Книга - Плетиво (Збірка віршів)

Плетиво (Збiрка вiршiв)
Марiя Микицей

Юлiя Баткiлiна


Ця iсторiя схожа на казку – i деякою мiрою це казка i е. Якось у всесвiтнiй мережi зустрiлись двi поетки, якi нiколи не бачили одна одну, i почали вiршувати. Це стара традицiя поетичноi розмови, бесiди чи суперечки, яка побутувала не тiльки задовго до народження поетес i винайдення iнтернету, а й задовго до перших записаних вiршiв. З такоi давньоi традицii, вiдродженоi в сучаснiй мережi, народилась книга "Плетиво", у якiй всi вiршi переплiтаються мiж собою. А яка iсторiя з них складеться саме для вас – вiдкрийте книгу, щоб дiзнатись. Художник Свiтлана Чебанова.





Юлiя Баткiлiна, Марiя Микицей

Плетиво





#осiнне_плетиво









Юлiя Баткiлiна:


Це iржаве, напевно, листя, не золоте.
Давня Грецiя розповзаеться в порохи.
Чи знайдеться менi який-небудь Прометей
Чи принаймнi один на свiтi сiрник сухий?
Боги грецькi любили бiйку й пиятику.
Що робити менi у осiнь сумну таку?
Йдуть дорогами, хто додому не устига.
П’ють холодне, iдять холодне, нашвидку сплять.
Осiнь, осiнь, яка ж ти, матiнко, дорога,
Необорна i неохопна сира земля.
Боги в Грецii крали випивку i дiвчат,
Не питайте, хто це почав, хто усе почав…
Історичне мое кiно натiкае в день,
Що болить – то такий бадьорий народить мiф.
І нiчого-то не змiнилося у людей,
Що придумали – то придумали не самi…
Тiльки осiнь, повзе в оселi, серця гризе.
Тiльки осiнь, вставай уже, зачиняй музей.



Марiя Микицей:


Тiльки осiнь, вставай уже, зачиняй музей
І свiтло гаси – його як завжди по вiнця
i холоду – теж,
що води несе через кожного з нас
Але я не про це
Твоi вiкна готичнi й високi —
Їх вiтражi за вiтром знову летять
І вже не птахи i навiть не листя з високих смутних тополь
Тобi пiд ноги паде твое найкраще шиття…



Юлiя Баткiлiна:


Тобi пiд ноги паде твое найкраще шиття,
І що робити тодi?
Чи то рушник на весiлля, чи драконячий стяг —
Та не пора для шитва, не час сидiти в гостях —
Настала осiнь подiй.
Виходиш в листя i дощ, пiд те небесне дрантя,
Яке на захiд несе.
Тобi пiд ноги паде твое найкраще життя,
Твоя найбiльша печаль, твое найкраще шиття,
І що залишиться? Все.



Марiя Микицей:


І що залишиться? Все.
Що колись твоiм не було нiколи
Що на днi глибокiм у трюмах столiттями
Проростало рибами i гiацинтами
Перетiкало з золота у порцеляну
З кольорiв – у голоси найсолодшi
тих
Котрi вже навiть ночами не сняться
Котрих вже давно забула
Чиi слiди навiть найтеплiший пiсок
І найчистiша вода не тримае.



Юлiя Баткiлiна:


І найчистiша вода не тримае.
Мене – немае.
Вогонь горить, доiдае дрова —
Бувай здорова.
Бувай здорова, i край багаття —
Нi слiв, нi спiву.
Бувай здорова, пiди в латаття,
У рiчку сиву.
І найчистiша вода сховае.
Мене – немае.
Шукай мене за сто рокiв, рокiв,
Без карт i крокiв.
Знайди мiй слiд – хай i другий, третiй,
Знайди мiй голос у очеретi,
Знайди, як землю на тiнi крае.
Мене – немае.



Марiя Микицей:


Мене- немае
І це вже вкотре?
Чи знову вперше
Це я чи хтось на високiм порозi
коневi гриву розкiшну чеше
а козаковi, що свiт за очi,
в краi далекi
яким прощанням дорогу встелеш
i чим засiеш?
І що зiйде i чим зацвiте
Щойно третi пiвнi тобi запiють



Юлiя Баткiлiна:


Щойно третi пiвнi тобi запiють,
Щойно втрете змiниться охорона,
Залишай цi стiни, лишай це мiсто,
Не бери нiчого.
Нiчого
З речей,
Нiякого страху,
Нi зайвоi голки,
Нi потрiбноi голки,
Нi друга, нi улюбленця, нi прощання.
І навiть спогади будуть зайвi,
І навiть спогади про сам спогад.
А коли в туманi зникають вежi,
А коли тобi казана забракне,
І сусiдськоi сварки,
І нещирих обiймiв,
І скупого сонця —
Що тодi знайдеш?



Марiя Микицей:


Що тодi знайдеш?
І чим замiниш життя колишне?
Давай не бiйся – де твоi крила
І довгi коси
З самого початку з самого краю
Нового свiту
Знайди кав’ярню, де добра кава
І де Сiнатра
І можеш вiчнiсть отак сидiти i пити каву
Навiть без цукру І без нiкого.



Юлiя Баткiлiна:


Навiть без цукру i без нiкого,
Навiть сьогоднi.
Кав’ярня темна, бiсквiт i кола,
Подумки я окреслюю коло —
Вiд мли й безоднi,
Де шкiрять пащi голоднi звiрi
І моi колишнi,
Де вiри не йметься надii й вiрi,
Де чужинно й зимно в своiй квартирi,
Де сльози невтiшнi.
Я окреслюю коло, я кличу осiнь,
Хай свiт не буде таким, як досi,
Нехай непевна по свiту носить —
І цього досить.




