Книга - Нестор Махно

Нестор Махно
Вiктор Анатолiйович Савченко


Нестор Махно (1889—1934) – виходець з найбiднiшого селянства, який у 29 рокiв змiг зiбрати 100-тисячну армiю i почав створювати на пiвденному сходi Украiни анархiстське суспiльство – трудову федерацiю, що проiснувала 100 днiв пiд постiйними ударами бiлих i червоних. Яким був Нестор Махно у реальному життi? На це питання дае вiдповiдь книга В. Савченка, присвячена одному з найвiдомiших украiнцiв XX столiття.





В. Савченко

Нестор Махно





Нестор Махно


Махно – один iз найяскравiших лiдерiв украiнського народу, якого порiвнюють з Робiн Гудом, Спартаком, «товаришем Че»… Виходець iз найбiднiшого селянства Украiни, з кiлькома класами початковоi освiти, у 29 рокiв вiн зумiв органiзувати 80-тисячну армiю пiд фантастичним прапором анархii. Унiкальнiсть махновського руху полягае в тому, що, захопивши пiвденний схiд Украiни (з населенням у 2 млн.), Махно почав проводити перший у свiтi експеримент зi створення анархiстського суспiльства. Саме ця анархiстська пiвденноукраiнська трудова федерацiя, перебуваючи пiд безперервними ударами бiлих i червоних, зумiла проiснувати 100 днiв!


* * *

Анархiзм – стрибок у невiдоме, романтична мрiя про утвердження загальноi рiвностi, свободи i справедливостi. На початку ХХ ст. анархiзм притягував палких, мрiйливих юнакiв, що вiрили в стихiю бунту й у вирiшальну роль особистостi, здатноi повернути хiд iсторii. Анархiзм був способом життя, фiлософiею, мораллю, тактикою i стратегiею, заповiтною мрiею. Анархiзм дарував iлюзiю скасування всiлякоi нерiвностi, в тому числi й нерiвностi мiж центральною владою та провiнцiею, бо вiдкидав поняття центральноi влади взагалi. П. Кропоткiн писав: «Анархiя не е синонiм безпорядку та хаосу, це – iдеальний суспiльний лад, заснований на взаемодопомозi, солiдарностi, вiльнiй кооперацii при негацii централiзму». У 1903—1905 рр. створюються пiдпiльнi анархiстськi групи в Одесi, Нiжинi, Катеринославi… Навколо П. Кропоткiна утворилося ядро анархiстiв, що мрiяли про комунiстичне суспiльство без держави та без керiвництва масами з боку чиновникiв чи партii.


* * *

26 жовтня 1888 р. в сiм’i Івана Родiоновича Махна (селянина села Гуляйполя, кучера у заводчика Кернера) та його дружини Євдокii Матвiiвни (в дiвоцтвi Передерiй) народився п’ятий син, якого наступного дня хрестили на iм’я Нестор. Коли Несторовi не виповнилося ще й року, помирае його батько, а мати залишаеться у великiй матерiальнiй скрутi з п’ятьма синами: Карпом, Савою, Григорiем, Омеляном та Нестором. Нестор Махно згодом писав: «Погано пригадую свое ранне дитинство, позбавлене звичних для дитини iгор та веселощiв, затьмарене великою скрутою i нестатками, в яких перебувала наша сiм’я…» З дитинства Нестор працював пiдпаском, конюхом, маляром у фарбувальнiй майстернi, продавцем вина… Існують суперечливi вiдомостi про освiту Нестора. Сам вiн згадував, що закiнчив 4 класи початковоi земськоi школи.

У 1904 р. Нестор наймаеться на завод сiльськогосподарських машин Кригера, працював на вiдливаннi чавунних колiс. У 1906 р. до Гуляйполя приiхав молодий чех, що народився у Гуляйполi, – Вальдемар Антонi. Антонi був анархiстом, брав участь у страйках, терористичних актах, експропрiацiях. Антонi влаштовуеться на завод токарем i органiзовуе з робiтникiв анархiстську групу «Спiлка бiдних хлiборобiв». Нарiвнi з Антонi роль лiдерiв анархiстiв взяли на себе брати Семенюти – Прокiп та Олександр. У своiй хатi вони друкували на гектографi анархiстськi листiвки, що закликали селян до бунту, до пiдпалiв маеткiв, до саботажу аграрних реформ. Гуляйпiльська анархiстська група – «Спiлка бiдних хлiборобiв» – спочатку маскувалася як самодiяльний театральний гурток при заводi. Театральнiсть, романтика, розрахунок на ефект були характернi для анархiстiв. Молодий Нестор, записавшись у театральний гурток, виявив бажання вступити до «таемноi органiзацii». 14 жовтня 1906 р. вiдбулося перше «бойове хрещення» Нестора. Трое озброених анархiстiв у чорних масках увiрвалися до будинку мiсцевого торговця i стали вимагати видати на користь «бiдних хлiборобiв» 500 руб. Торговець видав революцiонерам лише 151 руб. Через мiсяць Нестор брав участь у нападi анархiстiв на помешкання господаря заводу Кернера. Тодi було захоплено 425 руб. та злиток срiбла.

У кiнцi 1906 р. Махно вперше був заарештований за звинуваченням у тероризмi, потрапив пiд нагляд полiцii, але за браком доказiв був звiльнений. У вереснi 1907 р. Нестор з двома товаришами пiшов на «екс» до села Гайчур. Напад був невдалим… Наступного дня Махно встряв у стрiлянину з полiцейськими, пiд час якоi був випадково поранений гуляйпiльський селянин. Через кiлька дiб Антонi та Махно були заарештованi й опинились у в’язницi за участь у перестрiлцi. Антонi був вiдпущений з-пiд варти за вiдсутнiстю доказiв. Йому вдалося пiдкупити свiдкiв, i вони вiдмовилися вiд свiдчень про те, що по них стрiляв Махно, i Нестор 4 липня 1908 р. був звiльнений пiд заставу у 2 тис. руб.

27 серпня 1908 р. Махно знову був заарештований. Йому iнкримiнували вбивство провокатора. «Для iсторii» залишилася полiцейська картка «злочинця» Н. Махна, в якiй констатувалося, що Махно мав зрiст 2 аршини i 4 вершки, карi очi, темно-русяве волосся, шрам на лiвiй щоцi, що вiн розмовляе малоросiйською та росiйською мовами, православний, на час арешту грошей та цiнних речей не мав…

Слiдство у справi гуляйпiльських анархiстiв тяглося близько пiвтора року. На слiдствi Нестор сказав, що нi до якоi розбiйницькоi ватаги не належить, а е членом полiтичноi революцiйноi органiзацii, що виборюе свободу. У березнi 1910 р. вiйськовий суд розглядав справу 13 гуляйпiльських анархiстiв. Суд засудив до страти на шибеницi 5 анархiстiв, одним з яких був Махно. 52 доби просидiв Нестор у камерi смертникiв. Такий тривалий час пояснюеться захворюванням Махна на тиф. Тяжка хвороба врятувала смертника, який вiдмовився пiдписати клопотання про помилування. Мати Нестора з’ясувала у вiйськового прокурора, що пом’якшення вироку ii синовi можна добитися, довiвши, що на момент карного злочину Нестор був неповнолiтнiм i звернулася з проханням про помилування у всi iнстанцii. Мати наполягае на переглядi справи у зв’язку з неповнолiттям, Нестора (повнолiття тодi досягали у 21 рiк). Смертна кара Махновi була замiнена довiчною каторгою.

