Книга - Етика

Етика
Бенедикт Спiноза


«Етика» – один з найвiдомiших творiв видатного голландського фiлософа португальського походження Бенедикта Спiнози (лат. Benedictus de Spinoza, порт. Bento de Espinosa, 1632-1677). *** Людина, що мислить, е частиною Бога, який, на думку автора, позбавлений антропоморфiзму. Таким чином, фiлософiя «Етики» – матерiалiзм. До iнших творiв Спiнози належать «Короткий трактат про Бога, людину та ii щастя», «Трактат про вдосконалення розуму», «Богословсько-полiтичний трактат» та «Основи фiлософii Декарта, доведенi геометричним способом». Бенедикт Спiноза е засновником вчення про едину субстанцiю, що подiляеться на два основних атрибути, – протяжнiсть i мислення.





Бенедикт Спiноза

ЕТИКА





Частина перша

БОГ





ВИЗНАЧЕННЯ


I. Пiд самопричиною[1 - Causa sui.] я розумiю те, сутнiсть чого мiстить в собi iснування або те, природа чого не може уявлятись iнакше як iснуючою.

II. Та рiч називаеться в своему родi скiнченною, котра може бути обмежена iншою рiччю такоi ж природи. Наприклад, тiло називаеться скiнченним, тому що ми завжди уявляемо iнше, бiльше тiло. Так, мислення обмежуеться iншим мисленням. Але тiло не обмежуеться мисленням, а мислення – тiлом.

III. Пiд субстанцiею я розумiю те, що iснуе в собi i уявляеться само собою, тобто те, уявлення чого не потребуе уявлення iншоi речi, з котрого воно повинно було б утворитися.

IV. Пiд атрибутом я розумiю те, що розум уявляе про субстанцiю як щось, що становить ii сутнiсть.

V. Пiд станом[2 - Модусом, modus.] я розумiю видозмiни[3 - Affectiones.] субстанцii або те, що е в iншому, за допомоги чого воно також уявляеться.

VI. Пiд Богом я розумiю абсолютно нескiнченну iстоту, тобто субстанцiю, що складаеться з нескiнченних атрибутiв, з котрих кожен виражае вiчну й нескiнченну сутнiсть.

Пояснення

Я кажу абсолютне, а не в своему родi нескiнченне. Бо що е нескiнченним тiльки в своему родi, вiдносно того ми можемо заперечувати нескiнченнi атрибути; що ж е абсолютно нескiнченним, то мiстить в сутностi своiй все, що виражае сутнiсть та не мiстить в собi жодного заперечення.

VII. Та рiч називаеться вiльною, котра iснуе з однiеi тiльки потреби своеi природи i вiдноситься до дiяльностi тiльки сама собою; необхiдна ж або, краще сказати, вимушена рiч та, котра вiдноситься до iснування i дiяльностi iншими вiдомим i визначеним способом.

VIII. Пiд вiчнiстю я розумiю саме iснування, наскiльки воно уявляеться неодмiнно випливаючим вже лише з визначення вiчноi речi.

Пояснення

Бо таке iснування, як вiчна iстина, уявляеться як сутнiсть речi i тому не може бути пояснене тривалiстю або часом, хоча б ми уявляли собi тривалiсть, що не мае нi початку, нi кiнця.




АКСІОМИ


I. Все iснуюче iснуе або в собi, або в iншому.

II. Те, що не може бути уявлене за допомоги iншого, мае бути уявлене само собою.

III. З даноi певноi причини неодмiнно випливае дiя, i навпаки, якщо немае певноi причини, то неможливо, щоби була дiя.

IV. Пiзнання дii залежить вiд пiзнання причини i мiстить ii в собi.

V. Речi, котрi не мають нiчого спiльного мiж собою, не можуть бути зрозумiлi за допомоги одна одноi, або поняття однiеi речi не мiстить в собi поняття iншоi.

VI. Істинна iдея мае бути згiдна зi своiм змiстом (cum suo ideato).

VII. Що може бути уявлене неiснуючим, сутнiсть того не мiстить в собi iснування.




ТЕЗА І


Субстанцiя за природою передуе своiм станам (модусам).

Доведення

випливае з визначень 3 i 5.




ТЕЗА ІІ


Двi субстанцii, що мають рiзнi атрибути, не мають нiчого спiльного мiж собою.

Доведення

випливае також iз визначення 3. Бо кожна субстанцiя мае iснувати в собi i уявлятись сама собою, або уявлення однiеi не мiстить в собi уявлення iншоi.




ТЕЗА ІІІ


З тих речей, котрi не мають нiчого спiльного мiж собою, одна не може бути причиною iншоi.

Доведення

Якщо вони не мають нiчого спiльного, то, таким чином (по аксiомi 5), не можуть бути зрозумiлi взаемно, а тому (по аксiомi 4) одна не може бути причиною iншоi, – що i треба було довести.




ТЕЗА IV


Двi або багато рiзних речей рiзняться мiж собою або вiдмiннiстю атрибутiв субстанцiй, або вiдмiннiстю iх станiв (модусiв).

Доведення

Все iснуюче iснуе або в собi, або в iншому (по аксiомi 1), тобто (за визначеннями 3 i 5) поза розумом не iснуе нiчого, окрiм субстанцiй та iх станiв. Отже, поза розумом немае нiчого iншого, що би могло рiзнити багато речей мiж собою, окрiм субстанцiй, або, що те ж саме (за визначенням 4), iх атрибутiв i iх станiв, – що i треба було довести.




ТЕЗА V


У природi речей не може бути двох або декiлькох субстанцiй тiеi ж самоi природи або того ж самого атрибута.

Доведення

Якби було декiлька рiзних субстанцiй, то вони повиннi були б рiзнитися або вiдмiннiстю атрибутiв, або вiдмiннiстю станiв (за попередньою тезою). Якщо лише вiдмiннiстю атрибутiв, тодi можна припустити, що може бути лише одна субстанцiя з одним i тим же атрибутом. Якщо ж вiдмiннiстю станiв, то – оскiльки субстанцiя за природою передуе своiм станам (за тезою 1) – розглянута без станiв, а сама по собi, тобто (за визначенням 3 i по аксiомi 6) розглянута правильно, вона не може бути уявлена вiдмiнною вiд iншоi, тобто (за попередньою тезою) не може бути кiлькох субстанцiй, а лише одна, – що i треба було довести.




ТЕЗА VI


Одна субстанцiя не може бути створена iншою субстанцiею.

Доведення

У природi речей не може бути двох субстанцiй з однаковим атрибутом (за попередньою тезою), тобто (за тезою 2) таких, котрi б мали щось спiльне мiж собою; тому (за тезою 3) одна не може бути причиною iншоi, або одна не може походити вiд iншоi, – що i треба було довести.

Королларiй

З цього випливае, що субстанцiя не може бути створена чимось iншим. Бо у природi речей немае нiчого, крiм субстанцiй та iх станiв, як випливае з аксiоми I i визначень 3 i 5. Але вона не може бути створена й iншою субстанцiею (за попередньою тезою). Отже, субстанцiя абсолютно не може бути створена чимось iншим, – що i треба було довести.

