Книга - Гойдалка

Гойдалка
Володимир Львович Єшкiлев


Сучасна гостросюжетна прозаФаренго #3
Справжнiй полiцейський запрограмований на боротьбу з загрозами правопорядку, а справжня партизанка мае вести свiй бiй до кiнця. У третiй книзi епопеi «Фаренго» «Гойдалка» сюжетнi лiнii здаються прямими та прогнозованими. Але коли маеш справу з тiлами, у яких замешкали боги, варто чекати на несподiванi повороти та прояви збоченоi логiки. Все впираеться в гойдалку, яку створили зовсiм не для гойдання, та в iграшку, спроектовану для самотностi. І коли на гральну дошку кидають останнi резерви, нiкому вже немае дiла до тих, хто просто хоче жити…





Володимир Єшкiлев

Гойдалка





Частина перша

Полювання на Бога





1



Лiфанiйськiй космопорт (локацiя Лiфанiя-шоста), планета Тiронiя (3КВ22:4), система зiрки Хаябуси (HD10647)


11 юна 417 року Ери Вiдновлення

Як i багато столiть тому, процедуру зустрiчi корабля визначав окремий протокол, затверджений мiсцевою службою Головного технiка. Йдучи пiдземним тунелем, що з’еднував примiщення логiстичноi служби з ангарами та вантажними платформами, Корпач згадав, що технiки називали протокол «графiком прибуття».

«Чому ж тодi ми називаемо цей чортiв графiк циклограмою?» – запитав Корпач в невiдомоi Сутностi, що зачаiлася у внутрiшнiй темрявi його свiдомостi. Й сам собi здивувався. Колись Сутнiсть здавалась ворогом, що зачаiвся в засiдцi. А сьогоднi вiн спiлкувався з нею, як з доброю приятелькою. Запитував усякi бздури.

Дивний сьогоднi день, подумав вiн, однозначно дивний. Крижана легкiсть наповнювала веселим ритмом i бадьорила кожний м’яз. Вiн давно не вiдчував такого. Цiлий фестиваль всерединi – й без жодного стимулятора, без коктейлiв з окультноi музики, грибiв та штучноi активацii центрiв задоволення. Добрий настрiй безкоштовно, за просто так. Дарунки незримих Сил – iнакше й не скажеш. Вiн вiдчув, що Сутнiсть погодилась i з його здивуванням, i навiть зi згадкою про вищi Сили.

Це зацiкавило Корпача.

Мешканка його внутрiшньоi безкiнечностi щойно визнала iснування мешканцiв безкiнечностi зовнiшньоi. Й навiть гмикнула щось нерозбiрливо-солiдарне.

Демон, що вiруе в богiв. Прикольно.

Вiн посмiхнувся.

Якби мiсцевий психометричний контроль дiзнався про Сутнiсть, оператор-логiстик Вукi Корпач негайно залишився б без роботи. Й, вiдповiдно, без житлового простору i соцiального пакета, належних працiвниковi космопорту. Але незримi щупальця та ментальнi зонди тiронiйського контролю, на його щастя, не були всемогутнiми й багато до чого не дотягувались. Наприклад, вони за довгi роки так i не дотягнулись до вмонтованих у череп Корпача iмплантiв доповненоi реальностi, заборонених цивiльним ще за доби Отцiв-вiдновлювачiв. Оператор десь чув, що кожний другий тiронiець користуеться такими iмплантами, злiсно порушуючи кiлька мiсцевих та iмперських законiв.

Саме тут, у пiдземному лабiринтi, доречно було скористатись помiчними iмплантами. Корпач активував iх швидким подвiйним примруженням лiвого ока. Картина навколишнього свiту змiнилась. Перед очима оператора-логiстика висвiтилися iндикацiйнi лiнii та шеренги кольорових позначок. Вони пiдказали йому, що температура у тунелi дорiвнюе двадцяти чотирьом за Цельсiем, що тиск штучноi атмосфери на десять мiлiбарiв нижчий вiд норми, що iзоляцiя силовоi магiстралi у трьох мiсцях прогризена невiдомими шкiдниками, а у бiчному проходi вiдбуваеться несанкцiонована бiологiчна активнiсть. Параметри останньоi вказували на присутнiсть зграi щурiв-мутантiв.

Нiчого незвичного.

Корпач увiмкнув пристрiй з вiдлякуючим репелентом. Вiд його поясу вiдокремився невеличкий модуль-розпилювач. Покружляв навколо, розсiяв сполуку на перехрестi тунелiв й знов повернувся до поясного гнiзда. Щури миттю повтiкали, залишаючи на iндикаторi позначки холонучих теплових слiдiв. Корпач повiдомив технiчну службу про пошкодження магiстралi, заглянув до найближчого коридору – радше для проформи, анiж з пiдозри – й не знайшов там жодного блудняка.

Все ще вiдчуваючи в тiлi бадьорий ритм, вiн рушив до ангару й далi – до брами вантажноi платформи. Конденсат набрякав важкими краплями на вентиляцiйних трубах, хлюпав пiд пiдошвами й примножував скупi вiдблиски свiтла. Невдовзi брама вiдкрилась операторовi у всiй своiй величi: висока, масивна плита царювала над простором порталу. Вона пiдносилась над транспортною рампою, пiдсвiчена габаритними вогнями та люмiнофорами кранiв-тельферiв. Їi силовi ребра здавались вiдрогами стрiмкоi скелi. Темно-сiрий керамiт наче всотував у себе свiтло, згущуючи нiчнi тiнi. Свiтло, що лилось з високоi стелi, вiдстрибувало вiд цих тiней, як щойно мутанти вiдстрибували вiд репеленту.

Корпачевi завжди здавалось, що в темних кутах порталу чаiлись привиди. Астральних iстот вiн не боявся. Його пiввiковий життевий досвiд свiдчив, що люди небезпечнiшi за привидiв та хижу космодромну фауну. Принаймнi тут, на Тiронii.

Але стоп.

Вiн вже не один. Вузьке обличчя.

Вузькi стегна. Вузькi ступнi.

Технiк Танга з’явилася, як i завжди, несподiвано. Вона, не без специфiчноi грацii, вiдокремилась вiд здоровенного шматка темряви, що ховався мiж силовими елементами рампи. Колись Корпача дратували котячi рухи та похмура вдача цiеi мовчазноi еврокитайки. Проте згодом вiн змiнив свою думку про неi. Серед тiронiйських контрабандистiв Танга зажила слави крутоi i таланистоi отаманши, якiй щастило обходити пастки митникiв i Джи Тау. Суха, як трiска, невисока та гнучка, вона здавалась пiдлiтком, котрого заради жарту одягнули у комбiнезон з емблемами служби Головного технiка.

– Працюемо вдвох? – запитав у отаманши Корпач, дивлячись, як неквапно, з урочистою солiднiстю великого механiзму, розходяться стулки брами.

Танга, не кажучи анi слова, увiмкнула iндикацiйну голограму. Судячи з усього, це мало правити за позитивну вiдповiдь. Голограма спалахнула в повiтрi райдужним кубиком, розгорнулась в екран i зависла перед ii обличчям. Синювате мерехтiння перетворило жiнку на ожилого мерця з пригодницькоi симуляшки.

Гнучкi пальцi еврокитайки пробiгли екраном, ледь занурюючись до його тривимiрностi, а губи стиснулись у тонку лiнiю.

Вона ввела код готовностi термiнала до прийому «човника».

Кивнувши задля порядку, Корпач рушив до брами. Забороло його шолому закрилося за мить до того, як компресори припинили виштовхувати з ангара тiронiйське повiтря. Одночасно зачинилися мембрани тунелей, що вели до примiщень космопорту. На трубопроводах, наче листя на земних рослинах. затрiпотiло лусковиння термiчноi iзоляцii. Атмосфера пустельноi планети з тихим шерехом увiйшла до ангара i заповнила всi його закутки. Металевi поверхнi миттево вкрила паморозь, калюжi на пiдлозi взялись кригою. Зовнiшнiй тиск рiзко впав, оператор вiдчув легкий поштовх у скронях i напругу комбiнезона, оболонка якого тепер уповiльнювала рухи там, де дiю суглобiв не пiдсилювала механiка екзоскелета.

Корпач вiдчув, як прискорилось серцебиття, як судома стиснула скронi. Змiна атмосфери приводила з собою древнi тiнi. Разом iз тiронiйським повiтрям i тiронiйським морозом до земних споруд входили чужi привиди. Корпач здогадувався, що вiн вiдчувае iх завдяки Сутностi. Колись це насторожувало оператора, але з часом вiн звик. Привиди не шкодили, тримались вiдсторонено i коректно. Можливо, земнi колонiсти iх не цiкавили. Можливо, й самi привиди не були тубiльцями. Минуле планети й тепер, пiсля двох з половиною столiть колонiзацii, залишалось для есперiв[1 - Еспер – людина з пiдвищеним рiвнем чутливостi до тонких рiвнiв реальностi. Вiд абревiатури ESP (Extrasensory perception) – екстрасенсорна дiяльнiсть.] суцiльною загадкою. Офiцiйна iмперська наука тут нiчим не могла зарадити. Для неi Тiронiя була планетою з примiтивною грибковою бiосферою без явних ознак догуманоiдноi колонiзацii. Хоча еспери одностайно свiдчили про ii давню астральну населенiсть, представники академiчних кiл лише знизували плечима. Для змiни iхньоi позицii потрiбнi були матерiальнi залишки викопних цивiлiзацiй.

А залишкiв не знаходили.



Над космопортом панувала нiч, темряву якоi розсiювало свiтло найменшого з супутникiв Тiронii – попелясто-срiбноi Шарлотти та принагiдне сяяння блакитних зiрок. Цi свiтила належали до Скупчення Белефора, що з’явилось над схiдним обрiем на знак близького свiтанку. Згiдно з циклограмою орбiтальний «човник» мав от-от притiронитись. Без iмплантатiв Корпач не змiг би роздивитись вкритий ультрачорним лаком корабель, але реальнiсть було доповнено рухливою червоною рамкою, котра послужливо виокремила темну крапку, що стрiмко бiгла посадковою дистанцiею.

Ультрачорне на чорному, огорнуте чорнотою ночi.

Обабiч рамки висвiтилися позначки швидкостi корабля та поточнi параметри планетноi атмосфери. Оператор зазначив про себе, що вiтер дме вiд гiрського пасма, а не навпаки. Атмосферний тиск був значно нижчим за середнi значення.

«Насуваеться пилова буря», – зрозумiв вiн i пробiг поглядом шеренги протиштормових екранiв. Ще одна рамка вистрибнула з-за поля зору й позначила найближчу щоглу. Навiть з такоi вiдстанi Корпач помiтив сполохи статичних розрядiв на ii верхiвцi. До бурi лишалися лiченi години.

Свiтанку працiвники космопорту не побачать, на змiну ночi прийде темрява пилових хмар.

А вiдтак примчать смерчi.

Ревливi тiронiйськi торнадо, чиi хоботи завширшки з ангар. Кажуть, що вони потужнiшi за марсiанськi та бальсанiйськi. Вукi Корпач не змiг би анi пiдтвердити, анi спростувати цього. Вiн нiколи не залишав Тiронii.

«Човник» тим часом огорнуло сяйво. Барилисте тiло корабля гальмувало, проходячи крiзь портали гравiтацiйних ущiльнювачiв. Прибуття вiдбулося точно за циклограмою. Мiлiсекунда до мiлiсекунди.

Танга увiмкнула механiку платформи, з якоi назустрiч «човнику» виплила рампа. Коли корабель зупинився, стiни i дах ангара також рушили до нього, зусiбiч закриваючи космiчного гостя вiд мiсцевих стихiй. Мелодiйний звуковий сигнал пробiг ангаром, повiдомляючи, що над космiчним транспортом з цiеi митi встановлена юрисдикцiя колонii. «Човник» огорнули пурпурово-червонi свiтла митного контролю. Пiвдюжини летючих кiборгiв зависло на рiзних рiвнях поряд iз кораблем. Вони оточили його колом, встановлюючи у такий спосiб митно-санiтарний кордон.

Корпачевi стало цiкаво: який сюрприз приготувала отаманша митникам цього разу. Вiд початку вiйськових приготувань контроль за галактичним трансфером посилили. Цей «човник» привiз вантаж з мiжзоряного транспортника, що належав ноланськiй компанii. Останнiм часом Джи Тау i митники особливо ретельно перевiряли вантажнi модулi з портовими позначками свiтiв Сектора Кастора. Причини такоi вибiрковоi пильностi не були доведенi до вiдома технiкiв, але знаючi люди подейкували, що на Нолi пробудилося пiдпiлля.

Корпач озирнувся на технiка. Танга сплетеними пальцями зробила швидкий знак, який на символiчнiй мовi контрабандистiв означав «зараз почнеться цирк». Борти «човника» розчепiрились, наче надкрилля велетенського жука, вiдкриваючи для огляду його вмiст. У вантажному модулi громадились грона контейнерiв. Майже всi вони виглядали одноманiтно-сiрими, i лише капсули, що мiстили небезпечнi ксеноформи, несли на собi яскраво-попереджувальне маркування.

Летючi кiборги залетiли до корабельного черева i розпочали сканування. Вiдтак рампою покотилися вiзки, побiгли кiборги-«павуки», шукаючи транзитнi, термiновi та спецiальнi вантажi, на якi чекали iншi кораблi та склади-накопичувачi космопорту.

Це рухливе роботизоване господарство, в принципi, не потребувало операторськоi допомоги. Ним керував супремус космопорту[2 - Як i великi мiжзорянi кораблi, космiчнi порти та орбiтальнi станцii споряджувались особливо потужними квантовими (позитронними) комп’ютерами, якi мали назву «супремусiв».]. Вiд нього кiборги отримували маркувальнi ознаки вантажiв. Супремус проклав для них оптимальнi маршрути в лабiринтах складiв, ангарiв i термiналiв, завантажив транспортнi завдання в iхнi процесори. Корпачева присутнiсть мала радше ритуальне значення. Проте знак, отриманий вiд Танги, змусив його напружитись. Нинi мало статися щось не передбачене циклограмою.

Власне, саме для таких випадкiв й ввели посаду чергового оператора.



«Щось» не змусило себе довго чекати. Один з кiборгiв-сканерiв продублював свiй рапорт звуковим сигналом. Бiльшiсть апаратiв згрупувалася навколо контейнера, подiбного до пари з’еднаних основами шестикутних пiрамiд. На Корпачевому комунiкаторi засвiтився сигнал потенцiйноi бiологiчноi небезпеки.

– Знайдена контрабанда. Попередньо класифiкована як несанкцiонований бiологiчний вантаж, – доповiв оператор черговому адмiнiстратору термiнала. Розвантажування «човника», судячи з усього, вiдкладалось. Згiдно з iнструкцiями, починаючи з моменту виявлення контрабанди, весь простiр ангара потрапляв до компетенцii Джи Тау. Вiдповiдно, Корпач i присутнi технiки мали тепер виконувати лише iхнi накази та розпорядження.

Танга вимкнула голограму, зробила в бiк оператора пальцями «жабку» й зникла у темрявi.

«Тобто я маю сам все робити?» – здивувався Корпач.

Довго дивуватися йому не вийшло. Тривожний сигнал, наче гiрськiй камiнець, зрушив цiлу лавину подiй, розбудив сплячi резерви безпеки. Спалахнули бiлi смуги карантинних фiльтрiв. Активованi бiологiчнi мембрани перекрили вентиляцiйнi отвори. Технiчним балконом побiгли помальованi у червоне роботи-«павуки». А в комунiкаторi оператора виник знайомий голос лейтенанта Лiпскi. Той вже п’ятий рiк очолював загiн вiчно заклопотаних, забiганих та насуплених Джи Тау, якi, незважаючи на службову гiперактивнiсть, раз за разом програвали бандi Танги.

– Моi люди будуть в тебе за двадцять хвилин, – розтягуючи слова на альфiйський манер повiдомив Лiпскi. – Поки що пригальмуй розвантаження.

– А може, без цього обiйдемося, лейтенанте? – пiсля пiдкреслено важкого сопiння запитав Корпач. – Без гальмування?

– Це як?

– Бiологiчний контроль не фiксуе жодних загроз. «Павуки» iзолюють контейнер i чекатимуть на ваших людей. А розвантаження решти пiде згiдно з циклограмою, – оператор спостерiгав, як червонопузi роботи зi всiх бокiв облiплюють вмiстилище контрабанди.

– Ти там зовсiм грьобнувся, Вукi? Перейшов на рiзке курево? – голос Лiпскi повеселiшав.

– Насуваеться шторм.

– Я знаю. Й що з того?

– Повiтряний трафик за три години буде блоковано. Якщо негайно не розiбрати модуль, двi третини вантажiв зависнуть на складi. Зависнуть на кiлька дiб. Адмiнiстрацii це не сподобаеться.

– Це ваш клопiт, Вукi.

– Згiдно з маркуванням, у модулi е вантажi з обмеженим термiном зберiгання…

– Повторюю: вашi проблеми.

– …Ви не дослухали, сiр. Цi вантажi належать уряду Пiфii. Вони там усi пiд iмперськими вiйськовими шифрами. Найвищi рiвнi секретностi i термiновостi. У мене таке передчуття, що проблеми не лише в мене.

Лейтенант узяв паузу. Чим довше вiн мовчав, тим кращав Корпачевий настрiй. Фестивальнi ритми в його м’язах воскресли i прагнули танцiв. Крижана легкiсть все ще обiцяла посмiшки долi та несподiванi перемоги.

«Питаеш, чи рiзке в мене курево… Авжеж, рiзке i глибокобiйне… Тобi, лягавому, до самоi смертi такого не вдути. До твого останнього схлипу у вашiй псячiй дiдорнi», – подумки зловтiшався оператор, уявляючи, як на блiдiй пицi Лiпскi проступають плями кольору штучноi яловичини. І нехай пес подавиться «сiром». Звiсно, звертатись до iмперських шнирiв через «сiр» – западло. Тим бiльше, за старими тiронiйськими звичаями. Але заради доброi справи можна.

Врештi-решт, Лiпскi прийняв рiшення. Цiлком буденним тоном вiн винiс вердикт:

– Розбирайте модуль. Я дозволяю. Але на виходi з тунелю буде встановлено додатковий кордон.

– Дякую, лейтенанте, – Корпач порухом брови вiдновив рух кавалькади транспортних кiборгiв. – Ви мудро вчинили, сiр.

– Пiшов би ти…

«Сам туди сходи, сiр довбаний! – оператор вже побачив на другiй лiнii виклик з неiдентифiкованого комунiкатора. – А ось i Танга намалювалась…»

Вiн переслав iй шаблон: «Я зайнятий. Зв’яжуся з вами за стандартну годину». Повiдомлення з такою послiдовнiстю слiв означало, що Джи Тау дозволили розвантаження i розгортають свiй митний фiльтр у головному тунелi.

Позначка виклику блимнула двiчi, а вiдтак – тричi.

«Тридцять другий контейнер», – розкодував послання Корпач. Вiн вiдчув, що Сутнiсть нарештi вилiзла зi свого барлогу i мурчить щось на штиб: «Все буде добре, добре…»

Вiн активував на нарукавному дисплеi схему вантажного модуля. Тридцять другу позицiю на нiй займав срiблясто-сiрий цилiндр триметровоi довжини з видимим лише за допомогою iмплантiв маркуванням котрогось з ноланських унiверситетiв. Щось з галузi ксенобiологii. Цилiндр був транзитним i призначався для завантаження у черево корабля G411 «Гвiдо Бастардо»[3 - Індекс «G» означае клас корабля. У даному випадку «малий науково-дослiдний корабель». Про класифiкацiю кораблiв Зоряного Флоту дивiться в Додатку 3 до першого роману трилогii «Фаренго» – «Тiнь попередника».]. Комплектацiя вантажу мала вiдбуватися на сусiдньому термiналi.

«Усiм цим бiсовим космопортом рулить мафiя», – констатував Корпач. Вiд Сутностi не надiйшло жодного заперечення.

Тепер його мiсiя звелася до дрiбницi. Транзитнi вантажi на сусiднiй термiнал вiдправлялися через допомiжний тунель, де в останнi тижнi регулярно псувались детектори стеження. Оператор мав внести до логiстичноi схеми одне-едине виправлення. Крихiтне, непомiтне й, на перший погляд, не суттеве. Робот, що везтиме унiверситетський цилiндр, згiдно з цим виправленням, зробить семи-секундну зупинку напроти розсувних дверей технiчного коридору. Дверi знаходяться за сотню метрiв вiд виходу з тунелю, де Лiпскi плануе розташувати свiй додатковий кордон.

За тими дверима, мiркував Корпач, радше за все, вже приготували вiзок з точною копiею ноланського цилiндра. Спритностi приятелiв Танги стане на те, щоб за сiм секунд помiняти вiзки. Й нiхто не зауважить дрiбного збою у циклограмi. А виправлення у логiстичнiй схемi остаточно зникне з пам’ятi робота при завантаженнi до його квантовоi макiтри наступного маршруту, себто за пiвгодини. Тому що з роботом вже попрацювали небуденнi знавцi квантових макiтр.

Корпач вiдiрвав погляд вiд схеми i подивився на «човник». «Павуки» вiдтягнули чорно-жовтого порушника спокою до карантинноi зони й заповзялися знiмати з нього такелажнi засоби. А срiбний цилiндр дiстався пошарпаному колесному роботовi, котрий якраз укладав його на свiй вiзок.

Святковий настрiй не був випадковим, вирiшив Корпач, сьогоднi направду був вдалий день. Оператор майже фiзично вiдчув, як круглiшають i товстiшають цифри на тому анонiмному банкiвському рахунку, код якого вiн тримав у своiх природних мозкових звивинах, подалi вiд зрадливих iмплантатiв.

Десь поряд з тим кодом ховався вхiд до барлогу Сутностi. Вона також уникала чiпiв з кiборгенною пам’яттю.

