Книга - Туз і перстень

Туз i перстень
Юрiй Яновський


«…Величезна нiч обняла Большакова за шию. Заглянула в вiчi…

І мене голубила так нiч. Я знаю про зелене жито, як пахне, i мене нiчна хвилюе млость. Я тепер щойно наповнюю себе промiннями зорь, таемницями хвилин. Тепер я лише вiдчуваю велике, i перо мое ворогуе з думкою. Тепер в менi хаос. А пройде час, а зiгнуться моi юнацькi плечi, i перше срiбло на головi неминуче надiйде – я буду суворим майстром. Я не випущу тодi блукати мiж рядками зайвого слова, я не дам бачити будування своiх будинкiв. Мое перо холодно лiпитиме рядки, i книжка, як дiм, чекатиме недовговiчного хазяiна – чужоi думки».





Юрiй Яновський

Туз i перстень





1


– Уявiть собi, що ви лежите на операцiйному столi. На обличчя вам кладуть полотняну сiтку, а потiм тихо й поволi стануть крапля за краплею – хлороформ. Не забудьте при цьому, що руки вашi мiцно прив'язано i ногами ви не можете зробити жодного руху. Велика рука вiчностi здавить ваше горло. Щось солодке, в'iдливе пiде до вас у нiздрi. Це буде хлороформ. І десь здалеку-здалеку почуете тихий i повний суворого рiшення голос:

«Рахуйте!»

Ви кусаете себе за холодний язик, душите себе солодкою-солодкою парою. Вам здаеться, що груди розiрвуться голосним вибухом. Зачините тодi очi й дерев'яним язиком продовжуватимете рахування. І в головi задзвенить якась весiння мелодiя.

Минуле оближе теплим язиком вас, i захоче жити тодi ваша кров. Самоцвiтним каменем без цiни вважатимете життя, що так сiро минало, так сiро котилося мимо. Хлопцi, як же не хочеться вмирати!

Так говорив Пантелеймон Большаков, наш санiтар. Липневий вечiр зсовував на ворожу сторону сонце й помалу починав фарбити голубий дах наново. Дзвенiла в повiтрi бджола, перелiтаючи станцiю, далеко й вперто десь стрiляли гвинтiвки. У вагонах санлiтучки стогнали раненi.

Почали тихо брязкати рейки, i на обрii показався дим. Вiн iшов далекою хмарою, почорнiшав, пiдвiвся й загув густо до станцii. Гудок дiйшов до Большакова й став, як мiсток мiж двома берегами. Потiм семафор махнув червоною дощечкою, стрiлочник вийшов до стрiлки, затремтiв мiддю знову гудок. Прийшов бронепоiзд «КІМ» i став поруч, став близько.

Коло Большакова звiсив ноги через дверi теплушки лiкпом Мишка. Вони обнялися урочисто й нiжно i з робленим презирством оглядали броню, що заступила станцiю. Прямо iм у вiчi дивилося темне око кулемета.

– А якби лимонку пiдкласти – перекинула б?

– Не перекинула б, – Большаков подивився на червонi лiтери. – «КІМ», тут, брат, мiну треба, як на морi.

Жовтий мiдний перстень на вказовiм пальцi зупинив його погляд. Перстень був товстий, як обруч. Вiд персня починалось сине слово, над яким прямокутний парус стояв на китайськiй джонцi струнко. Слово було: «Коршун», татуiроване синьою фарбою.

– Цей перстень нагадав менi його iсторiю. Коли б тут був i Шурка Рубан, я хотiв би вiдiйти з ним на минутку. Ляпають братiшки, що вiн ще живий.

Лiкпомовi набридло дивитися на перстень пiд час перев'язок, а тут ще якась iсторiя.

Большаков презирливо й щиро гикнув, взяв котелок i пiшов по чай на станцiю. Зустрiвши на платформi матроса, що пишався розкiшним кльошем, Большаков обревiзував його з напису на кашкетi до калош на босих ногах.

– Братiшка, хто у вас командир?

Матрос не звертав уваги.

– Я спрашую, братiшка! Це – не Шурка Рубан?

– Не! – Матрос виразно плюнув на землю мiж собою й Большаковим i задумливо почав розтирати калошею.

– Ти не задавайся, братiшка, – сказав серйозно Большаков, – видалi таких! Ти ще моря й не нюхав, братiшка, а я вже солоний.

Матрос витяг iз кишенi наган i демонстративно звiв курок.

– Бачиш, шпана санiтарна?

– Бачу, – констатував Большаков i повернувся до матроса спиною. Матросовi було цього мало. Вiн вилаявся, тримаючи наган у руцi.