Із серпня 1911 р. Нестор вiдбував каторгу в мурах Московськоi центральноi тюрми (Бутирки). Усi спроби втекти звiдти, здiйснюванi Махном, завершилися невдало. Глибока депресiя, холод карцеру спровокували тяжке захворювання на туберкульоз, що змусило тюремного лiкаря видалити Несторовi одну легеню… У в’язницi Нестор отримав «унiверситетську», як сам вiн пiзнiше жартував, освiту. У Бутирках була чудова бiблiотека – як губка вiн вбирав полiтичнi знання своiх спiвкамерникiв. Близько зiйшовся Нестор iз Петром Марiним (П. Аршинов), з яким упродовж 20 рокiв пiдтримував дружбу. Долi цих бунтiвникiв з моменту зустрiчi мiцно сплелися.

2 березня 1917 р., коли повсталий народ уже повнiстю контролював становище в Москвi, полiтичнi в’язнi вийшли з московських тюрем iз ореолом героiв-мученикiв. Бiля тюремних брам iх зустрiчали веселi натовпи людей з квiтами та подарунками. Серед звiльнених були й анархiсти Махно та Аршинов. У кiнцi березня 1917-го Махно приiхав до рiдного села, де його захоплено зустрiли земляки як «заслуженого революцiонера». На хвилi революцii влада у волосному центрi перейшла до виборного Комiтету громадського порятунку, до складу якого увiйшов Махно як голова Селянськоi спiлки Гуляйпiльськоi волостi. Махно став головою мiсцевих рад та очолював майже всi виборнi органiзацii села: земельний комiтет, профспiлку металiстiв та деревообробникiв, районну мiлiцiю, лiкарняну касу.

Користуючись хаосом у краiнi пiд час заколоту Корнiлова, суперництвом полiтичних блокiв в Украiнi, Комiтет захисту революцii Гуляйполя, очолюваний Махном, ухвалив рiшення про роззброення буржуазii та лiквiдацiю майнових прав на фабрики та на землю. Анархiсти озброiли робiтникiв Гуляйполя, роззброiли кiлькох офiцерiв, вигнали чиновникiв. Тi ж представники буржуазii, що залишилися, виплатили велику контрибуцiю. Влада у Гуляйполi переходить до ради та Комiтету захисту революцii, тобто до Махна. З’iзд рад Гуляйпiльського району, що вiдбувся у вереснi 1917 р., закликав iгнорувати будь-якi вказiвки Тимчасового уряду, Центральноi ради i перебрав усю повноту влади у волостi на себе. На пiвднi Росiйськоi республiки було створено маленьку безвладну державу iз населенням до 40 тис. – Гуляйпiльську комуну.

На початку сiчня 1918 р. бiльшовики Олександрiвська оголосили повстання проти Центральноi ради, закликавши на допомогу анархiстськi загони Махна та Никифоровоi (близько 400 бiйцiв). Було створено ревком, куди крiм бiльшовикiв та лiвих есерiв увiйшли анархiсти: М. Никифорова (товариш голови) та Н. Махно. У сiчнi 1918-го махновцi брали участь у боях за Олександрiвськ, якi закiнчилися встановленням влади Рад. Через кiлька днiв Махно вийшов зi складу ревкому з мiркувань несумiсностi його анархiстських поглядiв з дiяльнiстю ревкому.

19 лютого нiмецькi та австро-угорськi дивiзii, за згодою з Центральною радою, почали наступ у глиб Украiни. Загальна чисельнiсть вiйськ, що наступали, становила 450 тис. воякiв. Так званий радянський уряд Украiни не мав жодних шансiв протидiяти наступу i на початку березня 18-го переiхав до Полтави, потiм – до Катеринослава, а в липнi остаточно зник, як i сама та влада, яка була ним керована. Махно та гуляйпiльськi анархiсти не визнавали жодних угод з нiмецьким iмперiалiзмом. 3 квiтня 1918 р. Катеринослав був окупований австро-нiмецьким вiйськом.

На початку квiтня 18-го нiмецько-австрiйськi вiйська опинилися поблизу Гуляйполя. Махно отримав вiд бiльшовикiв 3 тис. гвинтiвок, 11 вагонiв набоiв та 6 гармат. До Гуляйпiльського полку самооборони зголосилася тисяча охотникiв. Командиром полку було обрано колишнього офiцера А. Волоха, Махно став начальником штабу полку. Махно подався на ст. Волноваха до штабу командувача Червоноi армii – за вказiвками з приводу оборони. У цей час Гуляйпiльський полк вiдмовився iти на фронт, заколотники роззброiли анархiстiв полку. Наступного дня до Гуляйполя увiйшли частини австро-угорського вiйська. Каральний загiн спалив батькiвську хату Махна, розстрiляв Несторового брата – Омеляна. Нестор вiд’iхав до Царицина, потiм подався до Астраханi. Пiвмiсяця Махно працював у мiсцевому агiтвiддiлi, спiлкувався з анархiстами, спiвпрацював у iхнiй газетi «Мысли самых свободных людей». У цiй газетi пiд своiм прiзвиськом Скромний Махно вмiстив свого першого друкованого вiрша.

У червнi 1918 р. Махно дiстався до Москви, де сподiвався знайти вiдповiдь на важливе для себе питання про майбутне анархiстського руху, мрiяв знайти пiдтримку iдеологiв та «напiвбогiв» анархiзму. Однак те, з чим вiн зiткнувся в анархiстському середовищi столицi, вiн назвав «розвалом», «балаканиною», «паперовою революцiею». Анархiсти вважали, що Жовтневий переворот е лише щаблями на шляху до справжньоi анархiчноi революцii – «третьоi революцii». Ця революцiя мала знести диктатуру бiльшовикiв, як i владу взагалi, та встановити анархiчний комунiзм. «Мирне спiвiснування» бiльшовикiв з анархiстами було припинене в нiч на 12 квiтня 1918 р., коли загони ВЧК силою роззброiли анархiстськi загони. Втрати анархiстiв у вуличних боях у Москвi, а також пiсля розстрiлiв на мiсцi становили близько 100 людей. У Радянськiй Росii анархiстiв вiдсунули вiд будь-якого впливу на уряд, iм перешкоджали вести пропаганду в масах.

У Москвi Махно iз захопленням слухав лiдерiв-теоретикiв анархiзму, зустрiчався зi своiм другом П. Аршиновим. Велике враження на майбутнього батька справила зустрiч iз Петром Кропоткiним – старiйшиною росiйських анархiстiв. Зустрiвся Махно i з комунiстичними лiдерами В. Ленiним та Я. Свердловим. За розпорядженням Ленiна В. Затонський (член Всеукраiнського бюро з керiвництва повстанською боротьбою) зробив Махновi фальшивий паспорт громадянина Украiнськоi держави Івана Шепеля – колишнього офiцера-фронтовика, вчителя, видав невелику суму грошей, революцiйну лiтературу, дав iнструкцii, як перейти украiнський кордон. 12 червня 1918 р. Махно сiв на потяг Москва—Курськ. У Курську Махно зустрiв свого товариша, анархiста Олексiя Чубенка. Махно з Чубенком вирiшили разом пробиратися додому. Дiставшись до нейтральноi зони, Махно начепив погони штабс-капiтана, а Чубенко – погони прапорщика, що дало iм можливiсть проiхати вiд Белгорода до ст. Лозовоi. За 20 верст вiд Гуляйполя Махно й Чубенко зiскочили з потяга i розчинилися в степу.

