Книга - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi
Олексiй Кононенко


Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»
«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семи-струннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.

Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.

Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.

Смiйтеся на здоров’я!





Украiнський народний гумор

Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi







Нiхто не зна – тiльки кум та кума, та людей пiвсела.







Кумiвство




Один iз видiв духовноi спорiдненостi, звичай обрання народженiй дитинi «других батькiв» – ii опiкунiв та покровителiв. Коренi кумiвства сягають часiв первiснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирiшальною i рiдний брат матерi брав на себе обов’язки захисту i виховання дитини своеi сестри.

Пiзнiше християнська церква використала цей звичай i виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення ii до вiри за допомогою кумiв, або хрещених батькiв. Хрещення вiдбувалося в церквi, iнколи (в разi хвороби дитини) у батькiвськiй хатi. Рiднi та обранi батьки називали одне одного кумом, кумою, а по вiдношенню до дитини (хресника) вживалися церковнi термiни – хрещений батько, хрещена мати.

На Украiнi ХІХ – початку ХХ ст. побутували двi форми кумiвства – iндивiдуальна i колективна. Перша, типова для бiльшоi частини Украiни, передбачала одну пару кумiв; для другоi (побутувала переважно на Правобережжi, особливо на Подiллi, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти i бiльше пар. Серед кумiв iснувала певна iерархiчнiсть – головними вважались першi (старшi) куми, а iншi – молодшими. Осiб, якi брали участь в обрядi та обiдi на честь хресника, називали прикумами, пiдкумами. У куми запрошували рiзних людей – вiд близьких родичiв до осiб побiчноi кревностi, а також сусiдiв чи приятелiв. Залежно вiд порядку обрання кумiв серед них видiлялися кликанi, одкупнi та стрiченi. Кликанi (проханi) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегiдь намiчених людей i, вiддаючи iм хлiб-сiль, просив бути кумом чи кумою. Вiдмовлятися в народi не було прийнято. Одкупних кумiв брали на замiну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворiе, аби запобiгти таким чином ii смертi. Замiна вiдбувалася за певним обрядом: новому кумовi, в обмiн на отримуванi вiд нього грошi, через порiг або вiкно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову бiлизну. Стрiченi куми (стрiтеннi, здибанi, куми з дороги) – це першi зустрiчнi люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали дiти. Стрiченi куми вважалися рiднiшими за кликаних, одкупних же у народi шанували найбiльше.

Народна свiдомiсть менш за все пов’язувала кумiвство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективноi сiмейноi спiльностi, взаемодопомоги. Мiж рiдними й обраними батьками встановлювалися особливо дружнi стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжнi спiлки, приходили на толоки, запрошувалися у свiдки (могоричники) при укладаннi рiзних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здiйснювали обряди вiкового (пострижини) та соцiального (прилучення до сiм’i, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сiм’i не було когось iз рiдних батькiв, хрещенi батьки сприяли трудовому вихованню дiтей, брали на себе не тiльки моральнi, а й матерiальнi обов’язки. А згодом i хресники повиннi були виявляти всiлякi знаки поваги та вдячностi хрещеним батькам (вiдвiдувати iх на свята, надавати необхiдну допомогу тощо).

    Украiнська минувшина: iлюстрований етнографiчний довiдник. – К.: Либiдь, 1993.



Для охрещення дитини треба двох кумiв i iх запрошуе батько дитини, прийшовши з хлiбом. Вiдмовитися вiд кумiвства не вiльно. Якщо дiти в батькiв скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрiчних з вулицi, але тiльки не дiтей, – такi куми, вернувшись вiд Хрещення, вносять дитину не через дверi, а подають через вiкно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздорiжжi кидають нечистому жертву – вiдкупне, промовляючи: «На тобi, чорте, плату!»

На Холмщинi ще й досi iснуе звичай пошанування першого кумiвства, – такого кума садовлять на солому на санях i везуть вiд його хати до батькiв дитини з пошаною. При кiнцi обряду такий кум повинен викупитися.

    Іларiон, митрополит. Дохристиянськi вiрування украiнського народу: iст. релiг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.




Анекдоти давнi i сучаснi


– Куме, а то вам руку на вiйнi вiдiрвало?

– Та нi, куме, то як до вiйськкомату тягнули!



– Куме, не покидай свою жiнку з дитям. Подивися, як вона бiдна плаче.

– Куме, хiба то плач. Ти би видiв, як та плакала, що я з п’ятьма дiтьми лишив.



– Куме, оце тiльки зараз зрозумiв, що е два перiоди, коли чоловiк жiнку не розумiе.

– Якi?

– Перший: поки не одружиться, другий – пiсля одруження.



– Куме, маете розмiняти сто доларiв?

– Не маю, куме, але дякую за комплiмент.



Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.

– Куме, давай до мене навiдаемося, свiтло горить, може хто е.

Дiйшли до вiкон, «домашнiй» кум хукае на шибку, зазирае.

– Куме, глянь ти, чи то я з жiнкою забавляюся, чи мороз такий вiзерунок намалював…



– Кумо, скiльки лiтрiв молока дае ваша корова?

– Дванадцять.

– А скiльки здаете до молочарнi?

– Дванадцять. Бiльше не можу, бо ж дiтям хоч кiлька лiтрiв мушу залишити.



Кум прийшов до кума в гостi. Випивають, за-кусюють у садочку пiд вишнями.

– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?

– Не звертайте уваги. Вiн на всiх так дивиться, хто з його миски iсть…



– Кумо, а ви добре пiдготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?

– А то! Маемо двадцять лiтрiв горiлки, три кабанцi закололи, сорок курей обпатрали…



Кум заходить до кума, аж той iз собакою в шахи грае.

– Куме! Ваш Бровко умiе в шахи грати!?

– Та де, куме, вмiе! Програе 3:5!



Випивають два приятелi.

– Куме, випиймо, щоб мiй син здав на п’ять.

Випили. Знову:

– Куме, випиймо, щоб мiй син здав на п’ять.

Випили. Заходить син.

– Ну що? П’ять?

– Нi, чотири вiсiмдесят. Одна пляшка була надщерблена…



– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?

– Позичте менi тисячу гривень…



– Ой, куме, таке у мене вiдчуття, що мене хтось переслiдуе…

– І давно?

– Як з в’язницi втiк…



Сiли куми випивати. «Домашнiй» кум наливае собi з однiеi пляшки, а кумовi з другоi.

– А що це ви, куме, менi з iншоi пляшки наливаете?

– Та я, куме, з карбiдом не люблю!



Кум до куми:

– Кумо, чи ще ходите до лiсу, як колись?

– Хiба що, куме, по гриби.








Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:

– Ну, куме, i як робота?

– Робота могла би бути i нiчого, якби не тi капоснi дiти!



– Де нинi працюеш, куме?

– Пожежником.

– І як?

– Що тобi сказати… Начальник у нас приемний. Команда пiдiбралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!