Інакше

Це ще легше довести абсурднiстю протилежного. Бо якщо б субстанцiя могла бути створена чимось iншим, то пiзнання ii мало б залежати вiд пiзнання ii причини (за аксiомою 4), а тому (за визначенням 3) вона не була б субстанцiею.




ТЕЗА VII


До природи субстанцii належить iснування.

Доведення

Субстанцiя не може бути створена чимось iншим (за королларiем попередньоi тези); вона, таким чином, повинна бути причиною самоi себе, тобто (за визначенням 1) сутнiсть ii обов'язково мiстить в собi iснування, або до природи ii належить iснування, – що i треба було довести.




ТЕЗА VIII


Будь-яка субстанцiя е неодмiнно нескiнченною.

Доведення

Існуе лише одна субстанцiя з одним i тим же атрибутом (за тезою 5), i до ii природи належить iснування (за тезою 7). Отже, за своею природою вона буде iснувати скiнченною або нескiнченною. Але вона не може бути скiнченною. Бо (за визначенням 2) вона мала би бути обмеженою iншою субстанцiею такоi ж природи, котра також неодмiнно мала б iснувати (за тезою 7); тому iснували б двi субстанцii з однаковим атрибутом, що абсурдно (за тезою 5). Таким чином, iснуе нескiнченна субстанцiя, – що i треба було довести.

Схолiя І

Оскiльки бути скiнченним насправдi становить частково заперечення, а бути нескiнченним – абсолютне твердження iснування будь-якоi природи, то вже з однiеi тези 7 випливае, що будь-яка субстанцiя мае бути нескiнченною.

Схолiя ІІ

Я не маю сумнiвiв, що багатьом, котрi плутано розмiрковують про речi i не звикли пiзнавати речi за допомоги iх першопричин, буде важко зрозумiти доведення тези 7; особливо тому, що вони не створюють вiдмiнностi мiж видозмiнами субстанцiй i самими субстанцiями i не знають, яким чином вiдбуваються речi. Звiдси випливае, що вони приписують субстанцiям початок, котрий, як вони бачать, мають речi у природi. Хто не знае iстинних причин речей, той все змiшуе i без жодноi протидii з боку розуму уявляе собi дерева, що так само говорять, як люди, i уявляе, що люди можуть утворитися так само з каменiв, як iз насiння, i що будь-якi форми можуть змiнюватися в котрi завгодно форми. Так само й тi, котрi змiшують божественну природу з людською, легко приписують Богу людськi пристрастi, особливо коли вони не знають, яким чином пристрастi виникають в душi. Але якби люди вивчали природу субстанцii, то анiтрохи не сумнiвалися б в iстинi тези 7; навiть вона була б для всiх аксiомою i належала б до загальноприйнятих понять. Бо пiд субстанцiею вони розумiли б те, що iснуе в собi i уявляеться само собою, тобто те, пiзнання чого не потребуе пiзнання якоi-небудь iншоi речi; а пiд видозмiнами – те, що е в iншому, так що уявлення iх утворюеться вiд уявлення тiеi речi, в котрiй вони iснують. Тому ми можемо мати iстиннi iдеi про видозмiни неiснуючих, оскiльки, хоча вони насправдi i не iснують поза розумом, все-таки сутнiсть iх мiститься в iншому так, що вони можуть бути уявленi за його ж допомоги. Істина ж субстанцiй поза розумом знаходиться тiльки в них самих, оскiльки вони уявляються за допомоги самих себе. Отже, якщо хто-небудь скаже, що вiн мае ясне i чiтке, тобто iстинне, уявлення про субстанцii i тим не менш мае сумнiви, чи iснуе така субстанцiя, то це буде однаково, якщо б вiн сказав, що вiн мае iстинне уявлення i тим не менш мае сумнiви, чи не помилкове воно[4 - Як це очевидно для будь-кого досить уважного.]; або якщо хтось стверджуе, що субстанцiя може бути створена, то цим вiн також стверджуе, що хибна iдея стала iстинною. Абсурднiше цього не можна нiчого собi й уявити. Тому необхiдно визнати, що iснування субстанцii, як ii сутнiсть, е вiчною iстиною. А звiдси ми можемо зробити висновок iншим способом, що iснуе лише одна субстанцiя однiеi i тiеi ж природи, – що я вважав вартим зусиль довести тут. Але щоб зробити це як слiд, необхiдно зауважити: 1) що iстинне визначення кожноi речi не мiстить i не виражае нiчого, окрiм природи речi, котра визначаеться. З чого випливае, 2) що жодне визначення не мiстить i не виражае якого-небудь вiдомого числа iндивiдуумiв, оскiльки воно нiчого iншого не виражае, окрiм природи речi, котра визначаеться. Наприклад, визначення трикутника не виражае нiчого iншого, окрiм простоi природи трикутника, але воно не виражае якого-небудь вiдомого числа трикутникiв. 3) Необхiдно зауважити, що для кожноi iснуючоi речi неминуче мае бути яка-небудь певна причина, з котроi вона iснуе. 4) Нарештi, слiд зауважити, що ця причина, з котроi яка-небудь рiч iснуе, або мае мiститись у самiй природi i визначеннi iснуючоi речi[5 - Саме тому, що до природи ii належить iснування.], або мае бути поза нею. З цих тез випливае, що якщо у природi iснуе яке-небудь вiдоме число iндивiдуумiв, то неминуче мае бути причина, чому iснуе саме стiльки iндивiдуумiв i чому не бiльше i не менше. Якби, наприклад, у свiтi iснували двадцять осiб (для бiльшоi ясностi я припускаю, що вони iснують одночасно i що ранiше за них не iснувало iнших), то для того, щоб пояснити, чому iх iснуе двадцять, не достатньо було б показати причину людськоi природи загалом, але, крiм того, необхiдно було б показати причину, чому iснуе саме двадцять, а не бiльше i не менше, оскiльки (за зауваженням 3) щодо кожноi з них мае iснувати причина, чому вона iснуе. Але ця причина (за зауваженнями 2 i 3) не може мiститись у самiй людськiй природi, оскiльки iстинне визначення людини не мiстить в собi двадцяткового числа.

Тому (за зауваженням 4) причина, чому iснують цi 20 осiб i, отже, чому iснуе кожна з них, неодмiнно мае iснувати поза кожною iз них; а звiдси слiд зробити абсолютний висновок, що все те, природа чого може мiстити декiлька iндивiдуумiв, неминуче повинно мати зовнiшню причину, чому вони iснують. Оскiльки iснування належить до природи субстанцii (як вже показано в цiй схолii), то ii визначення безумовно мае мiстити в собi iснування, i, отже, вже з одного ii визначення маемо зробити висновок про ii iснування. Але iз ii визначення (як ми вже показали в зауваженнях 2 i 3) не може випливати iснування декiлькох субстанцiй. Отже, з нього випливае, що iснуе лише одна субстанцiя однiеi i тiеi ж природи, – що i було запропоновано довести.




ТЕЗА ІХ


Чим бiльше рiч мае реальностi або iснування, тим бiльше атрибутiв належить iй.

Доведення

випливае iз визначення 4.