У травнi 1918 р. в Украiнi запалало полум’я селянського повстання. Реакцiйна внутрiшня полiтика гетьманського уряду, повернення помiщикiв, найрiзноманiтнiшi реквiзицii в селах, лiквiдацiя демократичних iнституцiй, панування iноземного вiйська та гостре вiдчуття нацiонального приниження сколихнули украiнський народ. Каральнi загони мордували село, вiдбирали збiжжя, влаштовували розстрiли й показовi побиття непокiрних. Переховуючись у селi Рождественка, Нестор сповiстив про свою появу на батькiвщинi близьких людей.

У серединi липня 1918-го Махно таемно вiдвiдуе Гуляйполе, де утворюе iнiцiативну групу для пiдготовки повстанськоi боротьби та рухливi терористичнi групи для нападiв на маетки та пiдроздiли гетьманськоi варти. У подальшому планувалося напасти на Гуляйполе, захопити село i надрукувати там вiдозву про початок повстання. Махно поеднував у собi непересiчну хоробрiсть та артистизм, що виявлялось у напiвтеатралiзованих дiйствах. Вирiшивши пiдiрвати австрiйський штаб у Гуляйполi, Махно з І. Лютим переодяглися у панночок, сховавши пiд спiдницями бомби. Але пiдiрвати штаб так i не вдалося, бо першого разу вiн був порожнiй, а наступного дня бiля нього були жiнки й дiти, i Махно вiдмовився вiд плану, вважаючи, що вiд нього можуть загинути невиннi.

Пiсля нападу на фiлiю банку Махно мав 28 тис. карбованцiв. За 4 тис. карбованцiв у селян було придбано кулемет, який встановили на трофейному тарантасi, запряженому четвiркою коней. Так у серпнi 1918 р. у свiтi з’явився новий вид озброень – тачанка. На тачанцi було пiднято чорний прапор, на якому майорiли слова «СТРАШНА СМЕРТЬ БУРЖУЯМ – ВЕСЕЛЕ ЖИТТЯ БІДНЯКАМ».

Уникаючи переслiдувань, Махно подався у Днiпровськi плавнi. Звiдти вiн вiв партизанську боротьбу та приеднав до свого загону загiн гайдамакiв. У сутичках з махновцями було вбито 8 офiцерiв та вартових, в полон потрапили 5 австрiйцiв. Махновцям дiсталися 16 гвинтiвок, кулемет, 15 коней. Поповнення загону Махна залежало вiд зброi, тому одним з головних завдань махновцiв було здобуття трофейноi зброi.

У серединi вересня сформувався махновський загiн, який вже був здатен виконувати бойовi завдання, – 120 шабель при 4 кулеметах. Загiн Махна несподiвано увiрвався до Гуляйполя, але в селi виявилося багато австрiйських воякiв. Пiсля короткого зiткнення з австрiяками махновцям довелося тiкати. Для пiдготовки «удару зсередини» до Гуляйполя було спрямовано кiлькох махновцiв iз возами гвинтiвок. 16 жовтня, скориставшись вiдсутнiстю основних австрiйських сил, махновцi напали на Гуляйполе. У недiлю, коли був ярмарок, на ярмаркову площу виiхало кiлька возiв, у яких були захованi кулемети та гвинтiвки. Дядьки з возiв несподiвано вiдкрили вогонь по групi австрiйських солдат. Частина переляканих солдат, пiднявши руки над головами, гукали: «Ура, Махно!» Цiеi ж митi почав бити дзвiн гуляйпiльськоi церкви. До центру села попрямували гуляйпiльцi, озброенi Махном. Пiсля короткоi стрiлянини загiн у 85 австрiйцiв капiтулював. Повстанцi захопили австрiйську бригадну касу – частину грошей Махно роздав полоненим «для придбання квитка додому». З телеграфу Махно розiслав телеграму про перемогу повстання в Гуляйполi, про встановлення тут Радянськоi влади, закликавши всiх селян i робiтникiв Украiни почати загальне повстання, наслiдуючи приклад Гуляйполя. Для керiвництва мiсцевим життям було обрано ревком i Революцiйно-повстанський штаб. Однак наступ значних сил супротивника змусив Махна пiсля кiлькох годин бою залишити село.

Вислизнувши iз оточеного Гуляйполя, Махно iз сотнею повстанцiв прибув до с. Дiбровка, в районi якого дiяв повстанський загiн пiд керiвництвом матроса-анархiста Федора Щуся. Коли загони Махна (120 бiйцiв) i Щуся (53 бiйцi) об’едналися, Щусь деякий час не визнавав Махна командиром. Однiеi ночi Дiбровку оточив загiн австрiйцiв, гетьманських вартових, мiсцевих помiщикiв та нiмецьких колонiстiв. Вийшовши непомiтно вночi iз села, махновцi на свiтанку, коли село зайняли першi групи ворога, раптово напали i вiдбили 4 кулемети та 20 коней, захопивши 80 полонених. Наступного дня до ворога надiйшли додатковi пiдроздiли вiйська з батареею, яка почала систематичний артобстрiл позицiй повстанцiв. Ситуацiя стала критичною, повстанцi не витримали натиску й почали розбiгатися. Пiд командою Махна й Щуся залишилося лише 30 бiйцiв, якi разом iз командирами оборонялися, вiдходячи в глиб лiсу. Махно переконав повстанцiв, що не все ще втрачено i е можливiсть вирватися з «вогняного мiшка». Махновцi несподiвано налетiли на дiлянку оточення, яка складалася з гетьманськоi варти. Прорвавшись крiзь ланцюг i не втративши жодного бiйця, махновцi з тилу вдарили по розгублених вартових i змусили iх тiкати. Через кiлька годин Махно зiбрав повстанцiв, що порозбiгалися по степу, i взяв Дiбровку, де австрiйський загiн охороняв полонених. Ця знаменна подiя сталася 28 жовтня 1918 р. Успiх у цьому бою створив славу Махновi серед повстанцiв, i вперше саме тодi, пiсля бою, вони назвали його батьком. З того часу це слово стало невiддiльним вiд Махна, i селяни побачили в Несторовi свого оборонця i виявляли до нього повагу та вiдданiсть.


* * *

Наприкiнцi жовтня махновцi курсували поблизу Гуляйполя, здiйснюючи напади на ст. Гайчур, Чаплине, Пологи, Гришине та Славгород, руйнуючи залiзничнi колii та пускаючи пiд укiс ешелони з австрiйцями. 30 жовтня Махно знов увiрвався до Гуляйполя, де тримався три днi. Деморалiзованi австро-угорськi солдати вiдмовилися воювати з махновцями. Австрiйське командування та гетьманський уряд кинули проти Махна частини 12-го австро-угорського корпусу та 8-го корпусу гетьманських вiйськ. Цi сили витiснили махновцiв з району Гуляйполя. При спробi захопити поiзд зi зброею на ст. Новогупалiвцi махновський загiн був розгромлений силами гетьманцiв та австрiйцiв. Пiд Махном було вбито коня. У нiч проти 15 листопада вiдбувся бiй махновцiв з австро-угорськими частинами бiля с. Темирiвки. Частина махновського загону розбiглася, iншi невеликими групами намагалися боронитися. 10 повстанцiв на чолi з Махном були оточенi на околицi села. Батько з ручним кулеметом у руках бiгав вузенькими вуличками i вiдстрiлювався, поки не був поранений. Щуся було поранено в обидвi ноги, i вiн не мiг керувати боем. З десяти повстанцiв, що залишилися з Махном, сiмох було вбито, а один, щоб не здаватися, застрелився. Махно, який спливав кров’ю, також вирiшив звести рахунки з життям… Але друзi врятували його. Незважаючи на шалений вогонь, вони пробралися до батька й перетягли його до тачанки, посадивши на схрещенi гвинтiвки. У цьому бою загинуло й потрапило в полон бiльш нiж 200 махновцiв… У 20-х числах листопада гетьманська пропаганда поширила iнформацiю про те, що «…Махна вбито, а банду його розгромлено».


