Книга - Толока. Краєвид з вікна хати

Толока. Краевид з вiкна хати
Михайло Герасимович Ілленко


Кiноповiсть «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ» – це художньо-iсторичний твiр, розширена версiя сценарiю фiльму «Толока» режисера Михайла Ілленка. В основi твору – поетичнi образи Т. Г. Шевченка з «У тiеi Катерини хата на помостi…».

Автор оповiдае притчу, в якiй «пролiтае» крiзь iсторiю Украiни, вiдтворюе ii драматичнi та героiчнi епiзоди. У центрi сюжету – Катерина i ii хата, що також мае свою пам’ять, свою душу.

Вiк украiнськоi хати короткий – вiд вiйни до вiйни. Кожне випробування руйнуе хату Катерини. Але вона вперто, як i багато поколiнь украiнцiв, знову й знову пiдiймае ii з руiн.





Михайло Ілленко

Толока. Краевид з вiкна хати



Малюнки з режисерського сценарiю Михайла Ілленка



В оформленнi обкладинки використано ескiз художника фiльму «Толока» Романа Адамовича.



Художник-оформлювач М. Мендор



© М. Ілленко, текст, iлюстрацii, 2020

© М. Мендор, художне оформлення, 2020




Вiд Автора


Кiноповiсть «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ», що Ви зараз гортаете, не е стенограмою фiльму «Толока», це його розширена, чотирисерiйна версiя:

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ПЕРША»

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ДРУГА»

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ТРЕТЯ»

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ЧЕТВЕРТА»



У кiноповiстi е епiзоди, якi не побачили глядачi в кiнотеатрах. Цi епiзоди довелося скоротити до стандартiв кiнопрокату (120 хвилин). Кiноповiсть е результатом продовження роботи над фiльмом – заготовкою для чотирьох телевiзiйних серiй.

У кiноповiстi ви знайдете епiзоди, яких немае в прокатному двогодинному варiантi фiльму. Майже всi цi епiзоди вже iснують як вiдзнятий матерiал. Вони позначенi в текстi курсивом.

Кiноповiсть дозволяе зупинитися на несподiваних поворотах сюжету, розставити акценти, уповiльнюе рух екранного часу, а головне – до контексту фiльму додаеться дуже важлива складова: кiлька нiчних розмов ХАТИ з КАТЕРИНОЮ. За жанром цi розмови – спiлкування двох жiнок, одна з яких побачила в життi набагато бiльше, нiж iнша. Інколи КАТЕРИНА обговорюе з ХАТОЮ iсторичнi, навiть фiлософськi проблеми, бувае, вони розмiрковують про побут, часом взаемини загострюються до суперечок «свекруха – невiстка».

Нiчнi розмови мiж ХАТОЮ i КАТЕРИНОЮ надають ХАТІ право голосу, змiнюють статус ХАТИ з нерухомостi на живе створiння, що мае свою пам’ять, свою душу.



Запрошення на толоку

До 1991 року я не мiг сподiватися зняти «Толоку» через гостру несумiснiсть з канонами радянськоi iдеологii. Пiсля 1991-го з’явився шанс, але наш кiнематограф почав гальмувати й на середину дев’яностих примерз до рейок на довгi пiвтора десятилiття. Час вiд часу його вдавалося пiдштовхнути, але невдовзi вiн знову зупинявся перед червоним свiтлом. «Толока» не була винятком.

Перший раз розпочати роботу над екранiзацiею балади Тараса Шевченка «У тiеi Катерини хата на помостi» на студii iменi Олександра Довженка вдалося у 2004 роцi. До зйомок не дiйшло – фiльм зупинили.

Не подумайте, що я скаржуся. Менi нема на що. Пiсля 1991 року я зняв, крiм короткометражних, чотири повнометражнi фiльми – «Фучжоу», «Сьомий маршрут», «ТойХтоПройшовКрiзьВогонь» i «Толоку».

Всi цi фiльми для мене – окремi й дуже особливi сторiнки. «Фучжоу» – 20 рокiв життя вiд задуму до реалiзацii (1975–1995), «Сьомий маршрут» – 22 роки (1975–1997), «ТойХтоПройшовКрiзьВогонь» – 45 (1967–2012), «Толока» – 53 роки життя (1967–2020).

Цi чотири фiльми е для мене принциповими не тому, що довгоочiкуванi, а тому, що iх неможливо було зняти до 91 року. А дуже хотiлося.

Довелося мрiяти. Намрiяв 140 рокiв. Я не можу роздiлити на чотири частини роки очiкування, бо для мене це один фiльм – квартет, що складаеться з рiзних музичних iнструментiв, але об’еднаний спiльною мелодiею. Навiть «Сьомий маршрут», що мае вигляд несподiваноi електрогiтари помiж бандури, кобзи й флейти-дубельцiвки, пiдтримуе спiльний ритм. У кожному з цих фiльмiв е репетицiя «Толоки»: у «Фучжоу» – хата, що пливе посеред моря разом з хазяiном, який не може ii покинути; у фiльмi «ТойХтоПройшовКрiзьВогонь» – натуральна украiнська толока поруч з iндiанськими вiгвамами. Навiть у цiлком урбанiстичному «Сьомому маршрутi» поранений боець посеред пустелi за лiченi секунди будуе хату, вiк якоi вiд народження до смертi – лiченi хвилини. Феномен украiнськоi хати – таемниця толоки – починаючи з 1967 року проростала епiзодами в iнших задумах, сценарiях, фiльмах.



Хата народжуеться пiд час толоки

Фiльм народжуеться багато разiв – пiд час виникнення задуму, потiм коли пишеться сценарiй, а далi – на кожному новому етапi, з кожним новим членом знiмальноi групи, з кожним затвердженим актором, з кожним знiмальним днем, пiд час монтажу i створення музики… Але справжне народження фiльму – у глядацькiй залi. Так само, як народження хати пiд час толоки.

Кажуть: «Як човна назвали, так вiн i попливе». Здаеться, це так само стосуеться i фiльмiв. «Толоку» ми знiмали толокою – знесли докупи очерет, глину, реквiзит, операторську технiку, костюми, зiбрали знiмальну групу, пiсля зупинки фiльму зiбрали ще одну, запросили акторiв, одного крука, одну козу, одного собаку, коней запросили, чорнобильську пожежну машину, парочку нiмецьких штурмовикiв «Юнкерсiв», дванадцять вагiтних жiнок, кульову блискавку, не забули секретаря сiльського партосередку, один ураган, одного Героя Радянського Союзу з золотою зiркою на грудях, один загiн польських гусарiв проти татарськоi кiнноти, три десятки украiнських бранок, озброiли й вдягли два вiйська – Карла ХІІ (25 000 воякiв) i Петра І (42 000 воякiв)…

Звичайно, ми не змогли б це зробити, якби не iснувало Магii Тараса Шевченка.

А також Магii Дзеркала Екрану.

Саме цi магiчнi сили допомогли об’еднати в одному фiльмi далекi часи iз сьогоденням: XVII сторiччя – з подiями, що передали естафету далi вiд 1709 року до 1918, вiд 1933 до 1941, 43, 54, 84, 86, 88 року i поступово дiсталися наших днiв.

Власне, саме тут вiдповiдь на запитання: «Чому героi фiльму (включно з собакою) живуть так довго?» Шевченко взагалi розглядав всi поколiння украiнцiв як одне ество, своi слова присвячував «І мертвим, i живим, i ненародженим».



