Книга - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Історiя чемпiонатiв Європи з футболу
Тимур А. Желдак


Зараз це важко собi уявити, але всього якихось 70 рокiв тому не iснувало такого поняття – «Чемпiонат Європи», а першi континентальнi змагання були зустрiнутi провiдними европейськими футбольними краiнами вкрай негативно. Минув час, i зараз Чемпiонат Європи став подiею, яка виходить далеко за рамки просто футбольного змагання.

У всiх 15 европейських першостей, що минули, – своя iсторiя. Напередоднi ЄВРО-2020, коли б воно не вiдбулося, ми зiбрали в однiй книзi розповiдi про всiх учасникiв, всi матчi, голи, а найголовнiше – про всi емоцii усiх змагань европейських збiрних.

Це видання – не лише збiрка довiдковоi iнформацii (хоча любителi статистики також знайдуть тут багато корисного), це емоцii i переживання, невiдомi факти i загадки забитих i незабитих голiв, перемоги й поразки, героi i невдахи… Тобто футбол – найкраща в свiтi гра у всiх ii проявах.

Ця книжка – продовження «футбольноi серii» видавництва «Фолiо», розпочатоi книжками «Билицi та вигадки украiнського футболу» (iсторiя киiвського «Динамо»), «Знаменитi постатi украiнського футболу» та «Історiя украiнського футболу».

Друге видання книжки доповнене новими статтями, новою статистикою, новою iнформацiею про матчi, якi вiдбулися, про гравцiв, що брали в них участь.

Видання 2-ге, доповнене.



В формате PDF A4 сохранен издательский макет.





Тимур Желдак

Історiя чемпiонатiв Європи з футболу



© Т. А. Желдак, 2012

© Т. А. Желдак, переклад украiнською, 2016

© Т. А. Желдак, доповнення, 2020

© В. М. Карасик, художне оформлення, 2016




Роздiл 1. ЄВРО-1960. Перша i едина перемога





Історiя до ЄВРО


Сьогоднi важко уявити людину – не обов’язково вболiвальника, – яка б не чула про Чемпiонати Європи з футболу. Усiм вiдомо про змагання, що проводяться раз на чотири роки.

Для когось це «рiк Олiмпiади» (Чемпiонати Європи проводяться, як правило, за мiсяць-пiвтора до головного спортивного форуму чотирилiття). Але для справжнiх шанувальникiв футболу це змагання вже давно затьмарило олiмпiйський турнiр (якщо говорити про його футбольну складову) як за силою команд, що беруть участь, так i за градусом пристрастей, iнтригою й престижем виграшу турнiру. Може скластися враження, що Чемпiонати Європи – ледь не одне з найстарших свiтових футбольних змагань. Та i як може бути iнакше, адже футбол – европейського походження, а провiднi европейськi чемпiонати розiгруються вже пiвтора сторiччя.

Сьогоднi важко повiрити, але Чемпiонат Європи – один з наймолодших турнiрiв. Вiн з’явився завдяки наполегливостi декiлькох ентузiастiв на 30 рокiв пiзнiше Чемпiонату свiту. На той час збiрнi в Латинськiй Америцi вже 44 роки змагалися в континентальних змаганнях. Коли першi европейськi нацiональнi команди зiйшлися в першому матчi за право називатися найсильнiшими на континентi, уже кiлька рокiв розiгрувалися Кубок Чемпiонiв УЄФА й Кубок Ярмаркiв, що став згодом Кубком УЄФА.

Слiд визнати, що з’явився турнiр европейських футбольних збiрних не стiльки «завдяки», скiльки «всупереч» бажанню федерацiй провiдних европейських краiн, якi ремствували… на надмiрну перевантаженiсть футболiстiв, яким доводилося грати – ви не повiрите! – до 40 матчiв на сезон. Для порiвняння – сьогоднi лiдери европейських грандiв, якщо залучаються до iгор збiрноi, можуть брати участь у 70–80 матчах за рiк.

Справжня ж причина, природно, фiнансового характеру, крилася набагато глибше – у порiвняннi iз внутрiшнiми чемпiонатами або навiть жорстко регламентованими мiжнародними змаганнями на рiвнi клубiв, европейська першiсть, що складалася з декiлькох матчiв iз чiтко не окресленими часовими рамками й сумнiвним статусом, мало приваблювала «грошовi» федерацii ФРН, Італii, Голландii, а також усi британськi федерацii. Вони довгий час «динамили» сам процес затвердження Європейською футбольною асоцiацiею регламенту змагання, а потiм довгий час вiдмовлялися брати в ньому участь.

Чемпiонат, а точнiше Кубок Європи – так змагання називалося споконвiчно – зобов’язаний своiй появi двом французам: батьковi й синовi Делоне. Перший – Анрi Делоне – будучи генеральним секретарем Французькоi федерацii футболу, запропонував проводити першiсть найсильнiших команд континенту раз на чотири роки. Другий, П’ер Делоне, пiдхопивши справу батька, витратив довгих шiсть рокiв на те, аби скласти регламент, умовити скептикiв i домогтися-таки проведення першого Кубка.

Помилкою Анрi Делоне футбольнi iсторики називають пропозицiю про проведення европейських першостей на конгресi ФІФА у 1927 роцi, на якому обговорювався регламент i схема проведення iншого турнiру, що зароджувався, – Чемпiонату свiту. Француза просто не стали слухати, тому що всесвiтнiй футбольний турнiр залучав бiльше уваги – як у фiнансовому планi, так i в планi широкоi участi збiрних рiзних краiн. Тим же представникам Америки було абсолютно байдуже, чи до того, буде в Європi якийсь кубок, чи нi.

Ще однiеi проблемою для европейських футбольних ентузiастiв слiд уважати вiдсутнiсть власноi Європейськоi футбольноi асоцiацii, яка з’явиться лише за чверть столiття.

Ідея була похована надовго, i головною причиною тому стала Друга свiтова вiйна. Однак, вийшовши з неi, футбольнi функцiонери Старого Свiту повернулися до iдеi всеевропейського футбольного турнiру. Не в останню чергу це було пов’язане з пiслявоенними вiяннями, зокрема – з появою iдеi единоi Європи.

Було б несправедливим не згадати в контекстi створення УЄФА й установи Кубка Європи iталiйця Отторiно Барассi. Саме президент Італiйськоi федерацii футболу подав на розгляд ФІФА у 1951 роцi свiй варiант проекту турнiру европейських збiрних команд. Однак, як i у 1927-му, Мiжнародна федерацiя футбольних асоцiацiй проiгнорувала запропонований проект.

Зараз, через бiльш пiввiку, важко зрозумiти аргументацiю Жуля Рiме – легендарного Президента ФІФА 1921–1954 рокiв, iменем якого названий кубок, що вручаеться командi-переможницi Чемпiонату свiту. Однак, як i пропозицiя Анрi Делоне, проект Отторiно Барассi француз назвав «несвоечасним i таким, що потребуе ретельноi доробки».

Барассi був не з тих людей, якi, отримавши вiдкоша, складають руки й чекають подарункiв вiд долi. Італiйський функцiонер, до речi, вiдомий тим, що 10 рокiв ховав вiд iталiйських i нiмецьких фашистiв статуетку «Золотоi богинi» (що тодi ще не отримала iм’я Жуля Рiме), виграну збiрною Італii на останньому передвоенному Чемпiонатi свiту в 1938 роцi.

Отож, Барассi почав проводити активнi консультацii з Анрi Делоне, його сином П’ером, на той момент очiльником Французькоi футбольноi асоцiацii, а також iз ще одним ентузiастом – секретарем Бельгiйського королiвського футбольного союзу Жозе Крааем. У результатi на iсторичнiй конференцii 15 червня 1954 р. у Базелi було проголошене створення Європейського союзу футбольних асоцiацiй (УЄФА). Першим президентом УЄФА став датчанин Еббе Шварц, генеральним секретарем – Анрi Делоне.

Але навiть пiсля створення УЄФА справа iз проведенням першого змагання европейських збiрних iшла туго й кiлька разiв заходила в глухий кут. У 1955 роцi помер Делоне-старший, а керiвництво УЄФА виявило нерiшучiсть перед могутньою ФІФА, запропонувавши формат змагання европейських збiрних у виглядi вiдбiркового турнiру до Чемпiонату свiту. Ця iдея не сподобалася як багатим федерацiям, що лобiювали клубнi турнiри, так i Отторiно Барассi, який наполягав на самостiйному, а головне – самодостатньому турнiрi.

Крок уперед було зроблено 27 березня 1957 року, коли на черговому засiданнi виконкому УЄФА в Кельнi був анонсований турнiр пiд назвою Кубок европейських нацiй. Однак Голландська, Нiмецька й Британська футбольнi асоцiацii влiтку того ж року голосували категорично проти появи такого турнiру.

Переломити ситуацiю П’еру Делоне, Барассi, Шварцу i iхнiм однодумцям удалося лише рiк по тому – iсторичне рiшення про проведення першого Кубка европейських нацiй з футболу було прийнято 15 голосами проти семи при восьми федерацiях, що утрималися. На подяку батьковi-натхненниковi турнiру головний приз змагань – кубок, виготовлений французьким ювелiром Шобiйоном з литого срiбла, Еббе Шварц запропонував назвати Кубком Анрi Делоне.

А вже 6 червня 1958 року вiдбулося жеребкування вiдбiркового циклу першого Кубка европейських нацiй – Кубка Анрi Делоне.




Перший вiдбiрковий раунд. Незаконнi замiни й пенальтi вiд воротаря


Оскiльки в першому вiдбiрковому циклi вирiшили взяти участь представники всього 17 краiн з 25 футбольних асоцiацiй, що входили на той момент у Європейський футбольний союз (ФРН, Голландiя, Італiя й британськi федерацii вирiшили iгнорувати турнiр), для розiграшу був використаний наступний формат:

– один квалiфiкацiйний раунд (у ньому випало помiряться силами командам Ірландii й Чехословаччини);

– два раунди (1/8 i 1/4 фiналу) зi спарених матчiв на полi кожноi з команд;

– фiнальний турнiр по кубковiй системi з пiвфiналiв, фiналу й матчу за трете мiсце на полях однiеi iз краiн-пiвфiналiстiв.

Єдине, що не вирiшувалося виконавчим комiтетом УЄФА в тi далекi роки – це розклад матчiв. Тобто европейський футбольний союз провiв жеребкування, а далi нехай собi грають, коли домовляться мiж собою безпосередньо федерацii команд-учасникiв. Аби тiльки до початку фiнальноi частини Кубка встигнули.

Саме така вiльнiсть у визначеннi строкiв, довгi переговори мiж футбольними федерацiями Чехословаччини й Ірландii, а також бажання радянського спортивного керiвництва бути «поперед планети всiеi» i привели до того, що перший матч в iсторii Чемпiонатiв Європи вiдбувся саме в Москвi, у Лужниках, на Центральному стадiонi iм. В.І. Ленiна при 100 000 глядачiв, де радянська дружина пiд керiвництвом Гаврила Качалiна приймала збiрну Угорщини.

Слiд нагадати, що в серединi минулого столiття угорцi були одними iз законодавцiв футбольноi моди, стабiльно добиралися до фiналiв або пiвфiналiв престижних мiжнародних турнiрiв. Однак на перший вiдбiрковий матч у Москву гостi приiхали не в найсильнiшому складi, без знаменитих воротаря Дьюди Грошича, пiвзахисника Йожефа Божика й форварда Нандора Хидекгути. Проте у складi угорцiв виблискував ще молодий Лайош Тiчи, що зарекомендував себе з гарноi сторони на Чемпiонатi свiту в Швецii. За два роки вiн стане зiркою збiрноi Угорщини на олiмпiйському турнiрi. Поки ж радянська команда, що не мала права на поразку, домiнувала по всiх статтях.

Перший гол в iсторii чемпiонатiв Європи забив нападник збiрноi СРСР i московського «Спартака» Анатолiй Ільiн. Трапилася ця подiя вже на 4-й хвилинi зустрiчi з угорцями: Валентин Іванов пройшов правим флангом i прострелив у штрафну. Центральний захисник угорцiв Ференц Шипош м’яч перехопив, але навiщось пустився у обводку поблизу власноi воротарськоi. Ільiн шулiкою накинувся на угорця, двома торканнями вiдiбравши в того м’яч i вразивши цiль. У сьогоднiшньому футболi такий гол був би неможливий через значно вищi швидкостi та значно розвинутiший атлетизм гравцiв, але що було – те було. Ну i, скажiмо вiдверто, хвилини слави радянського футболу забувати не варто.

До кiнця матчу збiрна СРСР ще двiчi вразила ворота гостей, продемонструвавши в такий спосiб свою впевнену перевагу. Другий гол радянськоi команди провiв Слава Метревелi потужним ударом з 12 метрiв прямо в «дев’ятку». Третiй м’яч став ще одним наглядним матерiалом для пiдручникiв футбольноi естетики: пiсля триходiвки на пiдступах до штрафного майданчика московський торпедiвець Валентин Іванов вискочив сам на сам, обiграв голкiпера й закотив м’яча у порожнi ворота.

На створення переваги в три м’ячi радянська команда витратила ледь бiльше пiвгодини. Не дивно, що в другому таймi господарi вiдверто догравали матч i навiть дозволили угорцям незадовго до фiнального свистка забити гол престижу.

Зустрiч вiдповiдних збiрних Угорщини й СРСР вiдбулася рiвно за рiк. До цього двобою збiрна СРСР пiдiйшла з новим тренером. Замiсть Гаврила Качалiна, звiльненого пiсля розгромноi поразки 0: 5 вiд англiйцiв у товариському матчi на «Уемблi», керувати радянською збiрною був призначений Михайло Якушин.

На цей матч угорцi зiбрали всiх найсильнiших гравцiв, що не особливо допомогло. Властиво в безперервних, хоча i не дуже акцентованих, атаках збiрна Угорщини провела лише перший тайм. А наприкiнцi години гри стався момент, що змiнив хiд двобою, зламавши моральний дух господарiв: четверо радянських футболiстiв утекли в контратаку, i киiвський динамовець Юрiй Войнов нанiс сильний точний удар з-за меж штрафного майданчика. Голкiпер угорцiв Грошич виявився безпорадним.

Фактично, пiсля цього моменту угорцi здалися, а збiрна СРСР стала чекати свого суперника по чвертьфiналу. Чвертьфiналу, який так i не вiдбувся, але про це трохи пiзнiше, адже й на початковiй стадii вiдбулася маса цiкавезних подiй, що зайняли гiдне мiсце в европейськiй футбольнiй iсторii.

Нарештi, на вiсiм мiсяцiв пiзнiше, нiж першi зустрiчi 1/8 фiналу, вiдбувся перший квалiфiкацiйний матч. Не пощастило з жеребкуванням, як уже було сказано, чехословакам та iрландцям. Тобто першим скорiше все-таки пощастило, а от збiрна Ірландii так i не взяла участi в основнiй сiтцi турнiру.

Мiж тим, почалося все доволi оптимiстично для хлопцiв iз Зеленого острова – у Дублiнi команда господарiв обiграла досить сильну збiрну Чехословаччини 2: 0. Але мiтч у вiдповiдь у Братиславi не залишив представникам острiвноi держави жодних шансiв – 4: 0 на користь Чехословаччини.

Слiд зазначити, що протистояння цих двох збiрних увiйшло в iсторiю одразу з кiлькох причин. По-перше, на 23-й хвилинi першого матчу вiдбулася замiна травмованого Густава Мраза на Іржi Хiльдебранда. Ну й що такого, запитаете ви, хiба мало на чемпiонатах Європи проводиться замiн? Нагадаемо, що аж до 1968 року на всiх змаганнях пiд егiдою УЄФА й ФІФА поняття замiни не було. Тобто замiни офiцiйно не дозволялися, а отже, були забороненi. Однак iрландцi iз чехословаками ще до матчу домовилися про право замiняти гравця, якщо вiн одержав травму. Нiчого не змiг iм заперечити й бельгiйський арбiтр Люсьен Ван-Нюффель. Таким чином, чех Хiльдебранд увiйшов в iсторiю чемпiонатiв Європи як единий гравець, який вийшов на «нелегальну» замiну.

Цiкавим випадком вiдзначилася й повторна гра цих команд, що закiнчилася переконливим реваншем чехословакiв. Воротар переможцiв – Імрих Стахо – став першим i до нинiшнього часу единим воротарем в iсторii чемпiонатiв Європи, який уразив ворота суперника. Вiн провiв гол з пенальтi вже на третiй хвилинi гри.



У двобоях стадii 1/8 фiналу також вiдбулося чимало цiкавих подiй. У грi Румунiя – Туреччина був травмований воротар гостей Тургай Шерен. Румунська сторона була не проти проведення замiни, однак вето на джентльменське рiшення наклав швейцарський арбiтр Готфрiд Дiнст. Голкiпера винесли з поля на ношах, а мiсце у воротах зайняв нападник Джан Барту. Зiграти iз воротарською надiйнiстю вiн не змiг, тому румуни за останнi 30 хвилин матчу наколотили туркам три м’ячi. У матчi-вiдповiдi турки практично «дiстали» румунiв – 2: 0, однак пiсля цього зайво квапилися й практично не створили жодного небезпечного моменту. Румуни ж вiдверто тягли час, вибиваючи м’яча на трибуни й подовгу катаючи його на своiй половинi поля.

Один з фаворитiв турнiру, збiрна Францii, легко розiбралася iз греками – у першому матчi цих команд у Парижi господарi «вистрiлювали» серiями по три м’ячi: спочатку з 23-й по 29-ту хвилину, а потiм – з 85-i по 88-му. Як результат – рекорд результативностi в одному матчi й рекорд великого рахунку. Перший буде побитий уже за два роки при особистiй участi тих таки французiв, другий – протримаеться сорок чотири роки.

Матч-вiдповiдь у Грецii також увiйшов до iсторii: единим голом грекiв у цiй грi став автогол французького захисника Марше. Таким чином, Марше став першим футболiстом в iсторii чемпiонатiв Європи, який забив гол у власнi ворота.

В iнших парах усе склалося бiльш-менш рiвно: сильнiшi збiрнi Австрii, Югославii, Португалii, Іспанii й Чехословаччини перемогли без проблем команди рангом нижче – вiдповiдно Норвегiю, Болгарiю, НДР, Польщу та Данiю.




Усi матчi квалiфiкацii й 1/8 фiналу



Квалiфiкацiйний матч

5 квiтня 1959, Дублiн. Ірландiя – Чехословаччина 2: 0 (Туохi 22?, Кентуелл 42? пен.).

10 травня 1959, Братислава. Чехословаччина–Ірландiя 4: 0 (Стахо 3? – пен., Бубернiк 57?, Павлович 67?, Долинський 75?).


1/8 фiналу

28 вересня 1958, Москва. СРСР – Угорщина 3: 1 (Ільiн 4?, Метревелi 20?, Іванов 32? – Гереч 84?).

СРСР: Беляев, Кесарев, Масльонкiн, Б. Кузнецов, Войнов, Царьов, Метревелi, В.Іванов, Симонян(к), Мамедов, Ільiн.

Угорщина: Бако, Карпати, Шипош, Шароши, Бунджак, Беренди, Будаи, Гереч, Чордаш, Тiхи, Бенчич.

27 вересня 1959, Будапешт. Угорщина – СРСР 0: 1 (Войнов 58?).

Угорщина: Грошич, Матраi, Шипош, Шароши, Бжик, Котас, Шандор, Гереч, Альберт, Тiхи, Феньвеши.

СРСР: Яшин, Кесарев, Масльонкiн, Б. Кузнецов, Войнов, Нетто(к), Метревелi, Ісаев, В.Іванов, Бубукiн, Месхi.

1 жовтня 1958, Париж. Францiя – Грецiя 7: 1 (Копа 23?, Фонтен 25?, 85?, Сiзовскi 29?, 88?, Вiнсен 61?, 87? – Іфантiс 48?).

3 грудня 1958, Афiни. Грецiя – Францiя 1: 1 (Марше 85? (автогол). – Бруе 48?).

2 листопада 1958, Бухарест. Румунiя – Туреччина 3: 0 (Оайде 62?, Костантину 77?, Данулеску 81?).

26 квiтня 1959, Стамбул. Туреччина – Румунiя 2: 0 (Кючюкандоньядiс 13? пен., 54?).

20 травня 1959, Осло. Норвегiя – Австрiя 0: 1 (Хоф 32?).

23 вересня 1959, Вiдень. Австрiя – Норвегiя 5: 2 (Хоф 2?, 25? пен., Немец 21?, 73?, Скерлан 60? – Едегорд 19?, 35?).

31 травня 1959, Белград. Югославiя – Болгарiя 2: 0 (Галiч 1?, Тасiч 87?).

25 жовтня 1959, Софiя. Болгарiя – Югославiя 1: 1 (Дiев 55? – Муiч 57?).

21 червня 1959, Берлiн. ГДР – Португалiя 0: 2 (Мататеу 12?, Колуна 67?).

28 червня 1959, Порту. Португалiя – ГДР 3: 2 (Колуна 45?, 62?, Кавем 68? – Фогт 77?, Коле 72?).

28 червня 1959, Хожув. Польща–Іспанiя 2: 4 (Поль 34?, Брихший 62? – Суарес Мiрамонтес 40?, 52?, дi Стефано 41?, 56?).

14 жовтня 1959, Мадрид. Іспанiя – Польща 3: 0 (дi Стефано 30?, Хенсана 69?, Хенто 85?).

23 вересня 1959, Копенгаген. Данiя – Чехословаччина 2: 2 (Педерсен 17?, Хансен 19? – Хитань 29?, Долинський 42?).

18 жовтня 1959, Брно. Чехословаччина – Данiя 5: 1 (Бубернiк 39?, 56?, Шерер 47?, 86?, Долинський 63? – Крамер 33?).




Чвертьфiнал. В iсторiю входять Франко й Фонтен


Матчi чвертьфiналу почалися iз зустрiчi Францiя – Австрiя, яка припала на грудень 1959 року. У цьому матчi на Парк-Де-Пренс у Парижi увiйшов в iсторiю чемпiонатiв Європи нападник господарiв Жуст Фонтен.

Яскрава зiрка марокканця за походженням Фонтена горiла недовгих 10 рокiв – з 1952 по 1962 роки. Перейшовши з «Маррокеш» у французьку «Нiццу» в 1956-му, Фонтен одразу ж привiв команду до чемпiонства у Францii. Наступнi шiсть сезонiв вiн провiв в «Реймсi», забивши в 155 матчах 121 гол i вiдсвяткувавши з командою три чемпiонськi титули. За збiрну Францii Фонтен зiграв небагато – усього 21 матч, однак зумiв забити в них 30 м’ячiв (!). Вiн дотепер е единим европейцем, який у першому матчi за збiрну зробив хет-трик (вiдбiр до Чемпiонату свiту 1954 року, матч проти Люксембурга – 8: 0). Також неперевершеним (i чи навряд колись досяжним) е його рекорд результативностi в одному фiнальному турнiрi – 13 м’ячiв на Чемпiонатi свiту 1958 року. В iсторii ж чемпiонатiв Європи його досягнення менш видатне, але так само вагоме: вiн став першим автором хет-трику в офiцiйних матчах европейських першостей.

Варто вiдзначити, що навiть перемога з рахунком 5: 2 не гарантувала французам впевеноi перемоги за результатами двох зустрiчей. Аж до початку 1960-х багато фахiвцiв уважали Вiдень центром европейського футболу. Справа в тому, що британцi, якi жили у Вiднi, забезпечили раннiй i досить вiдчутний iмпульс розвитку футболу в краiнi, а перший офiцiйний матч збiрна Австрii провела ще у 1902-му – ранiше, наприклад, вiд французiв, не говорячи вже про «молодi» футбольнi краiни типу Югославii або Чехословаччини. Розквiтом австрiйськоi збiрноi був перiод мiж вiйнами, однак поколiння Ернста Оцвiрка та Герхарда Ханаппi переграти мiг далеко не кожний. Проте у грi на вiденському стадiонi «Пратер» рiвна гра тривала хвилини до 70-i, а потiм французи «дожали» господарiв. У пiдсумку за двi зустрiчi iм удалося забити у ворота австрiйськоi команди дев’ять м’ячiв.

Зовсiм передбачуванi югослави виявилися сильнiшими за португальцiв – ера великоi «Бенфiки» i грiзного Эйсебио ще не настала. Особливо дiсталося Португалii в гостях, де на переповненому стадiонi молода й амбiцiйна команда югославiв розбила команду Жозе-Марii Антунеша дощенту. У другому таймi вболiвальники стадiону «Югославськоi народноi армii», вiтаючи футболiстiв, усi 45 хвилин провели стоючи. А пiсля фiнального свистка вдячнi глядачi на руках вiднесли до роздягальнi Мiлана Галiча, Боривое Костiча й Драгослава Шекулараца. Важливо вiдзначити, що в той день була забута споконвiчна клубна ворожнеча, настiльки характерна для балканських краiн – адже Шекуларац i Костiч грали за «Црвену звезду», а Галiч – за «Партизан».

Загальна перемога чехословакiв над румунами теж виявилася досить вражаючою й показовою. Пiсля гри в Бухарестi, де мiсцева дружина пропустила два м’ячi i не спромоглася на жоден у вiдповiдь, зустрiч на полi Чехословаччини перетворилася в пусту формальнiсть. Однак у Братиславi чехословаки вiдiграли так, немов iм потрiбно було вiдiграватися. У пiдсумку вже до 17-й хвилинi рахунок у матчi був 3: 0 на користь господарiв. Решта часу гри вiдбувалося перекочування м’яча. На трибунах стадiону «Слован» був помiчений тренер радянськоi збiрнi Гаврило Качалiн (його знову повернули на колишню посаду). Залишаеться тiльки здогадуватися, яким чином «амнiстований» Гаврило Дмитрович здогадався, що суперником СРСР у пiвфiналi буде саме збiрна Чехословаччини?

У чехословакiв теж не обiйшлося без друзiв-суперникiв, що спiльно кували перемоги для своеi збiрноi. З п’яти голiв Чехословаччини у ворота румунськоi збiрноi чотири забили два гравцi – Титус Бубернiк i Властимiл Бубнiк. У футболiстiв були схожi не лише прiзвища, але й назви клубiв: один виступав у командi «Чрвена гвезда» iз Братислави, а iнший – в командi «Руда гвезда» iз Брно.

А що ж радянська команда, спитаете ви, адже iй слiпий жереб дав шанс помiрятися силами у чвертьфiналi з найсильнiшою, напевно, на той момент збiрною Старого Свiту – командою Іспанii. Як це трапиться ще не раз, на гру й результати команди СРСР вплинули не стiльки спортивнi, скiльки полiтичнi фактори.

Поза всякими сумнiвами, чвертьфiнальна пара СРСР–Іспанiя була центральною. До всього iншого, Іспанiя сприймалася громадянами СРСР iз симпатiею. Адже з 1930-х рр. на територii Радянського Союзу проживало досить багато iспанцiв, гнаних зi своеi краiни жахом громадянськоi вiйни. Деякi з «бiженцiв» стали знаменитими футболiстами – Хуан Усаторре, Немесiо Посуэлло й захисник московського «Торпедо» Аугустiн Гомес. З iспанцями радянськi футболiсти познайомилися ще в червнi 1937 р., коли в столицю приiхала команда баскiв.

Початковi етапи пiдготовки до матчiв Кубка европейських нацiй також не ознаменувалися чимось аж надто надзвичайним. Ще до кiнця 1959 року Федерацii футболу СРСР i Іспанii домовилися про те, що чвертьфiнальнi зустрiчi Кубка Європи мiж збiрними цих краiн вiдбудуться 29 травня 1960 року в Москвi й 9 червня в Мадридi. За десять днiв до першого матчу iспанцi офiцiйним листом повiдомили, що iхня делегацiя у складi 32 осiб прибувае до Москви 26 травня. Тренер iспанськоi збiрноi Еленiо Еррера прилiтав у Москву 19 травня. Вiн оглянув номери готелю «Метрополь», де повиннi були жити iспанцi, побував на рестораннiй кухнi й навiть провiв бесiду з кухарями, а ввечерi став свiдком розгрому (7: 1), учиненого радянською командою в товариському матчi полякам.

Говорять, довiдавшись про настiльки великий рахунок, Франко зажадав вiд тренерiв збiрноi Іспанii гарантii виграшу в команди СРСР. Разом з тим, багато iнформацiйних агентств поширили повiдомлення, у яких стверджувалося, що уряд Іспанii прийняв рiшення заборонити своiй командi, що перемогла в 1/8 фiналу Польщу (4: 2 i 3: 0), зустрiчатися з радянською збiрною не зi спортивних, а саме з полiтичних мiркувань. Мов, сам диктатор Франсиско Франко заборонив iспанським футболiстам «ступати на землю, уражену комунiстичною чумою».

Федерацiя футболу Іспанii не пiдтверджувала й не спростовувала цю iнформацiю аж до 25 травня, коли через УЄФА повiдомила, що збiрна Іспанii на гру в Москву не приiде. Футболiсти разом з Еррерою до останнього моменту сподiвалися на диво. Вони перебували в аеропортi в той момент, коли президент iспанськоi Федерацii футболу Альфонсо де-ла-Фуенте, який добився аудiенцii у Франко, саме зустрiчався з каудiльо. Із президентського палацу подзвонили на аеродром i пiдтвердили: «Нi».

Слiд вiддати належне, Франко погодився на зустрiч команд, але винятково на нейтральному полi. Розумiючи всю дурiсть сказаного, до радянськоi сторони де-ла-Фуенте з такою пропозицiею навiть не став звертатися.

Зрозумiло, Краiна Рад виступила з вiдповiдною заявою, у якiй, зокрема, говорилося: «Федерацiя футболу СРСР глибоко обурена грубим втручанням франкiстськоi влади, що зiрвала зустрiч iспанських i радянських футболiстiв. Фашист Франко i його поплiчники давно вiдомi своею ворожiстю до дружнiх контактiв, вони не в перший раз зривають зустрiчi, що органiзованi мiжнародними спортивними федерацiями.

Акт сваволi й насильства, вчинений вiдносно iспанських футболiстiв, якi бажали провести гру з командою СРСР, свiдчить про те, що фашистський диктатор Іспанii зневажае принципи мiжнародного олiмпiйського руху й мiжнародних спортивних федерацiй. Корячись волi своiх господарiв – iмперiалiстiв США, вiн намагаеться внести в спорт елементи «холодноi вiйни».

Такого от роду заяви в той час використовувалися в ходi спiлкування мiж краiнами й навiть футбольними федерацiями. Використав штучно створену у футболi ситуацiю й тодiшнiй лiдер СРСР Микита Хрущов. 28 травня 1960 року у виступi на Всесоюзнiй нарадi передовикiв змагання бригад i ударникiв комунiстичноi працi вiн заявив: «І в великому, i в малому Франко плазуе перед своiми господарями. Увесь свiт смiеться зараз над його останнiм спортивним трюком. Це вiн з позицii правого захисника американського престижу забив гол у своi ворота, заборонивши iспанським футболiстам зустрiч з радянською командою».

Складно, зрозумiло, впевнено сказати, чим завершився б радянсько-iспанський чвертьфiнал. Іспанцi, як уже було сказано, були фаворитами Кубка Європи. На той момент мадридський «Реал» царював у Кубку европейських чемпiонiв, за збiрну виступали кiлька футболiстiв, iмена яких iз придихом вимовлялися в Європi. Досить назвати Альфредо дi Стефано й Франсiско Хенто з «Реала», а також барселонцiв Луiса Суареса й Енрiке Хенсана, щоб зрозумiти, про що йде мова.

Наприкiнцi травня 1960 року у Франкфуртi-на-Майнi вiдбулося позачергове засiдання Органiзацiйноi комiсii Кубка Європи, яка прийняла рiшення виключити з розiграшу збiрну Іспанii «як команду, що не з’явилася на поле в призначений календарем термiн для зустрiчi зi збiрною СРСР». Іспанцiв оштрафували на 31 500 швейцарських франкiв, дисквалiфiкували й зобов’язали виплатити радянськiй сторонi компенсацiю за збитки по органiзацii першого матчу. Але ж Європа так чекала протистояння великого Яшина й великого Дi Стефано…

На засiданнi виконкому також була названа краiна-органiзатор фiнального турнiру. Це була Францiя. Вiдзначимо, що ще на початку весни 1960 року першою в цьому списку значилася саме Іспанiя, але пiсля того конфузу, який трапився, звiсно, шансiв в «краiни-вiдмовницi» не було. Ще одним кандидатом була Австрiя. Але оскiльки ii збiрна в пiвфiнал не пробилася, одноголосно затвердили Францiю.




Усi матчi чвертьфiналу



1/4 фiналу

СРСР–Іспанiя + / –.

Збiрна Іспанii вiдмовилася вiдiграти зi СРСР з полiтичних причин. Їй була зарахована технiчна поразка в обох зустрiчах з рахунком 0: 3.

13 грудня 1959, Коломб. Францiя – Австрiя 5: 2 (Фонтен 6?, 18?, 70?, Вiнсен 38?, 82? – Хорак 40?, Пiхлер 65?).

27 березня 1960, Вiдень. Австрiя – Францiя 2: 4 (Немец 26?, Пробст 64? – Марсель 46?, Раi 59?, Етт 77?, Копа 83? – пен.).

8 травня 1960, Оейраш. Португалiя – Югославiя 2: 1 (Сантана 30?, Мататеу 38? – Костiч 81?).

22 травня 1960, Белград. Югославiя – Португалiя 5: 1 (Шекуларац 8?, Чебiнац 45?, Костiч 50?, 88?, Галiч 38? – Кавем 29?).

22 травня 1960, Бухарест. Румунiя – Чехословаччина 0: 2 (Масопуст 8?, Бубнiк 45?).

29 травня 1960, Братислава. Чехословаччина – Румунiя 3: 0 (Бубернiк 1?, 15?, Бубнiк 18?).




Фiнальний турнiр. Росiянам – овацiя, французам – обструкцiя


Так i не померявшися силами з iспанцями, збiрна СРСР вирушила до Францii, як вважало спортивне й партiйне керiвництво краiни, за перемогою. Будь-який результат для команди iз Краiни Рад, крiм золотих медалей, заздалегiдь був охарактеризований як поразка. Хоча сам фiнальний турнiр використовувався iдеологами ленiнiзму як показовий – серед чотирьох фiналiстiв були одразу три краiни соцiалiстичного табору!

До речi, Францiя одержала право проводити ЄВРО-60 винятково як пiвфiналiст турнiру. Вiд початку мова йшла про фiнальний турнiр в Іспанii або Австрii. Але пiсля демаршу iспанцiв i поразки австрiякiв вiд тих-таки французiв, вибiр у Європейського союзу був невеликий: або Францiя, або проводити розiграш у краiнах «залiзноi завiси». УЄФА зробила гарний хiд, нагадавши, що Кубок европейських нацiй багатьом зобов’язаний батьковi й синовi Делоне, тому фiнал ну просто зобов’язаний пройти на французькiй землi. Тим самим чиновники обiйшли передбачену регламентом процедуру жеребкування краiни-господарки фiнальноi частини першостi, яка використовувалася надалi.

Уже по прибуттю у Францiю збiрна СРСР зазнала несподiваноi втрати – перед самим пiвфiнальним матчем у лiкарню iз приступом апендициту був вiдправлений правий захисник Володимир Кесарев. Уявiть, траплялося з нашими футболiстами й таке. Вiн був негайно прооперований, а на позицiю, що оголилася, довелося брати дебютанта збiрноi – тбiлiсця Гiвi Чохелi.

Як вiдзначали коментатори, марсельський стадiон «Велодром» у серединi минулого столiття був одним iз найбiльших у Європi. За логiкою, на таких полях фiзично сильна й атлетичная команда завжди мае перевагу над технiчно оснащеною, але менш витривалою. Очевидцi стверджують, що чехословацька команда була сильнiше й у тактичному планi й, особливо, в iндивiдуальнiй майстерностi. Радянськi ж футболiсти просто зiм’яли чеський пiвзахист разом з обороною.

Матч почався на високих швидкостях: невикористаний вихiд один на один з воротарем збiрноi Чехословаччини Шройфом Валентина Іванова вже за хвилину змiнився розпачливим стрибком Лева Яшина в ноги Тiтусу Бубернiку, готовому вразити ворота радянськоi збiрноi.

До кiнця першоi напiвгодини гри стали вимальовуватися головнi iгровi мотиви обох команд: пресинг гравцiв збiрнi СРСР зi швидким переходом в атаку втрьох-учотирьох i довгi, академiчнi розiграшi у виконаннi чехословакiв. Що характерно, до ударiв як по одних, так i по iнших воротах справа якийсь час не доходила. А потiм, на 35-й хвилинi, вiдбувся епiзод, що принiс, як виявилося в пiдсумку, радянським футболiстам перемогу. Це той самий найактивнiший в обох командах Валентин Іванов увiрвався в штрафну, обiгрався в «стiночку» з Понедельнiком, i невiдпорно пробив у кут ворiт.

Пiсля матчу авторитетна французька газета «Л’Екiп» так вiдгукнулася про гру Валентина Іванова: «Вiн був душею команди, показавши не лише мiжнародний клас, але й задатки лiдера, який може вплинути на результат двобою».

Журналiсти в цьому випадку не перебiльшили, оскiльки другий тайм збiрна Чехословаччини почала набагато активнiше й жвавiше: поблизу штрафноi радянськоi команди «пожежа» змiнювалася розгубленiстю, i лише вiдмiнна реакцiя Лева Яшина вберегла ворота команди СРСР вiд пропущеного гола, а можливо, i декiлькох. І отут слово знову взяв Валентин Іванов – вiн протяг м’яча пiвполя, на прямiй легко обiгнавши вже знаменитого, але ще не «кращого гравця Європи» Йозефа Масопуста, виманив на себе Шройфа, обiграв його й потужно пробив лiвою крiзь мiшанину нiг захисникiв, якi вже набiгли у воротарський майданчик.

Пропущений гол трохи охолодив чехословакiв, чим не забарилися скористатися радянськi футболiсти. Вiктор Понедельнiк дотепно розiграв комбiнацiю з Валентином Бубукiним i вразив цiль практично з кута воротарского маданчика. Але й на цьому негаразди сильноi чехословацькоi дружини не закiнчилися. За двадцять хвилин до кiнця матчу пiдопiчнi Рудольфа Витлачила одержали можливiсть скоротити рахунок – це спартакiвський захисник Олександр Масльонкiн порушив правила у своему штрафному проти Бубернiка й заробив пенальтi.

Йозеф Войта, памятаючи про феноменальну здатнiсть Яшина до стрибка з мiсця, пробив дуже сильно i якнайдалi вiд центру ворiт. Як результат – м’яч пройшов повз стiйку, а перший пiвфiнал (французи з югославами зустрiчалися того ж дня у Парижi двома годинником пiзнiше) закiнчився сухою й великою поразкою Чехословаччини. І хоча радянська команда виглядала дещо краще, слiд визнати, що такого розгрому в той вечiр чехи зi словаками не заслуговували.

Слiд вiдзначити, що захопленi французи, якi повибiгали на поле «Велодрому» пiсля фiнального свистка, головним кумиром гри визнали не автора двох м’ячiв Іванова, а Лева Яшина. Пiсля декiлькох хвилин хитання на руках, уболiвальники буквально вiднесли його в роздягальню збiрноi СРСР.

У другому пiвфiнальному матчi явними фаворитами були французи: по-перше, вони досить упевнено пройшли вiдбiрковий раунд, розгромивши «пiд горiх» австрiйцiв i наколотивши цiлих сiм м’ячiв грекам, а по-друге, «триколiрнi» грали в домашнiх стiнах.

Водночас у складi господарiв фiнального турнiру одночасно вибули ключовi гравцi, якi вiдмiнно зарекомендували себе на Чемпiонатi свiту в Швецii – Раймон Копа, Жюст Фонтен i Роже Пьянтонi. Саме з iхньою вiдсутнiстю аналiтики пов’язують справжню турнiрну трагедiю, в якiй постраждали самi господарi фiнального турнiру.

Французи зненацька пропустили першими – це Мiлан Галiч iз 25 метрiв скористався неуважнiстю воротаря Жоржа Ламiя й закинув м’яч тому «за комiр». Гол з подiбноi дистанцii в тi роки вважався рiдкiстю – м’ячi були далеко не такими легкими й летючими, як сьогоднi. Але не пройшло й хвилини, як французи вiдновили «статус кво» – вiдзначився лiвий крайнiй збiрноi Францii Жан Венсан, – а до кiнця першого тайму й вийшли вперед. Це Франсуа Етт потужним ударом реалiзував точний пас вiд Мар’яна Вiснескi.

На початку другоi половини гри третiй гол французiв забив Вiснескi, який вдало замкнув прострiл Венсана. Здавалося, доля зустрiчi вирiшена, однак захисник югославiв Анте Жанетiч, який пiдключився до атаки, обвiв трьох гравцiв i скоротив рахунок до мiнiмуму. Французи не залишилися в боргу: дубль на свiй рахунок записав Етт.

Цей останнiй для французiв, але далеко не останнiй у матчi, гол багато сучасникiв називали «мовчанням на користь господарiв». Справа в тому, що в момент передачi на Етта, лайнсмен пiдняв прапорець. Югослави, помiтивши це, зупинилися, однак головний реферi бельгiець Гранден свистка не дав. Етт розстрiлював воротаря югославiв, якi поглядали то на бокового, то на головного суддю, не розумiючи, як поводитися.

Французи, повiвши на 62-й хвилинi з перевагою у два м’ячi, почали, що називаеться, «сушити гру». Югослави ж, отямившись вiд несправедливостi суддiвства, провели просто феноменальну п’ятихвилинку, протягом якоi забили три м’ячi. Варто зiзнатися, що цей феерверк голiв був би неможливий без часом невпевненоi, а мiсцями просто потворноi гри воротаря Ламiя. Якщо в перших двох епiзодах вiн просто не виручив, то останнiй, i як виявилося вирiшальний м’яч – цiлком на його совiстi. Костiч завдав удару метрiв з 20, Ламiя м’яч зафiксував у руках, а потiм просто упустив його на ногу Єрковичу, який набiгав просто за iнерцiею. Югослав навiть не бив по воротах, вiн просто дивився, як м’яч вкочуеться пiд штангу. До кiнця матчу французи так i не оправилися вiд шоку, а югослави продовжували контролювати й м’яч, i сценарiй гри.

Свiтовi iнформагентства розтиражували апофеоз цього протистояння свiтлиною, на якiй вiдбитий невтримний плач воротаря французiв. Але, як кажуть, Париж сльозам не вiрить, i збiрна Францii, яка вважалася одним з головних фаворитiв турнiру, поiхала грати за трете мiсце в Марсель.

Пiдсумковий рахунок 5: 4 дотепер е рекордом результативностi фiнальних стадiй чемпiонатiв Європи. Вiн належить до тiеi категорii рекордiв, якi навряд чи колись будуть побитi, оскiльки епоха «романтичного футболу», а з нею й великi рахунки футбольних матчiв, канули в Лету.

Програш французiв пiдкосив i без того не дуже вражаючу фiнансову сторону Кубка европейських нацiй. Хоч би це дивно звучало, але iз глядацькоi й з органiзаторськоi точки зору фiнальний турнiр першого ЄВРО взагалi вийшов провальним. Якщо на пiвфiнали на «Велодромi» i «Парк Де Пренс» збиралося по 25–26 тисяч глядачiв, то фiнал змiг похвалитися лише менш нiж 18 тисячами заповнених мiсць, а матч за трете мiсце за участю французiв зiбрав на трибуни взагалi жалюгiднi 9400 глядачiв.

Гарячi мешканцi пiвдня, якi зiбралися 9 червня 1960 року на трибунах марсельського «Велодрому», аж нiяк не пiдтримували свою команду. Як тiльки м’яч попадав до французiв, усi дев’ять тисяч iхнiх уболiвальникiв починали несамовито свистiти, висловлюючи тим самим обурення грою своiх кумирiв. Та й кумирами Етт i компанiя бути одразу перестали – пiсля спокiйноi перемоги збiрноi Чехословаччини над деморалiзованими французами, уболiвальники господарiв вiтали бронзових призерiв першого Кубка Європи оплесками. Сказати щось видатне про саму гру важко: господарi турнiру весь матч тiльки й чекали, коли ж вiн закiнчиться, а чехи зi словаками приедналися до них пiсля першого ж забитого м’яча на 58 хвилинi.

Фiнальний матч на «Парк Де Пренс», як ми вже зазначили, пройшов при напiвпорожнiх трибунах. Зiграло тут свою роль i розчарування французькоi публiки, яка ще не вiдiйшла вiд драматичноi розв’язки пiвфiнальноi зустрiчi за участi своiх улюбленцiв, i дрiбний дощ, що почався iз самого ранку та поливав стадiон увесь день 10 червня. День, як виявилося пiзнiше, iсторичноi перемоги радянського футболу. До того ж не варто забувати, що Кубок Європи проводився вперше, i вболiвальники ставилися до даного змагання досить скептично.

Неприемна погода зiпсувала настрiй не лише вболiвальникам, але й самим гравцям. Бiльше пiвстолiття тому не було анi критих стадiонiв, анi сучасних дренажних систем. А тому команди вийшли на важезний промоклий газон, на якому було вкрай складно показати iскрометний i швидкий футбол.

На додачу югослави вирiшили чи то налякати, чи то зламати атакуючу трiйцю збiрноi СРСР – за першi пiвгодини арбiтр зафiксував 14 порушень правил з iхнього боку. Найбiльше дiставалося вибуховому форварду Вiктору Понедельнiку – його нещадно бив по ногах Йован Мiладiнович, за що наприкiнцi першого тайму одержав жовту картку. Подiбне покарання пiввiку назад було нечуваною рiдкiстю й використовувалося при випадках вiдвертого хулiганства.

Але не варто думати, що югославська команда вийшла просто «косити» олiмпiйських чемпiонiв, не маючи серйозних аргументiв у спортивнiй боротьбi. Атакуюче трiо Єркович – Галiч – Костiч раз по раз турбувало захист збiрноi СРСР, змушуючи працювати на повну як захисникiв, так i Яшина. Саме югослави були ближчими до того, аби вiдкрити рахунок: спочатку на 17-й хвилинi Лев Яшин лише кiнчиками пальцiв дiстав м’яч iз «дев’ятки» пiсля сильного удару Галiча, а потiм наш воротар витягнув у нижньому кутi м’яч пiсля небезпечного удару зi штрафного у виконаннi Костiча.

Радянськi футболiсти вперше створили гострий епiзод наприкiнцi напiвгодини гри – це Валентин Іванов чудовою передачею вивiв до ворiт Понедельнiка, однак той став змiщуватися до лицьовоi лiнiii, оббiгаючи воротаря. Югославський голкiпер Благе Вiдiнич у цьому епiзодi зiграв як справжнiй захисник, покинувши штрафну й вибивши м’яча в аут у пiдкатi.

Перший тайм котився до закономiрноi нiчиеi, аж тут, як грiм серед ясного неба, трапився «гол у роздягальню» вiд збiрноi Югославii. Призвела до узяття ворiт Яшина цiла вервечка неузгодженостей i помилок. Спочатку Масльонкiн на фланзi програв забiг Єрковичу, який вiд кутового прапорця прострiлив у центр, практично не цiлячись. Яшин, який завжди впевненiше почував себе на лiнii, нiж на виходах, на м’яч не пiшов, а капiтан збiрноi Ігор Нетто хоч i випередив настирного Галiча, але вибив м’яча вiдверто неоковирно. У результатi вiд стегна Нетто м’яч вiдскочив у голову Галiчу, а вiд тiеi – у незахищений ближнiй кут. Оскiльки все це вiдбулося буквально в 4 метрах вiд ворiт, жоден воротар зреагувати б просто не встиг. От i Леву Яшину залишилося лише спостерiгати, як м’яч опускаеться в сiтку.

Уже не знаю, якi слова звучали в роздягальнi збiрноi СРСР у перервi, але на другий тайм футболiсти Краiни Рад вийшли як на «останнiй i рiшучий бiй». Югослави опинилися притиснутими до власних ворiт i, не витримавши натиску, досить швидко пропустили гол. Валентин Бубукiн пiдiбрав м’яча у районi центрального кола, наблизився до штрафноi суперника й потужно пробив метрiв з 25-ти. Удар прийшовся точно у воротаря Вiдiнича, однак зафiксувати мокрий м’яч останньому не вдалося, а першим на добиваннi опинився Слава Метревели, який другоi спроби голкiперу не залишив.

Радянськi футболiсти, натхненi успiхом, уже не випускали iнiцiативи з рук. До кiнця основного часу збiрна СРСР мала для узяття ворiт два вiдмiннi моменти, але жодним так i не скористалася. У першому випадку непогано пiдключитися до атаки вдалося лiвому захисниковi Анатолiю Крутiкову – його навiс, що перетворився в складний удар, з величезними зусиллями парирував Вiдiнич. А за три хвилини до кiнця основного часу незбагненним чином по порожнiх воротах iз чотирьох метрiв промахнувся герой пiвфiналу Іванов.