* * *

Тим часом у свiтi сталися важливi подii, що докорiнно змiнили становище i в Украiнi. У жовтнi 1918 р. Нiмеччина й Австро-Угорщина зазнали цiлковитоi военноi катастрофи. Успiшний наступ сил Антанти, економiчна й полiтична криза, революцiйнi настроi та нацiональнi рухи зруйнували Австро-Угорську iмперiю, яка в кiнцi жовтня вийшла з вiйни i капiтулювала. 11 листопада 1918 р. Нiмеччина капiтулювала перед Антантою. Того ж дня було оголошено про поступову евакуацiю з Украiни всiх нiмецьких та австро-угорських вiйськ. У серединi листопада 18-го Директорiя пiдняла всеукраiнське народне повстання проти гетьманського режиму. Цi подii допомогли махновському загону, який опинився на краю загибелi, продовжити боротьбу.

27 листопада загiн Махно захопив Гуляйполе та навколишнi села i затвердився цього разу тут надовго. Махно здiйснив реорганiзацiю свого вiйська, намагаючись iз дрiбних загонiв створити вiльнi батальйони. Гуляйполе стало центром усього революцiйного руху Катеринославщини та Пiвнiчноi Таврii. Тут були утворенi органи управлiння територiею, пiдконтрольною повстанцям, та керiвництво самим рухом – революцiйна рада i штаб повстанцiв. Махно був обраний командувачем усiх повстанських загонiв та начальником штабу, а його вiйсько стало називатися махновцями. На початок грудня загiн Махна вже складав з 3 тис. повстанцiв при 30 кулеметах та 6 гарматах.

14 грудня гетьман Скоропадський зрiкся влади й виiхав за кордон. Почалося будiвництво новоi Украiнськоi Народноi Республiки. Однак уже через кiлька днiв без оголошення вiйни Радянська Росiя повела наступ на Украiну. Командувач червоного вiйська, що просувалося на Харкiв, В. Антонов-Овсiенко розiслав директиву всiм повстанським загонам Украiни, вимагаючи вiд них пiдтримати просування Червоноi армii.

13 грудня 1919 р. махновська делегацiя пiдписала угоду з петлюрiвцями, за якою махновцi мали органiзувати фронт проти бiлих. Махновцi отримали вiд республiканцiв вагон набоiв та пiввагона гвинтiвок i вибухiвки. Погiршення стосункiв мiж махновцями та силами Директорii вiдбулося пiсля подiй 20—21 грудня у Катеринославi – петлюрiвцi розiгнали мiську раду i ревком бiльшовикiв. Губревком оголосив ультиматум iз вимогою звiльнити заарештованих бiльшовикiв, погрожуючи при цьому повстанням робiтникiв мiста. Бiльшовики переконали Махна в «антинародностi та буржуазностi» Директорii УНР. До батька прибув представник губкому бiльшовикiв з метою спрямувати махновськi загони на Катеринослав. Вiн запропонував Махновi посаду головнокомандувача радянських революцiйних вiйськ Катеринославського району й обiцяв частину трофейноi зброi, що буде здобута пiд час захоплення Катеринослава. ЦК КП(б)У дозволив мiсцевим парторганiзацiям входити до военного союзу з Махном. У червоних у Катеринославi було близько тисячi бiйцiв, Махно привiв ще 700 бiйцiв. Розрахунок Махна спирався на раптовiсть нападу. Було визначено головну дiлянку прориву – мiст через Днiпро. Залiзничники пустили по мосту порожнiй потяг, а за ним потяг, де у вагонах ховалися махновцi. Цей же махновський потяг прибув на катеринославський вокзал i зненацька захопив його. Почався запеклий бiй у мiстi. Над вечiр 28 грудня повсталi захопили бiльшу частину мiста. Махновськi загони здобули великi трофеi: 10 тис. гвинтiвок, 26 кулеметiв, 4 гармати… Махновцi вирiшили частину трофеiв вивезти залiзницею до Гуляйполя. Мiсцевий бiльшовицький ревком намагався перешкодити цьому. Махно, як командувач повстанського вiйська, вимагав однакового представництва у Катеринославському ревкомi вiд бiльшовикiв, лiвих есерiв та махновцiв-анархiстiв, поставив вимогу – оголосити вибори до ревкому, а пiсля вiдмови виконати цi вимоги вирiшив не пiдкорятися рiшенням ревкому. 31 грудня 1918 р. свiжi сили вiйск УНР легко розгромили махновський загiн, що утримував оборону мiста. У Катеринославi почалася панiка, робiтничi бiльшовицькi загони не пiдкорялися Махновi. Багато махновцiв при вiдступi потонули пiд кригою Днiпра або загинули у вуличних боях.

5 сiчня 1919 р., пiсля того як унаслiдок розгрому у Катеринославi Махно повернувся до Гуляйполя, земляки висловили йому свое невдоволення. Матерi загиблих звинуватили ватажка у смертi своiх синiв. Махно пояснив розгром зрадою бiльшовикiв та iхнiх загонiв. На запитання, де решта бiйцiв, батько крiзь зуби процiдив: «У Днiпрi». Стосунки мiж Махном та бiльшовиками зiпсувалися. Бiльшовики позбавили Махна звання головнокомандувача повстанського вiйська Катеринославщини. Махно «…лаяв бiльшовикiв i говорив, що треба до бiса порозганяти всi бiльшовицькi штаби, тодi повстанцi будуть з нами».


* * *

На початку сiчня 1919 р. Махно вирядив загiн Петренка (800 бiйцiв) на пiвнiч Катеринославщини. За Павлоград та Лозову махновцi вели запеклi боi проти частин армii УНР. Бiльшовицький загiн роззброiв махновцiв й заарештував Петренка. Пiсля цього Махно направив проти червоних повстанцiв чималий загiн пiд командою Петренкового брата, який звiльнив заарештованого брата i розiгнав бiльшовицький штаб. Невдало склався наступ махновцiв проти загонiв нiмецьких колонiстiв, органiзований у добровольчу Єгерську бригаду.

3—4 сiчня 1919 р. на вокзалi ст. Пологи вiдбувся повстанський з’iзд, на який прибули 40 делегатiв вiд загонiв та мiсцевого населення. З’iзд висловився за створення «вiльних рад», що дiяли б без насильства з боку вiйськових чи партiйних дiячiв. Пiд оруду рад переходив розподiл землi та реманенту, доля маеткiв. З’iзд обрав оперативний штаб вiйська – вищий вiйськовий орган фронту i тилу. Махно залишався командувачем усього вiйська. Штаб мав злити загони в полки, формувати новi частини. Складним видавалося обмежити свавiлля отаманiв мiсцевих загонiв, що не бажали пiдкорятися штабовi. З’iзд озброiв штаб директивою про те, що всi тi загони, якi не пiдкоряються рiшенню штабу, пiдлягають роззброенню, а iхнi командири будуть вiдданi до загальноповстанського суду.

