Книга - Все-всі-вся. Анекдоти про маленьких і великих…

Все-всi-вся. Анекдоти про маленьких i великих…
Олексiй Кононенко


Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»
«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семиструннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.

Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.

Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.

Смiйтеся на здоров’я!





Украiнський народний гумор

Все-всi-вся

Анекдоти про маленьких i великих, зубатих i вухатих, культурних i спортивних, а також суспiльно-активних



Анекдот – зброя народу.

    (Вольтер).









Передмова




Украiнський народний гумор е частиною украiнськоi культури. Наша нацiя з давнини умiе щиро i доброзичливо смiятися над собою, над своiми вадами i дивацтвами.

Ну хто ще мае такий всеперемагаючий оптимiзм?! Смiемося, жартуемо, iронiзуемо. Саме почуття гумору дозволяе залишатися «на конi» у будь-якiй ситуацii. Здоровий смiх можливо не вирiшуе нашi проблеми, але значно полегшуе i «розряджае» життевi ситуацii.

Кажуть: «ДОБРЕ СМІЄТЬСЯ ТОЙ, ХТО СМІЄТЬСЯ ОСТАННІЙ». А менi здаеться, що ДОБРЕ СМІЄТЬСЯ І ТОЙ, ХТО ВМІЄ ЦЕ РОБИТИ ДОРЕЧНО!

    Олексiй Кононенко





Добре смiеться той, хто смiеться останнiй.




Квiточки життя






– Мамо, а чому братика лелека принiс, а мене в капустi знайшли?

– Не донiс тебе лелека…




Анекдоти про маленьких i великих


Мати до сина:

– Чи навчився чого нового в школi?

– Так. Навчився шепотiти.



Учитель:

– Сподiваюсь, я не побачу, як ти списуеш iз чужого зошита.

– Я теж на це сподiваюсь.



– Тату, а що таке сумпiляцiя диреструктивних гентропанiв?

– Де ти таке прочитав?

– Я це написав!



– Сину, звiдки мама дiзналася, що ти не купався?

Я забув намочити мило.



– Тату, дай десять гривень! – просить син.

– Навiщо?

– Дам бiднiй жiнцi, що на розi стоiть i просить.

– Чому це ти ii раптом пожалiв?

– Бо вона… цукерки продае.



– Навiщо людинi зуби?

– Щоб iсти.

– А ще для чого?

– Щоб болiли.



– Дiти, якi ви знаете приклади випадкового збiгу обставин?

– У моiх тата i мами в один i той же день було весiлля!



– Дiти, запишiть речення: «Воли тягнуть плуга». Це активна форма. А хто скаже, як буде пасивна форма?

– Плуг тягне волiв.



– Дiду, ви колись були малим?

– Був.

– І це у вас за все життя тiльки один зуб вирiс?



– Ось ти, Васильку, навiть рiк чобiтки не поносив i вже порвав. А я бувало по п'ять рокiв носив!

– Щороку носили?

– Аякже! Щороку. На Рiздво та на Великдень до церкви.



– Як тато сказав…

– Так по-маминому й буде!



– Мамо, наш тато йог?

– Звiдкiля ти взяв?

– Вiн учора казав, що двi пляшки роздавив. Я сьогоднi уважно придивився – навiть рук не порiзав.



– Чоловiк i жiнка йдуть вбрiд через потiчок.

Посерединi жiнка спохопилася:

– А де ж наш Василько?

– Не переймайся! Я його за руку веду.



Батько наказав синовi нiкому не казати, що закололи кабана. Хлопчик пiшов на вулицю, аж тут сусiд:

– Багато сала було?

– Нема сала.

– А м’яса?

– І м’яса нема.

– І шкури нема? – усмiхаеться сусiд.

– Ну, шкура е… Тiльки тоненька-тоненька…



Мама i дiти сiдають до столу обiдати. Коли за вiкном майнула сусiдка.

– Дiти, скажiть, що мене немае, – каже мати, ховаючись пiд стiл, – я поiхала.

Сусiдка в хату:

– А де мати?

– А матерi немае, – лепече найменшенький, – вона пiд стiл поiхала.



– Мамо, а татко себе молотком по пальцю вдарив!

– І що вiн казав?

– А лайку говорити?

– Нi.

– Тодi нiчого.



– Наш син лiнуеться, немов кiт. Байдикуе цiлими днями, лежить на канапi i дивиться крiзь вiкно на небо! Ким вiн виросте?

– Може, метеорологом?



– Тату, ти обiцяв на хокей сходити!

– Тато обiцяв, тато сходив.



Батько вчить сина рахувати. Посадив навпроти себе, наказав уважно слухати. Тоненько бекнув раз, потiм бекнув нормально, а потiм – басом.

– Скiльки тут баранiв бекало?

– Один!



Мама:

– Васильку, не гризи кiстку, ти ж не собака! Вiддай татовi!



Мати з сином-пiдлiтком зайшла до трамвая. Сiли. Хлопчик дiстае сигарету, закурюе. Лiтня жiнка обурилась:

– Чому вiн курить? Тут же написано: «Курити заборонено!»

– І чого ви до дитини чiпляетесь? Вiн ще читати не вмiе!



– Мамо, а тато на роботi багато пише?

– Звiдки ти взяв, синку?

– А чому ж вiн кожного ранку у тебе просить грошей на чорнило?



Розмовляють два старшокласники:

– Ну, як твое перше побачення?

– Можна сказати, пройшло напiвуспiшно.

– Як це?

– Я прийшов, а вона нi.








– Мамо, мамо! До нашоi квартири залiз якийсь незнайомець i бавиться з нашою нянею!

– Жах! Потрiбно термiново телефонувати у мiлiцiю!

– З першим квiтня, мамулю! Насправдi це не незнайомець, а наш татусь.



Синок запитуе у батька:

– Тату, хлопця, який збираеться одружитися, називають женихом, а як називають того, хто вже оженився?

– А оце слово, синку, тобi ще рано знати.



Жених запитуе у молодшого братика своеi нареченоi:

– І часто ти зазираеш у замкову шпарину в наших дверях?

– Нi, тiльки тодi, коли туди не зазирають тато або мама.



– Мамо, знаеш, наша Марiйка бачить у темнотi!

– Звiдки ти це взяв, синку?

– Вчора увечерi, коли вони з дядьком Миколою сидiли в темнiй кiмнатi, я чув, як вона його запитала, чому вiн не голений.



В купе поiзда мама образно пояснюе синовi, як з'являються дiти:

– Береться глина, лiпиться заготовка, потiм, коли ii викупати в молоцi, буде хлопчик, а коли у водi – дiвчинка.

Молодий чоловiк, звiсившись iз верхньоi полицi, зацiкавлено запитуе:

– А що, старий спосiб вiдмiнили?



Маленький хлопчик загубив маму у великому унiвермазi. Чергова докоряе йому:

– Хлопчику, маму потрiбно завжди тримати за руку.

– Але ж у неi в руках було стiльки речей…

– Тодi потрiбно було триматися за спiдницю.

– Я намагався, але не змiг дiстати…



Вчитель написав у щоденнику: «Ваш Миколка дуже багато часу проводить iз дiвчатками, хоча я й намагаюся його вiд цього вiдучити».

Мати вiдповiла: «Коли ви знайдете дiйовий спосiб, прошу повiдомити мене, i я вживу його для Миколчиного батька».

Батько до сина:

– Ти чому менi грубiяниш? Я тобi батько чи нi?

– Ну, ти ребуси загадуеш, старий. Я звiдки знаю?



Маленький хлопчик плаче на вулицi, його запитують:

– Хлопчику, чому ти плачеш?

– Мама назвала тата слоном, а татусь ii куркою.

– Ну то й що?

– Так хто ж тодi я?



