Книга - Дао де цзин

Дао де цзин
Лао-цзи


Схiд
«Дао де цзин» – головний трактат мiстичноi традицii Стародавнього Китаю. Вiн справив величезний вплив не тiльки на формування даосизму, а й на духовну культуру всього Стародавнього Сходу. Творцем «Дао де цзин» традицiйно називають головного вчителя даосизму – легендарного Лао-цзи. Вважаеться, що вiн був старшим сучасником Конфуцiя i вони навiть зустрiчалися. Бiльшу частину свого життя Лао-цзи служив хранителем iмператорського архiву за часiв династii Чжоу. Вирiшивши покинути людей, бо мудрець в них розчарувався, вiн на прохання начальника прикордонноi застави, через яку покидав Китай, написав i залишив невеличку книжку «у п’ять тисяч слiв». Це й був трактат про Шлях i Досконалiсть – «Дао де цзин».





Лао Цзи

Дао де цзин



© Є. М. Тарнавський, переклад украiнською, 2020

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020




Канон Шляху





I


Шлях, про який можна розповiсти, не е постiйним Шляхом.
Ім’я, яке можна назвати, – не завжди постiйне Ім’я.
Де iменi немае, там початок усiх речей,
Де iм’я е – там матiр усiх речей.
Тому, постiйно не маючи бажання, бачиш його витiк,
А постiйно маючи бажання, бачиш його результат.
Те й iнше е спiльним,
Вони мають рiзнi iмена, але однаково позначаються.
У сокровенного е ще сокровеннiсть:
Ось звiдки виходить усе витончене.




II


Коли в свiтi дiзнаються, що краса – прекрасна,
негайно з’являеться калiцтво.
Коли в свiтi дiзнаються, що добро – добре, з’являеться зло.
Наявне та вiдсутне одне одного породжують.
Важке i легке одне одного створюють.
Довге та коротке одне одного виявляють.
Високе i низьке одне одного встановлюють.
Музика та голос одне одному вiдгукуються.
Попередне i наступне одне за одним йдуть.
Так буде завжди.
Тому премудра людина вiддаеться справi недii
І втiлюе безсловесне вчення.
Десять тисяч речей створюють – i вiн нiчого не вiдкидае,
Народжують – i вiн нiчим не володiе.
Все звершують – i вiн за це не тримаеться.
Успiхи приходять – i вiн не занурюе себе в них.
Вiн нi в чому не перебувае – i вiд нього нiчого не йде!




III


Не пiдiймайте «гiдних» –
Тодi люди не будуть змагатися.
Не цiнуйте рiдкiснi товари –
Тодi люди не будуть розбишакувати.
Не виставляйте напоказ привабливi речi –
Тодi в людських серцях не буде бентеги.
Ось чому премудра людина, керуючи людьми,
Спустошуе iхнi голови
І наповнюе iхнi животи,
Послаблюе iхнi прагнення
І змiцнюе iхнi кiстки.
Вона завжди робить так, що у людей немае нi знань, нi бажань,
А знавцi не наважуються щось зробити.
Дiй недiею – i в усьому буде лад.




IV


Шлях – порожнеча, що все в собi вмiщуе,
Користуйся нею – i вона буцiмто не переповнюеться.
О, глибочiнь! Предок десяти тисяч речей!
Тупить своi гострi краi,
Розв’язуе своi вузли,
Гамуе свое свiтiння,
Уподiбнюеться своему праху.
Невловиме! Воно неначе iснуе вiчно.
Я не вiдаю, чие воно дитя.
Здаеться, воно передуе Верховному Владицi!




V


Небо i Земля не мають людяностi,
Для них вся тьма речей – що солом’янi собаки.
Премудра людина не мае людяностi,
Для неi всi люди – що солом’янi собаки.
Простiр мiж Небом i Землею
Подiбний до ковальських мiхiв:
Пусте, а не можна його усунути,
Натисни на нього – i з нього вийде ще бiльше.
Хто збирае знання, той скоро стомиться,
То чи не краще триматися серединностi?




VI


Дух, що хилиться додолу, не вмирае;
Це зветься Сокровенною Матiр’ю.
Брама Сокровенноi Матерi
Називаеться коренем Неба та Землi.
В’еться i в’еться, такий мiнливий!
Користь його вичерпати неможливо.




VII


Небо вiчне, Земля незнищенна.
Небо i Земля вiчнi та незнищеннi завдяки тому, що не iснують
для себе.
Ось чому вони можуть бути вiчними та незнищенними.
Тому премудра людина ставить себе позаду,
а опиняеться попереду;
Не думае про себе – i себе зберiгае.
Не бажае нiчого для себе –
Чи не тому може розраховувати на все свое?