Махновський фронт подiлявся на 4 основнi дiлянки. Було створено 5 повстанських полкiв iменi батька Махна, «чорна сотня» – охорона Махна, кiнний загiн Щуся. Усього махновське вiйсько нараховувало 8—10 тис. багнетiв.

У кiнцi грудня 1918 р. частини Добровольчоi армii (до 5 тис. бiйцiв) висадилися в Генiчеську, Марiуполi, Бердянську i захопили узбережжя Азовського моря. До Добровольчоi армii приедналися бiлогвардiйськi частини Кримсько-Азовськоi добровольчоi армii, висунутi з Криму до Мелiтополя, та Єгерська бригада самооборони нiмецьких колонiстiв (разом 5 тис. багнетiв). У серединi 1919 р. бiлi просунулися у «вiльний район». Оборона Гуляйполя стала найбiльш героiчним епiзодом махновського руху. Кiлька разiв Гуляйполе переходило з рук у руки. Не маючи озброення, в бiй iшли резервнi махновськi загони з вилами, списами, сокирами. Махновське командування вирiшило за будь-яку цiну вiдстояти «вiльний район». Пiд час боiв за село загинуло до 500 махновцiв. Повстанцiв бiлi в полон не брали, а вiшали вздовж дорiг або розстрiлювали в балках. Бiлi стратили 20 мешканцiв села, в тому числi й брата Нестора – Карпа. Махно пообiцяв односельцям помститися бiлим, де б вони не були.

23 сiчня неподалiк вiд фронту в с. В. Михайлiвка вiдкрився перший з’iзд селян i повстанцiв «вiльного району». На з’iздi були присутнi близько 100 делегатiв. Махно не був на цьому з’iздi, бо перебував на передовiй. З’iзд ухвалив рiшення про мобiлiзацiю до армii Махна всiх фронтовикiв, прийняв резолюцiю на пiдтримку махновського руху i постановив створити в районi «вiльну раду». Махно на чолi тисячi повстанцiв пiшов у наступ на ст. Гуляйполе. По колiно в снiгу Махно йшов у перших лавах наступальникiв, пiдбадьорюючи iх мiцними слiвцями. У боях 27—28 сiчня махновцi вiдбили Гуляйполе у бiлих, але боi на пiвденнiй околицi села i за Пологи точилися ще 10 дiб.

21 сiчня червонi частини Павла Дибенка захопили Синельникове i надiслали махновцям телеграму з пропозицiями про переговори щодо военного союзу. Частини Дибенка становили тодi 4 тис. пiхотинцiв при 50 кулеметах i 18 гарматах. Але iм вдалося 26 сiчня вибити з Катеринослава загони армii УНР. Дибенко i махновський посланець Чубенко зустрiлися в Синельниковому i склали угоду про спiльну боротьбу з Директорiею i бiлогвардiйцями. За угодою махновцi пiдпорядковувалися оперативному командуванню П. Дибенка (командир групи вiйськ Катеринославського напрямку, потiм Першоi Заднiпровськоi дивiзii), зберiгаючи свою внутрiшню структуру i незалежнiсть, виборнiсть, самодисциплiну, самоназву, чорнi прапори. На початку лютого 1919-го махновцi отримали вiд командування украiнських радянських частин 9 тис. гвинтiвок, 20 кулеметiв, батарею гармат, панцерний потяг, трохи амунiцii та грошей.

31 сiчня 1919 р. панцерний потяг комдива Дибенка прибув на ст. Пологи, де на його честь махновцi влаштували парад свого вiйська. У цей час панцерний потяг бiлих прорвав махновський фронт. На лiквiдацiю прориву був спрямований панцерний потяг Дибенка i гуляйпiльцi, озброенi щойно привезеними комдивом кiлькома тисячами гвинтiвок. Перемога над бiлими, захоплення iхнього панцерного потяга та близько сотнi полонених, що були привезенi до Гуляйполя, викликали загальне пiднесення у «вiльному районi». На переговорах з Дибенком Махно заявив про свое можливе керiвництво загонами Червоноi армii, погодився прийняти призначених комiсарiв, створити полiтвiддiли у полках.

У лютому 1919-го Махно вдруге одружився. Його дружиною стала Галина (Агафiя) Андрiiвна Кузьменко, 22 рокiв, що народилася в родинi писаря жандармськоi канцелярii. Галина закiнчила вчительську семiнарiю i з 1916 р. працювала у школi Гуляйполя. Вона брала участь у всiх походах махновцiв i мала великий вплив на рiшення батька. В армii вона займалася як культпросвiтницькою, так i шкiльною роботою.

У листопадi 1918 р. у Курську вiдбулася установча конференцiя Конфедерацii анархiстських органiзацiй Украiни «Набат». На конференцii було задекларовано: «Украiнська анархiстська революцiя стане першою у серii свiтових анархiстських революцiй». Початком такоi революцii анархiсти вважали повстанський рух украiнського селянства. З лютого 1919 р. «набатовцi» зробили ставку на Махна i подалися до Гуляйполя «для культурноi працi». Групи «Набату» iснували у мiстах: Олександрiвськ, Киiв, Одеса, Єлисаветград, Харкiв, Катеринослав та iн. (усього у 35 мiстах).

14 лютого 1919 р. мiж командуванням Червоноi армii i махновцями було пiдписано офiцiйну угоду – махновськi полки входили до 1-i Заднiпровськоi дивiзii як 3-тя революцiйно-повстанська бригада iменi батька Махна. Комбригом був затверджений Махно, i всi виборнi партизанськi командири залишилися на своiх мiсцях. До махновського штабу й полкiв були направленi полiткомiсари. Оперативне й адмiнiстративне пiдпорядкування частин Махна начдиву Дибенковi i командувачу Антонову-Овсiенку передбачало збереження автономii внутрiшньоi органiзацii бригади, виборного командування, добровiльноi мобiлiзацii, самодисциплiни, права бригади лишитись у Приазов’i i збереження чорних прапорiв. Усi махновськi частини зливалися в полки, що отримували вiйськове спорядження, продовольство, фураж, грошi за штатним розкладом частин Червоноi армii. Перед махновцями було поставлено завдання зайняти фронт проти бiлих уздовж 180 км i повести наступ на Ростов.

12—16 лютого у Гуляйполi вiдбувся II з’iзд повстанцiв i селян 35 волостей (245 делегатiв), що затвердив союз iз Червоною армiею. У ходi з’iзду анархiсти критикували бiльшовицьку диктатуру i встановлення влади нiким не обраного Раднаркому Украiни, охарактеризувавши уряд бiльшовикiв як уряд «самозванцiв-призначенцiв». У своiй промовi Махно вказав, що переслiдування анархiстiв у РРФСР, закриття iхнiх газет, придушення зброею виступiв трудящих – весь цей росiйський досвiд не повинен повторитися в Украiнi. Позицiя з’iзду вiдбилася у резолюцii, де був висловлений протест проти бiльшовицькоi «монополii на революцii», проти арештiв i розстрiлiв представникiв «революцiйних органiзацiй». З’iзд закликав будувати вiльне суспiльство – безвладне й деполiтизоване. Велике значення мало рiшення про створення Вiйськово-революцiйноi ради «вiльного району» (держава у державi). Махновський з’iзд затвердив урiвнений розподiл землi мiж селянами, вирiшив вимагати вiд центру автономii «вiльного району».