Мати запитуе сина:

– Ну, що тобi сподобалося у зоопарку?

– Менi – тигр, а татовi – кiшечка.

– Кiшечка? Яка ж у зоопарку кiшечка?

– Я ii не бачив, але тато сказав: «Яка гарненька кiшечка тут квитки продае!»



Маленьку дiвчинку запитують:

– У тебе е братик?

– Який ще братик?! Мене годувати нiчим!



Батьки розлучаються. Суддя запитуе малюка:

– Ти з ким хочеш залишитися?

– З тим, кому присудять телевiзор.



Тату, а я знаю дуже смiшний анекдот.

Так розкажи.

Не можу, я ще маленький.



– Що сьогоднi вам задали додому? – запитуе батько сина.

– Нiчого.

– Жаль, – зiтхнув татусь, – доведеться мити посуд.



– Тiтонько, а кого називають красивими жiнками? – запитуе малюк-племiнник.

– Запитай у мого чоловiка, твого дядька, вiн повинен знати, бо у нього дуже гарна жiнка, – кокетливо вiдповiдае тiтка.

– А що, у нього е ще одна дружина, крiм тебе?



Малюк запитуе свого кошлатого татуся, який бренькае на гiтарi:

– Тату, тату, а ким ти будеш, як виростеш?



Маленька дiвчинка вбiгае додому вся у сльозах i з порога кричить:

– Мамо! Мамо! Мене хотiли згвалтувати!

– Доню, звiдки ти це взяла?!

– Граюся я в пiсочницi, аж тут пiдходять трое дядькiв i кажуть: «Ну що, вграемо маленьку?»



– Тату, а чому наречений i наречена тримаються за руки?

– Такий звичай, синку. Боксери теж перед боем тиснуть один одному руки…



До чоловiка пiдходить маленький хлопчик:

– Дядю, дайте сигарету.

– А тобi мама курити дозволяе?

– Курити не дозволяе, але сказала, що дасть цукерку, якщо я принесу сигарету.



– Дитино, хто ж тебе навчив так лаятися?

– Навчив, навчив… Наче людина не може володiти талантом вiд народження.



– Зараз тато приiде на машинi, i ми будемо ii мити.

– А вона влiзе у ванну?



З доповiдi завiдуючого районним вiддiлом народноi освiти: «У нашому дитячому садку з тих пiр, як прийшла нова завiдуюча, увесь час вiдбуваються веселi конкурси. Наприклад, на днях вiдбувся конкурс: «Кого заберуть останнiм». Переможець ночував iз сторожем».



Вчитель – першокласникам:

– Якщо хтось iз вас хоче про щось запитати, нехай пiднiме руку.

Петрик пiднiмае руку.

– Що ти хочеш, Петрику?

– Нiчого. Я перевiряю, як спрацьовуе ця система.



– Мамо, можна ми погуляемо у тата i маму?

– Можна, тiльки посудом не кидайтеся.



Василько i Тетянка запитують:

– Бабусю, скажи, де нас взяли?

– Тебе, Таню, лелека принiс, а Василя в капустi знайшли.

Васько Тетянцi на вухо:

– Скажемо бабусi правду, чи нехай так, не знаючи правди, й помре?



– Мамо, нащо ти п’еш валер’яновi краплi?

– Вони заспокоюють.

– Тодi дай менi цей флакончик, я увiллю в море.

– В море? Навiщо?

– Щоб воно заспокоiлося.



Дзвiнок у дверi. Малюк вiдчиняе дверi i бачить на порозi жениха своеi сестри.

– Любко! – кричить малий. – Іди швидше, твоя «синиця у жменi» прийшла!



Дзвiнок у дверi. Малий Миколка вiдчиняе. Вiзитер запитуе:

– Твоя сестра вдома?

– Марiйко! – закричав малий. – До тебе прийшов тип iз 84, 85, 93 i 94 сторiнки твого щоденника!



– Тату! Тут двi мухи гуляють. Одна – жiнка, а друга – мужчина.

– Як ти iх розрiзняеш?

– Дуже просто: муха-жiнка вже годину повзае на дзеркалi, а муха-чоловiк сидить на пляшцi з-пiд горiлки!



Вчитель зоологii:

– Сьогоднi ми будемо вивчати лелек…

Раптом пiднiмаеться учениця:

– Іване Івановичу, менi здаеться, що ми достатньо дорослi, щоб iще вiрити в iснування лелек…



– Тату, коли ти одружився?

– У двадцять чотири роки.

– А мама?

– У двадцять два.

– То виходить, що мама вийшла замiж на два роки ранiше, анiж ти оженився?



Чотирирiчний малюк звертаеться до татуся:

– Якщо радiоприймач кинути, вiн зламаеться?

– Так, звiсно.

– І кнопки вилiзуть?

– Еге-ж, i кнопки.

– А тьотя в ньому залишиться?



Малюк звертаеться до бабусi:

– Бабо, а як називають тих, хто кого-небудь проганяе?

– Терористи.

– Значить, мама – терорист. Вона прогнала мене з двору обiдати…



П'ятирiчний Петрик каже своему приятелю:

– Я точно знаю, коли у батькiв вихiднi днi! Це коли моя мама пере бiлизну, а татко цiлий день дивиться телевiзор!



Дiвчинка вперше побачила негра i дуже здивувалася:

– Мамо, а чому дядя такий чорний?

– Тому, що вiн такоi раси. Раса в нього така… А взагалi-то вiн такий, як i ми.

– Мамо, а ця раса у нього вiдмиеться?



Задзвонив телефон. Трубку знiмае маленький хлопчик.

– Вам кого?

– Тато вдома?

– Нi, немае. Вiн кудись поiхав.

– На вiдпочинок?

– Нi. Вiн поiхав з мамою.



Вчителька розгнiвано докоряе Васильковi за погане вiдвiдування школи, за неуважнiсть та двiйки. В кiнцi вiдчитування вона каже:

– Я хотiла б декiлька днiв побути твоею матiр'ю, щоб перевиховати тебе.

Василь пiднiмае голову:

– Добре, я скажу татовi, думаю, вiн погодиться…



– Мамо, а правда, що люди вiд мавп пiшли?

– Правда, синку.

– Я й дивлюся, що мавп так мало залишилося.



У глухiй сибiрськiй тайзi знайшли маленького хлопчика, якого виховували дятли. Рiвно через три днi вiн усiх задовбав.



– Не забувай, синку, що ми живемо на землi, щоб трудитися. Ким ти хочеш стати, коли виростеш?

– Пiлотом!



Батько гнiвно до доньки:

– Навiщо ти сказала матерi, що я повернувся вранцi?!

– Тату! Я ж iй вiдповiла, що не подивилась на годинник, тому що готувала снiданок…



Малий дивиться, як тато фарбуе стелю. Мама:

– Учись, синку! Пiдростеш, будеш татовi допомагати.

– А що, хiба вiн до того часу не закiнчить?








Учитель запитуе:

– Чому тебе не було учора в школi?

– Бо бузько принiс менi братика.

– Але ж твiй батько поiхав до Америки!

– Батько поiхав, але ж бузько залишився.



Петрик прийшов на третiй урок. Учителька строго:

– Чому ти запiзнився?

– Мене тато затримав.

– Хiба вiн не мiг затримати когось iншого?

– Нi, вiн хотiв вiдшмагати саме мене.



– Здаеться, до нас гостi завiтали…

– Чому ти так думаеш?

– Мама смiеться пiсля татусевих анекдотiв…



Маленький хлопчик бiгае по квартирi i викидае на пiдлогу все, що мiститься у ящиках столу.

– Що ти робиш?! – кричить на нього мама.

– Я граюсь у таткову гру.

– Яку ще гру?

– «Чортiвня, куди подiлися ключi вiд машини?»