Нагадаю, що згiдно iз правилами тих рокiв, у випадку, якщо в кубковому протистояннi фiксувалася нiчия, призначався додатковий час. Якщо ж за додаткових пiвгодини переможця виявити не вдавалося, команди вiдправлялися готуватися до перегравання. Про футбольну лотерею у виглядi пiсляматчевих пенальтi тодi ще не чули.

Обидвi команди вже пiсля основного часу були настiльки виснаженi боротьбою, мокрим полем i розчавленi вiдповiдальнiстю, що додатковий час став скорiше тривалим очiкуванням можливостi сiсти й вiдпочити, нiж низкою небезпечних моментiв. Проте радянськiй командi вдалася одна-едина атака, яка й принесла iй золотi медалi. На 113-й хвилинi двожильний Месхi прорвався лiвим флангом зi своеi половини поля, обiйшовши по ходу двох суперникiв, i видав iдеальну по точностi передачу в штрафну, де Понедельнiк, звiльнившись вiд опiки захисникiв, пробив чолом у протихiд воротаревi. Югославськi захисники настiльки втомилися, що навiть не намагалися перешкодити цьому удару.

Незабаром англiйський реферi Артур Еллiс пiдняв руки догори й тим самим просигналiзував: переможцем першого розiграшу Кубка Європи стала збiрна СРСР. І радянськi футболiсти, i югославськi падали на промокле поле «Парк Де Пренс» i плакали: хто вiд радостi, хто вiд гiркоти розчарування.

А вже за п’ятнадцять хвилин переможцi передавали один одному новенький трофей – той самий срiбний кубок майстра Шабiйона, який був названий на честь Анрi Делоне. Зробивши коло пошани уздовж трибун, радянськi гравцi пiшли в роздягальнi пiд овацii нечисленноi публiки, яка змогла дочекатися пiд дощем розв’язки цього драматичного матчу.

Паризька газета «Л’Екiп» так писала про фiнальну гру: «Публiку з перших хвилин захопив азарт i гостра напружена боротьба, вiд якоi було важко вiдiрвати око i яка викликала величезне щиросердечне хвилювання й напругу. Для всiх стало очевидним, що так i повинне бути у фiнальному матчi на Кубок Європи. Росiяни i югослави виконали свiй спортивний обов’язок – вiддали всi сили заради перемоги. Вони грали по-справжньому iз самого початку».

Звичайно, завоювавши Кубок Анрi Делоне й привiзши його до Москви, футболiсти й тренери збiрноi СРСР не могли й здогадуватися, що цей успiх стане останнiм на довгi роки. Взявши участь практично у всiх наступних фiнальних турнiрах, крiм одного, команди СРСР / СНД / Росii ще тричi завоюють срiбло, але жодного разу так i не триматимуть бiльше в руках головний европейський футбольний трофей. Що ж до украiнськоi команди, то едине ii ЄВРО буде домашнiм i вiдзначиться единою перемогою.




Усi iгри фiнальноi частини


6 липня 1960, Марсель. 25 184 глядача. Пiвфiнал. Чехословаччина – СРСР 0: 3 (Іванов, 35?, 58?, Понедельнiк 64?).

Арбiтр – Чезаре Йоннi (Італiя).

Чехословаччина – Шройф, Шафранек, Поплухар, Новак, Бубернiк, Масопуст, Войта, Бубнiк, Квашняк, Моравчик, Долинський. Тренер – Р. Витлачил

СРСР – Яшин, Чохелi, Масльонкiн, Крутiков, Войнов, Нетто (к), Метревелi, Іванов, Понедельнiк, Бубукiн, Месхi. Тренер – Г. Качалiн.



6 липня 1960, Париж. 26 370 глядачiв. Пiвфiнал. Францiя – Югославiя 4:5 (Венсан 12?, Етт 43?, 62?, Вiсньескi 53? – Галiч 11?, Жанетич 55?, Кнез 75?, Єркович 78?, 79?).

Арбiтр – Гастон Гранден (Бельгiя).

Югославiя – Шошкiч, Дуркович, Юсуфi, Жанетич, Зебец, Перушич, Кнез, Єркович, Галiч, Шекуларац, Костiч. Тренерська комiсiя – Л. Ловрiч, Д. Нiколiч, О. Тирнанич.

Францiя – Ламiя, Вендлiнг, Ербен, Родзiк, Марсель, Феррье, Отт, Мюллер, Вiсньескi, Стiвенар, Венсан. Тренер – А. Батте.



9 липня 1960, Марсель. 9 438 глядачiв. Матч за 3 мiсце. Чехословаччина – Францiя 2: 0 (Бубнiк 58?, Павлович 88?).

Арбiтр – Чезаре Йоннi (Італiя).

Чехословаччина – Шройф, Шафранек, Поплухар, Новак, Бубернiк, Масопуст, Павлович, Войта, Мольнар, Бубнiк, Долинський. Тренер – Р. Витлачил.

Францiя – Теяндье, Родзiк, Жонке, Шорда, Марсель, Сьятка, Етт, Дуi, Вiсньескi, Стiвенар, Венсан. Тренер – А. Батте.



10 липня 1960, Париж. 17 966 глядачiв. Фiнал. СРСР – Югославiя 2: 1 (доп. час) (Метревелi 49?, Понедельнiк 113? – Галiч 43?).

Арбiтр – Артур Едвард Еллiс (Англiя).

СРСР – Яшин, Чохелi, Масльонкiн, Крутiков, Войнов, Нетто (к), Метревелi, Вал. Іванов, Понедельнiк, Бубукiн, Месхi. Тренер – Г. Качалiн.

Югославiя – Вiдiнич, Дуркович, Юсуфi, Жанетич, Мiладiнович, Перушич, Шекуларац, Єркович, Галiч, Матуш, Костiч. Тренерська комiсiя – Л. Ловрiч, Д. Нiколiч, А. Тирнанич.




Заявки команд-призерiв фiнального турнiру


Збiрна СРСР

Воротарi:

Лев Яшин 22.10.1929 «Динамо» (Москва).

Володимир Маслаченко 05.03.1936 «Локомотив» (Москва).

Захисники:

Володимир Кесарев 26.02.1930 «Динамо» (Москва).

Анатолiй Масльонкiн 29.06.1930 «Спартак» (Москва).

Гiвi Чохелi 27.06.1937 «Динамо» (Тбiлiсi).

Анатолiй Крутiков 21.09.1933 «Спартак» (Москва).

Пiвзахисники:

Вiктор Царьов 02.06.1931 «Динамо» (Москва).

Юрiй Войнов 29.11.1931 «Динамо» (Киiв).

Ігор Нетто 09.01.1930 «Спартак» (Москва).

Нападники:

Слава Метревелi 30.05.1936 «Торпедо» (Москва).

Вiктор Понедельнiк 22.05.1937 «СКА» (Ростов).

Валентин Іванов 19.11.1934 «Торпедо» (Москва).

Валентин Бубукiн 23.04.1933 «Локомотив» (Москва).

Михайло Месхi 12.01.1937 «Динамо» (Тбiлiсi).

Герман Апухтiн 12.06.1936 «ЦСКА» (Москва).

Заур Калоев 24.03.1931 «Динамо» (Тбiлiсi).

Юрiй Ковальов 06.02.1934 «Динамо» (Киiв).

Тренер:

Гавриiл Качалiн 04.01.1911.


Збiрна Югославii

Воротарi:

Мiлутiн Шошкич 31.12.1937 «Партизан» (Белград).

Благе Вiдiнич 11.06.1934 «Раднички» (Белград).

Захисники:

Владiмiр Дурковiч 06.11.1937 «Црвена звезда» (Белград).

Фахрудин Юсуфi 08.12.1939 «Партизан» (Белград).

Пекуче Нiколiч 16.10.1936 «Войводина» (Новини Сад).

Антовi Жанетич 18.11.1936 «Хайдук» (Сплит).

Пiвзахисники:

Йован Мiладiнович 30.01.1939 «Црвена звезда» (Белград).

Бранко Зебец 17.05.1929 «Црвена звезда» (Белград).

Желько Перушич 23.03.1936 «Динамо» (Загреб).

Доброслав Крстич 05.02.1932 «Войводина» (Новини Сад).

Томiслав Кнез 05.06.1935 «Борац» (Лазня Лука).

Драгослав Шекуларац 30.11.1937 «Црвена звезда» (Белград).

Нападники:

Боривое Костiч 14.06.1930 «Црвена звезда» (Белград).

Мiлан Галiч 08.03.1938 «Партизан» (Белград).

Дражен Єркович 06.08.1936 «Динамо» (Загреб).

Желько Матуш 09.08.1935 «Динамо» (Загреб).

Мухамед Муйiч 25.04.1933 «Вележ» (Мостар).

Андрiя Анкович 16.07.1938 «Хайдук» (Сплит).

Звездан Чебинац 08.12.1939 «Партизан» (Белград).

Томислав Црнкович 17.06.1929 «Динамо» (Загреб).

Тренерська комiсiя:

Любомир Ловрiч 28.05.1920.

Драгомир Нiколiч 1921.

Олександр Тирнанич 15.07.1911.


Збiрна Чехословаччини

Воротарi:

Вiлiам Шройф 02.08.1931 «Слован» (Братислава).

Юстин Яворек 14.09.1936 «Червена гвезда» (Братислава).

Захисники:

Франтiшек Шафранек 02.01.1931 «Дукла» (Прага).

Ладiслав Новак 05.12.1931 «Дукла» (Прага).

Іржи Тихi 06.12.1933 «Червена гвезда» (Братислава).

Ян Поплухар 12.09.1935 «Слован» (Братислава).

Пiвзахисники:

Тiтус Бубернiк 12.10.1933 «Червена гвезда» (Братислава).

Сватоплук Плускал 28.10.1930 «Дукла» (Прага).

Йозеф Масопуст 09.12.1931 «Дукла» (Прага).

Антон Моравчик 03.06.1931 «Слован» (Братислава).

Нападники:

Ладiслав Павлович 08.04.1926 «Татран» (Прешов).

Йозеф Войта 19.04.1935 «Спартак-Соколово» (Прага).

Йозеф Ваценовскi 09.07.1937 «Дукла» (Прага).

Андрiй Квашняк 19.05.1936 «Спартак-Соколово» (Прага).

Властимiл Бубнiк 18.03.1931 «Руда Гвезда» (Брно).

Павол Мольнар 13.02.1936 «Слован» (Братислава).

Мiлан Долинський 14.07.1935 «Червена гвезда» (Братислава).

Тренер:

Рудольф Витлачил 09.02.1912.


Збiрна Францii

Воротарi:

Жорж Ламiя 14.03.1933 «Олiмпiк Г. К.» (Нiцца).

Франсуа Реметтер 08.08.1928 «ФК Лiмож» (Лiмож).

Жан Тайандье 22.01.1938 «Расiнг» (Лан).

Захисники:

Бруно Родзiк 29.05.1935 «Черiд» (Реймс).

Андре Шорда 27.02.1938 «Олiмпiк Г. К.» (Нiцца).

Жан Вендлiнг 29.04.1934 «Черiд» (Реймс).

Раймон Кельбель 31.01.1932 «ФК Лiмож» (Лiмож).

Робер Ербен 30.03.1939 «АС Сент-Етьен» (Сент-Етьен).

Рене Феррье 07.12.1936 «АС Сент-Етьен» (Сент-Етьен).

Пiвзахисники:

Жан-Жак Марсель 13.06.1931 «Спортiнг» (Тулон).

Робер Сiатка 20.06.1934 «Черiд» (Реймс).

Робер Жонке 03.05.1935 «Черiд» (Реймс).

Люсьен Мюллер 03.09.1934 «Черiд» (Реймс).

Пьер Грийе 21.03.1932 «Расинг» (Лан).

Мiшель Стiвенар 21.09.1937 «Расинг» (Лан).

Нападаючi:

Раймон Копа (Копашевскi). 13.10.1931 «Черiд» (Реймс).

Жан Венсан 29.11.1930 «Черiд» (Реймс).

Івон Дуi 16.05.1935 «Атлетик» (Гавр).

Роже Пьянтонi 26.12.1931 «Черiд» (Реймс).

Поль Соваж 17.03.1939 «ФК Лiмож» (Лiмож).

Франсуа Етт 21.02.1938 «Расинг» (Лан).

Мар’ян Вiсньескi 01.02.1937 «Расинг» (Лан)

Тренер:

Альбер Батте 02.07.1919.




У вiдбiрному турнiрi


Проведено – 24 матчi.

Забито 91 гол (у середньому – 3,79 за матч).

Усього глядачiв – 1 018 192 (у середньому – 42 425).

Кращi бомбардири турнiру: Т. Бубернiк (Чехословаччина), Ж. Фонтен (Францiя) – по 5 голiв.

Автоголи – 1

Пенальтi – 6.

«Хет-Трики» – 1. Ж. Фонтен (Францiя).

Вилучення – 2.




У фiнальному турнiрi


Проведено – 4 матчi.

Забито 17 голiв (у середньому – 4,25 за матч).

Усього глядачiв – 78 958 (у середньому – 19 739).

Кращi бомбардири фiнального турнiру – В. Іванов, В. Понедельнiк (обое – СРСР), М. Галiч, Д. Єркович (обое – Югославiя), Ф. Етт (Францiя) – по 2 гола.

Пенальтi – 1.

Самий вiковий гравець фiнального турнiру – Л. Павлович (Чехословаччина, нападник) – 34 роки 92 дня.

Наймолодший гравець фiнального турнiру – Ф. Юсуфi (Югославiя, захисник) – 20 рокiв 211 днiв.




Символiчна збiрна фiнального турнiру (версiя УЄФА)


Л. Яшин (СРСР), В, Дуркович (Югославiя), Й. Масопуст (ЧССР), Л. Новак (ЧССР), І. Нетто (СРСР), Д. Шекуларац (Югославiя), С. Метревелi (СРСР), М. Галiч (Югославiя), Б. Костiч (Югославiя), В. Понедельнiк (СРСР), В. Іванов (СРСР).




Роздiл 2. ЄВРО-1964. За пiвкроку до повторення успiху





Перший раунд. Цей жорстокий жереб!


До другоi першостi Європи, порiвняно з першою, iнтерес був уже набагато бiльшим. Ключову роль в «визнаннi» турнiру зiграли британцi – родоначальники футболу вирiшили-таки «опуститися» до змагання з iншими европейськими збiрними у мiжсезонний лiтнiй перiод. Не сказати, щоб всi британськi асоцiацii так i кинулися за медалями та Кубком Анрi Делоне, але найбiльш вагоме слово сказали в цьому вiдношеннi англiйцi. Ех, знали б поважнi члени Англiйськоi футбольноi асоцiацii, чим це закiнчиться для iхньоi збiрноi… але не будемо випереджати подii.

Другим фактором, що сприяв розвитку Кубка Європи, стала маркетингова стратегiя УЄФА. За деякими пiдрахунками iгри фiнального турнiру Кубка Європи 1960 року побачили близько 200 мiльйонiв телеглядачiв – навiть для сучасних змагань аудиторiя божевiльна. А що вже казати про середину ХХ столiття! Європейський футбольний чемпiонат обiцяв чималi рекламнi прибутки, тому його проведенню сприяли спонсори – спочатку це були спортивнi бренди, а потiм i транснацiональнi корпорацii.

Не обiйшлося i без питання престижу. Якщо зi свiтовою футбольною першiстю було бiльш-менш ясно – як i в нашi днi, чемпiоном свiту ставала команда Бразилii або ж команда, яка обiграла Бразилiю, – то вважати себе найсильнiшими в Європi могли i хотiли з десяток команд. Це i Францiя з нестримною атакою, i найстарiша футбольна збiрна Англii, i краiни з найсильнiшими чемпiонатами, представники яких дiлили мiж собою европейськi клубнi трофеi – Іспанiя з Італiею. Не бажали iм поступатися i схiдноевропейськi збiрнi Югославii, Чехословаччини, Угорщини, якi стабiльно досягали пiвфiналiв i фiналiв на головних футбольних форумах. Ну i, звичайно, ж не варто забувати про головного фаворита – на той момент чемпiона Європи – збiрну СРСР.

Радянська команда пiдiйшла до турнiру в неоднозначному станi – з одного боку, командою, яка виграла перший Кубок Європи чотири роки тому, з iншого – збiрноi краiни, де керiвництво спортом, як i будь-якою iншою сферою дiяльностi, зводилося партiйними босами до питань престижу i «чiльноi ролi комунiстичного ладу у вихованнi свiтових чемпiонiв». До чого це я? Та до вiдомоi невдачi збiрноi СРСР на Чемпiонатi свiту 1962 року в Чилi.

Розбивши всiх наголову у своiй групi, радянськi футболiсти у чвертьфiналi потрапили на господарiв турнiру – чилiйцiв. Воротар i головна зiрка збiрноi Лев Яшин пропустив в тому матчi два зовсiм необов’язковi голи пiсля дальнiх ударiв гравцiв господарiв. Одного м’яча, забитого у вiдповiдь Ігорем Численком, виявилося недостатньо для проходження у пiвфiнал. Повертаючись на пiвстолiття назад, слiд визнати, що провина володаря «Золотого м’яча» в тих пропущених голах очевидна. Саме гра з чилiйцями стала темою для знаменитоi пiснi Володимира Висоцького про «совiсного» воротаря i докучливого спортивного фоторепортера, який роками чекав помилки голкiпера i таки дочекався.

Заради справедливостi варто згадати, що на той матч Яшин вийшов пiсля струсу мозку, отриманого в попереднiй зустрiчi. Також не варто забувати, що обидва м’ячi були забитi хоч i далекими, але досить сильними i точними ударами. І зовсiм вже не зайве нагадати, що перший тайм збiрна СРСР грала проти призахiдного сонця.

Та й чи варто звинувачувати голкiпера в тому, що його команда, програючи з 27-i хвилини 1: 2, так i не змогла до кiнця матчу вразити ворота пересiчноi, за великим рахунком, збiрноi Чилi? Хоч як би там було, пiсля Чемпiонату свiту збiрна виявилася обезголовлена (адже тренер за все вiдповiдае) i переполовинена (голкiпер, як вiдомо, половина команди). Гавриiл Качалiн був вiдправлений у вiдставку, а звiльненому з команди Яшину влаштували обструкцiю в пресi.

Але повернемося до Європи. Ще не встигли вiдлунати овацii чемпiонам чилiйського Мундiалю, Європейський футбольний союз вже почав пiдготовку до Кубка Європи-1964. З 32 краiн, що входили до 1962-го в УЄФА, тiльки три вiдмовилися вiд участi в другому Кубку Європи. Фiни i шотландцi пояснили свое рiшення банальними накладками термiнiв проведення внутрiшньоi першостi iз запропонованим мiжнародним календарем. А Нiмецький футбольний союз не мiг гарантувати повноцiнноi пiдготовки збiрноi напередоднi старту грандiозного проекту – чемпiонату краiни серед команд елiтноi групи (те, що зараз нам знайоме пiд назвою «Бундеслiга»).

Сказати, хто вiд цього програв, зараз досить складно. А ось виграли збiрнi СРСР, Австрii та Люксембургу, що потрапили одразу до 1/8 фiналу. При цьому радянськi футболiсти з формулюванням «теперiшнi володарi Кубка Європи», а австрiйцi та люксембуржцi – слiпим жеребом.

Саме цей слiпий жереб геть не сподобався грекам. Збiрнiй Грецii в суперники дiсталася збiрна Албанii. У тому, що греки переграють албанцiв у футбол, сумнiвiв нiяких не було, та ось, як i у вiдбiркових матчах попереднього Кубку, в футбол втрутилася полiтика. Рiч у тiм, що географiчнi сусiди вели безпереривнi територiальнi суперечки, навiть припинили мiж собою дипломатичнi вiдносини. Грецька федерацiя, якiй УЄФА був поставлений крайнiй термiн проведення матчу – сiчень 1963 року – так i не дочекалася вiд керiвництва своеi краiни дозволу на вiзит до Албанii, а албанцi й самi не дуже прагнули грати з Грецiею. Таким чином, одна з найслабших европейських збiрних опинилася в 1/8 фiналу, навiть не виходячи на поле.

Решта матчiв попереднього раунду принесли не менше емоцiй i ще бiльше сюрпризiв.

Той самий жереб, завдяки якому в 1/8 фiналу опинилися Албанiя з Люксембургом, звiв в очному протистояннi двох одвiчних суперникiв – Англiю i Францiю. Багато в чому завдяки саме йому старт англiйцiв у европейських змаганнях став таким же провальним, як дебют на чемпiонатах свiту (нагадаемо, в 1950 роцi англiйцi в груповому раундi двiчi з однаковим рахунком 0: 1 поступилися збiрним США та Іспанii i з групи не вийшли).

Перший матч проти французiв родоначальники футболу проводили в Шеффiлдi, i вже тодi стало зрозумiло, що пройти в наступне коло британцям буде непросто. «Трибарвнi» перевершували суперника у швидкостi й технiцi. Особливо непогано грав Раймон Копа, що роздавав партнерам одну за одною шикарнi передачi. Шкода, що поруч з ним вже не було Жуста Фонтена: перед стартом вiдбiрного циклу до ЄВРО-1964 бомбардир отримав страшну травму – подвiйний перелом ноги, i вже в 27 рокiв змушений був завершити кар’еру. Але i без нього французи вiдвезли з Шеффiлда нiчию, подаровану англiйцям арбiтром, який призначив у серединi другого тайму сумнiвний пенальтi.

Ця гра стала останньою для наставника англiйськоi збiрноi Уолтера Уiнтерботтома, що керував командою 15 рокiв. У Париж англiйцiв повiз новий тренер – 43-рiчний Альф Рамсей, якому Англiйська футбольна асоцiацiя доручила готувати збiрну до домашнього чемпiонату свiту 1966 року, на який покладалися особливi надii. Цiкаво, що пiд час пошуку «коуча» керiвництво асоцiацii переглянуло 140 кандидатiв. На користь Рамсея був факт роботи з «Іпсвiч Таун», який за три роки перетворився з середняка другого дивiзiону в чемпiона Англii.

Рамсей був, напевно, дiйсно великим тренером, i не тiльки завдяки успiхам його клубноi команди. Саме його iм’я – едине, яке увiйшло в iсторiю як чемпiонатiв свiту, так i чемпiонатiв Європи. Пiсля Рамсея збiрна Англii закрiпила за собою титул «одного з головних претендентiв, якому обов’язково чогось не вистачить».

Дебютний же матч Альфа Рамсея виявився провальним: французи в Парижi розiрвали англiйцiв з рахунком 5: 2, i це при тому, що в складi не було Копа.

Найбiльш прикрим для британських уболiвальникiв цей конфуз став ще й тому, що трапилася вся iсторiя з розгромом вiд французiв у рiк сторiччя англiйського футболу!

Але аж нiяк не поразка англiйцiв, що вiдверто зневажливо ставилися до европейськоi першостi, стала найгучнiшою сенсацiею квалiфiкацiйного раунду. Вiце-чемпiон свiту, збiрна Чехословаччини вилетiла вiд команди НДР, посiяноi УЄФА в кошик слабших.

На загальний подив, схiднi нiмцi, яких тренував угорський фахiвець Карой Шоош, виявилися надзвичайно пiдготовленими як фiзично, так i тактично. А ось пiвфiналiст першого Кубка Європи i трiумфатор чилiйськоi свiтовоi першостi виглядав спустошеним i втомленим. У Берлiнi господарi поля нейтралiзували центральну вiсь чехословацькоi збiрноi Андрей Квашняк – Йозеф Масопуст. У пiдсумку гостям вдалося забити всього один гол – за кiлька секунд до фiнального свистка радянського арбiтра Сергiя Алiмова зробив це Рудольф Кучера. Проте до цього часу схiднi нiмцi змогли провести вже два м’ячi: вiдзначилися Дiтер Ерлер i Курт Лiбрехт.

У Празi збiрна ЧССР зiграла набагато впевненiше. М’яч потрапляв то в поперечину, то в штангу нiмецькоi «рамки», але тiльки не у ворота. Але i в цiй ситуацii схiднi нiмцi знайшли вихiд з положення: вони буквально повисли на ногах Йозефа Масопуста i скували практично всi його дii. До того ж Масопуст лише вiддалено нагадував кращого футболiста Європи 1962 року – довго перетримував м’яч, намагаючись вирiшити всi моменти самостiйно. Чехословакам вдалося забити гол лише завдяки помилцi самих нiмцiв. Воротар Манфред Кайзер вiддавав м’яч на хiд захисникам, але видав, як виявилося, iдеальну передачу на Вацлава Машека, який i вiдкрив рахунок. Попереду замаячила перспектива додаткового матчу (правило гостьового гола тодi ще не було введено), проте безглуздi голи на цей матч ще не закiнчилися. За якихось 5 хвилин до кiнця матчу, здавалося, проти господарiв зiграли i земля i небо. На важкому, розмоклому пiд проливним дощем полi в простiй ситуацii одночасно посковзнулися захисник Ян Поплухар i воротар Владiмiр Мокрохайскi. У результатi м’яч дiстався нiмцевi Петеру Дуке, якому залишилося не промахнутися по порожнiх воротах. Нiчия 1:1 вивела в 1/8 фiналу збiрну НДР.

Ще один сюрприз пiднесли болгари, вибили з турнiру сильну португальську команду на чолi з Ейсебiо. Португальцi вважалися на ЄВРО-1964 фаворитами, i не тiльки квалiфiкацiйного раунду. Не дивно, адже за них виступало сiм гравцiв лiсабонськоi «Бенфiки», яка в травнi 1962 у фiналi Кубка европейських чемпiонiв обiграла здавалося непереможний мадридський «Реал». Проте обидва матчi – в Софii i Лiсабонi – завершилися перемогою господарiв 3:1. Пiсля чого збiрнi Болгарii та Португалii стали першими в чемпiонатах Європи, кому необхiдно було провести третiй додатковий матч. Героем вирiшальноi зустрiчi став нападник слов’ян Георгi Аспарухов. До двох голiв у домашньому матчi вiн додав единий м’яч, який вирiшив долю протистояння на користь болгар на 86 хвилинi гри. Саме пiсля римського перегравання про нього почали говорити у всiй Європi, визнаючи нового гравця екстра-класу. У себе ж на батькiвщинi Георгi отримав прiзвисько «цар».

Зауважимо, що протистояння португальцiв i болгар увiйшло в iсторiю i ще однiею яскравою iлюстрацiею. Справа в тому, що збiрна Португалii забила всi своi 4 голи в першу годину гри, а ось збiрна Болгарii всi своi п’ять, навпаки, пiсля 60-i хвилини. Усi три матчi проходили за схожим сценарiем: годину болгари вiдбиваються, а португальцi атакують i б’ють по воротах, пiсля чого команди мiняються ролями. Через роки важко судити, чи була у португальцiв проблема з фiзичною формою, або ж це була тактична задумка тренера болгар, але факт залишаеться фактом – болгари забивали тiльки тодi, коли португальцi практично припиняли грати.

Напевно, единою командою, яка пройшла квалiфiкацiйний раунд без сюрпризiв, стала збiрна Італii. Але i ця пара увiйшла в iсторiю: саме нападник «Скуадри адзурри» Альберто Орландо став першим, кому в iграх чемпiонату Європи вдалося забити в одному матчi чотири голи, тобто зробити «покер».

В iнших парах особливих сюрпризiв i потрясiнь не сталося: Югославiя легко у двох матчах обiграла Бельгiю, Голландiя – Швейцарiю, Угорщина – Уельс, Пiвнiчна Ірландiя – Польщу, Ірландiя – Ісландiю, Швецiя – Норвегiю, а Данiя – Мальту. Саме в останньому протистояннi «розцвiв» майбутнiй кращий бомбардир ЄВРО-1964 Мадсен, забивши нещасним мальтiйцям чотири голи.

Збiрна Іспанii, обiгравши на «Сантьяго Бернабеу» румунiв з рахунком 6: 0, вирушила на гостьовий поединок в туристичну поiздку, в ходi якоi, втiм, зумiла не програти аж надто крупно – румуни задовольнилися «скромними» 1: 3.




Всi матчi квалiфiкацiйного раунду


Албанiя – Грецiя: + / – (Збiрна Грецii вiдмовилася грати з Албанiею з полiтичних причин).



21 червня 1962, Осло. Норвегiя – Швецiя 0: 2 (Мартiнссон 9?, 40?).

4 листопада 1962, Мальме. Швецiя – Норвегiя 1: 1 (Ерiкссон 49? – Крог 60?).



28 червня 1962, Копенгаген. Данiя – Мальта 6: 1 (Мадсен 9?, 14?, 49?, Клаусен 22?, Еноксен 70?, Бертельсен 80? – Теобальд 57?).

8 грудня 1962, Гзiра. Мальта – Данiя 1: 3 (Урпанi 37? – Мадсен 13?, Крiстiансен 42?, Бертельсен 48?).



12 серпня 1962, Дублiн. Ірландiя–Ісландiя 4: 2 (Туохi 11?, Фогартi 22?, Кантуелл 65?, 76? – Йонссон 37?, 87?).

2 вересня 1962, Рейк’явiк. Ісландiя–Ірландiя 1: 1 (Арнасон 59? – Туохi 37?).



3 жовтня 1962, Шеффiлд. Англiя – Францiя 1: 1 (Флауерс 57? – пен. – Гужон 8?).

27 лютого 1963, Париж. Францiя – Англiя 5: 2 (Вiсньескi 3?, 75?, Дуi 32?, Коссу 43?, 82? – Смiт 8?, Темблiнг 74?).



10 жовтня 1962, Хожув. Польща – Пiвнiчна Ірландiя 0: 2 (Дуган 19?, Хамфрiс 54?).

28 листопада 1962, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя – Польща 2: 0 (Кроссан 9?, Бiнгхем 64?).



1 листопада 1962, Мадрид. Іспанiя – Румунiя 6: 0 (Гiльотена 7?, 20?, 70?, Велосо 9?, Кольяр 17?, Макрi 81? (автогол)).

25 листопада 1962, Бухарест. Румунiя–Іспанiя 3: 1 (Тетару 2?, Манолаке 8?, Костянтин 61? – Велосо 9?).



4 листопада 1962, Белград. Югославiя – Бельгiя 3: 2 (Скоблар 12?, 32? – пен., Васовiч 88? – Стокман 26?, Журiон 88?).

31 березня 1963, Брюссель. Бельгiя – Югославiя 0: 1 (Галiч 21?).



7 листопада 1962, Софiя. Болгарiя – Португалiя 3: 1 (Аспарухов 65?, 72?, Дiев 77? – Ейсебiо 49?).

16 грудня 1962, Лiсабон. Португалiя – Болгарiя 3: 1 (Ернанi 4?, 27?, Колуна 54? – Ілiев 84?).

23 сiчня 1963, Перегравання. Рим. Болгарiя – Португалiя 1: 0 (Аспарухов 86?).



7 листопада 1962, Будапешт. Угорщина – Уельс 3: 1 (Альберт 6?, Тiчи 35?, Шандор 48? – Медуiн 18?).

7 листопада 1962, Кардiфф. Уельс – Угорщина 1: 1 (Джонс 23? – пен. – Тiчи 77? – пен.).



11 листопада 1962, Амстердам. Нiдерланди – Швейцарiя 3: 1 (ван дер Лiнден 11?, Сварт 75?, Грот 76? – Хертiг 43?).

31 березня 1963, Берн. Швейцарiя – Нiдерланди 1: 1 (Аллеман 72? – Крёйвер 7?).



21 листопада 1962, Берлiн. НДР – Чехословаччина 2: 1 (Ерлер 60?, Лiбрехт 80? – пен. – Кучера 90?).

31 березня 1963, Прага. Чехословаччина – НДР 1: 1 (Машек 66? – П. Дукка 85?).



2 грудня 1962, Болонья. Італiя – Туреччина 6: 0 (Рiвера 15?, 47?, Орландо 22?, 29?, 35?, 85?).

27 березня 1963, Стамбул: Туреччина–Італiя 0: 1 (Сорманi 86?).




1/8 фiналу. Фаворити падають, як снiг


У березнi 1963 року було проведено жеребкування стадii 1/8 фiналу. За ii пiдсумками збiрнiй СРСР дiстався один з найсильнiших суперникiв – команда Італii. Якщо ж згадати, що на момент жеребкування у збiрноi Радянського Союзу не було головного тренера (Микола Глебов i Микита Симонян працювали як тимчасово виконуючi обов’язки), стало тривожно за результат протистояння.

Довгоочiкуване призначення тренера сталося в липнi 1963-го – збiрну очолив Костянтин Бесков. Перед ним вiдразу було поставлено головне завдання: пiдготувати команду до чемпiонату свiту 1966 року. Тому iгри з iталiйцями розглядалися крiзь призму майбутнього свiтового форуму. Розмови про те, що збiрна СРСР не виграе чемпiонат Європи або, що ще гiрше, зiйде на стадii 1/8 фiналу, вважалися крамолою i не допускалися.

Засукавши рукава, Бесков взявся за справу. До першого матчу з Італiею збiрна провела п’ять товариських зустрiчей, в яких здобула п’ять перемог iз загальним рахунком 21: 2. Пiсля невдачi в Чилi посилено готувалася до поединку з СРСР i «Скуадра адзурра». Апеннiнцi також не програли жодного товариського матчу, здобувши по ходу перемоги над Бразилiею та Аргентиною.

Московський поединок розпочався зi справжнього шоку з приводу складу збiрноi СРСР. Мiсце у воротах зайняв мало кому вiдомий голкiпер кутаiського «Торпедо» Рамаз Урушадзе. Але це був тiльки початок! Проти знаменитого iталiйського «Катеначо» Бесков використовував ризикований (з причини моральноi застарiлостi), але вдалий варiант тактичноi схеми «дубль-ве» з трьома чистими захисниками, трьома пiвзахисниками (один з яких по ситуацii мiг стати п’ятим форвардом) i чотирма нападниками.

Як з’ясувалося в подальшому, це був один iз тих парадоксальних, але безпрограшних ходiв, якими славився Бесков. Як показала гра, ешелонований напад виявився сильнiшим за ешелонований захист. Ураганний темп, запропонований радянськими футболiстами, iталiйцi потягнути не змогли. Особливо добре вдалася гра Вiктору Понедельнику, який начисто переграв «лiберо» суперника. Фактично, двоматчеве протистояння було «зроблено» в першому таймi московського матчу, пiсля якого рахунок був 2: 0 на користь господарiв. До того ж iталiйцi залишилися в меншостi: Едзiо Паскуттi в поривi гнiву порвав на Едуардi Дубинському футболку, за що був вигнаний з поля польським арбiтром Банасюком.

Перший м’яч збiрна СРСР забила в серединi першого тайму: це швидкiсний Вiктор Понедельник першим встиг на добивання пiсля дошкульного удару Галiмзяна Хусаiнова, вiдбитого воротарем «Скуадри адзурри» Вiльямом Негрi. Варто вiдзначити, що швидкiснi нападники радянськоi збiрноi раз за разом просто знущалися з хваленого захисту iталiйцiв, в якому на той момент грали не хтось там, а Чезаре Мальдiнi, Джованнi Траппатонi i Джачинто Факеттi. Наприкiнцi тайму збiрна СРСР провела ще одну результативну атаку, в якiй взяв участь увесь напад: Понедельник змiстився влiво, вiдволiкши одного захисника, i вiдпасував на Хусаiнова. Той не став бити, а переадресував м’яча на Валентина Іванова, на якого кинулися одразу двое – захисник i воротар. Капiтан збiрноi СРСР на паузi обiграв обох i вiддав пiд удар неприкритому Ігорю Численку, пiсля чого залишалося тiльки влучити в порожнi ворота.

У другому таймi команда Бескова зробила те, за що пiд кiнець гри удостоiлася свисту трибун, а сам тренер – кiлькох розгромних статей в центральних газетах. Радянськi футболiсти перестали йти вперед i стали грати на утримання рахунку. Збiрна Італii, що перейшла в першому таймi центральну лiнiю поля лiчену кiлькiсть разiв, прокинулася i зробила кiлька гострих спроб забити хоча б один м’яч у гостьовому поединку. Треба визнати, що iталiйцi були близькi до успiху, i невiдомо, як би все закiнчилося, якщо б iталiйцi не залишися удев’ятьох – за десять хвилин до кiнця гри, отримавши травму, поле залишив Анджело Сорманi. Хоч як обурювалися 102 000 вболiвальникiв на стадiонi в Лужниках, навiть пiсля цього радянська збiрна не побiгла вперед i волiла контролювати м’яч, подовгу розiгруючи його на своiй половинi. До честi футболiстiв, слiд визнати: вони чiтко виконали тренерську установку, а сам матч виграли всуху.

Щоб пробитися до чвертьфiналу, тренер iталiйськоi збiрноi Едмондо Фаббрi пiшов на величезнi кадровi замiни, увiвши до складу вiдразу п’ятьох молодих виконавцiв. На полi не знайшлося мiсця навiть найдосвiдченiшим Негрi i Мальдiнi. Не залишився у боргу i його радянський колега, в черговий раз здивував шанувальникiв футболу i фахiвцiв. Бесков, незважаючи на тиск з боку спортивного комiтету, повернув до збiрноi Лева Яшина, а також замiнив кращого бомбардира збiрноi Понедельнiка на молодого Геннадiя Гусарова. Як показала гра у вiдповiдь на «Стадiо Олiмпiко», саме цi двое зробили найбiльший внесок у римський успiх збiрноi СРСР.

Насправдi, можна було б з упевненiстю сказати, що цей матч став бенефiсом Яшина. З самого початку гри на ворота збiрноi СРСР пiшов шалений ураган атак, але здавалося, що забити Яшину просто неможливо. Парадоксальним чином пiсля ударiв з усiх дистанцiй м’яч летiв саме туди, де знаходився «Чорний Павук». У серединi тайму Анджело Доменгiнi бив напевно з 5 метрiв, але i такий удар iталiйця Яшин перевiв на кутовий. А на 33-й хвилинi свое слово сказав Гусаров: Численко, накрутивши з пiвдюжини фiнтiв, витягнув зi штрафноi Факеттi i вiддав передачу динамiвцю, який набрав хiд. Той виграв забiг у Траппатонi i пробив точно в цiль з лiнii воротарськоi. Трибуни, якi до цього шаленiли, женучи вперед свою команду, видихнули i завмерли. Навiть тi, хто вiдчайдушно вiрили в перемогу, зрозумiли, що тепер, швидше за все, вони збiрну Італii в подальших стадiях турнiру не побачать.

«Добив» iталiйських уболiвальникiв той-таки Яшин. На 57-й хвилинi господарi отримали право на пенальтi – проти Джакомо Булгареллi сфолив Альберт Шестерньов. Перед пробиттям сталася невелика заминка: нiхто з iталiйцiв не хотiв пiдходити до «точки». Вибiр капiтана команди Сальваторi припав на молодого ще Алессандро Маццолу, який приречено пiдiйшов до м’яча i вдарив, аби не схибити. Посланий низом м’яч Яшин пiймав намертво! Стан всiеi футбольноi Італii висловив сам Маццола – вiн закрив обличчя руками i впав на колiна, опустивши голову.

До кiнця гри iталiйцi, швидше за iнерцiею, нiж з розрахунком на пiдсумкову перемогу (навiть для перегравання iм потрiбно було забити три голи) продовжували йти вперед, але Яшин ще двiчi витягав точнi удари нападникiв «Скуадри адзурри» в акробатичних стрибках. Престиж iталiйського футболу пiдтримав Джаннi Рiвера, за 20 секунд до фiнального свистка використавши невдалий вiдскок м’яча вiд Вiктора Шустiкова.

1/8 фiналу, крiм описаного напруженого протистояння радянськоi дружини з iталiйцями, ознаменувалася цiлою серiею дивовижних поединкiв, серед яких осiбно стоiть перемога Великого Герцогства Люксембург, найгучнiша в його iсторii.

Волею жеребу, минувши квалiфiкацiйний раунд, футболiсти герцогства, потрапили на збiрну Нiдерландiв. Саме в цiй краiнi i трапилася iсторична перемога. З фiнансових мiркувань (найбiльший, вiн же единий стадiон в Люксембурзi був розрахований всього на 6 000 глядачiв) обидва матчi вирiшили грати в Нiдерландах. У першому (гостьовому для голландськоi команди) матчi в Амстердамi збiрна Краiни тюльпанiв, вiдкривши рахунок вже на 5 хвилинi, дозволила люксембуржцям його зрiвняти ще в першому таймi, а в другому i поготiв просто катала м’яча до фiнального свистка.

За це голландцi поплатилися вже за мiсяць з гаком: у повторнiй грi в Роттердамi вони були битi збiрною футбольного карлика. Не пасучи заднiх перед авторитетами, на 20-й хвилинi центрфорвард збiрноi Люксембургу Камiль Дiммель вiдкрив рахунок. Голландцi практично тут же його зрiвняли, але… знову стали втрачати час i жалiти суперникiв. А на останнiй тайм протистояння гостi вийшли, як на останнiй у життi матч: на пiдступах до свого штрафного люксембуржцi буквально «лягали кiстьми», вiдбирали м’яча i кидалися в контратаки. У пiдсумку голландцi пропустили ще один гол, а бомбардир збiрноi Люксембургу Дiммель став героем краiни. І це при тому, що гостi провели переможний гол, граючи вдесятьох – на початку другого тайму отримав травму i залишив поле захисник Франсуа Контер.

Не менш драматично були поваленi i новоспеченi фаворити Кубка европейських нацiй болгари. Не варто забувати, що Болгарiя стала каменем спотикання для збiрноi Францii два роки тому – саме через слов’ян збiрна тодi ще блискусого Фонтена не поiхала в Чилi на чемпiонат свiту! Якщо ж врахувати, що при розборi тiеi гри з’ясувалося, що единий м’яч, забитий у листопадi 1961-го Христо Ілiевим, був зарахований невiрно – форвард був «поза грою», – то зуб у французiв мався величезний.

У першiй грi 29 вересня в Софii болгари зробили своi фiрмовi 1: 0, забивши вже на 24-й хвилинi зусиллями Дiева, i дотримали переможний рахунок до фiнального свистка. Інтрига матчу в Парижi зберiгалася до самого кiнця – вiдкривши рахунок у першому таймi, французи розвинути успiх не змогли, а на 75 хвилинi пропустили у вiдповiдь. Тiльки надзусилля в атацi дозволили в час, що залишився, дотиснути болгар i забити два м’ячi.

Справжньою мукою, як для гравцiв, так i для вболiвальникiв, стало протистояння збiрноi Іспанii з не найсильнiшою командою Пiвнiчноi Ірландii. Спочатку в домашньому матчi в Бiльбао iспанцi майже годину не могли знайти ключiв до ворiт британцiв, а коли нарештi вiдкрили рахунок, примудрилися за кiлька хвилин пропустити гол у вiдповiдь. Нiчия на виiздi зробила пiвнiчних iрландцiв фаворитами групи, проте в листопадову погоду на «Вiдзор парк» в Дублiнi гри не вийшло. Єдиний гол «на класi» забили якраз гостi – Дель-Соль пройшов по флангу, прострiлив, а Хенто вдало пiдставив ногу.

Пара Австрiя–Ірландiя також з’ясовувала стосунки довго i напружено. Все ще (скорiше, за традицiею), як вважалося, сильнiшi австрiйцi не змогли вдома розпечатати ворота команди з Зеленого острова. Матч-вiдповiдь, що проходив з перемiнним успiхом, запам’ятався не тiльки п’ятьма голами, а й масовою бiйкою футболiстiв обох команд, що почалася пiсля того, як хтось iз австрiйцiв зiграв рукою в своему штрафному майданчику, а данський арбiтр Ейнер Поульсен призначив пенальтi. Варто вiдзначити, що незадовго до цього футболiсти збiрноi Австрii зрiвняли рахунок – 2: 2. Пiсля майже 20-хвилинних розборок за участю полiцейських i тренерiв iрландцi таки забили свiй пенальтi, добившись таким чином пiдсумковоi перемоги i проходження в наступний раунд змагань.

Воiстину несподiваним був результат ще однiеi пари 1/8 фiналу Югославiя – Швецiя. Фiналiст минулого розiграшу чемпiонату Європи i один з фаворитiв поточного розiграшу завершив виступи не в силу своеi слабкостi або неготовностi, а виключно «завдяки» чудовiй грi збiрноi Швецii. Шведiв, варто вiдзначити, авторитетний журнал «Франс футбол» визнав найкращою европейською командою 1963 року – зiгравши 11 поединкiв, вони за рiк не зазнали поразки в жодному з них!

Як i в попереднiй парi, перша гра на полi фаворитiв закiнчилася нульовою нiчиею. І, як це не дивно, ближче до успiху були саме гостi. Югослави, якi не чекали вiд скандинавiв подiбноi вправностi, вийшли на матч в Мальме вiдмобiлiзованими на перемогу, i вже в серединi першого тайму повели в рахунку зусиллями Замбати. Шведам знадобилося менше 10 хвилин, щоб вiдновити рiвновагу – вiдзначився Перссон.

Той самий сценарiй, щоправда, з точнiстю до навпаки, повторився i в другому таймi – уже на гол Перссона за чотири хвилини вiдповiв зiрка попереднього европейськоi першостi Мiлан Галiч. А на 72-й хвилинi настала розв’язка: воротар «югiв» Мiлутiн Шошкич виявився закритим власними захисниками i не побачив удару Харрi Бiльда, а тому помiтив м’яча, коли той вже влiтав у сiтку його ворiт. І хоча до кiнця матчу залишалося ще майже 20 хвилин, югослави вiдiгратися вже не зумiли – бiльшу частину часу скандинави тримали м’яч i навiть мали шанси збiльшити свою перевагу.

Вiдкриття квалiфiкацiйного раунду – збiрна НДР – стрибнути вище голови не змогла, та й суперник iм знову попався з найсерйознiших – майбутнi олiмпiйськi чемпiони – збiрна Угорщини. Угорцi врахували гiркий досвiд чехословацькоi команди, i поставилися до команди НДР з усiею серйознiстю. Злi язики говорили, що успiх Угорщини в цiй парi був зумовлений ще й тим, що обидвi команди тренували не просто колеги, а й друзi, якi разом тренували угорську нацiональну команду на чемпiонатi свiту 1958 року.

Перша зустрiч команд в Берлiнi пройшла в дусi «соцреалiзму»: збiрнi Нiмецькоi Демократичноi Республiки i Народноi Республiки Угорщини вивiв на матч головний арбiтр з Радянського Союзу Петро Белов. Почесний перший удар по м’ячу зробила перша жiнка-космонавт Валентина Терешкова, яка разом з Юрiем Гагарiним здiйснювала турне краiнами Європи. І все це в кiлометрi вiд руiни Рейхстагу, залишеного нiмцям «на добру згадку» вiд «визволителiв».

Збiрна Угорщини диктувала умови протягом усього матчу, а серед гравцiв особливо видiлялися Флорiан Альберт, Дьюла Ракошi та Ференц Бене. Нiмцi намагалися нi в чому не поступатися – боролися за кожен м’яч, але в результатi все одно програли. Переможний гол чудовим ударом у «дев’ятку» забив Ракошi.

У Будапештi суперники влаштували гру пiд назвою «хто бiльше» – угорцi весь перший тайм виходили вперед у рахунку, а нiмцi старанно вiдiгравалися з iнтервалом не бiльше 10 хвилин. Коли ж на початку другого тайму Шоймошi реалiзував пенальтi, здавалося, що цей рахунок угорцям вже вдасться утримати. Нiмцi вiдiгралися лише на 81-й хвилинi, а на фiнальний штурм нi в однiеi з команд сил вже не лишилося.

Компанiю вищезазначеним збiрним у чвертьфiналi склала команда Данii. Ось вже хто дiйсно «проскочив» у наступне коло, так це скандинави! Зробивши солiдний гольовий запас в чотири м’ячi в Копенгагенi (могло легко бути i 10: 0, настiльки жалюгiдно виглядали албанцi), вони дозволили собi розслабитися i програти в Тиранi (0: 1).




Всi матчi 1/8 фiналу


30 травня 1963, Бiльбао. Іспанiя – Пiвнiчна Ірландiя 1: 1 (Амансiо 58? – Ірвайн 76?).

30 жовтня 1963, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя–Іспанiя 0: 1 (Хенто 66?).



19 червня 1963, Белград. Югославiя – Швецiя 0: 0.

18 вересня 1963, Мальме. Швецiя – Югославiя 3: 2 (Перссон 31?, 60?, Бiльд 72? – Замбата 23?, Галiч 64?).



29 червня 1963, Данiя – Албанiя 4: 0 (Петерсен 20? – пен., Мадсен 31?, Клаусен 40?, Еноксен 49?).

30 жовтня 1963, Тирана. Албанiя – Данiя 1: 0 (Пано 3?).



11 вересня 1963, Амстердам. Люксембург – Нiдерланди 1: 1 (Май 33? – Нюнiнга 5?).

30 жовтня 1963, Роттердам. Нiдерланди – Люксембург 1: 2 (Крьойвер 35? – Дiммер 20?, 68?).



25 вересня 1963, Вiдень. Австрiя–Ірландiя 0: 0.

