Книга - Кандід, або Оптимізм

Кандiд, або Оптимiзм
Франсуа-Мари Аруэ Вольтер


Дiставши виховання в замку барона, молодий чоловiк на ймення Кандiд живе спокiйним життям у товариствi свого вихователя доктора Панглоса. Вiд свого вихователя вiн дiзнаеться, що свiт абсолютно добрий, що кожна звичайна рiч неодмiнно приходить до щасливого кiнця. Так тривало до того дня, поки власник замку не порушив спокою: якось вiн застав милого йому Кандiда дуже близько бiля своеi доньки Кунiгунди i вiдразу ж вiдправив його iз замку, давши йому доброго стусана пiд зад. Змушений пуститися в мандри, молодий чоловiк перетинае рiзноманiтнi краiни, якi покажуть йому, що свiт дуже мало вiдповiдае оптимiстичному вихованню добродiя Панглоса.





Вольтер

Кандiд, або Оптимiзм





Роздiл перший

Як виховали Кандiда в прекрасному замку i як його звiдти вигнали


Жив у Вестфалii, в замку барона Тундер-тен-Тронка, юнак, якого природа обдарувала найлагiднiшою вдачею. Вся душа свiтилася в нього на обличчi. Вiн досить тверезо дивився на свiт i мав простий розум; тому-то, гадаю, i звали його Кандiдом.[1 - Кандiд – вiд лат. candidus – щирий, правдивий.] Старi замковi слуги мали пiдозру, що вiн син сестри барона та одного доброго й чесного шляхтича-сусiди, за якого ця панна нiяк не хотiла вiддатися, бо вiн мiг довести лише сiмдесят одно шляхетне поколiння, а решта його генеалогiчного дерева загинула вiд руiнницькоi сили часу.

Барон був одним з наймогутнiших володарiв у Вестфалii, – в його замку були дверi й вiкна. Велика зала була навiть оздоблена шпалерами. Всi собаки його чорного двору в разi потреби ставали його мисливською зграею; його конюхи були й псарями; сiльський панотець був його двiрським капеланом. Усi вони звали його монсеньйором i смiялися, коли вiн розповiдав небилицi.

Баронеса важила майже 350 фунтiв i через те зажила великоi пошани. Вона дбала про честь дому з гiднiстю, яка ще бiльше надавала iй ваги. Їi донька Кунiгунда, сiмнадцяти рокiв, була рожева, свiжа, огрядна i спокуслива. Син барона здавався цiлком гiдним свого батька. Вихователь Панглос[2 - Панглос – наймення, утворене вiд грецького «пан» (усе) i «глосса» (мова). Тут: у розумiннi – «всезнайко».] був оракулом дому, i малий Кандiд слухав його лекцii з повним довiр'ям, властивим вiковi i вдачi. Панглос викладав метафiзико-теолого-космолого-нiгологiю.[3 - Жартiвливий перелiк елементiв далекоi вiд реального життя схоластичноi науки, що нею захоплюеться Панглос.] Вiн прегарно доводив, що немае чину без причини[4 - …немае чину без причини… – натяк на детермiнiзм Лейбнiца.] i що в цьому найкращому з можливих свiтiв замок вельможного барона е найкращий iз замкiв, а вельможна панi – найкраща з усiх можливих баронес.

– Доведено, – говорив вiн, – що речi не можуть бути iнакшими;[5 - Пародiя на апрiорний спосiб доказiв, характерний для фiлософського методу Вольфа, послiдовника Лейбнiца.] а як усе на свiтi створено для мети, то неодмiнно для найкращоi. От, уважайте, носи створено для окулярiв;[6 - Вольтер висмiяв детермiнiзм у своiй працi «Основи фiлософii Ньютона» (1738).] i тому ми носимо окуляри. Ноги, очевидячки, призначено для того, щоб iх обувати, i от ми носимо черевики. Камiння iснуе, щоб його тесати i будувати замки, i от наш ясновельможний пан мае найкращий замок; найбiльший барон провiнцii повинен мати i найкращу господу. Свинi, нарештi, iснують для того, щоб iх iсти, i ми справдi iмо свинину цiлий рiк. Отже, той, хто каже, що все на свiтi добре, говорить дурницi; треба казати, що все е найкраще.