«Най береже тебе Держатель Склепiнь, – побажав контейнеровi Корпач. – І тебе, срiбний цилiндре, i твого брата-близнюка, що полетить на тому дослiдницькому коритi… Цiкаво, а ким був Гвiдо Бастардо? Напевне, вченим. Яким-небудь махнутим на усю голову академiком, що на однiй з довбаних планет знайшов ксенопавука чи там ксенокальмара. Або ще якесь слизьке, бридке i отруйне

“ксено”…»




2



Борт лiнкора L1 «Айн-Соф», орбiта планети Фаренго (9КВ97:2), система зiрки Талiс.


23 юна 417 року Ери Вiдновлення

Корабельному супремусовi чомусь подобалося виводити важливi повiдомлення просто на голографiчну консоль Першого поста. Там, на тлi зiрок i пiдсвiчених синiми зiрками пилових хмар Орiона, нинi висiло яскраве тривимiрне зображення Фаренго. Воно створювало iлюзiю прозоростi корпусу лiнкора. На тiй частинi зображення, де тiнь надвечiр’я наповзала на захiдну пiвкулю, щойно спалахнули блiдо-зеленi позначки та лiтери iмператорського наказу.

Одночасно на внутрiшнiй комунiкатор Зорана надiйшла його звукова форма. Слова наказу входили до свiдомостi командора з карбованою чiткiстю, наче вiдстрибуючи вiд дзвiнкоi металевоi пластини.

У Ставцi згадали про лiнкор.

Змiст наказу зовсiм не збiгався з очiкуваннями та розрахунками першого офiцера «Айн-Софу». Попереднi розпорядження Адмiралтейства майже впевнили командора у тому, що лiнкору накажуть пiдтримати Одинадцятий флот у його вiйнi з гиргами. Такий наказ вписався б у логiку подiй й повернув би корабель до його бойового призначення.

Зорановi до тупого болю у попереку набридли розгладженi часом древнi планети, руiни та iхнi порохнявi таемницi. Вiн вiдчував себе розкопувачем могил, вiдчував присутнiсть нелюдських проклять, що не втратили сили за мiльйони рокiв. Ця моторошно-невловима присутнiсть геть виснажила командора. Вiн народився воiном, а не жерцем.

Вiдповiдно, вiн готував передислокацiю корабля до системи Ахернара. Й навiть вже затвердив рейсову схему, як i личило передбачливому та свiдомому свого призначення офiцеровi. Схема дозволяла зекономити третину пального та на безпечнiй вiдстанi обiйти темну область, де зачаiлася малоактивна чорна дiра.

Командор пишався цiею схемою.

«Предвiчний Велудумане, ти це бачиш! Знов треба все переробляти», – помахом руки Зоран знiс з консолi усi зображення. Лiтери згасли на двi секунди пiзнiше за глобус Фаренго.

Настав час помiркувати.

Імператор рiзко змiнив своi плани щодо лiнкора. Командиру «Айн-Софу» пропонувалось залишити систему Талiс й прямувати до зiрки, вiдомоi людству пiд багатьма назвами. Астрономи давнини знали ii пiд невиразним каталожним iндексом HD 140283, лiтератори доби Сiоранiв дали iй поетичнi iмена Ранковоi Мандрiвницi, Пратари, Матерi Зiрок, Оранжевоi Кулi. Люди п’ятого столiття Ери Вiдновлення залишили для вжитку найменш пафосне. Тому у стартовому наказi Ставки новий пункт призначення «Айн-Софу» було названо Пратарою.

Земляни вiддавна знали, що зiрку сьомоi зоряноi величини HD 140283 вiддiляють вiд Сонця сто дев’яносто свiтлових рокiв, що оранжеве свiтило мчить перпендикулярно площинi обертання Галактики зi швидкiстю пiвтора мiльйона кiлометрiв на годину. А також знали те, що це гiпершвидке свiтило е найстарiшою зiркою в межах досяжностi земних зорельотiв.

Вченi iмперськоi епохи додали до цього новi знання. Матiр Зiрок народилася за межами нашоi Галактики задовго до початку ii Першого циклу. Вона запалала тринадцять мiльярдiв стандартних рокiв тому, коли юному Всесвiтовi заледве виповнилось триста мiльйонiв. Рiдну Галактику Пратари невдовзi пiсля ii народження розiрвали гравiтацiйнi сили сусiднiх зоряних островiв. Сталося так, що велетенська «чорна дiра», яка виникла при злиттi кiлькох галактичних ядер, не знищила, а «виштовхнула» Пратару у далеку подорож, надавши iй колосального прискорення.

Земляни не оминули нагоди вивчити цього свiдка найдавнiших епох Всесвiту i спрямували до Пратари безпiлотний зонд. Той виявив, що своi рiднi планети та кометнi пояси Пратара втратила кiлька епох тому. Проте пiд час довгих мандрiв захопила двi планети-бродяжки, що тепер оберталися навколо неi на сильно витягнутих орбiтах. Одну з них, позначену як 18КВ216:2, вкривав суцiльний крижаний панцир товщиною у кiлька кiлометрiв. Друга – розмiром завбiльшки за Марс – потенцiйно була придатною для життя, проте химерна орбiта не давала добрих шансiв ii примiтивнiй мiкрофлорi. Та потерпала часом вiд холоду, а часом вiд пекельноi спеки. Нiчого цiкавого у системi Пратари зонд не знайшов.

І вже майже триста рокiв анi безпiлотнi, анi пiлотованi земнi апарати не наближались до околиць Матерi Зiрок. Тим бiльше, що на шляху до неi зачаiлись небезпечнi скупчення мiжзоряного пилу i темноi матерii. Час вiд часу зонд-довгожитель, який все ще обертався навколо Пратари, виходив на зв’язок зi станцiею на Ксенii-ІІ, повiдомляючи про коронарну активнiсть рудого свiтила та про еволюцii найближчих до неi «чорних дiр» i лiмесiв.

Імператор наказував екiпажу «Айн-Софу» здiйснити висадку в тому районi 18КВ216:2, який назвали Широким Полем. Туди лiнкор мав доставити не лише землян, але й рептилоiдiв з г’ормiтським обладнанням.

Згiдно наказу, вiдповiднi санкцii Зоран мав отримати пiсля прибуття до системи Пратари. Вiдповiдальною за координацiю дiй з гормiтами iмператор призначив Преподобну Тарасватi.

Таке позицiонування насторожувало.

Й не лише це.



Зоран з’еднався з Преподобною й виклав iй змiст iмператорського наказу. Та деякий час мовчала. Спiлкуючись з телепатами, командор звик до подiбних «дорадчих пауз» i терпляче чекав на коментарiй пiфiйки.

– Отже, нашу мiсiю iмператор пiдпорядковуе Г’ормi, – нарештi вiдiзвалась та. – Будемо ж достойнi його високоi довiри.

– Про пiдпорядкування я здогадався, – буркнув Зоран. – А якщо без пафосу, без «високоi довiри», то як? Вам вiдомо, що там знаходиться, на тiй замороженiй планетi? Просвiтiть мене, Преподобна.

– Портал.

– …?

– Там знаходиться один iз вцiлiлих мiжпросторових порталiв, створених давнiми расами. Його збудували ще в тi часи, коли 18КВ216:2 оберталася навколо материнськоi зiрки. Тодi ii ще вкривали океани, вона мала атмосферу. Сотнi мiльйонiв рокiв тому.

– Ящери збираються активувати портал?

– Я би так сказала: спробують активувати.

– І яка ж iмовiрнiсть успiху?

– Я не володiю достатнiми для прогнозу знаннями.

– Портал вморожено у кригу?

– Наскiльки менi… нам вiдомо, – виправилась Тарасватi, вкотре пiдкреслюючи перед командором свою невiддiльнiсть вiд жрецькоi корпорацii Пiфii, – невiд’емною частиною порталiв були живi iстоти, подiбнi до норн-симбiонтiв. Можливо, у крижанiй оболонцi вони ще зберегли своi властивостi. Чи, може, правильнiше сказати: здiбностi.

– Як не кажи, а суть не мiняеться… – спиною командора пробiгла хвиля ознобу, немов у рубцi повiяло холодом з крижаних пустель 18КВ216:2. Вiн запитав:

– Про симбiонтiв вам ящери повiдомили?

– Нi.

– Нi?

– Поки що це лише моi припущення.

– На Пiфii знають координати iнших подiбних порталiв?

– Деяких, – за тоном, яким вимовила це слово Тарасватi, Зоран зрозумiв, що зачепив делiкатну тему. Одну iз численних заборонених тем священноi касти. Проте вiн вирiшив не зважати на заборони та забобони й вiдновити свiй командорський суверенiтет.

«Далi вiдступати немае куди. Все. Крапка, – сказав собi командор. – Вiд сьогоднi вiдьми не гратимуть зi мною у хованки!»

– Чому ж наша раса не спробувала iх активувати? – вiн зробив наголос на словi «наша». Хоча його мати, клонка тисяча чотириста двадцятоi серii, не була б настiльки категоричною щодо генетичноi приналежностi сина.

– Ми ще не досягли потрiбного рiвня вiдповiдальностi.

– Невже?

– Саме так.

– Це ящери так вважають?

– Не лише вони.

– Портали – iграшки лише для дорослих?

– Ви ж, командоре, все самi розумiете. Ви ж посвячений Страж.

– Не все розумiю. Далеко не все… Я от нiяк не зрозумiю… Вибачте, Преподобна, за солдатську безпосереднiсть: ви, пiфiйки, все ж таки на нашому боцi? На боцi людства чи ви за Г’орму?

– Ми на боцi… – знову хвилинна пауза, потiм розмiренi слова, мовленi тихим твердим голосом: – Ми на боцi життя. Ми, командоре, бережемо життя в Галактицi. Всi форми життя. Усяке життя, котре не спотворене навмисним втручанням, не заважае жити iншим, не обмежуе суверенну свободу розумних рас.

– Ви, як я зрозумiв, щойно отримали свiжу iнформацiю? – Зорана зацiкавила пауза. А проповiдей вiн за свое життя наслухався. Предвiчний Велудуман тому свiдок.

– Можливо.

– Це якимось чином стосуеться ящерiв-пасажирiв?

– Прошу вибачення, командоре. Я зв’яжуся з вами за годину. Тихий мелодiйний сигнал. Наче обiрване далеке сопрано. Тарасватi вимкнула комунiкатор.



«І хто ж, питаемо, командир на цьому грьобаному коритi?» – вкотре задав собi сакраментальне питання Зоран.

Вiн раптом зрозумiв, що не здивувався б, якби Тарасватi сказала, що вже давно знае про нову мiсiю «Айн-Софу». Командору зробилося самотньо й незатишно серед претензiйних iнтер’ерiв Першого посту. Цей настрiй в останнi днi навiдував його все частiше. Вiн викликав Вольска.

Коли той перетнув мембрану рубки, голографiчна панель знову була увiмкненою. Але в ii тривимiрних надрах вже не жовтiв диск Фаренго. Там, немов здоровенний апельсин, сяяла Мати Зiрок.

– Капiтан-командоре, за вашим наказом лейтенант-дослiдник Вольск… – почав ксенобiолог.

– Довiльно, – Зоран кивнув у бiк панелi. – Познайомся, Алексе. Наша нова цiль.

– Це ж не Ахернар.

– Нi, лейтенанте, не Ахернар. Це Пратара. Чув про таку?

– Авжеж, – Вольск обiйшов навколо панелi, немов намагаючись оглянути «апельсин» з усiх бокiв. – Найстарша зiрка нашоi зони. Й, здаеться, найшвидша.

– Отож-бо. Гiпершвидка зiрочка. Рiдкiсний галактичний антикварiат, – перший офiцер «Айн-Софу» вказав на крiсло, котре щойно вилiзло з пiдлоги i розкрилось, наче хижа квiтка в очiкуваннi легковажноi комахи. – Сiдай, Алексе.

– І що ми там загубили?

– Там вморожено в кригу один iз тих легендарних порталiв, що ними Повзучi мандрували Галактикою. Є припущення, що тi слимачки, котрих Повзучi припахали створювати червоточини, не здохли, а лише похропують у кризi. Ящери сподiваються iх розбудити.

– Круто.

– Ще б пак! – командор розкоркував пляшку з дорогоцiнним земним напоем. – Так круто, що на тверезу голову й не сприймаеться… Ми тепер, Алексе, у Г’орми на побiгеньках. Повеземо ящiрок до Пратари. Або ж куди вони скажуть.

– Ми вiйськовi…

– Так-так. Повчи мене, – примружився Зоран. – Повчи старого пса… Всi мене вчать. Усi такi мудрi. І ти, i наша високородна Вей. А Преподобна яка мудра. Цiла навала мудростi на одного простого i невченого солдата.

– Вибачте.

– Ти певно забув: ми на «ти».

– Вибач.

– Отак краще… Я ж не проти наказiв, брате, – Зоран налив i прирiвняв кiлькiсть напою у склянках. – Офiцер Імперii не може бути проти наказiв. Ти ж розумiеш… Але ж ми… Ми, вiйськовi, тепер зовсiм поза грою. Зовсiм… Рептилоiди, жрицi… Я знаю, що ти скажеш. Ти скажеш, що iмператоровi виднiше. Так? От, бачиш… А отець-командир тобi скаже, що нами тепер править не брат наш Теслен. Нами править Їi Величнiсть Преподобна iмператриця Сайкс.

Я помиляюсь? Не чую?

– Я не лiзу до полiтики, – звертання «брате» сьогоднi не розчулило, а радше насторожило Вольска. З командором щось вiдбувалось. Щось його гризло зсередини. І природа цiеi гризоти непокоiла ксенобiолога.

– Не лiзь, не лiзь, брате, хто ж проти… Але невдовзi – дуже-дуже скоро – полiтика сама залiзе до тебе. Та що я кажу: вже залiзла. Де тепер твоя Шерма?

– Моя?

– Твоя. Ти ж все ще ii кохаеш.

– Я б…

– Кохаеш, брате. Я знаю. Сниться вона тобi… – Зоран пiднiс склянку до рiвня очей, примружився на свiтло, що виблискувало крiзь рiдину. – Давай вип’емо за любов. За iстинне цiлковите земне кохання. Щоб тривало!

– Хай буде так.

– До дна, – не забув нагадати далекий нащадок балканських слов’ян перед тим, як спорожнити склянку.

Вольск вкотре подивувався незвичному вiдчуттю одночасно пекучого i животворного струму у стравоходi. Жодний iнший напiй не дарував такого поеднання.

«Ефект натурального продукту», – припустив ксенобiолог, вiдправляючи склянку до утилiзатора.

Йому здалось, що погляд Зорана спрямовано повз брата-Стража, повз панель, повз тривимiрне зображення Матерi Зiрок, повз рубку. Повз цiлу систему Талiс. Що дивиться капiтан-командор у те заповiдане й невидиме iншим, де справжнi воiни Імперii вiдчувають твердий грунт пiд ногами.



Гвен Вей здивувалась, побачивши у щiлинi мiж розсувними панелями живу комаху. Подiбна до крихiтноi срiблястоi рибки, та спритно побiгла стiною. Трiпотiння ii довгих вусикiв здалось баронесi кумедним.

Termobia domestica, класифiкувала вона несподiвану гостю. Синантропна, тобто звична в людських оселях, iстота iз загону щети-нохвосток. Одна iз найдавнiших та найдосконалiших iстот Землi. Пiвмiльярда рокiв тому щетинохвостки освоювали простори колисковоi планети. Вони були сучасницями велетенських акул-мегалодонтiв та перших сухопутних рептилiй.

«От i вiр технiкам, що зорельоти абсолютно стерильнi», – Гвен спробувала впiймати комаху, але та з неймовiрною швидкiстю добiгла до технiчного отвору i щезла в ньому.

Поява щетинохвостки нагадала баронесi ii пам’ятну розмову з Мулан.

«А сестричка таки мала рацiю, – подумки погодилась з аргументами пiфiйки Гвен, – бiосфера багатьох планет близькоi галактичноi зони, швидше за все, мае спiльне джерело. Якась древня раса намагалась трансформувати цi планети за певним взiрцем, а потiм кинула цей проект недоробленим. Найцiкавiше – переробленi бiосфери iснують, а залишки техносфери вiдсутнi. Все вказуе на катастрофiчний кiнець «трансформаторiв». Щось iх знищило. Й це «щось» було галактичного калiбру. Г’ормiти мали би пам’ятати цi подii. Вони все пам’ятають. Шкода, що тепер вони зi мною не спiлкуватимуться».

Вона згадала тi тижнi, коли в ii тiлi перебував зародок гуманоiда, й мимоволi здригнулась. Вона все вiдкладала вiзит до анабiозноi лабораторii, але тепер твердо вирiшила: завтра вона перемiстить ембрiон до iнкубатора. Чому суджено бути, того не уникнути. Це кредо земних фаталiстiв вона засвоiла багато рокiв тому. Ще на Бальсанi.

«Нi, не завтра, а сьогоднi, тепер!» – рука баронеси рушила, щоби командним помахом розчинити вхiдну мембрану, але зависла на пiвдорозi.

В кiстцi над ii правим вухом виникло недоречне саме тепер вiдчуття. Виклик внутрiшнього комунiкатора. Баронеса дала дозвiл на контакт.

– Вiтаю вас, Вей.

Або iй здалось, або в голосi Тарасватi бринiла незвична напруга.

– І я рада вам, Преподобна.

– Вибачте, що турбую вас проти ночi.

– Нiч тут – умовнiсть.

– І все ж таки… У нас нове завдання, Вей. Імператор вiддав наказ йти до Пратари.

– Несподiвано.

Це направду несподiвано, наказ iмператора ii здивував.

– Нам наказано знайти та активувати портал на планетi 18КВ216:2, – продовжила Тарасватi. – А також, у разi потреби, захистити його вiд ворога. Головною проблемою вважаеться вiдновлення життедiяльностi iстот, вiдомих вам як норни…

– Але ж…

– Приготуйтесь отримати iнформацiю про них. Вiдразу попереджаю: iнформацiя буде надана у специфiчному форматi. Г’ормiти силкувалися адаптувати своi знання про норн до нашого способу мислення. Проте – скажiмо вiдверто – в них не все вийшло. Менi, разом iз вашою групою ксенобiологiв, необхiдно опрацювати отриманi вiд них знання. Там десятки, якщо не сотнi терабайт.

– Я не впевнена, що цього буде достатньо для успiшного ребiозу таких незвичайних iстот. Те, що менi вiдомо про норн, свiдчить про iхне походження з абсолютно невiдомоi нам бiосфери. Ми не знаемо анi iхньоi морфологii, анi принципiв функцiонування iхнiх органiзмiв. Я вже не кажу про те, що наша наука не розумiе фiзичних основ дii тих iхнiх порталiв.

– Я розумiю вас, Вей. Ми усвiдомлюемо складнiсть завдання. Тому з нами до Пратари вiдправляться ксенобiологи з Г’орми.

– Вони колись здiйснювали ребiоз норн?

– Нi, не здiйснювали. Нiколи. Востанне ксенобiологи Г’орми працювали з норнами тисячолiття тому. Але тi рептилоiди, яких вiдправляють з нами, володiють повнотою знань про цей процес. Я маю на увазi специфiку зберiгання iнформацii у г’ормiтiв. Якщо е живi нащадки того клану, який за давнiх часiв дослiджував норн, то вони здатнi вiдтворити весь обсяг знань своiх предкiв. У них iз предками своерiдний зв’язок.

– Навiть якщо це правда, то не все вичерпуеться теоретичними надбаннями. Для ефективноi роботи зi складними бiологiчними структурами потрiбнi особливi навички. Повноцiнний клiнiчний досвiд.

– Рептилоiди вмiють зберiгати не лише теоретичнi знання. Коли теперiшнiй ящiр з клану Па’фор буде, як ви кажете, клiнiчно оперувати з норнами, вiн робитиме це так, наче в нього вселився його далекий предок, що дослiджував норн сто тисяч або триста тисяч рокiв тому.

– Сподiваюсь, що в них зберiглась вiдповiдна технiка, iнструменти.

– Вони у Лабiринтi якраз займаються реконструкцiею необхiдного обладнання. І повiрте менi, Вей, рептилоiди його вiдтворять один в один. До останньоi молекули. Але на це потрiбний час. Менi повiдомили, що реконструкцiя триватиме щонайменше кiлька стандартних дiб. А ми з вами поки що спробуемо розшифрувати ту iнформацiю, яку я щойно отримала.

– Тодi не будемо вiдкладати, – рука Гвен таки завершила командний жест. Мембрана розiйшлась, вiдкриваючи перспективу залитоi бiлим свiтлом житловоi палуби лiнкора.




3



Дiм астрофiзика Гела Каспета, передмiстя Астера, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)


25 юна 417 року Ери Вiдновлення

Господар будинку досягнув столiтнього вiку, а сам дiм спирався на мiцний фундамент однiеi з найперших споруд, збудованих земними колонiстами на Золотiй Планетi. Минулi вiйни i смути не зачепили старого дому, кiвсяки не пiдрили його капiтальних мурiв, а подii останнiх тижнiв поки що обходили дiм дальнiми стежками.

Лiфт пiднiс Гела Каспета до вежi, з якоi вiдкривалась широка панорама ранкового Астера. Про те, що столиця Аврелii пережила чергову важку нiч, промовисто свiдчили димнi стовпи, що сперечалися розмiрами з найвищими хмарочосами середмiстя. Темно-сiрi дими зливались iз свiтло-сiрим хмарним покровом, що наповз вночi з моря.

– Сьогоднi iх значно менше, – порахувавши димовi стовпи, вголос констатував астрофiзик. Як людина, що все життя займалась науковою аналiтикою, вiн намагався самостiйно визначити напрямок подiй. Тим бiльше, що офiцiйнi та соцiальнi канали подавали, м’яко кажучи, дистильовану картину епiчноi битви колонiстiв проти повсталоi планети.

Гел вкотре спробував викликати на зв’язок давнього приятеля, полковника Охоронних сил у вiдставцi. Але комунiкатор вiдставника не вiдповiдав, як i бiльшiсть зв’язкових пристроiв друзiв старого вченого. Вiн здогадувався, що мовчання комунiкаторiв – погана ознака. Проте сподiвався, що його колегам з Унiверситету врештi-решт пощастить пережити повстання планетарноi бiосфери.