13 жовтня 1963, Дублiн. Ірландiя – Австрiя 3: 2 (Кантуелл 45?, 90? – пен., Фогартi 64? – Колецнiк 38?, Фльогель 83?).



29 вересня 1963, Софiя. Болгарiя – Францiя 1: 0 (Дiев 24?).

26 жовтня 1963, Париж. Францiя – Болгарiя 3: 1 (Гужон 44?, 81?, Ербен 78? – Якiмов 75?).



13 жовтня 1963, Москва. СРСР–Італiя 2: 0 (Понедельник 22?, Численко 42?).

СРСР: Урушадзе, Дубинський, Шестерньов, Крутiков, Воронiн, Короленков, Метревелi, Численко, Понедельнiк, Іванов, Хусаiнов.

Італiя: Негрi, Мальдiнi, Факкетi, Гуарнерi, Сальвадорi, Трапаттонi, Булгареллi, Корсо, Сорманi, Рiвера, Паскуттi.

10 листопада 1963, Рим. Італiя – СРСР 1: 1 (Рiвера 89? – Гусаров 33?).

Італiя: Сартi, Бурньiч, Факкетi, Гуарнерi, Сальвадорi, Трапаттонi, Доменгiнi, Булгареллi, Маццола, Рiвера, Менiкеллi.

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Крутiков, Воронiн, Шустиков, Численко, Іванов, Гусаров, Короленков, Хусаiнов.



19 жовтня 1963, Берлiн. НДР – Угорщина 1: 2 (Ньольднер 51? – Бене 18?, Ракошi 88?).

3 листопада 1963, Будапешт. Угорщина – НДР 3: 3 (Бене 7?, Шандор 17?, Шоймошi 51? –пен. – Хайне 12?, Р. Дукка 26?, Ерлер 81?).




Чвертьфiнал. І Яшин завжди молодий i Мансен один за всю Данiю


Першими в боротьбу на чвертьфiнальнiй стадii вступили збiрнi Люксембургу та Данii. Футболiсти Великого герцогства, наробивши багато шуму в попередньому раундi, до матчiв з срiбними призерами римськоi олiмпiади пiдiйшли аж нiяк не в статусi фаворитiв. Ще й бiльш того, у складi Люксембургу вибув зi строю iхнiй головний нападник Дiммер. Проте саме протистояння Люксембургу та Данii стало найбiльш результативним, напруженим i драматичним.

У першiй грi команди обмiнювалися голами по черзi: одна команда (частiше це були господарi) виходила вперед, друга ж протягом не бiльше восьми хвилин зрiвнювала рахунок. Так тривало 50 хвилин – до рахунку 3: 3. На цьому запал суперникiв вичерпався – господарiв стали полишати сили, а здивованi спритнiстю футбольного карлика данцi вирiшили перенести вирiшення питання на домашню гру.

Однак i в Копенгагенi трилер не завершився – знову на гол однiеi команди суперник вперто вiдповiдав своiм. Примiтно, що за Данiю вiдзначаявся виключно ii капiтан Мадсен, завдяки чому европейськi газети називали матчi цих двох збiрних «Мадсен проти Люксембургу».

У наш час данцi пройшли б далi i за пiдсумками двох зустрiчей, оскiльки забили бiльше м’ячiв на чужому полi. Але в шiстдесятих це ще не мало жодного значення, а тому команди почали готуватися до додаткового, вирiшального матчу на нейтральному полi. До речi, якби i вiн не виявив переможця, в хiд пiшла б монетка. Але монетки i iхнiй фатальний вплив на долi футбольноi Європи ще попереду, а поки ж слiдом за найбiльшим трiумфом в iсторii Люксембург зазнав у Голландii i найбiльшого розчарування (саме там за домовленiстю сторiн проводилось перегравання). Фаворит пари – данцi, забивши гол пiд кiнець першого тайму, просто «засушили» гру, не давши представникам Великого герцогства шансiв зрiвняти рахунок. Знову вiдзначився Мадсен, який став, таким чином, кращим бомбардиром вiдбiрковоi стадii Кубка Європи.

Збiрна Іспанii на стадii чвертьфiналу постала в дещо оновленому складi та з новою тактикою. Головного тренера пiренейцiв Хосе Вiльялонга як тiльки не паплюжили в iспанськiй пресi, адже до складу не потрапив лiдер «Реала», семиразовий (на той момент) чемпiон Іспанii та п’ятиразовий володар Кубка чемпiонiв Франсiско Хенто. Перший матч з, як вважалося, непоступливою збiрною Ірландii дав вiдповiдь усiм скептикам про тактичну i функцiональну готовность iспанськоi збiрноi за версiею Вiльялонга: господарi «знесли» остров’ян 5: 1, забивши 4 м’ячi вже до 33-й хвилини. Іспанiя перевершила iрландцiв в технiцi, швидкостi, витривалостi та взаемодii на полi. Їi перевага була настiльки значною, що i в другiй зустрiчi в Дублiнi збiрна Ірландii не змогла показати нiчого переконливого. Іспанцi вiдвантажили по голу в ворота Алана Келлi в кожному з таймiв i поiхали додому готуватися до прийому фiнальноi частини Кубка Європи.

Не вийшло гiдного протистояння i в парi збiрних Угорщини та Францii. У французiв, якi залишилися без блискучих Копа i Фонтена, не знайшлося анi лiдера, здатного повести команду за собою, анi бомбардира, що реалiзуе напiв-моменти в забитi голи, анi тренера, здатного створити боездатний колектив з посереднiх виконавцiв. В угорцiв, навпаки, саме в 1963–1964 роках пiдросло цiле поколiння дуже талановитих i прогресуючих футболiстiв, серед яких найбiльш помiтнi були Флорiан Альберт (на момент iгор з Францiею – 21 рiк), Ференц Бене (19 рокiв) i Янош Фаркаш (20 рокiв). За участi ветерана збiрноi Шiпоша, який зв’язував оборону з атакою, молодi угорцi обробили «пiд горiх» французiв на iхньому полi 3: 1, а потiм добили i в домашньому матчi 2: 1.

У чвертьфiналi радянськiй збiрнiй знову дiстався чи не найскладнiший суперник – молода, швидка i технiчна збiрна Швецii. За минулi пiвроку пiсля матчiв з iталiйцями, склад у збiрноi СРСР особливо не змiнився – хiба що варто вiдзначити дебют у головнiй командi краiни молодого (у 21 рiк дебютувати в збiрнiй було дуже престижно) таланта з Мiнська Едуарда Малофеева, який прославився своею швидкiстю i настирливiстю.

Перший матч у Стокгольмi став справжнiм випробуванням – на промоклому в’язкому полi шведи неквапливо й подовгу розiгрували м’яча, а радянськiй командi нiяк не вдавалося перехопити iгрову iнiцiативу, щоб змусити суперника грати у свiй футбол. Як водиться, ключова роль у цьому була покладена на лiдерiв команди, якi справлялися з нею з перемiнним успiхом. Альберт Шестерньов втiлював непрохiднiсть оборони, Валерiй Воронiн диригував в пiвзахистi, а Ігор Численко невтомно проходив по флангу i «навантажував» у штрафний майданчик Арне Арвiдссона.

Втiм, жоднiй з команд до перерви вiдзначитися не вдалося – анi шведи, анi збiрна СРСР своi нечисленнi моменти не використали. А ось пiсля перерви млявий темп змiнився п’ятнадцятихвилинкою шведського тиску та вкрай небезпечними радянськими контратаками. Результатом однiеi з них став пас Воронiна на Численко, прострiл якого з меж воротарського одним точним дотиком завершив Валентин Іванов.

Збiрна Швецii на такий поворот подiй не розраховувала, i ii гра перетворилася на справжнiй хаос. Але з хаосу, як вiдомо, народжуеться порядок – так i гол-вiдповiдь шведiв пiд саму завiсу гри став результатом хаосу бiля ворiт Яшина. Пiвзахисник господарiв Мартiнссон потужно прострiлив з вiльного удару в центр штрафного майданчика радянськоi збiрноi. Двi поспiль спроби винести м’яч призвели до рикошетiв, а найспритнiшим у ситуацii опинився форвард шведiв Хамрiн. Вiн в балетному стрибку проштовхнув м’яч у ворота повз Яшина, що кинувся назустрiч.

Як часто бувае пiсля подiбних матчiв, преса обох краiн рапортувала про те, що суперники «дивом врятувалися». Шведи називали випадковими контратаку i гол Іванова, а свiй гол – логiчним результатом «тотальноi переваги протягом усiеi зустрiчi», «Известия» ж вичитували радянських футболiстiв за хвилинну розхлябанiсть у своiй штрафнiй, яка коштувала втраченоi перемоги, «завойованоi за попереднi 89 хвилин».

У промiжку мiж iграми основним джерелом новин i хвилювань радянського футболу став ветеран i лiдер збiрноi Лев Яшин. Спочатку вiн, як кращий воротар континенту, захищав ворота збiрноi УЄФА в товариському матчi проти збiрноi Скандинавii, присвяченому 75-рiччю Датського футбольного союзу. У тому матчi капiтан данцiв та скандинавськоi збiрноi Уле Мадсон в’iхав в колiно Яшину прямою ногою, та так, що видатний воротар не змiг продовжити гру. Пiд питанням виявилася i його участь у матчi-вiдповiдi зi шведами.

А вже за тиждень Яшин вивiв збiрну СРСР на поле пiд овацii «Лужникiв». Захоплення публiки не в останню чергу було адресовано саме Яшину – перед матчем головний редактор «Франс футбол» вручив прославленому голкiперу «Золотий м’яч» – вищу футбольну нагороду Старого Свiту – як кращому гравцевi Європи 1963 року. Це був перший подiбний успiх радянського футболiста i единий досi – воротаря.

Овацii «Лужникiв» тривали i пiсля фiнального свистка, адже шведська команда в цей раз програла за всiма статтями 3: 1.

Костянтин Бесков на цей матч обрав атакувальну тактику з п’ятьма нападаючими, повернувши в основний склад Вiктора Понедельнiка i Галiмзяна Хусаiнова. Саме цi двое невтомних форвардiв i зробили основний внесок у перемогу. За великим рахунком рiвна гра з небезпечними моментами бiля обох ворiт тривала лише до 32-i хвилини, коли Хусаiнов на швидкостi обiйшов захисника, вiддав точний пас на хiд Понедельнiку, а той у два дотики вразив ворота Арвiдссона. До кiнця тайму вже лише радянськi футболiсти мали можливостi вiдзначитися, однак дiяли неточно.

Рахунок було подвоено через 10 хвилин пiсля перерви, i знову спрацювала ударна зв’язка Хусаiнов – Понедельнiк: перший протягнув м’яч, стягнувши на себе трьох захисникiв, а другий без перешкод щiчкою точно вiдправив його в сiтку ударом з 25 метрiв. Гра була фактично зроблена, але шведам знову пощастило – помилкою в оборонi збiрноi СРСР скористався Хамрiн.

Рахунок став «слизьким», шведи забiгали веселiше, але радянська команда швидко зняла iнтригу в матчi: Валентин Іванов i Валерiй Воронiн пройшли всю половину поля суперника, вiдрiзаючи захисникiв одного за iншим, в результатi чого Воронiн вирвався один на ворота й розстрiляв Арвiдссона. Пiсля такоi впевненоi перемоги радянська команда вирушала до Іспанii в ранзi фаворитiв ЄВРО-1964.




Всi матчi чвертьфiналу


4 грудня 1963, Люксембург. Люксембург – Данiя 3: 3 (Пило 1?, Клен 23?, 50? – Мадсен 9?, 30?, 46?).

10 грудня 1963, Копенгаген. Данiя – Люксембург 2: 2 (Мадсен 16?, 70? – Леонар 13?, Шмiт 84?).

18 грудня 1963, Перегра. Амстердам. Данiя – Люксембург 1: 0 (Мадсен 43?).



11 березня 1964, Севiлья. Іспанiя–Ірландiя 5: 1 (Амансiо 12?, 29?, Фусте 15?, Марселiно 33?, 88? – МакЕвой 21?).

8 квiтня 1964, Дублiн. Ірландiя–Іспанiя 0: 2 (Сабалья 25?, 88?).



25 квiтня 1964, Коломб. Францiя – Угорщина 1: 3 (Коссе 73? – Альберт 15?, Тiчи 16?, 70?).

23 травня 1964, Будапешт. Угорщина – Францiя 2: 1 (Шiпош 24?, Бене 55? – Комбо 2?).



13 травня 1964, Стокгольм. Швецiя – СРСР 1: 1 (Хамрiн 87? – Іванов 62?).

Швецiя: Арвiдссон, Русандер, Вiнг, Бергмарк, Юханссон, Мiльд, Хамрiн, Бiльд, Симонссон, Мартiнссон, Перссон

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Глотов, Воронiн, Корнеев, Численко, Іванов, Гусаров, Малофеев, Короленков.

27 травня 1964, Москва. СССР – Швецiя 3: 1 (Понедельнiк 32?, 56?, Воронiн 83? – Хамрiн 78?).

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Глотов, Воронiн, Корнеев, Численко, Іванов, Понедельнiк, Гусаров, Хусаiнов

Швецiя: Арвiдссон, Русандер, Вiнг, Бергмарк, Мiльд, Свенссон, Хамрiн, Бiльд, Симонссон, Мартiнссон, Перссон.




Фiнальний турнiр. Сходження Угорщини та титул Іспанii


У фiнального турнiру було два фаворити – господарi iспанцi та збiрна СРСР, яка до того ж мала статус чемпiона Європи. Угорцi, при всiй повазi, фаворитами не були, а про данцiв iспанська преса писала, як про випадковiсть фiнального турнiру. Жеребкування розвело iспанцiв i радянську збiрну – першiй випало вiдкривати турнiр матчем з угорською збiрною, другiй – можливiсть проекзаменувати збiрну Данii на чолi з Мадсеном.

Матч у Мадридi мiж iспанцями i угорцями проходив у винятково важких умовах – на дворi було +32, а гру команди почали в 17: 00 за мiсцевим часом. Багато фахiвцiв потiм стверджували, що iспанцi навмисно вибрали настiльки раннiй початок матчу, щоб сама погода зiграла iм на руку.

По грi ж молода угорська команда анiтрохи не поступалася iменитим господарям. І якщо в першому таймi за всю команду вiдiграв на вищому рiвнi голкiпер Сентмiхаi – воротар будапештського «Вашаша» вiдбив у першому таймi 11 (!) ударiв у створ ворiт, – то у другiй половинi уже iспанцi вiдчули на собi небезпеку угорських атак.

Іспанцi змогли пробити Сентмiхаi всього один раз – на 36-й хвилинi справжнiй лiдер iспанськоi збiрноi Луiс Суарес на замаху обдурив захисникiв i видав чудовий пас на хiд Переда, який вихором увiрвався в штрафну i котнув м’яча у сiтку повз воротаря.

Однак у другому таймi жарко стало вже в штрафному Іспанii. Спочатку Флорiан Альберт забив чистий гол, скасований арбiтром, який вгледiв «поза грою», а потiм наймолодший у складi угорцiв Ференц Бене здiйснив сольний прорив i зрiвняв рахунок.

У фiнальному турнiрi на першостi 1964 було передбачено додатковий час для матчiв, в яких за 90 хвилин не було виявлено переможця. Саме угорцi стали командою, яка вдосталь «награлася» – кожен матч пiдопiчнi Лайоша Бароттi грали не 90, а 120 хвилин. Забiгаючи наперед, слiд визнати, що додатковий час приносив молодим угорцям як радiсть, так i розчарування, але в обох випадках саме футболiсти з берегiв Балатону виявлялися краще готовi фiзично.

Іспанцi, якi впустили перемогу за 6 хвилин до закiнчення основного часу, почали екстра-тайм невпевнено. У першi 15 хвилин просто зобов’язаний був стати героем своеi краiни 19-рiчний Бене: двiчi вiн отримував м’яч у просто вбивчих позицiях бiля ворiт Хосе Ірiбара, але хвилювання i поспiх не дозволили угорцю вразити цiль. А потiм спрацював вiдомий футбольний закон: «не забиваеш ти – забивають тобi». Іспанцi здобули право на кутовий, поспiшаючи пiдiйшли до штрафноi суперника, Переда подав – i м’яч знайшов голову Амансiо, вiд якоi влетiв у ворота. Так в «матчi двох рiвних» перемогли господарi, на боцi яких була погода, арбiтр i 39 тисяч уболiвальникiв на трибунах.

У той час, коли iспанцi все ще з’ясовували стосунки з угорцями, в Барселонi на полi «Ноу Камп» вийшли команди СРСР i Данii. Напруженоi гри не вийшло – данцi виглядали важко, за прудкими Понедельником, Численком i Хусаiновим не встигали, а кращий бомбардир вiдбiркового турнiру Мадсен вiдрiзнявся хiба що капiтанською пов’язкою. Наприкiнцi першоi 20-хвилинки Воронiн пiсля подачi кутового забив ударом в падiннi «ножицями», пiсля чого питання про переможця пiвфiналу було зняте.

До кiнця тайму радянська збiрна несамовито атакувала ворота суперникiв – в атаку встигали навiть центральнi захисники Шестерньов i Шустiков, – але вiдзначитися змогла лише одного разу. Це прорив Численка фiрмовим ударом в дотик замкнув Понедельнiк. Пiсля перерви гра не мала особливого малюнку i iнтриги, хоча пiд завiсу матчу радянськi футболiсти i довели рахунок до розгромного. Зробив цей Валентин Іванов з меж штрафного.

Іспанська преса подала перемогу збiрноi СРСР не надто захоплено – за чотири роки пiсля зiрваноi Франко зустрiчi в Москвi вiдносини Хрущова i Радянського Союзу в цiлому з iспанським диктатором особливо не налагодилися. І якщо оглядачi з Італii, Францii чи Англii вказували на високий рiвень гри радянськоi команди, iспанськi журналiсти пiдкреслювали саме невисокий рiвень гри данцiв. Як написав тодi тижневик «Футбол», «вони визнавали, що Москва бiльше Копенгагена, але пояснювали це не тим, що Москва велика, а тим, що Копенгаген маленький».

Щоб зняти питання, команди 21 червня зiйшлися на полi «Сантьяго Бернабеу» на очах 120 тисяч уболiвальникiв. Іспанцi кинулися в атаку, i, здавалося, iм вдасться тактичний план на гру – вiдiрватися у рахунку i контролювати хiд поединку. Вже на 6-й хвилинi Суарес не став обiгрувати один-в-один Шестерньова, а перекинув м’яча тому за спину, а Переда, який увiрвався в штрафний, сильно пробив пiд поперечину. Але вже за мить атакувальний порив iспанцiв осадив Галiмзян Хусаiнов – крайнiй нападник збiрноi СРСР зробив ривок метрiв на 40, отримав м’яча на хiд вiд Валерiя Воронiна, обiграв по ходу одного захисника, а з-пiд другого пробив у кут ворiт Ірiбара.

Рахунок 1: 1 до восьмоi хвилини гри обiцяв не менш бурхливе продовження. Але не всi очiкування справджуються. Так i в цiй грi швидкий темп з обмiном результативними уколами змiнився напруженою боротьбою в центрi поля з сумнiвною перевагою однiеi з сторiн, яка не переходила, втiм, в небезпечнi удари по воротах.

Костянтин Бесков вiдрядив в оборону небачену для того часу кiлькiсть гравцiв – п’ять (Шустiков, Шестерньов, Мудрик, Анiчкiн i Корнеев), а iспанцi, враженi грою у вiдбiрковому турнiрi ростовського армiйця Понедельнiка, нещадно штовхали i косили його по всьому полю. Один раз матч навiть був зупинений для надання допомоги нашому форварду (нагадаемо, замiни ще не були передбаченi правилами, а грубiсть на полi вважалася чимось незвичайним).

Гра плавно котилася до додаткового часу, але тут знову, як i у пiвфiналi, удача посмiхнулася господарям. Переда втiк з м’ячем по флангу i, вже вибiгаючи за лицьову лiнiю, сильно прострiлив у центр штрафного. Нiхто iз захисникiв не вийшов на перехоплення, а Марселiно Мартiнес забив м’яч у ворота головою в красивому польотi. Лев Яшин в цей момент також не змiг допомогти командi. «Такое», як каже один вiдомий украiнський футбольний фахiвець.

А за день до фiналу в Барселонi вiдбувся матч за трете мiсце. Здавалося, вiн проходить при порожнiх трибунах – на 120-тисячному «Ноу Камп» зiбралося якихось 3870 глядачiв! Виснаженi пiвфiналом угорцi вiдкрили рахунок вже на 12-й хвилинi зусиллями Бене i мирно тягнули час. Данцi з таким приниженням миритися не захотiли i в однiй з небагатьох затяжних атак iхнiй пiвзахисник Карл Бертельсен добив м’яч у ворота Сентмiхаi пiсля того, як воротар невдало вiдбив прострiл з флангу. Угорцям знову довелося грати додатковий час, однак цього разу вони були сильнiшими. Характерно, що героем зустрiчi став захисник – гравець будапештського «Ференцвароша» Деже Новак, який до цього в рамках розiграшу другого Кубка Європи не зiграв жодного матчу!

Угорцi заслужили свою бронзу, а справжне визнання до команди Лайоша Бароттi прийшло двома мiсяцями пiзнiше – збiрна Угорщини виграла олiмпiйський турнiр з футболу в Токiо.




Всi матчi фiнального турнiру


17 червня 1964. Мадрид: 34 713 глядачiв. Пiвфiнал. Іспанiя – Угорщина 2: 1 (д. ч.) (Переда 35?, Амансiо 115? – Бене 84?).

Арбiтр – Артур Блаве (Бельгiя).

Іспанiя: Ірiбар, Рiвiлья, Олiвелья (к), Соко, Кальеха, Фусте, Переда, Амансiо, Марселiно Мартiнес, Суарес, Лапетра.

Угорщина: Сентмiхаi, Матрай, К. Месей, Шарошi, І. Надь, Шiпош, Комора, Бене, Альберт, Тiчи (к), Феньвешi.



17 червня 1964. Барселона: 38 558 глядачiв. Пiвфiнал. СРСР – Данiя 3: 0 (Воронiн 19?, Понедельнiк 40?, Вал. Іванов 88?).

Арбiтр – Кончетто Ло Белло (Італiя).

СРСР: Яшин, Мудрик, Шустiков, Шестерньов, Воронiн, Анiчкiн, Численко, Вал. Іванов (к), Понедельнiк, Гусаров, Хусаiнов.

Данiя: Л. Нiльсен, Й.-Й. Хансен, К. Хансен, Б. Хансен, Бiргер Ларсен, Торстен, Ерлiнг Нiльсен, К. Бертельсен, У. Мадсен (к), У. Серенсен, Д. Данiельсен.



20 червня 1964. Барселона: 3 869 глядачiв. Матч за 3 мiсце. Угорщина – Данiя 3: 1 (д. ч.) (Бене 12?, Новак 107? – пен., Новак 111? – Бертельсен 82?).

Арбiтр – Данiель Мелле (Швейцарiя).

Угорщина: Сентмiхаi, Новак, К. Месей, Іхас, Шiпош (к), Шоймошi, Я. Фаркаш, З. Варга, Альберт, Бене, Феньвешi.

Данiя: Л. Нiльсен, Вольмар, Бiргер Ларсен, К. Хансен, Б. Хансен, Ерлiнг Нiльсен, К. Бертельсен, Торстен, У. Серенсен, У. Мадсен-I (к), Д. Данiельсен.



21 червня 1964. Мадрид: 79 115 глядачiв. Фiнал. Іспанiя – СРСР 2: 1 (Переда 7?, Марселiно 84? – Хусаiнов 8?).

Арбiтр – Артур Холланд (Англiя).

Іспанiя: Ірiбар, Рiвiлья, Олiвелья (к), Соко, Кальеха, Фусте, Суарес, Переда, Амансiо, Марселiно Мартiнес, Лапетра.

СРСР: Яшин, Мудрик, Шустиков, Шестерньов, Анiчкiн, А. Корнеев, Воронiн, Численко, Вал. Іванов (к), Понедельнiк, Хусаiнов.




Заявка команд-призерiв фiнального турнiру



Збiрна Іспанii

Воротарi:

Хосе Ірiбар 01.03.1943 «Атлетик» (Бiльбао).

Сальвадор Садурiн 03.04.1941 «Барселона» (Барселона).

Захисники:

Фелiсiано Рiвiлья 21.08.1935 «Атлетiко» (Мадрид).

Фернандо Олiвелья 22.06.1936 «Барселона» (Барселона).

Ісасiо Кальеха 08.04.1932 «Атлетiко» (Мадрид).

Северiно Рейха 25.11.1938 «Реал» (Сарагоса).

Ігнасiо Соко 31.07.1939 «Реал» (Мадрид).

Пiвзахисники:

Франсиско «Гальего» 03.03.1944 «Севiлья» (Севiлья).

Луiс Суарес 02.05.1935 «Інтер» (Мiлан).

Луiс Дель-Соль 15.04.1935 «Ювентус» (Турин).

Хосе Фусте 14.04.1941 «Барселона» (Барселона).

Хуан Вiлья 29.09.1938 «Реал» (Сарагоса).

Франсиско «Пакiто» 14.02.1938 «Валенсiя» (Валенсiя).

Нападники:

Марселiно Мартiнес 29.04.1940 «Реал» (Сарагоса).

Карлос Лапетра 29.11.1938 «Реал» (Сарагоса).

Хесус Переда 15.06.1938 «Барселона» (Барселона).

Амаро Амансiо 17.10.1939 «Реал» (Мадрид).

Педро Сабалья 29.07.1938 «Барселона» (Барселона).

Тренер:

Хосе Вiльялонга 12.12.1919.


Збiрна СРСР

Воротарi:

Лев Яшин 22.10.1929 «Динамо» (Москва).

Рамаз Урушадзе 17.08.1939 «Торпедо» (Кутаiсi).

Захисники:

Альберт Шестерньов 20.06.1941 ЦСКА (Москва).

Вiктор Анiчкiн 08.12.1941 «Динамо» (Москва).

Едуард Мудрик 18.07.1939 «Динамо» (Москва).

Володимир Глотов 23.01.1937 «Динамо» (Москва).

Олексiй Корнеев 06.02.1939 «Спартак» (Москва).

Вiктор Шустiков 28.01.1939 «Торпедо» (Москва).

Анатолiй Крутiков 21.09.1933 «Спартак» (Москва).

Пiвзахисники:

Валерiй Воронiн 17.07.1939 «Торпедо» (Москва).

Юрiй Шикунов 08.12.1939 СКА (Ростов).

Нападники:

Ігор Численко 04.01.1939 «Динамо» (Москва).

Валентин Іванов 19.11.1934 «Торпедо» (Москва).

Вiктор Понедельнiк 22.05.1937 СКА (Ростов-на-Дону).

Галiмзян Хусаiнов 27.06.1937 «Спартак» (Москва).

Едуард Малофеев 02.06.1942 «Динамо» (Мiнськ).

Геннадiй Гусаров 11.03.1937 «Динамо» (Москва).

Олег Копаев 28.11.1937 СКА (Ростов-на-Дону).

Тренер:

Костянтин Бесков 18.11.1920.



Збiрна Угорщини

Воротарi:

Антал Сентмiхаi 13.06.1939 «Вашаш» (Будапешт).

Йожеф Гелеi 29.06.1938 «Банаж» (Татабанья).

Захисники:

Шандор Матрай 20.02.1932 «Ференцварош» (Будапешт).

Кальман Месей 16.07.1941 «Вашаш» (Будапешт).

Ласло Шарошi 27.02.1932 «Вашаш» (Будапешт).

Дiжi Новак 03.02.1932 «Ференцварош» (Будапешт).

Кальман Іхас 06.03.1941 «Вашаш» (Будапешт).

Пiвзахисники:

Іштван Надь 14.04.1939 «МТК» (Будапешт).

Ференц Шiпош 13.10.1932 «Гонвед» (Будапешт).

Ерне Шоймошi 21.06.1940 «Уйпешт» (Будапешт).

Ференц Ноград 15.11.1940 «Гонвед» (Будапешт).

Нападники:

Карою Шандор 26.11.1928 «МТК» (Будапешт).

Лайош Тiчи 21.03.1935 «Гонвед» (Будапешт).

Ференц Бене 17.12.1944 «Уйпешт» (Будапешт).

Флорiан Альберт 15.09.1941 «Ференцварош» (Будапешт).

Імре Комора 05.06.1940 «Гонвед» (Будапешт).

Матiас Феньвешi 10.09.1933 «Ференцварош» (Будапешт).

Янош Фаркаш 27.03.1942 «Вашаш» (Будапешт).

Золтан Варга 01.01.1945 «Ференцварош» (Будапешт).

Тренер:

Лайош Бароттi 19.08.1914.


Збiрна Данii

Воротарi:

Лейф Нiльсен 28.05.1942 «Фрем» (Копенгаген).

Свен Раск 14.07.1935 «БК-1909» (Оденсе).

Захисники:

Йенс Хансен 04.01.1939 «Есбьерг» (Есбьерг).

Кай Хансен 16.08.1940 «Фрем» (Копенгаген).

Бiргер Ларсен 27.03.1942 «Фрем» (Копенгаген).

Бент Хансен 13.09.1933 «БК-1903» (Копенгаген).

Лейф Хартвиг 09.11.1942 «БК-1909» (Оденсе).

Йон Амдiсен 08.07.1934 «ОГФ» (Орхус).

Пiвзахисники:

Ерлiнг Нiльсен 02.01.1935 «БК-1909» (Оденсе).

Бент Вольмар 08.08.1937 «ОГФ» (Орхус).

Карл Бертельсен 15.11.1937 «Есбьерг» (Есбьерг).

Кьельд Торстен 13.05.1940 «ОБ» (Ольборг).

Хельге Йергенсен 17.09.1937 «БК-1903» (Копенгаген).

Нападники:

Уле Мадсен 21.12.1934 «ХІК» (Копенгаген).

Уле Серенсен 25.11.1937 «КБ» (Копенгаген).

Йон Данiельсен 13.07.1939 «БК-1909» (Оденсе).

Том Сендергорд 02.01.1944 «БК-1903» (Копенгаген).

Йерг Расмусен 19.02.1937 «БК-1913» (Оденсе).

Тренер

Поуль Петерсен 11.04.1921.




У вiдбiрному турнiрi


Проведено – 50 матчiв.

Забито 158 голiв (у середньому – 3,16 за матч).

Найбiльше глядачiв – 1 693 303 (в середньому – 33 866).

Бомбардири фiнального турнiру – У. Мадсен (Данiя) – 11 голiв.

Автоголи – 1.

Пенальтi – 10.

«Покер» – 1.

«Хет-трики» – 4.




У фiнальному турнiрi


Проведено – 4 матчi.

Забито 13 голiв (у середньому – 3,25 за матч).

Найбiльше глядачiв – 156 253 (в середньому – 39 063).

Бомбардири фiнального турнiру – Переда (Іспанiя), Ф. Бене, Д. Новак (обидва – Угорщина) – по 2 голи.

Пенальтi – 1.

Найстарший гравець фiнального турнiру – Л. Яшин (СРСР, воротар) – 33 роки 239 днiв.

Наймолодший гравець фiнального турнiру – З. Варга (Угорщина, нападник) – 19 рокiв 171 день.




Символiчна збiрна фiнального турнiру (версiя УЄФА):


Л. Яшин (СРСР), Рiвiлья (Іспанiя), Олiвелья (Іспанiя), Соко (Іспанiя), Д. Новак (Угорщина), Амансiо (Іспанiя), Ф. Бене (Угорщина), Суарес (Іспанiя), Ф. Альберт (Угорщина), В. Іванов (СРСР), Переда (Іспанiя).




Замiсть пiслямови


Нашу розповiдь про першостi Європи мае досить дискретний характер в силу значних часових промiжкiв – мiж сусiднiми чемпiонатами iнтервал по чотири роки, а це у футболi ох який термiн. Історiя ж безперервна i деколи ключову роль в результатах команди мае не те, що вiдбуваеться на полi, а й те, що за ним. Не те, що передуе грi, але i те, що бувае пiсля неi. Короткий нарис про лiто 1964 допоможе зрозумiти, як беззастережно одна з найсильнiших збiрних Європи, фiналiст двох европейських першостей, поступово розгубила свiй потенцiал, а вболiвальникам бiльше двадцяти рокiв довелося лише згадувати колишню славу i мрiяти про новi перемоги.

Це Артемiо Франкi, глава Італiйськоi футбольноi асоцiацii, вiтав радянську дружину з «приголомшливим досягненням – виходом до фiналу ЄВРО вдруге поспiль». Це «Франс Футбол» зазначав, що на шляху до фiналу збiрна СРСР не програла жодного матчу. У вищого же керiвництва краiни i футбольноi федерацii оцiнка першостi, що завершилася, була однозначною: «радянськi футболiсти осоромили честь Червоного Прапора, ганебно програвши iспанськiй командi в присутностi генералiсимуса Франко, якому дозволили зловтiшатися, зганьбили честь радянськоi держави».

Бiда була навiть не в тому, що iспанцi виявилися сильнiшими, а в тому, що радянська команда програла «не тим» i «в непотрiбному мiсцi».

Своеi посади позбувся головний тренер збiрноi СРСР Костянтин Бесков, офiцiйно призначений з метою пiдготовки до Чемпiонату свiту в Англii. Вiн довго намагався довести, що до Мундiалю збiрна буде готова вирiшувати найвищi завдання, але розмовляти з Бесковим нiхто не став. Через своiх секретарiв тодiшнiй секретар ЦК КПРС Леонiд Іллiчов передав фразу в стилi сталiнських «незамiнних людей», яких, як вiдомо «не бувае»: «Костянтине Івановичу! І ви без роботи не залишитесь, i збiрна без старшого тренера не залишиться».

В принципi, вiдомий партiйний iдеолог i функцiонер був правий: Костянтин Іванович ще сорок рокiв керував рiзними командами, з перемiнним успiхом приводячи iх до перемог на внутрiшнiй i помiтним досягненням на мiжнароднiй аренi. Ось тiльки збiрноi такого класу, яка грала у 1963–1964 роках, у Радянського Союзу бiльше не було.




Роздiл 3. ЕВРО-1968. Чемпiонат замiсть КубкА i свято «катеначчо»



Розповiдь про третiй за рахунком Чемпiонат Європи слiд розпочати не з 1968 року, коли вiдбувся сам фiнальний турнiр, i навiть не з вiдбiркового етапу, а набагато ранiше. Власне кажучи – з попередньоi першостi 1964 року в Іспанii.

Як бувае кожен раз на великому мiжнародному спортивному форумi, матчi супроводжуються всiлякими з’iздами, семiнарами i конференцiями. У Європейського футбольного союзу цi заходи iменуються конгресами i проходять, крiм усього iншого, паралельно з чемпiонатами Європи. Але почекайте! Як ви вже знаете, такого змагання як «Чемпiонат Європи» досi не iснувало. Так от, в той час, як iспанцi на домашньому Кубку ЄВРО-1964 забивали по два м’ячi усiм суперникам, на конгресi УЄФА велися запеклi суперечки щодо подальшоi долi турнiру i можливе його реформування.

Головним питанням, рiшенням якого тодiшнiй президент УЄФА швейцарець Густав Вiдеркер мав намiр потрапити в iсторiю, було перетворення Кубка Європи на, власне кажучи, Чемпiонат саме для отримання якомога бiльшого прибутку. Прибуток повиннi були отримувати нацiональнi федерацii, адже при круговiй системi кiлькiсть матчiв, а отже, i кiлькiсть проданих квиткiв, зростали як мiнiмум удвiчi. Та i сама кубкова система з ii слiпим жеребом й iграми «на вилiт» дуже не влаштовувала багатi федерацii. Судiть самi – в тому ж розiграшi ЄВРО-64 родоначальники футболу англiйцi в першому ж раундi Вiдбiркового турнiру потрапили на Францiю, отримали вiд неi п’ять м’ячiв на виiздi i закiнчили свою участь у змаганнi.

Таким чином, Вiдеркер мiг розраховувати на серйозну пiдтримку з боку футбольних функцiонерiв бiльшостi законодавцiв футбольноi моди, та ось невдача – знадобилося ж чомусь швейцарцевi виставити увесь турнiр «усього лише» вiдбором до Чемпiонату свiту! Вiдверто кажучи, iдея не настiльки безглузда, щоб ii висмiювати – на свiтовiй футбольнiй першостi Європу логiчно повиннi були представляти найсильнiшi збiрнi. Проте у неi були двi суттевi вади.

По-перше, якщо два турнiри зливалися в один, то фактична кiлькiсть матчiв не зростала, прибуток федерацiй не збiльшувався, i взагалi було незрозумiло, навiщо город городили.

По-друге, на той момент перемоги в Європi зовсiм не означали високих мiсць на свiтовiй першостi. Вiзьмемо, примiром, четвiрку фiналiстiв ЄВРО-1964: Іспанiя, СРСР, Угорщина i Данiя. У тому ж шiстдесят четвертому на Олiмпiадi серед призерiв – три европейськi команди, але серед них лише угорцi – з фiналiстiв ЄВРО. За два роки на Мундiалi в Англii увесь квартет пiвфiналiстiв – з Європи (ФРН, Англiя, СРСР i Португалiя), i знову – лише радянська команда представляе лауреатiв европейськоi першостi.

Хоч як би там було, але план президента УЄФА не втiлився у життя. Втiм, вже через пiвтора роки спецiальна комiсiя «з органiзацii чемпiонату для европейських збiрних», куди увiйшов i представник вiд СРСР – заступник голови Федерацii футболу Володимир Мошкаркiн – оголосила в Нiццi остаточний варiант проекту майбутнього змагання. Згiдно з новим регламентом, передбачалося проведення турнiру по круговiй i кубковiй (змiшанiй) системi. Усiх учасникiв, що заявилися, згiдно рейтингу, «посiяли» на 8 пiдгруп, переможцi яких безпосередньо потрапляли в чвертьфiнал. Ігри в групах проходили за круговою системою з матчами на полях обох команд, завдяки чому Кубок Європи остаточно перетворився на Чемпiонат Європи. Втiм, звична приставка «Кубок Анрi Делоне» залишилася, оскiльки переможець отримував з рук президента УЄФА все той же красень кубок роботи паризького ювелiра Мiшеля Шобiйона.

З тридцяти трьох зареестрованих на той момент нацiональних федерацiй – членiв УЄФА старт в змаганнi узяла тридцять одна. Незадовго до жеребкуванням своi заявки вiдкликали Ісландiя i Мальта – iхнi клiматичнi умови не дозволяли брати участь в повноцiнному груповому турнiрi впродовж усього футбольного сезону, а звичних нам критих стадiонiв зi штучним пiдiгрiванням тодi ще не придумали.




Вiдбiрковий турнiр





Група 1. Хто вином, хто г?мном


У першiй вiдбiрковiй групi були два явнi фаворити – дiючi на той момент чемпiони Європи iспанцi i яскрава команда Чехословаччини – компанiю яким склали непоступливi iрландцi i емоцiйнi турки.

Слiд зазначити, що 30, 40 i тим бiльше 50 рокiв тому чинник свого поля грав величезну роль. Поняття «глобалiзацiя» не iснувало, зате iснувала «залiзна завiса», холодна вiйна набирала оберти, а усi перемiщення громадян як краiн соцтабору, так i краiн-учасникiв НАТО знаходилися пiд невсипущим контролем спецслужб. Тому поява на стадiонi в iншiй краiнi уболiвальникiв своеi збiрноi була практично нереальною, у зв’язку з чим навiть справжнi фаворити, приiжджаючи у гостi до команд класом нижче, зазнавали певних труднощiв. Не треба забувати i про те, що футбол в серединi минулого столiття залишався «народною грою». Тому набагато страшнiше, нiж програти матч за рiдний клуб або гру на нейтральному полi, було програти перед 50-, 80-, а то i 100-тисячним стадiоном своiх уболiвальникiв.

Усi згаданi явища мали мiсце в напруженiй, безкомпромiснiй i дещо трагiчнiй боротьбi в першiй вiдбiрковiй групi.

Почалося все матчем 23 жовтня 1966 року, в якому iрландцi приймали збiрну Іспанii i зумiли вiдстояти нульову нiчию. У наступному ж матчi «хлопцi iз Зеленого острова» перемагають турок з рахунком 2: 1 i стають лiдерами групи. Недовго спiвали волинки i рiжки – наступний тур – за iспанцями, якi вдома «розкривають» iрландську «консервну банку» 2: 0. Розвинути успiх iспанцi могли вже в наступному матчi в Туреччинi, але господарi знову вiдстояли нульову нiчию.

Таким чином, новий 1967 рiк чемпiони Європи зустрiчали в якостi лiдерiв групи, маючи в активi 4 очки пiсля 4 матчiв. Проте iхнiй результат (всього одна перемога i двi нiчиiх) навряд чи можна було вважати переконливим. Волею долi Чехословаччина до цього моменту взагалi в гру не вступала, спокiйно спостерiгаючи за боротьбою конкурентiв. Коли ж прийшла пора iм зiграти першi матчi, едина команда з соцiалiстичного табору стала фаворитом. Три перемоги у перших трьох матчах – вдома з Туреччиною, у гостях з Ірландiею i знову удома з Іспанiею. Пiсля цього залишалося тiльки довести турнiр до логiчного завершення. Але дзузьки.

Епiзод, що не лише запам’ятався, а й увiйшов до лiтописiв футбольних iсторикiв, стався якраз в домашнiй грi Чехословаччини проти iспанцiв. Як заведено споконвiку, перед матчем команди вийшли на поле празького стадiону «Славiя», вишикувалися i приготувалися слухати гiмни. І вони прозвучали, та ось невдача – замiсть сучасного гiмну Іспанii, затвердженого диктатором Франсиско Франко, з динамiкiв зазвучала мелодiя… гiмну Іспанськоi республiки, що використовувався до 1938 року.

Важко повiрити в те, що працiвники стадiону за тридцять рокiв так i не отримали запис нового iспанського гiмну, як i в те, що якийсь нещасний звукооператор переплутав платiвки i випадково включив «не той» запис. Усi захiднi журналiсти миттево заявили про витiвки «старшого брата» i всюдисущого КДБ. Хоч як там було, але замiна гiмну виконала свою дiю – iспанцi, що володiли м’ячем i перевагою, раз-по-раз потрапляли у воротаря, а коли той був безсилим – м’яч зрикошетив за поле вiд перекладини. Чехи ж разом iз словаками, по сутi, не створивши жодного небезпечного моменту, виграли – iхнiй захисник Хорват зi своеi половини закинув м’яча у напад, той не торкнувся анi своiх, анi чужих i пiд рукою голкiпера iспанцiв Ірiбара, який як зачарований застиг на стрiчечцi ворiт, вкотився в сiтку збiрноi Іспанii.

Така прихильнiсть Фортуни розслабила чехословацьких футболiстiв – на зустрiч у вiдповiдь в Іспанii вони вийшли з двома думками: як би не пропустити багато i з ким зведе iх жереб у чвертьфiналi. Закономiрно, що Іспанiя перемогла, хоча i досить скромно – 2: 1. Чехословаки покидали стадiон швидше задоволеними, нiж засмученими – в гостьовому матчi з турками i домашньому з Ірландiею iм достатньо було набрати 2 очки, аби спокiйно чекати чвертьфiналу. Те ж добросердя зберiгалося у тренера Йозефа Марко i його команди i пiсля виiзду в Стамбул – 90 хвилин млявоi i маловидовищноi гри не принесли успiху жоднiй з команд. Тренер збiрноi ЧССР навiть дозволив собi експериментувати в завершальному матчi з Ірландiею, ввiвши до складу трьох нових виконавцiв, у тому числi воротаря Антонiна Краменiуса. Але саме цей матч перевернув усю ситуацiю з нiг на голову.

Почалося все «за здравiе» – чехословацька команда конкретно заволодiла м’ячем, розкочуючи його по усьому полю i неспiшно атакуючи. А на 57-й хвилинi, в однiй з рiдкiсних атак господарi й взагалi повели у рахунку – пiсля прострiлу в штрафну м’яч у своi ворота зрiзав захисник Демпсi. Нечисленнi уболiвальники на трибунах розслаблено чекали кiнця гри, аби привiтати заслужений вихiд своеi команди. Таке вiдчуття, що почали святкувати i самi футболiсти Чехословаччини на полi, за що i були демонстративно покаранi. Дев’ятнадцятирiчний Реймонд Трейсi на 68-й хвилинi обiграв найдосвiдченiшого захисника господарiв Поплухара i вбив м’яч у ворота над Краменiусом, який присiв.

Але навiть цей гол не змусив Чехословаччину зiбратися. І за 4 хвилини до кiнця настала розв’язка – той самий молодий Трейсi знову втiк вiд Поплухара i був збитий в штрафнiй площi. Пенальтi чiтко реалiзував капiтан iрландцiв О’Коннор. У останнi 4 хвилини господарi просто обклали штрафну iрландцiв, але навiть прицiльного удару в створ завдати так i не змогли.

Вдячнi iспанцi вiдправили до Дублiна цiлу скриню колекцiйних вин на знак вдячностi. Але якщо вже бути вiдвертим, варто було б вiдправити хоч би по пляшцi i в Прагу – головному тренеровi збiрноi ЧССР Мазко i захисниковi Поплухару. Останнiй, до речi, будучи справжньою зiркою чехословацького футболу, був звинувачений в поразцi i назавжди вiдлучний вiд збiрноi краiни.




Усi матчi групи 1



23 жовтня 1966, Дублiн. Ірландiя–Іспанiя 0: 0.

16 листопада 1966, Дублiн. Ірландiя – Туреччина 2: 1 (О’Нiл 60?, МакЕвой 74? – Альтiпармак 88?).

7 грудня 1966, Валенсiя. Іспанiя–Ірландiя 2: 0 (2?Гарсiя Лавiлла 1: 0, 35? Пiррi 2: 0).

1 лютого 1967, Стамбул. Туреччина–Іспанiя 0: 0.

22 лютого 1967, Анкара. Туреччина–Ірландiя 2: 1 (35? Ельмастаолгу 1: 0, 78? Альтiпармак 2: 0, 89? Кантуелл 2: 1).

21 травня 1967, Дублiн. Ірландiя – Чехословаччина 0: 2 (15? Сiкора 0: 1, 47? Масни 0: 2).

31 травня 1967, Бiльбао. Іспанiя – Туреччина 2. 0 (63?Морено-Гросу 1: 0, 80? Хенто 2: 0).

18 червня 1967, Братислава. Чехословаччина – Туреччина 3: 0 (25?, 70? Адамец 1: 0, 2: 0, 73? Юрканiн 3: 0).

1 жовтня 1967, Прага. Чехословаччина–Іспанiя 1: 0 (47? Хорват 1: 0).

22 жовтня 1967, Мадрид. Іспанiя – Чехословаччина 2: 1 (32? Пiррi 1: 0, 61? Херате Орманiчеа 2: 0, 75? Куна 2: 1).

15 жовтня 1967, Анкара. Туреччина – Чехословаччина 0: 0.

22 листопада 1967 Прага. Чехословаччина–Ірландiя 1: 2 (57? Демпсi (автогол) 1: 0, 63? Трейсi 1: 1, 86? (пен.) О’Коннор 1: 2).



Пiдсумкова таблиця группы 1







Група 2. Болгарськi мазки на «Чорному квадратi»


У другiй вiдбiрковiй групi також були два передбачуванi фаворити: португальцi, якi перед початком вiдбiркового циклу на Чемпiонатi свiту в Англii узяли бронзовi медалi, i шведи. Останнi, втiм, були зарахованi до фаворитiв швидше за iнерцiею – адже вiд дуже потужноi дружини 50-х – начала 60-х рокiв у складi залишилися всього трое виконавцiв, а пошук нових талантiв йшов не надто вдало. Доповнили вiдбiрковий квартет болгари, що вважалися вiдвертими середнячками, i не блискуча досвiдом i виконавською майстернiстю збiрна Норвегii.

Інтригу турнiру надали якраз португальцi. Вони примудрилися спочатку удома програти шведськiй командi з рахунком 1: 2, а потiм в гостях задовольнятися нiчиею з тими ж шведами 1: 1. При цьому обидва рази до середини першого тайму збiрна Португалii, лiдером якоi був легендарний форвард мадридського «Реала» Еусебiо на прiзвиське «Чорний квадрат», вела в рахунку i упевнено контролювала гру! Але халатнiсть в оборонi i зневага до суперникiв зiграла з португальцями лихий жарт. Перевага особистих зустрiчей над фаворитом групи не пiшла на користь i збiрнiй Швецii. У iграх з болгарами скандинави виявилися «хлопчиками для биття», програвши насухо спочатку удома, а потiм i в гостях. Навiть бiльше, шведи примудрилися програти навiть записному аутсайдеровi – збiрнiй Норвегii – на ii полi!