Дальшi кроки Большакова сполошили бронепоiзд i станцiю. Большаков хутко обернувся й пiдняв матросову руку з наганом угору. Далi вiн пустив матросовi трошки кровi з носа. Наган непередбачено вистрiлив, i ожила станцiя.

З «КІМу» вискочило кiлька людей. Але Большаков мав уже наган у своiй руцi i стояв непохитно, стояв спокiйно. Хтось iз братiшок запропонував здатись i розпочав стрiлянину. Куля пiшла лише в повiтря. Большаков мовчав.

Далi запанувала така тиша, як на палубi пiд час морського штилю. З вагона вийшов помалу командир. Вiн iшов просто, i його люди розступались, як колоски жита.

– Хто стрiляв?

Большаков, почувши голос, оглянувся. Потiм широчезна усмiшка зiпсувала його урочисте обличчя.

– Братiшка! Рубан! – i заклав нагана за пояс.

Командир зацiкавився лише на момент. Став потiм знову серйозним i холодним.

– Мое прiзвище – Матте.

Большаков не здивувався, простяг лiву руку й показав на перстень.

– А це пiзнаеш, Шурка?

Командир на перстень не подивився, обвiв очима всiх братiшок i, взявши Большакова за руку, повiв за собою в «КІМ». На перонi залишився котелок iз мiдi, якого чекав лiкпом Мишка, дiстаючи цукор i хлiб.




2


Сонце з'iхало на палець нижче. Два рази пiдходив лiкпом Мишка до котелка, що лежав на гарячiм перонi. Обидва рази вiн чув неголосне: «цсс» i суворе махання руки братiшки-вартового. Власний санiтарний котелок валявся на посмiшище цiлiй станцii, а брати його не можна. Розмови вартовий не пiдтримував, на питання – мовчав. Лiкпом сiв у холодок i почав дивитись на свiй посуд, як гадюка на птаха, розчинивши рота.

По путях бiгала сторожева курка, i захотiлось iй пiти вже додому. Вона заклопотано переступала рейки, шукала баласту в свiй шлунок i, повернувши голову набiк, спостерiгала, на якому мiсцi сонце.

Лiтнiй день був найсинiй i найвисокий. Далекi обрii хиталися хвилями, як справжнi океани. Тiльки не було в них холодку, що дише вiд морських обрiiв, був зелено-блакитний туман, золотавий пил далеко i повсякчаснi розмови гвинтiвок на сходi.

Курка пiдлетiла на перон i зразу ж зацiкавилась котелком. Вона помалу пiдiйшла й серйозно подивилась на вартового й на лiкпома Мишку. Заглянула в середину котелка.

Дверi поiзда вiдчинились, i на землю зiйшов санiтар Большаков. Бiльше не вийшов нiхто. Большаков, як ведмiдь, переставляв ноги, щось мурчав собi в бороду, i мiдний перстень блищав у нього на пальцi. Сорочка не мала пояса, не мала гудзикiв. Через плече в нього був тепер ремiнь, i на ньому бовтався маузер в дерев'янiй кобурi.

Курка побiгла шукати собi захисту. Котелка взяв у руки Большаков i тодi побачив лiкпома.

Вони привiталися сильними словами, якi тепер вже розкиданi по степу до нових боiв i якi не вмiщаються в касi наборщика.

– Ех, Мишка, якби ти знав, що це за Рубан! У нього на гiгантських грудях золотий годинник.

Мишка годинниками не цiкавився. Новенький маузер бiльше прийшовся до душi.

– Дасиш поносити?

– Ти ж лiкпом! На бiса?

Героiчна душа Мишки стала в позу. Одставивши лiву ногу наперед, пiдтримуючи правою рукою уявлену зброю коло боку, притискуючи до серця портфель, вiн думав, мрiяв, i сам Наполеон був перед ним хлопчиком[1 - Тут Яновський актуалiзуе пам'ять про Наполеона І, Наполеона Бонапарта (15.08.1769, Аяччо, Корсика – 5.05.1821, о. Святоi Єлени), одну з найбiльш уславлених особистостей, чия дiяльнiсть мала винятковий вплив на долю Європи, вiдомого французького державного дiяча й полководця, учасника французьких революцiйних вiйн, який, прийшовши до влади внаслiдок державного перевороту в 1799 роцi, здiйснив величезну кiлькiсть реформ адмiнiстративного управлiння, ввiв Кодекс Наполеона, перебудував систему освiти Францii. У 1800 роцi вiн розпочинае наполеонiвськi вiйни й оголошуе себе iмператором Францii. Одержуе ряд серйозних перемог при Аустерлiцi, розгромивши австро-росiйську армiю, при Йенi – Ауерштадтi (1806) у битвi iз прусською армiею, при Фрiдландi (1807) у битвi з росiйською армiею. Незважаючи на ряд поразок (скажiмо, в Трафаль-гарськiй битвi), Наполеон установлюе свою гегемонiю майже на усiй територii Європи, яка однак елiмiнуеться антифранцузькою коалiцiею. Поразка пiд Бородiно (1812), Лейпцигом (1819), здача Парижа примушують Наполеона зректися престола i пiдкоритися рiшенню переможцiв про заслання на о. Ельба. Повернення до Францii у 1815 роцi i спроба реалiзувати полiтику «Ста днiв» завершуеться поразкою при Ватерлоо, повторним вiдреченням вiд влади i засланням на о. Святоi Єлени, де великий iмператор помирае.].