Кандiд уважно слухав i безоглядно вiрив; вiн-бо й справдi вважав панну Кунiгунду на диво прекрасною, хоч нiколи не мав смiливостi сказати iй про те. Вiн гадав, що пiсля щастя народитися бароном Тундер-тен-Тронком другий ступiнь щастя – бути панною Кунiгундою, третiй – бачити ii щодня, а четвертий – слухати вчителя Панглоса, найбiльшого фiлософа провiнцii, а значить, i всього свiту.

Одного разу Кунiгунда, гуляючи бiля замку в невеличкому гаю, що звався парком, побачила в кущах доктора Панглоса, який давав урок експериментальноi фiзики покоiвцi ii матерi, маленькiй брюнетцi, дуже гарненькiй i дуже слухнянiй. Панна Кунiгунда мала великий нахил до науки; затамувавши подих, спостерiгала вона раз у раз поновлюванi дослiднi спроби, що iх свiдком стала; вона виразно побачила достатню пiдставу доктора, наслiдки й причини i вiдiйшла схвильована, замислена, сповнена жадобою знання, гадаючи, що могла б стати достатньою пiдставою молодому Кандiдовi, а вiн би мiг бути тим самим для неi.

Повертаючись до замку, вона зустрiла Кандiда i почервонiла; Кандiд почервонiв так само. Вона тремтячим голосом привiталася з ним; Кандiд вiдповiв iй, сам не тямлячи що. Назавтра по обiдi, коли вставали з-за столу, Кунiгунда й Кандiд опинилися за ширмою. Кунiгунда впустила хусточку, Кандiд пiдняв ii; вона невинно взяла його за руку, юнак невинно поцiлував молодiй панночцi руку – жваво, чуло, з надзвичайною нiжнiстю. Їхнi уста зустрiлись, очi iм запалали, колiна затремтiли, руки заблудились. Пан барон Тундер-тен-Тронк проходив повз ширму i, побачивши таку причину i такий наслiдок, вигнав Кандiда iз замку важкими штовханами ногою в зад. Кунiгунда зомлiла, а коли прийшла до свiдомостi, панi баронеса надавала iй по щоках; i був жах у найкращому i найприемнiшому iз можливих замкiв.




Роздiл другий

Що сталося з Кандiдом у болгар


Вигнаний iз земного раю, Кандiд довго йшов, не знаючи куди, i плакав, то зводячи очi до неба, то раз у раз обертаючи iх до найпрекраснiшого iз замкiв, де жила найпрекраснiша з молодих баронес. Лiг вiн, не вечерявши, серед поля мiж двома борознами; падав великий лапатий снiг. На другий день, задубiлий з холоду, Кандiд ледве дiстався до сусiднього мiста, що звалося Вальдбергофтрарбкдiкдорф,[7 - Вальдбергофтрарбкдiкдорф – назву цього мiста Вольтер склав iз окремих нiмецьких слiв (Вальд, бер, гоф, дорф) та набору безглуздих звукiв.] без шеляга грошей, умираючи з голоду i втоми. Вiн сумно спинився бiля дверей якогось шинку. Там його побачили двое людей, одягнутих у блакитне.[8 - Тобто в одностроi прусських вербувальникiв; пiд болгарами Вольтер розумiе пруссакiв.]

– Товаришу, – сказав один, – от гарний юнак, та й зростом пiдходить.[9 - Прусський король Фрiдрiх-Вiльгельм І (1688–1740) комплектував свое вiйсько солдатами високого зросту. За його наказом високих чоловiкiв хапали просто на шляхах i навiть викрадали iз сусiднiх князiвств.]

Вони пiдiйшли до Кандiда i дуже ввiчливо запросили його пообiдати.