Таким чином, розвинувши свiй позитивний баланс в матчах з Норвегiею (4: 2 вдома i 0: 0 в гостях), в лiдери групи несподiвано вийшли болгари. Але навiть ця ситуацiя не вселяла упевненiсть в iхнiй пiдсумковий успiх. У пам’ятi журналiстiв i уболiвальникiв свiжi були спогади про останнiй Мундiаль, коли Еусебiо i компанiя в чвертьфiналi просто декласували болгар 3: 0.

Але на спогадах далеко не поiдеш – у вирiшальному матчi пiдгрупи на стадiонi Василя Левськi болгари лягли кiстками, практично не давши технiчним португальцям зiграти у свою гру. А коли команди втомилися, в однiй з контратак Дерменджиев забив единий гол в цьому матчi. Вiдрив мiж першим i другим мiсцями став iстотним i остання зустрiч у Лiсабонi перетворилась на порожню формальнiсть. Болгари презентували напiвоновлений склад, але i вiн утримав нульову нiчию проти португальцiв, якi не дуже поспiшали в атаку.

Таким чином, болгари уперше в iсторii зробили крок до фiнальноi частини европейського чемпiонату, а португальцi вiдправилися на «розбiр польотiв».




Усi матчi групи 2



13 листопада 1966, Софiя. Болгарiя – Норвегiя 4: 2 (18? Цанев 1: 0, 42? Єков 2: 0, 43? Цанев 3: 0, 59? Хасунд 3: 1, 85? Єков 4: 1, 86? Хасунд 4: 2).

13 листопада 1966, Лiсабон. Португалiя – Швецiя 1: 2 (21? Грака 1: 0, 29, 87? Данiельсон 1: 1, 1: 2).

1 червня 1967, Солена. Швецiя – Португалiя 1: 1 (19? Пiнто 0: 1, 90? Свенссон 1: 1).

8 червня 1967, Осло. Норвегiя – Португалiя 1: 2 (15? Еусебiо 0: 1, 34? Іверсен 1: 1, 61? Еусебiо 1: 2).

11 червня 1967, Солена. Швецiя – Болгарiя 0: 2 (23? Єков 0: 1, 82? Дерменджиев 0: 2).

29 червня 1967, Осло. Норвегiя – Болгарiя 0: 0.

3 вересня 1967, Осло. Норвегiя – Швецiя 3: 1 (19? Нордаль 0: 1, 24? Берг 1: 1, 46? Биркеланд 2: 1, 79? Зунде 3: 1).

5 листопада 1967, Солена. Швецiя – Норвегiя 5: 2 (15? Турессон 1: 0, 40? Данiельсон 2: 0, 48? Ерiкссон 3: 0, 57 – пен. Іверсен 3: 1, 85? Ерiкссон 4: 1, 89? Турессон 5: 1, 90? Нiльсен 5: 2).

12 листопада 1967, Софiя. Болгарiя – Швеция 3: 0 (43? Мiтков 1: 0, 44? Котков 2: 0, 75? Аспарухов 3: 0).

12 листопада 1967, Порту. Португалiя – Норвегiя 2: 1 (29? Торрес 1: 0, 40? Нiльсен 1: 1, 65? Грака 2: 1).

26 листопада 1967, Софiя. Болгарiя – Португалiя 1: 0 (63? Дерменджиев 1: 0).

17 грудня 1967, Оейраш. Португалiя, Болгарiя 0: 0.



Пiдсумкова таблиця групи 2







Група 3. Чи то бутси не тiеi системи, чи то незамiнних немае


У третiй вiдбiрковiй групi був один явний фаворит – двократний фiналiст двох попереднiх першостей Європи, пiвфiналiст щойно завершеного Чемпiонату свiту – збiрна Радянського Союзу. Вряди-годи командi СРСР пощастило з жеребкуванням: анi греки, анi фiни в той перiод сильними футбольними збiрними не вважалися, а збiрна Австрii, що колись виблискувала, у пiслявоеннi роки помiтно здала в класi, i частiше дарувала очки суперникам, нiж вiдбирала iх.

Здавалося б, проблем у радянських футболiстiв не було i не могло бути. Тим паче, що вирiс рiвень чемпiонату СРСР з футболу. До тих московських клубiв, що традицiйно боролися за вищi мiсця на п’едесталi пошани, додалися спочатку киiвське, а потiм i тбiлiське «Динамо». А в рiк початку вiдбiркового циклу – 1966 – турнiрна таблиця Чемпiонату СРСР з футболу набула абсолютно несподiваного вигляду: за пiдсумками змагання серед призерiв не виявилося взагалi жодного клубу з Москви! Чемпiоном стало «Динамо» (Киiв), срiбло здобули армiйцi з Ростову-на-Дону, а трете мiсце посiв бакiнський «Нафтовик». Але у радянського футболу були традицiйно iншi проблеми, i не завжди пов’язанi з футболом. З одного боку, футболiсти збiрноi Краiни Рад були не зовсiм простими людьми. Хоч би в тому вiдношеннi, що у них було багато чого, що дозволено було лише вищому партiйному керiвництву, та i в поведiнцi вони могли собi дозволити трохи бiльше, нiж простi будiвельники комунiзму в окремо взятiй краiнi.

Можливо, саме таке ставлення призвело до появи частих випадкiв зловживання алкоголем, що траплялися як з середнячками, так i з визнаними лiдерами своiх команд. Саме з середини 60-х прийшла до нас спочатку футбольна приказка: «пивка – для ривка, водочки – для обводочки, а потiм винця крiпленого – для удару мудреного».

Не останню роль грав i той факт, що футболiсти належали до невеликоi касти «обраних», якi iздили за кордон, iли там, пили i спостерiгали чудеса Європи, що оправилася пiсля Другоi свiтовоi. Те, що бачили футболiсти з СРСР, рiзко контрастувало з «робочою реальнiстю», пайками, зарплатою ударника соцiалiстичноi працi i почесними грамотами вiд Партii i Уряду.

А щоб побачене не зароджувало в умах молодих, сильних i незалежних молодих людей бажання розiрвати вiдносини з рiдною соцiалiстичною реальнiстю, усi вони ходили «пiд ковпаком». І це був третiй момент, що досить сильно впливав на результати футболiстiв з СРСР: що б вони не робили, iх супроводжував невсипущий контроль «компетентних органiв», а якщо його не було помiтно, можна було з упевненiстю стверджувати – кожен другий доповiдав про вчинки кожного першого «куди потрiбно».

В результатi – не завжди на поле виходили кращi, не завжди вони були якнайкраще пiдготовленi, вiдповiдно, далеко не завжди радянську збiрну супроводжував успiх. Це анiтрохи не радувало високопоставлених уболiвальникiв збiрноi на чолi з Генеральним секретарем КПРС Леонiдом Брежневим. Як наслiдок – новi «чистки неблагонадiйних», замiни i пертурбацii, якi нiяк не йшли на користь нацiональнiй командi.

Чи не тому пiсля першого сплеску i перемоги на ЄВРО-60 результати радянських футболiстiв весь час лише погiршувалися, аж до 1988 року, коли пiд час Перебудови перша команда краiни завоювала срiбло на континентальному чемпiонатi, а олiмпiйська – i взагалi досягла чемпiонства, обiгравши у фiналi Бразилiю?

Втiм, повернемося у рiк 1966. Пiсля визнаного «провальним» четвертого мiсця на Чемпiонатi свiту в Англii (до речi, це був кращий результат радянських футболiстiв за всю iсторiю Мундiалiв), сталася замiна головного тренера. Збiрну очолив Михайло Якушин, який був у великiй шанi у партiйних працiвникiв. Тренерська кар’ера цього фахiвця феноменальна – вiн е рекордсменом по виграних першостях СРСР: шiсть титулiв за 13 рокiв. Проте добився вiн цього за короткий пiслявоенний перiод з 1945 по 1959 роки, коли силовi структури, що курирували товариство «Динамо» просто знищували клуби-конкуренти. Чого вартий лише суд i сiм рокiв таборiв для кращого футболiста СРСР усiх часiв Едуарда Стрельцова за сфабрикованим звинуваченням в згвалтуваннi!

Втiм, попри звинувачення у порушеннi режиму, радянська команда, активно готувалася до вiдбiркових матчiв, спокiйно спостерiгаючи по телевiзору, як iхнi суперники втрачали очки в особистих зустрiчах. А коли прийшлов час вийти i показати клас, видала приголомшливий за красою i напруженнiстю матч в «Лужниках» з австрiйцями 4: 3. Саме у тому матчi зiйшла зiрка киянина Анатолiя Бишовця, який забив третiй м’яч в стрибку ножицями через себе метрiв з 15 в дальнiй вiд воротаря кут. Вiдзначилися в тому матчi й iншi талановитi нападники радянськоi команди – Малофеев, Численко i Стрельцов. Втiм, помiченi були не лише 4 забитих, але i 3 пропущенi м’ячi нашоi команди – цей матч став передостаннiм у складi радянськоi збiрноi для легендарного воротаря Лева Яшина.

Наступний матч – уперше у своiй iсторii – збiрна СРСР проводила не у Москвi, а в Тбiлiсi, та ще i без телевiзiйноi трансляцii. Рiч у тому, що незадовго до того в Грецii стався переворот i до влади прийшли «чорнi полковники». Грецiя була прирiвняна комунiстичним режимом до франкiстськоi Іспанii, i навiть ii футболiсти не повиннi були топтати землю столицi Радянськоi республiки.

У Тбiлiсi, де, до речi, на матч прийшло на 8 тисяч осiб бiльше, нiж на наступну гру в «Лужники», радянська команда зразково «випорола» грекiв з рахунком 4: 0. Результат, фактично на двох, зробили киянин Йожеф Сабо i бакинець Анатолiй Банiшевский.

Потiм, впродовж лiта, двiчi була переможена Фiнляндiя. Спершу в «Лужниках» мешканцi пiвночi спробували зiграти «вiд оборони», i iм це практично вдалося – всього два пропущенi м’ячi при практично 90 % володiннi м’ячем радянськоi збiрноi. Перед своiми ж уболiвальниками фiни вирiшили зiграти зi збiрною СРСР у вiдкритий футбол. Ось тiльки на рiвних протистояти радянськiй збiрнiй вони змогли лише до середини першого тайму. Надалi пiдопiчнi Якушина бiгали швидше, били влучнiше – 5: 2 в активi команди Краiни Рад. Здобувши чотири перемоги поспiль, нашi футболiсти вiдправилися в Австрiю, де перемогою над мiсцевою збiрною повиннi були зняти усi питання по квалiфiкацii на Чемпiонат Європи, та ще i першими серед усiх команд континенту. Проте замiсть трiумфу команду Якушина чекала скромна, але дуже болюча поразка 0: 1.

Що тут почалося в радянськiй збiрнiй, потiм у федерацii i у результатi виплеснулося на сторiнки газет! Виявилось, що увечерi перед грою ряд футболiстiв вирiшили «вжити», а молода зiрка збiрноi Анатолiй Бишовець донiс на товаришiв «куди потрiбно». В результатi в коридорi вiденського готелю захисник бакинського «Нафтовика» Казбек Туаев напав на Бишовця з кулаками, i сутичку вдалося погасити лише втручанням представникiв тренерського штабу.

В результатi Туаев був вiдрахований з команди i бiльше нiколи в неi не викликався, а Бишовець вийшов на поле плiч-о-плiч з Банiшевським i Стрельцовим, яких саме i пiдозрювали в порушеннi режиму, але взаемодii мiж форвардами не було.

Ще одним «винуватим» пiсля гри виявився Йожеф Сабо. Вiрнiше, не вiн, а його бутси. За словами головного тренера Михайла Якушина, киiвський динамiвець самовiльно, без узгодження з керiвництвом збiрною взув на гру новий комплект бутсiв, шпильки на яких були розташованi «неправильно», через що зазвичай реактивний i непоступливий Сабо «весь час падав» i «програв всi протистояння». Керiвництво федерацii узяло усi цi пояснення «на олiвець», але з оргвисновками не поспiшало.

Греки, якi пiсля такого результату стали прямими конкурентами збiрноi СРСР, приймали радянську дружину вдома, маючи матч в запасi. Потрiбно визнати, що, вiдчуваючи усю важливiсть моменту, радянська збiрна провела матч зiбрано, задовольновшись лише одним забитим м’ячем (вiн на рахунку киянина Численка), але змогла зберегти своi ворота недоторканими. Перемога вивела збiрну СРСР в чвертьфiнал.

Останнiй матч цiеi групи нiчого не вирiшував – австрiйцi приймали грекiв заради формального заповнення таблицi. Проте i вiн увiйшов до iсторii – командам не судилося довести гру до фiнального свистка. За нiчийного рахунку i украй грубоi гри греки буквально напали на головного арбiтра матчу Геру з Угорщини. Колотнеча, в якiй взяли участь практично повнi склади команд, перейшла на трибуни, де двi тисячi грецьких фанатiв накинулися на сусiднi сектори з австрiйцями. Досить сильно постраждали також i малочисельнi правоохоронцi. Мiжнародний конфлiкт iз цього приводу вирiшили не роздувати, а гру, що не була вирiшальною, не догравати, а залишити, як е. Це единий матч в iсторii чемпiонатiв Європи, так i не дограний до кiнця.




Усi iгри групи 3


2 жовтня 1966, Гельсiнки. Фiнляндiя – Австрiя 0: 0.

16 жовтня 1966 Салонiки. Грецiя – Фiнляндiя 2: 1 (39? Алексiадiс 1: 0, 57? Мюкiпяя 1: 1, 86? Алексiадiс 2: 1).

10 травня 1967, Гельсiнки. Фiнляндiя – Грецiя 1: 1 (18? Пелтонен 1: 0, 39? Чайтас 1: 1).

11 червня 1967, Москва. СРСР – Австрiя 4: 3 (25?Малофеев 1: 0, 36? Бишовець 2: 0, 38? Хоф 2: 1, 43? Численко 3: 1, 54? Вольни 3: 2, 71? Зiбер 3: 3, 80? Стрельцов 4: 3).

16 липня 1967, Тбiлiсi. СРСР – Грецiя 4: 0 (50? Банiшевський 1: 0, 72 – пен. Сабо 2: 0, 77? Банiшевський 3: 0, 83? Численко 4: 0).

30 серпня 1967, Москва. СРСР – Фiнляндiя 2: 0 (14? Хурцилава 1: 0, 80? Численко 2: 0).

6 вересня 1967, Турку. Фiнляндiя – СРСР 2: 5 (2? Сабо 0: 1, 14? Маслов 0: 2, 18? – пен. Пелтонен 1: 2, 25? Сир’яваара 2: 2, 35? Банiшевський 2: 3, 56? – пен. Сабо 2: 4, 63? Малофеев 2: 5).

24 вересня 1967, Вiдень. Австрiя – Фiнляндiя 2: 1 (17? Флюгель 1: 0, 57? Пелтонен 1: 1, 81?Гросам 2: 1).

4 жовтня 1967, Афiни. Грецiя – Австрiя 4: 1 (27?, 34? – пен. Сидерiс 1: 0, 2: 0, 62).

15 жовтня 1967, Вiдень. Австрiя – СРСР 1: 0 (50? Гросам 1: 0).

31 жовтня 1967, Афiни. Грецiя – СРСР 0: 1 (50? Малофеев 0: 1).

5 листопада 1967, Вiдень. Австрiя – Грецiя 1: 1 (31? Зiбер 1: 0, 71? Сiдерiс 1: 1, матч зупинений на 83 хвилинi).



Пiдсумкова таблиця групи 3







Група 4. Розiбралися на трьох


Як уже згадувалося, старт в розiграшi Чемпiонату Європи 1968 року узяла 31 команда. В результатi жеребкування виявилось, що неповною буде саме група номер 4, де разом iз записним аутсайдером Албанiею повиннi були вирiшити своi питання одвiчнi фаворити европейського футболу – збiрнi Федеральноi республiки Нiмеччина i Югославii.

На той далекий 1966 рiк нiмцi ще не були найтитулованiшими в Європi, але пiжонствували вже щосили. Розгромивши албанцiв вдома з хокейним рахунком 6: 0 (покер на рахунку Гердта Мюллера), нiмцi приiхали в Югославiю «вирiшити усi питання». І хоча вирiшити не вийшло – юги, проявивши залiзну дисциплiну i просто перебiгавши нiмецьку машину, були сильнiшi 1: 0, – в домашньому матчi забили бiльше. Югослави, що трималися практично увесь матч, не витримали буквально 10 хвилин. Не збентежили нiмцiв i двi перемоги югославiв над албанцями – гостьова 2: 0 i домашня 4: 0.

Бундестим iхала на матч в Тирану за путiвкою в чвертьфiнал. Їхала до команди, що пропустила в трьох матчах 12 м’ячiв i не забила жодного. Тренер нiмцiв Гельмут Шон навiть дозволив залишитися удома лiдерам команди Зеппу Майеру, Францу Беккенбауеру, Гердту Мюллеру i Уве Зеелеру. Не в запасi залишив, а дозволив не летiти взагалi. Ось, напевно, дякували тренеровi нiмцi, що залишилися напередоднi Рiздва в затишних теплих квартирах, позбавленi необхiдностi виходити на промерзле поле стадiону в Тиранi! Як виявилося – радiли даремно.

Албанцi вгризалися в замерзлий газон (це було 17 грудня 1967 року), як в останню лiнiю оборони власноi Батькiвщини. Вони виносили м’яч в аут, нещадно косили нiмцiв, а у кiнцi навiть завдали два удари по воротах збiрноi ФРН. Але результат – нульова нiчия – увiчнив стiйкiсть господарiв, пiжонство гостей i залишив Мюллера з Беккенбауером без зоряноi години ще на 4 роки.




Усi матчi групи 4


9 квiтня 1967, Дортмунд. ФРН – Албанiя 6: 0 (5?, 23?, 73? Г. Мюллер 1: 0, 2: 0, 3: 0, 77, 78? Лор 4: 0, 5: 0, 80 – пен. Г. Мюллер 6: 0).

3 травня 1967, Белград. Югославiя – ФРН 1: 0 (67? Скоблар 1: 0).

14 травня 1967 Тирана. Албанiя – Югославiя 0: 2 (22?, 56? Замбата 0: 1, 0: 2).

7 жовтня 1967, Гамбург. ФРН – Югославiя 3: 1 (10?Лор 1: 0, 46? Замбата 1: 1, 80? Г. Мюллер 2: 1, 86? Зеелер 3: 1).

12 листопада 1967, Белград. Югославiя – Албанiя 4: 0 (44? Спреко 1: 0, 52? Осiм 2: 0, 70? Лазаревич 3: 0, 82? Осiм 4: 0).

17 грудня 1967, Тирана. Албанiя – ФРН 0: 0.



Пiдсумкова таблиця групи 4







Група 5. From Hungary and Hungry


П’ята група стала единою в цьому вiдбiрковому циклi, де явний фаворит – бронзовий призер останнього Кубка Європи – збiрна Угорщини спокiйно розiбралася зi своiми конкурентами.

Вартим уваги був перший матч в цiй групi – в ньому дебютував за збiрну Нiдерландiв i одразу ж вiдзначився забитим м’ячем майбутня зiрка «Аякса» i «Барселони» Йохан Кройф. Завдяки юному даруванню, голландцi були навiть близькi до сенсацii, але досвiд i клас угорцiв узяли свое – забивши два голи в останнi 20 хвилин матчу, гостi здобули в Роттердамi нiчию.

За великим рахунком, такий початок зберiгав для збiрноi Нiдерландiв примарнi шанси втрутитися у боротьбу за путiвку на ЄВРО-1968. Футболiсти з Краiни тюльпанiв легко обiграли на своему полi данцiв, але оступилися на збiрнiй соцiалiстичноi Нiмеччини. Ведучи в рахунку 3: 2, за 15 хвилин до закiнчення матчу голландцi, вже за традицiею, не дотерпiли i пропустили два м’ячi вiд Френцеля. Зовсiм же «поставив на мiсце» молоду збiрну Нiдерландiв наступний матч у Будапештi – за пiвгодини угорцi забили два м’ячi, i навiть пропустивши пiсля перерви, спокiйно довели гру до необхiдного результату.

Обiгравши пiсля цього данцiв в гостях i збiрну Нiмецькоi Демократичноi Республiки на своему полi, угорцi вирiшили усi питання по просуванню в наступний етап Чемпiонату Європи, залишивши право усiм трьом суперникам вирiшувати в очних поединках, хто сильнiший.

Сильнiше, як це не парадоксально, виявилися схiднi нiмцi. Вони вдома обiграли усiх, включно з угорцями. Хоча, якщо бути вiдвертим, в Лейпцiг приiхали не зовсiм ТІ угорцi, та й з мотивацiею у них було не дуже – окрiм завдання виходу на Чемпiонат Європи, бiльшiсть европейських команд вимушена була в паралельних поединках вирiшувати завдання попадання на турнiр Олiмпiади-68. Хоч би як там було, а «демократичнi» нiмцi стали другими, незважаючи на те, що програли в гостях Нiдерландам. Єдиний гол у «помаранчевих» забив… так, бiлявий юнак Кройф.




Усi матчi групи 5



7 вересня 1966, Роттердам. Нiдерланди – Угорщина 2: 2 (35? Пiйс 1: 0, 54? Кройф 2: 0, 70? Молнар 2: 1, 86? Мессей 2: 2).

21 вересня 1966, Будапешт. Угорщина – Данiя 6: 0 (1? Альберт 1: 0, 9? – пен. Мессей 2: 0, 14? Бене 3: 0, 30? Альберт 4: 0, 36? Фаркаш 5: 0, 83? Варга 6: 0).

30 листопада 1966, Роттердам. Голландiя – Данiя 2: 0 (58? Сварт 1: 0, 73? Ван Дер Кейлен 2: 0).

5 квiтня 1967, Лейпцiг. НДР – Нiдерланди 4: 3 (10? Мюлдер 0: 1, 12? Кейзер 0: 2, 50? Фогель 1: 2, 62? Френцель 2: 2, 65? Кейзер 2: 3, 78?, 85? Френцель 3: 3, 4: 3).

10 травня 1967, Будапешт. Угорщина – Голландiя 2: 1 (8? – пен. Мессей 1: 0, 30? Фаркаш 2: 0, 63? Суурбiр 2: 1).

24 травня 1967, Копенгаген. Данiя – Угорщина 0: 2 (30? Альберт 0: 1, 70? Бене 0: 2).

4 червня 1967, Копенгаген. Данiя – НДР 1: 1 (5? Лоу 0: 1, 65 – пен. Б’ерр 1: 1).

13 вересня 1967, Амстердам. Нiдерланди – НДР 1: 0 (2? Кройф 1: 0).

27 вересня 1967, Будапешт. Угорщина – НДР 3: 1 (9?, 48?, 50? Фаркаш 1: 0, 2: 0, 3: 0, 58? Френцель 3: 1).

4 жовтня 1967, Копенгаген. Данiя – Голландiя 3: 2 (43? – пен. Б’ерр 1: 0, 54? Сондергаард 2: 0, 74? Б’ерр 3: 0, 83? Суурбир 3: 1, 85? Ізраiль 3: 2).

11 Жовтня 1967, Лейпцiг. НДР – Данiя 3: 2 (25? Диреборг 0: 1, 35? – пен. Кюрнер 1: 1, 38? Сондергаард 1: 2, 59?, 73? Панкау 2: 2, 3: 2).

29 жовтня 1967, Лейпцiг. НДР – Угорщина 1: 0 (51? Френцель 1: 0).



Пiдсумкова таблиця групи 5







Група 6. Ви нам – скiльки зможете, ми вам – скiльки хочемо!


Шоста група стала найрезультативнiшою у вiдбiрковому циклi до ЄВРО-68. Італiйцi, румуни, швейцарцi i кiпрiоти (останнi, якщо вiдверто, в якостi пасивноi сторони) набили у ворота суперникiв 55 м’ячiв в 12 матчах! Бiльше усiх в цьому вiдношеннi вiдзначилися футболiсти зi збiрноi Румунii – 18 забитих м’ячiв. Щоправда, з них одразу 12 – у ворота кiпрiотiв. Суперники ж румунiв – Італiя i Швейцарiя – «вiдвантажили» супротивникам по 17 м’ячiв, у тому числi сумарно 14 – самим румунам.

А почалося все з розвеселоi гри у Бухарестi, де у складi румунськоi збiрноi проти швейцарцiв дебютував маловiдомий тодi нападник Мiрча Луческу. Спочатку у своему клубi Мiрча – тодi ще не «Мiстер» – був правим нападником. Але у збiрнiй Румунii вже був маститий правий нападник Пиркалаб. Тому пiсля виклику в першу команду краiни молодий Луческу повинен був за пару тижнiв навчитися «вiшати» з лiвоi ноги. Як сам вiн потiм згадував, удари i навiси лiвою вiн вiдпрацьовував в душовiй гуртожитку… Хоч як би там було, а дебют Мiрчi за збiрну вдався – чотири паси Луческу з його лiвого флангу призвели до розгромного рахунку 4: 0. Двiчi партнери завершували комбiнацii точними ударами, ще двiчi пiсля загострень Луческу суддя призначав пенальтi, якi чiтко реалiзував Фрациле. Спробуй скажи пiсля цього, хто ж таки дебютував в ходi ЄВРО-68 успiшнiше – Кройф чи Луческу.

Втiм, вже за три тижнi в Неаполi веселощi з румунiв як рукою зняло. Негостиннi iталiйцi почастували збiрну Румунii своею улюбленою стравою – «катеначчо». Термiн цей, що найточнiше перекладаеться украiнською як «забитi дверi», заслуговуе окремоi згадки.

Тактика «катеначчо» виникла як вiдповiдь тактичнiй схемi 4–2–4, коли суперник атакував вiдразу чотирма нападникими – двома крайнiми по бровкам поля (iнсайди) i двома центральними (власне форварди). Ефективно протистояти такiй потужнiй атацi (що небезуспiшно застосовувалася довгi роки, до слова, i збiрною СРСР), дозволяв захист з п’яти чоловiк. До традицiйних трьох захисникiв додавалися ще двое що прикривали безпосередньо бровку i витiсняли зi своеi половини поля iнсайдiв суперника або сковували iхнi дii, розташовуючись на краях захисноi лiнii. Цi захисники, при переходi з оборони в атаку, втiкаючи вперед першими, дiстали назву «вiнгери» або «крила». В результатi чисельноi переваги перед своiми воротами, один iз захисникiв був позбавлений необхiдностi йти один в один з кимось iз суперникiв. Вiн ставав вiльним або «лiберо». Частiше за усе лiберо розташовувався позаду лiнii з чотирьох своiх колег i мав можливiсть «пiдчищати» за партнерами, вiльно перемiщаючись по ширинi поля.

Помилковим е висловлювання, що «катеначчо» з’явилося в Італii i саме на першостi 1968 року. Тактика була придумана ще до вiйни швейцарцем Карлом Раппаном, а в 60-тi узята на озброення провiдними iталiйськими клубами. Завдяки «катеначчо» спочатку «Мiлан», а потiм «Інтернацiонале» стали беззастережними лiдерами европейського клубного футболу, вигравши за десять рокiв п’ять Кубкiв Чемпiонiв та три Континентальних кубки. Не варто також вважати, що тактика «катеначчо» була властива далеким шiстидесятим. Багато iталiйських клубiв, особливо на мiжнароднiй аренi продовжують сповiдувати цю оборонну модель. Вона ж через сорок рокiв принесла успiх зовсiм iншiй европейськiй збiрнiй, а саме Грецii. Але це вже зовсiм iнша iсторiя.

А доки ж iталiйцi, обiгравши румун 3: 1, продовжили серiю своiх перемог матчем на Кiпрi. Нехай iхня перемога (2: 0) i виглядала набагато скромнiше, нiж розгроми, що вчиняла мирним кiпрiотам збiрна Румунii, проте, своi два очки вона принесла.

У першому ж матчi швейцарцi, що скучили за грою, продемонстрували, що теж не проти порадувати своiх уболiвальникiв великою кiлькiстю забитих м’ячiв. Румунам вони вiдважили iх цiлих сiм за неповних сiмдесят хвилин. Пiсля цього шанси румунiв на продовження боротьби в наступному етапi серйозно нiхто не розглядав, тим паче, що через мiсяць команда Луческу повторно програла iталiйцям, цього разу удома.

Збiрнi Швейцарii i Італii, що довгий час йшли без втрат, повиннi були з’ясувати стосунки в листопадi-груднi 1967-го. Матч у Бернi переможця не виявив: на два голи господарiв iталiйцi вiдповiли двома голами Рiви. А перед самим Рiздвом блакитнi розгромили Швейцарiю 4: 0.

А навiщо взагалi, запитаете ви, iталiйцям було грати цей вiдбiр? Адже вони, як вiдомо, були господарями ЄВРО-68. Вся рiч у тому, що звична нам система розiграшiв, за якоi команда-органiзатор автоматично е учасником фiнального турнiру, була введена лише у 1980 роцi, коли число команд-фiналiстiв зросло до восьми. У шестидесятих же все було навпаки: мiсце проведення фiнального турнiру визначалося жеребкуванням серед команд, що потрапили в пiвфiнал. Таким чином, стартувавши восени 1966-го у вiдбiрковому циклi, iталiйцi могли лише мрiяти, що прийматимуть фiнал. До цього iм треба було зiграти ще немало важких матчiв.




Усi матчi групи 6



2 листопада 1966, Бухарест. Румунiя – Швейцарiя 4: 2 (8? Дридя 1: 0, 11? – пен., 25?, 38? – пен. Фрацiле 2: 0, 3: 0, 4: 0, 53? Кiнцль 4: 1, 70? Одерматт 4: 2).

26 листопада 1966, Неаполь. Італiя – Румунiя 3: 1 (7? Добрин 0: 1, 30? Маццола 1: 1, 43? ДiПаолi 2: 1, 67? Маццола 3: 1).

3 грудня 1966, Нiкосiя. Кiпр – Румунiя 1: 5 (31? Пiридис 1: 0, 49? Дридя 1: 1, 51? Луческу 1: 2, 65?, 74? Фрациле 1: 3, 1: 4, 82? Дридя 1: 5).

22 березня 1967, Нiкосiя. Кiпр–Італiя 0: 2 (76? Доменгiнi 0: 1, 88? Факеттi 0: 2).

23 квiтня 1967, Бухарест. Румунiя – Кiпр 7: 0 (4? Луческу 1: 0, 15? Мартинович 2: 0, 24? Думiтрiу 3: 0, 47? Іонеску 4: 0, 52?, 77? Думiтрiу 5: 0, 6: 0, 86? Іонеску 7: 0).

24 травня 1967, Цюрiх. Швейцарiя – Румунiя 7: 1 (12? Кiнцль 1: 0, 15?, 32? Квентiн 2: 0, 3: 0, 47?, 59? Блаттер 4: 0, 5: 0, 63? Одерматт 6: 0, 66? Кiнцль 7: 0, 70? Добрин 7: 1).

25 червня 1967, Бухарест. Румунiя–Італiя 0: 1 (81? Бертiнi 0: 1).

1 листопада 1967, Козенца. Італiя – Кiпр 5: 0 (12?, 22? Маццола 1: 0, 2: 0, 46, 55, 59? Рiва 3: 0, 4: 0, 5: 0).

8 листопада 1967, Лугано. Швейцарiя – Кiпр 5: 0 (30? Блаттер 1: 0, 41? Кiнцль 2: 0, 55? Блаттер 3: 0, 56? – пен. Дюрр 4: 0, 72? Одерматт 5: 0).

18 листопада 1967, Берн. Швейцарiя–Італiя 2: 2 (34? Квентiн 1: 0, 66? Рiва 1: 1, 68? Кiнцль 2: 1, 85? – пен. Рiва 2: 2).

23 грудня 1967, Кальярi. Італiя – Швейцарiя 4: 0 (3? Маццола 1: 0, 13? Рiва 2: 0, 45, 67? Доменгiнi 3: 0, 4: 0).

17 лютого 1968, Нiкосiя. Кiпр – Швейцарiя 2: 1 (9? Папайоту (автогол) 0: 1, 22? Аспру 1: 1, 46? Пападопулос 2: 1).



Пiдсумкова таблиця групи 6







Група 7. Закручений сценарiй в «групi смертi»


Пiсля вдалого виступу Люксембурга в попередньому розiграшi Кубка Європи вiд нього чекали сюрпризiв i в цьому турнiрi. І хоча пiдданi Великого герцогства так i не змогли протиставити трьом грандам европейського футболу своiх хоч скiлькись серйозних аргументiв, посильний внесок в з’ясування чвертьфiналiста вiд своеi групи вони все ж таки внесли.

Збiрнi Францii, Бельгii i Польщi, по черзi виграючи один у одного, очолювали гонку, змагаючись в тому, хто бiльше заб’е Люксембургу. Першими оступилися поляки, що не добилися проти команди цiеi маленькоi краiни нiчого бiльшого, нiж нульова нiчия. Розохоченi цiею невдачею, вже в наступному матчi футболiсти збiрноi Польщi рознесли бельгiйцiв, не стiльки допомагаючи собi, скiльки конкурентам-французам. Розв’язка настала восени 1967-го. І знову невдахою виявилася слов’янська команда: поляки програли вдома Францii 1: 4. Слабкою розрадою для симпатичноi i результативноi польськоi дружини стала виiздна перемога над бельгiйцями 4: 2.

Фактично матч за перше мiсце в групi вiдбувся в Нантi 28 жовтня. Французи грали удома, мали запас очкiв i домашню гру проти Люксембурга в найближчому майбутньому. Бельгiйцям же необхiдно було неодмiнно вигравати цей матч, а потiм i наступний з тим же самим Люксембургом. Все розвивалося за сценарiем гостей: французи, що вийшли вiдстояти нiчию, увесь матч стоiчно вiдбивалися, навiть пiсля того, як на 37-й хвилинi пропустили м’яч вiд Клайссена. Збiрна Бельгii неодноразово могла розвинути свiй успiх i забезпечити собi путiвку в чвертьфiнал Чемпiонату Європи, але, як часто бувае, сталося все навпаки – за 6 хвилин до фiнального свистка пiвзахисник збiрноi Францii Ербе втiк до ворiт суперника i зрiвняв рахунок.

У подальших матчах обидвi команди вiдвантажили Люксембургу по три м’ячi, але якщо для французiв ця перемога стала трiумфальною, то бельгiйцям вона принесла лише слабку розраду.




Усi матчi групи 7



2 жовтня 1966, Щецiн. Польща – Люксембург 4: 0 (49? Ярошик 1: 0, 54? Лiберда 2: 0, 73? Гжегорчик 3: 0, 87? Садек 4: 0).

22 жовтня 1966, Париж. Францiя – Польща 2: 1 (26? Дi Налло 1: 0, 61? Гжегорчик 1: 1, 85? Лек 2: 1).

11 листопада 1966, Брюссель. Бельгiя – Францiя 2: 1 (51?, 54? Ван Гiмст 1: 0, 2: 0, 67? Лек 2: 1).

26 листопада 1966, Люксембург. Люксембург – Францiя 0: 3 (8? Ербе 0: 1, 40? Рiвельi 0: 2, 41? Лек 0: 3).

19 березня 1967, Люксембург. Люксембург – Бельгiя 0: 5 (19? Ван Гiмст 0: 1, 30? Штокман 0: 2, 36? Ван Гiмст 0: 3, 59?, 73? Штокман 0: 4, 0: 5).

16 квiтня 1967, Люксембург. Люксембург – Польща 0: 0.

21 травня 1967, Хожув. Польща – Бельгiя 3: 1 (28?, 41? Любанськi 1: 0, 2: 0, 52? Пейнс, 2: 1, 72? Шолтисик 3: 1).

17 вересня 1967, Варшава. Польща – Францiя 1: 4 (13? Ербе 0: 1, 26? Брихчi 1: 1, 33? Дi Налло 1: 2, 63? Гi 1: 3, 85? Дi Налло 1: 4).

8 жовтня 1967, Брюссель. Бельгiя – Польща 2: 4 (15? Девриндт 1: 0, 26? Змiевськi 1: 1, 35? Девриндт 2: 1, 45? Брихчi 2: 2, 51?, 70? Змiевськi 2: 3, 2: 4).

28 жовтня 1967, Нант. Францiя – Бельгiя 1: 1 (37? Клайссен 0: 1, 84? Ербе 1: 1).

22 листопада 1967, Брюгге. Бельгiя – Люксембург 3: 0 (62? Тiо 1: 0, 66? Клайссен 2: 0, 76? Тiо 3: 0).

23 грудня 1967, Париж. Францiя – Люксембург 3: 1 (42?, 47?, 53? Любе –0, 2: 0, 3: 0, 85? Клейн 3: 1).



Пiдсумкова таблиця групи 7







Група 8. 130 тисяч розчарованих шотландцiв


Вiдбiр на европейський чемпiонат у восьмiй групi став нi чим iнакшим, як розiграшем Чемпiонату Великобританii. Зараз подiбне досить важко собi уявити, але в п’ятдесятих, та i шестидесятих роках ця схема влаштовувала як самих британцiв – одна з iхнiх збiрних отримувала гарантоване мiсце в наступному колi змагань, – так i усю iншу Європу, оскiльки отримати в суперники по групi родоначальникiв футболу означало суттево зменшити своi шанси на успiх.

Потрiбно вiдзначити, що на вiдмiну вiд iнших груп, де розклад матчiв складався за домовленiстю сторiн з урахуванням клiматичних умов, розкладiв внутрiшнiх чемпiонатiв i так далi, на Британських островах iгри проходили в визначенi днi за круговою системою. Основними конкурентами, як i передбачалося, для англiйцiв стали шотландцi. І хоча горяни почали турнiр не дуже упевнено (нiчия в Кардiффi була здобута на передостаннiй хвилинi, а перемога вдома над збiрною Пiвнiчноi Ірландii виявилася мiнiмальною), iнтригу закрутив матч на лондонському стадiонi «Уемблi». 15 квiтня 1967 року у присутностi ста тисяч глядачiв шотландцi, що назвали потiм цей матч «наш Кубок свiту», виграли у збiрноi Англii 3: 2. Варто зазначити, що тренер англiйцiв Альф Рамсей виставив на цю гру точнiсiнько той склад, який принiс командi перемогу над збiрною ФРН у фiналi недавнього Чемпiонату свiту.

Пiсля гри стадiон «Уемблi» пiддався справжньому погрому: на поле прорвалися шотландськi фани, якi розiрвали сiтку i розламали ворота на сувенiри. Ще й бiльше того, багато ентузiастiв забирали з собою шматки дерну з поля, на якому iхня команда перемогла ненависних англiйцiв, що носили у той час звання чемпiонiв свiту. З цього приводу у Володимира Висоцького е пiсня, героем якоi е Роберт Мур – зiрка «Вест Гему» i збiрноi Англii, в якого на сувенiри «зiрвали шляпу» i «одгризли годинник».

Захват перемогою, а можливо, зайва самовпевненiсть зiграли проти збiрноi Шотландii в наступному матчi. Шотландцi програли у Белфастi (0: 1) i знову опинилися серед тих, хто мае наздоганяти. І знову доля путiвки в чвертьфiнал повинна була вирiшуватися в особистiй зустрiчi, цього разу в Глазго. Цей матч увiйшов до iсторii розiграшiв Кубка Європи як найвiдвiдуванiший. Згiдно з офiцiйними даними, на ньому було присутньо 134 тисячi 461 глядач. Яке ж було iхне розчарування, коли гостi з пiвдня не лише вiдкрили рахунок, але i практично усю гру змогли спокiйно стримувати атаки шотландцiв. Максимум, чого добилися горяни – це зрiвняти рахунок. Чемпiони ж свiту продовжили свою переможну ходу за Кубком Європи.




Усi матчi групи 8


22 жовтня 1966, Кардiфф. Уельс – Шотландiя 1: 1 (77? Дейвiс 1: 0, 86? Лоу 1: 1).

22 жовтня 1966, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя – Англiя 0: 2 (40? Хантiв 0: 1, 60? Пiтерс 0: 2, видалений Фергюссон 89?).

16 листопада 1966, Глазго. Шотландiя – Пiвнiчна Ірландiя 2: 1 (9? Нiколсон 0: 1, 35? Леннокс 1: 1, 40? Мердок 2: 1).

16 листопада 1966, Лондон. Англiя – Уельс 5: 1 (30?, 34? Херст 1: 0, 2: 0, 36? Дейвiс 2: 1, 43? Б. Чарльтон 3: 1, 65? Хеннесi (автогол) 4: 1, 84? Д. Чарльтон 5: 1).

12 квiтня 1967, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя – Уельс 0: 0.

12 квiтня 1967, Лондон. Англiя – Шотландiя 2: 3 (27? Лоу 0: 1, 78? Леннокс 0: 2, 84? Д. Чарльтон 1: 2, 87? Маккалiуг 1: 3, 88? Херст 2: 3).

21 жовтня 1967, Кардiфф. Уельс – Англiя 0: 3 (34? Пiтерс 0: 1, 87? B. Чарльтон 0: 2, 90? – пен. Болл 0: 3).

21 жовтня 1967, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя – Шотландiя 1: 0 (69? Клементс 1: 0).

22 листопада 1967, Лондон. Англiя – Пiвнiчна Ірландiя 2: 0 (43? Херст 1: 0, 62? B. Чарльтон 2: 0).

22 листопада 1967, Глазго. Шотландiя – Уельс 3: 2 (16? Гiлзен 1: 0, 18? Дейвiс 1: 1, 57? Дурбан 1: 2, 65? Гiлзен 2: 2, 78? МакКiннон 3: 2).

24 лютого 1968, Глазго. Шотландiя – Англiя 1: 1 (19? Пiтерс 0: 1, 39? Х’юз 1: 1).

28 лютого 1968, Рексхем. Уельс – Пiвнiчна Ірландiя 2: 0 (75? Рiс 1: 0, 84? Дейвiс 2: 0).



Пiдсумкова таблиця групи 8







Чвертьфiнал


Дiйснi чемпiони свiту – англiйцi – останнiми закiнчили свiй вiдбiрковий цикл, але першими вступили у бiй на наступнiй стадii. Слiд зазначити, що перед стартом стадii плей-офф УЄФА прийняло доповнення до регламенту, яким вводилося правило гостьового гола, який на випадок рiвностi показникiв важив удвiчi вiд домашнього. У разi неможливостi застосування подiбного правила (типовий випадок – нульова нiчия), команди визначали переможця або в додатковому матчi (якщо домовлялися заздалегiдь), або шляхом простого жеребкування. Так Чемпiонат Європи 1968 року увiйшов до iсторii, особливо радянського футболу, як «першiсть, програна монетою».

Але повернемося до наших англiйцiв, тим паче, що слiпа доля була до них не прихильна – чемпiонам свiту дiсталися в суперники чемпiони Європи. Слiд визнати, що збiрна Бобi Чарльтона з честю вийшла з ситуацii, перемiгши як в рiдних стiнах, так i на виiздi. Безумовно, прикро було прощатися з переможцями попереднього турнiру на такiй раннiй стадii, та не варто забувати, що Іспанiя i в чвертьфiнал-то потрапила завдяки наполегливостi iрландцiв i самонадiяностi чехiв. А ось Англiя цими двома перемогами пiдтвердила невипадковiсть свого чемпiонства на Мундiалi i бiльш нiж серйозну заявку на Кубок Європи.

Ще бiльше невипадковою виглядала пара Францiя – Югославiя. Як ви пам’ятаете, вiсiм рокiв тому югослави в пiвфiналi Кубка Європи обiграли Францiю в Парижi. Уся французька преса сурмила про необхiднiсть реваншу, чим дуже «навантажила» самих футболiстiв. В результатi перший матч, що проходив в Марселi, французи почали обережно, повiльно, з оглядкою на власнi ворота. Подiбна гра проти молодоi i швидкоi югославськоi збiрноi не принесла успiху – за годину гри гостi вийшли вперед. Максимум, чого добилися французи перед своею несамовитою публiкою – зусиллями Дi Налло зрiвняти рахунок.

Матч у вiдповiдь у Белградi став справжнiм «побиттям немовлят». Югослави вiдкрили рахунок вже на першiй хвилинi, а до середини першого тайму вели 3: 0, на перерву ж команди пiшли за переваги 4: 1 на користь господарiв. У другому таймi збiрна Францii також не знайшла нiякоi «секретноi зброi», а югослави вiдзначилися ще одного разу – за 10 хвилин до фiнального свистка. Подiбний розгром навiть для «романтичних» 60-х був подiею надзвичайною, тому не дивно, що пiсля цiеi гри склад збiрноi Францii змiнився на 90 %.

Найбiльш рiвнi команди зiйшлися в протистояннi Болгарiя–Італiя. Несподiванi переможцi своеi групи болгари в домашньому матчi начебто i не помiтили «катеначчо» iталiйцiв, раз по раз розриваючи iхнi захиснi редути. Були б господарi поточнiше – не минути б ще однiй з найсильнiших збiрних свiту прочуханки вiд команди з соцтабору. Але пiсля першого гола Коткова з пенальтi iталiйцi вiдiгралися завдяки автоголу Пенева. І хоча Дерменджиев i Єков своi моменти в другому таймi використали, верткий Пратi на 83 хвилинi свою ложку дьогтю до болгарскоi бочки меду додав. 3: 2 iз урахуванням правила «гостьового гола» виявилися пiрровою перемогою – нiби болгари i переграли iталiйцiв за всiма статтями, а у хлопцiв з Апеннiн лишилася перевага перед грою у вiдповiдь.

Чи з розрахунком на активнiсть i темперамент пiвденних «тiффозi», або ж з якихось iнших причин, про якi мова пiде далi, але iталiйська федерацiя в iграх ЄВРО-68 дуже полюбила Неаполь. Саме там команда Італii i завоювала путiвку в пiвфiнал, забивши по голу на початку кожного з таймiв. А що ж болгари, запитаете ви? Та нiчого – кидалися на «замкненi ворота» i проявляли iндивiдуальну майстернiсть, раз по раз угрузаючи в чiпких тенетах iталiйськоi оборони.

Останнiй (як у нашому оглядi, так i iсторично) чвертьфiнал звiв збiрнi Угорщини i СРСР. Подiбну долю в Краiнi Рад сприйняли «з почуттям глибокого задоволення», i не випадково – якщо е у свiтi збiрна, з якою команда СРСР грала так часто i так само вдало, то це хiба що Туреччина. Болгари, поляки, чехи зi словаками, не кажучи вже про схiдних нiмцiв i югославiв, за будь-якоi нагоди намагалися «насолити» «старшому братовi». А ось з Угорщиною якось завжди «йшло». «Пройшло» i цього разу, хоча i не без пригод.

Не обiйшлося, як стало звичним у збiрнiй Якушина, без виiзного скандалу: увечерi перед матчем в номер, де жив форвард збiрноi Валерiй Воронiн, прийшов власник фiрми «Адiдас» Хорст Даслер i кудись повiв нашого спортсмена «майже на усю нiч». Пiзнiше що тiльки не приписували радянськi газети футболiстовi – вiд таемних рекламних контрактiв до спiвпрацi з iноземними спецслужбами i бажання втекти з СРСР. Пiсля повернення в Союз Воронiн буде з ганьбою звiльнений зi збiрноi як алкоголiк, а потiм втрапить у ДТП, де дивом залишиться живим. Але це буде восени, а 4 травня на «Непштадiонi» пiдопiчнi Якушина виконували невластиву установку «не пропустити». Втiм, стараннями голкiпера команди Кавазашвiлi пропустили двiчi. Як заявив вiдразу пiсля матчу сам Якушин – у всьому був винен Стрельцов, який не забив два «вiрних гола».

Пiсля приiзду в Москву зi збiрноi були звiльненi Воронiн i Стрельцов. І якщо першого шляхом багатотисячних листiв по партiйнiй i спортивнiй лiнiях на матч у вiдповiдь вдалося повернути у збiрну, то Стрельцову згадали все – i давню судимiсть, i нiбито непомiрнiсть у вживаннi алкоголю. Таким чином, найталановитiший футболiст за всю iсторiю СРСР не зiграв на жодному Чемпiонатi свiту та на жодному Чемпiонатi Європи, хоча зробив все, аби збiрна туди потрапляла.

А потрапила вона туди цього разу виключно «на морально-вольових» – стиснувши зуби i риючи землю, радянськi футболiсти забили три необiхднi м’ячi в «Лужниках» i не пропустили жодного у присутностi 103 тисяч уболiвальникiв.




Усi iгри чвертьфiналу


3 квiтня 1968, Лондон. Англiя–Іспанiя 1: 0 (84? Б. Чарльтон 1: 0).

8 травня 1968, Мадрид: Іспанiя – Англiя 1: 2 (47? Амансiо 1: 0, 54? Пiтерс 1: 1, 81? Хант 1: 2).

6 квiтня 1968, Софiя. Болгарiя–Італiя 3: 2 (11? – пен. Котков 1: 0, 60? Пенев (автогол) 1: 1, 66? Дерменджиев 2: 1, 73? Єков 3: 1, 83? Пратi 3: 2).

20 квiтня 1968, Неаполь. Італiя – Болгарiя 2: 0 (14? Пратi 1: 0, 55? Доменгiнi 2: 0).

6 квiтня 1968, Марсель. Францiя – Югославiя 1: 1: (66? Мусемич 0: 1, 78? Дi Налло 1: 1).

