Книга - Пошук

Пошук
Павло Пташинський


Свiт змiнився пiсля розшифровки загадкового сигналу зi всесвiту. Починаеться ера космiчних подорожей. Двое Братiв , що е уособленням влади в краiнi , зустрiчаються з екiпажем , який щойно повернувся з подорожi. Та повернулись вони iз загадковою дiвчиною з iншоi планети. Домiвка ii Енера , багата дорогоцiнними на землi металами. Пiсля прибуття команди з Іролок , – планети вогняних майстрiв , дiвчина стае свiдком розповсюдження рослини , що загрожуе залишити людство без iжi . Та це виявляеться лише ходом в великiй полiтичнiй боротьбi. Користуючись можливiстю , владу займае бiзнесмен i антимiлiтарист Дао Дональд, що своiми добрими вчинками спричиняе кризисну ситуацiю в краiнi. Брати , що змушенi переховуватись , навiть гадки не мають , як обернеться iх спроба врятувати ситуацiю.





Павло Пташинський

Пошук





Роздiл 1

Прибуття на Енеру


Перелiт закiнчувався. У товсте скло зазирали сивi хмари. Попереду вимальовувалась голуба поверхня мiлкого моря. Команда з радiстю вiдкоркувала би не одну пляшку шампанського, та дозволена кiлькiсть була вичерпана за вiсiм тижнiв перельоту.

Крiзь яскраво-прозору поверхню води проступав жовтявий пiсок. Вiн хвилею вбiгав на суходiл i ховався в зелених хащах. Знову iз хащiв пiрнав у воду, доки острови лишились позаду, i перед очима команди постав Континент.

Шатл торкнувся глини; заспокоiв свое ревiння, i тодi нога Капiтана, ступивши вниз, зняла легеньку куряву.

Попереду були хащi, що переходили в густий лiс, який вкривав пагорби й високу гору.

– До сутiнок маемо розбити табiр. – наказав Капiтан.

Потрiскували гiлки. До цих звукiв приеднався звук шурхотiння, нiби крапель.

Усi прислухались. Звук спинився. Капiтан рушив на нього. Тоненька стежинка вела в хащi. Розгорнулась галявина.

Жiнки й чоловiки неквапливо займалися своiми справами, хтось гострив палицю, хтось нiс екзотичнi фрукти. Без зайвого подиву вони запросили Капiтана i команду до себе. Полум’я розгорiлось. Засмажили м’ясо. Мiсцевi розповiли, що це була дуже спритна тварина i, навiть, з людиною вона могла позмагатись. Шаман розкурив люльку i жестом запропонував ii Капiтановi. Дим був гiркий i приемно тяжкий. Капiтан звернув увагу, що його будинок побудований iз бивнiв тварин.

– Нiхто не хоче бути небезпечним увесь час, – промовив вiн. І вони далi сидiли в тишi. Їi розфарбовувало легке шурхотiння вiтру. Спалахом визирало цвiрiнькання пташки. Шаман запитав, чи користуеться вiн записником. Вiдповiдь була – нi.

– Тодi я тебе навчу. – Записник треба тримати при собi i просто пам’ятати про нього – продовжував вiн. А зараз заплющ очi i подумай, що тобi потрiбно найближчим часом. Це мае бути щось корисне i тобi, i, бажано, оточуючим. Капiтан сидiв iз заплющеними очима i слiдував голосу, що лунав в головi.

– Коли картина готова, – вiв вiн далi – запиши ii у записник. – А тодi, – вiн зробив драматичну паузу i хитро усмiхнувся – танцюй. Для Капiтана здивування було ледь помiтною хвилею серед плаского штилю. – Танцюй i зазирай у свiй блокнот, щоб пам’ятати про своi бажання. У його простягнутiй долонi виблискували металевi наконечники нiби для стрiл. Ледь помiтнi отвори пропускали нитку.

Капiтан одразу звернув увагу, що вони, зважаючи на розмiр, дуже важкi. Пiзнiше, на кораблi, вiн вирiшив перевiрити своi припущення.