Кум лежить п’яний в калюжi. Йде кума, побачила, пiдiйшла. Кум ледь пiдняв голову з калюжi i до неi:

– Сама ти, кумо, свиня!

– Тю! Я ж нi слова не сказала!

– Але подумала!



Кум Петро iде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить пiд парканом.

Кум Петро:

– От п’янюга! Валяешся, як колода!

Кум Іван:

– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скiнчиться…



Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацае i рахуе собi пiд нiс. Другий запитуе:

– Куме, а що ви рахуете?

– Штахетинки. Нарахую двiстi двадцять – буде хвiртка.

– Куме! Та ви ж навкруг дiжки ходите!



Кум Федiр довiв кума Андрiя до двору та й пiшов додому. Кум Андрiй упав – i поповзки до дверей. Аж тут iз будки вискочив Сiрко та давай гавкати.

– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тодi будеш ночувати?



Сидять дiди на призьбi.

– Куме, пам’ятаеш, як нам в армii давали пiгулки, щоб ми до дiвчат не бiгали?

– Пам’ятаю… То й що?

– Вже починають дiяти.



– Куме, що то за дивина, жiнка менi зраджуе, а роги не ростуть?

– Вони, куме, i не повиннi рости, то просто так кажуть, образно, вислiв такий здавна…

– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцiю в органiзмi не вистачае!



Рано-раненько кум Петро на порiг до кума Василя.

– Куме, вип’емо по сто грамiв…

– Здурiв, чи що? Шоста ранку!

– Лiпше зранку сто грамiв, анiж цiлий день нiчого!



– Чому такий злий, куме?

– Два зуби вирвав!

– А казав, що один болить.

– Та у того лайдака дантиста здачi не було!



– Знаю точно, що ти одружився зi мною тiльки тому, що я маю грошi!

– Нi, люба, тiльки тому, що у мене не було грошей!



– Кумо, а коли ви придане своеi Наталки перевозити будете?

– Немае нам чого робити, як придане туди-сюди возити!



– Кумо, мiй чоловiк найкращий у свiтi! І це не тiльки моя думка.

– А ще чия?

– Його.



– Чому, куме, задумався?

– Ото, скiльки живу, не знав, що моi дiти так люблять вареники! Учора жiнка три десятки налiпила, так я лише двадцять встиг зачепити…



Кум, виходячи з клубу, наступив кумовi на ногу.

– Вибачте, куме.

– І ви, куме, пробачте.

– З чого б то?

– Та я вам вже на спину плюнув.



Кум нагостювався у кума, зiбрався додому, хитнувся у прихожiй, скинув з пiдставки китайську вазу – на черепки.

– Куме! Що ви наробили! То тiй вазi двiстi рокiв!

– Але, куме, я вже було налякався! Думав, що вона нова!



– Куме Іване, ви любите свою жiнку?

– Якби ж тiльки я…



Жонатий кум турбуеться про кума-холостяка:

– Що ти все перебираеш? Хай Ганна не така. А Василина? Он вона з подругою iде. Глянь, як тобi? – Ой нi, куме! Я стiльки не вип’ю!..



– Куме, як лазня згорiла, де ти миешся?

– В рiчцi.

– А взимку?

– А скiльки тiеi зими!



Захiдна Украiна. Кiнець сорокових рокiв ХХ ст.

– Куме Василю! Ховайте обрiз, бо москалi йдуть селом i зброю вiдбирають!

Отут кум Василь i задумався, куди заховати.

«Заховаю в стрiсi, москалi запитають:

– В тебе обрiз е?

– Нема!

– А в стрiсi?…

Знайдуть у стрiсi! Закопаю в гною, москалi запитають:

– Є обрiз?

– Нема!

– А в стрiсi?

– Нема!

– А в гною?…

Знайдуть в гною! Спущу в криницю, москалi запитають:

– Є обрiз?

– Нема!

– А в стрiсi?

– Нема в стрiсi!

– А в гною?…

– Нема в гною!

– А в криницi?…

Знайдуть в криницi!"

Ходив, ходив кум Василь з тим обрiзом та й закопав у садку пiд грушкою. Аж тут москалi у двiр i вiдразу:

– Є обрiз?

– Нi, нема!

– А в стрiсi?

– Нема!

– А в гною?

– Нема!

– А в криницi?

– Нема в криницi!

– А де?

– Пiд грушкою…



– Куме, ви вже вирiшили задачки синовi?

– Вже.

– Дайте списати.



– Вiд мого сина однi клопоти. Вчора знову його викликав директор школи.

– Що, куме, накоiв?

– Цього разу нiчого. Питав директор, чи е у нього молодшi брати i сестри.

– Та нема ж наче…

– Так син i сказав. А директор йому: «Слава Богу!»



– Учора мiй синочок дiстав вiд мене двiчi!

– За що, куме?

– Перший раз, коли я йому сказав, щоб вiн менi показав свiй щоденник…

– Ясно. А другий?

– Коли я роздивився, що це мiй старий щоденник!



Англiйцi дали в пресi оголошення, що хочуть прокласти тунель з Англii до Францii пiд Ла-Маншем i шукають компанiю, яка б взялася за будiвництво тунелю. Через два тижнi пiсля оголошення два чоловiки з лопатами на плечах заходять до англiйцiв.

– Це ви давали оголошення про тунель пiд Ла-Маншем?

– Так.

– Ми готовi прокласти тунель.

– А ви звiдки, яку компанiю представляете?

– З Украiни. А компанiя – ми з кумом, такою компанiею i копатимемо.

– То як?

– Кум буде копати з Францii, я з Англii, посерединi зустрiнемось…

Англiйцi в смiх:

– А як не зустрiнетесь?

– Вам же краще! Буде два тунелi!



– Куди це ви, кумо, корову ведете?

– До бугая.

– А що, кум не мiг?



– Кумо, якi гриби можна iсти?

– Можна iсти абсолютно всi гриби, але деякi з них тiльки один раз.



– Куме, позичте пляшку горiлки, як маете.

– Маю, маю.

– А чи добра ваша горiлка?

– Та добра. Хто брав, усi хвалили, царство iм небесне…






Пiсля аварii лiтака iз запису чорного ящика: «Куме, дайте порулити!..»



– Чоловiк побачив, що я голю ноги його бритвою. Сказав, щоб купила нову.

– Купила?

– Ха! Нова голить ще краще!



– Куме, ви вмiете друкувати на друкарськiй машинцi?

– Умiю.

– А скiлькома пальцями друкуете?

– Усiма.

– А я тiльки десятьма…



– Куме, а ви вмiете грати на скрипцi?

– Може i вмiю. Не пробував.



Засiдання уряду. Мiнiстр до мiнiстра:

– Куме, перестаньте, врештi-решт, брехати народу!

– Це ви, куме, перестаньте!

– Ви першi перестаньте!..



– Ой, кумо, усi чоловiки – брехуни!

