Книга - Сто тисяч

Сто тисяч
Іван Карпенко-Карий


Шкiльна програма #1
П’еса класика украiнськоi драматургii Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» е психологiчною трагiкомедiею, у якiй розкриваються такi людськi вади, як жадоба наживи та споживацький спосiб життя. Для головного героя твору – сiльського багатiя Герасима Калитки, сенс життя зводиться до того, аби купувати все бiльше i бiльше землi, ставати все багатшим i перевершити найзаможнiшого чоловiка на селi – Жолудя. Прагнучи з усього отримати вигоду, Калитка позичае грошi кумовi пiд заставу та прагне одружити свого сина з донькою багатiя Пузиря. Заслiплений власною жадiбнiстю, вiн стае жертвою iнтриг еврея Невiдомого, який продае йому фальшивих сто тисяч карбованцiв. Але навiть перед смертю Калитка думае лише про грошi. Насиченiсть подiями, промовистiсть iмен та динамiчнiсть сюжету пiдтримують читацьку увагу та зацiкавленiсть, спонукають до роздумiв над життевими цiнностями.





Іван Карпенко-Карий

СТО ТИСЯЧ




Комедiя в 4 дiях

Дiевi люде

Герасим Никодимович Калитка – багатий селянин.

Параска – жiнка його.

Роман – син iх.

Савка – кум Герасима, селянин.

Банавентура – Копач.

Невiдомий – еврей.

Гершко – фактор.

Мотря – наймичка.

Клим – робiтник.




ДІЯ ПЕРША





Ява І


В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий.

Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема – один убиток. Так я сiбе видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, ежелi удастся… Попробуем!..




Ява II


Роман i Невiдомий.

Невiдомий. Здрастуйте вам.

Роман. Здоров.

Невiдомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман. Це.

Невiдомий. А де ж сам хазяiн?

Роман. Вони в город поiхали, сьогодня повиннi буть назад.

Невiдомий. Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приiхав.

Роман. Може, й вони через годину будуть.




Ява III


Тi ж i Копач.

Копач. Ура! Тепер суд гласний, накривае жидкiв часний! Хе-хе-хе!

Невiдомий. А ви разлi часний? Не похоже.

Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!

Невiдомий. Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене е дiло до Смоквинова. (Пiшов.)




Ява IV


Копач i Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвiт! Я iх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт i фураж часто получав, знаю iх, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в одставке, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?

Роман. Ще в городi.

Копач. Хотiв поздравити його з прiобретенiем земелькi… А Прасковея Івановна?…

Роман. У попа.

Копач. Так! Торiчелiева пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаеш – це з фiзiкi. В такiм разi – адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)




Ява V


Роман, потiм Мотря.

Роман. Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукае кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все вiн зна – тiлько нiчого не робе. (Іде до дверей i гука.) Мотре, та йди-бо сюди!

Мотря за дверима. «Чого там? Нема менi часу».

Роман. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Іди-бо! Зашиеш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.

Входе Мотря.

Заший. (Показуе.)

Мотря. Де це ти так розпанахав?

Роман. Зачепився за вила.

Мотря зашива, Роман ii цiлуе.

Мотря (б'е його кулаком). А це що? А тпруськи!

Роман. Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

Мотря. То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

Роман. Нi, це не шутки. І мати казала, i батько казав, що кращоi невiстки не треба.

Мотря. Уже зашила. Іди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приiхали.

Роман. Батько? Справдi.

Мотря вибiга.




Ява VI


Герасим i Роман.

Герасим. А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?

Роман. Та я розiрвав рукав… Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

Роман. Пiшли до попа…

Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якоi ремiняки не порiзали на батоги.

Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач.(Вийшов.)

Герасим (один). Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своiй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо – усе твое: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i колосуеться жито; i все то грошi, грошi, грошi… Кусочками, шматочками купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин – шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок – так-так, – однiеi шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випасаеться скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля свиней шiсть чоловiка день при днi працюе!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей – не зрозумiю… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранцiв, сам iх рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер – багатир. Де ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недоiдаеш, недопиваеш, день при днi працюеш, жiнка з дiжi рук не виймае – i тiлько ж всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не вбереш. Не спиться менi, не iсться менi… Пiд боком живе панок Смоквинов, мотаеться i туди й сюди, заложив i перезаложив, – видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з моею, межа з межею. Що ж, копиталу не хватае… Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало – п'ятнадцять тисяч! Де ти iх вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця думка! Де iх взять?… Де?… Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать iх помаленьку: то робiтникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупае в грошах, йому як розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись… Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво дуже бачити фальшивi грошi.




Ява VII


Савка i Герасим.

Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

Герасим. А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?

Савка. Вiдгадайте! Шкода, не вiдгадаете… Грошей позичте, куме! Карбованцiв з сотню, до Семена.

Герасим. Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши – давай! Хiба у мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк не викрутишся потiм.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка. То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайвоi не витрусиш – всi вiддав за землю.

Савка. Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два.

Герасим. Та господь iх знае. Я над цим думав.

Савка. Чув я, що Жолудь нечистi грошi мае, вiд самого, не при хатi згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали… Тiлько де ж вони з ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка, пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив пiд Івана Купайла, як менi казано, на роздорiжжя… Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж – не вийшов, тiлько налякав.

Герасим. Цiкаво! Розкажiть, будь ласка…

Савка. Знаете, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою твоiм буду!.. А вiн – i тепер моторошно – зайцем мимо мене – тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Двi недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.

Герасим. Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були…

Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам – хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, ей, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, – знову пiшов би кликать, так грошей треба.

Герасим. Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна робить.

Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми, сказано ж, i чорт не брат.

Герасим (набiк). Треба це на ус закрутить.

Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Герасим. Що його робить? Хiба от що: я, знаете, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць. Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/van-karpenko-kariy-8345430/sto-tisyach/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.