Книга - Не судилось

Не судилось
Михайло Старицький


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Не судилось» Михайла Старицького – соцiально-психологiчна п’еса, в якiй автор порушуе тему протиставлення панського болота i чесних селян***. Кохання щироi селянки Катрi i панича Михайла обертаеться трагедiею, конфлiкт iснуе також i мiж батьком Михайла та сiльською громадою. Найвiдомiшими творами автора е «Талан», «За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю», «Маруся Богуславка», «Молодость Мазепы», «Облога Бушi». Михайло Старицький увiйшов в лiтературний процес як талановитий письменник, майстер соцiально-психологiчних та гумористичних творiв.





Михайло Старицький

НЕ СУДИЛОСЬ




Драма в 5 дiях



Високоповажному артистовi

Миколi Карповичу Садовському присвячуе автор


ДІЙОВІ ЛЮДЕ

Іван Андрiйович Ляшенко – 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-украiнськи.

Анна Петрiвна – 40 лiт, його жiнка; закида часом по-украiнськи, моди ради.

Николай Степанович Белохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 лiт; фатуватий.

Зiзi – дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

Михайло – син iх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

Павло Чубань – його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Жозефiна – швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарiвна – дiвчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха – ii мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарiв.

Пашка – подруга Катрi.

Степанида – покритка, п'яничка й плетуха.

Шльома – жид, орендар.

Харлампiй – старий лакей.

Аннушка – покоiвка; вертка на всi заставки.

Селяне, соцькi, Парубки, Дiвчата, дворовi.

Дiеться на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiею мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю – мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю – два мiсяцi.




ДІЯ ПЕРША



Панський садок. Налiво вiд слухачiв – стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом – вулиця. Просто – дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.




ВИХІД І


Михайло, розкiшне по-украiнськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.

Михайло(курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягаеться). Та з цiею дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Голоси(за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло(за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси(за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, – здаеться, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

Зiзi(здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr[1 - Лишiть мою хустку (франц.)].. Вi не карош!

Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефiна. Вi не рвi!

Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устае).

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягае).

Павло(з-за вiкна). А це коло бича – обiд, бачите? То вимовляеться – р-р-р-р! Кажiть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. i не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працюе. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографii ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi – карi, але глибокi, темнi; а погляд – такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизуе душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надае i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було ii; треба б довiдатись через Пашку.




ВИХІД ІІ


Анна Петрiвна пiд руку з Белохвостовим.

Анна Петрiвна(до Белохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Белохвостов. Ну, уволь, ma chere[2 - Моя люба (франц.)]; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.

Анна Петрiвна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло(схоплюеться). А, мама! Микола! (Цiлуе у матерi руку, а з Миколою обнiмаеться). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

Анна Петрiвна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Белохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсiм.

Белохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертацiя.

Белохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Нi туди, нi туди.

Белохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession?[3 - Без певного фаху (франц.)]

Михайло. Sans profession!

Белохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, – на користь народовi!

Белохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?[4 - Справжнiй, формений (франц.)] У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоiй писi! Живеш в Украiнi, то знай ii й мову!

Белохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement[5 - По-перше (франц.)], с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement[6 - По-друге (франц.)]: кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-третьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher,[7 - Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.)] приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot![8 - Оце слушний вираз (франц.)]

Михайло. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаемо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цiвiлiзацiю – на словах, а в серцi ii ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу ii пiд один аршин – вадить i кравцевi, i сукнi, – то це кожному звiсно. Кожному народовi бажаеться виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своiй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоiмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Белохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete[9 - Я тебе вiтаю (франц.)] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Михайло. Ви всi вихваляетесь любовiю до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своеi родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуетесь, що – цiлий свiт.

Анна Петрiвна(виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до нас!

Белохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрiвна. О чем это у вас тут спор?

Белохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрiвна. Миша мой молодец! (Цiлуе його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляете ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрiвна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nicolas?

Белохвостов. Certainement.[10 - Безперечно (франц.)]

Михайло. Хто за кар'ерою ганяеться…

Анна Петрiвна. Ну, вот, вот…

Белохвостов. Да вы, сherе soeur[11 - Люба сестро (франц.)], не наседайте! Уляжется!

Михайло. По собi судиш?

Белохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

Анна Петрiвна. Тоut a fait charmant![12 - Чудово! (франц.)]




ВИХІД ІІІ


Тi ж i Жозефiна й Зiзi.

Жозефiна. Маdате! С'еst iтроssiblе аvес Zizi![13 - Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.)]

