Книга - Серпи. Таємниця правда головною психушки Росії

Серпи. Таемниця правда головною психушки Росii
Аарон Швальнер


Інститут iменi Сербського (в народi «серпи») – найголовнiше i, в той же час, саме закрите експертно-психiатричний заклад Росii. Спiвробiтники Інституту не поширюються про порядки всерединi iх установи-хоча б тому, що тут вирiшуються долi людей. Автору книги вдалося побувати в святая святих вiтчизняноi психiатрii i зрозумiти, за якими саме принципами тут вирiшують – кому повернутися на волю, а кому вiдправитися гнити на вiки вiчнi у в'язницю або психлiкарню. Книга содержит нецензурную брань.





Серпи

Таемниця правда головною психушки Росii



Аарон Швальнер



Иллюстратор Аарон Швальнер

Дизайнер обложки Аарон Швальнер

Переводчик Аарон Швальнер



© Аарон Швальнер, 2021

© Аарон Швальнер, иллюстрации, 2021

© Аарон Швальнер, дизайн обложки, 2021

© Аарон Швальнер, перевод, 2021



ISBN 978-5-0053-1859-6

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero





Зрозумiло, все, що написано в книзi – повна вигадка, включаючи власнi iмена. Автор нi на кого i нi на що не натякае i нiчого i нiкого не мае на увазi. Близько нiчого такого не iснувало нiколи.





1. Введення


«Серпами» в народi звуть знаменитий Інститут психiатрii iменi В. П. Сербськоi – головний «дурдом» нашоi краiни. Звичайно, «дурдомом» в класичному розумiннi слова вiн не е – тут не лiкують, тут тiльки проводять психiатричнi експертизи, тобто методом вивчення особистостi пацiента вiдповiдають на питання про наявнiсть або вiдсутнiсть у нього психiчного розладу, що робить його неосудним i не здатним розумiти значення своiх дiй. Експертизи цi призначаються, як правило, суддями або слiдчими по справах, що перебувають у iх провадженнi. Частiше – по кримiнальних справах, по яких виробництво експертизи в певних випадках обов'язково (коли злочин вчинено неповнолiтнiм, стосуеться статевоi недоторканостi особи, коли у обвинуваченого були черепно-мозковi травми або дивацтва в поведiнцi). Рiдше – по цивiльним (коли оскаржуються угоди, вчиненi не цiлком адекватним громадянином або вирiшуеться питання про визнання особи недiездатною).

Експертизи цi бувають двох видiв – амбулаторнi й стацiонарнi. Першi представляють iз себе 15-20-хвилинне спiлкування з комiсiею психiатрiв, за пiдсумками якого вони виносять свiй висновок про наявнiсть або вiдсутнiсть у вас вiдповiдного психiатричного дiагнозу. Так проходять 60% призначаються експертиз. Зазвичай психiатрiв достатньо такого часу, щоб зрозумiти, хто перед ними. Але, якщо, з якоiсь причини – будь то вiдмова особи вiдповiдати на запитання експертiв, недостатнiсть медичноi документацii, неповнота клiнiчноi картини – вони цього зробити не змогли, будьте готовi до експертизи другого типу: на вас покладуть в стацiонар i будуть протягом мiсяця спостерiгати за вашою поведiнкою, опитувати вас, забирати аналiзи i таким чином встановлювати наявнiсть або вiдсутнiсть захворювання.

Обидва види експертиз проводяться в психiатричних лiкарнях за мiсцем знаходження суду чи органу попереднього розслiдування. І тiльки, якщо випадок виявився настiльки важким, що i мiсцева стацiонарна експертиза прийшла до суперечливих висновкiв, iх проведення доручаеться фахiвцям Інституту iменi Сербського. Ваш покiрний слуга належав саме до таких випадкiв. Менi було проведено 4 мiсцевих експертизи: 3 амбулаторнi i 1 стацiонарний. Амбулаторнi в один голос заявляли, що я хворий бiполярним розладом i мае лiкуватися амбулаторно. Стацiонарна – що лiкування повинне бути стацiонарним. Не зiйшлися експерти i в питаннi, коли почалося перебiг захворювання. Щоб усунути цi суперечностi, мене направили для проходження стацiонарноi експертизи в головну психлiкарнi Росii.

Установа це у всiх сенсах закрите. Крiм того, за високi, обнесенi по периметру колючим дротом, паркани будинку на Пречистенцi, просто так нiкому не потрапити, ще й iнформацii про дiяльнiсть Інституту в наш час в Мережi практично нiякоi. Оберiгае себе це установа вiд стороннiх очей. І тому е причини…

У Радянському Союзi психiатричнi лiкарнi часто використовувалися владою для iзоляцii полiтичних iнакодумцiв, щоб дискредитувати iх погляди, зламати iх фiзично i морально. В iнститутi iм. Сербського ставилися дiагнози дисидентам в найбiльш вiдомих випадках зловживання психiатрiею.[1 - Reich W. The World of Soviet Psychiatry (англ.) // The New York Times (USA). – 1983. – January 30.] Наприклад, там проходили експертизу Олександр Єсенiн-Вольпин, Вiктор Некiпелов, В'ячеслав Ігрунов, Вiктор Файнберг. Генерал-майор Петро Григоренко був визнаний неосудним в НДІ iм. Сербського, оскiльки «був непохитно переконаний у правотi своiх вчинкiв» i «схиблений на iдеi реформiзму».[2 - Glasser, Susan. Psychiatry’s Painful Past Resurfaces in Russian Case; Handling of Chechen Murder Reminds Many of Soviet Political Abuse of Mental Health System (англ.) // The Washington Post (USA): journal. – 2002. – 15 December.] Деякi з фахiвцiв НДІ iм. Сербського мали високий авторитет у МВС – наприклад, сумнозвiсний Данило Лунц,[3 - Applebaum, Anne. Gulag: a history. – Anchor Books, 2004. – ISBN 1400034094.] завiдував 4-м вiддiленням, куди прямували на експертизу заарештованi за полiтичними статтями, i охарактеризований Вiктором Некипеловым як «нiчим не вiдрiзнявся вiд лiкарiв-злочинцiв, якi проводили нелюдськi експерименти над в'язнями нацистських концтаборах». Д. Р. Лунц мав чин полковника держбезпеки, а директор Інституту Р. В. Морозiв – генерала.[4 - Каральна психiатрiя в Росii: Доповiдь про порушення прав людини в Росiйськiй Федерацii при наданнi психiатричноi допомоги. – М: Изд-во Мiжнародноi гельсiнськоi федерацii з прав людини, 2004. – С. 84. – 496 с.] Цецилия Фейнберг, директор iнституту з 1930 по 1950 рiк, тривалий час працювала на адмiнiстративних посадах в системi ВЧК i НКВС.

Характерно, що багато спiвробiтникiв iнституту iм. Сербського не знали про зловживання, якi мали мiсце в 4-му вiддiленнi. «Спецiальне» 4-е вiддiлення являло собою «держава в державi, куди не мали доступу психiатри-експерти, що працювали з особами, якi вчинили кримiнальнi злочини. Бюрократизована iерархiчнiсть структури радянськоi психiатрii дозволила виключити бiльшiсть судових психiатрiв з участi в експертизах дисидентiв. Разом з тим серед осiб, що звинувачувалися в антирадянськiй дiяльностi, вiдсоток «душевнохворих» зазвичай виявлявся у багато разiв вище, нiж серед кримiнальних злочинцiв. Вiдсоток притягнутих до вiдповiдальностi за полiтичними статтями становив 1—2% вiд загальноi кiлькостi осiб, якi проходили протягом 1970-х рокiв експертизу в iнститутi iм. Сербського; мiж тим в пенiтенцiарних установах кiлькiсть засуджених дисидентiв становила в цей перiод часу лише 0,05% вiд загального числа засуджених.[5 - Глузман С. Ф. Етiологiя зловживань у психiатрii: спроба мультидисциплiнарного аналiзу (рос.) // Нейроnews: Психоневрология i нейропсихiатрiя: журнал. – 2010. – Сiчень (№1 (20)).]