#плетиво_крижаних_кораблiв









Юлiя Баткiлiна:


В мiстi iде град,
В мiстi стоiть дим.
Сонячний бог Ра
З нашими не ходив.
Бог блискавиць теж
Не навiщав нас.
Що нам тепер? Стеж,
Інше усе занад —
То. Наплива дим,
Йдеш? То тодi – йди.



Марiя Микицей:


Якщо знаеш – з ким
Якщо бачиш мету
Якщо вiриш що
падаючи на льоту
Знову встанеш й пiдеш
Траву прим’яту в росi залишаючи
як
Долонею по косах проводив колись
Як нахилявся до ii обличчя
Наче до лiсового джерела з водою живою



Юлiя Баткiлiна


А якщо не вiриш i ii долоням,
i не вiриш свiтанку, який лишив,
то повiр дощам, бо вони солонi,
то повiр зiтханню у скрипi шин.
Заспiвае вiтер – вона заплаче,
заплете, як стрiчка ii, дорога…
Вiдведе бiду, захистить, неначе
ти в бога.
Вбога…
Мабуть, всi закоханi ждуть привiту,
через одного – нi листа, нi коми.
Та обличчя грудня цiлуе квiтень…
Не кажи нiкому.



Марiя Микицей:


Бо немовлене мае найбiльшу силу
а несказане мае найпрозорiшу нiжнiсть
Снiги до неба перетворить на квiти
Дим над мiстом стане легким серпанком
Ти тiльки дочекайся ти тiльки не зникни
Слiдiв на водi не знайти нiкому
І свiтло зiрок далеких i тьмяних
Тобi не вкаже дорогу до дому
Хiба тiльки голос полетить за вiтром
У снi такому що нiколи не сниться
Хiба тiльки мигне хвостом розкiшним
За пагорбом далеким руда лисиця



Юлiя Баткiлiна:


Все лисицi старiй вiдомо – неприкаяна воля ночi,
Хижi зуби старого лiсу, хижий хрускiт старого хмизу.
Хочеш – i тявкни на сивий мiсяць, ляж i рани своi зализуй,
Хочеш – вийди в нiчнi провалля i до бiйки шукай охочих.
Все вiдомо старiй лисицi, смак чужоi гiркоi кровi,
теплi нетрi старого бору, темнi нори в пiску цупкому.
Хай мисливцi виходять першi, хай знаряддя у них готовi.
Обернулась лисиця тiнню – не поможуть вони нiкому.
Нiч, безумство, п’янке залiзо.
Хижий хрускiт дрiбного хмизу…



Марiя Микицей:


i до перших променiв сонця ця гонитва буде тривати
i нiхто не вполюе нiкого i нiхто не втече назавжди
зачароване коло танцю недописана фуга жовтня
як раптово це все минае як свiтлiе на сходi небо
i дерева вiдходять повiльно за рiку а потiм за обрiй
залишаючи нам цю осiнь як трофей на найдовшу пам'ять
про минуле яким не жити про майбутне якого не буде
про дива яким не знайшлося мiсця
у дорожнiй порожнiй валiзi



Юлiя Баткiлiна:


А тодi – листопад.
Нелегка увертюра морозу,
Невелика, скупа,
Пiсля вiршiв прочитана проза,
Мить чадного пiвсну, коли ти нi хвилинки не спав.
Розступаеться смог,
Пропускаючи бiлий свiтанок.
Що, як ми помремо?
Забувайте обличчя коханок,
Пам’ятайте «люблю» усiма iз невивчених мов.
Ти не жовтень цiдив,
Полиновий розбавлений осад.
Залишае сади
Хвора осiнь, розхристана, боса,
Залишае на бiлiй травi своi чорнi слiди.
Хто ти? Лис?
Повертайся у лiс.
Хто ти? Воiн? На чати.
Всi слова замалi,
та я хочу одне – прокричати…



Марiя Микицей:


І мiй крик наче спiв
пiд який крижанi кораблi
йдуть пiд воду
у теплих далеких морях
i мiй спiв наче гнiв що по собi
лишае лиш попiл
так схожий на снiг
що нiколи не тане й
яким вже нiщо не напишеш
дочекайся весни
– це едина порада чи просьба
чи навiть це назва
якоiсь новоi планети
на якiй все почнеться спочатку
i навiть без нас




#плетиво_пошуку_сонця









Юлiя Баткiлiна:


Зима iде котячою ходою,
Блакитноока, сильна, бiла, хижа.
І ти неначе сам, нiхто не вижив,
Нема для кого поспiшати з дому.
Здаеться, свiт великий i ворожий,
І ти один, i вiтер за шибками.
І всiх поперетворено на камiнь.
Іде зима, спiвае i ворожить.
Дзвенить свiтами крига, крига, крига…
І так допоки трохи не оклигав…



Марiя Микицей:


І так допоки трохи не оклигав
Як не оглухнеш вiд замерзлих звукiв
Що навiть товстi шиби не рятують
Що невiдомо чи колись ще стануть
Стiною водоспаду помiж скель
І брамою з мечiв непереможних
Яку вiдчинить тiльки слово
принесене на крилах птаха
Останнього з-помiж птахiв
Перед свiтанком



Юлiя Баткiлiна:


Перед свiтанком
свiт стае, мов плiвка,
прозора i тонка, легка, зникома…
Отут, де крапка, мала б бути кома,
за кригою – води тоненька цiвка.
Розсипана отрута порошком, а





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/mariya-mikicey/pletivo-zbirka-virshiv/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.