Лiкпом Мишка ходив у кожне мiстечко реквiзувати лiки. Це були найвидатнiшi днi лiкпомiвського життя. Вiн надiвав чорного шкiряного кашкета з величезними автомобiльними окулярами, вiшав на шию банку з протигазовою маскою, за пояс стромляв двi бiлих гранати без капсулiв i в руки брав жовтого портфеля невiдомо з чим. Большакову й другому санiтару вiн дiставав на час гвинтiвки з багнетами i велiв тримати напоготовi пальцi на спусковi. Санiтари це робили й кашляли вiд смiху. Мiстечковi аптекарi терпляче слухали войовничi крики лiкпома i боляче дивились, як булькав йод, що його зливали розбiйники в одну пляшку.

– Поносити дам. Неiзбежно.

Сiрий бронепоiзд дав гудок. Командир через ляду подивився на перон. У рот до Большакова заiхало колесо i застрягло там мiж бiлими зубами. Вiн смiявся. Усмiшка не була широкою, командир на неi не вiдповiв. Колеса помалу рушили.

Тодi Большаков крикнув:

– Братiшка, котра година?

Командир подивився на годинник, що горiв i блищав на сонцi. Щось подiбне до усмiшки майнуло в його очах, сiрих, як туман. Бронепоiзд пiшов, i обрiй знову зiмкнувся навкруги.

– Славний парнишка, – сказав Большаков, – i золотого годинника мае вiд Республiки!

Лiкпом Мишка пiшов по чай. За депо далеко бiлiла рiчка, i степ хвилювався, виконуючи шумову музику своеi опери. Большаков старанно обходив рейки й намагався не помiчати санлiтучки, що в кiлькостi чотирьох теплушок одна стирчала серед станцiйних рейок. Тут, на цiм полустанковi, вiн пригадав далекi вогнi пiвденного Марселя, пригадав хистку палубу «Коршуна» пiсля ночi в салунi Сан-Францiско, подивився на китайську джонку й перстень на своiй руцi. І, дiставши з кишенi пляшку рому, запив спогади солодко-пахучою Ямайкою.

Лiкпом принiс чай. Пили чай з ромом, згадуючи Шурку Рубана. Годинники цiлого свiту посилали в минуле хвилини за хвилинами, а санiтар Большаков думав про все, що нагадував ром.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/ur-y-yanovskiy/tuz-persten/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Тут Яновський актуалiзуе пам'ять про Наполеона І, Наполеона Бонапарта (15.08.1769, Аяччо, Корсика – 5.05.1821, о. Святоi Єлени), одну з найбiльш уславлених особистостей, чия дiяльнiсть мала винятковий вплив на долю Європи, вiдомого французького державного дiяча й полководця, учасника французьких революцiйних вiйн, який, прийшовши до влади внаслiдок державного перевороту в 1799 роцi, здiйснив величезну кiлькiсть реформ адмiнiстративного управлiння, ввiв Кодекс Наполеона, перебудував систему освiти Францii. У 1800 роцi вiн розпочинае наполеонiвськi вiйни й оголошуе себе iмператором Францii. Одержуе ряд серйозних перемог при Аустерлiцi, розгромивши австро-росiйську армiю, при Йенi – Ауерштадтi (1806) у битвi iз прусською армiею, при Фрiдландi (1807) у битвi з росiйською армiею. Незважаючи на ряд поразок (скажiмо, в Трафаль-гарськiй битвi), Наполеон установлюе свою гегемонiю майже на усiй територii Європи, яка однак елiмiнуеться антифранцузькою коалiцiею. Поразка пiд Бородiно (1812), Лейпцигом (1819), здача Парижа примушують Наполеона зректися престола i пiдкоритися рiшенню переможцiв про заслання на о. Ельба. Повернення до Францii у 1815 роцi i спроба реалiзувати полiтику «Ста днiв» завершуеться поразкою при Ватерлоо, повторним вiдреченням вiд влади i засланням на о. Святоi Єлени, де великий iмператор помирае.