Книга - Тиха Країна. Майданна казка

Тиха Краiна. Ч.1. Майданна казка
Олександр Олександрович Ганжур


В одной небольшой стране, неизвестно как и когда появившейся среди цветущей в здешних местах Природы, представители местной (и пришлой) фауны, пытаются строить своё государство. Как это происходило и что мешало звериному народу жить честно и справедливо, вы узнаете, прочитав поэму.





Олександр Ганжур

Тиха Краiна. Ч.1. Майданна казка





Глава 1



І



Дрiмае Сонце над горою;

У полудневому спокою

Краiна безтурботно спить;

Лишень повiтря мерехтить

Понад степною благодаттю.

М’якою, гарною печаттю

Лежить спокi?й над краем сим.

Нiкого не тривожить грiм

Що десь далеким Свiтом бродить;

Сюди страждання не доходять,

Тож спить спокiйно в моря край.

Ходи собi, та й позiхай,

Попрацювавши за звича?ем.

Велика рiчка з водограем

Перетина Краiну ту.

Землю? родючу i святу

Тут пестить матiнка Природа;

І злагода, на заздрiсть Сходу.

Доладно з совiстю живуть…



Але пора сказать мабу?ть

Про головних моiх героiв,

Що здавна, в мирi i спокоi,

Ведуть тут свiй звiрячий рiд.

Придивимось для них як слiд,

І може iх велика зграя

Когось вам, друзi, нагадае.



І І



На континентi, що чима?лий,

Життя звiряче вирувало,

Та Лев уже не був царем.

Тваринне царство все розпалось,

Краiн чимало викуплялось

Серед степiв, де всi жием.



Були якiсь там темнi сили

Що так зi свiтом учинили, -

Про тее поки «нi ду-ду»;

Бо ще накликаем бiду

На нашi селища i хати…

Та хто хотiв, той панувати

Вигi?дно у Краiнах мiг.

І чи то треба так, чи збiг:

Життя гарнiшим не ставало.

Усе тепер державним стало,

Що бу?ло вiльним для тварин.

Тепер у кожного свiй тин,

А от нора або печера,

Що вiльними були ще вче?ра –

Тепер державне е майно.

Панам при владi все одно,

Хто буде у печерi жити,-

Аби за неi заплатити

Панам вiн мiг якийсь там зиск.

А нi – то йшов на звiра тиск:

Могли тодi з нори прогнати,

Або печеру вiдiбрати,

Або ж гнiздо, пiд тихий писк.



ІІІ

А щоб на тее заробити,

Ти мусиш пановi служити,

Іти до нього у ярмо,

Бо жир запанував всiм свiтом,

А капiталом володiти

Поча?ло гаспидське клеймо.



І навiть там, де свiтлi сили

Звiрячим краем володiли, -

Сплелися гадовi клубки.

І у потрощених Краiнах

Збирать мiльйони на руiнах

Вони кортiли залюбки.



ІV

Щоб вникнути людських обурень,

То на чолi Краiни дурень

Щораз за гадiв поставав.

Спочатку Фiлiн «керував»,

А потiм Лис Рудий узявся,

І довго тим вiн пробавлявся,

Хвостом зрадливим скрiзь махав.



А як прийшла пора до змiни,

Одраз взялися за чуприни

Усi вельможнii «брати».

Набравши в рота гiркоти,

Одне на одного плювали,

І так Краiну розхитали,

Що стали звiрi, як чорти.



V

І всi сваритись почали.

Забули, як колись жили

В великiй i спокiйнiй зграi,

Були при мирi i врожаi,

Давали вiдсiч ворогам;

А як прийшла пора Роздi?лу,

То все неначе вiдлетiло

Незримим гадам та панам.



Про тее ще не всi забули;

Та чи повернеться минуле,

Як тiльки рикать, та мовчать…?



На кого ж Лиса помiнять?!

На деревi висить афiша:

Там рветься «господарювать»

При владi, iз косою Миша.

За нею йде непосидющий

Хамелеон пiдступний – Ющик;

Що знов змiнився у лицi.

А третiм, бо други?х не стало,

До трону сунеться Коала,

З батоном хлiба у руцi.



VІ

Гей-гей, «свобiдная» Краiна,

Звiряча зiгнутая спина

Якраз годиться для панiв.

Та iм ще треба, щоб голiв

Ви гордо так не пiднiмали;

Тому у вiчi вам брехали

Натхненно, впевнено вони.