ТЕЗА Х


Кожен iз атрибутiв однiеi субстанцii мае бути уявлений за допомогою себе.

Доведення

Бо атрибут е тим, що розум сприймае про субстанцiю як складову ii сутностi (за визначенням 4), тому (за визначенням 3) вiн мае бути уявлений за допомогою себе, – що i треба було довести.

Схолiя

З цього випливае, що хоча два атрибути можуть бути уявленi, вони вiдмiннi, тобто один iснуе без допомоги iншого, однак iз цього ми не можемо зробити висновок, що вони становлять двi iстоти або двi рiзнi субстанцii. Бо природi субстанцii властиво, щоб кожен iз ii атрибутiв уявлявся сам собою, оскiльки всi атрибути, котрi вона мае, були завжди разом в нiй, i один iз них не мiг бути створений iншим; але кожен iз них виражае реальнiсть чи буття субстанцii. Отже, зовсiм не було абсурдом приписувати однiй субстанцii декiлька атрибутiв; навiть нiчого не може бути яснiше того, що кожна iстота мае бути уявлена пiд яким-небудь атрибутом i що чим бiльше вона мае реальностi або буття, тим бiльше мае i атрибутiв, котрi виражають i необхiднiсть, i вiчнiсть, i нескiнченнiсть; отже, нiчого не може бути яснiше того, що абсолютно нескiнченна iстота обов'язково мае визначатись (як ми висловились у визначеннi 6) як iстота, що складаеться iз нескiнченних атрибутiв, кожен з котрих виражае вiдому сутнiсть, вiчну й нескiнченну. Якщо ж хто-небудь запитае, за якою ознакою ми можемо розпiзнати вiдмiннiсть субстанцiй, то нехай прочитае наступнi тези, котрi показують, що у природi речей iснуе лише одна субстанцiя i вона абсолютно нескiнченна, тому марно було б шукати таку ознаку.




ТЕЗА ХІ


Бог, або субстанцiя, що складаеться iз нескiнченно багатьох атрибутiв, кожен з котрих виражае вiчну i нескiнченну сутнiсть, неодмiнно iснуе.

Доведення

Якщо заперечуеш це, то уяви собi, чи можливо, щоби Бог не iснував. Це означало б (за аксiомою 7), що сутнiсть його не мiстить в собi iснування; але це (за тезою 7) абсурдно. Таким чином, Бог неодмiнно iснуе, – що i треба було довести.

Інакше

Для кожноi речi мае бути показана причина або пiдстава як того, чому вона iснуе, так i того, чому вона не iснуе. Наприклад, якщо iснуе трикутник, то мае бути причина або пiдстава, чому вiн iснуе; якщо ж вiн не iснуе, то також мае бути причина або пiдстава, котра перешкоджае тому, щоб вiн iснував, або котра знищуе його iснування. Але ця пiдстава або причина мають мiститись або в самiй речi, або за ii межами. Наприклад, пiдставу, чому не може iснувати квадратне коло, вказуе сама його природа; саме тому, що це мiстить в собi протирiччя. Чому, навпаки, субстанцiя iснуе, випливае також iз ii природи, котра саме мiстить в собi iснування (за тезою 7). Але пiдстава, чому iснуе коло або трикутник, або чому вони не iснують, випливае не iз iх природи, а iз порядку всiеi тiлесноi природи. Тому що iз нього мае випливати – або щоби трикутник неодмiнно iснував, або щоби було неможливо, аби вiн iснував. І це само собою зрозумiло. З цього випливае, що неодмiнно iснуе те, щодо чого немае жодноi пiдстави або причини, котра перешкоджала б, щоб воно iснувало. Отже, якщо не може бути жодноi пiдстави або причини, котра б перешкоджала, щоби Бог iснував, або котра б знищила його iснування, тодi цiлком можна зробити висновок, що вiн неодмiнно iснуе. Але якби iснувала така пiдстава або причина, тодi вони мали би бути або у самiй природi Бога, або поза нею, тобто в iншiй субстанцii i з iншою природою. Тому що якби вона була з такою самою природою, тодi цим самим можна було б припустити, що Бог iснуе. Але субстанцiя, котра була б iншоi природи, не мала б нiчого спiльного iз Богом (за тезою 2) i тому не могла б анi дати, анi знищити його iснування. Отже, якщо пiдстава або причина, котра знищувала би божественне iснування, не може iснувати поза божественноi природи, тодi вона неодмiнно мае перебувати, якщо Бог не iснуе, у самiй його природi, котра саме тому мiстила б в собi протирiччя. Але стверджувати це про iстоту абсолютно нескiнченному, найвище досконалу абсурдно; таким чином, нi у Боговi, нi поза Богом немае пiдстави або причини, котра б знищувала його iснування, i тому Бог неодмiнно iснуе, – що i треба було довести.

Інакше

Мати можливiсть не iснувати е безсилля, i навпаки, мати можливiсть iснувати е могутнiсть (як це зрозумiло само собою). Отже, якщо те, що вже неодмiнно iснуе, е лише скiнченними iстотами, то значить, що скiнченнi iстоти могутнiшi за iстоту абсолютно нескiнченну; а це (як зрозумiло само собою) абсурдно. Отже, або нiщо не iснуе, або ж неодмiнно iснуе i е абсолютно нескiнченною iстотою. Але ми iснуемо або в нас, або в iншому, що неодмiнно iснуе (див. аксiому 1 i тезу 7). Отже, абсолютно нескiнченна iстота, тобто Бог (за визначенням 6), неодмiнно iснуе, – що i треба було довести.

Схолiя

В цьому останньому доведеннi я хотiв показати iснування Бога a posteriori для того, щоб доведення можна було легше зрозумiти, а не тому, щоб iз тiеi ж самоi пiдстави iснування Бога не випливало a priori. Бо iз твердження «мати можливiсть iснувати е могутнiсть» випливае, що чим бiльше реальностi властиво природi якоi-небудь речi, тим бiльше вона мае в собi сил, щоб iснувати; тому абсолютно нескiнченна iстота, або Бог, мае в собi абсолютну силу iснування, i тому вiн абсолютно iснуе. Проте багато хто, можливо, ледве зрозумiе очевиднiсть цього доведення, оскiльки вони звикли бачити тiльки тi речi, котрi вiдбуваються через зовнiшнi причини, i тi речi, котрi вiдбуваються швидко, тобто котрi легко iснують, здаються iм i такими, що швидко гинуть; навпаки, тi речi вони вважають важчими для виконання, тобто не настiльки легкими для iснування, для котрих, на iх думку, багато що потрiбно. Але щоб звiльнити iх вiд цих забобонiв, менi не потрiбно показувати, в якому сенсi вiрна наступна теза: що швидко вiдбуваеться, то швидко i гине, а також i те, чи дiйсно вiдносно цiлоi природи все однаково легко чи нi; але достатньо буде лише зауважити, що я говорю не про речi, котрi вiдбуваються через зовнiшнi причини, а про однi субстанцii, котрi (за тезою 6) не можуть бути викликанi жодною зовнiшньою причиною. Бо речi, котрi вiдбуваються через зовнiшнi причини, складаються вони з багатьох частин або небагатьох, всiм, що е в них досконалого або реального, зобов'язанi зовнiшнiй причинi, i тому iх iснування походить вiд одноi досконалостi зовнiшньоi причини, а не iх власноi. Навпаки, субстанцiя всiм, що вона мае досконалого, не зобов'язана жоднiй зовнiшнiй причинi; тому ii iснування мае походити вiд однiеi ii природи, котра е нiчим iншим як ii сутнiстю. Отже, досконалiсть не знищуе iснування речi, але, навпаки, дае його; недосконалiсть же знищуе його, i тому нi в чиему iншому iснування ми не можемо бути бiльш впевненi, нiж в iснуваннi абсолютно нескiнченноi i досконалоi iстоти, тобто Бога. Дiйсно, оскiльки його сутнiсть виключае будь-яку недосконалiсть i мiстить в собi абсолютну досконалiсть, то цим вона усувае будь-яку причину сумнiвiв в його iснуваннi i дае найвищу впевненiсть в ньому, що, я думаю, буде зрозумiло i для посередньоi уваги.