Малюк нiяк не засне. Мати каже батьковi:

– Може, менi йому щось заспiвати?

– Ну, люба, не треба ж так зразу! Спробуй з ним домовитися по-доброму…



– Тату, а як ловлять психiчно хворих?

– За допомогою парфумiв, косметики, гарних суконь i милих усмiшок, синку.



Маленький хлопчик запитуе батька:

– Тату, а звiдки беруться слони?

– Бачиш, синку…

– Тiльки не кажи менi, тату, про лелеку! Лелека слоненятка не пiднiме.



– Васильку, чому в пустелi iздять на верблюдах?

– Щоб у черевики пiску не набрати.



– Дядьку, вiддайте мiй бутерброд!

– Нiчого я у тебе не брав!

– Ви на нього сiли…



Василько гладить пишний хвiст великого пса. Мама злякано:

– Що ти робиш? Вiн тебе укусить!

– Мамо! З цього боку вiн не кусаеться!



Вовчик у магазинi:

– У вас горiлка е?

– А тобi вiсiмнадцять е?

– А у вас лiцензiя на торгiвлю алкоголем е?

– Та на, на… Чого ти так зразу заводишся?!



В РАГСi сидить малий хлопчик.

– Кого ти чекаеш? – запитуе його спiвробiтниця.

– Я хочу дiзнатися, як розвестися з татом i мамою.



– Тату, ти мене любиш?

– Звичайно.

– Тодi одружися з тiею тiточкою, що на розi продае морозиво.



– Синку, а яке прислiв'я ти знаеш про корисну гуртову працю? – запитуе тато.

– Гуртом i батька легше бити.



– Тату, ти де народився?

– В Одесi.

– А мама?

– В Бердичевi.

– А я?

– У Киевi.

– Як добре, що ми всi зустрiлися.



У кабiнетi директора школи майбутнiй першокласник з мамою.

– Мамо, ходiмо, якщо директор каже, що всi класи переповненi, то чому ми будемо наполягати…



Батько вiдшмагав сина i каже:

– Повiр менi, Василю, менi боляче тебе карати…

– Але не в тому ж мiсцi, тату!



– Ким ти будеш, Миколко?

– Будiвельником.

– Чому ж то?

– Будуватиму квартири без куткiв!



– Іванку, коли менi було сiм рокiв, як тобi, у мене не було нi батька, нi матiнки. Я рiс у чужих людей, часто не було чого й поiсти…

– Татку, з тих пiр, вiдколи ти у нас живеш, тобi ж добре, тебе годують тричi на день…



– Миколо, назви шкiдливу худобину.

– Баран.

– Чому?

– Бо як поiм баранячого м'яса – у мене живiт болить.



– Синку, якщо ти сьогоднi будеш слухняним, увечерi обiцяю тобi винагороду!

Увечерi:

– Молодець! Так добре поводився! Що ти хочеш у винагороду?

– Нiколи бiльше не примушуй мене бути слухняним!



– Дiти, хто може довести Пiфагорову теорему?

Василько:

– Мiй старший брат iз 7-го класу!



– І це мiй син? Такий неслухняний, вреднючий!

– Сама ти вреднюча! Якби я знав, що ти така, нiколи б не дозволив татковi з тобою одружитися!



Закiнчуеться лiто. Менший брат:

– Скоро вже тобi, Дмитрику, до школи йти!

Старший брат:

– А ти не нагадуй, а то одержиш у вухо!

Учитель:

– Іваненко, що ти можеш сказати про Олександра Македонського?

– Як i про всiх покiйникiв, тiльки хороше…

– Татку, дай менi вина, я розфарбую картинки.

– Вином не фарбують!

– А чому ж бабуся казала, що у тебе нiс червоний вiд вина?



– Такого накоiв! Ти мав би почервонiти вiд сорому!

– Чому я маю червонiти? Татко казав, що вiн за мене червонiе.



– Юрку, не пхай пальцi в нiс!

– А навiщо ж там дiрочки просвердленi?



– Бабуню, а де твое друге обличчя?

– Яке це друге?

– А татко казав, що ти дволика…



– Мiй татко багатий, а твiй бiдний!

– А мiй розумнiший вiд твого!

– Твiй тато у мого грошi взяв у борг!

– А мiй тато твоему не вiддасть!



– Татку, вдар мене паском… Не сильно тiльки…

– За що?

– Так… Я буду плакати, а мама менi цукерку дасть.



Вчитель у сiльськiй школi:

– Я вам пояснив що таке вiднiмання. Зрозумiли?

– Так.

– Добре. Тепер приклад: наш шкiльний сторож отримав зарплатню 250 гривень. На 30 гривнi купив пляшку, на 20 гривень закуску, скiльки у нього залишилось?

– 200 гривень!

– Добре. Як ця дiя називаеться?

– Випивка!



– Оксанко, я купила тобi глобус, а вiн у тебе в пилюцi!

– Не можу ж я, мамо, витирати пилюку з усiеi земноi кулi!



– Катю, ти прочитала «Мертвi душi» Гоголя?

– Нi, Марiе Іванiвно. Я дуже боюсь мерцiв.



– Пане Миколо, татко послав мене до вас, щоб ви розмiняли 100 гривень!

– А де ж 100 гривень?

– Татко сказав, що вiддасть вам iх через тиждень.



Вчитель:

– Петренко, чому ти вчора не прийшов до школи?

– У мене болiла голова.

Вчитель:

– Безпричинний головний бiль – ознака лiнощiв! Порожня голова завжди болить! Якби я звертав увагу на свiй головний бiль, я б нiколи не приходив до школи!



– Татку, сьогоднi вчитель мене запитував, чи ти не допомагав менi розв'язувати задачку…

– Ти сказав, що допомагав?

– Нi-i… Навiщо тобi незадовiльну оцiнку з математики ставити?



– Тату, а що таке «байка»?

– Ну, це, коли тварини, наприклад, свиня з ослом, розмовляють, як ми з тобою…



– Абрамчику, скiльки буде два помножити на два?

– Вiсiм!

– Скiльки?!

– Шiсть!

– Подумай.

– Чотири.

– Чому ж ти вiдразу не вiдповiв?

– Татко вчить спочатку казати бiльше, щоб було з чого поступитися…



На дискотецi:

– Валю, ти танцюеш?

– Так, коли менi дуже весело i коли я одна вдома.



– Учись, синку. Чому научишся, того у тебе нiхто не вiдбере.

– А чому не навчусь, те вiдберуть?



Урок iсторii. Вчитель розповiдае про битву при Фермопiлах:

– За кiлька годин до битви перський цар вiдрядив до грекiв посла з вимогами… припинити розмови, Петренко, тобi було сказано!., з вимогами… покласти… книги, Іваненко, повиннi лежати на столi закритими… з вимогами скласти зброю. Горда вiдповiдь грекiв була такою… ти, Карпенко, трохи вiдсунься, щоб я мiг бачити, що там виробляе, Циганенко… так, вiдповiдь була: прийди i вiзьми. Коли грекам оголосили, що персiв так багато, що вони закривають сонце, тодi ватажок грекiв – Леонiд – сказав… Кравчук, якщо ти будеш так себе поводити, я тебе виставлю за дверi. Леонiд сказав: тим краще, ми будемо битися в тiнi. За чотири днi почалася битва. Нарештi, зрадник на ймення… Стрiлько, дай сюди нитку, годi гратися!.. Так, Ефiальт показав персам дорогу через гори, i тодi в станi грекiв почулися крики розпачу… хто це, чорт забирай, кидаеться папiрцями?!








Петрик заходить в магазин i до продавця:

– Масло за 14.30, сметану за 9.50, цукру на 8.80, банку кави за 13.30 i батон за 2.90. Скiльки ви дасте менi здачi з 53 гривень?

