Книга - Перемудрив

Перемудрив
Панас Мирний


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Перемудрив» Панаса Мирного – п’еса, у якiй простежуються риси захiдноевропейськоi комедii***. Вона присвячена проблемi свободи особистостi в суспiльствi, на перший план тут виходять не побутовi конфлiкти мiж людьми, а конфлiкти iдей. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Лимерiвна», «Згуба», «Спокуса».





Панас Мирний

ПЕРЕМУДРИВ




Комедiя в п'яти справах

Справляють:

Храпко Василь Трохимович, 50 лiт. Дряпига-аблокат. Одягнений не то по-панському, не то по-мiщанському: у довгополому сертуцi при манишцi. Невисокого зросту, лисенький; вуси пiдстриженi.

Петро – його син, 22 лiт. Студент Одеського унiверситету.

Галя – дочка його, 20 лiт. Тiльки що скiнчила гiмназiю. Невеличка на зрiст, сухенька, чорнява.

Явдошка, або Дуня – друга дочка, 18 лiт; бiлява, висока, огрядна.

Прiся – красива, брава дiвка, 19 лiт. Наймичка Храпкова.

Кирило – дiд. Пасiчник у Храпка.

Вовк – багатий щетинник.

Грицько – його син 24 лiт. Високий красивий парубок.

Печариця – 27 лiт. Учитель народноi школи.

Передерiй – мiщанин, проноза.

Перепадя – козак, Передерiiв полигач.

Тхориха – козача вдова.

Син ii.

Жiнка з дiвчинкою.

Засiдатель, соцькi, десятники. Люди – чоловiки й жiнки.

Коiться в багатому мiстечковi.




– СПРАВА ПЕРША —



Робоча хата Храпкова. На середнiй стiнi з правого боку дверi, з лiвого – у куток – канапка; далi вiд неi, наближаючись до кiнця кону, стiл з усякими ящиками; на столi стоiть евангелiе у шкуратяних палiтурках, з золотим хрестом посерединi; з бокiв столу – книжок багато. За столом сидить Храпко, щось пише i часом риеться в книжках.




Вихiд І


Храпко(кладучи перо). Х-ху! уморився!.. Нi, не далось менi це письменство, та й годi! Що я тут написав, а от аж пальцiв не розведу – натрудив руку. От i кажуть: важке дiло цiпом махати або косою тягти. Брехня! писати важче. Там аби здужав – усiею рукою держи та, знай, тягни, а тут – самими пальцями володiй, заставляй iх виводити лiтеру за лiтерою… виведеш бiсового батька!.. Он як наварганив! (Бере папiр, розглядае). Іч – мов п'яницi порозхилялись на всi боки: те туди, а те сюди. І чого б воно? Бачиться, й перо мiцно держу, i руки не трусяться, а стрiчки, мов молодими биками рiлля зорана, – i сюди, й туди погнулися. Он… «в Мировий З'iзд…» Ну ще «Мировий З'iзд» нiчого. Хоч не гаразд, зате розбiрне; а от уже… (читае) «часного повiренного»… гму-гму-гму… «по дiлу»… гму-гму… такому-то, – нi к бiсу не годиться!.. «Апеляцiонная жалоба»… «Жалоба» i нiчого б собi, так дуже одхилилася од «апеляцiонноi…». Ще пак у цiм словi, здаеться, чогось двое: покой чи люди? От i забув… Лихий видумав ту граматику! Треба справитись в «Уставi». (Бере книжку й, горнучи листки, шукае). О, бач: апелляцiонная – двое люди. А в мене як? А тут одно… Гм! та ще так густо написано, що нiгде другого й приткнути… От, побий його морока, треба переписувати!.. Що ти будеш робити? Раз – лист бумаги пропав, а вдруге – труда скiльки! Бий його сила божа!.. Хай другим разом, спочивши… (Кладе папiр, задумуеться). Горе менi, що нема нi вiдки пiдпомоги. Дунька – ще гiрше вiд мене ригуе – дряпа, як курка лапою. До науки не придалася; з самого малу до неi не припадала. От iй по хазяйству – так: курей глядiти, огiрки солити… У матiр пiшла! Галька от – навпаки; то – голова: у батька вдалася! Оце вона повинна б скiнчити гiмназiю. Ця, здаеться, змогла б дати менi пiдпомоги. Та що? Не баб'ячих рук це дiло, не iх голови. Як баба, то воно змалку й до вiку баба! От iм – прибратися, нарядитися, щоб очi нашого брата на себе звернути – то так! А до дiла, до справжнього дiла – вони недотепнi… Та й то ще: все це чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так нiхто не вiзьме! От син – то вже друге дiло; то вже – користь. Раз – сам вiн заробе, удруге – за жiнкою вiзьме, а втрете – найголовнiше – рiд через його не переведеться… Це вже прибуток, справжнiй прибуток, а дочки – то… (Махае рукою, задумуеться). Краще б було покiйницi, замiсто двох дочок, та порадувати двома синами. От замiсть Гальки – сина. Явдоха б по хазяйству була, а синiв би – одного по вченому пустив, а другого – призвичаював до свого дiла. Ех! царство небесне покiйницi, добра господиня була, та не подiлшлива: собi то двох вигодувала, а менi, бач, одного, та ще й того неслухняного. Казав бiсовому: йди по юредичеському хваль… хваль… i язик зломиш, поки його вимовиш!.. А вiн, дурний, зовсiм по iншому пiшов. Торiк був, – листя збирае, метеликiв лове, – чортбатьказна-що! – мов та дитина мала граеться. Що ж, питаю, з того буде? Як скiнчиш, що буде? А що, каже, буде: учителем буду або прохвесором. Велика, бач, цяця учитель той або прохвесор – куди пак!.. Дурний та й годi. (Задумуеться). Нi, не везе таки менi на сiмейку! Клопочусь за неi, турбуюся, роблю-заробляю, а що вийде з того? Чи оцiнять то вони батьковi труди? Чи збережуть те добро, що назбирав для iх?