– Панове, – вiдповiв iм Кандiд з чарiвною скромнiстю, – ви робите менi велику честь, але я не маю чим сплатити за обiд.

– О добродiю, – сказав один iз блакитних, – особи вашого зросту i вашого вигляду нiколи нiчого не платять. Адже ж ваш зрiст – п'ять футiв i п'ять дюймiв?

– Так, панове, це мiй зрiст, – вiдповiв Кандiд, уклоняючись.

– То сiдайте, добродiю, до столу. Ми не тiльки заплатимо за вас, але й не дозволимо нiколи, щоб такiй людинi, як ви, бракувало грошей; люди на те й створенi, щоб одне одному допомагати.

– Маете рацiю, – сказав Кандiд, – те саме говорив менi завжди й Панглос; та я й сам добре бачу, що все йде якнайкраще.

Йому запропонували кiлька екю; вiн iх узяв i хотiв сплатити свою частку, але йому не дозволили – i всi сiли до столу.

– Чи щиро ви любите?…

– О, так! – вiдповiв Кандiд. – Я щиро люблю Кунiгунду.

– Нi, – сказав один iз добродiiв, – ми вас питаемо, чи щиро ви любите болгарського короля…

– Анiтрохи, – вiдповiв вiн, – таж я нiколи його i не бачив.

– Хiба? Це – наймилостивiший iз усiх королiв, i нам годиться випити за його здоров'я.

– О, залюбки, панове.

І вiн випив.

– Цього досить, – сказали йому, – вiднинi ви – опора, пiдмога, оборонець, герой болгар. Доля ваша вирiшена, i слава ваша забезпечена.

Йому зараз же набили на ноги кайдани i погнали до полку. Там його змусили повертатись праворуч, лiворуч, виймати шомпол, вставляти шомпол, цiлитись, стрiляти, марширувати швидким кроком i дали йому тридцять ударiв палицею. Назавтра вiн робив вправи вже не так погано i дiстав тiльки двадцять ударiв; ще через день йому дано тiльки десять, i товаришi дивились на нього, мов на диво.

Геть спантеличений, Кандiд нiяк не мiг зрозумiти, як саме вiн став героем. Одного весняного дня вiн надумався пiти погуляти, гадаючи, що то е виключне право людського роду, як i iнших тварин, користуватись ногами з власноi уподоби. Не пройшов вiн i двох лье, як четверо iнших героiв, по шiсть футiв на зрiст, наздогнали його, зв'язали i кинули до в'язницi. На судi його спитали, що вiн вважае за краще: чи бути прогнаним крiзь стрiй тридцять шiсть разiв, чи дiстати одразу дванадцять свинцевих куль у лоб. Даремно вiн говорив, що воля людська свобiдна i що вiн не хотiв би нi того, нi другого, – все одно: треба було вибирати. Силою божого дару, що зветься свободою, вiн вибрав тридцять шiсть разiв пройти крiзь стрiй i витримав двi такi прохiдки. В полку було двi тисячi солдат. Це дало йому чотири тисячi шомполiв, що вiд потилицi до заду оголили йому м'язи i нерви. Коли його лагодилися гонити втрете, Кандiд, вкрай знесилений, попрохав, як ласки, розбити йому голову; цiеi ласки вiн домiгся. Йому зав'язали очi, поставили навколiшки. На той час проiздив мимо болгарський король; вiн запитав про злочин засудженого, i як король цей був великий генiй, то зрозумiв iз того, що розказано йому про Кандiда, що це – молодий метафiзик, дуже нетямущий у справах цього свiту, i подарував йому життя, виявивши притiм милосердя, яке славитимуть усi часописи i всi вiки. Бравийхiрург вилiкував Кандiда за три тижнi пом'якшуючими засобами, якi радить Дiоскорiд.[10 - Дiоскорiд – вiдомий старогрецький лiкар (II – І ст. до Р. X.), автор багатьох медичних трактатiв.] У нього вже наросло трохи шкiри i вiн мiг ходити, коли болгарський король пiшов вiйною на короля аварського.[11 - Авари – народ, що колись населяв Середньодунайську низовину перед приходом угрiв. Тут, як алегорiя, – французи.]