У 1950-тi роки Комiсiя Комiтету партiйного контролю при ЦК КПРС, яка здiйснила ретельну перевiрку Інституту iм. Сербського, зiбрала багато документальнi свiдоцтва, що пiдтверджують iснування зловживань психiатрiею i низька якiсть експертиз, проведених в Інститутi iм. Сербськоi.[6 - Прокопенко А. С. Божевiльна психiатрiя // Каральна психiатрiя: Збiрник / Пiд заг. ред. А. Е. Тараса. – Москва – Мiнськ: АСТ, Харвест, 2005. – 608 с. – ISBN 5170301723.] Комiсiя встановила факт незаконного альянсу психiатрiв iнституту з органами державноi безпеки i зазначила особисту вiдповiдальнiсть за вчиненi злочини Д. Р. Лунца. Голова Комiсii КПК А. Кузнецов, зокрема, зазначав: «Керiвництво iнституту допускало порушення законностi, що виражалося в тому, що лiкарi-експерти справи з полiтичних злочинiв не вивчали, не доповiдали iх, а, як правило, цi справи привозив в iнститут слiдчий КДБ за тридцять хвилин до початку експертизи, сам доповiдав суть справи, був присутнiй при експертизi та надання медичного висновку».[7 - Подрабiнек А. П. Каральна медицина. – Нью-Йорк: Хронiка, 1979. – 223 с. – ISBN 0897200225.]

У довiдцi «Про Інститутi судовоi психiатрii iм. Сербського», складеноi для Комiсii Комiтету партiйного контролю в серпнi 1956 року директором Інституту психiатрii Моз СРСР Д. Федотовим i завiдувачем вiддiлу науки газети «Медичний працiвник» А. Портновим, говорилося: «В iнститутi встановилася традицiя – виключати зi складу СВК [судово-психiатричноi комiсii] лiкаря, думка якого розходиться з бiльшiстю членiв комiсii. <…> Якщо в одному з вiддiлень пiсля повторноi експертизи думки розходяться, тобто дiагноз не встановлюеться, то хворого переводять в iнше вiддiлення, де експертиза приводиться до единого думку без усякого участi лiкарiв попереднього вiддiлення та посилання на iхнi думки».

У документах, складених комiсiею, зазначалося, що ряд пацiентiв мiстилися в Інститутi iм. Сербського в iзоляторах, не мали лiжок, i зазначались випадки грубого поводження з пацiентами (побиття), насамперед з боку працiвникiв МВС. Данi комiсii, мабуть, так i не були обговоренi на вищому партiйному рiвнi; акт комiсii був зданий в архiв, а члени комiсii зазнали адмiнiстративних репресiй: iх вiдсторонили вiд керiвних посад.

Вiдвiдала Інститут iм. Сербського в 1991 роцi комiсiя Всесвiтньоi психiатричноi асоцiацii виявила, що примiщення iнституту мiзернi i переповненi, а пацiенти пiд час свого перебування в iнститутi дуже обмеженi в дiяльностi. З бесiд з пацiентами та iншими особами в Інститутi iм. Сербського з'ясувалося, що бiльшiсть пацiентiв хоча i мали бесiди з юристами, але отримали дуже мало iнформацii про те, з якоi причини вони знаходяться в iнститутi i який буде результат обстеження. Жоден з пацiентiв не викликався в суд.[8 - Звiт комiсii WPA про вiзит в Радянський Союз 9—29 червня 1991 р // Незалежний психiатричний журнал. – 1992. – №1—2. – С. 52—73.]

У наш час iнститут пристосувався до нових умов, не провiвши жодних реальних реформ. Роберт ван Ворен, генеральний секретар мiжнародноi органiзацii «Глобальна iнiцiатива в психiатрii», писав, що сфера судовоi психiатрii в краiнах колишнього Радянського Союзу залишаеться закритою i впливовою, зберiгаеться диктат московськоi психiатричноi школи: судово-психiатрична практика активно контролюеться Центром iм. Сербського, i навiть в краiнах Балтii i ранiше дотримуються приписи цiеi установи, а частину професiйноi пiдготовки покладено на його спiвробiтникiв.[9 - Van Voren R. Reforming forensic psychiatry and prison mental health in the former Soviet Union // Psychiatric Bulletin. – The Royal College of Psychiatrists, 2006. – Вып. 30. – С. 124—126.]

Згiдно з Федеральним законом «Про державну судово-експертноi дiяльностi в Росiйськiй Федерацii», в недержавних росiйських установах не може проводитися судово-психiатрична експертиза, а це фактично означае заборону експертноi дiяльностi будь-яких незалежних вiд держави психiатрiв. Як зазначае мiжнародна правозахисна група «Агора» у доповiдi «Полiтична психiатрiя в Росii», фактично за Центром iменi Сербського залишаеться останне слово у всiх пов'язаних з психiатрiею питаннях; всупереч положенням Кримiнально-процесуального кодексу, згiдно з яким нiякi докази не мають заздалегiдь встановленоi сили, висновок Центру iм. Сербського практично неможливо оскаржити.[10 - Гайнутдiнов Д., Чиков П. Полiтична психiатрiя в Росii. Доповiдь групи «Агора» // Медиазона. – 11 жовтня 2016.]

Юрiй Савенко, голова Незалежноi психiатричноi асоцiацii Росii, зазначав: «Практично нiчого не змiнилося. Вони в iнститутi не вiдчувають докорiв сумлiння з приводу своеi ролi при комунiстах. Це тi ж самi люди, i вони не хочуть вибачатися за всi своi дii в минулому». «Система все та ж, менталiтет той же», – стверджував Олександр Подрабiнек. На думку адвоката Карена Нерсисяна, «iнститут Сербського не е медичним закладом, це орган влади».

Багато судово-психiатричнi експертизи, якi проводилися фахiвцями центру в пострадянський час, були призначенi з метою визнати несамовитими високопоставлених посадових осiб у випадках вчинення ними згвалтувань або вбивств, як то було в Чечнi з Юрiем Будановим, який в кiнцевому пiдсумку був визнаний осудним i засуджений пiсля бiльш нiж трьох рокiв судових розглядiв; i, навпаки, осудними – очевидно хворих, але не угодних владi правопорушникiв.

Починаючи з 2000-х рокiв було чимало випадкiв, коли люди, «незручнi» для росiйськоi влади, мiстилися в психiатричних лiкарнях.[11 - Psychiatry used as a tool against dissent – by Association of American Physicians and Surgeons, October 2, 2006] Деякi з цих людей проходили судово-психiатричну експертизу в Центрi iменi Сербського i були визнанi несамовитими. Наприклад, в 2003 роцi в Центрi iм. Сербського проводилася експертиза Юрiя Давидова Євгенiя Привалова – керiвникiв «Поэтизированного об'еднання розробки теорii суспiльного щастя» (ПОРТОС). У ходi експертизи iм поставили дiагноз «шизофренiя» i визнали несамовитими. Захист наполягав на виправданнi Ю. Давидова i Є. Привалова як психiчно здорових людей.

Дмитро Медков, помилково звинувачений у вбивствi власноi сестри, двiчi проходив експертизу в Центрi iм. Сербськоi.[12 - Соколов-Митрич Д. («Известия», 24.01.2008). Три роки примусового лiкування за «особливу небезпеку», якоi не було // Незалежний психiатричний журнал. – 2008. – №1.] У 2004 роцi фахiвцi центру винесли висновок, згiдно з яким Дiма Медков «страждае хронiчним психiчним розладом у формi шизофренii, а саме параноiдну шизофренiю». Три роки Д. Медков проходив примусове лiкування в психiатричнiй лiкарнi; пiсля того як виявилося, що сестра Медкова жива, нова комiсiя винесла зовсiм iнший висновок, який виключае попереднi висновки.

