Книга - Принц На Білому Коні

Принц На Бiлому Конi
Андрей Николаевич Горбонос


"– Ой, а Ви хто? – здивувалася Ганна, побачивши на порозi чоловiка рокiв тридцяти, непоказного виду, у старому плащi, бруднiй в'язанiй шапочцi, iз щетиною на обличчi.

– Вiтаю, панi Ганно! Я – Ваш Принц НаБiлому Конi! – зi щирим та добрим поглядом сказав чоловiк i вiд нього повiяло дводенним перегаром.

– А де ж кiнь? – посмiхнулася вона.

– У лiфтi сидить – чатуе, щоб той не поiхав, – все також щиро вiдповiв Принц, – Ганно, збирайтеся, ми негайно iдемо до мого палацу! …"

Так починаеться ця незвичайна повiсть. Автор змiг поеднати в одне цiле такi рiзнi поняття, як кохання, загадка, iронiя i прихований мiстичний символiзм! Із-за чого деякi критики вважають автора члем таемноi масонськоi ложi, що дiе в Украiнi.

Нетрадицiйне i колоритне, але в той же час просте i життеве оповiдання! Одним словом – приголомшливо!





Андрей Горбонос

Принц На Бiлому Конi





Всi персонажi цього твору – вигаданi, а збiги з будь-якими особами i обставинами – випадковi. Тiльки Бiлий Кiнь – реально iснуе.Клянуся, сам його зустрiчав i особисто з ним знайомий.




Глава 1


– Ой, а Ви хто? – здивувалася Ганна, побачивши на порозi чоловiка рокiв тридцяти, непоказного виду, у старому плащi, бруднiй в'язанiй шапочцi, iз щетиною на обличчi.

– Вiтаю, панi Ганно! Я – Ваш Принц НаБiлому Конi! – зi щирим та добрим поглядом сказав чоловiк i вiд нього повiяло дводенним перегаром.

– А де ж кiнь? – посмiхнулася вона.

– У лiфтi сидить – чатуе, щоб той не поiхав, – все також щиро вiдповiв Принц, – Ганно, збирайтеся, ми негайно iдемо до мого палацу!

– Чому це я повинна з Вами кудись iхати? – стримано запитала вона.

– Так ти ж мене все життя чекала! Щоб я приiхав i забрав тебе!

– Ви себе з кимось плутаете! – випалила дiвчина та спробувала зачинити дверi, але Принц встиг пiдставити ногу.

– Ганя, тiльки не дуркуй! Я не маю часу на всi цi фiглi-мiглi! Негайно вдягайся i поiхали!

– Та пiшов ти! – нарештi вона змогла вiдштовхнути його i зачинитися.

– От стерво! – Принц вдарив кулаком у дверi, – якого ж бiса мрiяла тодi!?

Не дочекавшись вiдповiдi, повернувся i зайшов у лiфт.

– Якось грубо, не по-людськи ти з нею, сказав Бiлий Кiнь.

– Та я хотiв по-доброму, а вона он як… – з прикрiстю процiдив Принц.

– А я б тобi навiть вiдчиняти не став брудний якийсь, неголений, – Бiлий Кiнь сплюнув на пiдлогу.

– Набридло все! Кожен день цi молоденьки дурепи, трясця його! І до кожноi ще потрiбно пiдхiд знайти! А я вже вичерпав себе, розумiеш, ви-чер-пав! Це рокiв зо три тому я пожартувати i причарувати мiг, а зараз… – Принц втомлено махнув рукою.

– Кiнчати з цим треба, – сказав Бiлий Кiнь i загасив недопалок об стiну.

– Та ти що?! Їх ще он скiльки, а нас тiльки двое. Якщо не ми, то хто буде цим займатися?

– Гаразд, як скажеш! Кошти на дорогу е?

– У мене-то е, а в тебе?

– А я знову зроблю вигляд, що випадково потрапив до автобусу.

Принц вийшов з пiд'iзду, а за ним, кульгаючи, йшов Бiлий Кiнь.