Увiходе Явдошка.




Вихiд II


Явдошка. Тату! Он вас люди питаються.

Храпко. Якi люди?

Явдошка. А по чiм я знаю!..

Храпко. Багато iх?

Явдошка. Два чоловiки та жiнка з дiвчинкою.

Храпко. Гм… А не бачила – з грошима чи без грошей?

Явдошка. А господь iх знае! Хiба вони грошi в зубах держать? (Усмiхаеться).

Храпко(сердито). Дурна ти! В зубах!.. Ще й регоче! Хiба ти не бачиш, що вони щодня швендяють до мене, пороги оббивають? Все пiдождiть та пiдождiть – пожданиками годують. А менi що з того? Скажи iм: хто з грошима – хай iде, а хто без грошей – у шию! Чого ж ти стоiш!

Явдошка, здвигнувши плечима, виходе.

От тобi й помiч: ти йому толком, а воно – зуби скалить!

Явдоха(на порозi). Хто з грошима, то йдiть; хто без грошей – пiдождiть!

Голос чоловiчий з-за кону. Ви спершу нас пустiть, а молодиця й пiдожде. Ми хоч i без грошей, та все одно що з грошима; наше дiло – все одно що грошi.

Увiходе Передерiй з Перепадею.




Вихiд III


Передерiй. Василю Трохимовичу! Наше вам од самого неба та аж до землi!

Храпко. А-а, Йван Петрович! Слихом слихати, у вiчi видати. (Подае руку) Скiльки лiт, скiльки зим!.. Що скажете доброго та хорошого?

Перепадя. Здрастуйте вам! (Низько кланяеться).

Передерiй. Що ж доброго!? За радою до вас.

Храпко. Прошу сiдати. (Передерiй сiдае, Перепадя стоiть). За якою радою?

Передерiй. Та вже ж за якою? Оцей чоловiк дiльце мае. Все клопочеться: де б йому та й де аблоката того взяти? Чого ж ти, кажу йому, клопочешся, коли в нас один аблокат на всю округу – Василь Трохимович? Вiн у тих законах, як миша у зернi, пораеться: на законах спить, законами й дише!.. Самий справедливий законник!

Храпко. Спасибi вам… Глядiть тiльки не перехвалiть.

Передерiй. Чого перехвалить? Кажу правду. Хiба вас можна рiвняти до якого-небудь Рачка або Крутивертня?

