Книга - Казкові казки

Казковi казки
Наталiя Гриняева


«Ми, ми знаемо…, – разом застрекотiли маленькi створiння, випурхнувши з-за дверей, – Ми чарiвнi Сяйвочки з пiвночi – фрейлiни королеви Пiвночi… …Тепер остовпiла не тiльки Єва, а й пес Харт. В життi вони не бачили нiчого подiбного…» Малюки обожнюють слухати iсторii про казкових героiв, яких так багато у збiрцi «Казковi казки». Об’еднуе цi казки те, що iхнi героi борються за добро й справедливiсть, щиро бажаючи, щоб у свiтi стало менше зла. Читаючи iх, малята навчаться вiдрiзняти добро вiд зла, здiйснювати гарнi вчинки, бути розумними та добрими. І напевно, казковi мiнливi подii створять гарний настрiй, розвинуть уяву та подарують маленьким янголятам подорожi до краiн дитячих мрiй…





Наталiя Гриняева

КАЗКОВІ КАЗКИ

Збiрка казок для дошкiльнят та дiтей молодшого шкiльного вiку





Зачарованi дерева


Нiхто не знае, де й коли це було, та люди розповiдають, що жив на бiлому свiтi красень-королевич, смiливий i добрий, справжнiй господар свого маленького королiвства.

Покохав вiн гарну просту дiвчину i вирiшив з нею одружитися. Зрадiли його пiдданi, i всi разом почали готуватися до весiлля: на великiй площi накрили столи, покликали музик. Заграли сурми та цимбали, i почалося свято. Всi завзято вiтали молодят, котрi були схожi на двi гарнi квiтки. Бiла лiлея – наречена й лотос – королевич сидiли в центрi столу. Вони були щасливi.

Та не сподобалося це королевi сусiднього королiвства, яка вмiла чаклувати. Вона сама бажала вийти замiж за королевича. Розлютилась вона, скликала до себе всi чаклунськi сили, зварила страшне зiлля i, пiднявшись на чорну хмару, полетiла небом на весiлля…

А весiлля було таке гомiнке й веселе, що нiхто навiть не помiтив, як небо закрила чорна хмара та пiшов чорний злий дощ. І коли на присутнiх попадали краплi того дощу, вони почали перетворюватися на дерева.

Дiвчата ставали ялинками, вербами та смереками, хлопцi – ясенями та каштанами, жiнки – яблунями, чоловiки – дубами, а дiточки – рiзними кущиками…

Та ось чорнi плями впали на бiле плаття нареченоi – вона вмить перетворилась на струнку засмучену берiзку.

Королевич навiть скрикнути не встиг, бо i сам став кленом.

Усе королiвство перетворилось на зачарований лiс, у якому, замiсть музик, дзвiнко спiвали пташки, а дерева хитали гiлочками та листочками, нiби продовжували танцювати на весiллi…

Це зовсiм розлютило злу чаклунку i в розпачi вона перевернула свiй горщик. Вiд цього чорна хмара вибухнула i все: i горщик, i чаклунка – вмить спалахнуло i перетворилося на попiл.

Чаклунка зникла, але разом з нею зникла й можливiсть розчарувати той загадковий лiс.

Тож i дотепер навколо нас стоять зачарованi дерева – мешканцi того королiвства. Ноги iх приросли до землi, губи занiмiли, та своiми квiтами i плодами вони радують нас i частують. А коли хтось пiдходить до них ближче, то листочки шелестять, нiби шепочуть: «Не знущайся надi мною, не ламай… Я такий же, як ти, тiльки зачарований!..»




Принцеса Равлик


Давним-давно то було.

В одному невеличкому королiвствi настав час одружуватись королiвському сину. У всi краi були надiсланi запрошення на королiвський бал для пiдданих, якi мали незамiжнiх доньок.

Нарештi той день настав.

До королiвського палацу приiхало безлiч гостей.

Принц iз засмученим обличчям блукав серед молодих дiвчат. За вечiр вiн познайомився й потанцював iз усiма, але так нiкого й не обрав…

Вiн шукав ту едину, котра вже декiлька мiсяцiв приходила до нього увi снi.