Шматком ребристого металу з металевою ручкою вiн пошкодив поверхню подарунка. Доки пил розiгрiвався у печi, вiн занурився в думки.

Одна думка чiпляла iншу, та iхне коло було розiрване сигналом про закiнчення аналiзу.

І вiн для Капiтана був невтiшним – цим металом був Осмiй – найдорожчий метал на Землi.




Роздiл 2

Тунель


Пiсля результату аналiзу Капiтан був занурений у думки i вирiшив прогулятись до моря. Йти треба було далеко до мiсця, де прiрва входить у пiсок пляжу. Матрос запропонував скласти компанiю. Вони рушили разом.

– От би був тунель з прохолодним повiтрям i дахом вiд спеки. Щоб були стiни склянi, – йдеш, милуешся природою, – почав мрiяти Матрос.

– І щоб вiв до моря. – пiдтримав Капiтан.

В його уявi швидко вималювались розгалуження до рiзних куточкiв континенту.

Капiтан згадав своi думки в лабораторii.

– Осмiй, – то лайно зiрок.

Матрос усмiхнувся на правду.

– А там де одне лайно, – мае бути й iнше.

Капiтан мав на увазi процеси, що вiдбуваються всерединi зiрок,i розмiрковував, якщо тут iснуе така кiлькiсть важкого металу, мають поряд бути й iншi метали, що на Землi називаються дорогоцiнними.

Пройшовши далi, Матрос побачив, що у водi щось виблискувало, i повiдомив про це Капiтановi.

– Б’юсь об заклад, – це воно, – сказав Капiтан пiдводячись.

Матрос радiсно посмiхнувся.

Стоячи по колiна у морi, вони тримали у долонях золото. Що робити далi, вони вирiшили по дорозi.

Ввечерi усi спостерiгали за дiйством, що розгорталось перед iх очима.

Зграя засмаглих i ледь одягнених людей та усмiхнена команда стали свiдком утворення величезних прозорих труб.

Чотири електромагнiти особливоi конструкцii утворювали силове поле i пiдiгрiвали пластик, який рiдким виблискував прямо в повiтрi.

Великий запас його тримався на шатлi для виготовлення необхiдних конструкцiй, за розрахунками iнженерiв. Та в них не було необхiдностi. Команда мешкала разом з поселенням, хтось iнодi на шатлi. Було погоджено використати пластик для побудови тунелю, який би захищав вiд спеки в дорозi.

Потрохи перемiшуючись, пластик змiнював форму i дивував оточуючих.

Інженерна думка перетворила процес на видовище. Єдина жiнка на борту, – Марiя, нiяк не могла полишити думку про розгадку питання: як Капiтановi вдалося змусити пластик слухатись магнiтного поля. Та вiн все гарнiшав, ставав схожим на величезного кита, що прямуе невiдомо куди, потiм на iншу дивовижну iстоту, яка могла лише наснитись, а далi то був вже восьминiг, а далi – щось iнше.

Та мiсцевi бачили там свое, i кiт мiг iм здатись iстотою зi сновидiнь, а у якомусь промiжному вигинi був впiзнаний мiсцевий хижак.

Можливо тi моменти, якi нiхто не впiзнав, лишились такими, бо не було потрiбного свiдка, який мiг би впiзнати в ньому щось близьке.

Коли сонце змiнило вiдтiнок блиску, Капiтан повiдомив про фiнал.




Роздiл 3

Урок


Тепер на очах усього племенi виблискував прозорий тунель. Вiн розгалужувався у рiзнi боки, i всi вони вели до пляжу. Капiтан iз задоволенням спостерiгав, як мешканцi мандрують тунелем. Однi повертались з пляжу мокрi й задоволенi, iншi тiльки йшли.

Дiвчина, лагiдно посмiхаючись, тримала кухоль з ароматним напоем. Присмак вiяв прохолодою. Зробивши кiлька добрих ковткiв, Капiтан розтягнувся в затiнку дерев. Потiм почав розповiдати про сонячнi батареi, з тонким, менше мiлiметра, шаром золота, про фотони, що даруе Сонце, – забувши, що це зовсiм iнша зiрка, та також лагiдна й велична.