Храпко(регоче). Крутивертня! Якого Крутивертня? Я щось такого зроду не чув…

Передерiй. Як не чули? Стрижаченка хiба не знаете? Ото ж i е настоящий крутивертень.

Храпко. Чого ж вiн крутивертень?

Передерiй. Так його усi добрi люди охрестили. Адже як почне крутити, як почне вертiти, то й праве дiло так закруте, що сам чортяка ногу зломе, а в його правди не дошукаеться. (Храпко регоче). Істинно говорю.

Храпко. А от менi нiколи не доводилось з ним супротивником бути.

Передерiй. Е-е! вiн проти вас не пiде. Куди йому? – боiться. Зна, що як припрете його з одного боку однiею статiею, з другого – другою, а третьою – прямо в зуби: а понюхай, мов, чим пахне? розжуй – який вона смак мае? То як не крути, як не верти, а хвiст пiдгорни пiд себе та й дери мовчака!

Храпко(регоче). А бодай вас! І де ви тих слiв берете – таких гнучких та закручуватих?

Перепадя. Поздоров, боже, Йвана Петровича! Вони тими словами й мертвого розворушать.

Храпко. Талан, чоловiче, талан!.. Пiп кому богом дано: одному – красно говорити, а другому – дiло робити.

Перепадя. Звiсно – все од бога. Недаром же й кажуть: без бога – нi до порога!

Храпко. Так, так… Яке ж у вас дiло?

Перепадя. Та хай он вони розкажуть (показуе на Передерiя). Я так не зумiю, як вони.

Передерiй. Дiло? Саме послiдне дiло! Знаючому чоловiковi плюнути на його, та й годi! Ну а, звiсно, йому, темному – то клопоту та думок тих чимало. Один рае те, другий друге, а третiй ще iнше. Той на строк верне, а той на окружний суд справляе, – кат iх розбере! А дiло – саме послiдне… У його, значиться, лучка е. Там тii й лучки – кiт наплакав, а все ж воно господаревi – рука. У хазяйствi це важне дiло: чи конячку держати, чи коровчину, щоб бiльше молока давала, а чи в оранку й волам пiдкинути, то от сiнце й е!

Перепадя(Храпковi). Та ви знаете ту лучку: у Свинячого озера вона.

Храпко. Ну?

Передерiй. Владае вiн ось уже трете лiто. І траву косе, i очерет, – там, бачите, трохи водицi е, ну – очерет i порiс, – от вiн i очерет косе. Одним словом – володiе, та й усе.

Храпко. То вона, значиться, не його?

Перепадя. Та воно, бачите, все одно що моя: вона застановлена менi. Покiйний Тхiр – коли знали – застановив менi ii аж на 10 лiт. Брав, значиться, грошенят трохи. Ну, ото й каже: не спроможуся я тобi в один раз iх вiддати, а буду потроху виплачувати; а ти за те будеш лучкою владати. А тепер, бачите, його вдова не тii спiвае. Покосив я сiнце, а вона вийшла з синами, – там такi бугаi – страх! – та й не попуска менi те сiно брати.

Передерiй. Кажи краще, що твое сiно та собi забрали.

Перепадя. Та так же воно, так.

Храпко. А грошi вони тобi вiддали?

Перепадя. Вiддали.

Передерiй(морга на Перепадю; набiк). Та цить про грошi (до Храпка). Та тут, бачите, не в грошах сила, а в тiм, що владав чоловiк, а тепер не дають йому владати…

Храпко. Розумiю, Іван Петровичу (до Перепадi). А грошей багато вони були виннi?

Перепадя. Та грошей покiйник брав тисячу рублiв. За два роки вiддав двiстi, – така у нас умова була: по сотнi в рiк; а останнi вiсiм сотень вони вже вiддали.

Храпко. Тисячу рублiв! Де ж ти набрав такого багато?

Перепадя. Та вже ж не наробив, бо не вмiю, й не накопав…

Храпко. Ну, а скiльки ж тобi та лучка доходу давала?

Перепадя. Та аж нiчого доходу. Сiно, значиться, брав та очерет жав – отож i дохiд увесь.

Храпко. А як перевести те на грошi, то скiльки воно буде?