Роздiл третiй

Як урятувався Кандiд вiд болгар i що з ним сталося


Нiщо в свiтi не було таке прекрасне, таке метке, таке блискуче та впорядковане, як цi двi армii! Сурми, дудки, гобоi, барабани, гармати творили гармонiю, якоi не чуло саме пекло. На початок гармати поклали щось по шiсть тисяч душ iз кожного боку, потiм рушницi звiльнили найкращий iз свiтiв приблизно вiд дев'яти до десяти тисяч нiкчем, що заражали його поверхню. Багнет був теж достатньою пiдставою для смертi кiлькох тисяч людей. Усе разом становило до тридцяти тисяч душ. Кандiд, що тремтiв як фiлософ, скiльки змоги ховався пiд час тiеi героiчноi рiзанини. Нарештi, коли обидва королi почали спiвати Те Deum,[12 - Те Deum (лат.) – «Тебе, Господи, хвалимо», католицька молитва.]кожен у своему таборi, вiн визнав за краще податись куди-iнде мiркувати про причини та наслiдки. Вiн пройшов помiж купами мертвих та умираючих i дiстався спочатку до сусiднього села, – воно було сплюндроване; це було аварське село, що болгари спалили згiдно iз законами публiчного права. Тут покалiченi дiди дивились, як помирають iхнi пораненi жiнки, пригортаючи дiтей до скривавлених грудей; там дiвчата з розпоротими животами вiддавали останнi подихи, заспокоiвши перед тим природнi потреби кiлькох героiв; там напiвспаленi благали iх добити. Мозок розкидано було по землi побiч вiдтятих рук i нiг.

Кандiд мерщiй подався до iншого села; воно належало болгарам, i аварськi героi зробили з ним те саме. Весь час простуючи помiж тремтячими тiлами або серед руiн, вiн вийшов кiнець кiнцем з театру военних дiй, несучи в торбинi трохи харчiв та нi на мить не забуваючи Кунiгунди. Коли вiн дiйшов до Голландii, харчiв у нього вже не було, але вiн чув, що вся люднiсть у цiй краiнi багата й побожна, а тому був певен, що тут йому буде добре, як i в замку барона перед тим, як його вигнали звiдти через прекраснi очi Кунiгунди.

Вiн попрохав милостинi в кiлькох поважних осiб, але всi йому вiдповiли, що коли вiн i далi так робитиме, то його замкнуть до такого дому, де його виправлять i навчать жити.

Вiн удався тодi до людини, що допiру промовляла цiлу годину на великих зборах про милосердя. Цей промовець прошив його поглядом[13 - …промовець прошив його поглядом – протестантський священик.] i спитав:

– Чого ви прийшли сюди? Чи маете ви для того поважну причину?

– Немае наслiдку без причини, – скромно вiдповiв Кандiд, – усе пов'язано мiж собою, i все скероване на краще. Треба було, щоб мене прогнали з-перед очей Кунiгунди, щоб я пройшов пiд шомполами; треба, щоб я просив на хлiб, поки не зможу його заробити; все це не могло бути iнакше.

– Друже мiй, – спитав промовець, – чи вiрите ви, що Папа е антихрист?

– Я про це ще нiчого не чув, – вiдповiв Кандiд, – але чи антихрист вiн, чи нi, а в мене немае хлiба.

– Ти не гiдний його iсти, – мовив той, – геть, нiкчемо! Геть, нещасний! Не обридай менi!

Жiнка оратора, вихилившись з вiкна i побачивши людину, що мала сумнiв – антихрист Папа чи нi, вилила йому на голову повний… О небо! До якоi надмiрностi веде релiгiйний запал у жiнок!

