Книга - «Перепустка у Рай»

«Перепустка у Рай»
Тетяна Борисiвна Левченко


Кожен з нас час вiд часу займаеться збиранням спогадiв у собi.Ця розповiдь – моi спогади вартi згадки.Бажаю тобi приемного читання.





«Перепустка у Рай»



Тетяна Борисiвна Левченко



© Тетяна Борисiвна Левченко, 2021



ISBN 978-5-0053-2393-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero




«Перепустка у Рай»


Усе почалося з голови. Вона гудiла так, нiби потяг метро мчав на шаленiй швидкостi у кожнiй ii звивинi. Вiд внутрiшнiх збурень i коливань мозку барабаннi перетинки трiщали. Я не мала жодного намiру плакати, але з очей самi по собi лилися сльози.



Тiло взагалi стало некерованим – з ним коiлолося щось неймовiрне. Нiс набряк i пропускав повiтря тонкою цiвочкою. Але що то було за повiтря! Здавалось, замiсть кисню легенi заповнюються синтетичною речовиною. Ситуацiю не рятувала витяжна вентиляцiя, яка перiодично вмикалася в палатi, бо джерелом запаху було мое власне тiло. Вiрнiше його реакцiя на безбарвну радiоактивну речовину без смаку i запаху. Спроба дихати ротом теж не допомагала. Язик став занадто великим. До того ж заважала слина.



«Звiдки в менi скiльки слини?!» – збуджений мозок намагався вперто контролювати реальнiсть. Пекло! Всерединi усе горiло, наче хтось пошкрябав тупим ножем, а потiм налив бензину в нутрощi i пiдпалив. Рука потяглася за черговою порцiею лимону, не дочекавшись поки нудота стане сильнiшою за мене. З кутка палати на чергового пацiента байдуже позирала вiдеокамера. Перiодично вмикавася гучномовець i хтось з потойбiччя запитував як моi справи.



Перед вживанням радiоактивного йоду нас попередили про симптоми i наслiдки. Я знала, що допомоги з зовнi чекати марно i тому вiдповiдала коротко: «так», або «нi». Все iнше ж бо вiд лукавого. Спостерiгач лишень встигав констатувати новi i новi метаболiзми болю: свербiли зуби, кiстки ломало i крутило, нирки i печiнка сiпалися, а серце то вилiтало з грудей, то глухо стогнало пiд ребрами. Самим нестерпним, мабуть, був пiт. Густа i липка рiдина потоками стiкала на лiжко, намагаючись приклеiти мене, а жар змiнювався дрижаками…



Слова церковних молитов полишили пам'ять. Пiдсвiдомiсть пiдказувала що потрiбно заощаджувати сили. І хоча ранiше я не завжди дослухалася до неi, тепер iзольована вiд усього свiту – перетворилася на суцiльну увагу. Коли здавалося що я бiльше не витримаю, що це моя остання межа, добрий янгол забуття заслонив ширму очей i перенiс мене у маленьку бiлу кiмнату з чотирма дверима…



Я не знала що бувае така тиша. Подумала що померла, але не злякалась. Було добре. Бiль щез. Тiла теж не стало. Не знаю чим може думати маленький свiтлий згусток, але я думала. І споглядала себе зсередини, нiби мiж двох дзеркал одночасно. Вiдчуття повноi присутностi допомогло зосередитись на головному – потрiбно знайти своi дверi!





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63988487) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.