Перепадя. Та бог його знае! Воно як якого лiта й яка цiна стоiть. Торiк я два стiжки сiна набрав та очерету кiп з п'ятнадцять нажав.

Передерiй. Який там дохiд? Як полiчити косаря та возовицю, та се та друге, то може рублiв на 20 набереться…

Перепадя. Та воно й бiльше буде.

Передерiй(набiк до Перепадi). Та мовчи, дурню! Слухай, що я казатиму.

Храпко(до Перепадi). Ну, та скiльки ж, як так – по-божому?

Перепадя. Та як по-божому, то рублiв, може, на 50 буде.

Храпко(про себе). П'ятдесят га п'ятдесят – сотня; вiсiм лiт… половина – чотири годи… Значиться, за 8 лiт чотири сотнi… Так?

Перепадя. Та, може, воно й бiльше буде – бог знае! А тiльки це ж воно обидно.

Передерiй(уставши, йде до Перепадi i йому на ухо). Та кажи менше! (Перепадя не второпа, нащо це, дивиться то на Передерiя, то на Храпка).

Храпко. Ну, добре, чоловiче. То ти хоч, щоб я за це дiло узявся?

Перепадя(кланяючись). Еге ж. Прошу вашоi милостi.

Храпко. Добре. Узятись можна. Чому не взятись? Оборудуем це дiло – первий сорт! Я тiльки беруся, чоловiче, за дiла з половини.

Передерiй(тихо до Перепадi). Бач – казав: мовчи!

Перепадя. Як з половини?

Храпко. Так: ти, значиться, iськаеш на Тхорах 400 рублiв, 200 – тобi, а 200 – менi.

Перепадя. О-о! (Чухаеться у потилицi). Такого багато?

Храпко. Багато, кажеш? А клопоту хiба мало? Ну, шукай собi кого дешевшого, – Крутивертня, як он каже Іван Петрович, або що.

Перепадя. Двiстi рублiв – х-хе! Де ж то його гаку суму взяти?

Храпко. То вже де хоч бери. Тисячами ворочаеш, а на двi сотнi не спроможешся!

Передерiй. Василь Трохимович! Куме! Кажiть менше… ломiть менше! Це чоловiк менi знайомий. Гарний чоловiк!

Храпко. Не можна, куме Іван Петровичу, не можна: клопiт багато.

Передерiй. Та що вам клопiт? То клопiт нетямучому та незнаючому, а вам… Ви тiльки глянули… «Господин мировой суддя! така та така статiя оте то рцить, – пишiть рiшенець…» От i все!

Храпко. Так то й рцить! А помороч голову, поки й в уставi знайдеш; та ще попотверди, щоб запам'ятати й не помилитися. Воно то, з боку дивлячись, то все легко здаеться. А ще, може, й на мировий з'iзд прийдеться апеляцiю подавати. А там, знаете, якi джигуни-аблокати бувають? Як засипле словами – не переслухаеш!

Передерiй. Що вам тi джигуни? Утремо ми iм, здаеться, носа! Вiн словами, а ви його – статiею…

Храпко(регоче). Нi, нi, не можна, менше не можна. Треба мировому прошенiе подавати, може, й на мирового прийдеться. Он одного взявся оборудувати дiльце, – апеляцiю треба писати… Тут (показуе на лоб) i багато, та ось ця (показуе на руку) не хоче слухати: ii туди гнеш, а вона – на свое повертае.

Передерiй. Чи чуете? Аби тут було (показуе на лоб), а перемахлювати – i другий хто перемахлюе.

Храпко. Хто ж у мене другий? Наймати хiба?

Передерiй. Нащо наймати? Хiба у вас дiтей немае? Ось незабаром поз'iздяться – буде кому батьковi пiдпомоги дати.

Храпко. І вже як на дiтей надiятись!

Передерiй. От уже не гнiвiть бога, Василь Трохимович! Не гнiвiть, кажу. Уже як у вас дiти, то таких других i по свiту не зiськати.

Храпко. Та я й не жалiюся на iх.

Передерiй. І од бога грiх буде що лихе сказати про iх! Сказано – якого батька, то такi й дiти… Велемудрого заводу!