Фахiвцi «Серпiв» «заштовхали» на примусове лiкування Михайла Косенко i Максима Панфiлова – учасникiв маршу до Болотноi площi в 2012 роцi, – визнавши iх несамовитими i, таким чином, заткнувши рот явним полiтичних противникiв чинноi влади.[13 - Фiгуранта «болотноi справи» Панфiлова перевели в психiатричну лiкарню в «Бутирцi» за клопотанням слiдства // Медиазона. – 31 жовтня 2016.]

Одним словом, «Серпам» е, що приховувати. Всi таемницi iх, звичайно, не розкрити ще рокiв сто, але, якщо вам цiкаво, як проводяться такого роду експертизи сьогоднi в данiй установi, хто iх проводить i над ким ставляться тут психiатричнi дослiди, то, як писав А. П. Чехiв у своiй знаменитiй «Палатi номер шiсть»…

«Якщо ви не боiтеся обпекти про кропиву, то ходiмо по вузькiй стежцi, що веде до флигелю, i подивимося, що робиться всерединi. Вiдчинивши першу дверi, ми входимо в сiни. Тут бiля стiн i близько грубки навалено цiлi гори лiкарняного мотлоху. Матраци, старi изодранные халати, панталони, сорочки з синiми смужками, нiкуди старий, истасканная взуття, – вся ця рвань зваленi в купи, перемята, сплуталася, гние i видае задушливий запах… В кiмнатi стоять лiжка, пригвинченi до пiдлоги. На них сидять i лежать люди в синiх лiкарняних халатах i по-старовинному в ковпаках. Це – божевiльнi…»




2. Четвер


Все тут починаеться з четверга. Це прийомний день. Нi, жителi Москви i Московськоi областi можуть приiхати в будь-який день тижня, четвер – день прийому з iнших регiонiв. Пiзнiше стало зрозумiло, що таке своерiдне рiшення викликане проведенням саме по четвергах «випускних комiсiй», на яких приймаються пiдлягають негайному виконанню рiшення про виписку хворих (за принципом: тiльки звiльняеться мiсце – вiдразу приймають нового людини). А ще пiзнiше – що Серпи виконанi своерiдних, малозрозумiлих i навiть абсурдних рiшень, цiлком вписуються в класичне визначення дурдому.

Шлях в пекло лежить вiд прохiдноi через приймальне вiддiлення, розташоване на 1 поверсi 4-поверховоi будiвлi характерного жовтого кольору, що вмiщуе в себе весь лiкувальний корпус: всi хворi, що перебувають пiд вартою, так i умовно вiльнi, мiстяться саме тут. Весь цей шлях супроводжуеться спогляданням якогось неймовiрного кiлькостi спiвробiтникiв ФСВП i колючого дроту – начебто все це е атрибути «стражных вiддiлень», в яких мiстяться заарештованi об'екти експертних дослiджень. Насправдi, охороняються тут i всi iншi бiологiчнi об'екти – хоч участь в експертизi в 80% випадкiв i добровiльне, а все ж об'ект повинен розумiти, що вiн позбавлений волi, i потихеньку починати за рахунок цього виправлятися. Ну так про все по порядку.

Все починаеться з приймання. Як товарно-матерiальнi цiнностi, люди проходять тут не прийом, а саме приймання. В ходi неi вилучаються у вас грошi, документи (у тому числi паспорт), цiннi речi – на все це складаеться та видаеться квитанцiя. Тодi ж вилучаються i повертаються супроводжуючим або також помiщаються на склад тимчасового зберiгання забороненi для пронесення предмети, у тому числi:

– шнурки вiд одягу (зрiзаються);

– скрiпки вiд зошитiв (витягуються);

– столовi прибори;

– колючо-рiжучi предмети;

– майонез, кетчуп, соуси;

– iжа домашнього приготування;

– ковбаса варена;

– м'ясо птицi;

– парфуми, дезодоранти в балонах, iншi рiдини в склi;

– приладдя для голiння (передаються у вiддiлення, де зберiгаються у постовоi медсестри);

– мочалки;

– цукровий пiсок;

– iншi приналежностi на розсуд черговоi санiтарки, яка виконуе одночасно обов'язки головного лiкаря та адмiнiстратора.

(Стiльниковий телефон, зарядний пристрiй (що важливо) не вилучаються, а передаються у вiддiлення, де також зберiгаються на посадi i видаються в строго певнi години (але про це пiзнiше)).

Взагалi логiцi цей перелiк не пiддаеться. З одного боку, начебто б зрозумiло, що виделкою або ножем гiпотетично ненормальний пiдекспертний може завдати собi калiцтва або iншим (з цiеi причини в iншому експертом установi, в якому я досi проходив аналогiчне дослiдження, хворим заборонялося мати кульковi ручки – мовляв, можуть в око встромити, – але дозволялося олiвцi – вони в око ну нiяк не встромляються). Але якоi шкоди може завдати скрiпка вiд зошита, використовувана в якостi катани при ритуальне самогубство, велика загадка. Особливо, враховуючи, що в самiй палатi хворого чекае незлiченна безлiч довгих простирадлом i не пригвинчених до пiдлоги лiжок, у сукупностi представляють вiдмiнне пристосування для суiциду…



– Що турбуе? Якi хронiчнi хвороби? – чуемо ми байдужий голос мiсцевого терапевта, чий огляд обов'язковий при примiщеннi в стацiонар.

– Печiя.

– Що приймаете?

– «Омез». У мене з собою пачка.

– Не треба.

– Що значить – не треба? Терпiти печiю, чи що?

– Нi. Лiки у нас своi. Я вам випишу «омез». Цей, свiй, залиште на зберiганнi, в ящику з верхнiм одягом. Ще що болить?

– Начебто нiчого.

– Чудово. Аналiзи з собою?

– Так, ось.

Побiжно переглянувши простягнутi документи, якi свiдчать про вiдсутнiсть у вас дифтерii, кишкових iнфекцiй i коронавiруса, вклеюе iх в iсторiю хвороби (залiзна логiка експертних установ: якщо ви тут, значить, ви вже хворий) i зникае. Що важливо: кишкова iнфекцiя i дифтерит тут вважаються куди бiльш страшними недугами, нiж шкiрнi захворювання, наявнiсть або вiдсутнiсть яких взагалi нiким не перевiряються. Хоча нi, перевiряються. Тiеi самоi санiтаркою – головною людиною в iнститутi, – коли вона змушуе вас митися в крижанiй ваннi з моторошно смердючим дезсредством (тут це дiйство називаеться первинноi санобробки).

Пiсля цiеi процедури вас ще поглядом оцiнить черговий психiатр (найчастiше, iнтерн), задавши кiлька поверхневих питань, пiсля чого в супроводi iншоi санiтарки (яка прибула за вами з вiддiлення), зануривши особистi речi в пакети (дорожню сумку з собою теж не можна, так як i вона може служити засобом суiциду), ви пiдете двома поверхами вище – до мiсця своеi дислокацii, що не покинете наступнi 28 днiв. Називаеться воно «П'яте бесстражное вiддiлення» (всього 6 вiддiлень, серед них 3 стражных, 1 бесстражное, наркологiчне та примусового лiкування для жiнок).



Вiдкриваеться дверi 3 поверхи, i вашому погляду постае земне пекло, з боку виглядае досить свiтськи. Вiн являе собою коридор у такому сталiнському стилi – зi стiнами, обшитими дубовими панелями, зеленим кольором вiльних мiсць, м'якими шкiряними меблями i настiльки ж м'яким, приглушеним свiтлом. Таке враження, що потрапив на ближню дачу Коби в Кунцево. Праворуч вiд входу коридор перериваеться скляними дверима, за яку вхiд заборонений – це зона лiкарiв. Туди ми потрапимо, але трохи пiзнiше. Лiворуч вiн йде метрiв на 10, впираючись у дверi стражного вiддiлення. Цi 10 метрiв i е «П'яте бесстражное».