За власне життя вiн практично не турбувався. Коли тобi перейшло за сотню, бiнарнiсть життя i смертi набувае суто фiлософського вимiру. Лише крайня з можливостей – перспектива загибелi Унiверситету – неабияк засмучувала Гела. Вiн любив парки, якi оточували головний науковий центр планети, любив величний затишок ампiрних залiв i прикрашених вiтражами галерей Пiнакотеки, любив дискусiйнi кiмнати з iхнiми незручними крiслами та беззахисно-старомодними iнтер’ерами. Вiн заборонив собi уявляти руiни цього свiту: випаленi будiвлi i парковi альтанки, розтрощенi голографiчнi демонстратори, уламки колекцiй, розiрванi потворами тiла працiвникiв i вчених. Вiн прагнув лише iнформацii. Чистоi, без панiчних фантазiй i перебiльшень. А саме такоi iнформацii бракувало. Всi спроби отримати свiжi зображення унiверситетських лабораторiй i кампусiв наштовхувались на фiльтри урядовоi цензури. Влада заблокувала навiть доступ до супутникового монiторингу поверхнi планети.

Для заспокоення вiн зв’язався з Боною, колишнiм унiверситетським ксенобiологом. Колега доживала вiку у мiстечку Аркадiумi, за двiстi кiлометрiв пiвнiчнiше вiд столицi. Учора Бона показала йому зображення вулиць Аркадiума, отриманi з летючоi камери-монiтора – там панував звичний спокiй. Мешканцi мiстечка навiть дiтей не забрали з вулиць. «Павуки» вартували на головних перехрестях, роботи дiловито будували захисний периметр, але в цiлому картина виглядала iдилiчною.

Цi мирнi картини частково вiдновили оптимiзм астрофiзика. Бона пiдтвердила, що ситуацiя в Аркадiумi й цього ранку вiдповiдае назвi мiстечка. Гел побажав ксенобiологу й надалi тiшитися «аркадiйським щастям», роз’еднав зв’язок з нею i залишив оглядову позицiю у доброму настроi. Зрештою, пильнувати з вежi не було необхiдностi. Навколишня астерiйська панорама транслювалась на панель його комунiкатора.

Вже на сходах Гел вiдчув незвичну вiбрацiю захисних екранiв. За секунду вiн отримав повiдомлення, що на пiдземному рiвнi дому з’явились гостi. Автоматика негайно пiдвищила потенцiал захисту.

– Якi ще гостi? – перепитав астрофiзик. Гостей вiн не чекав. Тим бiльше з того рiвня, де будiвля мала вихiд до тунельних комунiкацiй колонii.

– Два дорослi гуманоiди, – вiдповiла жiночим контральто автоматика дому. – Одного з них iдентифiковно як Самарро Каспета, другий – гадано жiночоi статi. Ідентифiкацiя тривае.

«Цiлком у стилi малюка Сама, – подумав Гел. – Шiсть рокiв про цього роздовбая не було чути, а саме тепер, посеред кiнця свiту, вiн вистрибуе з пiдземноi дiри та ще й з подружкою».

Старий впiймав себе на думцi, що здивувався б менше, якби замiсть онука i незнайомки з пiдземелля вилiзли кiвсяки з адельмами. Гел похитав головою, наче виганяючи з уяви привиди. Вiн голосом розпорядився приготувати снiданок на трьох й рушив до мембрани, котрою зачинявся похилий коридор, що вiв у пiдземелля.

Мембрана стала прозорою. Гел побачив, що коридором до нього наближаеться екзотична парочка. У брудному хлопцевi вiн насилу впiзнав Самарро. Дiвчина навiть у подертому вологому одязi i з розпатланим волоссям була виклично-звабливою.

«Вона не з Випереджаючих свiтiв», – сказав собi астрофiзик. Якби вiн був молодшим, то висловився б iнакше. Адже багато рокiв Гел Каспет провiв за межами Золотоi Планети i в мандрах Периферiею надивився усякого. Спецiалiзованих ноланських клонiв вiн також зустрiчав. Але бурхливий перiод життя минув разом iз бажанням робити беззастережнi висновки. Так, звiсно, дiвчина, яку привiв до дiдового дому Самарро, мала вигляд втiкачки з ноланського борделю. Проте у теперiшнi непевнi часи, таке могло правити за маскування. Колись Геловi довелось бачити арешт пiфiйськоi шпигунки. Та, швидше за все, була посвяченою Знаючою, а виглядала, як дешева стриптизерка.

– Снiданок за сорок хвилин, – повiдомило контральто.

Гел наказав мембранi щезнути.

– Хау! – онук жестом дав зрозумiти дiдовi, що не розкривае йому обiйм лише з огляду на стан свого одягу. – Вибач, що не попередив про вiзит. А це – Лара. Моя дiвчина, вона з Ноли.

«Все ж таки з Ноли», – подумки зiтхнув Гел, а вголос запитав:

– Дiти, ви певно зголоднiли?

– Бачиш, Ларо, який в мене дiдусь? – Самарро поплескав дiвчину по плечах. – От що значить стара школа! Жодних розпитувань пiсля шести рокiв вiдсутностi, – вiн пiдморгнув Геловi. – Ти справжнiй аристократ, старий! Але я знаю, ти не пустиш нас до столу у такому виглядi?

– Звiсно, – кивнув астрофiзик. – Не пущу. Ви, Ларо, – звернувся вiн до дiвчини, – називайте мене Гелом. А ти, – вiн ненадовго зупинив погляд на татуюваннi Самарро, – починай згадувати, де тут що знаходиться. Принтер, якщо ти ще не забув, он там, – Гел показав на широкi сходи, що вели на другий поверх. – Поки вiн друкуватиме вам костюми, встигнете помитись. Я чекатиму вас в iдальнi за пiвгодини.

У призначений господарем дому час до iдальнi увiйшов модно одягнений молодий аврелiанець у супроводi стрункоi дiвчини. Їi легке напiвпрозоре плаття пiдкреслювало не лише вроду, але й сповненi грацii рухи. Гел ще не почув вiд ноланки жодного слова, але вже вiдчув до неi симпатiю. Досвiдом вiн вiдчув в нiй щось набуте в темрявi та лабiринтах чужих бажань. Те, що залишае в очах непрозору патину смутку.

«Вона бачила пiдсподдя свiтiв», – припустив старий астрофiзик. Вiн не заважав гостям тамувати голод, дивлячись, з якою жадiбнiстю вони зменшують запаси домашнього сервiратора. При третiй змiнi страв, коли дiвчина спорожнила черговий келих вина, Гел посмiхнувся iй:

– Вам не пасуе iм’я «Лара».

– Дiдо, не дiставай малу, – буркнув Самарро.

– На що ви натякаете? – дiвчина зустрiла погляд Гела i не вiдвела очей. Очi в неi також були викличними – таких яскравих очей у природнонароджених не бувае.

– Я натякаю на те, що Астер – не найкраще мiсце для гри у хованки. Я, скажiмо, не впевнений, що автоматика мого дому не вiдправляе звiтiв до мiсцевого офiсу Джи Тау. Швидше за все – вiдправляе.

– Джи Тау тепер не до тих звiтiв, – докинув Самарро.

– Ми тут ненадовго, – запевнила дiвчина.

– Я за свое життя кiлька разiв зустрiчався зi спецслужбами, – правив далi Гел. – Можете менi повiрити: вони i з чудиськами дають собi раду i швидко вiдшукують тих, хто iм потрiбний. Вони встигали за моiх часiв, встигнуть й нинi. У вас, дiтки, обмаль часу.

– А чому, власне, ви вирiшили, що нас шукають Джи Тау? – дiвчина пильно розглядала стомлене обличчя Гела. – Ми ховалися у пiдземеллях вiд адельм.

– Може, я й виглядаю на старого зуйма[4 - Зуйм (дiалект ханхан) – селюк, лох.], проте розум мiй поки ще не зiв’яв, – посмiхнувся Гел, спостерiгаючи, як червонiють щоки дiвчини. – Нiхто не рятуеться вiд адельм i кiвсякiв у пiдземеллях. Саме там iхнi гнiзда. Якщо ви туди полiзли, значить, боялися когось страшнiшого за монстрiв. А хто в наш час страшнiший за адельм? Не пiдкажете?

– Ви кажете, Геле, що свого часу мали справи з Джи Тау, – дiвчина видобула з сервератора новий келих з вином i милувалась грою свiтла на його кришталевих гранях. – Ви пiдтримували аврелiанську опозицiю?

– Це було не на Аврелii.

– Ви мандрували?

– Дiдусь Гел – астрофiзик. Вiн брав участь у дальнiх експедицiях, – пояснив Самарро.

– Он як, – дiвчина пригубила вино. – Поважаю. Я також була на Кiдронii.

– Може, все ж таки ви себе назвете? – Гел також торкнувся вина, змочив пересохлi губи. – Я ж назвав вам свое справжне iм’я.

– А якщо нас почують Джи Тау?

– Автоматика вже сканувала вашi антропометричнi данi. Ідентифiкацiя займе кiлька хвилин.

– Наталiя Трентон Лао, до ваших послуг, – церемонно пiдвелась i вклонилась господаревi дiвчина.

– До ваших послуг! Як в iсторичних постановках! – пирхнув Самарро.

– Менi дуже приемно, мiс Лао, – Гел, наче салютуючи дiвчинi, пiдняв келих. – Ви дуже вродлива. Надзвичайно… Й що ж ви робили на Кiдронii?

– Супроводжувала намiсницю Унно.

– Лiдiю Унно з Дому Корвiн-Клартiв? – брови астрофiзика злетiли догори.

– А що, хiба у цiй довбанiй Імперii були якiсь iншi намiсницi з прiзвищем Унно?

– Наче не було, – пiсля хвилинного мовчання визнав астрофiзик.

– Отож-бо, – гмикнув Самарро. – Взула тебе мала?

– Я здивований, – примружився Гел. – От не думав, що колись прийматиму в себе представницю вищого свiту.

– А не треба дивуватись, Геле. І не таке ще бувае, повiрте менi… Й нiяка я не представниця вищого свiту, – Наталiя рiшуче трусонула пишною гривою волосся й одним ковтком опорожнила келих. – Я була в Лiди наложницею. Рабинею. Я голiма клонка. Г’iма папая. Щоправда, дуже дорога клонка. Дуже-дуже. Як каже ваш онук – параванхо[5 - Г’iма папая (дiалект ханхан) – клонка, що працюе в секс-iндустрii. Параванхо (дiалект ханхан) – крута, центрова персона.]. Високоспецiалiзований вирiб з обмеженоi серii КМ0981.

– Але ж у виробiв…

– …немае прiзвищ, – допомогла старому дiвчина. – Так. Я пiдробила документи, зробила ноги з Ноли, вийшла замiж за аврелiанця. А тут мене викрили чортовi Джи Тау. І ось: я знову в бiгах. Коли тiкала, мене пiдстрелили. Росо мене врятував.

– Росо? – Гел запитально глянув на онука.

– Так мене називають друзi, – пояснив Самарро.

– Авжеж… – кивнув астрофiзик. – Друзi.

– Ваш Росо дуже крутий, – додала Наталiя. – Вiн нищив здоровенних кiвсякiв. Справжнiй герой.

– І де ж твоя зброя? – поцiкавився в онука Гел.

– Залишив пiд землею. Я ж не хочу пiдставити рiдного дiдуся. – Ти й так мене пiдставив.

– Ми не затримаемось надовго.

– Згiдно з iмперськими законами я вже злочинець, – посмiхнувся Гел. – Ви перебуваете в просторi моеi персональноi вiдповiдальностi вже бiльше години. Цього достатньо, щоб до мене застосували принагiдну статтю Надзвичайного акту.

– Зараз в Астерi сотнi тисяч втiкачiв з пiвночi. У кожному третьому домi гостi, – зауважила Наталiя. – Звiт автоматики не приверне уваги Джи Тау.

– Домашнiй комп’ютер, мiс Лао, вже вiдiслав вашi зображення та пакет фiзiометричних маркерiв до мiсцевоi Служби. Вiдповiдно, вас там вже б мали iдентифiкувати. Я дивуюсь, що тут досi немае гiперiв[6 - Гiпери (дiалект ханхан) – урядовi нишпорки.].

– Тодi треба робити ноги, – пiдвелась Наталiя. – Шкода, не встигли виспатись.

– Я, з вашого дозволу, дещо пораджу вам, – Гел також залишив крiсло. – Поряд е таке мiсце, де гiпери вас не шукатимуть. Принаймнi не шукатимуть до закiнчення усього цього… страхiття.

– Будемо вам вдячнi, – не вiдриваючи погляду вiд обличчя старого, мовила клонка.



Гел Каспет все ж таки переоцiнив спроможностi Служби Запобiгання. Чи то через вимушений перехiд Джи Тау на резервнi канали зв’язку, чи то в результатi пошкоджень iнформацiйних мереж Золотоi Планети, тактичнi i контрольнi звiти надходили iз затримками. Інформацiя про те, що розшукувана Наталiя Лао перебувае у будинку вiдставного професора Унiверситету, мiсцевий координатор отримав лише за пiвтори стандартнi години пiсля появи там втiкачiв. У мирнi часи така скандальна затримка призвела б до вiдставки десятка офiцерiв i сержантiв Служби.

Втiм, мирнi часи минули.

Координатор, маючи наказ контр-адмiрала Блiсса, надав iнформацii про мiсце перебування Лао прiоритетного значення. До будинку Гела Каспета вiдправили тактичну групу, яка знайшла господаря непритомним, а будинок порожнiм. Старий учений пояснив, що зазнав нападу i не знае, що саме робили в його помешканнi й куди потiм зникли Наталiя Лао i Самарро Каспет.

Розгорнутий у домi медичний модуль зайнявся його лiкуванням, а бiйцi тактичноi групи дослiдили записи домашньоi автоматики, якi пiдтвердили факт нападу на господаря будинку та вказали шлях втечi клонки i Каспета-молодшого.

Судячи з записiв, тi залишили будинок через пiдземний комунiкацiйний тунель. Вiдправленi туди «павуки» невдовзi зачепились за тепловий слiд втiкачiв, рушили ним, проте подальшому переслiдуванню завадили обвали стiнок тунелю та пiдозрiла бiологiчна активнiсть. Пошуки у промисловiй зонi, куди, згiдно зi схемами, вiв цей лаз, також не дали результатiв. Бiйцi i кiборги обшукали цiлi гектари безлюдних роботизованих цехiв, градирень, складiв, ремонтних майданчикiв i транспортних термiналiв. Ретельно перевiрили записи охоронних систем промзони, звiрили зi стандартними значеннями вимiри технологiчних приладiв, датчикiв та iндикаторiв. Жодних слiдiв – анi вiзуальних, анi теплових, анi одориметричних[7 - Одориметрiя – визначення характеристик об’екта за запахом.], анi вiбрацiйних – вони не знайшли.

Пiсля шести годин оперативних дiй координатор наказав припинити пошуки. Новий небезпечний прорив кiвсякiв неподалiк вiд промзони змусив його повернути тактичну групу на базу i передати контроль над районом Охоронним силам.




4



Поблизу поселення Лiфанiя-шоста, планета Тiронiя (3КВ22:4), система зiрки Хаябуси (HD10647)


14 юна 417 року Ери Вiдновлення

– Отже, ти той, на якого ми чекали? – Танга незворушно дивилась на людину, яку витягли з бiологiчного контейнера двi з половиною доби тому. Перед нею сидiла тендiтна бiлявка з iдеально округленим обличчям ляльки, хвилястим жовтуватим волоссям i сiро-блакитними очима, котрi своею крижаною невиразнiстю нагадували iндикатори застарiлих кiборгiв. Все в цiй людинi-ляльцi здавалось штучним, манiрним й надмiрно витонченим. Мешканцям iндустрiального свiту ця несправжнiсть здавалась уламком чужого, хворобливого i збоченого життя. Дражливою карикатурою на те, що вони звикли вважати зримим образом людини, що варта поваги.

Тiронiйськi Дiти Атри[8 - Дiти Атри – назва клонськоi секти вогнепоклонникiв, культовi коренi якоi сягають часiв Заратуштри i Сасанiдськоi держави. Детальнiше про Дiтей Атри – у другому романi трилогii «Фаренго» – «Гнiздо».], якi першими побачили цю iстоту, щойно звiльнену вiд протиперевантажного гелю, вирiшили, що з них познущалися. Попередженi единовiрцями з Ноли, вони пiднесено чекали на прибуття пророкованого Саошианта, а натомiсть зустрiли живу ляльку. Зроблену на замовлення якогось хтивого багатiя працiвницю секс-iндустрii. Навiть клони визнали недоречнiсть та вульгарнiсть цього створiння, вузько призначеного для втiлення бридких фантазiй.

Істинно вiруючi, вони не насмiлювалися висловлювати вголос своi сумнiви. Проте в iхнiх розгублених поглядах народжувалися та розгортались питання, що не отримували належноi вiдповiдi.

«Невже сподiваний Спаситель Осьового народу, – запитували очi вiрних, – перед вирiшальною битвою увiйшов до тiла неповнолiтньоi повii? Для чого Йому така маска? Чи повiрять у Його мiсiю тi, хто побачить замiсть могутнього вождя ноланську ляльку?»

Танга не належала до тих, хто надавав великого значення тiлесним формам, у якi за потребою огортала себе Аша-iстина, проте i в ii гартованому ествi народився протест. Особливо ii дратували очi прибульця (прибулицi). На тверде переконання Танги, очi Спасителя мали запалювати вiрних на напружене та безумовне служiння. Проте в тих очах, якi вона бачила напроти, не було й натяку на духовне полум’я вогненного божества.

«Свiтлоносцевi не личить мати такi пустi очi», – вирiшила отаманша контрабандистiв, а вголос мовила:

– Ми просимо тебе дати нам iстинний знак Спасителя, щоб Дiти Атри отвердiли у вiрi i сповнились рiшучостi.

– Я знаю звичаi нескореноi Тiронii, – вiдповiла (вiдповiв) людина-лялька. – Я готовий пройти випробування.

– Я кажу не про випробування, а про знак.

– Знак не забариться.

– Добре, – кивнула Танга пiсля недовгого мовчання. – Йди за мною.

Вона повела людину-ляльку до нижнiх рiвнiв старовинноi виробки, яка тягнулась, наче нора велетенських щурiв-ратанiв, на пiвнiч вiд житлового купола «Лiфанii-8». Цi лабiринти нiколи не знали пасток i спостережних систем Джи Тау. Навiть у чорнi часи придушення клонських повстань глибинна цитадель залишилась неприступною для бойових кiборгiв i штурмових загонiв Четвертого флоту. Втративши сотнi бiйцiв i роботiв, карателi задовiльнились тим, що пiдiрвали в шахтних колодязях потужнi термобаричнi бомби.

Того дня вогонь поглинув Дiтей вогню.

Клони вiрили, що душi спалених оборонцiв й досi, за волею Благого Атри, блукають пiд землею невiдомщеними та настороженими. Що вони незримо охороняють вкритi чорною кiркою зали, коридори i лази, доводячи до божевiлля тих ворогiв, якi наважуються забратись до пiдпiльного царства.

Випаленими тунелями Танга вела прибульця (прибулицю) до мiсця випробувань. Клони-охоронцi мовчки йшли попереду i ззаду, готовi померти за посланця благих Сил. Навколо простяглась непроглядна темрява, але нiхто не запалював вогнiв. Танга i клони бачили у темрявi завдяки зоровим iмплантатам, але людина-лялька такого пристрою не мала. В нiй не знайшли жодного iмплантату. Тому Танга напружилась, коли перед ними виникло нешироке провалля. Невидимi для прибульця (прибулицi), клони, що йшли в авангардi, звично перестрибнули через розколину. Танга готова була пiдхопити людину-ляльку, якби iй загрожувало падiння, але прибулець (прибулиця) грацiйним стрибком подолав (подолала) небезпечне мiсце.

Такий фокус сподобався Танзi.

«Ця лялька не така проста, якою здаеться», – зрозумiла вона. За годину вони дiйшли до Зали Перепусток. Так називалась невелика печера, де в давнi часи Дiти Атри ставили варту, що охороняла шлях до глибших рiвнiв пiдземного лабiринту. Тепер тут мешкали тi з Дiтей, якi повнiстю посвятили себе Ашi-iстинi i не бажали спiлкуватися з прогнилим свiтом. Серед них жила стара клонка-провидиця, котра вмiла передбачати небезпеку, виявляти iмперських шпигунiв, агентiв наркомафii i викривати зрадникiв.

Печеру освiтлювали свiтильники, зробленi у виглядi срiбних i золотих дерев. Танга згадала той день, коли мати вперше привела ii, дев’ятирiчну дiвчинку, до Зали Перепусток. Тодi маленька сповiдниця Атри запитала маму:

– Чому цi дерева не зробили зеленими?

– Їх зробили срiбними i золотими в пам’ять про священнi дерева Атри.

– Священнi дерева ростуть на Землi?

– Вони росли там, але iх знищили слуги мороку. Священнi дерева сяяли свiтлом Аши-iстини i заслiплювали слуг мороку. Тому вони послали чудисько, i воно знищило священнi дерева.

Маленька Танга уявила потворне i хиже чудисько. Воно було подiбне на щура-мутанта. На швидке i спритне страховисько, яке полювало на дiтей i свiйських тварин у житловому куполi. Танзi захотiлось плакати. Мати тодi пояснила iй, що Дiти Атри нiколи не повиннi плакати, тому що iхнi сльози пiдсилюють i втiшають володарiв мороку. З того часу Танга плакала рiдко.

Майже не плакала.



Доросла Танга подивилась на людину-ляльку, освiтлену образами священних дерев. Химерне сяйво несподiвано виокремило ii обличчя – мертвотно-бiле, застигле у незворушнiй порцеляновiй досконалостi. Й нова хвиля зловiсного передчуття пройшлась еством контрабандистки.