Храпко. Хвали руку – товар видно! Тодi скажеш гоц, як вискочиш… Ще бог знае, що то з iх вийде. Учились то вони добре, до науки придалися; а ось як вивчаться, то що заспiвають? Може, батьковi скажуть: цить, старий дурню, невчений!.. Тепер, знаете, який свiт настав?

Передерiй. І язик iм руба у ротi стане, коли такого батька почнуть ганити!

Храпко. Хiба тепер четверту заповiдь почитають? (Помовчавши). Знаете, куме Йване Петровичу, що я вам скажу?

Передерiй. Ану, послухаемо.

Храпко. Це все нiкчемна рiч. Зубiв ви не замовляйте. А от коли хочете – 200 рублiв, та й годi! Ви чоловiк занятий, та й я не вiльний; у вас свое дiло, у мене – свое. Ви оттут зо мною торгуетесь, а там, може, мене на дворi другi дожидаються. Треба усiм ярмiс дати!

Передерiй(набiк). Іч, стара лисиця – хитра! Нiяк ii на слiд не налучиш.

Храпко. Я ще мало й сказав – 200 рублiв. Знаете ви, яке це дiло?… Сирiт обижати, удовицю обiходити. Воно ж, може, е хто там, над нами, перед котрим прийдеться й одвiт дати…

Передерiй(уiдливо). Тобто – щоб було за що одвiт давати?!

Храпко. То вже – його воля, його й сила! Чи прийдеться – то й прийдеться; а менше, кажу, не можна.

Перепадя. Х-хе!.. Так не можна, кажете?

Храпко. Не можна.

Перепадя. Що ж його в господа милосердного робити? І зараз усi грошi?

Храпко. Та грошi можна й опiсля, а тепер тiльки условiе таке зробимо.

Перепадя. А що будемо, Іван Петровичу, робити?

Передерiй(набiк). Бий тебе, сила божа! Казав, дурню, мовчи; нiт, патякае! (До Перепадi). Що ж робити? Що хоч, те й роби: твое дiло – не мое.

Перепадя. Може, я ще з жiнкою дома пораюся?

Храпко(насуплюючи брови). Як хоч. Тiльки тодi вже не 200, а 300 буде стояти.

Перепадя. Як? Тобто за те, що я пораюся з жiнкою – сотня рублiв набiжить?

Храпко. За те ж. (Помовчавши). Знаеш, я чоловiк прямий…

Передерiй(набiк). То-то тебе так i скандзюбило!

Храпко. Правду люблю, по правдi роблю…

Передерiй(набiк). А щоб ти нею подавився!

Храпко. Ти от кажеш: пiду до жiнки, пораюся. Хiба я не знаю, до якоi жiнки ти пiдеш? Оце прийшов до мене… 200, мов, рублiв праве… А пiду до другого – може, другий менше вiзьме. Та так i ходитимеш, чужi пороги оббиватимеш. Воно ж тобi нiчого – тiльки чоботи топчеш, а другим – час гаеш; а той час, може, бiльше сотнi стое. То от ти й знай: за порiг вийдеш, та назад вернешся – вже 300 рублiв… Куй залiзо, поки воно гаряче!

Передерiй. Ох, куме, куме! Не думав я, що ви такий.

Храпко(передражнюючи). Ох, куме, куме! І я не думав, що ви такий.

Передерiй. Я думав, що ви на кума вважите.

Храпко. А я думав, що кум на кума вваже, не стане йому часу гаяти ради чужого чоловiка.

Перепадя. Та годi вам, Іван Петровичу! Що ж, коли менше не можна… то вже таке дiло: не можна – й не можна; вже чи двiстi рублiв – то й двiстi. А земля ж то моя буде?

Храпко. У тебе е свiдителi, що ти володiв нею?

Перепадя. А як же! Це ж усе мiстечко знае.

Храпко. То земля твоя буде.

Перепадя. Навiки?

Храпко. То вже я не знаю, чи навiки, чи нi. Може, ти ii кому продаси.

Перепадя. Та то вже мое дiло. А чи суд одсуде?

Храпко. Мировий одсуде i з'iзд одсуде; а далi – я не знаю.

Перепадя. Та вже ж коли тут одсудять, то й далi так буде.

Храпко. Може… не знаю.

Перепадя. То що ж? Будемо кiнчати дiло.