Глава 2


Останнiй рейс. Автобус був порожнiм. Втомлений вiд баталiй з пасажирами, кондуктор спав. Принц згаслим поглядом дивився у вiкно i м'яв руками свою шапочку.

– Про що думаеш? – запитав Бiлий Кiнь.

– Про вiчне, – зiтхнув Принц, не зводячи погляду з вiкна.

– Та невже? – хмикнув Кiнь, – ну звiсно ж про вiчне – про кохання. Про що ти ще можеш думати? – глузливо продовжив: – І кому воно потрiбно, це твое кохання? Поглянь на себе, на кого ти став схожий? Скiльки панянок ти вже привозив до свого палацу? Сотню чи двi? І що? Нi, звичайно, спочатку все чудово: бал, вiршики iм читаеш, пiснi спiваеш, бурхлива нiч… Але ж вони через мiсяць тiкали вiд тебе, пiсля того, як просили купити iм пральну машинку, а ти змушував iх прибирати у моiй конюшнi…

– Багато ти розумiеш, – огризнувся Принц, – втiкали – то значить, не любили мене по-справжньому. Вважали: забере iх до себе Принц На Бiлому Конi i ось тобi щастя! А як сорочку менi випрати власними руцями, то куди iх кохання й дiваеться.

– А в конюшнi навiщо прибирати змушував?

– Так смердить же твое лайно на весь палац! Зрозумiй, кохання повинно пройти випробування. А цi, як ти називаеш «панянки», злякалися перших труднощiв. Я хоч i Принц, але моi бiологiчнi потреби на цей статус уваги не звертають.

– От холера на то кохання, – пробучав Кiнь i хотiв було запалити, але Принц тицьнув лiктем пiд ребро, вказуючи на кондуктора. – Дурень, зараз прокинеться – пiшки пiдеш…

– Лишень кохання в твоiй макiтрi, – Бiлий Кiнь сховав цигарки, – ото привiз панночку у палац, задовiльнив би своi бiологiчнi потреби… i вiдправив би додому мрiяти про тебе далi.

– Ну, скiльки тобi казати: то вам, тваринам, кохання не потрiбне. У вас iнстин-кти! Зрозумiв? Схотiлося самку одразу… хм… впорався i вмить забув. А ми – Люди, тим i вiдрiзняемося вiд вас, що кохати вмiемо.

– Це я тварина!? А скiльки раз я тебе з поля битви на собi виносив, забув!? Останнiй раз, мiж iншим, коли рятував тебе, менi ЛЮДИНА в дупу стрiлою засадила! Тепер кульгаю ось, – образившись, Бiлий Кiнь замовк.

– Ага, коли через мiсяць поневiрянь пустощами Монголii ти корову угледiв! І де вона там взялась – не розумiю? Забув, як ти на неi з-заду наскочив, не виймаючи стрiли з дупи? Ти ж, гiгант статевий, про мене забув! Я тодi поранений у сiдлi ледве тримався! І що, тебе це зупинило?! Ха! Я навiть не знаю, як вона, бiдна, пiсля тебе, збоченця – отелилася чи окобилилася? Ти iй хоча б листiвку вiдправив? А твоiх дiточок як назвала, знаеш?

Бiлий Кiнь не вiдповiдав.

– Отож-бо й воно! – переможним тоном промовив Принц i до кiнцевоi зупинки обидвое мовчали.

– Приiхали, – сказав Принц, – ти вже менi пробач, наговорив тобi казна-що.

Бiлий Кiнь все ще мовчав.

– А хочеш, я сам у конюшнi лад наведу?

– Звичайно наведеш! Ми ж сьогоднi без принцеси лишилися, – вiдповiв Бiлий Кiнь.

Ображатися на дрiбницi, не було сил i бажання.

– Сiдай на мене, повезу.

– Не треба, у тебе стрiла була в… хм…кульгаеш ти, – i вони стомлено потягли в сторону палацу.