А у тварин росли сини,

Що слухали панiв зрадливих;

І от вже предкiв своiх сивих

Пiдняли дiти на кпини ?…



Глава 2



VІІ



Ото був цирк на всю Краiну!

Летiли кiгтi, шерсть i слина, -

То вiвся виборний процес.

У всiй красi постав «прогрес»

Недосконалоi системи.

Але народ щасливим був,

Бо з цим видовищем забув

Своi холопськii проблеми.



Аж раптом, схо?пивши корону,

Хамелеон долiз до трону

(Вже не мiняе колiр свiй);

І сiв там, наче головний.



Народу то було байду?же,-

Аби з бокiв не драли дуже,

Хто на верхiвцi Зради сiв;

Не стане замком вiльним хлiв

З сумнiвноi такоi чести.

Тягар той звикли звiрi не?сти,

Бо народились у ярмi…

Мiж панства теж не б?ло крику,

Хоч подив там пройшов великий,

Та змовились вони самi.

Бо кожен з них мав певну частку

(Там па?нам – зиск, народу – пастка),

Тому домовились вони.

І, вже не знаючи вини,

Хамелеон здружився з Мишей:

Помiчником при Зрадi втiшив

Їi жорстку, гарячу злiсть.

І iншим кинув свою кiсть;

Та, з помаранчевою пикой,

Почав свiй розум невеликий

Штурха?ть, аж поки прийде млiсть.



VІІІ

Смурним ходив один Коала.

Його оточенню опала

Була також сумна й гiрка;

Багатiiв жорстка рука

Їх довго проти шерстi м’яла.

Проте надiя не зiв’яла

Посiсти вiдколись на трон…



ІХ

Як «керував» Хамелеон,-

Про тее нiчого й казати;

Пройшла його пора, мов сон,

І знов поча?ли вибирати

До Зради нового царя.

Коалi милая зоря

Тодi, нарештi, засвiтила;

І як би Миша не шипiла,-

Коалi випав лiпший фарт.

Та й звiрям був вiн до вподоби,

Бо iх не зводив до худоби,

І патрiотом був – не в жарт.

Х

І почались великi ди?ва:

В Краiнi лад, у полi жнива,

Мiж звiрiв ситi навiть вошi,

У Гаспидiв не просим грошi,

Воркуемо з сусiднiм Краем,

І прадiдiв своiх вiтаем,

Та згадуемо ворогiв.



В Краiнi чути ситий спiв,

Та зле шипiння з-за кордону…

Аж, зазiхати на корону

З косою Миша почала.

За те посаджена була

У темний льох на кiлька рокiв.

Щоб не робила зайвих крокiв,

То в робiтничому барацi

Їi охотили до працi.



ХІ

Та, матiр Божа, Кресна сила,

Таке ледащо ти вродила,

Що хоч над нею стiй, та плач:

Як вчула Миша про роботу-

На пицi вилiзла гидота

Немов по нiй пройшовся квач.

І кволою додолу впала,

І сiпалась, ревла, стогнала, -

От-от сконае на руках…

Та лiкарям не йняла вiри,

І хоч «вилазила зi шкiри»,

Вiд них тiкала по кутках.

Хворiла Миша вiд роботи…



ХІІ

А втiм Коалi злi турботи

Поча?ли Змii додавать.

Бо iм Краiни благодать

Була, як ладанка для чорта.

І от у Зрадi зла когорта

Поча?ла з тiнi поставать.



І вголос почали кричать

Про несусвiтне тii пики,

А глашатаi та музики,

Що в Гадiв брешуть на цiпку,

Поча?ли ту бридню гiрку

Зливати жителям у вуха.

Звiрячий люд те якось слуха

І сатанiе вiд думок, -

Мовляв, життя немилим стало.

І революцii росток

Вже зрiе супротив Коали.



ХІІІ

Аж тут до трону надiйшли

Краiн чужих сановнi звiрi;

Слова i лестощi несли

Про спiльний рай в новому мирi.



І почали рядить про тее,

Що Зрадам слухать залюбки:

Про пиху, – то для них святее,

А для народiв – навпаки.



Іще патякали про грошi,

Про вигоди багатiям;

Народу – теж життя хороше,

Та згiдно деяким статтям.…



ХІV

Маснi слова лились рiкою.

Вони позбавили спокою

Зрадливих владних паничiв.

Тi засiдали уночi,

Щоб якось викрутить до Згоди.

Про те, як житимуть народи,

Не думав в залi жоден звiр.

Коалi в лапах той папiр

Вони несли, зiбравшись з духом.