– 4 гривнi 20 копiйок.

– Дякую. Товарiв менi не треба. Ця задачка – мое домашне завдання.



– Тату, а на яких деревах пиво росте?

– Пиво не росте, синку, його роздобувають!



У лiкарнi телефонний дзвiнок. Дитячий голос:

– Швиденько приiдьте! У нас, окрiм мене, вся сiм'я захворiла!

– Як так?

– Та я балувався, не слухав маму, i менi за обiдом не дали тих смачних грибочкiв, що татко в лiсi назбирав…



Бабуся запитуе малого онука:

– Васильку, як звуть твою маму?

– Не знаю…

– А як тато ii кличе?

– Іди сюди!



Мама випила з гостями горiлочки i пiшла вкладати донечку спати. Та принюхалась i:

– Мамо, а навiщо ти надухманилася татовим одеколоном?



1982 рiк. Радянський Союз. Дитячий садок.

Вихователька на заняттях:

– У Радянському Союзi кожен iсть досита, одягаеться гарно. Люди живуть у прекрасних просторих квартирах. У всiх дiтей е багато прекрасних iграшок…

Вовчик розплакався:

– Хочу в Радянський Союз!



– Мамо, а чому Вовк спочатку з'iв не Червону Шапочку, а бабусю?

– Спи вже! Може йому сухофруктiв захотiлося…



– Давай свою жменю, я тобi цукерок насиплю!

– Насипте краще татковi.

– А ти хiба не любиш цукерки?

– Люблю… Але ж у татка жменя бiльша.



Катя i Люся (по 3 роки) у пiсочницi.

Катя:

– Давай дружити!

Люся:

– Проти кого?



– Васильку, дитинко, вiдкрий ротика, скажи «а-а-а», щоб цей сердитий i противний дядько лiкар змiг-таки вийняти свого пальця з твоiх гострих зубчикiв!



Дитинi 5 рокiв задають вiдому загадку: «То товстiе, то худiе, на всю хату голосить» (вiдповiдь – гармошка). Дитина на цю загадку, не задумуючись, дае вiдповiдь – «Мама»!



– Мамо, Петро мене побив!

– Треба було дати здачi…

– Так я йому дав здачi ще перед цим.



– Лiкарю! Мiй син наiвся пiску. Я дала йому випити води. Що робити далi?

– Слiдкуйте, щоб вiн тепер не наiвся цементу.



У дитсадку:

– Ти де народився?

– В лiкарнi.

– Не може бути! А що у тебе було?



В дитсадку медогляд.

– Васильку, можна тобi вийняти той зубчик?

– Нi! Краще вiдрiжте вуха i нiс.

– Чому?

– Заважають светрик скидати.



У кабiнетi у невропатолога мама i чотирирiчний Василько. Лiкар:

– Скажи, голубе, скiльки у кiшечки лапок?

– Чотири.

– А скiльки вушок?

– Два.

– А скiльки у кицюнi очок?

– Два.

– А чи е у неi хвостик?

– Мамо, цей дядько нiколи не бачив кiшку?



– Синку! Ну, скiльки разiв тобi повторювати, що я тебе народила, а не «скачала» з Інтернету?!



Тато весь аж свiтиться вiд щастя:

– Синку, скоро у тебе буде маленька сестричка.

– Що ж ви мене обманюете?! Обiцяли ж цуценя!



Вовчик добряче напiдпитку веде таку ж пiдпилу Оленку. Оленка:

– Зараз головне для нас – мою маму не побачити!

Вовчик:

– Головне – не зустрiти! «Не побачити» зараз – не критерiй.



Конфлiкти з учителем у школi?

Проблеми з батьками?

Посварився з дiвчиною?

Не переймайся!

Ти не один!

Ти взагалi НУЛЬ!

Шкiльний психолог.



Посеред уроку до класу заходить Вова iз перев'язаною головою. Учитель:

– Ну, що сталося цього разу?

– Упав з п'ятого поверху.

– І що, летiв цiлих два уроки?



Клас був на екскурсii у краезнавчому музеi. Учителька запитуе про враження:

– Дiти, що вам найбiльше запам'яталося?

– Як Сидорова з порога впала.



– Іване нко, якi явища природи бувають взимку?

– Снiговi баби…



– Петренко, чому ти запiзнився на урок?

– Я встав о сьомiй, дивлюся – вже дев’ята!



– Сидоренко, ти вранцi робиш зарядку?

– Нi.

– А чому?

– Як прокинусь – iсти хочу, а пiсля iжi вже не можна…



– Котенко, якi картини природи навiюе тобi ця музика?

– Вранiшнiй захiд сонця…



Шестирiчний хлопчик нахилився над лiжком однорiчного братика, прислухаеться до його лепетання:

– А ви впевненi, що вiн – украiнець? – запитуе батькiв.



– Тату! Купи менi барабан!

– Але ж ти будеш барабанити i заважати менi працювати!

– Нi. Я буду барабанити тiльки коли ти спиш.



– Мiй п'ятирiчний син вимагае у мене, щоб я подарувала йому на день народження брата-близнюка, у якого тато – кондитер!



О третiй годинi ночi у квартирi учительки лунае телефонний дзвiнок:

– Алло! Марiе Іванiвно! Пробачте, будь ласка, я вас не розбудив?

– Розбудив!

– Ой, вибачте!

– Що ти хотiв?

– Та вже… Пробачте… У вас зараз настрiй не дуже… По голосу чую… Я краще завтра раненько передзвоню…



В цирку фокусник виводить на арену хлопчика:

– А тепер, хлопчику, скажи дядям i тьотям, щоб вони не подумали, що я обманщик, що ти бачиш мене вперше в життi. Правда?

– Правда, тату…



– Петренко, розкажи англiйською мовою про свiй режим дня.

– Я встаю о сьомiй i роблю зарядку. Снiдаю, збираю портфель i йду до школи.

– Все правильно. Але ти забув одягнутися!



– Сидоренко, яку роль у життi людини грае череп?

– Велику.

– А точнiше?

– Вiн думае.



– Дiти, ви повиннi дуже добре вивчити творчiсть Тараса Шевченка. Вiн обов'язково буде на екзаменi!

– Марiе Іванiвно, невже вiн сам прийде?!



Іваненко збираеться написати твiр на тему «Моя сiм'я». Пiдходить до бабусi:

– Ти як на свiт з'явилася?

– Мене лелека принiс.

– А мама звiдки взялася?

– Їi в капустi знайшли.

– А я?

– Тебе в магазинi купили.

Хлопчик пише: «Ось вже три поколiння, як у нашiй сiм'i немае нормальноi народжуваностi…»



Дружина поiхала до батькiв, батько сам вранцi розбудив i одягнув доньку. Якось нагодував i веде в дитсадок. В одному не взяли, в iншому вiдмовили, пiдходять до третього. Дiвчинка:

– Тату, через твоi дитсадки я вже перший урок пропустила!



– Тату! Ходiмо з тобою гуляти!

– Нi, не пiдемо. Там дощик на вулицi йде маленький такий, противний…

– Як я?



– Бабусю, пограйся з нами у ведмедiв iз зоопарку!

– А що треба робити?

– Кидати ведмедям цукерки i печиво.



– Мамо, сьогоднi в школi я не дав зiграти з учителем злий жарт!

– Молодець! А як ти це зробив?

– Коли я побачив, що учитель мае сiсти на кнопку, я швиденько вiдсунув стiлець!








Маленька дiвчинка закiнчуе вечiрню молитву:

– І ще, Боженько, пошли хоч якийсь одяг тим бiдним дiвчатам з журналiв, якi дивиться мiй татко!



– Обережно! – кричить мама. – Ти розiб'еш мою улюблену чашку!