Одразу мiсцевi не виявляли цiкавостi: на яких принципах i завдяки чому з’явився тунель, та згодом стали задавати все бiльше i бiльше питань. Одразу дати задовiльну вiдповiдь всiм було нелегко. Тому Механiк узявся навчати усе поселення. Ідея була прийнята з радiстю. Капiтан застав iх на галявинi у тiсному колi,яке було замкнене на дошцi. На нiй крейдою бiлiли лiтери абетки. Капiтан похвалив Механiка i попрямував до тунелю. Усерединi було зроблено кiлька стежинок для збереження свiжостi трави. Безшумно працювали кулери. Визирало море.

На пляжi ноги огорнув пiсок. Згадався вiрш.

Зорi гаснуть.
Крик iх пiдхопив
самотнiй вiтер.

І знову далi несучись,
жеврiють,
щоб знову народитись.

І попiл iхнiй в мене на долонях,
i сльози iхнi – це нашi сльози,
а той спалах перейшов у вiчнiсть
в твоiх усмiхнених очах.

Дiвчина, яку зустрiв вiн нещодавно, стояла в обiймах вiтру. Вiтер тримав ii чорняве волосся. Потiм кидав на плечi. Потiм знову пiдхоплював.

Тут феерверки дарують свято,
i кожний чим гучнiш,

Так видно, комусь там треба…

Спинився вiн.

– А що таке феерверки? – спитала вона.

– Феерверки – то винахiд людини.

Древнi мешканцi вiрили, – Капiтан задумався, як iй пояснити про злих духiв, – що яскравi i гучнi спалахи можуть розiгнати поганi думки i подарувати свято, – вимовив вiн.

Неначе ховаючись вiд вiтру, вона схрестила руки на грудях i зором прямувала в далечiнь.

– От би вiдвiдати острови, – сказала Дiвчина, наче тiльки до себе. І Капiтан зрозумiв, що такi речi, як феерверки, краще мовчки спостерiгати.

– Це можна зробити.

Очi дiвчини заблищали вiд радостi.

– Знаете, я теж вiршi пишу.

– А хто навчив? – здивувався вiн.

– Шаман. Та всi казали, що це заняття без користi.

– Зараз наш Механiк усiх навчае писати.

– Я знаю. Та менi там нудно.

– Тодi я навчу тебе де-чомусь просто так. У який бiк натиснеш, в такий i повернеш – вiн торкався керма.

– А як це працюе?

– Повертаеш i додаеш вперед, повертаеш назад – сповiльнюешся.

Капiтан сiв за кермо, Дiвчина позаду. Вони поволi рушили вперед. Вiтер вранцi був приемно прохолодним. Перед очима постали зеленi хащi, якi запрошували i розгортали своi таемницi. Капiтан неквапливо повернув, – вiдкрилось чисте небо й море. Дiвчина охопила руками Капiтана. Їi волосся знялось вiд вiтру. Вони помчали туди, де захоплювало дух. Вiтер став вiдвертiшим. Промайнула жовтизна пiску. У животi залоскотало вiд невдоволеного бажання вистрибнути, – так сказала Дiвчина пiзнiше. Капiтан мiцнiше вхопив кермо. Катер зняв бризки i помчав вперед.

Острови наближались. Таемничi, без жодноi стежинки, вони прийняли прибульцiв.

Позаду, через сивi хвилi, чорний птах виблискував на мисi, трохи далi розгалужувався тунель. Очi дiвчини заблищали вiд радостi. Капiтан узяв ii за руку, i вони попрямували вздовж берега. Капiтан фотографував побачене. Дiвчина попросила розповiсти, – звiдки команда прибула до них.

– Нашi свiти дуже схожi – вiдповiв вiн. Так само змiнюеться день i нiч, так само iхня планета кружляе навколо зiрки. Нiби танцюе, бо й зiрка кружляе, й усе рухаеться. І людям вдалось вирахувати, коли iхнi зiрки, – Сонце та Енера, – стануть найближчi, i подорож стане легшою.