– Чому це?

– Скiльки iх клялося менi в коханнi, а одружився зi мною тiльки один.



– Жiнко! – кричить Петро до дружини, яка пораеться на кухнi. – Сьогоднi недiля, подивись, яка погода чудова, а у тебе то кухня, то прибирання…



– Та знаеш, скiльки роботи за тиждень назбиралося!

– Я й кажу, що вiдпочивати треба. Вийшла б, свiжим повiтрям подихала, а заодно i машину помила б!



Пiзня осiнь. Чоловiк, босий, у подертих штанях, заходить у гастроном, купуе пляшку горiлки. З черги:

– Куме, ви би собi краще черевики купили!

– Здоров’я важливiше!



Двi куми в черзi у магазинi. Одна:

– Ой Боже, Боже!

– Що ви, кумо, ойкаете?! Думаете мiй не п’е?



– Куме, у мене на базарi грошi вкрали!

– А де ж ви iх тримали?

– В бюстгальтерi.

– А як той чоловiк засунув руку в бюстгальтер, ви не вiдчули?

– Куме! Я ж думала, що вiн з добрими намiрами!



Кум вирiшив допомогти кумовi, який сидiв у в’язницi. Приходить на прийом до начальника.

– Тут у в’язницi сидить мiй кум Петро Перекиньтеща… Вiн такий слабий… Може би ви йому яку легшу роботу дали…

– Та яку вже легшу! Вiн у нас конверти клеiть!

– То вдень. Вiн менi казав, що по ночах якийсь тунель риють.



– Куме, а що це у вас за синець пiд оком?

– Та це у мене вчора була чоловiча розмова.

– З ким?

– З дружиною.



– Учора, кумо, вилiтае з мого курника ваш пiвень i кукурiкае: «Я помилився, я помилився!». А моi кури вслiд за ним квокчуть: «То нiчого, то нiчого!»



– Кумо! У мене диво дивне, вiсiмнадцять курочок – i жодного яйця!

– Хiба то диво? У мене жодноi курки – i щодня вiсiмнадцять яець. Ото диво!



– Куме, чому тебе не взяли в морфлот?

– Неуважний був.

– А нинi де працюеш?

– В аптецi.



Кум гостюе у куми. Кума:

– Куме, на скiльки шматкiв торт порiзати, на вiсiм чи на чотири?

– Рiжте на чотири, бо вiсiм не з’iм.



– Куме, щось менi спина болить.

– То нирки.

– А звiдки знаеш? Ти хiба лiкар?

– Нi, куме, мiлiцiонер.



Чоловiк несподiвано приходить на обiд додому, а жiнка роздягнена в лiжку лежить.

– Ти чому це серед бiлого дня гола в лiжку?

– Якби ти знав, чоловiче, яка я слаба!

– Ну як ти слаба, то я вже на роботу не пiду, – знiмае пiджак i несе в шафу.

– Ой, чоловiче, не вiдкривай шафу, бо там страх! – злякано шепоче жiнка.

– Який страх?

Вiдкривае шафу – а там кум.

– Куме, ти маеш совiсть?! Моя жiнка така слаба, а ти ii ще лякаеш!



Сваряться Петро i Наталка.

– Я вiддала тобi найкращi роки свого життя!

– То що, залишились найгiршi?



У в’язницi два куми.

– Куме, чому до вас нiхто не приходить?

У вас що, родичiв немае?

– Чому немае? Є, але вони всi тут.



– Куме! Ви маете розум – дати оголошення в газетi, що заплатите тому, хто знайде улюблену кiшку вашоi тещi, аж тисячу доларiв?!

– Не переживайте, куме! Я минулого вiвторка ту кiшку власноруч утопив!



– Але ж i роззява кум Степан!

– Чому?

– Тiльки продав теличку – враз грошi вкрали!

– А ти як торгував?

– Добре торгував! Бичка вранцi ще продав, а грошi вкрали аж увечерi.



Їдуть куми на ярмарок кавуни продавати. В одного кавуни темнi, зеленi, а в другого свiтлi, смугастi. Кожен своi кавуни хвалить. Аж на поворотi вози зчепилися, нахилилися, перекинулися, кавуни покотилися i в рiчку – хлюп, хлюп, хлюп!

– Дивись куме, моi кавуни таки кращi! Мiй темний твого свiтлого обiгнав i першим у рiчку шубовснув!



Кум жалiеться кумовi:

– Уявляете, куме, суд присудив менi штраф тисячу гривень за те, що я свого сусiда назвав свинею. Минулого разу за це менi дали штраф п’ятсот гривень…

– А що ж ти хочеш, куме, свинина он як подорожчала…



– Куме, чи е правда на свiтi!? Я пережив двi вiйни, двi автомобiльнi аварii, одну авiацiйну катастрофу, два невдалих шлюби, три описи майна за борги, банкрутство, вiдсидiв п’ять рокiв у в’язницi, а вчора приходить мiй внук i каже: «Ти, дiду, нiчого в життi не розумiеш».



Прийшов кум до куми, а та пироги пече:

– Сiдайте, куме, попробуйте.

– Дякую, кумо, хiба попробую.

Доiв кум останнього пирога та й каже:

– Дякую, кумо, смачнi пироги, а нiби й не iв.

– На здоров’я, куме, а я нiби й не пекла.



– Куме, навiщо ви сина одружуете? Вiн же ще молодий, дурний.

– У тому-то й справа, куме, поки ще дурний – то й добре одружувати, а як порозумнiшае – то сам захоче.



– Куме, а ти б не змiг сфотографувати мене героем?

– Як це, куме?

– А ти поставиш на стiл пляшку горiлки, а я сяду за стiл i вiдвернусь.



Чоловiк п’яний приходить додому, а жiнка:

– Знову пив?!

– З кумом у шашки грав!

– А чому вiд тебе горiлкою тхне?!

– А по-твоему що, вiд мене мае шашками тхнути?



– Куме, за що ти у в’язницi п’ять рокiв вiдсидiв?

– Та йду я увечерi додому, а в темному мiсцi перестрiли двое, один каже: «Знiмай кожух», а другий: «Знiмай шапку».

– І що ти зробив?

– З першого зняв кожух, а з другого – шапку.



– Куме, ви вчора ходили в театр… Що вам там найбiльше сподобалось?

– Як в гардеробi пальта видавали – я аж три взяв.



– Куме, маю таку роботу, що не знаю, що буде завтра…

– А ким ви працюете?

– Синоптиком.



– Куме, ви вночi хропите?

– Чому вночi, я i вдень хроплю.








Іван вибивае килим, а кум запитуе:

– Чому так легенько б’еш?

– Бо як сильнiше – то дуже порох летить.



Куми пасуть череду.

Кум Іван:

– От якби побудувати у нас в селi консерваторiю!..

Кум Петро:

– Навiщо?

– А що, тобi консерви не подобаються?

