Книга - Хтось сказав Мяу? Книга 2

Хтось сказав Мяу? Книга 2
Ганна Рось


Казка «Хтось сказав МЯУ?» не тiльки про кiшок, хоча тут без них, звiсно ж, не обiйшлося. Кiшки, кошеня, песик, ослик, iжачок та iх забавнi друзi розкажуть вам багато цiкавих iсторiй зi свого життя. Казка складаеться з двох книг. У першiй книзi ви дiзнаетеся, чи може бути красивим страшненький кошеня, де гуляла маленька Нiчка, як кiт Барсик став героем дня, хто написав оголошення, хто народився без вусiв, хто не злякався гусей, хто перемiг великого щура i багато цiкавого. У другiй книзi ви дiзнаетеся, який новий друг з'явився у ослика, як передати лист друговi в село, що дiсталося молодому воронятку, кому Святий Миколай даруе подарунки, де ослик i iжачок провели Новий рiк, як друзi вiдзначили Рiздво i який подарунок отримав дiдусь Семен. Обидвi книжки з барвистими iлюстрацiями. Приемного читання!





Ганна Рось

Хтось сказав Мяу?

Книга 2





Новий друг


У вереснi Вiрочка пiшла в школу. Рiчi сидiв удома i нудьгував, виглядаючи у вiкно. Потiм Вiрочка приходила зi школи, обiдала, i вони разом йшли гуляти у двiр.


* * *

– Привiт, Барсику, тяв-тяв! – зрадiв Рiчi, побачивши Барсика бiля пiд'iзду.

– А де Нiчка? – вiдразу запитав кiт Барсик. – Чого ii не видно?

– Вона залишилася в селi, – вiдповiв песик.

– В селi? – з-пiд ганку виповз Колько. – А чого?

– Там роботи багато, – Рiчi почухав потилицю. – Мишей сила-силенна, – перебiльшив вiн.

– Мишей? – пiдповз вужик. – Вони такi смачнi, – облизався вiн.

– А далеко село? – по-дiловому запитав iжачок.

– Ногами не дiйти, на машинi треба.

– Шкода, – сказав вужик, – хто мене вiзьме в машину?

– Чому, наш тато може, – розхрабрився Рiчi. – Мiсця всiм вистачить.

– Усiм? – з надiею подивився Колько.

– Всiм! – впевнено вiдповiв песик. – Тiльки треба Вiрочку попросити, а вона татка умовить. А ми скоро поiдемо картоплю копати, ось вас i вiдвеземо, – запевнив песик. – А ти, Барсику, не хочеш в село? – запитав вiн.

– У мене i тут молоко не переводиться, – облизався Барсик. – А що ж Нiчка там робить? Все мишей iсть? – запитав вiн.

– Нi, вона там головний щуролов на селi, – впевнено вiдповiв щеня.

– Щуролов? – здивувалися вiдразу всi трое друзiв.

– Так, вона придушила о-о-ось такого щура, – Рiчi розсунув лапи, показуючи, який величезний був щур.

– Ось це так! – прицмокнув Барсик. – Ай да Нiчка. А з вигляду не скажеш, така тендiтна, добра. Або ти жартуеш над нами? – примружив вiн око.

– Чиста правда! – образився Рiчi. – Запитайте у Вiрочки, якщо менi не вiрите.

– Так, життя в селi! – iз захопленням сказав iжачок. – Тут тобi – мишi, тут тобi – коники, тут тобi…, – вiн задумався.

– Гусеницi, – пiдказав вужик.

– Суцiльний обiд! – потер лапки iжачок.








– Так i розтовстiти можна, – хихикнув Барсик.

Всi подивилися на Барсика.

– Деякi i тут не голодують, – ввiчливо зауважив Колько.

– А у Нiчки там е друзi? – поцiкавився кiт. – Або вона весь час на чергуваннi?

– Там друзi ослик, кiт Шустрик, його мама Шуня! – радiсно згадував Рiчi.

– Ослик? В селi? – здивувався Барсик. – Я ослика тiльки в цирку бачив. Так це цирковий ослик?

– Нi, вiн молодий. Вiн сiльський. Але такий розумний i вихований! – песик повертiв хвостом. – А ще вiн смiливий! Одного разу на нас напала цiла зграя гусей, – згадав Рiчi. – Ослик я-ак побiжить! Всiх гусей розiгнав.

– А ти що? – запитав Колько.

Всi подивилися на Рiчi. Пес не розгубився:

– Я я-ак загавкав. Га-ав, га-ав!

– Так ми тобi й повiрили, – посмiхнувся кiт. – Ти тiльки мяу-мяу, ой перепрошую, – вибачився вiн, – ти тiльки тяв-тяв.