– А чи можу я побачити ваш свiт? – спитала Дiвчина.

– Ми вiдбуваемо через три тижнi. – вiдповiв Капiтан.

Здiйнялась хвиля, роззявила зелену пащу i кинулась на берег. Вони стояли у вигладженому пiску, що лишився по нiй.

– Подорож вимагае пiдготовки.

– А мае бути важко? – спитала вона.

– Дуже. – вiдповiв Капiтан.

– Тодi я не згодна.

Вона опустила очi. Вiн пiдiйшов ближче.

Вода сягала стегон i була теплою. Дiвчина хлюпнула водою i розсмiялась. Знялась нова хвиля. Шум ii змiшався з бризками i смiхом. Тодi тiла iхнi торкнулися пiску, i вже наступна хвиля змила геть усе.




Роздiл 4

Вiдкриття Механiка


На знак вдячностi за збудований тунель мешканцi Континенту вирiшили влаштувати свято. Зранку вони заходились збирати стиглi фрукти й ягоди. Принесену здобич вони засипали у величезну посудину з маленьким отвором знизу. Надвечiр чаша була повна. Прикотили плаский шмат дерева i помiстили на чашу. Та його ваги було замало, щоб зробити сiк, на який вже чекав заготовлений посуд. І сiк з’явився лише коли всi почали стрибати на дошцi. Та так багато, що посуду не вистачало. Доводилось одразу його випивати, щоб знову наповнити. І навiть на наступний день соку лишилось по самi вiнця.

У тiнi, у зручних крiслах, принесених з борту, сидiли Механiк, Дiвчина, Марiя та Матрос. Лiс фарбувався в золотавий зiркою, що сiдала. Механiк, сьорбнувши напою, розповiдав iсторiю. З неi, за його словами, й почалось освоення космосу. Це було так.

Орбiтальна станцiя, де вiн працював, вiдпочивала. Випадково вiн помiтив слабкий сигнал i занотував його в комп’ютер. Одразу це були шуми, та вiн все одно передав iх на Землю для розшифровки. І через природну допитливiсть, – за його словами, вiн узявся розшифровувати й сам.

– Ти сам нещодавно читати навчився. – зауважила Марiя.

– Через те й навчився. І не заважай розповiдати – вiдповiв вiн з удаваною люттю.

– І що то було? – запитала Дiвчина.

Поодаль Капiтан щось ладнав. Сьорбнувши ще, Механiк вiдповiв.

– То був вiрш.

– Вiрш? – перепитала вона.

– Так, саме вiрш.

– І як вiрш мiг прискорити освоення космосу?

– Та уяви, як здригнувся науковий свiт! Люди вiдчули, що е ще хтось, розумний настiльки, що не тiльки розумiе поезiю, але й може ii передати. – вiдповiв Механiк.

Дiвчина уважно слухала розповiдь.

– Вiд нетерплячки дiзнатись, хто це зробив, люди швиденько згуртувались, помiзкували, що i як мае бути, i ось – подорож, що здавалась нездiйсненною, – вiдбулась. Та у вас тут так багато дорогоцiнних металiв – продовжував Механiк. Що люди можуть на цьому i спинитись.

– Чому?

– Жадiбнiсть. – вiдповiв Вiн.

– Та ви iм не дозволите? – спитала Дiвчина.

– Звiсно не дозволимо. Так Капiтане?




Роздiл 5

Чотири стихii


Наступного дня Марiя запросила дiвчину на борт шатлу. Настав час готуватись до вiдльоту. Коридором вона провела ii до центру. Стеля була вищою, i було видно, що iснуе другий поверх. Сходи вели вгору.

– Хлопцi дослiджують планету на наявнiсть розвинених iстот. – сказала Марiя. – Вибач, я мала на увазi, можливо тут мешкають тi, хто надiслав сигнал.

– Нiчого, я зрозумiла, – сказала Дiвчина.