По обидва боки коридору – шафи з робочим одягом персоналу i подэкспертных, яку iм видають для перемiщення мiж корпусами по вулицi. Навпроти входу – крихiтна ординаторська, майже нiколи не використовуеться за призначенням. Повертаемося вiд входу налiво i йдемо в сторону дверей стражного вiддiлення. Через пару метрiв вiд входу, праворуч – дверi в процедурний кабiнет. Проходимо повз шаф i ординаторськiй 5—7 метрiв. На цьому рiвнi розташованi палати. Їх усього двi. Праворуч – жiноча, злiва – чоловiча (кожна на 15 мiсць). В коридорi бiля завжди вiдкритих (щоб спостерiгати за подэкспертными) дверей палат – стiл, пара стiльцiв i крiсел для постiйно перебувають тут санiтарок. Тут же – кухонний стiл, раковина, невеликий навiсна шафа для посуду. По закiнченнi цього кухонного гарнiтура – дверi стражного вiддiлення.

Входимо в чоловiчу палату. Вона являе собою примiщення площею 60—70 кв. м, по обидва боки якого розставленi горизонтально, паралельно один одному лiжку – по 6 з кожного боку. У центрi – довгий стiл з банкетками для прийому iжi. У далекiй стiнi три заглиблення: в крайньому лiвому – туалет i закуток кастеляншi, у центральному – душ i курилка, у правому – маленька 3-мiсна палата, призначена для iзоляцii простудних хворих, а в дiйсностi виконуе роль «вiп-камери» для бiльш або менш iнтелiгентних i тихих подэкспертных.






П«яте безстрашне. Загальний вигляд. Фото автора






П«яте безстрашне. Загальний вигляд. Фото автора






П«яте безстрашне. Загальний вигляд. Фото автора



Що можна згадати про цi першi враження вiд перебування в палатi? Абсолютне безумство, вбранi в людськi фiгури. Виражаеться воно у всьому – в пiдвищених тонах розмови, в спогляданнi втрачених i порожнiх поглядiв мешканцiв палати, в усвiдомленнi неможливостi виходу з неi (категорично заборонено!) i того, що провести тут тобi доведеться цiлий мiсяць, пiсля закiнчення якого ще невiдомо, що тебе чекае. Істинно сказано: «Пекло порожнiй, всi чорти тут!»

Найважче в сприйняттi, з чим надовго доведеться змиритися – це крики. З дитинства нам втовкмачували, що дурдом – це мiсце, де всi говорять, i нiхто нiкого не слухае. Але не думали, що настiльки… Тут i справдi все говорять. Не колективно – мешканцi розбитi на групки по iнтересам, нехай примiтивних, але все ж. І вони обговорюють цi iнтереси дуже голосно – особливо пiсля 16.00, коли санiтарки дають хворим пульт вiд висячого тут же, на стiнi телевiзора, вiн включаеться i починае перебивати говорять, але тихiше вiд цього вiн не працюе, нi вони не розмовляють. Можливо, в цiй какофонii, в цьому голосовому натиску вони шукають порятунку вiд поглинаючих iх поганих думок про похмурi перспективи майбутнього i ще бiльш похмурих реалiях сьогодення. Можливо, вiдлякують, вiдганяють цi думки. Можливо, позбавляються вiд самотностi. Але шум тут варто оглушливий. Вiд нього не врятуешся.

Як i вiд поглядiв. Тi, хто вiддають перевагу гучнiй, всеохоплюючiй спiлкування тишу, лежать мовчки. Але у них е iнший недолiк – погляди. Прямi, нищiвний, божевiльнi. Запитувачi тебе про щось i, в той же час, настирливо затверджують тебе в думцi про те, що все у тебе погано i буде ще гiрше – приблизно, як у них. Ти хочеш вiдiгнати цю думку, сховатися вiд неi, а куди – шум не дозволяе тверезо оцiнити обстановку, вiдволiктися, проаналiзувати поточний момент. Помiщення особи в такi умови, як виявилось, – метод експертного дослiдження. Полягае вiн у тому, що люди з рiзними дiагнозами (включаючи буйних i абсолютно здорових), з рiзних соцiальних верств (вiд бомжiв до пiдприемцiв середньоi руки i доцентiв) i з рiзними темпераментами на мiсяць замикаються в крихiтнiй – не палатi – тюремнiй камерi з броньованими i загратованими вiкнами без можливостi виходу за ii межi i будь-якого контакту з зовнiшнiм свiтом.



… -Значить, так, – вирвавши тебе на хвилину з лап божевiлля, яке тобi ще належить зануритися, бурмоче медсестра, яка сидить проти тебе в процедурному кабiнетi, – курiння у нас в будь-який час, прийом iжi – за розкладом. В 9, 13, 17. Ще полуденок, другий снiданок i кефiр пiсля вечерi. Народ в основному нормальний, слабкий. Є шафа з книгами, е бiблiотека для подэкспертных. Ходити туди не можна, але звiдти можна замовляти книги по каталогу. Телевiзор – з 16 до 22 годин, у вихiднi з десятоi ранку. Пiдйом не строго за розкладом, ближче до снiданку, до 9, а ось вiдбiй суворо – в 22.00, не пiзнiше. Ще бувають прогулянки в нашому дворику по годинi в день, крiм четверга (день прийому) та недiлi (дня прийому передач).

– А в якiй годинi прогулянки?

– Зазвичай з 14 до 15.

– А телефон?

– Так, телефон. Щодня з 18 год 30 хв до 19 год., у вихiднi днi можуть дати ранiше. Можна дзвонити, користуватися iнтернетом. Але тут е момент – деякi хлопцi в палатi пiд домашнiм арештом, iм не можна телефон давати, як би вони не просили.

– Лiки?

– Пiсля прийому iжi, за розкладом. Ще е питання?

– Нi.

– Тодi iди в палату.



І знову повернення. Повернення в свiт гула, галас, говорiння. Цей гомiн i галас ти можеш спостерiгати з боку, а можеш стати його частиною – якщо зловиш його скажений ритм, тому що, крiм високих частот, тут ще й висока швидкiсть повiдомлення iнформацii часом абсолютно непотрiбною, порожнiй, а часом i зовсiм вигаданою i абсурдною, але носящейся по палатi в пошуках притулку з барабанними перетинками. Можеш приеднатися до тiеi чи iншоi купцi добровiльно, а можеш дочекатися, коли вона сама знайде тебе у вiдповiдностi з твоiми iнтересами, а вже продовжувати дiалог з володарем унiкальних вiдомостей чи нi – вирiшувати тобi. Щоб не звихнутися, звичайно, куди-то потiм обов'язково вольешься, нехай, не роздiляючи до кiнця божевiльних i диких точок зору на елементарнi речi, але все ж вiдволiкаючись вiд сюрреалiзму, що вiдбуваеться зовнi i зсередини тебе самого. Все-таки людина – iстота соцiальне…

– На первинний огляд!