ТЕЗА ХІІ


Не може бути правильно зрозумiлим жоден атрибут субстанцii, з котрого випливало би, що субстанцiя може бути роздiлена.

Доведення

Бо частини, на котрi подiлялася б уявлена субстанцiя, або збережуть сутнiсть субстанцii, або нi. Якщо перше, тодi (за тезою 8) кожна частина мае бути нескiнченною i (за тезою 6) причиною себе i (за тезою 5) мае складатися iз рiзного атрибута, а тому iз однiеi субстанцii може скластися iх кiлька, що (за тезою 6) абсурдно. До цього слiд додати, що частини (за тезою 2) не мали нiчого спiльного зi своiм цiлим, i цiле (за визначенням 4 i тезою 10) могло б iснувати i бути уявленим без своiх частин; у безглуздостi цього не сумнiваеться нiхто. Якщо ж припустити друге, тобто що частини не збережуть природи субстанцii, тодi з цього випливало би, що коли вся субстанцiя роздiлилася б на рiвнi частини, то вона втратила б природу субстанцii й перестала б iснувати, що (за тезою 7) абсурдно.




ТЕЗА ХІІІ


Абсолютно нескiнченна субстанцiя неподiльна.

Доведення

Бо якби вона була подiльна, то частини, на котрi вона була б роздiлена, або збережуть природу субстанцii абсолютно нескiнченною, або нi. Якщо перше, то, значить, буде кiлька субстанцiй з однiею i тiею ж природою, що (за тезою 5) безглуздо. Якщо ж прийняти друге, то це значило б (як вище), що абсолютно нескiнченна субстанцiя може перестати iснувати, що (за тезою 11) також абсурдно.

Королларiй

З цього випливае, що жодна субстанцiя i, отже, жодна тiлесна субстанцiя, оскiльки вона – субстанцiя, не може бути подiльною.

Схолiя

Що субстанцiя неподiльна, ще простiше можна зрозумiти вже з того, що природа субстанцii не може бути уявлена iнакше як нескiнченною i що пiд частиною субстанцii не може бути уявлено нiщо iнше, окрiм скiнченноi субстанцii, – що (за тезою 8) мiстить в собi явне протирiччя.




ТЕЗА XIV


Окрiм Бога немае i не може бути уявлена жодна субстанцiя.

Доведення

Оскiльки Бог е абсолютно нескiнченною iстотою, у котроi не можна заперечувати жодного атрибута, що виражае сутнiсть субстанцii (за визначенням 6), i вiн iснуе (за тезою 11), то якби була окрiм Бога яка-небудь iнша субстанцiя, вона мала би бути такою, котру можна було б пояснити за допомогою якого-небудь атрибута Бога, i, таким чином, iснували б двi субстанцii з одним i тим же атрибутом, що (за тезою 5) абсурдно; саме тому поза Богом не може бути жодноi субстанцii i, отже, не може бути жодна й уявлена. Бо якщо б вона могла бути уявлена, то обов'язково мала б уявлятись як iснуюча; але це (за першою частиною цього доведення) безглуздо. Отже, поза Богом не iснуе i не може бути уявлено жодноi субстанцii, – що i треба було довести.

Королларiй І

З цього найяснiшим чином випливае 1, що Бог единий, тобто (за визначенням 6) в природi речей iснуе лише одна субстанцiя, i вона абсолютно нескiнченна, як ми вже дали зрозумiти у схолii до тези 10.

Королларiй ІІ

Випливае 2, що рiч протяжна i рiч мисляча е або атрибутами Бога, або (за аксiомою 1) станами атрибутiв Бога.




ТЕЗА XV


Все, що е, е у Боговi, i без Бога нiчого не може бути i не може бути уявлено.

Доведення

Окрiм Бога не iснуе i не може бути уявлена iснуючою жодна субстанцiя (за тезою 14), тобто (за визначенням 3) рiч, котра iснуе в собi i уявляеться за допомоги себе. Стани (за визначенням 5) без субстанцii не iснують i не можуть бути уявленi; тому вони можуть iснувати в однiй божественнiй природi i лише за ii допомоги можуть бути уявленi. А окрiм субстанцii i станiв немае нiчого (за аксiомою 1). Отже, без Бога немае нiчого i нiчого не може бути уявлено, – що i треба було довести.