– Подобаються. Але ж тодi треба i обсерваторiю поруч збудувати.

– А це навiщо?

– А раптом консерви зiпсуються?!



– Куме, купи у мене машину. Їде на водi, у бак лиш ложку бензину треба додавати.

– А яку ложку, чайну чи столову?



Два куми поiхали до Америки. Трохи заробили грошей. П’ють пиво, розмовляють.

– Що, куме, купите на долари?

– Жiнцi хутро. А ви, куме?

– А я пограю в казино.

– Ой, куме, програешся!

Але той не послухав. Пiшов у казино. Ставить увесь час на 22 i виграе. Добру суму пiдняв. З’явився власник казино, запросив на розмову, запитуе:

– Як ви граете, секрет який?

– Я трохи забобонний. Коли iхав у казино, потяг вiдходив о сьомiй, вагон – № 7, квиток – № 7…

– Ну?

– А 7 помножити на 3 – буде 22.



Двi куми пiшли на iподром i вирiшили зiграти на бiгах.

– Кумо, на якого коня будемо робити ставки?

– А ти який номер бюстгальтера носиш?

– Я – третiй.

– А я – четвертий.

– Разом буде 7, значить ставимо на коня пiд номером 7.

Закiнчився заiзд. Першим прийшов кiнь пiд номером 7, куми виграли пристойну суму грошей.

Прийшли додому, пригостили чоловiкiв, розповiли, як робили ставку. Наступного дня чоловiки вирiшили самi спробувати.

– Куме, на якого коня ставку робитимемо?

– Куме, а скiльки разiв ви за нiч жiнку любите?

– Три. А ви, куме?

– Чотири. Значить, сiм. На коня пiд номером сiм ставимо.

На фiнiшi першим був кiнь пiд номером два.

– Бачиш, куме, якби ми не брехали, були б i ми виграли.



– Куме, звiдки йдете?

– Та послала жiнка за хлiбом. Зайшов у магазин, а там нi бiлого, нi чорного…

– І що?

– Та взяв червоного…



Кум Петро до адвоката:

– Не знаю, як вам дякувати… Ви мене вiд в’язницi врятували.

– З того часу, як люди придумали грошi, це не проблема…



Кум Іван до жiнки:

– Галю, не нарубала дров? Рубай, поки я живий, бо як умру, то сама рубатимеш!



– Куме, ти працюеш в зоопарку, а як от яка тварина захворiе, чим ти ii лiкуеш?

– Ось недавно один слон кашляти почав, то я йому у вiдро води налив пляшку гарячого вина.

– Ну й що, куме?

– Вичуняв. Правда два iнших слони почали кашляти.



– Куме, а за що ви у в’язницi сидiли?

– На роботi вiкно розбив.

– І скiльки за це дали?

– П’ятнадцять рокiв.

– А де ти працював куме, що за робота у тебе була?

– Та механiком на пiдводному човнi…



Два куми сидiли на лавочцi бiля парадного.

– Куме Петре, що таке критика зверху i критика знизу?

Кум Петро вийшов на балкон i плюнув кумовi на голову. Гукае:

– Оце, куме, критика зверху! А тепер ти плюй на мене!

Той плюнув i попав… собi на голову.

– А це, куме, критика знизу.



Кум Микола:

– Куме Йване, подайте менi той дрiт.

Кум Іван взяв дрiт у руку.

Кум Микола про себе:

– Значить, пiд напругою iнший дрiт.



– Куме, ви так повiльно працюете! Ви хоч що-небудь робите швидко?

– Я, куме, швидко засинаю.



– Дивись, куме, як цiкаво бувае в життi. Вiзьми нашого сусiда Степана. За ту саму роботу один його син отримав великi грошi, а другий – потрапив до в’язницi.

– Яким чином, куме?

– Той, що маляр, отримав 30 тисяч гривень, а той, що бухгалтер, – три роки тюрми за те ж саме будiвництво.



Кума Дарина прийшла до кравця, той робить замiри.

– Бюст – метр двадцять, живiт – метр двадцять, плечi – метр двадцять… Так, де будемо робити талiю?



– Куме, а хто такий економiст?

– Це той, куме, хто про грошi знае бiльше, нiж той, хто iх мае…



– Куме, я сьогоднi поставив своему шефу ультиматум: «Або ви менi збiльшуете зарплату, або я йду з фiрми».

– Ну i чим все закiнчилось?

– Ми знайшли компромiс. Вiн не збiльшуе менi зарплату, а я не йду з фiрми.



– Куме, а чому тебе майстер звiльнив з роботи?

– Розумiеш, куме, майстер – це людина, яка ходить i спостерiгае за тим, як працюють iншi.

– Ну, це, куме, зрозумiло. А ось чому вiн тебе звiльнив?

– Через заздрiсть, куме. Бiльшiсть робiтникiв почали думати, що майстер – це я…



– Куме, знову наша пошта все переплутала! Наш зоотехнiк пише, як вiн досвiд у сусiднiй областi переймае, а штемпель поставили – Сочi.



Кум Петро i кум Іван сходять на Говерлу. Хочуть стати на вершину першими, дуже поспiшають, всiх випередили. Кум Іван став на хиткий камiнь, ледве не посунувся вниз.

– Ой, куме Петре, якби я ногу зламав, що б ви зi мною робили? Чи винесли б?

– Та що там ви, куме! Недавно я кабана на полюваннi завалив. Майже два центнери! А до машини було з пiвкiлометра. Так я його донiс. Правда, п’ять разiв довелося ходити.



– Куме, вчора шеф на мене накричав, але я йому дав вiдсiч.

– Як?

– Я йому сказав, що працюю на пiвставки, отож, хай кричить на мене на пiвтону нижче.



– Влiтку, куме, я не можу працювати через спеку, а взимку через холод.

– Але ж, куме, надворi осiнь. Чому тепер не працюеш?

– Думаю про те, яка була спека i який буде холод…



– Куме, вночi як спите?

– Добре.

– А ким ви працюете.

– Сторожем.



– Куме, куди ви з котом iдете?

Сторожувати, куме.

А чому не з собакою?

Клятий пес всю нiч гавкае, спати не дае.

– Куме, скiльки я отримаю по страхуванню, якщо чоловiк помре?

– Якщо ваш чоловiк, кумо, помре вiд старостi, ви отримаете 10 тисяч, якщо загине в катастрофi – 20 тисяч. А якщо вiн помре нi вiд старостi, нi вiд хвороби i не загине в катастрофi, а ви краще будете знати причину – можете отримати 15 рокiв.








– Куме, що за костюм ви менi пошили? Всi ж смiються.

– О, куме, це моя перша удача. І вам пощастило: ранiше тi, кому я шив, плакали.



Кум Петро повертаеться додому – пiзно i добряче п’яний.

Вiдкривае дверi. На порозi зустрiчае Наталка зi сковородою в руках.

Петро:

– Йди спати, я не голодний.



