Книга - Руська правда

Руська правда
Любовь Пономаренко


«Руська правда» – перша вiдома збiрка правових норм схiдних слов’ян: кримiнального, спадкового, торгового i процесуального законодавства. Вона е головним джерелом з iсторii правових, соцiальних i економiчних стосункiв Киiвськоi Русi. Вiдомi двi редакцii «Руськоi правди» – Коротка, яку пов’язують з iм’ям Ярослава Мудрого, i Розширена, що спiввiдноситься з Володимиром Мономахом. У цьому унiкальному виданнi подано обидва варiанти тексту, якi було змiнено та доповнено за редакцiею Любовi Пономаренко.





РУСЬКА ПРАВДА





І. Розширена редакцiя


1. Якщо уб’е чоловiк чоловiка, то мстити братовi за брата, або батьку, або синовi, або двоюрiдному братовi, або синовi брата; якщо нiхто ‹з них› за нього не мститиме, то призначити 80 гривень за убитого, якщо вiн княжий чоловiк або князiвський тiун; якщо вiн буде русин, або гридень, або купець, або боярський тiун, або мечник, або iзгой, або слов’янин, то призначити за нього 40 гривень.

2. По смертi Ярослава, знову зiбравшись, сини його, Ізяслав, Святослав, Всеволод, i чоловiки iх, Коснячко, Перенег, Никифор вiдмiнили помсту за убитого, замiнивши ii викупом грошима; а усе iнше – як Ярослав судив, так i сини його встановили.

3. Про вбивство. Якщо хто уб’е княжого чоловiка в розбоi, а вбивцю не шукають, то виру в 80 гривень платити вервi, де лежить убитий, якщо ж проста вiльна людина, то 40 гривень.

4. Якщо якась верва платитиме дику виру, нехай виплачуе ту виру стiльки часу, скiльки платитиме, тому що вони платять без злочинця.

5. Якщо злочинець е членом iхньоi верви, то в цьому випадку допомагати ‹общинникам› злочинцевi, оскiльки ранiше вiн iм допомагав ‹виплачувати виру›; якщо ж ‹виплачувати› дику виру, то платити iм усiм разом 40 гривень, а за злочин платити самому злочинцевi, а iз спiльноi плати 40 гривень йому заплатити свою частину.

6. Але якщо ‹хто› убив вiдкрито, пiд час сварки або на бенкетi, то тепер йому так платити разом з вервою, оскiльки i вiн вкладаеться у виру.

7. Якщо ‹хто› здiйснить вбивство без причини. ‹Якщо хто› здiйснив вбивство без всякоi сварки, то люди за вбивцю не платять, але нехай видадуть його самого з дружиною i дiтьми на вигнання i на розграбування.

8. Якщо хто не вкладаеться у дику виру, тому люди не допомагають, але вiн платить сам.

9. А це вирнi постанови, якi були при Ярославi: вирнику узяти 7 вiдер солоду на тиждень, а також барана або пiв-тушi яловичини, або 2 ногати; а в середу куна або сир, в п’ятницю стiльки ж, двi курки йому на день, а хлiбiв 7 на тиждень, а пшона 7 убiркiв, а гороху 7 убiркiв, а солi 7 голважень; усе це – вирнику з отроком, а коней утримують чотирьох, на кожного коня давати овес: вирнику – 8 гривень, а 10 кун – перекладна ‹подать›, а метельнику – 12 векш, i ще ссадна гривня.

10. Про вири. Якщо вира 80 гривень, то вирнику 16 гривень i 10 кун i 12 векш, а ранiше – ссадна гривня, а за убитого – 3 гривнi.

11. Про князiвського отрока. Якщо за князiвського отрока, або за конюха, або за кухаря, то ‹вира› 40 гривень.

12. А за тiуна огнищного i за конюха – 80 гривень.

13. А за тiуна князiвського сiльського або керуючого орними роботами – 12 гривень.

14. А за рядовича – 5 гривень. Стiльки ж i за боярського ‹рядовича›.

15. Про ремiсника i ремiсницю. А за ремiсника i за ремiсницю – 12 гривень.

16. А за смерда i холопа 5 гривень, а за раба – 6 гривень.

17. А за годувальника 12 гривень, стiльки ж i за годувальницю, хоча це буде холоп або раб.

18. Про недоведене звинувачення у вбивствi. Якщо на кого буде недоведене звинувачення у вбивствi, то виставити 7 свiдкiв, щоб вони вiдвели звинувачення; якщо ж ‹обвинувачений› варяг або який iнший ‹iноземець›, те виставити двох свiдкiв.

19. А за останки i за мерця, якщо невiдоме його iм’я i вiн невiдомий, то верва не платить.

20. Якщо вiдведе звинувачення у вбивствi. А якщо хто вiдведе звинувачення у вбивствi, то дае отроковi гривню кун за виправдання; а хто його звинуватив без доведення, то тому дати iншу гривню, а за допомогу у вiдведеннi звинувачення у вбивствi 9 кун.

21. Якщо шукають свiдка i не знайдуть, а позивач звинувачуе у вбивствi, то розсудити iх випробуванням залiзом.

22. Так само i в усiх судових справах, про крадiжки i про наклеп, якщо не буде речового доказу, а позов не менше напiвгривнi золота, то тодi примусово привести вiдповiдача до випробування залiзом; якщо ж менш значний позов, то до випробування водою; якщо до двох гривень або менше, то йти йому на судову клятву стосовно своiх кун.