Людина-лялька наче вiдчула настрiй Танги. Вона кинула на контрабандистку свiй стомлено-безбарвний погляд, i горло Танги стиснув спазм. Наче зашморг перехопив шийнi м’язи. Вона захлинулась слиною, закашлялась й ледь не втратила свiдомостi. Танга раптом зрозумiла, що ця iстота з порцеляновим личком може будь-якоi митi вбити ii. Та не лише ii, а й будь-кого одним лише зусиллям волi.

«Не всi чудиська подiбнi до ратанiв», – подумала контрабандистка.

«Не всi», – сказав чужий голос в ii головi.

«Так ти й думки вмiеш читати?»

«Я багато чого вмiю. Де там та ваша провидиця? Кличте ii сюди.

Немае часу на ритуали».

– Закличте провидицю, – наказала Танга. Тепер вона намагалась не думати. Принаймнi не будувати з думок систему.

Їi почули. За хвилину клони принесли вузькi полотнянi ношi, на яких сидiла старезна жiнка. Спочатку провидиця наче спала. Голова ii була похилена, очi закритi.

Але за мить вона пiдвела голову й прикипiла очима до людини-ляльки.

– Хто ти? – прохрипiла провидиця.

Танзi здалось, що стара налякана. Отаманша нiколи не бачила провидицю наляканою, проте не здивувалась. Вона вже зрозумiла, що цiла Тiронiя за всi вiки колонiзацii не бачила iстоти, подiбноi до людини-ляльки.

– Я Проклятий, який повстав для помсти. Я вимолений i очiкуваний. Я Саошиант.

– Хто ти? – Танга побачила, як вiбрують бганки шкiри на обличчi провидицi. Як хвилювання, змiшане з пiдозрою та безсиллям, котиться ним вiд перенiсся до вух i шиi.

– Сама скажи. Нехай усi почують.

– Що саме сказати? – цi слова стара клонка прошепотiла. Лише Танга i клони, якi тримали ношi, почули розгублене шелестiння, що сповзло з ii губ.

– Тобi виднiше. Адже це ти провидиця.

– Я не… В мене немае слiв. Потрiбних слiв.

– Люди за тисячолiття попридумували стiльки усяких слiв, – ледь знизав плечима прибулець. – А тобi iх чомусь бракуе. Чого так?

– Тому що… – провидиця замовкла, але мовила знову i голос ii змiцнiв: – Ти – бог. Древнiй бог, дуже древнiй… – обличчя староi на мить розгладилось, наче нестерпне, межове здивування пройшлось по ньому праскою. – О, святi Сили, наскiльки… Який древнiй…

Танга зауважила: називаючи прибульця богом, провидиця використала не звичне для тiронiйських Дiтей Атри слово «егурi»[9 - Вiдозмiнене авестiйське «ахура» – володар, пануюча iстота.], а рiдкiсне в мовi посвячених дастуран «амертi». Згiдно з молитовним досвiдом Танги, цей божественний титул супроводжував ритуальнi згадки про темнi й грiзнi сутностi. Точного його значення отаманша не знала. Щось пов’язане iз безсмертям.

«Навряд чи прибулець вiдчув рiзницю», – промайнуло в головi Танги. Тiронiйка наказала собi не розгортати цю думку у складнiшi судження.

– Цiлком вiрно, – з незмiнно безбарвною iнтонацiею пiдтвердила слова провидицi людина-лялька. – Тепер можеш вiдпочити.

Голова провидицi хитнулась, ii очi згасли. З неi немов вийшло щось вперте, що надавало старезному тiлу форми. Незграбною масою плоть провидицi осiла на ношi. З рота витiкла цiвка слюни.

– Ти вбив ii? – не втрималась Танга.

– Вона стомилась. Дуже стомилась. Я ii вiдпустив.

– У смерть?

– Смертi немае, Танго. Є лише iнший спосiб буття. Щоправда, не настiльки рiзноманiтний, як цей.

– Що тобi потрiбно? – Танга намагалась не дивитись на мертву провидицю.

– Для початку менi потрiбно до Гiрчичноi пустелi. До мiста Саiд. – Це мiсто було зруйноване пiд час останньоi революцii. Там тепер нiхто не живе.

– Тодi менi потрiбнi руiни Саiду. Доправте мене туди.

– Ми пiдготуемо експедицiю.

– І якнайшвидше, Танго. В мене обмаль часу.


Тiронiя


(вибiрка з iсторичноi довiдки для туроператорiв)



Землеподiбна планета Тiронiя, третя в системi зiрки Хаябуси (HD10647), була вiдкрита за допомогою Великого Мiсячного телескопа у 2095 роцi ЕП. Тодi ж отримала свою назву, яку придумав син одного з операторiв телескопа. Було встановлено, що планета обертаеться навколо своеi зiрки за сто дев’яносто шiсть земних дiб.

Першi безпiлотнi апарати землян досягли околиць Хаябуси через вiсiмдесят рокiв. Вони встановили, що Тiронiя – пустельна планета з аргоново-азотною атмосферою, незначними пiдповерхневими запасами рiдкоi води i сезонними рiчками, якi усi до одноi пересихають у лiтнiй перiод. Тяжiння на ii поверхнi ледь перевищуе земне, а сильне магнiтне поле захищае поверхню вiд космiчного опромiнювання.

Завдяки значному нахилу осi планети вiдносно площини обертання навколо Хаябуси, температура в екваторiальнiй зонi коливаеться вiд плюс сорока градусiв Цельсiя до мiнус вiсiмдесяти. Рiзка сезоннiсть супроводжуеться пиловими бурями планетарного масштабу. Поблизу полюсiв е територii, постiйно вкритi товстим шаром криги та снiговим покровом. Таким чином, Тiронiя разюче подiбна до Марса, але значно бiльша за Червону планету i краще захищена вiд галактичноi радiацii.

Бiосфера планети знаходиться на примiтивнiй стадii розвитку i представлена здебiльшого грибками i грибами, якi, на думку ксеноботаникiв, е прямими родичами земних грибiв. Вважаеться, що на Тiронiю вони, так само, як i на Землю, потрапили за допомогою мiжзоряних комет – уламкiв гiпотетичноi Дощовоi планети, галактичноi прабатькiвщини грибiв. Довший час Тiронiя не цiкавила землян як об’ект для колонiзацii. Лише у 156 роцi ЕВ ресурсна компанiя «Аванта» отримала дозвiл на розвiдку природних копалин на Тiронii. Першими людьми, якi ступили на Тiронiю, стали працiвники «Аванти», що висадились на планетi з борту зорельота «Гарм».

У подальшi десятилiття доля Тiронii визначилась. Вона стала мiсцем видобутку тих рiдкiсних металiв та мiнералiв, технологii молекулярного синтезу яких або неможливi зовсiм, або ж дорожчi за видобуток на ресурсних планетах. З часом, на базi гiрничоi справи, розвинулись галузi органiчного та неорганiчного синтезу надскладних молекулярних сполук. У тi часи Тiронiю називали «планетою хiмiкiв».

Колонiзацiя Тiронii проводилась на комерцiйнiй основi, без фiнансовоi пiдтримки iмперського уряду. Окрiм «Аванти» в розробцi корисних копалин на першому етапi колонiзацii прийняли участь трансзорянi монополii «Оакл» i «ТСС». Вiдповiдно, колонiзацiя вiдбувалась в умовах жорсткоi економii та фiнансовоi доцiльностi. Житловi куполи та пiдземнi поселення Тiронii, де на 415 рiк проживало двадцять дев’ять мiльйонiв природнонароджених i клонiв, стали загальновизнаними взiрцями тiсноти, примiтивного обладнання та неякiсного обслуговування мешканцiв. У перiоди Смут економiчнi кризи та тотальна корупцiя раз у раз ставили господарство колонii на межу виживання.

Ще однiею проблемою стали грибковi епiдемii серед колонiстiв. Майже всi вони е носiями представникiв мiсцевоi паразитичноi флори. Для придушення хронiчних грибкових заражень практично кожний колонiст регулярно пiддаеться профiлактичнiй хiмiотерапii. Це впливае на стан здоров’я й тривалiсть життя тiронiйцiв. Мало хто з них доживае до ста рокiв.

Ще однiею проблемою тiронiйцiв е традицiйно високий рiвень споживання алкоголю i наркотикiв. Як серед природнонароджених, так i серед клонiв е мiльйони практично непрацездатних наркоманiв. Обидвi громади – людська i клонська – взяли на себе клопiт утримання цих осiб суспiльним коштом, що вiдволiкае значнi ресурси та створюе безлiч соцiальних негараздiв. Наркомафiя, поряд з контрабандистами формуе численну i розгалужену злочинну складову тiронiйського соцiуму.

Бiльшiсть з працюючого населення Тiронii – оператори, технiки та iнженери з обслуговування виробничого та комунiкацiйного обладнання. В копальнях та на периферiйних рудних провiнцiях використовують клонiв. Природнонародженi громадяни колонii контролюють та обслуговують складнiшi виробничi процеси, в тому числi i на хiмiчних фабриках. На позаатмосфернi вiйськовi пiдприемства, на орбiтальнi поселення та науковi бази клонiв взагалi не допускають. Натомiсть на фермах, плантацiях iстивних водоростей та на фабриках молекулярно-синтезованоi та циркулярно-вiдновленоi iжi працюють сотнi тисяч клонiв. Це столiттями гальмуе процес роботизацii харчовоi промисловостi. Спроби замiнити клонiв роботами незмiнно призводять до заворушень i повстань.

Статус «малого свiту» i право представництва в Сенатi Тiронiя отримала у 288 роцi, а з 365 року представництво в Сенатi було розширено до одинадцяти осiб. Полiтично активнi колонiсти у своему протистояннi з корпорацiями завжди апелювали до iмперського уряду. У найтяжчi для Імперii часи Тiронiя незмiнно зберiгала вiрнiсть центральнiй владi. Ще за доби Еарлана ІІ на орбiтi планети здiйснювались ремонт та вiдновлення вiйськових кораблiв. А з кiнця минулого столiття Тiронiя з ремонтноi бази Зоряного Флоту перетворилась на одного з головних постачальникiв корабельних двигунiв. Перший орбiтальний завод з повним виробничим циклом почав виробляти рушiйнi секцii зорельотiв у 397 роцi.

Сумнiвну славу Тiронii принесли тривалi конфлiкти мiж природнонародженими колонiстами i робочими клонами. Кiлькiсть останнiх завжди у кiлька разiв перевищувала число повноправних громадян. Всi без винятку повстання клонiв на Тiронii вiдзначались безпрецедентною жорстокiстю та непримиреннiстю. Число жертв з обидвох бокiв обчислюеться десятками й навiть (як пiд час повстання 356 року) сотнями тисяч. Вiдповiдальний за безпеку колонii Четвертий флот незмiнно придушував клонськi революцii, проте iхнi негативнi наслiдки вiдчуваються й дотепер.

В останнi десятилiття вiдбувалось подальше розмежування клонськоi громади i суспiльства природнонароджених. Населенi пункти планети фактично роздiленi на купольнi мiста, де живуть повноцiннi громадяни, i на пiдземнi поселення клонiв. При цьому колонiальна адмiнiстрацiя практично не контролюе ситуацiю в мiсцях компактного проживання робочих клонiв. Усi спроби встановити в пiдземних поселеннях регулярну владу колонii закiнчуються безжальним терором проти адмiнiстраторiв та правоохоронцiв. Контроль там здiйснюють релiгiйнi авторитети, мафiознi ватажки та виборнi шерифи з клонiв. Навiть короткочасне вимушене або випадкове перебування природнонародженого на територii, де дiе формальна юрисдикцiя клонських шерифiв, мiстить смертельну небезпеку для нього.

Характерний для правлiння династиi Ойзеле процес поступовоi соцiальноi iнтеграцii клонiв i напiвкровок у людське суспiльство практично не зачепив Тiронii. Жоден з клонiв не увiйшов до органiв самоврядування колонii, жоден не отримав анi офiцерськоi, анi сержантськоi посади в полiцiйних пiдроздiлах. Навiть серед комунальних технiкiв кiлькiсть клонiв та напiвкровок не перевищуе двох вiдсоткiв. Вiдчуження мiж людьми i клонами зберiгаеться на Тiронii у параметрах середини минулого столiття, i, на думку бiльшостi соцiологiв, загрожуе колонiстам новими кровопролитними революцiями.





5



Космодром «Центральний», планета Нола (4КВ06:2), зоряна система Нiргарi


25 юна 417 року Ери Вiдновлення

Сон здолав генерала Маркова на шляху до космодрому.

Йому наснились вкрай недружнi iстоти, схожi на хижих земних птахiв. Вони полювали на людей i робили з впiйманими щось недобре. Чи то видоювали за допомогою блискучих пристроiв, чи то виймали з них органи. Хижаки невiдступно переслiдували сновидця. Вiн тiкав вiд них темними переходами, дерся кудись драбинами, бiг площами i стрибав до колодязiв, де чаiлася зловiсна темрява. Але птахи не вiдставали; шурхотiли пiр’ям за його спиною, дряпали кiгтями стiни тунелiв i коридорiв, сичали та скорочували вiдстань. Вони наповнювали собою все залишене ним при втечi, i вiн знав: варто лише озирнутися, i вони схоплять його, наповнять собою, не залишаючи анi краплини для його прагнень i його вибору.

Марков випiрнув з кошмару за кiлька хвилин до прибуття на вiдомчий термiнал полiцii.

Три години тому вдалось iдентифiкувати Ленго у записах вуличного вiдеоспостереження. Тим записам минуло тридцять двi доби. Ще за двадцять хвилин на комунiкаторi Маркова з’явилася схема перемiщень клона мiстами i поселеннями Ноли. Слiд Ленго обривався в ангарах комплектацii вантажiв. Генерал вирiшив iх вiдвiдати. Ще пiд час перебування в апартаментах намiсницi вiн переконався, що безпосереднi враження дозволяють ширше глянути на обставини слiдства. На дрiбницi, котрi на перший погляд виглядають не надто важливими.

Поки генерала доправляли до головного порту планети, полiцiя i Джи Тау здiйснили арешти всiх працiвникiв космодрому, з якими Ленго контактував або ж мiг контактувати. Марков наказав почати допити без нього, й тiльки тепер отримав першi результати вiд дiзнавачiв.

Виявилось, що сповiдникам Атри вдалось пiдмiнити вмiст контейнеру, призначеного для науковоi експедицii. Контейнер завантажили до транспортного корабля, що йшов до системи Хаябуси. Кiнцевим пунктом його мандрiвки призначили планету Байтан, куди його мав доправити зорельот «Гвiдо Бастардо».

Марков уперше чув про планету з такою назвою. Байтан обертався навколо зiрки Сянайгун, вiддаленоi вiд зони розселення землян на тридцять парсекiв. Ця планета з примiтивною бiосферою лише нещодавно привернула до себе увагу. Зонд пройшов на вiдстанi десяти мiльйонiв кiлометрiв вiд Байтана, а скинутий з нього дослiдницький робот зазнав аварii при спробi вийти на планетарну орбiту. Вчених, серед iншого, зацiкавила насичена киснем атмосфера планети та його теплий екваторiальний океан. Ноланський Унiверситет внiс планету до перелiку цiлей для перспективних пiлотованих мiсiй. Довгий час iмперська адмiнiстрацiя не видiляла коштiв, й лише в кiнцi правлiння останнього з Ойзеле справа зрушилась. Експедицiя на «Бастардо» мала стати першою зустрiччю землян з далеким кисневим свiтом та всiею системою Сянайгун.

Коли Марков заходив до мiсцевоi «червоноi зони», де тривали допити, його комунiкатор прийняв найсвiжiшу iнформацiю. «Гвiдо Бастардо» вже вiдправили до Байтана. Тiронiйський координатор повiдомив, що корабель залишив тривимiрний свiт на Десятому лiмесi.

«Тварюка знову вислизнула!» – такою була перша думка Маркова.

Вiн краем ока глянув на якогось на смерть переляканого ноланця, котрого сповивали у плiвковий детектор брехнi, i пройшов до кабiнету начальника портовоi полiцii. Вiн виявився просторим i комфортним. Тут росли пальми i пахло флоксами. Поляризоване свiтло не стомлювало очей. Генерал наказав залишити його на самотi, звiльнився вiд захисних обладункiв i вмостився у крiслi, схожому з протиперевантажним коконом. Шукаючи для тiла найзручнiшого положення, вiн машинально натиснув на пiдлокiтний сенсор. Кабiнет заповнила напiвпрозора тривимiрна схема космодрому.

«Навiщо йому Байтан? Що на тому Байтанi сховано? Секретна база? Припустимо. Але чому саме там, на далекiй Периферii? Звiдти неможливо здiйснювати оперативне втручання в iмперськi справи, зовсiм неможливо… Тодi що це за сценарiй?» – мiркував генерал, спостерiгаючи за еволюцiями схеми. Їi динамiчнi елементи вiдображали все, що вiдбувалось на космодромi. Рухались зображення космiчних «човникiв», гусiнню розповзалися каравани транспортних роботiв, спалахували i гасли позначки завантаження i розвантаження, мiнялись позначки пасажиропотокiв.

Марков згадав, що тiронiйський космодром будували в часи першого Туре Шактiрi[10 - Туре Шактiрi І – перший iмператор з династii Ойзеле. Правив з 360-го до 391 року.] за тим самим проектом, що й тутешнiй. Вiн уявив собi, як контейнер з Ленго мандрував транспортними платформами, як його вантажили на дослiдницький корабель.

«Можна було голими руками його брати, безтямного, як консерву. Процукали», – генерал нервово клацнув пальцями. Схема миттево вiдреагувала на цей рух. Один з ii сегментiв збiльшився i перетворився на тривимiрну трансляцiю з ангара. Марков побачив, як величезний кран вантажить до «човника» транспортний модуль. Пiд картинкою з’явились значки маркувань та сертифiкацiй, номери контейнерiв та рейсовi параметри.

Кольоровi цифри i символи дисциплiновано шикувались шеренгами, складались у стовпчики, спалахували i зникали. Жодний фахiвець з логiстичноi служби, за всього бажання, не змiг би встигнути за квантовими мiзками диспетчерiв. Якби штучний iнтелект космодрому допустив найменший збiй, людям довелось би довго вiдновлювати усi ланцюжки вантажних та комплектуючих операцiй. Ймовiрнiсть такого збою наближалась до нуля, але для програмiстiв-саботажникiв не iснувало неможливого. Непомiтна навiть для досвiдчених фахiвцiв корекцiя – i вантаж отримуе нове призначення.

«А якщо контейнер з Ленго не полетiв на Байтан?»

Виклик на комунiкаторi. Генерал дозволив з’еднання.

– Сiр, ми щойно завершили допит мiсцевого жерця Атри, – почув вiн голос слiдчого. – Жрець впав в агресiю i погрожував нам силою Ленго, якого назвав безсмертним визволителем клонiв. Кричав, що клони всiх населених свiтiв пiд його орудою повстануть i зметуть Імперiю.

– Це все?

– Судячи з усього, сiр, на Тiронii контейнер зустрiли агенти ворога.

– Маю пiдстави вважати, що на «Бастардо» потрапив iнший контейнер.

– Але ж, сiр, тiронiйськi Джи Тау присягаються, що контейнер той самий.

– До одного мiсця усi iхнi присяги, – розсмiявся Марков. – Я народився на Тiронii i починав там помiчником детектива. Я знаю, якi там контрабандисти. Вони можуть пiдмiнити не тiльки контейнер, але й цiлий мiжзоряний борт.

– Так, сiр, маете рацiю.

– І ще одне. Жерцевi прокльони також несуть в собi iнформацiю. Якщо у планах тiеi тварюки пiдняти клонiв на революцiю, то кращого мiсця нiж Тiронiя, годi придумати. Тiронiйськi клони пiвстолiття марять революцiею. Це iхня релiгiя. Вiдданiших союзникiв тварюцi не знайти.

– Отже, летимо на Тiронiю? – в голосi слiдчого чулась неприхована тривога. Грiзна репутацiя iндустрiальноi планети формувалась столiттями.

– Так, мусимо летiти… Але самою тiльки слiдчою групою нам там нiчого не вдiяти. У Тiронii сталевi зуби… Передай службам намiсника, що менi негайно потрiбнi елiтнi бiйцi-командос. Навiть не елiтнi, а найкращi зi всiх можливих. Бажано «iмперськi воiни».

– На таке, сiр, потрiбна санкцiя iмператора.

– Потрiбна – значить, буде.


Імперськi воiни


(витяг з «Історii елiтних пiдроздiлiв Зоряного Флоту»)



[…]Щодо найперших «iмперських воiнiв» iсторичнi свiдчення суперечливi. Згiдно з версiею, якоi притримуються сучаснi «воiни», найпершими отримали цей спецiальний ранг бiйцi елiтного десантного пiдроздiлу, який за доби Сiорана Великого базувався на рейдерi В90-1 «Гайва», що був приписаний до Першого флоту. Цей легендарний пiдроздiл за час свого iснування змiнив десятки назв та iндексiв. Зазвичай його називають за прiзвищем першого й найбiльш прославленого командира – «горобцi Бата». Таку назву, зокрема, мае легендарний пригодницький iнтерактивний серiал, створений за мотивами спогадiв ветеранiв пiдроздiлу. Власне, поява згаданого серiалу i канонiзувало версiю про «горобцiв» як найперших «iмперських воiнiв». Іншi версii тепер розглядаються як апокрифiчнi та альтернативнi. Зокрема, та легенда, у якiй першим «iмперським воiном» називають навчену бойових мистецтв дiвчину-Знаючу, яка нiбито врятувала Сiорана пiд час заколоту адмiралiв на Альфi Альфi.