Кум на базарi продае шапку i увесь час неголосно промовляе:

– Ондатра. Недорого. Ондатра. Недорого.

Пiдходить кум.

– Яка ж то, куме, ондатра. Це ж собака.

– Куме, то ж мого собаку звали Ондатрою.



Куми купують на базарi тютюн. Продавець дуже розхвалюе свiй товар:

– Купують тютюн, прекрасний тютюн. Вiд цього тютюну старим не будеш, собака не вкусить i злодiй до хати не залiзе.

Куми купили тютюн, а потiм запитують продавця:

– А чому старим не будеш?

– Бо до старостi не доживете.

– А чому собака не вкусить?

– Бо ходитимете з палицею.

– А чому злодiй до хати не залiзе?

– А тому, що цiлу нiч кахикатимете.



– Куме, скiльки лiтрiв пива продаете за день у своему генделику?

– Двiстi.

– А пiдказати вам спосiб, як продавати триста?

– Атож!

– Наливайте повнi кухлi, куме!



Зустрiч з похмiлля:

– Куме, учора ви були правi. Те, що ми iли пiсля третьоi пляшки, було не суп, а таки помиi…



Приiхали куми до однiеi екзотичноi краiни. Зайшли вранцi перекусити у вiдповiдний заклад. Замовили молоко. Прийшла молода аборигенка, зцiдила з грудей кожному в пiалу. Сидять, п’ють, одноголосно:

– А якщо б ми замовили пиво по-iхньому?!



– Ой, кумо, те пiанiно, яке ви нам продали, не таке вже й гарне, як ви нахвалювали.

– То ж чому?

– Усi клавiшi жовтi.

– Певно той слон, iз бивнiв якого зробили клавiшi, трохи курив…



– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовiд?

– Якби вiн мiг говорити, не розмовляв би, куме, нi з вами, нi зi мною…



– В Єгиптi стрiляють, в Іспанiю дорого, в Криму людно… Куди, кумонько, збираетесь махнути на курорт?

– Е-е-е, махнути на курорт краще всього рукою.



– Продаю, куме, у своему генделику i горiлку, i вино. Коли добре понапиваються, можу пару чарчин i приписати. Чому ж я так мало заробляю?

– А це тому, куме, що в тi чарчини, якi ви приписуете, ви воду не доливаете.



Кум Іван виходить вiд кума Петра з гостей.

– Зачекайте, лiхтариком присвiчу, там сходи крутi, – кричить кум Петро.

– Не треба, – кричить кум Іван, – я вже внизу лежу.



– Знаете, куме, якби не вуса, ви були б схожi на мою тiтку.

– Але у мене немае вусiв!

– Та в моеi тiтки ж е!



На вулицi чути сильний гуркiт. З вiкна виглядае кум Петро i запитуе у закривавленого кума Івана:

– Що сталося?

– Та хотiв у провулок заiхати!

– А чому з таким гуркотом?

– Та немае там провулка!



Кум Степан прийшов з гостей, кричить:

– Жiнко, давай iсти!

– Ти ж у гостях був!

– Я ж там тiльки пив.



– Кумо, 1 % населення вважае, що ярлик на одязi слугуе для того, щоб знати, як цю рiч прати i прасувати.

– Ага, а 99 % вiдсоткiв визначають за ярликом зад i перед.



– Куме, бачив, твоя бiля машини крутилася. А що, вона водить?

– Та водить…

– А як?

– Як блискавка – ii притягуе кожен стовп.



Кум Іван до жiнки:

– Пiшла б у магазин, купила б пляшку горiлки. – Давай 50 гривень.

– За грошi й дурень купить, ти так вiзьми. За кiлька хвилин жiнка заходить i ставить на стiл пляшку.

– Пий!

– Так вона ж порожня!

– З повноi i дурень вип’е, ти випий з порожньоi.



Поiхав Петро на базар поросят купувати. Випив добре, грошi у нього й поцупили. Приплентався додому. Жiнка питае:

– Чому поросят не купив?

– Та я грошi позичив товаришевi.

– То пiди забери!

– Якби ж то я знав, кому позичив…



Їдуть Василь з Петром. Петро за кермом. Зупинились, взяли пасажира. Помчали далi, швидкiсть неймовiрна. Пасажир просить Василя:

– Скажiть, щоб iхав тихiше!

– Е-е, якщо кума розбудити, вiн ще швидше поiде.



– Куме, про що задумались?

– Та от проблема: вечеряти пiзно, снiдати рано…



Їдуть куми у потязi до Львова. Звiсив кум Іван ноги з верхньоi полицi прямо перед носом у кума Миколи. Той питае:

– Куме, ви шкарпетки мiняете?

– Виключно на горiлку!



Доiхали куми у потязi до Чопа. Заходить митник.

– Горiлка? Тютюн? Наркотики?

– Нам би, пане, двi кави…



– Оце, куме, iхав учора в електричцi. Заходить контролер i дивиться на мене так, нiби я без квитка.

– А ви, куме?

– А я подивився на нього так, нiби у мене квиток е!



Пливуть куми на пароплавi. Милуються красою.

– Куме, гарно!.. А як, не дай Боже, почне тонути цей пароплав, ви плавати вмiете?

– Не вмiю, куме, але вмiю голосно кликати на допомогу на шести мовах.



– Куме Іване, у тебе сарай горить! – кричить кум Петро.

– Галю! Давай вечерю, бо треба швидше йти гасити! – волае Іван.



– Кумо, ви не боялися летiти лiтаком?

– Перший раз, кумо, боялася.

– А потiм звикла?

– Нi, потiм вже не лiтала.



– Менi, куме, сьогоднi приснилося, що я кiнь i з’iв цiлий вiз трави!

– Заспокойтеся куме, то ж був сон.

– А де ж подiвся мiй солом’яний матрац?



– Кумо, ви сьогоднi у район iздили?

– Ага. До окулiста.

– І що?

– Вiн менi букви показував. Дивилася i не вгадала жодноi.



– Куме, як по-вашому, що таке здоров’я?

– Це, куме, коли кожного дня болить в iншому мiсцi.



– Куме, у мене сьогоднi голова крутиться!

– Бачу, куме, бачу.



– Куме, скiльки цигарок ви викурюете за день?

– Як коли, куме. Це залежить вiд того, скiлькох знайомих за день я зустрiну.



– Куме, як вам новий слуховий апарат?

– Та, куме, я вже тричi заповiт змiнював!



Кум Іван зустрiчае кума Петра, у того рука в гiпсi.

– Що сталося?

– Врiзався в гараж.

– Машину розбив сильно?

– Та я пiшки йшов…



– Кумо, дiета не допомагае, не худну.

– Бiльше рухайтесь.

– Я ж i так на роботу пiшки ходжу.

– А ви не пробували на маршрутцi iздити?



– Куме, що треба робити, щоб шлунок не болiв?

– Я, куме, читав у газетi, що треба кожного ранку випивати склянку окропу.