– А хто на Барбоса нападав? – заступився за нього вужик.

– А я не сперечаюся, Рiчi смiливий, – поправився кiт.

– Ви тодi удвох я-ак дали Барбосу! А Колько його я-ак поколов голками! – розiйшовся вужик.

Всi подивилися на вужика. Вiн завжди такий спокiйний i мовчазний раптом розговорився.

– Вужику, пригощайся молоком, – згадав Барсик про блюдечко молока.

– Дякую, – сказав вужик. – У мене в горлi пересохло.

– Колько, пригощайся, – запросив кiт.

– Дякую, – вiдповiв iжачок.


* * *

У вихiднi тато, як i обiцяв, зiбрався iхати до бабусi Марусi копати картоплю.

– Тату, вiзьми мене, – попросила Вiрочка. – І Рiчi!

– У мене велике прання, я не поiду, – сказала мама. – Треба, поки сонечко бiлизну висушити, а то задощить – де ii сушити.

– Мамо, ми самi впораемося, я буду татовi допомагати, – пообiцяла Вiрочка.

– Стрибайте в машину, – скомандував тато.

Вiрочка бiля пiд'iзду побачила Колька i вужика.

– Тато, давай iх вiзьмемо в село, ну давай, – просила дочка.

– Тiльки в багажник, – погодився тато.

– Залазьте в багажник, – шепнув Рiчi друзям, пiдставляючи ящик.

– Поiхали! – сказав тато, зачинивши багажник i дверi.


* * *

Так iжачок i вужик опинилися в селi.

– Ой, у нас iжачок завiвся, – зрадiла бабуся Маруся. – Тепер на городi порядок буде. Їжачки i слимакiв iдять, i комах, i гусениць.

– Бабусю, це ми привезли iжачка з мiста, – сказала Вiрочка.

– От i добре! Тут йому роздолля буде, не те, що в мiстi! І менi веселiше.

А вужик вирiшив бабусi не потрапляти на очi. Вiн знав, що багато людей недолюблюють плазунiв. Тому вiн вiдразу в траву, до струмочка i до рiчки, в очерети. А там iжi! І жаби, i рибкою можна поласувати.


* * *

Почувши, що у сусiдiв з'явився iжачок, ослик прийшов до них подивитися на нового мешканця, а заодно i познайомитися.

– Привiт, я Ося! – сказав вiн.

– А я Колько, – вiдповiв iжачок. – Мене так всi звуть. А я тебе знаю, нам Рiчi розповiдав, який ти смiливий.








– Я? – здивувався ослик.

– Ага, – кивнув iжачок.

Ослик пiдняв догори брови. «Коли це я був смiливий? Якось i не помiтив», – подумав вiн.

– Здрастуй, ослику! – прибiг Рiчi. – Тяв-тяв!

– Ти надовго? – запитав Ося.

– На вихiднi, – вiдповiв Рiчi. – Картоплю копати. Ви вже познайомилися? – запитав вiн у Колька.

– Уже, – вiн розвiв лапками.

– Ти приходь до нас у двiр, ми сусiди, – запросив ослик. – У нас навiть хвiртка не закриваеться, тому що ми дружимо.

– Можна, – сказав iжачок. – Тiльки я ввечерi. Зараз треба обстежити город бабусi Марусi, чи немае там шкiдникiв.

– Увечерi ще краще, – погодився ослик. – Я теж хочу допомогти картоплю возити.

«Вiн i справдi розумний i добрий, – подумав iжачок. – Ось, допомогти прийшов. Працьовитий. Ех, добре в селi!» – iжачок потягнувся i пiшов в город.


* * *

– Я готовий копати картоплю, – сказав тато, переодягнувшись i взявши лопату.

– А я допомагати! – зголосилася Вiрочка.

– На тобi, внучко, сумки, збирай картоплю, та в кошик носи. А ослик картоплю перевезе.








– Іа-iа! – закивав ослик. Вiн дуже любив попрацювати в дружнiй компанii.

Шустрик сидiв на грушi i бачив усiх. «Їжачок, – подумав вiн. – У Осi новий друг. Але це i добре. Ослик не буде нудьгувати, коли ми з Нiчкою сидимо на деревi. А день сьогоднi хороший! Може i менi допомогти iм картоплю збирати? Але iх так багато. Гаразд, подрiмаю i пiду», – вирiшив вiн i примружив очi. Шустрик сам не помiтив, як солодко заснув на сонечку.


* * *

Увечерi iжачок пiшов в гостi до ослика.

– Ось тут у сараi ми i живемо. Ще Маня, коза бабусi Ганi. Тут мiсця багато. Ти як захочеш, приходь погрiтися або просто так, поговорити.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64045602) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.