «комсомольскою» революцiею в «Гартi», вихваляючи на всi лади народонаселення зi своеi «молотiвськоi» колонii. Але «енко» все-таки страшенний боягуз, i бiльш за все вiн боiться «олiмпiйцiв». І от, знаючи, що останнiх найбiльш всього в «Гартi», вiн, щоби нейтралiзувати, хоч формально, своiх лютих ворогiв, утворюе «засаду» про доцiльнiсть одноразового входження «в двi спiвзгучнi органiзацii», веде наступ на «Гарт» i претендуе на входження до нього. – «Гарт» не зумiв i не хотiв (скаржиться «просвiтянин») поширювати свого впливу на низи, нiби боявся цих робiтничих корявих письменникiв, обережно приймав до себе навiть таких, що вже виявили себе квалiфiкованими письменниками». Чуете, як спiвае? Але кого ж то вiн розумiе пiд «корявими»? Молодих робiтничих кореспондентiв чи молодих робiтничих художникiв? Припустiм, перших. Але на перших компартiя i взагалi здоровий розум «впливати» не рекомендують, бо «впливати» на них за рецептом «енка» – значить органiзовувати iх у «плужанську» чи «гартованську» партiю. Отже, припустiм, других. Але, припустивши других, доводиться визнати, що художники «не вареники з гурдою» i на замовлення iх не налiпиш, це трохи не такий матерiал, як «просвiтяни»: що було – те забрали. Виходить, прийшли до порожнього корита? Нi! Тодi, може, це була спекуляцiя або йолопiв вибрик? Теж нi! Що ж тодi? Бачите, за машкарою «робiтничих корявих» нам видно похабну фiзiю «квiлiфiкованого письменника» iз безсмертноi «Просвiти». Це вiн хоче до «Гарту». Це ж безграмотний «енко» пориваеться закрiпити за собою позицii, щоби вiдогравати не послiдню роль в розвитковi пролетарськоi лiтератури. Вiн же так щедро – направо й налiво – буде роздавати ярлички «квалiфiкацii». Що йому до того, що якийсь Хвильовий, маючи про свою творчiсть десятки статей i рецензiй, й досi не тiльки не осмiлиться говорити про свою квалiфiкацiю, але й не певний в тому, що вiн мав право називатись письменником. – Яке «енковi» до цього дiло! Вiн зробить «жовтенят» квалiфiкованими письменниками i буде мати гарний гешефт. І залишаеться нам, «олiмпiйцям», сказати тiльки: – Нещасна квалiфiкацiя! Нещасна та молодь «iз низiв», що ii «енко» зробив квалiфiкованою! От вiдкiля йде порiвняння мистецтва з комнезамами й профспiлками. Саме вiдцiля й пiшли нашi «розходження» з молодою молоддю та безглузда профанацiя пролетарськоi лiтератури. «Сатана», використавши сприятливий момент, вилiз iз «бочки» i, ставши на чолi сучасноi лiтератури пiд прiзвищами «цiв» та «енкiв», подiбно вигукнув: – «Спитають, чим скiнчиться? Побачимо! В перспективi утворення Всеукраiнського центру пролеторганiзацiй на чолi з «Молотом» (знову нагадуемо: колонiя «енкiв»). При таких перспективах нема нiчого лихого в сучаснiй лiтературнiй полемiцi. В суперечках народжуеться iстина». Так кiнчае свою статтю наш вiдважний «селозатор». Чуете? В перспективах вiн нiчого не бачить для себе лихого. Чуете, «молода» молодь? «Енко» знае, що тiльки в суперечках вiн буде «ловити рибку». Чуете його iстину? Вiн не хоче лiтературних фактiв, що ними доказуеться прогрес мистецтва, бо це шпенглерiвщина, а вiн «червоний». Вiн хоче «логiчних доводiв», суперечок, бо без них вiн залишиться обеззброеним i мусить виiхати до «задрипанськоi просвiти». Чуете, «молода» молодь: рвiть рiшуче з «олiмпiйцями», бийте «Гарт»!





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/mikola-hviloviy-8345444/kamo-gryadeshi/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.