– Тож ми маемо тебе пiдготувати.

Вони пiднялись сходами. Марiя одчинила дверi.

– Ванна, – пролунало у просторому примiщеннi.

Зашумувала вода. Здiйнялась пiна. Дзеркало вкрилось парою.

Далi Марiя навчила ii манiкюру i догляду за вiями.

– Це знадобиться тобi на землi. Та не тут. Змивай.

– Вони попрямували до бiблiотеки.

– Будеш приходити, коли матимеш час.

Далi Марiя показала басейн, лазню, центр керування, оранжерею, фонтан, тренажерний зал, туалет та кiмнату для приготування iжi.

– Здаеться усе. – сказала Марiя. – Мабуть i нам час перекусити.

Вони сiли за стiл.

– А що то був за вiрш? – спитала Дiвчина.

– А зорi гаснуть, крик iх пiдхопив. якось так. – далi прочитаеш у бiблiотецi.

Дiвчина всмiхнулась.

– Капiтан менi його розповiдав.

– Цiкаво. Коли це вiн встиг?

І вона розповiла про прогулянку повiтряним катером i про урок водiння.

З’явились хлопцi.

– Чого смiетесь?

– Та так, балачки. – вiдповiла Марiя.

– А в нас справи. – сказав Капiтан i показав фото. На ньому був малюнок, вирiзьблений на каменi.

– І що це значить? – спитала Марiя у Дiвчини.

– Це малюнок древнiх, вiн означае «Стихii мають бути в рiвновазi».

– Зрозумiло.

– Зрозумiло – що це метафора, – оживився Механiк, а що маеться на увазi?

– Чотири стихii. Вони мають настроi.– Дiвчина задумалась, як пояснити те знання.

– Вогонь може як i грiти, так i обпiкати, – так i людина.

– А iншi?

– Вiтер – то легкiсть у думках i рухах. Вода – то вмiння знаходити свое мiсце, а камiнь, – то вмiння стояти на своему. Древнi викарбували досвiд про те, що робити зi своiм життям.

Усi зацiкавлено слухали.

– І що? – спитав Матрос.

– Все просто – знайди те, що тебе грiе.

– Якось не ладнаеться воно до купи, – сказав Механiк i припав до фляжки зi зброженим соком.

Усi розсмiялись.

– Завтра з ранку попече! – зареготав Матрос.

Сiк ледь не пiшов носом. Механiк витер бороду i передав фляжку Капiтану. Той, ковтнувши, дiстав фото i ще раз подивився. На ньому було коло дивовижноi чiткостi.




Роздiл 6

Шлях Додому


Матрос з Механiком дослiджували ущелину, де був знайдений малюнок. Їх катери стояли поряд, а вони вiдпочивали в тiнi великого каменя. Матрос розповiдав про дiвчину, що лишилась на Землi.

– Привiтае ii хтось iнший.

– Гей, не кажи так!

– Ми тут через знахiдку надовго. – трохи з сумом вимовив вiн. – Та час пiдводитись.

Ноги заклякли вiд довгого сидiння, i вони iх ледь пересували, смiючись.

– Цвiркуна менi у фляжку. – лаявся Механiк.

Навколо було руде камiння. Повернувшись до катеру i зробивши кiлька спроб рушити, Механiк дiагностував, – сiла батарея.

– Навiть не пам’ятаю, коли ii востанне заряджав. – Добре, iдь на шатл, – привези заряджену.

– Через твоi балачки я мабуть просто тебе полишу.

– І вiзьми чогось випити.

Матрос вилаявся i рушив у дорогу. Вона пролягала через кам’янисту пустелю, камiння дрiбнiшало, переходило в пiсок, далi у глину, яка потроху зеленiла, а пiд зеленню була вже чорною. Грунт, утворений незлiченною кiлькiстю поколiнь рослин, що тут зростали, став домiвкою i для кущiв. Вiд вiтру, що здiйняв катер, посипались жовтi ягоди. Наближався лiс. Матрос, додавши швидкостi, пiрнув у густi хащi i вже за мить з’явився з iншого боку.