У лютому 1919-го бiльшовики почали масовi арешти лiвих есерiв i анархiстiв на Пiвднi Украiни. Цi дii союзникiв викликали погрози Махна вiдставкою з посади комбрига. Рада «вiльного району» вимагала припинення «…партiйного цькування лiвих партiй», недопущення в районi партiйноi диктатури та ЧК, затвердження виборностi в радянських органiзацiях, представництва в Олександрiвському виконкомi. До махновськоi бригади записалося до 24 тис. людей, але тiльки 7 тис. були озброенi, iншi ж були вiдправленi по домiвках за браком зброi та амунiцii.

10 березня почався наступ 1-i Заднiпровськоi дивiзii у Приазов’i. Протягом першого тижня наступу були здобутi значнi перемоги над Добровольчою армiею, яка залишила Пiвнiчну Таврiю. Махновцi захопили Волноваху, Бердянськ, пiдiйшли до Марiуполя. Кораблi французькоi ескадри, що стояли в марiупольському порту, обстрiлювали махновцiв iз 60 гармат. Близько 5 тис. бiлогвардiйцiв, затиснутих у мiстi, здiйснили низку вiдчайдушних контратак, однак усi вони зазнали поразки. 29 березня махновцi захопили мiсто Марiуполь, бiлi намагалися втримати хоча б порт, який вони вiдчайдушно боронили. Згодом бiлi завантажилися на транспортнi судна, подалися до Таганрога. Пiсля взяття Марiуполя 4 полки вирушили на Таганрог. Червоний комдив пропонував нагородити Махна орденом Червоного Прапора. Командувач Украiнського фронту В. Антонов-Овсiенко називав тодi махновський рух «серйозним» i «героiчним».

З березня 1919 р. по селах почалося стягнення продрозкладки. Безконтрольнiсть, дике свавiлля влади нагадували звичайний грабунок. Масовi насильства продзагонiв при вилученнi хлiба в украiнських селах призвели до вибуху багатьох селянських повстань.

Командарм 2-i Украiнськоi радянськоi армii телеграфував Антонову-Овсiенку: «Мiсцевi ЧК ведуть посилену кампанiю проти махновцiв, у той час коли махновцi воюють на фронтi, в тилу iх переслiдують за належнiсть до махновського руху… дурнуватими витiвками дрiбнi «надзвичайки» провокують махновське вiйсько та населення на бунт проти Радянськоi влади». Махновська контррозвiдка попередила Махна про запланований у ЧК замах на нього. Махно вирiшив створити особливий полк-«завiсу», щоб закрити «вiльний район» вiд проникнення комiсарiв. Батько заявляв: «Комiсари не повиннi бути шпигунами i контролерами на цiй територii, мае бути припинена агiтацiя проти махновщини…»

10 квiтня 1919 р. Гуляйпiльська рада органiзувала ІІІ з’iзд представникiв 72 волостей i повстанцiв (вiд 2 млн. селян). З’iзд висловився проти системи «призначенства» згори, вимагаючи самоврядування на мiсцях та широкоi виборностi на всi державнi посади зi складу мiсцевих трудiвникiв. З’iзд вирiшив не пiддаватися закликам вiйськового повстання проти влади, тому що повалення влади покликало в життя iншу владу – не кращу, а, найпевнiше, гiршу. З’iзд вирiшив домагатися волi в межах iснуючоi червоноi системи: створювати вiльнi громади та економiчнi спiлки, соцiалiзуючи пiдприемства. Батько на з’iздi тримався в тiнi вiд полiтичних баталiй i прагнув утримати повстанцiв вiд повстання проти Радянськоi влади, пропонуючи гасло: «Іти окремо, бити разом!» Але начдив Дибенко заборонив з’iзд як «…вiдверто контрреволюцiйний», вимагаючи розпустити махновську раду i припинити анархiстську пропаганду. Вiн попереджав, що органiзатори з’iзду будуть оголошенi поза законом.

4—9 квiтня 1919 р. бiлий 3-й кiнний Кубанський корпус генерала Шкуро (2 тис. шабель) розбив частини 8-i та 13-i радянських армiй Пiвденного фронту бiля Юзiвки. Сусiдня з махновцями 9-та дивiзiя 13-i армii в панiцi втекла з позицiй, оголивши лiвий фланг махновськоi бригади, що залишилася на фронтi. Кiннота Шкуро прорвалася у тил махновцям, захопивши Волноваху та Марiуполь. Опинившись перед загрозою повного оточення та знищення, махновцi вiдступили на 25 верст.

Г. Сокольников, член РВР Пiвденного фронту, в телеграмi Ленiну та Раковському пропонував прибрати Махна, «чий престиж похитнувся». Вiн бажав перекласти провину за вiдступ на махновцiв. Резолюцiя Ленiна на цю телеграму була промовиста: «Треба пiдтримати». М. Подвойський – голова Вищоi радянськоi вiйськовоi iнспекцii – рекомендував вiддати пiд суд Ревтрибуналу «за бандитизм i контрреволюцiю» Махна та його командирiв. Харкiвськi «Известия» в статтi «Геть махновщину!» вiдзначали, що «незаконний» гуляйпiльський з’iзд вiдзначався «…ганебною, нестримною агiтацiею проти радянськоi влади». Закiнчувалася ця публiкацiя думкою, що «…неподобствам, якi чиняться в царствi Махна, мае бути покладено край».

У телеграмах до Центру Дибенко запропонував спрямувати надiйнi частини радянськоi армii до Гуляйполя, захопити Махна та його штаб, махновцiв роззброiти та розформувати «…навiть iз боем, коли буде потреба». На 24 квiтня Дибенко спланував убивство Махна, викликавши його до свого штабу на нараду. Антонов-Овсiенко заборонив Дибенковi вдаватися до терору i втручатися у справи Махна, а махновська контррозвiдка попередила Махна, щоб вiн не iхав до штабу.

28 квiтня махновцi вибили бiлих з Марiуполя та Волновахи, наблизившись до Юзiвки та Таганрога. Командувач Антонов-Овсiенко, у телеграмi урядовi УСРР вимагав «…негайно припинити цькування махновцiв, що мае провокацiйний характер». Висновки свого вiзиту до Махна Антонов-Овсiенко виклав у телеграмi Раковському, вказуючи, що Махно проводить агiтацiю за «единий фронт» проти бiлогвардiйцiв, що батько до агiтацii проти бiльшовикiв не причетний, а на III гуляйпiльському з’iздi не був i його резолюцiй не пiдписав, що бандитизму в частинах Махна не помiчено, а повстанцi «кадр чудовий, але потребуе обробки». Антонов-Овсiенко дав згоду на розгортання махновськоi бригади в дивiзiю. У той же час Троцький та командування Пiвденного фронту надiслали телеграми до всiх iнстанцiй iз забороною розгортання дивiзii. Троцький i К° продовжують постачати махновську дивiзiю як бригаду, а з середини травня взагалi припиняють будь-яке постачання махновцiв.

