Книга - Афонський пройдисвіт

Афонський пройдисвiт
Іван Нечуй-Левицький


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Афонський пройдисвiт» Івана Нечуя-Левицького – найяскравiший антиклерикальний твiр, у якому автор смiливо викривае лицемiрство, аморальнiсть i кар’еризм духовенства***. Оповiдання належить до кращих зразкiв гостроi соцiальноi прози автора, серед яких також «Микола Джеря», «Бурлачка» та iн.





Іван Нечуй-Левицький

АФОНСЬКИЙ ПРОЙДИСВІТ





І


Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному киiвському монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу – в церкву входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, стае перед чудовною iконою, молиться, б'е поклони, зiтхае, знаменуеться до образа богородицi й позад усiх людей виходить з церкви.

Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав по селах на Украiнi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камiнцi, нiбито з Єрусалима, свячену воду, нiби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi на вербу в Єрусалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi, Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих киiвських ченцiв…

Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло iх в садку на лавцi, в темнiй алеi, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з ченцiв мае багато грошей.

– Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? – спитав вiн у послушника.

– Що правда, то правда, – обiзвався келiйник отця Палладiя, – я в його вже давно служу за келiйника; кажуть, в його е тисячок зо три карбованцiв, коли й не бiльше.

– А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? – спитав Копронiдос.

Копронiдос говорив доволi чистою украiнською мовою, котроi навчився, тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росii.

– Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв; кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в монастирi, – одповiв келiйник.

– Здаеться, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'е поклони… що менi аж кинулося в вiчi… – обiзвався Копронiдос.

– Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як лягае спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе, в другiй келii, як бряжчать срiбнi карбованцi та, здаеться, i червiнцi, – сказав келiйник.

– Бряжчать карбованцi! – аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали.

– Бряжчать, ще й, видно, в його iх немало, бо лiчить часом отой лапiга таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, – сказав молодий проворний келiйник.

– І, певно, благочестиво живе й пiснюкае, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

– Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве… Горiлочку п'е добре; а сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

– І до отця Палладiя заходить?

– Атож! Заходить i балакае приязно з ним.

– А як ii звуть? – спитав Копронiдос.

– Вона Хiвря на ймення, – сказав келiйник, – там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Киева.

– А отець Ісакiй та Єремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй? – спитав Копронiдос.

– Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних, латаних чоботях, – обiзвався другий келiйник.

– А з яких вони? – спитав Копронiдос.

– Хто ix знае. Здаеться, з мiщан, а може, й селян, – одповiв келiйник.

– Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в вiйську служив. Здаеться, i цей мае грошаки, бо на йому одежа нова, чиста… – казав далi Копронiдос.

– І цей мае, – обiзвався один келiйник, – бо часто шие одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-якоi панни: по три рази часом кравець перешивае одежу та приганяе до стану.

– А не знаете, з яких вiн? – спитав Копронiдос.

– 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по церквi, то задирае голову вгору, мов москаль на муштрi, – сказав келiйник.

– Про що ж вiн розмовляе в келii, як часом зiйдуться гостi? – спитав Копронiдос.

– Розказуе, якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакае за червонi щоки та високi перси одноi удовицi… Вона тут недалечко од монастиря й живе, – сказав келiйник i зареготався на все горло.

«Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде велiя… Чотири цiновитi осятри маю на примiтi… 3 котрого б почати… – думав Копронiдос. – Мабуть, з Палладiя. Палладiй мае показну роль в монастирi, бо з вчених… Треба б зробить початок з його…»

Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецii та Болгарii i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.

– Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? – сказав нiби сам до себе стиха Копронiдос.

– Ого-го! Не крикливий! – обiзвався послушник. – Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не одiрве з волоссям. А лаеться гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келii, то по садку.

«Ну, з цього страшно починать: не пiде в моi мережi; треба почитати з святих та побожних… хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться та ходить, мов качка… з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин», – подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.




ІІ


Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу «жертви» бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди. Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав на вiкнi своi приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця Палладiя й поклонився йому до пояса.

– Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед чудовним образом богородицi, – сказав солодким, благочестивим голосом Копронiдос i подав отцевi Палладiевi здоровий пучок квiток.

Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрiвцем.

– А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну i елей, – промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав розв'язувать червону хустку. – Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в ваших святих молитвах, – сказав Копронiдос.

– Яке ж ваше святе ймення? – спитав отець Палладiй, вже ласкавiше дивлячись на грека.

– Раб божий Христофор, – сказав тихо Копронiдос.

– Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашоi церкви. Я вас запримiтив, – обiзвався отець Палладiй. – А з яких ви будете?

– Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, – сказав Копронiдос.

Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.

– Як же вас звати? – спитався Палладiй.

– Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i знайомостi.

Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.

– Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прiем вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив, навiв на добру путь.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/van-nechuy-levickiy/afonskiy-proydisvit/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.