VIII


Вище благо, як вода:
Вода приносить благо всiй пiтьмi речей i нi з чим не бореться.
Збираеться в мiсцях, яких люди уникають,
Ось чому вона близька до Шляху.
Для життя благотворна земля;
Для серця благотворна глибина;
У спiлкуваннi благотворна доброта;
У промовах благотворна довiра;
У правлiннi благотворна смиреннiсть;
У дiяннях благотворне вмiння;
У рухах благотворний сам час.
Лише там, де немае суперництва, не буде i збиткiв.




IX


Чим утримувати наповнене до краiв,
Краще вчасно зупинитися.
Хто намагаеться нагострити гострiше,
Не збереже досягнутого надовго.
Коли золото й яшма заповнили покоi,
Нiкому не пiд силу iх зберегти.
Той, хто хизуеться багатством i знатнiстю,
Сам накличе на себе бiду.
Подвиг здiйснений, слава стала, а сам сховався –
Ось Шлях Небесний.




Х


Пестуй душу, обiймай Єдине – можеш не втрачати iх?
Зосередь дух, прийди до м’якостi – можеш бути, як немовля?
Очищай таемне дзеркало – можеш бути без вади?
Люби народ, пильнуй лад у царствi –
можеш перебувати в недii?
Небеснi врата вiдчиняються та зачиняються –
можеш бути жiночним?
Осягай усе в чотирьох межах – можеш обiйтися без знання?
Породжуе та вигодовуе,
Все народжуе i нiчим не володiе.
Всьому передуе, а не шукае в тому опори,
Всiх старший, а нiчим не править;
Ось що зветься сокровенною досконалiстю.




XI


Тридцять спиць колеса сходяться в однiй ступицi,
Але користь вiд колеса в тому, що в ступицi немае нiчого.
Лiплять iз глини посудину,
Але користь вiд посудини в тому,
що всерединi неi немае нiчого.
Прорiзають вiкна i дверi, щоб вдався будинок:
А користь вiд будинку в тому, що в ньому е пустота.
Воiстину:
Те, що маеш, дае вигоду.
А те, чого не маеш, дае користь.




XII


Вiд п’яти кольорiв у людей слiпнуть очi.
Вiд п’яти звукiв у людей глухнуть вуха.
Вiд п’яти ароматiв люди не вiдчувають смаку.
Той, хто женеться щодуху за здобиччю, втрачае розум.
Рiдкiснi товари псують людськi звичаi.
Ось чому премудра людина
Служить утробi й не служить очам,
Тому вiдкидае те i бере це.




XIII


Милiсть безчестить: ii бiйся.
Цiнуй велике нещастя як самого себе.
Що означае «милiсть безчестить: ii бiйся»?
Милiсть для нас – приниження.
Бiйся, коли ii отримуеш,
Бiйся, коли ii втрачаеш.
Ось що означае «милiсть безчестить: ii бiйся».
Що означае «цiнуй нещастя, як самого себе»?
Тому, що у мене е «я», у мене е й нещастя.
Якби у мене не було мого «я», чи мiг би я бути нещасливим?
Воiстину: тому, хто цiнуе себе бiльше за свiт,
Можна довiрити свiт.
Тому, хто любить себе, як свiт,
Можна вручити свiт.




XIV


Дивлюся на нього i не бачу – називаю його найглибшим.
Вслухуюся в нього i не чую – називаю його найтихiшим.
Торкаюся його i не можу вхопити – називаю його найдрiбнiшим.
Цих трьох неможливо визначити,
Тому я змiшую iх i розглядаю, як одне.
[Це одне] вгорi не свiтле, внизу не темне,
Тягнеться без кiнця i без краю, не можна дати йому iм’я.
І знову повертаеться туди, де немае речей.
Воно зветься безформною формою, нематерiальним образом,
Воно зветься туманним i невиразним.
Зустрiчаеш його – не бачиш його голови,
Проводжаеш його – не бачиш його спини.
Триматися Шляху давнiх,
Щоб керувати нинi сущим,
І знати Первозданний Початок –
Ось що таке основа та нитка Шляху.




XV


Тi, хто в давнину запроваджували Шлях,
Занурювалися в витончене та початкове,
потаемно в усе проникали.
Настiльки глибокi вони були, що пiзнати iх не можна.
Тому, що пiзнати iх не можна,
Коли доведеться описати iхню зовнiшнiсть, скажу:
Зосередженi, немов переходять рiчку в зимову пору.
Обережнi, немов остерiгаються турбувати сусiдiв.
Стриманi, немов у гостях.
Податливi, немов на сонцi лiд.
Могутнi, немов один цiлiсний стовбур.
Усе вмiщають у собi, немов широка долина.
Усе вбирають у собi, немов каламутнi води.
Якщо каламутнiй водi дати вiдстоятися, вона стане чистою.
А те, що довго спочивало, зможе поступово ожити.
Хто зберiгае цей Шлях, не знае пересичення.
Не пересичуючись, вiн плекае старе i не шукае нових звершень.