Наш фiльм – це чотирьохсотрiчна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумiсних з життям, у пошуках таемницi толоки. Толока мае багато таемниць. Толока – не лише будiвельний процес. Це стратегiчний ресурс iснування Украiни. Цей ресурс невичерпний, вiн вiдновлюеться кожного разу, коли зимовим морозним свiтанком виходять на кригу ставкiв, озер i рiчок чоловiки з косами й починають косити очерет, щоби вкрити цим очеретом своi майбутнi хати.

Очерет, всiм вiдомо, – це душi померлих. Хто, як не вони, зможуть захистити хату вiд холодних осiннiх дощiв, вiд лiтньоi спеки?

Очерет бережно, стеблина до стеблини, везуть до новоi хати, де на кроквах вже лежать жердини в очiкуваннi, коли до роботи вiзьмуться ушивальники, щоби вшити снопами очерету дах. Хати, власне, ще немае. Є лише дерев’яна конструкцiя. Можна було б назвати ii кресленням хати, що спираеться на землю й займае частину небесного простору. Але креслення малюеться пiд лiнiйку, а де була лiнiйка, коли вибирали з трьох кривеньких акацiй двi рiвнiшi? Інших поблизу й не було.

Єдине, що тесалося пiд струну – сволок (центральна балка). Вiн робився з липи, iнколи передавався вiд староi хати до новоi, бо знайти потрiбне дерево було непросто. Решту конструкцii «креслили» без лiнiйки та циркуля: «Два пальцi вiд сонця». Очерет вкладали так, щоби жодна краплина дощу не знайшла дороги мiж стеблинами. Передбачливо випускали дармовис за межi стiн, аби захищав iх вiд зимовоi крижаноi крупи, не давав дощам розмивати глину, зберiгав малюнки-обереги. До речi, глину хазяiн копав якнайближче, щоби яма була потiм ставком для гусей та качок. Залишалося пiдвезти до хати лозу й лiщину, аби було чим заплiтати стiни й головне – зiбрати толоку. Вiдмовитися вiд толоки вважалося грiхом i вимагало сповiдi, каяття i спокути.

Нарештi – толока!

Все вiдбувалося одночасно: сусiди несли зi ставка воду, родичi заплiтали стiни, товкли глину, додавали до замiсу полову, солому та кiзяк (для мiцностi), збирали всiх наявних дiтей (для пустощiв), жiнки починали готувати вечiрнiй «фуршет» (для настрою) i спiвали. Коли хата перетворювалася на величезний плетений кошик з вiкнами та дверима, починали замазувати кошик глиною. Стiни пiдiймалися протягом дня – живiть!

Але вiк украiнськоi хати короткий – вiд вiйни до вiйни.

Швидко руйнувалася хата, але й воскресала ще швидше, бо поруч завжди була глина, очерет, горбатилася степова акацiя, а головне – толока!



Якось я почув цi думки уголос вiд брата. Ми з Юрою сидiли перед старою хатою в селi Бучак, де лiтом 1967 року вiдбувалися зйомки його фiльму «Вечiр напередоднi Івана Купала». Протягом наступних рокiв я залишався i досi залишаюся причарованим цiею версiею призначення украiнськоi хати, але одна справа – версiя, а iнша справа – сюжет фiльму. Менi (студенту) одразу захотiлося перетворити версiю на сюжет, але сюжет вперто не складався. Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в лiтературi, у живописi, у казках – нiде нiчого знайти не мiг. Навiть в украiнських пiснях, у яких е про все, про толоку – анi звуку (мораторiй на спогади про толоку – ще одна ii таемниця).

Дуже захотiлося порушити цей мораторiй, тож я продовжував своi спроби та пошуки. Не змiг знайти про толоку навiть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторiнки «Кобзаря», прочитав: «У тiеi Катерини хата на помостi». Подумав: Нарештi! Це, мабуть, про хату!

Виявилося – про любов. І про вiйну.



Далi сюжет склався сам: Продаеться незавершена вiйна. Не дорого i в хорошому станi.

В якийсь момент знадобилася допомога Івана Миколайчука (згадалася розповiдь Івана про свое дитинство, яка мене свого часу вразила). Коли я почув цю розповiдь, спитав, чи записана вона в Івана як сценарiй, чи збираеться вiн екранiзувати цю сторiнку своiх спогадiв. Почув, що не записана. До екранiзацii не дiйшло – невдовзi Іван помер.

Сценарiй, що почався з розмови з братом, розшукав свiй сюжет у рядках балади про Катерину, звернувся по допомогу до спогадiв легендарного украiнського актора: Ілленко, Шевченко, Миколайчук – у цьому трикутнику я складав сюжет фiльму, а тепер продовжую шукати таемницю толоки в кiноповiстi «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ».

Була ще одна важлива грань – добровольцi та волонтери АТО, до яких я iздив протягом 2014–2016 рокiв, показував «ТойХтоПройШовКрiзьВогонь» у блiндажах, на блокпостах i просто неба. Возив з собою також фрагменти незавершеноi «Толоки». Показував, коментував, слухав.

Поступово силуети дiйових осiб почали виростати до неочiкуваних масштабiв, пропонувати менi своi мiфи, символи, забобони. Один iз персонажiв став батьком дванадцятьох синiв, iнший (божевiльний) почав виписувати божевiльним довiдки, що лiкували краще за пiгулки, хтось полював на кульову блискавку, хтось тiкав вiд неi, хтось попереджав учасникiв драми про наслiдки, раз по раз розповiдаючи казку про Катерину, хтось порушував Закони Запорiзькоi Сiчi, хтось захищав цi Закони, хтось вбивав, хтось народжував…

«Той муруе, той руйнуе,
Той неситим оком
За край свiта зазирае,—
Чи нема краiни,
Щоб загарбать i з собою
Взять у домовину».

Цi гiганти – героi, монстри, символiчнi персонажi, велетнi та гноми, лихi люди, а також добрi сусiди, знайомi та незнайомi оточували Катерину в сценарii з усiх бокiв, а вона вперто скликала толоку за толокою – кожен виконував свое призначення.



Михайло Ілленко,

автор кiноповiстi «Толока. Краевид з вiкна хати»,

сценарист i режисер фiльму «Толока»



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Головним символом фiльму, безумовно е толока.

У наш час на екранах було вже все. Сьогоднi почути обiцянку: «Вперше на екранах!» майже нереально, але, як не дивно, не було на екранах толоки. Принаймнi так, як були представленi iншi людськi справи, захоплення та обов’язки.

І у вiршах не було толоки, i в прозi! Не було толоки в живопису. Немае толоки навiть в народних пiснях! В украiнських пiснях було про все – про любов, про вiйну, про розлуку, про рушник i врожай, про батькiв i дiтей, про козакiв i про iхнiх коней… а про толоку, що рятувала украiнцiв протягом вiкiв, не було.

Толока, власне, не чекала визнання. На толоку збиралася пiсля кожного нещастя, – хто з очеретом, хто з водою, хто з глиною… iнших будiвельних матерiалiв в степу не знайти, – приходили, щоби перетовкти бiду.

Толока просила мало – жменю глини, ковток води, жмут соломи, а гарантувала багато – шанс на продовження життя.

Вперше на екранах – толока, як генетичний код еднання i виживання нацii.