Один чоловiк, що зроду не був охрещений, добрий анабаптист[14 - Анабаптисти – християнська секта, що заперечувала хрещення немовлят, уважаючи, що хрестити можна тiльки дорослих За часiв Вольтера анабаптисти мали право вiльного перебування в Голландii.] на ймення Жак, бачив, як жорстоко й ганебно повелися з його братом, двоногою iстотою без пiр'я i з душею; вiн повiв його до себе, почистив, дав йому хлiба й пива, подарував два флорини i навiть хотiв дати йому роботу на своiй фабрицi персидських тканин, що виробляються в Голландii. Кандiд, низенько вклонившись, сказав йому:

– Учитель Панглос говорив правду, що все йде на краще в цьому свiтi, бо я бiльше зворушений вашою надзвичайною великодушнiстю, нiж жорстокiстю того добродiя в чорнiй мантii та його дружини.

Другого дня, гуляючи, вiн зустрiв жебрака, геть укритого гноянками, з мертвими очима, виразкою на носi, перекривленим ротом i чорними зубами, що говорив глухо, змучений нестерпним кашлем, вiд якого вiн щораз випльовував по зубу.




Роздiл четвертий

Як Кандiд зустрiв свого колишнього вчителя фiлософii доктора Панглоса i що з того сталося


Кандiд, схвильований бiльше спiвчуттям, нiж жахом, вiддав цьому страшному жебраковi тi два флорини, що дiстав вiд чесного анабаптиста Жака. Примара глянула на нього пильно, заплакала i кинулась на шию. Зляканий Кандiд вiдступив.

– Леле! – сказав нещасний другому нещасному. – Та невже ви не пiзнаете свого любого Панглоса?

– Що я чую? Це ви, мiй дорогий учителю, ви в такому жахливому станi! Яке ж лихо вас спiткало? Чому ви уже не в кращому iз замкiв? Що сталося з Кунiгундою, цiею перлиною серед дiвчат, цим найвищим витвором природи?

– Не сила менi говорити, – сказав Панглос.

Кандiд зразу ж повiв його до хлiва анабаптиста i дав йому попоiсти трохи хлiба, а коли Панглос дещо пiдкрiпився, Кандiд спитав:

– А що з Кунiгундою?

– Вона померла, – вiдповiв той.

Кандiд зомлiв на цьому словi; приятель очутив його поганим оцтом, якого випадково знайшов трохи в хлiвi. Кандiд розплющив очi.

– Кунiгунда померла! О найкращий iз свiтiв, де ти? Але ж вiд якоi недуги вона померла? Чи не тому, що бачила, як мене вигнали з прекрасного замку ii батька важкими стусанами?

– Нi, – вiдповiв Панглос, – iй розпороли живiт болгарськi солдати, натiшившись з нею перед тим, як тiльки можна; вони провалили голову бароновi, що хотiв ii боронити; баронесу порiзали на шматки; з моiм бiдолашним вихованцем зробили те саме, що i з його сестрою; що ж до замку, то вiд нього не лишилося й каменя на каменi – нi клунi, нi барана, нi качки, нi дерева; але за нас вiдомстили, бо авари зробили те саме в сусiдньому маетку, що належав болгарському пановi.

По цiй мовi Кандiд знову зомлiв; але, прийшовши до тями i сказавши все, що треба було сказати, вiн запитав про причину й наслiдок та про достатню пiдставу, що довела Панглоса до такого жалюгiдного стану.

– Горе мое! – вiдповiв той. – Ця причина – кохання: кохання, що тiшить людський рiд, що охороняе всесвiт, душа всiх чулих iстот, нiжне кохання.

– Горе! – мовив Кандiд. – І я знав кохання, цього владаря наших сердець, цю душу нашоi душi. Воно коштувало менi одного поцiлунку i двадцяти штовханiв ногою в зад… Але як ця прекрасна причина могла довести вас до такого жахливого наслiдку?