– Куме, вже двадцять рокiв я п’ю те, що ви кажете, правда, жiнка називае це чаем.



– Куме, завтра 1 квiтня – день дурня! Давай наших жiнок якось обдуримо.

Кума, яка несподiвано пiдiйшла ззаду:

– День дурня, телепнi, а не дурепи!








– Кумо, чому такi засмученi?

– Погано сплю.

– Пийте снодiйне.

– Вип’ю. Посплю 8-10 годин. А потiм все-таки погано сплю.



У магазинi:

– Кумо, пробачте, але ви менi не дали здачу…

– Пробачаю.



– Знаете, куме, пiдкосило мене життя. Вже п’ять рокiв не курю, не п’ю, не iм смаженого, гострого…

– Поганi вашi справи!

– А ви, куме, як?

– У мене набагато краще. Те, що у вас п’ять рокiв, у мене тiльки два.



– Куди, кумо, путiвку купуете?

– До моря, в санаторiй!

– А чим хворiете?

– Морська хвороба у мене. Тiльки лiто – мене до моря тягне.



Заходить кума до куми в гостi, а та – пригорщу таблеток до рота i водою запивае.

– Вiд чого таблетки, кумо?

– Вiд печiнки.

– Що, так болить?

– Нi, термiн у них закiнчуеться.



– Куме, у мене народився внук. Дуже хочу дiзнатися на кого вiн схожий, а нездужаю. Сходи, подивися.

Кум приходить i радiсно сповiщае:

– На вас, куме!

– Оце добре! Розкажи детальнiше.

– Ну, такий же лисий, череватий, нiчого не петрае i увесь час репетуе.



– Читав, куме, що алкоголь розбивае сiмейне життя…

– А там не написано, скiльки для цього треба випити?



– Куме, кидайте курити, бо ослiпнете!

– Пропали моi очi…



– Іване, а хто вам порадив приймати касторку вiд кашлю?

– Кум Степан. Вiн сказав, щоб я пив уранцi по двi ложки касторки, тодi я забуду, що таке кашель.



– Куме, а чому це ти у всiх питаеш, що вони iдять, якi цигарки курять?

– Прицiнююсь, у кого можу сотню-двi позичити.



Лiг кум Петро вiдпочити. Приходить жiнка i починае його «пиляти»:

– Ти все лежиш! Он кум Іван крутиться, i те, i те в дiм приносить!

Кум Петро мовчить.

– Он сьогоднi телевiзор новий принiс, величезний. І знову побiг грошi заробляти.

Кум Петро встае i йде з хати. Жiнка:

– Ти куди?

– До куми телевiзор дивитися.



Галя питае у Петра:

– Що подарувати тобi на день народження?

– Хвилину мовчання.



Галя:

– Петре, у тебе на сорочцi два гудзики вiдiрванi!

– Я тобi про це мiсяць тому казав!

– Господи, який ти злопам’ятний!



– Куме Петре, через два тижнi ти забудеш, що Галя вiд тебе пiшла.

– Не забуду!

– Невже?

– Я iй хутро в кредит на рiк купив!



– Все! Розлучився!

– Як? Куме, ти ж залишив двiйко дiточок i змушений будеш платити алiменти – п’ятдесят вiдсоткiв вiд зарплати!

– То вона у мене вiдбирала всю зарплату, а тепер я матиму свою законну половину!



– Куме, чому ви просите, щоб вам зменшили зарплату?

– Жiнка каже, що якби я стiльки не заробляв, вона вже давно пiшла б вiд мене.



– Куме, ви такий незграбний; до речi, штовхнули мою Галю!

– Якi проблеми, заспокойтеся, куме: он моя Наталка стоiть, iдiть штовхнiть.



– Куме, чому сумуеш?

– Та моя Галя з драбини впала.

– Розбилася?

– Хiба вона вмiе по-людськи розбитися? З першого щабля впала.



– Куме, ви вiрите у вiщi сни?

– Атож. Якщо у нiч з п’ятницi на суботу менi присниться Софi Лорен, у суботу вранцi жiнка точно пошле мене на базар за квашеною капустою.



– Кумо, цiкаво, а що було до того, як винайшли телевiзор?

– Думаю, тиша i спокiй.



– Куме, навiщо вам три пари окулярiв?

– В одних я читаю, другi для повсякденного життя.

– А третi?

– А в третiх я шукаю першi i другi.



– Куме, не розумiю вас. Десять хвилин тому ви кидали у цього спiвака помiдорами, а зараз аплодуете йому, викликаете на сцену.

– Та у мене ще кiлька помiдорiв залишилось.



– Куме, а чому ви цей хор називаете змiшаним, у ньому ж однi чоловiки…

– Правильно. Але однi умiють спiвати, iншi – нi.



– Куме, я чув – ви сiмейний кооператив вiдкрили?

– Атож. Жiнка пирiжки пече, донька продае, а я стою поруч i облизуюсь.

– Для чого?

– Для реклами.



– Кумо, чому ваш син так довго плаче?

– Не знаю, вже п’ятий раз його за це вiддубасила, а вiн все одно реве.



– Кумо, ваша Настя того хлопця цiлувала.

– У нього помер дядько i вона його заспокоювала.

– А менi здалося, що у нього вся рiдня померла.



– Петрику, ким ти будеш, коли виростеш?

– Кумом, його завжди наша мама хвалить.



– Куме, правда що ти вiддав доньку за свого бухгалтера?

– Правда.

– Ти ж казав, що вiн у тебе краде грошi!

– Так. Але тепер вiн вiдноситиме iх моiй донi.



– Кумо, ти бачила Наталчину невiстку?

– Ще нi. А ти?

– Бачила.

– Яка ж вона?

– Така погана… Ще гiрша, нiж я… Як он оце ти.



– Куме, вашi близнюки такi схожi, як ви iх пiзнаете?

– Микольцю ще можна пiзнати, а Дмитрика труднiше.



– Кумо, мiй чоловiк кинув пити завдяки спорту.

– Якому?

– Боксу!

– Вiн почав займатися боксом?

– Не вiн, а я!



– Кумо, ти вiрна своему Івановi?

– Як можна бути вiрною, коли в домi постiйно щось псуеться: то водопровiд, то телевiзор, то пральна машина…



До Івана приiхала теща. Якраз в Івановоi Марiчки день народження. Запросив вiн у гостi кума Петра з жiнкою. Випили вже добре. Встае Іван, каже тост:

– У своему життi люблю я трьох жiнок. Звичайно, перша – моя кохана Марiчка, друга…

Раптом теща:

– Любий зятю, а хто ж третя?



– Куме Іване, а чому ви в робочий час iз коханкою на дачу iздите?

– Бо жiнка з роботи не може звiльнитись.



Кум Петро лае сина, який пiзно прийшов додому:

– Ти думаеш, як випив горiлки i пива, то я вже не чую, що ти курив?!