7 травня на махновськiй радi було прийнято рiшення про переформування бригади в дивiзiю iм. Махна та обрано комдивом цiеi дивiзii самого Махна. Махновцi утримували найважливiшу дiлянку фронту – 110 верст, вiд Азовського моря до ст. Кутейникове.

На початку квiтня в Єлисаветградi вiдбувся з’iзд Конфедерацii «Набат». З’iзд вiдзначив, що бiльшовики застосовують репресii проти анархiстiв, що каральнi дii влади можуть змусити анархiстiв ужити адекватних дiй. «Бюрократизацiя», «придушення низiв», «контрреволюцiйнiсть» – такими епiтетами анархiсти характеризували бiльшовикiв, звертаючись при цьому до своiх спiльникiв та симпатикiв iз гаслом: «Жодних компромiсiв iз Радянською владою!». «Набатiвцi» закликали органiзовувати пiдпiлля на заводах та у вiйськових частинах, «всiляко пiдтримувати повстанський рух». До Махна прибули кiлька сотень анархiстiв на чолi з лiдером «набатiвцiв» В. Волiним, що незабаром став другою людиною в махновському русi – секретарем махновськоi ради (до грудня 1919 р.).

8 травня 1919 р. отаман Григор’ев пiдняв на повстання проти бiльшовикiв свою 6-ту дивiзiю Третьоi украiнськоi радянськоi армii (20 тис. солдатiв). Григор’ев вiддае наказ усiм своiм однодумцям: захоплюйте всi станцii, формуйте загони й захоплюйте повiтовi мiста, Киiв та Харкiв. У першi днi повстання григор’евцi досягли великих стратегiчних успiхiв. Вiйськовi з’еднання Украiнськоi Червоноi армii переходили на бiк повсталих або оголошували про свiй нейтралiтет. 9—16 травня повсталi селяни та червоноармiйцi захопили Єлисаветград, Черкаси, Кременчук, Катеринослав, Миколаев, Херсон…

Панiка охопила представникiв влади. Здавалося, всi три украiнськi радянськi армii повернули своi багнети i повстання приречене на успiх. Бiльшовицькi властi стали готуватися до евакуацii з Киева. Григор’евський «Унiверсал» в Украiнi мав ефект бомби, що вибухнула, був несподiваним викликом комунiстичному режимовi. Отаман розраховував, що на його бiк перейдуть не лише повстанцi отаманiв Зеленого, Ангела, Волинця, Заболотного, але й частини трьох украiнських радянських армiй, що складалися з колишнiх украiнських повстанцiв. Особливi надii покладалися на Махна. На 27 квiтня 1919 р. Махно й Григор’ев призначили таемну зустрiч своiх представникiв у Катеринославi для розгляду полiтичноi ситуацii. Однак чекiсти заарештували махновських та григор’евських представникiв.

Доля повстання Григор’ева великою мiрою залежала вiд позицii Махна. Григор’ев надсилае Махновi телеграму зi словами: «Вiд комiсарiв, надзвичайок не було життя… Моi вiйська не витримали i почали самi бити надзвичайки i гнати комiсарiв… І ось я, отаман поза законом, жену iх за межi Украiни… Чи не пора Вам, батьку Махно, сказати свое вагоме слово тим, хто замiсть волi народу проводить диктатуру окремоi партii?» Бiльшовики вимагали вiд Махна видати вiдозву проти григор’евцiв, загрожуючи йому оголошенням поза законом. Однак батько заявив, що не вiрить «червонiй пропагандi». Махно вирiшив не втручатися в конфлiкт. Хоча батько i видав прокламацiю «Хто такий Григор’ев», у якiй отаман був названий ворогом революцii й антисемiтом, але в той же час вiн закли?кав iгнорувати «суперечку Григор’ева з бiльшовиками за полiтичну владу». У боях 16—24 травня частини Григор’ева були розбитi червоноармiйськими групами, але отаман змiг зберегти ядро свого повстанського вiйська.

19 травня кiнна дивiзiя генерала Шкуро, вдаривши у фланг 9-i радянськоi дивiзii на стику з махновською дивiзiею, прорвала фронт. Протягом першого дня наступу бiлi просунулися на 100 км. в глиб радянського тилу. Кiннота Шкуро вийшла в тил махновськоi дивiзii з намiром оточити та знищити махновцiв. Однак Троцький вважав, що головна небезпека – «махновський сепаратизм».


* * *

З 18 травня Троцький почав бомбардувати Раковського та ЦК КП(б)У телеграмами, у яких вiн вимагав «…пiсля розгрому головних григор’евських сил лiквiдувати махновщину». Невиконання цього рiшення, попереджав вiн, «обiцяе повторення григор’евськоi авантюри, що буде небезпечнiшою внаслiдок величезноi популярностi Махна серед селянства та червоноармiйцiв, бо махновщина – едина реальна влада на мiсцях». Троцький пропонував: «…розколоти Махна, знищивши верхiвку, i переформувати частини Махна» з допомогою загону чекiстiв та балтiйських матросiв. 23 травня Троцький наказав командармовi Скачковi здiйснити «…радикальний перелом в устроi та поведiнцi вiйськ Махна протягом двох тижнiв, а якщо це виявиться неможливим – подати рапорт про вiдкриту непокору Махна». Однак Скачко заявив, що лiдери махновцiв не пiдуть проти влади, поки iснуе небезпека бiлогвардiйського реваншу, тому необхiдно використати махновцiв проти бiлих. Скачко вiдзначав, що украiнськi радянськi частини не пiдуть проти Махна, а для каральних операцiй проти махновцiв потрiбнi 2—3 укомплектованi «росiйськi» дивiзii.

25 травня у Киевi зiбралася рада оборони Радянськоi Украiни за участю Троцького, на якiй доля Махна була остаточно вирiшена. Московське керiвництво за кiлька днiв до цього також схвалило iдею «лiквiдувати махновщину в найкоротший термiн». На чолi операцii було поставлено К. Ворошилова. Троцький у телеграмi Раковському пропонував почати iнтенсивну кампанiю дезiнформацii проти Махна в пресi, попереджаючи, що без неi «лiквiдацiя махновщини не буде зрозумiлою».

Махновськi загони наприкiнцi травня 1919 р. опинилися без набоiв, i iм доводилося розраховувати лише на багнети та шаблi. Пiд командою батька в цей чае перебувало близько 24 тис. бiйцiв. Махно вказував, що не може бiльше вiдправляти неозброених людей на смерть. Свою вимогу до влади змiнити ставлення до махновцiв батько пiдкрiплював загрозою своеi вiдставки.

Махно направив телеграму своiм командирам iз повiдомленням про те, що вiн складае з себе повноваження комдива та комбрига i надае право кожному полку вибирати – чи вiн залишаеться у складi Пiвденного фронту, чи створюе самостiйнi загони. Командування Пiвденного фронту заборонило переформування махновськоi бригади в дивiзiю, розцiнюючи дii Махна як такi, що рiвноцiннi залишенню фронту, i за якi належить вiддати пiд суд ревтрибуналу.