Схолiя

потрiбно збiльшуватися i, нарештi, iз визначеноi перетвориться на невизначену. А оскiльки цi абсурднi твердження випливають, на iхню думку, з того, що передбачаеться нескiнченна величина, то вони i роблять висновок звiдси, що тiлесна субстанцiя мае бути скiнченною i, отже, не належить до сутностi Бога. Другий аргумент також виводиться з найвищоi досконалостi Бога. Бог, кажуть вони, оскiльки вiн е найвище досконалою iстотою, не може страждати, а тiлесна субстанцiя, оскiльки вона подiльна, може страждати; з цього випливае, що вона не належить до сутностi Бога. Такi е аргументи, котрi я знаходжу у письменникiв i котрими вони намагаються показати, що тiлесна субстанцiя негiдна божественноi природи i не може належати iй. Але хто був достатньо уважний, той зрозумiе, що я вже вiдповiв на це, оскiльки цi аргументи грунтуються тiльки на тому, що тiлесна субстанцiя передбачаеться такою, котра складаеться iз частин, абсурднiсть чого я вже показав (теза 12 з королларiем, теза 13). Потiм, хто хоче правильно зважити всi аргументи, той побачить, що всi тi абсурднi тези (чи всi цi тези абсурднi, я поки не торкаюсь), з котрих хочуть зробити висновок, що протяжна субстанцiя скiнченна, випливають зовсiм не з того, що величина передбачаеться нескiнченною, але з того, що нескiнченна величина передбачаеться вимiрною i складаеться iз скiнченних частин; тому з випливаючих звiдси нiсенiтниць не можна зробити жодного iншого висновку крiм того, що нескiнченна величина не може бути вимiрною i не може складатися iз скiнченних частин. А це те саме, що ми вже довели вище (за тезою 12 та iн.). Таким чином, стрiла, котру пускають в нас, повертаеться до самих же наших супротивникiв. Отже, якщо вони з усього цього абсурду мають намiр все-таки зробити висновок, що протяжна субстанцiя мае бути скiнченною, то вони роблять так само, якщо б хто-небудь, уявивши, що коло мае властивiсть квадрата, зробив iз цього висновок, що коло не мае центру, а лiнii, проведенi з нього до окружностi, всi рiвнi. Бо для того, щоб зробити висновок, що тiлесна субстанцiя, котра насправдi може бути уявлена не iнакше як нескiнченною, единою i неподiльною (див. тези 8, 5 i 12), вони уявляють собi, що вона складаеться iз скiнченних частин, що вона багатократна i подiльна. Подiбним же чином й iншi, уявивши, що лiнiя складаеться з точок, вмiють вигадувати багато аргументiв, котрi доводять, що лiнiя не може бути подiльна до нескiнченностi. І дiйсно, однаково безглуздо як припускати, що тiлесна субстанцiя складаеться з тiл або частин, так i допускати, що тiло складаеться з поверхонь, поверхнi – з лiнiй i лiнii, нарештi, з точок. Це мають визнати всi, хто знае, що чiтка пiдстава е безпомилковою, i особливо тi, хто заперечуе iснування порожнечi. Насправдi, якби тiлесна субстанцiя могла бути подiлена так, щоб ii частини були реально вiдмiннi, то чому одна частина не могла би бути знищена, в той час як iншi залишалися б як i ранiше з'еднаними мiж собою? І чому всi вони мали би бути так пристосованi, аби не було порожнечi? Звичайно, з речей, котрi реально вiдмiннi одна вiд iншоi, одна може бути без iншоi i залишатися в своему станi. Отже, якщо у природi немае порожнечi (про що йтиметься в iншому мiсцi), але всi речi мають з'еднуватися так, щоб не було порожнечi, то з цього також випливае, що вони не можуть бути реально вiдмiнними, тобто тiлесна субстанцiя, наскiльки вона е субстанцiею, не може дiлитися. Якщо ж хто-небудь запитае, чому ми вiд природи схильнi дiлити величину, то я вiдповiм йому, що величина уявляеться нами двома способами, а саме: або абстрактно i поверхнево, так, як ми ii уявляемо собi, або як субстанцiя, що робить лише один розум. Отже, якщо ми розглядаемо величину так, як вона уявляеться в уявi, – що ми часто i легше робимо, то вона е скiнченною, подiльною i складаеться з частин; якщо ж ми почнемо розглядати ii такою, котра вона е у розумi, i уявляти ii, наскiльки вона е субстанцiею, – що дуже важко, тодi, як ми вже довели, вона виявиться нескiнченною, единою i неподiльною. Це буде досить зрозумiло для всiх, хто вмiе вiдрiзняти уяву вiд розуму, особливо якщо мати на увазi те, що матерiя скрiзь одна й та ж i що частини в нiй рiзняться тiльки тодi, коли ми уявляемо ii пiдвладною рiзним станам, тому частини ii рiзняться лише модально (за способом iснування), а не реально. Наприклад, воду, наскiльки вона е водою, ми уявляемо подiльною i частини ii вiддiльними одна вiд iншоi; але якщо розглядати ii як тiлесну субстанцiю, то вона не дiлиться i не розпадаеться. Потiм, вода, як вода, народжуеться i псуеться; але як субстанцiя вона i не народжуеться, i не псуеться. І цим, менi здаеться, я вiдповiв i на другий аргумент, оскiльки вiн також грунтуеться на тому, нiби матерiя як субстанцiя е подiльною i складаеться з частин. І навiть якби не було цього, я все-таки не розумiю, чому вона не гiдна божественноi природи, оскiльки (за тезою 14) поза Богом не може бути iншоi субстанцii, дiю котроi вона могла б вiдчувати. Все, кажу я, iснуе у Боговi, i все, що вiдбуваеться, вiдбуваеться за одними лише законами нескiнченноi природи Бога i випливае iз необхiдностi його сутностi (як я зараз покажу). Тому в жодному сенсi не можна сказати, що Бог випробовуе дiю iншоi речi або що протяжна субстанцiя не гiдна божественноi природи, хоча б вона передбачалася подiльною, тiльки б при цьому допускалося, що вона е вiчною i нескiнченною. Але поки що досить про це.




ТЕЗА XVI


Із необхiдностi божественноi природи мае випливати нескiнченна множина речей (тобто все, що може пiдпадати нескiнченному розуму) нескiнченними способами.

Доведення

Ця теза мае бути зрозумiлою кожному, якщо тiльки осягнути те, що з даного визначення кожноi речi розум виводить багато властивостей, котрi неодмiнно випливають iз неi[6 - Тобто iз самоi сутностi речi.], i тим iх бiльше, чим бiльше реальностi виражае визначення речi, тобто чим бiльше реальностi мiстить в собi сутнiсть певноi речi. Але оскiльки божественна природа мае абсолютно нескiнченнi атрибути (за визначенням 6), кожен з котрих виражае нескiнченну в своему родi сутнiсть, то з ii необхiдностi обов'язково мае випливати нескiнченна множина речей[7 - Тобто все, що може пiдпадати нескiнченному розуму.] нескiнченними способами, – що i треба було довести.

Королларiй І

Звiдси випливае, по-перше, що Бог е дiючою причиною всiх речей, котрi можуть пiдпадати нескiнченному розуму.

Королларiй ІІ

Випливае, по-друге, що Бог сам собою, а не випадково, е причиною.

Королларiй ІІІ

Випливае, по-трете, що Бог е абсолютно першою причиною.




ТЕЗА XVIІ


Бог дiе лише за законами своеi природи i нiхто його не примушуе.

Доведення

Що нескiнченне абсолютно випливае з однiеi необхiдностi божественноi природи або (що те ж саме) лише iз законiв тiеi ж природи, це ми вже показали у тезi 16, а у тезi 15 довели, що нiщо не може бути уявлене без Бога, але що все iснуе у Боговi. Тому поза ним не може бути нiчого, що визначало б або примушувало його до дii, i тому Бог дiе лише за законами своеi природи i нiхто його не примушуе, – що i треба було довести.

Королларiй І

З цього випливае, по-перше, що не iснуе жодноi причини, котра б внутрiшньо або зовнiшньо спонукала б Бога до дii, окрiм досконалостi його природи.

Королларiй ІІ

Випливае, по-друге, що один тiльки Бог е вiльною причиною. Бо один тiльки Бог iснуе з однiеi лише потреби своеi природи (за тезою 11 i королларiем 1 тези 14) i дiе з однiеi лише необхiдностi своеi природи (за попередньою тезою). Тому (за визначенням 7) вiн один е вiльною причиною, – що i треба було довести.