– У тебе, мамочко, – вiдповiдае дочка, – яку чашку не розбий, вона вiдразу ж стае улюбленою!



Хлопчика попереджають батьки перед поiздкою на природу:

– У лiсi далеко вiд машини не вiдходь, загубишся!

– Але ж як ви зрадiете, коли я знайдусь!



Тато читае синовi казку «Про рибака i рибку». Коли доходить до мiсця, де стара вчетверте посилае старого до рибки, хлопчик нервово каже:

– От уже дiйсно, «дурачина i простофiля»! Взяв би i попросив у рибки нову бабу!



Малий радиться iз молодшою сестричкою:

– Тобi не здаеться, що у нашого тата не все в порядку з головою?

– Чому?

– Ну ти сама подумай: то вiн чарiвника з себе корчить, то казкаря, а то Дiдом Морозом прикидаеться!



Син запитуе у мами:

– А це правда, що я вночi народився?

– Правда.

– Я тебе не розбудив?



Донька:

– Мамо, звiдки беруться дiти?

– Доню, це довга iсторiя, iншим часом розкажу…

– Ну, мамочко, ну хоч би початок iсторii…



Хлопчик вiдкривае холодильник i бачить всерединi приклеену фотографiю з «Плейбоя».

– Мамо, – запитуе, – а навiщо в холодильнику ця картина?

– Це, синку, для того, щоб я не переiдала. Вiдкриваю дверцята холодильника, бачу це фото i кажу собi, що не повинна об'iдатися, якщо хочу мати фiгуру, як у неi.

– І як, допомагае?

– Менi – так, а татко твiй поправився на 7 кiлограмiв.



Батько:

– З тих пiр, як ми почали давати нашому синовi грошi за гарнi оцiнки, вiн кожного дня i приносить гарнi оцiнки. Цiкаво, як це у нього виходить?

Мати:

– Я думаю, що син дiлиться з учителем.



Маленький хлопчик виходить з кухнi зi сльозами на очах.

– Що сталося? – запитуе тато.

– У мене тiльки-но був скандал iз твоею дружиною!



В ресторанi обiдають тато й мама i з ними двое дiтей. Пiсля обiду тато просить офiцiанта принести рахунок.

– Вибачте, – каже хлопчик, – а можна забрати залишки iжi для нашого песика?

Офiцiант:

– Звичайно, зараз я вам загорну…

– Ура! – кричать дiти. – Нам куплять песика!



– Тату, ти тiльки не хвилюйся!

– Добре, синку, ти тiльки не ображайся!



Приходить Іванко зi школи додому:

– Татку, ти, мабуть, сподобався нашiй учительцi.

– Чому?

– Вона знову хоче тебе бачити.



Оленка (4 роки):

– Мамо, а який у тебе термiн придатностi?

– Мамо, ходи швиденько до сараю, я не втримав драбину!

– От дiзнаеться тато, вiн тебе покарае!

– Тато вже знае, вiн висить на даху сараю!



У дитсадку вихователька:

– Дiти, назвiть домашнього чотириногого друга. Хто? Сашко, кажи.

– Лiжко!



Маленький хлопчик ходить навколо батькiв: – Якщо хочете, щоб я тут не створював натовп, купiть менi велосипед.



Оголошення.

«Батько за викликом. Суворий, уважний чоловiк прийде до директора школи i вислухае скаргу на клiента».



– Мамо, усi в школi кажуть, що я брехун!

– Сашко, ти ж навiть до школи не ходиш!



– Вовцю! Будеш добре вчитися, ми тобi купимо велосипед, а погано – пiанiно!



Тато купив донi вiдеокасету з мультиком «Красуня i чудовисько», а увечерi просить розказати про що мультфiльм. Доня:

– Ну, там чудовисько каже: «У-у-у!», а красуня кричить: «А-а-а!..»

– Нi, доню, розкажи детальнiше, вiд самого початку!

Доня насупилася, зiтхае:

– Уолт Дiсней представляе…



В автобусi iдуть батько з маленьким сином. В руках у хлопчика апельсин.

– Тату, а можна я прямо тут апельсин iстиму?

– Можна.

– А шкуринки знову пiд сидiння кидати чи додому для самогонки заберемо?



Наталочка (4 роки):

– Ми з татом вчора до ресторану ходили. Чого там тiльки не було – iкра, омари, устрицi, шашлик з лосося… Я так об'iлася, ледь-ледь не лопнула!

Оля (5 рокiв):

– А чому «ледь-ледь»? Що, у тата грошей не вистачило?



Сашко вже тиждень просить тата, щоб той повiв його в зоопарк. Тато увесь час розказуе, що вiн зайнятий. Вже дружина йому каже:

– Ну коли звiльнишся? Синовi ж задали твiр про тварин!

Довелося йти. Через деякий час учителька запитуе Сашка:

– Я не зрозумiла одне речення у твоiй роботi: «Мiй тато був дуже радий, коли в зоопарку першим прийшов кiнь, на якого вiн поставив ЗО до одного»?



– Дмитрику, ти кого бiльше любиш, тата чи маму?

– Дядю!

– Чому?!

– Одного разу я не послухався тата, вiн узяв i прив'язав мене на самому палючому сонцi, а дядя прийшов i прив'язав мене в холодку!



– А у мене мами немае… Вона зранку пiшла в магазин i до цих пiр не повернулася…

– Що ти плетеш? Вона у тебе в магазинi продавцем працюе!



На уроцi виробничого навчання:

– Це у тебе що?

– Шпакiвня.

– Так вона ж без дiрки! Як туди шпак попаде?

– А вiн вже там!



– Дiдусю, а правда, що на зло треба вiдповiдати добром?

– Так, дитино.

– Тодi дай менi грошей на морозиво, бо я розбив твоi окуляри.



Мама:

– Ну що ти тягнешся рукою через увесь стiл? У тебе що, язика немае?

– Є. Але рукою я дiстаю далi.



Учитель музики:

– Олександре! Якщо ти будеш себе так погано поводити, я скажу твоiм батькам, що у тебе е талант!



Вован:

– Марiе Іванiвно, ви думаете, що Ломоносов народився таким розумним? Це вiн, поки до Москви за обозом iшов, наслухався по дорозi…



– Тату, тату, а можна менi ще «Ростiшку»?

– Щоб вирости, синку?

– Нi, тату, щоб з голоду не померти!



Мишко переказуе казку про Івана-царевича.

– Заходить Іван-царевич в печеру, а там красна дiвиця в кришталевiй домовинi лежить, а на домовинi напис: «Висмикни шнур! Видави скло!»



– Їж, синку, хлiб.

– Я його не люблю.

– Їж! Виростеш, великим, сильним!

– А навiщо?

– Щоб заробляти на хлiб!

– Але ж я його не люблю!



День народження Буратiно вiдсвяткували класно! З березовим соком i матрьошками…



– Тату, а чому ти так високо цукерки на ялинку причепив?

– А це щоб ти iх до Нового року не з'iв!

– А що менi, тату, тепер серпантин жувати?



– Одного разу, коли я був маленьким, ми з бабусею зайшли до лiтнього кафе пiд вiдкритим небом, щоб пообiдати. Почалася злива. Менi знадобилося три години, щоб доiсти суп.



31 грудня. Багатодiтна сiм'я, у якоi купа фiнансових проблем та боргiв, готуеться до зустрiчi Нового року. Дiти щось чiпляють на ялинку, мати на кухнi. Батько знiмае зi стiни рушницю, виходить у двiр, стрiляе в повiтря, повертаеться i голосно каже:

– Дiти, я щойно випадково вцiлив у Дiда Мороза! Подарункiв не буде!



Дитячий садок на прогулянцi в лiсi. Вихователька:

– Дiти, якщо iмо ягоди, то зриваемо по двi: одну iжте, а другу для судмедекспертизи…



В магазинi тато i син. Син:

– Тату, а скiльки менi соку купувати?