Панглос вiдповiв на це так:

– О мiй любий Кандiде! Ви знали Пакету, цю гарненьку служницю нашоi вельможноi баронеси; я зазнав у ii обiймах райських утiх; це вони спричинилися до тих пекельних мук, що жеруть мене тепер. Вона була заражена i, може, вмерла вже з того. Пакета дiстала цей подарунок вiд дуже вченого францисканського ченця, який дошукався джерела зарази; вiн мав його вiд староi графинi, що дiстала його вiд кавалерiйського капiтана, а той одержав його вiд маркiзи, а та перебрала вiд пажа, а той дiстав його вiд езуiта, а езуiт, iще бувши послушником, отримав його по прямiй лiнii вiд одного з компаньйонiв Христофора Колумба. Що ж до мене, то я не передам його нiкому, бо помираю.

– О Панглосе! – скрикнув Кандiд. – Яка ж дивна генеалогiя! Чи не диявол був тут за родоначальника?

– Зовсiм нi, – вiдповiв на те великий фiлософ, – це була неминуча рiч у найкращому iз свiтiв, необхiдний його iнгредiент, бо, коли б Колумб не схопив на одному iз американських островiв цiеi хвороби,[15 - Про походження сифiлiсу багато дискутували в Європi у XVIII ст… Вольтер цiкавився цим питанням i трактував його у низцi своiх творiв, переважно грунтуючись на працi Жана Астрюка «Трактат про венеричнi хвороби» (1734).] що отруюе джерело розмноження, перешкоджае йому i, очевидячки, противне великiй метi природи, то ми не мали б нi шоколаду, нi кошенiлi; треба ще зауважити, що досi ця хвороба спостерiгаеться тiльки на нашому материку. Турки, iндiйцi, персiяни, китайцi, сiамцi, японцi ii ще не знають; але е достатня пiдстава i iм пiзнати ii через кiлька столiть. Тим часом вона зробила серед нас надзвичайний поступ, а надто по тих великих армiях, що складаються iз чесних та добре вихованих наймитiв i вирiшують долю держав; можна бути певним, що коли тридцять тисяч душ воюе проти такоi самоi числом армii, то там е не менше двадцяти тисяч венерикiв з кожного боку.

– Це дивна рiч, – сказав Кандiд, – проте вас треба вилiкувати.

– Хiба це можливо! – вiдповiв Панглос. – Я навiть су не маю, мiй друже, а на всiй просторонi цiеi кулi нi кровi не пустять, нi клiзми не поставлять, коли не заплатиш сам або коли не заплатять за тебе iншi.

Пiсля цих слiв Кандiд вирiшив, що мае зробити; вiн упав до нiг милосердного анабаптиста Жака i так зворушливо змалював йому становище свого приятеля, що добряга не вагаючись прийняв доктора Панглоса i вилiкував його своiм коштом. Пiд час лiкування Панглос утратив тiльки одне око й одне вухо. Вiн добре писав i досконалознав арифметику. Анабаптист Жак зробив його своiм рахiвником. Коли через два мiсяцi йому довелось iхати до Лiсабона в торговельних справах, вiн узяв на корабель i обох своiх фiлософiв. Панглос з'ясував йому, що все на свiтi йде якнайкраще. Жак був iншоi думки.

– Звичайно, – говорив вiн, – люди почасти зiпсували природу, бо вони не родяться вовками, але вовками стають. Бог не дав iм нi двадцятичотирьохфунтових гармат,[16 - Двадцятичотирьохфунтовi гармати – гармати, якi стрiляли 24-фунтовими ядрами] нi багнетiв, а вони собi поробили й багнети, й гармати, щоб нищити одне одного. Я мiг би поставити на рахунок ще й банкрутiв та суд, що вiдбирае добро в банкрутiв i тим ще бiльше руйнуе кредиторiв.[17 - Очевидно, натяк на банкрутство Самуiла Бернара, внаслiдок якого Вольтер втратив 8 тисяч лiврiв]

– Усе це неминуче, – вiдповiв одноокий доктор, – поодинокi нещастя творять загальне щастя, i тому що бiльше поодиноких нещасть, то краще все в цiлому.

