Книга - Мурчикові оповідки

Мурчиковi оповiдки
Олексiй Полосiн


Книжка про котика Мурчика – романтичне створiння, мешканця мiськоi квартири, багато чого не знаючого, але цiкавого до всього i розсудливого, iз сумнiвами…





Олексiй Полосiн

Мурчиковi оповiдки





І. Мурчиковi оповiдки





Будильник


Дз…з! Дз…з!

Мурр! Мурр! Пробачте, але це не я, Мурчик, дзилинчав, а будильник. Кожного ранку вiн будить хлопчика Даника, бо йому треба вранцi йти у дитячий садок. Будильник незвичайний. Вiн знаходиться всерединi пластмасовоi кулi, наче в м’ячику. Коли будильник починае дзеленчати, ця куля починае кататися то туди, то сюди. Тому мама хлопчика кладе будильник на килимок бiля його лiжка. Данику, щоби виключити будильник, треба скочити з лiжка i пiймати його. Якщо не пiймае, то розбудить маму, тата i меншу сестричку Катрусю. Тодi мама сварить Даника i називае соньком. Бувало, що будильник закочувався аж пiд лiжко. Одного разу мама ледве витягла його звiдти, а вiн дзвонив, доки мама не виключила.

Це все було до моеi появи у квартирi. Мене – маленьке кошеня, подарували Данику на його День народження. Це вiн назвав мене Мурчиком. Данилко любить мене i я його люблю теж! Тому щоранку намагаюсь першим пiдскочити до будильника, обхоплюю переднiми лапками i тримаю доти, доки Даник вiзьме його вiд мене. Хлопчик за це завжди вдячний, бо вже встигае вчасно взяти в руки кулю i виключити будильник. А в будильнику е ще одна цiкавинка: якщо нажати iншу кнопку на кулi, то… Чуете, як лунають слова з пiснi: «Гоп, моi гречаники! Гоп моi милi! Чого, моi гречаники, ви скоро поспiли?…» Це не я спiваю, а так грае будильник. Ця пiсенька подобаеться мамi Даника та його сестричцi. Вони з мамою навмисно натискають на цю кнопку i пiсенька лунае стiльки, скiльки вони захочуть. При цьому мама з донькою пiдспiвують i пiдтанцьовують будильнику. Цiкаво на це дивитися збоку!




Мишка


Я допомагаю Данику впоратись з будильником вчасно. Але iнколи менi хочеться погратись з кулькою – дзвоником. Тодi я накриваю кулю своiм тiлом, охоплюю всiма чотирма лапками i не даю котитись, як оце зараз. Ой! Ой! Як лоскотно! Не можу втриматись! Кажуть, що я граюсь з кулею-дзвоником, так, якби я полював на живу мишку. А що це таке – жива мишка?

Коли тато або мама Даника працюють за комп’ютером, вони беруть мене до себе i я бачу, як водять рукою у рiзнi боки маленький пристрiй, який чомусь називають мишкою. Але ж ця мишка сама не рухаеться, а жива, кажуть, швидко бiгае, але вiд дорослого кота чи кiшки не завжди може втекти.

Коли у Даника е вiльний час, вiн любить гратися зi мною. Вiн заводить механiчну мишу, опускае на пiдлогу i вона бiжить. Моя задача – впiймати ii. Кажуть, що дорослi коти так ловлять живих мишей, а потiм iх з’iдають. Я пробував кусати механiчну мишку, але вона виявилась занадто твердою для моiх зубiв, бо зроблена з пластмаси. До того ж Даник грае зi мною мишкою недовго, бо втомлюеться повзати по пiдлозi на колiнах. Тато пообiцяв йому купити радiо – керовану мишку. От тодi награемось! Данилко буде сидiти на канапi чи у креслi i направляти, зупиняти мишку кнопками на пультi управлiння. Мишка буде мiняти напрямок бiгу, повертати, задкувати та iнше. За такою мишкою менi буде цiкавiше бiгати, нiж за механiчною, яка бiжить в одному напрямку. Але ж!.. Жаль, що i вона не буде живою!

Данику пообiцяли, що його i Катрусю цього лiта повезуть у село до бабусi Наталi на канiкули. Якi канiкули? Адже вони е у школярiв, а Даник ще тiльки ходить у садочок (хоч i у старшу групу). Катруся мала, бо тiльки-но почала ходити теж у той садок, що й ii братик. Маю надiю на те, що дiти i мене вiзьмуть з собою. Там я, нарештi, побачу справжню мишу. Де ii шукати i як полювати, менi, маю надiю, покаже доросла кiшка – Няша. Я тiльки постараюсь бути чемним, добрим i уважним ii учнем.




Бабуся


Дзiнь-дзiлiнь! Дзiнь-дзiлiнь!

Мурр! Мурр! Це знову не я дзеленчав. Це хтось дзвонить до нас у дверний дзвоник. Мабуть, будуть гостi!

Господарi добрi до мене та один до одного. Кожний з них любить iншого, а особливо дiтей: синочка Даника та доньку Катрусю. Батьки придiляють iм багато уваги. А ще мама та тато Даника – гостиннi господарi. І до них часто приходять iх друзi-музиканти. Тодi у квартирi лунае легка i приемна музика. Дорослi називають ii класичною i виконують на пiанiно або на синтезаторi. Не тiльки Даник, але i маленька Катруся натискають пальчиками на клавiшi, намагаючись награти «Собачий вальс». Всi присутнi смiються, бо у дiтей виходить кумедно. Я бачу, як в цей час любов йде вiд дорослих на дiтей. Вам, мабуть, вiдомо, що «ласкаве слово i кицi зрозумiло»? А я би ще додав, що i – приемне. Мене не скидають на пiдлогу, коли я скочу на колiна комусь з людей, а ласкаво погладжують. Я за це iм муркочу.

Та я обурююсь через несправедливiсть: чому е «Собачий вальс» а нема «Котячого вальсу»? Чим ми, коти, гiршi за собак i не заслуговуемо такоi ж, як вони, уваги? Пробачте, я заговорився!..





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oleks-y-polos-n/murchikov-opov-dki/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.