Украiнська толока завжди перемагала бiду. Жодна хата в Украiнi нiколи не була «с краю». Завжди у центрi громади: толока.




Толока – подорож перша





Пролог





Бориспiльська траса. Вечiр. Сучасна автомобiльна траса. У двох напрямках летять машини. Шум машин поступаеться звукам танго (у виконаннi старенького патефону). Високо над автомобiльною трасою серед дубового листя, …не помiтна з землi, прилаштувалася маленька ХАТИНКА.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Хата (iграшкова хатинка) над Бориспiльською трасою вiдсилае глядача до спiву, який вважаеться украiнською народною баладою. «Ой горе тiй чайцi небозi, що вивела чаеняток при битiй дорозi» (слова i музика Гетьмана Украiни Івана Мазепи).

Тема гнiзда при дорозi часто повторюеться у фольклорi, а також у вiршах, вiдтворюючи образ чайки, ii гнiзда i чаенят, яким доводиться жити «пiд копитами iсторii», так само, як Украiнi на межi мiж захiдною та схiдною цивiлiзацiями.

Далеко на обрii – силует мiста. Вiкна ХАТИНКИ свiтяться. Дверi вiдкритi. Всерединi рух.



ГОЛОС КАТЕРИНИ

Перша ХАТА прожила недовго. Їi пiдпалила блискавка. Ти бачив. Друга загинула випадково. Просто виросла не на тому мiсцi i не в той час. Третю ХАТУ забрав вiтер. У рiзних мiсцях пiдiймалися моi ХАТИ. Всi не пригадаю. Навiть в Криму довелося збирати толоку. Це вже пiсля Чорнобиля… Сам знаеш: вiк украiнськоi ХАТИ короткий – вiд вiйни до вiйни, але зараз про iнше… Хочу попросити тебе…



Хата Катерини. Нiч. КАТЕРИНА пiдходить до iкони в кутку кiмнати. КАТЕРИНА в кiмнатi сама, якщо не звертати уваги на собаку ЛАТКУ. Звичним, безпомилковим рухом КАТЕРИНА дiстае з кутка за iконою маленьку книжечку.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

У лiтературi назва «Захалявна книжечка» вживаеться для означення книжечок- збiрникiв творiв Шевченка. Один з вiршiв «Захалявноi книжечки» написаний 1848 року пiд час перебування поета на островi Кос-Арал. Вiдоме видання вiршiв Тараса Шевченка «Мала книжка» за форматом дуже схоже на кишеньковий молитовник. Зберiгання книжки за iконою i зачитування з неi вiрша Шевченка «Молитва» ототожнюе рядки Шевченка з Богоданим текстом (Бiблiйний мотив).



КАТЕРИНА розгортае «Захалявну книжку», але читае, не пiдглядаючи в текст – напам’ять. КАТЕРИНА звертаеться до iкони Божоi Матерi.



КАТЕРИНА

Зло начинающих спини,
У пута кутii не куй,
В склепи глибокi не муруй.

У кiмнатi порожньо. Лише лiжко i стiлець. Звучать слова вiршу Тараса Шевченка «Молитва». Нiч. Собака ЛАТКА не заважае КАТЕРИНІ, не порушуе тишу.



КАТЕРИНА

А доброзиждущим рукам
І покажи, i поможи,
Святую силу ниспошли.

З iкони на КАТЕРИНУ i ЛАТКУ дивиться Божа Матiр з немовлям.



КАТЕРИНА

А чистих серцем? – Коло iх
Постави ангели своi
І чистоту iх соблюди.

А всiм нам вкупi на землi
Єдиномислiе подай
І братолюбiе пошли.




Степ





Нiчний степ стереже кам’яний скiфський воiн. Гурт жiнок i дiвчат стережуть собаками, наче отару або табун.

Охоронцi чекають команди вiд двох вершникiв, якi у свiтлi вогнищ вибирають собi на втiху пару красунь з трьох десяткiв бранок. Охорона батогами пiдiймае отару. Жiнки та дiвчата не вiдривають поглядiв вiд вершникiв. Жiнки ховають дiвчат, але марно. Вершники кружляють навколо отари, вибираючи собi здобич.

КАЙСАК-БАБАЙ нарештi вказуе на одну з дiвчат. У вiдповiдь на опiр охоронець заспокоюе дiвча шкiряним ногаем, а разом нею – i старшу жiнку, яка не вiддае доньку охоронцям. КАЙСАК-БАБАЙ перекидае дiвча через гриву коня, заламуе руки.

Другий вершник тим часом вже «хрестить» арканом iншу неслухнянку – КАТЕРИНУ.

КАЙСАК-БАБАЙ смiеться i розвертае коня. Вiн зникае в темрявi разом iз бранкою.

Другий вершник, накинувши зашморг на шию КАТЕРИНИ, тягне ii з кола, окресленого вогнищами, у нiч.

КАТЕРИНА задихаеться – вершник не послабляе аркана, щоби дiвчина не могла розпустити зашморг. КАТЕРИНА рветься на волю – у нiч, у степ. Зашморг тягне ii слiдом за вершником. Вершнику добре знайома ця весела гра – приборкати дике перелякане лоша, яке ледь тримаеться на ногах. Лише КАТЕРИНА падае на землю, зашморг пiдiймае ii на ноги. Вершник смiеться – то попускае аркан, то натягуе його.

На якусь мить зашморг послаблюе свiй тиск. КАТЕРИНА кидаеться за кущ. Їй вдаеться заплутати аркан в колючих гiлках. Вершник повертаеться. Слухняний кiнь долае останнi кроки до КАТЕРИНИ.

Вершник бачить дiвчину крiзь листя i лише тодi помiчае, що це не дiвчина, а хлопець.

Але пiзно – у мiсячному сяйвi блимае лезо коси, прошивши вершника наскрiзь…

Гупае в траву мертвечина, i знову тихо в степу…



ВАСИЛЬ

Катерино…

Не вiрить КАТЕРИНА, але вiдгукаеться шепотом на шепiт:



КАТЕРИНА

Василю…

ВАСИЛЬ

Катерино…

КАТЕРИНА

Василю…

Нарештi знаходять один одного в темрявi, кидаються в обiйми.

На свiтанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагае мертвому рушити в далеку подорож.

КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч iз мертвим край могили. Покiйник обгорнутий саваном.

Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зi землi стирчить коса.

По той бiк ями рухаеться череда дiвчат, якою керують двое вершникiв та кiлька охоронцiв. На однiй з дiвчат у вишиванцi КАЙСАК-БАБАЙ зупиняе чергу, вказуе ятаганом на дiвчину.

Охоронцi тягнуть дiвчину до ШАМАНА, який безжалiсно перевiряе, чи не була вона вже чиеюсь? Чи буде покiйник першим у неi?

«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком пiдтверджуе ШАМАН.

Двi пари рук приймають «наречену» в ямi. ШАМАН передае в яму нiж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямi вiдбуваеться як слiд, мовчки скеровуе дii скупими жестами.

ШАМАН приймае з ями скривавлений нiж i вишитий хрестом, вiдiрваний вiд вишиванки з «м’ясом», комiр.

ШАМАН прив’язуе до держака коси скривавлений комiр.

Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне лiжко. Двi пари рук приймають його мертве тiло. Земля ховае «молодих» вiд зайвих поглядiв.