24 квiтня 1968, Белград. Югославiя – Францiя 5: 1 (2? І. Петкович 1: 0, 13? Мусемич – пен. 2: 0, 14? Джаiч 3: 0, 23? Дi Налло 3: 1, 32? І. Петкович 4: 1 79? Мусемич 5: 1).

4 травня 1968, Будапешт. Угорщина – СРСР 2: 0 (21? Фаркаш 1: 0, 85? Гереч 2: 0).

11 травня 1968, Москва. СРСР – Угорщина 3: 0 (22? Шоймоши (автогол) 1: 0, 59? Хурцилава 2: 0, 73? Бишовець 3: 0).




Фiнальний Турнiр


Фiнальний турнiр ЄВРО-68 пройшов в Італii. Пiвфiнали були намiченi в Неаполi i Флоренцii. За черговим «неймовiрним збiгом обставин» радянськiй командi судилося грати з господарями турнiру в мiстi бiля пiднiжжя Везувiю.

Перш нiж перейти до опису i аналiзу подiй на полi, слiд згадати усi чинники, якi привели до того, що все сталося саме так, а не iнакше. Радянська збiрна з футболу у всi часи була швидше не збiрною кращих гравцiв краiни, якi разом домагаються кращих результатiв, а парадною вивiскою для iмперiалiстичного Заходу краiни «соцiалiзму, що перемiг». Саме втручання партiйноi, службiстськоi та iншоi «нефутбольноi», але дуже керiвноi складовоi до складу, тренувального процесу, а зрештою – в гру спортсменiв на полi, багато в чому i визначали результат цiеi гри.

Збiрна, що вiдправилася в Італiю, була зовсiм не тiею, яка упевнено здолала вiдбiрковий етап i стадiю чвертьфiналу. «Полiтичнi» втрати Стрельцова i списаного «на пенсiю» Лева Яшина перед самим вiд’iздом доповнилися втратами Численка i Хурцилави. Двох гравцiв основи команда втратила за чотири днi до вильоту в Італiю – такi були наслiдки «мудрого партiйного рiшення» боротися за першiсть в Європi i проводити вiдбiр на Олiмпiаду одним складом. Численко i Хурцилава були зламанi гравцями Чехословаччини в Остравi, де команда СРСР програла 0: 3 i на Олiмпiаду врештi так i не потрапила. Але й це не все! «Непотрiбними» з полiтичних моментiв на фiналi европейського чемпiонату виявилися Йожеф Сабо i Валерiй Маслов.

Втрати команди може виразити хоч би проста статистика: автори 15 м’ячiв з 20, забитих збiрною СРСР в розiграшi ЄВРО-68, не поiхали з командою на фiнал в Італiю.

І все ж радянськi футболiсти змогли дати господарям поля справжнiй бiй, захопивши iнiцiативу з перших хвилин, незважаючи на несамовиту пiдтримку iталiйцiв гарячими фанатами Неаполя. Проте варто визнати, минулоi зiграностi у радянськоi команди не було. До того ж, на радiсть мiсцевих тиффозi, у воротах «Скуадри адзурри» вiдмiнно дiяв молодий ще Дiно Дзофф. У результатi вже до середини тайму iталiйцi перехопили iнiцiативу, влаштували справжнiй штурм, але вiн не принiс видимих результатiв. Перший тайм, за великим рахунком, пройшов без моментiв – з великою кiлькiстю боротьби, в якiй нiхто не хотiв поступатися. У другому таймi один з кращих моментiв був у Джаннi Рiвери, але Пшеничников смiливим кидком в ноги не дав форвардовi пробити з лiнii воротарського. Остання чверть години пройшла вже з перевагою збiрноi СРСР. На хорошi ударнi позицii виривалися Єврюжихин i Геннадiй Логофет, двiчi потужно бив по воротам Олександр Леньов, але основний час так i закiнчився – 0: 0.

Овертайм ознаменувався обмiном, як зараз кажуть, стовiдсотковими моментами. Спочатку Єврюжихiн вiдiрвався вiд захисникiв i з кута штрафноi нанiс потужний удар, на який Дзофф не зреагував. М’яч, проте, пролетiв у пiвметрi вiд штанги. А вже за двi хвилини феноменальний по силi удар нанiс Доменгiнi – м’яч потрапив в штангу, i вона декiлька секунд пiсля цього тремтiла.

Але голiв забито так i не було – анi домашнiх iталiйцями, анi «гостьових» радянськими футболiстами. А оскiльки перегравати гру нiхто не домовлявся, капiтани команд, суддi i представник УЄФА iспанець Агустiн Пухоль спустилися пiд трибуни, аби покидати монети i виявити переможця.

Спочатку для збiрноi СРСР все йшло добре – Альберт Шестерньов виграв право вибирати сторону монети, але ось коли суддя узяв в руки французький десятифранковик, на капiтана радянськоi команди напав ступор. Не витримавши, Пухоль звернувся до капiтана iталiйцiв Факеттi, який вибрав «решку» i вгадав.

Тодiшнiй президент Федерацii футболу Італii Артемiо Франкi вiдзначив: «Збiрна Італii заслужила перемогу, але збiрна СРСР не заслужила поразки». Радянськiй командi можна було тiльки поспiвчувати – вона залишилась единою командою, кому зарахували поразку за допомогою долi у виглядi монети.

Деякi джерела в самiй Італii стверджують, що питання просування Італii до вершини европейського п’едесталу вирiшували боси неаполiтанськоi мафii. Випадок з монетою, яку, до речi, нiхто нiколи не бачив, мае декiлька версiй i трактувань. Згiдно з деякими вона закотилася пiд лаву, з iншими – ii кидали двiчi, оскiльки перший раз вона застрягла ребром в щiлинi пiдлоги. Найбiльш популярна в самiй Італii – арбiтр пiдкинув монету, упiймав ii на долоню, накрив другою рукою i сказав: «Італiя!».

Сьогоднi вже нiхто не зможе розповiсти, що саме сталося в пiдтрибунних примiщеннях стадiону «Сан Паоло» в Неаполi. Проте i саме правило долi, i те, як матч проводився, i наступнi подii, що привели у результатi до чемпiонства збiрну Італii, свiдчать про те, що не варто виключати вплив iталiйських мафiозi на футбол i на домашне ЄВРО-68, зокрема.

У другому ж пiвфiналi уболiвальники, що зiбралися у Флоренцii, побачили динамiчний, швидкiсний i комбiнацiйний футбол. Наставник команди Райко Мiтiч зумiв налагодити сувору дисциплiну в оборонi, а молодий дебютант Мiрко Павлович успiшно закрив самого Бобi Чарльтона. Проте головною зiркою югославськоi команди iталiйська преса визнала не його, а Драгана Джаiча. Нападник з легкiстю обiгрував суперникiв i бiльше за iнших докучав захисникам i воротаревi Гордону Бенксу.

Фактично увесь другий пiвфiнал i пройшов в дуелi двох зiрок: Джаiч, визнаний у пiдсумку кращим гравцем фiнальноi частини, бив i бив, а Бенкс, що в 60-х десятки разiв потрапляв до символiчних збiрних Європи i свiту, ловив i вiдбивав. Розв’язка сталася за 5 хвилин до фiнального свистка – нестримний Джаiч принiс югославам перемогу.

Гол вийшов прямо-таки фантастичний: Джаiч прийняв пущений верхом м’яч на груди, скинув на ногу i сильно пробив пiд поперечку. На перший погляд – нiчого складного для професiонала, проте Джаiч провiв цю операцiю за долi секунди, знаходячись в оточеннi трьох суперникiв. Пiсля зустрiчi наставник англiйцiв Альф Рамсей назвав цей гол «цукерочкою».

Чемпiони свiту були настiльки розчарованi, що один з них – пiвзахисник Алан Маллерi – грубо атакував Трiвiча i був вилучений з поля прямою червоною карткою. Таким чином, хавбек «Тоттенхема» увiйшов до iсторii англiйського i европейського футболу, ставши першим вилученим гравцем збiрноi Англii в мiжнародних зустрiчах i першим футболiстом, вилученим у фiналах чемпiонатiв Європи.

Матч за трете мiсце збiрноi СРСР проти Англii вийшов сiрим i безрадiсним. Радянськi iсторики футболу традицiйно валять усю провину за поразку на вихованця харкiвського футболу Юрiя Істомiна, проте це перебiльшення. Так, Істомiн, який персонально грав з Бобi Чарльтоном, в першому таймi двiчi втрачав свого пiдопiчного з-пiд контролю, внаслiдок чого той на 39 хвилинi вiдкрив рахунок. Але до цього, як i пiсля, у чотирьох нападникiв збiрноi СРСР була маса можливостей як вiдкрити рахунок, так i зрiвняти його. А вже пiсля того, як Джеффрi Херст подвоiв перевагу Англii, британцi i зовсiм зупинилися. Радянськiй же збiрнiй не вистачило мотивацii, сил або ж просто психологiчноi упевненостi, аби хоч щось змiнити на полi.

Натомiсть, фiнал першостi видався цiкавим i закрученим на самий вибагливий смак. Тактика iталiйцiв, орiентована на оборону, зiткнулася з легким, атакуючим i дуже швидким футболом югославiв. Мабуть, це була краща югославська команда в iсторii. Гостi (адже ця гра проходила саме на полi суперника) володiли серйозною перевагою. Найбiльше загрожував iталiйцями форвард «Войводини» Добривое Трiвiч, який неодноразово мiг пробити Дзоффа. Вiдповiдав за рiвнем i майстернiстю своему партнеру i Драган Джаiч, що представляв у збiрнiй «Црвену звезду». Вiн-то i вiдкрив рахунок в матчi, вчасно зреагувавши на вивiрену передачу.

Якби матч проходив не в Італii, «Скуадра адзурра» напевно б програла, але тут пiдтримка тиффозi була настiльки потужною, що навiть швейцарський арбiтр Готфрiд Дiнст, свiдомо чи нi, але намагався пiдтримати господарiв. Одного разу Трiвiча вiдверто завалили в штрафному, проте свисток швейцарця промовчав.

У другому таймi югослави продовжували володiти перевагою, i були на порядок небезпечнiшими вiд суперникiв. Принаймнi, за кiлькiстю гострих моментiв гостi перевершили iталiйцiв. Інодi «Скуадра адзурра» вiдбивалася з останнiх сил, тодi як пiдопiчнi Райко Мiтiча демонстрували кращу фiзичну форму. Подвоiти перевагу югославiв мiг Вахидiн Мусемич, який ледве не переправив м’яча в покинутi Дзоффом ворота.

Врятував господарiв чемпiонату нападник «Інтера» Доменгiнi – своiм потужним ударом зi штрафного вiн прошив «стiночку», i м’яч опинився в сiтцi. Югослави не погоджувалися, звертаючи увагу на те, що Доменгiнi пробив без свистка арбiтра. Проте Дiнст не став вiдмiняти узяття ворiт, i матч перейшов в овертайм.

Героем матчу мiг стати Джаiч: в додатковi пiвгодини саме у нього був найкращий шанс для узяття ворiт. Але рахунок залишився тим самим, а це означало, що фiнал необхiдно було переграти – уперше в практицi мiжнародних змагань.

Додатковий матч пройшов через два днi в Римi на тому ж стадiонi. Тiльки ось глядачiв чомусь зiбралося удвiчi менше. Можливо, вони щось знали? Можна смiливо сказати, що стратегiчну боротьбу наставникiв виграв iталiець Валькераджi. Пiсля вимотуючого фiналу вiн ввiв до складу п’ять нових гравцiв, тодi як югослави оновилися тiльки на одну людину. Вiрнiсть плану наставника «Скуадри адзурри» усi побачили вже в дебютi зустрiчi, коли гостей, що не встигли вiдновитися, вiд вiрних голiв двiчi врятував воротар Пантелiч. Італiйцi беззастережно вели гру. Особливо вiдзначався Сандро Маццола, який майстерно роздавав паси з центра поля. Доля золота була вирiшена ще в першому таймi, коли по голу у ворота югославiв забили Луiджi Рiва i П’етро Анастазi.

Надiя на те, що в другому таймi югослави додадуть, так i залишилася лише надiею – фiзичних сил вже не залишилося. Ця перемога стала першим успiхом iталiйцiв пiсля перемоги на Чемпiонатi Свiту рiвно 30 рокiв тому.




Усi iгри фiнальноi частини


5 червня 1968 року. Неаполь: 68 582 глядачi. Пiвфiнал. Італiя – СРСР 0:0.

Арбiтр – Курт Ченчер (ФРН).

Італiя: Дзофф, Бурньiч, Факеттi (к), Берчеллiно, Кастано, Феррiнi, Доменгiнi, Юлiано, Маццола, Рiвера, Пратi.

СРСР: Пшеничников, Істомiн, Шестерньов (к), Капличний, Афонiн, Леньов, Малофеев, Логофет, Бишовець, Банiшевський, Єврюжихiн.

Завдяки жеребкуванню у фiнал вийшла збiрна Італii.



5 червня 1968 року. Флоренцiя: 21 834 глядачi. Пiвфiнал. Югославiя – Англiя 1:0 (Джаiч 85?).

Видалений: Маллерi, 87? (Англiя).

Арбiтр – Хуан Марiя Ортiс-де-Мендибiл (Іспанiя).

Югославiя: І. Пантелич, Фазлагич, Паунович, Хольцер, Дам’янович, Павлович, Трiвiч, Осiм, Петкович, Мусемич, Джаiч.

Англiя: Бенкс, Лебон, Вiлсон, Мюллерi, Ньютон, Мур, Болл, Хантер, Р. Чарльтон, Хант, Питерс.



8 червня 1968 року. Рим: 68 817 глядачiв. Матч за 3-е мiсце Англiя – СРСР 2: 0 (Чарльтон 39?, Херст 63?).

Арбiтр – Іштван Жолт (Угорщина).

Англiя: Бенкс, Райт, Вiлсон, Стайлз, Лебон, Мур (к), Хантер, Хант, Р. Чарльтон, Херст, Питерс.

СРСР: Пшеничников, Афонiн, Шестерньов (к), Капличний, Істомiн, Логофет, Леньов, Малофеев, Бишовець, Банiшевский, Єврюжихiн.



8 червня 1968 року. Рим: 68 817 глядачiв. Фiнал. Італiя – Югославiя 1: 1 (Доменгiнi 81? – Джаiч 39?).

Арбiтр – Готфрид Дiнст (Швейцарiя).

Італiя: Дзофф, Бурньiч, Факеттi (к), Феррiнi, Гуарнерi, Кастано, Доменгiнi, Юлiано, Анастазi, Лодеттi, Пратi. Тренер: Ф. Валькераджi.

Югославiя: Пантелич, Фазлагич (к), Дам’янович, Паунович, Хольцер, Павлович, Петкович, Ачимович, Мусемич, Трiвiч, Джаiч.



10 червня 1968 року. Рим: 55 000 глядачiв. Додатковий матч Італiя – Югославiя 2: 0 (Рiва 13?, Анастазi 32?).

Арбiтр – Хосе Марiя Ортiс-де-Мендибiл (Іспанiя).

Італiя: Дзофф, Бурньiч, Факеттi (к), Росато, Гуарнерi, Сальвадоре, Доменгiнi, Маццола, Анастазi, Де-Сiстi, Рiва. Тренер: Ф. Валькераджi.

Югославiя: Пантелич, Фазлагич (к), Дам’янович, Паунович, Хольцер, Павлович, Хошич, Ачимович, Мусемич, Трiвiч, Джаiч.




Заявки команд-призерiв фiнального турнiру



Збiрна Італii

Воротарi:

Енрiко Альбертозi 02.11.1939 «Фiорентина» (Флоренцiя).

Лiдо Вiерi 16.07.1939 «Торiно» (Турiн).

Дiно Дзофф 28.02.1942 «Наполi» (Неаполь).

Захисники:

Анджело Анкiлеттi 25.04.1943 «Мiлан» (Мiлан).

Джанкарло Берчеллiно 09.10.1941 «Ювентус» (Турiн).

Тарчизiо Бурньiч 25.04.1939 «Інтер» (Мiлан).

Ернесто Кастано 02.05.1939 «Ювентус» (Турiн).

Джачiнто Факеттi 18.07.1942 «Інтер» (Мiлан).

Арiстаде Гуарнерi 07.03.1938 «Болонья» (Болонья).

Роберто Росато 18.08.1943 «Мiлан» (Мiлан).

Алессандро Сальвадоре 29.11.1939 «Ювентус» (Турiн).

Пiвзахисники:

Джакомо Булгареллi 24.10.1940 «Болонья» (Болонья).

Джанкарло Де-Сiстi 13.03.1943 «Фiорентина» (Флоренцiя).

Джорджо Феррiнi 18.08.1939 «Торiно» (Турiн).

Антонiо Юлiано 01.01.1943 «Наполi» (Неаполь).

Джованнi Рiвера 18.08.1943 «Мiлан» (Мiлан).

Нападники:

П’етро Анастазi 07.04.1948 «Кальчо Варесе» (Варесе).

Анджело Доменгiнi 25.08.1941 «Інтер» (Мiлан).

Джованнi Лодеттi 10.08.1942 «Мiлан» (Мiлан).

Алессандро Маццола 08.11.1942 «Інтер» (Мiлан).

П’ерiно Пратi 13.12.1946 «Мiлан» (Мiлан).

Луiджи Рiва 07.11.1944 «Кальярi» (Кальярi).

Тренер:

Феруччо Валькераджi 12.02.1912.


Збiрна Югославii

Воротарi:

Радомiр Вукчевич 05.09.1941 «Хайдук» (Сплiт).

Ратомiр Дуйкович 24.02.1946 «Црвена Звезда» (Белград).

Захисники:

Мiрсад Фазлагич 04.04.1943 «Сараево» (Сараево).

Мiлан Дам’янович 15.10.1943 «Партизан» (Белград).

Боривое Джорджевiч 02.08.1948 «Партизан» (Белград).

Драган Хольцер 19.01.1945 «Хайдук» (Сплiт).

Велько Алексич 19.11.1939 «Войводина» (Новини Сад).

Пiвзахисники:

Благе Паунович 05.06.1947 «Партизан» (Белград).

Мiрослав Павлович 23.10.1942 «Црвена звезда» (Белград).

Рудольф Белiн 04.11.1942 «Динамо» (Загреб).

Младен Рамляк 01.07.1945 «Динамо» (Загреб).

Любомир Михайлович 07.09.1943 «Партизан» (Белград).

Івiца Брзiч 28.05.1941 «Войводина» (Новини Сад).

Нападники:

Ілiя Петкович 22.09.1945 «ОФК» (Белград).

Івiца Осiм 06.05.1941 «Железничар» (Сараево).

Вахидин Мусемич 29.10.1946 «Сараево» (Сараево).

Йован Ачимович 21.06.1948 «Црвена звезда» (Белград).

Драган Джаiч 30.05.1946 «Црвена звезда» (Белград).

Бошко Антiч 07.01.1945 «Динамо» (Загреб).

Добривое Трiвiч 26.10.1943 «Войводина» (Новини Сад).

Ідриз Хошич 17.02.1944 «Партизан» (Белград).

Тренер:

Райко Мiтiч 06.09.1922.


Збiрна Англii

Воротарi:

Гордон Бенкс 30.12.1937 «Сток Сiтi» (Сток-он-Трент).

Олександр Степнi 18.09.1942 «Манчестер Юнайтед» (Манчестер).

Гордон Вест 24.04.1943 «Евертон» (Лiверпуль).

Захисники:

Кiт Ньютон 23.06.1941 «Блекберн» (Блекберн).

Реймон Вiлсон 17.12.1934 «Евертон» (Лiверпуль).

Алан Маллерi 23.11.1941 «Тоттенхем» (Лондон).

Брайан Лебон 23.01.1940 «Евертон» (Лiверпуль).

Сiрiл Ноулз 13.07.1944 «Тоттенхем» (Лондон).

Томас Райт 21.10.1944 «Евертон» (Лiверпуль).

Норберт Стайлз 18.05.1942 «Манчестер Юнайтед» (Манчестер).

Джон Чарльтон 08.05.1935 «Лiдс» (Лiдс).

Пiвзахисники:

Роберт Мур 12.04.1941 «Вест Гем» (Лондон).

Алан Болл 12.05.1945 «Евертон» (Лiверпуль).

Роберт Чарльтон 11.10.1937 «Манчестер Юнайтед» (Манчестер).

Норманн Хантер 29.10.1943 «Лiдс» (Лiдс).

Майкл Саммербi 15.12.1942 «Манчестер Сiтi» (Манчестер).

Пiтер Томпсон 27.11.1942 «Лiверпуль» (Лiверпуль).

Нападники:

Роджер Хант 20.07.1938 «Лiверпуль» (Лiверпуль).

Джеффрi Херст 08.12.1941 «Вест Гем» (Лондон).

Мартiн Пiтерс 08.11.1943 «Вест Гем» (Лондон).

Колiн Белл 26.02.1946 «Манчестер Сiтi» (Манчестер).

Джеймс Грiвс 20.02.1940 «Тоттенхем» (Лондон).

Тренер:

Альфред Рамсей 22.01.1920.


Збiрна СРСР

Воротарi:

Юрiй Пшеничников 02.06.1940 ЦСКА (Москва).

Анзор Кавазашвiлi 19.07.1940 «Торпедо» (Москва).

Євген Рудаков 02.01.1942 «Динамо» (Киев).

Захисники:

Вiктор Анiчкiн 08.12.1941 «Динамо» (Москва).

Валентин Афонiн 22.12.1939 ЦСКА (Москва).

Юрiй Істомiн 03.07.1944 ЦСКА (Москва).

Володимир Капличний 26.02.1944 ЦСКА (Москва).

Володимир Левченко 18.02.1944 «Динамо» (Киiв).

Муртаз Хурцилава 05.01.1943 «Динамо» (Тбiлiсi).

Альберт Шестерньов 20.06.1941 ЦСКА (Москва).

Геннадiй Логофет 15.04.1942 «Спартак» (Москва).

Пiвзахисники:

Валерiй Воронiн 17.07.1939 «Торпедо» (Москва).

Володимир Мунтян 14.09.1946 «Динамо» (Киiв).

Олександр Леньов 25.09.1944 «Торпедо» (Москва).

Кахi Асатiанi 01.01.1947 «Динамо» (Тбiлiсi).

Нападники:

Анатолiй Банiшевський 23.02.1946 «Нефтчi» (Баку).

Анатолiй Бишовець 23.04.1946 «Динамо» (Киiв).

Геннадiй Єврюжихiн 04.02.1944 «Динамо» (Москва).

Едуард Малофеев 02.06.1942 «Динамо» (Мiнськ).

Гiвi Нодiя 02.01.1948 «Динамо» (Тбiлiсi).

Ігор Численко 04.01.1939 «Динамо» (Москва).

Микола Смольников 10.03.1949 «Нефтчi» (Баку).

Тренер:

Михайло Якушин 15.11.1910.




У вiдбiрковому турнiрi


Проведено – 98 матчiв.

Забито 306 голiв (в середньому – 3,12 за матч).

Всього глядачiв – 3 402 813 (в середньому – 34 723).

Кращi бомбардири вiдбiркового турнiру – Л. Рiва (Італiя), Я. Фаркаш (Угорщина) – по 6 голiв.

Автоголи – 5.

Пенальтi – 18.

«Покер» – 1.

«Хет-трики» – 10.

Вилучення – 3.




У фiнальному турнiрi


Проведено матчiв – 5.

Забито 7 голiв (в середньому – 1,4 за матч).

Всього глядачiв – 260 936 (в середньому – 52187).

Кращий бомбардир фiнального турнiру – Д. Джаiч (Югославiя) – 2 гол.

Вилучення – 1.

Найстарший гравець фiнального турнiру – Р. Вiлсон (Англiя, захисник) – 33 роки 171 день.

Наймолодший гравець фiнального турнiру – Й. Ачимович (Югославiя, нападник) – 19 рокiв 353 днi.




Символiчна збiрна фiнального турнiру (версiя УЄФА)


Д. Дзофф (Італiя), М. Фазлагич (Югославiя), А. Шестерньов (СРСР), Р. Мур (Англiя), Д. Факеттi (Італiя), А. Доменгiнi (Італiя), І. Осiм (Югославiя), А. Маццола (Італiя), Д. Джаiч (Югославiя), Д. Херст (Англiя), Л. Рiва (Італiя).




Роздiл 4. ЄВРО-1972. У футбол грають 22 людини, а виграють нiмцi





Prae ludus. У Європi – новi правила, в СРСР – тренерська чехарда


Новий европейський чемпiонат (а до староi версii Кубка Європи бiльше повертатися нi у кого i в думках не було) знову поставив декiлька рекордiв: в ньому взяла участь рекордна кiлькiсть команд (32), вiдповiдно було зiграно i найбiльшу кiлькiсть матчiв.

Новачком першостi стала збiрна карликовоi Мальти. Попереднiй похiд остров’ян – тодi ще за Кубком Європи – у1962 роцi закiнчився двома поразками вiд данцiв iз загальним рахунком 9: 2. Взагалi ж, з усiх краiн – членiв УЄФА у вiдбiрковому турнiрi вiдмовилися стартувати лише представники Ісландii. На початок 70-х кiлькiсть гравцiв у цiй пiвнiчнiй краiнi, готових представляти краiну на мiжнароднiй аренi, вже перевищила необхiдну для заявки збiрноi, але нiяк не могла досягти рiвня хоч би десятка команд внутрiшньоi першостi.

Схема турнiру особливих змiн не зазнала: спочатку команди проводили матчi у восьми попереднiх групах, переможцi яких зустрiчалися у чвертьфiналах. Пiвфiнали, матч за трете мiсце i фiнал гралися в заздалегiдь названiй УЄФА краiнi – Бельгii, команда якоi, до речi, не мала жодних пiльг, а разом з усiма виступала у вiдбiрковому турнiрi.

Проте футбольнi статистики i аналiтики вважають саме ЄВРО-72 епохальним з точки зору змiни правил самоi гри.

Першим нововведенням, яке стало безпосереднiм наслiдком фiнального турнiру попереднього ЄВРО, стали пiсляматчевi пенальтi. Якщо анi в основний, анi в додатковий час матчiв стадii плей-офф суперники не виявили найсильнiшого, команди не перегравали своi матчi, не кидали монетку, а били пенальтi у ворота один одного. Спочатку – хто заб’е бiльше з п’яти ударiв, а потiм, якщо i ця серiя не виявила переможця, – до першого промаху. Втiм, правило набуло чинностi лише перед фiнальною частиною, що дозволило угорцям з румунами усмак позмагатися на стадii чвертьфiналу. Але не забiгатимемо наперед.

Багато коментаторiв, що виросли в часи, коли це правило стало вже звичним, називають його «спортивною лотереею». Що ж, таких спецiалiстiв варто вiдiслати у 60-тi, коли долю медалей Чемпiонатiв Європи вирiшувала монета.

Іншим нововведенням, що рiшуче змiнило характер гри, стала можливiсть замiн. До цього команди ризикували догравати матч в меншостi, якщо iхнi гравцi отримували травму. Вiдтепер же кожен тренер отримав право робити впродовж матчу двi замiни. Травми – травмами, а ось змiнювати тактичний малюнок по ходу гри, посилюючи ту або iншу лiнiю – можливiсть, яка, поза сумнiвом, пiдвищила роль тренера не лише при пiдготовцi до гри, але i по ходу самого матчу.

Збiрна СРСР пiдiйшла до турнiру, як стало вже звичним, з новим тренером. Старiйшину тренерського цеху, трiумфатора Олiмпiади 1956 року i Кубка Європи-1960 Гавриiла Качалина вкотре «вiдправили на пенсiю» за «провальний» результат на Чемпiонатi свiту в Мексицi, де досить сильна збiрна СРСР не потрапила до числа пiвфiналiстiв, поступившись дорогою Уругваю в додатковий час. Гавриiл Дмитрович ще попрацюе по одному сезону з динамiвцями Тбiлiсi та Москви, а також в ташкентському «Пахтакорi», але не досягне значних успiхiв. Загалом пiд час вiдбору i фiнальноi частини ЄВРО-72 радянська збiрна поставить не лише власний, а всесвiтнiй рекорд за кiлькiстю тренерiв головноi команди краiни.

На попередньому етапi тренером головноi збiрноi СРСР був Валентин Нiколаев – головний тренер клубу ЦСКА. Як було прийнято в Краiнi Рад, гравцi i тренери армiйцiв були вiйськовослужбовцями, приписаними до певних вiйськових частин. Полковник Нiколаев разом з клубом став чемпiоном Союзу в 1970-му, а наступного року, коли тренував паралельно клуб i збiрну, «опустив» ЦСКА на незвичне дванадцяте мiсце. Армiйцi того року уникнули вильоту в першу лiгу лише завдяки кращiй рiзницi забитих i пропущених м’ячiв в порiвняннi з «Пахтакором», який зайняв 15-те мiсце. За подiбними «успiхами» послiдувала очiкувана негайна реакцiя мiнiстра оборони СРСР – маршала Гречко. Вiн видав наказ, яким полковник Нiколаев мав припинити спiвпрацю зi збiрною краiни i сконцентруватися на роботi в клубi.

Наказ був виконаний, а на капiтанський мiсток головноi команди зiйшов тренер олiмпiйськоi збiрноi СРСР (пiсля гiркого досвiду 1968 року команди нарештi було вирiшено роздiлити) Микола Гуляев. Треба сказати, що олiмпiйцi (як iх ще називали в радянський час, «перспективнi кандидати в першу збiрну») Радянського Союзу в той час наводили страх на всю Європу, виносячи Нiдерланди, Францiю та Австрiю з великим рахунком. Але так склалося, що тренером головноi збiрноi Гуляев пропрацював всього нiчого: 41 день пiдготовки до чвертьфiналу i самi матчi. Вiдразу ж пiсля того, як перша збiрна пробилася на ЄВРО, а олiмпiйська завоювала путiвку в Мюнхен, тренер був звiльнений з обох постiв.

Першу збiрну до Бельгii, а потiм i олiмпiйську збiрну в Мюнхен повiз вихованець донецького футболу Олександр Пономарьов, вищим досягненням якого можна вважати чемпiонство в першостi СРСР з «Динамо» (Москва) у 1963 роцi. До речi, це було передостанне чемпiонство колись легендарного клубу в першостях СРСР i останнiй по-справжньому зоряний рiк його воротаря Лева Яшина.




Вiдбiрковий турнiр





Група 1. Про шкоду лiкування нежитi вiдсiканням голови.


У першiй групi виявилося два явних претенденти на едину путiвку в чвертьфiнал – географiчнi сусiди i одвiчнi суперники Румунiя i Чехословаччина. Пiкантностi двобоям цих збiрних додавало й недавне протистояння в рамках мексиканського Мундiалю, де румуни мiнiмально виграли в очнiй зустрiчi, але не здобули успiху в iнших iграх, а чехословаки взагалi програли всi матчi в групi.

Слiд визнати, що група у збiрноi Чехословаччини пiдiбралася не сама прохiдна – з Англiею, Бразилiею i Румунiею. Проте не минуло й 10 рокiв, як тi ж чехи зi словаками лише у фiналi програли Бразилii легендарного Пеле! А тут посiли останне мiсце в групi з двома забитими м’ячами i нулем очок!

Не стерпiла такоi ганьби Чехословацька федерацiя футболу i… вiдрахувала зi збiрноi всiх учасникiв Чемпiонату свiту 1970 року на чолi з тренером! У результатi вже за 11 тижнiв пiсля закiнчення свiтовоi першостi у вiдборi на ЄВРО-72 на матч з фiнами вийшла абсолютно оновлена збiрна Чехословаччини.

Звiсно, що гравцiв цiеi оновленоi команди не по сiльських клубах набрали, та ось зiгратися як слiд хлопцi не встигли. До того ж збiрна Фiнляндii вiдстояла единий забитий м’яч, дружно обороняючи своi ворота. У результатi – нiчия, яка згодом буде коштувати командi ЧССР участi у фiнальному турнiрi, а для фiнiв залишиться боязкою одиничкою в графi набраних очок у всьому вiдбiрковому циклi ЄВРО-72.

Пiсля нiчиi з фiнами до складу ЧССР були повернутi багатодосвiдченi футболiсти, в тому числi i дуже надiйний воротар Іво Вiктор. Гра команди покращилася, проте в цей же час не менш успiшно виступали i румуни, якi в пiдсумку обiйшли чехословакiв лише за рiзницею м’ячiв. Вiдзначився у складi румунiв двома забитими м’ячами i Мiрча Луческу, який пропустив початок сезону через травму. У вирiшальному матчi Луческу мiг стати i головним винуватцем невдачi, адже на 19-й хвилинi не змiг вiдкрити рахунок, пробивши прямо у воротаря з пенальтi. Однак завдяки голам Дембровськi i Добрина румуни виграли головне для себе в цьому вiдбiрковому циклi протистояння з чехословаками.

Що характерно, чехословацька команда до цього теж проявила люб’язнiсть – у виграному в румунiв домашньому поединку Адамец також не реалiзував пенальтi, вiдправивши м’яча вище ворiт.

Що ж стосуеться ще одного учасника турнiру в групi – збiрноi Уельсу, вона вiдзначилася хiба що двома перемогами над Фiнляндiею, якi стали можливими завдяки висхiднiй зiрцi валлiйського футболу Джону Тошаку. За наступнi 10 рокiв цей футболiст виграе всi можливi клубнi трофеi в Англii i Європi з «Лiверпулем», а пiзнiше – як тренер – збере приголомшливу колекцiю нагород в Уельсi, Іспанii i навiть Туреччинi.


Всi матчi групи 1

7 жовтня 1970, Прага. Чехословаччина – Фiнляндiя 1: 1 (Альбрехт 30?, М. Паателайнен 41?).

11 жовтня 1970, Бухарест. Румунiя – Фiнляндiя 3: 0 (Думiтраке 27?, 41?, Р. Нунвайллер 78?).

11 листопада 1970, Кардiфф. Уельс – Румунiя 0: 0.

21 квiтня 1971, Суонсi. Уельс – Чехословаччина 1: 3 (Р. Девiс 58? – пен. – Я. Чапковiч 78?, 83?, Таборскi 80?).

16 травня 1971, Братислава. Чехословаччина – Румунiя 1: 0 (Весели 88?).

26 травня 1971, Гельсiнкi. Фiнляндiя – Уельс 0: 1 (Тошак 54?).

16 червня 1971, Гельсiнкi. Фiнляндiя – Чехословаччина 0: 4 (Я. Чапкович 12?, Поллак 16?, Карк 83?, 89?).

22 вересня 1971, Гельсiнкi. Фiнляндiя – Румунiя 0: 4 (Іорданеску 25?, Н. Лупеску 37?, Дембровськi 54?, Луческу 63? – пен.).

13 жовтня 1971, Суонсi. Уельс – Фiнляндiя 3: 0 (Дербан 10?, Тошак 53?, Д. Рiс 89?).

27 жовтня 1971, Прага. Чехословаччина – Уельс 1: 0 (Куна 60?).

14 листопада 1971, Бухарест. Румунiя – Чехословаччина 2: 1 (Дембровськi 25, Добрин 52? – Я. Чапковiч 50?).

24 листопада 1971, Бухарест. Румунiя – Уельс 2: 0 (Н. Лупеску 9?, Луческу 74?).



Пiдсумкова таблиця групи 1







Група 2. На одну перемогу бiльше, нiж у конкурентiв


Боротьбу за вихiд у чвертьфiнал у другiй групi, мабуть, слiд вважати найбiльш напруженою з усiх восьми. Судiть самi – за путiвку тут боролися вiдразу три команди: Угорщини, Францii та Болгарii, поперемiнно змiнюючи один одного на лiдерських позицiях.

Угорцi почали i закiнчили турнiр першими: в стартовому матчi вони без проблем перемогли норвежцiв. Французи, що мрiяли про вiдродження слави «триколiрноi» збiрноi, виграли у тих-таки скандинавiв так само легко i навiть з тим самим рахунком – 3: 1. Першими осiчку допустили болгари, якi зiграли з Норвегiею вдома 1: 1 – забiгаючи наперед, зазначу, що це буде едине очко скандинавiв у вiдбiрковому циклi.

Проте вже навеснi 1971-го все стало з нiг на голову: спочатку угорцi не змогли вдома переграти французiв, а потiм болгари вдома виграли у збiрноi Угорщини 3: 0! Вiдрив Болгарii вiд суперникiв збiльшився пiсля великоi перемоги вдома над норвежцями у червнi. Французи, втiм, пiдтяглися на друге мiсце у вереснi, обiгравши норвежцiв на виiздi. А оскiльки, згiдно з жеребкуванням, саме цi двi команди закiнчували вiдбiрковий турнiр спареними матчами мiж собою, футбольна громадськiсть очiкувала, що доля путiвки на ЄВРО-72 вiд групи вирiшиться в останньому матчi в Софii.

Ключовим моментом у боротьбi стала змiна наставника збiрноi Угорщини – замiсть Йожефа Хоффера головним тренером був призначений 49-рiчний Рудольф Ілловськи. Як часто бувае, струс вiд змiни тренера чудодiйним чином перетворив збiрну Угорщини. У трьох матчах, що залишилися, мадяри досягли трьох перемог iз загальним рахунком 8: 0, а iхнiй лiдер Ференц Бене зробив серйозну заявку на звання кращого бомбардира турнiру.

Особливо показовим вийшов матч на Парк-де-Пренс, де Бене i компанiя просто втоптали в газон всi надii французiв на участь у фiнальному турнiрi ще в першому таймi. Перемоги ж вдома над болгарами та норвежцями вийшли швидше логiчними i не вибивалися iз загальноi картини переваги оновленоi угорськоi збiрноi над суперниками.

Але й пiсля трьох перемог Угорщина, вiдiрвавшись на 4 очки вiд конкурентiв, ще не забезпечила собi проходження в чвертьфiнал. Перешкодити iй могли як французи, так i болгари – кожнiй з цих збiрних потрiбно було вигравати в обох очних поединках. При цьому болгар влаштовували двi перемоги з довiльним рахунком – наздогнавши Угорщину за очками, вони б отримували перевагу за особистими зустрiчами. А ось Францii потрiбно було вигравати обидва матчi iз загальною рiзницею в шiсть м’ячiв – дуже вже багато «триколiрнi» пропустили вiд тих-таки угорцiв, та й вiд норвежцiв.

Всi передматчевi розклади виявилися не актуальними вже по ходу першого матчу Францii i Болгарii в Нантi. Болгари вiдкрили рахунок з пенальтi, а через 8 хвилин французи зрiвняли рахунок. І цей обмiн випадами, i весь хiд матчу показували – на полi двi рiвнi команди, i навряд чи хтось вiдважить супернику шiсть м’ячiв. Гол господарiв на 87-й хвилинi лише додав оптимiзму угорським вболiвальникам – болгари втратили всi шанси на ЄВРО, а в те, що Францiя зумiе перемогти в Софii 5: 0 або бiльше, не вiрили навiть найзатятiшi оптимiсти. Так i вийшло – повторна зустрiч Болгарii та Францii стала дзеркальною копiею поединку в Нантi: 2: 1 з голом французiв на останнiх хвилинах.


Всi матчi групи 2

7 жовтня 1970, Осло. Норвегiя – Угорщина 1: 3 (Іверсен 50? – Бене 6?, Надь 23?, Карлсен 66? – автогол).

11 листопада 1970, Лiон. Францiя – Норвегiя 3: 1 (Флош 31?, Леш 55?, Мезi 63? – Нiльсен 79?).

15 листопада 1970, Софiя. Болгарiя – Норвегiя 1: 1 (Атанасов 29? – Фуглсет 83?).

24 квiтня 1971, Будапешт. Угорщина – Францiя 1: 1 (Кочiш 70? – пен., Ревеллi 65?).

19 травня 1971, Софiя. Болгарiя – Угорщина 3: 0 (Колев 38?, Петков 48?, Величков 72?).

9 червня 1971, Осло. Норвегiя – Болгарiя 1: 4 (Іверсен 80? – Бонев 26?, 42? – пен., Жеков 29?, Васильiв 37?).

8 вересня 1971, Осло. Норвегiя – Францiя 1: 3 (У-Д. Ульсен 80? – Вернь 33?, Лубе 34?, Бланше 49?).

25 вересня 1971, Будапешт. Угорщина – Болгарiя 2: 0 (П. Юхас 50?, Видач 52?).

9 жовтня 1971, Париж. Францiя – Угорщина 0: 2 (Бене 34?, Замбо 41?).

27 жовтня 1971, Будапешт. Угорщина – Норвегiя 4: 0 (Бене 21?, 43?, А. Дунаi 23?, Сюч 64?).

10 листопада 1971, Нант. Францiя – Болгарiя 2: 1 (Леш 64?, Лубе 87? – Бонев 54? – пен.).

4 грудня 1971, Софiя. Болгарiя – Францiя 2: 1 (Жеков 47?, Михайлов 82? – Бланше 85?).



Пiдсумкова таблиця групи 2







Група 3. Перше мiсце Англii i перше очко Мальти


У третiй групi, на вiдмiну вiд попереднiх, фаворит був один – збiрна Англii пiд керiвництвом сера Альфа Рамсея. Трiумфатор домашнього Мундiалю 1966-го задовольнявся бронзовими медалями ЄВРО-1968 i встиг «проколотися» на Чемпiонатi свiту в Мексицi, де його команда начисто програла нiмцям на стадii чвертьфiналу. З усiм тим авторитет «Генерала» був настiльки непохитний, що пройде ще чотири роки, перш нiж його попросять пiти з поста головного тренера збiрноi родоначальникiв футболу.

Несподiваним ситуацiйним конкурентом англiйцiв у групi виявилися швейцарцi, якi на тлi слабкоi Грецii та дебютанта мiжнародних змагань Мальти виглядали непогано, але не бiльше за те. У матчi, коли потрiбно було голосно заявити про своi претензii на вихiд з групи, збiрна Швейцарii на своему полi, двiчi вiдiграючись по ходу матчу, все ж програла Англii з рахунком 2: 3. Пiсля цього турнiрноi iнтриги не залишилося, а на те, аби виграти в гостях у англiйцiв, швейцарцiв просто не вистачило.

До речi, у розiграшi ЄВРО-72 англiйцi Рамсея були вже не так вражаюче швидкi й зовсiм не здавалися непереможними. Колишнi вiзерунки швидкiсних атак багато втратили без Боббi Чарльтона, а атлетичний «футбол як регбi» без використання флангових пiвзахисникiв i нападникiв все частiше натикався на стiни оборонних порядкiв суперникiв.

Серед визначних пам’яток вiдбiркового турнiру третьоi групи – i матч вiдкриття, в якому Мальта заробила першi очки у мiжнародних змаганнях, звiвши внiчию матч зi збiрною Грецii. Вiдзначимо, що греки зрiвняли рахунок лише за двi хвилини до закiнчення зустрiчi зусиллями вийшовшого на замiну Крiтiкопулоса. Пройде ще чотири роки, i футбольний карлик, одна з найслабших збiрних свiту в iсторii, таки здобуде свою першу перемогу – 2: 0 – над ким би ви думали? Звичайно ж, над греками! Ось такi цiкавi у жителiв пiвдня футбольнi стосунки.


Всi матчi групи 3

11 жовтня 1970, Ла Валлетта. Мальта – Грецiя 1: 1 (Вассало 66? – Крiтiкопулос 88?).

16 грудня 1970, Пiрей. Грецiя – Швейцарiя 0: 1 (Мюллер 84?).

20 грудня 1970, Ла Валетта. Мальта – Швейцарiя 1: 2 (Теобальд 57? – пен., Квентен 50?, Кюнцле 59?).

3 лютого 1971, Ла Валлетта. Мальта – Англiя 0: 1 (Пiтерс 35?).

21 квiтня 1971, Лондон. Англiя – Грецiя 3: 0 (Чиверс 22?, Херст 70?, Лi 86?).

21 квiтня 1971, Люцерн. Швейцарiя – Мальта 5: 0 (Блеттлер 14?, Кюнцле 17?, Квентен 26?, Сiтерле 28?, Мюллер 30?).

12 травня 1971, Лондон. Англiя – Мальта 5: 0 (Чиверс 29?, 49?, Лi 41?, Кларк 46? – пен., Лоулер 75?).

12 травня 1971, Берн. Швейцарiя – Грецiя 1: 0 (Одерматт 72?).

18 червня 1971, Пiрей. Грецiя – Мальта 2: 0 (Давурлiс 59?, Айдiн 80?).

13 жовтня 1971, Базель. Швейцарiя – Англiя 2: 3 (Жандюпе 10?, Кюнцле 45? – Херст 2?, Чиверс 12?, Вайбель 77? – автогол).

10 листопада 1971, Лондон. Англiя – Швейцарiя 1: 1 (Саммербi 9? – Одерматт 26?).

1 грудня 1971, Пiрей. Грецiя – Англiя 0: 2 (Херст 58?, Чиверс 89?).



Пiдсумкова таблиця групи 3







Група 4. Старi друзi-суперники



Сказати, що радянськiй збiрнiй не пощастило з жеребом було б i занадто сильно, i занадто слабо. З одного боку – радянськiй збiрноi випало протистояти одночасно чемпiонам Європи 1964 року iспанцям i амбiтнiй збiрнiй Пiвнiчноi Ірландii з кращим в ii iсторii футболiстом Джорджем Бестом, який переживав пiк своеi кар’ери. З iншого – радянська збiрна 60-х, та й початку 70-х рокiв була визнаним лiдером европейського футболу, що пiдтвердив i описуваний розiграш ЄВРО. З ким грати, де i за яких обставин для такоi команди було, в принципi, не важливо. А якщо врахувати, що пiсля чемпiонства в 1964-му в Іспанii настав затяжний перiод «лихолiття», що закiнчився лише в ХХІ столiттi, а в збiрноi Пiвнiчноi Ірландii не було жодноi людини, яка хоча б поруч стояла з талантом Беста, то скаржитися на жереб i поготiв не доводилося.

Прийнявши команду вiд старiйшини тренерського цеху Гавриiла Качалiна, полковник Нiколаев не став «винаходити велосипед» i зберiг кiстяк команди, що брала участь в «проваленому» чемпiонатi свiту в Мексицi. Але й без новачкiв тренер не обiйшовся: команду поповнили форвард бакинського «Нефтчi» Вiталiй Шевченко; столичнi армiйцi Володимир Федотов i Борис Копейкiн, а також пiвзахисник казанського «Рубiна» (пiзнiше – киiвського «Динамо») Вiктор Колотов. За чотири роки повернулися до збiрноi воротар Вiктор Баннiков, який переiхав з киiвського «Динамо» в московське «Торпедо» – той самий, iм’ям якого названо Нацiональний тренувальний комплекс нацiональноi збiрноi Украiни в Киевi.

Основнi конкуренти почали практично синхронно з впевнених перемог: iспанцi – над британцями, а радянська збiрна – над кiпрiотами. До слова, пiсля цього матчу полковник Нiколаев влаштував серйозний «розбiр польотiв», адже з 36 (!) ударiв гравцiв збiрноi СРСР по воротах кiпрiотiв, нанесених за весь матч, лише третина припала у отвiр ворiт, а забити четвiрка нападникiв змогла всього тричi. Для порiвняння – в наступних спарених матчах пiвнiчнi iрландцi вiдважили Кiпру вiдразу вiсiм голiв, половина з яких – на рахунку Беста.

Однак радянськiй збiрнiй нiколи було стежити за результативнiстю генiя футболу – ii чекав матч вищоi принциповостi в «Лужниках» з Іспанiею. До речi, цi команди не зустрiчалися до гри бiльше шести рокiв – з пам’ятного фiнального матчу в Мадридi на ЄВРО-64.

Сьогоднi багато хто романтично звеличуе радянських футболiстiв 70-х, проте необхiдно визнати: отримавши уроки з програшу Італii на попередньому евротурнiрi, збiрна СРСР чудово навчилася оборонятися. А от зi створенням i, особливо, реалiзацiею моментiв, радянськi футболiсти мали великi труднощi.

Як часто бувае, не було б щастя… Допомiг збiрнiй СРСР тренер iспанцiв Ладiслао Кубала. Випустивши на поле з початку гри п’ятьох захисникiв, вiн весь матч тiльки й робив, що пiдказував своiм пiдопiчним вiдходити назад i зберегти своi ворота недоторканими. У iспанцiв це, в принципi, i виходило – майже повних 80 хвилин. А потiм, з розривом у чотири хвилини «вистрiлили» спочатку киянин Колотов, а потiм бакинець Шевченко. Іспанцi понеслися вперед лише на 85 хвилинi за рахунку 0: 2. Вони встигли вiдiграти один м’яч, але не бiльше. І хто знае, яким був би результат протистояння, обери Кубала атакуючу тактику.