Храпко. Отак краще. Чи кiнчати, то й кiнчати. Сьогоднi тiльки менi нiколи… Треба писати условiе, довiренность… Ти покинь десять рублiв на розходи, а я звечора усе, що треба, виготую, а на завтра пiдемо до мирового, щоб засвiдительствував.

Перепадя. То й розходи, значиться, моi?

Храпко. А то ж як? Звiсно, твоi. Та iх небагато, рублiв на три всього. Я тобi, як скiнчиться дiло, щот дам: що на розходи пiшло, а що лишок – на платiж повернеться.

Перепадя. Та гаразд уже (лiзе в кишеню).

Храпко(бере книжку i перо). Хто ти такий будеш?

Перепадя. Я? Остап Перепадя.

Храпко. Та я це знаю. Якого ти званiя чи сословiя? Мiщанин, купець, козак чи казьонний обиватель?

Перепадя. Казьонний обиватель.

Храпко(пише). Казьонний обиватель Остап… А батька як звати?

Перепадя. Трохим.

Храпко. Тезко мойому. (Пише). Трохимович… Перепадя. Ну, а Тхора як?

Перепадя. Покiйник Карпом звався, а батько Грицьком. Вони в козаках були, здавна козаки.

Храпко(пише). Оце i все.

Перепадя(подаючи десятирубльову бумажку). Звольтесь вам.

Храпко. Давай, давай. От i гаразд; отак би й зразу, без клопоту та без торгу. (Глянувши на Передерiя, що сидить похнюпившись). А чого ти, куме, так зажурився?

Передерiй. Вiд того, що кум уважив.

Храпко. А що кумовi таке?

Передерiй. Не скажу. Не вважив кум – i я не скажу. Прощайте (дае руку).

Храпко. Ваша воля, ваша й сила! Прощайте. (Собi дае руку). Видно, що кум i собi встряв у чужий огород?

Передерiй. Не скажу! не скажу! (До Перепадi). Ходiмо вже.

Перепадя. Бувайте здоровi. (Кланяеться, i обое виходять).




Вихiд IV


Храпко(сам). Це щось воно за знак… Уже Передерiй так не встряне: тут щось та е, щось кум замишляе таке. Отже й пiшов так, i не сказав. Та ну, мене не проведеш! І ми – з усами, тiльки, кажуть, нос не оброс… Дознаемося… Постiй. (Пiдходе до дверей, гукае). Явдохо! Явдохо!

Явдошка(з-за кону). Чого?

Храпко. Скажи Прiсцi, щоб кликнула до мене Кирила.

Явдоха(з-за кону). Кирило бiля бджiл, у пасiцi.

Храпко. То що? Не кине хiба бджiл на час?

Явдоха(з-за кону). Добре.

Увiходе жiнка, ведучи за руку дiвчинку.




Вихiд V


Молодиця(бере за голову дiвчинку i, нахиляючи, шепче). Проси.

Дiвчинка. Паноцьку!

Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, i пожалуйте!

Храпко(озирнувшись, плюе). Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!

Дiвчинка(становиться навколiшки). Паноцьку! помилуйте.

Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…

Храпко(стоiть, дивиться. Спокiйно). Ну, ще!.. Ну, що ще далi буде? Ну-ну!..

Молодиця. До вашоi милостi, добродiю. Помилуйте нас… Дiточки малi… iсти нiчого…, А вiн пiшов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяе там по чужих краях… А тут послiдне добро беруть… хату цiнують… Помилуйте нас i пожалуйте! (Становиться на колiна, плаче).

Дiвчинка. Паноцьку! помилуйте.

Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!

Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бiдна, з малими дiточками!

Храпко(сердито). Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобi треба?

Молодиця(з плачем). Боже мiй! Хату продають… Мою таки хату, батькiвську цiнують!

Храпко. Хто цiнуе? За що цiнуе?

Молодиця. Та я й сама не знаю, що вiн, розсучий син, наробив… У кого там грошi брав… де вiн iх дiвав… А тепер мое добро… добро мое пропадае! (Плаче).

Храпко. Хто такий розсучий син?

Молодиця. Чоловiк мiй, бодай йому добра не було!.. Вiн, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/panas-mirniy/peremudriv/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.