Тендiтна красуня, що гуляе на галявинi лiсу бiля невеличкого озера i спiвае дивну пiсню, яка манить i кличе його. Вiн чимдуж намагаеться продертись крiзь дерева та кущi на ту галявину, але, як тiльки вiн туди вибiгае, все навколо вкривае густий туман i в тому туманi зникае i дiвчина, i ii голос…

У вiдчаi принц зiбрався й поiхав свiтом шукати долi. Проiхав багато краiн, мiст i сiл, але так нiде й не зустрiв дiвчину зi своiх снiв. Інодi, правда, вiд людей вiн чув дивнi розповiдi про зачаровану принцесу, яку може врятувати лишень поцiлунок…

Вщент розбитий i втомлений, повертався парубок додому…

В дорозi його застала нiч. Принц зупинився, вiдпустив коня попастися, розпалив багаття, лiг ближче до вогню, щоб швидше зiгрiтися, i заснув…

На небi засяяли зорi, вийшов мiсяць i своiм холодним бiлим сяйвом освiтив все навколо: лiсову галявину, коня, згасле вогнище, берег озера та дивного великого равлика…

Нiч була тиха-тиха… Равлик просунувся ближче до кущiв, i раптом його мушля впала на траву i перетворилась на палац казковоi краси. З палацу вийшла дiвчина i, спiваючи пiсню, пiшла до води…

То була юна принцеса Лiлея. Колись, дуже давно, вона щасливо жила з батьками у невеличкому палацi на березi озера. Та якось у неi закохався злий старий чаклун Кондор. Вiн прийшов до короля i посватався до Лiлеi, однак йому вiдмовили. Вiд образи вiн так розлютився, що знищив усе королiвство й усiх його мешканцiв, а на принцесу наклав прокляття – бути iй вiчно равликом, який носить свiй палац на собi.

Врятувати ii зможе лише той, хто через велике кохання до неi, пройде через усi перешкоди, знайде ii та поцiлуе…

А принц спав, дивлячись улюблений сон: ось вiн вибiгае на галявину i…

Але що це? Вiн i далi чомусь чуе ту чарiвну пiсню… Принц розплющив очi – нi, вiн не спить! Мерщiй пiдхопився на ноги й пiд сяйвом мiсяця побачив на березi озера дiвчину… Так, то була вона! Принц не знав, що йому робити, вiн так боявся налякати ii, боявся, що вона може зникнути назавжди…

Потроху вiн опанував себе i тихо-тихо пiшов до палацу, пiднявся сходами i з тераси став спостерiгати за коханою.

Нiч стiкала, над озером пiднiмався туман. Лiлея ще трохи постояла бiля води й пiшла назад. З першими промiнчиками сонця вона вдягне свiй будиночок i знову стане равликом…

Лiлея була така засмучена, що навiть не помiтила, як до неi пiдiйшов принц. Вiн мiцно обiйняв ii i поцiлував!..

В той самий час над озером зiйшло сонце i чари зникли!..

Того ж дня принц повiз свою кохану до батькiв, якi iх радо благословили й улаштували гучне весiлля.

А потiм молодята повернулись до палацу на березi озера i довго та щасливо жили у своему лiсовому королiвствi.




Сiм зерняток


Давно то було. В одному селi жила родина: мама, тато та маленька донечка. Жили вони в любовi й злагодi. Батько увесь час працював у полi. Дружина виховувала донечку i господарювала по хазяйству. Та якось вона дуже захворiла й померла…

Довго горював чоловiк, та оженився, бо треба було працювати, а дiм i доньку не було на кого залишити.

За дружину вiн узяв удовицю з двома дiточками. Сподiвався, що всiх прогодуе, а жiнка вiддячить йому добрим ставленням до його доньки. Але так не трапилось, бо, коли йшов вiн у поле, його доньку мали за прислугу i всiляко над нею знущалися.

Якось зiбрала мачуха всiх дiтей. Вони мали йти з нею на цiлий день у лiс гриби та ягоди збирати. Собi й своiм дiткам поклала у кошики гарнi тормозки з iжею, а падчерцi загорнула лише крихти зi столу. Так i пiшли…

Довго блукали лiсом. Майже нiчого не назбирали i з часом сiли вiдпочити та пообiдати, аж тут, невiдомо звiдкiля, пiдiйшла до них старенька жiночка i попросила шматочок хлiбця. Вiдмовили iй i мачуха, i ii дiти. Лишень падчерка простягла бабусi свiй маленький пакуночок iз крихтами…





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=57365701) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.