– Куме, кажуть ти взяв собi нову жiнку?

– Не така вона вже й нова, куме…








– Кумо, вчора з Василем у сауну ходила.

– А результат?

– Знатиму пiзнiше.



– Кумо, чи вiрна ти своему Степановi?

– Так, досить часто.



– Куме, чув, що ти зустрiчаешся з Оксаною.

– Нi. Лiкар заборонив.

– А лiкар тут при чому?

– Вiн – ii чоловiк.



– Куме, та риба, яку я вчора наловив, зiпсувалася!

– А ти поклич гостей, то й поiдять.

– Ну, то приходьте, куме, на рибу!



– Кумо, чула, що твiй Петро казав, що застрелить кожного твого залицяльника.

– Хай кулемет купуе!



– Куме, минулого року я грошi вам позичав. Коли вiддасте?

– У вас совiсть е, куме?

– Ну, е…

– То навiщо вам ще й грошi?



– Кумо, як не соромно, вчора ти в кiно ходила з пекарем, а сьогоднi на базарi цiлувалася з м’ясником!

– Ой, кумо, не хлiбом единим…



– Не злiться, куме, але ви – осел!

– Прекрасно. Тiльки пояснiть менi: я осел тому, що ваш кум, чи я ваш кум тому, що осел?



– Куме, кажуть ви до Тетяни ходите.

– От же люди! Що тiльки не вигадають! Ви ж знаете, куме, що я маю машину.



– Кумо, я дуже хвилююся за чоловiка. Вiн пiшов на рiчку кота топити.

– Ну i чому хвилюешся?

– Та кiт вже годину тому повернувся.



– Куме, навiщо ти купив такий дорогий сервiз?

– А щоб жiнка не довiряла менi мити посуд!



– Як ви потрапили в головний офiс ЦРУ?

– Я агент!

– СБУ?

– Нi – «Орiфлейм»!



– Куме, чому у вас такий втомлений вигляд?

– Та вчора був на iподромi. Людей повно. Шнурок розв’язався. Нахилився зав’язати – а менi на спину хтось поклав сiдло.

– І що?

– Третiм прийшов.



– Іване, до нас кум з кумою в гостi!

– Заходьте, дорогенькi, до хати, недаремно менi вночi свинi снилися…



– Куме, чому дрова навсидячки рубаете? Незручно ж…

– Пробував лежачи – ще гiрше.



Кума журиться i жалiеться кумi, що розвелася з черговим чоловiком.

– Кумо, а знаеш, чому твое особисте життя не складаеться?

– І чому?

– А пригадуеш, як ти колись не вiдправила тi листи щастя десяти людям?



– Як живеш, куме?

– Сам дивуюсь!



– Куме, хто такий масажист?

– Це, куме, такий чоловiк, який отримуе грошi вiд жiнки за те, за що iнший чоловiк отримуе ляпас.



– Куме, я вас запросила, щоб ви випили чарчину за мое здоров’я, а ви вихилили вже п’яту!

– Вибачте, кумо, але ви так погано виглядаете.



– Куме, дайте закурити.

– У мене немае.

– Дайте сiрника.

– Немае.

– То хоч скажiть, котра година?!



– Кумо, чим Ви своiх свиней годуете?

– А хiба що?

– Та я теж хочу схуднути.



– Куме, запитайте в мене, як я живу.

– Куме, як ви живете?

– Ой, куме, i не питайте.



Стоiть кум Петро на базарi, продае пiвня за тисячу гривень. Пiдходить кум Іван.

– Куме, чому так дорого?

– Дуже грошей треба.



– Куме, що найцiннiше у жiночому молоцi?

– Думаю, тара.



– Куме, от у вас суди, а чому ви не найняли адвоката?

– Усi адвокати вiдмовляють менi, як тiльки дiзнаються, що не крав я тих мiльйонiв…



– Куме, який у вас номер телефону?

– Телефон простий: 29–08. Дуже легко запам’ятати – 29 зубiв i 8 пальцiв.



Кум Петро:

– Щось пиво якесь каламутне…

Кум Іван:

– У цьому пивному барi не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний…



Їдуть два куми в мiсто на базар, у кожного на пiдводi по дiжцi вина. У одного бiле, у другого червоне. Кум Іван каже:

– Куме Петре, щось сьогоднi холодно, може вип’емо по склянцi. Склянку маю.

– Нi, куме, жiнка сказала, щоб усе вино продав i грошi привiз.

– А по якiй цiнi будеш, куме, продавати?

– П’ять гривень за склянку.

– Так продай менi за п’ять гривень свого червоного.

Випив. Веселiше стало. Бачить те кум Петро. Дiстае назад п’ять гривень.

– Налийте, куме, свого бiлого.

І так доiхали куми до мiста, купуючи один у одного по склянцi вина за п’ять гривень.

Пiдсумки пiдвiв кум Іван, ховаючи зiм’ятi п’ять гривень у кишеню:

– Кому, куме, розкажеш – не повiрять. І напилися вволю, i всього за п’ять гривень.



Прийшли кум з кумою до кума Петра на обiд. Вже вечiр, а додому не збираються. Тодi кум Петро каже до жiнки:

– Дай менi, Галю, таблетки.

– Якi?

– А тi, якi я приймаю за 10 хвилин до сну.



Приiхали куми до кумiв у гостi. Три днi гостювали. Четвертого дня домашнiй кум вранцi гукае дiтям:

– Прокидайтеся, дiтки, цiлуйте хресних батькiв, вже вони додому збираються.

А кум, позiхаючи:

– Спiть, хрещеники, спiть…



Давно це було. Приiхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворi поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до ворiт, думае, що кум побачить i зрозумiе, поiде додому.

Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:

– У нашому краi теж так роблять. Як хочуть, щоб гiсть ще на мiсяць залишився, воза голоблями до ворiт повертають.



– Їжте, куме вареники, – примовляе кума. – Дякую, кумо, я вже десять з’iв – дуже смачно.

– Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж iх рахуе.








– Куме, порадь, що робити, так часто приiздять родичi в гостi, що вже сил нiяких немае.

– Куме, все просто. Бiдним позич по двiстi гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч…



– Куме, твiй син курить?

– Нi.

– А корова?

– Куме, ти здурiв?

– Значить, у тебе, куме, сарай горить.



Зiбралися кум Іван i кум Петро в дорогу. Один взяв грошi, iнший – харчi. Йдуть. Проголодалися. Сiли вiдпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дiстав окраець хлiба i шматок сала. Кум Іван на те подивився i каже:

– Давайте, куме, уявимо, що ми на базарi. Ви продаете, а я купую.

Кум Петро виклав на полотно хлiб, сало, цибулину. Кум Іван пiдходить, питае:

– Скiльки сало коштуе?

– Сто гривень!

– Ого! А хлiб?

– П’ятдесят!

– Куме, ви з глузду з’iхали?! Такi цiни загнули?!