Схолiя

Деякi вважають, що Бог е вiльною причиною тому, що вiн, на iх думку, може зробити, щоби те, що, як ми сказали, випливае iз його природи, тобто що знаходиться в його владi, не здiйснювалося або не створювалося ним. Але це так само, якщо б хто-небудь сказав, що Бог може зробити, щоби з природи трикутника не випливало, що його три кути дорiвнюють двом прямим кутам, або щоби з даноi причини не вiдбулася дiя, що абсурдно. Далi i без допомоги цiеi тези я покажу, що нi розум, нi воля не належать до природи Бога. Втiм, я знаю, що багато хто думае, нiби вони можуть довести, що природi Бога належить найвищий розум i вiльна воля; бо, за iх словами, вони не знають нiчого досконалiшого, що вони можуть приписати Боговi, як то, що в нас е найвища досконалiсть. Далi, хоча вони i уявляють Бога в дii найрозумнiшим, однак не вiрять, щоб вiн мiг зробити iснуючим все, що вiн дiйсно собi уявляе, бо цим, на iх думку, знищувалася б могутнiсть Бога. Якби, кажуть вони, вiн створив все, що е в його розумi, то вiн вже не мiг би створити нiчого бiльше, що, на iх думку, суперечить всемогутностi Бога. Тому вони волiють стверджувати, що Бог до всього ставиться байдуже i не творить нiчого, крiм того, що вiн з якоiсь абсолютноi волi визначив створити. Але менi здаеться, що я досить зрозумiло довiв (див. тезу 16), що iз найвищоi могутностi Бога або iз нескiнченноi природи випливла нескiнченна множина речей нескiнченними способами, тобто все неодмiнно випливло або постiйно випливае iз такою ж необхiднiстю; абсолютно так само, як iз природи трикутника вiд вiчностi було i вiчно буде випливати, що його три кути дорiвнюють двом прямим. Тому всемогутнiсть Бога вiд вiчностi була дiяльною i навiки буде залишатися в тiй же дiяльностi. Цим способом, принаймнi на мою думку, всемогутнiсть Бога встановлюеться набагато досконалiше. Моi супротивники, здаеться, навiть вiдкидають всемогутнiсть Божу[8 - Вiдверто кажучи.]. Бо вони змушенi визнати, що Бог мiстить у своему розумi нескiнченну множину речей, котрi можуть бути створенi, але котрих, проте ж, вiн нiколи не буде спроможний створити. В iншому ж випадку, тобто якби вiн творив все, що вiн мiстить у своему розумi, то цим вiн, на iхню думку, виснажив би свою всемогутнiсть i став би недосконалим. Тому, щоби встановити досконалiсть Бога, вони змушенi разом з тим стверджувати, що вiн не може створити все, на що розповсюджуеться його могутнiсть; але я не знаю, чи можна придумати щось бiльш безглузде i невiдповiдне до всемогутностi Бога. Далi[9 - Щоб сказати тут що-небудь про розум i волю, котрi ми приписуемо Богу.], якщо до вiчноi сутностi Бога належать розум i воля, то, звичайно, кожен iз цих атрибутiв слiд розумiти iнакше, нiж це звичайно уявляють люди. Бо розум i воля, котрi становили б сутнiсть Бога, мали б вiдрiзнятися вiд нашого розуму i волi, як небо вiд землi, i схожiсть мiж ними полягала б тiльки в назвi, так само, як схожi мiж собою собака-сузiр'я, i собака-гавкаюча тварина. Це я доведу наступним чином: якщо розум належить до божественноi природи, то вiн не може, за природою своею, як наш розум, бути позаду зрозумiлих речей (як багато хто думае) або ж бути одночасно iз ними, оскiльки Бог в силу своеi причинностi iснуе ранiше усiх речей (за королларiем І тези 16), але, навпаки, iстина i формальна сутнiсть речей саме така тому, що такою об'ективно iснуе у розумi Бога. Тому розум Бога, наскiльки вiн уявляеться складовою сутностi божоi, е дiйсно причиною речей – як iх сутностi, так i iх iснування. І це, здаеться, було помiчено й тими, котрi стверджували, що розум Бога, воля i сила – те ж саме. Отже, якщо розум Бога е единою причиною речей, тобто (як ми показали) як iх сутностi, так i iх iснування, то вiн неодмiнно мае бути вiдмiнний вiд них як щодо сутностi, так i щодо iснування. Бо створене причиною вiдрiзняеться вiд своеi причини саме тим, що воно отримуе вiд причини. Наприклад, людина е причиною iснування, але не сутностi iншоi людини[10 - Це вiчна iстина.]; звiдси по сутi вони можуть бути абсолютно подiбними, але мають рiзнитися за iснуванням. Тому якщо iснування одного скiнчиться, то внаслiдок цього не скiнчиться iснування iншого; але якщо б сутнiсть одного могла би бути знищена i стати помилковою, то була б знищена також сутнiсть iншого. На цiй пiдставi рiч, котра е причиною i сутностi, i iснування якоi-небудь дii, мае вiдрiзнятися вiд такоi дii як щодо сутностi, так i щодо iснування. Але розум Бога е причиною i сутностi, i iснування нашого розуму; таким чином, розум Бога, оскiльки вiн уявляеться складовою божественноi сутностi, вiдрiзняеться вiд нашого розуму як щодо сутностi, так i щодо iснування, i нi в чому iншому не може бути схожий iз ним, окрiм назви, як нам хотiлося довести. Щодо волi доведення може бути розвинене точно таким же чином, як це легко може бачити кожен.




ТЕЗА XVIІІ


Бог е постiйною (iманентною), а не перехiдною, причиною всiх речей.

Доведення

Все, що iснуе, iснуе у Боговi i мае бути уявлене за допомоги Бога (за тезою 15), i тому (за королларiем І тези 16) Бог е причиною речей, котрi перебувають у ньому. Це перше. Далi, поза Богом не може бути жодноi субстанцii, тобто (за тезою 14) речi (за визначенням 3), котра iснувала б поза Богом, в собi. Це друге. Отже, Бог е iманентною, а не перехiдною, причиною речей – що i треба було довести.




ТЕЗА XIX


Бог або всi атрибути Бога е вiчними.

Доведення

Бо Бог е (за визначенням 6) субстанцiею, котра (за тезою 11) неодмiнно iснуе, тобто (за тезою7) субстанцiею, до природи котроi належить iснування, або – що те ж саме – iз визначення котроi випливае, що вiн iснуе: таким чином (за визначенням 8), вiн е вiчним. Далi, пiд атрибутами Бога треба розумiти те, що (за визначенням 4) виражае сутнiсть божественноi субстанцii, тобто те, що належить до субстанцii: те саме, кажу я, що мають мiстити в собi i атрибути. Але до природи субстанцii (як я вже довiв тезою 1) належить вiчнiсть; таким чином, кожен iз атрибутiв мае мiстити в собi вiчнiсть, а тому всi вони е вiчними, – що i треба було довести.

Схолiя

Ця теза якнайкраще розкриваеться також тим способом, котрим я довiв (теза 11) iснування Бога. Із цього доведення, кажу я, випливае, що iснування Бога, як i його сутнiсть, е вiчною iстиною, потiм, у 1-iй частинi, 19 тезi Principiorum philosophiae Cartesii (Принципи Декартовоi фiлософii) я iншим способом довiв вiчнiсть Бога, i тут немае потреби повторювати його.




ТЕЗА XX


Існування Бога i його сутнiсть – те ж саме.