[…]Командор (пiзнiше – контр-адмiрал) Стасос Бат очолював «горобцiв» протягом двадцяти трьох рокiв. За цей час його пiдроздiл здiйснив бiльше тисячi спецоперацiй на десятках свiтiв. Згiдно з офiцiйною легендою, яка знайшла свое пафосне вiдображення у згаданому серiалi, сам Сiоран Великий придумав надавати найбiльш заслуженим з «горобцiв» спецiального рангу «iмперських воiнiв». Надання рангу супроводжувалось врученням особливоi вiдзнаки та великоi грошовоi нагороди. Цей ранг довгий час вважався напiвофiцiйним, хоча й почесним.

Існувало подiбне до ордену елiтне та надзвичайно секретне Братство iмперських воiнiв, офiцiйна резиденцiя якого до часiв Другоi смути знаходилась на Землi, ймовiрно на Кубi. Титулярним генерал-капiтаном Братства вважався сам iмператор. З «iмперських воiнiв» формувались групи особистих охоронцiв членiв iмператорськоi фамiлii. Деколи такi охоронцi ставали дуже впливовими. Історики вважають, що «iмперський воiн», вiдомий як Дан Дан, був не лише радником з питань безпеки, але й iнтимним другом iмператрицi Нелi. Альфiйськi та земнi iсторики саме йому приписують iнiцiативу у запровадженнi низки непопулярних законiв, впровадження яких, врештi-решт, призвело до вiдсторонення Нелi вiд престолу.

Пiд час Другоi смути Братство розкололось. Його члени воювали за рiзних претендентiв, а iнодi очолювали незалежнi вiйськовi угруповання, що займались вiдвертим пiратством. Найвiдомiшим з пiратiв – членiв Братства вважаеться самозваний адмiрал на псевдо «Грифо», рейдери якого протягом двох десятилiть успiшно оперували у Секторi Капели. Репутацiю «iмперських воiнiв» було пiдiрвано. У 345 роцi земну резиденцiю Братства знищили за наказом тодiшнього командувача Першого флоту Маурiсiо делла Варди. Де знаходиться сучасна резиденцiя – невiдомо.

[…] Еарлан ІІ, який надзвичайно пишався званням Генерал-капiтана «горобцiв Бата» та пiдтримував Братство в усiх його проектах, реформував спецiальний ранг, увiвши подiл «воiнiв» на три рiвнi – «кандидата», «дiйсного iмперського воiна» та «воiна-майстра». Для отримання рiвня майстра воiн, окрiм усього iншого, мав досягти найвищих ступенiв у кiлькох видах бойових мистецтв, прийняти участь у сотнях бойових операцiй, здобути навички досконалого маскування та опанувати таемну фiлософiю, яку сповiдувала верхiвка Братства. Ця фiлософiя (iнколи кажуть – релiгiя) вiдома пiд умовною назвою «Вечiрнi мiркування стоячоi води».

Деякi з iсторикiв вважають, що в основу «Вечiрнiх мiркувань…» були покладенi два старовиннi трактати – «Книга П’яти Кiлець» самурая Мiямото Мусасi[11 - Мiямото Мусасi (1584—1645) – непереможний воiн епохи Токугава та фiлософ, якого називали «Кенсеем» – святим меча.]та «Розмова стоячоi води з паростками бамбука» кхмерського монаха Пiтумакмо Екi.

Основу «Вечiрнiх мiркувань…» складають присяги та «категоричнi ландмарки» Братства. Воiни присягають на трьох таемних святинях у тому, що не порушать жодноi з вiсiмнадцяти ландмарок (обмежуючих приписiв) навiть за наказом iмператора. Основу заборон складають вимоги не шкодити iнтересам людства заради iнтересiв окремих персон, окремих кланiв або ж окремих свiтiв. Вiдступникам загрожуе невiдворотна смерть.

За всю iсторiю Братства рiвня майстра досягло не бiльш нiж пiвсотнi з «горобцiв Бата».





6



Борт лiнкора L1 «Айн-Соф», орбiта планети Фаренго (9КВ97:2), система зiрки Талiс


26 юна 417 року Ери Вiдновлення

Тривимiрну схему порталу рептилоiди розгорнули на найбiльшому з демонстраторiв лабораторноi секцii. Вся дослiдницька група Гвен Вей зiбралась навколо нього. А на верхнiй оглядовiй галереi, у зручних крiслах, розмiстились вiльнi вiд чергування офiцери i технiки.

Обов’язки лектора взяв на себе рептилоiд з клану Па’фор, одягнений в захисний костюм яскраво-блакитного кольору. Преподобна сестра перекладала ментальну трансляцiю на земну мову. У пiдсиленому автоматикою голосi Тарасватi несподiвано вирiзнилась специфiка пiфiйськоi вимови – розтягнутi голоснi та шипляче пом’якшення «с» i «з».

«Пiфiйки полюбляють зображення змiй, – згадала Гвен застiбки та фiбули на одязi Преподобних жриць. – І шиплять, наче змii. Випадковий збiг?»

– …Даний тип порталу вважаеться характерним для епохи найвищого розквiту цивiлiзацii Повзучих Отцiв, – пояснював голосом Тарасватi г’ормiт. – На планетi 18КВ216:2 було знайдено саме такий агрегат. Вiн масивнiший за портали пiзнiших епох та мiстить у собi елементи, яких тi не мають…

Тривимiрна схема повiльно оберталась, демонструючи землянам капiтальну споруду з двома вертикальними опорами, кожна з яких нагадувала лiтеру «П». Пiд ними будiвничi порталу розмiстили правильну сферу з напiвпрозорого мiнералу, оточену, наче Сатурн, кiльцевою системою з блискучих пластин та трубок. Основу машини складала конструкцiя, одночасно подiбна i на велетенську бронзову троянду, i на зiбганий шмат фольги.

У глядачiв портал викликав рiзнi асоцiацii. Якщо Вольск побачив щось подiбне до древнього електричного трансформатора, то Гвен Вей згадала пишнi гробницi правлячих арпiкранських кланiв. Й лише Зоран на мить примружив очi, наче при зустрiчi зi старим знайомим.

«Минулого жовтня ми з Гуммом бачили таку штуку на Кiдронii, – сказав собi командор. – От лише кришталевоi кулi в нiй не було. Гумм сказав би, що ii поцупили якiсь захланнi клони».

А ще вiн подумав, що якби шахтар стояв тепер поряд з ними, то обов’язково б виголосив молитву до Велудумана. Тому Зоран думками своiми звернувся до Держателя Склепiнь i подякував йому за те, що той терпiв зарозумiлiсть давнiх рас i тепер терпить гординю дiтей Землi.

– …Складна форма механiзму телепортацii, розташованого у нижнiй частинi порталу, обумовлена фiзiологiчними особливостями Повзучих, – продовжувала перекладати Преподобна сестра. – В центрi великоi сфери помiщено Бiлий Камiнь, а в трубках, що ii оточують, е транспортнi коридори для iстот, яких називають норнами, а також «мафедi». Мiж активними фазами мафедi живуть в каналах, прокладених усерединi опорних ферм. Там для них обладнана система живлення, якiй буде присвячена окрема демонстрацiя…

– А звiдки ми вiзьмемо цих мафедi? – поцiкавився Мо Кирик. – Хто гарантуе, що вони збереглись на «вiсiмнадцятiй-двiстi шiстнадцятiй»?

– Експедицiя Г’орми зiбрала на Сельвi достатньо мафедi. Щоправда, ми не знаемо достеменно, чи зможе та iхня форма, яку трансформували для симбiозу з гиргами, працювати в порталах. Тому до Пратари доправлять також й тих мафедi, яких рептилоiди знайшли за минулих епох. Тут, на Фаренго, також е схрон iз цими iстотами. Нинi мафедi перебувають у глибокому анабiозi. Доки жива була матка гиргiв, iх не ризикували розморожувати, – Тарасватi обвела поглядом притихлу аудиторiю, вiдтак продовжила: – А тепер, з вашого дозволу, ще кiлька слiв про те, що нас чекае на «вiсiмнадцятiй-двiстi шiстнадцятiй». Перш нiж ми спробуемо активувати портал, потрiбно буде пробити крiзь кригу тунель довжиною кiлька десяткiв кiлометрiв. Бiльшiсть iз присутнiх розумiе, що таке крига при ста градусах за Кельвiном. Інженерна частина операцii ускладнена ще й особливостями планетарноi геологii. Недалеко вiд порталу, за нашими даними, знаходиться пiдлiдний океан з кiлькома трильйонами кубiчних кiлометрiв води. Його пiдiгрiвають два вулкани, активнiсть яких нестабiльна та практично непрогнозована. Вiдповiдно, океан мае властивiсть змiнюватись у розмiрах та впливати на щiльнiсть та структуру оточуючого льодового масиву. На сьогоднi, за даними наших друзiв з Г’орми, вiд порталу рiдку воду вiдокремлюе лише кiлька кiлометрiв криги. Якщо пiд час бурiння ми ii розтопимо або розколемо, то можемо безповоротно втратити портал. Інженернi роботи такоi складностi вже проводились на супутниках Юпiтера та на Енцеладi[12 - Енцелад – супутник Сатурна, на якому, подiбно до великих супутникiв Юпiтера, знайдено пiдлiдний океан.], але там використовували обладнання, якого немае на лiнкорi. Тому вирiшено створити iнженерну групу, яка спроектуе та виготовить все необхiдне на корабельних заводах.

– На це потрiбний час, – зауважили з галереi.

– Саме тому ми поки що залишаемось на орбiтi Фаренго, – кивнула Преподобна.



Залишок дня Вольск провiв у технiчному блоцi, де зiбрались iнженери.

Супремус «Айн-Софу» запропонував проектантам захистити портал, оточивши його мiцним герметичним куполом, та побудувати так само герметичний тунель. Тодi навiть при масованому проривi води портал мав би значнi шанси залишитись неушкодженим. За кiлька годин iнженери накреслили ескiзи купола i тунелю, а робототехнiки визначили приблизну кiлькiсть агрегатiв, необхiдних для iхнього спорудження. Нарада ще тривала, а на заводах вже почали тестувати кiборгiв, молекулярнi синтезатори i 3D-принтери.

Коли Вольск рушив до житлового блока, його супроводжувала приемна втома людини, що виконала свiй обов’язок. Виклик на внутрiшнiй комунiкатор застав техноархеолога на порозi каюти.

Командор наказав йому йти до Зали Нарад.

Там зiбрались учасники вузькоi наради. Компанiю першому офiцеру борту склали Преподобна, баронеса та рептилоiд у срiблястому костюмi i смугастiй дихальнiй масцi, що надавала посланцевi Г’орми несподiвано хижого вигляду. Вiдразу пiсля того, як за Вольском зачинилась мембрана, на пiдлозi Зали спалахнули пурпуровi лiнii – все примiщення стало «червоною зоною».

– Я запросила вас сюди, – почала Тарасватi, – на прохання Преподобноi Ка’хи, – пiфiйка ледь схилила голову в бiк рептилоiда. – Преподобна хоче дати вам розумiння мети нашоi експедицii.

Вольск згадав, що Тарасватi одного разу вже використовувала цю формулу – «дати розумiння». Тодi Р’аавал насправдi дала йому розумiння. Занурила у телепатичне видiння, де вiн побачив планету Аврелiю, енергетичну аномалiю та дiвчину Пелу Махонiко, позначену вогненним знаком ворожих iстот. Незважаючи на те, що вiд зустрiчi з Р’аавал минуло бiльше двох тижнiв, навiянi г’ормiткою картини збереглись у пам’ятi техноархеолога з надзвичайною чiткiстю.

Мабуть, Тарасватi прочитала його думки. Вона сказала:

– Колеги вже знайомi з технiками бачення.

– Так, – кивнув техноархеолог, – мав нагоду ознайомитись. До речi, а чому розумiння даватимуть не всiм, а лише нам трьом?

– Вас обрано, як приналежних до таемницi. Але перед тим я зроблю вступ. – Тарасватi витримала коротку паузу, наче набираючи до легень повiтря, вiдтак продовжила: – Правляча iерархiя Горми була i е проти вiдновлення роботи порталiв. Невiдомо, скiльки всього iснуе порталiв i яких свiтiв сягае iхня мережа. Ми не знаемо, кому вiдкриваемо дверi. Проте виникла крайня необхiднiсть встановити хоча б частковий контроль за цими транспортними шляхами. Ворог використовуе технологii давнiх рас i буде постiйно випереджувати нас, якщо ми не вийдемо на вiдповiдний рiвень можливостей.

– А з порталу на «вiсiмнадцятiй-двiстi шiстнадцятiй» ми зможемо контролювати мережу? – поцiкавилась баронеса.

– В тiй частинi Галактики, котра вiдома г’ормiтам, знайдено залишки приблизно трьохсот порталiв. Бiльшiсть iз них невiдворотно зруйнована. Є невеликi «бiчнi» портали, що припинили функцiонувати з невiдомих г’ормiтам причин. Вони називають iх згаслими або заснулими. За ними слiдкують. Є припущення, що згаслi портали одного дня може використати ворог. В станi, що дозволяе функцiональне вiдновлення, знаходиться чотирнадцять агрегатiв, але лише шiсть iз них вiдносяться до типу вузлових, конструкцiя яких дозволяе отримувати додаткову iнформацiю про роботу мережi. На 18КВ216:2 знаходиться один з вузлових. Метою нашоi експедицii е не вiдкриття транспортного коридору, а, скажiмо так, лише оволодiння позицiею спостереження за мережею. Це важливо усвiдомити вже тепер, до початку експедицii… А тепер Преподобна Ка’ха вiдкрие вам шлях до глибшого розумiння.

Вольск знов пережив розгортання сiрого вихору, а вiдтак коротке, проте вкрай неприемне вiдчуття безоднi. З неi повiльно – майже урочисто, подумав техноархеолог, – виплила зеленкувато-срiбляста куля крижаноi планети. Як i видiння у кiмнатi безпечного спiлкування, цю картинку супроводжувало знання. Вольск бачив «вiсiмнадцяту-двiстi шiстнадцяту» з орбiтальноi висоти так як бачили ii пiлоти г’ормiтського зорельоту, що тридцять тисяч рокiв тому дослiдив оточення мандрiвноi зiрки.

Оператор видiння наблизила одну з дiлянок планети, помережану коричневими борознами та пасмами льодових горбiв. Крига тут iжачилася гронами гострокутних кристалiв, а темнi вкраплення вiдблискували, наче велетенськi шматки антрациту. Поверхня планети усiм своiм кристалiчним безладом на мить застигла перед очима Вольска, а потiм розкрила своi надра, i вiн ледь не втратив свiдомостi од вiдчуття стрiмкого падiння. Вiн пролiтав повз неозорi крижанi каверни та насиченi мороком глибиннi озера, повз вигризенi водою лабiринти печер i блукаючi ними скупчення свiтного газу.

В кiнцi мандрiвки виявилася споруда, схему якоi рептилоiди демонстрували в лабораторii. Портал стояв, наче злитий зi скельною основою, на якiй розмiстили його будiвничi в тi забутi часи, коли мiжзоряна холоднеча ще не скувала «вiсiмнадцяту-двiстi шiстнадцяту» крижаним панциром.

Створене для вигиблого життя опиралось розумiнню чужоi iстоти. Воно вiдлякувало примарами незлiченних епох, нагромадженням лiнiйного часу, що занурював у безглуздя будь-якi спроби перекинути мiсток мiж расами, продовжити iсторiю i знайти сенс.

«Забирайтесь геть, не турбуйте могили. Вам, марнотним i швидкосмертним, не хворiти таким рiзновидом величi», – шепотiли духи порталу.

Вольску дали зрозумiти: в надрах холоду, що панував над тутешньою матерiею, ховалось ледь чутне тепло. Щось спало в глибинi кристалiчноi сфери, пiдтримуваноi плечами ферм з чорного базальту. Воно було сильним i небезпечним. У людських мовах не iснувало слова для позначення того принципу вiдчуття, за допомогою котрого оператор видiння передав Вольсковi знання про спляче тепло, про його силу та про небезпеку, що супроводжувала силу.

А ще йому бракувало слiв, щоби закрiпити знання про щось, що мае ознаки життя, але, за великим рахунком, здатне лише вступати зi справжнiм життям у корисну для себе взаемодiю. Спляче тепло позначало собою щось подiбне до тих псевдожиттевих форм, якими оперували земнi бiотехнологи, але, на вiдмiну вiд кiборгiв i сiнтейлiв, його буття вiдчувалось принципово цiльнiшим та унiверсальнiшим.

Сплячу в порталi Сутнiсть створили не для служiння розумним расам й – навiть ширше – не для служiння високоорганiзованiй матерii, що спромоглась на усвiдомлення себе самоi. Вольск не змiг би пояснити, як саме, але вiн раптом зрозумiв, що сплячу «живу-неживу» Сутнiсть створили безмежно наляканi iстоти, змушенi рятувати себе за допомогою небезпечних експериментiв та реплiкацiй. Техноархеолог на мить наче пiрнув у хвилi чужого вiдчаю та торкнувся важкого вибору помiж смертю та нестерпним життям поряд з бридким i безжальним хижаком.

Спляча Сутнiсть немов побачила Вольска i зацiкавлено потягнулась до нього. Техноархеолог вiдчув: оператор видiння миттево поставив бар’ер мiж ним i Сутнiстю, спазма вiдступила, але вiдчуття наближення чогось хижого i смертоносного чiтко й рiзко вкарбувалося в його пам’ять.

Ще мить, i воля Знаючих вихопила його з видiння, повернула до Зали Нарад та поблiдлих облич Зорана i Гвен Вей.

– Преподобна Ка’ха дякуе вам за спiвпрацю, – почув Вольск голос Тарасватi. – Рекомендую вiдпочити.



Вже в коридорi Зоран видихнув iз хрипким риком:

– Жовта погань!

– Чому «жовта»? – випередила Гвен Вольска.

– Хiба ви його не бачили?

– Кого? – цього разу техноархеолог i баронеса запитували одночасно.

– Слимака, кхи… – командор кашлянув. – Здоровенного слимака, вимазаного таким жовтим слизом.

– Я слимака не бачив, – признався Вольск.

– І я також, – в очах Вей спалахнула цiкавiсть.

– Ну то вам пощастило.

– Я бачив лише портал, – техноархеолог запитально глянув на

Гвен.

Та кивнула.

Вона також бачила портал.

– Це ж кхи… напевно був той… кхи… Повзучий, – кашель не вiдпускав Зорана.

– Жовтого кольору? – баронеса примружилась. – Якого вiн був розмiру?

– Я знаю про розмiри… Бачив навчальнi файли, – скривився Зоран. – І фiльми бачив. Там вони були не такими. Не жовтими й не такими, кхи…

– …великими? – пiдказала Гвен Вей.

– Бридкими.

Командор рушив до лiфтiв.

– Нам всiм треба вiдпочити, – сказав вiн вже без хрипу.

Коли Зоран заходив до лiфта, Вольск i баронеса почули його шепiт:

– Якi ж вони бридкi…




7



Пiдземелля дому Гела Каспета, передмiстя Астера, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)


26 юна 417 року Ери Вiдновлення

Пiдземну частину дому збудували у першi десятилiття колонiзацii Золотоi Планети, за доби жорстоких сутичок перших поселенцiв з мiсцевою фауною. Тому будiвничi передбачили тут не просто спецiальне примiщення, а цiлу броньовану капсулу, в якiй тодiшнi мешканцi дому перечiкували напади найстрашнiших представникiв аврелiанського бестiарiю. От вже два столiття сховище не використовувалось за призначенням. Численнi реконструкцii будiвлi його не торкнулись, адже на верхнiх поверхах обладнали бiльш комфортнi i ближчi до житлових примiщень «кiмнати страху». Вiдповiдно, домашня автоматика нiчого не знала про капсулу, а на схемах будiвлi, що зберiгались в пам’ятi комп’ютерiв, ii позначали як порожнечу у старому фундаментi, нефункцiйну та недоступну.

Також комп’ютери не знали, що старий астрофiзик ще пiвстолiття тому розконсервував капсулу, перетворивши ii на кiмнату для медитацiй, роздумiв та пошукового усамiтнення. До неi вiв непримiтний пiдземний коридор, а шлюзовi дверi вчений замаскував пiд елемент опорноi конструкцii. Каспет й сам не знав, навiщо така конспiрацiя. Йому просто подобалось, що у будинку е кiмната, де вiдсутнi розумнi пристроi i куди не дотягнутися iмперському наглядовi.

А ще його навiдувало передчуття, що прийдуть часи, коли броня перших поселенцiв Аврелii знову стане в нагодi. Астрофiзик власноручно реставрував меблi, вiдновив автономне живлення та впорядкував знайдений в нiй архiв, де зберiгались записи, привезенi з колисковоi планети.

Ховаючи в капсулi онука з його подругою, Каспет виявив передбачливiсть. Вiн знищив тепловий слiд втiкачiв рiдким азотом та зiмiтував iнший – у тунелi, що вiв до промисловоi зони.

Й лише пiсля цього рушив до тренажерноi зали, де отримав переконливi травми. В принципi, вiн ризикував. Якби гiпери спiзнились, його вiкове тiло могло б не витримати i ступити на шлях незворотного спрощення. Але, на Каспетове щастя, Джи Тау увiрвались до будинку через дванадцять стандартних хвилин пiсля того, як вiн знепритомнiв на порозi свого кабiнету.



Вирiб давнiх будiвничих витримав iспит. Сканери «павукiв» не змогли знайти живу плоть за його броньованими стiнами. Бiйцi тактичноi групи повелись на iмiтацiю i пройшли повз замаскований шлюз. Наталiя i Росо багато годин просидiли в абсолютнiй темрявi, майже не рухаючись i не вимовляючи анi слова, навiть шепотом. Вони й дихати намагались якомога тихiше, спiлкуючись лише короткими дотиками. Коли напруга спала, вони заснули, так i не ввiмкнувши обiгрiвачiв. Пiд час недовгих i мутних пробуджень втiкачi зливались в обiймах: спазматичний секс розiгрiвав тiла, пiдтверджуючи, окрiм iншого, факт iхнього iснування.