XVI


Дiйди в порожнечi до межi.
Зберiгай спокiй iз усiею ретельнiстю.
Усi речi в свiтi виникають спiльно,
Я так пророкую iхне повернення.
Речi е без ладу, без лiку,
І кожна повертаеться до свого корiння.
Повернення до кореня – це спокiй,
Спокiй – це повернення до долi.
Повернення до долi – це сталiсть,
Знання постiйностi – це просвiтленiсть,
Не знати сталостi – слiпотою накликати бiду.
Хто знае постiйнiсть, той усе вмiстить у себе;
Хто все вмiстить у себе, той неупереджений.
Хто неупереджений, той царство,
Хто царство, той подiбний до Неба.
Хто подiбний до Неба, той втiлюе Шлях.
Хто втiлюе Шлях,
Той перебуватиме довго
І до кiнця днiв уникне шкоди.




XVII


З найвищими було так: низи просто знали, що вони е.
Нижче стояли тi, кого всi любили та прославляли.
Ще нижче стояли тi, кого боялися,
А нижче за всiх – тi, кого зневажали.
Тому, хто в собi не мае достатньо довiри, довiри не нададуть.
Нерiшучий! Ось так вiн цiнуе слова.
Доб’еться успiху, зробить справу,
А люди кажуть: «У нас усе сталося само собою».




XVIII


Коли Великий Шлях у занепадi,
постають «людянiсть» та «обов’язок».
Коли виникають суемудрiсть i багатознайство,
постае велика брехня.
Коли серед родичiв немае злагоди,
постають «шанобливiсть» i «любов».
Коли держава в темрявi i в смутi, постають «вiдданi пiдданцi».




XIX


Усуньте «мудрiсть», вiдкиньте «розумнiсть»,
І користь людям буде стократна.
Усуньте «людянiсть», вiдкиньте «справедливiсть»,
І люди повернуться до пошани та любовi.
Усуньте спритнiсть, не шукайте вигоди,
І в свiтi не стане злодiiв i розбiйникiв.
Три цi судження не вiдкривають усiеi iстини,
Тому додам дещо, що цього стосуеться:
Будь невигадливим, бережи первозданну цiлiснiсть;
Позбувайся себелюбства, не потурай бажанням.




XX


Вiдкинь ученiсть, i не будеш знати печалi.
«Звiсно!» i «гаразд!» – чи далекi одне вiд одного?
Краса i потворнiсть – що iх роздiляе?
Страхи людськi – не можна iх не боятися.
Темне! Пустельне! Не дiстати його дна!
Всi люди сповненi радощiв,
Немов святкують велику жертву або навеснi сходять на вежу.
Я один певен, нiчим себе не видаю, як немовля,
яке ще не посмiхнулося,
Подорожнiй, котрий безсило волочиться –
i немае куди повертатися!
Все навколо мають у надлишку,
Я один начебто позбавлений всього.
У мене серце дурня – неясне, простодушне!
Звичайнi люди такi швидкi на суд,
Я один перебуваю в невiданнi.
Звичайнi люди судять так ретельно,
Я один вiдчужений i бездумний.
Спокiйний у хвилюваннi, немов велике море.
Мчу привiльно, немов немае для мене притулку.
У звичайних людей на все е причина,
Я один простий i прямий, немов неук.
Я один не такий, як iншi,
Тому що вмiю годуватися вiд Матерi!




XXI


Сила всевмiсноi досконалостi виходить едино вiд Шляху.
Шлях же ось що таке: туманне, неясне.
О, злите! О, туманне! А в ньому е образи!
О, туманне! О, неясне! А в ньому е щось!
О, приховане! О, темне! А в ньому е насiння.
Цi насiнини такi справжнi! Вони дають упевненiсть.
З давнини i досi iм’я його не переходить,
Завдяки йому пiзнаемо велич перетворень.
Звiдки я знаю, що таке велич усiх перетворень?
Завдяки цьому.




XXII


Що скривилося – тому бути цiлим.
Що зiгнулося – тому бути прямим.
Порожньому – бути повним.
Старому – новим бути.
Хто мае мало, отримае багато.
Хто мае багато, той слiпий.
Ось чому премудрий тримаеться за Єдине
І так стае мiрилом свiту.
Не мае «свого погляду» i тому просвiтлений.
Не мае «своеi думки» i тому всiм свiтить.
Не рветься вперед i тому мае заслуги.
Не хвалить себе i тому живе довго.
Вiн нi з ким не змагаеться, i нiхто в свiтi не змагаеться з ним.
Приказка давнiх: «Кривому – бути цiлим», хiба порожнi слова?
Бути воiстину цiлим тiльки йому дано.




XXIII


Нечутне велiння – те, що таке саме собою.
Сильний вiтер не протримаеться весь ранок.
Раптова злива не протримаеться весь день.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/lao-czy/dao-de-czin-62089668/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.