Купа землi на могилi росте. Купу землi прикрашае зашморг аркану.



ШАМАН поливае водою зашморг аркану, …з центру якого росте держак коси.

Держак прикрашений комiром з вишивкою.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Коса, що з’являеться як знаряддя вбивства, перетворюеться на магiчний iнструмент кревноi помсти. Коса встановлюе мiж жертвою i вбивцею мiстичний зв’язок. Ритуальне вбивство дiвчини закiнчуеться Знаком (скривавленим комiром вiд вишиванки), що закрiплюе магiчну силу коси.



ШАМАН поливае зашморг водою з чашi.

КАЙСАК-БАБАЙ пiдводить погляд на лезо коси.

ШАМАН залишаеться з КАЙСАК-БАБАЄМ бiля могили.

З ними залишаються ще двое. Вони починають спiвати на схiд сонця.

Коса, пов’язана скривавленою шматиною, нерухомо височiе над могилою.

А ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ вже одне цiле. Кiнь летить степом.

Навiть злива не може зупинити втiкачiв. Хiба що втомлений кiнь сам переходить на крок.

Але двох вершникiв скоро знову несе берегом рiки.

…несе лiсом…

… i знову берегом. І вночi несе…

…i вдень не зупиняеться.

Лише одного разу трапляеться iм на березi озера людина – РИБАЛКА з вудкою. ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ не помiчають його за стiною очерету. Ледь чутно дзвенить глиняний дзвоник, що чатуе на рибку.








Стара ХАТА. Нiч.

Сплять миски в миснику. Спить вода у вiдрi. Спить ухват поруч з вiником. Вкривши квiтами iкону, заснув рушник. Не спить вогник лампадки на пiдвiконнi.

У печi потрiскують жаринки та ще чути тихi голоси. Один голос знайомий – КАТЕРИНА. Інший – голос ii ХАТИ.



ГОЛОС КАТЕРИНИ

Тiкали з Василем без дороги, днi й ночi не рахували, аж поки не натрапили на якийсь хутiр. Двiчi скликали з Василем толоку, двiчi пiдiймали ХАТУ, третя пiднялася вже без Василя i без маленькоi Ганусi. Не пам’ятаю, як воно було…



ГОЛОС ХАТИ

Як було? Я тобi нагадаю: як завжди – зiбралася люди, обплели лозою сусiдське горе, обмазали глиною – перезимувати можна. Толока.



ГОЛОС КАТЕРИНИ

То була моя… четверта ХАТА?



ГОЛОС ХАТИ

Для тебе, Катерино, четверта, а для мене… Забувати стала… останнiй раз, коли рахувала, було менi… сiм тисяч рокiв.



ГОЛОС КАТЕРИНИ

Ну… виглядаеш ти, як на твiй вiк, непогано. Трошки кривенька, а так – на Трiйцю тебе побiлю, стрiху поправлю, долiвку пiдмажу – будемо жити!



ГОЛОС ХАТИ

Будемо, але… вiк украiнськоi ХАТИ короткий – вiд вiйни до вiйни.

Не забувай про це.



Хутiр. Вечiр. Сонце хилиться до обрiю. ВАСИЛЬ зупиняе коня. КАТЕРИНА бачить: за горбочком довга шия колодязя-журавля. Пiд тополями – стрiха. ВАСИЛЬ дивиться в бiк хутору.

Спiвае жайворон. Перед соняшниками вже зiбралося душ дванадцять мешканцiв, один кiнь, двi кози, корова. ВАСИЛЬ, не заважаючи спiву жайворона, чемно вiтаеться до незнайомцiв словами, гiдними в цей лихий час визначити – чужий ти чи свiй?



ВАСИЛЬ

Чорнi очка, чорнi очка, як терен…

Вiдгукаеться – дитячий голос.



ГОЛОС

Чорнi очка як терен, як терен, як терен…

ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ пiдхоплюють пiсню голоснiше.



ВАСИЛЬ, КАТЕРИНА

Коли ми ся поберем-поберем?

Степ. Вечiр. Коса нерухомо височiе над степом.

КАЙСАК-БАБАЙ не квапиться полишити мiсце своеi скорботи та пiсню. Пiсня звертаеться не до того, хто пiд землею, i не до того, хто над хмарами. Пiсня звертаеться до коси. На землi навколо держака коси – зашморг аркану. ШАМАН поливае зашморг водою.

Коса починае обертатися. КАЙСАК-БАБАЙ бачить: коса робить майже повний оберт i зупиняеться, наче вказiвник – пiдказуе дорогу.

Не перепитуе КАЙСАК-БАБАЙ – кидаеться наздогiн верхи, куди вказала коса. Помста.









Перша ХАТА Катерини





Ранок. Пiсня ВАСИЛЯ i КАТЕРИНИ вплiтаеться у спiльне дiйство.



ПІСНЯ

Поберемся, поберемся навеснi.
Поберемся навеснi, навеснi-навеснi,
Як зацвiтуть черешнi-черешнi…

ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА дивляться, як чоловiки встановлюють кривенькi опори для стiн.

ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА бачать, як двi сусiднi опори жiнки обв’язують вiнками з лугових квiтiв i рiзнокольорових стрiчок. Скрипка з бубоном береться до своеi роботи. Пiсня продовжуеться.

До чоловiкiв, якi встановлюють опори одну за одною, приеднуються жiнки. Вони заплiтають стiни лозою, починають закидати лозу глиною. Лозу в’яжуть мiж опорами, наче плетуть величезний кошик з вiкнами та дверима.

У долинi мiж двома пагорбами пiдiймаеться перша хата Катерини i Василя.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Два пагорби, що неодноразово з’являються протягом фiльму, символiзують жiночi груди, жiночу силу середовища, частиною якого е толока.








Пiсня задае спiльний темп i ритм роботи. Щойно дiвчата попiдтикали спiдницi, а тут вже й парубки на допомогу. Хто з водою – ближче до дiвчат. Черга передае глинянi ковалки. Жiнки обмазують лозу глиною. Чоловiки пiдносять снопи очерету. Передають очерет ушивальникам, що в’яжуть стрiху.

Двi сусiднi опори, прикрашенi вiнками, вже готовi бути одвiрком.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Два вiнки, що позначають майбутнiй одвiрок – вигаданий ритуал. Символiзуе захист хатнiх дверей (входу) вiд проникнення непроханих гостей.








Ще й сонце не сiло – нова ХАТА, у два вiконця, готова. ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА, а тепер вже господар i господиня, вiтаються до своеi ХАТИ. Вони цiлують ii порiг.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Поцiлувати порiг новоi хати – вигаданий ритуал. Встановлюе родинний зв’язок мiж людиною i хатою.



Поруч зi справжньою ХАТОЮ на гiлках вишнi – маленькi, iграшковi ХАТИНКИ – iдальнi для птахiв. Дiти насипають всередину зерно. ГОЛОСИ КАЗКАРІВ-ВЕРТЕПНИКІВ:



ГОЛОДАНЬ

У тiеi Катерини…

ГОЛОТА

ХАТА на помостi…

Вертеп-вистава. Казкарi-вертепники запрошують селян до вертепу.



ГОЛОДАНЬ

У тiеi Катерини…

ГОЛОТА

ХАТА на помостi…

Молодь та старi з дiтьми гуртуються бiля вертепу, де починаеться казка. Дерев’янi ляльки пiдкорюються Голосу з вертепу.