Сон, що наснився Наталii, можна було також вiднести до спазматичних. Пiд час першого спазму ii знову прив’язували до хрестовини, намащували та розмальовували, готуючи до iгор намiсницi Унно. Їi зап’ястки i ноги болiли вiд ремiнцiв, тiло свербiло вiд мастила, а очi сльозились вiд яскравого свiтла. Дiвчата, що дiловито розпинали ii, плiткували мiж собою про нуднi дрiбницi гаремного життя i не звертали уваги на сльози та болiсне напруження м’язiв. І ця буденнiсть знову, як i у вмерлiй реальностi, сповнювала Наталiю ненавистю.

Не звичайною ненавистю, а тим особливим, елiтним ii рiзновидом, що провокуе на обiтницi та присяги помсти, виснажуе безсонням та ретельно замаскованою, холодною та ядучою злiстю. Змii цiеi ненавистi заповзають до кожного руху, до кожноi дii, до кожноi мрii. Змii звиваються у холоднi кубла, виснажують безнадiею та примусом, безсиллям i принизливим вiдчуттям нiкчемностi. Особлива ненависть пiдкорюе собi всi джерела, протоки та озера ества. Особлива ненависть вiдкривае безоднi та входи до вологих печер, де живуть нищiвнi iстерики, котрi струшують все тiло, блокують дихання, стискують залiзними обручами матку i шлунок, котяться м’язами i вiдлунюють в головi пульсуючим болем.

В особливiй ненавистi ховалася обiцянка перемоги. Тихий золотистий вогник у чорно-червоному вихорi подвiйного життя жрицi-iграшки. В ньому мешкала могутня сила. Настiльки могутня, що навiть посвячена дастуран вiдступала перед нею, як дрiбна комашка вiдступае перед зародком лiсовоi пожежi.

Сила змiцнювала ii тiло i не давала розумовi розтрiскатись пiд брилами щоденних принижень, безглуздих ритуалiв та вишуканих знущань. Сила смiялася над атрибутами влади iмперських володарiв, над блiдими спалахами iхнiх бажань, над заздрiсними потугами староi плотi, що прагнула висмоктати енергiю з молодих тiл. Сила робила iх невичерпними та пануючими над кволими аурами владних старцiв.

Сила вчила ii владарювати над владою i вливати прагнення помсти в озера внутрiшньоi незворушностi.

Особлива ненависть повертала Наталiю до темноi реальностi пiдземного сховища, а сама вiдступала, давала простiр спокоевi i теплу; вiдтак молода жiнка знов засинала й потрапляла до судомних безодень нового спазму, де вона нерухомо сидiла перед слiдчим Джи Тау i думала лише про свою майбутню дитину, тому що змушувала себе думати лише про неi, i виключно про неi. Межовим зусиллям волi вона блокувала спогади про чин свого служiння, пророцтва про наближення Саошианта, про священний час помсти та всi тi бiди, якi Спаситель обрушить на голови баронiв та адмiралiв, корпорантiв та аудиторiв, солдатiв та iмперських громадян першоi категорii.

Священний час помсти.

Сенар арiмасп.

Глибиннi озера незворушностi збурюе зоряний вiтер.

Їi тiло здригаеться вiд передчуття помсти, як вiд оргазму.

Ще, й ще, й ще, аж поки таймер не припиняе цiеi згубноi висмоктуючоi насолоди.



Таймер повiдомив, що минула доба iхнього перебування у сховищi. Вiдтак Наталiя звiльнилась вiд ковдри, навпомацки пройшла вздовж стiни й увiмкнула освiтлення.

«Сон: смертi клаптики дрiмають
Я iх ненавиджу», —

зацитувала вона поета минулоi доби[13 - Наталiя цитуе Едгара Алана По.].

Зсередини сховище здавалось вагоном монорейкового експреса: довге, з заокругленою стелею i торцевим шлюзом. Покриття стiн нагадувало шпалери у стилi ретро – шерехате, темно-червоне, з вишитими низзю дрiбними бiлими квiтами. Кутовi свiтильники наповнювали капсулу рiвномiрним теплим сяйвом. Їi середину займали плетенi крiсла та масивний стiл з темного дерева. У протилежному вiд шлюзу кiнцi громадились рiзного розмiру металевi контейнери.

Наталiя переглянула кiлька з них i розчаровано зiтхнула:

– Ми помремо з голоду.

– Що там?

– Мотлох, – вона сiла в плетене крiсло. – Старовиннi дитячi iграшки.

– Ляльки?

– Так. Купа ганчiр’я.

– Родинна колекцiя Каспетiв, – Росо й собi пiдiйшов до контейнерiв. – Моi земнi предки збирали ляльок, одягнених у весiльнi сукнi… Ти знаеш, що таке весiльна сукня?

– Знаю.

– У тiй вашiй школi розповiдали?

– Нi, не в школi.

– Коли ти виходила за капiтана…

– …ми не одягали ритуального одягу i не запрошували родичiв, – Наталiя знайшла пiд столом сенсорну панель. – Дивись, тут е тривимiрний демонстратор. Також старовинний. Просто музей якийсь…

Росо вийняв з контейнера ляльку у пишному кринолiнi, розправив ii буфи i банти, посадив на стiл.

– Схожа на тебе.

– Вона потворна.

– Зовсiм нi. Дивись, яке платтячко.

– У такi платтячка та банти мене одягали на Нолi. Мене та iнших наложниць.

– У весiльнi сукнi?

– У рiзнi сукнi.

– Костюмованi оргii?

Наталiя не вiдповiла. Вона увiмкнула демонстратор. Простiр над столом розгорнувся величною панорамою гiрського кряжа. Вкритi кригою iкла скель сяяли пiд ультрамариновим небом. За мить вони побачили будинок зi шпилястим червоним дахом, людей у хутряному одязi та волохатого пса, що весело бiгав заснiженим подвiр’ям. Зграйка молодi зiбралась бiля металевоi скринi, накритоi решiткою. Вони слiдкували за тим, як на решiтцi пiдсмажуються шматки м’яса, перевертали м’ясо щипцями. Засмагла дiвчина з довгим свiтлим волоссям видобула з кишенi металеву фляжку, надпила з неi, пустила колом.

– Твоi предки полюбляли смаженину, – констатувала Наталiя, вдивляючись у щасливе обличчя засмаглоi. – А також алкоголь… Он той дядько у бiлiй шубi, – вона кивнула на екран, – дуже на тебе схожий. Прапрадiдусь?

– Напевне, – смикнув плечами Росо. – Я не вивчав свого родоводу. Але знаю, де це знiмали. Земнi Каспети багато столiть жили бiля Альпiйських гiр, серед предкiв були професiйнi альпiнiсти i гiрськi рятувальники.

– Гiрськi рятувальники, що колекцiонували бовванчикiв у весiльних платтях, – гмикнула клонка. – Досить дивне поеднання.

– Зацiкавилась iсторiею мого роду?

– Треба ж чогось робити.

– Треба думати, як будемо звiдси вибиратись.

– Я не поспiшаю.

– Але ж сама казала, що ми тут помремо з голоду.

– Це в мене така… ранкова панiка. До речi, пошукай, може, тут е запаси води та iжi.

– Я не впевнений, що старий обдурить допитувальнi машини Джи Тау.

– А менi вiн здався твердим горiшком.

– Вiн учений, а не воiн.

– А я – гiма папая, секс-працiвниця. І я обдурила цi… Як ти iх цiкаво називаеш? «Допитувальнi машини»? Гм… – Наталiя вимкнула демонстратор. – Твiй дiдусь мае розумну голову i вмiе рiшучо дiяти. Я думаю, що пiндозли нiчого з нього не витягнуть. Обламаються… А ще я думаю, що кращоi схованки, анiж це пiдземелля, ми тепер нiде не знайдемо. Проблема лише у водi та iдлi.

А подумки додала:

«А ще в тобi, Росо, ще в тобi».




8



Секретна ставка iмператора Еарлана ІІІ, плато Каролiни, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)


2 юла 417 року Ери Вiдновлення

Вiн вiдмовлявся вiд пересадки кiнцiвок, а тому кульгав. Тi, чиi знання про нього обмежувались перелiком фактiв з довiдкових ресурсiв, вважали цю його примху виявом старомодноi шляхетностi. Зрештою, це лише надавало шарму рiзноманiтним мiфам про нього. Адже вiн був Вiдморозком, уламком епохи Сiоранiв, що спав пiвтора столiття в рятувальнiй капсулi, був щасливо знайденим у безмежжi Всесвiту i трiумфально повернутим до життя. А ще усi зацiкавленi погоджувались iз тим, що вiн не став мешканцем музею, а знайшов собi мiсце в новому свiтi.

Ривками долаючи опiр аврелiанськоi гравiтацii, вiн iшов залами пiдземноi ставки. Йшов, не дивлячись на охоронцiв, операторiв i технiкiв, що похапливо вiдводили очi. Вiн спиною вiдчував iхне здивування та iхнi запитання. Вiн внутрiшньо тiшився тутешньому пласкому знiяковiнню, котре сам i спричинив.

Точнiше, спричинив його iмператор, коли закликав Вiдморозка до ставки й витратив неозору кiлькiсть фунтiв для того, щоб якнайшвидше доставити старого на Аврелiю.

«Я йому потрiбний», – ця думка вже шосту добу бадьорила його тiло, якому за абсолютним численням виповнилось двiстi тридцять сiм рокiв.

Вiн переступив вiбруючий порiг чергового захисного екрану i опинився вiч-на-вiч з Охоронцем прав i свобод свiтiв. У великому примiщеннi, освiтленому блукаючими химерними плямами, окрiм них не було анi душi.

«Правильно», – подумки всмiхнувся вiн, а вголос мовив:

– Привiт, Черв’яче!

– Привiт, пiрате… – Еарлан Третiй обняв його розповнiлi плечi. – Але ти погладшав, чоловiче, зовсiм за собою не слiдкуеш.

– У моему вiцi цим можна нехтувати, – Вiдморозок дрiбно засмiявся, немов вихаркуючи хрипкi звуки. – Зате ти в нас взiрцевий живчик. Це Преподобна Сайкс так тебе… надихае?

– Якби ж то, – похитав головою iмператор. – Звичайнi фiзичнi вправи.

– Гарем, авжеж! – хрипкi звуки пришвидшились, наче у старому горлi розгулявся допотопний двотактовий двигун. – Дiвчатка, хлопчики, копii знаменитих красунь. Тобi iх також виготовляють за спецзамовленням? Зависаеш на темах попередникiв?

– Не дiставай мене, брате Страже, – iмператор махнув на Вiдморозка рукою, вказав на крiсло:

– Сiдай, е до тебе розмова.

– Розмови, доповiдi, наради… – Вiдморозок якнайзручнiше вмостився в крiслi. – Впiзнаю нашого вгризливого Черв’яка.

– Я сподiваюсь, тебе не потрiбно уводити в курс справ? – Еарлан Третiй перейшов на дiловий тон.

– Хiба що за останнi сто десять годин вiдбулося щось надзвичайне.

– На щастя, нiчого надзвичайного. Пiсля знищення гнiзда гирги практично припинили опiр. Зараз на Сельвi зачищають останнi зараженi дiлянки.

– А тут, на Аврелii?

– Така ж ситуацiя. У цирку Мефiстофеля новоi активностi не спостерiгаеться. Тих адельм, що прорвались на пiвдень, потрохи знищують. Не так швидко, як хотiлося, але знищують. Сьогоднi аналiтики мене переконували, що за два-три тижнi ми повнiстю вiдновимо контроль над планетою.

– Не вiр тим довбаним аналiтикам, – старий махнув рукою. – Я задньою чакрою вiдчуваю: тут все хитро закручено.

– Поясни.

– Я, брате, три мiсяцi просидiв в архiвах на Альфi. Там рокiв двiстi тому жила сiмейка провидиць. Три поколiння з нелокалiзованою мутацiею. У третьому народилось надзвичайно обдароване дiвча. Феноменальна пророчиця. Вона й до тридцяти не дожила, не всi органи мала в комплектi, проте дечого бачила. Пiфiйськi вiдьми крутилися навколо неi, як тi сепеки[14 - Сепеки – нащадки генетично модифiкованих земних котiв, напiвдикi мешканцi позаземних поселень.] навколо сметани. Випитували, дослiджували, хотiли перевезти ii на Магонiю, але не встигли. Зрозумiло, що Джи Тау все це фiксували i зберегли в архiвах. Надзвичайно цiкавi пророцтва.

– Й що там конкретно?

– Не прискорюй, брате, прошу тебе. Менi вже третя сотня йде, я звик все розповiдати, як за старих добрих часiв – одне за одним, фактик за фактиком. Так-от, дiвчинка мала видiння про давнi гуманоiднi раси, про ще давнiшу негуманоiдну расу, яку вона називала «бездомною». Всi цi раси об’еднував спiльний страх. Вони боялись якоiсь iстоти, вiд якоi тiкали вiд одного краю Галактики до iншого. Істоти, котра спустошила iхнi колисковi планети.

– Боялись однiеi-единоi iстоти?

– Саме так, – кивнув Вiдморозок. – Практично безсмертноi iстоти, яка для початку знищила всiх собi подiбних i намагалась контролювати все, до чого здатна була дотягнутись. Дiвчинка казала, що ця iстота здатна себе закрiплювати у стабiльних вимiрах за допомогою речей, що реплiкують квантову запутанiсть. Тобто, iстота могла бути одночасно в кiлькох мiсцях тривимiрного простору.

– Парадокс Бiлих Каменiв, – кивнув Охоронець прав i свобод свiтiв. – Це нам вiдомо.

– Але ми й досi не знаемо, чому саме Бiлi Камiнi мають таку властивiсть, – зауважив старий. – Ми лише навчились використовувати ii. Вслiпу… Так-от, дiвчинка сказала, що ця iстота була переможена, але не знищена остаточно. Що ii неможливо до кiнця знищити. Що вона невдовзi прийде до нас в людському тiлi. І що вона пробудиться саме на Альфi. Тобi це нi про що не говорить?

– Говорить. Є навiть припущення, що людство навмисно створено цiею iстотою для забезпечення ii повернення. Але чому тебе, брате, зацiкавила та провидиця?

– Тому що я також вмiю порiвнювати та аналiзувати.

– Непереконливо. Хтось тобi на щось натякнув.

– Ти, як завжди, правий, Черв’яче, – двигун у горлi старого запрацював знов. – Ти, брате, все бачиш. Все-все. Й нiчого вiд тебе не сховаеш.

– Навiщо ховати?

– А навiщо людина хоче мати окрему кiмнату? Цi речi вмонтованi в нас вiд часiв незапам’ятних.

– Так хто натякнув? Бiргiр Ян?

– Так ти й це знаеш. – Вiдморозок розвiв руками. – Навiщо ж тодi я тобi все це розповiдаю.

– Я знаю не все, – похитав головою iмператор. – Знаю лише, що пiвроку тому ти отримав шифроване послання вiд Яна, в якому йшлося про Альфiйську Пророчицю та ii попередження, засекречене на рiвнi «А-три». У тому попередженнi вона передбачила повернення темного демона Галактики в днi правителя, який матиме подругу з iм’ям давньоi наложницi того монарха, на честь якого правителя назвали батьки. Ян натякав на мене iз Сайкс i повiдомляв тобi, що в архiвах альфiйських Джи Тау е ще багато цiкавих пророцтв… До речi, а чому адресатом для мутних натякiв вiн обрав саме тебе?

– Запитай в Яна.

– Я запитую тебе, брате Страже. Ти ж вивчив все, що стосуеться Пророчицi, перекопав всi архiви. Тепер настав час доповiсти про своi знахiдки.

– Я розумiю… – голова старого наче вiдчула тягар аврелiанськоi гравiтацii i низько-низько схилилася. – А я ще думав: з якоi такоi радостi тi клятi Джи Тау так легко пустили мене в своi архiви. А це ти iм наказав.

– Менше з тим, Вiдморозку, не варто обтанцьовувати очевиднi речi. Не час, та й не мiсце. Ти ж багато думав про те, чому Ян послав до архiвiв саме тебе. Правда ж?

– Це – питання довiри.

– І звiдки ж така довiра?

– Я не належу цiй епосi. Я тут випадковий. А значить, я не вписуюсь у стратегiчнi схеми демона.

– Ти пiвтора столiття провiв у гiбернацii[15 - Гiбернацiя (англ. hibernation – «зимова сплячка») – стан глибокого анабiозу, викликаного штучним зупиненням обмiну речовин та всiх функцiй органiзму людини.]. Нiхто не знае, що за цей час вiдбувалось з твоею рятувальною капсулою. У далекому космосi лiтають сотнi рятувальних капсул, але за чотири столiття знайшли тiльки три. А успiшно вивели з гiбернацii лише тебе одного. Я читав доповiдь анабiологiв про твое воскресiння. Вони були здивованi якiсним станом мозковоi речовини, що нiяк не в’язалось з довгим часом перебування у крiогеннiй сплячцi.

Що скажеш?

– Натякаеш, що зi мною попрацювали? Маю доводити, що я – це я? Але мене вивертали всiма можливими способами й нiчого не знайшли. Нiяких слiдiв проникнення.

– Технологiчно вони нас випереджають, – зауважив жiночiй голос за спиною старого пiлота.

Вiдморозок неквапно пiдвiвся назустрiч жiнцi у яскраво-червоному платтi, яка наче вийшла зi плями свiтла на однiй зi стiнних панелей. Вiн затримав погляд на гострих рисах обличчя, на впертiй лiнii губ, наштовхнувся на холодне сiро-блакитне гало навколо ii зiниць, видихнув, вiдвiв очi. Вiдтак незграбно вклонився.

– Щасливий бачити Преподобну Сайкс.

– Вона, на жаль, мае рацiю, – пiдтвердив Еарлан Третiй. – Ворог вмiе таке, що нам i не снилось. Ми не можемо виключити варiанту, що ти – частина його сценарiю.

– Так це не Ян послав…

– Послав саме Ян. І вибрав вiн тебе, зрозумiло, не випадково. Генетично ти належиш до тiеi частини земноi популяцii, яку тепер прийнято називати «лiнiею М», або ж «народом М». А дехто надае перевагу назвi «популяцiя М». Ти – далекий нащадок жрецького роду з Малоi Азii. Бiргiр Ян займався справою Шерми та ii земних друзiв, вiн навчився вираховувати «обраних-ем». А ти, брате, не просто «ем», ти ще й пiвтора столiття перебував невiдомо де. Ян тим посланням тебе «активував». Я не знаю, яку саме гру вiн веде, але його сигнал ми вловили.

– Ми пропонуемо тобi пройти перевiрку технологiями Г’орми, – повiдомила пiфiйка. – За кiлька днiв на орбiту Аврелii вийде науковий корабель рептилоiдiв.

– Так, – кивнув старий, – я чув. Ми бiльше не воюемо з ящерами, – вiн повернувся до крiсла, пiдтягнув довгi ноги, наче знов пiрнув у тiсняву рятувальноi капсули. З-пiд лоба глянув на iмператора й майже прошепотiв:

– А скiльки людей поклали на тiй вiйнi. І яких людей.

– Поява демона все змiнила.

– Звiсно, все списали на демона, – Вiдморозок на мить закрив очi. – Добре, нехай буде, як ви кажете… Перевiряйте.

– Це офiцiйна згода? – уточнила Сайкс.

– Так.

– І що ж ти знайшов на Альфi? – повернув до первинноi теми Охоронець прав i свобод свiтiв.

– Мiж iншим, щодо моiх предкiв, – старий пiлот вiдкрив очi, проте тепер вiн дивився не на того, кого називав братом, а на Преподобну. – Двох моiх рiдних тiток свого часу забрала Пiфiя. Ви, хоч би що там було, не погордували моiми рiдними… Їхнi онуки i правнучки займають у вашiй iерархii чiльнi мiсця.

– Так, – пiдтвердила Сайкс. – Їх було вiдiбрано саме завдяки унiкальнiй генетичнiй матрицi. Онука однiеi з твоiх сестер нинi е членом Ради Двадцяти Трьох. Ти маеш зрозумiти, що нiхто не збираеться полювати на «народ М». Бiльше того, ми думаемо, що Темного бiльше цiкавить не наш народ…

– Наш? – примружився на пiфiйку старий.

– Я також з «лiнii М», як i вся правляча iерархiя моеi планети, – пiдтвердила Преподобна. – Так-от, за нашими припущеннями, Темного бiльше цiкавить iнша, ще загадковiша та чисельно вужча частина землян. З легкоi руки нашого доброго приятеля Яна ii вже звикли називати «осьовим народом», або ж «лiнiею С». Нам досi не вiдомi тi генетичнi або ж iншi маркери, за допомогою яких можна було б iдентифiкувати «осьових». Ми навiть не знаемо, чим саме вони можуть вiдрiзнятись вiд домiнуючоi «лiнii Т» i меншоi «лiнii М». Тим бiльше що об’ективнi вiдмiнностi мiж двома останнiми мiнiмальнi.

– Цiкаво, якi ж?

– Я можу перелiчити номери мутацiй та зачеплених ними генiв, але ж тобi, неспецiалiсту, вони нiчого не скажуть.

– Маеш рацiю, – пiсля хвилинних роздумiв кивнув Вiдморозок. – Але що дають нам цi мутацii?

– Значне, порiвняно з представниками «народу Т», розширення iнтуiтивного горизонту, здатнiсть вiдчувати тонкi плани буття та кордони мiж вимiрами. Практично всi видатнi еспери та провидцi належать до «народу М».

– То я також можу… вiдчувати тонкi плани буття?

– Це треба перевiрити.

– А вiн, – Вiдморозок показав на Еарлана Третього, – також належить до «емiв»?

– Нi, наш iмператор з «лiнii Т».

– Хоч в чомусь я його перевищив.

– Нашi переваги над «народом Т» не надто суттевi, – зауважила Сайкс. – Тим бiльше що в «лiнii Т» е безлiч кластерiв з рiзноманiтними здiбностями, яких не маемо ми. Наприклад, у нашоi лiнii практично вiдсутнi генетичнi переваги, пов’язанi з вiйною i виживанням в екстремальних умовах.

– Це як касти брахманiв i кшатрiiв?