– А ви, куме, не кричiть, походiть по базару, прицiнiться, поторгуйтеся…



– Куме, позичте тисячу гривень.

– Не маю при собi таких грошей.

– А вдома?

– Вдома, слава Богу, все в порядку, всi здоровi.



– Оце, кумо, чекала чоловiка, який прийде i вирiшить усi моi проблеми.

– Дочекалася?

– Ага! До його появи у моему життi взагалi не було проблем!



Вирiшили куми забити бичка. Встали раненько, ще потемки. Один тримае за роги, другий б’е кувалдою. Удар! Ще удар! Бичок стоiть. Кум, що тримае за роги, озиваеться:

– Куме, якщо ще раз влупите мене, а не бичка, я його вiдпущу.



– Куме, а що було б, якби не було води?

– Ну, тодi б нiхто не вмiв плавати, i скiльки б людей через те потонуло!



– Куме, чому такий сумний?

– Та моi таргани оголосили вiйну сусiдським.

– Ну то й що, переб’ються всi.

– Ага, переб’ються… Моi вчора перемогли i силу-силенну полонених привели!



Кум Петро дзвонить своему племiнниковi Дмитровi в РУВС:

– Пришли наряд, бо гостi не хочуть iти додому!



Вирiшив Іван вiдремонтувати дверi, послав сина до кума Івана за рубанком. Хлопець приходить з порожнiми руками.

– Сказали дядько Іван, що у них немае рубанка.

– От скупердяй клятий! Пiди, синку, в сарай, принеси наш.



Кум Іван до кума Петра на порiг, а той вечеряе.

– Сiдайте, куме до столу, повечеряемо.

– Не хочу, дома вечеряв, хiба сяду трохи перехоплю.

Як присiв – добряче поiв. Кум Петро:

– Ви, куме, наступного разу краще дома перехоплюйте, а до мене приходьте вечеряти.



– Куме Юрку, як вас побачу, вiдразу ж пригадую сусiда Степана.

– Чому, куме?

– Та вiн теж менi грошi винен.



Кум зайшов до куми. Посидiв, випив чарку, питае:

– Кумо, можна закурити?

– Ой, куме, почувайтеся, як вдома.

Кум важко зiтхнув i заховав цигарки в кишеню.



– Кумо, ваш пес з’iв мого пiвня!

– Добре, що попередили, сьогоднi не буду його годувати.



– Куди йдете, Марiчко?

– До куми Наталки пити варення з чаем.

– Може, чай з варенням?

– Це вдома чай з варенням, а в куми варення з чаем!



– Ви ж, кумо, нiкому нi слова! Це – секрет! Ось вам двадцять гривень, щоб я була впевнена.

Через три днi приходить кума.

– Ось вам вашi двадцять гривень! Не втримаю я той секрет!



– Куме, вчора знов у космос полетiли.

– Тепер часто лiтають.

– А ще, куме, винайшли вiчне серце.

– Що ж ви хочете – наука.

– А в Африцi жiнка сiмох народила.

– Хiба тiльки в Африцi.

– А вчора в Миколи самогонний апарат знайшли.

– Що ж ви, куме, дурницями голову забиваете?! Так би зразу й казали. Треба свiй заховати!

(Із часiв антиалкогольноi кампанii 1980-х).



– Кумо, чому це вашi кури у моему городi гребуться?

– Ви самi, кумо, казали, що любите, коли до вас гостi приходять…



– Куме, не сiдайте на диван, вiн кишить клопами!

– Та ж винесiть його, викиньте!

– Пробував, а вони його назад приносять!



Прийшов кум Петро до кума Івана по борг, а той:

– Ну й погода сьогоднi – носа не висунеш!

– І правда, куме, а пам’ятаете, який чудовий день був, коли я вам грошi позичив?



Кума пiдiйшла до кумового паркану i лаеться:

– І кури вашi у моему городi гребуться, i дим вiд вас завжди в мiй бiк, i сливи моi на межi ви обриваете, i…

В ту хвилину пес кума загавкав. Кум йому:

– Рябко, будь розумнiшим – не зв’язуйся.



Їхали куми продавати на базар яблука. У кожного до авто причеп. Зачепилися причепами, тi перевернулися, яблука розсипались.

– Ось тепер i розбери, де чиi яблука? – чешуть потилицi куми.



Вийшов уранцi кум Степан з хати, а в кума Миколи у дворi новеньке авто стоiть. Плюнув кум Степан:

– Ну й часи настали! На роботi – догана, жiнка – ногу пiдвернула, син – п’ять двiйок за тиждень!.. Своiх неприемностей – не порахуеш, а тут ще й кум машину купив!



Прийшов кум Іван до кума Петра з днем народження привiтати. Випив, закусив, збираеться йти. Але кум Петро ображаеться:

– Раз, куме, прийшов у гостi – пий! А то вийдеш тверезим з хати, а там люди дивляться – скажуть погано пригощав. А я своiм авторитетом, куме, дорожу!



– Куме, ви що, крадене ховаете за таким високим парканом?

– Господь з вами, куме, не обмовляйте: там i чесно зароблене е!



Зайшов кум до кума вранцi, той:

– Снiдати будеш?

– Буду.

– Жiнко, гуляти так гуляти! Бий i друге яйце!



– Який, кумо, сьогоднi поганий день!

– А що таке?

– У мене грошi вкрали!

– Не для всiх поганий, кумо, не для всiх…



– Кумо, музична освiта вашоi донi обiйшлася вам не дешево. Як вона тепер, хоч непогано заробляе?

– Звичайно, кумасю. Наш сусiд, професор, кожного дня платить ii по п’ятдесят гривень, коли хоче спокою.



– Куме, йди щось покажу!

– Що там, куме?

– А дивись, яку морду наiв на наших мишах сусiдський кiт!



– Ой, куме, i чому отi рибалки весною iдуть на лiд? Вiн же зараз такий крихкий. Це ж дуже небезпечно! Невже вони не бояться?!

– Так, не бояться, куме! Бо вважають, що рибаки – не люди, тому й не потонуть.



– Куме, от у мене пес був! Не пес – справжнiй лев. З таким псом не те що злодiй – миша за паркан не заскочить!

– А чому ж був, куме? Що з ним?

– Та вчора вночi хтось украв…



– Куме, ви сидите на моему кашкетi.

– Знаю. А ви що, вже йдете?






– Читала, кумо, статтю одного психолога. Виявляеться, що у свiтi як мiнiмум п’ятьом людям ти симпатична, трьом подобаешся й один у тебе закоханий…

– Ну?

– Ну i де цi дев'ять дебiлiв?



Ідуть куми пiзно увечерi темним провулком. Аж тут – грабiжники:

– Грошi давайте!

Кум Іван дiстае 100 гривень:

– Пам’ятаете, куме Петре, я у вас позичав, вiзьмiть, ми – квити.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oleks-y-kononenko/kumi-ta-kumki-anekdoti-davn-suchasn/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.