ГОЛОДАНЬ

У тiеi Катерини ХАТА на помостi, Із славного Запорожжя наiхали гостi…

Глядачi збiгаються до вертепу. Зсередини дерев’яного механiзму лунае голос.



ГОЛОТА

Один Семен Босий, другий Іван Голий…

У вiконцi вертепу – iграшкова ХАТИНКА, iграшкова Катерина та трое iграшкових козакiв.



ГОЛОДАНЬ

Третiй славний вдовиченко Іван Ярошенко.

Перед вiконцем вертепу – зачарованi селяни.



ГОЛОТА

З’iздили ми Польщу i всю Украiну,
А не бачили такоi, як се Катерина.

Позаду вертепу – двое артистiв: ГОЛОДАНЬ та ГОЛОТА – латка на латцi. На двох – сiм зубiв, одна посмiшка.



ГОЛОДАНЬ

Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцiй Катеринi за одну годину».

Дивуються селяни.



ГОЛОТА

Другий каже: «Друже, якби я був дужий.
То оддав би я всю силу…
Оцiй Катеринi…

На цьому вистава зупиняеться.



ГОЛОСИУ НАТОВПІ

Тiкаемо! Ховайся!

Не ворушаться ГОЛОТА i ГОЛОДАНЬ. Погляди не вiдриваються вiд вершникiв…

Казка зупиняеться. Не зупиняеться життя. Конi перетворюють ХАТУ на уламки (макет ХАТИ – iграшкова ХАТА мае три фази руйнацii: друга фаза – ХАТА без даху, третя фаза – купа уламкiв).

Крiзь вiкно вертепу ми бачимо: до решток ХАТИ пiдходить ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА. КАТЕРИНА схиляеться над купою смiття, пiдiймае глечик.



ВАСИЛЬ розгрiбае уламки, знаходить стiл. Стiл на долонi ВАСИЛЯ.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Порушення масштабiв, – в цьому випадку спiввiдношення розмiрiв людини й хати, людини та коня – один з основних способiв встановити «правила гри», що будуть надалi керувати у фiльмi силами природи та iсторичних законiв, будуть рухати сюжет, iнколи зменшуючи значення звичних величин, iнколи збiльшуючи iх.



Василь i Катерина навiть налякатися не встигають. Вони здивованi.

В руках у КАТЕРИНИ глечик, на долонi у ВАСИЛЯ – стiл.

Стоять ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ де стояли, а ХАТИ вже немае.









Друга ХАТА





День. Прокидаеться пiсня – жiночим голосом.



ЖІНОЧИЙ ГОЛОС

Чорнi очка, чорнi очка, як терен…

Заюрбилася толока вдруге.



ГОЛОСИ

Чорнi очка, як терен, як терен, як терен,
Коли ми ся поберем-поберем?

Великий плетений кошик пiдсуваеться пiд хвiст телятi. Чекають не довго. Теля ляпае в кошик з-пiд хвоста. Двое чоловiкiв додають наляпане до замiсу толоки.



ЧОЛОВІК

Пiдходьте на толоку!



Двiчi запрошувати не доводиться. Дорослi й молодь починають свiй звичний танець у глинi.

Дiти починають свою власну толоку: придивляючись до того, як робиться «доросла» ХАТА, вони невмiло беруться i до своеi – «дитячоi» ХАТИНКИ: хтось ставить кутовi опори з гiлочок, хтось заплiтае стiни лозою, хтось пiдiймае крокви, перев’язуе iх жердинами…

Дитяча ХАТКА виходить кривенька, незграбна. Дiти продовжують, поспiшаючи за дорослими. Хтось в’яже солому для стрiхи, хтось закидае стiни глиною – добре, що поруч, як зразок, товчеться справжня толока… Ось вже видно i кiнець «дитячоi» толоки – кривенька ХАТИНКА для собаки ЛАТКИ.

Обдивилися дiти, а доросла ХАТА вже стоiть там, де й стояла. Стоiть друга ХАТА у два вiконця для Василя i Катерини на тому ж мiсцi, де стояла перша, наче й не вiдлучалася.

Дитяча ХАТКА також мае свого хазяiна: зсередини виглядае ЛАТКА.



Вечiр. І знову вертеп! Знають артисти: де толока – там i вечеря. Або снiданок. Вiдкриваються ставнi верхнього поверху вертепу – у двох вiконцях з’являються ГОЛОТА i ГОЛОДАНЬ.



ГОЛОТА

Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцiй Катеринi за одну годину».
Другий каже: «Друже…

На нижньому поверсi вертепу – дерев’яна КАТЕРИНА. Сама в ХАТІ. Геть гола – а хто ж вдягненою купаеться? Пiд кожним вiконцем – нахаба козак з дерев’яними безсоромними очима. Мабуть, в артистiв позичили.



ГОЛОДАНЬ

Другий каже: «Друже, Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину оцiй Катеринi».

Хлопцям та дiвчатам вистава до вподоби. Батькам – не дуже.



ГОЛОСИ У НАТОВПІ

Оксано! Не дивись туди!

Але дивиться Оксана, дивиться Надiйка, Уляна, Маруся…



ГОЛОТА

Третiй каже: «Дiти, нема того в свiтi,
Чого б менi не зробити
Для цiеi Катерини за одну годину».

А до вертепу вже суне обурений ЧЕНЕЦЬ-чорнорясник. Артисти поспiхом закривають ставнi вертепу, а декорацiю першого поверху прибрати не встигають. Поки ЧЕНЕЦЬ суне крiзь натовп до джерала розпусти, i глядачам перепадае. Очi ЧЕНЦЯ горять вогнем – негайно припинити соромiцьке дiйство!

Гуркоче грiм – на небi, здаеться, теж гнiваються.

Удар чернечим костуром в iграшкову ХАТИНКУ збiгаеться з ударом справжньоi блискавки у справжню ХАТУ. ЧЕНЕЦЬ аж присiдае – лякаеться. Не кажучи вже про решту присутнiх.

На мiсцi новоi ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплюе вишню з iграшковим хутором.









Третя ХАТА





Нiч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…

Поруч – згарище. Язики полум’я лiниво облизують рештки ХАТИ, висвiтлюють сусiдiв, що товчуть i передають один одному глину. На плечi одного з сусiдiв спить дитина.



ГОЛОС

Чорнi очка, чорнi очка, як терен.
Коли ми ся поберем…

Ранком поруч зi згарищем стоiть нова ХАТА. Стоiть як i стояла, пiд двома пагорбами.

Артисти лялькового театру лагодять свою декорацiю. Дiти долiплюють свою iграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сценi iграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.



ГОЛОТА

У тiеi Катерини…

ГОЛОДАНЬ

ХАТА на помостi…

Обережно пiдтримуючи свiй важкий живiт, КАТЕРИНА сiдае на призьбу, стогне. Сусiдки пiдхоплюють ii пiд руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ дверi закриваються.



СУСІДКА

А ти, Василь, iди, iди. Ми тут самi.

ВАСИЛЬ шукае собi мiсця, але не знаходить. Вiн сiдае на призьбу, дослухаеться до голосiв з ХАТИ.

Вночi ВАСИЛЬ блукае навколо ХАТИ. Падае дощ.

Василь вкривае ХАТИНКУ своею свиткою. Вiн стае на колiна, заглядае у вiкна, припадае вухом до зачинених дверей, та ще й з бокiв пiдтикае, аби не протягло. З хатинки лунае крик немовля.








СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Порушення масштабiв, – у цьому разi спiввiдношення розмiрiв людини й хати, – один з основних способiв встановити «правила гри», що будуть надалi керувати у фiльмi силами природи, будуть рухати сюжет, iнколи зменшуючи значення звичних величин, iнколи збiльшуючи iх.



Зима. День. Снiг тихо сiеться з неба. З сусiднього яру лунають голоси вовчоi зграi. ВАСИЛЬ виглядае з дверей i кричить у порожню дiжку щось погрозливе. З-пiд його нiг виглядае i гарчить ЛАТКА.

Нiч. Взимку снiг вкривае стрiху, тин, поле.



Весна. Ранком прочиняються дверi. На порозi – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показуе дитинi те, на що ХАТА дивиться своiми вiкнами щодня i щоночi.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Катерина з немовлям з’являеться в просторi одвiрку – виходить з темряви, з лона хати на Божий свiт, символiзуючи одну з основних тем фiльму: людина лiпить хату, а хата створюе людину.



Берег озера. Сонце висвiтлюе своiми останнiми променями берег озера, висвiтлюе РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кiнцi. Тiнь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближаеться до РИБАЛКИ. Мисливця веде тiнь коси на пiску. Не знае РИБАЛКА, що смерть поруч… Тiнь КАЙСАК-БАБАЯ вiдпускае в полiт тiнь стрiли з лука.

Падае РИБАЛКА зi стрiлою в серцi. Дзвенить глиняний дзвоник на кiнцi вудки.








КАЙСАК-БАБАЙ прив’язуе дзвоник до держака коси.

КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо коси вказуе на небiжчика, який лежить на пiску. КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч. Коса, що була весь цей час нерухомою, починае вiдвертатися вiд РИБАЛКИ – вказуе протилежний напрямок.

КАЙСАК-БАБАЙ оцiнюе поглядом напрямок продовження свого шляху.

Його кличе помста. КАЙСАК-БАБАЙ рушае за вказiвкою коси.








Хутiр. День. Вiдпочивае ВАСИЛЬ, вiдпочивае його гончарний круг. У дворi поважно ходять гуси, мiж ними, як злодii на ярмарку, нишпорять кури. Байдужа до всiх, пасеться поруч iз ХАТОЮ коза на мотузцi. З хлiва виглядае теля. Пригрiвся хутiр пiд двома пагорбами. Бездонний простiр зоряного неба вкривае лiтнiй день. Хатинка, Василь з Катериною i Ганусею, коза та гуси летять крiзь космiчний простiр.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Космiчний простiр, крiзь який летить Земля, символiзуе стрiмкий рух часу, що буде керувати подiями у фiльмi, долаючи чотириста рокiв iсторii.



Зранку ВАСИЛЬ бере з собою сокиру, йде до лiсу по дрова.

ГАНУСЯ з КАТЕРИНОЮ бавляться саморобними iграшками на колiщатках: обертаються колiщатка, крутиться дерев’яний Домовичок, лунае його голос – наче дятел на жукiв полюе.

ГАНУСЯ з Домовичком жене козенят з двору на берег. КАТЕРИНА перегукуеться з ГАНУСЕЮ Домовичками: обертаються колiщатка, крутяться дерев’янi Домовички, лунають iхнi голоси.

Собака ЛАТКА подае сигнал – насуваеться бiда! Бiгом повертаеться ВАСИЛЬ.

ВАСИЛЬ ховае КАТЕРИНУ в порожньому кратерi гончарноi печi, закривае лядою, а потiм перевертае на ляду верейку з горщиками, б’е готовi горщики на черепки. ВАСИЛЬ засипае ляду черепками глиняного посуду…

ВАСИЛЬ кидаеться в поле гукати ГАНУСЮ.



ВАСИЛЬ

Ганусю! Доню!

Тим часом на подвiр’я з двох бокiв вилiтають вершники.

На подвiр’i починаеться бiй польських вершникiв з татарськими. ЛАТКА ховаеться у власнiй домiвцi. Копита руйнують собаче помешкання. Гарчання ЛАТКИ захлинаеться.

Летять голови. Падають конi. Починае горiти стрiха.

Круговерть бою захоплюе своiм рухом гончарний круг, який починае обертатися…

Вогонь облизуе вишневе дерево, пiдпалюе iграшковий хутiр.








СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Використання лялькових об’ектiв, моделювання масштабних подiй в iграшковiй формi – один з основних способiв встановити «правила гри» у фiльмi.



Берег рiки. Нiч.



Не за харчi – за життя, що висить на волосинi, грають артисти виставу. Голоси артистiв тремтять.



ГОЛОДАНЬ

Катерина задумалась
І третьому каже:
«Єсть у мене брат единий
У неволi вражiй!»

Перед вертепом зiбралися татари – вечеряють i дивляться.

Татари вперше бачать таких маленьких козакiв, таку, хоча й лялькову, але голу красуню КАТЕРИНУ. На руках в одного з татар жива лялька – перелякана ГАНУСЯ.



ГОЛОТА

«У Криму десь пропадае;
Хто його достане,
То той менi, Запорожцi,
Дружиною стане».
Разом повставали,
Коней посiдлали,
Поiхали визволяти
Катриного брата…

ВАСИЛЬ, озброений сокирою, бачить доньку, пiдповзае ближче.



ГОЛОДАНЬ

Один утопився у Днiпровiм гирлi…

Дерев’яний козак не хоче тонути, дерев’янi татари рiжуть його ятаганами.

Справжнi живi татари навiснiють перед вертепом. А ще бiльше татари радiють, побачивши, як другого козака…



ГОЛОТА

Другого в Козловi на кiл посадили.

Але радiють вони недовго, бо з’являеться третiй козак. Вiн рубае дерев’яних ворогiв i рятуе Катриного брата.



ГОЛОДАНЬ

Третiй, Іван Ярошенко,
Славний Вдовиченко,
З лютоi неволi, iз Бахчисараю
Брата визволяе…

На цьому словi вистава знову припиняеться – крапку ставить татарська стрiла.

Слiдом – навперейми одна за одною ще з десяток. Букет стрiл прикрашае стiни iграшкового театру. Іграшковi козаки припнутi стрiлами до декорацiй.

У вiконцях верхнього поверху видно ГОЛОТУ i ГОЛОДАНЯ.

Вони прив’язанi до свого вертепу й тепер iх, одного за одним, у чергу лупцюе батогом татарин.

ГАНУСЯ залишаеться без нагляду. Вона повзе в темряву. ВАСИЛЬ пiдкрадаеться ближче до доньки…

Татарин помiчае ВАСИЛЯ в травi й посилае в його бiк стрiлу з лука. Стрiла прошивае плече ВАСИЛЯ, але йому не до того – над його головою летять копита, свистить ятаган. Татари гарцюють верхи, шукають ВАСИЛЯ в травi, перегукуються, розгортають облогу, наче полюють на звiря.

Оточивши ВАСИЛЯ, який ховаеться в очеретi, татари пiдпалюють очерет. ВАСИЛЬ задихаеться. Стiна вогню обпiкае його з усiх бокiв. ВАСИЛЬ кидаеться в чорну воду, пiрнае. Крiзь воду бачить: за стiною очерету – татарський воiн з луком цiлить… у бульбашки, що тягнуться з глибини.