Поки вiн так мiркував, потемнiло в повiтрi, з усiх чотирьох кiнцiв свiту знялися вiтри i страшенна буря захопила корабель поблизу лiсабонського порту.




Роздiл п'ятий

Буря, аварiя корабля, землетрус i що сталося з доктором Панглосом, Кандiдом та анабаптистом Жаком


Половина пасажирiв, знеможена, задихаючись у тiй невимовнiй нудьзi, що нагонить хитання корабля на нерви i на весь настрiй людей, киданих у рiзнi боки, не мала навiть сили боятися небезпеки. Друга половина кричала i молилась; вiтрила було пошматовано, щогли поламано, корабель пробито. Працювали, хто мiг, але нiхто не слухався, нiхто не наказував. Анабаптист теж трохи допомагав керувати; вiн був на палубi; якийсь несамовитий матрос сильно ударив його i повалив на помiст, але сам вiд того втратив рiвновагу i полетiв за корабель сторч головою. Там вiн i повис, зачепившись за уламок щогли. Добрий Жак побiг йому на допомогу, пособив йому вилiзти, але iз зусилля сам шубовснув у воду на очах у матроса, що покинув його на загин i навiть не глянув на нього. Кандiд наблизився i побачив свого благодiйника, що на хвилину виринув i зник навiки. Вiн хотiв кинутись за ним у море, але фiлософ Панглос зупинив його, довiвши, що лiсабонський рейд на те i створений, щоб саме тут потонув анабаптист. Поки вiн це доводив a priori,[18 - A priori (лат) – на пiдставi теорii.]





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/volter/kandid-abo-optimizm/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Кандiд – вiд лат. candidus – щирий, правдивий.




2


Панглос – наймення, утворене вiд грецького «пан» (усе) i «глосса» (мова). Тут: у розумiннi – «всезнайко».




3


Жартiвливий перелiк елементiв далекоi вiд реального життя схоластичноi науки, що нею захоплюеться Панглос.




4


…немае чину без причини… – натяк на детермiнiзм Лейбнiца.




5


Пародiя на апрiорний спосiб доказiв, характерний для фiлософського методу Вольфа, послiдовника Лейбнiца.




6


Вольтер висмiяв детермiнiзм у своiй працi «Основи фiлософii Ньютона» (1738).




7


Вальдбергофтрарбкдiкдорф – назву цього мiста Вольтер склав iз окремих нiмецьких слiв (Вальд, бер, гоф, дорф) та набору безглуздих звукiв.




8


Тобто в одностроi прусських вербувальникiв; пiд болгарами Вольтер розумiе пруссакiв.




9


Прусський король Фрiдрiх-Вiльгельм І (1688–1740) комплектував свое вiйсько солдатами високого зросту. За його наказом високих чоловiкiв хапали просто на шляхах i навiть викрадали iз сусiднiх князiвств.




10


Дiоскорiд – вiдомий старогрецький лiкар (II – І ст. до Р. X.), автор багатьох медичних трактатiв.




11


Авари – народ, що колись населяв Середньодунайську низовину перед приходом угрiв. Тут, як алегорiя, – французи.




12


Те Deum (лат.) – «Тебе, Господи, хвалимо», католицька молитва.




13


…промовець прошив його поглядом – протестантський священик.




14


Анабаптисти – християнська секта, що заперечувала хрещення немовлят, уважаючи, що хрестити можна тiльки дорослих За часiв Вольтера анабаптисти мали право вiльного перебування в Голландii.




15


Про походження сифiлiсу багато дискутували в Європi у XVIII ст… Вольтер цiкавився цим питанням i трактував його у низцi своiх творiв, переважно грунтуючись на працi Жана Астрюка «Трактат про венеричнi хвороби» (1734).




16


Двадцятичотирьохфунтовi гармати – гармати, якi стрiляли 24-фунтовими ядрами




17


Очевидно, натяк на банкрутство Самуiла Бернара, внаслiдок якого Вольтер втратив 8 тисяч лiврiв




18


A priori (лат) – на пiдставi теорii.