Той почухрав собi за вухом,

Надалi взявся до листа…



Хоч Істина бува проста,

Проте пани ii сховали,

Бо друкувати наказали

По кiлька сотень сторiнок.



Коалi аж вкололо в бок

Вiд того дикого прожекту.

Та нехтувати Зрадну секту

Вiн зараз же не мiг нiяк:

По-перше – був в душi добряк,

По-друге – не дали б закони;

Та й вiд чужих Краiн прокльони

Були йому не-до-ладу.

Бо, мовим прямо, на бiду

Коалине сiмейство нинi

Держало з скарбом рiзним скринi

В отих Краiнах,– у мiнял;

Хоча патрiотизм хороший

Не в’яжеться з поняттям «грошi»

(А з тим – «офшори» i «обнал».)….



ХV

По всiй Краiнi гвалт почався,

Бо хто на Згоду сподiвався –

Коала те не пiдписав.

І в Зрадi не один стрибав,

Та сипав до царя прокльони.

Ось глашатаi на корону

Поча?ли кликати дурне.

Бо з рук текло життя масне,

А глашатаi та музики,

Усi, вiд мала до велика,

Служили не своiй землi,-

Чужi заморськi королi

Давно усiх собi купили.

І тi вищали, щоб за вила

Узявсь звiрячий весь народ;

І щоб усiм щасливо жити,

То треба поскорiш здiйснити

В стiна?х дворця переворот.



"Та Згода – подарунок з неба,

Його скорiш завiрить треба,

Бо буде горе на Землi.

А так – прийде ? пора достатку,

Настане ера гри й порядку,

Радiтимуть дiди й малi…."

Так ситi наймити кричали

По сто разiв на кожен час,

І мiзки звiрям проiдали

Щоб закипав народний сказ.



А хто ii читав, ту Згоду?!

Там йдеться, наче, про свободу,

Але свободу вiд кого?

І де це баченi закони -

Чужому пану бить поклони

Задля кредиту одного?!



І щоб нам дали тi кредити,

То треба цiну заплатити:

Дiдiвську пам’ять загубить.

А як прийдуть чужii па?ни,

Чи не здеруть усiм жупани,

Хто краще захотiв пожить?



ХVІ

Було багато зауважень.

Але ще бiльше було вражень

Вiд кiлькостi потрiбних слiв,

Що л?лися, неначе спiв

У вуха тим, хто iм повiрив.

І дехто аж полiз зi шкiри

Аби грудьми за Зраду стать.

А щоби зайве не читать, -

То лiпше вiрити на слово,

Що прийде всiм, обов’язково,

Ота заморська благодать.



Глава 3



ХVІІ

Що бракувало цiй Краiнi…?

Пасись спокiйно на рiвнинi

Та пий водичку iз струмка;

У прохолодi рiвчака

Вiд спеки ти знайдеш притулок;

Мiцне здоров’я без пiгулок

Дане Природою для всiх.

Тепер, неначе як на смiх,

Сидять тварини всi у купi;

Толочать землю як у ступi

На невеличкiм «острiвцi».

І унизу, на всi кiнцi,

Уже немае i травини;

І за води бодай краплину

На пана треба спину гнуть;

Ще й сiно подадуть несвiже,

Що гумой тхне навдивовижу,

І на роботи поженуть.



Ось вам, барани i корови,

Всi соцiальнii умови

Замi?сть привiльних полонин.

Та й iншим звiрям одробин

Вже небагато залишилось.

І те добро вiд вас закрилось,

Що нiбито загальним е.

Тепер усе – за для корони.

За трьох голодних пан жуе,

Та ще й i сипле всiм прокльони, -

Мовляв, ви – ледарi еси…



ХVІІІ

Цепнi, панiв ворожих, пси

Царя поча?ли задирати,

І зграя Беркутiв крилата

Корону захищать взялась.

На них рiкою полилась

Брехня глаша?таiв зрадливих:

Що, наче, деспоти вони;

А псам скаженим ка?зок льстивих,

Не бачачи у тiм вини,

Плека?ли покидьки брехливi.

Немов, то звiрi особливi

Пiдня?лись загалом на бунт,

Проти свавiлля вiд Коали.

Мовляв, готовий певний грунт,

І з тим нова пора настала

Патрiотичних перемiн.

Неначе кожному свiй тин

Давив незмiряно на груди.

«Вони ж ручнi»,– кричали всюди

Про молодих страшних собак.

А тi готовi за кiстяк

Загризти тих, хто волю мае.