Доведення

Бог (за попередньою тезою) та всi його атрибути е вiчними, тобто (за визначенням 8) кожен iз його атрибутiв виражае iснування. Таким чином, тi ж самi атрибути Бога, котрi (за визначенням 4) виражають його вiчну сутнiсть, виражають разом iз тим i його вiчне iснування, тобто те саме, що становить сутнiсть Бога, становить разом iз тим i його iснування; тому iснування i сутнiсть його – те ж саме, що i треба було довести.

Королларiй І

Звiдси випливае 1, що iснування Бога, як i його сутнiсть, е його вiчною iстиною.

Королларiй ІІ

Випливае 2, що Бог або всi його атрибути е незмiнними. Бо якби вони змiнювалися щодо iснування, то мали б також (за попередньою тезою) змiнюватися i щодо сутностi, тобто (як зрозумiло само собою) з iстинних стати помилковими, – що абсурдно.




ТЕЗА XXІ


Все, що випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, мало б завжди i нескiнченно iснувати, або ж за допомоги того ж атрибута iснуе вiчно i нескiнченно.

Доведення

Хто заперечуе це, нехай уявить, якщо можливо, що в якому-небудь атрибутi Бога iз його абсолютноi природи випливае що-небудь, що звичайно i мае обмежене iснування або тривалiсть; наприклад, у мисленнi iдея Бога. Але мислення, коли воно передбачаеться атрибутом Бога, неодмiнно, (за тезою 11) нескiнченне за своею природою. Оскiльки ж воно мiстить в собi iдею Бога, воно передбачаеться скiнченним. Але скiнченним (за визначенням 2) воно може бути уявлене тiльки тодi, коли воно обмежуеться мисленням, але не мисленням, оскiльки воно встановлюе iдею Бога (в цьому сенсi воно передбачаеться скiнченним), а отже, мисленням, оскiльки воно не встановлюе iдеi Бога, котре, однак, (за тезою 11) мае неодмiнно iснувати. Таким чином, нам даеться мислення, що не встановлюе iдею Бога, i тому iз його природи, оскiльки воно е абсолютним мисленням, не випливае неодмiнно iдея Бога (бо воно уявляеться таким, що встановлюе, i таким, що не встановлюе iдею Бога), – що суперечить припущенню. Тому якщо iдея Бога в мисленнi або що-небудь iнше (однаково що, оскiльки доведення мае унiверсальний характер) в якому-небудь атрибутi Бога випливае iз необхiдностi його абсолютноi природи, то воно обов'язково мае

бути нескiнченним. Це перше. Далi, те, що таким чином випливае iз необхiдностi природи якого-небудь атрибута, не може мати певноi тривалостi. Бо якщо ти заперечуеш це, то припусти, що рiч, котра випливае iз необхiдностi природи якого-небудь атрибута, мiститься в якому-небудь атрибутi Бога, наприклад, iдея Бога – в мисленнi, i припусти, що вона коли-небудь не iснувала або не буде iснувати. Але оскiльки мислення передбачаеться атрибутом Бога, то воно i мае неодмiнно iснувати i бути незмiнним (за тезою 11, королларiем ІІ тези 20). Тому за межами тривалостi iдеi Бога (бо передбачаеться, що вона коли-небудь не iснувала або не буде iснувати) мае iснувати мислення без iдеi Бога; але це суперечить висловленим припущенням, оскiльки ми припустили, що iз даного мислення неодмiнно випливае iдея Бога. Отже, iдея Бога в мисленнi або що-небудь iнше, що неодмiнно випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, не може мати обмеженоi тривалостi, але за допомоги цього самого атрибута iснуе вiчно. Це друге. Зауваж, що це ж саме слiд стверджувати про будь-яку рiч, котра в якому-небудь атрибутi Бога неодмiнно випливае iз абсолютноi природи Бога.




ТЕЗА XXІІ


Все, що випливае з iншого якого-небудь атрибута Бога, оскiльки воно змiнено такою видозмiною, котра за тим самим атрибутом неодмiнно i нескiнченно iснуе, також мае неодмiнно i нескiнченно iснувати.

Доведення

Доведення цiеi тези ведеться таким же способом, як i попередне.




ТЕЗА XXІІІ


Будь-який стан (modus), котрий неодмiнно i нескiнченно iснуе, мав би неодмiнно випливати або iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, або iз якого-небудь атрибута, змiненого такою видозмiною, котра i неодмiнно, i нескiнченно iснуе.

Доведення

Бо стан полягае в iншому, за допомоги чого вiн мае уявлятися (за визначенням 5), тобто (за тезою 15) знаходиться в одному тiльки Боговi i може бути уявлений тiльки за допомоги Бога. Отже, якщо стан уявляеться неодмiнно iснуючим i нескiнченним, то про те й iнше слiд зробити висновок: або вiн мае бути уявлений за допомоги якого-небудь атрибута Бога, оскiльки вiн уявляеться таким, що виражае нескiнченнiсть i необхiднiсть iснування, або (що, за визначенням 8, те ж саме) вiчнiсть, тобто (за визначенням 6 i тезою 19) оскiльки вiн розглядаеться абсолютно. Таким чином, стан, котрий iснуе i неодмiнно, i нескiнченно, мае випливати iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога; i це або безпосередньо (про що теза 21), або за допомоги якоi-небудь видозмiни, котра випливае iз його абсолютноi природи, тобто (за попередньою тезою) котра iснуе i неодмiнно, i нескiнченно, – що i треба було довести.




ТЕЗА XXIV


Сутнiсть речей, що походять вiд Бога, не мiстить в собi iснування.

Доведення

випливае iз визначення 1. Бо те, природа чого (розглядаеться сама в собi) мiстить в собi iснування, е самопричиною i iснуе тiльки внаслiдок однiеi потреби своеi природи.

Королларiй

З цього випливае, що Бог е не тiльки причиною того, щоби речi почали iснувати, але також i того, що вони продовжують iснувати, або (вживаючи схоластичний термiн) Бог е причиною буття (essendi) речей. Бо iснують речi або не iснують, але як тiльки ми осягаемо iх сутнiсть, знаходимо, що вона не мiстить в собi нi iснування, нi тривалостi; тому сутнiсть речей не може бути причиною нi iх iснування, нi iх тривалостi, а може бути причиною тiльки Бог, до однiеi природi котрого належить iснування (за королларiем І тези 14).




ТЕЗА XXV


Бог е не лише дiючою причиною iснування речей, але i iх сутностi.

Доведення

Якщо ти заперечуеш це, то, значить, Бог не е причиною сутностi речей, i, таким чином (за аксiомою 4), сутнiсть речей може бути уявлена без Бога. Але це (за тезою 15) абсурдно. Отже, Бог е причиною i сутностi речей, – що i треба було довести.

Схолiя

Ця теза ще яснiше випливае iз тези 16. Бо з неi випливае, що iз даноi божественноi природи неодмiнно мае випливати висновок як про сутнiсть речей, так i про iх iснування; i, кажучи коротко, в якому сенсi Бог називаеться причиною себе, в такому ж вiн мае бути названий i причиною всiх речей, що ще яснiше буде видно iз наступного королларiя.

Королларiй

Окремi речi е нiчим iншим, як видозмiнами атрибутiв Бога або станами, в котрих атрибути Бога выражаються вiдомим i визначеним способом. Доведення випливае iз тези 15 i визначення 5.