Анна Петрiвна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'il y a la?[14 - Що там таке? (франц.)]

Жозефiна. Еiiе mе дгопde, еllе mе taquinе».[15 - Вона мене лае, вона мене дражнить (франц.)]

Анна Петрiвна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете![16 - Ви самi надто суворi! (франц.)]

Михайло. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!

Анна Петрiвна. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!

Белохвостов. Зiнька? С'еst joli![17 - Чудово! (франц.)]

Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неi вийде моральна калiка!

Белохвостов. С'еst tгор fогt![18 - Це занадто! (франц.)] Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрiвна(до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зiзi проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зiзi пiдходить з опущеними очима.

Анна Петрiвна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Белохвостов. Ах, mа соusinе[19 - Моя кузино (франц.)], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зiзi(пiдбiгае до Белохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

Анна Петрiвна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюеться з Белохвостовим i йдуть далi.

Михайло. Ne vous chagrinez pas![20 - Не сумуйте! (франц.)]

Анна Петрiвна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша ii, проводячи по дорозi.

Павло(за вiкном). Ну, тепер – годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!




ВИХІД IV


Пашка i Михайло.

З школи виходять дiти з книжками, кунштуками[21 - Кунштуки – малюнки. Тут – абетка з кольоровими малюнками.]; жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.

Старшi. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

Пашка входить i озираеться кругом.

Михайло(повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряеться на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкаеться принизити, осмiяти; а заступитись нема кому, i все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! i ти сюди прийшла? Яким способом? (Подае руку).

Пашка. А вчитись до школи.

Михайло. Хiба?

Пашка. Авжеж! Думаете – стара?

Михайло. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.

Пашка. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!

Михайло. Добре, добре еси задумала. i вивчишся?

Пашка. А чому ж нi? Аби хiть.

Михайло. А трудно здалося?

Пашка. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказуе, аж соромно.

Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

Пашка. Нi, вона дома; у неi мати чогось слабуе, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.

Михайло. Ти б ii, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.

Пашка. Добре. А що, вам подобаеться?

Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки – в свiтi нема!

Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неi.

Михайло. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?

Пашка. Та то, що у неi Дмитро е.

Михайло. Хто ж це?

Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнуе. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхае).

Михайло. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?

Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхае).

Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!

Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

Михайло. Овва! Злякались!

Пашка. Нi, далебi, – вiн страшний!

Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, – то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?

Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок – може, а що пан – зроду!

Михайло. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здаеться, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.

Пашка. Крий боже! За вас всi чисто… i Катря так, – боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?

Михайло. Невже питала?

Пашка. i не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас…

Михайло. Брешеш!

Пашка. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiеться).

Михайло. Де там почервонiв? Пустуеш! То у мене звичка така… Адже, пам'ятаеш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!

Пашка. Пам'ятаю, пам'ятаю – ви добрi були. Ну, прощавайте ж!

Михайло. А ти куди тепер?

Пашка. Пiду до Катрi; може, витягну.

Михайло. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.

Пашка. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

Михайло. Будь ласка!




ВИХІД V


Михайло i Павло.

Михайло(до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? i чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?

Павло(виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

Михайло. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приiхав.

Павло. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

Михайло. Може, сигари хочеш? Добрi.

Павло. Цур iм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!

Михайло. А сигари – ласощi? (Подае тютюн).

Павло. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрii.

Михайло. По-твоему – кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, iй-богу!

Павло(закурюе). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштуе неприятностi для багатьох.

Михайло. А! La proprilete c'est le volt?[22 - Власнiсть – це крадiжка (Прудон) (франц.)] Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли ii знищать? Егоiзм – пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу – любов!





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/mihaylo-starickiy-8749705/ne-sudilos/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Лишiть мою хустку (франц.)




2


Моя люба (франц.)




3


Без певного фаху (франц.)




4


Справжнiй, формений (франц.)




5


По-перше (франц.)




6


По-друге (франц.)




7


Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.)




8


Оце слушний вираз (франц.)




9


Я тебе вiтаю (франц.)




10


Безперечно (франц.)




11


Люба сестро (франц.)




12


Чудово! (франц.)




13


Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.)




14


Що там таке? (франц.)




15


Вона мене лае, вона мене дражнить (франц.)




16


Ви самi надто суворi! (франц.)




17


Чудово! (франц.)




18


Це занадто! (франц.)




19


Моя кузино (франц.)




20


Не сумуйте! (франц.)




21


Кунштуки – малюнки. Тут – абетка з кольоровими малюнками.




22


Власнiсть – це крадiжка (Прудон) (франц.)