Татарська стрiла летить у воду.



Ранок. ВАСИЛЬ зустрiчае свiтанок, закам’янiвши посеред чорного степу, яким блукае в пошуках свого вершника посiдланий кiнь. ВАСИЛЬ поранений, скривавлений, обпалений, з сокирою, яку не випустив з рук. Із плеча над ключицею стирчить стрiла. ВАСИЛЬ стоiть перед порожнiм кратером гончарноi печi… ВАСИЛЬ стоiть, нерухомий, посеред згарища… Немае КАТЕРИНИ, нема ГАНУСІ… Навколо – бита земля та попiл.

Там, де стояла ХАТА, вогонь лiниво облизуе ii рештки, наче ситий собака – кiстку. Гончарний круг теж палае, уповiльнюючи своi оберти. Останнi оберти у вогняному вiнцi робить гончарний круг.

На вишнi вцiлiла одна жива гiлка з iграшковою ХАТИНКОЮ.

Раптом – голос домовичка. У руках КАТЕРИНИ дерев’яна iграшка. Не вiдгукаеться на ii голос ГАНУСЯ.

ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ посеред згарища. Здалеку крiзь важкий звук татарськоi кiнноти, яка рушае далi в пошуках здобичi, чути голос ГАНУСІ…



ГАНУСЯ

Тато!

ВАСИЛЬ кидаеться до коня. Трапляеться ВАСИЛЮ шабля поруч iз гусаром, якому вона вже нiколи не знадобиться.

ВАСИЛЬ вже в сiдлi… ВАСИЛЬ летить на голос доньки.



ВАСИЛЬ

Доню!

КАТЕРИНА

Ганусю!

КАТЕРИНА залишаеться сама.

Падае КАТЕРИНА на колiна й кричить.

Тиша у вiдповiдь.









Четверта ХАТА





День. На голос КАТЕРИНИ сходяться сусiди. Кiлька сусiдiв – старi та немiчнi – починають звичну роботу: встановлюють кутовi стовпи майбутньоi ХАТИ, обв’язують стовпи жердинами…



ГОЛОС ГОЛОТИ

У тiеi Катерини
ХАТА на помостi,

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

Із славного Запорожжя
Наiхали гостi…

Сусiди працюють без пiснi. Пiдiймають крокви, обплiтають напiвпрозорими стiнами КАТЕРИНУ, наче хочуть захистити ii вiд горя.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Один з технологiчних процесiв толоки нагадуе створення пташиноi клiтки. Символ використано за прямим призначенням для перетворення пiдтексту (клiтка для птаха) на вiзуальне рiшення (клiтка для Катерини).



ГОЛОС ГОЛОТИ

Один Семен Босий…
Другий Іван Голий…

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

Третiй славний вдовиченко
Іван Ярошенко…

Крiзь порожне вiкно видно: чорна, наче власна тiнь, як скам’янiла КАТЕРИНА на колiнах посеред ХАТИ, так i досi не ворушиться.



ГОЛОС ГОЛОТИ

«З’iздили ми Польщу
І всю Украiну,
А не бачили такоi,
Як се Катерина».

Зима. Нiч. Крiзь вiконне скло, вкрите морозним вiзерунком – Катерина. З вуст КАТЕРИНИ у бiк iкони летить морозна хмарка дихання. Пiдводиться КАТЕРИНА з колiн у своiй ХАТІ. У ХАТІ порожньо, на столi свiчка, горщик та три ложки – двi великi й одна дитяча.



ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

Один каже: «Брате,
якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцiй Катеринi
За одну годину».

КАТЕРИНА виходить з ХАТИ зi свiчкою, наче шукае когось у темрявi. Свiчка просвiчуе наскрiзь ii пальцi… КАТЕРИНА ховае свiчку вiд вiтру усерединi iграшковоi ХАТИНКИ.



ГОЛОС ГОЛОТИ

Другий каже: «Друже…
Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцiй Катеринi».

Залишаючи слiд снiговою пустелею, КАТЕРИНА з ХАТИнкою в руках i з драбиною на плечах пiдiймаеться горбочком у свiтлi Мiсяця. Мiсяць вихоплюе з темряви дубок-пiдлiток, на верхiвцi горбочка.

КАТЕРИНА влаштовуе iграшкову ХАТКУ на роз- дорiжжi двох гiлок, до яких може дотягнутися з останньоi сходинки драбини. Ллеться свiтло з вiконець iграшковоi ХАТИНКИ на сухе дубове листя. Обхопивши руками стовбур, КАТЕРИНА вдивляеться в темряву – чи не повертаеться ВАСИЛЬ з ГАНУСЕЮ?..

Іграшкова ХАТКА також дивиться двома своiми вiконцями, не склепае очей.

Крiзь дубовi гiлки, скрiзь дубове листя летять зiрки космiчного простору.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Космiчний простiр, крiзь який летить Земля, гортаючи роки – своерiдний календар фiльму «Толока».



ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

Третiй каже: «Дiти,
Нема того в свiтi,
Чого б менi не зробити
Для цiеi Катерини
За одну годину».

Поле. Зима. На держаку коси побiльшало «прикрас»: крiм скривавленого комiра – глиняний дзвоник. Дорогу вказуе коса. Невтомимою риссю суне зимовим степом погоня – КАЙСАК-БАБАЙ. Сiдае сонце, слiд погонi перекреслюе степ.



ГОЛОС ГОЛОТИ

Катерина задумалась
І третьому каже:
«Єсть у мене брат единий
У неволi вражiй!
У Криму десь пропадае;
Хто його достане,
То той менi, Запорожцi,
Дружиною стане…»

Мiж двох горбiв причаiлася ХАТА КАТЕРИНИ. Нiч. Свiтло у вiконцях.



ГОЛОС КАТЕРИНИ

…то той менi, запорожцi, дружиною стане…

Стара ХАТА. Нiч. Сплять на сволоку сушенi трави. Спить на столi паляниця, вкрита рушником, поруч – три ложки – двi великi, одна менша… Спить у горщику на припiчку сiль. Не спить на пiдвiконнi лампадка.

Чути голоси КАТЕРИНИ та ii ХАТИ.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Починаючи з цього епiзоду, хата надiляеться власним голосом, веде дiалог з Катериною. Це встановлюе символiчний родинний зв’язок мiж хазяйкою i хатою.



ГОЛОС ХАТИ

Ти що надумала, Катерино? Куди це ти збираешся?



ГОЛОС КАТЕРИНИ

Що надумала, то й надумала. А ти хто, щоб у мене розпитувати? свекруха?



ГОЛОС ХАТИ

А то ти не знаеш – хто? ХАТА твоя. Грiха не боiшся, Катерино?



ГОЛОС КАТЕРИНИ

Який грiх? Я на базар. Сьогоднi базар на переправi. Солi треба купити.



ГОЛОС ХАТИ

Пiшла! На переправу пiшла! По сiль пiшла! Сiль оно у горщику на припiчку, а вона пiшла! Гадае, я не знаю, чому пiшла… Бо там казкарi-вертепники – пiшла почути, чим казка закiнчиться. Хай послухае, може, порозумнiшае.









Переправа












Ранок. Базарний гомiн з усiх бокiв. Все на спродаж: коло за колом, над брилями i намiтками лiтае кiнь. Плаче циганська скрипка, гомонить натовп, оцiнюючи коня.