Ось. Не слiд думати, що божевiльнi тут наданi самi собi, як у знаменитому оповiданнi Антона Павловича Чехова. Здаеться абсурд, як i все, що тут дiеться – е метод експертного дослiдження. По сутi, якщо не найсуворiше, то одне iз найсуворiших спiвбесiд належить вам у перший день, зазвичай ближче до другоi половини або навiть до кiнця дня. Воно називаеться «первинний огляд» i представляе якусь подобу тiеi самоi пiдсумковоi комiсii, що ще чекае на вас в день виписки. Специфiка цього методу дослiдження полягае в тому, що людину, тiльки-тiльки помiщеного в дикi умови постiйно кричать «Серпiв», який ще перебувае в шоцi вiд тутешнiх порядкiв i не знае, як з цього стану вийти, погано уявляючи собi, в той же час, свое майбутне, яке в таких обставинах абсолютно не здаеться райдужним, ставлять перед десятком вчених i починають опитувати про симптоми його хвороби i про те, чому вiн з'явився тут. Не витримаеш цей iспит – вважай, що пiдсумкову битву програв, вся вiйна нанiвець. Потiм, звичайно, у тебе буде ще можливiсть виправитися, щось сказати, договорити, доповнити, але загальне враження про тебе i твiй дiагноз формуеться у спiвробiтникiв вiддiлення вiдразу, пiд час цього огляду. І вiд'емний знак, пiд яким воно сформуеться, буде залежати вiд твоiх конкретних цiлей на експертизi: якщо хочеш добре зiграти психiчний розлад, щоб «вiдкосити» вiд статтi, але не зумiеш вчасно перебудуватися з шаленою балаканини i гвалту палати на робочий лад взаемодii з експертами, почнеш мимрити, вiдповiдаючи на iх питання – визнають симулянтом; якщо ж хочеш зняти дiагноз, вiдхреститися вiд клейма божевiльного, повернутися до життя, довiвши спостерiгачам твоiм свою нормальнiсть, але виразно нiчого сказати не зможеш, не зумiвши швидко пiдготувати психоемоцiйну сферу до контакту з ними – на столiття залишишся засудженим до психлiкарнi.

А пiдготувати треба швидко – поки йдеш у супроводi санiтарки (одному тут не можна пересуватися) з палати в бiк входу у вiддiлення, перетинаеш ту саму скляну дверi, за якими сидять лiкарi, проходиш кiлька метрiв i повертаеш направо – в iх загальну ординаторську, де мiсцевi лiкарi зазвичай проводять свiй час. Виглядае вона як велика кiмната з високими вiкнами (корпуси будувалися при Сталiнi, тому стелi i вiкна тут, як правило, всюди високi), по периметру якоi зсередини розставленi столи з комп'ютерами. За усiма ними працюють люди – лiкарi, iнтерни, ординатори. У центрi цiеi звiльнилася кiмнати стоiть стiл, за яким сидить опрашивающий вас голова експертноi групи з вiддiлення ендогенних розладiв. На його каверзнi питання вам i доведеться вiдповiдати.

Тут треба сказати, що пронумерованi вiддiлення призначенi тiльки для хворих. Лiкарi в iх штатi офiцiйно не складаються, хоча у них е завiдуючi, якi керують санiтарками, медсестрами, iнтернами та ординаторами – тобто виконують свого роду допомiжнi функцii. Експерти ж приписанi до iнших вiддiлень, якi являють собою науковi пiдроздiли i складаються тiльки з них. Головне з цих вiддiлень (займаеться суто експертизою, а не наукою, як багато iнших) – вiддiлення ендогенних розладiв. Коль скоро вся практична психiатрiя обертаеться навколо шизофренii та ii вiдгалужень, якi е розладами ендогенними (тобто розвиваються внутрiшньо, незалежно вiд будь-яких зовнiшнiх подразникiв), то цим розладiв i судилося дати назву центрального пiдроздiлу Інституту, в якому перебувають на службi майже всi його експерти. Ось вони-то i вам учинять перший у вашiй тривалоi бiографii тут «допит з пристрастю».

– З якого часу вболiваете? – запитае у вас суворим голосом керiвник експертноi групи Вiкторiя Ігорiвна авiацii vas?nina – маленька лiтня жiнка з суворим поглядом i трохи хрипким голосом. Повторюю – вiдповiдати треба дуже чiтко i максимально швидко.

– З весни 2016 року.

– Судячи з медичноi документацii, бувають стану гипомании i депресii, так?

Вiдразу обмовлюся, що потрапив я в це дивовижне установа з дiагнозом бiполярний розлад – своерiдний психiатричний недуга, при якому коливання настрою настiльки тривалi i настiльки полярнi (вiд глибокоi депресii до яскравим i радiсним манii), що дозволяють встановити неосуднiсть особи. (Ранiше йменувалося манiакально-депресивним психозом.) Цi симптоми менi й доводилося описувати проникливою i в'iдливою Васяниной. Причому, робити це треба особi, настаивающему на наявнiсть у нього психiчного захворювання, в кращих традицiях Корсакова i Крепелiна – академiчним, вченим мовою, нiби розмовляеш з колегами на рiвних.

– Так.

– Опишiть симптоми манii, – каже вона, ставлячи наголос на передостаннiй склад; «манii»; так зазвичай говорять вузькi фахiвцi.

– Вона мае певнi стадii. На першiй пiдвищуеться настрiй, коротшае сон – але без втоми, – з'являеться бадьорiсть i певна нав'язливiсть у вiдносинах. На другий до цих симптомiв додаються працездатнiсть, вимогливiсть, енергiйнiсть, пiдвищення сексуального iнтересу, мегаломанiя, перерахування власних достоiнств, самореклама, бескритичность, дратiвливiсть i мiсцями лють. На третiй – до вищеперелiчених додаються нескладна мова, стрибки думок та iдей, затруднительность вiдокремити головне вiд другорядного, замовляння, гульби, нерацiональнi витрати грошей у величезнiй кiлькостi. На четвертiй органiзм втомлюеться, внаслiдок чого знижуеться фiзична i моторна активнiсть, трохи падае настрiй. На п'ятiй настае повна астенiя, органiзм заспокоюеться, приходить в норму.

Ремарка. Симптоми у вас пiд час перебування тут будуть питати раз 40 – прагнення втомити пацiента, викликати у нього реакцiю роздратування або взагалi спровокувати мовчання так само е метод проведення експертизи.

– Пiд час манii ви продуктивнi?

– Супер-продуктивний.

– Тепер опишiть симптоми ваших депресiй i iх середню тривалiсть.

Описую.

– Зрозумiло. Що ж, побачимо вас, з вашого дозволу, поговоримо з вами ще не раз, всi уважно вивчимо i перевiримо – з особливою ретельнiстю, так як експертиза у вас за рахунком четверта…

– П'ята.

– Тим бiльше. Отже, вимоги до неi пiдвищенi, треба проявити особливу уважнiсть, щоб виключити помилку – щоб зробити ii останньою для вас. Згоднi?

– Цiлком.

– Якi-небудь питання до нас е?

– А ранiше нiяк? Обов'язково мiсяць?

Сумно, здаеться, з розумiнням дивиться в очi i хитае головою.

– Нiяк. Крiпiться.

Взагалi треба сказати, що зазвичай на цих первинних оглядах на подэкспертных пiдвищують голос, починають викривати iх у брехнi i симуляцii, лякати – повторюю, рiзка змiна обстановки повинна шокувати людини, вивести його з рiвноваги, щоб вiн не мiг грати, а показав експертам свое справжне обличчя, i експерти, у свою чергу, роблять для цього все можливе. Зi мною такого не було. Не знаю, чому. Може, i правда iй шкода мене стало – все-таки п'ятий раз вже за каталажкам тягають.

Каже вона з вами одна, присутнi iнтерни для видимостi, «для страху», хоч iнодi й кинуть який-небудь черговий питання. У мене, наприклад, запитали, чи лiкувався я лiтiем. Я вiдповiв, не розгубився. Губитися не можна – чому, я вже говорив.



Потiм – назад в палату. Слухати шум. Головний носiй якого тут (та й взагалi центральний осiб у палатi, без якого не обходиться жоден захiд, включаючи прийом iжi або перегляд телепередач) – це Тимур. Вiн читае голосно реп, декламуе лайливi вiршi, спiвае – загалом, бореться з переважною тишею як може. Тому, мабуть, що наймолодший i тому самий уразливий мешканець цього, нiяк не призначеного для людей, установи.



Тимур Иматов, 16 рокiв:

– За що ти тут?