Не менш напружено склалося i двоматчеве протистояння збiрноi СРСР з пiвнiчними iрландцями. У першому матчi в Москвi «на боротьбу з Бестом» був мобiлiзований Реваз Дзодзуашвiлi, якого постiйно страхував капiтан збiрноi Шестерньов. І навiть незважаючи на це, перемогти радянськiй командi вдалося лише завдяки надзусиллям воротаря Рудакова та реалiзованому Мунтяном пiд кiнець першого тайму пенальтi, призначеного за порушення Шевченку. У матчi-вiдповiдi в Белфастi було все зовсiм туго: навiть без травмованого Беста збiрна Пiвнiчноi Ірландii повнiстю контролювала гру i без особливих зусиль вiдкрила рахунок на 13-й хвилинi. Гол рикошетом вiд повернутого до збiрноi напередоднi Бишовця i вiдчайдушна гра захисту – ось фактори, що дозволили радянськiй командi вивезти з Британських островiв хоча б очко.

А за два тижнi пiсля протистояння в Белфастi вiдбулася так звана «битва при Севiльi» – матч, який, в принципi, i вирiшив долю путiвки у чвертьфiнал ЄВРО. Іспанцi вийшли на гру з твердим намiром виграти, i перешкодили iм у цьому двi речi: бажання вигравати красиво i Євген Рудаков. Голкiпер киiвського «Динамо» вiдбив у тiй грi 17 (!) ударiв iспанцiв. Пiсля гри Рудакова в захiднiй пресi стали називати «непробивним», i цiлком заслужено.

На жаль, керiвники радянського футболу ставилися до народженого в Москвi i вiдiгравшого практично всю кар’еру в киiвському «Динамо» Рудакова не надто прихильно. Вiн не був обласканий славою «народного улюбленця», як Лев Яшин, не отримував «Золотий м’яч» i не увiчнений на «Алеi зiрок» росiйського спорту. Однак семиразовий чемпiон СРСР у командах спочатку Маслова, а потiм Лобановського практично сам принiс збiрнiй СРСР срiбло ЄВРО-72 i бронзу Мюнхенськоi Олiмпiади. Якщо ж згадувати Кубок володарiв кубкiв i Суперкубок Європи киiвського «Динамо» 1975 року – не вiдкидаючи тренерський талант Лобановського i гольове чуття Блохiна – слiд врахувати, що в одинадцяти матчах еврокубкiв «Динамо» (Киiв) пропустило всього лише п’ять м’ячiв.

Радянська ж команда пiсля нульовоi нiчиеi в Іспанii стала недосяжна для суперникiв. Іспанцi в серцях вiдважили сiм м’ячiв кiпрiотам на iхньому полi, а ось в останньому матчi групи мало не програли пiвнiчно-iрландцям на iхньому полi – на останнiх хвилинах воротар гостей Хосе Ірiбар прийняв на себе удар пiсля виходу один на один все того ж невгамовного Беста.

В результатi, iспанцi забили у групi найбiльше, пропустили найменше, а далi пройшла збiрна СРСР.


Всi матчi групи 4

11 листопада 1970, Севiлья. Іспанiя – Пiвнiчна Ірландiя 3: 0 (Рексач 39?, «Пiррi» 59?, Луiс 76?).

11 листопада 1970, Нiкосiя. Кiпр – СРСР 1: 3 (Хараламбус 42? – Колотов 10?, Єврюжихiн 16?, Шевченко 50?).

Кiпр: Алкiвiадiс, «Каттос», Кавазiс, «Фоккiс», Курiс, Н. Хараламбус, Т. Костянтину (Кiтреотiс, 83?), Теодору (Марку, 75?), Х. Пападопулос, П. Васiлiу, А. Стiлiану (к). Тренер – Р. Вуд (Англiя).

СРСР: Баннiков, Істомiн, Шестерньов (к), Капличний, Ловчев, Колотов, Мунтян, Федотов, Шевченко, Копейкiн (Нодiя, 70?), Єврюжихiн. Тренер – В. Нiколаев.

3 лютого 1971, Нiкосiя. Кiпр – Пiвнiчна Ірландiя 0: 3 (Нiколсон 53?, Дуган 55?, Бест 83? – пен.).

21 квiтня 1971, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя – Кiпр 5: 0 (Дуган 20?, Бест 44?, 47?, 56?, Нiколсон, 85?).

9 травня 1971, Нiкосiя. Кiпр–Іспанiя 0: 2 (Пiррi 2?, Вiолета 86?).

30 травня 1971, Москва. СССР–Іспанiя 2: 1 (Колотов 79?, Шевченко 83? – Рексач 88?).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Шестерньов (к), Зиков, Капличний, Сабо, Колотов, Мунтян (Федотов, 57), Банiшевський (Нодiя, 46?), Шевченко, Єврюжихiн. Тренер – В. Нiколаев.

Іспанiя: Ірiбар, Соль («Антон», 65?), «Гальего», Бенiто, «Тоното», Вiолета (Лора, 62?), Рексач, Кларамунт, Амансiо (к), Урiарте, Чуррука. Тренер – Л. Кубала.

7 червня 1971, Москва. СССР – Кiпр 6: 1 (Федотов 4?, 86?, Єврюжихiн 23?, 38?, Колотов 59?, Банiшевський 85? – Михайло 75?). На 32-й хвилинi Банiшевський не реалiзував пенальтi (мимо).

СРСР: Баннiков (Рудаков, 46?), Істомiн, Шестерньов (к), Капличний, Зиков, Колотов, Мунтян, Банiшевський, Федотов, Шевченко, Єврюжихiн (Хмельницький, 64?). Тренер – В. Нiколаев.

Кiпр: Варнава, Г. Михайло, Кавазiс, «Фоккiс», Каллiс, Костянтину, С. Михайло, П. Васiлiу, А. Костянтину, Марку, З. Кандзiлерiс (Папеттас, 74?), А. Стiлiану (к) (Теодору, 46?). Тренер – Р. Вуд (Англiя).

22 вересня 1971, Москва. СССР – Пiвнiчна Ірландiя 1: 0 (Мунтян, 43? – пен.).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Шестерньов (к), Зиков, Хурцилава, Мунтян, Колотов, Федотов, Шевченко (Іштоян, 74?), Долматов, Єврюжихiн. Тренер – В. Нiколаев.

Пiвнiчна Ірландiя: Макфол, Крейг (Б. Хамилтон, 70?), Нельсон, Нiколсон, Хантер, О’Кейн, Хеган, Клементс, Дуган (к), Т. Нiл, Бест. Тренер – Т. Нiл.

13 жовтня 1971, Белфаст. Пiвнiчна Ірландiя – СРСР 1: 1 (Нiколсон 13? – Бишовець 32?).

Пiвнiчна Ірландiя: Дженнiнгс, Райс, Нельсон, Нiколсон, Хантер, О’Кейн, Б. Хамiльтон (М. Х. М. О’Нiлл, 65?), Клементс, Дуган (к) (Кассiдi, 46?), Т. Нiл, Макмордi. Тренер – Т. Нiл.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Шестерньов (к), Ловчев, Хурцилава, Коньков, Кисельов, Долматов, Колотов, Бишовець, Шевченко (Іштоян, 60?) Тренер – В. Нiколаев.

27 жовтня 1971, Севiлья. Іспанiя – СРСР 0: 0.

Іспанiя: Рейна, Соль, «Гальега», «Антон» (Марсiал, 76?), «Тононо», Лора, Кларамунт, Амансiо (к), «Кiно», «Кiнi», Чуррука. Тренер – Л. Кубала.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Шестерньов (к), Істомiн, Хурцилава, Колотов, Мунтян, Долматов, Федотов (Кисельов, 83?), Бишовець, Іштоян (Шевченко, 62?). Тренер – В. Нiколаев.

24 листопада 1971, Гранада. Іспанiя – Кiпр 7: 0 («Пiррi» 8?, 47? – пен., «Кiно» 15?, 23?, Агiлар 63?, Лора 66?, «Чечу» Роха 75?).

16 лютого 1972. Халл (Англiя). Пiвнiчна Ірландiя–Іспанiя 1: 1 (Морган 72? – «Чечу» Роха 41?).



Пiдсумкова таблиця групи 4







Група 5. На домашнiй чемпiонат – по головах колишнiх грандiв


При жеребкуваннi п’ята група вважалася найбiльш рiвною – у нiй зiбралися ще десять рокiв тому грiзнi данцi з португальцями, майбутнi господарi першостi – бельгiйцi i традицiйно авторитетна футбольна збiрна Шотландii.

Несподiвано для багатьох саме бельгiйцi виявилися сильнiшими за всiх. Причому всi питання про переможця були знятi представниками Бенiлюксу ще в чотирьох стартових матчах, в яких пiдопiчнi Раймонда Гуталса виграли iз загальним рахунком 10: 1.

Слiд визнати, що на руку бельгiйцям зiграли i жорстокi розбiрки Португалii та Шотландii мiж собою, що не дозволили як одним, так й iншим змагатися з чорно-жовто-червоними, якi все далi тiкали у очковий вiдрив. Але навiть незважаючи на втрати, Португалiя Еусебiо могла вирiшити ситуацiю в групi на свою користь – для цього останнiй матч у себе вдома португальцi мали виграти з рiзницею в три або бiльше м’ячiв. Гра ж на «Да Луш» у Лiсабонi проходила за сценарiем гостей. Єдиний м’яч Фернандо Переш забив на останнiй хвилинi, та й той – з пенальтi. До цього моменту португальцi програвали 0: 1 i позбулися всiх шансiв пробитися в наступний етап.

Сьогоднi важко вгадати – чи ж то бельгiйцi було так надихнулися перспективою зiграти на домашньому ЄВРО, чи можливо в краiнi виросло поколiння непоганих гравцiв, але факт залишаеться фактом: команда Гуталса зразка 1971–1972 рокiв стала першою ластiвкою серед бельгiйських збiрних, якi в подальшому 15 рокiв поспiль виходили у фiнальнi частини всiх без винятку чемпiонатiв свiту та Європи, а в 1980-му грали навiть у фiналi ЄВРО.

Фахiвцi вiдзначають, що такий злет краiни, футболiсти якоi нi до, нi пiсля гучних футбольних успiхiв не мали, пов’язаний з переходом вiд аматорського до професiйного футболу. Однак, перший турнiр серед професiйних команд в Бельгii датуеться 1972–1973 роками, в той час як вже взимку 1970–1971 збiрна Бельгii всуху обiграла послiдовно данцiв, шотландцiв i португальцiв.


Всi матчi групи 5

14 жовтня 1970, Копенгаген. Данiя – Португалiя 0: 1 (Жоау Жасiнту 42?).

11 листопада 1970, Глазго. Шотландiя – Данiя 1: 0 (О’Гер 13?).

25 листопада 1970, Брюгге. Бельгiя – Данiя 2: 0 (Деврiндт 18?, 38?).

3 лютого 1971, Льеж. Бельгiя – Шотландiя 3: 0 (Маккiннон 36? – автогол, Ван Хiмст 52?, 84? – пен.).

17 лютого 1971, Брюссель. Бельгiя – Португалiя 3: 0 (Ламбер 14?, 66? – пен., Денуль 85?).

21 квiтня 1971, Лiсабон. Португалiя – Шотландiя 2: 0 (Стантон 22? – автогол, Еусебiо 82?).

12 травня 1971, Порту. Португалiя – Данiя 5: 0 (Руй Родрiгеш 18?, Еусебiо 42?, 88?, Вiтор Баптишта 48?, 50?).

26 травня 1971, Копенгаген. Данiя – Бельгiя 1: 2 (Б’ерре 76? – Деврiндт 64?, 74?).

9 червня 1971, Копенгаген. Данiя – Шотландiя 1: 0 (Лаудруп 43?).

13 жовтня 1971, Глазго. Шотландiя – Португалiя 2: 1 (О’Гер 23?, Джеммiлл 57? – Руй Родрiгеш 56?).

10 листопада 1971, Абердiн. Шотландiя – Бельгiя 1: 0 (О’Гер 6?).

21 листопада 1971, Лiсабон. Португалiя – Бельгiя 1: 1 (Переш 90? – (пен.) – Ламбер 60?).



Пiдсумкова таблиця групи 5







Група 6. Чемпiон проходить без проблем


Ось хто дiйсно не мав анi найменших проблем з суперниками на попереднiй стадii турнiру, так це дiючi чемпiони Європи iталiйцi. У суперники iм слiпий жереб вiдправив Швецiю, Австрiю та Ірландiю.

Ірландцi протягом усього вiдбiрного циклу показали себе командою нестабiльною – вкрай активна i непоступлива вдома (нiчия зi шведами i мiнiмальна поразка вiд iталiйцiв), ця команда на виiздi являла собою легку здобич для будь-якого суперника.

Далеко не такими швидкими i пiдготовленими виглядали шведи, якi щойно перейшли в 70-х роках на «британську» силову манеру гри, так вiдразу i забули про успiхи на свiтових та европейських першостях.

Реальну конкуренцiю iталiйцям могли скласти хiба що австрiйцi, якi наколотили найбiльше м’ячiв в групi. Та ось невдача – iм весь час чогось та не вистачало саме в принципових протистояннях з iталiйцями. У першому матчi у себе вдома вони дали справжнiй бiй: пропустивши м’яча в серединi першого тайму, тут же зрiвняли рахунок, а пропустивши другий м’яч, взяли ворота Дзоффа в облогу i не давали оборонi чемпiонiв Європи (i, на хвилиночку, вiце-чемпiонiв свiту!) продихнути весь другий тайм. Та ось бiда – отримавши право на пенальтi за п’ять хвилин до кiнця зустрiчi, Еттмайер не змiг його реалiзувати.

У вiдчаi австрiйцi вiдiгралися на одному з лiдерiв «Скуадри адзурри» – Луiджi Рiвi, зламавши йому ногу. Саме цей матч став початком кiнця кар’ери кращого бомбардира iталiйськоi збiрноi за всю ii iсторiю, та й самоi збiрноi Італii. Наступного разу вона блисне на Чемпiонатах Європи лише у 1988-му, де дiйде до пiвфiналу i буде просто принижена збiрною СРСР пiд керiвництвом Лобановського.

У матчi-вiдповiдi в Італii Рiва повернеться в склад, i хоча не заб’е австрiйцям, проте допоможе своiй збiрнiй досягти необхiдного результату. Таким стане нiчия 2: 2 – надiю на перемогу австрiякiв, що лiдирували по ходу гри, перекреслить гол Джанкарло Де Сiстi за 15 хвилин до кiнця гри.


Всi матчi групи 6

14 жовтня 1970, Дублiн. Ірландiя – Швецiя 1: 1 (Керролл 43? – (пен.) – Брзукопiл 61?).

28 жовтня 1970, Стокгольм. Швецiя – Ірландiя 1: 0 (Турессон 74?).

31 жовтня 1970, Вiдень. Австрiя–Італiя 1: 2 (Парiтц 29? – Де Сiстi 27?, Маццола 34?).

8 грудня 1970, Флоренцiя. Італiя–Ірландiя 3: 0 (Де Сiстi 22? – (пен.), Бонiсенья 42?, Пратi 84?).

10 травня 1971, Дублiн. Ірландiя–Італiя 1: 2 (Конвей 23? – Бонiсенья 15?, Пратi 59?).

26 травня 1971, Стокгольм. Швецiя – Австрiя 1: 0 (Ульссон 68?).

30 травня 1971, Дублiн. Ірландiя – Австрiя 1: 4 (Роджерс 48? – (пен.) – Шмiдраднер 3? – пен., Кодат 12?, Данн 30? – автогол, Старек 71?).

9 червня 1971, Стокгольм. Швецiя–Італiя 0: 0.

5 вересня 1971, Вiдень. Австрiя – Швецiя 1: 0 (Штерiнг 23?).

9 жовтня 1971, Мiлан. Італiя – Швецiя 3: 0 (Рiва 3?, 83?, Бонiсенья 41?).

10 жовтня 1971, Лiнц. Австрiя–Ірландiя 6: 0 (Яра 12?, 85?, Пiркнер 41?, Парiтц 45? – (пен.), 51?, 89?).

20 листопада 1971, Рим. Італiя – Австрiя 2: 2 (Пратi 10?, Де Сiстi 75? – Яра 36?, Зара 59?).



Пiдсумкова таблиця групи 6







Група 7. Югослави – кращi серед рiвних


Інтригу в цiй групi пiдтримували схiднi нiмцi i Йохан Кройф – один за всю Голландiю. На момент жеребкування югослави, хоч i були найбiльш титулованою командою, не вважалися безумовними фаворитами. Так ось фееричноi переможноi гри вiд них у вiдбiрковому циклi вболiвальники так i не побачили. Що не завадило збiрнiй СФРЮ вийти до чвертьфiналу в четвертiй першщостi поспiль.

Збiрнi НДР та Нiдерландiв зiйшлися у вiдбiрковiй групi вдруге поспiль. Чотири роки тому, як ви пам’ятаете, саме схiднi нiмцi «вiдчепили» команду Краiни тюльпанiв вiд погонi за Угорщиною, яка здобула путiвку до чвертьфiналу. Цей розiграш став практично точним повторенням вiдбору на ЄВРО-1968, з тою лишень рiзницею, що з групи вийшли югослави.

Нiдерланди не змогли обiграти югославiв вдома, пiсля чого тi домоглися легкоi перемоги в Люксембурзi й стали чекати розвитку подiй. Голландцi ж без Кройфа нiчого не змогли вдiяти з командою НДР в гостях, де програли, не забивши жодного м’яча.

Весь цей час лiдер збiрноi i амстердамського «Аякса» «набивав собi цiну»: то був не згоден з тренерськими моделями тренера збiрноi Франтiшека Фадронка, то вимагав вiд Нiдерландськоi федерацii футболу оплати особистоi медичноi страховки… Вiдбiр на ЄВРО-72 для Кройфа став феноменальним: вiн взяв участь лише в трьох матчах, забивши в них п’ять голiв (всi у ворота Люксембурга), але так i не став кращим бомбардиром вiдбiркового циклу. Хто завадив йому в цьому, якщо ви не здогадалися, – довiдаетесь на наступнiй сторiнцi. Поки ж саме Кройфа назвуть в Нiдерландах головним винуватцем непотрапляння на европейський чемпiонат – перед ключовим для команди матчем вiн «прихворiв» i в Югославiю не поiхав. Голландцi знову програли «всуху» i позбулися всiх шансiв на проходження до чвертьфiналу.

Не скористалися «пробуксовками» збiрноi Югославii i нiмцi: в очнiй зустрiчi в Белградi вони задовольнялися нульовою нiчиею, яка забезпечувала югославам комфортний вiдрив у два очки. Команда Югославii так «розслабилася», що в заключнiй грi вдома з Люксембургом так i не вiдкрила рахунок. Кращi часи збiрноi НДР, в тому числi i олiмпiйське чемпiонство, були ще попереду.

Люксембуржцi, втiм, отримали свое вiд Голландii, яка стала в пiдсумку найрезультативнiшою командою вiдбiркового циклу.

Слiд зазначити, що через два роки на Чемпiонатi свiту три команди з цiеi вiдбiрноi групи вийдуть до чвертьфiналу, а на наступному ЄВРО – двi з них зiйдуться в матчi за бронзовi нагороди. Так що група, скажiмо вiдверто, була досить сiльною. Югослави просто виявилися сильнiшими за решту.


Всi матчi групи 7

11 жовтня 1970, Роттердам. Голландiя – Югославiя 1: 1 (Ісраель 50? – (пен.) – Джаiч 18?).

14 жовтня 1970, Люксембург. Люксембург – Югославiя 0: 2 (Букал 44?, 64?).

11 листопада 1970, Дрезден. НДР – Голландiя 1: 0 (Дукка 56?).

15 листопада 1970, Люксембург. Люксембург – НДР 0: 5 (Фогель 21?, Крайше 29?, 36?, 39?, 78?).

24 лютого 1971, Роттердам. Голландiя – Люксембург 6: 0 (Лiппенс 27?, Кейзер 53?, 80?, Кройф 59?, 70?, Суурбiр 83?).

4 квiтня 1971, Сплiт. Югославiя – Голландiя 2: 0 (Єркович 8?, Джаiч 84?).

24 квiтня 1971, Гера. НДР – Люксембург 2: 1 (Крайше 31?, Френцель 88? – Дюсье 90?).

9 травня 1971, Лейпциг. НДР – Югославiя 1: 2 (Леве 70? – Фiлiпович 11?, Джаiч 19?).

10 жовтня 1971, Роттердам. Голландiя – НДР 3: 2 (Хулсхофф 25?, Кейзер 52?, 63? – Фогель 10?, 82?).

16 жовтня 1971, Белград. Югославiя – НДР 0: 0.

27 жовтня 1971, Тiтоград. Югославiя – Люксембург 0: 0.

17 листопада 1971, Ейндховен. Голландiя – Люксембург 8: 0 (Кройф 3?, 16?, 60?, Кейзер 6?, Палплатц 17?, Хулсхофф 37?, Хукема 52?, Ісраель 83?).



Пiдсумкова таблиця групи 7







Група 8. Нiмцi довго запрягають…


Збiрна ФРН, вiдома всьому свiту як «непереможна машина» Гельмута Шона, отримала в ходi жеребкування, напевно, найлегшу групу: турки з албанцями вважалися завидними постачальниками очок для провiдних збiрних, в той час як зараховувати до грандiв збiрну Польщi також було б перебiльшенням. До початку 70-х у першiй збiрнiй лише дебютували пiзнiше видатнi Жмуда, Лято i Шармах, а один Любанський, хоч i був зiркою першоi величини, i вирiшував iнодi одноосiбно долю цiлого матчу, все ж не був в силах витягнути посередню команду на Чемпiонат Європи. І нехай не сприймуть за образу поляки, але iхня збiрна у цьому вiдбiрковому циклi навiть поруч не стояла з нiмцями, якi переживали свiй «золотий перiод».

Слiд визнати, що як часто трапляеться з фаворитом, збiрна Захiдноi Нiмеччини стартувала не те щоб не феерично, а зовсiм навiть мляво. У першому матчi вдома проти туркiв команду врятував вiд поразки гол Гердта Мюллера з пенальтi. Другу гру – в Албанii – нiмцi практично повнiстю «вiдстояли», хоча Мюллер встиг вiдзначитися i тут, забивши единий переможний м’яч.

Переоцiнити внесок нападника в успiхи збiрноi ФРН зразка початку 70-х взагалi складно. Мюллер – феноменальний футболiст, який забивав за збiрну бiльше м’яча за гру (68 голiв в 62 матчах). Таким здобутком не можуть похвалитися анi Кройф, анi Пеле, анi Марадона. Фактично самостiйно Мюллер привiв збiрну ФРН у пiвфiнал ЧС-1970, забезпечив чемпiонство на ЧС-1974 i ЄВРО-72. Якщо додати, що i в 70-му, i в 72-му Мюллер був кращим бомбардиром першостi, забивши бiльше половини м’ячiв своеi команди, переоцiнити його вклад у загальний успiх нiмцiв взагалi складно.

При цьому самi нiмцi жартували, що Мюллер – пародiя на футболiста, називаючи його ласкаво Kleines dickes M?ller («Маленьке товсте Мюллер»). Вся справа в тому, що Мюллер був невисоким, приземистим, щiльно збитим гравцем, не схожим на швидкого бiгуна. Однак вiн умiв надзвичайно швидко прискорюватися на невеликi вiдстанi, вiдмiнно грав головою i мав феноменальне гольове чуття. Вiн вмiло використовував своi короткi ноги i низький центр тяжiння, щоб рiзко розвернутися i прискоритися, при цьому його суперники падали при таких маневрах.

У вiдборi на ЄВРО-72 в Бельгiю Мюллер забив шiсть м’ячiв з 10 командних, зiгравши в п’яти матчах.

Поляки ж позбулися всiх шансiв на путiвку в чвертьфiнал, програвши спочатку вдома нiмцям, а потiм i в гостях збiрнiй Туреччини.


Всi матчi групи 8

14 жовтня 1970, Хожув. Польща – Албанiя 3: 0 (Гадоха 18?, Любанський 84?, Шолтисiк 90?).

17 жовтня 1970, Кельн. ФРН – Туреччина 1: 1 (Г. Мюллер 36? – (пен.) – Камюран 16?).

13 грудня 1970, Стамбул. Туреччина – Албанiя – 2. 1 (Метiн 4?, Джемiль 44? – Зiу 20?).

17 лютого 1971, Тирана. Албанiя – ФРН 0: 1 (Г. Мюллер 39?).

25 квiтня 1971, Стамбул. Туреччина – ФРН 0: 3 (Г. Мюллер 42?, 47?, Коппель 72?).

12 травня 1971, Тирана. Албанiя – Польща 1: 1 (Жега 33? – Банась 6?).

12 червня 1971, Карлсруе. ФРН – Албанiя 2: 0 (Нетцер 17?, Грабовськi 45?).

22 вересня 1971, Кракiв. Польща – Туреччина 5: 1 (Буля 32?, Любанський 62?, 73?, 90?, Гадоха 68? – Нiхат 83?).

10 жовтня 1971, Варшава. Польща – ФРН 1: 3 (Гадоха 26? – Г. Мюллер 28?, 64?, Грабовскi 70?).

17 листопада 1971, Гамбург. ФРН – Польща 0: 0.

14 листопада 1971, Тирана. Албанiя – Туреччина 3: 0 (Пернаска 22?, 55?, Пано 60?).

5 грудня 1971, Ізмiр. Туреччина – Польща 1: 0 (Джемiль 52?).



Пiдсумкова таблиця групи 8







Чвертьфiнали. Суперники звичнi – результати звичайнi


Швейцарець Густав Вiдеркер, для якого ЄВРО-72 стало останнiм змаганням у життi, вирiшив перетворити жеребкування чвертьфiналу Чемпiонату Європи в яскраве шоу, для чого запросив популярну в тi роки легкоатлетку, фемiнiстку i, звiсно, швейцарку Мету Антенен. Саме ця стрибунка в довжину звела в чвертьфiнальних протистояннях збiрнi ФРН i Англii, Угорщини та Румунii, СРСР i Югославii, а також Бельгii та Італii. Звичайно, бiльшiсть уваги свiтовоi преси була прикута саме до першоi пари, але i в iнших поединках боротьба була вкрай напруженою.

Сказати, що нiмцi пiсля фiналу Чемпiонату свiту в Англii мали зуб на британцiв – не сказати нiчого. Вiдлуння тiеi ненавистi i мстивостi чутно ще й зараз, через майже 60 рокiв пiсля пам’ятного матчу на «Уемблi» i голу Джеффрi Херста у ворота команди ФРН, зарахованого Тофiком Бахрамовим. Голу, якого насправдi не було. Не дивно, що, набравши оптимальну форму, «непереможна машина» приiхала на Британськi острови лише за перемогою.

Нiмцi впевнено заволодiли м’ячем i iгровою перевагою, планомiрно витiсняючи господарiв на свою половину поля. Найкращим у складi гостей був iхнiй плеймейкер Гюнтер Нетцер, який раз за разом залишав не при справах потужних захисникiв британцiв, закидаючи м’яча на хiд Мюллеру i Хеннесу. Саме «ульмський самородок» (уродженець Ульма Хенесс в 20 рокiв зiграв перший матч за головну збiрну ФРН якраз на «Уемблi») i вiдзначився пiд завiсу першого тайму, проштовхнувши м’яч пiд воротарем.

Англiйцi накрутили темп i вирiвняли гру. Ближче до кiнця матчу iм навiть вдалося зрiвняти рахунок. Однак нiмецька команда виявилася бiльш наполегливою i зберегла бiльше сил на кiнцiвку: в останнi 10 хвилин двiчi м’яч опинився у воротах «непробивного» Гордона Бенкса. Фiнальну крапку в матчi поставив Герд Мюллер, який учинив слаломний прохiд крiзь англiйську оборону.

Англiйцi були не просто переможенi, а приниженi на своему полi. Такоi прочуханки господарям на Британських островах ще не задавав нiхто з часiв збiрноi Угорщини 50-х рокiв. Не дивно, що матч-вiдповiдь у Нiмеччинi перетворився на порожню формальнiсть – нiмцi берегли сили i на рожен не лiзли, а англiйцi просто не вiрили, що збiрну ФРН можна перемогти на ii полi з великим рахунком.

Югослави, очевидно, за прикладом своiх радянських колег, пiдiйшли до матчiв чвертьфiналу з новим тренером. Ним став 40-рiчний Вуядiн Бошков. На той момент «професор» ще не об’iздив пiвсвiту, а лише подавав надii. Його завданням було мобiлiзувати кращi сили югославського чемпiонату на перемогу на ЄВРО. Однак, iмпульсивний характер i сербський шовiнiзм призвели до плачевного результату: при Бошковi досить сильна збiрна СФРЮ, маючи у складi таку зiрку, як Драган Джаiч, перемогла лише в трьох матчах з восьми. У результатi, посеред вiдбору на Чемпiонат свiту 1974 року Бошков буде звiльнений з поста головного тренера збiрноi i повернеться на нього ненадовго лише пiсля розпаду федеративноi Югославii у 1999-му.

Матч у Белградi запам’ятався глухими оборонними редутами радянськоi збiрноi та плювками Бошкова, мовляв, «самi не грають i нам не дають». Дiйсно, незважаючи на постiйнi експерименти зi складом, тренерам радянськоi команди нiяк не вдавалося пiдвищити ii результативнiсть. Не допомогли i залученi напередоднi чвертьфiналу московський динамiвець Анатолiй Байдачний та Едуард Козинкевич з львiвських «Карпат». Та й де iм було проявити себе, якщо 80 % часу гра йшла на половинi збiрноi СРСР, де п’ятеро захисникiв i воротар Рудаков вiдбивалися вiд атак Джаiча i компанii! Пiсля безгольовоi нiчиеi Рудаков не витримав i сказав: «Такi матчi – одна мука».

Вiдмучившись в гостях, вдома збiрна СРСР показала зовсiм iншу гру. Сприяв цьому й огидний командний стан югославiв, якi вийшли на матч приреченими i без вiри в перемогу. Весь перший тайм пройшов в атаках господарiв, якi бадьоро тринькали моменти, i вiдчайдушних дискусiях мiж захисниками i пiвзахисниками гостей, якi так i не могли з’ясувати, хто ж куди дивився, i чий пiдопiчний виявився проти порожнiх ворiт. Хiба що центральний захисник Мiрко Павлович «рубався за всiх», але i вiн був безсилий, коли пiсля перерви киянин Колотов дальнiм ударом обвiв воротаря i вiдкрив рахунок. Пiсля цього югослави знiтилися, а розкутi радянськi футболiсти забили ще два м’ячi. Вiдзначилися нападник «Нефтчi» Банiшевський та львiв’янин Козинкевич.

Варто вiдзначити, що таким чином збiрна СРСР завоювала путiвку на фiнальний турнiр ЄВРО вчетверте поспiль з чотирьох розiграшiв – вищий результат на той час серед всiх европейських збiрних.

Справжньою сагою називали футбольнi фахiвцi протистояння збiрних Угорщини та Румунii. 240 хвилин безкомпромiсноi боротьби, в якiй вiддати перевагу бiльш титулованим угорцям було складно – в першому матчi вдома вони могли i програти, будь точнiше з останнiм ударом Ангел Іорданеску за шiсть хвилин до фiнального свистка. А ось в Румунii угорцi надто вже рано повiрили у свою перемогу – весь матч ведучи в рахунку i не реалiзувавши пенальтi на останнiй хвилинi першого тайму (Кочиш не змiг переграти воротаря), гостi не втримали Нягу, який подарував третiй додатковий матч перегравання за 9 хвилин до фiнального свистка.

Але й на цьому iнтрига не закiнчилася – у третьому матчi в Белградi команди обмiнялися голами в серединi першого тайму (вiдзначилися Кочиш i все той же Нягу), пiсля чого сконцентрувалися на оборонних дiях. Розв’язка наступила на передостаннiй хвилинi гри – пiсля стандарту у штовханинi в штрафнiй румун Іштван Секе пробив повз воротаря i таки вивiв Угорщину до пiвфiналу.

В останнiй чвертьфiнальнiй парi спрацювало давне футбольне правило, що мiцно увiйшло в слов’янський фольклор у виглядi приказки «не кажи «ГОП!», поки не перескочиш!». Рiч у тiм, що ветеран тренерського цеху збiрноi Італii Феруччо Валькареджi, дiзнавшись про результати жеребкування (нагадаемо, до цього часу бельгiйська збiрна вважалася вiдвертим середнячком) навiть не став обговорювати склад, тактику i стратегiю на поединки чвертьфiналу. Вiн настiльки був упевнений, що iталiйцi пройдуть Бельгiю априорi, що лише щосили роздавав iнтерв’ю про те, кого вiн хоче бачити у пiвфiналi i чому. Хотiв, до слова, нiмцiв, – вони «грали у видовищний футбол» на вiдмiну вiд «нудних» збiрних Угорщини та СРСР. Тим пак, що Італiя Валькареджi за рiк до цього в пiвфiналi Чемпiонату свiту в Мексицi таки змогла зупинити «непереможну машину» (до слова, це була едина поразка команди ФРН у фiнальних турнiрах свiтових та европейських першостей за весь час керiвництва нею Гельмута Шона!).

Хоч як би там було, а зустрiтися цього року в рамках ЄВРО iталiйцям з нiмцями не судилося. Вiдстоявши нульову нiчию в Мiланi, бельгiйцi повнiстю переграли команду Італii вдома. Єдиний м’яч у двоматчевому протистояннi лiдер iталiйцiв Рiва забив з пенальтi за п’ять хвилин до закiнчення другого поединку, коли «лазуровi» горiли в два м’ячi.

До речi, матч у Мiланi також увiйшов в iсторiю чемпiонатiв Європи. У ньому стався перший випадок вилучення тренера. Раймонд Гуталс, обурений тим, що болгарський арбiтр Нiколов вiдверто «тягне» господарiв, дозволяючи iм порушувати правила i бити бельгiйцiв, вискочив на поле, за що побачив перед собою червону картку. Останнi 18 хвилин бельгiйцi вiдбивалися вiд атак Італii вже без тренера, але встояли. А Європа в черговий раз стала свiдком того, як зайва самовпевненiсть коштувала командi перемоги.




Усi матчi чвертьфiналу


29 квiтня 1972, Будапешт. Угорщина – Румунiя 1: 1 (Бранiковiч 11? – Сетмеряну 55?).

14 травня 1972, Бухарест. Румунiя – Угорщина 2: 2 (Добрин 15?, Нягу 81? – Секе 6?, Кочиш 40?).

17 травня 1972, Белград. Угорщина – Румунiя 2: 1 (Кочиш 26?, Секе 89? – Нягу 31?).

29 квiтня 1972, Лондон. Англiя – ФРН 1: 3 (Лi 77? – Хенесс 26?, Нетцер 84? – пен., Г. Мюллер 86?).

13 травня 1972, Захiдний Берлiн. ФРН – Англiя 0: 0.

29 квiтня 1972, Мiлан. Італiя – Бельгiя 0: 0.

13 травня 1972, Брюссель. Бельгiя–Італiя 2: 1 (Ван Мур 23?, Ван Хiмст 72? – Рiва 86? – пен.).

30 квiтня 1972, Белград. Югославiя – СРСР 0: 0.

Югославiя: Марич, Рамляка, Степанович, Павлович, Паунович, Хольцер, Б. Янковiч, Облак, Букал (Баевич, 85?), Ачимович, Джаiч. Тренер – Вуядiн Бошков.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Хурцилава, Капличний, Істомiн, Маховiков (Трошкiн, 62?), Долматов, Коньков, Байдачний, Банiшевський, Козинкевич (Єврюжихiн, 75?). Тренер – Микола Гуляев.

13 травня 1972, Москва. СССР – Югославiя 3: 0 (Колотов 53?, Банiшевський 74?, Козинкевич 90?).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Хурцилава, Абрамов, Істомiн, Колотов, Трошкiн, Коньков, Байдачний (Копейкiн, 66?), Банiшевський, Єврюжихiн (Козинкевич, 46?). Тренер – Микола Гуляев.

Югославiя: Марич, Рамляка, Степанович, Павлович, Паунович, Хольцер (Петкович, 56?), Антонiевич, Облак (Ю. Єрковiч, 73?), Б. Янковiч, Ачимович, Джаiч. Тренер – Вуядiн Бошков.




Фiнальний турнiр. «Ви нам ще за Сталiнград вiдповiсте!»


Аби краще пiдготуватися до фiнального турнiру, радянська федерацiя футболу вирiшила провести товариський матч з головним потенцiйним суперником – збiрною ФРН на ii полi. Через пiвстолiття важко аналiзувати мотиви i доцiльнiсть такого кроку, проте очевидним е незаперечний факт: нiмцi напередоднi ЄВРО деморалiзували радянську збiрну, розгромивши ii з рахунком 4: 1. Всi м’ячi в матчi забив Герд Мюллер, якому за тиждень вручили «золоту бутсу» – другу в його кар’ерi. Хтозна, чим би закiнчився Чемпiонат Європи i яка була б доля «зiрковоi» збiрноi ФРН, не будь в ii складi малюка Мюллера i не набери вiн таку приголомшливу форму.

З жеребом збiрноi СРСР пощастило – з усiх можливих суперникiв радянська команда отримала найбiльш прийнятну Угорщину. Нагадаемо, що саме угорцi з усiх сильних европейських збiрних були для команди СРСР найбiльш зручним суперником. Пощастило i в цiй грi.

Матч на домашнiй аренi «Андерлехта», що зiбрав усього 2000 глядачiв, розпався умовно на три практично рiвних вiдрiзка. У першi тридцять хвилин угорцi володiли м’ячем, iнiцiативою i раз за разом накочували хвилi атак на ворота Рудакова. У цей час з найкращого боку проявили себе центральнi захисники Муртаз Хурцилава i Володимир Капличний. Перелом у грi наступив на 31 хвилинi, коли, отримавши скиду вiд Банiшевського пiсля помилки воротаря, Володимир Онищенко бив по порожнiх воротах, але направив м’яч вище поперечини.

У наступнi 20 хвилин своi моменти не реалiзували Вiктор Колотов, Володимир Трошкiн, знову Колотов, Реваз Дзодзуашвiлi, Онищенко. Особливо небезпечним виглядав вихiд Колотова сам на сам з воротарем, але у пiвзахисника радянськоi команди не вийшов удар. А на 53-й хвилинi пiсля поданого Анатолiем Байдачним кутового Анатолiй Коньков забив гол, який, як з’ясувалося потiм, виявився переможним.

Угорцi не збиралися здаватися – на поле вiдразу ж з’явилися нападники Дунаi i Флорiан Альберт, i в грi знову наступив перелом. І з 60 хвилини до фiнального свистка вже виблискував своею майстернiстю Рудаков: за останнi пiвгодини вiн вiдбив шiсть ударiв у створ з гри i навiть пенальтi! Це трапилося пiсля того, як пiд саму завiсу матчу Хурцилава уклав на траву ветерана збiрноi Угорщини Альберта. Пiдiйшов до м’яча Замбо, бив у лiвий вiд Рудакова кут не на силу, а на точнiсть. Воротар киiвського «Динамо» не став стрибати до удару i витягнув м’яч практично в нижньому кутi.

Цей момент i став ключовим у першому пiвфiналi. Як зазначае WorldSoccer, якби основний час матчу завершився внiчию, в додатковi пiвгодини шанси угорцiв були значно вищими, оскiльки вони виглядали краще пiдготовленими фiзично i думали виключно про перемогу, тодi як радянська команда лише вiдбивалася.

У паралельнiй зустрiчi в Антверпенi, де стадiон був переповнений, бельгiйськi уболiвальники побачили, що iхня молода команда вже досягла рiвня провiдних свiтових збiрних. Господарi боролися зi збiрною ФРН за кожен клаптик футбольного поля, бiльше володiли м’ячем i навiть завдали бiльше ударiв по воротах, нiж «непереможна машина». Бiда бельгiйцiв була в тому, що лише двiчi вони не встежили за ривками Мюллера. Цього нiмцям виявилося достатньо для пiдсумковоi перемоги.

Бельгiйськi вболiвальники так засмутилися з поразки своеi збiрноi, що за три днi пiдтримати свою команду в матчi за трете мiсце в Льежi зiбралося менше семи тисяч прихильникiв футболу. А подивитися було на що, адже Раймонд Гуталс створив у Бельгii вiдмiнну команду. У воротах стояв Крiстiан Пiо – один з кращих голкiперiв Європи того часу. В оборонi заправляв досвiдчений 31-рiчний захисник «Андерлехта» Жорж Хейленс. З центру поля дiями партнерiв «диригував» талановитий диспетчер Вiлфрiд Ван Мур. Але головна «зiрка» нацiональноi команди грала попереду – форварда Поля Ван Хiмста знали у всiх куточках Європи. Бельгiйцi впевнено переграли угорцiв, що так i не оговтались вiд «несправедливоi» поразки в пiвфiналi.

Фiнальний матч, як не сумно про це писати, вийшов грою «в однi ворота». Нi морально-вольовi якостi, нi зiгранiсть, нi оборонна тактика – нiщо не допомогло збiрноi СРСР встояти перед кращою командою континенту.

Вже з перших хвилин нiмцi включили позамежнi швидкостi й просто зiм’яли тактичнi побудови збiрноi СРСР. Чого вартий лише перший м’яч, забитий збiрною ФРН у фiналi: Беккенбауер пройшов майже до чужого штрафного, вiддав направо Нетцеру, той пiдiбрав ногу i завдав потужного удару – поперечка! М’яч вiдскочив до Хейнкеса, який пробив зльоту – на цей раз врятував Рудаков. Але тут же на добиваннi першим виявляеться Мюллер, який буквально вносить м’яч у сiтку. За всiм цим неподобством спостерiгали шестеро (!) гравцiв збiрноi СРСР лише в межах свого штрафного майданчика…

Вiдкривши рахунок на 27 хвилинi, нiмцi понеслися «розкачувати» суперника ще в першому таймi. Це i був единий шанс радянськоi команди – контратаки проти двох-трьох захисникiв, що залишалися у нiмцiв на своiй половинi. Радянськi футболiсти виклалися по повнiй, i навiть були близькi до успiху: Майер в акробатичному стрибку парирував удар Дзодзуашвiлi, а удар Хурцилави прийняла на себе поперечина.

На другий тайм збiрна СРСР вийшла знесиленою i без вiри в перемогу. Нiмцi ж зменшили оберти i просто катали м’яч «до вiрного». У процесi «катання» вони ще тричi били по воротах Рудакова, i двiчi вдало – Вiммер i знову Мюллер забивали з меж воротарського.

Дограти матч могли перешкодити нiмецькi фани, якi масово кинулися на поле ще за 10 хвилин до фiнального свистка. Аби охолодити iхнiй запал самi футболiсти збiрноi ФРН на чолi з Зеппом Майером буквально виштовхували уболiвальникiв за межi поля.

Матч так i закiнчився великою поразкою збiрноi СРСР, чому була маса об’ективних причин. На думку багатьох фахiвцiв, збiрна ФРН зразка 1972-го вважаеться кращою командою за всю iсторiю нiмецького футболу.




Всi матчi фiнального турнiру


14 червня 1972, Брюссель. 1659 глядачiв. Пiвфiнал. СРСР – Угорщина 1: 0 (Коньков 53?).

Арбiтр – Рудi Глекнер (ФРН).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Хурцилава, Капличний, Істомiн, Коньков, Трошкiн, Колотов, Байдачний, Банiшевський (Нодiя, 68), Онищенко. Тренер – О. Пономарьов.

Угорщина: Гецi, Фабiан, Панчiч, Балiнт, П. Юхас, І. Юхас, Л. Кочiш (Альберт, 60?), Кю, Секе, Бене (А. Дунаi, 60?), Замбо. Тренер – Р. Ілловскi.

Попередженi Хурцилава, Балiнт.

Нереалiзований пенальтi: Замбо (84?, воротар).



14 червня 1972, Антверпен. 55 601 глядач. Бельгiя – ФРН 1: 2 (Полленiс 84? – Г. Мюллер 24?, 71?).

Арбiтр – Вiльям Маллен (Шотландiя).

Бельгiя: Пiо, Ейленс, Долманс, Тiссен, Ван Ден Даель, Докс, Мартенс (Полленiс, 70?), Семмелiнг, Ламбер, Ван Хiмст, Я. Ферхейн. Тренер – Р. Гуталс.

ФРН: Майер, Хеттгес, Брайтнер, Щварценбек, Беккенбауер, Вiммер, Хайнкес, У. Хенесс (Грабовскi, 59?), Г. Мюллер, Нетцер, Е. Кремерс. Тренер – Х. Шен.

Попереджений Ван Ден Даель.



17 червня 1972, Льеж. 9000 глядачiв. Матч за трете мiсце Бельгiя – Угорщина 2: 1 (Ламбер 23?, Ван Хiмст 28? – Кю 51? – пен.).

Арбiтр – Ейнар Бострем (Швецiя).

Бельгiя: Пiо, Ейленс, Ван Ден Даель, Тiссен, Долманс, Докс, Полленiс, Семмелiнг, Ламбер, Ван Хiмст, Я. Ферхейн. Тренер – Р. Гуталс.

Угорщина: Гецi, Фабiан, Панчiч, Балiнт, П. Юхас, І. Юхас, Козма, Альберт, Кю, А. Дунаi, Замбо (Сюч, 46?). Тренер – Р. Ілловскi.

Попередженi Долманс, П. Юхас.



18 червня 1972, Брюссель. 50 000 глядачiв. Фiналi. ФРН – СРСР 3: 0 (Мюллер 27?, 58?, Вiммер 51?).

Арбiтр – Фердинанд Маршалл (Австрiя).

ФРН: Майер, Хеттгес, Брайтнер, Шварценбек, Беккенбауер (К), Вiммер, Хайнкес, У. Хенесс, Г. Мюллер, Нетцер, Е. Кремерс. Тренер – Г. Шон.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвiлi, Хурцилава (к), Капличний, Істомiн, Коньков (Долматов, 46?), Трошкiн, Колотов, Байдачний, Банiшевський (Козинкевич, 63?), Онищенко. Тренер – О. Пономарьов.

Попередженi Хурцилава, Капличний




Заявки команд-призерiв фiнального турнiру



Збiрна ФРН

Воротарi:

Йозеф-Дiтер Майер 28.02.1944 «Баварiя» (Мюнхен).

Вольфганг Клефф 16.11.1946 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Петер Кунтер 28.04.1941 «Айнтрахт» (Франкфурт).

Захисники:

Хорст-Дiтер Хеттгес 10.09.1943 «Вердер» (Бремен).

Пауль Брайтнер 05.09.1951 «Баварiя» (Мюнхен).

Ханс-Георг Шварценбек 03.04.1948 «Баварiя» (Мюнхен).

Франц Беккенбауер 11.09.1945 «Баварiя» (Мюнхен).

Ханс-Хуберт «Бертi» Фогтс 30.12.1946 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Мiхаель Белла 29.09.1945 «МШФ» (Дуйсбург).

Карл-Хайнц Шнеллiнгер 31.03.1939 «Мiлан» (Мiлан).

Пiвзахисники:

Херберт Вiммер 09.11.1944 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Ульрiх Хенесс 05.01.1952 «Баварiя» (Мюнхен).

Гюнтер Нетцер 14.09.1944 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Вольфганг Оверат 29.09.1943 «Кельн» (Кельн).

Райнер Бонхоф 2 «9.03.1952 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Хайнц Флое 28.01.1948 «Кельн» (Кельн).

Хорст Кеппел 17.05.1948 «Штутгарт» (Штутгарт).

Вiллi Нойбергер 15.04.1946 «Вердер» (Бремен).

Нападники:

Юрген Грабовскi 07.07.1944 «Айнтрахт» (Франкфурт).

Йозеф «Юпп» Хайнкес 09.05.1945 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Ервiн Кремерс 24.03.1949 «Шальке» (Гельзенкiрхен).

Герхард Мюллер 03.11.1945 «Баварiя» (Мюнхен).

Йоханнес Лер 05.07.1942 «Кельн» (Кельн).

Зiгфрiд Гельд 07.08.1942 «Кiккерс» (Оффенбах).

Бернд Хельценбайн 09.03.1946 «Айнтрахт» (Франкфурт).

Тренер:

Гельмут Шон 15.09.1915.


Збiрна СРСР

Воротарi:

Євген Рудаков 02.01.1942 «Динамо» (Киiв).

Володимир Пiльгуй 26.01.1948 «Динамо» (Москва).

Вiктор Баннiков 28.04.1938 «Торпедо» (Москва).

Захисники:

Реваз Дзодзуашвiлi 15.04.1945 «Динамо» (Тбiлiсi).

Муртаз Хурцилава 05.01.1943 «Динамо» (Тбiлiсi).

Микола Абрамов 05.01.1950 «Спартак» (Москва).

Вiктор Матвiенко 09.02.1948 «Динамо» (Киiв).

Володимир Капличний 26.02.1944 «ЦСКА» (Москва).

Юрiй Істомiн 03.07.1944 «ЦСКА» (Москва).

Михайло Фоменко 19.09.1948 «Динамо» (Киiв).

Пiвзахисники:

Вiктор Колотов 03.07.1949 «Динамо» (Киiв).

Володимир Трошкiн 28.09.1947 «Динамо» (Киiв).

Володимир Мунтян 14.09.1946 «Динамо» (Киiв).