ТЕЗА XXVІ


Рiч, котра визначена до якоi-небудь дiяльностi, неодмiнно була так визначена Богом; а котра не визначена Богом, та не може сама себе визначити до дiяльностi.

Доведення

Те, що визначае речi до якоi-небудь дiяльностi, безумовно е чимось позитивним (як це само собою зрозумiло); тому Бог, з потреби своеi природи, е дiючою причиною як його сутностi, так i iснування (за тезами 25 i 16). Це перше. З цього зрозумiлiшим чином випливае друга частина тези. Бо якби рiч, котра не визначаеться Богом, могла сама себе визначати, то перша частина цiеi тези була б помилковою, – що абсурдно, як ми показали.




ТЕЗА XXVІІ


Рiч, котра визначена Богом до якоi-небудь дiяльностi, не може зробити сама себе невизначеною до дiяльностi.

Доведення

Ця теза випливае iз аксiоми 3.




ТЕЗА XXVІІІ


Все окреме або кожна рiч, котра е скiнченною i мае визначене iснування, може iснувати i визначатися до дiяльностi не iнакше, якщо вона визначаеться до iснування i дiяльностi iншою причиною, котра також е скiнченною i мае визначене iснування; i, у свою чергу, ця причина може iснувати i визначатися до дiяльностi не iнакше, якщо вона визначаеться до iснування i дiяльностi iншою причиною, котра також е скiнченною i мае визначене iснування, i так до нескiнченностi.

Доведення

Все, що визначене до iснування i дiяльностi, визначене так Богом (за тезою 26 i королларiем тези 24). Але те, що е скiнченним i мае визначене iснування, не могло бути створеним абсолютною природою якого-небудь атрибута Бога; бо все, що випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, е нескiнченним i вiчним (за тезою 21). Отже, воно мало б випливати iз Бога або якого-небудь його атрибута, оскiльки вiн уявляеться змiненим (affectum) яким-небудь чином; бо крiм субстанцiй i станiв (modi) не iснуе нiчого (за аксiомою 1 i визначеннями 3 i 5), а стани (за королларiем тези 25) е нiчим iншим, як видозмiнами (affectiones) атрибутiв Бога. Але iз Бога або якого-небудь його атрибута, оскiльки вiн пiддався такiй видозмiнi, котра е вiчною i нескiнченною, воно теж не могло випливати (за тезою 22). Отже, воно мало б випливати або визначатися до iснування i дiяльностi Богом або якими-небудь його атрибутом, оскiльки вiн змiнений видозмiною, котра звичайно i мае визначене iснування. Це перше. Потiм, у свою чергу, ця причина або цей стан (на тiй самiй пiдставi, котрою ми довели першу частину цiеi тези) мали б визначатися iншою причиною, котра е також скiнченною i мае визначене iснування, а ця остання, у свою чергу (на тiй самiй пiдставi), ще iншою, i так постiйно (на тiй самiй пiдставi) до нескiнченностi, що i треба було довести.

Схолiя

Оскiльки щось мало би бути створене Богом безпосередньо, е саме тим, що неодмiнно випливае iз його абсолютноi природи за допомоги цих перших атрибутiв, котрi, однак, не можуть нi iснувати, нi бути уявленi без Бога, то з цього випливае 1, що Бог е для речей, безпосередньо створених ним, абсолютно найближчою причиною, а не в своему родi, як кажуть. Бо дii Бога не можуть нi iснувати, нi бути уявленi без своеi причини (за тезою 15 i королларiем тези 24). Випливае 2, що Бог не може бути власне названий вiддаленою причиною окремих речей iнакше, як тiльки в тому сенсi, щоби вiдрiзнити цi речi вiд тих, котрi вiн створив безпосередньо або, краще, котрi випливають iз його абсолютноi природи. Бо пiд вiддаленою причиною ми розумiемо таку, котра жодним чином не пов'язана iз дiею. Але все, що iснуе, iснуе у Боговi, i так залежить вiд Бога, що без нього не може нi iснувати, нi бути уявлене.




ТЕЗА XXIX


У природi речей немае нiчого випадкового, але все визначене необхiднiстю божественноi природи до iснування i дiяльностi вiдомим чином.

Доведення

Все, що iснуе, iснуе у Боговi (за тезою 15). Бог же не може бути названий випадковою рiччю, бо (за тезою 11) вiн iснуе неодмiнно, а не випадково. Потiм, стани божественноi природи випливли iз неi теж неодмiнно, а не випадково (за тезою 16), i це, чи розглядаеться божественна природа абсолютно (за тезою 21), чи оскiльки вона розглядаеться визначеною до дiяльностi вiдомим чином (за тезою 27). Далi, Бог не тiльки е причиною цих станiв, оскiльки вони просто iснують (за королларiем тези 24), але навiть i оскiльки вони розглядаються визначеними до якоi-небудь дiяльностi (за тезою 26). Якщо б вони (за тiею ж тезою) не були визначенi Богом, то неможливо, а не е випадковiстю, щоби вони самi визначали себе; i навпаки (за тезою 27), якщо вони визначенi Богом, то неможливо, а не е випадковiстю, щоби вони зробили самi себе невизначеними. Тому все визначено необхiднiстю божественноi природи не лише до iснування, але i до iснування i дiяльностi вiдомим чином, i немае нiчого випадкового, – що i треба було довести.

Схолiя

Перш нiж я буду продовжувати далi, хочу пояснити або краще нагадати, що слiд розумiти у нас пiд natura naturans(природою дiючою, творчою) i що пiд natura naturata(природою пасивною, створеною). Я думаю, що вже видно iз попереднього, що пiд natura naturans слiд розумiти те, що iснуе в собi i уявляеться за допомоги себе, або тi атрибути субстанцii, котрi виражають вiчну i нескiнченну сутнiсть, тобто (за королларiем 1 тези 14 i королларiем 2 тези 17) Бога, оскiльки вiн розглядаеться як вiльна причина. Пiд natura ж naturata я розумiю все те, що випливае iз необхiдностi природи Бога або кожного iз атрибутiв Бога, тобто всi стани (modi) атрибутiв Бога, оскiльки вони розглядаються як речi, котрi iснують у Боговi i котрi без Бога не можуть анi iснувати, анi бути уявленi.




ТЕЗА XXХ


Розум дiючо-скiнченний або дiючо-нескiнченний мае охоплювати атрибути Бога i видозмiни (affectiones) Бога i нiчого iншого.

Доведення

Істинна iдея мае бути згiдна зi своiм предметом (за аксiомою 6), тобто (як зрозумiло само собою)





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/benedikt-sp-noza/etika/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примiтки





1


Causa sui.




2


Модусом, modus.




3


Affectiones.




4


Як це очевидно для будь-кого досить уважного.




5


Саме тому, що до природи ii належить iснування.




6


Тобто iз самоi сутностi речi.




7


Тобто все, що може пiдпадати нескiнченному розуму.




8


Вiдверто кажучи.




9


Щоб сказати тут що-небудь про розум i волю, котрi ми приписуемо Богу.




10


Це вiчна iстина.