– Так взагалi нi за що! Приятель мiй, придурок пропаща, ввечерi, коли пiсля солi гуляли, вирiшив на машинi прокатнуться. Закритою. Каршеринговой, уявляеш? Я йому, козлу, пояснюю: вона ж з навiгатором, вiдстежать, знайдуть моментально, не вийде нiчого! Тiльки вiдвертаюся поссать, дивлюся – вiн уже за кермом сидить. Скло вибив i сидить. Сигналка, чи що, не спрацювала…

– І що?

– Та нiчого. Пiдштовхнув машину, звичайно. Чисто прокатнуться – з'iхати з гiрки. Там гiрка якраз була. Ну i хто б знав, що пiд цiею, мати ii, гiркою, смiття будуть стояти?! Нi, звичайно, багато менi не дадуть, я ж малолiтка. Просто ось доводиться тут тусуватися. Взагалi слiдак сказав – херня, в лiкарнi трохи полежиш i все, нiчого не говорив про те, що тут дурдом самий справжнiй. Ну, нiчого, в недiлю мама передачку принесе, всi веселiше буде.

– А хто в тебе мама?

– Мама? Кухар. А батя в мене ранiше на будiвництвi був бригадиром. А зараз закладчик. Бабла немiряно. Додому заходиш – духан такий стоiть, хоч вiкна вiдчиняй. А вiкна вiдкриеш – вiдразу на запах таку кiлькiсть чайок понабежит, поналетит… Нi вже. Краще самим все викурити. Правда, тато не дае – йому ж треба робити закладки. А я потiм цi закладки шукаю. Чайка тобто, шкуроход. Ну не тiльки його закладки, всi iншi. Я ж мiсця знаю – у нас весь район такий, просто мiсця треба знати. Вся Соколина гора в наркотi по вуха. Можна i без бабла спокiйно прожити, i солi знайти, i фена, i трави, i навiть герича. Я один раз знайшов… потiм, правда, на сiль змiнював… Все, кажу, без бабла можна – на таксi навiть iздити.

– Як це?

– А дуже просто. Ставиш свою адресу першим в поiздцi, а другим пишеш, наприклад, аеропорт. Вiн зупиняе бiля будинку, ти такий: «Я на хвилинку, i далi поiдемо». Ну i все. Ти вдома, а вiн нехай сидить, чекае, скiльки йому влiзе. Трубку не бери, та й все. Нiхто бiльше, нiж пiвгодини, нiколи не чекае. Ми постiйно робимо з Мадiною, з сестрою. Мадiна – вона ранiше одружена Ризваном була, вiн зробив iй дитину, потiм розлучилася. Зараз з Русланом Євлоевим каламутить. У нього наркоти за життя навалом. І теж нiколи не платить нi за що. Он зараз «мерс» у Бучкина вымутил. Це його приятель. Ну придурок кiнчений. Сiм'ю втратив, дружина вигнала. А у нього хата була на Соколиному горе, вiн ii здавав. Так вiн мешканцiв, значить, звiдти вигнав, а хату продав за п'ять з половиною лямiв. Ну вiдразу телефон купив Євлоеву, Мадине, менi…

– За що?

– А просто так. Довбойоб. Ну i собi купив «мерс» i в ньому жив кiлька днiв. А потiм Руслан у нього забрав за пару тяжек солi – сказав, мовляв, ми ж друзi. Ну той потiм, коли вiн йому не вiддав, правда, на нього в мусарню написав, «мерс» забрали. Тiльки на один день. А потiм вiн знову, Руслан, до нього прийшов, з пакетом гашишу, каже: «Ми ж друзi, братан, чого нам сваритися iз-за якоiсь залiзяки?» Ну курнули, i «мерс» знову у Руслана. Ха-ха. Я взагалi часто i з Русланом, i з Мадiною спiлкуюся. З дорослими тобто. Ну як спiлкуюся? Курю з ними, ходжу скрiзь.

– А дiвчина в тебе е?

– У мене щоб так не було дiвчини?! З такою кiлькiстю наркоти халявноi i немае дiвчини?! Та ти що?! У мене iх три одночасно. Одна колишня, iй 15 рокiв, iнодi до неi приходжу, ми трахаемся, i я йду гуляти з iншими. Інодi ще секс утрьох влаштовуемо з ii подружкою, i тi потiм запитують, з ким iз них менi бiльше сподобалося. Уявляеш, обговорюють. Ще е одна, старша за мене на 6 рокiв. Все звiдти ж, з Соколиноi гори. Взагалi у нас на районi дiвки всi залiковi. Ось з цiеi, якiй 22 роки, я якраз перед приiздом сюди трахкався. Прямо вдома у неi, а мати ii спала в сусiднiй кiмнатi. Ну або не спала, не знаю. І третя – з вулицi Чечулiна, подруга Мадiни. Їi звуть Катя. Їй вже тридцять рокiв. У неi чоловiк е, тiльки вони лаються часто. Ось як поругаются, так вона кличе мене, я ii трахаю. Теж куримо разом часто, вона ще iнодi колеться, але рiдко. Як вийду звiдси, вiдразу до всiх до трьом пiду. Тiльки не знаю, до кого вперед… Але до кого точно не пiду – так це до Людей вiчевiй. Лиса там у нас е одна, вона ВІЛ. Пристае теж до мене, але я вiд неi шарахаюсь. Зате Бучкин – той самий, який квартиру продав, – з нею спав. Значить, що? Значить, днi його полiченi. А бабки-то решта – там три лимона ще залишилося вiд квартири – у нього на картi. Ось зараз Руслан з Мадiною розробляють генiальний план, як його, може, клофелiном або ще чим напоiти, щоб бабки перевести в готiвку. Ну або по головi дати – шукати-то його все одно нiхто не буде, вiн втратив сiм'ю, як я говорив. Загалом, прикро буде, якщо бабки пропадуть нi за що. Або на його подарунки яким-небудь идиоткам типу цiеi лисоi Люди або взагалi в нiкуди. Так що треба iх якось… Правда, вiн вже почав побоюватися, що Рос його чим-небудь шарахне – дзвонить менi вчора i каже: «Ти знаеш, менi здаеться, Рос мене завалити хоче». Вiдчувае, собака. Ну нiчого. Рус, вiн хлопець розумний, вiн таку многоходовочку придумае, що той не зрозумiе нiчого.

– А потiм куди пiдеш? Пiсля баб i Руса?

– Потiм додому. У мене там народу будинку живе… Мама, пахан, три сестри, я, племiнник, ще дрiбний брат (6 рокiв), бабуся з дiдусем, тiтка iнодi приiжджае i надовго залишаеться, взагалi не виженеш. І це все – у трикiмнатнiй квартирi. Тому нудно нам нiколи не бувае. Сестри, звичайно, не завжди в хатi тусуються, у них в основному свое життя. Молодша тiльки вдома, а Дiана i Мадiна з хлопцями живуть. Мадiна, як я вже говорив, з Ярусом Євлоевим, а Дiана – з Арсенiем. Такий качок, йому рокiв 40, десятку вже за наркоту отпердел, так що зараз не дуже активно пiдтримуе цю тему. Зате пошив собi мiшок з радиоткани такою, що не пищить, якщо через детектор в магазинi проносишь, i за брендовим точкам хитаеться цiлими днями. За пiвроку вiн в цьому мiшку товару з одного тiльки «Адiдаса» на мiльйон рублiв винiс. Виносить, а потiм продае. Так i живуть.

– А ти як живеш?

– А я? А я кайфую. Гуляю, шукаю закладки, курю сiль, качаюсь, отримую задоволення вiд життя. Інодi, пiд солями, ловлю глюки, взагалi гони такi, що кульки за ролики заiжджають. Здаеться, що я пiд ковпаком у мусорiв, що мене хтось переслiдуе, женеться за мною, хтось весь час за спиною стоiть i точно знае, куди я далi пiду.