– Звiдки я знаю? Ти ж його п'еш. Я ж тебе не запитую, скiльки менi брати горiлки…



Маленький хлопчик приходить додому з дитячого садка увесь подряпаний. Тато:

– Синку, що сталося?

– Ми хоровод водили у садку… Дiток мало, похворiли, а ялинка велика…



Сiм'я проходить митницю в аеропорту.

На митника з цiкавiстю дивиться маленька доня. Раптом вона кричить:

– Теплiше, теплiше!



– Хлопчику, як тебе звати?

– А ви слова римуете?

– Нi.

– Тодi – Антон.



– Тату, а що таке «подвiйнi стандарти»?

– Це просто, синку. Ти, наприклад, вважаеш, що дорослi – осли. А вони вважають навпаки.



Вихователi у дитячому садку забули в пiсочницi двох молдавських дiтей. До вечора вони збудували дачу, лазню i басейн.



Мама з сином приходять з прогулянки. В руках у сина велике гроно повiтряних кульок. Тато:

– Навiщо ви стiльки кульок накупили? Грошi не економите!

Син:

– Тату, менi кульки давали безкоштовно! По одному за кожну мамину покупку!



Василько:

– Як тiльки я побачив лiтак, я зрозумiв, що це мое. Але тодi у мене була всього лише рогатка.



– Тату, чому ти замiсть пiдпису у моему щоденнику ставиш хрестики?

– Щоб твiй учитель не подумав, що у такоi iнтелiгентноi людини може бути такий тупий син!








– Мiй батько каже, що завжди приемнiше дати, анiж отримати.

– Вiн у тебе священик?

– Нi, боксер.



– Сину, я ж заборонив тобi сьогоднi купатися!

– Я не купався, я ненавмисно упав у рiчку.

– Прямо у нових штанах?

– Нi. Штани я спочатку зняв.



– Доню, твоя зачiска нагадуе менi вiник!

– А що таке вiник, мамо?



Батько маленькому сину:

– Скiльки разiв я тобi казатиму, що не можна гратися iз сiрниками?!

– Я не грався. Менi просто треба було запалити сигарету.



– Синку, не ходи кожного вечора на дискотеку, оглухнеш!

– Дякую, мамо, я вже повечеряв.



– Мамо, наша вихователька нiколи не бачила корову!

– Чому ти так думаеш? Не може бути.

– Може, може! Я намалював корову, показую iй, а вона запитуе: що це таке?



– Миколо, скiльки рокiв тривала тридцятилiтня вiйна?

– Не пам'ятаю.

– Тодi скажи, скiльки рокiв одинадцятилiтньому хлопчиковi?

– Одинадцять.

– Добре. Тодi скiльки ж все-таки тривала тридцятилiтня вiйна?

– Одинадцять рокiв?



– Василю, чому лелеки вiдлiтають на зиму в теплi краi?

– Тому, що там люди теж хочуть мати дiтей.



Ідуть син i батько повз школу.

– Синку, ти в цiй школi навчаешся?

– Так.

– 20 рокiв тому я теж у цiй школi вчився.

– Тепер я розумiю, що мав на увазi наш директор, коли казав, що такого iдiота, як я, вiн 20 рокiв не бачив.



Сашко прийшов додому в сльозах i заявив, що учитель постiйно до нього прискiпуеться. Батько наступного дня приходить до школи з претензiями до вчителя.

Учитель послухав-послухав та при ньому й запитуе Сашка:

– Скажи, скiльки буде два плюс два?

Сашко до батька:

– Ось бачиш, вiн знову за свое!



Чоловiк приходить додому з великою коробкою цукерок i каже трьом своiм маленьким дiтям:

– Хто завжди слухае маму, хто нiколи з нею не сперечаеться, хто завжди виконуе все те, що вона попросить, тому дiстануться цi цукерки. Як ви вважаете, кому?

Дiти хором:

– Тобi, тату!



– Мамо, а чому цукерка називаеться «Яблучко»?

– Тому що в неi додають трохи яблучка…

– А що тодi додають в цукерку «Киць-киць»?

– Дiти, вам було задано додому твiр на тему «Моя улюблена передача». Скажи, Василю, ти сам писав чи тобi тато допомагав?

– Тато допомагав.

– Скажи татовi, що передачi можна не тiльки одержувати, а ще й дивитися.



Учителька:

– Сашко, чому у тебе в диктантi такi ж самi помилки, як у твоеi сусiдки по партi?

– Так у нас же одна учителька!

– Петре, чому ти не виходиш надвiр погратися?

– Не можу, у мене дуже суворий тато! Коли вiн робить мое домашне завдання, я маю знаходитися бiля нього!



– Іване, – повчае мати сина, – ти завжди при розмовi слiдкуй за собою i пильнуй мови.

– А що я не так сказав?

– Сьогоднi ти дядька Василя назвав «дураком», а украiнською мовою треба було сказати «дурень».



– Тату, а чому це кiно не можна дiтям дивитися?

– Не заважай, сиди тихо – зараз сам про все дiзнаешся.



Листоноша приносить листа i дзвонить у дверi. Вiдкривае хлопчик рокiв семи, попихкуе гаванською сигарою. За ним, пiд ялинкою, виднiеться почата пляшка горiлки. Листоноша iз здивуванням:

– Е-е-е… батьки вдома?

Хлопчик збивае попiл iз сигари на килим:

– А сам ти як думаеш?



Мама годуе Мишка обiдом. Мишко запитуе:

– А чому у тата так мало волосся?

– Тому що вiн багато думае.

– А чому у тебе так багато?

– Замовчи i iж!



Мама запитуе у сина:

– Де ти так довго пропадав?

– Ми з Павлом гралися у листонош. Сьогоднi усi жителi села отримали листи!

– А де ж ви взяли стiльки листiв?

– У тебе в тумбочцi.



Тато одружився вдруге. Запитуе маленького Сашка:

– Подобаеться тобi твоя нова мама?

– Тату, менi здаеться, тебе обманули, – задумливо каже Сашко, – не така вже вона й нова.



Мама навчае дворiчного Миколку рахувати:

– Сину, ось три олiвцi. Рахуемо: один, два, три. А тепер ти полiчи.

Миколка повторюе за мамою:

– Один, два, три.

– А тепер тато заховае один олiвець. Полiчи, скiльки олiвцiв залишилось.

– Один, два, три.

– Ну де ж ти бачиш третiй олiвець. Залишилось усього два.

– А у тата!



– Мiй син великий фантазер! Учора вiн запевняв мене, що вчителька залишила його у класi до другоi години ночi!



– Сашко, яка тварина дае нам м’ясо i сало?

– М’ясник.



Телефонний дзвiнок. У трубцi:

– Алло!

– Це хто?

– Це я, Маша.

– Машуню, а чому пошепки.

– А я граюся в хованку.

– Ну, добре. Поклич тата.

– Не можу, вiн зайнятий.

– Тодi маму.

– Вона теж.

– А ще дорослi е?

– Ага, мiлiцiонери.

– Поклич.

– Вони теж зайнятi.

– Та що ж вони всi роблять?

– Мене шукають.



Сашко:

– У кожного з батькiв е своi плюси i мiнуси, мiж iншим, як i у кожного джерела живлення.



– Вовчику, згадай найкращий рiк свого життя.

– Це коли я вчився у першому класi!

– А два найкращих роки?

– Це коли я знову вчився у першому класi!



– Петре, де можна знайти твого батька?

– У свинарнику. Ви його вiдразу впiзнаете на ньому бриль!



– Тату, тату, я сокиру знайшов!

– Неси сюди!

– Та вона пощерблена i без топорища…

– Тодi поклади назад, негарно брати чужi речi!