Анатолiй Коньков 19.09.1949 «Шахтар» (Донецьк).

Олег Долматов 29.11.1948 «Динамо» (Москва).

Нападники:

Анатолiй Байдачний 01.10.1952 «Динамо» (Москва).

Анатолiй Банiшевський 23.02.1946 «Нефтчi» (Баку).

Едуард Козинкевич 23.05.1949 «Карпати» (Львiв).

Гiвi Нодiя 02.01.1948 «Динамо» (Тбiлiсi).

Геннадiй Єврюжихiн 04.02.1944 «Динамо» (Москва).

Володимир Онищенко 28.10.1949 «Динамо» (Киiв).

Левон Іштоян 31.10.1947 «Арарат» (Єреван).

Тренер:

Олександр Пономарьов 23.04.1918.


Збiрна Бельгii

Воротарi:

Крiстiан Пiо 04.10.1947 «Стандард» (Льеж).

Люк Сандерс 06.10.1945 «Брюгге» (Брюгге).

Шарль Енгелен 04.02.1948 «Лiрсен» (Лiр).

Захисники:

Жорж Хейленс 08.08.1941 «Андерлехт» (Брюссель).

Лео Долманс 06.04.1945 «Стандард» (Льеж).

Жан Тiссен 21.04.1946 «Стандард» (Льеж).

Ервiн Ван Ден Даель 05.03.1945 «Брюгге» (Брюгге).

Ян Докс 24.05.1941 «Андерлехт» (Брюссель).

Морiс Мартенс 05.06.1947 «Ресiнг» (Брюссель).

Нiколя Девальк 20.09.1945 «Стандард» (Льеж).

Пiвзахисники:

Леон Семмелiнг 04.01.1940 «Стандард» (Льеж).

Жiльберт Ван Бiнст 05.07.1951 «Андерлехт» (Брюссель).

Одiллон Полленiс 01.05.1943 «Андерлехт» (Брюссель).

Франс Янссенс 25.09.1945 «Лiрсен» (Лiр).

Альфонс Бастейнс 28.01.1947 «Брюгге» (Брюгге).

Вiльфрiд Ван Мур 03.01.1945 «Стандард» (Льеж).

Нападники:

Рауль Ламбер 20.10.1944 «Брюгге» (Брюгге).

Поль Ван Хiмст 02.10.1943 «Андерлехт» (Брюссель).

Ян Ферхейн 09.07.1944 «Андерлехт» (Брюссель).

Йоханнес Тiо 02.09.1944 «Брюгге» (Брюгге).

Андре Денуль 14.07.1946 «Лiрсен» (Лiр).

Йоханнес Де Врiндт 14.04.1945 «Андерлехт» (Брюссель).

Йозеф Хейлiген 30.06.1947 «Беерсхот» (Антверпен).

Тренер:

Раймон Гуталс 07.10.1921.


Збiрна Угорщини

Воротарi:

Іштван Гецi 16.03.1944 «Ференцварош» (Будапешт).

Адам Ротермель 04.06.1948 «Баняж» (Татабанья).

Імре Рапп 15.09.1937 «МШК» (Печ).

Захисники:

Тiбор Фабiан 26.07.1946 «Вашаш» (Будапешт).

Мiклош Панчiч 04.02.1944 «Ференцварош» (Будапешт).

Петер Юхас 03.08.1948 «Уйпешт» (Будапешт).

Ласло Балiнт 01.02.1948 «Ференцварош» (Будапешт).

Петер Вепi 20.10.1949 «Ференцварош» (Будапешт).

Йожеф Ковач 08.04.1949 «Вiдеотон» (Секешфехервар).

Ерне Ношк 26.05.1945 «Уйпешт» (Будапешт).

Пiвзахисники:

Лайош Сюч 10.12.1943 «Гонвед» (Будапешт).

Лайош Кочиш 18.06.1947 «Гонвед» (Будапешт).

Лайош Кю 05.07.1948 «Ференцварош» (Будапешт).

Мiхай Козма 01.09.1949 «Гонвед» (Будапешт).

Іштван Юхас 17.07.1945 «Ференцварош» (Будапешт).

Йожеф Бечеi 10.10.1950 «МТК» (Будапешт).

Нападники:

Іштван Секе 13.02.1947 «Ференцварош» (Будапешт).

Еде Дунаi 14.07.1949 «Уйпешт» (Будапешт).

Ференц Бене 17.12.1944 «Уйпешт» (Будапешт).

Шандор Замбо 10.10.1944 «Уйпешт» (Будапешт).

Ласло Бранiковiч 18.12.1949 «Ференцварош» (Будапешт).

Антал Дунаi 21.03.1943 «Уйпешт» (Будапешт).

Ласло Фазекаш 15.10.1947 «Уйпешт» (Будапешт).

Флорiан Альберт 15.09.1941 «Ференцварош» (Будапешт).

Тренер:

Рудольф Ілловськi 21.02.1922.




У вiдбiрковому турнiрi


Проведено – 105 матчiв.

Забито 282 голи (у середньому – 2, 69 за гру).

Найбiльше глядачiв – 3 337 294 (в середньому – 31 783).

Кращий бомбардир вiдбiркового турнiру – Г. Мюллер (ФРН) – 7 голiв.

Автоголи – 6.

Пенальтi – 29.

«Покер» – 1.

«Хет-трики» – 5.

Вилучення – 1.




У фiнальному турнiрi


Проведено – 4 матчi.

Забито 10 голiв (у середньому – 2,5 за гру).

Найбiльше глядачiв – 106 510 (в середньому – 26 628).

Кращий бомбардир вiдбiркового турнiру – Г. Мюллер (ФРН) – 4 голи.

Пенальтi – 2.

Попередження – 7.

Найстарший гравець фiнального турнiру – Л. Й. Семмелiнг (Бельгiя, пiвзахисник) – 32 роки 162 днi.

Наймолодший гравець фiнального турнiру – А. Байдачний (СРСР, нападник) – 19 рокiв 257 днiв.




Символiчна збiрна фiнального турнiру (версiя УЄФА)


Є. Рудаков (СРСР), Р. Дзодзуашвiлi (СРСР), М. Хурцилава (СРСР), Ф. Беккенбауер (ФРН), П. Брайтнер (ФРН), Й. Хайнкес (ФРН), Х. Вiммер (ФРН), Г. Нетцер (ФРН), Р. Ламбер (Бельгiя), У. Хенесс (ФРН), Г. Мюллер (ФРН).




Епiлог радянським перемогам


Сьогоднi, коли команди з пострадянського простору вважають за досягнення потрапляння на фiнальну частину Чемпiонату свiту або Європи, важко зрозумiти i уявити ситуацiю, коли збiрна краiни була настiльки сильна, що навiть другi мiсця на европейських чемпiонатах вважалися провалами. У радянськi ж часи засудження уболiвальникiв, якi все бачать i продовжують вiрити у своiх футболiстiв, супроводжувалося жорстокими «розборами польотiв» як по спортивнiй, так i по партiйнiй лiнii.

Історiя, що вiдбулася влiтку 1972 року, практично iдентична наслiдкам ЄВРО-64. Тодi також наша команда програла лише один матч – фiнальний, але «не тим» i «не там». У 72-му представники краiни «соцiалiзму, що перемiг» розписалися у своiй безпорадностi перед Захiдною Нiмеччиною. І де – в Брюсселi, в двох кiлометрах вiд штаб-квартири НАТО!

На вiдмiну вiд Бескова, який в 1964 був звiльнений з поста тренера першоi збiрноi, наступного дня пiсля прибуття на Батькiвщину, Пономарьова вiдпустили з олiмпiйською збiрною в Мюнхен, де збiрна СРСР знову програла лише один матч – майбутнiм чемпiонам полякам. Втiм, цей результат також був визнаний провальним, i Пономарьова звiльнили до початку наступного вiдбiркового циклу.

Влiтку ж 1972-го «за поразку вiд Нiмеччини» вiдповiдати довелося трьом Анатолiям (Конькову з «Шахтаря», Банiшевському iз «Нефтчi» i Байдачному з московського «Динамо») i Едуарду Козинкевичу з «Карпат». Футбольнi чиновники та журналiсти швидко забули, що саме Коньков забив единий гол у пiвфiналi, а м’ячi Банiшевського i Козинкевича забезпечили перемогу в матчi з югославами.

Хочеться вiдзначити, що на ЄВРО-1972 вперше в збiрнiй СРСР була представлена цiла плеяда гравцiв з Украiни. У двох iграх фiнального турнiру взяли участь шiсть футболiстiв з украiнських клубiв i ще два украiнцi, що грали в московських командах. Крiм того, три гравцi киiвського «Динамо» залишилися в запасi. Подiбний розклад по регiонах був невипадковий, адже в 1972-му луганська «Зоря» i киiвське «Динамо» в чемпiонатi СРСР зайняли першi два рядки. Украiнський футбол став прогресувати, а от радянський увiйшов в смугу кризи. Особливо це стало помiтно в серединi 70-х. Якраз цi роки ознаменувалися перемогою тотального футболу над застарiлою схемою 4–2–4, за якою четверо нападникiв майже не повертались на свою половину, тодi як захисники не ходили до ворiт суперника. Свiт i футбол переживали бурхливi змiни, тодi як Радянський Союз заглиблювався в перiод «застою». Тож i не двино, що «революцiйнi» пiдходи у футболi керiвництвом СРСР категорично не сприймалися.

ЄВРО-72 став останнiм змаганням «золотоi ери» збiрноi СРСР з футболу 1955–1972 рокiв, що стала за цей час чемпiоном Європи, двiчi фiналiстом ЄВРО i один раз четвертою командою континенту. А якщо додати до цього пiвфiнал Чемпiонату свiту 1966, олiмпiйськi золото 1956, бронзу 1972 i 1976 рокiв, то можна смiливо стверджувати – в Радянському Союзi була одна з найсильнiших футбольних шкiл у свiтi.

Незабаром пiсля закiнчення Чемпiонату Європи в Бельгii сталася ще одна трагiчна подiя – вiд серцевого нападу раптово помер Густав Вiдеркер. Керiвник европейського футболу не дожив до приставки «екс-» до свого титулу Президента УЄФА, пiшовши з життя на 68 роцi.

З Вiдеркером померла iдея ЄВРО як вiдбiркового змагання до Чемпiонату свiту, кубкова система розiграшу i незалежнiсть участi у фiнальному турнiрi команди-господарки змагань. І хоча футбольною iсторiею бiльше обласканi попередник Вiдеркера i його наступник, але заперечувати внесок швейцарця у розвиток свiтового футболу нерозумно i безглуздо.




Роздiл 5. І гранди бувають битi, i чемпiонами стають по пенальтi



Артемiо Франкi, який прийняв УЄФА пiсля раптовоi смертi Густава Вiдеркера, увiйшов в iсторiю, як головний реформатор турнiру. І хоча в структурi Чемпiонату Європи 1976 року ще жодних тотальних змiн у порiвняннi з двома попереднiми чемпiонатами не сталося: 32 збiрнi розiгрували 8 путiвок в чвертьфiнали у восьми групах, а фiнал чотирьох найсильнiших команд проводився в заздалегiдь обранiй краiнi – Югославii, однак докорiнно змiнилася фiлософiя турнiру.

Рiч в тiм, що iталiець Франкi був послiдовним прихильником iдеi незалежностi европейських першостей вiд свiтових чемпiонатiв. Саме ii вiн оголосив у своiй iнавгурацiйнiй промовi як президент УЄФА. І наслiдки не змусили себе довго чекати: при жеребкуваннi груп на ЄВРО-76 «сiяними» бралися не тi европейськi збiрнi, якi домоглися найбiльших успiхiв на останньому Мундiалi, а чвертьфiналiсти попереднього Чемпiонату Європи. Цей, здавалося б, малозначний крок кардинальним чином змiнив розподiл команд по групах i привiв до бiльш нiж несподiваних результатiв: у числi чвертьфiналiстiв ЄВРО-76 не виявилося кiлькох найсильнiших команд Європи: Італiя, Англiя, Францiя, Угорщина та Польща просто не вийшли зi своiх груп.

Хтозна, можливо, саме ця ситуацiя, що аж нiяк не пiдвищила фiнальному турнiру анi рейтинг, анi телевiзiйну аудиторiю, згодом стала причиною реформування европейських першостей у бiк розширення представництва збiрних у фiнальнiй частинi. Але це станеться лише за чотири роки, а поки перейдемо до змагання в групах.

Як i чотири роки тому, у вiдборi на Чемпiонат Європи стартували 32 збiрнi. Цього разу Албанiя взяла тайм-аут, а ii мiсце зайняла команда-дебютант Ісландiя.




Вiдбiрковий турнiр





Група 1. Англiя починае i програе


Збiрна Англii, для якоi европейськi чемпiонати е поки недосяжною вершиною, цього разу натрапила на бар’ер майбутнiх чемпiонiв – чехословакiв. При цьому збiрна Англii розпочала вiдбiрний цикл якраз з упевненоi перемоги над командою ЧССР на своему полi з рахунком 3: 0.

Фахiвцi пов’язували такий жвавий початок з кардинальним омолодженням складу, яке влаштував у збiрнiй новий наставник Дон Рiвi. Сам вiн покликаний був замiнити легендарного Альфреда Рамсея, коваля найвищоi слави британського футболу – перемоги на Чемпiонатi свiту 1966. Рамсей закiнчив свою тренерську кар’еру «провалом» – не пройшов вiдбiр на Чемпiонат свiту 1974 року. Його наступник, втiм, не змiг потрапити у чвертьфiнал ЄВРО-76.

Рiвi почав з того, що повнiстю оновив склад i, як здалося спочатку, не прогадав. Збiрна Англii 1974–1975 рокiв дуже нагадувала нинiшню збiрну Нiмеччини – велика кiлькiсть вчорашнiх юнакiв та молодецька завзятiсть дозволяли буквально змести суперника, варто було тому хоч трохи здати. Та ось бiда – не завжди суперник тремтiв. І тут молодiй командi Рiвi елементарно не вистачило досвiду. Так було в обох iграх з командою Португалii, коли мешканцi пiвдня просто «сушили гру», а молодi британцi не могли пiдiбрати ключiв до щiльноi оборони i персональноi опiки. Саме цi двi нiчиi i коштували згодом британцям першого мiсця – чехословацька команда в однiй iз зустрiчей португальцiв перемогла.

Хоча, не кривлячи душею, слiд визнати, що путiвку до чвертьфiналу команди розiгрували в очному протистояннi в Братиславi. Цей матч був цiкавий тим, що тривав… два днi.

Матч розпочався в критичних умовах – вологiсть повiтря була близька до 100 %. На 16-й хвилинi арбiтр матчу, втративши остаточно видимiсть через густий туман, зупинив гру i вiдвiв команди в роздягальнi. Там команди чекали гарноi погоди пiвгодини, але дива не сталося. За обопiльною згодою сторiн було вирiшено дограти матч наступного дня, а щоб туман знов не сплутав карти футболiстам, почати вирiшили опiвднi.

Вийшовши на поле, молодi англiйськi футболiсти вiдразу захопили iнiцiативу i повели в рахунку – гол забив Чаннон. Але чи то самовпевненiсть зiграла з гостями злий жарт – переможний результат i навiть нiчия забезпечували iм потрапляння в наступний раунд незалежно вiд результату останньоi гри Португалiя – Чехословаччина – чи то дiйсно збiрна ЧССР була настiльки сильна, але не минуло й пiвгодини, як господарi переломили хiд поединку. Спочатку «гол у роздягальню» британцям забив Нехода, а на третiй хвилинi другого тайму Галлiс вивiв Чехословаччину вперед. Особливу пiкантнiсть ситуацii надае той факт, що обидва м’ячi у ворота англiйцiв були забитi головою, хоча саме збiрнi з Британських островiв вважаються апологетами цього спортивного елемента.

З першою вiдбiрковою групою i збiрною Англii пов’язаний ще один пам’ятний епiзод вiдбору на ЄВРО-76, а саме новий рекорд результативностi гравця в матчi. У домашнiй грi з кiпрiотами нападник британцiв Малколм Макдональд забив п’ять м’ячiв – вперше в iсторii европейських першостей. Ще й бiльш того, нiхто з партнерiв Макдоналда так i не вiдзначився. Тобто, фактично, нападник поодинцi переграв Кiпр 5: 0.

Всi матчi групи 1

30 жовтня 1974, Лондон. Англiя – Чехословаччина 3: 0 (Чаннон 73?, Белл 80?, 83?).

20 листопада 1974, Лондон. Англiя – Португалiя 0: 0.

16 квiтня 1975, Лондон. Англiя – Кiпр 5: 0 (Макдональд 2?, 32?, 52?, 56?, 87?).

20 квiтня 1975, Прага. Чехословаччина – Кiпр 4: 0 (Паненка 10?, 35?, 48? – пен., М. Масни 78?).

30 квiтня 1975, Прага. Чехословаччина – Португалiя 5: 0 (Бичовськи 12?, 22?, Нехода 25?, 46?, Петраш 52?).

11 травня 1975, Лiмассол. Кiпр – Англiя 0: 1 (Кiган 5?).

8 червня 1975, Лiмассол. Кiпр – Португалiя 0: 2 (Нене 25?, Марiу Моiньюш 87?).

30 жовтня 1975, Братислава. Чехословаччина – Англiя 2: 1 (Нехода 45?, Галлiс 48? – Чаннон 27?).

12 листопада 1975, Порту. Португалiя – Чехословаччина 1: 1 (Нене 7? – Ондруш 6?).

19 листопада 1975, Лiсабон. Португалiя – Англiя 1: 1 (Руй Родрiгеш 14? – Чаннон 40?).

23 листопада 1975, Лiмассол. Кiпр – Чехословаччина 0: 3 (Нехода 9?, Бичовськи 28?, М. Масни 33?).

3 грудня 1975, Сетубал. Португалiя – Кiпр 1: 0 (Алвеш 20?).



Пiдсумкова таблиця групи 1







Група 2. Настирний Тошак «вiдчепив» угорцiв i австрiйцiв


Подвиг Макдауела пробув неповторним рекордом всього пiвроку – вже восени 1975-го п’ять м’ячiв у ворота збiрноi Люксембургу вiдправив форвард збiрноi Угорщини Нiлашi. Того дня угорцi взагалi «вiдiрвалися» на аутсайдерi, розгромивши футбольних карликiв 8: 1. От тiльки попри розгром особливоi радостi ця гра угорцям не принесла, адже до того моменту вони втратили всi шанси на потрапляння в чвертьфiнал ЄВРО.

А перемогли в групi валлiйцi на чолi з уже згадуваним Джоном Тошаком. Почали вони, як кажуть, «нi риба, нi м’ясо»: у першому ж матчi програли австрiйцям, ведучи в рахунку по ходу зустрiчi. Проте потiм збiрна Уельсу видала приголомшливий спурт з п’яти перемог поспiль. Тошак внiс свiй посильний внесок практично в кожну з них, забивши чотири м’ячi i зробивши чотири результативнi передачi.

Вирiшальним видався матч в Будапештi, де Джон Тошак був у гущi подiй: вiн вiдкрив рахунок, заробив попередження, зробив гольовий пас, а на додачу ще й пенальтi примудрився не забити! Угорцi, що вважалися до початку турнiру одними з головних претендентiв на «золото» i посiянi були в групi пiд першим номером, були розчавленi i втратили шанси вийти з групи.

Це не завадило iм додати ложку дьогтю своiм сусiдам-австрiйцям. У 118-й грi цих команд (це лише на 1975 рiк!), суперництво яких сягае корiнням ще до iмперських часiв початку двадцятого столiття, угорцi вдома переграли австрiйцiв i фактично розчистили Уельсу шлях до чвертьфiналу.

В останнiй зустрiчi групи в Рексемi збiрнi Уельсу та Австрii грали вже не за путiвку на ЄВРО, а за престиж федерацii. У грi, де нiхто не хотiв пропускати, сильнiшими виявилися господарi, якi зусиллями Грiффiтса таки запхали один м’яч до ворiт суперника.




Всi матчi групи 2


4 вересня 1974, Вiдень. Австрiя – Уельс 2: 1 (Кройц 63?, Кранкль 75? – Грiффiтс 35?).

13 жовтня 1974, Люксембург. Люксембург – Угорщина 2: 4 (Дюсье 15?, 43? – пен. – Л. Надь 29?, 55?, Хорват 18?, Балiнт 71?).

30 жовтня 1974, Кардiфф. Уельс – Угорщина 2: 0 (Грiффiтс 57?, Тошак 88?).

20 листопада 1974, Суонсi. Уельс – Люксембург 5: 0 (Тошак 34?, Інгленд 53?, Ф. Робертс 70?, Грiффiтс 73?, Йорат 75?).

16 березня 1975, Люксембург. Люксембург – Австрiя 1: 2 (Браун 12? – Кегльбергер 58?, Кранкль 76?).

2 квiтня 1975, Вiдень. Австрiя – Угорщина 0: 0.

16 квiтня 1975, Будапешт. Угорщина – Уельс 1: 2 (Бранiковiч 77? – Тошак 44?, Махонi 69?).

1 травня 1975, Люксембург. Люксембург – Уельс 1: 3 (Фiлiп 39? – пен. – Д. Рiс 24?, Л. Джеймс 32?, 83? – пен.).

24 вересня 1975, Будапешт. Угорщина – Австрiя 2: 1 (Нiлашi 4?, Пустаi 35? – Кранкль 17? – пен.).

15 жовтня 1975, Вiдень. Австрiя – Люксембург 6: 2 (Велцль 1?, 46?, Кранкль 38?, 76? – пен., Яра 41?, Прохазка 80? – Браун 5?, Фiлiп 32?).

19 жовтня 1975, Сомбатхей. Угорщина – Люксембург 8: 1 (Ш. Пiнтер 13?, Нiлашi 21?, 32?, 44?, 57?, 67?, Воллек 78?, Варадi 84? – Дюсье 83?).

19 листопада 1975, Рексем. Уельс – Австрiя 1: 0 (Грiффiтс 69?).



Пiдсумкова таблиця групи 2







Група 3. На домашнiй чемпiонат – без проблем


Єдиною, напевно, збiрною, яка потрапила у чвертьфiнал ЄВРО-76 без будь-яких проблем, була збiрна Югославii. Їхнiми суперниками були представники Пiвнiчноi Ірландii (вже без Джорджа Беста), збiрна Швецii, що непогано показала себе на Чемпiонатi свiту в 1974-му, але розгубила форму i зiгранiсть, i команда Норвегii, яка на той час тiльки вливалася в европейськi змагання вищого рiвня.

Югослави забезпечили собi мiсце у чвертьфiналi ранiше за всiх – за два тури до закiнчення турнiру. Вони, як i чотири роки тому, не вражали феерiею атак i голiв, проте впевнено доводили матчi до необхiдного результату. Осiчка сталася лише в гостьовiй грi в Пiвнiчнiй Ірландii, де югослави не забили жодного м’яча i мiнiмально поступилися.

Шведи дуже вже довго вiдходили вiд Чемпiонату свiту, встигнувши програти вдома обом основним конкурентам. Пiвнiчнi iрландцi ж, якi пiсля перемоги над Югославiею отримали непогану можливiсть поборотися за лiдерство, розгубили свою перевагу, програвши два необов’язкових матчi: шведам на своему полi i навiть аутсайдерам норвежцям.


Всi матчi групи 3

4 вересня 1974, Осло. Норвегiя – Пiвн. Ірландiя 2: 1 (Лунд 50?, 72? – Фiннi 3?).

30 жовтня 1974, Стокгольм. Швецiя – Пiвн. Ірландiя 0: 2 (Ч. Нiколл 7?, М. О’Нiл 23?).

30 жовтня 1974, Белград. Югославiя – Норвегiя 3: 1 (Вукотiч 43?, Каталiнскi 58?, 72? – Лунд 36?).

16 квiтня 1975, Белфаст. Пiвн. Ірландiя – Югославiя 1: 0 (Б. Хамiлтон 23?).

4 червня 1975, Стокгольм. Швецiя – Югославiя 1: 2 (Едстрем 17? – Каталiнськi 41?, Івезiч 77?).

9 червня 1975, Осло. Норвегiя – Югославiя 1: 3 (Тунберг 65? – Буля 11?, Богiчевiч 13?, Шуряк 25?).

30 червня 1975, Стокгольм. Швецiя – Норвегiя 3: 1 (Нордаль 33?, 56?, Гран 65? – пен. – Е-Ю. Ульсен 54?).

13 серпня 1975, Осло. Норвегiя – Швецiя 0: 2 (Сандберг 29?, Шеберг 54?).

3 вересня 1975, Белфаст. Пiвн. Ірландiя – Швецiя 1: 2 (А. Хантер 32? – Шеберг 44?, Торстенссон 55?).

15 жовтня 1975, Загреб. Югославiя – Швецiя 3: 0 (Облак 18?, Владич 50?, Вабець 83?).

29 жовтня 1975, Белфаст. Пiвн. Ірландiя – Норвегiя 3: 0 (Морган 2?, С. Макiлрой 5?, Б. Хамiлтон 57?).

19 листопада 1975, Белград. Югославiя – Пiвн. Ірландiя 1: 0 (Облак 20?).



Пiдсумкова таблиця групи 3







Група 4. Парад нiчиiх у «групi рiвних»


Ви знаете, як можна, не програвши жодного матчу в групi, так з неi i не вийти? Подiбний неприемний парадокс на своiй шкурi вiдчули футболiсти збiрноi Румунii. У вiдборi до ЄВРО-76 вони не поступилися анi Іспанii, анi Шотландii, кожен раз вiдiграючись по ходу зустрiчi. Пiдвела румунiв едина «зайва» нiчия – з аутсайдерами групи данцями.

П’ять нiчиiх при всього однiй перемозi i друге мiсце в групi – цей результат був тим бiльше сумний для збiрноi Румунii, адже в ii нападi виблискував володар «Золотоi бутси» кращого бомбардира Європи 1974–1975 рокiв Дуду Джорджеску.

Розв’язка протистояння збiрних Румунii та Іспанii (до речi, всього двох команд з усiх учасникiв вiдбору до ЄВРО-76, якi не знали гiркоти поразок у груповому турнiрi) настала 16 листопада 1975-го в очному протистояннi цих команд у Бухарестi. Першу годину пiдопiчнi Валентина Стенеску наполегливо шукали ключi до ворiт суперника, а голи влiтали лише у iхнi ворота. За рахунку же 0: 2 ситуацiя кардинально змiнилася – iспанцi стали догравати матч, а от господарi з усiх сил продовжували атакувати. Джорджеску на 72-й хвилинi, а потiм Іорданеску на 80 повернули румунам вiру у вдалий для себе результат, проте iспанська дружина не здригнулася i вiдстояла необхiдну нiчию. Цементували оборону своеi команди в цьому матчi Хосе Антонiо Камачо та Вiсенте Дель Боске – в майбутньому вiдомi тренери видатних команд, а поки – вiдповiдно центральний захисник i опорний пiвзахисник збiрноi Іспанii.


Всi матчi групи 4

25 вересня 1974, Копенгаген. Данiя–Іспанiя 1: 2 (Нюгорд 48? – Кларамунт 27? – пен., Роберто Мартiнес 40?).

13 жовтня 1974, Копенгаген. Данiя – Румунiя 0: 0.

20 листопада 1974, Глазго. Шотландiя–Іспанiя 1: 2 (Бремнер 10? – Кiнi 36?, 60?).

5 лютого 1975, Валенсiя. Іспанiя – Шотландiя 1: 1 (Мегiдо 67? – Джордан 1?).

17 квiтня 1975, Мадрид. Іспанiя – Румунiя 1: 1 (Веласкес 6? – Крiшан 70?).

11 травня 1975, Бухарест. Румунiя – Данiя 6: 1 (Д. Джорджеску 28?, 76?, Крiшан 40?, 59?, Луческу 83?, Дiну 85? – Даль 80?).

1 червня 1975, Бухарест. Румунiя – Шотландiя 1: 1 (Д. Джорджеску 22? – Маккiн 89?).

3 вересня 1975, Копенгаген. Данiя – Шотландiя 0: 1 (Харпер 51?).

12 жовтня 1975, Барселона. Іспанiя – Данiя 2: 0 (Пiррi 40?, Капон 86?).

29 жовтня 1975, Глазго. Шотландiя – Данiя 3: 1 (Далглiш 48?, Райох 53?, Макдугалл 62? – Баструп 20?).

16 листопада 1975, Бухарест. Румунiя–Іспанiя 2: 2 (Д. Джорджеску 72? – пен., Іорданеску 80? – Вiльяр 29?, Сантiльяна 57?).

17 грудня 1975, Глазго. Шотландiя – Румунiя 1: 1 (Райох 40? – Крiшан 75?).



Пiдсумкова таблиця групи 4







Група 5. Достроковий фiнал та Італiя – аутсайдер


Четверта група, в якiй нiхто не хотiв поступатися супернику, вважалася чи не найбiльш рiвною у вiдбiрковому циклi. Однак титул «групи смертi» дiстався не iй, а наступнiй групi, де зiйшлися двое призерiв останнього Чемпiонату свiту (Нiдерланди та Польща) з визнаними грандами–iталiйцями.

Останнi, до слова, у серединi 70-х рокiв проходили через чи не найбiльшу в iсторii кризу нацiональноi збiрноi: поколiння Рiвери, Рiви i Маццоли, яке виграло ЄВРО у 1968-му i пробилося у фiнал Чемпiоната свiту 1970-го, пiшло, залишивши збiрнiй Дiно Дзоффа i строго оборонну манеру гри. Саме цi два фактори, а також репутацiя гранда i втримали збiрну Італii у вiдборi на Чемпiонат Європи-1976 вiд повного провалу.

Італiйцi вiдiграли «всуху» п’ять матчiв з шести. Єдиним «проколом» стала гра в Роттердамi, де, повiвши в рахунку вже на п’ятiй хвилинi, iталiйцi взялися в улюбленiй манерi будувати обороннi редути i чекати фiнального свистка. Головними незгодними з таким ходом подiй стали нападники збiрноi Нiдерландiв Ренсенбрiнк i Кройф, якi на двох забили три м’ячi у ворота Дзоффа.

Домашня перемога над тими ж голландцями з мiнiмальним рахунком Італiю вже не врятувала. «Скуадрi адзуррi» для пiдсумкового успiху в групi необхiдно було вигравати у Польщi, а за тодiшнього стану iталiйцiв iм це було не пiд силу. Обидва матчi перетворилися на вулицю з одностороннiм рухом: Лято, Шармах, Гадоха та iншi поляки раз за разом проривали щiльну оборону iталiйськоi збiрноi, котра практично не переходила на чужу половину поля. Десь виручав Дзофф, десь не вистачало холоднокровностi польським нападникам. Хоч би як там було, а результат двох нульових нiчиiх – швидше удача iталiйцiв, нiж досягнення полякiв.

Протистояння ж Польщi з Нiдерландами сучаснi оглядачi називали «достроковим фiналом» Чемпiонату Європи-1976, настiльки цi команди були сильнiшими за всiх у Європi, за винятком, можливо, Чехословаччини.

У першому матчi в Хожувi (невелике мiстечко майже на кордонi з Чехiею досi вважаеться «мiсцем бойовоi слави» збiрноi Польщi) поляки не залишили вiд апологетiв «тотального футболу» каменя на каменi – 4: 0 до 77-i хвилинi за повноi переваги як у володiннi м’ячем, так i в усiх iнших iгрових компонентах. Гжегош Лято, Роберт Гадоха i Анджей Шармах – легендарне атакуюче трiо, могутнiше якого польський футбол не знав нi до, нi пiсля, просто знесло оборону голландськоi команди. І треба ж було полякам розслабитися, щоб на 80-й хвилинi Рууд Ван де Керкгоф вiдквитав один м’яч! Що вирiшуе гол престижу при такiй-то абсолютнiй перевазi!? – запитували себе, напевно гравцi та вболiвальники збiрноi Польщi в той вечiр. Виявилося – все.

За п’ять тижнiв в Амстердамi голландцi забили рiвно стiльки, скiльки було потрiбно, не пропустивши жодного м’яча у вiдповiдь. Рахунок 3: 0 (а могли голландцi набити i десяток) зрiвняв полякiв i голландцiв в очках, а завдяки голу на виiздi, саме представники Краiни тюльпанiв вийшли до чвертьфiналу. Збiрна ж Польщi вирушила готуватися до Олiмпiйських iгор у Монреалi (вiзьме срiбло) i Чемпiонату свiту в Аргентинi (буде зупинена майбутнiми чемпiонами – командою господарiв за крок до пiвфiналу).


Всi матчi групи 5

1 вересня 1974, Гельсiнки. Фiнляндiя – Польща 1: 2 (Рах’я 3? – Шармах 23?, Лято 50?).

25 вересня 1974, Гельсiнки. Фiнляндiя – Нiдерланди 1: 3 (Рах’я 16? – Кройф 28?, 40?, Неескенс 51? – пен.).

9 жовтня 1974, Познань. Польща – Фiнляндiя 3: 0 (Касперчак 13?, Гадоха 15?, Лято 53?).

20 листопада 1974, Роттердам. Нiдерланди–Італiя 3: 1 (Ренсенбрiнк 24?, Кройф 65?, 80? – Бонiсенья 5?).

19 квiтня 1975, Рим. Італiя – Польща 0: 0.

5 червня 1975, Гельсiнки. Фiнляндiя–Італiя 0: 1 (Кiналья 26? – пен.).

3 вересня 1975, Неймеген. Нiдерланди – Фiнляндiя 4: 1 (Ван дер Кюлен 29?, 37?, 62?, Любсе 53? – М. Паателайнен 10?).

10 вересня 1975, Хожув. Польща – Нiдерланди 4: 1 (Лято 14?, Гадоха 44?, Шармах 63?, 77? – Р. ван де Керкгоф 80?).

27 вересня 1975, Рим. Італiя – Фiнляндiя 0: 0.

15 жовтня 1975, Амстердам. Нiдерланди – Польща 3: 0 (Неескенс 14?, Хеелс 46?, Тiйссен 60?).

26 жовтня 1975, Варшава. Польща–Італiя 0: 0.

22 листопада 1975, Рим. Італiя – Нiдерланди 1: 0 (Капелло 20?).



Пiдсумкова таблиця групи 5







Група 6. Замiна збiрноi на «Динамо» (Киiв)


Жеребкування визначило в суперники збiрноi СРСР далеко не найсильнiшi збiрнi Ірландii, Туреччини та Швейцарii. Але, як вiдомо, головний суперник радянських футболiстiв завжди знаходився не на футбольному полi, а у високих кабiнетах партiйного i спортивного керiвництва краiни.

Як вже згадувалося, кожна поразка (а iнодi i перемога) на мiжнародному рiвнi закiнчувалася перетасуванням тренерського штабу, неминучими ротацiями складу i, як наслiдок, повною незiгранiстю на полi загалом високого рiвня футболiстiв, якi представляли СРСР на мiжнароднiй аренi.

До вiдбiркових матчiв радянську команду готував Костянтин Бесков, який змiнив на цiй посадi Євгена Горянського. Провини останнього в тому, що збiрна СРСР не потрапила на Мундiаль у ФРН не було жодноi – пiсля нульовоi нiчиi в Москвi з командою Чилi в додатковому квалiфiкацiйному раундi було просто вирiшено не iхати в Чилi на матч-вiдповiдь. Таким чином радянське керiвництво протестувало проти приходу до влади збройним шляхом мiсцевого диктатора Аугусто Пiночета. Горянського, до речi, в пресi ще довгий час називали «жертвою пiночетовськоi хунти», адже формальний привiд його звiльнення – непотрапляння на Чемпiонат свiту – не мав прямого вiдношення до футболу. А у вiдбiрковiй групi збiрна СРСР, до слова, фiнiшувала першою, обiйшовши команди Ірландii та Францii.

На Бескова дуже розраховували, пам’ятаючи про те, як вiн блискуче пiдготував збiрну до ЄВРО-64. Часу у метра тренерського цеху було предостатньо – бiльше восьми мiсяцiв до початку вiдбiркового циклу, гравцiв для вибору – теж чимало, та й тренувальний процес був поставлений за всiма канонами свiтовоi практики. Збiрна СРСР готувалася в прiоритетному режимi з масою товариських iгор, в яких незмiнно перемагала, в тому числi i на виiздi з сильною командою Польщi.

Грiм грянув 30 жовтня 1974-го в Дублiнi. Довготелесий i незграбний Дон Гiвенс тричi вiдправляв м’яч у ворота московського динамiвця Пiльгуя, причому двiчi – буквально з лiнii воротарського майданчика.

При цьому господарi не показали жодних феноменальних навичок – традицiйно високi мiцнi iрландськi хлопцi просто йшли у вiдбiр, бiгли по флангах i навiшували на Гiвенса, який у результатi завдав сiм ударiв по воротах.

Вдобавок здали нерви у досвiдченого центрального захисника Володимира Капличного, який був вилучений вже на 32-й хвилинi за бiйку з Теренсом Манчiнi. Іншого центрального захисника в запасi у Бескова не знайшлося, а в центрi оборони збiрноi СРСР стало занадто вiльно.

Але навiть не атаки iрландцiв були головним чинником поразки. Радянська збiрна, у складi якоi на полi були п’ятеро учасникiв попереднього Чемпiонату Європи (Ловчев, Федотов, Колотов, Онiщенко та Капличний) i молодий супер-форвард киiвського «Динамо» Олег Блохiн, виглядала млявим i нiби приреченим стадом невпевнених у собi людей, якi демонстрували повне нерозумiння намiрiв один одного.

Варто вiдзначити, що ця перемога над збiрною СРСР (нагадаемо, найбiльш титулованою на той момент в Чемпiонатах Європи) стала першою великою перемогою Ірландii за весь час участi в европейських першостях.

Органiзацiйнi висновки не змусили себе довго чекати – Костянтина Бескова звiльнили з посади головного тренера вже взимку. Вести збiрну на ЄВРО-76 було доручено дуету киян – 36-рiчним Валерiю Лобановському та Олегу Базилевичу. Враховуючи вдалi виступи киiвського «Динамо» як у чемпiонатi краiни, так i на мiжнароднiй аренi, база збiрноi переiхала до Киева.

Результат не змусив себе довго чекати: пiсля тотального оновлення складу (на товариський матч з Італiею навеснi 1975-го вийшла збiрна, у складi якоi було 11 представникiв «Динамо» (Киiв)!) змiнилися й результати команди. Спочатку були битi вдома турки, а потiм й iрландцi.

В обох матчах головною зiркою команди Лобановського був плеймейкер Володимир Веремеев. Саме вiн вiддав чотири з п’яти гольових передач в цих iграх. Рахунок гри з Ірландiею (2: 1) не цiлком вiдобразив ту перевагу, якою володiла радянська команда.

Фактично, пiсля цього матчу, стало зрозумiло – зi своiм завданням виходу в наступне коло змагань нашi хлопцi впораються. А тут ще й команда Ірландii програла в Швейцарii. Двi поразки поспiль головних конкурентiв ще бiльш надихнули збiрну Лобановського, яка в легкiй атакуючiй манерi двiчi обiграла швейцарцiв i забезпечила собi путiвку до чвертьфiналу за тур до закiнчення вiдбiркового турнiру. Тур, в якому радянська команда единий раз в iсторii програла туркам. Ще й бiльш того, турки так i не змогли розписатися у воротах Рудакова – за них це зробив центральний захисник киян Штефан Решко.

Пiдводячи пiдсумки, можна констатувати, що якщо румуни стали единою командою, яка не потрапила на ЄВРО, не програвши жодного матчу, то збiрна СРСР – единою командою, яка два матчi програла, але попри це посiла в групi перше мiсце.

Радянськi журналiсти та коментатори з оптимiзмом дивилися в майбутне, адже в цей самий час киiвськi динамiвцi вигравали всi змагання, в яких брали участь – кубок i чемпiонат краiни, Кубок володарiв кубкiв i Суперкубок Європи, а Олег Блохiн отримав «Золотий м’яч» кращого футболiста Європи… але той-таки матч з турками показав – сили гравцiв не безмежнi.


Всi матчi групи 6

30 жовтня 1974, Дублiн. Ірландiя – СРСР 3: 0 (Гiвенс 22?, 30?, 70?).

Ірландiя: Роуч, Кiннiр, Маллiган, Манчiнi, Холмс, Мартiн, Джайлз, У. Брейдi, Хейвен, Гiвенс, Трiс. Тренер – Джон Джайлз.

СРСР: Пiльгуй, Нiкулiн, Ольшанський, Капличний, Матвiенко, Ловчев, Федотов (Федоров, 59?), Колотов, Веремеев, Онiщенко, Блохiн. Тренер – Костянтин Бесков.

20 листопада 1974, Ізмiр. Туреччина–Ірландiя 1: 1 (Конрой 56? – автогол – Гiвенс 61?).

1 грудня 1974, Ізмiр. Туреччина – Швейцарiя 2: 1 (А. Ісмаiл 28?, О. Мехмет 85? – Шiлд 18?).

2 квiтня 1975, Киiв. СРСР – Туреччина 3: 0 (Колотов 25? – пен., 56? – пен., Блохiн 75?).

СРСР: Рудаков, Коньков (Буряк, 65?), Фоменко, Решко, Матвiенко, Трошкiн, Мунтян, Колотов, Веремеев, Онiщенко (Федоров, 80?), Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.

Туреччина: Сабрi, Алпаслан, А.Ісмаiл, Зiя, Б. Кемаль, Зафер, Енгiн, К. Рашiт, К. Метiн (Тунджай, 69?), Алi Кемаль, Джемiль. Тренер – Кошкун Езарi.

30 квiтня 1975, Цюрiх. Швейцарiя – Туреччина 1: 1 (Мюллер 43? – Алпаслан 52?).

10 травня 1975, Дублiн. Ірландiя – Швейцарiя 2: 1 (Мартiн 2?, Трiс 29? – Мюллер 73?).

18 травня 1975, Киiв. СРСР–Ірландiя 2: 1 (Блохiн 13?, Колотов 29? – Хенд 79?).

СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Матвiенко, Буряк, Трошкiн, Мунтян (Решко, 46?), Колотов, Веремеев (Федоров, 84?), Онiщенко, Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.

Ірландiя: Роуч, Кiннiр, Маллiган, Хенд, Т. Данн, Мартiн, Джайлз, У. Брейдi, Хейвен, Конрой, Гiвенс. Тренер – Джон Джайлз.

21 травня 1975, Берн. Швейцарiя–Ірландiя 1: 0 (Р. Ельсенер 75?).

12 жовтня 1975, Цюрiх. Швейцарiя – СРСР 0: 1 (Мунтян 78?).

Швейцарiя: Бургенер, Тринчер (Шнеебергер, 75?), Гiйо, Бiццiнi, Боттерон (Шайвiлер, 75?), Фiшбах, Кун, Рiзi, Пфiстер, Жандюпе, Мюллер. Тренер – Рене Хюссi.

СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Звягiнцев, Ловчев, Трошкiн (Решко, 31?), Мунтян, Буряк (Сахаров, 68?), Веремеев, Онiщенко, Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.

29 жовтня 1975, Дублiн. Ірландiя – Туреччина 4: 0 (Гiвенс 25?, 28?, 34?, 88?).

12 листопада 1975, Киiв. СРСР – Швейцарiя 4: 1 (Коньков 13?, Онiщенко 14?, 68?, Веремеев 81? – Рiзi 45?).

СРСР: Рудаков, Коньков (Сахаров, 75?), Фоменко, Звягiнцев, Ловчев, Трошкiн, Мунтян (Колотов, 65?), Буряк, Веремеев, Онiщенко, Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.

Швейцарiя: Бургенер, Тринчер, Гiйо, Бiццiнi, Боттерон, Фiшбах, Кун, Шнеебергер, Рiзi, Жандюпе, Мюллер. Тренер – Рене Хюссi.

23 листопада 1975, Ізмiр. Туреччина – СРСР 1: 0 (Решко 22? – автогол).

Туреччина: Расим, С. Тургай, А.Ісмаiл, Т. Фатiх (Т. Хусейн, 89?), Сабахаттiн, Е. Кадир, Т. Мехмет, Гекмен (Е. Орхан, 90?), Я. Алi, Алi Кемаль, Джемiль. Тренер – Кошкун Езарi.

СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Решко, Зуев, Звягiнцев, Мунтян (Буряк, 61?), Колотов, Веремеев, Онiщенко, Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.



Пiдсумкова таблиця групи 6







Група 7. Виходить кращий з гiрших


Якщо до когось i був жереб бiльш прихильним, нiж до радянськоi збiрноi, то такою командою смiливо можна вважати бельгiйцiв. Єдиний потенцiйний суперник у групi – збiрна НДР, бронзовий призер Мюнхенськоi Олiмпiади – знову придiляла бiльшу увагу олiмпiйському вiдбiрному турнiру, Францiя все ще чекала свого Платiнi, а дебютанти змагань iсландцi, виходячи на поле, думали лише про те, щоб зберегти своi ворота недоторканними.

До речi, лише двiчi сiверяни намагалися грати не те щоб у вiдкритий, а хоча б контратакуючий футбол, i обидва рази дуже вдало таким чином протистояли командi Нiмецькоi Демократичноi Республiки. І якщо нiчия в Магдебурзi була сприйнята як несподiванка i повний провал схiдно-нiмецькоi команди, то поединок в Рейк’явiку пройшов вже зовсiм за сценарiем остров’ян: вони двiчi мчали в контратаки у першому таймi, забивши два м’ячi i надавши нiмцям можливiсть всi 45 хвилин другого тайму битися об своi обороннi ряди. Подiбне биття принесло результат лише одного разу, чому iсландцi були невимовно радi.

Збiрна Бельгii, якщо сказати чесно, також у вiдбiрковому циклi не вразила. Їi головний бомбардир Ван Хiмст за шiсть матчiв лише двiчi асистував партнерам, сам не забивши жодного разу, а в особистих зустрiчах з головним конкурентом бельгiйцi взагалi виявилися не на висотi: нульова нiчия на виiздi i поразка 1: 2 вiд нiмцiв вдома могли б коштувати Бельгii першого мiсця. Якби не Ісландiя.


Всi матчi групи 7

8 вересня 1974, Рейк’явiк. Ісландiя – Бельгiя 0: 2 (Ван Мур 39? – пен., Тегельс 87?).

12 жовтня 1974, Магдебург. НДР–Ісландiя 1: 1 (Хоффманн 7? – Халлгрiмссон 25?).

12 жовтня 1974, Брюссель. Бельгiя – Францiя 2: 1 (Мартенс 10?, Ф. Ван дер Ельст 75? – Костi 15?).

16 листопада 1974, Париж. Францiя – НДР 2: 2 (Гiйу 80?, Галлiс 89? – Шпарвассер 25?, Крайше 57?).

7 грудня 1974, Лейпциг. НДР – Бельгiя 0: 0.

25 травня 1975, Рейк’явiк. Ісландiя – Францiя 0: 0.

5 червня 1975, Рейк’явiк. Ісландiя – НДР 2: 1 (Й. Едвальдссон 9?, А. Сiгурвiнссон 32? – Поммеренке 48?).

3 вересня 1975, Нант. Францiя–Ісландiя 3: 0 (Гiйу 20?, 74?, Бердоль 87?).

6 вересня 1975, Льеж. Бельгiя–Ісландiя 1: 0 (Ламбер 43?).

27 вересня 1975, Брюссель. Бельгiя – НДР 1: 2 (Пуi 60? – П. Дукке 50?, Хефнер 71?).

12 жовтня 1975, Лейпциг. НДР – Францiя 2: 1 (Штрайх 56?, Фогель 78? – пен. – Батен 50?).

15 листопада 1975, Париж. Францiя – Бельгiя 0: 0.



Пiдсумкова таблиця групи 7







Група 8. Останнiй похiд «татуся Шона»


Нiмцi у своiй вiдбiрковiй групi проти карликовоi Мальти, сильно здавших болгар i грекiв, котрi набирали обертiв, намагалися показати, чого варта «непереможна машина» Гельмута Шона без Гердта Мюллера. «Бомбардир нацii», забивши у фiналi домашнього Чемпiонату свiту вирiшальний м’яч у ворота Нiдерландiв на рiдному Олiмпiаштадiонi, вирiшив, що зi збiрною вже виграв усе, що можна, i йому там не мiсце.

Як показала практика, тренерський талант «татуся Шона» (на момент початку вiдбiркового циклу нiмецькому тренеру вже виповнилося 60 рокiв) виявився набагато бiльш значущим, нiж один, нехай навiть вельми обдарований нападник. Позбувшись суперзiрки, в ходi вiдбору, та й фiнальноi частини ЄВРО-76 Гельмут Шон презентував Європi команду-зiрку, в якiй нiхто не тягнув ковдру на себе, а головними чинниками пермоги стали дисциплiна i командний дух.

На самому початку вiдбiркового турнiру «запалили» греки – iхнiй iнтенсивний, «iгровий» футбол з великою кiлькiстю моментiв як бiля своiх, так i бiля чужих ворiт не залишав байдужими вболiвальникiв. У першому матчi в Болгарii ще за чотири хвилини до фiнального свистка греки «горiли» 1: 3 i, здавалося, нiщо iх не врятуе. Але вiра в себе i наполегливiсть дозволили iм зрiвняти рахунок за пiвтори хвилини до фiнального свистка.