На шатлi вiн зустрiв Капiтана i Дiвчину. Доки батарея заряджалась, вона приготувала йому квiтковий чай. Повернулась Марiя i розказала кумедну iсторiю про батькiв, якi звернулись до неi по допомогу, через те, що iх син, замiсть того, щоб як усi дiти, кидатись багнюкою, – лiпить з неi рiзнi фiгурки. Вона сказала, що це не тiльки цiлком природно, а й корисно. Вони довго не могли повiрити i приводили аргументи, що треба вчитись кидати бруд, щоб у майбутньому влучно добувати плоди. Тодi Марiя почала розповiдати про розвиток моторики, уяви i в кiнець про естетичну цiннiсть виробiв.

Останнiм аргументом був тунель, вона сказала, що такi речi стали можливi завдяки таким людям як iх син.

Дослухавши, Матрос подякував дiвчинi за напiй, узяв батарею i рушив.

Дорогою вiн насвистував вигадану мелодiю i думав про те, як кепкуватиме з Механiка. Вiн навмисно не поспiшав. У флягу набрав звичайноi води, бо хоча й мрiяв провчити старого, та все ж поважав його. Вечорiло. Вiтерець ставав прохолоднiшим. З’явились зiрки. Мiсце, де вони вiдпочивали, тепер здавалось iншим, як бувае, коли повертаешся з подорожi. Самотньо стояв катер. Вiн прислухався. Чомусь згадав про дощ. Пiднявши голову, вiн побачив самi зiрки i лише клаптики хмар. Вдалось вiдшукати Сонце. Пiд ногами хрустiло камiння. Лишились слiди вiд пiдошов. Пара iх вела в щiлину помiж великих каменiв. У раз Матрос подумав про диких звiрiв, i про всi небезпеки, якi змiг пригадати, i що духу заволав.

– Механiк!

Та так що луна сколихнула каменi.

Механiк закiнчував дзюрити, струшуючи останнi крапельки.

– Чого волаеш? – почувся кволий голос з ущелини.

Повернулись на шатл вони вже втомленi й похмурi.

– Завтра повернення на Землю. – сказав Капiтан.

– А як же знахiдка? – вимовив Механiк, вже ледь тримаючись на ногах.

– У центрi проiнформованi. Нас Чекають.

– Ну що за життя. – пожалiвся Механiк.

На те Капiтан витяг з кишенi подарунок Шамана, розiрвав мотузку i вручив кожному по одному шматку.




Роздiл 7

Тим часом


Тим часом на Землi, у високому будинку, у великому мiстi, стояв чоловiк з великим черевом i чорною краваткою. Вiн мав брата близнюка, i були вони напрочуд схожi. Тiльки волосся зачiсували у рiзнi боки. Брат сидiв у крiслi за столом.

– Як там виробництво мармеладу?

Вони тримали мармеладну фабрику. Брат милувався видом з вiкна.

– Треба збiльшити експорт. Інакше дiла не буде.

– Треба помiзкувати.

– Та iснуе проблема. Люди не хочуть платити податок.

– Що ми можемо вдiяти?

В дверi постукали. Увiйшов Радник.

– Панове, маю пропозицiю, – говорив вiн, не спиняючись, на ходу.

– Уважно слухаемо.

– Пропоную заборонити вiдраховувати вiдсоток за зняття коштiв за оплату комунальних послуг та встановити зняття вiдсоткiв для вiдрахування у бюджет, при переведеннi коштiв за отриманий товар чи послугу, що може квалiфiкуватись, як пiдприемницька дiяльнiсть. По-перше, приемнiше дiлитися одразу. По-друге, вiдсутнiсть страху перед податковою. Бiльше пiдприемцiв – сильнiше економiка. Сильна економiка – легка конкуренцiя. Легка конкуренцiя – бiльше свободи. Бiльше свободи – бiльше можливостей. Можливостi створюють можливостi.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pavlo-ptashinskiy/poshuk/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.