23. Якщо хто ударить мечем. Якщо хто ударить мечем, не оголивши його, або рукiв’ям, то 12 гривень штрафу на користь князя за образу.

24. Якщо ж, вийнявши меч, не ударить, то гривня кун.

25. Якщо хто кого ударить батогом, або чашею, або рогом, або тильною стороною зброi, то 12 гривень.

26. Якщо хто, не стерпiвши, ударить мечем того, хто завдав удару, то провини йому в цьому немае.

27. Якщо посiче руку, i вiдпаде рука або усохне, або нога, або око або нiс пошкодить, то пiввири 20 гривень, а потерпiлому за калiцтво 10 гривень.

28. Якщо пошкодить який-небудь палець – 3 гривнi штрафу князевi, а потерпiлому гривня кун.

29. Якщо прийде скривавлена людина. Якщо прийде на ‹князiвський› двiр людина скривавлена або побита до синякiв, то не шукати йому свiдкiв, а платити йому ‹винному› штраф князевi 3 гривнi; якщо слiдiв побоiв немае, то привести йому свiдка вiдповiдно до слiв його свiдчення; а хто почав бiйку, тому платити 60 кун, якщо навiть i прийде скривавлена‹людина›, але вiн сам почав, i прийдуть свiдки, то за це йому платити, хоча його ж i били.

30. Якщо ‹хто› ударить мечем, але не зарубае на смерть, то 3 гривнi, а самому ‹потерпiлому› гривня за рану на лiкування, якщо зарубае на смерть, то платити виру.

31. Якщо людина штовхне людину до себе або вiд себе, або по обличчю ударить, або жердиною ударить, i представлять двох свiдкiв, то 3 гривнi штрафу князевi; якщо буде варяг або колбяг, то вивести на суд свiдкiв сповна ‹теж двох› i нехай вони йдуть на судову клятву.

32. Про челядь. Якщо челядин сховаеться, i оголосять про нього на торгу, а впродовж 3 днiв його не повернуть, то, якщо пiзнають його на третiй день ‹пановi› забрати свого челядина, а тому ‹приховувачевi› заплатити 3 гривнi штрафу князевi.

33. Якщо хто сяде на чужого коня. Якщо хто сяде на чужого коня без дозволу, то 3 гривнi.

34. Якщо у кого пропаде кiнь, зброя або одяг i вiн оголосить про те на торгу, а пiсля пiзнае пропажу у своему мiстi, то узяти йому свое наявнiстю, а за збиток платити йому 3 гривнi.

35. Якщо хто пiзнае свое, що у нього пропало або було вкрадене, або кiнь, або одяг, або худобина, то не говори тому ‹у кого пропажа виявлена›: «Це мое», але пiди на звiд, де воно узято, нехай зiйдуться ‹учасники угоди i з’ясують›, хто винен, на того i ляже звинувачення в крадiжцi; тодi позивач вiзьме свое, а що пропало разом з цим, то йому винний виплатить; якщо буде конокрад, то видати його князевi на вигнання; якщо злодiй, що обкрав клiть, то йому платити 3 гривнi.

36. Про звiд. Якщо буде ‹звiд› у одному мiстi, то йти позивачевi до кiнця цього зводу; якщо буде зведення по ‹рiзних› землях, то йти йому до третього зводу; а вiдносно наявноi ‹краденоi› речi, то третьому ‹вiдповiдачевi› грошима платити за наявну рiч, а з наявною рiччю йти до кiнця зводу, а позивач нехай чекае iншого ‹зi зниклого›, а де виявлять останнього ‹за зводом›, те тому платити за все i штраф князевi.

37. Про злодiйство. Якщо ‹хто› купив що-небудь крадене на торгу, або коня, або одяг, або худобину, то нехай вiн виведе свiдками двох вiльних чоловiк або збирача торгових мит; якщо ж вiн не знае, у кого купив, то нехай тi свiдки йдуть на судову клятву в його користь, а позивачевi узяти свое вкрадене; а що разом з цим пропало, то про те йому лише жалкувати, а вiдповiдачевi жалкувати за своiми грошима, оскiльки не знае, у кого купив крадене; якщо пiзнiше вiдповiдач пiзнае, у кого це купив, то нехай вiзьме у нього своi грошi, а тому платити ‹за все›, що у нього ‹вiдповiдача› пропало, а князевi штраф.

38. Якщо хто пiзнае ‹свою› челядь. Якщо хто пiзнае свого вкраденого челядина i поверне його, то вiн повинен вести його по грошових угодах до третього зводу i узяти у третього вiдповiдача челядина замiсть свого, а тому дати пiзнаного: нехай йде до останнього зводу, тому що воно не худоба, не можна йому говорити: «Не знаю, у кого я куплений», але йти за свiдченнями челядина до кiнця; а коли буде виявлений iстинний злодiй, то знову повернути пановi вкраденого челядина, а третьому вiдповiдачевi узяти свого, i за збиток ‹позивачевi› тому ж злодiевi платити, а князевi 12 гривень штрафу за крадiжку челядина.

39. Про звiд же. А зi свого мiста у чужу землю зводу немае, але також представити ‹вiдповiдачевi› свiдкiв або збирача мит, перед яким була здiйснена купiвля, а позивачевi узяти готiвкове, а про iнше, що з ним пропало, тiльки жалкувати, а тому, хто купив крадене, жалкувати за своiми грошима.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/lubov-ponomarenko-3/ruska-pravda/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.