А в цей час кондуктору наснився дивний сон: до автобусу увiйшли якийсь безхатченко та кульгаючий бiлий кiнь…








Малюнок Андрiй Горбонос




Глава 3


Зачинивши дверi, Ганна роздратовано влупила ногою свого кота, який мирно спав на килимку. Стусан був схожий на удар каратиста, що мае, як мiнiмум, 3-й дан i чорний пояс. Кiт, зробивши карколомний кульбiт, що не можливо описати з точки зору просторовоi уяви, вкарбувався в протилежну стiну i без свдомостi гепнувся на пiдлогу з висоти двох метрiв. «Йес! Так вам i треба!» – вигукнула Ганя, повернулася i попрямувала до кухнi допивати каву. Напiй вже був холодним, i бажання пити його одразу зникло.

За довгi роки працi фiнансовим аналiтиком Ганна призвичаiлася своi вчинки планувати, а думки розкладати по полицях. От i зараз вона намагалася зрозумiти, чиiх рук ця безглузда витiвка i головне, хто i яким чином дiзнався про ii стару та заповiтну мрiю – зустрiти Принца На Бiлому Конi?

Власне, ця мрiя не була такою вже старою. Перед вступом до унiверситету вона зарiклася: нiяких хлопчикiв i замiжжя до завершення вишу. Дане собi слово вона тримала. Не без того, щоб з подругами вiдвiдувати дискотеки та вечiрки. Але щойно вона помiчала на собi зацiкавлений погляд, одразу ж пiд слушним приводом (бабуся хворiе або в мене завтра контрольна, а я нi бельмеса) покидала компанiю. Ба, навiть бiльше, за всi роки навчання вона жодного разу не цiлувалася з хлопцями, не враховуючи дружнiх плямкань в щiчку на днi народження i свята.

Коли iз вiдзнакою закiнчила унiверситет, то вирiшила пiднятися кар'ерними сходами, як можна вище, щоби не стало.

Ганна росла без тата, i звикла покладатися тiльки на себе. А тому визначилась так: спочатку потрiбно забезпечити свое безбiдне iснування та кар'еру, а потiм вже створювати родину. Тому питання про замiжжя нiколи не

пiднiмалося вище другого рядку в ii планах на майбутне.

Коли через п’ять рокiв наполегливоi працi у вiдомiй компанii вона отримала посаду першого заступника директора компанii, придбала: шикарне 3-кiмнатне помешкання в елiтному будинку престижного району мiста, новенький автомобiль, дачу на березi рiчки, – постало питання «А навiщо менi однiй все це треба?». Ось тут-то Ганя, тобто тепер вже Ганна Петрiвна – шанована особа, згадала про другий пункт свого плану – замiжжя.

Із властивою iй логiкою i здоровим глуздом стала обирати собi кандидата на роль чоловiка i батька своiх майбутнiх дiтей. Першим був Семен Іванович директор компанii, солiдний, сорокап’ятирiчний чоловiк, який мав дружину, трьох дiтей i зо два десятки коханок (коханок вiн мав в самому прямому сенсi цього слова), при цьому останнi безуспiшно намагалися вирвати його з лап сiм'i i одружити на собi. Ганна не хотiла бути в його чартi 21-ю, 22-ю i не вiрила в те, що чоловiк вiдмовиться вiд сiм'i заради неi, тому його ж першого i виключила зi списку.

Другим був Ігор – начальник вiддiлу технiчного забезпечення компанii, 30-ти рокiв, зовнi приемний, ввiчливий i культурний. Однак, сам Ігор абсолютно байдуже ставився до неi, пiдтримуючи лише дiловi стосунки та нiколи не говорив з нею на особистi теми. При цьому, Ігор зустрiчався з донькою Семена Івановича i про iх спiльне майбутне не плiдкував тiльки лiнивий. Власне, було очевидно, що Ігор мае величезне прагнення до здорового кар'еризму, в результатi чого його також було виключено зi списку. Іншi спiвробiтники компанii не викликали у Ганни жодного iнтересу. Однi з них були глибоко i безнадiйно одруженi. Іншi ж, такi як: Андрiй – пришелепкуватий, Сашко – без почуття гумору, псих, Василь – гулящий, не подобалися iй самiй.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/andrey-nikolaevich-gorbonos/princ-na-bilomu-koni/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.