– Таке порiвняння не точне, але як образне е допустимим, – погодилась Преподобна.

Деякий час усi трое мовчали. Кожний думав про свое.

Першим порушив мовчанку Вiдморозок:

– Тi «осьовi» живуть на Землi?

– Принаймнi жили до початку великоi космiчноi експансii. – А тепер?

– Невiдомо.

– А вiдомо, чим, скажiмо, вони займаються?

– Серед iншого, ховають вiд решти людей, а можливо, й вiд Темного одну з древнiх iграшок. Такий червоний камiнчик, за кольором та твердiстю подiбний до корунду. На Землi його називали Жезлом Сили, а також Оком богинi Бау.

– Зiрка Каiнiтiв, – кивнув Вiдморозок.

– …? – очi Сайкс потемнiли, зiницi звузились; вона немов почула вiддалений заклик.

– Альфiйська Пророчиця двiчi казала про Зiрку Каiнiтiв, – пояснив старий. – Про камiнь, що вважаеться священним спадком нащадкiв Каiна. Про вiчнi мандри охоронцiв Зiрки. Про хижий спадок, що йде слiдами своiх отримувачiв. Пророчиця казала: хижий спадок ховае у собi суд.

– Суд?

– Можливо, це якась алегорiя. У картах Таро е карта з такою назвою.

– Каiн – це ж персонаж релiгiйноi книги? – iмператор також дивився на пiфiйку. Вiн подумав, що Сайкс опинилась на порозi одного з тих осяянь, що складали таемну – а хтось казав: справжню – iсторiю Планети Жiнок.

– Каiнiти, свiдки Сильного… – пiфiйка немов пробувала цi слова на смак, перевiряла iх на присутнiсть живоi магii. – Це може стати напрямком.

– Пiдказкою? – iмператор намагався триматись на одному щаблi розумiння з Преподобною.

– Напрямком, – повторила пiфiйка, вдивляючись у те, що вмiли бачити лише очi Знаючих. – Напрямком пошукiв.


Проклятi свiдки Сильного


(витяг з анонiмного твору, написаного на Магонii (Пiфii) у ІІІ ст. Ери Вiдновлення.)



[…] Адже насправдi ми нiчого про них не знаемо. На всi запитання, хто ж такi каiнiти, iсторики вiдповiдають словами трьох християнських письменникiв, що жили у катакомбну епоху, – словами Іринея Лiонського, Епiфанiя i Тертулiана. Іриней писав про них, як про маленьку секту гностикiв, що вважали старозавiтного Іегову злим божком, а Каiна – його першою жертвою серед людей.

Вони називали Каiна Сильним, а його брата Авеля – Слабким. Злий божок боявся змiцнення роду людського, тому ствердив вищiсть слабких над сильними, людей короткоi волi над людьми волi довгоi. Злий божок закрiпив свое свавiлля прокляттям, накладеним на Каiна.

Вiдповiдно, каiнiти клялись роздiлити з Сильним його прокляття, брали на себе всi тягарi довгоi волi i протистояли злому божковi. Якщо вiрити Іринеевi, вони вважали, що шлях спасiння пролягае «через всi роди справ», тобто через добро i зло. Вони вiрили, що передвiчна Софiя викупае ними, мегагрiшними свiдками Каiна, свою чистоту, необхiдну для боротьби зi злим божком.

Нам невiдомо, хто заснував цю вiру, як називались ii пророки i що сталось з iхнiми послiдовниками за наступних епох. Проклятi оточили себе i свою мiсiю надзвичайною конспiрацiею. Їхня тiнь час вiд часу виникала на дорогах земноi iсторii. В революцiйних кублах та нiцшеанських салонах зустрiчали непримиренних фанатикiв, якi не зупинялись перед жодними злочинами i не йшли на жоднi компромiси. Їхня ненависть до свiтопорядку переходила межi розумного, а ii джерела залишались для сучасникiв безадресними. Тому в iсторii i лiтературi таких протагонiстiв вселенськоi революцii ототожнювали з божевiльними та шукали причини iхньоi одержимостi у дитячих травмах та специфiчнiй будовi психiки.

Про джерела iстинноi революцiйностi натякали окультисти i ясновидцi, але iх не чули. Анi Йетса, анi Даниiла Андреева, анi Алiстера Кроулi. У тiй колодi Таро, яку останнiй створив разом з Фрiдою Харрiс, е багато зображень, що приписуються каiнiтському пантеону, зокрема три «Маги», «Іерофант», «Принцеса». Дехто вважав самого Кроулi каiнiтом, але бiльшiсть дослiдникiв схилялись до думки, що каiнiти керували цим безперечно талановитим, але психiчно розхитаним окультистом.

У кiнцi ХХ – на початку ХХІ столiття ЕП завдяки розважальнiй iндустрii, тема каiнiтiв дiстала нового розвитку. В популярнiй комп’ютернiй грi Vampire раса безсмертних кровососiв була представлена як «нащадки протовампiра Каiна». Це надало означенню «каiнiт» нових мiфологiчних конотацiй. Частина iсторикiв припускае, що таке «перепризначення» було зовсiм невипадковим. Його iнспiрували самi каiнiти, якi саме тодi потребували новоi маски, пiд якою вони могли б вийти на широку арену. Є свiдчення, що каiнiтiв вкрай цiкавили можливостi рiзноманiтних глобальних iнформацiйних та соцiальних мереж, що стартували у першiй половинi ХХІ столiття. […]

Базованi на культi кровi сатанинськi секти, що набули популярностi у перенаселених мегаполiсах Азii та Америки на початку ХХІІ столiття, ведуть свiй початок вiд iгрових «вампiрських свiтiв». Перетворення генетичноi iнженерii на домашнi практики дозволило сектантам трансформувати свiй обмiн речовин та зовнiшнiсть у «вампiрському напрямку». Їхнi тiла набули демонiчних форм, що виникали в мареннях Алiстера Кроулi, Говарда Лавкрафта i творцiв мiстичних серiалiв. Роги, хвости та шкiрянi крила зрослись з плоттю, даною iм при народженнi. Органи травлення пристосувались до кривавих дiет. Щоправда, це не додало модифiкованим особам анi фiзичноi мiцi, анi тривалостi життя.

Вони так i залишилися соцiальними маргiналами, мешканцями альтернативних клубiв та кримiналiзованих передмiсть. Їхня субкультура, керована невидимими каiнiтами, влилась у глобальнi потоки трендiв, проте не зайняла в них домiнуючоi позицii. Мейнстрiм, навiть за найгiрших часiв, формувався образними конструктами з меншою напругою ненавистi. Для каiнiтiв, при всiх iхнiх стараннях, залишалась вiдкритою лише протестна нiша.

Чим вони й скористались при першiй ж нагодi.

Модифiкованi вампiри i демони прийняли активну участь у глобальних заворушеннях середини ХХІІ столiття, вiдомих як «революцiя Темряви». Тодi ж, як вiдповiдь, почалось стихiйне знищення незаконних генетичних потвор, що призвело до численних кривавих ексцесiв та перших всепланетних заборон генетичних експериментiв та iнженерноi хiрургii, за допомогою яких людськi органiзми зрощувались з тваринними. Частина вбитих пiд час «мiськоi вiйни 2164 року» людиноптахiв, за деякими даними, належала до вкрай законспiрованоi Шотландськоi фiлii секти «крилатих сильних», якi поклонялись Люциферу, Каiну та практикували складнi ритуальнi вбивства.

Остаточно генетичне свавiлля припинили Отцi-вiдновлювачi, а iмперськi закони поклали край вiдкритiй деструктивнiй пропагандi соцiопатiв. Вирiшальну роль у цьому зiграла воля Сiроокого Імператора, який взяв на себе вiдповiдальнiсть за фiзичне знищення сотень тисяч сатанiстiв та люциферiанцiв. Судячи з усього, серед страчених на Землi та в колонiях було чимало законспiрованих каiнiтiв. Якщо залишки секти й збереглись, вони вимушенi були пiти у глибоке пiдпiлля. […]

Нове пожвавлення дiяльностi Свiдкiв Сильного пов’язують з масовим виробництвом клонiв та заселенням ними негостинних свiтiв. У клонському середовищi вперто циркулюють релiгiйнi уявлення про Проклятого Бога, що обiцяв рабам звiльнення, а iхнiм господарям – смерть.

Ця легенда з часом ускладнилась, обросла подробицями та вiдгалуженнями. Союзницею i помiчницею Проклятого Бога в уявi клонiв стала його божественна дружина. Їi прототипами послужили як iндiйська богиня Калi, так i знаменита лiдерка клонського повстання на Центаврi-6 – Скажена Акша. Позаяк обставини смертi останньоi залишились нерозгаданими, клони увiрували в те, що Проклятий Бог перенiс Акшу на свою резидентальну планету, яка фiгуруе в деяких клонських вiруваннях як священна планета Калам. Згiдно з популярною легендою, коли Проклятий з’явиться в колонiзованих землянами свiтах, Скажена Акша (в намистi з дитячих черепiв) йтиме по праву руку вiд нього i зрiзатиме голови ворогiв «свiтловим мечем».

По лiву руку вiд бога-месника, згiдно з iерархiею, йтиме ще один персонаж клонських «евангелiй» – робочий клон серii В064, вiдомий як Нiмий Пакувальник. Вiн увiйшов в iсторiю як безжальний вбивця природнонароджених, що влаштував рiзанину на транспортному кораблi «Сен-Луiс» у 213 р. ЕВ., а пiзнiше був за це жорстоко страчений – викинутий в скафандрi з вiдключеними системами терморегуляцii у вiдкритий космос. […]

Злого божка, який прокляв Каiна Сильного, древнi каiнiти називали Істерою.





9



Ресурсна станцiя Четвертого флоту на орбiтi планети Тiронii (3КВ22:4), система зiрки Хаябуси (HD10647)


6 юла 417 року Ери Вiдновлення

Цього разу Марков несподiвано легко пережив гiбернацiю. Вже через шiсть годин пiсля виходу корабля у тривимiрний простiр вiн повернувся до виконання своiх обов’язкiв. А ще за пiвдоби, на орбiтальнiй станцii, вiн зайняв апартаменти, в яких зазвичай зупинявся командувач Четвертого флоту. Влада iндустрiальноi планети не надавала карантинних послаблень навiть адмiралам.

Судячи з тутешнiх iнтер’ерiв, командуючий мав слабкiсть до кольорового кришталю i блискучих металiв. Величезний червоний кристал, що правив адмiраловi за робочий стiл, Маркова дратував. Вiн розклав своi комунiкатори просто на лiжку, лiг на черево i ввiмкнув симулятори матричноi реальностi. Так вiн продовжив формувати «зграю гончакiв», оперативну групу, призначену для пошукiв Ленго. Деякi з кандидатiв у гончаки перебували на Тiронii, iнших очiкували тут, в орбiтальному карантинi.

Першим iз тiронiйських спецiв до «зграi» потрапив шериф Орбаль, котрий три десятилiття вiдстежував заколоти клонського пiдпiлля у куполах та на залюднених магiстралях, що вели до космопорту. За цi роки офiцер врятував життя десяткам тисяч природнонароджених. Вони б неминуче загинули вiд клонського саботажу, терактiв та розбiйних нападiв, якби коротун з голеною головою раз у раз не ставав на шляху гуманоiдiв з серiйними номерами.

Шерифа генерал знав особисто. Ще двох оперативникiв, з молодшого поколiння, йому рекомендували аналiтики. Це було подружжя Крайблiв – Гая i Лiко. Їхнi службовi показники за останнi три роки не опускалися нижче статусу «вiдмiнно». Гая потрапила до лав правоохоронцiв зi злиденного купола Славiя-2, де чудом вижила пiсля кiлькох епiдемiй i рiзанин. Лiко, навпаки, вибором фаху здивував друзiв i родичiв. Йому, нащадковi спадкових управлiнцiв зi столичноi Лiфанii-5, готували прямий шлях до офiсiв керiвних корпорацiй, але лiфанiйський мажор обрав не престижне менеджерське крiсло, а вулицi i тунелi, наповненi шантрапою, наркотиками та щоденними розборками дiлерiв.

Те, що повiдомили про Крайблiв облiковi файли, генералу сподобалось. Може, подружжю й бракувало Орбалевого досвiду, але в них було те, що Марков цiнив в молодих полiцейських, – слiдчий азарт, з’еднаний з фартом.

«З цих вийдуть добрi гончаки», – вирiшив вiн, продивившись симуляторнi реконструкцii кiлькох операцiй, де вiдзначились Гая i Лiко. Оперативниця вiдзначалася блискавичною реакцiею, а ii чоловiк не втрачав самовладання навiть пiд перехресним вогнем. А ще вони володiли всiма видами легкоi зброi та вiльно спiлкувались чотирма дiалектами, що панували в житлових куполах та пiдземних виробiтках екваторiального поясу планети.

Четвертий кандидат в «гончаки» мав рiдкiсну для Тiронii спецiалiзацiю. Вiн нечасто навiдував залюдненi зони, мандруючи безкрайнiми пустелями та руiнами Іржавого поясу. Його послугами користалась не лише полiцiя, але й тi заможнi туристи, що обирали екстремальнi маршрути. За даними, що iх отримав Марков, вiн жив самiтником у здоровенному гусеничному транспортерi, надаючи перевагу спiлкуванню з кiборгами i випадковими знайомими. Приятелi називали вiдлюдька Родером, хоча в облiкових файлах вiн значився як Чжоу Гван, а вiдеозаписи свiдчили про його еврокитайське походження. Бiографiя в Родера вiдзначалась пунктирнiстю, яка зазвичай натякае на темнi справи, але пристойнiших альтернатив облiковi файли не пропонували. Вони також свiдчили про феноменальну Родерову здатнiсть передбачати пиловi шторми та руйнiвнi торнадо.

«За цим босяком треба буде тримати око», – пiдсумував Марков. Вiн прийняв рiшення i перемкнувся на зовнiшнiй канал зв’язку. Його викликав президент колонii Амiр Камов.

У вiртуальний реальностi iхня зустрiч вiдбулася в залi з мавританськими арками та старовинними картинами. Усюди сяяло золото, поряд з мармуровим столом височiв бiло-зелений штандарт колонii. Вiртуальний президент прийняв вiртуального генерала при повному парадi, у червоно-золотому мундирi з галунами i колекцiею орденiв на широких грудях. Високий i кремезний, вiн вийшов з-за мармурового столу назустрiч iмператорському посланцевi, надягнувши на обличчя привiтну посмiшку.

– Привiт, Рене, старий друже! – прокотився вiртуальною залою лев’ячий рик Камова.

– Вiтаю вашу ясновельможнiсть, – у вiдповiдь посмiхнувся Марков, принагiдно згадавши звiроподiбного президентського батька, котрого давно, рокiв зо двадцять тому, зловив на утриманнi мережi припортових притонiв.

«Цiкаво, – подумав вiн, – якщо в реалi я тепер лежу на лiжку, то що насправдi робить це сутенерове порiддя? Плавае у басейнi з курвами?»

– Імператор просив допомогати тобi, – повiдомив лiдер Тiронii. – Але, Рене, ти маеш менi розповiсти, якого бiса такого крутого дядька прислали на наш смiтник. Джи Тау щось вiд нас приховують? Клони готують революцiю?

«В штани наклав? – подумки посмiхнувся Марков. – А ще слiв не фiльтруеш. Імператор не просив тебе, гiвнюче, iмператор тобi наказав».

– Я прибув, щоб попередити можливi збурення серед клонiв, – мовив вiн якомога бундючнiше. – Охоронець прав i свобод свiтiв надав менi надзвичайнi повноваження. З цього моменту я маю право задiяти для проведення спецiальноi операцii всi наявнi правоохороннi сили колонii та оперативнi пiдроздiли Четвертого флоту.

– А флотське командування? – вiртуальний Камов важко оперся на стiлець, дивлячись кудись повз генерала.

– Узгоджуе своi дii зi мною. Як казав ваш покiйний батько, вони в темi, але не в долi.

– Я не зовсiм тебе розумiю.

– Довше житимеш.

– Все так погано? – посмiшка на президентському обличчi виблякла.

– Гiрше, анiж можна собi уявити. Нове повстання може за масштабами перевершити Великий бунт п’ятдесят шостого року.

– Але ж ми…

– За моiми даними на Тiронiю прибув очiкуваний клонами харизматичний лiдер. Я спробую впiймати його ще до початку масових заворушень.

– А куди дивилися Джи Тау?

«Тобi в задницю», – подумав генерал, а вголос сказав:

– Небезпека перевищуе можливостi опору мiсцевих сил охорони порядку. Саме тому я наголошую на важливостi моеi мiсii.

– Все що треба, Рене, все що треба, – вiртуальний Камов розвiв руками. – Я надам всi наявнi ресурси. Що тобi потрiбно? Транспорт?

Грошi?

– Я залучу мiсцевих спецiалiстiв. А ще менi потрiбно, щоб усi полiцейськi сили планети перейшли на цiлодобовий посилений режим роботи. Заборонити зiбрання, закрити всi без винятку розважальнi заклади. Блокпости – на виiзди з куполiв. На космодромах оголосити надзвичайну ситуацiю. З цього моменту жодний корабель, жодний скегер, жодний «човник» не повинен залишити планету. Все, що вилетить за межi атмосфери без мого особистого дозволу, буде збите. Нiяких виключень, нi для кого.

– Повна блокада? Як у п’ятдесят шостому?

– Саме так.

– А це не спровокуе клонiв на виступ?

– Добре, якщо спровокуе. Повстання, за нашими даними, технiчно ще не готове. Якщо вони почнуть передчасно, ми легше з ними впораемось.

– Зоряна Матiр! – орденоносна голограма дивно смикнулась.

– Виконуй, – розпорядився Марков. – До зв’язку.

Вiн вiд’еднався вiд зовнiшнього комунiкацiйного контуру. Перед очима спалахнули транспаранти термiнових депеш. Перша з них: командуючий пiдтверджував жорсткий формат блокади. Наступна: загони вiйськового спецназу щойно взяли пiд охорону стартовi майданчики i периметри паливних заводiв. Й ще одна: iмперськi воiни, що прибули на станцiю, повiдомили про готовнiсть до зустрiчi.

Імперськi воiни.

Марков вдоволено гмикнув. Формування «команди гончакiв» пiдiйшло до завершення. Прийшов час познайомитись з елiтними бiйцями трону, яких прислали невiдомо звiдки без жодного iнформацiйного супроводу та облiкових файлiв. Це iнтригувало. Генерал перейшов на захищену лiнiю i запросив воiнiв до своiх апартаментiв.



Марков знав, що вони завжди вiдправляються на завдання трiйками. Майстер, або дiйсний воiн, i два кандидати. Сюрпризом стало те, що командиром групи виявилась молода жiнка, а ii помiчниками – старшi за неi чоловiки.

Усi трое привiтали його i вiдрекомендувались згiдно з флотським статутом.

– Берта, сiр, майстер групи.

– Нейд, сiр, боець групи.

– Цао, сiр, боець групи.

Члени трiйцi не справляли враження суперменiв. Невисокi на зрiст, з невиразними й вiдстороненими, наче заклепаними, обличчями, короткими зачiсками та економними рухами. Усi одягненi в iдеально пiдiгнану сiро-зелену флотську форму без шевронiв i рангових вiдзнак.

Генерал згадав, що вони й досi називають себе «горобцями». – Імперський комiсар Рене Марков, – вiн пiдвiвся на знак поваги до легендарного Братства. – Радий, що ви до нас приедналися.

Ви коли-небудь виконували завдання на Тiронii?

– Ми знаемо Тiронiю, сiр, – кивнула Берта. – У нас е необхiдне навiгацiйне спорядження, ресурси та автономнi засоби пiдтримки життедiяльностi.

– Зрозумiло. Я планую задiяти вас у складi спецiальноi пошуковоi команди. Я знаю, що вам зручнiше дiяти як окремий пiдроздiл, але тут особливий випадок.

– Сiр, ми можемо дiяти так, як вимагатиме ситуацiя, – запевнила Берта. – Якщо е така необхiднiсть, ми вiзьмемо до уваги фiзичнi можливостi та оперативнi навички ваших людей. Але потрiбно провести хоча б мiнiмальне бойове злагодження всiеi команди. Ми повиннi вивчити обладнання полiцейських, скоординувати з ними роботу комунiкаторiв та засобiв взаемопiдтримки.

– У нас обмаль часу.

– Це займе не бiльше двох годин, сiр.

– Вас ознайомили зi специфiкою завдання?

– У цiлому, сiр. Ми знаемо, що розшукуваний клон на iм’я Ленго володiе певними телепатичними вмiннями. Нам критично необхiдна детальнiша iнформацiя щодо його можливостей.

– На жаль, нiчим не можу допомогти.

– Ми маемо досвiд боротьби з менталiками, сiр, – випередила запитання генерала Берта. – Але важливо знати вiддаль, з якоi Ленго може застосовувати телепатiю… Вiн володiе навичками дистанцiйного контролю?

– Невiдомо. Але треба готуватись до найгiршого.

– Чому?

– Його тiло е вмiстилищем древньоi могутньоi сутностi. Для вас це може звучати дивно, але це не просто клон, а… своерiдна iнкарнацiя безсмертноi iстоти, котра свого часу тримала пiд контролем чи не всю Галактику.

– Ми звикли не дивуватись, – зауважила Берта. – Імперськi воiни, сiр, мали справу з потужними телепатами, з ксеноморфами та з проявами бiологiчноi активностi невiдомого походження. За останнi столiття ми накопичили значний досвiд боротьби з небезпечними створiннями.

– Ще одне, – Марков поклав долоню на червону кришталеву поверхню. – Ленго шукае на Тiронii артефакт. Пурпурового кольору камiнь овальноi форми розмiром з дитячу долоню. Є припущення: якщо таки знайде, то його паранормальнi можливостi зростуть.

– Як саме?

– Я можу лише припускати… Напевне, зросте потенцiал його ментального впливу.

– А е якась iнформацiя про те, як саме тiй iстотi вдавалось керувати всiею Галактикою?