І ось, почувши кров на смак,

Будь-ко?го зграя загризае,

Якщо накаже головний.



Бо в дикунiв начальник свiй

З даве?н безпам’ятних iснуе; а

При ньому й злодiй – будь як стiй.

Хоч клепки в головi бракуе,

Та за?вжди в зграi е вожак.

Вiд хижакiв до неборак

Цей атавiзм ведеться й нинi….



ХІХ

Аж ось, повилiзли iз тiнi

Володарi скажених псiв.

Вони у Зрадi засiдали,

Своею статтю захищали

Всю волю гаспидських голiв.



А щоб базiкать добре вмiти,

І зло невидимо чинити,

Безкарно ближнiх обдирать,-

То iх заходились навчать

Заморськi гаспиди проклятi;

І сиониськоi печатi

Тепер не оминуть панам

(Їх понiвеченим родам).



Тварин усiх кошерна згуба

Прийшла у виглядi тризуба,

Як «герб» Краiни, де жием.

Та звiрi тим не переймались,

Бо пам’ятi давно цурались;

Хотiли жити без проблем.



Та як же житимеш без болю

Якщо свободу, честь i волю

Свою ти пановi вiддав,

І з тим Покликання поклав

Свое до панськоi колоди?



Із тоi бiсовоi згоди

Поганий вийшов результат:

У пана чорт – як рiдний брат,

А всiй звiрячiй зграi – згуба.

І матiнка Природа люба

Стоiть окремо вiд усiх….



ХХ

Було б видовище на смiх,

Коли б не стало так трагiчно:

Навезли псiв напiвдурних,

Тi на Галявинi Величнiй

Поча?ли з мавпами стрибать,-

За те банани роздавали;

А псiв голодних розпоча?ли

Нечистим зiллям напувать.



Мавпи? за те старанно вили,

А пси i зовсiм подурiли

І шаленiли без вини,

Бо iм пани усе прощали

І навiть скарбом пригощали,

Дарили блазнiвськi чини.



Тепер панiв тих стало видно.

Дивитися на них огидно,

Але святii на словах.

Патрiотизм в товстих вустах

Аж клекотить в безоднi мiри.

Та з iхньоi гладкоi шкiри

І жмут волосся не впаде….



ХХІ

Життя в Краiнi ще iде

Старим шляхом – доси?ть вигi?дно:

З печери пасовисько видно,

Живуть тварини де-не-де,

І взимку жмут трави чима?лий

Перепадае вiд Коали

Усiм звiра?м, хто тут жие.

Багато хто iз них жуе

І зайвий кус на кожне свято;

Стрижуть iз хутра небагато

Коли iде розплати час….



ХХІІ

Аж, що це, – чи вiйна у нас?!

Краiну вибухом струснуло

І димом небо затягнуло,

В корчах зайшовся весь Майдан,

Тобто – Галявина. Вулкан

Низьких подiй струснув Краiну.

І вiдтепер немае спину

Тому, що Змii почали.

Їх чорне вiйсько повели,

Проти добра, проти любовi,

Їх дiти. Ще прол’еться кровi

Тварин нещасних по землi.

Тi, хто давно служив iмлi,

Нахабно стали перед свiтом.

Та що на те тваринам ситим,-

Не ймуть вони очам своiм

І нинi. Отже – гинуть iм….



Глава 4



ХХІІІ



В Краiнi тишi вже не стало.

Але ще сподiвавсь Коала

Утихомирить ворогiв.

Та не второпав вiн, що слiв

Вже недостатньо, треба дii.

Прийшли до трону лиходii

Не для того, щоб говорить,

Та треба кровi iм попить

Удосталь, бо така натура.

Чужий гаввах, тулуб, та шкура

Пiдуть iх богу на алтар.



Сидить собi Коала-цар

У замку, ще при кабiнетi,

І на великому портретi

Його величнiсть ще висить.

Але Краiною гримить

Вже не один iз Зради голос.

І набуха кровавий колос,

Що революцiею звуть….



ХХІV

Але, скажу я вам мабуть

Про головних тварюк iз Зради,

Що всiм брехать навчились радо

Десь у заморських Павукiв.



Так, першим зрадив рiдний хлiв

Великий Боров шоколадний;

Любив оцей «пустун» огрядний

Із кров’ю ласощi жувать.



Йому узявсь допомагать

Не сповна розуму Опосум





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/aleksandr-aleksandrovich-shevchuk/tiha-krayina-poema-kazka/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.