У наступному ж матчi з чемпiонами Європи нiмцями на своему полi вже суперникам грекiв доводилося раз у раз вiдiграватися. І хтозна, чи не закiнчився б матч сенсацiйною перемогою господарiв, якби не iхня гарячковiсть i бажання забити нiмцям якомога бiльше. За сiм хвилин до закiнчення гри греки не встежили за Вiммером, який принiс Нiмеччинi нiчию.

До речi, чемпiони свiту та Європи в цьому вiдбiрковому циклi продемонстрували воiстину чемпiонський графiк – перемога вдома i нiчия в гостях. Газети тих рокiв писали, що нiмцi – iдеальна команда для глядачiв: вдома вони обдаровують своiх шанувальникiв перемогами, а у виiзних матчах дозволяють уболiвальникам господарiв порадiти, що iхня збiрна зiграла на рiвних з чемпiонами Європи та свiту. Виняток нiмцi зробили для Мальти – щоб не втрачати обличчя, «непереможна машина» перемогла iх в гостях з мiнiмальним рахунком, «вiдiрвавшись» в рiдних стiнах 8: 0.

Навiть цей поединок показав: у команди Шона немае яскраво вираженого бомбардира – вiсiм м’ячiв забили п’ятеро футболiстiв Федеративноi Нiмеччини.


Всi матчi групи 8

13 жовтня 1974, Софiя. Болгарiя – Грецiя 3: 3 (Х. Бонев 1?, Деньов 28?, 30? – Антонiадiс 29?, Д. Папаiоанну 86?, Глезос 88?).

20 листопада 1974, Пiрей. Грецiя – ФРН 2: 2 (Делiкарiс 12?, Елефтеракiс 70? – Кульманн 51?, Вiммер 83?).

18 грудня 1974, Пiрей. Грецiя – Болгарiя 2: 1 (Сарафiс 4?, Антонiадiс 40? – Б. Колев 88?).

22 грудня 1974, Ла Валлетта. Мальта – ФРН 0: 1 (Кульманн 44?).

23 лютого 1975, Ла Валлетта. Мальта – Грецiя 2: 0 (Р. Акiлiна 32?, Магро 82?).

27 квiтня 1975, Софiя. Болгарiя – ФРН 1: 1 (Б. Колев 73? – пен. – Рiчел 76? – пен.).

4 червня 1975, Салонiки. Грецiя – Мальта 4: 0 (Маврос 30?, Антонiадiс 34? – пен., Іосiфiдiс 47?, Д. Папаiоанну 55?).

11 червня 1975, Софiя. Болгарiя – Мальта 5: 0 (Б. Дiмiтров 2?, Деньов 22?, Панов 25?, Х. Бонев 68? – пен., Мiланов 70?).

11 жовтня 1975, Дюссельдорф. ФРН – Грецiя 1: 1 (Хайнкес 69? – Делiкарiс 78?).

19 листопада 1975, Штутгарт. ФРН – Болгарiя 1: 0 (Хайнкес 65?).

21 грудня 1975, Ла Валлетта. Мальта – Болгарiя 0: 2 (Панов 69?, Й. Йорданов 83?).

28 лютого 1976. Дортмунд. ФРН – Мальта 8: 0 (Ворм 6?, 27?, Хайнкес 34?, 58?, Беер 41? – пен., 47?, Фогтс 82?, Хельценбайн 87?).



Пiдсумкова таблиця групи 8







Чвертьфiнали. Про межi людських можливостей


Сьогоднi, коли футболiсти провiдних клубiв проводять протягом року по 60–70, а iнодi й бiльше матчiв, стае зовсiм незрозумiло, як може вплинути одночасна участь гравцiв у двох i навiть у трьох турнiрах на iхнiй результат. Характерний приклад – сучасна «Барселона», яка в один рiк виграе чемпiонство, доходить до фiналу в кубку краiни, Лiги чемпiонiв, при тому, що 10 ii футболiстiв у складi збiрноi iдуть i виграють Чемпiонат свiту…

Але, шановнi читачi, не варто забувати, що сьогоднi так грають провiднi футболiсти ВСІХ без винятку краiн Європи. Як i тридцять рокiв тому, рiзниця в передматчевiй пiдготовцi на тиждень може дуже значно позначитися на результатi.

Не варто забувати i про прогрес спортивноi фармакологii, яка в боротьбi з антидопiнговими комiсiями УЄФА i ФІФА пiшла дуже далеко вперед. У далекому 1976-му про препарати, якi приймають для пiдвищення iгрового тонусу, сучаснi «зiрки» могли лише помрiяти.

Ви спитаете, до чого це? Та до пояснення подiй весни 1976-го. Радянськi джерела тих рокiв розходяться в причинах, якi призвели до поразки збiрноi СРСР (а якщо щиросердно, то основи киiвського «Динамо») вiд збiрноi Чехословаччини в чвертьфiналi ЄВРО-76. Тодi для перемоги було зроблено, здавалося б, все. Радянська федерацiя футболу навiть вирiшила перекроiти Чемпiонат Радянського Союзу, розбивши його на двi частини – весняну та осiнню. У першiй динамiвцям Киева було дозволено виступати резервним складом, щоб вони «гiдно представляли честь радянського спорту на мiжнароднiй аренi». І все ж навантаження виявилося непосильним: команда Лобановського спочатку поступилася дорогою в Кубку чемпiонiв французькому «Сент-Етьену», програвши в гостях 0: 3 i не вiдiгравши такоi фори в домашньому матчi, а потiм i поступилася збiрнiй Чехословаччини. І знову фундамент поразки був закладений в гостьовiй грi.

Валерiй Лобановський пiсля матчу в Братиславi скаже, що причиною поразки стали двi дитячi помилки Олександра Прохорова, якому вiддали перевагу на посту № 1 перед найдосвiдченiшим Валерiем Рудаковим. Але нiхто так i не скаже, чиею iдеею було ставити Прохорова. Фахiвцi ж напишуть, що чехословацька команда виграла за рахунок контролю м’яча i володiння центром поля: на звичному мiсцi був вiдсутнiй травмований Веремеев, а його опоненти Йозеф Модер i Антонiн Паненка впевнено вели своiх партнерiв в атаку.

Першому голу в ворота Прохорова посприяв турецький суддя: в одному iз спiрних епiзодiв перед штрафним збiрноi СРСР вiн свиснув, показуючи при цьому, що можна продовжувати гру. Поки радянськi захисники намагалися зрозумiти жести суддi, зреагував Модер, проштовхнувши м’яч повз застиглого воротаря гостей. Другий гол збiрна СРСР пропустила пiсля прямого удару Паненки зi штрафного. Лобановський кинув у бiй ще не вiдновившогося Веремеева, але в час, що залишився, переломити хiд гри так i не вдалося. У той же час рахунок мiг стати вже зовсiм непристойним, якби потрапив у порожнi ворота Карел Кроупа.

Киiвський стотисячник на повторну гру був заповнений вщерть – всi чекали гольовоi феерii i рiшучого свята радянського футболу. І якщо з першим все вийшло, то щодо другого закралися серйознi сумнiви. І хоча в рамцi стояв досвiдчений Рудаков, а оборона команди ЧССР в цей вечiр виглядала небезгрiшно, функцiональна i тактична виучка гостей виявилися на висотi – чехословаки весь час вели гру, так i змушуючи радянських футболiстiв вiдiграватися. Вийти вперед у рахунку господарi поля так i не змогли.

На пiсляматчевiй прес-конференцii Олег Базилевич заявив, що нiякоi трагедii не сталося, а команда «виконала план на весняний вiдрiзок». Як дiзналися здивованi журналiсти, чвертьфiнал Чемпiонату Європи розглядався киiвським тандемом тренерiв лише як пiдготовка до Олiмпiади в Монреалi. Зауважимо, що i там команда Лобановського особливих успiхiв не здобула.

В iнших чвертьфiнальних парах подii розвивались не менш драматично.

Югослави, якi, нагадаемо, вирiшували питання проходження не просто на Чемпiонат Європи, а на перший (i поки единий) домашнiй футбольний форум подiбного масштабу, в першому матчi не мали проблем з командою Уельсу. І хоча в досить напруженiй грi (сiм жовтих карток) перевага югiв не виглядала переконливою, пiсля забитого ними на першiй хвилинi гола вони планомiрно доводили справу до перемоги.

Другий же матч в Кардiффi став найбiльшим скандалом ЄВРО-76. Так склалося, що по ходу матчу арбiтр з НДР Рудольф Глеккнер скасував два голи у ворота збiрноi СФРЮ – один через офсайд, другий – через порушення гравцем атакуючоi команди проти воротаря. А якщо врахувати, що до цього вже на 18-й хвилинi арбiтр рiшуче постав 11-метровий у ворота валлiйцiв, настрiй на трибунах був просто критичним.

Весь другий тайм проходив вiдрiзками в 5–10 хвилин, якi перемежовувалися закиданням поля пляшками, запальничками, дрiб’язком i просто вибiганням на поле окремих уболiвальникiв i навiть iхнiх груп, що бажають «ближче поспiлкуватися» якщо не з головним арбiтром, то хоча б з кимось з ненависних югославiв. Не могли стримати лютих фанатiв нi полiцейськi з собаками, нi викоченi на бiгову дорiжку пожежнi машини, якi поливали трибуни водою.

Навiть пiсля закiнчення матчу полiцii Уельсу коштувало великих зусиль забезпечити захист югославськоi делегацii та суддi Глеккнера. За два тижнi пiсля скандальноi гри дисциплiнарна комiсiя УЄФА ухвалила безпрецедентне рiшення – виключити Федерацiю футболу Уельсу з наступного розiграшу чемпiонату Європи, бо та не забезпечила нормальне проведення чвертьфiнального матчу. Втiм, це рiшення було скасовано вже за рiк в робочому порядку.

Чемпiонам свiту випало грати зi збiрною Іспанii. Рiвнiсть в парi спостерiгалася лише в першому матчi в Мадридi: нiмцi дозволили господарям грати у свiй швидкий футбол з безлiччю передач лише один тайм. За цей час збiрна Іспанii встигла забити лише один м’яч (вiн на рахунку Сантiльяни) та ще раз потурбувати Майера виходом сам на сам Пiррi. У перервi Гельмут Шон внiс до дii своеi машини необхiднi корективи i бiльше iспанцi не володiли анi м’ячем, анi iнiцiативою.

Пiсля матчу газета «Marca» написала: «Наша збiрна лютувала, але проти суперника, який перевершуе тебе в майстерностi, однiею лютi бувае мало». У серединi другого тайму зусиллями Беера нiмцi зрiвняли рахунок, а будь точнiшим незадовго до кiнця матчу Кульманн, який вийшов на замiну, могли вивезти з Іспанii й перемогу.

У матчi-вiдповiдi в Мюнхенi рiвноi гри не було зовсiм: чемпiони свiту та Європи топталися по iспанським грандам, якi пiсля перших 15–20 хвилин думали лише про захист. Але навiть зберегти своi ворота в недоторканностi iспанцям було не по силах – Улi Хенесс i Клаус Топмеллер вiдзначилися на початку i наприкiнцi першого тайму вiдповiдно.

Справжнiй урок тотального футболу дали своiм сусiдам-бельгiйцям футболiсти збiрноi Нiдерландiв. У двох матчах вони вiдвантажили у ворота голкiпера бельгiйцiв Пiо сiм м’ячiв. В принципi, результат матчу був вирiшений ще в першому матчi в Роттердамi, де чудово грав форвард голландцiв Ренсенбрiнк. До його хет-трику по голу додали Рiйсберген i Неескенс, чим завдали командi Гуталса глибокий нокдаун. Сам тренер бельгiйцiв так iз захопленням i заздрiстю описав гру голландцiв: «вони роблять все на полi швидше, нiж моi хлопцi думають».

Не особливо змiнився характер гри i в повторнiй зустрiчi в Брюсселi за чотири тижнi. Голландцi терпляче дали збiрнiй Бельгii вiдкрити рахунок, а потiм раз за разом тiкали до ворiт Пiо. Забити, правда, вдалося всього двiчi – вiдзначилися Реп и Кройф – але це було викликано аж нiяк не небажанням гостей забивати, а скорiше проливним дощем i розкислим газоном, в якому грузли мережива голландських атак.

Зараз, 40 рокiв по тому, слiд визнати, що в пiвфiнал вийшли найсильнiшi на той момент збiрнi континенту. Ну, хiба що крiм полякiв – адже вони свiй «фiнал» вже зiграли.




Всi матчi чвертьфiналiв


24 квiтня 1976, Братислава. Чехословаччина – СРСР 2: 0 (Модер 34?, Паненка 47?).

Чехословаччина: Вiктор, Добiаш, Е. Чапкович, Гег, Ондруш, Поллак, Модер (Кнапп, 77?), Паненка, М. Масни, Петраш (Кроупа, 18?), Нехода. Тренер – Вацлав Єжек.

СРСР: Прохоров, Коньков, Фоменко, Решко, Матвiенко, Звягiнцев, Ловчев (Веремеев, 57?), Трошкiн, Колотов, Онiщенко (Назаренко, 68?), Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.

22 травня 1976, Киiв. СРСР – Чехословаччина 2: 2 (Буряк 53?, Блохiн 87? – Модер 45?, 82?).

СРСР: Рудаков, Коньков (Мiнаев, 54?), Фоменко, Звягiнцев, Ловчев, Трошкiн, Мунтян, Буряк, Веремеев, Онiщенко, Блохiн. Тренер – Валерiй Лобановський.

Чехословаччина: Вiктор, Пiварнiк, Е. Чапковiч (Юркемiк, 83?), Гег, Ондруш, Добiаш, Модер, Поллак, М. Масни, Галлiс (Швехлiк, 88?), Нехода. Тренер – Вацлав Єжек.

24 квiтня 1976, Мадрид. Іспанiя – ФРН 1: 1 (Сантiльяна 21? – Беер 61?).

22 травня 1976, Мюнхен. ФРН–Іспанiя 2: 0 (Хенесс 17?, Топмеллер 42?).

24 квiтня 1976, Загреб. Югославiя – Уельс 2: 0 (Вукотiч 1?, Попивода 54?).

22 травня 1976, Кардiфф. Уельс – Югославiя 1: 1 (І. Еванс 38? – Каталiнскi 18? – пен.).

25 квiтня 1976, Роттердам. Голландiя – Бельгiя 5: 0 (Рiйсберген 18?, Ренсенбрiнк 28?, 58?, 86?, Неескенс 80? – пен.).

22 травня 1976, Брюссель. Бельгiя – Голландiя 1: 2 (Ван Гоол 27? – Реп 63?, Кройф 79?).




Фiнальний турнiр. Матчi по 120 хвилин i не тiльки


Фiнальний турнiр ЄВРО-76 увiйшов в iсторiю, як найбiльш напружений – у фiнальнiй частинi жоден матч не закiнчився 90-хвилинним протистоянням: у всiх для визначення переможця знадобився додатковий час, а у фiнальному матчi – навiть серiя пенальтi.

Намагаючись привернути на трибуни i до екранiв телевiзорiв якомога бiльше глядачiв, керiвництво УЄФА вирiшило рознести в часi матчi пiвфiналiв. Слiпий жереб визначив, що першими повиннi вступати в бiй збiрнi Чехословаччини та Голландii. Як знати, може, саме цей зайвий день вiдпочинку i виручив обидвi команди в останнiй день, коли у своiх вирiшальних поединках вони виявилися трохи свiжiшими вiд суперникiв… Хоча хiба був на цьому турнiрi невирiшальний матч?

Пiвфiнал мiж збiрними ЧССР та Нiдерландiв називають ще одним «достроковим фiналом» для голландськоi команди. І на цей раз фортуна була не на боцi гравцiв з Краiни тюльпанiв. Хоча хiба в удачi рiч? Чехословаки пiдiйшли до гри, маючи в запасi цiлий набiр ключiв проти тотального футболу голландськоi збiрноi. Не обiйшлося i без польського досвiду.

Першим дiлом була органiзована персональна опiка Йохана Кройфа – коли вiн перебував без м’яча, за ним слiдував один футболiст, при прийомi атакували двое, а якщо Кройф добiгав до штрафноi суперникiв, чехословаки атакували його втрьох. Втiм, сам Кройф в пiвфiналi i сам не вiдзначався – перед самим початком турнiру примхлива зiрка «Барселони» в черговий раз «взбрикнув», чим дуже загострив i без того не дуже рiвнi вiдносини всерединi збiрноi.

Другою домашньою заготовкою стала некваплива гра в пас, яка вкупi з жорстким пресингом зовсiм вибила голландцiв з колii: як тiльки вони починали атакувати, всi зони перекривалися, а суперник, навпаки, вперед не поспiшав. А тут ще й в своiй штрафнiй трапився конфуз: четверо футболiстiв Нiдерландiв, якi оборонялися, так i не змогли вирiшити, хто ж повинен крити Ондруша, який самотньо стояв на 11-метровiй позначцi. В результатi пiсля фiлiгранного навiсу Паненки зi штрафного капiтан збiрноi ЧССР просто вколотив м’яч головою пiд поперечину.

В ходi першого тайму складалося враження, що пiсенька збiрноi Голландii скiнчилася – iдеi в дiях Кройфа i компанii не проглядалося, а всi спроби голландцiв органiзувати осаду ворiт чехословакiв переривалися на рiвнi другого-третього пасу. Будь точнiше в завершеннi атак Масни i Паненка, питання про переможця пари було би знято ще до перерви. Не змiнився характер гри i пiсля вiдпочинку.

Громом серед ясного неба стало вилучення опорного пiвзахисника Ярослава Поллака за пiдкат ззаду проти Неескенса. Збiрна Нiдерландiв, маючи одного гравця в запасi i пiвгодини часу, кинулася на штурм ворiт Іво Вiктора. Однак забити iм цього дня не судилося. Рахунок зрiвняв… капiтан чехословакiв Ондруш: в одному з епiзодiв, перериваючи прострiл з флангу Хеелса на того ж Неескенса, захисник зрiзав м’яча так фiлiгранно, що у вiдчайдушному стрибку Вiктор змiг вiдбити його лише в бокову частину сiтки ворiт.

Подiбний курйозний м’яч ще бiльше надихнув голландцiв i вони понеслися до перемоги. У процесi бiготнi загiн навiть не помiтив «втрати бiйця» – Неескенс за неспортивну поведiнку вiдправився в роздягальню, побачивши другу червону картку в матчi.

Так основний час i закiнчився – в рiвних складах, за рiвного рахунку двi найсильнiшi команди континету вийшли на додатковий час. І невiдомо, як би воно завершилося, аби не тренерське чуття головного тренера Чехословаччини Єжека. На 100-й хвилинi вiн ввiв у бiй нападника Франтiшека Весели, який i вирiшив результат матчу. Спочатку Весели, за плечима якого не було ста хвилин нервовоi боротьби, втiк через все поле до ворiт голландцiв, стягнув на себе трьох захисникiв i вiдкинув м’яч на Неходу, який в падiннi головою вколотив м’яча у сiтку. Сталося це на 114-й хвилинi! А ще за двi хвилини здали нерви у Ван Ханегема – вiн, не погодившись з рiшенням реферi, спочатку запулив м’ячем у суперника, а потiм пiшов розбиратися з арбiтром «по-чоловiчому» – друге вилучення остаточно пiдкосили збiрну Нiдерландiв. Тому, коли на 118-й хвилинi Весели знову втiк на побачення з голкiпером Руйтером, за ним нiхто й не погнався. Нападник збiрноi ЧССР обiграв воротаря i пробив точно в цiль.

Белградський пiвфiнал був дуже схожий на загребський: у ньому теж був додатковий час, i також долю поединку вирiшили гравцi, якi вийшли на замiну. Але були в матчi ФРН – Югославiя i кардинальнi вiдмiнностi.

Господарi чемпiонату взяли з мiсця в кар’ер, пам’ятаючи, що з нiмцями жарти погано закiнчуються. Поки пiдопiчнi Шона налагоджували контроль над центром поля, Повiвода i Джаiч вже двiчi розписалися у iхнiх воротах. Драган Джаiч, до речi, кращий бомбардир збiрноi Югославii всiх часiв, нiби не вiдчував вiку: 30-рiчний форвард французького «Спортинга» в окремих моментах нагадував себе ж, тiльки восьмирiчноi давнини, коли самотужки в пiвфiналi розiбрався з англiйцями.

Нiмцi вперше в ходi ЄВРО-76 виглядали малопереконливо. Лише за рахунку 0: 2 вони стали володiти м’ячем, нiчого, втiм, не витягуючи iз затяжних перепасовок навколо центрального кола. Як часто трапляеться в таких ситуацiях, командi, що безнадiйно програе, допомiг випадок. На 65 хвилинi Хайнц Флое сильно пробив метрiв з 30-ти. Навiть якби м’яч летiв у ворота, у воротаря господарiв був час, аби згрупуватися, стрибнути i навiть зловити його. Та ось невдача – м’яч влучив у спину Герберту Вiммеру, змiнив траекторiю польоту i… влетiв у протилежний нижнiй кут вiд того, де його чекав Петрович.

Ось тут уже спрацював тренерський талант Гельмута Шона – по ходу повнiстю проваленоi гри, вiн вiдчув, що все ще можна змiнити, i випустив на поле… Мюллера.

У Нiмеччинi пiсля цього чемпiонату навiть з’явилася приказка: «Збiрна не програе, поки у неi в запасi е хоч один Мюллер!». 22-рiчний Дiтер Мюллер вийшов з лавки вперше у своему життi в офiцiйному матчi за «Бундестiм». Його дебют вийшов ще бiльш фееричним, нiж у його однофамильця Гердта Мюллера: першим же дотиком м’яча головою у високому стрибку Мюллер-другий вколотив м’яча у ворота Петровича, коли вiд фiналу збiрну Югославii вiддiляли всього дев’ять хвилин!

У додатковий час югослави виглядали засмученими, i навiть приреченими. Захiднi нiмцi вийшли на додатковий час, навпаки, максимально вiдмобiлiзованими i виявилися краще готовi фiзично. А щасливчик Мюллер ще двiчi розписався у воротах югославiв: спочатку замкнув прострiл Хельценбайна, а за двi хвилини до закiнчення матчу добив посланий Райнером Бонхофом м’яч, що вiдскочив вiд штанги.

Абсолютним одкровенням став матч за трете мiсце. Здавалося, втомленi i «знекровленi» футболiсти будуть ледве пересувати ноги, проте бiй мiж голландцями та югославами вийшов ще той. Голландцi, якi пiсля пiвфiналу випустили шiстьох нових гравцiв, грали у свое задоволення. Югослави ж намагалися хоч якось реабiлiтуватися перед власними вболiвальниками.

Цього разу, на вiдмiну вiд пiвфiналу з нiмцями, югослави безпросвiтно програли перший тайм – як по грi, так i по рахунку збiрна Нiдерландiв домiнувала. Надiю господарям чемпiонату подарував Каталiнскi, що вiдправив голландцям «привiт у роздягальню» за двi хвилини до перерви.

Весь другий тайм югослави пiд невщухаючий рев трибун шукали ключi до ворiт збiрноi Голландii, але змогли забити лише на 81-й хвилинi. Це Джаiч, практично без розбiгу майстерно виконав штрафний, буквально вколотивши м’яча над стiнкою в ближнiй верхнiй кут ворiт голландцiв.

На жаль, для збiрноi СФРЮ, цей гол став практично останнiм подихом вкрай виснаженою втомою i вiдповiдальнiстю команди. У додатковi пiвгодини голландцi зусиллями Хеелса легко забили один м’яч, а могли б набагато бiльше – останнi кiлька хвилин команди майже стоячи чекали фiнального свистка.

Фiнальний матч став справжнiм подарунком любителям видовищного футболу. Загальний командний клас органiчно поеднувався з iндивiдуальною майстернiстю гравцiв. Дебют зустрiчi цiлком i повнiстю залишився за збiрною ЧССР. Щiльно заволодiвши м’ячем, вони почали накочувати одну за одною багатоходовi атаки на ворота Зеппа Майера, i результат не змусив себе чекати. Вже на дев’ятiй хвилинi гри чехословаки закрутили таку карусель в штарфнiй нiмцiв, що Фогтс, Бекенбауер i Майер тiльки вертiли головами слiдом за м’ячем, а Швеглiк завдавав удару практично по порожнiх воротах.

За 14 хвилин збiрна ФРН виявилася у звичнiй для себе на цiй першостi ролi команди, якiй необхiдно вiдiгравати два м’ячi. Це Беккенбауер невдало винiс м’яч пiсля навiсу з флангу, пiсля чого Каролу Добiашу вдався просто фантастичний удар з лiвоi ноги – м’яч пронизав натовп в штрафному майданчику i по самiй травi пiд руками Майера ковзнув у дальнiй кут.

Буквально в наступнiй атацi чехословаки могли добивати захiдних нiмцiв, i тодi всi питання про переможця були б знятi. Модер своечасно вiдреагував на ривок Масни, той скористався ювелiрною передачею партнера, пiшов вiд Дiтца i пробив повз Майера, який втратив контроль над ситуацiею, – повз ворота.

Як то кажуть: не забиваеш ти – забивають тобi. Затятий Вiммер пiшов напролом правим флангом, вже падаючи пiсля пiднiжки Модера проштовхнув м’яч на Бонхофа, а той у дотик закинув на дальнiй кут воротарського. Чому там стояв один-однiсiнький герой пiвфiналу Дiтер Мюллер, Іво Вiктор довго обговорював зi своiми захисниками. Молодий нiмець не витратив на обробку м’яча i частки секунди – в акробатичному стрибку ножицями вiн зрiзав м’яч у дальнiй нижнiй кут.

Як це траплялося десятки разiв, пiсля розмови в перервi з «папашою Шоном», на другий тайм нiмцi вийшли вiдмобiлiзованими i зарядженими на перемогу. Ось тiльки захист збiрноi Чехословаччини та ii лiдер – голкiпер Вiктор збоiв не давали. Все йшло до того, що чемпiони Європи складуть своi повноваження перед новими чемпiонами ще в основний час. Рiшуче проти були арбiтр з Італii Гонелла, а також нiмцi Бонхофф i Хальценбайн. На останнiй хвилинi основного часу перший дуже вже хитро навiсив з кутового, останнiй з явним нападом на воротаря потилицею проштовхнув м’яч у ворота, а реферi не побачив в цьому жодного порушення правил. Таким чином, вчетверте в чотирьох матчах фiналу ЄВРО-76 був призначений овертайм.

У додатковий час нiхто ризикувати не хотiв, та й сил – як моральних, так i фiзичних – у команд практично не залишилося. І ось вперше в iсторii фiнальних турнiрiв Чемпiонату Європи командам довелося вирiшувати, хто ж з них сильнiший, в серii пiсляматчевих пенальтi.

Пiсля семи ударiв з 11-метровоi позначки збiрна ЧССР, що била першою, вела з рахунком 4: 3. Коли ж Берд Дiтц пiшов до м’яча виконувати свiй удар, не витримали нерви у лiдера пiвзахисту «Баварii» i збiрноi ФРН Улi Хенесса. «Ульмський самородок» обiгнав партнера по збiрнiй, встановив м’яч жваво розбiгся… i запулив його вище ворiт. Пiсля цього сам Хенесс навiть не засмутився, а невимовно здивувався, не розумiючи, навiщо чорт його смикнув бити поза чергою, та ще так невдало.

Але iнтрига в матчi ще не була вичерпана. Останнiм у складi чехостовакiв мав виконувати удар Антонiн Паненка. Штатний пенальтист празького «Богемiанса» i збiрноi Чехословаччини мав свiй улюблений прийом пробиття 11-метрових: вiн робив напiвсекундну паузу на замасi, розраховану на те, що воротар почне гадати i впаде у якийсь iз кутiв, пiсля чого вiдправляв м’яча несильним ударом по центру ворiт. До такоi манери давно звикли всi воротарi в Чехословаччинi, не мiг не знати про неi i найдосвiдченiший Зепп Майер. Снайперу збiрноi ЧССР потрiбно було вирiшити – бити в звичнiй манерi i ризикувати або ж спробувати потрапити в кут ворiт, в надii, що Майер не дiстане м’яча. Паненка проявив приголомшливу холоднокровнiсть – вiн розбiгся, замахнувся, почекав стрибка Майера в кут i спокiйно котнув м’яча по центру.

В результатi единий раз у своiй iсторii чехословаки стали чемпiонами Європи. А Іво Вiктор став не тiльки кращим воротарем фiнального турнiру, а й отримав приз як «Кращий гравець фiнального турнiру» 1976 року. Саме досвiдчений голкiпер, який протистояв по ходу турнiру Макдоналду i Блохiну, Мюллеру i Бееру, Кройфу i Неескенсу отримав право спуститися з Срiбною амфорою в руках по трапу лiтака, на якому команда прибула на батькiвщину.

Сьогоднi прийнято говорити про випадковiсть перемоги збiрноi ЧССР на Чемпiонатi Європи 1976 року. Аналiзуючи виступ команди, дозволю собi не погодитися з такими оцiнками – чехи в особистому протистояннi перемогли «родоначальникiв футболу» англiйцiв, постiйного пiвфiналiста евротурнiрiв збiрну СРСР, «законодавцiв футбольноi моди» голландцiв i «непереможну машину» Гельмута Шона. Останнi, до речi, були переможенi в ранзi чемпiонiв свiту та Європи. Свою невипадковiсть на футбольному Олiмпi чехи зi словаками пiдтвердять за чотири роки, вигравши олiмпiйський футбольний турнiр в Москвi i завоювавши бронзу европейськоi першостi в Італii.




Всi матчi фiнального турнiру


16 червня 1976, Загреб. 35 000 глядачiв. Пiвфiнал.

ЧССР – Голландiя 3: 1 (Ондруш 19?, Нехода 114?, Весели 118? – Ондруш 75? – автогол).

Арбiтр – Клайв Томас (Уельс).

Чехословаччина: Вiктор, Пiварнiк, Е. Чапковiч (Юркемiк, 106?), Ондруш, Гег, Модер (Ф. Весели, 91?), Паненка, Добiаш, М. Масни, Поллак, Нехода. Тренер – В. Єжек.

Голландiя: П. Шрiйверс, Суурб’ер, Рiйсберген (Ван Ханегем, 37?), Ван Краай, Крол, Янсен, Неескенс, В. Ван де Керкгоф, Реп (Хеелс, 67?), Кройф, Ренсенбрiнк. Тренер – Г. Кнобель.

Вилученi. Поллак, 60? – Неескенс, 76?; Ван Ханегем, 115?.



17 червня 1976, Белград. 70 000 глядачiв. Пiвфiнал.

ФРН – Югославiя 4: 2 (Флое 65?, Мюллер 81?, 115?, 119? – Попивода 19?, Джаiч 31?).

Арбiт – Альфред Делькур (Бельгiя).

Югославiя: О. Петровiч, Мужинiч, Каталiнскi, Облак (Владiч, 106?), Буля, Шуряк, Жунгул, Ачiмович (Перузовiч, 106?), Ю. Єрковiч, Попiвода, Джаiч. Тренер – А. Младiнiч.

ФРН: З. Майер, Фогтс, Шварценбекк, Беккенбауер, Дiтц, Вiммер (Д. Мюллер, 80?), Даннер (Флое, 46?), Бонхоф, Беер, Хенесс, Хельценбайн. Тренер – Г. Шон.



19 червня 1976, Загреб. 30 790 глядачiв. Матч за 3-е мiсце.

Голландiя – Югославiя 3: 2 (Хеелс 27?, 108?, Ван де Керкгоф 38? – Каталiнськi 43?, Джаiч 81?).

Арбiтр – Вальтер Хунгербюлер (Швейцарiя).

Югославiя: О. Петровiч, Мужинiч, Каталiнскi, Облак, Буля, Шуряк, Жунгул (Владич, 46?), Ачiмович (Халiлходжiч, 46?), Ю.Єрковiч, Попiвода, Джаiч. Тренер А. Младiнiч.

Голландiя: П. Шрiйверс, Суурб’ер, Ван Краай, Крол, Петерс, Янсен (Метстеге, 46?), Р. ван де Керкгоф, В. Ван де Керкгоф, Хеелс, Арнтцен (Кiст, 71?), Ренсенбрiнк. Тренер – Г. Кнобель.



20 червня 1976, Белград. 20 790 глядачiв. Фiнал.

ЧССР: – ФРН 2: 2 (пен. – 5: 3) (Швеглiк 9?, Добiаш 25? – Мюллер, 28?, Хельценбайн 90?). Пенальтi. 1: 0 Масни, 1: 1 Бонхоф, 2: 1 Негода, 2: 2 Флое, 3: 2 Ондруш, 3: 3 Бонгартц, 4: 3 Юркемiк, 4: 3 Хенесс (вище ворiт), 5: 3 Паненка.

Арбiтр – Серджiо Гонелла (Італiя).

ЧССР: Вiктор, Пiварнiк, Ондруш (к), Чапкович, Гег, Добiаш (Весели, 93), Модер, Паненка, Масни, Швеглiк (Юркемiк, 80?), Нехода. Тренер В. Єжек.

ФРН: Майер, Фогтс, Беккенбауер (к), Шварценбекк, Дiтц, Бонхоф, Беер (Бонгартц, 80?), Вiммер (Флое, 46?), Хенесс, Мюллер, Хельценбайн. Тренер Г. Шон.




Заявки команд-призерiв фiнального турнiру



Збiрна ЧССР

Воротарi:

Іво Вiктор 21.05.1942 «Дукла» (Прага).

Олександр Венцель 08.02.1944 «Слован» (Братислава).

Павол Мiхалик 29.11.1951 «Банiк» (Острава).

Захисники:

Карол Добiаш 18.12.1947 «Спартак» (Трнава).

Йозеф Чапкович 11.01.1948 «Слован» (Братислава).

Антон Ондруш 27.03.1950 «Слован» (Братислава).

Коломан Гег 07.01.1948 «Слован» (Братислава).

Йозеф Бармош 28.08.1954 «Інтер-Словнафта» (Братислава).

Пiвзахисники:

Ян Пiварнiк 13.11.1947 «Слован» (Братислава).

Ладiслав Юркемiк 20.07.1953 «Інтер-Словнафта» (Братислава).

Антонiн Паненка 02.12.1948 «Богемiанс» (Прага).

Йозеф Модер 19.09.1947 «Локомотив» (Кошице).

Ярослав Поллак 11.07.1947 «ВПС» (Кошице).

Душан Херда 1 5.07.1951 «Славiя» (Прага).

Нападники:

Марiан Масни 13.08.1950 «Слован» (Братислава).

Зденек Нехода 09.05.1952 «Дукла» (Прага).

Павол Бiрош 01.04.1953 «Славiя» (Прага).

Франтiшек Штамбахр 13.02.1953 «Дукла» (Прага).

Франтiшек Весели 07.12.1943 «Славiя» (Прага).

Ян Швеглiк 07.01.1950 «Слован» (Братислава).

Петер Галлiс 24.11.1949 «ВПС» (Кошице).

Петро Слани 01.09.1952 «Банiк» (Острава).

Тренер:

Вацлав Єжек 01.10.1923.


Збiрна ФРН

Воротарi:

Йозеф-Дiтер Майер 28.02.1944 «Баварiя» (Мюнхен).

Рудольф Каргус 15.08.1952 «Гамбургер» (Гамбург).

Бернд Франке 12.02.1948 «Айнтрахт» (Брауншвейг).

Захисники:

Ганс-Хуберт (Бертi). Фогтс 30.12.1946 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Бернард Дiтц 23.03.1948 «МШФ» (Дуйсбург).

Ганс-Георг Шварценбек 03.04.1948 «Баварiя» (Мюнхен).

Франц Беккенбауер 11.09.1945 «Баварiя» (Мюнхен).

Петер Ногл 14.01.1947 «Гамбургер» (Гамбург).

Манфред Кальтц 06.01.1953 «Гамбургер» (Гамбург).

Пiвзахисники:

Герберт Вiммер 09.11.1944 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Райнер Бонхоф 20.03.1952 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Ульрiх (Улi) Хенесс 05.01.1952 «Баварiя» (Мюнхен).

Ульрiх Штiлiке 15.11.1954 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Дiттмар Даннер 29.11.1950 «Боруссiя» (Менхенгладбах).

Хайнц Флое 28.01.1948 «Кельн» (Кельн).

Петер Райхель 30.11.1951 «Айнтрахт» (Франкфурт).

Нападники:

Дiтер Мюллер 01.04.1954 «Кельн» (Кельн).

Ерiх Беер 09.12.1946 «Герта» (Захiдний Берлiн).

Бернд Хельценбайн 09.03.1946 «Айнтрахт» (Франкфурт).

Ганнес Бонгартц 03.10.1951 «Шальке» (Гельзенкiрхен).

Рональд Ворм 07.10.1953 «МШФ» (Дуйсбург).

Бернд Дюрбенгер 17.09.1953 «Баварiя» (Мюнхен).

Тренер:

Гельмут Шон 15.09.1915.


Збiрна Голландii

Воротарi:

Ян Руйтер 24.11.1946 «Андерлехт» (Брюссель).

Ян Йонгблуд 25.11.1940 «Амстердам» (Амстердам).

Пiтер Схрейверс 15.12.1946 «Аякс» (Амстердам).

Захисники:

Йохан Суурб’ер 16.01.1945 «Аякс» (Амстердам).

Корнелiус Ван Краай 01.08.1958 «ПСВ» (Ейндховен).

Вiльгельм Янсен 28.10.1946 «Фейеноорд» (Роттердам).

Рудольф-Йозеф» (Рольф) Крол 24.03.1949 «Аякс» (Амстердам).

Геральд Рейсберген 18.01.1952 «Фейеноорд» (Роттердам).

Генрiк Ван Рейнсевер 06.11.1953 «АЗ» (Алкмаар).

Пiвзахисники:

Вiллем Ван Ханегем 20.02.1944 «Фейеноорд» (Роттердам).

Петер Арнтцен 05.02.1953 «Го Ахеад Іглс» (Девентер).

Вiльгельм Ван де Кергоф 16.09.1951 «ПСВ» (Ейндховен).

Йохан Неескенс 15.09.1951 «Барселона» (Барселона).

Йохан Кройф 25.04.1947 «Барселона» (Барселона).

Ян Метстеге 28.07.1952 «Спарта» (Роттердам).

Нападники:

Гертруд Хеелс 28.07.1948 «Аякс» (Амстердам).

Вiльгельм Петерс 18.08.1954 «НЕК» (Неймеген).

Ламберт Ван де Керкгоф 16.09.1951 «ПСВ» (Ейндховен).

Роберт Ренсенбрiнк 03.07.1947 «Андерлехт» (Брюссель).

Йоханн «Джоннi» Реп 25.11.1951 «Валенсiя» (Валенсiя).

Ян Ван Дейнс 19.06.1953 «Го Ахеад Іглс» (Девентер).

Корнелiус Кiст 07.08.1952 «АЗ» (Алкмаар).

Тренер:

Георг Кнобель 10.12.1922.


Збiрна Югославii

Воротарi:

Огнян Петрович 02.01.1948 «Црвена звезда» (Белград).

Енвер Марiч 16.04.1947 «Вележ» (Мостар).

Ратко Свiлар 06.05.1950 «Войводiна» (Новi Сад).

Захисники:

Іван Булян 11.12.1948 «Хайдук» (Сплiт).

Джемал Хаджiабдiч 27.05.1953 «Вележ» (Мостар).

Дражен Мужiнiч 25.01.1953 «Хайдук» (Сплiт).

Йосип Каталiнськi 12.05.1948 «Олiмпiк» (Нiцца).

Іван Шуряк 23.03.1953 «Хайдук» (Сплiт).

Славолюб Муслiн 15.06.1953 «Црвена звезда» (Белград).

Лука Перузовiч 25.02.1952 «Хайдук» (Сплiт).

Пiвзахисники:

Бранко Облак 27.05.1947 «Шальке» (Гельзенкiрхен).

Йован Ачимович 21.06.1948 «Црвена звезда» (Белград).

Юрiца Єркович 25.11.1950 «Хайдук» (Сплiт).

Вахiд Халiлходжич 15.10.1952 «Вележ» (Мостар).

Борислав Джорджевич 30.10.1953 «Хайдук» (Сплiт).

Славiша Жунгул 28.07.1954 «Хайдук» (Сплiт).

Нападники:

Данило Попiвода 01.05.1948 «Айнтрахт» (Брауншвейг).

Драган Джаiч 30.05.1946 «Спортинг» (Бастiя).

Франьо Владiч 19.10.1951 «Вележ» (Мостар).

Момчило Вукотiч 02.06.1950 «Партизан» (Белград).

Тренер:

Анте Младiнiч 01.10.1929.




У вiдбiрковому турнiрi


Проведено – 104 матчiв.

Забито 289 голiв (у середньому – 2,78 за гру).

Всього глядачiв – 3 201 666 (в середньому – 30 785).

Кращий бомбардир вiдбiркового турнiру – Д. Гiвенс (Ірландiя) – 8 голiв.

Автоголи – 2.

Пенальтi – 30.

«Квiнта» – 2.

«Покер» – 3.

«Хет-трики» – 7.

Вилучення – 5.




У фiнальному турнiрi


Проведено – 4 матчi.

Забито 19 голiв (у середньому – 4,75 за гру).

Найбiльше глядачiв – 106 087 (в середньому – 26 522).

Кращий бомбардир фiнального турнiру – Д. Мюллер (ФРН) – 4 голи.

Автоголи – 1.

«Хет-трики» – 1.

Вилучення – 3.

Попередження – 6.

Найстарший гравець фiнального турнiру – І. Вiктор (ЧССР, воротар) – 34 роки 26 днiв.

Наймолодший гравець фiнального турнiру – Й. В. Петерс (Голландiя, пiвзахисник) – 19 рокiв 303 днi.




Символiчна збiрна фiнального турнiру (версiя УЄФА)


І. Вiктор (ЧССР), Я. Пiварнiк (ЧССР), А. Ондруш (ЧССР), Ф. Беккенбауер (ФРН), Р. Крол (Голландiя), Р. Бонхоф (ФРН), Я. Поллак (ЧССР), А. Паненка (ЧССР), Д. Джаiч (Югославiя), З. Нехода (ЧССР), Д. Мюллер (ФРН).




Роздiл 6. Розширення на догоду прибутку



Як уже було сказано, Артемiо Франкi, який обiйняв пост Президента УЄФА на початку 70-х, був людиною активною i не позбавленою фiнансового чуття. Саме при ньому Європейський союз футбольних асоцiацiй став наймогутнiшою фiнансовою структурою в европейському спортивному свiтi. До свого 25-рiччя в 1978 роцi УЄФА пiдiйшов з рiчним оборотом майже в 10 мiльйонiв швейцарських франкiв. Офiс союзу переiхав у свiже збудований особняк в одному з найбiльш дорогих районiв столицi Швейцарii площею бiльш 8 тисяч квадратних метрiв.

Природно, тi косметичнi змiни, якi були внесенi в регламент змагання напередоднi попередньоi першостi в Югославii, не дозволяли повною мiрою розкрити фiнансовий потенцiал турнiру, адже в Чемпiонату Європи й УЄФА з’явилися постiйнi спонсори, у тому числi й телевiзiйнi. До компанii «Mars», яка першою розмiстила рекламу своiх батончикiв навколо футбольного поля, приеднайся ряд японських i транснацiональних корпорацiй: «Соса-Соla», «Canon», «JVC» i «Seiko». Вони вимагали все бiльшоi кiлькостi матчiв, у яких би брали участь команди найбiльш платоспроможних краiн Європи.

Крiм того, прийшов час, коли проведення фiнальноi частини европейськоi першостi з категорii акцiй пiдвищення престижу краiни перетворювалося в усе бiльш обтяжуючу справу, у тому числi, насамперед, у фiнансовому планi. Краiни-претенденти на фiнальну частину бiльше не юрбилися в коридорах УЄФА iз заявками на 10 рокiв уперед. Необхiдно було розв’язати питання кардинально.

Не бажаючи дiлитися прибутком вiд продажу телетрансляцiй i рекламних мiсць (вони iз самого початку правлiння Франкi були мiцно закрiпленi за УЄФА), Європейський футбольний союз пожертвував краiнi-органiзатору право встановлювати цiну на квитки й поширювати iх (втiм, не бiльше половини), а також право участi команди-господарки турнiру в його фiнальнiй частинi без квалiфiкацii.

Цей захiд сподобався вiдразу 11 краiнам, серед яких, за дивним збiгом обставин, кращим претендентом була визнана Італiя.

Для максимального пiдвищення прибутковостi змагання Артемiо Франкi замахнувся на створення Чемпiонату свiту в мiнiатюрi. Його проект, презентований на виконкомi УЄФА у 1977 роцi так i називався «Progetto di Franchi – Un piccolo mondiale» (Проект Франкi – малий чемпiонат свiту). Проектом передбачалося не просто розширити кiлькiсть учасникiв фiнального турнiру до восьми команд, але й проведення мiж ними додаткового кругового турнiру. Цi змiни були зустрiнутi загальною овацiею – проти виступили тiльки захiднi нiмцi.

Але змiни торкнулися не лише формули розiграшу. Оскiльки Чемпiонат Європи ставав окремим успiшним фiнансовим пiдприемством (контракти з офiцiйним i титульним спонсорами були укладенi на 8 рокiв уперед), йому потрiбнi були вiдповiднi атрибути. Одним з них став талiсман чемпiонату.

Як не парадоксально, а до 1980 року талiсмани, звичнi для Олiмпiйських iгор i Чемпiонатiв свiту, були вiдсутнi в европейських першостях. Та й навiщо був потрiбний окремий талiсман турнiру iз чотирьох матчiв?

Довго думати над першим в iсторii талiсманом Чемпiонату Європи не стали. Проаналiзувавши найпопулярнiших персонажiв лiтератури й фольклору, представляти ЄВРО-1980 на мiжнароднiй аренi був вiдiбраний Пiноккiо. На вiдмiну вiд усiх наступних талiсманiв европейських першостей Пiноккiо виглядав самою справжньою дитячою iграшкою в триколiрнiй iталiйськiй шапочцi.




Вiдбiрковий турнiр


Через те, що одна з команд-учасниць фiнального турнiру була вiдома заздалегiдь (Італiя як органiзатор), вiдбiрковий турнiр проводився в семи групах, переможцi яких прямо попадали у фiнальну частину. Оскiльки стартувало в розiграшi 30 команд (Албанiя й Лiхтенштейн цього разу заявок не подали), в деяких групах було по п’ять команд, а в рештi – по чотири. У результатi навiть такого форматування загальна кiлькiсть матчiв виросла за рахунок груп, що збiльшилися.

У першiй вiдбiрковiй групi не було рiвних родоначальникам футболу. Англiйцi, вкотре змiнивши тренера (перед вiдбiрковим циклом збiрну очолив Рон Грiнвуд, що керував до цього лондонським «Вест Гемом»), знайшли баланс мiж атлетизмом i технiкою. Атлетизму все-таки залишалося бiльше, але в цьому випадку це було до речi – вiдiграти в групi завдяки жеребкуванню довелось iз такими ж атлетичними командами двох Ірландiй, данцями, якi сповiдують той самий британський стиль, а також збiрною Болгарii, що переживала не кращi часи.

Знайшовся в Англii й новий лiдер, дефiцит якого так гостро вiдчувався пiсля закiнчення кар’ери Боббi Чарльтона. Ним став кращий футболiст Європи 1978-го i 1979 рокiв Кевiн Кiган на прiзвисько «Mighty Mouse». Кiган, який починав в «Лiверпулi», до моменту початку вiдбiркового циклу переiхав грати в Нiмеччину, де виступав за «Гамбург». Слiд вiдзначити, що вiн – единий британець-«легiонер», який носив капiтанську пов’язку збiрноi (для англiйцiв футболiст, який промiняв Прем’ер-лiгу на якийсь iнший чемпiонат в усi часи ставав людиною «другого сорту»). Авторитет же «могутнього мишеняти» був беззаперечним – у вiдбiрковому циклi на ЄВРО-80 вiн наколотив у ворота суперникiв сiм м’ячiв, з яких чотири стали переможними для команди.

Серед вражаючих протистоянь першоi групи варто звернути увагу також на матчi Ірландii з Пiвнiчною Ірландiею. Саме УЄФА вдалося вивести на поле представникiв непримиренних сторiн конфлiкту у вiйнi за незалежнiсть Ірландii, мiж якими вже 50 рокiв не було жодних спортивних i культурних контактiв. Варто вiдзначити, що матч у Дублiнi 20 вересня 1978 року став першим офiцiйним в iсторii цих команд.




Усi матчi групи 1


24 травня 1978, Копенгаген. Данiя–Ірландiя 3: 3 (Х. Йенсен 33?, Б. Нiльсен 77? – пен., Лербю 78? – Степлтон 11?, Грiлiш 27?, Дейлi 65?).





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/t-zheldak/stor-ya-chemp-onat-v-vropi-z-futbolu/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.