– Наскiльки менi вiдомо, у тi часи вiн практично одноосiбно контролював мережу порталiв, за допомогою яких мiг практично миттево долати галактичнi вiдстанi.

– Чи можливо буде припустити, сiр, що розшукуваний артефакт якось пов’язаний iз цими порталами?

«А це слушна здогадка, – подумав Марков. – Ця Берта досить кмiтлива. Або ж Тесленовi аналiтики зарядили ii вiдповiдною iнфою».

– Не виключено, – сказав вiн уголос.

– Перед самим вiдльотом, сiр, ми отримали повiдомлення вiд Преподобноi Сайкс, що на Тiронii знаходиться один з порталiв. Можемо припустити, що Ленго шукае не лише камiнь.

– Преподобна вказала, де саме знаходиться портал?

– Так, сiр, г’ормiти передали iй точнi координати. Вiн знаходиться пiд поверхнею планети, в районi мертвого мiста Саiд, на пiвночi

Іржавого поясу.

– Це спрощуе пошуки.

– Сiр, ми можемо вирушити туди за годину, а ваша команда, генерале, пiдтягнеться для пiдкрiплення.

Марков зрозумiв, що «горобцi» вже мають готовий план операцii, санкцiонований якщо не самим iмператором, то його пiфiйською радницею.

«Ось тобi, старий дурню, i «команда гончакiв». Будеш за «горобцями» трофеi збирати…»

– Вирушайте, – кивнув генерал.

Нехай вони шукають Ленго бiля порталу, вирiшив вiн. Але той не такий дурний, щоб чекати там на мисливцiв. Ленго там вже давно немае. А от де вiн насправдi, треба з’ясувати.

Подумки вiн вже складав сценарiй власноi операцii.




10



Борт лiнкора L1 «Айн-Соф», поблизу зiрки HD 140283, вiдомоi як Пратара


4—8 юла 417 року Ери Вiдновлення

Супремус «Айн-Софу» першими розбудив Тарасватi i пiлотну групу. Змивши з себе протиперевантажний гель, Преподобна завiтала на перший пост, де вже порядкував командор. Перед консоллю обертався i ледь пульсував тривимiрний апельсин Пратари, на бiчних екранах розгортали блакитнi вiяла незнайомi туманностi. Розхристанi та пiдсвiченi сяйвом гарячих зiрок.

Тут, на узбiччi Гiлки Орiона, кiлька мiльйонiв рокiв тому утворилась зоряна колиска. Велетенську хмару холодного мiжзоряного газу стиснули i розiгрiли двi ударнi хвилi, породженi вибухами наднових зiрок. Гарячий газ втратив однорiднiсть, в його згущеннях спалахнули ядернi вогники, зародились новi свiтила. Зiрка-мандрiвниця прибула до цього Розплiдника за доби перетворення туманностi на юне зоряне гроно. Серед мiсцевого «молодняка» Матiр Зiрок виглядала ледь жеврiючою галактичною прапрабабцею. Якби на планетах Пратари iснувало розвинене життя, воно загинуло б пiд жорстким випромiнюванням, що линуло вiд молодих сонць.

Тарасватi кiлька хвилин насолоджувалась незвичною зоряною панорамою, а вiдтак поцiкавилась, коли плануеться вивести зi сну рептилоiдiв.

Супремус доповiв iй, що процес дегiбернацii вже розпочався, i за якихось чотири години представники Г’орми зможуть приступити до виконання своiх обов’язкiв.

– Рiвень випромiнювання втричi вищий, нiж ми очiкували, – почула Преподобна голос Зорана. – Можуть бути проблеми з позитронiкою.

– Хiба в нас немае екранiв?

– Екрани в нас е, – погодився командор. – Їх ми змонтуемо на поверхнi планети. Але до неi ще треба дiстатись. Всю ту армаду, яку плануеться десантувати на «вiсiмнадцяту-двiстi шiстнадцяту», ми нашими екранами не захистимо.

– Тодi треба виготовити додатковi, – Тарасватi уважно подивилась на першого офiцера борту. – Може, проблема не лише в радiацii?

– Мене непокоiть iнформацiя г’ормiтiв про те, що бiля гнiзда гиргiв у системi Довiль-Еп вони натрапили на ворожу засiдку, – визнав Зоран.

– І як це пов’язано з випромiнюванням?

– Той старий зонд, який постачае нам iнформацiю про систему Пратари, працюе понад три столiття. Я не розумiю, як вiн так довго витримуе таку скажену радiацiю.

– Є данi про його конструкцiю? Може, вiн забезпечений вiдповiдним захистом?

– Я вивчив всi данi про нього. Захист там стандартний. Його екрани не витримали б трьохсот рокiв. Тридцять рокiв, ну пiвстолiття – так, але ж не триста. Це за межами можливого для технологiй доби Вiдновлення. Супремус зi мною погодився.

– Тобто зонд може знаходитись пiд чужим контролем. Якщо так, то ворог бiльше двох столiть пiдтримуе його працездатнiсть i може ним манiпулювати. Навiщо?

– Щоб нас заспокоiти, впевнити, що ситуацiя пiд контролем. А коли ми пiдiйдемо до Пратари, вони нас атакують. В нас немае таких засобiв, як на тому г’ормiтському зорельотi, що знищив гнiздо. У нас немае анi «обнулюючоi дуги», анi тунельних анiгiляторiв. Проти високотехнологiчноi зброi ми практично беззахиснi. Я вважаю, Преподобна, що нам загрожуе реальна небезпека. Мiй висновок: необхiдно здiйснити розвiдку.

– Це вам вирiшувати, адже ви – перший офiцер борту.

– А ви фактично керуете експедицiею.

– Я координую.

– Преподобна, давайте без оцих… – Зоран поморщився. – Першого офiцера борту ви лише ставите перед фактами. Як я можу приймати рiшення, коли не знаю анi того, наскiльки присутнiсть на борту Шерми захищае лiнкор вiд ворога, анi того, коли до Пратари прибуде зорельот г’ормiтiв iз тими слизнями.

– Повiрте, командоре, я знаю не бiльше вашого. Ми лише припустили, що для ворога Шерма мае цiннiсть й вiн не застосуе проти нас «обнулюючоi дуги» або чогось подiбного. Поки що ми живi, але…

– Ще скажiть, що г’ормiти не iнформували вас щодо часу прибуття свого зорельоту.

– Тi, з якими я спiлкувалась, щодо цього не iнформованi. Ви ж знаете, що у рептилоiдiв дуже специфiчне ставлення до iнформацii. Маршрут зорельоту вiдомий лише тому з кланiв, котрий його пiлотуе. Ну й, звiсно, Керуючiй iерархii Г’орми. Я навiть не знаю, якого типу корабель вони сюди доправлять. Зовсiм не факт, що це буде той бойовий «знищувач», що випалив гнiздо гиргiв.

– Я б, чесно кажучи, дочекався г’ормiтiв.

– Ви все ж таки схиляетесь до того, що в системi Пратари на нас чекають? Що двiстi п’ятдесят рокiв тому тi, хто знайшов давнiй арсенал, передбачили наш вiзит.

– Чогось такого, – кивнув командор. – І я не впевнений, що те «щось», яке вже трете столiття сидить тут у засiдцi, iнформоване про перебування на лiнкорi дiвчини Шерми. Радше за все, там зачаiвся робот, запрограмований на знищення всiх, хто спробуе наблизитись до порталу… – Зоран замовк, дивлячись на iнфографiку, виведену на консоль.

– Щось iще?

– Так. Якщо портал пiд охороною, то логiчно було б припустити, що вiн дiючий i до нього пробито шлях.

Тарасватi замислилась. Зоранове припущення на перший погляд здавалось iй не надто переконливим. Втiм, пiфiйка щойно отримала повiдомлення з Аврелii, у якому йшлося про знаменитого пiлота-анахрона, широковiдомого як Вiдморозок. Г’ормiти, на прохання сестри Сайкс, вивчили його органiзм i прийшли до висновку, що мають справу з клоном. Виглядало на те, що хтось знайшов рятувальну капсулу з оригiналом, замiнив його на життездатну копiю i спрямував апарат з пiдмiнком до залюднених секторiв. Найдивовижнiшим було те, що Вiдморозка спорядили навичками i спогадами справжнього пiлота. Анi земнi, анi г’ормiтськi клонороби такими вмiннями не володiли.

Преподобнiй спало на думку, що Вiдморозок i пiдозрiло стiйкий зонд у чомусь подiбнi, що обидвi iсторii натякають на спiльне джерело. Тому вона вирiшила прийняти Зоранову версiю. Їi рiшення базувалось лише на розумових припущеннях. Втiм, якби хтось з рiвних iй запитав, що пiдказуе Знаючiй ii iнтуiцiя, та вiдповiла б, що iнтуiцiя зберiгае мовчання.

Зрештою, у боротьбi з хитрим ворогом завжди треба готуватись до найгiршого, пiдсумувала Преподобна i запитала:

– Як ми далеко вiд Пратари?

– Ми вийшли з лiмесу у двох тисячних парсека вiд неi, – над консоллю розгорнувся наповнений рiзнокольоровими «свiтлячками» куб тривимiрноi зоряноi карти. – Нам ще йти до «кометного комiра» Пратари щонайменше тиждень. І ще: вiд можливоi засiдки нас тепер прикривае здоровенна газово-пилова хмара. Тим, хто чатуе бiля порталу, буде важко нас помiтити. Але вони могли послати замаскованi зонди сюди, до гирла лiмесу. На iхньому мiсцi я б зробив саме так.

– Зонди-шпигуни… – пiфiйка замислено дивилась на карту, де мерехтiло зображення пиловоi хмари.

– Так. Маленькi i непомiтнi.

– Тодi найперше, що варто зробити – пошукати цих шпигунiв, – зауважила Преподобна. – А там подивимось. Я, зi свого боку, спробую довiдатись детальнiше про г’ормiтськiй корабель.

Зоран кивнув. Вiн увiмкнув внутрiшнiй комунiкатор i порадився з супремусом, як ефективнiше промонiторити простiр навколо лiнкора.

Супремус запитав про радiус пошуку.

П’ять мiльярдiв кiлометрiв, розпорядився Зоран.

Тепер, сказав вiн собi, все повертаеться на правильнi рейки. Вiн – командир вiйськового корабля, попереду ворожа засiдка. Треба ii знайти i знешкодити. Слава Велудуману i рештi богiв, що все так ясно i зрозумiло. Що все чiтко i недвозначно, як iнструкцiя з користування вакуумним душем. Тепер все буде, як у старi добрi часи. Жрицi нехай собi радяться i моляться, а у солдатiв, як казав його незабутнiй ротний, своi карусельки.

Локатори «Айн-Софу» година за годиною сканували космос у всiх доступних дiапазонах. Хмару, що ховала лiнкор вiд ворожого ока, оточували велетенськi пасма темноi матерii. Локатори знайшли в них гравiтацiйнi збурення, характернi для проходження астероiдiв. А невдовзi були знайденi й винуватцi збурень – три холоднi брили неправильноi форми з незначним альбедо[16 - Альбедо – коефiцiент здатностi поверхнi вiдбивати свiтло в оптичному дiапазонi.]. Найбiльша з них була розмiром з хмарочос i рухалась вiддаленою орбiтою навколо Пратари. Вiдстань до неi перевищувала два мiльярди кiлометрiв. Двi iншi брили, якi не належали до почту жодного зi свiтил, давно залишили своi зорянi колиски i прямували в напрямку темноi туманностi в Гiлцi Персея. Мiж лiнкором та найближчою з брил-мандрiвниць розкинулись триста мiльйонiв кiлометрiв помiрно запиленого вакууму.

Супремус погодився з висновками космоаналiтикiв, що жодний з трьох астероiдiв не пiдходить для розмiщення на ньому постiйного спостережного поста. Тимчасовi сусiди лiмесу, вони лише кiлька мiсяцiв тому занурились у пилову хмару. Зваживши все, командор вiдмовився вiд iнспекцii брил i наказав скласти бiльш детальну карту гравiтацiйних аномалiй.

Для цього з «Айн-Софу» стартував безпiлотний зонд, якого корабельнi iнженери обладнали ГРЛ-сканером. За дванадцять годин вiн подолав шiсть мiльйонiв кiлометрiв i зайняв позицiю в однiй з точок гравiтацiйноi рiвноваги помiж Пратарою i молодою безiменною зiркою, котру ще не занесли до сидеральних реестрiв. За шiстдесят годин сканування зонд знайшов ще з пiвсотнi дрiбних об’ектiв. Деякi з них були з вантажiвку, але бiльшiсть за розмiром поступалася кiнськiй головi.

За наступнi чотири години супремус i група корабельних аналiтикiв, незалежно одне вiд одного, проаналiзували данi про це смiття та видiлили з нього два об’екти, що дрейфували в кiлькох мiльйонах кiлометрiв вiд гирла лiмесу. Розмiрами з велику валiзу, вони були пiдозрiло повiльними та надзвичайно темними.

– Дуже чорнi та динамiчно-стабiльнi каменюки, – кивнув Зоран, вислухавши доповiдь аналiтикiв. – Як на мене, колеги, нiчого особливого. Галактикою шастають цiлi орди чорного й динамiчностабiльного каменюччя. Не бачу пiдстав для iнспекцii.

– Такi пiдстави е, сiр, – не погодилась жiнка-аналiтик з видовженим блiдим обличчям, характерним для корiнних альфiйок. – Цi об’екти знаходяться в зонi променевоi пульсацii лiмесу, яка мала б надавати iм значного пришвидшення. Пульсацiя дiе наче вентилятор, що виштовхуе повiтря з примiщення. Теоретично бiля гирла взагалi не повинно бути твердих фракцiй, вiдмiнних вiд iонiзованого пилу. А цi, як ви кажете, «каменюки» зависли в зонi пульсацii, наче пришпиленi. Я можу пояснити таку аномалiю лише одним: «каменюки» вмiють коректувати своi траекторii.

– Добре, переконали. Я особисто помацаю цi булижники, – прийняв рiшення командор.

– Краще доручити iнспекцiю безпiлотним зондам, – зауважила Тарасватi.

– Всi матимуть роботу, – невизначено буркнув Зоран i махнув рукою: – Рiшення прийняте.



Врештi-решт вiн обрав промiжний варiант iнспекцii. До пiдозрiлих об’ектiв вiдправили зонд, але й сам Зоран вилетiв до пиловоi хмари на скегерi. Вiн давно не пiлотував й не змiг вiдмовити собi у рiдкiсному задоволеннi. Вже на п’ятнадцятiй хвилинi польоту командор перебрав керування на себе й здiйснив вихiд скегера на траекторiю, компланарну з гирлом лiмесу[17 - Компланарна траекторiя – у даному випадку, траекторiя, що лежить в однiй площинi з осьовим гравiтацiйним вектором лiмесу.].

Зоран активував iмплантати доданоi реальностi; кабiна щезла. Його тiло наче повисло в безмежжi космосу, ногами до темноi тiнi гирла. Скупчення молодих свiтил палало десь за його спиною й вище, а попереду, розмита хмарою в жовту пляму, скромно сяяла Пратара. Хоча скегер рухався вiдносно хмари зi швидкiстю в три десятитисячних свiтловоi, Зоран не вiдчував руху. Вiн, наче крихiтна порошинка, летiв назустрiч пиловим вуалям. Їхня велич перетворювала на нiщо людськi вимiри та масштаби. Тут, у вiддаленiй галактичнiй провiнцii, вершились таiнства колиски свiтiв, поряд з якими механiка Сонячноi системи губилася, як зiрваний вiтром капелюх губиться над безмежжям штормового океану.

А ще десь там, далеко-далеко за темними вуалями, чатували невидимi чорнi дiри, справжнi володарi зоряного Розплiдника. Вони чекали на змужнiння молодих зiрок, як хижаки чекають на пiдростаючу здобич. Пройде кiлька мiльйонiв рокiв, i чорнi дiри пiдповзуть до розiгрiтих свiтил i смоктатимуть iхнiй ядерний жар, як павуки-птахолови висмоктують кров з упiйманих папуг та колiбрi.

Зоран наче вiдчував безмежний голод цих невидимих чорних страховиськ, смертоносний поклик iхньоi гравiтацii. В його уявi виникла картина, бачена в навчальних фiльмах: примарний, скручений колосальним тяжiнням простiр, розiрванi радiацiйними джетами корони блiдого свiтла i слiпучо-бiлi спалахи над безнадiйним мороком.

Командор витрiпав з уяви могильне видiння, вiддав кермування позитронiцi й спробував медитувати. Вiн сконцентрував погляд на сяйвi Матерi Зiрок. Тому що воно було жовтим, а йому необхiдно було зосередитись саме на жовтому.

На ядучо-жовтому й майже безформенному.

На ядучо-жовтому i невпинно рухливому, наче драглi.

На ядучо-жовтому з трьома товстезними променями-вiдростками, всiяними велетенськими бородавками.

Решта кольорiв мала поки що зачекати.




11



Мертве мiсто Саiд у Гiрчичнiй пустелi, планета Тiронiя (3КВ22:4), система зiрки Хаябуси (HD10647)


7 юла 417 року Ери Вiдновлення

Спритний десантний модуль пiрнув до iржавих руiн купола. Пiднiмаючи хмари куряви, вiн облетiв подiбнi до велетенських сот залишки мiжрiвневих перекриттiв i зависнув на висотi людського зросту мiж двома нагромадженнями уламкiв.

Першим з модуля вистрибнув Нейд. Вiн пробiг до найближчоi опорноi ферми, роззирнувся навколо, умовним сигналом повiдомив про вiдсутнiсть небезпеки. Берта i Цао також залишили апарат i розчинились в навколишньому хаосi. Скафандри-хамелеони робили iх практично невидимими як в оптичному, так i в iнфрачервоному дiапазонах.

Модуль також увiмкнув маскування i вiзуально злився з руiною. Три привиди швидко побiгли на захiд вiд купола, до пасма пласковерхих горбiв. Кожний рухався окремим маршрутом, але мети вони досягли одночасно. В одному з горбiв виявився отвiр, що вищирився iклами зiгнутого металу.

Цао заглянув до отвору. Там зависла темрява. Детектори руху i бiологiчноi активностi не зафiксували жодноi небезпеки.

Тут починалися тунелi, що вели до порталу. За даними навiгатора, щоби досягнути печери з його залишками, треба було подолати три кiлометри старих виробiток. Найближчi двiстi метрiв здавались безпечними, але ГРЛ знаходив трiщини у базальтовому склепiннi i локальнi змiщення скельних мас. Будь-якоi митi пiдземний лабiринт мiг перетворитися на пастку.

Цао вiд’еднав вiд свого наплiчника та активував «павука»-розвiдника. На вiдмiну вiд бойових кiборгiв, цей робот був розмiром iз десертну тарiлку. Мiнiатюрнiсть не заважала йому оперувати двома десятками приладiв, здатних не лише монiторити обстановку в тунелi, але й бачити крiзь скельну товщу.

«Павук» швидко розправив лапи, пiдтвердив встановлення двостороннього зв’язку, безшумно побiг тунелем. «Горобцi» витримали тридцятисекундну паузу й рушили за розвiдником.

Прямий шлях до порталу виявився заваленим. Бiйцям Берти довелось заглибитись нижче рiвня порталу майже на триста метрiв i вузьким технiчним лазом дiставатися до шахтарськоi магiстралi, що проходила крiзь скельний масив i за вiсiм кiлометрiв впиралась у печеру. Заповнена смiттям, покрученими рейками та уламками вентиляцiйних труб, магiстраль здавалась дистанцiею перешкод, навмисно збудованою для тренувань спецпризначенцiв.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/volodimir-yeshkilev/goydalka/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes



1


Еспер – людина з пiдвищеним рiвнем чутливостi до тонких рiвнiв реальностi. Вiд абревiатури ESP (Extrasensory perception) – екстрасенсорна дiяльнiсть.




2


Як i великi мiжзорянi кораблi, космiчнi порти та орбiтальнi станцii споряджувались особливо потужними квантовими (позитронними) комп’ютерами, якi мали назву «супремусiв».




3


Індекс «G» означае клас корабля. У даному випадку «малий науково-дослiдний корабель». Про класифiкацiю кораблiв Зоряного Флоту дивiться в Додатку 3 до першого роману трилогii «Фаренго» – «Тiнь попередника».




4


Зуйм (дiалект ханхан) – селюк, лох.




5


Г’iма папая (дiалект ханхан) – клонка, що працюе в секс-iндустрii. Параванхо (дiалект ханхан) – крута, центрова персона.




6


Гiпери (дiалект ханхан) – урядовi нишпорки.




7


Одориметрiя – визначення характеристик об’екта за запахом.




8


Дiти Атри – назва клонськоi секти вогнепоклонникiв, культовi коренi якоi сягають часiв Заратуштри i Сасанiдськоi держави. Детальнiше про Дiтей Атри – у другому романi трилогii «Фаренго» – «Гнiздо».




9


Вiдозмiнене авестiйське «ахура» – володар, пануюча iстота.




10


Туре Шактiрi І – перший iмператор з династii Ойзеле. Правив з 360-го до 391 року.




11


Мiямото Мусасi (1584—1645) – непереможний воiн епохи Токугава та фiлософ, якого називали «Кенсеем» – святим меча.




12


Енцелад – супутник Сатурна, на якому, подiбно до великих супутникiв Юпiтера, знайдено пiдлiдний океан.




13


Наталiя цитуе Едгара Алана По.




14


Сепеки – нащадки генетично модифiкованих земних котiв, напiвдикi мешканцi позаземних поселень.




15


Гiбернацiя (англ. hibernation – «зимова сплячка») – стан глибокого анабiозу, викликаного штучним зупиненням обмiну речовин та всiх функцiй органiзму людини.




16


Альбедо – коефiцiент здатностi поверхнi вiдбивати свiтло в оптичному дiапазонi.




17


Компланарна траекторiя – у даному випадку, траекторiя, що лежить в однiй площинi з осьовим гравiтацiйним вектором лiмесу.