– Так це ж жахливо!

– Та ти що?! Це нiштяк. Це таке вiдчуття двiжняка одразу, такоi бодряк, все стрiмко обертаеться навколо тебе, весь свiт, ти в центрi всього, ти цiкавий всiм, всiм потрiбен, ти летиш, не торкаючись землi. Постiйний рух! Що вже круто, якщо не це?!



Є тут i ще представники молодi – за довгим столом для прийому iжi в центрi палати грае в шахи, шашки чи нарди Мiша Корольов. Вiн старший Тимура, йому 18, i за iнтелектом вище буде, що читаеться у зовнiшнiй неохайностi, в наявностi книжки пiд пахвою, манерi розмови i прихильностi до iгор, що вимагають уваги i зосередженостi.



Мiша Корольов, 18 рокiв:

– За що? Сайт зламав.

– Що за сайт?

– Однiею служби, дуже серйозною i секретною.

– А детальнiше?

– А тобi навiщо? Розумiеш, володiння такою iнформацiею – вже загроза для тебе самого. Я тобi зараз розповiм, а потiм за тобою приiдуть i тобi ж браслет на ногу[14 - Маеться на увазi запобiжний захiд у виглядi домашнього арешту, при якiй людинi забороняеться практично всi, в тому числi виходити на вулицю, але вiн мiститься будинку, а не у в'язницi. Засобом електронного контролю за його пересуваннями е браслет з датчиком на щиколотцi, що подае сигнали на централiзований пульт кримiнально-виконавчоi iнспекцii ФСВП Росii.] надiнуть.

– А що за лiкар до тебе приходив? Сексолог?

– Нi. Це спецврач.

Пiзнiше ми дiзналися, що насправдi Мiша – педофiл, з розряду не бачили життя дiтей комп'ютерного столiття, який суспiльство i закони життя в ньому пiзнае не на практицi, як звикло бiльшiсть вихiдцiв нашого поколiння, а за допомогою Інтернету. Останнiй же i згубив його, коли той пiзнавав свою фiзiологiю i протилежноi статi шляхом обмiну фотографiями з якоiсь не цiлком повнолiтньоi дiвчинкою, зробив iх листування надбанням Слiдчого Комiтету. Тепер за цi, з вигляду безневиннi, пустощi, йому загрожуе вiд 12 до 20 рокiв «строгача». Зрозумiло, що перед обличчям загрожуе покарання вiн вирiшив iмiтувати душевну хворобу. Таких, як вiн, називають, косарями – «косять вiд статтi» або «косить пiд дурня».

– А чого ти не миешся?

– Ти що? Якщо я буду митися, вони мене визнають нормальним. А, якщо нi, то точно скажуть, що дурний, i у в'язницi менi не можна.

У вiдповiдь я тiльки посмiхаюся – таким чином «косити» вiд армii було прийнято рокiв 20—30 тому, сьогоднi настiльки банальнi прийоми вже не вражають бувалих експертiв, та ще з «Серпiв». Але йому нiчого не кажу – не можна людину завчасно засмучувати.

Інодi Мiша ходить в курилку i подовгу сидить там один, з книгою в руках, дивлячись у загратоване вiкно на висотку на Смоленському бульварi. Час для цього вiн вибирае таке, коли в курилцi нiкого немае – всi зайнятi переглядом телепередач, дефiлюванням по палатi на сон грядущий, безглуздими мiркуваннями про можливостi збити лiтак з пневматичноi зброi або про те, що дивнi зазублини на стовбурах дубiв у прогулянковому дворику свiдчать про те, що тут розстрiляли самого Берiю. Як правило, бувае вже темно, i вiн довго дивиться на недалеко розташована будiвля, нiкому не показуючи свого самотностi, порожнечi i страху, навiюваних цими млявими стiнами. І, хоча не показуе вiн цього нiкому, тiльки слiпий цього не бачить.




3. П'ятниця


Ночi тут вiдбуваються швидко. Чи То тому, що вiд неробства втомлюешся бiльше, нiж вiд будь-якого заняття, то тому, що сама атмосфера тут досить гнiтюча, протягом дня органiзм вимотуеться, а потiм вирубуеться немов з розетки. Так що, якщо «пощастить» з шумно храпящим сусiдом по палатi (або якщо пощастить з повною вiдсутнiстю чутливостi до такого роду зовнiшнiх подразникiв), виспатися в принципi вийде. Тим бiльше, як було сказано ранiше, до номiнальним шести годинах (до яких ми всi звикли в режимних установах, а перебування в них становить левову частку нашого життя) вас будити нiхто не збираеться. Пiдйом тут приблизно до дев'яти, потiм вiдразу снiданок, пiсля якого, на рiвнi 10.00—10.30 год вiдбуваеться обхiд.

Обходи тут два рази на тиждень – у понедiлок вранцi та вранцi у п'ятницю. Як нiби лiкарю важливо «благословити» вас, згнiтивши серце, прожити вихiднi, а потiм своiми очима подивитися, що з цього вийшло. Насправдi ж процедура дуже формальна. Виглядае так – натовп лiкарiв (в бiльшостi своiй – iнтерни) на чолi iз завiдуючою вiддiленням, Наталiею Іванiвною Аносовой, жiнкою вкрай цiкавою i складно-своерiдною (ми про неi поговоримо ще окремо), на шаленiй швидкостi проноситься по всiй палатi, задаючи кожному черговий питання «Як справи?», але не проявляючи нi найменшого iнтересу до вiдповiдальностi. Дивляться бiльше на фiзiогномiку – як ти проявляеш своi емоцii вiд тiльки що вiдбувся примiщення в «Серпiй» або вiд тривалого перебування в них. Все, що стосуеться вербальних контактiв, це окрема iсторiя, вони ще встигнуть i вас розпитати, i самi з вами наговоритися. Обхiд – елемент спостереження, заради якого в бiльшостi випадкiв i призначаються стацiонарнi судово-психiатричнi експертизи.

Взагалi спостереження ведуть тут i санiтарки i медсестри, i навiть кастеляншi. З боку може здатися, що вони тут взагалi нiчим не займаються i отримують зарплату зазря, але це – удавана видимiсть. Дiйсно, тут не класичне медичний заклад, де тi й iншi зайнятi наданням допомоги хворим, i функцiоналу у медперсоналу куди менше. Але зосереджений вiн в iншому – в спостереженнi за хворими i фiксацiею iх поведiнки в спецiальний щоденник. Треба сказати, що в iнших установах судово-психiатричноi експертизи, в яких менi доводилося бувати, такого ретельного спостереження я не вiдзначав. Ну подивляться пару днiв, попитають тебе в загальних рисах про скарги, i кидають. Тому, напевно, що установи це були в основному лiкувальнi, бiльше уваги там придiлялась не трьох-п'яти подэкспертным, а десяти-двадцяти реально хворим, яким на постiйнiй основi були потрiбнi догляд i терапiя. Тут же установа профiльне, i готуйтеся до того, що санiтарки i сестри очей з вас спускати не будуть. Кожен крок, кожен рух, кожен контакт з iншими подэкспертными i кожна тема для, здавалося б, хвилинного, нiчого не значущого розмови – все буде фiксуватися в щоденнику спостережень. Перевiряти його будуть лiкарi, якi двiчi на тиждень будуть вас споглядати всiм складом – чи так все насправдi, як пишуть iх пiдлеглi щодо вас.






ВІП-палата. Фото автора






Вiкно в вiп-палатi. Фото автора



Звичайно, як i в будь-якiй пострадянськiй органiзацii, основнi рiшення приймае керiвництво в особi тiеi ж Васяниной та завiдуючоi вiддiленням Аносовой. Інша натовп – iнтерни, збирачi матерiалу. Але де-юре вони теж е експертами, i, можливо, в процесi обходiв Аносова захоче продемонструвати вам, наскiльки вони самостiйнi, незалежнi, примхливий i вiльнi в прийняттi рiшень. Це робиться наочно i мае на метi свiдомо розташувати хворого до взаемодii саме з призначеним експертом, який незабаром з'явиться в полi вашого зору. Показати, що завiдуюча тут так, «принеси-подай», а 20-рiчнi «експерти» «самi з вусами». Змiцнившись в цiй думцi, ви будете з iнтерном вiдвертi, а чого ще треба при виробництвi такого роду дослiдження?