– Сашко, сiдай i розкажи нам, як ти вчишся.

– Я не можу сiсти. Я тiльки-но розказав татовi…



– Мамо, я сьогоднi в автобусi мiсцем жiнцi поступилася, а вона не сiла.

– Ну, а ти що?

– Знову до татка на колiна залiзла.



Учитель бiологii:

– Павле, не крутися i не кривляйся, а краще дивись на мене, бо так i не дiзнаешся про поведiнку мавп.



– Це не ваш син закопуе в пiсок мою сукню?

– Нi. Мiй набирае воду вашим капелюшком.



– Сергiйку, вiзьми срiбну ложечку i розмiшуй нею цукор. Срiбло вбивае мiкроби.

– А чому це я маю пити чай з дохлими мiкробами?



Вовчик змучив маму запитаннями. Мама:

– Чуеш, синочку, якщо ти будеш таким поганим i неслухняним хлопчиком, я захворiю, прийде лiкар, я помру, мене повезуть на цвинтар на великому чорному авто. Буде грати сумна музика…

– Мамо, а менi можна буде сiсти поруч з водiем?



У дитячому садку дiти малюють. Вихователька пiдходить до дiвчинки, яка захоплено щось малюе:

– Що ти малюеш?

– Бога.

– Але ж нiхто не знае, як вiн виглядае!

– Зараз дiзнаються! – упевнено заявляе мала, розмазуючи по аркушу акварельнi фарби.



Сашко приходить iз школи близько десятоi.

Бабуся:

– Чому так рано?

– Вигнали з уроку.

– За що?

– Та, сусiд по партi на уроцi закурив.

– А тебе чому вигнали?

– А я йому дав прикурити.








Іванко стоiть на вулицi, курить. Повз нього проходить жiнка i запитуе:

– Хлопчику, а твiй тато знае, що ти куриш?

– Тiточко, а ваш чоловiк знае, що ви чiпляетесь до незнайомих мужчин?



Помирае батько, кличе до себе трьох синiв i каже iм:

– Принесiть вiник, розв'яжiть i зламайте кожен прутик окремо.

Сини так i зробили.

– От бачите, – каже батько. – А тепер принесiть ще один вiник i спробуйте зламати його цiлим.

Сини принесли вiник, взялись разом i зламали. Батько:

– От невдача! А я ж таку мудру рiч хотiв наостанок вам розказати!



Директор великого заводу звертаеться до свого заступника:

– Вiтаю вас, ви досягай значних успiхiв! Всього рiк тому ви прийшли до нас простим роботягою. Через два мiсяцi стали бригадиром. Через мiсяць – табельником. Потiм змiнним майстром, iнженером. Через пiвроку ви були вже заступником начальника цеху, через дев'ять мiсяцiв – начальником цеху! А тепер – ви мiй перший заступник! Як вам це вдалося?

– Дякую, тату!



– Ось так, мiй любий… Я тобi розповiв про те, як воював твiй дiдусь на Другому Украiнському фронтi!

– Незрозумiло тiльки…

– Що?!

– Що робили усi iншi солдати Другого Украiнського?…



Школярi Украiни здали цього року державi понад 50 тонн металолому. Нинi з нього дiстають танкiстiв, комбайнерiв, трактористiв i машинiстiв локомотивiв.



Цiкавий похiд мiсцями бойовоi слави провели цього лiта школярi Сумщини. Пiдiрванi мости зараз вiдновлюються.



– Тьотю, з'iжте цукерку.

– Дякую, любий.

– Смачно?

– Еге ж!

– Дивно… Чому тодi мiй пудель ii випльовуе?…



– Петрику, ким ти хотiв бути, коли виростеш?

– Генералом.

– Але ж тебе можуть убити на вiйнi.

– Хто?

– Ворог.

– Тодi я краще стану ворогом!



Деякi хлопцi у нашому лiтньому таборi вiдпочинку просяться додому. А я буду терпiти – менi тут подобаеться!



– Мамо, менi в школi усi кажуть, що я дуже неуважний. Це правда?

– Хлопчику, твоя мама живе у будинку навпроти…



У дитячому садку:

– Мiй тато – бiзнесмен, тiстечками торгуе. У мене цих тiстечок – за рiк не з'iси!

– А мiй тато теж бiзнесмен, шоколадками торгуе. У мене того шоколаду – на сто рокiв!

– І моя мама – бiзнесмен. У мене цих тiстечок, цих шоколадок, цих тат!!!



Учителька:

– Володимире, що значить фраза Гоголя «Редкая птица долетит до середини Днепра»?

– Те, що Гоголь добре знався на птахах. Нормальним птахам на серединi Днiпра робити абсолютно нiчого!



– Знаете, а мене в дитинствi ставили на табурет i примушували читати вiршик. Якщо вiршик подобався – давали цукерку, не подобався – табурет вибивали…



На уроцi зоологii Марiя Іванiвна запитуе:

– Дiти, що ми отримуемо вiд курки?

– М'ясо!

– Добре! А що ти, Петрику, скажеш?

– Яйця!

– Добре! А ще що?

Клас мовчить. Учителька:

– Вовчику, а ти що скажеш?

– Не знаю.

– На чому ти спиш?

– На лавцi.

– А пiд голову що кладеш?

– Валянок.

– А тато твiй на чому спить?

– На пiдлозi.

– А пiд головою у нього що?

– Другий валянок.

– А дiдусь на чому спить?

– На печi.

– А пiд головою у нього що?

– Подушка!

– А що буде, якщо подушку розрiжемо?

– Що буде, що буде… По шиi вiд дiда буде!



– Синку, ми економимо. Хочемо купити «Жигулi». Тато он курити кинув. Що ти можеш зробити?

– Я можу кинути школу…



– Тату, а яблука зеленi?

– Так.

– А у них нiжки е?

– Немае.

– А вони не стрибають?

– Нi.

– А-а… Значить, я знову жабу з’iв!



Фрази типу: «А тепер я покажу вам наш сiмейний альбом!» або «Подивiться, як навчаеться наш син!» значно економлять продукти i випивку.



– Моему синовi сiм рокiв, а вiн вже грае на флейтi.

– Моему – п'ять, а вiн вже грае на скрипцi!

– А мiй у три роки грае на роялi!

– А як у нього це виходить?

– Прекрасно! Правда, iнколи, коли захопиться, то падае на пiдлогу разом з iграшками.



Учитель:

– Назви два займенники:

– Хто, я?

– Сiдай, вiдмiнно!



Учитель:

– Петрику, до скiлькох ти умiеш рахувати?

– Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм, вiсiм, дев'ять, десять, валет, дама…



Учитель:

– Твое прiзвище Глiбов?

– Так.

– Це славнозвiсне прiзвище! Ти знаеш, хто такий Глiбов?

– Мiй тато.



Учитель:

– Ти приходиш до школи з брудними руками!

– У мене iнших немае!



Учитель:

– Хто назве п'ять африканських тварин?

Петрик:

– Чотири жирафи i слон.



– Татку, а що таке лiтр?

– Ну, синку… Це… метр! Тiльки в рiдкому станi.



Дiвчинка сидить у пiсочницi, про щось серйозно думае i ручкою водить: «Не Оля, не Катя, не Вiта…». Голос iз вiкна будинку:

– Танюшо, ходи додому!

– О! Точно, Таня!



Вихователька:

– Петрику, що з тобою? Ти такий блiдий, часом не захворiв?

– Нi, це мене сьогоднi мама умила…



Олiмпiада в одинадцятому класi сiльськоi школи:

1-й приз – 50 доларiв.

2-й приз – 20 доларiв.

3-й приз – студентський грант на навчання в Кембрiджi.



– Швидко! Руки за голову! Ноги на ширину плечей!