30—31 травня було прийнято два рiшення, що давали ворогам махновцiв привiд для нових звинувачень. Махновська комiсiя з проведення з’iздiв оголосила про скликання 4-го з’iзду представникiв «вiльного району» i махновських повстанцiв 15 липня 19-го у Гуляйполi. З’iзд мав зiбратися для вирiшення таких проблем: змiцнення автономii мiсцевих рад та «вiльного району», оголошення початку анархiстського експерименту, переформування дивiзii Махна у незалежну Повстанську армiю з 13 полкiв пiхоти i 2 ударних груп. Повстанська армiя мала б внутрiшню автономiю, тiльки в оперативному вiдношеннi пiдпорядковуючись наказам командування Червоноi армii. Махно надiслав телеграму до всiх махновцiв та червоноармiйцiв з пропозицiею вирушати до Гуляйполя для формування новоi Повстанськоi армii.

2 червня Троцький по телефону зв’язався з Махном i в рiзкiй формi наказав негайно закрити махновськими частинами оголену дiлянку фронту вiд Гришиного до Слов’янська (близько 100 верст). З цiеi дiлянки втекла 9-та дивiзiя. Махно, вказуючи на критичне становище своеi дивiзii, на вiдсутнiсть набоiв та зброi, вiдмовився передислокувати своi частини. Троцький нiбито тодi заявив Махновi: «Ти розумiеш рiзницю мiж собою i мною? Я головком збройних сил республiки. А ти хто такий? Я таких, як ти, розстрiлював по кiлька штук за день». Махно, розлютившись, обклав вождя революцii добiрними матюками. Це була остання розмова двох вождiв. Наступного дня в газетi штабу Троцького «В пути» з’явилася стаття Троцького пiд назвою «Махновщина», в якiй Махно називався «заколотником». Стаття закiнчувалася так: «З цiею анархо-куркульською розпустою пора покiнчити, покiнчити твердо, раз назавжди, так щоб нiкому бiльше не кортiло».

Наказ Троцького № 107 визначив, що махновський рух мае бути «стертим з лиця землi» за «вiдкриття фронту бiлим», за збiр «антирадянського» з’iзду. За органiзацiю цього з’iзду, участь у ньому та розповсюдження вiдозв про з’iзд Троцький наказав розстрiлювати. У наказах Троцького стверджувалося, що Махно «вiдкрито закликав до повстання проти Радянськоi влади на Гуляйпiльському з’iздi». Але ж з’iзд не вiдбувся з причини захоплення району Гуляйполя бiлогвардiйцями, а на квiтневому з’iздi Махно взагалi був вiдсутнiй.

Махно вiдсилае кiлька телеграм Ленiну i Раковському, повiдомляючи про свою добровiльну вiдставку з посади i прохаючи надiслати замiну. Свое рiшення Махно пояснюе необгрунтованiстю звинувачень з боку влади й «особистою ворожiстю» Троцького, вказуючи, що така ворожiсть може призвести до «кривавих подiй усерединi трудового народу, до створення серед трудящих особливого внутрiшнього фронту».

8 червня Троцький видае наказ № 108 «Кiнець махновщинi!» i приiжджае до Катеринослава, щоб особисто керувати боротьбою проти Махна. У Катеринославi Троцький видае наказ про створення Вiйськово-революцiйного трибуналу на чолi з Г. П’ятаковим, колишнiм головою уряду УСРР. Цей трибунал мав широкi повноваження, щоб «розпеченим залiзом» випалити «махновщину». Розстрiли заручникiв, розстрiл за приховування зброi, розстрiл родичiв махновцiв, каральнi загони та блокада сiл – така «рiзноманiтна дiяльнiсть» була у цього кривавого трибуналу. Троцький видае наказ про розстрiл усiх, хто стане «пiд прапори Махна».

4 червня 1919 р. махновськi частини здiйснили спробу контратакувати бiлогвардiйцiв. Але за добу бiлi перешли в загальнiй наступ. Кiнний корпус Шкуро, наступаючи на Захiд, вийшов у тил махновцям. На цей час проти махновцiв дiяла бiлогвардiйська група, яка складалася з 14 тис. воякiв, 8 панцерних потягiв та 83 гармат.

Деякi махновськi полки, опинившись у повному оточеннi, без набоiв, повнiстю загинули – полонених повстанцiв бiлi страчували. Не маючи артилерiйськоi пiдтримки, вони з холодною зброею кидалися в бiй проти козачоi кавалерii, iшли пiд кулеметний вогонь, гинули сотнями, не залишаючи своiх позицiй. Бiла кiннота несподiвано прорвалася до Гуляйполя. Маючи ще 10 тис. повстанцiв, Махно спробував утворити заслiн перед бiлими бiля Гуляйполя. На деякий час махновцям вдалося вибити ворога з околиць Гуляйполя. Селяни Гуляйполя iз сокирами та вилами вели рукопашний бiй проти бiлогвардiйцiв, надихаючись прикладом батька, який перебував в епiцентрi бою. Кiлька разiв конi пiд Махном гинули, але сам вiн залишався неушкодженим. 8 червня 1919-го три кiннi полки козакiв вибили махновцiв з Гуляйполя. Пiд час боiв неподалiк вiд Гуляйполя, на ст. Гайчур, були зосередженi частини Червоноi армii (3 тис. бiйцiв), що не втручалися в бiй мiж махновцями та бiлими. За розрахунками Троцького, бiлi мали безперешкодно допускатися в район махновцiв, для того щоб знищити «анархiстську заразу».

Ворошилов (у цей час вiн поеднував посади наркома внутрiшнiх справ УСРР i командувача 2-i армii), отримавши наказ вiд Троцького про лiквiдацiю махновцiв, наказав Махновi та членам його штабу прибути для переговорiв про реорганiзацiю вiйськових частин на ст. Гайчур. Махно, зрозумiвши, що готуеться розправа, утiк просто з вагона Ворошилова, застреливши охоронця. Лiченi хвилини вiддiляли його вiд пiдступноi кулi. Частина махновськоi делегацii не встигла вiд’iхати зi ст. Гайчур i була заарештована й пiд охороною вiдправлена до Харкова, де махновцi були негайно розстрiлянi. Серед арештованих i страчених були начальник штабу Озеров, заступники начальника штабу, командир полку, ад’ютант штабу, члени махновськоi ради. Троцький у своему наказi вiд 18 червня 1919 р. пiдтвердив страту махновських командирiв «штабу Махна». Загiн ЧК особливого призначення i панцерний дивiзiон пiд загальною командою комбрига К. Медведева вiдзначався особливою жорстокiстю щодо махновцiв. Цей загiн заарештував близько тисячi махновцiв, частину з яких розстрiляв.

Деякi командири запропонували вiдмовитися вiд опору червоним, але бiльша частина зiбрання вважала, що Махну треба виступити проти червоних. Махно вирiшив пiти з посади радянського командувача i надати дивiзii можливiсть воювати проти бiлогвардiйцiв, захищаючи «вiльний район». Тимчасово командування зосередилося в руках В. Бiлаша – начальника штабу. Кiлька махновських полкiв i командирiв виявили бажання йти за батьком, але Махно наказав iм залишатися на фронтi до «особливого наказу». Отримавши вiстi про розстрiл махновцiв-штабiстiв у Харковi, батько змiнюе свое рiшення. Вiн уже думае про помсту за розстрiляних. Батько встиг видрукувати кiлька тисяч листiвок пiд назвою «Де влада – там немае свободи!». У листiвках вiн попереджав, що за кожного розстрiляного махновця будуть страченi «десятки червоних катiв». Вирок на смерть було оголошено Троцькому i П’ятакову.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=45136077) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.