Наведу такий приклад. На першому ж моему обходi завiдуюча вiддiленням зупинилася бiля лежачого поруч депресивного симулянтика i спiвчутливо запитала у нього, не загострився чи депресивний епiзод:

– Не засумував?

– Засумував, – вiдповiв вiн. – Пропишiть менi крапельки якi-небудь…

– Може, правда, пропишемо? – «боязко» запитала у завiдуюча зовсiм юноi лiкарки, за якоi симулянтик був закрiплений. Та у вiдповiдь стала з удаваною суворiстю i рiшучим впертiстю мотати головою:

– Робити нiчого. Ми йому зараз таблеток та крапельок пропишемо, а на чистоту експерименту як це позначиться? Раптом симптоми затуманятся, не зможемо правильно поставити дiагноз? Немае.

Наталiя Іванiвна у вiдповiдь тiльки розвела руками – ось, мовляв, якi принциповi iнтерни, навiть вона iм не указ. Зрозумiло, що дурниця – все в цiй краiнi вирiшуе начальник, а пiдлеглi за нього тiльки технiчну роботу в певнiй частинi роблять, – а продемонструвати треба було. Тiльки для того, щоб розташувати пацiента до лiкаря, зацементувати всерединi нього впевненiсть у силi i професiоналiзмi юного лiкаря.



Звичайно, лише формальним оглядом соматичного стану хворих обхiд не обмежуеться – пристойностi заради вам, вiдразу пiсля надходження, напишуть колосальний за обсягом план лiкування, що включае складання всiх можливих видiв аналiзiв кровi, сечi, ультразвуковi обстеження, консультацii невролога, ендокринолога, уролога, стоматолога i ще десятка фахiвцiв, дарма iдять свiй хлiб у стiнах цього закладу. Тут треба вiдразу обмовитися – метою такi дослiдження мають аж нiяк не уточнення вашого психiатричного дiагнозу (який найчастiше встановлюеться тiльки анамнестичними шляхом, тобто шляхом бесiди з хворим), а отримання грошей з Фонду соцiального страхування. Справа в тому, що заклад, в якому ви опинилися, е частиною системи охорони здоров'я. Значить, там повинен бути ряд фахiвцiв, що надають не тiльки психiатричну, але i загальну терапевтичну допомогу. І такi фахiвцi е (причому, не лише вузькопрофiльнi, але i допомiжнi – медсестри, санiтарки, е навiть власна лабораторiя з проведення аналiзiв). На iх утримання ФСС щорiчно видiляе установi чималi грошовi суми. І недобре вийде, якщо у своiх рiчних звiтах цi фахiвцi будуть вказувати прочерки в рядках про виконаних об'емах. Тодi фiнансування центру за цими статтями урiжуть. Щоб цього не допустити, колеги з психiатричного цеху рясно постачають товаришiв роботою.

З iншого боку, оптимiсти навiть на цвинтарi однi плюси бачать. Чи велике задоволення сидiти у палатi, коли, маючи на руках призначення про проходження обстежень, ви будете прогулюватися по тутешнiх корпусiв, вносячи хоч якесь розмаiття в просиджування п'ятоi точки?

Як правило, профiльнi фахiвцi знаходяться в сусiдньому з лiкувальним корпусi – мармуровому, 7-поверховому. Таких корпусiв два – перший займае адмiнiстрацiя центру, другий, трохи подалi вздовж Кропоткинского провулка обладнаний пiд незлiченних професорiв, наукових спiвробiтникiв i сумiжникiв. Тут вам будуть робити УЗД, ЕЕГ (електроенцефалографiя або, як тут кажуть, «шапочка»), РЕГ (радиоэлектрография – «друга шапочка»; таку назву цим дослiдженням присвоiли, виходячи з методу iх проведення, що полягае в щiльному закрiплення на головi прогумованоi сiтки з електродами), тут же сидять психологи. Поруч – кабiнети наукових працiвникiв. Такi ж шляхетнi iнтер'ери, хоч i оскверняемые то там, то тут великою кiлькiстю людей у формi ФСВП, але все ж таки справляють враження старого, «чинно-благородного» лiкувального закладу, напханого вченими i шкiряними меблями. Тиша… Все це, на вiдмiну вiд моторошнуватих iнтер'ерiв тутешньоi палати, навiвае приемнi враження i думки про те, що все ще не так погано – ну не можуть у таких умовах жити темнi люди, не здатнi вони на зло! (Гiрше те, що з цiеi прогулянки ви будете повертатися в обстановку, в якiй як раз-таки одне лайно i живе, але не будемо про погане.)





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63937021) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Reich W. The World of Soviet Psychiatry (англ.) // The New York Times (USA). – 1983. – January 30.




2


Glasser, Susan. Psychiatry’s Painful Past Resurfaces in Russian Case; Handling of Chechen Murder Reminds Many of Soviet Political Abuse of Mental Health System (англ.) // The Washington Post (USA): journal. – 2002. – 15 December.




3


Applebaum, Anne. Gulag: a history. – Anchor Books, 2004. – ISBN 1400034094.




4


Каральна психiатрiя в Росii: Доповiдь про порушення прав людини в Росiйськiй Федерацii при наданнi психiатричноi допомоги. – М: Изд-во Мiжнародноi гельсiнськоi федерацii з прав людини, 2004. – С. 84. – 496 с.




5


Глузман С. Ф. Етiологiя зловживань у психiатрii: спроба мультидисциплiнарного аналiзу (рос.) // Нейроnews: Психоневрология i нейропсихiатрiя: журнал. – 2010. – Сiчень (№1 (20)).




6


Прокопенко А. С. Божевiльна психiатрiя // Каральна психiатрiя: Збiрник / Пiд заг. ред. А. Е. Тараса. – Москва – Мiнськ: АСТ, Харвест, 2005. – 608 с. – ISBN 5170301723.




7


Подрабiнек А. П. Каральна медицина. – Нью-Йорк: Хронiка, 1979. – 223 с. – ISBN 0897200225.




8


Звiт комiсii WPA про вiзит в Радянський Союз 9—29 червня 1991 р // Незалежний психiатричний журнал. – 1992. – №1—2. – С. 52—73.




9


Van Voren R. Reforming forensic psychiatry and prison mental health in the former Soviet Union // Psychiatric Bulletin. – The Royal College of Psychiatrists, 2006. – Вып. 30. – С. 124—126.




10


Гайнутдiнов Д., Чиков П. Полiтична психiатрiя в Росii. Доповiдь групи «Агора» // Медиазона. – 11 жовтня 2016.




11


Psychiatry used as a tool against dissent – by Association of American Physicians and Surgeons, October 2, 2006




12


Соколов-Митрич Д. («Известия», 24.01.2008). Три роки примусового лiкування за «особливу небезпеку», якоi не було // Незалежний психiатричний журнал. – 2008. – №1.




13


Фiгуранта «болотноi справи» Панфiлова перевели в психiатричну лiкарню в «Бутирцi» за клопотанням слiдства // Медиазона. – 31 жовтня 2016.




14


Маеться на увазi запобiжний захiд у виглядi домашнього арешту, при якiй людинi забороняеться практично всi, в тому числi виходити на вулицю, але вiн мiститься будинку, а не у в'язницi. Засобом електронного контролю за його пересуваннями е браслет з датчиком на щиколотцi, що подае сигнали на централiзований пульт кримiнально-виконавчоi iнспекцii ФСВП Росii.