– Це пограбування?

– Нi, це урок фiзкультури!



– Дiти, що значить: «Я люблю, ти любиш, вiн любить?» – запитуе вчителька.

– Я думаю, – вiдповiдае Сашко, – це така ситуацiя, за якоi одного точно поб'ють.



– Богданчику, хто такий Чапаев?

– Негр!

– Чому?!

– Бо вiн з бiлими воював.



– Мамо, сьогоднi директор школи запитав, чи е у мене брати-сестри.

– Ти сказав, що ти одна дитина в сiм'i?

– Сказав.

– Ну?

– Вiн сказав: «Слава Богу!»



– Сашко, хто такий Еней?

– Не знаю.

– А Котляревський?

– Не знаю.

– Значить, ти у нас нiкого i нiчого не знаеш…

– Чому це? Знаю Шварценеггера, Сталлоне, Чака Норрiса, Джекi Чана…

– І з такими знаннями ти збираешся жити в Украiнi?!

– А де це?



Батько читае донi книжку про Бармалея виразно, з iнтонацiею. Та слухае, слухае, а потiм запитуе:

– Тату, а там так прямо страшним отаким голосом i написано?



– Ваш син отримав незадовiльну оцiнку за контрольну тому, що списав у Оленки! Дивiться, на запитання «У якому роцi народився Пушкiн?» Оленка вiдповiдае – «У 1799». І ваш син теж.

– А що, мiй син не може правильно вiдповiсти?

– Дивiться далi. Питання: «Хто написав «Ене'iду»? Оленка пише – Шевченко, ваш син – теж.

– А чому вони не могли обидва помилитися?

– Припустимо. Але ж наступне запитання: «Якi твори написав Нечуй-Левицький?» Оленка пише – «Не знаю», а ваш син – «І я теж».



– Мамо, у нас тато непiдходящий!

– Чому це, доню?!

– Я його кличу, кличу, а вiн нiяк не пiдходить!



– Миколко, виповниться тобi три рочки, на той час мама з татом назбирають грошей i куплять тобi сестричку.

– Навiщо нам грошi тратити? Мама у нас ще молода, вона i народити може!



Малюк iде на велосипедi i кричить до мами:

– Мамо, мамо, дивись, я без рук iду!

Завертае за будинок. Через деякий час виiздить i знову кричить:

– Мамо! Дивись, я вже без зуба iду!

Хто рано встае – той всiх дiстае…



– Пацани сусiдський гараж «накрили», а мiй Василь, дурник, хоче всю вину на себе взяти…

– Слухай, а давай я його до себе головним бухгалтером вiзьму!



– Ваш син обiзвав мене коровою!

– А я ж йому скiльки разiв казала, щоб не оцiнював людей за iхнiм зовнiшнiм виглядом!



– Вiд кого ти почув це погане слово?!

– Вiд Дiда Мороза!

– Не може бути!

– Може! Вiн так сказав, коли Петро залiпив йому снiжкою в око!



– Дiду Морозе, дякую за подарунок!

– Не варто, пусте…

– Я теж так думаю, але мама велiла подякувати.



Чоловiк граеться з маленькою донькою. Врештi вона каже:

– Все, досить, у мене голова болить!

Чоловiк уважно дивиться на дружину:

– Вас цьому з дитинства навчають?








Мама:

– Донечко, доiж суп. Ти знаеш, ким стають дiвчатка, коли вони не iдять?

– Знаю. Манекенницями.



– Дитино, якщо тобi що-небудь дадуть, треба сказати «дякую».

– А якщо не дадуть?



У дитинствi бабуся зачинила мене в шафi i забула. А коли випустила, я був вже дорослим, повнiстю сформованим паралелепiпедом…



Перший Новий рiк, який зустрiчаеш по-дорослому, без батькiв, у компанii друзiв, чомусь проходить над унiтазом.



Із зведень МВС: «За результатами шкiльних творiв «Як я провiв лiтнi канiкули» було розкрито: три пограбування, шiсть крадiжок, два терористичнi акти i вбивство президента Кеннедi».



– Альошо! Чи треба тебе називати Олексiем?

– Якщо вже повнiстю, то – Акакiем…



Учитель на батькiвських зборах:

– Як мовиться, не при дiтях будь сказано… Хоч iм це теж дуже цiкаво…



– Іване, чому ти не зробив уроки?

– Та батько з матiр’ю учора ввечерi сварилися…

– Матiр твою бачила, а хто твiй батько?

– Оце вони й виясняли…



– Листи вiд мого сина змушують мене щоразу лiзти в енциклопедичний словник.

– Вам пощастило. Бо листи вiд мого сина змушують мене щоразу лiзти в гаманець.



Хлопчик заходить у вагон метро i починае жебрати:

– Люди добрi, допоможiть, хто чим може, бо у нас всi бiднi: i мама, i тато, i водiй, i садiвник, i служниця…



– Чому Друга свiтова вiйна почалася у 1939-му роцi, а Велика Вiтчизняна майже на два роки пiзнiше?

– Нiмцi проходили украiнську митницю.



Господиня наймае няньку для малого:

– А чому вам вiдмовили на попередньому мiсцi?

– Я одного разу забула викупати дитину…

Дитячий голос iз сусiдньоi кiмнати:

– Ми беремо ii, мамо!



– 300 г цукерок менi вистачить на все життя!

– Ти збираешся прожити всього тиждень?



Наука придумуе новi й новi засоби, щоб дiти не засовували пальцi в розетку, тому гинуть найобдарованiшi.



Дитинство закiнчуеться тодi, коли починае хотiтися, щоб бажання виконував не Дiд Мороз, а Снiгурочка.








Мати iнколи вчить дитину неможливому:

– Закрий рота i iж суп!



Швидкiсть звука iнколи бувае занадто низькою: часто те, що ви кажете своiм дiтям у пiдлiтковому вiцi, доходить до них тiльки тодi, коли iм виповниться 40.



Малий Петрик не хоче спати. Батько сiдае бiля лiжка:

– Я розповiм тобi казочку, щоб ти заснув.

– Добре тату.

Батько починае розповiдати. Минае година, друга… Нарештi настае тиша. Із сусiдньоi кiмнати чуеться голос матерi:

– Спить?

На порозi з'являеться у нижнiй сорочцi Петрик:

– Так, мамусю, тато вже заснув.



– Татусю, допоможи менi задачу розв'язати.

– А ти вже над нею думав?

– Думав.

– Ну, i що придумав?

– Що краще – спитати у тебе або у шкiльного мого товариша Вiтька списати.



Дитина – це ангел, чиi крила зменшуються в мiру того, як довшають ii ноги.



Маленький хлопчик вперше пiшов до школи.

– Ну i чому ж тебе, синочку, навчили?

– Нiчому, – зiтхнув першокласник. – Сказали завтра прийти.



– Мамо, мамо! Я бачив увi снi ведмежатко. Правда, гарне?

– Але ж це ти, синку, бачив, а не я.

– Нi. Ти там була. Я тебе покликав i показав.



– Синку, лелека принiс тобi сестричку. Хочеш ii побачити?

– Сестричку? Само собою, але спершу я хотiв би побачити взимку лелеку.



– Дядьку, ви баскетболiст?

– Нi!

– То чому ж ви такий високий?



– Донечко, менi сказали, що ти куриш!

– Так, ну i з якою iз бабок бiля пiд'iзду я не привiталася?!









З учнiвських творiв


Бетховен написав три симфонii – першу, п'яту i дев'яту…

Рахметов не мав нiякого сiмейного стану…

Значення образу Тетяни велике. Пушкiн найпершим оцiнив усю повноту росiйськоi жiнки…





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oleks-y-kononenko/vse-vs-vsya-anekdoti-pro-malenkih-velikih/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.