ГОЛОС ГОЛОТИ

«Хто його достане,
То той менi, Запорожцi,
Дружиною стане…»

Разом повставали,
Коней посiдлали…

Крiзь базарний натовп сунуть двое вагiтних жiнок.

Кози, поросята, кури та гуси додають до базарного шуму своi голоси.



ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

Поiхали визволяти
Катриного брата…

Переправа на Сiч гуде – козаки торгуються з молодицями. Молодицi нахвалюють свiй товар – у котроi що е… А е у кожноi – пишно, спокусливо, через край. Не кажучи вже про сметану, масло, мед… сир, хлiб, сало… молоко, рибу, яйця.

Плаче скрипка, дзвенить кузня, басом гупають дiжки. Дiжкам пiдбренькують макiтри та глечики. Кози, поросята, кури та гуси додають до цiеi музики своi голоси.

До двох вагiтних жiнок приеднуються ще трое. А до трьох – ще четверо…



ГОЛОС ГОЛОТИ

Один утопився
У Днiпровiм гирлi…

Крiзь базарний натовп проштовхуються вагiтнi жiнки, не звертаючи уваги на крам, реманент, дерев’я- нi iграшки… А там бондар нахвалюе своi дiжки. Гончар – горщики, чумак – сiль. Шорник – сiдла коваль – шаблi.

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

Другого в Козловi
На кiл посадили.

Вагiтнi жiнки (Уляна, Параска, Соломiя, Оксана, Стефа, Христина, Явдоха, Горпина, Іванка, Килина, Юстина) гуртуються у загiн, що суворо й рiшуче розсувае натовп. А понад усiм – голоси артистiв.

А ось i вони – бавляться з iграшковими козаками.

Голоси артистiв не змiнилися, змiнилися артисти: у ГОЛОТИ рушником перев’язане одне око, обличчя ГОЛОДАНЯ перетинае шрам.



ГОЛОТА

Третiй, Іван Ярошенко,
Славний вдовиченко,
З лютоi неволi,
Із Бахчисараю
Брата визволяе…

Іграшковий Іван Ярошенко рубае iграшкових татар, звiльняе iграшкового «брата» вiд кайданiв. Дивуються селяни та й козаки дивуються. Хоч i бувалi воiни, але тягнуться до ляльок, наче дiти.



ГОЛОДАНЬ

Заскрипiли рано дверi
У великiй ХАТІ.
«Вставай, вставай, Катерино,
Брата зустрiчати».

Перед вертепом – i старi, й молодi. Навiть немовля кинуло цицьку – блимае оченятами.



ГОЛОТА

Катерина подивилась,
Та й заголосила:
«Це не брат мiй, це мiй милий,
Я тебе дурила…»

ГОЛОДАНЬ

«Одурила!..» І Катерина…
…Додолу скотилась головонька…

Тихий зойк вкривае натовп.

Тиша над переправою. Пропливае в повiтрi мильна бульбашка.

Котиться по травi вiдрубана голова. Переляканих селян, хто насунувся ближче, кропить iграшковою кров’ю. Кропить кров’ю i Катерину.

Присутнi з переляку кидаються тiкати. Хтось з дiвчат непритомнiе. Лише Катерина не тiкае.

За лаштунками театру переляканi ГОЛОТА i ГОЛОДАНЬ.



ГОЛОТА

Ти що наробив? Ти скiльки налив?

ГОЛОДАНЬ

Як завжди…

ГОЛОТА

Зараз битимуть!

ГОЛОДАНЬ

Поiхали Запорожцi вiтер здоганяти.
Катерину чорнобриву в полi поховали…

ГОЛОТА, ГОЛОДАНЬ

А славнii Запорожцi в степу побратались.

Артисти намагаються завершити виставу, але обуренi глядачi не дають iм це зробити. Цього разу бити артистiв беруться жiнки. Але не це привертае увагу КАТЕРИНИ, коли вона схиляеться над Днiпровою водою, щоби змити «кров». Їi увагу привертае дивна подiя: перед човнами на переправi – вереск та лемент. Трое чергових козакiв заступають дорогу вагiтним жiнкам. Серед козакiв – ТИМІШ. Всi жiнки дуже вродливi – кiлька сiльських, одна циганка, черниця… Всi дванадцятеро вкрай вагiтнi. Трое козакiв проти дванадцяти вагiтних жiнок.








ЧЕРНИЦЯ ХРИСТИНА

Чого поставали, йолопи? Не бачите? Нам на Хортицю!



КОЗАК

Жiнкам на Хортицю не можна – закон!



КОЗАК

У якiм питаннi?



Замiсть пояснювати, ЧЕРНИЦЯ так вправно причащае своiм великим кулаком розумника, що той падае у воду. Ця перемога надихае решту жiнок на штурм човна, тим бiльше, що тепер до них приеднуються баби з базару. Козаки не вiдступають, але й не вiдповiдають – з жiнками битися?








Хiба налякати трошки? Ото ж, ТИМІШ показуе свое мистецтво пiдпаска. Його довжелезний батiг, власноруч сплетений косицею з буйволовоi шкiри, може змагатися з гарматою, якщо не в руйнiвнiй силi, то у гучностi «пострiлу». Не кожна блискавка тягне за собою такий грiм, як батiг пiдпаска ТИМІША.



ГОЛОСИ ВАГІТНИХ ЖІНОК

Рятуйте! Ой, лишенько!



Баби – тiкають, а вагiтнi жiнки… Всi дванадцятеро з переляку починають разом те, що було заплановано природою. Рiзними мовами кричать двi близняточки-шляхтянки, сiльськi молодицi… циганка. Терпляче стогне ЧЕРНИЦЯ…



Переправа. Нiч. Вночi вартовi козаки грiють в казанах воду, носять ii вiдрами межи скель. Далi iх не пускають жiнки. У скелях, наче у горнилi вулкану, у свiтлi величезного вогнища вiдбуваеться таемне дiйство.



СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Жiнки народжують дiтей у «жерлi вулкану» (в кузнi).



З кратера лунають страшнi крики, вереск, стогiн, молитви кiлькома мовами та суворi команди досвiдчених повитух.

На якусь мить все замовкае i тишу прорiзае крик першого немовляти. Чиiсь руки пiдiймають крикливе створiння над кратером.



ГОЛОС

Хлопчик!








Переправа. Ранок. Човен утикаеться в берег.

Сам КОШОВИЙ Степан Двогiлка на свiтанку виходить на скелi, аби пересвiдчитися в неможливому.

Гнiтюча тиша зупиняе розмови (пролiтае мильна бульбашка).

КОШОВИЙ починае допит жiнок з немовлятами, звертаеться до найближчоi:



КОШОВИЙ

Хлопчик? Дiвчинка?



ПАРАСКА (ледь чутно)

Хлопчик.



ГОЛОГРИВ

А у тебе?

Замiсть вiдповiдi, СОЛОМІЯ ледь помiтно кивае. ГОЛОГРИВ-молодший допомагае начальству спiлкуватися з жiнками.



ГОЛОГРИВ (грайливо)

Теж хлопець!



КОШОВИЙ, на вiдмiну вiд пiдлеглих, навiть думки не мае перетворювати все це на жарт (пролiтае мильна бульбашка). МИКОЛА СМИК також хоче бути корисним начальству.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63833121) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.